меючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет). Лиш умей за дело взяться, Можно всюди поживляться; В поле бий, коли, руби, - Дома денежки бери. Подпускай девчатам ляси, Старим бабам балянтраси; Сам же в оба лишь смотри Да з них денежки бери. В светi много чудаков; Ох! i не без дураков; Только iм не говори, Молча деньги з них бери. Не один на светi я - Лекар, купчик i судья Правдой в светi не живьот - I, где можно, знай берьот. ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Скорик и Олексий. О л е к с i й (выходит в задумчивости). Ходив, ходив - а все-таки не знайшов свого щастя. Був i на кладбищi, позавидував покiйникам: ┐м-то нi печалi, нi воздиханiя, як спiвають дяки. Лежать собi i вже нi об чiм не думають; а наш братчик терпи! Думай собi та гадай, та нiчого не видума║ш. (Поет). Горе, лихо, пропадаю! Де сховатись вiд бiди? Смерть найти я де, не знаю; Вiд людей куди втекти? Ой, хожу я i блукаю, Як те сонце в крузi! Куди ┐ду - що шукаю? А все серце в тузi! Горо крута - розступися, Лiсу темний - розiйдися, Рiчко бистра - пiднiмися, Вся звiряка - iзбiжися... Погубiть мене мерщiй. Коли хочеш, щоб пропасти, То живи серед людей. Вiд ┐х бiд i вiд напастi Швидче вмреш, чим вiд звiрей! (Подходя к двору Прокипа). Обiщала ж Уляна пiсля обiда вийти; пiдожду, коли не збреше. Що ж ┐й скажу? Що ж я видумав? Нiчого. Зiйдемось, посуму║мо, поплачемо... та й тiльки; а увечерi гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися! С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же. Алексiй! (Ему). Паслушай, маладец! О л е к с i й (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно). Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате). С к о р и к. Алексiй! Ти меня i не познал? О л е к с i й (подходя к нему, всматривается). Нi, щось не пiзнаю. А вiдкiля ви? С к о р и к. Та вiдтiля, вiдкiля i ви... Та што тут, н║где д║тись: я Осип, дядюшка твой. О л е к с i й (узнав). А! так i ║. (Обнимаются). Здоровi ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас та й не пiзнав. А що? годiв чотири ║? С к о р и к. Та так-таки што есть. Втямки т║бе, как ми з палком iшли на Туреччину через Харков i я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут i тебя видав. О л е к с i й Та знаю ж, знаю. Тодi мене привезли вiддавать у ремество. С к о р и к. Так ти усьо у городе i живьош? Што ж я з табой нiгд║ не пастречался? А у каком ремествi? О л е к с i й Та в ковалях, i вже в роботниках, на заводi куби дела║мо. Сто двадцать рублiв беру у год. С к о р и к. Честной парень, сполать! Што ж тво┐ батюшка i мать, сестра моя, живенькi? О л е к с i й Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще жива! Брати поженились, а меньшу сестру у двiр узяли за баришнею, а тi повиходили у наше ж таки село. Я там заговiвши був. Що ж ви до нас не навiда║тесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як? С к о р и к. Iз палявих, був у нехвалитах, а далi чистую палучил. Хат║л, штоб таки навiдатись до сва┐х; хоч би сестру павiдать. Десять гадов, как ┐┐ видав; було замиренi║, так у отпуск прихадiл. Ти iщо був махенький, не помнiш. Тепер хат║л, штоб не буть без служби, па┐скать себе м║стечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщика на заставу, так я, брат, салдат i чесную душу iм║ю; нам туда не рука. О л е к с i й От вже думаю, походили по свiту, навидались усячини! С к о р и к (хвастливо). Уж я то не пахадiл? ксть лi такая старана, где б я не пабувал? Були ми i у Францi┐, усю Нiмецiю прайшли, у Расс║┐ стояли, та i у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свет великий! Как ви живьоте сдеся у глушi, так i дума║те, што только i света, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька, гадов надобно, штоб увесь ево прайти! вот как ми iсхадили-ста. О л е к с i й Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коди гуляючи послухати! С к о р и к. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село i тебя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужи┐ землi. Усяк, хто нi разказу║, усяк брешет, усьо не так; я до вс║во приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францiю, так там усьо француз нагало; а у Нiмецi┐ - другой народ, немец до ║диного, а уж нашаво i не спращуй; у Туреччину прийди, так куда нi абернись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землi гаворят не по-нашому. А как? вот видиш, я тебе i ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хл║б: вот i я, i ти, i усяк знает, щто то хл║б, а у них так iначе завьоться. Алi вот i вода; ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них - так i не вм║ют так назвать. Умново в них нiчаво не спрашуй, усьо