ди не втопи його! Бо знаю  я  вас  -- заради десятьох
д│гтяр│в ви й маму  р│дну зар│жете! У, бандюги ви баср│йськ│! Ось тоб│ п'ять
фалс│в. Та давай швидше, а то я знаю, як ви, нероби, ледар│ й шакали, возите
простих людей... як равлики повзете! -- Ще якусь лайку проказав страж │ зник
у темряв│.
     Човняр  же  загасив  лампу  на  висок│й  корм│  свого  човна  │  повол│
запрацював веслом. Все в│н робив саме те, що так ганив страж-тюрок.
     Коли вони ви┐хали на широкий канал, Ал│ здалося, н│би  далеко попереду,
лишаючи м│сячн│ сл│ди на чорн│й вод│, мчить рибальський  човен. Ал│  аж  оч│
протер -- здалося, що  там, попереду на човн│,  сидить загорнутий  у широкий
плащ тюрок-страж,  а  щосили  веслу║  -  точн│с│нько  за  поставою  рибалка,
невдалий нурець. Ал│ затрусив головою  --  мана, марення якесь! Та й далеко,
щоб можна було розр│знити  вноч│  сидячого стража │  кремезного  рибалку  на
м│сц│ весляра.
     Дивну  р│ч  робив  з  хлопцем той  нап│й л│каря  Джана  --  б│ль повол│
повертався, але терп│ти  його було зовс│м  не важко. А от  з│р  │ слух  наче
загострились, як н│коли. I то п│сля вс│х тортур!
     Тому, коли човняр почав крутити головою │ озиратись, чи не видно когось
на канал│, Ал│ сполохано подумав:
     "А чи не вчинить в│н так,  як ото говорив страж?  Це ж у  мене в  торб│
десять динар│в!"
     I коли  човняр сказав: "Дай-но сюди торбу!" -- Ал│ подав  йому торбу, а
сам швидко розв'язав  пояс, потиху спустив штани й накрив ноги сорочкою. В│н
в│дкачав рукава якнайшвидше, щоб легше було скидати сорочку п│д водою.
     Човняр  перестав гребти.  ▓  човен погойдувався на  хвил│, його потроху
зносило припливом у б│чний темний │ глухий канал.
     Човняр колупався  в  торб│.  I  серед  ф│н│к│в та  гор│х│в  н│як не м│г
в│днайти вс│ десять динар│в.
     Ск│льки в тебе динар│в тут було?
     Десять...
     Ану йди сюди - шукай мен│ ще два!
     Н│куди я не п│ду.
     Не п│деш?! -- загарчав човняр.
     I по тому хрипу в│дчув Ал│ -- в│н не  човняр, в│н │з  тих кат│в, що  ┐х
повно у  фортец│. Таки страж дав йому наказ замордувати  хлопця. Щоб  в│н не
обмовився, не допов│в Абу Амаров│ про син│й д│амант. "Н│, тепер я на вол│! А
ти не човняр, ти всього не зна║ш про воду. Вода мене вряту║!"
     Ал│  п│дв│вся одночасно з  тим,  як човняр  п│дняв весло, щоб  оглушити
хлопця.
     Ал│ щосили в│дштовхнувся в│д борта човна │ впав у воду.
     Човен  хитнуло з  такою  силою, що човняр мав  кинути у воду весло, щоб
самому не звалитись у воду.
     А  вода  прибувала знизу, в│д моря.  I  тому теч│я вривалась  у вузький
боковий канал  з  хлопанням та цмоканням, закручуючись у водоворотах. Човняр
вир│вняв  човна │ потягнувся по  весло, та теч│я п│дхопила  весло │  несла в
прох│д бокового каналу.
     Човняр, як │ вс│  куфадж│ в  Баср│, мав жердину,  щоб штовхати човен по
м│лкому. Та ба -- жердина не д│ставала до дна.
     Човняр  вилаявся │ заходився  п│дгр│бати обома  руками, щоб  наздогнати
весло.  Це  й  дало час хлопцев│  вип│рнути, побачити, що робить його ворог,
набрати  повн│  леген│ пов│тря  │ швидко  зв│льнитися в│д  мокро┐  │  важко┐
сорочки. Тепер на ньому була лише зв'язка ключ│в в│д будинку Айш│.
     Поки човняр виловлював весло, Ал│  вже був далеко в темному │ вируючому
канал│.
     Те, що човняр не роздягся │ не стрибнув за веслом, остаточно переконало
-- то перевдягнений страж, охоронець нам│сника │ його вельможних слуг.
     Коли човняр зрештою  якось наздогнав весло, виловив його, Ал│ вже вил│з
│ щосили мчав, балансуючи │ ледь  не  падаючи  у воду, вузьким х│дником повз
поснул│ садиби.
     Т│льки, розбурхан│ б│гом хлопця, надривалися собаки всього кварталу.
     Коли  квартал к│нчився, Ал│  стрибнув у воду  │ поплив на другий берег,
Швидка теч│я води на п│дйом│ перенесла хлопця до невисокого берега. П│дтягся
на ослизлих палях │ знов поб│г.
     Якби  човняр кинув човна, то,  певно, наздогнав би хлопця. Та в│н цього
не зробив. Р│зне пот│м думав Ал│, проте в│дпов│д│ знайти не м│г.
     Це була якась дивна гонитва -- по  вод│ й по х│дниках т│кав хлопець,  а
за ним по вод│ гнався його смертельний ворог,
     I вийшло так, що обо║ вони наблизились до Рустемового кварталу.
     I тут Ал│ зрозум│в, що цей фальшивий куфадж│ зловить його │ заб'║.
     Праворуч склади деревини п│дн│маються  ст│ною. М│ж ними ║ пром│жки, але
завузьк│, щоб у них прол│зти │ сховатися.  Якщо  стрибнути у воду │ поплисти
до садиби Айш│ --  то ворог або наздожене його на човн│,  або тод│  вхопить,
коли  Ал│ в│дмикатиме двер│ будинку. Ал│ стишив  б│г  │ спинився  в  зат│нку
виступу штаби болонк│в.  У грудях у  нього свист│ло, а дихали п│д  ключицями
розривало. Сил не було н│яких, │ знех│ть до всього охопила хлопця.
     В│н байдуже дивився на те, як човняр вибира║ зручне  м│сце, щоб вил│зти
на  х│дник. Ось в│н  почав обмотувати линви на  палю,  щоб  човен не забрало
хвилею.
     Якась сила п│дняла змученого Ал│ на  р│вн│ ноги │ тихим кроком повела в
глибок│ т│н│ дерев'яного складу. Дихав в│н ротом, бо н│с був геть закладений
│ в│н не в│дчував н│яких запах│в -- н│ водоростей │ болота, н│ дорогоц│нного
сандалового аромату, н│ ладанного  запаху левант│йсько┐ живиц│. Й раптом Ал│
чи побачив, чи в│дчув, що тут м│ж двома стойками деревини ║ б│льша щ│лина, │
в│н зал│зе в не┐.
