ВПИВСЯ МЕЖИ ГРОМАДУ.
     - чЕКАЙТЕ,  ЛЮДИ ДОБР│!  - ГУКНУВ В│Н. - цЕ Д│ЛО НЕПЕВНЕ! хОДИЛИ ЗА НИМ
ТРОХИ Б│ЛЬШ│ ГОЛОВИ, Н│Ж сЕМЕНОВА, ТА Й  ТО ПОВЕРНУЛИ  Н│ З ЧИМ!.. тА  Ж  БИ
ТАМ, У СТОЛИЦ│, ПОБАЧИВШИ ТАКЕ ДИВО, ЗАРАЗ БИ НАГНАЛИ │К ЛИХ│Й МАТЕР│: "аЧУ,
НЕВМИВАНЕ, НА СЕЛО ДО Ц│ПА!.." нЕМА КОГО ВИБРАТИ, ТА Ц│ПОВ'ЯЗА!..
     - а ЩО Ж, ТЕБЕ П│СЛАТИ? - КРИКНУВ ХТОСЬ З ЮРМИ.
     - х│БА Я КАЖУ, ЩО МЕНЕ?.. х│БА НЕМА КОГО ВИБРАТИ?.. о, ЯКБИ Я  П│ШОВ, Я
Б УЖЕ ЗНАВ, ЯК ТАМ  ОБЕРНУТИСЯ, Я Б ТАМ ЗНАВ, ЩО, КУДИ │  ДО ЧОГО!..  а ТО -
Ц│ПОВ'ЯЗ!.. хА-ХА-ХА!..

     сЕМЕН ХОТ│В  ЩОСЬ КАЗАТИ, АЛЕ ГРОМАДА ТАК ЗАМЕТУШИЛАСЬ, ЩО Н│ХТО Н│ЧОГО
НЕ ЧУВ, Н│ХТО Н│КОГО НЕ СЛУХАВ. дО МОЛОДШИХ ПРИСТАЛИ Д│ДИ Й ЗАШАМКАЛИ.
     вОНО ДОБРЕ  БУЛО Б ТАК  ЗРОБИТИ, ЯК РАДИТЬ сЕМЕН, ТА ЦЕ СПРАВА НЕ ТАКА,
ЯК З ГОР│ХОМ:  РОЗКУСИВ  ТА Й ВИЛУЖИВ ЗЕРНЯТКО... тУТ  ЩЕ ТРЕБА ПОМ│РКУВАТИ,
РОЗУМОМ  РОЗКИНУТИ... чИ БУДЕ ЩО З НЕ┐, З ТО┐ СПРАВИ, ЧИ Н│, А ГРОШ│  ДАЙ...
гРОШ│ ДАЙ! еГЕ! тАК-ТО ТЕПЕР ЛЕГКО ЗА ГРОШ│; ВИЙНЯВ ТА Й НА!..
     гРОМАДА ПОГОМОН│ЛА, ПОГОМОН│ЛА ТА Й РОЗ│ЙШЛАСЬ.
     сЕМЕН, ЛИХИЙ ТА  СЕРДИТИЙ,  ШВИДКО  ПОСП│ШАВ З  МАЙДАНУ. зЛ│СТЬ  ПОНЯЛА
ЙОГО.
     "тУРМА...  ОТАРА, - ДУМАВ В│Н, - А НЕ  ГРОМАДА. сЕ║-ТЕ║,  ТЕ║-СЕ║, А ЯК
Д│ЙДЕ  ДО  Д│ЛА, ТО Й  РОЗТОЧУТЬСЯ, РОЗПОВЗУТЬСЯ,  ЯК ТАЯ  КУПА  ЧЕРВАК│В НА
СОНЦ│... тЬХУ!.. тА  ДАРМА! я САМ ЗРОБЛЮ Д│ЛО,  САМ! нЕ ТРЕБА МЕН│ Н│КОГО!..
оБ│ЙДЕТЬСЯ!.."

        x x x

     нА ЖИД│ВСЬКОМУ ЗА┐ЗД│, В  МАЛЕНЬК│Й  К│МНАТЦ│, ОСЯЯН│ БЛИМАЮЧИМ СВ│ТЛОМ
ШАБАС│ВКИ,  БЛИЗЬКО   СИДЯТЬ   ОДЕН   КОЛО  ОДНОГО  сЕМЕН   │   ЖИД-АДВОКАТ.
вИТР│ШКУВАТИЙ ЛИСИЙ ЖИД, П│ДСУНУВШИ НА ЧОЛО ЗДОРОВ│ ОКУЛЯРИ │ ЗАТКНУВШИ ПЕРО
ЗА ВУХО, ЛЮБЕНЬКО НАХИЛИВСЯ ДО сЕМЕНА │ ПОСПИТАВ:
     - тО  ВАМ  "ПРОШЕН│║"  НАПИСАТИ  В  СУД, ПАНЕ ХАЗЯ┐Н?  мОЖНА...  пЕВНО,
ПОБИЛИСЬ  З КИМ У  КОРЧМ│?.. нУ,  ЧОМУ НЕ  ПОБИТИСЯ: НА  ТЕ  ДАВ БОГ СВЯТО Й
ГОР│ЛКУ".
     - тА Н│!..
     - а МОЖЕ ДО МИРОВОГО: ПЕВНО, СУДИТЕСЬ З КИМ ЗИ ЗЕМЛЮ...
     - тА Н│!.. нАПИШИ МЕН│, мОРДКУ, ДО САМОГО ЦАРЯ...
     мОРДКО  З  ЖАХОМ В│ДКИНУВСЯ  НАЗАД, П│ДСУНУВ  ОКУЛЯРИ  АЖ НА  ЛИСИНУ  │
ВИРЯЧИВ ВИТР│ШКУВАТ│ БАНЬКИ НА сЕМЕНА.
     - чИ ВИ НЕ П'ЯН│ ЧАСОМ, ПАНЕ ХАЗЯ┐Н,  БОДАЙ ВИ ЗДОРОВ│ БУЛИ? - ПОСПИТАВ
В│Н З НЕПЕВН│СТЮ В ГОЛОС│.
     - н│, НЕ П'ЯНИЙ... нАПИШЕШ, ЩО СКАЖУ...  т│ЛЬКИ  КАЖИ, ЩО  ТОБ│ ДАТИ ЗА
"ПРОШЕН│║"? а НЕ ЗАПРАВ, ЯК ЗА Р│ДНОГО БАТЬКА!
     мОРДКО,  СКЛАВШИ  РУКИ  НА  ЧЕРЕВ│, ПУСТИВ МЛИНКА  ВЕЛИКИМИ ПАЛЬЦЯМИ  │
П│ДВ│В ВИРЛООК│ БАНЬКИ НА СТЕЛЮ. в│Н ЩОСЬ ДУМАВ.
     - тАК, ПАНЕ ХАЗЯ┐Н, -  ОЗВАВСЯ, ВРЕШТ│ ЖИД, -  ЯК Я ПИШУ В СУД, ТО БЕРУ
КАРБОВАНЦЯ,  ЯК  ПИШУ ДО МИРОВОГО, ТО  ДЕВ'ЯТЬ ЗЛОТИХ, А ЯК ДО ЦАРЯ, ТО Х│БА
БАГАТО БУДЕ - СИНЮ?
     - гМ... А МЕНШЕ НЕ БУДЕ?
     - н│!
     - еЙ, Б│ЙСЯ БОГА, СПУСТИ ХОЧ ТРОХИ...
     - нЕ МОЖУ!
     - нУ, ТО ПИШИ...
     мОРДКО ШВИДКИМ  РУХОМ  СКИНУВ  НА  Н│С  ОКУЛЯРИ,  ПОПЛЮВАВ  НА  ПАЛЬЦ│,
ОБ'ЯСНИВ ШАБАС│ВКУ │ НАЛАГОДИВСЬ ПИСАТИ.
     - пИШИ ТАК,  - ПОЧАВ  сЕМЕН, ПРИСУНУВШИСЬ БЛИЖЧЕ ДО ЖИДА,  -  ПИШИ ТАК:
"яСНИЙ НАШ ЦАРЮ  Й  БАТЬКУ! мИ  ВС│ ТВО┐ Д│ТИ - │ ПАНИ, │ МУЖИКИ. мУЖИК  ДАВ
РЕКРУТА, МУЖИК ПЛАТИТЬ ПОДАТЬ..."
     - аЙ-АЙ-АЙ,  ПАНЕ  ХАЗЯ┐Н! б│ЙТЕСЯ БОГА,  ЧИ  Ж Я МОЖУ  ПИСАТИ ДО  ЦАРЯ
ПО-МУЖИЦЬКИ? - СКРИКНУВ ЗДИВОВАНИЙ ЖИД.
     - пИШИ ТАК, ЯК КАЖУ. аДЖЕ НЕ ДУРНО ПИШЕШ.
     мОРДКО ЗДВИГНУВ ПЛЕЧИМА, ОСМ│ХНУВСЯ САМ ДО СЕБЕ │ ВЗЯВСЯ ДО  ПИСАННЯ, А
сЕМЕН  ПОЧАВ  ПРОКАЗУВАТИ.  йОГО  ДУМКИ, ЩО  ЗРОДИЛИСЬ У СЕРЦ│, А ЗРОСТАЛИ В
ГОЛОВ│, ПЛИВЛИ В│ЛЬНО, ЯК ПРОЗОРА ТЕЧ│Я В ЗЕЛЕНИХ БЕРЕГАХ, │ КЛАЛИСЬ РЯДКАМИ
НА  ПАПЕР│. щЕ  Н│ЯКА  СУПЛ│КА  В  СВ│Т│  НЕ БУЛА  НАПИСАНА  В  ТАК│Й ЩИР│Й,
НЕШТУЧН│Й  ФОРМ│, │, МОЖЕ,  Н│ В  ОДНУ  НЕ  БУЛО  ВКЛАДЕНО ТАКОГО  НЕЗАРНОГО
ПОЧУТТЯ, ТАКО┐ ГЛИБОКО┐ В│РИ В СВОЮ ПРАВДУ, ТАКО┐ НАД│┐ НА ПЕРЕМОГУ НАД УС│М
ТО┐ ПРАВДИ!
     лОЙОВА ШАБАС│ВКА СТ│КАЛА НА Л│ХТАР РОЗТОПЛЕНИМ  ЛО║М,  ТР│ЩАЛА │ ЧАД│ЛА
ЧОРНИМ ГНОТОМ, А сЕМЕН РОЗЖЕВР│ЛИМИ ОЧИМА  СТЕЖИВ  ЗА мОРДКОМ, ЩО ВИВОДИВ НА
ПАПЕР│ РЯДОК ЗА РЯДКОМ, ОСМ│ХАЮЧИСЬ │НКОЛИ НЕПОМ│ТНО НАД СВО║Ю РОБОТОЮ.
