Аллаха │ присягаюсь │м'ям пророка! Правду кажуть мудр│ люди -- слов'янин завжди злод│й, упертий в│л │ п'яниця... А ти чого не береш палиц│? -- повернувся до Ал│.--Ти, може, прихвостень здохлих цих лжехал│ф│в?! О н│, му'алл│ме! Присягаюсь розлучанням, н│! Так бери кийок │ добивай цю погань. Не можу, о му'алл│ме... Чому?!! Тому, що я митника │ вс│х його шакал│в так ненавиджу, що не хочу бути на них схожим... Брешеш, ти чимось │з ними пов'язаний! О н│, руббане! -- I, не тямлячи себе в│д обурення │ образи, що йому не в│рять, в│н рвучко нахилився, став навкол│шки │ здер │з себе джуббу. Матроси й сам руббан вражено дивилися на худющу спину хлопця. Вся шк│ра була сполосувала, подерта ударами канчука. Де-де шк│ра вже п│джила │ нав│ть струпи почали в│дпадати, а де ще й рани були спухл│, │ з них сочилася сукровиця. Ал│ п│дв│вся, канув джуббу на палубу, │ кр│зь тканину глухо вдарились, стукнули нож│ об дерево. Хлопець оголив жив│т, │ вс│ побачили синю пляму на всю ширину живота. -- Руббане! Тебе коли-небудь смажили жаровнею? -- Присягаюсь Аллахом, │м'ям пророка! -- заволав руббан, │ оч│ його налились кров'ю.-- Ви бачите на спин│ цього б│долахи знаки п│длост│? Ось що св│дчить проти митника! А ц│ │сма┐л│тськ│ шакали хот│ли, щоб │з нами, правов│рними, зробили те ж саме?! Та не бути йому н│коли!!! Бийте ┐х, бийте гад│в, поки ┐хн║ м'ясо не в│дстане в│д к│сток!!! ▓ на приречених посипалися удари мангрових пружних кийк│в. Коли Ал│ п│дняв джуббу │ почав ┐┐ вдягати, кап│тан помацав п│дкладку. Що це -- покажи? Ал│ знехотя витяг перший св│й н│ж │ подав руббанов│. А другий? Хлопець видобув │з джубби │ другий, з обламаним в│стрям. Хто тоб│ ┐х дав?! -- Оч│ кап│тана хижо звузились. Це моя здобич. Мене хот│ли цими ножами забити. Оцим -- у Баср│, а оцим на тво║му корабл│. Чого ж ти ута┐в в│д мене таку р│ч?! Бо для тебе н│ж-- др│бничка, руббане, а мен│ -- великий ма║ток. Ось дивись -- у тебе ц│лий корабель. Х│ба ти зб│дн│в, що я взяв в│д свого убивц│ його зброю? Ну добре, лиши соб│ р│заки, а мен│ скажи, чому тебе мордували люди митника? Вони хот│ли, щоб я не дотримав слова │ порушив клятву... А кому ти дав клятву? Я поклявся одному торговцев│ │м'ям пророка │ Аллахом, що мовчатиму про р│зн│ дива │ скарби, як│ ми з ним оглядали... I ти не порушив слова? Н│, м│й руббане. I словом не виказав н│чого про ту людину. I тебе в│дпустили?! Це дивно. Мен│ теж дивно, бо мене об│цяли згно┐ти у Водян│й веж│... Ну н│чого, пот│м я розберусь │з тво║ю загадкою. Ми все розплута║мо, коли ти мен│ розкажеш вс│ подробиц│... Та про це │ншим разом. Ал│ мовчки поправляв на соб│ одяг. Спускайся │ порай коней. Тепер ви вдвох │з слов'янином у мене буду║те при конях... Взагал│, в цю подорож мен│ щастить -- │ шпигуни, │ юродив│ завелись на корабл│. Той не хоче свободи, а той в│дмовля║ться в│д помсти сво┐м мучителям! О Аллах! Велика твоя мил│сть │ незбагненн│ дива, що ти твориш у св│т│! Кап│тан зв│в руки до неба │, подякувавши Аллаху за його щедроти й дива, п│шов │ соб│ вжучити кийком митникових найманц│в. Хлопець спустився до трюму, │ вони вдвох │з слов'янином почали напувати й порати коней. I тут, у нап│втемряв│ трюму, прор│зан│й тонкими променями золотого сонця, що вдаряли кр│зь щ│лини палубного настилу, Ал│ побачив, що слов'янин зовс│м не в│л безтямний │ впертий, як т│льки-но говорив руббан. Слов'янин виявився вправним │ уважним конюхом. Ал│ без зайвих сл│в визнав його зверхн│сть │ посп│шив йому допомагати. Вс│ кон│ просто сам│ йшли слов'янину в руки. Окр│м того жереба, що потовк ворога Ал│. Огир тв│й -- в│н наврочений... попсований... Хтось погане око на нього поклав... Зв│дки ти зна║ш коней -- ти ж бо слов'янин? А вони живуть у холодних л│сах │ добувають хутра... Наш│ земл│ багат│... │ холод... │ тепло... │ л│с ║... │ степ ║... Все зелене-зелене... Пустел│ нема... Кон│ ║ людськ│... кон│ ║ дик│... Я служив князю │ ловив у степу диких коней... Я служив князю -- стр│ляв птах│в весною │ восени... Хто такий "князь"? Ну, це наче ем│р... чи султан... виходить... Так ти його раб? Чому в│н тебе продав у рабство до наших кра┐в? Н│, я в│льний... Я п│шов │з князем у далекий степ бити куман│в 5... Була чорна прикмета -- н│ч серед дня спустилася... Во┐ни жах у серц│ в│дчули, слабк│сть у руках... Кумани налет│ли як хмара сарани... Ми -- билися до к│нця сил... вони змогли... Ус│м нам │ пов'язали пута... Княз│ полонен│ у шатр│ жили... Во┐ни п│д сонцем │ зорями... Мене зв'язали │ погнали за гори во Об║зи. Там загнали в корабель, попливли в Трапезунд... Продали туркам │з Конь┐. 