па-сво║му i савсем не так, как у нас. О л е к с i й Господи милостивий. Яких-то людей на свiтi нема! Де ви, дядюшка, на хватерi? Я б до вас прийшов колись би послухати. С к о р и к. Та я так - то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем i прамишляю. Спасiба харковцам, палюбили меня! Де христини, де сватьба, то уж без Осипа Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знаю; какой парядок у каком случа║ падать, i где како║ слово приставить, i где набрехеньку випустить. Та i к тому ж, как стаяли з палком у Ягатинi, так там старик хазя┐н, та i палюбил меня i паказал дешто; так я i знаю алi кров замовить, алi от гадюки загаварiть, скотину iсправiть, когда ведьма, до┐вши, iспортить, i прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Фрацi┐ i по Туреччинi, чавото чалав║к не навчиться? А ат таво i хлебушка перепадает. Вот i сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч он i дурачок, та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу пабольш брехать, как абнаковенно при сватань║... О л е к с i й (нетерпеливо). До кого ж се ви iдете старостою? С к о р и к. А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут i живьот; а д║вка, брат, важная! О л е к с i й Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцiм живого рiжете!.. Се ви менi смерть заподiва║те! С к о р и к. Што ти гавориш? Нешта д║вка тебе приглянулась? О л е к с i й. Та не то що приглянулася, а ми вже бiльш пiвгоду з нею любимося, i побожилися, i заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що ┐┐ силують за Стецька Кандзюбенка, так нам i свiт не змилився! Поможiть, будате пасковi! Не iдiть сватать за Стецька, а ходiм зо мною до Шкуратiв та поговорiте об менi. Ви таки свiту навидались; зна║те i хранцюзьке слово, i турецьке; зробiть так, щоб Уляну за мене вiддали i щоб не дали менi з журби пропасти, та щоб не загубили i ┐┐! Бачите, яка ходить! ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика застыдилась и хочет воротиться. О л е к с i й А iди, Улясю; а iди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мiй рiдний дядюшка вернувся з походу. (Приводит ее к Скорику). Ось розкажи йому, як ти мене любиш. У л я н а Здiлайте милость, уступiтесь за мене, бiдную, нещасную! Хотять менi свiт зав'язати, хотять мене силою вiддати за Стецька, за того дурного... С к о р и к. Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францiю, так би там тебя назвали мамзель; а у Туреччинi - марушка, а у Расс║┐ - девушка-зазнобушка! Я усе ┐х язики знаю. Ну, кцк т║бя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво племянника!.. У л я н а Ох, батечку! Як ясе ви оце вiдгадали, що я його люблю? С к о р и к (хвастливо). Ну, да так; не усьо спраста. Ходили таки па паходам, видали св║ту, та дешто i знаем. Ну, такти любиш ║во? У л я н а (стыдливо). Менi стидно сказати! Адже ви зна║те? С к о р и к. Ну, Алексiй тебя любiт? У л я н а (скоро). О! про його скажу: вiн мене любить так, що i сказати не можна, i каже, що краще мене нема нi меж селянами, нi меж городянами. Я б i про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тiльки матерi сказала, що люблю його дуже-дуже i що краще його i у всiм Харковi нема. А вам сього не скажу. С к о р и к. Што ж матушка? Каково чорта вона ретиру║ться-та? У л я н а Каже, що крепак. Бо┐ться, щоб мене у селi не обiждали. С к о р и к. Крепак? Та што ж за бiда? Вана не хадила по св║ту, так нiчаво i не зна║т. А вот как я хадил па паходам, так видал, што i у Францi┐, i у Туреччинi, i у Расс║┐ за памещиками крепакам житьйо доброе. Вот i Алексi║в барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдалi, так ║та по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Наслужил богу i государю, пахадил па паходам, навидался св║ту i у Францi┐, i у Нiм║чин║, i у Расс║┐, i у Туреччин║; та i стал чалав║ком, та i горюшки мне мало-ста. О л е к с i й Постарайтеся ж i об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходiм до Шкуратки, та поговорiть, нехай не губить нас. У л я н а (поет). Ой дядечку, Голубчику, Змилуйся надо мною! Не дай менi, Сиротинi, У яму iти живою! Як рибонька без водицi, Так я, сердешна, б'юся! За дурного за Кандзюбу Силу║ матуся! З Олексi║м розлучають, Не дають пожити, Лучче смерть я заподiю, Коли не любити. Ой дядечку, Голубчику, Не дай менi пропасти! Прошу тебе, Ратуй мене, Защити вiд напасти! Озьми сво║ ружжо страшне Та стрельни в Уляну. Ой, чим iти за нелюба, Лучче лягти в яму. Озьми свою шаблю гостру, Зрубай мене разом! Без милого Олексiя Вмру одним я часом. Ой дядечку, Голубчику, Прошу тебе, Ратуй мене, Не дай менi пропасти! С к о р и к. Нет, с║во не магу сделать. Я присяжной