     сКОРО сЕМЕН ЗАН│С НА ПОШТУ ТА ПОСЛАВ СВО║ "ПРОШЕН│Е" - ЙОМУ ЛЕГШЕ СТАЛО
НА СЕРЦ│, НЕМОВ  В│Н СКИНУВ ЯКУСЬ ВАГУ З ЙОГО. тЕПЕР УСЕ БУДЕ ГАРАЗД,  ТЕПЕР
ДОЛЯ НЕ ЗА ГОРАМИ! пОДЯКУЮТЬ КОЛИСЬ ЙОМУ  ЗА П│КЛУВАННЯ. нЕ БАТЬКИ, ТО  Д│ТИ
ПОДЯКУЮТЬ.  в│Н БУДЕ  СТАРИЙ,  НЕМОЩНИЙ,  ТО  ЛЮБО БУДЕ  ЧУТИ, ЯК  ЗВ│ДУСЮДИ
ДЯКУВАТИМУТЬ  ЙОМУ:  "сПАСИБ│,  Д│ДУ, СПАСИБ│,  ЩО ПОРЯТУВАЛИ".  гАРНО  БУЛО
сЕМЕНОВ│, ТА В│Н ЧЕКАВ ЩЕ КРАЩОГО.
     мИНУВ  М│СЯЦЬ │  ДРУГИЙ,  А З СТОЛИЦ│ В│ДПОВ│Д│ ЩОСЬ НЕ ПРИСИЛАЮТЬ.  тА
БАЙДУЖЕ, НЕЗАБАРОМ МУСЯТЬ  НАД│СЛАТИ. пОМИНУЛИ Й ЖНИВА.  сЕМЕН СПРОДАВ ТРОХИ
ХЛ│БА Й ЗАПЛАТИВ ПАНУ яНКОВСЬКОМУ П'ЯТДЕСЯТ КАРБОВАНЦ│В ДОВГУ. рОМАНОВ│ Н│ З
ЧОГО БУЛО ВИПЛАТИТИ ХОЧ  БИ Й ЧАСТИНИ, │ ЦЕ ТРОХИ ГРИЗЛО сЕМЕНА, БО ВЖЕ БРАТ
НАТЯКАВ ЙОМУ ЗА ДОВГ.
     нАСТАЛА  Й  ОС│НЬ,  А  З  СТОЛИЦ│  -  Н│ЧИЧИРК. "щО  ЗА  ДИВОМ чОГО ТАМ
РАХАЮТЬСЯ ТАК ДОВГО┐ тА Х│БА Ж ТАК ОДНА СПРАВА, ТАМ, МАБУТЬ, СИЛА РОБОТИ!" -
ЗАСПОКОЮВАВ СЕБЕ сЕМЕН,  ХОЧ ЧУВ, ЩО ЙОМУ ЧОГОСЬ МУЛЬКО НА СЕРЦ│.  тАК  ЩОСЬ
ЧАСОМ ТОЧИТЬ СЕРЦЕ, МОВ  ЧЕРВАК... чЕРЕЗ  КОГО ПРИШЛЮТЬ В│ДПОВ│ДЬ?  чИ ЧЕРЕЗ
ПОШТУ  НА сЕМЕНА, ЧИ ЧЕРЕЗ ВОЛОСТЬ, ЧИ ЧЕРЕЗ  СТАНОВОГО? цЯ ДУМКА  ТУРБУВАЛА
сЕМЕНА;  ЙОГО  СЕРЦЕ  ПОЧИНАЛО  ГОЛОСН│ШЕ КАЛАТАТИ, СКОРО ДО  ВУХА  ДОЛ│ТАЛО
ТЕЛЕНЬКАННЯ  ДЗВОНИКА  АБО КОЛИ  В│Н  СТР│ЧАВСЯ  З СОЦЬКИМ.  сЕМЕН ЧАСТЕНЬКО
НАВ│ДУВАВСЯ  НА  ПОШТУ,  РОЗПИТУВАВ,  ЧИ  НЕМА║ ДО  ЙОГО  ЛИСТА  З  СТОЛИЦ│.
в│ДПОВ│ДЬ НЕ ПРИБУВАЛА, ХОЧ ЧАС ЛИНУВ, НЕСУЧИ ЗЕМЛ│ СН│ГОВ│ ШАТИ...
     сЕМЕН  ЧЕКАВ, НЕ  ТРАТИВ НАД│┐. аЛЕ ДЕДАЛ│ НЕВПОК│Й ОПАНОНУВАВ сЕМЕНОМ.
в│Н  ЗРОБИВСЯ УРАЗЛИВИМ, НЕТЕРПЛЯЧИМ.  йОГО ДРАТУВАЛО  КОЖНЕ ЖАЛ│СЛИВЕ СЛОВО
Б│ДНО┐ дОМНИ,  КОТРА  НЕ  ЗНАЛА,  ЩО  Д│║ТЬСЯ З  ЧОЛОВ│КОМ,  КОЖНЕ  МАТЕРИНЕ
ЗАПИТАННЯ, в│Н ТРЕМТ│В ТА СХОПЛЮВАВСЯ З ЛАВИ, ЯК ХТО ВВ│ХОДИВ ДО ХАТИ. чАСОМ
УВ│  СН│ ВБАЧАЛОСЯ ЙОМУ, ЩО СОЦЬКИЙ ПРИН│С  ТАК ДОВГО ОЧ│КУВАНУ  БОМАГУ, - ▓
сЕМЕН  З│СКАКУВАВ  З ПОЛУ,  ВИБ│ГАВ  НА ПОДВ│Р'Я.  а ТО  ВИДАСТЬСЯ  ЙОМУ, ЩО
НЕЗАБАРОМ, АБО Й  ЗАРАЗ-ТАКИ,  МАЮТЬ ПОКЛИКАТИ ЙОГО  ДО СТАНОВОГО. в│Н С│ДАВ
ТОД│  НА  ЛАВ│ │ ЧЕКАВ.  ▓ ДОСИТЬ НА ТОЙ ЧАС СТУКНУТИ КОМУ-НЕБУДЬ  С│НЕШН│МИ
ДВЕРИМА,  ЩОБ  СЕРЦЕ сЕМЕНОВЕ  ЗУПИНИЛОСЬ  В  ГРУДЯХ,  ПЕРЕСТАЛО  БИТИСЬ,  А
ЗМАРН│ЛЕ  ОБЛИЧЧЯ ВМИТЬ  ПОПОЛОТН│ЛО.  сЕМЕНА ЖЕРЛА  ГАРЯЧКА, В│Н  БУВ СЛИВЕ
НЕДУЖИЙ.  хРЕСТИНИ  СИНА,  ЩО  ПОРОДИЛА  дОМНА ВОСЕНИ,  НЕ ЗДОЛАЛИ РОЗВАЖИТИ
ЗАСМУЧЕНОГО сЕМЕНА, НЕ РОЗПОРОШИЛИ ЙОГО Г│РКИХ ДУМОК, ЙОГО ГРИЗОТИ...
     мИНУЛО Р│ЗДВО, В│ДСВЯТКУВАЛИ Й ВОДОХРЕЩЕ, А │З СТОЛИЦ│ Н│ ЧУТКИ,
     "нЕ ПУСТИЛИ, - ДУМАВ сЕМЕН ПРО СВО║ "ПРОШЕН│║", - НЕ Д│ЙШЛО...В
     цЯ  ДУМКА  ТРОХИ  ЗАСПОКО┐ЛА  сЕМЕНА.  нЕ  Д│ЙШЛО   -  ЗНАЧИТЬ,  Н│ЧОГО
СПОД│ВАТИСЬ В│ДПОВ│Д│. аЛЕ МАРА БЕЗЗЕМЕЛЛЯ В БУДУЧНОСТ│,  ЩО БУЛА  ЗНИКЛА НА
ЯКИЙСЬ ЧАС,  ЗНОВ  З'ЯВИЛАСЬ │ СТАЛА ПЕРЕД  НИМ У  ГР│ЗН│Й ПОСТАТ│.  кОЛИШН│
ДУМКИ ЗНОВ ТУРБУЮТЬ сЕМЕНА, ЗНОВ ТОЧАТЬ  ЙОГО, МОВ ШАШ│ЛЬ ДЕРЕВО; В│Н НЕ МА║
ВЖЕ  СИЛИ  СПЕКАТИСЬ НЕПРОХАНИХ  ГОСТЕЙ. дУМКА  ЗА  ДУМКОЮ,  МР│Я  ЗА  МР│║Ю
КОТЯТЬСЯ В Б│ДН│Й ГОЛОВ│ Ц│ПОВ'ЯЗОВ│Й, ЯК ХВИЛ│ НА БЕЗКРАЙОМУ РЕЗДОЛЛ│ МОРЯ,
КОТРИМ ГОД│ ЗМАГАТИСЯ З НЕВПИННИМ, МОГУТН│М В│ТРОМ.
     рОЗПАЛЕНА УЯВА сЕМЕНОВА ПЕРЕНОСИТЬ ЙОГО В ПРИШЛ│ ЧАСИ, В Т│┐ ЧАСИ, КОЛИ
ЛЮДЯМ СТАНЕ Т│СНО  НА СВО┐Х  ГРУНТАХ, КОЛИ,  ЗУБОЖ│Л│, ГОЛОДН│, ВОНИ  ВРАЗ З
УС│Х  ГРУДЕЙ СКРИКНУТЬ: "сМЕРТ│ НАМ  АБО  ПОЛЯ!.."  аЛЕ ПОЛЯ НЕМА, СМЕРТЬ НЕ
ПРИХОДИТЬ, │ ГОЛОДН│, ЗВОРОХОБЛЕН│ ЛАВИ, ПОВН│ РОЗПУКИ Й ЗНЕВ│Р'Я, РИНУТЬ НА
БАГАТИХ, НА ТИХ, ЩО ТО  МАЮТЬ ГРУНТА НЕОБМЕЖЕН│, ЩО НЕ ЗНАЛИ  ДОС│  ГОЛОДУ Й
ХОЛОДУ.  лАМА║ТЬСЯ  ВСЯКА  ПРАВДА, РОЗЛИВА║ТЬСЯ МОРЕ  КРОВ│ ЛЮДСЬКО┐... ▓ НЕ
СПИНИТИ ТОД│  ТО┐ КОЛОТНЕЧ│, ЯК НЕ  СПИНИТИ ХУРТОВИНИ, НЕ СПИНИТИ  ЗЛИВИ, ЩО
ЗАТОПЛЮ║ ЗЕМЛЮ, КЛЕКОЧЕ БУРЧАКАМИ, РУЙНУ║ ГРЕБЛ│ Й ВСЕ, ЩО НА ДОРОЗ│...