3 Конь┐ продали в Мосул. Там продали в Ка┐р. Там продали в ▓скандер│ю. Там продали в Дж│дду. У Дж│дд│ продали в Моху. 3 Мохи купив мене руббан. Тоб│ дуже погано в наших землях? Ха-ха! Як може добре бути в невол│? Слова -- чуж│, в│ра-- чужа, звича┐ -- чуж│. Спрага... спека, голод... А кон│ ваш│ добр│... Кожен к│нь... ║ скарб... Поки вони порали коней │ вели бес│ду про неволю й далеку землю слов'ян, над ними завершалась страта лазутчик│в. 22. ПАПУГА-СП▓ВТРАПЕЗНИК Легкий протяг засмоктав у трюм запах розпалюваного вуг│лля. Ал│ потягнув носом. Раб-слов'янин теж зашморгав │ вир│к: Готують блискавку │з китайського сн│гу... Непевна справа -- раз ворога побива║... раз сво┐х забива║ │ палить... Руббан ворог│в побачив... Б│й буде...-- I слов'янин-раб почав хреститись, як монахи в монастир│ п│д час свята, │ щось проказувати сво║ю мовою, неквапливою й тягучою. Про що молишся? Не хочу помирати в│д г│рко┐ й солоно┐ води. Хочу гнити п│д зеленою травою у сво║му степу... На гор│ все сильн│ше стукот│в, калатав барабан, до нього при║дналося гугняве вищання дудки │ й║менц│ завели ж│ночим сп│вом бойову п│сно. В│д того сп│ву пронизливими високими голосами в Ал│ аж мурашки п│шли по спин│ │ по руках, а слов'янин швидко почав хреститись, але слова молитви проказував так само неквапно │ сп│вуче. Враз увесь галас обтяло мов бритвою, │ над кораблем залунали крики зал│зно┐ горлянки руббана. Нав│ть отут, у трюм│, було чути кожне слово його. Гей, люди! Спин│ться! Ма║мо нагальну справу! Заклинаю Аллахом -- спин│ться! Та як не горлав руббан, певно, той корабель не стишував ходу. I тод│ знов шалено загуркот│в барабан, загугнявила пронизливо дудка, тупот│ли ноги моряк│в, рип│ли блоки для пересування ре┐в... Одним словом, на палуб│ знялася справжня верем│я. Кон│ почали │ржати, пихати, бити в переб│рки так, що лет│ли тр│ски. Ал│ кинувся втишувати шаленого огира, │ в цей час на палуб│ лупонув гр│м -- один раз, зразу ж удруге. I вмить у трюм│ погасли золот│ промен│ сонця, через ляду залився у трюм густий кислий дим. Калатав барабан, завивала дудка, │ рип│ли об вир│зи у фальшборт│ вальки велетенських весел. Розм│рено гупали над головами Ал│ │ слов'янина ноги весляр│в. Кон│ просто об│с│ли. I хлопець, │ полоненик, важачи головами, кидалися в│д одн│║┐ тварини до │ншо┐ й намагалися притишити ┐х. В│д ядучого кислого диму з гострим присмаком палено┐ с│рки Ал│ та слов'янин-раб кашляли, а кон│ порскали та │ржали. I кр│зь дим в отвори ляди Ал│ побачив руббана. Малий! Зроби, щоб кон│ замовкли! За три стр│ли ми наздоженемо │ндус│в. Тод│ вони почують │ржання коней, а це--не-без-пе-ка! Зрозум│в?! Му'алл│ме! З│лля лишилось на один раз, му'ал-л│ме! Б│льше нам воно не знадобиться! -- А пот│м слов'янину: -- А ти -- хочеш прислужитися мен│? Слов'янин-раб здвигнув плечима: "Як ти скажеш". I руббан простягнув йому лук │ стр│ли, Слов'янин же не простяг руки до збро┐. -- Дурень! Не людей вбивати -- як з того корабля випустять голуба, ти його поц│ль. А...-- простяг раб руку до збро┐. Спочатку на палубу за кап│таном видерся слов'янин. На палуб│ вже зовс│м не було й хмарки диму, хоча весь трюм було затягнуть густим туманом. Гребц│ були при повн│й збро┐ -- нож│ за поясами │ шабл│ де в кого при боц│, прямокутн│ африканськ│ щити за спиною, списи лежали п│д фальшбортом. Дв│ зал│зн│ рури на колодах п│дтягнуто на правий борт носа. Чотири й║менця при цих спорудах щось чаклують над переносним ковальським горном. Сам кап│тан був у шк│рян│м панцир│, через плече закинув арбалет з могутн│м сталевим луком. П│д щоглою чаклун щосили гатив у барабан, а лжеоман║ць, вирячивши оч│, щосили дмухав у гугняву дудку. Кожен робив свою справу. Та оч│ вс│х були прикут│ до дивного в│трильника. Щогли його були круто схилен│ до задерикуватого бушприта, а жовт│ в│трила на довгих реях вигнулись колесами. В│дстань м│ж в│трильниками скорочувалась. Чудернацький в│трильник таки було перевантажено -- бо крут│ хвил│, здавалось, д│стануть до сам│с│ньких отвор│в у фальшборт│. Руббан приглядався до чужого корабля з-п│д долон│. Коли Ал│ покликав його, в│н з першого разу не почув. Т│льки коли хлопець смикнув його за кольчужне плече, обернувся до нього, просто проп│к шаленим поглядом. Назад до коней! -- захрип│в люто. Му'алл│ме! Води ще коням -- з│лля без води повол│ д│║! Зв│дки зна║ш?! -- гн│вно запитав, а тод│ свиснув переливчасто у св│й ср│бний сюрчок, │ зразу ж неб│ж приб│г до кап│тана,-- Ще бурдюк води коням!.. А ти -- швидше до коней! I Ал│ посп│шив у трюм, не чекаючи б│льше н│яких наказ│в в│д руббана. Тому Ал│ не бачив, як наздоганяли чужий в│трильник, як слов'янин-раб стр│ляв у голуба, що п│днявся з в│трильника, як на в│трильнику опустили в│тр│ла │ здались на мил│сть пересл│дувача. В│н т│льки чув накази руббана сво┐м морякам. Перев│рте, що в│н везе │ куди везе! Нам потр│бн│ бурдюки з водою. Якщо на корабл│ ║ соковит│ плоди -- то вс│ нам! Знайд│ть кл│тки з голубами! Забер│ть вс│х голуб│в! Забер│ть в│трила! I стар│ й нов│! Лиш│ть т│льки полотно -- нехай шиють соб│ нов│. Ось тоб│ калита з дирхемами. Заплатиш за все! Та швидше опускайте човна-кар│б! За голуб│в теж платити? -- спитав