чалавек, абещал Павлу Кандзюб║ iтить за рушниками i довжон сдержать слово. Только вот што: на сватань┐ впалавiну буду брехать i разхвалювать дурного Стецька, а так, з во║ннаво артикулу, закину i усьо дело около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атакувать стару Шкуратку; я знаю, у ней уся сила. А когда што не то, так ми i наговорною водицею попошту║м, татчас сдасться i думкою налево кругом! (Поет). Уж недаром ми хадiлi, Скрозь в паходах iзсл║дiлi, Знаю, знаю весь обряд, Дело всьо зведу да лад. Бул у н║мцов на родинах I у турков на хрестинах, У французов бил дружком, Там хадiл я с рушником. От гадюки отчитаю, Стару девку просватаю, Лихоманку зашепчу I злодiя проучу. Все зроблю я, што вам нужно; Ворожить тепер досужно. Знаю, знаю весь обряд, Дело всьо зведу на лад. О л е к с i й I, вже, до завтрього! Лучче б сьогоднi! Пожалуста, дядюшка. (Уляне). Адже мати дома? У л я н а. Нема! пiшла у рiзницi яловичини купувати; буде вечерю варити на те прокляте сватання. I я ж кажу: лучче б сьогоднi, як паньматка вернеться, та й поговорили б, або, може, i вiдшептали б ┐┐ вiд Стецька; а то як рушники подаю, то й побо┐ться вiдкидатись, щоб не платити Кандзюбi безчестя за наругательство. С к о р и к. Вота, а я ж у вас на што? С║воднi нiкак не можу, дал слово, довжон сполнить, я на то присягу принiмал, щоб стоять i у словi, i у д║лi, а назад не отдаваться. А завтра другое дело, насмотрим i на зорi i што кому присниться. Может-таки Осип Скорик што-небудь да знает-та. Уж он лi св║та не бачил? не учить ║во. Разведьот беду i не такую. Потерпiть до завтрього. Авось! У л я н а. До завтрього? Може, мене завтра на столi побачите! О л е к с i й Як тiльки здумаю, що Удяна чiпля║ хустку оттому навiженому Стецьковi, то мене так трясця i трусить. (Стецько за кулисами поет). О! бач, який iде! С к о р и к. Жалко мн║ вас, детушки! А по другой команд║ вот што: не только свету, што у вакне, я й сам думал, што только ║го i есть, што у нас, а как пашол па ус║м гасударствам, так, батюшки! какой свет бальшой! Так i ви, не тужiть. Паiськай другой девки, кагда сяя не наша. Теперича пайду тавариша у старости ськать; а ти через час м║ста дожидай меня на Лопанском мосту. Я тебе новой пароль скажу. (Уходит). ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ Уляна, Олексий и Стецько поет и грызет орехи. С т е ц ь к о (поет без музыки). Iшов Стецько льодом, Свинка огородом; Подай минi, моя мила, Свою бiлу ручку! Бач, де вона! А я собi сидiв, сидiв, аж спати захотiлося. I що робить, не знаю; чи iти додому, чи тут старостiв дожидатись? Нiкого i спитатись. Мати повiялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далi i захрiп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я полiз на полицю, та й намацав горiхи, та й трощу ┐х. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи цiт, чи лишка? От у жменi держу. У л я н а. Та пiди собi геть! Цiт, - тiльки вiдчепись. С т е ц ь к о (считает орехи). Так, вiдгадала. Оце один, два ┐х, п'ять, десять, три, усi! О л е к с i й (ударив его по руке, выбивает орехи), А ти, бачу, i лiчити не вмi║ш? Оттакий козак! С т е ц ь к о (оглянувшись и тут только увидев его) А ти чого тут, пробишака? Чого ти з мо║ю дiвчиною сто┐ш? Чого дивишся на не┐, та ще, може, i говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобi щипки! Геть вiдсiля, кажу, тобi! (Олексий подходит к нему, а он пятится от него). Цур тобi! Не заньмай мене, я тобi кажу! А то побачиш, що я тобi зроблю. О л е к с i й (все подступая к нему). Ану, ну! Що ти менi зробиш? С т е ц ь к о (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тiльки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробi! Ще дужче, чим тотдi. О л е к с i й Цур дурня, та масла грудка! Чу║ш, я тобi кажу: не в'яжись до людей, то й я тебе не заньматиму. С т е ц ь к о. А до яких же я людей в'яжусь? А казки, кажи! О л е к с i й Чого ти в'яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче. С т е ц ь к о (подобрав орехи, продолжает их грызть). Дарма. О л е к с i й Вона каже: лучче ┐й з мосту та у воду. С т е ц ь к о. Дарма. О л е к с i й Вона каже, що за тобою буде пропаща. С т е ц ь к о. Дарма. О л е к с i й Вона каже: лучче ┐й свiт за очима пiти, чим за тебе. С т е ц ь к о. Дарма. О л е к с i й Вона каже: цур тобi, пек тобi, осина тобi, дурний, божевiльний, навiжений, католиче, бузовiре... С т е ц ь к о. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти менi що хоч кажи, а я тобi усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона i не хоче, хоч вона плакатиме i вбиватиметься, хоч здохне, то менi дарма, аби б тiльки пiшла за мене. О л е к с i й. Що ти будеш з таким дурнем робити! Вiн усе сво║ товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Вiдкинься вiд Уляни, не за┐дай ┐й вiку, дай ┐й ще на свiтi пожити з ким другим, а не з тобою! Не бери ┐┐, я тобi спасибi скажу! С т е ц ь к о. Так i я ж тобi, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити з мо┐м батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та вже аж обрид менi з сим оженiнням; так оце тiльки затим я i женитися хочу. О л е к с i й. Та шукай собi друго┐ дiвчини; се вже не твоя i не хоче за тебе. С т е ц ь к о. Та де ┐х у урагово┐ матерi знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову i усю За┐кiвку i Москалiвку виходили; де хоч поганенька дiвка була, усюди заходили, так нi одна не iде, як затялись. У л я н а Чом же вони за такого парубка та не iдуть? С т е ц ь к о. Без сорома казка: кажуть, що дурний. "Дурний, цур йому"! - ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Вiд сього i люди на свiтi переведуться. За дурних не iдуть, а розумних нiгде узяти, от усi люди i повиздихають, а нових людей - тпррру! - нiгде буде взяти! У л я н а Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi кажу. С т е ц ь к о (молча смотрел на нее быстро и долго. потом вдруг вскрикивает). Тю на твою голову! Ти тiльки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсiм би то i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там i дiвка каже, батько каже, i мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцiм я дурний, так вже нiгде дiтись! О л е к с i й. Оттак казали за-харкiвцi, а як прийдеш свататись на Гончарiвку, то й за-лопанцi те ж скажуть. С т е ц ь к о. Матерi трясця за-харкiвцям i за-лопанцям, коли так скажуть. А купцi так не те кажуть. О л е к с i й Хiба ж тебе i купцi знають? Як же ти до них попав? С т е ц ь к о. Ось бач як. Послав раз батько, - та й близенький свiт! - аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть на мене конi! Машталiр як урiже мене у се плече кнутом, як гикне: падi! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: вiдсiля конi, вiдтiля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там робитця. А там купцi, та так обдурюють панiв, що на! (Смеется). О л е к с i й. Чим же вони обдурюють? С т е ц ь к о. Еге! ось як; Увiйде панi у лавку, уся така цвяхована, як мак у полi. Бриль на нiй... тiльки що ув огород горобцiв полохати, та шовкове рядно нап'ято, а скрiзь так i свiтиться... (Сме║тся). Вже я, братику, надивився!.. От купець i подасть шовково┐ ганчiрки шматок або хусточку дiряву, що менi i на онучi ┐┐ не треба, та i лупить грошики, скiльки видно. А вона i хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собi, та думаю собi: купила добро, що i на пiдтичку не годиться. Аж ось мене купець i здрiв та i каже: чаво тебе, маладець, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, зна┐ш, скинулись по слову та i стали приятелi. Далi зiбралось ┐х чимало: i старi, i молодi, i лисi, i пiдслiпуватi, i усяко┐ мастi. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далi заставили танцювати; як же я ┐м учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далi i надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов... О л е к с i й Годi ж, Стецю; тебе i до вечора не переслуха║ш. Тепер кажу тобi: просив тебе ласкою; не вiдкида║шся? Так слухай же: от нас дво║ i Уляна третя; тiльки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тiльки тобi i на свiтi жити! С т е ць к о. Лиха матерi! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця там знайдеш! О л е к с i й I там знайду та й задушу... С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу... ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр. У л я н а. А куди то, тату, мандру║те? Вернiтесь лишень! (Ведет его назад). кй же то богу, не пущу! П р о к i п. Та менi ║ дiло до чоловiка, - що се таке? У л я н а. Оттак, припало дiло! та без шапки i iдете? П р о к i п. Винеси ж ке шапку. У л я н а. Не винесу, бо пiдете на вольну, а опiсля що вiд матерi достанеться. Хiба не зна║те? П р о к i п. Оттак! усе на вольну. С т е ц ь к о. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би i на вольну пiшов, так тобi що за дiло? - Не хто ж велить, батько, хоч i поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Вiн би тебе скрутив, що до нових вiникiв пам'ятовала б. Чи так i мужика не будеш слухати? Ну, ду! В мене гляди! У л я н а. Не буду тебе слухати, бо не буду тво║ю жiнкою. С т е ц ь к о. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде мо║ю жiнкою? П р о к i п. Хм!.. Я б тобi щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходiмо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору. С т е ц ь к о. Якого я там чорта забув? Не хочу. О л е к с i й. (отведя в сторону Стецька). А що, чи ║ в тебе грошi? С т е ц ь к о. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання. О л е к с i й. Пробiгайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину, то вiн до тебе буде добрий i дочку присилу║. ДУЭТ П р о к i п. Ходiм, зятю, за лiсок, Там новий сто┐ть шинок, Горiлочка лепська, Шинкарочка Хвеська! С т е ц ь к о. Тю-тю, дурний, вiдчепися! Пий горiлку, подавися! П р о к i п. Там горiлка ║, i пиво, I шинкарка чорнобрива, Шинкарочка почасту║, Шинкарочка поцiлу║. С т е ц ь к о.. Кажу, сам пий, подавися. П р о к i п. На шинкарку подивися; Шинкарочка налива║, Шинкарочка знай морга║. Ходiм, зятю, помандру║м, Горiлочки покушту║м, З шинкаркою пожарту║м. (Подмигивая и приплясывая). Горiлочка лепська, Шинкарочка Хвеська! С т е ц ь к о (все думавший, соглашается). Шинкарочка налива║, Шинкарочка знай морга║. П р о к i п. к горiлка там, i пиво, I шинкарка чорнобрива. С т е ц ь к о. Шинкарочка почасту║, Шинкарочка поцiлу║. Дурням ти не потурай. (Вместе) Ходiм швидче, поспiшай. Ходiм хутко, помандру║м, Горiлочки покушту║м, З шинкаркою пожарту║м. Горiлочка лепська, Шинкарочка Хвеська! Шинкарочка почасту║, Шинкарочка поцiлу║! (Обнявшись и приплясывая, уходят). У л я н а. Буде ж менi тепер вiд матерi, зачiм батька не встерегла. Побiг би ти, Олексi║чку, та вернув ┐х. О л е к с i й Не руш його, Уляно; нехай iде, нехай Стецько заведе його на вольну та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости прийдуть i як у вас без батька буде? У л я н а Нехай як собi знають, а я не винувата; я таки шапки не дала. Що, Олексi║чку, ось i вечiр близенько; що нам робити? О л е к с i й Хто його зна, моя рибонько! Щось i дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що-то якби я паном був, тодi б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б. У л я н а. А опiсля i покинув би мене, як пани роблять? О л е к с i й. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як i тепер. I хоч би менi одежi на увесь год давали, або пару волiв, або отаманом настановляли, то я б нiчого не захотiв, опрiч тебе одну. У л я н а. Спасибi тобi, мiй соколику, що так мене любиш, та й я ж не меньш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би i сам хватальний, та давав би менi скiльки разкiв намиста з дукатами, та справив би ба║ву юпку та каламайкову спiдницю з шовковою запаскою, то от же то богу, плюнула б йому межи очi, а пiшла б за тебе... От же й лихо! Мати iде, ще буде мене лаяти, зачiм з тобою стою. О л е к с i й Нехай iде; ще буду ┐┐ ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи. ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Те же и Одарка. О д а р к а. Чи се ж тобi, дiвко, звичайно середу дня з парубком на вулицi стояти? Чи се тобi хiба вечiр? Не вмiла б де у куточку постояти, щоб нiхто i не бачив, а то i маяче усiм у вiчi, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобi, Олексiю, чого тут ханьки м'яти? Вже вона мов просватана; вiдрiзана скибка. Шукай собi другу, а ┐┐ вже не обдурюй. О л е к с i й. Нi, паньматко, нiколи я нiкого не обдурював; не моя се натура, ┐┐ ж я полюбив, от вiд макотруса буде другий год; та, правду тобi скажу, так ┐┐ полюбив, що коли не вiддасте за мене, то не знаю, як i на свiтi проживу. Одарi║! Не знаю, як вас по батюшцi, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастiть мо║й душi; кажу вам, що вмру або у салдати пiду, коли ┐┐ рiшусь. Пожалiйте мене, сироту: батька у мене нема, мати при старостi, одна, нiкому ┐┐, бiдно┐, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробiтках, а Уляна i господарюватиметь i стару матiр доглядатиметь. Захочете i ви до нас перебратись? - найдемо куток, буде i хлiба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати i послухати як матiр рiднесеньку. Худого слова вiд мене не почу║те. Буде вам гарно в мене жити. Коли i було яке лихо, то усе позабува║те, тiльки вiддайте за мене Уляну. О д а р к а. Олексi║чку, мiй голубчику! Послухай же й мене, що й я тобi скажу. Я й сама тебе люблю, мов рiднесенького сина. Парень ти протiв мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплiю, що ти менi сковав, то зараз тебе i згадаю. Та як же за тебе вiддати? Ти собi на лихо крепак! Та й за Кандзюбенка як не вiддати? Хоч дурний - мiри нема, так багатий, не узяв його чорт i з батьком. Сама собi господиня, свекрухи нема; у хорошi походить i у волi поживе. Нi, Олексiйку, не вiддам з волi та у неволю. О л е к с i й. Та яка се неволя? То ви не бува║те по селам та й не зна║те, як тепер добре за панами жити! I казеннi дiвчата, аж вибрикуючи, iдуть