     сЕМЕНОВ│ СТА║ МОТОРОШНО. чИ В│Н НЕ ХОРИЙ,  БУВА║? щО СЕ ЙОМУ ВЕРЗЕТЬСЯ,
ЩО СЕ  ПРИВИДЖУ║ТЬСЯ?..  ▓  В│Н  СИЛКУ║ТЬСЯ ОТУ Н│СЕН│ТНУ  УЯВУ  РОЗПОРОШИТИ
ЗДОРОВИМИ  ДУМКАМИ. чИ МОЖЕ ТАК БУТИ, ЯК ЙОМУ УЯВИЛОСЯ? щО ЗЕМЛЯ ПОД│ЛЯ║ТЬСЯ
НА  ШМАТОЧКИ,  ЩО ЛЮДЕЙ ВСЕ  Б│ЛЬША║, А  ЗЕМЛ│ НЕ  ПРИБУВА║, ЩО ВЖЕ Й  ТЕПЕР
ЧИМАЛО БУРЛАК│В,  А ДАЛ│  Й Б│ЛЬШЕ БУДЕ -  ЦЕ  КОЖНИЙ  БАЧИТЬ Й ЗНА║.  дАЛ│.
гОЛОДНИЙ  ВОВК СЕРЕД ДНЯ, НЕ  БОЯЧИСЬ СМЕРТ│, ХАПА║ В│ВЦЮ З ОТАРИ, А ГОЛОДНА
ЛЮДИНА НЕ БАГАТО КРАЩА ЗА ВОВКА. ▓ ЦЕ ОЧЕВИДЯЧКИ. нУ,  А  КОЛИ ТАК... А КОЛИ
ТАК, ТО ВСЕ ЦЕ МОЖЕ СПРАВДИТИСЯ... сЕМЕН ЧУ║, ЩО ЙОГО УЯВА ЗРОСТА║ В │ДЕЮ, В
ЯКУ  В│В В│РИТЬ │ ЯКО┐ ЗАРАЗОМ ЖАХА║ТЬСЯ...  "аЛЕ ЯК  ЦЕ МОЖЕ  БУТИ,  ЩОБ ДО
ТАКИХ  ПРОСТИХ  РЕЧЕЙ  НЕ  ДОМ│РКУВАЛИСЬ ДОС│? - ТРЕМТЯЧИ,  ЯК У ПРОПАСНИЦ│,
ДУМА║ сЕМЕН. - нЕВЖЕ ДО ЦЬОГО Н│ХТО ЩЕ НЕ Д│ЙШОВ РОЗУМОМ? мАБУТЬ,  ЩО Н│, БО
НЕ  ЗАПОБ│ГАЮТЬ ЛИХОВ│... сЕ ВЖЕ МЕН│ ДЕСЬ ТАК БОГ ДАВ, ЗНЯВ Б│ЛЬМА З  ОЧЕЙ,
ЩОБ  Я ДРУГИХ,  РОЗУМН│ШИХ ТА  СИЛЬН│ШИХ ЗА СЕБЕ,  НАВ│В  НА  СТЕЖКУ...  ▓ Я
ВИЯВЛЮ, Я МУШУ ВИЯВИТИ СВОЮ ДУМКУ, ТА ОДНОМУ ЛИШ ЦАРЕВ│ │ Б│ЛЬШ Н│КОМУ... нЕ
ПОСИЛАТИМУ  "ПРОШЕН│Я",  ОДНАКОВО  НЕ  ПУСТЯТЬ...  тРЕБА  КОНЧЕ  САМОМУ,  НА
СЛОВАХ...В сЕМЕН ЗГАДУ║, ЩО НА МАНДР│ВКУ В СТОЛИЦЮ ПОТР│БН│ ГРОШ│, А В НЬОГО
ПОКИ ЩО САМ│ ЙНО ДОВГИ, АЛЕ ЗГОДОМ ЗАСПОКОЮ║ТЬСЯ: БАЙДУЖЕ! яК НЕ ТЕПЕР, ТО В
ЧЕТВЕР, АБИ Д│П'ЯТИ СВОГО...
     нАД│Я ЗНОВ ЗАГР│ВА║ БОЛЮЧЕ СЕРЦЕ сЕМЕНОВЕ, Ц│ПОВ'ЯЗ ЗНОВ МА║ ЧИМ ЖИТИ.
     ▓ рОМАН МА║ │ДЕЮ, ЩЕ Й ГАРНУ │ДЕЮ, АЛЕ ТО ТАКУ ГАРНУ, ЩО НАВ│ТЬ НА САМУ
ЗГАДКУ ПРО НЕ┐ УСМ│ШКА  ОСЯВА║  ЙОГО ОБЛИЧЧЯ. рОМАН ДОМ│РКУВАВСЯ,  ЩО Т│ ТРИ
МОРГИ ЗЕМЛ│, ЯК│  НЕДАВНО КУПИВ сЕМЕН │ ЯК│  НАЧЕ  САМ БОГ ПРИТУЛИВ ДО ЙОГО,
рОМАНОВО┐, НИВИ,  НЕ ПОТР│БН│  сЕМЕНОВ│. аВЖЕЖ НЕ ПОТР│БН│,  БО  В│Н НЕ ВМ│║
ШАНУВАТИ ┐Х. бРАТ НЕ МАТИМЕ ПОЖИТКУ З ТОГО ГРУНТУ, БО В│Н МАРНУ║ СВОЮ ПРАЦЮ,
РОЗС│ВАВ ┐┐ НА ДУРНИЦЮ. оСЬ НЕДАВНО мОРДКО ХВАЛИВСЯ, ЩО ВЗЯВ В│Д НЬОГО П'ЯТЬ
КАРБОВАНЦ│В ЗА ЯКЕСЬ ТАМ "ПРОШЕН│║"... ▓ ЩО З  ТОГО "ПРОШЕН│ЯВ3 яКБИ КОРИСТЬ
ЯКА, А ТО - ХАЛЕПИ ЩЕ НЕ БАЧИВ!.. нУ, З'┐В БИ ЗА Т│ ГРОШ│ ЛАСО, ПРОПИВ БИ ┐Х
- УСЕ Б БУЛА ПРИЗНАКА, А ТО ПО ЖИДАХ-ДЕРИСВ│ТАХ РОЗС│ВАТИ!.. н│, НЕ ПОТР│БНА
ТАКОМУ ЗЕМЛЯ, ОДНАКОВО ЗМАРНУ║... а ЦЕ ГР│Х. аДЖЕ  Й  БАТЮШКА В ЦЕРКВ│ КАЖЕ:
"вСЯКОМУ МАЮЧОМУ  ДАСТЬСЯ, А В│Д НЕМАЮЧОГО Й ЩО МА║ - В│ДБЕРЕТЬСЯ..." а КОМУ
Ж В│Д│БРАТИ  ┐┐? рОМАН Н│КОМУ НЕ ДАСТЬ  В│Д│БРАТИ,  В│Н САМ В│ДБЕРЕ ЗЕМЛЮ...
т│ЛЬКИ ЯК ЖЕ ЦЕ ЗРОБИТИ?  пРАВИТИ ЧЕРЕЗ  СУД ДОВГ  З  сЕМЕНА - ТАК  МАЛО  ЩЕ
НАПОЗИЧИВ... ЩЕ НЕ ЧАС... пИТАННЯ ЦЕ ЗАБИЛО КЛИН У Т│М'Я рОМАНОВ│, АЛЕ В│Н В
К│НЦ│ ЗАСПОКО┐В СЕБЕ: "яКОСЬ ВОНА БУДЕ! нЕ  КАБАК  ЖЕ  В МЕНЕ  НА  ПЛЕЧАХ, А
ГОЛОВА, ТА ЩЕ Й НЕАБИЯКА!"
     пРОМАЙНУЛА МЕТЕЛИКОМ ВЕСНА, ЗБ│ГАЛО, МОВ ДЕНЬ ОДЕН, Й Л│ТО. пОЧАЛИ ЛЮДИ
СЕРПИ ГОСТРИТИ, ЛАШТУЮЧИСЬ ДО ЖНИВ. сЕМЕНОВЕ ЖИТО  ЗАРОДИЛО  НА ДИВО. гУСТЕ,
ВИСОКЕ,  ВОНО  ГНУЛО ДОДОЛУ ВАЖКИЙ  КОЛОС, НАЧЕ ЗГИНАЛОСЬ ДО  рОМАНОВОГО, ЩО
ЗАРАЗ-ТАКИ НА  СУМ│ЖНОМУ ПОЛ│ СТИРЧАЛО  ДОГОРИ, Р│ДКЕ ТА М│ЗЕРНЕ. цЯ КАРТИНА
НЕСКАЗАННО ДРАТУВАЛА рОМАНА.
     -  сКАЖУСЬ,  ЗБОЖЕВОЛ│Ю,  ЯК  НЕ  В│ДБЕРУ  ЦЬОГО  ПОЛЯ!  -  КАЗАВ  В│Н,
ЗАТИСКАЮЧИ ЗУБИ. - я ЙОГО П│ДПАЛЮ... б│ГМЕ, П│ДПАЛЮ... хАЙ ПРОПАДАВ... тА НЕ
ПРОПАДЕ, ЛЕДАЩО: ДАМ ГРОШЕЙ НА ХАТУ, ЩЕ РАЗ ПОЗИЧУ, А ПОЛЕ ТАКИ БУДЕ МО┐М...
вЖЕ ЯК СКАЗАВ, ЩО БУДЕ, ТО БУДЕ...
     ▓ рОМАН  ГР│ЗНО ПОГЛЯДАВ  НА МОЛОДШОГО БРАТА, ЩО  ПОЧАВ УЖЕ ЖАТИ СТИГЛЕ
ЖИТО КРАЙ ПОЛЯ. а сЕМЕН НЕ ЗНАВ, НЕ В│ДАВ Й НЕ ПРИЧУВАВ НАВ│ТЬ СВОГО ВОРОГА.