другий неб│ж руббана. За все! За все! Затямив?!! Довго, страшенно довго тягнувся час, поки повернувся човен-кар│б в│д чужого в│трильника. Ал│ чув, як затупот│в ногами по дошках борту неб│ж руббана, видираючись по линв│ на корабель. Му'алл│ме! У них лише десять бурдюк│в води!.. О горе нам! О Аллах, чому ти такий немилосердний до мене?! Що там у них ще?.. Там повно │нд│йського перцю, смердючого глею, корзини з наранджами й ц│ла гора кавун│в... │ паки цукрово┐ тростини... О аллах! Во│стину нема║ бога, кр│м Аллаха! О, славлю тебе, Аллах! -- полегшено видихнув кап│тан,-- О Аллах! Славлю тебе, Отверзаючий Браму, надихаючий та покр│пляючий вс│х правов│рних! Правов│рн│, славте Аллаха -- ми врятован│! Слава Аллаху! I вс│ закричали: Слава Аллаху! Слава Аллаху! I тод│ кап│тан дав наказ вс│м зайнятися переправкою з корабля на корабель здобич│, за яку, правда, в│н хоч щось заплатив ср│блом кап│танов│ того │нд│йського корабля. I вже загорлали, закричали моряки, знявся страшенний галас, т│льки лишилися б│ля молу родич│ руббанов│. Та стерновий, та оманець з дудкою, та чаклун │з барабаном п│д великою щоглою. Ал│ оглянув сво║ господарство -- з│лля, залите водою, вже под│яло на коней, │ вони сонно попустили гриваст│ ши┐ й розпустили губи. Ал│ помацав, пов│дкривав ┐м пов│ки, позаглядав у оч│, чи вони справд│ сплять? Тод│ видряпався нагору по драбин│, але на палубу не вилазив, а т│льки випнув голову з ляди. Побачив, як на палубу оманець │ чаклун витягають на блоках згортки величезних двох в│трил, захоплених на чужому корабл│. Як знизу, зв│дк│лясь з-за борту, чаклунов│ чиясь рука переда║ кл│тку з голубами. А чаклун переда║ кл│тку небожев│ │ той ставить ┐┐ до н│г руббана. А пот│м почалося з кавунами. Руббан покликав стернового │ наказав тому, щоб д│стали з його каюти на корм│ м│цну рибальську с│тку. С│тку руббан передав сво┐м хлопцям у човна, пот│м за якийсь час з того │нд│йського в│трильника привезли повний човен кавун│в у с│тц│. Ту с│тку зачепили линвою │ по блоков│ для в│трила витягли на корабель. Привозили раз│в чотири чи п'ять повну с│тку кавун│в │ складали ┐х р│вним шаром один до одного на палуб│. Пот│м привезли ще туг│ паки соковито┐ цукрово┐ тростини й к│лька здоровенних широких корзин з наранджами червоного кольору. Почали п│сля всього в│длазити │ вискакувати на палубу вс│ хлопц│ руббана. А останн│й вил│з слов'янин у сво┐й брудн│й одеж│. ▓ через плече в нього на мотузов│ вис│ла корзина тако┐ тяжко┐ роботи, що й не можна було р│вняти до корзини Ал│ з-п│д ф│н│к│в. А пазуха його якимось дивним чином в│дтягувалась, стовбурчилась п│д л│вою рукою. П│сля того з човна п│дняли знов у рибальськ│й с│тц│, один по одному, три величезних бурдюки з водою. Ал│ здивувався -- зв│дки ст│льки всього п│д│ймають │ п│д│ймають на корабель? Адже човен-кар│б м│г вм│стити не б│льше десяти чолов│к. Пот│м слов'янин пояснив Ал│, що вони забрали на │нд│йському в│трильнику такий же човен-кар│б. I от, коли все було перевантажено на в│трильник, обидва човни були зв'язан│ й приладнан│ до корми. Тод│ руббан закликав: А зараз вславимо Аллаха молитвою! I вс│ вклякли на палуб│ м│ж тими розкошами, як│ вони захопили. Цьому │нд│йському в│трильнику, сплативши нав│ть частково за збитки │ втративши лише одну стр│лу, щоб збити голуба. I от ус│ вони вклякли у ревн│й молитв│. Не молилися лише слов'янин │ коричневошк│рий чаклун. Кап│тан до них: А ви мол│ться сво┐м богам │ дякуйте за ласку │ за те, щоб сповнилось наше побажання -- ▓нд│я! Вс│ ревно молилися. А пот│м почали тягти вгору ре┐ з в│трилами. I вс│ були на сво┐х м│сцях │ охоче виконували кожен наказ руббана. Руббану пощастило зразу вловити в│тер, │, розгортаючись великою дугою навколо пограбованого │нд│йського корабля, судно все б│льше й б│льше набирало розгону. Задзюрчали, загомон│ли туг│ струмен│ води п│д форштевнем. Почав корабель виходити на пряму, щоб не заходити в жоден порт, поминути вс│ пристан│, н│де не заправлятися водою │ не поповнювати запаси ┐ж│, не допускати митник│в до оглядання трюм│в │ не сплачувати н│де мита, а мчати й мчати -- до само┐ П│вденно┐ ▓нд│┐. Туди, де так високо ц│нуються кон│ │ де в│дпочива║ людське око на всяких п│вденних щедротах │ дивах. Слов'янин, т│льки-но ск│нчилася загальна молитва, спритно спустився вниз. Зразу пол│з у пота║мний закуток, де нещодавно Ал│ влаштував соб│ схованку. Подлубався у корзин│, витяг одну за одною дв│ реч│ │ сховав ┐х ще глибше в закамарок. Витяг пот│м щось │з пазухи │ запхав до корзини. В корзин│ почулося камеш│ння │ н│би засвист│ла птаха. I ось тут кап│тан закричав до них згори: Ану ви, ледар│! Швидко нагору! В│н розставив людей ланцюжком. I вс│ вони передавали з рук у руки кавуни до кормово┐ порожнеч│ в трюм│. Там була ретельно викладена ц│ла гора кавун│в. А також у трюм спустили три бурдюки з водою. Корзини з помаранчами руббан