и. На рундук, мов голуб, вийшов Сивий, волохатий. Се не голуб волохатий - Велетень крилатий. Перед ним Левко лицарське Приклонив колiно: Так хороброму юнацьке Серце повелiло. "Батьку! Привiтай малого Чуру низового, Що, було, тобi сiдла║ "Лева" вороного *. Привiтай, крилатий орле, Козака-понуру *, Що, було, тобi на морi Гра║ у бандуру. Пiд тво┐м палким натхненн║м Я спiвати вчився, За тво┐м благословенн║м З бесурменом бився. Речi несказанно дивнi Сталися зо мною; Бо пiд батькiвськими крильми Я з'учивсь до бою. I твоя звiзда щаслива Козакам свiтила, Бо не людська. Божа сила ┐х човни водила, Духом сили пресвято┐ Й та душа горiла, Що з турецько┐ неволi Нас ослобонила. Се в о н а тобi галеру З чужини прислала, Щоб рука твоя невiру Тяжко покарала. Ми ж, стратенцi бесурменськi, Обреклись оброком Нищити кра┐ турецькi Пiд орловим оком. Тридцять нас братiв спряглося Превеликим горем, В побратимствi поклялося Перед Чорним морем. - Потiль плавати й лiтати По морю й по полю, Покiль нас орел крилатий Водить за собою. По десятку ми до себе Невмирак з'║днали *, Щоб гетьмана опрiч тебе На войнi не знали. Ма║ш нас таких три сотнi Як одну людину, Що клялись i в преiсподню Лiзти до загину. Заточи гармату, тату, На скалу крутую: Вергай азiату-кату Нас у пельку злую. Ми перервемо диханн║ Демону Осману, Над усяке дивованн║ Лютому тирану". I рарогом одинокий Старець стрепенувся, Очi грають, стан високий Стрiмко розiгнувся. Навкруг нього повiз хату Старшина постала. Корогов над ним хрещату I бунчук держала. Озирнувся, усмiхнувся, Мовив: "Добре, сину! Ти до мене пригорнувся У саму годину. Гей, коня! Рушати вiйську! Порохи й гармати На дорогу Борщагiвську Зараз виряджати!" "Не турбуйсь, гетьмане-батьку! Старшина озвалась, - Вже Бородавчина зграя У степи загналась. В Бiлiй Церквi в Остророга Корчму сплiндрувала, Вбила рандара старого, Дочок згвалтувала. Вбила й пса його, й якогось Нiмця-землемiра I всiх трьох перед порогом Рядом почепила Та ще й надпись положила: "Жид, лях i собака - Все дияволова жила, Вiра все однака". - "Кочубею, синку! Горе! О гiрка година! Бач, яке гультяйство плодить Мати Укра┐на? Козаки! Ми бачим, як ви Всi попропивались: Ледве де в кого халяви Да штани зостались. Гайда, воле, в Дике Поле 107, Воле звiрювата! Покiль знайдем понад морем, По заслузi ката. Вже ваш карб i жида сушить, Стоя на пристiнку: Позакладували й душi Чорту за горiлку... Геть вiд мене! Я не хочу Бiльш гетьманувати... З трьома сотнями охочих Буду воювати. I коли Господь поможе Довше в свiтi жити, Проти турка буду, може, Ще й царю служити. Буду в нього, мов на чатi, Вiд ляха стояти, Татарву в степах жахати, Дону пильнувати... Геть вiд мене!" - Заридали Голi чуприндирi I чубами землю вслали Гирi-макотирi. "Батьку! Не карай нас грiзно Пiд таку годину: Не засмучуй нашу рiдну Матiр Укра┐ну! Ми Бородовку-поганця У степах пiйма║м I мечем тво┐м, як ланця Хижого, скара║м. Тiльки б ти обмислив штаньми Нуждену голоту, Воюватимеш iз нами У свою охоту. Чи на вiтряному морi, Чи на суходолi Накладати головою Радi в тво┐й волi. I картай нас, i карай нас: Ти - наш батько рiдний, Ти суддя у нас ║диний, В судi непохибний". - "Так i бути, - промовля║ Сагайдашний стиха. - Бiльш копи не буде з вами У походi лиха. Чури, гов! Порозпрягайте Волики квiтчастi: Бiльш не будете рогатих По долинах пасти. Мiй Левко таку не з жарту Жертву нам приносить, Всiх киян - мiщан i шляхту - На трапезу просить. Просить ┐сти хлiба-солi З тридцятьма братами, Що спасенний шлюб на морi Побратимський брали. I в тiм шлюбi перед морем Руським поклялися, Що на смерть великим горем Бойову спряглися. Будемо ж бенкетувати, В кобзи вигравати, I пiснями понад хмари Духа пiдiймати. Ой, нехай же кобзи грають, Нехай дзвонить слава, Нехай чують нас i знають I Москва, й Варшава!" Уклонивсь Левко з братами За хороше слово I, зiтхнувши, до гетьманських Так гостей промовив: "Бенкетуйте, любi гостi, Я з братами мушу Пожуритись-помолитись За велику душу. Що з неволi престрашно┐ Нас повизволяла I на турчинi помститись Нам завiтувала. За сей бенкет вона злюцi Жизню заплатила I навiки мене в тузi, У жалю втопила". ПIСНЯ ДВАНАДЦЯТА ДУМА ПЕРВА I Навiки, так, навiки утопила Вона тебе, козаченьку, в жалю, - Не смертю, нi! А тим, що поновила На чужинi любов i жизнь свою. За матiр'ю всепiтую молила Вселити ┐х у рiдному раю, А за царем скрiзь по свiтах лiтала I мислями квiтки ума зривала. II Не знай про се... Сумуй, молись богам, Лежи крижем, розп'явшись, серед церкви I надихай в серця сво┐м братам Невиданi заупокiйнi жертви. Задай таку роботу козакам, Щоб кидались у домовинах мертвi. Молись, лютуй i помстою кипи, Турещину в людськiй кровi топи. III Не знай... Коли ж дозна║шся, козаче, То