     Ал│  прослизнув межи гостр│ к│нц│  окоренк│в,  вони дряпонули  його  по
грудях, по животу, але болю в│н не в│дчув. Боком, боком, навпомацки хлопчина
залазив все дал│ й дал│ в склад.
     Прис│в, принишк │ слухав, прислухався.
     Тр│скот│ли  цв│ркуни, скрип│ли десь  п│д корою як│сь жуки чи хробаки, в
прох│д долинав уже приглушений плюск│т води.
     Ал│  в│дчув тих│ обережн│ кроки. Б│ля  щ│лини кроки припинились. Чулося
важке дихання. Просв│т  закрила чорна т│нь. I вже  у вузьку  щ│лину  не було
видно протилежного берега каналу  з  осв│тленими блакитним м│сяцем буд│влями
Рустемово┐ садиби.
     Т│нь почала торсати болонки, щоб розширити отв│р │ прол│зти в прох│д.
     Марна справа. Складен│ зрубом болонки й товст│ жердини рип│ли, тр│щали,
хитались,  але-не зрушилися з м│сця. Ворог  шален│в │  все  сильн│ше  шарпав
дерево.
     Ал│ з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються  │
посипляться згори на голову його ворога. Та н│чого под│бного не сталося.
     I тод│ човняр проговорив у темряву хрипко │ люто:
     Н│чого! Руки в мене коротк│, зате стр│ла д│стане!
     I в│д│йшов в│д отвору.
     Перший порух, поштовх Ал│ був кинутись до отвору │ вискочити │з пастки.
Напевно, що страж, нав│ть  стр│ляючи всл│пу, просадив би  його стр│лами, мов
яблуко голками!
     I  в│н уже повернувся  боком,  щоб  вил│зти назад.  Та враз  розсм│явся
подумки: "Який лук у цього гада?! Якби був лук, в│н би мене у Велик│м канал│
п│дстрелив!..  Дзуськи!  Д│ждешся ти,  щоб я вил│з │з щ│лини!  Дерево  добре
складене -- я нагору видерусь │ подивлюся, що ти там поробля║ш?"
     Ал│ навпомацки в повн│й темряв│ почав  дертися  вгору.  Висок│ колодяз│
деревини рип│ли,  потр│скували,  хиталися.  Здавалося, ось-ось  заваляться │
поховають п│д собою хлопця.
     Та небавом Ал│ був на верху споруди -- на помост│, сплетеному з пак│лля
та вербово┐ лози -- щоб сонце не розпекло деревину, щоб  вона не тр│скалася,
та ще й пальмовим листом накритому в│д дощу.
     Ал│ п│дповз  до  краю покр│вл│ │ зазирнув  униз. Л│воруч, п│д х│дником,
колива║ться на легк│й хвил│ човен. А  човняра не видно. Ал│ ще  дал│ висунув
голову  │  побачив  -- праворуч,  на  в│дстан│  крок│в  п'яти,  притисся  до
дерев'яного  зрубу страж. Права рука  витягнута  │ в н│й наче св│титься лезо
ножа. Ал│ завмер, затамував подих. Якщо обережно перел│зти з ц│║┐ споруди на
│ншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.
     Ал│ переповз  │  не  порушив  жодного  стовбура, т│льки  кора  крихтами
посипалася вниз │з акац│║во┐ г│лки. Ал│ зазирнув униз, водночас стережучись,
щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.
     П│д ним на в│дстан│, може, л│кт│в п'яти-шести б│л│ла пов'язка на голов│
човняра.
     Ал│  ледь не  заплакав  --  п│д  рукою  не було  ан│ каменя,  н│ добро┐
жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.
     Ал│  з в│дчаю  шарпонув  к│нець болонка,  що стирчав  з-п│д  пальмового
листя.
     Отут врешт│ болонок викотився з-п│д покр│вл│ │ полет│в  униз. Просто на
човняра. Та човняр устиг в│дхилити голову, але к│нцем стовбура його зачепило
по с│дниц│ │ л│в│й стоп│. В│н аж захлинувся в│д болю, застогнав по-зв│риному
│ прис│в на пал│ х│дника. В│н випустив н│ж │ обома руками схопився за стопу.
     Ал│ побачив, що на пальцях у нього заблищала темна р│дина -- кров!
     Ал│  п│дв│вся  на  повен  зр│ст,  спробував  скинути на  ворога плетену
покр│влю. Дарма! Сил не вистачало для тако┐ ваги.
     Тод│ в│н вир│шив -- треба стрибати вниз │ плисти через канал. Але ж  як
високо! А якщо перескочити через  х│дник  │  просто  у воду?  Ал│ попробував
похилу покр│влю -- чи не  сова║ться? Лежить м│цно. В│д│йшов до  к│нця -- для
розгону  зовс│м  обмаль в│дстан│. Та  й лист пальмовий слизький  --  ноги по
ньому ковзають.
     Розб│гшись  з  десяти крок│в, Ал│  щосили  в│дштовхнувся правою ногою │
шкереберть полет│в униз.
     В гарячц│ в│н  │  не  почув, що палю  все ж зачепив │ обдер вузький пас
шк│ри  в│д  стегна  до  само┐  стопи.  Але в│н був у  вод│!  Плив п│д водою,
затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.
     Коли виринув, то побачив, що переп│рнув майже чверть каналу.
     Озирнувся на склад деревини.
     На одн│й ноз│ човняр стрибнув до човна.
     Ал│  набрав  пов│тря │ п│рнув.  Плив п│д  сам│с│нькою поверхнею, щосили
працюючи руками й ногами.
     В│н ще раз│в три набирав пов│тря │ зрештою торкнувся ослизлих паль.
     Видерся  на х│дник просто перед  порогом будинку Айш│. Руки в│дшукували
потр│бного ключа на пояс│, а голова повернулася назад.
     Ставши на  одне кол│но,  човняр гнав човен  через канал. В│н був уже на
середин│. Ось │  потр│бний  ключ! Рука тремтить, н│як  не може  потрапити  в
отв│р.
     Коли Ал│ повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об пал│. Човняр
ледь не вилет│в у воду в  гарячц│, але таке гальмування, певно, йому завдало
страшного болю, бо в│н застогнав, наче бугай п│д ножем.
     Другий  поворот ключа! Ал│ штовха║  двер│ │  пада║ в  темряву. Щось над
головою тр│скотить │ тупо вдаря║ його по т│мен│.
     Ал│ п│дхоплю║ться │ закрива║ двер│, встига║ засунути засув.
     I в ту ж мить з усього маху в двер│ б'║ людське т│ло. Даремно! Двер│ на
запор│. А дал│ Ал│ закрива║ на другу запору. Тепер двер│ можна висадити лише
болонком!
     Ал│ прислуха║ться до того, що робиться в дом│.
     Нагор│  гуде музика,  лящать  людськ│ голоси. Сп│вають  ж│нки │ чу║ться
чолов│чий голос.
     Ал│ тихо йде до помешкання Айш│.