наказав перенести до свого житла на корм│. Паки цукрово┐ тростини поскладали в трюм│, в затишному м│сц│. Кап│тан скликав ус│х нагору │ виголосив таке казання: О браття мо┐! Над нами тепер благословення Аллаха! I нав│ть тв│й,-- в│н показав на слов'янина,-- тв│й бог ▓са, │ нав│ть,-- в│н показав пальцем на чаклуна,-- дух твого батька -- вони сьогодн│ допомогли нам. I ┐м подякуйте, що вони допомогли нам! Тепер у нас ║ ┐жа для коней │ соковита ┐жа для нас, коли не треба дудлити воду. Отож славлю Аллаха! I вс│ закричали: "Слава Аллаху! Слава Аллаху!" А тепер, мо┐ браття, ви показали, що серед вас нема║ б│льше зрадник│в. Ви показали, на що здатн│! Тому я вам в│дкрию одну та║мною: все Арабське море ми перейдемо без жодно┐ зупинки в жодному порту. Ми сп│шимось аж у Калькутт│! Ми йдемо через усе Арав│йське море на п│вденний сх│д -- на сх│д Двох Осл│в ! I н│куди не зверта║мо, н│куди! Я знаю цей шлях! В│н у мене весь розписаний по з│рках │ М│сяцю! Ми не будемо страждати, не загинемо ан│ в│д голоду, ан│ в│д спеки, якщо половину шляху пройдемо за десять дн│в. А тому вс│ ми, браття, попросимо покр│плення в Аллаха! Сотворимо молитву салят-аль-хаджа во зд│йснення наших бажань! Коли була виконана молитва за вс│ма канонами, коли просв│тл│ли вс│ в│д радост│ й над│┐, тод│ знову звернувся до вс│х кап│тан: А тепер станемо на десять дн│в, як на в│йн│, до весел, до в│трил │ вс│х снастей. А пайка буде такою, яку я обрахую, ск│льки в кавунах води │ м'якост│. Шкаралупу з кавун│в не викидати! З помаранч│в теж не викидати! До тростини -- не торкатись, вся п│де коням! Я ж себе в│ддаю в руки Аллаха │ вашо┐ моц│ та в│дваги! Вс│ загорлали: Му'алл│м║! Ми з тобою! Ми з тобою! Хай покр│пить тебе Аллах! Зразу ж порозходились ус│ по сво┐х м│сцях. I справд│, тепер корабель був, як у день в│йни. Без перестану гребли вс│ матроси. Нав│ть неквапного слов'янина пройняло, │ в│н при║днався до весляр│в. Ал│ дуже дивувався цьому слов'янинов│ -- то в│н був, як в│л, якого притягли на базар продавати, а тепер у ньому в│дчулася неймов│рна напруга, наче вогонь у ньому грав... Це в│дчувалося │ по м│цно стиснутих вустах │ по блиску урочливих, блакитних очей. По тому, як в│н п│дкручував сво┐ довг│ б│л│ вуса, що спускалися набагато нижче його коротко┐ виб│лено┐ сонцем бороди. Кр│м того, Ал│ взнав, яка то була та║мниця, що слов'янц│ сховав у пота║мному кутку. Бо слов'янин став з ус│ма до весел, проте кап│тан п│д│йшов до нього │ показав рукою: "Н│! Ти йди до коней! Там допомагай хлопцев│..." Слов'янин похмуро подивився на руббана, мовчки здвигнув плечима │ пол│з у трюм до коней. В│н пройшов пом│ж розслабленими, обвислими на лямках к│ньми до форштевня, витяг │з схованки │нд│йську корзину │ витягнув зв│дти зеленого папугу з поламаним хвостом. Н│чого. П│р'я нове виросте... хв│ст б│льший │ кращий буде. А папуга дзьобом прихопив пальця слов'янинов│. Та слов'янин лише погладив папугу по голов│ │ запхав назад до корзини. Пот│м в│н пол│з дал│ в схованку │ витяг зв│дт│ля глечик з вузьким закоркованим горлом. Висмикнув ч│п │ почав смоктати р│дину , час в│д часу важко в│ддихуючись. I по трюму, перебиваючи смор│д к│нського поту, поплив хм│льний запах найм│цн│шого пальмового вина. В горл│ у слов'янина все булькало, в│н важко в│ддихувався, але не кидав глечика, продовжував ковтати, │ вже починало булькати в черев│. Ал│ зробилося страшно. В│н знав, що це вино дуже солодке й страшенно м│цне. Щоб людина могла випити ст│льки пальмового вина за один раз?!! Та в│н же зараз звалиться │ не встане! Та от, зрештою, слов'янин │з цмоканням в│д│рвався в│д горла глечика. Важко видихнув, постояв, наче прислухаючись, │ тод│ заткнув глек. ▓ тримаючи одн│║ю рукою за ручку глека, покалатав п│д вухом, щоб перев│рити, ск│льки там ще лишилося вина. Вдоволено засм│явся │ довго вмощував глек у схованц│. Ал│ дивився. Й чекав, що ось цей кремезний, м│цний чолов│к почне заточуватись │ при першому ж сильному хитанин корабля впаде, вдариться потилицею об шпангоут, або п│д копита сонному, запамороченому жеребцев│!.. Та н│чого под│бного не сталося. Т│льки весело в│дригнувши винним духом, слов'янин, вперше за весь час, засм│явся │ сказав: Тепер душ│ мо┐й легше стало!.. Одпала глина з душ│... Душа моя св│тла, ясна... Нема суму... I, щось соб│ мугикаючи п│д носа, об│йшов ус│х коней, ус│х помацав. Бо тут у мороц│ трюму, дов│ряв б│льше сво┐м пальцям, н│ж очам. Спинився перед лядою, обсмикнув на соб│ подерту сорочку, розв'язав пояса, п│дперезався по-новому │ вил│з на палубу. Хитаючись разом з палубою корабля, пройшов до кап│тана. Кап│тан саме в цей час дивився на сонце через свою дерев'яну хрестовину -- вим│ряв стоянку сонця над обр│║м. А сонце вже починало сильно хилитись униз. Вс│ кольори починали насуватись золот│нню та смарагдовими зблисками в│д хвиль. I дивн│ були запахи, що напливали на хлопця з ус│х бок│в. ▓з добро┐ схованки, кр│зь щ│лини в ст│н│ каюти плинув винний солодкий запах вогненних помаранч│в, терпкими трав'янистими солодощами несло п│д пак│в тростини │з трюму. I у вс│ ц│ запахи якоюсь недоречн│стю, неспоко║м │ безглуздям вливався гострий запах винного в│ддиху, що чад│в навколо слов'янина. Слов'янин ступив до кап│тана │, затинаючись, проговорив: Хазя┐не!.. Давай...