бурний дух твiй полом'║м ригне, Гарматою тво║ палке-гаряче Розiрветься, всю землю струсоне, I сатана у тартарi заплаче, Як про твою кончину спом'яне: Бо мусить з три десятки рокiв ждати, Щоб виявивсь такий козак завзятий. IV - Х - - - - - - - - - - - - - - ДУМА ДРУГА Над Босфором нiч солодким Ароматом дише; По садах не вi║ вiтром, Лист║м не колише. I не дише, й не колише Листочка злегенька, Бо заслухалась темненька Спiвiв соловейка. Зазира║ в тихi води Божими очами Небо, сповнене огнями, Дивними дивами. На небеснi дивнi твори Очi задивились, Думки в глибоченнiм [морi] Тихих зiр втопились. Пахощi солодкi й спiви Серце д' серцю клонять, - Не словами, цiлуванн║м Любощi говорять; А дiвочi чистi очi, Тихi, одинокi, Задивились серед ночi На дива високi. Обiзветься з свого ложа До дочки матуся: "Що ти робиш, серце доню?" - "Боговi молюся". - "Як! Без образа й поклона, Без хреста святого?" - "Я з балкона, як з амбона, Бачу, мамо. Бога, I в храму мо┐м сердечнiм Перед ним хилюся Безначальнiм, безконечнiм", - Прорекла Маруся. "Доню, серце! Ти говориш Мов не християнка: Ти якогось Бога твориш, Наче, - тьфу! - поганка". - "Не творю: передо мною Всемогущий ся║, Серце й розум пресвятою Думкою сповня║. Тiльки берег океану Зорявого бачу, - I щаслива, i мов тану, I в восторзi плачу. I молилась би й не вмiю..." - "Чудотворний лику! i Одверни вiд не┐ мрiю Бесурменську дику!" - "О, не вмiю!.. Коли б гуслi З моря й гiр зробити I на них не струни, думи Серця почепити, I зефiровими 108 крильми В них зарокотати, - Може, й я б тогдi зумiла Глас до Бога зняти... Молючись, тепер нiмую..." - "З нами хресна сила!" - "Тiльки тихим серцем чую Херувимськi крила, Що на мене нiби з раю Пахощами вiють... Вгору руки простираю А уста нiмiють". - "Бачу, доню! Це все роблять Iз царем розмови На тiй баштi безголовiй, Що хiба орловi Iз-за хмар туди спускатись Та совi з пiвночi Звiдти хижi витрiщати Невсипущi очi. Я казала: "Не дивися, Доню, в мiднi труби; Не дивися, доню, бiйся Розумовi згуби". - "То не зорi, людськi душi Попiд небом сяють, I котру Господь потушить - На землi згасають. Зорi тi не нам лiчити, Як i засвiтити, То шкода того й вчитись Господа гнiвити. Бо й за те (сама се зна║ш) Всеблагий накаже, Як хто пучкою на мiсяць Чи на зорю вкаже. Се все цар-невiра робить, Вiн тебе вiд Бога! Одверта║, вiд закону Нашого святого". - "Нi, матусю! Вiн до Бога Душу приверта║: Просторою" його чертога Розуму явля║. Я слiпа була, не знала, Що за храм великий Без конця i без начала В мiрiяд владики. I глуха: не чула хору Сфер небесних вiчних, Горньо┐ музики твору Мислей передвiчних. Бог тепер менi вiдкрився, Бо розпалась луда На очах, i вiн явився В невимовних чудах. Бачу, мамо, чом те серце Лютостi не зна║, Що в нас азiятом зветься, - Любить i проща║. Розумiю, мамо, й диво Над дива чудовне, Що в гнiву менi явило Всепрощенн║ повне. Що, кохаючи, коханн║ Давн║ зрозумiло I, ревнуючи, прощанн║ Козаку простило". - "Доню, доню! Що ти кажеш? Чи тво┐ се речi?" - "О, мо┐! Се вже не марнi Видумки чернечi. Се той свiт, що на Сiна┐ Людям засвiтився, В галiлейськiм тихiм кра┐ Рибалкам одкрився, Вiд пророка до пророка Вiчно переходить: Ним одна душа висока Другу душу водить... Ним i я воджуся, мамо, - Духом жизнi чистим; Тихий свiт од свiту править Серцем норовистим. Я пiд ноги козаковi Деспота послала, Ворогу його любовi Знак подарувала; В деспотi тепер вбачаю Знов звiзду Востока I душею в нiм вiтаю Нового пророка." Уста║ з постелi мати, Нiби з домовини, I страшна, мов дух проклятий, Суне до дитини. "Дочко! Се ж менi не сниться, Се я справдi чую Вiд тебе хулу на Бога! О! В годину злую Я гадюку породила, I благословила, I хрещенн║м первородний Грiх iз тебе змила!" - "Мамо! Зоре ясна!.." - "Нi, вже Годi нам яснiти! Погасаймо, дочко, гиньмо В темрявi кромiшнiй!" Проклина║ тебе мати, Лежа в домовинi... О, як гiрко помирати На чужiй чужинi! Та не дiждеш парубоцький Чесний вiк скаляти, Рутвяний вiнок дiвоцький Турчину вiддати! Нi, сього не буде, доню! Непорочна згаснеш: Об камiнн║ головою Розiб'║шся й заснеш... Падай!.." - I ножака блиснув Проти зiр, i очi, Вiд ножа лютiшi, свiтять В сутемрявi ночi. "Се я, доню, на безвiр'┐ Про случай купила, Коли б розум твiй згубила Демонова сила. Чуло серце... Падай, доню! Я тобi казала, Щоб ти демонському кодлу Вiри не дiймала; Щоб ти злого католицтва, Арiан проклятих, Лютерського ║ретицтва 109 I кальвiн завзятих 110 Не пускала в тi поко┐, Де святi┐ лики Свiтом iстини свято┐ Гонять морок дикий". I гадюками-очима Доню скаменила: Матерньо┐ злоби сила - Найлютiша сила. Та не важиться рукою Рiдну кров пролити: Об камiнн║ головою Хоче доню вбити. Та ножака, як змiюка, Серця сам шука║ I концем холодним в груди Мов