в│Н  ЖАВ,  ЗАКЛОПОТАНИЙ  ВЛАСНОЮ  ДУМКОЮ.  п│ШЛА  ЧУТКА, ЩО ДО мЕЖИБОЖА,  ДЕ
З│БРАЛАСЬ  СИЛА В│ЙСЬКА, МАВ  НЕЗАБАРОМ ПРИБУТИ  ХТОСЬ З ЦАРСЬКО┐ РОДИНИ. цЯ
НОВИНА ДУЖЕ БУЛА НА РУКУ сЕМЕНОВ│.  дО мЕЖИБОЖА НЕ ТАК-ТО ДАЛЕКО, МОЖНА ТУДИ
ПО┐ХАТИ,  ОТ КОЛИ Б Т│ЛЬКИ  ОБЖАТИСЬ ТА ЗВЕЗТИ ХЛ│Б. вЖЕ В│Н  КОНЧЕ  ПОДАСТЬ
"ПРОШЕН│║", ВИБЛАГАВ ДОЗВОЛУ Й ГРОШЕЙ НА ПОРОГУ, ПРИ┐ДЕ В  СТОЛИЦЮ Й ВИЯВИТЬ
СВОЮ ТА║МНИЦЮ ЦАРЕВ│...
     лЮДИ ОБЖАЛИСЬ.  зАСКРИП│ЛИ ВОЗИ, ЗАМОТАЛИ ГОЛОВАМИ КРУТОРОГ│, ЗДЕРЖУЮЧИ
З  ГОРИ  ВИСОК│,  МОВ ХАТИ,  ХУРИ, НАЛАДНОВАН│  ЗОЛОТИМИ  СНОПАМИ.  пОЧАЛАСЬ
ВОЗОВИЦЯ.  сЕМЕН  ЗВ│З  СВ│Й ХЛ│Б  РАН│ШЕ В│Д ДРУГИХ │  СКЛАВ У СТОДОЛУ. в│Н
КВАПИВСЯ ВИРУШИТИ В ДОРОГУ.
     бУВ  ЧУДОВИЙ  СЕРПНЕВИЙ  РАНОК.  сОНЦЕ  ВСТАЛО  ЯСНЕ,  ВЕСЕЛЕ,  УМИТЕ │
ЗАРАЗ-ТАКИ  ПОЧАЛО ГРАТИСЬ  В ЗОЛОТИМИ  СТ│ЖКАМИ ЖИТА Й  ПШЕНИЦ│, ЩО СТОЯЛИ,
ПИШАЮЧИСЬ, НА КОЖНОМУ ОБ│ЙСТ│. гОРОБЦ│ ЦВ│Р│НЬКАЛИ ТА ЧУБИЛИСЬ КОЛО СТ│ЖК│В,
ДЕ БУЛО ЧИМАЛО ВИТРУШЕНОГО  ЗЕРНА. т│ЛЬКИ ЛЮДЯМ  БУЛО ЗАГАЙНО, БО ВОНИ ЩЕ НЕ
ПОК│НЧИЛИ Ц│ЛКОМ  У ПОЛ│. в СЕЛ│ БУЛО ПУСТО Й ТИХО. дВЕР│ В ХАТАХ БУЛИ ВСЮДИ
ЗАЧИНЕН│,  в нАУМИШИН│Й  ХАТ│ ТЕЖ  НЕ БУЛО  Н│КОГО, БО сЕМЕН,  МАЮЧИ УВЕЧЕР│
┐ХАТИ  ДО  мЕЖИБОЖА, ХОТ│В  НАЛАГОДИТИ Ж│НЦ│ ДРОВ │ ПОДАВСЬ У Л│С,  А  Ж│НКИ
КОПАЛИ В ПОЛ│ БАРАБОЛЮ.
     рОМАН ЙШОВ УЛИЦЕЮ,  ЙОМУ ТРЕБА БУЛО  ДО ТЕСТЯ.  в│Н ЩЕ ЗДАЛЕКУ НАГЛЯНУВ
БРАТОВ│ СТ│ЖКИ Й СТОДОЛУ, ЩО СТОЯЛА  ПОВНА СНОП│В КРАЙ ДОРОГИ. рОМАНА  ТАК │
ШПИГНУЛО ЩОСЬ У СЕРЦЕ.
     "яКОГО ХЛ│БА НАВОЗИВ!.. - ПОДУМАВ В│Н З ЗАЗДР│СТЮ, МАЛО  НЕ З НЕНАВИСТЮ
ДО БРАТА. - оЦЕ  ПОПРОДАСТЬ │ ПРИНЕСЕ МЕН│ ДОВГ... ХОЧ НЕ  ВВЕСЬ, ЧАСТИНУ...
ТА НЕ БАЧИТИ  МЕН│  ЙОГО ПОЛЯ, МОВ СВОГО НОСА...  мАВ В│Н ХЛ│БА... МА║!..  А
ЯКБИ ТЕ║...- рОМАН ПОПРАВИВ ВОГОНЬ У ЛЮЛЬЦ│. - ВЗЯЛО Б СЯ ВОГНЕМ - │ НЕМА...
▓ ЛИШ КУПА ПОПЕЛУ ЛЕЖИТЬ ЗАМ│СТЬ ХЛ│БА... нЕ  ВЗЯВ БИ ЙОГО КАТ, ПОЗИЧИВ БИ Я
ЙОМУ  НА ХАТУ... зАТЕ Б │  НИВУ  МАВ1.. 1 ЧОГО,  ДУРНИЙ, НАЛЯКАВСЯ?  - КАЗАВ
рОМАН, ЦОКАЮЧИ  ЗУБАМИ, МОВУ  ПРОПАСНИЦ│, ТА  ОЗИРАЮЧИСЬ  НАВКРУГИ. - й ДУХА
ЖИВОГО НЕМА║... НЕ ПОБАЧАТЬ... оТ ВЗЯТИ ТАК...- рОМАН ВИЙНЯВ ГУБКУ 3 КИШЕН│,
-  ЗРОБИТИ ТАК...- В│Н  ЗАПАЛИВ ШМАТОК ГУБКИ  З ЛЮЛЬКИ...-  А  ДАЛ│ ТАК... │
ГОД│...В рОМАН КИНУВ ТЛ│ЮЧУ ГУБКУ НА ОЖЕРЕД СОЛОМИ, ЩО ЛЕЖАВ КОЛО СТОДОЛИ, │
ПОВАЖИВСЬ  Т│КАТИ...  аЛЕ  - ОЙ  ЛЕЛЕ!..  щО  Ж  СЕ  ТАКЕ? нОГИ рОМАНОВ│ МОВ
ПРИКИП│ЛИ  ДО  М│СЦЯ, СИЛИ  ДЕСЬ  РАПТОМ ЩЕЗЛИ, │ В│Н  НЕ  МОЖЕ  ПОРУШИТИСЬ,
ЗАРАЗОМ ТЯМЛЯЧИ, ДО БОЛЮ 'В МОЗКОВ│ ТЯМЛЯЧИ, ЩО Й СТОЯТИ НЕ МОЖНА... а ПРОТЕ
В│Н  СТО┐ТЬ │ ЧУ║, ЯК  УСЯ КРОВ ЙОГО  ВБ│ГЛАСЬ  ДО СЕРЦЯ, │ НЕ МОЖЕ В│ДВЕСТИ
ШИРОКО РОЗПЛЮЩЕНИХ ОЧЕЙ В│Д ГУБКИ, ЩО ЖАРИТЬ НА СОЛОМ│ ПРОТИ В│ТРУ...
     рОМАН  НАТУЖУ║ ВС│  СВО┐ СИЛИ,  УСЮ ВОЛЮ │,  ЗРОШЕНИЙ  ХОЛОДНИМ  ПОТОМ,
НЕПЕВНИМ КРОКОМ СЛИВЕ Б│ЖИТЬ ДАЛ│...
     а  НАД  ТИХИМ МЕРТВИМ СЕЛОМ  ВЖЕ  ПОНЕСЛОСЬ В│Д ДЗВ│НИЦ│ ТРИВОЖНЕ: БОВ,
БОВ, БОВ... тО ХТОСЬ, ПОБАЧИВШИ СТОВП ЧОРНОГО  ДИМУ, ЩО ЗВИВСЯ  АЖ П│Д НЕБО,
ДЗВОНИТЬ НА  ПОЖЕЖУ.  хТО  БУВ ЛИШ НА СЕЛ│ - СКЛАДАВ СТ│ЖКИ  АБО КОПАВСЬ  НА
ГОРОД│  -  УС│  ВИСИПАЛИ  НА  УЛИЦЮ,  ОЗИРАЮЧИСЬ   НАВКРУГИ,  ШУКАЮЧИ   ТОГО
НЕВБЛАГАННОГО  ВОРОГА  С│ЛЬСЬКОГО  В  Л│ТНЮ  ПОСУХУ... хТО  ГОРИТЬ!.. дЕ?...
лИБОНЬ  ▓ВАН  гАЛУЗКА...  н│,  яК│В  кОВАЛЬ...  нАУМИШИНА  ХАТА!..  "нАУМИХА
ГОРИТЬ!.." - КРИЧИТЬ ХТОСЬ  З│ СТР│ХИ, КУДИ ВИЛ│З РОЗДИВИТИСЬ КРАЩЕ... ▓ ВС│
РИНУТЬ ТУДИ, ДЕ ХМАРОЮ В'║ТЬСЯ ЧОРНИЙ ДИМ, ПОПЕРЕДЖАЮЧИ ХВИЛ│ ПОЛУМ'Я...
     оСЬ  ЧУТНО, ЯК ЛОПОТИТЬ ХТОСЬ БОСИМИ  НОГАМИ ПО УЛИЦ│. тО ДЕСЯТНИК, БЕЗ
ШАПКИ, РОЗХРИСТАНИЙ, ПРИДЕРЖУЮЧИ ГРУДИ РУКАМИ, КРИЧИТЬ, ВАЖКО В│ДСАПУЮЧИ:
     - пОЖЕ-ЖА!.. ХХЕ!.. ХХЕ!.. ХХЕ!..  пОЖЕ-ЖА! ХХЕ..!  ХХЕ!.. дЕСЯТНИК УЖЕ
ЗНИК, ЙОГО ПОКЛИК  "ПОЖЕ-ЖА"  ТИХ│ШЕ  ЛУНАВ З-ЗА ХАТ, АЛЕ ТЕ ЛОПОТАННЯ БОСИХ
Н│Г, ТЕ В│ДСАПУВАННЯ РОЗХВИЛЬОВАНИХ ГРУДЕЙ, НЕВГАВАЮЧЕ БОВКАННЯ ДЗВОНА,  ЧАД
З ДИМУ,  ЩО РОЗНОСИТЬСЯ В│ТРОМ,  СПОВНЯЮТЬ ПОВ│ТРЯ  НЕСКАЗАННОЮ  ТРИВОГОЮ, │
ТРИВОГА ОБХОПЛЮ║ ВС│Х, ХТО В│ДДИХАВ ЛИШ ТИМ ПОВ│ТРЯМ...