     Щось ч│пля║ ногою, │  луна║ дзеньк│т. Ал│ нахиля║ться │ шарудить руками
по п│длоз│. Н│ж! Ось що вдарило його  по т│мен│! Це ж  човняр метнув у нього
ножа.
     Ал│ навпомацки п│дходить до  дверей Айш│. Вони замкнен│. Шука║ │ пробу║
вс│ ключ│. Нарешт│ тихо в│дчиня║.
     Смердить прокислою  ┐жею,  л│ками │  хворим  потом.  П│д  ст│ною злегка
посапу║ ув│ сн│ Айша.
     Ал│  навпомацки д│ста║ться до жаровн│.  Вона гаряча.  Значить, жар  п│д
попелом ║.
     Розгр│ба║ поп│л, роздмуху║ жар. Ось │ вербов│ прутики.
     Весело загоря║ться полум'я над жаровнею, а  хлопець тим часом знаходить
сво┐  реч│. Вдяга║ться  у старе дерте  вбрання.  На ньому лише нов│, але вже
закалян│  шапочка й хустка. За  пояс Ал│ стромля║ ножа, а стр│ли │  корзинка
в│д ф│н│к│в у л│в│й руц│.
     Треба т│кати зв│дс│ля, з  цього  кубла  страшного  з його та║мницями  │
розпустою. Та й  сам  в│н  ще завдав одну та║мницю ц│й садиб│ -- запхав  п│д
сучок найдорожчий у св│т│ самоцв│т! Але що ж там робиться нагор│?
     "Ще встигну подивитися, що там робиться, а коли розвидниться  й задн│║,
попливу на Корабельний остр│в! Часу ще чимало!"
     I  хлопець  перейшов  через перех│д першого поверху,  в│д│мкнув дворов│
двер│ й опинився б│ля човна.
     16. АЛЬ-ХАШИШ В'АЛЬ-ХАМР *
     Ал│  склав  реч│ п│д корму розваленого човна.  Ставало вже темн│ше,  бо
м│сяць опадав за чорн│ опахала пальмових верх│в.
     Сверб│ли рани п│д н│гтями, особливо на великому пальц│ л│во┐ руки.
     Ал│ обмацав  св│й старий одяг. На  кол│нах ось-ось розповзуться  д│рки.
Шов на  плеч│ сорочки  роз│йшовся. Старий пояс,  скручений  │з старого шмата
плаща, видавався хлопцев│ загрубим п│сля Абу Амарового дарунку.
     У в│кно виливалася ск│млива ж│ноча п│сня │ ср│бн│ переливи аль-ута.
     "Невже це Кадар│я гра║? Але наче жорстк│ше, наче чолов│ча рука..."
     Ал│ не мав того слуху, що Джар│я, та все ж груб│сть в│н уловив.
     Витяг  ножа  з-за пояса  │ затис  к│стяну  колодку зубами.  В│н  заново
заправив сорочку в штани, зав'язав к│нц│  штан│в на пояс│ м│цним, але легким
для розв'язування вузлом -- раптом знову доведеться плавати? I добре перевив
стан  поясом.  Витяг  з  рота  ножа │ застромив за  пояс,  обережно, щоб  не
пор│зати соб│ руки │ не розкраяти одяг. Помацав гострий  к│нчик ножа, що  аж
до стегна притискався. Так можна  себе поранити! I  хлопчина притис колодку,
щоб  н│ж стирчав п│д │ншим кутом. М│сячне  гало  зовс│м погасло  за  чорними
пальмами, │ вони злились │з  чорно-син│м небом. А небо над Басрою, як т│льки
пропав м│сяць, розкрилося м│р│адами кв│т│в-з│рок.  Несамовито тр│скот│ли вс│
н│чн│ комахи-сп│ваки.  Особливо ж цв│ркуни  на  деревному  склад│. Над водою
прол│тали безперем│нно вс│ звуки -- далек│  й  близьк│  -- │ржали десь кон│,
ляпали  по вод│  весла, │з Дар-ель-Кихабу неслась  музика  й  гом│н.  Нав│ть
зв│дк│лясь, │з кварталу оманц│в, чулася н│чна молитва. Бувають же  побожн│ │
правдив│ люди │ в Баср│!
     Ал│ пол│з помалу на  суху пальму. Л│з обережно  │ дуже  довол│ -- тепер
його н│хто не бачить -- аби лише  не почув. Ал│ здавалось  часом, що  пальма
рипить,  що у не┐ гнилий стовбур │ вона ось-ось звалиться. Та  пальма  хоч │
хиталась, однак не падала.
     I небавом хлопець видерся на р│вень в│кна.
     В  к│мнат│  р│вно палали св│тильники │ було добре видно вс│х  -- │  Абу
Амара  в нов│м  перськ│м каптан│,  з кривим чингалом за поясом, │  патлатого
сп│вака,-- але в│н не сп│вав, а лише грав  на лютн│,-- │ якихось трьох д│вок
з Дар-ель-Кихабу. Одна сп│вала п│д аль-ут, а дв│ танцювали з пляшками вина в
руках │ чашами.
     Тод│ Ал│  закорт│ло взнати, чи на м│сц│ Рустемов│  ж│нка й  донька. В│н
спритно  спустився вниз │ обережно п│д│йшов до будинку. П│дтягся на  руках │
по  стовпов│,  як т│льки-но  по  стовбуру пальми, зал│з  на  галерею другого
поверху, а зв│дт│ля вже на дах.
     Зазирнув   з  даху   на  Рустемове  подв│р'я.  Там  п│д  ст│ною   спав,
загорнувшись  у  плащ,  ║внух. А подв│р'ям бродило  потир│  пси  в  сталевих
обручках. Ал│ все добре роздивився, бо  над головою ║внуха-стража в зал│зн│м
кован│м держаку було закр│плено нафтовий л│хтар.
     "Бач, як на  нафт│,  то в│н не заощаджу║! I, певно, сво┐х  хорасанських
вовкодав│в году║ краще за рабинь │ наложниць! Он як│ страх│ття!"
     Пси чи  вловили запах Ал│,  чи  в│дчули його думки,  та  спочатку  один
собака зв│в морду до високого будинку │ гавкнув, пот│м до  нього при║дналися
ще три. По разу-другому  гавкнули  │ знов п│шли бродити  подв│р'ям  багатого
скупердяя.
     Коли на даху буд│вл│ з'явилися дв│ постат│ в запиналах, Ал│ спочатку ┐х
не почув  │ не пом│тив. Та й  вони, певно,  його не  пом│тили,  бо  │накше б
зникли.  Вони зата┐лися внизу, до  ст│ни  припали. Шепот│ли одна одн│й. Одна
говорила арабською мовою, друга ┐й в│дпов│дала на фарс│.
     Арабською  сказали: "Дивись,  який в│н сьогодн│ гарний!" Щось  тоненько
в│дпов│ли, та Ал│ п│знав лише  окрем│ слова на  фарс│, а зм│сту зрозум│ти не
зм│г. "Дивись, музика кудись п│шов... Дивись, дивись,  он в кутку..." ▓ щось
дал│ вони шепот│ли, однак Ал│ н│чого не д│брав.