жолом торка║. "Падай! Не христись! Пречиста Чула злющi речi: Вiра про ввесь свiт ║дина - Видумки чернечi..." Ще хвилинка, i страшенне б Дiло совершилось, Та дiвчат i баб на лемент Iз пiвсотнi збiглось. Ухопили, мов сковали Костянi┐ руки; Тiльки патли дибки стали, Мов живi гадюки; А Медузи 111 злющi очi В пiдлоб'┐ склепились, В судоргах пекельних щоки I вуста скривились. Обомлiла й занiмiла, Нерухома стала... Як над мертвою, над нею Сирота ридала. ДУМА ТРЕТЯ Знов тихо-тихенько на пишнiм Босфорi... Спiвають щось дивне в садах солов'┐, Щось дивне говорять, жахтiючи, зорi I сльози сирiтськi, Марусю, тво┐. Говорять сирiтськi про жизнь безконечну: Не вбити живущу анi задушить Вселенського твору частину предвiчну, Що ся║ й пала║, горить i кипить. Говорять про образ царя i пророка, Такого, як славнi Давид 112, Соломон, Що в темнiм лукавствi слiпого Востока Зробили свiтилом сердечним Сiон. "Гирлигою пас ти з нагаями вiвцi, Пасеш нинi берлом народи й царi: Татаре, й слав'яне, i кельти, i нiмцi, Се все в тебе слуги, пiдданi тво┐. В темнотi лукавi, в слiпотi кривавi, Гризуться завзято, мов пси за маслак Од них народився, в ┐х вiру хрестився Народiв бич лютий, сiпака козак"... I порвались думи-суми Про свiй край коханий, Де козак людей юрту║, Темний, хижий, п'яний. Iншi думи, iншi спiви В серцi заспiвали, - Тi, що серце ┐й щасливе Потай чарували. Як вона в царськiй свiтлицi, Названiй всесвiтнiй, Слухала, як слiд царицi, Гiмни тi завiтнi, - Що з Давида славних часiв, З часiв Соломона Пронеслись по всiй вселеннiй З вiщого Сiона... I се в середеньку озвалось, Мов струна тихенька, Що гарнiш усiх спiвала Бранка молоденька: "Чую-чую любий голос: Ой се ж в i н бiжить по горах, В i н се скаче по узгiр'ях! Милий мiй - мов олень в полi, Мов сугак на вольнiй волi 113..." Справдi ж бо хтось пiд балконом, Пiд величним тим амбоном, Тупотiв, мов олень в полi, Мов сугак на вольнiй волi. Се був в i н, що в серцi в нього Те ж саме тогдi спiвалось, I подав ┐й голос словом, Що колись ┐й сподобалось, I в тiм словi, в любiй мовi Невимовне виявлялось: "Що се, що серед пустинi Димовим стеблом знялося, Миррою кругом вiнуло, Пахощами розлилося?" Пiсень до не┐ пiсня обiзвалась 114 З холодного камiння, де б валялась Вона, цвiт жизнi, трупом бездиханним, Коли б сво┐м царським чолом, вiнчанням Наукою, не дбав вiн повсякденно Про не┐... Знав-бо добре, як злиденно В землi кривавiй Бога розумiють, Як люде там коснiють, туманiють... I I носив у серцi мовчки День у день тривогу Та молився духом бодрим Просвiщення Богу, Щоб хранив йому велику Душу на пiдмогу. II Ендеру-ага, придворний Комендант, зробився За дбайливiсть трьохбунчужним, Високо пiдбився Вгору мiсяцем, мов сонце Золотом облився. III Як почув вiд нього в тайнi Що Хасеки жива, Наробив Осман риданн║м У сералi дива, I була тогдi година Про всiх слуг щаслива. IV Як летить до струм'я олень, Як сугак на волю, Полетiв Осман, мов крильми, Iз сво┐х поко┐в I припав аж до камiння Бiлою чалмою. Нiколи ще чалма калiфа не схилялась * У ноги женщинi, нiколи голова Царя, що всiй землi закон його слова, I перед звiздами небес не принижалась. Так, вiн тебе в свiдителi зове, О свiте любо┐ звiзди Альдебарана 115 ! Що тiльки милою i дише, i живе Пiсля святих словес небесного Корана. I радощi, й печаль з одно┐ чашi п'║: Смi║ться серцем вiн, очима сльози лл║. I мов ангельськая сила Понад ним сяйнула, I чутку природу дивно, Як струну здвигнула. Гляне - чиста райська пери Перед ним сiя║, Мов од люто┐ химери З неба охраня║. Простягла з небес на землю Чистi руки-крила I мовчала: бо за не┐ Постать говорила. Нiмували. Око в око Зорями дивилось; Тихо, тихо i високо В грудях серце билось. I рече Маруся: "Царю! Я одна пiд небом Мiж двома противностями - Ра║м i еребом. Ти мiй рай, едем пресвiтлий, Праведная сило! Ся║во тво║ спасенне Iнший свiт затмило. Царю! Я твоя навiки, Нехай знають люде, I твiй Бог, творець великий, Мо┐м Богом буде. I коли б уся вселенна З зорями-свiтами Опинилась, як пiднiжок, В мене пiд ногами, - За тво║ одно диханн║ Я вiддам вселенну, I на вiчне бiдуванн║ Нiзийду в ге║ну. Нарiзно не знаю раю, Господа не маю, До колiн тво┐х рабою Низько припадаю". Не схиливсь Осман до не┐; Тихою рукою Дав ┐й знак, як цар всесвiтнiй З висоти престолу: "Ти, раба, - рече, - й Османа Вище всiх возносиш Земнородних: бо не рабство, Рай йому приносиш. Я вступлю в мо║ владицтво Мудрим Соломоном: Не дозволю перi жити З матiр'ю-драконом. Вже ┐┐ несуть носилки До попа в гостину: Нехай молитвами лiчить Бiса, не людину. Охраняти свiтло жизнi Бiльше ока мушу: Бо ножака погубив би Твою й мою душу". I схилився по сiм словi, Мов дуб до берези, I в розмовi, i в любовi Пламенно тверезий. Не свiтiте, яснi