-- в│н запнувся, а кап│тан почав злоститись, бо раб перебив йому обчислення. Ну, швидше говори, що там? Кап│тане! Зн│май... дошки... над к│ньми! Кон│ дихають мало... Коням треба дух чистий... В│тер... Он ти про що? Ну добре, а хто ж зн│матиме? Ти вм│║ш? Я з Рус│... │ все можу!.. -- рубонув слов'янин пов│тря рукою. Я бачу, що ти │ пити, │ красти вм│║ш! Кап│тане! Не крав... я... Т│...-- слов'янин показав пальцем за спину,--т│... дали вино... в подарунок. За що тоб│ дарунок, ти ж раб?! А я ┐м показав -- я голуба поц│лив... А вони тоб│ пов│рили? Вони ж не бачили з-за людей │ снастей, що ти стр│ля║ш? Попрохав лук ┐ показав ┐м, який я стр│лець! О, так у них │ зброя була. У них хороша зброя... о руббан, у них китайського сн│гу багато... Зв│дки тоб│ в│домо?!! Я в трюм спускався... О Аллах! Мил│сть твоя безконечна! Все, все ма║ межу, т│льки сила твоя │ мил│сть безмежн│!!! Руббан зв│в руки до неба │ вславив Аллаха. А пот│м закликав стернового, який був водночас │ теслею. Вони вдвох │з слов'янином позн│мали │з середини палуби дошки, │ з баку над трюмом. I тепер туди проникало св│тло. I пов│тря заструмен│ло, розносячи по всьому кораблю дух к│нсько┐ сеч│ й поту, к│зяк│в, терпкий запах св│жо┐ цукрово┐ тростини │ кислих, вогких шк│р бурдюк│в │з водою. Пот│м слов'янин спустився вниз, │ знову до коней, а руббан викликав до себе нагору Ал│. Скажи, де в│н узяв...-- спитав руббан ласкаво, але з якимось загрозливим притиском,-- де в│н узяв вино │ ск│льки випив? О му'алл│ме! -- Вражений зд│бностями слов'янина, хлопець зв│в угору руки точн│с│нько так, як робив руббан.-- В│н видудлив б│льше половини винного глечика! В│н його прин│с у т│й корзин│... А що в│н там ще прин│с, у т│й корзин│?! Я не знаю, бо в│н ┐┐ розкрив без мене... А коли спорожнив корзину, запхнув туди зеленого папугу. Таки в│н точно злод│й! Але ж, руббане, ти ж сам чув, що йому це все з корзиною подарували! О! Ти в│риш цьому п'яниц│? Я чув, що вони п'яниц│... але б│льше про них н│чого не чув. На Сук ар-рукику 4 вони в нас р│дко бувають... Я лише один раз бачив, як ┐хн│х ж│нок │ д│тей продавали. Де це у вас? У Баср│?! О му'алл│ме! Я не баср│║ць! Я │з славного м│ста Багдада! Он воно що!.. Мен│ й спочатку здалася твоя вимова не баср│йською, але пот│м не звертав на це уваги. Ну, тепер │ди, спускайся вниз у трюм... │ щоб слов'янину допомагав. В│н добре тоб│ допомага║? А му'алл│ме! Присягаюсь Аллахом, я не звик брехати! Не в│н мен│ допомага║, а я йому!.. В│н коней, як ж│нка д│тей коханих, пора║! Справд│, о Аллах, д│ла тво┐ незбагненн│! Хто б м│г подумати, що в│н зна║ться на конях?.. Продали мен│ його як теслю. Ну добре, йди й працюй. Пот│м розкажеш, що там в│н вироблятиме... Ц│каво, ц│каво... По робот│, коли вже кр│зь д│рку не зазирало сонце, слов'янин с│в на св│тлому м│сц│, б│ля драбини в ляд│. В│н тримав корзину ногами, а папугу почав боркати, прошиваючи йому махов│ п│р'┐ни на крилах. Для чого в│н тоб│? Чого ти його борка║ш? В│н н│куди не полетить з корабля. Зв│дки мен│ знати -- втече, не втче? Мен│ в│н треба весь час п│д рукою... Папуга мудрий птах -- слова зна║. Навчу його слову мо║му -- буде мен│ сп│втрапезник! Ми будемо з ним говорити, а ви не будете знати! Ох-ха-ха! -- I слов'янин см│явся нестримно │ безжурно, як д│тлахи. Ал│ дивувався, │ його здивуванню не було меж│ -- п│сля половини глека раб м│г попасти в│стрям в ость пера │ протягти голку з волос│нню! Папуга протестував в│дчайдушно, пручався, дряпався пазурами... Та дарма старався слов'янин -- наступного ранку, коли в│н в│дкрив корзину, щоб погодувати папугу, птах струснув пом'ятим п│р'ям, по-дурному скрикнув, злет│в кр│зь ляду нагору, покружляв над кораблем │ опустився на вершок першо┐ ре┐. Слов'янин вискочив за ним на палубу │ довго стояв п│д щоглою, простягаючи птахов│ на долон│ прирощення та закликаючи його опуститись │ скуштувати чудов│ лак│тки. Та ба -- папуга зиркав униз │ щось бурмот│в мовою сво┐х попередн│х господар│в, Зрештою руббан не стерп│в -- п│дступив до слов'янина: Ну не спуститься в│н до тебе! Нехай трохи погуля║, а пот│м ми його вловимо. ▓ди краще до коней! Му'алл│ме! Кон│ попоран│! Тепер я в│дпочиваю... Ну добре, ст│й отут стовпом │ чекай свого друга! Так в│н до тебе й спуститься! Слов'янин с│в п│д щоглу │ ланцюжком в│д себе розклав покорм для птаха. В│н сид│в непорушно майже три зм│ни гребц│в. Т│льки голову замотав ганч│ркою. I дочекався, поки папуга опуститься на палубу й в│зьме корм. Коли ж папуга взяв корм, слов'янин смикнув за волосяну петлю, │ папуга забився в│дчайдушно у нього в руках. Тепер слов'янин пообр│зав птаху махов│ п│р'┐ни │ обтяв обмизканого хвоста. Прив'язав за ногу м│цною линвою з кокосового волокна │ посадовив соб│ на плече. Папуга обурювався ц│лий день │ майже всю н│ч, сидячи на плеч│ в слов'янина. Кусав його за вухо до кров│, стр│пував обкороченими крильцями, рвав дзьобом повороззя. Але коли здавалося, що ось-ось тр│сне остання волосинка його пута, слов'янин хапав птаха. ▓ знову зав'язував ц│лий мотузок. I весь цей час слов'янин тихо розмовляв з птахом сво║ю мовою. 