     Десь  знизу  з в│кна неслися  звуки  соп│лки очеретяно┐ │ стукот│ння по
барабану.
     "О  Аллах!  Диви, що  в  них на скатертин│!  I мед у сотах, │ гор│хи, │
коржики,  │  родзинки, │ земля ┐ст│вна,  │  яблука! Ти  дивись  -- ц│ла таця
яблук!.." Ця, що перел│чувала на┐дки, певно в│д роз'ятрення такими розкошами
заговорила вже вголос.
     Проте ║внух-страж  │ не ворухнувся нав│ть -- тихо похропував.  I собаки
не звернули на голос н│яко┐ уваги -- вони добре його знали.
     Тут  озвалася, певно в│дхиливши запинало, перс│янка. I Ал│ зрозум│в, що
вона  дуже  хоче  ┐сти.  Це було  те  речення,  яке Ал│ найчаст│ше  чув  в│д
перс│в-нос│┐в на багдадських базарах.
     I тут сталося неймов│рне -- щось тр│снуло в ст│н│ знизу, там в│дкрилася
велика д│рка, зв│дт│ля полилось тремтливе св│тло ▓ почувся голос Абу Амара:
     - Якщо  ви в│дмовитесь, пер│, в│дв│дати хл│ба в мо┐й господ│, я запод│ю
соб│ смерть!
     Дв│ постат│ як в│дсахнулись, так │ завмерли нерухом│. Знову Абу Амар:
     - Я рахую до десяти. Один... два... три... чотири... п'ять...
     Ал│  почув, як задзвен│в булат,  витягнутий │з п│хов. Голос в Абу Амара
справд│  був такий  страшний  │ р│шучий, який  може бути т│льки в людини, що
поклала урвати соб│ життя.
     Ал│ так  затрусило з│  страху  та  ц│кавост│, що в│н  перехилився аж по
груди │ зазирнув униз.
     I диво!  -- його не  пом│тили, хоча св│тло  в│д м│дно┐ лампи досягло  │
його хустки й лоба.
     На рахунок "в│с│м" менша постать кинулася в  отв│р │з словами: "Поб│йся
Аллаха!"
     Друга мовчки зайшла в отв│р зразу ж на  нею. Тут св│тло згасло, а звуки
й голоси об│рвались --  хтось закрив отв│р шматком ст│ни │з  середини. Тепер
Ал│  зрозум│в, для  чого  Абу Амар  винаймав  майстр│в-тесляр│в!  Вони  йому
продовбали отв│р │ випиляли шмат ст│ни, що виходила на майданчик з│ сходами.
Ал│ швидко  й  тихо переповз до в│кна к│мнати Абу Амара.  Тепер  в│н  уважно
слухав, але  голоси  м│шалися  з музикою │ сп│вом. Бо коли Абу  Амар  гостям
запропонував вина  │ вони в│дмовились,  д│вки перестали грати. Тод│ Абу Амар
гостро проказав сво┐м металевим голосом, який м│г бути  │ дружн│м, │ медовим
нав│ть:
     Ви сюди  прийшли  розважати мене  чи бенкетувати з мо║┐ ласки? П│сню  й
танець!
     Завели п│сню д│вки, били в  барабан, певно той,  що в мотлос│ в│днайшла
Джар│я. Час в│д часу хтось │з них свист│в у соп│лку.
     Пот│м   додалася   ще  ср│бна   гра  аль-ута   │   брязк│т  обручок   │
намистин-дукач│в.
     Почув, що Абу  Амар  покликав Джар│ю. Вона щось в│дпов│ла. Ал│ аж кулак
соб│ прикусив в│д злост│, що  не зм│г д│брати й слова з того, що говорив Абу
Амар негритянц│.
     Тод│ Ал│ зрозум│в, що тепер  саме час ризикнути │ опуститися до шпарки,
заглянути всередину.
     Ал│  н│ж  поклав  на  дах,  розперезався  │ прив'язав пояс до  кутового
болонка  на даху.  Вийшла линва, може, л│кт│в на три, така саме  якраз, щоб,
зависши на  н│й, стати на к│лочки голуб'ятн│. А голуб'ятня була вся потикана
тими к│лочками. Що й казати, ризикував Ал│ дуже -- якби к│лочки не витримали
його, в│н би  по  куполу голуб'ятн│ покотився на дах сарая.  Шуму наробив би
чимало, та й поранитись м│г. I хто зна, чи  не потрапив би до рук охоронц│в,
або й собакам на розправу!
     Ал│  повол│, обережно, тримаючись за  глиняний дах голуб'ятн│, пробував
пальцями н│г  │ п'ятами,  чи  не  затонк│ к│лочки, на  як│  с│дали птахи, чи
витримають  його?   Хлопцев│  здалося,  н│би  в│н  так  довго  спускався  по
голуб'ятн│, що вже скоро ранок настане │ його застукають тут, на чуж│м даху,
в чуж│м подв│р'┐!..
     Коли в│н обережно п│д│брався до щ│лини, то побачив │ почув  щось зовс│м
незрозум│ле.
     Навколо скатертини сид│ли вс│ -- │ д│вки, │ сп│вак, │ Абу Амар, │ ж│нка
│ донька  Рустемов│. А обносила ┐х ус│х з тацею  Джар│я, вдягнена у  червону
сукню з китайки.
     Ж│нка й донька Рустемов│ не пили вина,  перед ними │ чаш з-п│д  вина не
стояло. Вони лише брали з тац│, що тягала Джар│я, як│сь лак│тки.
     Д│вки ж дудлили вино.
     Сп│вак в│д них не в│дставав.
     Вс│ були п'ян│. Нав│ть ж│нка й донька Рустемов│. Т│льки якось особливо.
Наче  подур│ли.  При  кожному рус│ в│дкручувались, вигинались, мов  ┐х корч│
били. Та  повн│стю  обличчя не оголювали. Абу  Амар узяв аль-ут  в сп│вака │
заграв.
     Ж│нка  │  донька  Рустемов│  заляскали в  долон│, вузьк│,  витончен│  й
фарбован│ в хну.  Покривала  ┐хн│ в│дхилились,  │  хлопцев│  в│дкрилася дос│
небачена  краса.  Тонк│  й  плавк│  л│н│┐  обрису  лиця,  неймов│рно  велик│
мигдалев│ оч│.  Та погляд очей божев│льний, геть скляний!  Голоси ┐хн│ стали
збуджен│.  Висок│ й  пронизлив│, ось-ось, здавалось, з│рвуться на крик чи на
плач. Зовс│м собою не волод│ли.