зорi! Солов'┐, нiмуйте! Душ блаженно-чистi хори, В небесах ликуйте! ПIСНЯ ТРИНАДЦЯТА ДУМА ПЕРВА I Премудрiсть в нужденнiй, убогiй долi Промiж людьми рiдка: се диво з див; Ще ж рiдша боротьба сво║┐ волi Промiж земних, мовляв, богiв-царiв. Ся боротьба в душi в царя Османа Робила з нього то раба, то пана: На царствi бо т и м був, чим i в ордi: Знав i покору, i тяжкi труди. II Потомок Магомета, що питався Ввесь вiк фiнiками та молоком, На тронi вiн розкошам не вiддався, Не туманив ума свого вином; Його рука за всяку працю бралась, Душа - в великих задумах кохалась. Не забавлявся царственним жезлом, Алкав наук ненаситним умом. Ill Щасливий, хто, як наш Петро Великий 116, I вмерши, над тим царством царював, Де варварства старого мотлох дикий На нього, мов на ворога, вставав, - Хто, як Велика наша Катерина * 117, Царсько┐ мудростi жива картина, Сво┐м талантом надиха║ людей Про нужду i бiду грядущих дней. IV Не мав Осман создательно┐ сили, Як той, хто в царство дух новий вдихав I древню славу, як мерця з могили, В серцях свого народу воскрешав. Йому юрма потужна не корилась, Дарма, що низько перед ним хилилась. Серед гаремникiв стояв один, Як дерево живе серед ру┐н. v Мов гади, вороги в клубок звилися, Позлазившись iз темрявих куткiв, Тихцем тру┐ти царство завзялися, Мов серце, повне вта║них грiхiв... Прилiз i до попа мулла серальський, Так званий в свiтi духовник султансысий, - До сербина, жерця слiпих слов'ян, Пiд християнським iменем поган. VI Пiп жив на одшибi, немов авулом; Мав темний, бо густий, мов гай, садок, Обведений кругом високим муром. Туди пробравсь, у змовi з ним, пророк Страшного всiм "безбожникам" Аллаха, Небесного й земного падишаха, Що правовiрним ┐х в ярмо вiддав, Як Магомет в Медину ще втiкав 118. VII Та мусив на той час мулла забути, Як тяжко вiн "поганцiв" проклинав: Призначено┐ тайкома минути Нетерпеливим серцем дожидав I, як побачив попадю стареньку, Невiрно┐ Хасеки рiдну неньку, В розмовi тихiй iз ┐┐ попом Оддав ┐й честь рукою i чолом. VIII Рече: "Паньматко! Ти ножа купила Про безувiрку, про свою дочку. Тебе Всевишнього натхнула сила, Безвiрство ┐ х i нам не до смаку: I нашу, й вашу вiру в д в о х руйнують, Iз нами й вами рiвно ворогують, Умом i серцем в один дух злились, Нечистому служити завзялись". IX Стара за бiлi пакоси вхопилась, Що з-пiд очiпка вибились, мов снiг, На жмут волосся вирваний дивилась, З плачем у не┐ лився злющий смiх. "О! Дайте пiд сi пазурi султана, Кривавого на християн тирана! Я в серце десятьма йому ввоп'юсь" Сама - до тху отрутою вiзьмусь!" Х Мулла з попом на не┐ позирали, I серце радощами в них росло, Що з божевiльно┐ ┐┐ печалi Таке страшенне виростало зло. "Ся не зляка║ться, - шептали стиха, - Найгiршого з-мiж лих нелюдських лиха. Хоч на хрестi скаженну розпинай, Хоч на гаку залiзному чiпляй". - XI "Ножа купила, - знов той до старо┐, - Но се знарядд║ у тво┐й руцi Пошкодило всiм русинкам з тобою, А волi не дало тво┐й дочцi". - "┐й воля тiльки смерть! - рече завзята. - Смерть, тiльки смерть спасе ┐┐ вiд ката, Що очi золотом ┐й заслiпив, Обiцянками серце пiдкупив. XII Всезнание обiцяв диявол квi, Як замутив ┐й розум у раю 119 Звиваючись на тiм запретнiм древi: Всезнанием сей вловив дочку мою". - "Так, нене, - пiп собi промовив стиха, - Всезнанн║ - се почин i корiнь лиха, Що всю вселенну древле обняло, Грiх, i проклiн, i смерть нам принесло". - XIII "Бог дав нам свiт, - озвавсь тодi сповiдник Султанський, - а диявол дав нам тьму. Оце ж i шепче з пекла проповiдник Про Божий свiт мiзерному уму; А наш мiзерний ум, немов та риба, Хапа║ вудку за кришеник хлiба, За ту принаду... Так Сатана┐л 120 Вловля║ грiшнi душi в Бога сил! XIV Вловив лукавий i мого Османа. Тепер йому байдуже про всiх мул, Про всiх iмамiв з Мекки й Туркестана: Нас повернув у мотлох, ув огул. Боговiдступнi лютри да латинцi, Оце його i гостi, й побратимцi, Що забувають Бога для наук, Смiються й з раю, й з безконечних мук. XV Iде войною проти Лехистана, А в нього, нене, на умi не те: Його морочить думка окаянна - I в нас, i в вас зневажити святе: "З кайданiв мушу розум розкувати I кожнiй вiрi право рiвне дати. Нема ж бо й Бога, тiльки розум ║сть: У розумi i слава наша й честь". XVI Рятуймо ж, нене, предкiвщину любу, Як турчин, сербин, так i сам козак! Одна дорога нам через цю згубу, Один про всiх спасенний, славний шлях! Нехай iде народи воювати, З неволi ┐х, мовляли, визволяти, А ми зробiмо, щоб вiн там полiг, Щоб зникнув, як iз гiр весною снiг!" XVII "Зробiмо, - миркнула, - та як зробити?" "Ось слухай, нене: ми вже зна║м як. Вiд Цареграду шлях до вас не битий, Та й не короткий, кажуть люде, шлях. На довгiй нивi й на вiку бува║ Всього з людиною. Нехай впова║ Наш безувiр на долю, що