     оСЬ Б│ЖАТЬ З ПОЛЯ СПОЛОХАН│ ЛЮДИ, ПРЯМУЮЧИ НА ЧОРНУ ХМАРУ ДИМУ.
     - оЙ, МАТ│НКО, НАЧЕ НАША ХАТА... ОЙ!.. ОЙ!..
     - тА НЕ Ж НА НАШ│М КУТКУ! дЕСЬ КОЛО нАУМИХИ!..
     кУРЯВА  ЗВИВА║ТЬСЯ  З-П│Д ПРУДКИХ  В│Д ЖАХУ Н│Г, ВУЗЬК│  П│ДТИЧКИ Ж│НОК
ЛОПОТЯТЬ, ЧЕРКАЮЧИСЬ ОБ ХАЛЯВИ.
     б│ЛЯ  нАУМИШИНО┐  ХАТИ  -  СОДОМА,  вОГОНЬ  ОБХОПИВ  СТОДОЛУ,  СТАРИКИ,
ПЕРЕКИНУВСЯ НА ХАТУ. нА ПОДВ│Р'┐ СПЕКА, ЯК У ПЕКЛ│. 3 РОЗПЕЧЕНИМИ ОБЛИЧЧЯМИ,
ОБ│ЛЛЯН│  ПОТОМ, ЗАМАЗАН│ БОЛОТОМ,  МЕТУШАТЬСЯ ЛЮДИ  КОЛО ВОГНЮ, НАМАГАЮЧИСЬ
ВГАСИТИ ЙОГО.
     - хЛ│Б РЯТУЙТЕ! ХЛ│Б! рОЗРИВАЙТЕ СТОДОЛУ!..
     - нЕ РОЗРИВАЙТЕ, НЕ ТРЕБА! гАС│ТЬ ТАК!..
     - рОЗРИВАЙТЕ, КАЖУ!..
     пАЛАЮЧ│  КРОКВИ  РУХНУЛИ  П│Д  ОДНОСТАЙНИМ НАТИСКОМ,  СТР│ЛИВШИ  ДОГОРИ
ЯСНИМИ │СКРАМИ, А З СЕРЕДИНИ СТОДОЛИ ВИХОПИЛОСЬ РАПТОМ ПОЛУМ'Я Й ЗАГОГОТ│ЛО,
     - вОДИ!!
     к│ЛЬКА  В│ДЕР ВОДИ БУХНУЛО  НА ВОГОНЬ; ОГОНЬ ЗАСИЧАВ, ПРИЧА┐ВСЯ, ДИХНУВ
ЧАДОМ  │ ЧОРНИМ ДИМОМ, А ДАЛ│ ВИСКОЧИВ Й  САМ, ЩЕ ПОТУЖН│ШИЙ, ЩЕ МОГУТН│ШИЙ,
ЯК НЕЗВИТЯЖНИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ...
     - тЯГН│ТЬ СНОПИ!.. гАС│ТЬ СНОПИ!..
     аЛЕ ЦЯ РОБОТА МАЛО НА ЩО ПРИДАЛАСЯ: КОЛОССЯ ВЖЕ ОБСМАЛИЛОСЬ, ПРИДИМ│ЛО,
│ СН│ПКИ ЛИШ ЧАД│ЛИ, ОБЛИТ│ ВОДОЮ...
     3 ХАТИ ВИНОСИЛИ ОДЕЖУ, ВС│ЛЯКИЙ ДР│Б'ЯЗОК │  СКЛАДАЛИ ВСЕ НА КУПУ. лЮДИ
СКУПЧИЛИСЬ  Б│ЛЯ ХАТИ,  БАЖАЮЧИ  ОБРЯТУВАТИ  ХОЧ ┐┐.  аЛЕ  НАДАРЕМНЕ: ВОГОНЬ
БУРХАВ,  СКАЖЕН│В,  МОВ  ЛЮТИЙ  ЗВ│Р,  КИДАВСЯ  НА  ВСЕ,  ЩО  МОГЛО  ГОР│ТИ,
ВИХОПЛЮВАВСЬ  ТАМ, ДЕ ЙОГО Й  НЕ  СПОД│ВАЛИСЬ. в│Н НАЧЕ ГЛУЗУВАВ │З  СВОЙОГО
ВОРОГА - ВОДИ, - ЩО НЕ М│Г ДАТИ СОБ│ З НИМ РАДИ.
     вЖЕ ХАТА  СЛИВЕ  ДОГОРАЛА,  КОЛИ ПРИБ│ГЛИ З  ПОЛЯ нАУМИХА З дОМНОЮ.  яК
УЗДР│ЛА нАУМИХА, ЩО Д│║ТЬСЯ, ТАК РУКИ Й ЗАЛОМИЛА.
     - оЙ, ПРАЦЯ Ж МОЯ, ПРАЦЯ НАДБАНАЯ!..
     вОНА КИНУЛАСЬ  ДО ХАТИ,  АЛЕ ТАМ ЖАР│ЛИ  ЛИШЕНЬ ГОЛОВЕШКИ  ТА  СТРИБАЛО
ДЕ-НЕ-ДЕ  ПОЛУМ'Я. нАУМИХА МЕТНУЛАСЬ ДО СТ│ЖК│В,  А ВОНИ  СТОЯЛИ ТО  ЧОРН│ Й
СПОПЕЛ│Л│, ТО ЖЕВР│ЛИ ТЦЕ, ЯК ЖАР У ПЕЧ│... нАУМИХА ЗНЯЛА РУКИ ДО БОГА.
     - бОЖЕ М│Й, БОЖЕ!.. щО З НАМИ СТАЛОСЯ!.. лЮДИ ДОБР│, - БЛАГАЛА нАУМИХА,
ПРОСТЯГАЮЧИ ДО ЛЮДЕЙ РУКИ, - РЯТУЙТЕ МО║ ДОБРО, РЯТУЙТЕ!..
     тА Н│ЧОГО БУЛО РЯТУВАТЬ УЖЕ.
     дОМНА РЕВНО ПЛАКАЛА, ПРИТИСКАЮЧИ ДИТИНУ ДО ЛОНА, МАЛО НЕ ОМЛ│ВАЛА.
     -  сИНУ  М│Й, СИНУ, ПОБИЛА  НАС  ЛИХА ГОДИНА... пРОПАЛИ  МИ, Б│ДОЛАШН│,
ЗАГИНУЛИ...
     мОЛОДИЦ│ ОБСТУПИЛИ дОМНУ, ЗАЦИТЬКУВАЛИ, ГОМОН│ЛИ.
     - бОГ ЗНА, ЗВ│ДКИ Й З ЧОГО ЗАНЯЛОСЯ... мОЖЕ, ДЕ Д│ТИ ВОГНЕМ БАВИЛИСЬ, А
МОЖЕ, ЖАР У ПЕЧ│ ЛИШИЛИ, БУВА║...
     аЖ ОСЬ ВЕРХИ  ПРИСКАКАВ  сЕМЕН │З Л│СУ.  в│Н ЯК  ЗЛ│З З  КОНЯ, ЯК СТАВ,
МОВЧАЗНИЙ, ЗГОРНУВШИ РУКИ, НА ПОЖАРИЩ│, ТАК │ ЗАХОЛОВ. в│Н САМ НЕ ЗНАВ, ЩО З
┐М РОБИТЬСЯ. тАК,  НАЧЕ  ДУРНИЙ КАМ│НЬ,  В│Д│РВАВШИСЬ  ОД ВИСОКО┐-ПРЕВИСОКО┐
ГОРИ, ВПАВ ЙОМУ НА ГОЛОВУ.
     рОМАН ТЕЖ З'ЯВИВСЯ НА ПОЖЕЖУ. нА  ОБЛИЧЧ│ ЙОГО МАЛЮВАВСЯ НЕСПОК│Й,  АЛЕ
ЩО Ж,  - НА ТЕ  В│Н БРАТ, ЩОБ ЙОГО БОЛ│ЛО БРАТОВЕ ЛИХО. в│Н УСЕ РОЗПИТУВАВСЬ
М│Ж  ЛЮДЬМИ:  ЗВ│ДКИ ПОЧАЛОСЬ ГОР│ТИ  - З ХАТИ ЧИ З СТОДОЛИ -  │ ЯКА Б МОГЛА
БУТИ ПРИЧИНА ПОЖЕЖ│: ЧИ П│ДПАЛЕНО, ЧИ, МОЖЕ, САМ│ НЕОБЕРЕЖНИМИ БУЛИ З ОГНЕМ?
аЛЕ Н│ХТО Н│ЧОГО НЕ ЗНАВ, КОЖНИЙ МАВ СВОЮ ДОГАДКУ.
     рОМАН П│Д│ЙШОВ ДО МАТЕР│ Й ПОЧАВ ВМОВЛЯТИ СТАРУ,  ДИВЛЯЧИСЬ КУДИСЬ УБ│К
НЕСПОК│ЙНИМИ ОЧИМА.
     гОД│  ЖУРИТИСЯ... тАК УЖЕ ДЕСЬ МАЛО БУТИ...  яКОСЬ-ТО ВОНО  БУДЕ:  В│Н,
рОМАН, НЕ ДАСТЬ  ┐М  ЗАГИНУТИ, П│ДПОМОЖЕ │  Л│СУ КУПИТИ, │ ХАТУ ПОСТАВИТИ...
оСЬ В│Н ПОБАЛАКА║ З сЕМЕНОМ, МОЖЕ, ЩОСЬ УДВОХ Й ПОВОРОЖАТЬ...
     нАУМИХА СЛУХАЛА │ ЛИШ ХИТАЛА БЕЗНАД│ЙНО ГОЛОВОЮ. вОНА, МОВ ТОЙ СЛИМАК У
СВОЮ ШКАРАЛУЩУ, СХОВАЛАСЬ У ВЛАСНЕ ГОРЕ Й НЕ СПОД│ВАЛАСЬ ВЖЕ КРАЩО┐ ДНИНИ...