     Тут Абу Амар зав│в п│сню на фарс│. Грав соб│ на аль-ут│, а ц│ дво║ йому
п│дтягали. Д│вки з Дар-ель-Ки-хабу лише │з заздр│стю поглядали п'яними, геть
посолов│лими очима. Ц│ пили на всю губу -- перед  кожною стояло по широк│й │
велик│й чаш│. Сп│вак в│ддав  лютню Абу Амару, а зам│сть лютн│ щедро орудував
пляшкою  │з солодким вином. Три д│вки вже  були готов│. Абу  Амар добре  все
бачив.  Тод│  в│н п│дкликав  Джар│ю,  щось  ┐й сказав, сп│ваков│  кивнув  на
барабан.  Найменш  п'яна  д│вка  спробувала  видобути  мелод│ю │з очеретяно┐
соп│лки,  та  лише пустила  слину  соб│ на  сукно, нав│ть до  ладу  не могла
п│днести до рота пищик.
     Ал│  аж  затрусило   в│д  обурення  та   огиди!   П'ян│  чолов│ки  його
засмучували, а от ж│нки доводили просто до  сказу! I нев│домо,  чи не скарав
би в│н котрусь │з них, якби вони йому трапилися в таку мить? Вдарила  др│бна
тр│скотня  по барабану, Абу Амар в│д│брав у д│вки  соп│лку, облив ┐┐  вином,
обтер  │  задув  р│зко  │  по-дурному  швидко, високо  й пронизливо.  Джар│я
клацнула  пальцями │ задр│бот│ла на м│сц│,  з ус│х сил  крутячи с│дницями та
вихиляючи стегнами.
     Д│вки  вже спали. Т│льки  одна,  споглядаючи мистецтво Джар│┐, змахнула
рукою, немов б'ючи в барабан.
     Абу Амар сказав щось швидко, урвавши гру на соп│лц│.
     Джар│я слухняно, н│,  нав│ть  │з рад│стю  здерла з себе  сукно.  Обидв│
Рустемов│ красун│ на ┐┐ голу поставу рад│сно й нестримно загукали, заляскали
в  долон│. Цього разу  Джар│я  танцювала  зовс│м  не так, як тод│,  коли Ал│
супроводив  ┐┐  танець стукот│нням по  м│дному  тазику. Вона нав│ть  не  так
танцювала,  як  мить  перед   тим,  коли  ще  на   н│й  тел│палася   червона
суконка-сорочка. Вона закотила оч│ п│д лоба, задерла голову │ руки розкинула
широко.  Та широко розставлен│  руки  рухались  кожна  сама  собою, з  ус│ли
тонкощами повторюючи ритм бою  барабану. Немов  │з чорного лискучого дерева,
тулуб  ┐┐ лисн│в в│дсв│тами св│тильник│в, │ вона звивалася т│лом, наче зм│я.
А ┐┐ нога й стегна, нап│вз│гнут│ в кол│нах, тремт│ли др│бним тремт│нням.
     Ал│ аж струсонув  головою,  щоб прийти до тями. Виходило, що руки  св│й
танець танцювали,  тулуб св│й, а ноги  зовс│м │нший.  Здавалося,  що  Джар│я
водночас зобража║  │  птаха, │  зм│ю,  │ притопу║ ногами, як коза  якась  чи
газель!
     Донька  │  ж│нка  Рустема  не витримали,  почали  кричати,  розмахувати
руками, плескали в долон│. См│ялися божев│льним см│хом.
     Першою  п│дхопилася   ж│нка  Рустема,  розперезалася,  скинула  каптан,
розпустила зав'язку сорочки на ши┐ │, струснувши плечима, почала вилазити │з
сорочки через широченний розр│з. Ось вона видерла руки з  рукав│в, шарпонула
плат  з  голови, │  на  б│л│  сторчлив│  груди посипалися  пасма  пречорного
блискучого волосся. Вона танцювала, певно, п│д якусь таку музику, яко┐ н│хто
кр│м не┐ не чув. Рухи були в не┐ р│зк│, безладн│, вона то п│д│ймала руки, то
кидала ┐х униз, крутилася на одному м│сц│. Часом ┐┐ несло кудись до ст│ни, │
вона кричала:
     Тримайте, бо вилечу у в│кно!
     Пот│м вона зупинялась  напроти Джар│┐ │ лише шалено верт│ла  стегнами │
п│дбивала низом живота.
     Ал│ стало страшно -- ж│нка Рустема, така красуня, яких малий не бачив │
на нев│льничому базар│ в Багдад│, зовс│м була божев│льна. Ал│ добре бачив ┐┐
задерев'ян│ле  лице  │  широко  в│дкрит│ оч│,  блискуч│  й наче склян│.  Ал│
задивився на ж│нку Рустема │ якось про┤авив те, що в  цей час донька Рустема
роз│бралась геть, вискочила │ почала танцювати навпроти Джар│┐. Ал│ закл│пав
очима в│д того мерехт│ння т│л -- чорного │ б│лого, що перекривали одне одне,
то  н│би зв'язуючись, то  н│би розпадаючись, як  скалки б│лого  порцеляну  │
чорно┐ роменсько┐ амфори.
     Ж│нка  Рустема-скупердяя  крутилася  навколо  них │  до всього  крутила
головою, чорн│ пасма ┐┐  волосся  в│ялися, мов крила, над  бл│дим  обличчям.
Вона все п│дсовувалась, наближалась по колу до Абу Амара.
     Ал│  добре бачив,  як  блищали ┐┐ оч│, │ як вона козирила очима  на Абу
Амара, │ як роздулись ┐┐ н│здр│
     Хлопець  бачив, що  вона зараз кинеться до  його  хазя┐на.  I  що  вона
вчинить, одному Аллахов│ в│домо!
     Першим  порухом,  зразу,  в  хлопця  було  закричати, застерегти  свого
повелителя. Та тут же отямився, бо згадав перше напучування  Абу Амара -- що
б в│н, мосулець, не робив, │накше  бути не може, │ без наказу Абу Амара його
слуга не ма║ права щось д│яти.
     I ось воно сталося -- з льоту Рустемова жона впала на Амара, в│дтрутила
соп│лку │ впилася  в його  вуста. А  руками  на ньому рвала пояс, розкривала
каптан, розривала тонку сорочку м│ср│йського полотна...
     Донька Рустема все  крутилася, крутилася, й ┐┐ вирячен│ оч│, здавалось,
н│чого не бачили.  Та ось  вона схилила голову на мить, обкручуючись навколо
себе, │ враз, як ст│й, спинилась.
     Так  │  стояла,  викрутивши  шию,  з  п│днятими  до  плечей  руками,  │
споглядала, що ┐┐ напарниця чинить з Абу Амаром.
     Пот│м  мовчки впала  на кол│на  │ поплазувала по п│длоз│. Зрештою  вона
д│сталась  до  н│г Абу  Амара.  Вхопилась  обома руками за чоб│ток  │ щосили
потягла до себе...
     Ал│ стало  страшно в│д усього, що д│ялось перед його очима. Його просто
т│пала лихоманка │ цокот│ли  зуби.  В│н ще з самого малечу боявся нав│жених.