йому Всмiха║ться, прегордому уму. XVIII Ми ж iз попом-письменником смиренно, Як повелiв закон i вам, i нам, Сю змiркували рiч, i повсякденно Мольби возносим к Божим небесам, Щоб свiт був свiтом, тьма зiсталась тьмою, I щоб такою клятою войною Безбожник нас пiд нозi не подав Тому, хто й древле проти свiту встав. XIX Мольби мольбами, нене... Ти се зна║ш I на собi, що лоба натовкла Поклонами доземними, та й ча║ш Вiд рук л ю д с ь к и х рятунку i добра... Мольби мольбами, а рука рукою. Зоруду║м против обох войною, Против обох обернемо той мiч, Що хоче з дня зробити темну нiч..." * ПОСПIВ I Так Муза хуторна, в розлуцi з рiдним кра║м, Iз думок, мов з перел, намистечко низала: Тиняючись одна понад чужим Дуна║м, Забутими себе пiснями розважала. Втiшалася вона сво┐м сердечним ра║м, Коханим споминкам вiнки густi звивала, I, звивши запашний, пускала по Дунаю: Пливи, вiночку мiй, пливи з чужого краю! II Прямуй до руського прославленого моря, Де славнi подвиги неславою нам стали, Де завдавали ми тяжкого людям горя, I грекiв, i болгар, як туркiв плiндрували. Скажи всiм ягодам свого й чужого поля, Що ми передсуди давняшнi занедбали, Що дивимось на свiт, як нам велить природа I серця правота, i розуму свобода. III Народи славились великими мужами Войни й полiтики, науки i iскуства, А ми пиша║мось дiвчатами й жiнками, Вiнцями красоти, скарбiвницями чувства. Розкiшне живучи раями-хуторами, Столичного вони не знають душогубства, Мов зорi, в чистотi круг жизнi совершають, Пiснями вiчними серця нам просвiщають. IV Нi пинда багачiв, нi дика злiсть голоти, Нi баламутного попiвства темна сила, Нi без путя вiйна, наслiдниця тiсноти, Нi школа духу в них живого не вгасила. Дознавши мук гiрких, недолi i турботи, Душа ┐х в небеса в самiй собi зробила; Мов райське божество, на нас вони взирають I серцем матернiм всi провини прощають. V Поезiя й любов з колиски до могили Серед безпутицi на путь ┐х наставляли, ┐х душi привiтнi вiд лютостi хранили, I нам ┐х чистими, без плями, завiшали. Гуляв-буяв козак, - вони його любили, Мов жертву iдольську, квiтками зукрашали, Сльозами вiд грязi обмивши i вiд кровi, Вiкам новим несли благую вiсть любовi. VI I се вже почали помалу вимирати Слiпi проводирi слiпого гайдамацтва: Перестають войну хижацьку прославляти, Хвалитись дикостю i зрадою, козацтва. I гасить, мов пожар, культура дух завзятий, Наслiдд║ темного i злого азiатства; Пророчицi любви нову нам жизнь вiщують, До iнших подвигiв i слави нас готують. VII Настане час колись ясний, благословенний, Що нашi зiроньки все небо осiяють I жизнi iдеал, свободи дар спасенний, Умом поезi┐ i серцем привiтають. I зникне, мов туман, навiки морок темний, Що блазнi славою та честю величають, I, приобщаючись релiгi┐ науки, До всiх народiв ми простягнем братнi руки. ПРИМIТКИ 1 Державець - феодал у Великому князiвствi Литовському, Польщi i пiдвладних ┐м укра┐нських землях у XV-XVIII ст. Мав право довiчно або протягом певного часу користуватись державними земельними ма║тностями, однак не мiг цi ма║тностi продати, подарувати, заповiдати, закладати пiд борги. 2 Богуслав - тепер мiсто в Ки┐вськiй областi. Вiдоме з 1195 p. У 1981 p. збудовано пам'ятник Марусi Богуславцi. 3 Покрова - свято православно┐ церкви, яке вiдзнача║ться 1 жовтня за ст. ст.; встановлене на пам'ять про подiю в Константинополi в серединi Х ст. Пiд час вiйни з сарацинами 1 жовтня юродивий Андрiй i його учень кпiфанiй побачили в повiтрi Матiр Божу, яка молилася за мир, розпростерши свою покрову (омофор) над християнами. Греки того ж дня перемогли. Тому церковному богослужiнню в цей дань було надано особливо┐ величностi. На честь Покрови Божо┐ Матерi ║ акафiст (стоячий молебень). 4 Волохи -загальна назва середньовiчного населення Придунайських князiвств i Трансiльванi┐, з якого сформувалися румунська i молдавська нацi┐. 5 ...на чорнiй радi... - Ма║ться на увазi загальнокозацька i загальнонародна рада, в якiй брали участь i представники селянства, мiщан та iнших верств населення, тобто "чернi". Одна iз найвiдомiших "чорних рад" влiтку 1663 p. бiля Нiжина описана П. Кулiшем у романi "Чорна рада. Хронiка 1663 року". 6 ...в Печерському... - Тобто в Ки║во-Печерськiй лаврi, православному чоловiчому монастирi, заснованому у 1051 p. Антонi║м Печерським. У XI ст. став центром поширення й утвердження християнства в Ки┐вськiй Русi. В XII ст. дiстав назву лаври, яка вiдiграла значну роль у розвитку освiти, науки i культури. В XVI-XVII ст. була центром антиунiатсько┐ боротьби. 7 Обозний - одна з найвищих виборних адмiнiстративно-вiйськових посад на Укра┐нi в XVII-XVIII ст. Були генеральнi i полковi обознi. Керували артилерi║ю, вiдали органiзацi║ю вiйська. 