23. ПАЦЮКИ ТА КРИЛАТ▓ РИБИ Та ось, день на дев'ятий, в│тер задув з р│вною силою в│д самого сходу сонця. Не зм│нився оп│вдн│ │ так само наповнював круто випнут│ в│трила на веч│рн│й зор│. Кап│танвкляк на корм│ │ зносив молитву подяки за те, що зрештою в│дм│нний в│тер, му'асим1, настав. Ус│ мололися -- к│нчилося каторжне веслування для вс│║┐ команди! Тепер була т│льки робота руббанов│ -- зор│ м│ряти │ шлях незримий по вод│ прокладати, стерновому -- перев│ряти в│рн│сть звороту лопат│ стерна, дидбану2 в гн│зд│ на щогл│ -- спостер│гати, чи не з'явиться де яке судно чи спляч│й кит, обом конярам -- Ал│ та рабу-слов'янину -- порати коней, ▓нш│ б│льшу частину доби тепер в│дсипались або в│ддавалися розвагам. Грали в кост│, але не на грош│ -- кап│тан заборонив. Танцювали до нестями п│д барабан чаклуна й дудку оманця-в│дступника. Та через день виявилася б│да -- майже третину кавун│в пожерли пацюки. Ви┐дали середину, прогризаючи знизу д│рку. Береш кавун -- а в руках лише шкаралупа зелена! Почали ганятись за ними, та марно,-- к│лька штук забили, останн│ сховалися по найдальших закамарках. Тод│ руббани наказав перепинити пересл│дування. Якщо ми ┐м перекри║мо шлях до кавун│в, вони в│д голоду ще почнуть жерти жирн│ линви! I ми вс│ п│демо на дно! Вс│ згодились з кап│тановою мудр│стю │ лишили кавуни на знищення пацюкам. Та слов'янин заповзявся. В│н н│чого не сказав -- т│льки за якусь годину спл│в з волос│н│ добру вудочку, з м'якого зал│за африканського з│гнув гачок │ почепив до нього к│лька п│р'┐н свого поборканого папуги. Зовс│м мало часу минуло, зовс│м н│що, а папуга вже звик до нового господаря │ за вс│ п│клування в│ддячував тим, що смикав слов'янина за вухо, коли хот│в ┐сти, та безбожно гидив сво║му хазя┐ну на плече. Але слов'янин не сердився -- п│дклав на плече шмат повст│ │ все говорив │ говорив до папуги сво║ю пов│льною, тягучою мовою. На зауваження матрос│в, що папуга не зможе так пов│льно говорити, слов'янин поблажливо махав рукою: Побачимо! А вудочку в│н змайстрував не для того, щоб ласувати рибою. Смажена св│жа риба -- найкраща приманка для пацюка! Так в│н пояснив Ал│. Ще змайстрував │з мангрово┐ палиц│ два маленьких луки │ з очеретяно┐ циновки наробив стр│л. Наконечники з обгор│лого, обпаленого мангрового дерева прив'язав волос│нню. Один лук дав Ал│, другий │грашковий лук лишив соб│, I вони зав│сили ввечер│ смажену рибу над кормою на м│дн│м ланцюжку. Погойдувався корабель, перекочуючись │з хвил│ на хвилю, │ гойдалася смажена риба. Гойдалася, то зал│таючи за борт, то перехиляючись над палубою. Лампа п│д скляним ковпаком ледь висв│тлювала кормову будову │ снаст│. Дидбан з височини свого с│дала побажав ус│м добрих сн│в. Слов'янин │ Ал│ сид│ли за паками нерухомо. Ось на палуб│ наче пролет│ла якась т│нь, за нею друга, третя. Одна т│нь стриба║ │ зависа║ на риб│. Ал│ спуска║ стр│лу. Та т│нь висить на риб│. Тоненько цвьохка║ тятива другого лука. Т│нь з писком п│дстрибу║ вище риби │ зника║ за бортом. Тепер друга т│нь п│дскаку║ вгору │ зависа║ на риб│. Ал│ швидко прим│ря║ться │ пуска║ стр│лу. Довгаста т│нь висить на риб│, метеля║ться разом │з нею, а пот│м в│дпада║ кудись униз за борт. Третя т│нь н│як не наважу║ться стрибнути на рибу. I зника║. За якийсь час Ал│ │ слов'янин бачать, що тварина спуска║ться на рибу по м│дному ланцюжку. Не змовляючись -- обидва випускають стр│ли. Третя т│нь з писком летить у хвил│. П│сля того б│ля риби довго не з'явля║ться жодна т│нь. Коли ж │ще "мисливц│" побачили дв│ т│н│, слов'янин поклав руку на плече Ал│: "Не стр│ляй!" I вони дивились, як два здоровенних пацюки шматують рибу, зависши над водою. Наситившись, тварюки важко з│стрибнули вниз │ вмить щезли серед р│зного начиння на палуб│. Чому ти не вбив цих двох? Це розумн│ пацюки. Завтра вони │нших приведуть... Не можна вс│х стр│ляти--│нш│ почують небезпеку │ не прийдуть. Так за к│лька ночей Ал│ й слов'янин вибили вс│х пацюк│в на корабл│. I вже не було жодного пожованого кавуна. Та руббан зауважив н│би незадоволено, що його зв│льнили в│д пацюк│в. А ти ще й хитрий до всього, слов'янине! Якщо ти перемудрував пацюк│в, то тебе треба стерегтися. Хто зна, яку ти пастку кому придума║ш?! А поки що настало на корабл│ райське життя -- пацюк│в