у села за панських; одна одну попережа. О д а р к а. Та воно, Олексiйку, i правда твоя; чула i я дечогось про се багацько: iдуть i нашi городяни за селян, та ще й за панських; та менi ось що: Кандзюбина худоба, а ┐┐ до бiса! Жалко, як достанеться кому другому, а не мо┐й дитинi. Нехай вже, Олексiю, так буде, як воно ║. Ти з Уляною розiйдись та приходь на весiлля, буцiмто нiчого i не було. О л е к с i й. (тяжко вздохнув). Ой паньматко, паньматко! Ти мене такими рiчами мов гарячою шиною у серце шпига║ш! Щоб я на весiлля прийшов? Не хочу, не хочу!.. Не можу iз собою зовладати, бо любов, як сон: нi за┐си, нi зап'║ш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, пiду прямо до свого барина, упаду у ноги i проситиму, щоб вiддали у салдати, та й пiду на край свiта, у Туреччину, де дядько був. У л я н а (плачет). Тогдi, мамо, тiльки ти мене i бачила! ДУЭТ У л я н а. Матусенько рiднесенька! Зозуленька милесенька! О що ж оце менi ти робиш? За що мене нещасну топиш? О л е к с i й. Не пий ти нашiй кровi! Не розривай щиро┐ любовi! Худобу всю мою озьми, Без не┐ щасливi будем ми! (Вместе). Нема бiди, Нема нужди, Де щира любов. Дасть i радость, Дасть i щастя Нам вiрна любов! О л е к с i й. Чи вмi║ дурень же любити? У л я н а. Порадоньку вiн дасть яку? О л е к с i й. Тiльки знай, що будеш сльози лити! У л я н а. Не буде щастя на мо┐м вiку! О л е к с i й. Ой згляньте на мою бiду! Улясю за мене вiддайте, Коли ж не вiддасте, то знайте, Я за очима свiт пiду! У л я н а Ой згляньте на мою бiду! За милого мене вiддайте; Коли ж не вiддасте, то знайте, (Вместе) Усюди смерть собi знайду! Мене з тобою розлучають! Нехай собi вони се знають: У л я н а. Усюди смерть собi знайду! О л е к с i й. Я за очима свiт пiду! (Обнимаются. Одарка в стороне плачет). О д а р к а (подошед к Уляне, ласкает ее). Годi ж, Улясю, годi, моя доненько! Не розривай мого, серця! Iди у хату та вбирайся; вечiр близенько, скоро старости прийдуть. О л е к с i й. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще менi не грiх назвати ┐┐ сво║ю, нехай ми попроща║мось, як довг велить. (Подошед к Уляне, говорит с горестью и сквозь слезы). Улясю! серденько, рибонько! Бачить бог, як тяжко менi на душi!.. Не можу тобi розказати, як надрива║ться мо║ серце!.. Прощай... Улясю! (Плачет, и Уляна горько рыдает). Прощай, моя зiрочко!.. Нехай... тобi бог помога!.. Казав би я тобi - не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить i шанувать, кого тобi бог дасть. А об менi... i не спом'яни!.. Знаю; як ти мене любила, та знатиму, яково буде тво║му серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляно, та не вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почу║ш, що була вiйна, то й знай, що мене перша куля зведе з свiту... Заплач нишком, та й... як собi хочеш. (Тихо плачет и хочет ее оставить). У л я н а (обняв, удерживает его). Олексiечку! мiй лебедику, мiй соколику! На кого ж ти мене покида║ш?.. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш вiд Харкова, а мене приньме сира збмля! Дойде сяя вiсточка до тебе, мiй Олексi║чку! - не журись, поплач трошки, вiдпоминай ту, що тебе щиро до смертi любила, та i надiйсь, що бог нас зведе на тiм свiтi докупоньки. Прощай, Олексi║чку, прощай!.. була твоя i буду тво║ю! (Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью). Ходiм, мамо; робiть зо мною, що хочете; уже я не тутешня!.. (Скоро уходит). О д а р к а (во все время горько плакавшая). Свiта не бачу за горючими слiзоньками!.. Я ж кажу: коли б менi не Кандзюбова худоба, то я б i не подумала за того стидкого та бридкого Стецька вiддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит). О л е к с i й (в горести задумался). Усе то грошi, усе то грошi! Таки куди не подивись, усе вони на свiтi орудують! З грiшми, що не задумай, так усе i уродиться! З грiшми, хоч лежiнь, кажуть трудящий; з грiшми дурня, невiгласа, i почитують i шанують лучче, чим доброго, розумного i роботящого. З грiшми можна i бездiльничать i других обдирать, та ще замiсть щоб такого у Сибiр, так такому ще i кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грiшми от i Стецько шану║ться, мов чоловiк; а вiн, по правдi сказавши... що вiн? - Стецько! ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ Олексии и Стецько. С т е ц ь к о (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-ось де я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит). Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво... ге! заводила лихоманка, як вiн мене за... ге!.. завiв! Одно те, що насилу дiйшов, а тут ще i не потрапив, замiсть Харкова та учистив аж у Григорiвку. Було б тобi сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж i додому швандяти не близько! О л е к с i й (в сторону). I ще з сим дурнем нiчого i не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Стецьку). Чого ж ти вернувся? Де ти дiв свого тестя? С т е ц ь к о. А щоб вiн злиз! Зна║ш: як пiшли ми, та усе iдемо, усе iдемо... а вiн поспiша, аж сопе, та усе поспiша; а далi став тюпати пiдбiгцем; а там вже - даром що старий - став i пiдплигувати, неначе панський пристяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю... та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв грошi, бо за що вiн питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорiвку просунувся, а вiдтiля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. - А ти чого так посупивсь, мов той кiт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому i кажеш... О л е к с i й (все не слушая его). Пiду тепер до дядька-салдата. Не хочу нiяко┐ поради. Нехай вчить муштри; iду охотою у салдати... (Скоро уходит). С т е ц ь к о (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходiм, голубчику, ще до батька; може, вiн досi сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкаповi чобети з пiдковами, одягну нову свиту... та й мудра ж! Ходiм!.. Та не близько ж iти! Аж ген-ген! I не видно вiдсiля!.. (Поет). Оцей свiт, Такий свiт, Який собi довгий! Цiлий день проходиш, Кiнця не знаходиш! Коли б вiн, Коли б вiн Та був коротенький. Щоб тут поле, А тут лiс, - Недалеко б дiдько нiс. От тут дiвка, а тут батько, А тут ┐х i хати, Щоб недовго до них швандять, А швидч дочухрати. А то швандяй, Швандяй, щвандяй, Швандяй, швандяй... (Уходя все поет). ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ Внутренность крестьянской избы; на правой стороне длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печ. ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ Прокип лежит на скамейке за столом и спит. О д а р к а (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов'язавши скиндячки, пришпили квiтку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пiч колупати. Вже скоро i люди прийдуть... Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперички iз-за свого та треба позичати. Де то вiн шля║ться?.. О, лиха моя година! (Поет). Та лиха ж моя година! Мене мати втопила: За п'яницю вiддала, Щоб я, бiдна, пропала! Була собi попiвна, Меж дiвками королiвна; Мудрi бублики пекла I танок усiм вела. Тепер куди гожуся? З п'янюгою вожуся! Нi з ким взяти поради I совiту подати. Краса моя зав'яла! Худобонька пропала! Гай, дiвочi┐ лiта! Плачу, як та сирота! (Прокип крепко всхрапнул). О д а р к а (увидев его). Дивись!.. се вiн спить! - уставай! Скоро люди прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет). Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся? П р о к i п (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був. О д а р к а. Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй. П р о к i п. А побiг би я та спитав. Чи я був там? О д а р к а. Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько. П р о к i п (вставая). А може, i справдi, що я батько? О д а р к а. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла? П р о к i п. Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути? О д а р к а (скоро). А що ж, викупив? П р о к i п (вяло). Та еж! О да р к а. Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе ║ вони? Так ке сюди, на сватання треба. П р о к i п. Де узяв? Зять дав. О д а р к а. Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi да║. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько. Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий бравий! Чи впам'ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був... П р о к i п (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? - знаю, знаю. Згадав! (В большом духе). Що то тогдi гарно було! Iще того не забув, Як я парубком був. З дiвчатами женихався, Цо вулицям усе я щлявся. А тепер уже не так; Вже не той у мене смак. Цур йому вже женихатись. От на вольну швидч забратись. Ой жiнки ви, цокотухи! Не смашнiш ви вiд сивухи! Хоч як хочеш, так цiлуй; А смашнiш. як: буль, буль, буль! О д а р к а. Давай же пояс сюди, мерщiй... ДУЭТ О д а р к а (ласково). Ке лиш пояс сюди, мо║ серденько! П р о к i п (нежась). Озьми пояс, пiдв'яжи, та легесенько. О д а р к а (с большою ласкою). Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди. П р о к i п. А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене. О д а р к а. Адже ти в шинок ходив викупати його? П р о к i п. Коли ж грошей не було, знов заставив його. О д а р к а. Бодай тебе заставляла лихая година! П р о к i п. А чим би я похмеливсь? Тут лиха година! О да р к а (засучивая рукава). Та хоч грiх, хоч i два, поб'ю, я п'янюгу. Ох,, був колись чоловiк, тепер спився з кругу! О д а р к а. Поб'ю тобi морду всю, (Вместе). Хоч я тобi й жiнка, Бодай лучше iсказивсь! Ох, бiдна я жiнка! П р о к i п. Та чим би я похмеливсь, Якби не горiлка? Та чим же я винуват, Дорога горiлка. О д а р к а (в большом сердце). Так оце у тебе i грошей нема? О, гаспидський чоловiк! Щастя тво║, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобi, стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, менi лихо... Сiдай швидше... Цур тобi! нехай опiсля... (Садится с мужем и отдыхает). ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Те же и Олексий входит с покойным духом. О д а р к а. Е! се Олексiй. О л е к с i й. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре! П р о к i п (очень важно). Спасибi. О д а р к а. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас? О л е к с i й. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Зна║те, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiдда║те Уляни? так i бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам се║ слово. к дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi - найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi. О д а р к а. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки i вона, побачивши тво║ роздум'я, i сама схаменеться i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата -прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцю║ш i Улянi розвадиш. О л е к с i й. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би ┐┐ на розум. О д а р к а. От там у кiмнатi убира║ться. - Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай. У л я н а (с горькими слезами). Ох, боже мiй - i Олексiй тут! О л е к с i й (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему месту и садится). (Опять так же стучат за дверью) О д а р к а (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий! П р о к i п (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте. ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки. С к о р и к (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал, света не видал и нечаво не зна║ш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись, подходят). П р о к i п (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс? С к о р и к (так же важно). Прежде ус║во позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет те║, так ми i оне║; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретиру║мося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худо┐ науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб). Пожалуйте. Т и м i ш (кланяясь). Так-таки, так. П р о к i п (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий приньма║мо, а вас послуха║мо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты садятся насаживают Стецька подле себя). А вiдкiля ви, панове, з яко┐ землi? С к о р и к. Ми з землi дально┐. Кали слихали, аж з Францi┐. С т е ц ь к о. Вже й видно - москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за Харкова (Тымиш его удерживает). П р о к i п. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля? С к о р и к. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто. Т и м i ш. Так-таки, так. П р о к i п. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон нашо┐ костi не занесе! - Хороша ж сторона? С к о р и к. Старана важная! Туда i за вс║во св║ту господство з'║зжа║ца пажить, пагулять... П р о к i п. Чи там же кабаки, чи вольна? С к о р и к. Там об кабаках i не слишно; усе п'ють без заказу. П р о к i п. А горiлка дешева? С к о р и к. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя. П р о к i п. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас посто║м, чи що? С к о р и к (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. С║мдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А У евтом городi как раз сидел вот евтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует, паднiмает угору плечi i гаворит такi┐ речi: з городом вам атдамся завс║м, толькi пат║ште мен║ тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, таки┐ речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Расс║ю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у ║тот город, - как завьотца, не зна║м, - пришли; тут разом пала нам пароша... С т е ц ь к о (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша? С к о р и к (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить. С т е ц ь к о (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться. С к о р и к. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть стали. Наш дикой князь татчас па