8 Гетьман - на Укра┐нi в XVI - першiй половинi XVII ст. во║начальник козацького вiйська на Запорiжжi, глава ре║стрових козакiв. З 1648 p. гетьман Б. Хмельницький став правителем Укра┐ни. Пiсля його смертi гетьмана обирала генеральна вiйськова рада iз наступним затвердженням царським урядом (а часом i чорна рада). Згодом були гетьмани Правобережно┐ (до 1704 p.) i Лiвобережно┐ Укра┐ни (до 1722 i з 1750 до 1764 pp.). З 1708 p. гетьман призначався царем. У Польщi (XV-XVIII ст.) i Литвi (XVI- XVIII ст.) - вищий во║начальник. 9 Бiблiя - стародавня пам'ятка писемностi, зiбрання рiзних за формою та змiстом релiгiйних i свiтських книг. Творилася з II ст. до н. е. до II ст. н. е. Склада║ться з Старого (Ветхого) i Нового Заповiтiв. Якщо християнська релiгiя визна║ усю Бiблiю за Святе Письмо, то iуда┐зм тiльки Старий Заповiт. 10 I пiд струни про мурея, Що вiн бив, спiвати.- "Гайдамаки, як хочуть, бувало, нагнати холоду гречкосiям-доматорам, дак бiжить конем з пiстолем та й гукне: "У хату, мурею (турчине), а то запалю!" То чоловiк схилиться попiд лiсою да в хату! (Так менi оповiдували старезнi люде.)" - примiтка П. Кулiша у рукописi iншо┐ редакцi┐ (ЦНБ, ф. I, од. зб. 28365). 11 Споминати, мов Енея... - Йдеться про мiсiю Енея (сина царя Анхiза i богинi Афродiти), який пiсля падiння Тро┐ перебрався до Лацiуму (Iталiя), де його нащадки заснували Рим. 12 Ереб-у античнiй мiфологi┐ одне iз начал всесвiту: вiчний морок, породження Хаосу; Ереб - батько Ефiра i Гемери, яких народила богиня ночi Нiкс; пiдземне царство мороку, через яке душi померлих проходять в А┐д. 13 На Цоцорi безголов'║... - Йдеться про битву пiд селом Цецорою поблизу Ясс у 1620 р. пiд час Хотинсько┐ вiйни 1620-1621 pp. В цiй битвi польськi вiйська С. Жолкевського зазнали розгрому. 14 Жовковський (Жолкевський) Станiслав (1547-1620) - польський державний i вiйськовий дiяч. З 1588 p. коронний польний гетьман, з 1613 p. - великий коронний гетьман, з 1617 p.- канцлер. Командував польським вiйськом пiд час повстання С. Наливайка у 1594-1596 pp. Загинув у битвi пiд Цецорою. 15 Як пани нам на Вiльшанцi Ле║стри писали... - Йдеться про Вiльшанську угоду 1617 р., укладену мiж П. Сагайдачним i С. Жолкевським в урочищi Суха Вiльшанка на Ки┐вщинi. Угода передбачала скорочення козацького ре║стру, повернення нере║стрових козакiв у пiдданство шляхти i пiдпорядкування Запорозько┐ Сiчi Польщi. Нере║строве козацтво не визнало цi║┐ угоди, i вона так i не була втiлена в життя. 16-17 Порта - вживана в ║вропейськiй лiтературi i дипломатичних документах назва уряду Османсько┐ iмперi┐, а часом i само┐ iмперi┐. 18 ...Роксолана друга... - Йдеться про дружину турецького султана Османа II (1605-1622) Милiкiю, яку П. Кулiш вважав Марусею Богуславкою. Бiльш-менш вiрогiдних iсторичних даних про Марусю Богуславку нема. Роксоланою називалась Настя Лiсовська (1505-1561) - укра┐нка з Рогатина (тепер Iвано-Франкiвсько┐ областi), дружина турецького султана Сулеймана II. У 1520 р. потрапила у татарський полон i була продана у султанський гарем. Вiдiгравала значну роль у полiтицi Османсько┐ iмперi┐. З ┐┐ iм'ям пов'язано спорудження ряду архiтектурних пам'яток у Стамбулi i його околицях. У текстi однi║┐ iз попереднiх редакцiй поеми Кулiш зробив такий коментар: "Хто не зна║ чи забув про Роксолану, попiвну-бранку з Червоноруського Рогатина, що зробилась можновладною iмператрицею в султана Солимана I, нехай чита║ про не┐ в ХХХ-й главi мо║┐ "Истории воссоединения Руси". 19 Мов за змiя-людожера Дочок оддавали... - Можливо, Кулiш ма║ на увазi вiдомий мотив боротьби Кирила Кожум'яки (а також i Георгiя-збро║носця) iз змi║м, в якiй Кожум'яка перемiг i визволив доньку князя. Легенду про Кирила Кожум'яку Кулiш опублiкував у "Записках о Южной Руси" (Спб., 1857.- Т. 2.- С. 27-ЗО), зазначивши при цьому, що ця легенда походить iз далеко┐ старовини. 20 Кучман, шлях Татарський... - Тобто Кучманський шлях. Одне iз вiдгалужень Чорного шляху (починався в Перекопi, перетинав пониззя Днiпра, проходив мiж верхiв'ями Iнгульця, Тясмнну i Росi в напрямi Уманi, Тернополя), яким татари ходили у сво┐ походи в XVI-XVIII ст. на Подiлля i Захiдну Укра┐ну. Поблизу Тернополя з'║днувався iз Чорним шляхом. 21 Колись давно ми з Струсями -братами... - Очевидно, йдеться про братiв Щасного i Юрика Струсiв, геро┐в "Пiснi про смерть братiв Струсiв" (1506). Як зазнача║ I. Франко, ця пiсня не дiйшла до нас, i тому вiн наводить, зокрема, таке свiдчення про братiв: "Того самого часу (1506) два Струсi, молодi брати i хоробрi войовники, погибли в битвi з волохами. Про них iще й досi спiвають жалiбнi пiснi, що в русинiв звуться думами..." Далi I. Франко пише, що у битвi "Щасний вiдразу був убитий, але Юрик (...] бився з волохами доти, доки його кiнь пострiляний не впав пiд ним" (Франка I. Зiбр. творiв: У 50 т.