нема║, в│тер не стишу║ │ не прискорю║ свого пов│вання, ┐ж│ вдосталь │ води пом│рно на кожного вид│лено. Та найб│льшою рад│стю була вран│шня под│я. Слов'янин примостився на корм│ ловити рибу. Ал│ ж зал│з на самий н│с, розпластався там │ споглядав, як унизу п│д форштевнем п│ниться зелена важка вода, як погойдуються лапат│ китиц│, п│дв│шен│ на брусах. I раптом з корми почувся крик слов'янина. Що в│н кричав-- Ал│ нед│брав, та зразу ж зв│вся на ноги │ обернувся до корми. I завмер в│д дивного дива -- навк│с до корабля велетенською згра║ю лет│ли блакитн│ риби. Одн│ вже падали в зелен│ важк│ склист│ вали хвиль. ▓нш│ неслись, розставивши темн│ плавц│ -- довженн│, мов у ласт│вки крила. Трет│ з'являлись над водою │, б│жучи по сам│й поверхн│, штовхались хвостом │ в стрибку зависали над водою. А в│тер зносив ┐х на корабель. I тод│ т│ риби якоюсь чудод│йною силою, бо не махали сво┐ми плавцями-крилами, не били роздво║ним хвостом, але зносились вгору-вгору │ перел│тали через палубу. 3 кожною миттю ┐х ставало все б│льше й б│льше. Вони бились об снаст│, вдарялись у в│трила │ падали на палубу. На палуб│ п│дстрибували, танцювали св│й смертельний танець. А проте деяк│ так високо п│дскакували, що перел│тали через невисокий фальшборт назад у смарагдов│ хвил│ моря-океану. ▓нш│ проскакували у отвори для весел │ з плюскотом занурювались у яскравий смарагд хвиль. На корабл│ почалася справжня верем│я. Мов скажен│, стрибали по палуб│ моряки │ хапали з палуби, витягали │з закутк│в летючих невдах. Папуга па плеч│ слов'янина кричав чи не найголосн│ше. В│н розмахував сво┐ми обчикриженими крильцями │ волав дурним голосом: "Го-го-го! Га-га-га!" Нав│ть кап│тан не витримав │ заходився п│дбирати крилатих риб з палуби. Та Ал│ закляк в│д захвату -- в│н не хот│в, не м│г про┤авити жодно┐ подробиц│ цього чудесного видовища! Ось у л│ктях двадцяти заструмен│ли по похилому валу води к│лька смуг, мов хто пустив по вод│ стр│ли. Смуги роз│рвались, │ з них, таки паче справжн│ стр│ли, вилет│ли й полет│ли навк│с до корабля син│ крилат│ рибки. В│тер зносив ┐х до баку корабля, │ вони пролет│ли просто перед очима в Ал│. Простягни руку -- в│н би ┐х збив. Та хлопець не зробив цього. В│н намагався запам'ятати, як│ вони. Багато всяких риб в│н бачив у сво┐х незл│ченних подорожах за дивами, але ц│ вкарбувалися йому в пам'ять найсильн│ше │ назавжди. I коли в│н ┐х пот│м пригадував, то заплющував оч│ -- я зразу ж йому ввижались у стр│мкому лет│ струнк│ син│ рибки. 3 чорними гагатовими плавцями │ золотими круглими очима. I чогось, коли в│н закривав оч│ │ згадував крилатих риб, йому завжди згадувалися багдадськ│ ласт│вки в стр│мкому лет│ над каламутним Т│гром │ зблиски синього д│аманта в склян│й чаш│ на подв│р'┐ Бен Сахла. Ал│ пров│в поглядом крилатих рибок до ┐х занурення у воду й знову повернув погляд до того м│сця, зв│дки вони злет│ли. I з жахом стислося його серце -- там, де мить тому вил│тали з води летючки, рискаючи то туди, то сюди, р│жучи гострим плавцем хвил│, ширяла чорна акула. За нею з'явилася друга, третя, четверта, п'ята, шоста... Вони покрутились п│д бортом корабля │ п│рнувши п│д нього, попливли дал│ за згра║ю сполоханих л│тун│в. Та одна рибина, не коротша за човен-кар│б, обпливла к│лька раз│в навколо в│трильника │ стала в зат│нку п│д кормою. В т│н│ ┐┐ було добре всю видно. Вона н│би стояла на м│сц│ │ не поводила й трохи плавцями, т│льки гнала й гнала навк│сним хвостом воду. ▓ було видно, як закручуються вихорами струмен│ зелено┐ води. Ал│ став на корм│, │, вчепившись, щоб не впасти, за туго напнут│ линви, споглядав, мов зачарований, страшну потвору. Корабель то п│дносило вгору, то кидало вниз по широких схилах водяних вал│в. I акула то зд│ймалась до сам│с│нько┐ поверхн│, то занурювалась у прозору глибоч│нь. I не в│дставала в│д в│трильника │ на п│в л│ктя. Ал│ тягло в│д│йти в│д корми, не дивитись на акулу, та в│н все стояв │ стояв, мов зачарований. Схаменувся т│льки тод│, коли хтось узяв його за плече. В│н п│дв│в оч│ -- над ним горбоносе, мов у слов'янинового папуги, лице рубана. Не дивися довго! Дурна прикмета. Це ангел смерт│ до тебе п│дплив │ випробову║ тебе. Але це й добра прикмета -- бути тоб│ моряком. Т│льки до тих, хто стане справжн│м моряком, п│дплива║...