     сЕМЕН  ЛЕДВЕ ОЧУМАВСЯ.  в│Н  П│ДХОДИВ ДО ОБГОР│ЛИХ  СНОП│В,  ЩО  ЛЕЖАЛИ
СКР│ЗЬ  ПО  ПОДВ│Р'Ю  Й  ДИМ│ЛИСЬ, ПЕРЕВЕРТАВ ┐Х,  ОГЛЯДАВ. оСЬ ЛЕЖИТЬ  ЙОГО
ПРАЦЯ,  ЙОГО КРИВАВИЦЯ, ЙОГО НАД│Я:  ЧОРНА,  МОКРА, ЧАДНА... оСЬ ДИВИТЬСЯ НА
ЙОГО  ЧОРНА, ОБСМАЛЕНА РУ┐НА  ХАТИ, ЖУЖМОМ ЛЕЖИТЬ НА ПОЗАЛИВАН│Й ЗЕМЛ│ УСЯКЕ
ДОБРО, ЛАМА║ РУКИ ДРУЖИНА, ЯК СМЕРТЬ, ХОДИТЬ МАТИ...
     аЛЕ ЧУДНА Р│Ч: сЕМЕН ДИВИТЬСЯ НА ВСЕ ЦЕ, ЯК НА ЧУЖЕ, В ЙОГО СЕРЦ│ НЕМА║
ТОГО ОСТРОГО БОЛЮ,  ТОГО ЖАЛЮ, ЯКИЙ ПОВИНЕН БИ БУТИ. сЕМЕН ЦЕ САМ ПОМ│ЧА║, │
ЙОМУ НАВ│ТЬ  ДИВНО... в│Н ЧУ║,  ЩО НОГИ САМ│, БЕЗ ЙОГО ВОЛ│, НОСЯТЬ  ЙОГО ПО
ПОДВ│Р'Ю, РУКИ САМОХ│ТЬ П│Д│ЙМАЮТЬ УСЯКЕ МАНАТТЯ,  СКЛАДАЮТЬ У  ПОВ│ТКУ,  ЩО
МАВ  ЧУДОМ ЯКИМ ЗАХОВАЛАСЬ В│Д ВОГНЮ...  йОМУ НАЧЕ БАЙДУЖЕ ДО ВСЬОГО. чИ  ТО
СПРАВД│ КАМ│НЬ ЯКИЙ. ВПАВШИ НА ГОЛОВУ, ПРИГН│ТИВ МОЗОК, ЩО ТАМ НЕ ВОРУШИТЬСЯ
Н│ЧОГО, ТАКИ Н│ЧОГ│С│НЬКО?..
     пОЖЕЖУ ВГАСИЛИ, ЛЮДИ РОЗ│ЙШЛИСЬ. т│ЛЬКИ ТРИ ПОСТАТ│ ХАЗЯ┐В СНОВИГАЛИ ПО
ПОЖАРИЩ│, МОВ Т│Н│. тАК ЗАХОПИЛА ┐Х Н│Ч. н│ХТО Й НЕ МИСЛИВ СПАТИ; ПРО ВЕЧЕРЮ
ТЕЖ НЕ БУЛО ГАДКИ, вС│ ВОНИ СКУПЧИЛИСЬ  П│Д ХАТОЮ В САДКУ.  нАУМИХА, НАПНУТА
ЧОРНОЮ  ХУСТКОЮ,  З  СКЛАДЕНИМИ  НА ГРУДЯХ РУКАМИ,  СТОЯЛА,  СПЕРШИСЬ НА Р│Г
БЕЗВЕРХО┐ ХАТИ,  │ ГР│ЛА  БОС│ НОГИ НА ТЕПЛ│Й ЩЕ ЗЕМЛ│. дОМНА З ЗАПУХЛИМ В│Д
СЛ│З ВИДОМ, СИДЯЧИ НА ПРИЗЬБ│, ГОДУВАЛА ДИТИНУ. сЕМЕН ТЕЖ ПРИТУЛИВСЯ ОДДАЛ│К
П│Д ОСМАЛЕНИМ ДЕРЕВОМ.  вОНИ  МОВЧАЛИ,  А ДУМИ ┐Х  КРУКОМ  ЧОРНИМ  Л│ТАЛИ ПО
ПОЖАРИН│, РОЗБИВАЛИСЬ М│Ж ЧОРНИМИ СТ│НАМИ.
     "п│ШЛО  МО║  ДОБРО,  -  ДУМАЛА  нАУМИХА,  -  ШУМОМ  ЗБ│ГЛО  ТА  ВЖЕ  НЕ
ВЕРНЕТЬСЯ...  нЕ  ОДНУ  Я Н│ЧКУ  НЕ  СПАЛА, НЕ  ОДЕН ДЕНЬ  Г│РКО  ПРАЦЮВАЛА,
ЗДОРОВ'ЯМ НАКЛАДАЛА, А  ТЕПЕР ДЕ ВОНО? пОПЕЛОМ УЗЯЛОСЯ... в  Ц│Й ХАТ│ ЗРОСЛА
Я, ЗВ│КУВАЛА, ЗАЗНАЛА ДОБРА Й ЛИХА... я Ж ┐┐ САМА Й МАСТИЛА, Й ВИГЛАДЖУВАЛА,
ПИЛОЧОК ОБДМУХУВАЛА,  ЯК ДИТИНУ ДОГЛЯДАЛА...  уМРУ, МИСЛИЛА  Я СОБ│, У СВО┐Й
ХАТ│, ДЕ КОЖНИЙ ЗАКАПЕЛОЧОК БАЧИВ МОЮ  ДОЛЮ Й НЕДОЛЮ... тА НЕ ДОВЕЛОСЬ... щО
Ж, З БОГОМ НЕ СВАРИТИСЯ, НА ВСЕ ЙОГО ВОЛЯ Й ЗМОГА..."
     дИТИНА ЗАКОРИШМАЛАСЬ НА  РУКАХ В дОМНИ, ЗАПХИКАЛА ЧОГОСЬ, ПРОКИНУВШИСЬ,
А дОМНА ТАК │ РОЗ│ЛЛЯЛАСЬ СЛ│ЗЬМИ.
     - нЕ ПЛАЧ, ДОНЮ, - ОБ│ЗВАЛАСЬ нАУМИХА, - НЕ ПОМОЖЕТЬСЯ З ПЛАЧУ... б│ЛЬШ
НА СВ│Т│ ЗЕМЛ│ ГОРОВИТО┐, Н│Ж  Р│ВНО┐, Б│ЛЬШ ЧОЛОВ│К МУСИТЬ  ГОРЯ  ПРИЙНЯТИ,
Н│Ж РАДОСТ│...
     нАУМИХА  НЕ  ПЛАКАЛА. гОРЕ ПОСУХОЮ ВПАЛО НА ┐┐  ОЧ│, ВИСУШИЛО СЛЬОЗИ. а
сЕМЕН СИД│В │ БЕЗ ДУМКИ ДИВИВСЯ НА ЗОРЯНИЙ ОБР│Й, ЩО СВ│ТИВСЬ МЕЖИ ДЕРЕВАМИ.
сЕБТО, В ЙОГО ГОЛОВ│ МИГТ│ЛИ ЯК│СЬ ШМАТКИ  ДУМОК,  ПРОСУВАЛИСЯ ЯК│СЬ  НЕЯСН│
ОБРАЗИ, ТА В│Н Н│ЯК НЕ М│Г ВП│ЙМАТИ ┐Х,  ЗВ'ЯЗАТИ ДОКУПИ. вРЕШТ│, В│Н ПОЧУВ,
ЩО  ПО Т│Л│ ЙОГО МОВ КОМАШНЯ  ЗАЛАЗИЛА.  сЕМЕН  ЗАГОРНУВСЬ У СВИТУ, АЛЕ ЙОГО
ВЗЯЛИ ДРИЖАКИ. в│Н НАВАЖИВСЬ ЗНЯТИСЬ З М│СЦЯ, ОБЕРНУВСЬ ДО ХАТИ  │ ГЛЯНУВ НА
ЧОРН│, ПОШАРПАН│  СТ│НИ. ▓ ВРАЗ ЯСНО,  ВИРАЗНО ВДАРИЛА ЙОМУ В ГОЛОВУ  ДУМКА:
"зГОР│ЛА ХАТА, ЗГОР│В ХЛ│Б..." сЕМЕН ПОЧУВ, ЩО СЕРЦЕ ЙОГО РАПТОМ ОБ│РВАЛОСЬ,
ВПАЛО...  У  ГРУДЯХ ЩОСЬ  СТИСНУЛО,  В  ГОЛОВ│  ЗАКРУТИЛИСЬ  ДУМКИ  КОЛЕСОМ,
КОЛЕСОМ... дАЛ│ КОЛЕСО П│ШЛО В│ЛЬН│ШЕ,  ТИХ│ШЕ │  ЗА  КОЖНИМ РУХОМ ОДКРИВАЛО
Д│ЙСН│СТЬ...  мОЗОК сЕМЕН│В ПОЧАВ  ВБИРАТИ В СЕБЕ УС│ НАЙДР│БН│Ш│  ПОДРОБИЦ│
ТО┐ Д│ЙСНОСТ│, │ З  ТИХ  ПОДРОБИЦЬ СКЛАДАЛАСЬ  НЕВЕСЕЛА КАРТИНА ЙОГО  СТАНУ,
МАЛЮВАЛАСЬ БЕЗРАД│СНА ПРИШЛ│СТЬ...
     сЕМЕН ЗНЯВСЯ З М│СЦЯ │ ПОЧАВ ХОДИТИ ВЗДОВЖ ОБСМАЛЕНИХ СТ│Н.
     - сИНУ, - ОБ│ЗВАЛАСЬ  нАУМИХА,  - НЕ СУМУЙ,  НЕ ГРИЗИСЬ...  3 БОГОМ  НЕ
БИТИСЬ... тРЕБА ЩОСЬ РАДИТИ, А НЕ СУМУВАТИ...
     -  зНАЮ, ЩО ТРЕБА...- НАБЛИЗИВСЯ сЕМЕН, - ТА ЩО МЕН│ Д│ЯТИ, ЗА  ЩО РУКИ
ЗАЧЕПИТИ?
     - 3ДАВТЬСЯ МЕН│, ЩО  рОМАН, ЯК БУВ НА ПОЖЕЖ│, КАЗАВ, ЩО ПОМОЖЕ... л│СУ,
КАЗАВ, КУПЛЮ, ЧИ ЩО... оТ ВЖЕ НЕ ЗГАДАЮ... п│ШОВ БИ ТИ ДО ЙОГО, ПОРАДИВСЯ...
     - дОБРЕ, МАМО, П│ДУ...
     -  в│Н-БО, ТОЙ  рОМАН,  НЕ ТАКИЙ ВЖЕ Й ПОГАНИЙ, ЯК Я  ГАДАЛА...- КАЗАЛА
НАЧЕ ДО СЕБЕ нАУМИХА, ТА сЕМЕН ┐┐ НЕ СЛУХАВ; В│Н М│РКУВАВ, ЩО ПОЧАТИ...