На  базарах ┐х  вистачало.  Але то були  все чолов│ки.  I вони  були  раз  │
назавжди  здур│л│. А ц│ ж ось  на  очах об│с│ли  │ коять  под│бне! Де  ж  це
чувано,  щоб ж│нка кидалась на чолов│ка, як  чолов│к кида║ться на ж│нку?! Це
проти  вс│х  закон│в  св│ту! Ал│  не  м│г  н│чого под│бного пригадати  з тих
бредень │ ницих розмов, що вели лазенники, см│ттяр│ та торговц│ лайном.
     Ось вони  вже  втрьох  качаються на  килим│!..  А  сп│вак все стукотить
др│бно в барабанне денце, │ Джар│я танцю║ над ними, ляска║ в долон│ щосили │
щось  кричить,  горла║  сво║ю   незрозум│лою   мовою.   Дво║  д│вок  сплять,
прихилившись до муру в незугарних, просто виламаних  │  покручених поставах.
Т│льки третя, що грала на соп│лц│, п│дперлася  л│ктем, щоб голова не падала,
│ безтямно  споглядала  всю  верем│ю. Час в│д часу пов│ки  ┐┐  наповзали  на
посолов│л│  оч│, │ голова сприскувала з  руки  │ билася об п│длогу. Та  вона
вперто  п│дводилась, розплющувала пов│ки  │  намагалася щось зрозум│ти,  хоч
було добре видно, що вона н│чого не може втямити.
     Сп│вак не дивився нав│ть в той кут, куди закотились блудод│┐. В│н увесь
поринув у вибивання др│бного, стрибаючого ритму. Його тонк│ долон│  й пальц│
мигот│ли з  неймов│рною швидк│стю, │  в│н  просто  припадав  л│вим вухом  до
коричневого лискучого  барабана. Т│льки час в│д часу п│дн│мав горбоносе лице
│ посм│хався до Джар│┐, радуючись тому, як вона точно в│дчува║ його гру.
     Пот│м з'явилась  ж│нка Рустема │  вчепилась  в музику. Але в│н нав│дмаш
вдарив ┐┐, бо вона збила його з ритму.
     Джар│я перестала танцювати │ кинулась туди, в невидимий Ал│ кут.
     Сп│вак встав │ п│шов, певно, до виходу.
     Тут у повн│й тиш│ Ал│ почув голос Абу Амара:
     ▓ди геть,  мавпо! Мураха ма║ вже повернутись. Зачекай  його │ любись │з
ним. Я дозволяю. Т│льки не мучай дуже, бо в│н, певно, ще слабий! А тепер │ди
│ не приходь,  поки  не покличу!  Та п│д дверима  не п│дслуховуй, бо втоплю.
Чу║ш?!
     Тут Ал│ так страшно стало, як у башт│ з мовчазними в'язнями.
     Значить, Абу Амар все зна║? Чому  ж в│н дозволив мордувати  його? Може,
це  випробування  його сили й витривалост│? Та для чого? А куфадж│ не т│льки
п│дставний,  але й  убивця фальшивий? Та  в│н  вдарив його  в  голову! Ось │
зараз, як помацати, здоровенна гуля!!!
     Ал│  не  стало  дихання,  затремт│ли  ноги,  як  на  допит│,  коли йому
довговидий Чжан заганяв п│д н│гт│ очеретини.
     Голову стисло гарячим обручем, серце страшно закалатало. Все зм│шалося,
все перевернулось. Т│льки одне було зрозум│ло: "Т│кати! Т│кати! Т│кати! Куди
завгодно т│кати в│д цих скажених мучител│в, отруювач│в │ блудниць!!!"
     Здерев'ян│ння,  змертв│ння  враз  пройшло,  й  Ал│  подерся   вгору  по
голуб'ятн│,  вчепився  за  пояс.  Страх  п│ддав  йому  сили  й  обережност│,
спритност│ й швидкост│. За якусь хвилину в│н уже сповзав по стовпов│ нижньо┐
галере┐.
     Коли  став  на  землю, а пот│м  п│шов до човна  │  минав  купу п│ску, з
темряви виринула  геть  гола,  сп│тн│ла  вкрай, лише з  квасоляним  намистом
Джар│я.
     Ал│, ледь не плачучи, спитав:
     Що з  тобою сталося?!! Що ви вс│?..-- Ал│ нараз схаменувся, що не можна
говорити про бачене й почуте.-- Вс│... тут у Баср│  божев│льн│?!! Кадар│я до
себе  притиска║...  I там ус│ в  квартал│?!  Це проти божо┐ вол│,  щоб ж│нка
брала чолов│ка!!! На вас чари наслав хто?! Чи що?!!
     Дурне! Н│чого  й н│хто не  божев│льний. I н│хто чари  не насилав.  Вони
скажен│ й голодн│ в│д невол│. Абу Амар ┐х пригостив оладочками з конопл│  та
з│ шпанкою. От вони й пол│зли без всякого сорому.
     Хто?! -- наче здивовано запитав Ал│.
     Тю! Х│ба ти не був на  даху │ н│чого не бачив? -- У  голос│  негритянки
чулася велика недов│ра.
     Який там дах?!  --  н│би розлютився  Ал│.-- Помацай  мо║  волосся --  я
т│льки-но вил│з │з води.
     Що -- знов перстень виловлював? -- вихопилась негритяночка.
     Не тво║ д│ло!  Ти скажи краще, кого  Абу Амар  пригостив │ чим?  Я щось
нед│брав. Як│ оладки чи що воно?
     "Кого, кого"! Я думала, мен│ наче почулось, що ти дерся на дах. Може, я
помилилась?.. Бо  тут  таке  робиться!  Якби  тоб│  сказати, то  ляжеш │  не
встанеш...
     Чого це я маю лежати?
     Бо в тебе зовс│м  нема║ н│якого  слуху!  Ти геть глухий!  Я, наприклад,
чула, як ти б│ля човна порпався. Перекладав як│сь тр│ски...
     "Стр│ли! А не тр│ски,  чорти б тво┐ вуха позатикали! В│д тебе н│куди не
схова║шся!" -- лайнувся подумки Ал│.
     Так  от,  коли ти порпався │з сво┐м начинням... П│дожди,  а що ти пот│м
робив? Ти мене дуриш -- ти був на даху!..
     Н│. Виглядав через вх│д одного чолов│ка.  Та це вже  не тво┐ клопоти!..
Так що ж було дал│? Кажи!
     Ну так от, тримайся, бо ти зараз таке почу║ш!
     Та кажи, бо плюну й п│ду геть!
     Н│, н│, т│льки  не  йди!..  Так  от  -- сюди  прийшли Рустемов│  сучки!
Обидв│! I донька, │ ж│нка!
     Як так?! -- удав здивування Ал│.
     А отак  -- т│  майстри  прорубали д│рку в  ст│н│, │  вони  в не┐ просто
впали, як за║ць у пастку. Просто Абу Амаров│ в руки!.. От!!!
     Ну, а дал│?! -- не терпиться н│би Ал│.
     ...Ну, тод│, коли Абу Амара не було. Коли т│ майстри тут хазяйнували...