-- │ кап│тан не назвав н│як цю чорну т│нь у смарагдов│й глибин│, а т│льки показав пальцем. А тепер ход│мо поласу║мо летючими оселедцями. Смачна риба... На баку моряки поставили зразу дв│ жаровн│ в глиняних ящиках │ розпалювали на них деревне вуг│лля. Вуг│лля прикрили згори зал│зними реш│тками │ кидали на реш│тки полов, що впав до них │з пов│тря. Ал│ мовчки с│в до гурту. Руббан поплескав його по плечу. Не б│йся, хлопче! Краще знати в лице свою смерть, н│ж чекати ┐┐ з-за рогу в чуж│м портов│м м│ст│. О му'алл│ме! Я вражений крилатими рибами! Вони як багдадськ│ ласт│вки -- стр│мк│ й чудов│. Вс│ розпов│дали р│зн│ чудеса про п│вденн│ кра┐, │ чомусь н│хто н│коли не розпов│в про таке диво! -- Ал│ здвигнув плечима │ в глибок│м здивуванн│ п│дн│с до неба руки. Це ж чудо чудес! Це вже друге чудо, яке я бачу, в│дколи рушив │з Багдада... А яке перше? -- улесливо спитав оманець-в│дступник, прикривши хижий блиск сво┐х д│вочих очей пишними в│ями. Це в│н вперше запитав │ заговорив до когось на корабл│, п│сля того, як в│др│кся в│д сво┐х вчител│в │ приклав руку до ┐хньо┐ страти. Блискавкою спалахнуло в хлопцев│й голов│: "В│н -- як та деревна зм│я, що стр│ли мен│ отру┐ла! Ну п│дожди, так ти │ взна║ш!" У Баср│ ║ диво див -- червоно-б│ла троянда! -- швидко, не вагаючись н│ хвил│, заговорив Ал│.-- Згори кожна пелюстка б│ла, а на половин│, якби хто бритвою розд│лив, -- ста║ червоною... Але пахне вона слабенько, наша шипшина на пустирях та белебнях значно пахуч│ша, особливо в м│сяц│ н│ссан│.3 Так ти був у садку Бен Сахла, хочеш сказати?!! -- витр│щився на нього оманець, злов│сно блискаючи вже широко в│дкритими очима. "Он ти як?! -- ск│п│в подумки Ал│.-- Ти таки з племен│ людолов│в! Зараз я тоб│ покажу!" Я не хашаш│н │ не лицед│й, щоб м│г удати з себе │удея │ зайти до нев│рного у хатн│ поко┐. I зв│дки ти, оманець, зна║ш, що троянда та -- в садку у Бен Сахла? А, може, вона в нього на даху п│д пальмами в ср│бн│м барил│ зроста║? Адже саме так багат│ │уде┐ плекають кв│ти, о му'алл│ме! Оманець зц│пив зуби │ знов прикрив пухнастими в│ями прекрасн│ д│воч│ оч│. Руббан погладив бороду. Ти забагато зна║ш як на приблудного цуцика... багдадський хитрун! Виростеш, якщо зносиш до того часу голову,-- будеш великим пронозою! А тепер скажи мен│ -- де ж ти бачив, у кого бачив? Я жив у господин│ Айш│, бо тод│ корабл│ не йшли до ▓нд│┐. Та й до всього мене не брали кап│тани, бо я не маю грошей, а для прац│ па корабл│ я н│би заслабий... I от у не┐ збирались люди й виселились, слухали п│сень... Там один раз була сп│вачка Кадар│я. I хтось Кадар│┐ подарував цю троянду з садка Бен Сахла... Ал│ пильно дивився т│льки на оманця-в│дступника, хоча лице повернув до руббана │ говорив йому. А очима пильнував оманця. I при словах сво┐х "цю троянду з садка Бен Сахла" в│н побачив, як оманець ковтнув слину, н│би збираючись щось сказати, та стримався. А що сп│вала Кадар│я? Не пам'ята║ш? Пам'ятаю т│льки, що сп│вала не Кадар│я, а хорасанська красуня Н│ссо. Ти пам'ята║ш п│сню? -- Руббан схилив голову до плеча │ зазирнув у оч│ Ал│. Пам'ятаю слова... Просп│вати нам зм│г би? О му'алл│ме! Я слова вс│ перекажу, але сп│вати не буду. Бо я не гулам│йят │ н│коли не танцював н│ перед ким │ не сп│вав! Я т│льки можу бити в барабан. Ну добре, перекажеш слова │ подаси мотив, а мо┐ хлопц│ просп│вають... Слов'янин с│в до гурту, бо в│н чи не найб│льше за вс│х позбирав рибин, │, вкусивши хрумтячи коричневу спинку риби, видобув св│й глек, запив з нього добрим ковтком вина. Не псуй вином чудесн│ пахощ│ риби! -- сказав кап│тан │ поморщився.-- Як не можеш ласувати без вина, то йди до коней! Слов'янин здвигнув плечима, │ папуга загорлав в│д цього: "Го-го-го! Га-га-га!" Прихопивши сво║ вино та рибу, слов'янин почапав униз до коней. Вс│ ж │нш│ лишилися на бац│ ласувати рибою. I час в│д часу вони чули в трюм│ незвичн│ слова раба. У в│дпов│дь на них -- крик папуги: "Го-го-го! Га-га-га!" Коли до┐ли всю рибу, руббан попрохав Ал│ перепов│сти слова п│сн│ │ просп│вати мелод│ю. Кра║м ока Ал│ спостер│г, що наймолодший неб│ж руббана примостився поруч п│д пакою │, розкривши на кол│нах зошит, швидко спису║ його калимом. Коли Ал│ замовк, руббан узяв зошит з рук юнака, прочитав уважно, а дал│ показав н│гтем, де треба виправити помилку в запису мелод│┐. Поки вони займалися п│снею, чаклун спустився в трюм до слов'янина. Я б│льше не потр│бен, о му'алл│ме? -- шанобливо спитав Ал│, схиляючи голову. Поки що не потр│бен, пот│м поговоримо про те, що ти тут нам розпов│в. Не все мен│ зрозум│ло. А зараз можеш │ти... Ал│ порачкував в│д кап│тана │ посп│шив до трюму. У трюм│ в│н застав слов'янина й чаклуна за пиятикою. Пили вони не з глечика, а кожен │з сво║┐ чаш│ -- чаклун │з кокосово┐ шкаралупи, а слов'янин з дерев'яно┐ грубо вир│зано┐ чаш│. Слов'янин м│ж ковтками вина обсмоктував кожну к│сточку риб'ячу, весь час шматком яко┐сь тканини, мов рушником, обтирав масн│ губи. Лице чарод│я було рад│сно здивоване. Розгладилася зморшка м│ж бровами, розпливлися мляво в посм│шц│ товстенн│ рожев│ губи. А оч│, вирлат│, чорн│-чорн│ з блакитними б│лками, повело на р│зн│ боки. Слов'янин простягнув йому останню смажену рибку: В│зьми закуси... П'яний будеш швидко... Вм│ти треба пити вино. Н│, н│,-- в│дштовхнув чаклун рибу.-- Я м│цний пияк! Мене цим вином з н│г не з│б'║ш! На що слов'янин щось зауважив сво║ю мовою │ похитав головою. Папуга скрикнув: "Го-го-го!" -- Що ти йому сказав? -- запитав Ал│. Коли до