- К., 1984.- Т. 42.- С. 456, 458). 22 Волощина - Волоська земля: назва Молдавського князiвства в староукра┐нських пам'ятках, народнопоетичнiй творчостi та мовнiй практицi укра┐нцiв у минулому. 23 Серп'яга (Iван Пiдкова; ?-1578) - один iз керiвникiв спiльно┐ боротьби укра┐нцiв i молдаван проти туркiв. У 1577-1578 pp. був молдавським господарем. За наказом Стефана Баторiя страчений у Львовi. 24 Вишневецькi - укра┐нський дворянський рiд. Найвiдомiшi з них:1) Дмитро Iванович (?-1563), який у 1554-1555 pp. на островi Мала Хортиця збудував замок, перебував на службi в Росi┐. У боротьбi за молдавський престол зазнав невдачi i був страчений у Стамбулi. П. Кулiш та iншi iсторики саме його вважали Байдою; 2) Ярема (кремiя; 1612-1651) - вiдзначився у вiйнi 1648-1654 pp. на боцi Польщi. 25 Люцифер - назва вранiшньо┐ зiрки (Венери). В християнськiй традицi┐ одно iз позначень сатани. Воно йде вiд ветхозавiтного пророцтва про загибель Вавiлона (див.: Книга пророка Iсаi┐.- 14, 12-15). 26 Лиса гора - iсторична мiсцевiсть на Печорську в Ки║вi, на пiвденний захiд вiд Видубичiв. Назва пов'язана iз старовинними легендами про шабашi вiдьом i перевертнiв на цiй горi. 27 ...Кантемир, мовляли, Мiч Кривавий... - У працi "Отпадение Малороссии от Польши" (М., 1888.- Т. 1.- С. 156-157) Кулiш пише про нього як ватажка буджацьких татар. Уже пiсля означених автором у поемi iсторичних подiй Кантемир в 1624 р. був розбитий козацькими загонами С. Хмелецького. 28 ...Юровi святому... - Георгiю Побiдоносцю. В християнських i мусульманських переказах це во┐н-мученик, з iменем якого пов'язаний мотив драконоборства. Зображу║ться, як правило, на конi. Вступив у битву iз змi║м-людо┐дом i, перемiгши його, визволив дiвчину. 29 Царград - давньоруська назва мiста Константинополя. 30 ... до страшного суду... - у християнствi кiнець свiту, суд Iсуса Христа, який вдруге прийде на землю, над усiма людьми, якi коли-небудь жили на свiтi. Для цього всi люди воскреснуть i дiстануть за вироком Христа або вiчне блаженство в раю, або вiчну кару в пеклi. 31 Русалим (крусалим) - мiсто на пiвднi Захiдно┐ Азi┐, розташоване на р. Кедронi поблизу Мертвого моря. Мiсце паломництва християн, iуде┐в та мусульман. Поблизу крусалима на горi Голгофi був розп'ятий Iсус Христос i згодом похований у гробi в скелi. 32 Великдень - одне iз головних свят у християнствi, пов'язане iз смертю та воскресiнням Iсуса Христа. 33 Святий Коран - основна книга мусульмансько┐ релiгi┐. Склада║ться з релiгiйних мiфiв, у яких Мухаммед висловлював сво║ нове осмислення навколишнього свiту i людського буття. В основному склався в серединi VII ст. Ма║ 114 сур (частин), подiлених на 90 мекканських i 24 мединських. 34 Самарянин - житель Самарi┐, спершу бiблiйного мiста, а згодом областi в Палестинi 35 Осман.Йдеться про Османа II (1605-1622), турецького султана з 1618 р. За його правлiння турецькi вiйська зазнали поразки у Хотинськiй вiйнi 1620-1621 pp. Уклав у 1621 р. Хотинський мир. Згодом був убитий яничарами. 36 Добруджа - iсторична область мiж нижньою течi║ю Дунаю й узбережжям Чорного моря. Пiвденна Добруджа тепер перебува║ у складi Болгарi┐, Пiвнiчна - Румунi┐. 37 Аполлон - у давньогрецькiй мiфологi┐ син Зевса i Лето, брат Артемiди. Був богом музики, проводирем муз. Згодом набув дару насилати хвороби й вилiковувати ┐х, провiщати майбутн║. 38 ...на Посуллi... - Мiсцевiсть навколо рiки Сули, лiво┐ притоки Днiпра (тепер у Сумськiй i Полтавськiй областях). 39 ...дiди Бояни... - Боян - славетний давньоруський спiвець-гусляр друго┐ половини XI - початку XII ст. Згаду║ться у "Словi о полку Iгоревiм". Тут Боян вжива║ться у загальному значеннi: спiвець, гусляр, кобзар. 40 Гординщина. - Очевидно, йдеться про ординщину: перiод монголо-татарського iга - традицiйну назву системи експлуатацi┐ руських земель, встановлену пiсля нашестя орд Батия в серединi XIII ст. Остаточно скасовано у 1480 р. 41 ...iз Тигра до квфрата... - Рiки в Пiвденно-Схiднiй Азi┐ в Туреччинi, Сiрi┐ та Iраку. Долина рiк - давнiй центр цивiлiзацi┐. 42 Кiлiя - мiсто на лiвому березi Кiлiйського гирла Дунаю (тепер Одесько┐ областi). Вiдоме з XIV ст. У другiй половинi XVI - на початку XVII ст. козаки здiйснили ряд походiв на Кiлiю. Найбiльш значними з них керували С. Наливайко i Г. Лобода в 1594-1595 pp. Кiлiiмське поле згаду║ться в багатьох народних думах (див., наприклад, "Думу про козака Голоту"). 43 Буша - мiсто-фортеця Брацлавського полку (тепер - село Ямпiльського району на Вiнниччинi). В 1617 р. коронний гетьман С. Жолкевський зобов'язувався не допускати козацьких походiв у Туреччину, але не змiг цього виконати. 44 ...