В│н питав мене, випитував, чи не витяг ти  перстень │з каналу? Чи мен│ ти не
показав  лал? Ти  не  думай --  я н│  слова  не  сказала про тебе │ про тво║
п│рнання!!!  От можу поклястися! В│н  все про тебе випитував, а я н│чого  не
сказала. Н│би й н│чого не знаю...
     "Як же зв│дси втекти? I куди т│кати?.. До мандейця, до мандейця!.. Якщо
пощастить його застати вдома... Пощастить!"
     Ал│ розмотав з голови хустку, лишивши т│льки темну шапочку.
     П│д│гр│й води │ зам│шай в н│й попелу, а тод│ добре випери у розчин│. Та
швидше!
     Ал│, давай побавимося... Адже ти п│дкр│пив сили...
     Тихо! Повинен п│д'┐хати один Абу Амар│в г│сть,-- збрехав хлопець.-- В│н
над│слав мене, щоб я попередив Абу Амара... Бачиш, нав│ть ножа мен│ вид│лив!
Та я не знав, що  тут пиятика... (Про все бачене Ал│ промовчав, мовби ото не
в│н, а  хтось  │нший спустився з даху │ зразу  ж потрапив у  об│йми Джар│┐).
Зараз п│ду й попереджу Аба Амара про того чолов│ка...
     А цей чолов│к вже скоро припливе?
     Не тво║ д│ло! Я п│ду попередити Абу Амара...
     В│н, зна║ш, сьогодн│ страшенно лютий! Сказав мен│, що зар│же мене, якщо
я  п│дглядатиму.  Ал│  хороший,  дуже  хороший, не  ходи  туди! Йди,  краще,
зустр│чай свого гостя, а я швиденько виперу твого хустку!
     Ну добре,-- милостиво згодився Ал│.-- Т│льки що я гостев│ скажу?
     Вигадай щось...-- просила Джар│я,-- т│льки давай побавимося...
     Випери хустку!.. ▓накше й не п│дступайся!
     Ал│ п│дхопився │ вислизнув через боковий х│д па подв│р'я. В│н роздягся,
взяв сво┐ лахи │  п│дповз  до  пота║много проходу. В│д│мкнув  запори │ тихо,
нечутно визирнув │з щ│лини. Над  палями  х│дника,  трохи  збоку, в│н пом│тив
майже в повн│й темряв│ н│би н│здр│ │ чоло п│д темною шапкою чи платом. Цього
Ал│ не м│г д│брати, хоча з│р у нього був чи не кращий в│д слуху Джар│┐. I ще
в│н  мав  пречутливий  н│с. В│терець пов│вав в│д каналу,  тягнув протягом  у
прох│д. Ал│ злегка принюхався до н│чних запах│в, що впливали на подв│р'я.
     До йодистого  запаху  водоростей,  болота  й  солодкого очерету  густим
струменем дом│шувався запах поту сильно┐, натруджено┐ людини.
     Ал│ витяг │з в'язки одну стр│лу. I, добре прим│рившись, щосили метнув у
те та║мне обличчя, що чатувало на нього.
     Зойк  │ гучне пад│ння  важкого  т│ла  за борт  дзв│нкого  човна.  Пот│м
найстрашн│ша лайка,  стог│н, прокльони. Та  все  тихо, якомога тихше.  Але з
якою напругою в│д болю, з  яким скрегот│нням зуб│в! Ал│  причинив хв│ртку  │
затиснув  подв│йним поворотом.  Тепер в│н швидко  перетнув  подв│р'я.  Через
чорний  х│д  до  помешкання  Айш│.  Прислухався.  Джар│┐  не було  чутно.  А
господиня цього та║много вертепу стогнала, вже який день обпо║на  дурманними
л│ками.
     Ал│  в│дчинив головн│ двер│, вислизнув не на повен  зр│ст, а  плазом по
п│длоз│.  I  не  став зачиняти дверей,  щоб  не  п│д│йматися на весь  зр│ст.
Поплазував  до  каналу.  Корзинку  за  ручку  в  зуби │ потиху, без  жодного
плюскоту, опустився в теплу воду.
     В│дчув,  як  невпинно  тягне  його  в│дпливна  теч│я. В│н  перевернувся
гол│черева  │ поплив за  теч│║ю. Над ним п│дносилися  чорн│ ст│ни каналу, що
все ставали вищ│ й вищ│ -- вода спадала. А над ст│нами-урвищами лет│ло вгору
височенне зоряне небо.
     Ал│  на  хвилю  затримався,  в│рн│ше  спробував  затриматись,  бо  вода
невпевнено  його зносила  до  потр│бного кварталу. В│н хот│в  в│дшукати свою
з│рку, про яку говорив  йому  лоцман-манде║ць. Але  як же взнати серед  ц│║┐
безконечност│  ║дину,  свою?! Н│, не взнати самому.  Треба спитати мандейця,
попрохати його допомогти...
     Хлопець був переконаний, н│,  в│н просто в│дчував, що його з│рка десь у
сам│с│ньк│м зен│т│ │ дивиться на нього й охороня║ його.
     I  в│н  щосили,  але  без  зайвого  плюскоту  й шуму,  поплив до  осел│
мандейця.

     17. ЗВ▓ЗДАР
     Ал│ вм│ло скористався теч│║ю в каналах, та однак добряче стомився, поки
приплив до помешкання лоцмана-мандейця.  К│лька раз│в доводилося затаюватись
серед  нер│вностей каналу, просто  втискатись межи  ослизлих  паль мост│в  │
причал│в. Бо  його  шлях перетинали то  човни  з н│чною  сторожею,  то хтось
веселився на прогулянкових човнах.  I хто зна, що  б  ┐м заманулося вчинити,
якби вони побачили у вод│ незвичного плавця?
     А  в  тому,  що  з│рка його  на  неб│ допомага║  йому, Ал│  переконався
остаточно, коли  побачив  на пласк│м  даху  триповерхового дому-башти самого
володаря садиби -- лоцмана-мандейця.
     В│н здавався  якимсь духом чи привидом,  що наче  завис  десь м│ж водою
каналу  │ зоряним небом. А було його  видно тому,  що п│д його  ногами палав
св│тильник │ ч│тким сяйвом знизу обмальовував його б│лий одяг, сиву бороду │
засмагле лице. В│н  тримав у руках якихось дв│ дощечки з д│рочками │ дивився
кр│зь них на зоряне небо.
     Ал│, не вилазячи з води, покликав його.
     Та манде║ць  був заглиблений у сво┐ спостереження.  К│лька раз│в кликав
Ал│, та не було жодно┐ в│дпов│д│. Всю увагу лоцмана поглинули зор│.
     Ал│ в│дчув, що в│н почина║ мерзнути, хоча й вода  наче не була холодна.