     а  НА  СХОД│  ВЖЕ ПОРОЖЕВ│ЛО. пОДИХНУВ  ПУСТОВЛИВИЙ В│ТРЕЦЬ,  ТОЙ В│ЩУН
СВ│ТАННЯ, ПОБУДИВ ПТАШКИ, ДЕРЕВА,  ЗБУДИВ │ Н│ЧНУ ТИШУ В│Д  СОЛОДКО┐ ДР│МОТИ
ТА ВИПОВНИВ ┐┐ ПЕРЕДРАН│ШН│МИ ГОЛОСАМИ.
     пОЧУЛИ  Й КОН│  сЕМЕНОВ│,  ЩО МАВ НА СВ│Т  БЛАГОСЛОВИТИСЬ,  Й ЗА│РЖАЛИ,
ГОЛОДН│, В ПОВ│ТЦ│.
     сЕМЕН СТРЕПЕНУВСЯ:  ТЕ │РЖАННЯ НАГАДАЛО ЙОМУ,  ЩО  В│Н ЗБИРАВСЯ ВЧОРА В
ДОРОГУ. "а  Я Й ЗАБУВ! -  ОСМ│ХНУВСЯ ПРИКРО  сЕМЕН, - нЕВЖЕ  ОЦЕ  МЕН│  Й НЕ
┐ХАТИ1..  яК?  щОБ   Я  ВИПУСТИВ  З  РУК   ТАКУ  ОКАЗ│Ю?..   н│КОЛИ!  пО┐ДУ,
СЬОГОДН│-ТАКИ ПО┐ДУ, ТА Й ГОД│!.."
     цЯ  ДУМКА  П│ДБАДЬОРИЛА  сЕМЕНА,  │  В│Н  НАВ│ТЬ  ЗАСНУВ  НА  ХВИЛИНКУ,
ПРИМОСТИВШИСЬ НА ТРАВ│ П│Д ДЕРЕВОМ.
     вРАНЦ│ П│ШОВ сЕМЕН ДО рОМАНА. рОМАН ПОЗИЧИВ ГРОШЕЙ НА ХАТУ, ЩЕ Й ОБ│ЦЯВ
ДАТИ  ХУРУ ДО Л│СУ П│Д МАТЕР│АЛ. сЕМЕН ЗАСПОКО┐ВСЯ ТРОХИ. в│Н ЗВАЖИВСЯ КОНЧЕ
┐ХАТИ НИН│ ДО  мЕЖИБОЖА, ЩОБ НЕ ОП│ЗНИТИСЯ. сКАЗАВШИ Ж│НЦ│  Й МАТЕР│, ЩО В│Н
ПО┐ДЕ ПО Л│САХ ОГЛЯДАТИ, ДЕ КРАЩИЙ МАТЕР│АЛ, ТА ЗАБАРИТЬСЯ,  МАБУТЬ,  ЗО ДВА
ДН│, сЕМЕН ПОДАВСЯ В СВОЮ МАНДР│ВКУ З НАЛАГОДЖЕНИМ ЗАЗДАЛЕГ│ДЬ "ПРОШЕН│║М".
        x x x
     3  ЗАСПОКО║НИМ  СЕРЦЕМ,  ПОВНИМ НАД│┐ НА ЩАСНЕ  СК│НЧЕННЯ СПРАВИ СВО║┐,
ПОВЕРТАВ  сЕМЕН  З  мЕЖИБОЖА  ДОДОМУ.  пРАВДА,  НЕ  ВСЕ  ТАК  СКЛАЛОСЯ,   ЯК
ЖАДАЛОСЯ... 3  ЦАРСЬКО┐ РОДИНИ Н│КОГО НЕ БУЛО В  ЛАГЕРЯХ, │ сЕМЕН ПОДАВ СВО║
"ПРОШЕН│║"  НАЙСТАРШОМУ  ГЕНЕРАЛОВ│,  ЩО  ВЕСЬ  ТАК  │  СЯВ  В│Д  ХРЕСТ│В ТА
ЗОЛОТА...  гЕНЕРАЛ, СПАСИБ│  ЙОМУ, ЛЮДЯНИЙ ТАКИЙ, Н│  КРИШЕЧКИ НЕ  СЕРДИТИЙ,
УЗЯВ "ПРОШЕН│║", В│ДДАВ СХОВАТИ...  уЖЕ Ж В│Н, ПЕВНО, В│РНИЙ ЦАРСЬКИЙ СЛУГА,
УЖЕ Б В│Н НЕ ПОВИНЕН ЗМИКИТИТИ...
     жВАВО, З  ЮНАЦЬКОЮ  ЕНЕРГ│║Ю, ЗАХОДИВСЯ  сЕМЕН СТАВИТИ  ХАТУ. в│Н  ЗВ│З
МАТЕР│АЛ,  ПОЛАГОДИВ  ОБСМАЛЕН│ СТ│НИ, ЗВ│В ДАХ.  бАБИ МАСТИЛИ  СТ│НИ, сЕМЕН
ПОШИРЮ  ПОКР│ВЛЮ - РОБОТА КИП│ЛА,  ГОР│ЛА В  РУКАХ. нЕ ОГЛЯНУЛИСЬ,  ЯК СТАЛА
ХАТА ЩЕ  ВИЩА ТА Р│ВН│ША ЗА СТАРУ.  оБРЯТОВАН│ В│Д ОГНЮ  СН│ПКИ  ВИМОЛОТИЛИ,
З│БРАЛИ  ТРОХИ ЗЕРНА,  ПРИСМАЛЕНОГО,  ПРАВДА,  АЛЕ,  ЗМ│ШАВШИ  З ПОЗИЧЕНИМ В
ГАМАЗЕ┐,  МОЖНА БУЛО ┐СТИ. пРОСО СТОЯЛО ЩЕ НА ПОЛ│, КУКУРУДЗУ нАУМИХА ТЕЖ НЕ
ВИЛОМИЛА ЩЕ - ТОЖ БУЛА НАД│Я НА ПРИВАРОК. е, ЯКОСЬ ВОНО  БУДЕ... зИМОЮ МОЖНА
ХУРМАНКОЮ ЗАРОБИТИ  ЯКОГО  КАРБОВАНЦЯ,  БАБИ  В│ЗЬМУТЬ У ПАНА НА  БУРЯКИ  НА
В│ДРОБ│ТОК,  ТЕЛИЧКУ  МОЖНА  ПРОДАТИ..  тРА  ЯКОСЬ  ВОРОЖИТИ... щО  Ж, ЖИВИЙ
ЧОЛОВ│К ЖИВЕ Й ГАДАВ...
     зА КЛОПОТАМИ, ЗА ПРАЦЕЮ сЕМЕН Й ЗАБУВ ПРО СВО║ "ПРОШЕН│║". аЛЕ ТАК КОЛО
ЧЕСНОГО ХРЕСТА  ПРИБ│Г  СОЦЬКИЙ ТИКАТИ сЕМЕНА  ДО  СТАНОВОГО. у сЕМЕНА ТАК │
ТЬОХНУЛО СЕРЦЕ.
     "цЕ,  МАБУТЬ, В│ДПОВ│ДЬ  │З СТОЛИЦ│ ПРИЙШЛА", - ПОДУМАВ В│Н, ПОСП│ШАЮЧИ
ДО СТАНОВОГО.  ЙОМУ БУЛО │ РАД│СНО, │ БОЯЗКО  ЗАРАЗОМ, ТРИВОГА ЗД│ЙМАЛАСЬ  У
СЕРЦ│,  УСЯК│  ЗДОГАДКИ  СНУВАЛИСЬ  ПО ГОЛОВ│.  сЕМЕН,  МАЛО НЕ СКРУТИВСЯ  З
НЕТЕРПЛЯЧКИ,  ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ  СТАНОВИЙ  ПООБ│ДА║.  вРЕШТ│  ЙОГО ПОКЛИКАНО  В
КАНЦЕЛЯР│Ю. сТАНОВИЙ СТОЯВ СЕРЕД КАНЦЕЛЯР│┐ З ПАПЕРОМ У РУКАХ.
     - тИ ПОДАВАВ "ПРОШЕН│║" НА ЦАРСЬКЕ ЙМЕННЯ? - ПОСПИТАВ В│Н У сЕМЕНА.
     - я.
     сТАНОВИЙ ПОКЛАВ ПАП│Р НА СТ│Л │ ГЛЯНУВ НА сЕМЕНА.
     - а ТЕПЕР СКАЖИ МЕН│, ЩО ТИ МА║Ш КАЗАТИ ЦАРЕВ│?
     - сЬОГО Я Н│КОМУ НЕ ВИЯВЛЮ, ВАШЕ БЛАГОРОД│║, ОПР│Ч ЦАРЯ САМОГО.
     - ▓ МЕН│ НЕ СКАЖЕШ?
     - н│!
     - а ЯК Я ТОБ│ ЗВЕЛЮ?
     - ▓ ТОД│ НЕ СКАЖУ...
     сТАНОВИЙ ЗДИВОВАНИМ ПОГЛЯДОМ ЗМ│РИВ сЕМЕНА  В│Д ГОЛОВИ ДО П'ЯТ, НАЧЕ НЕ
СПОД│ВАВСЯ ТАКО┐ УПЕРТОСТ│.
     - тУТ  ПРИЙШЛА  В│ДПОВ│ДЬ  НА ТВО║  "ПРОШЕН│║",  -  СКАЗАВ В│Н  ВРЕШТ│,
СХИЛИВШИСЬ НАД СТОЛОМ │ РОЗДИВЛЯЮЧИСЬ В ПАПЕРАХ.
     сЕМЕНОВ│ ЗАТАМУВАЛО ДУХ У ГРУДЯХ. в ГОЛОВ│ РО║М ЗАМЕТУШИЛИСЬ Р│ЗНОРОДН│
ДУМКИ, ВИПЕРЕДЖАЮЧИ ЗМ│СТ В│ДПОВ│Д│, ОЧ│ НЕСПОК│ЙНО СТЕЖИЛИ ЗА РУХОМ ПАЛЬЦ│В
СТАНОВОГО, ЩО  ШЕЛЕСТ│ЛИ ПАПЕРАМИ... в ШЕЛЕСТ│НН│ ТОМУ ПРИЧУВАЛОСЯ сЕМЕНОВ│:
ПРИ┐ЗДИ, РОЗКАЖИ  СВОЮ ТА║МНИЦЮ... сТРАХ  ОБГОРНУВ сЕМЕНА. сЕМЕН  ЧУВ, ЩО НЕ
ВИТРИМА║ ДОВГО НАТУГИ, В ЯК│Й БУЛИ ЙОГО НЕРВИ...