з давнезних Аравiйських давен... - Тобто з часiв далеких, дохристиянських, старозавiтних. 45 ...за Сян дорога Золотою звалась.- Сян (Сан) - рiка в Польщi на ┐┐ кордонi з Укра┐ною, права притока Вiсли. П. Кулiш виводить цю назву через сутозолотi жупани, в якi одягалися ординцi, йдучи на Укра┐ну та в Польщу. 46 Гусятин - тепер мiсто в Тернопiльськiй областi на р. Збруч. Вiдомий з 1559 р. 47 Вiн Марi┐ного Сина Мав за путеводню... - Вiдомо, що мусульманство складалося пiд значним впливом християнства та iуда┐зму, а сам Мухаммед часто вживав вирази iз християнського вчення. В той же час така подiбнiсть поясню║ться i спiльнiстю джерел культурних традицiй арабiв i ║вре┐в. 48 I як Бог сестру Адаму... - Йдеться про кву, дружину Адама, першу жiнку i праматiр роду людського: "I вчинив Господь Бог, що на Адама спав мiцний сон i заснув вiн. I Вiн узяв одне iз ребер його, i тiлом закрив його мiсце. I перетворив Господь Бог те ребро, що взяв iз Адама, на жiнку, i привiв ┐┐ до Адама" (Буття, 2, 21-22). 49 ...свiтло, що з гори Сiнаю... засвiтилось, I вiстю кроткою, благою з раю Мiж галiлейських рибакiв явилось... - Тобто голос i сила впливу Божого слова. На горi Сiпай Бог з'явився Мойсею i ║вреям, яких вiн вивiв з кгипту, у виглядi вогню i проголосив десять сво┐х заповiдей та комплекс морально-етичних основ подальшого життя народу. Гора Сiнай "димувала через те, що Господь зiйшов на не┐ в огнi" (Вихiд, 19, 18). Далi йдеться про проповiдування Iсуса Христа у Галiле┐, зокрема його чудо на Генiсарейському озерi (див.: квангелi║ вiд св. Луки, 5, 1-11). 50 ...у ковчезi Но║вiм святому... - У Ветхому Заповiтi Ной - нащадок Адама в дев'ятому поколiннi, правнук кноха, син Ламеха. Персонаж повiствування про всесвiтнiй потоп, влаштований Богом як помста людям за ┐х грiхи. Сво┐м праведним життям Ной заслужив прощення, i Бог наказав йому збудувати ковчег, узяти туди свою дружину i синiв з невiстками, а також "птаства за родом його, iз худоби за родом ┐┐, iз усiх плазунiв землi за родом ┐х, - по дво║ з усього увiйдуть до тебе, щоб ┐х зберегти живими" (Буття, 7, 20). Його сини Сим, Хам i Яфет стали родоначальниками людських рас. 51 Висiв ваш Байда, Митрик Вишневецький... - Згiдно iз укра┐нською народною пiснею "В Цареградi на риночку" ("Пiсня про Байду"), Байда був пiдвiшений на залiзнi гаки у Стамбулi. Кулiш ототожню║ Байду iз князем Дмитром Вишневецьким (див. драму П. Кулiша "Байда, князь Вишневенький"). 52 Хасеки-Хуррем. - Так називали Роксолану, дружину султана Сулеймана II. Див. примiтку П. Кулiша у текстi нашого видання. 53 ...город Софi┐, колись свято┐... - Йдеться про Константинополь, захоплений у 1453 р. турками i перейменований ними у Стамбул. У 532-537 pp. за вказiвкою iмператора Юстинiана I (бл. 482-565) був споруджений храм Софi┐. Вважався святинею християнсько┐ церкви до 1453 р. Згодом турки перетворили храм Софi┐ на мечеть, а у XVI-XVIII ст. добудували чотири мiнарети. 54 Арiанство - течiя в християнствi, засновником яко┐ був александрiйський священик Арiй (кiнець III ст.- 336). Арiани заперечували, зокрема, ║диносутнiсть Бога-отця i Бога-сина (тобто Iсуса Христа). Вселенськi собори 325 i 381 pp. засудили арiанство як ║ресь. У дещо змiненому виглядi арiанство (як соцiнiанство) було вiдоме у Польщi, а також на Укра┐нi i Бiлоруси в XVI-XVII ст. 55 Несторiанство - християнська ║ретична секта, заснована константинопольським патрiархом Несторi║м у першiй половинi V ст. 56 Цербер - у старогрецькiй мiфологi┐ триголовий злий пес з хвостом i гривою з гадюк, який охороняв вхiд у пiдземне царство. 57 Нага┐.Тобто Бiлгородська орда, чи Буджацька орда, чи Орда Малих нага┐в, чи Добруджська орда - одна iз ногайських орд (феодально-державне утворення кочовикiв (ногайцiв) на територi┐ вiд Пiвнiчного Прикаспiю i Приаралля до Тури i Ками i вiд Волги до Iртиша). Видiлилася iз Золото┐ орди i остаточно сформувалася у серединi XV ст. У другiй половиш XVI ст. розпалася на Велику Ногайську, Алтннську i Малу Ногайську орду. Була у залежностi вiд Кримського ханства i Туреччини. Кочувала мiж гирлами Днiстра i Дунаю. Проти не┐ у XV-XVIII ст. вели боротьбу козаки. В 1770 p. перейшла пiд протекторат Росi┐. Незабаром була лiквiдована. 58 ...у Кафi Головешки тлiють... - Кафа - середньовiчна назва мiста Феодосi┐. У XVI-XVII ст. була головним невiльницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм мiста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбо║м i руйнуванням. Тодi було визволено багато невiльникiв. 59 А в Синопi й Трапезонтi Попели бiлiють.- Синоп i Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) - мiста в Туреччинi. Козаки у 1614 p. здiйснювали походи на цi мiста. Як стверджують iсторики, до Трапезунда не доходив нiхто з того ч