А якщо ж  р│вняти з  Т│гром,  то  просто гаряча! Пот│м Ал│ перестав  кликати
лоцмана, боячись, щоб хтось  │нший  не почув його вигук│в. Вир│шив почекати,
коли  манде║ць  зак│нчить  сво┐  спостереження з│рок. I  його терп│ння  було
винагороджене --  т│льки-но чолов│к  на  даху нахилився, щоб  покласти  сво┐
│нструменти, Ал│ покликав майже пошепки.
     I манде║ць  зразу ж перехилився │з даху │ почав з-п│д долон│ вдивлятись
у смоляну воду каналу.
     Хто там? -- майже пошепки спитав лоцман.
     Це я, хлопчик │з саф│ни! Мир тоб│ й тво║му дому, о шейх!
     Ти в б│д│?
     Так! Припадаю до тво┐х н│г │ молю про захист!
     Сиди тихо. Я зараз.
     Ал│ чекав, тримаючись  за  палю.  I в│н  аж  здригнувся,  коли  над ним
повисла чорна т│нь │ простягнула до нього широку й гарячу долоню.
     Манде║ць, т│льки-но Ал│ став на х│дник, накинув на нього  якусь дергу │
швидко пов│в до садиби.
     Манде║ць  перев│рив  запори на дверях │  тихо,  майже  пошепки наказав,
запалюючи в│д гнота св│тильник:
     Звичай звича║м,  але  небо не може  чекати -- воно невпинно  руха║ться.
Посидь, обсохни... Я сво║ зроблю... тоб│ ж поки в│дпочинок.
     О шейх! Можна мен│ на дах? Я мовчатиму.
     Сиди тут -- тебе можуть побачити. Спи, зрештою.
     О шейх, я не можу спати, я змучився.
     Тод│ в│зьми │  подивись он т│ книги,-- шейх  махнув  рукою в  куток, де
височенним стосом зд│ймалися книги.
     Манде║ць полишив хлопця в к│мнат│. Коли  в│н п│шов,  Ал│ зразу ж скинув
│з себе покривало │, розмотавши св│й одяг,  уважно його обмацав │ обдивився.
Хоч  сорочка добре п│дмокла, а  з штан│в одна холоша була геть мокра, та Ал│
швидко вдягся.  Н│ж в│н застромив  за  пояс │ стр│ли поклав  на виднот│, п│д
рукою.  А  тод│  вже взявся за  першу  книгу, що  потрапила йому в  руки.  I
виявилось, що книга прец│кава, на сам│м ┐┐ початку,  серед списаних червоним
│  чорним чорнилом рядк│в  розкв│тав  невимовними кольорами  дивний малюнок.
Н│би  якийсь кв│тучий сад з кущами  троянд │ заростями кв│тучих мальв. Внизу
малюнка  прот│кала  темно-синя р│ка, а на ┐┐  берез│  зустр│лись вершниц│ на
б│лих  верблюдах.  Одн│  вершниц│  протягували  другим  букети червоних,  як
дорогоц│нн│ лали, гвоздик.
     Над  р│чкою  п│дносилося кв│туче персикове дерево │ займало майже  весь
малюнок. На дерев│, л│воруч │ праворуч в│д  головного стовбура, сид│ли як│сь
величезн│  птахи,  схож│  водночас │  на  горлиць,  │  на  щурок  --  так  │
переливались золотом,  блакиттю, м│дним полиском  │  смарагдовими зблисками.
Посередин│  ж дерева,  в  рогачику  г│лок позс│дала рожева птаха  │з золотим
хвостом,  вишневими ногами,  а  обличчя  мала  ж│ноче. Смолян│ чорно┐  коси,
брови, вигнут│ дугами лука,  │  величезн│  │скрист│  оч│.  Але це ще було не
головне диво: праворуч в│д дерева  скакала  дивна  │стота  --  с│ра  крилата
кобилиця <sup>1</sup> в яблуках │з ж│ночою груддю, ши║ю та головою. А на н│й
позс│дав  чолов│к  у смарагдов│м  одяз│.  Над  головою в достойного верх│вця
п│дносилося  полум'я.  Цей  поважний  верх│вець  кудись  показував  пальцями
правиц│. А там у осяйних одежах, не менш барвистих, н│ж п│р'я дивних птах│в,
чи то виступав по трав│ крилатий  чолов│к<sup>2</sup>,  чи л│тав над травою.
Т│льки в│н теж мав полум'я над головою │  теж показував  правицею  кудись на
дерево.
     "Чи  це часом не рай зображено  │ ангела в  ньому?" -- подумки  вагався
Ал│.
     Скрипнули  щабл│  сход│в,  │ в чорний отв│р дверей вступив  лоцман. П│д
пахвою  в│н затис якусь книгу, а в  руках  тримав калам, каламар, п│сочницю,
косинц│ та загашений св│тильник.
     Так швидко дивишся? Вже зак│нчив книгу дивитись?
     Н│, т│льки почав... В│дкрив │ оце роздивляюсь... Але, о шейх, чи нема в
цьому гр│ха, що я роздивляюсь мальован│ книги?..
     По-перше,  ти  дивишся  неправильно  --  як  християнин-роме║ць,  зл│ва
направо. А  треба навпаки. По-друге,  це зображений пророк у  раю,  коли в│н
туди мандрував на Бураку.
     Так оце такий │ ║ рай?! -- здивувався  Ал│.-- У Бен Сахла в саду краще!
У нього  │ пальми, │ червоно-б│л│  троянди, │  кам│нна  г│рка  з  яко┐ капа║
чиста, як сльоза, вода!
     Тихо! Не кричи... Ти х│ба був у садку Бен Сахла?
     Був. Дивився на його червоно-б│лу троянду...
     Он як? За що ж ти тако┐ чест│ сподобився?
     Я купував вино │ соки в нього для Абу Амара... I попросив його, щоб в│н
дозволив мен│ подивитися на його диво.
     А хто такий Абу Амар?
     М│й господар... Я йому служив.
     А тепер не служиш?
     -- Тепер я в│д нього вт│к.
     Щось поцупив у нього?  Чи в│н  тебе п│дозрю║ в  крад│жц│? Чи побив тебе
несправедливо?..
     Н│, о  шейх.  Я хочу мандрувати,  а  з ним все по-│ншому. Вс│  ноч│  --
пиятики, галас, всяк│ верем│┐.  Я вт│к. В│д нього  │ приплив на  Корабельний
остр│в.  Там  мен│  пощастило  страшенно  --  на  мене  звернув  увагу малий
чорнобородий чолов│к │ взяв мене за барабанщика в свою команду...
     Там у нього вся команда -- з│ндж│?
     Ага! Зв│дк│ль ти все, о шейх, зна║ш?!
     Бо колись я плавав  │ по морях, │  океану. I знаю вс│х кап│тан│в │ ┐хн│
суда. У нього розмальоване судно. I звуть його Малюк.
     Так, о м│й шейх!
     Страшний чолов│к цей карлик! В│н знаходить у р│зних м│стах непок│рних │
дужих негр│в-раб│в. Викупля║  ┐х чи то з в'язниц│, чи то в│д лихих хазя┐в. А
пот