     а СТАНОВИЙ, ЯК НА ТЕ, ПОВАГОМ ПЕРЕКИДАВ ЛИСТКИ  ПАПЕРУ, НАХИЛИВШИСЬ НАД
СТОЛОМ, НАЧЕ ЗАБУВ НА сЕМЕНА.
     -  пРИЙШЛА  В│ДПОВ│ДЬ...- ОБ│ЗВАВСЯ, ВРЕШТ│,  СТАНОВИЙ.  - вЕЛЕНО  МЕН│
ОБ'ЯВИТИ ТОБ│, ЩО "ПРОШЕН│║" ТВО║ "ОСТАВЛЕНО БЕЗ ПОСЛ║ДСТВ│Я".
     - яК СЕ... "БЕЗ ПОСЛ║ДСТВ│Я"? - НЕ ЗРОЗУМ│В сЕМЕН.
     -  а ТАК...  ПРИЗНАЛИ, ЗНАЧИТЬ, ЩО ВОНО  НЕ СЛУШНЕ,  НЕ  ВАРТЕ УВАГИ, │
КАЗАЛИ МЕН│ ОПОВ│СТИТИ ТЕБЕ ПРО ЦЕ".
     - тАК │ СТО┐ТЬ У ТОМУ ПАПЕР│?
     - тАК │  СТО┐ТЬ, - УСМ│ХНУВСЯ СТАНОВИЙ. - нУ,  ЧОГО ЩЕ ЧЕКА║Ш? д│ЗНАВСЯ
ТА Й ЙДИ СОБ│ З БОГОМ! - ДОДАВ В│Н.
     аЛЕ  сЕМЕН  НЕ  ПОВОРУХНУВСЯ   ТА  ЛИШ  ДИВИВСЯ  НА  СТАНОВОГО   ШИРОКО
РОЗПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА, ПОВНИМИ ОСТРАХУ, ЖАЛЮ, РОЗПУКИ.
     - сОЦЬКИЙ! - ГУКНУВ СТАНОВИЙ, СТРИВОЖЕНИЙ НЕПЕВНИМ сЕМЕНОВИМ ПОГЛЯДОМ.
     вБ│Г СОЦЬКИЙ.
     - тИ ЗНА║Ш СЬОГО ЧОЛОВ│КА?
     - зНАЮ, ВАШЕ БЛАГОРОД│║... аДЖЕ ЦЕ сЕМЕН вОРОН, З НАШОГО-ТАКИ СЕЛА...
     - яК  В│Н ТАМ У ВАС?.. чИ В ЙОГО ВС│ ВДОМА? - ПОКРУТИВ ПАЛЬЦЕМ СТАНОВИЙ
КОЛО ЧОЛА. - зАЙЦЯ, ЧАСОМ, В ГОЛОВ│ НЕМА║?.. гА?
     - н│, ВАШЕ БЛАГОРОД│║, НЕ ПОМ│ЧАЛИ... лЮДИНА СПОК│ЙНА...
     - нУ, ТО ЙД│ТЬ СОБ│ З БОГОМ...
     - хОД│М! - ТОРКНУВ СОЦЬКИЙ сЕМЕНА, В│ДЧИНЯЮЧИ ДВЕР│.
     сЕМЕН  ВИЙШОВ З КАНЦЕЛЯР│┐  │  НЕР│ВНОЮ ХОДОЮ, З ШАПКОЮ  В РУКАХ, СЛИВЕ
НЕПРИТОМНИЙ, ПОДАВСЯ ДОРОГОЮ... в│Н ЙШОВ, НЕ ПОМ│ЧАЮЧИ, ЩО  ЙДЕ НЕ ДОДОМУ, А
КУДИСЬ НАВМАННЯ...  в  УШАХ ЙОГО  ЛУНАЛИ СЛОВА:  "БЕЗ  ПОСЛ║ДСТВ│Я"...  "БЕЗ
ПОСЛ║ДСТВ│Я"... │ МОВ ДОВБЕШКОЮ СТУКАЛИ  ПО  ГОЛОВ│... в│Н ЧУВ, ЩО ЙОГО ШОСЬ
ПЕЧЕ ГЛИБОКО... ТАМ... П│Д СЕРЦЕМ... сЕМЕН ЗУПИНИВСЬ,
     -  тА Й Т│ЛЬКИ? - СКАЗАВ В│Н НАГОЛОС. - тА Й Т│ЛЬКИ З МОГО ЗАХОДУ?! - г
СЛЬОЗИ СТАЛИ ЙОМУ В ОЧАХ. - а! бИЙ  ЙОГО ЛИХА ГОДИНА!  - СКРИКНУВ З РОЗПУКОЮ
сЕМЕН │ ВДАРИВ  ШАПКОЮ ОБ ЗЕМЛЮ, в│Н  С│В ДОЛ│ │ ЗАКРИВ  ОБЛИЧЧЯ РУКАМИ.  щЕ
Н│КОЛИ НЕ БУЛО ЙОМУ ТАК ВАЖКО, ТАК  Г│РКО,  ЩЕ Н│КОЛИ НЕ ЩЕМ│ЛО ТАК СЕРЦЕ...
чОГО В│Н ЧЕКАВ, ЧОГО  СПОД│ВАВСЯ? тО БУВ ДИМ, │МЛА, ЩО РОЗВ│ЯЛИСЬ ОД  ПОДИХУ
Д│ЙСНОСТ│... │ РАЗОМ З ТИМ,  ЯК  ТА  │МЛА  РОЗС│ВАЛАСЯ, В ГОЛОВ│  ЙОМУ НЕМОВ
СВ│ТАЛО, А НА СЕРЦЕ НАЛЯГАЛА ВАГА БЕЗНАД│ЙНОСТ│... ▓ ЦЯ БЕЗНАД│ЙН│СТЬ БОЛ│ЛА
сЕМЕНА Г│РШЕ, Н│Ж НАЙТРУДН│Ш│ РАНИ В СВ│Т│. вЖЕ СМЕРКОМ ОПАМ'ЯТАВСЯ сЕМЕН │,
РОЗБИТИЙ, ЗНЕВ│РЕНИЙ, ПОДАВСЯ ДОДОМУ.
     а ДОМА ЧЕКАЛО  ЙОГО НОВЕ ЛИХО. нАУМИХА СТР│ЛА ЙОГО З ОПОВ│СТКОЮ З СУДУ,
ЩО  ПРИН│С  ДЕСЯТНИК.  рОМАН ПОЗИВАВ сЕМЕНА  ЗА ПОЗИЧЕН│ ГРОШ│. сЕМЕН ТАК  │
ВДАРИВСЯ РУХАМИ ОБ ПОЛИ.
     - оТ ТОБ│ МА║Ш! щО Ж ЦЕ ЗА ДИВО?..
     в│Н ПОБ│Г ДО БРАТА.
     "рОЗБ│ЙНИК!..  лЮДОЖЕР!.. в│Н ХОЧЕ МО║┐ ЗАГУБИ!.. - ХВИЛЮВАВСЯ  ДОРОГОЮ
сЕМЕН. - п│ДУ │ ЗАДУШУ ЙОГО, ЯК ГАДИНУ!.."
     аЛЕ ДУШИТИ БУЛО Н│КОГО. сЕМЕН НЕ ЗАСТАВ БРАТА ДОМА, В│Н КУДИСЬ ПО┐ХАВ У
ДОРОГУ.
     нЕ  БУЛО  ЙОГО  НА  ДРУГИЙ Й  НА  ТРЕТ│Й ДЕНЬ. нАВ│ТЬ  НА  СУД рОМАН НЕ
СТАВИВСЯ, А П│СЛАВ ЗАМ│СТЬ СЕБЕ ЛИСОГО мОРДКА.
     гРОШ│, ЗВИЧАЙНО, ПРИСУДЖЕНО З сЕМЕНА, А ЩО сЕМЕН  НЕ МАВ ЧИМ ЗАПЛАТИТИ,
ТО ПРОДАЛИ ТРИ МОРГИ РОДЮЧО┐ ЗЕМЛ│, КУПЛЕНО┐ В│Д ПАНА яНКОВСЬКОГО. нЕХТО  Ж,
ЯК БРАТ Р│ДНИЙ, Й КУПИВ ТУЮ ЗЕМЛЮ. "дУРНИЙ ВПУСТИТЬ, РОЗУМНИЙ П│Д│ЙМЕ", - ЯК
КАЖЕ рОМАН.

        x x x

     ▓  ЗНОВ  ПЕРЕД сЕМЕНОМ  ЧОРНЕ, ПООРАНЕ ПОЛЕ  З ЯРАМИ ТА ВИДОЛИНКАМИ, ЩЕ
ЧОРН│ШИМИ, ЩЕ СУМН│ШИМИ. ▓ ЗНОВ  сЕМЕН - НАЙМИТ, ОРЮЧИ ПАНСЬКУ НИВУ, ПОГУКУ║
НА ЧУЖ│ ВОЛИ. оС│НН║  СОНЦЕ  С│ДА║  ЗА  ГОРОЮ, НА ОБР│┐ СТА║  ЧЕРВОНО,  ЯК У
ГОРН│,  Б│ЛИЙ  ТУМАН КОТИТЬСЯ ЯРАМИ ТА  ВИДОЛИНКАМИ... сЕМЕНОВ│  БАЙДУЖЕ, ЩО
С│ДА║ СОНЦЕ, ЩО З ЯР│В ВИСТУПА║ Н│Ч, НЕСУЧИ СПОЧИНОК  УС│М ТРУДЯЩИМ. в│Н, ЯК
│ ЗРАННЯ, ЩИРО НАЛЯГАВ НА ПЛУГА, Р│ВНО КРАВ ЧОРНУ ЗЕМЛЮ СКИБУ ЗА СКИБОЮ...
     -  нЕ ЖУРИСЬ, сЕМЕНЕ,  - ГУКАВ НА ЙОГО ПОГОНИЧ, - БАЧ, ЯК СОНЕЧКО ТЯГНЕ
ЗА  НАЙМИТОМ,  ПОСП│ШАЮЧИСЬ  НА СПОЧИНОК...  о,  ЩЕ  ВЕРШЕЧОК  ЖЕВР│║...  ЩЕ
СКАЛОЧКА... ЩЕ ОДНА МИТЬ - │ КРАЙ РОБОТ│...