ми. Лише на п│вдень був вих│д │з глибоко┐
долини. Певно, туди вит│кав ручай │з озера. Та люди л│кт│в на двадцять
вирили у м'якому камен│ х│д │ спустили воду. Ще й тепер проходом виносили
бамбуковими в│драми воду │ виливали дал│ в долину! Це в той час, коли все
навколо догорало без води! А │нш│ гол│ роб│тники через той же прох│д
приносили зв│дк│лясь │з долини воду для пиття │ ┐ж│. Над тими, що приносили
│ виливали воду, стояли озбро║н│ наглядач│. Однак найб│льше людей було в
самому озер│. Власне, у р│дк│й скаламучен│й гиж│, що лишилася в│д озера. Т│
нещасн│ гребли намул у густого плетен│ корзини │ несли на великий р│вний т│к
на схил│ гори. Той схил був найдал│ в│д нас. На току вони вивертали намул │з
корзин │ розр│внювали шаром, може, з п│в л│ктя завтовшки. Смертельне сонце
одразу перетворювало намул на суху, порепану й претвердющу кору. ▓нш│ гол│
люди кам│ннями розбивали висохлий намул. Курява зд│ймалась над ними така
червона, що здавалось, н│би то горить земля, │ вся вона огорнута кривавим
димом. Та, знов же, найб│льша курява п│д│ймалася над рештками, кр│зь як│
прос│ювали битий │ висушений намул. Часом вони, т│ раби нужденн│, виймали
як│сь др│б'язки. I зразу ж б│ля них з'являлись по два, а то й по три
наглядач│. I кад│б з книжкою та терезами. Деяким з тих б│долах, що знайшли
щось, давали невеликий глечичок води!.. О шейх! Не в│р ти н│яким казкам, що
лали та д│аманти лежать купами в долинах та ущелинах ▓нд│┐ │ ┐х зв│дти
д│стають при допомоз│ хитрощ│в -- кидають облупленого барана, на нього
налипають самоцв│ти, а пот│м орел зв│дт│ля виносить барана. То дурниц│!
Дурять навмисне дов│рливих та нев│глас│в! За кожним лалом так│ сльози, такий
п│т │ кров, що не вистачить н│яко┐ уяви соб│ под│бне збагнути! Вразило мене,
о шейх, те людське юрмище. Наглядач│в було не б│льше сотн│, ┐хн│х слуг може,
удв│ч│ б│льше. А роб│тник│в як зерна на току! Наглядач│ не т│льки воду пили,
коли хот│ли, а ще й голову соб│ поливали │ лице, щоб осв│житись. I жоден
трудар не п│дняв руку на сво┐х мучител│в!..
М│й друже! А ти х│ба не в│дмовився ударити ки║м да'┐-│сма│л│т│в?
О шейх! О му'алл│ме! Коли один з них напав на мене, я вдарив його
стр│лою, я метнув у нього ножа! Не можу бути катом! Але повстати проти
наруги треба! У тих б│дак│в було ст│льки кам│ння в руках, що якби вони
захот│ли каменувати сво┐х наглядач│в, то над тими п│днявся б ц│лий пагорб
кам'яний!.. Але продовжу свою опов│дь, бо дал│ трапилося зовс│м неймов│рне.
Старший
наш довго чекав, поки ми надивимось на той жах. Нарешт│ наказав
в│дходити │ наздоганяти. Ми п│шли майже невидимою зв│риною стежкою, що зм│║ю
закручувалась по л│сист│й гор│. Дерева осипали додолу попечене листя, кв│ти
│ недозр│л│, засохл│ плоди. Ми просувалися повол│ -- весь час розгр│баючи
сухе листя │ опал│ г│лочки. Ми боялися зм│й -- ┐х зв│дус│ль повзло в
незл│чен│й к│лькост│. Коли ми переходили безл│сим схилом пом│ж голими
чагарями, нам в│дкрилася друга долина, в яку спустили воду з озера. Де
пройшов пот│к -- все було голе, жодного куща, жодно┐ травинки.
А над замуленим руслом потоку лежали, мов колоди на дров'ян│м базар│,
мертвяки. Просто серед неба. I ┐х довбали птахи. А як│ ближче до кущ│в, тих
шматували шакали │ г│║ни. Це все серед б│лого дня, при шаленому сонц│ │
чистому неб│! О шейх, ти розпов│дав мен│ про могили з│ндж│в-африканц│в на
каналах │ греблях Шатт-ель-Арабу... Пам'ята║ш, тод│, на багдадськ│й саф│н│?
3 тими неграми так чинили ми, мусульмани. Бо ми правов│рн│, а вони
чорношк│р│ раби-погани. Вони не витримали │ повстали! В т│й же долин│ одн│
│ндуси мордували других │ндус│в г│рше, н│ж негр│в-раб│в! Одна кров │ одна
в│ра! I н│хто не повстав, н│хто не обурився!
...Ми наздогнали плем'я п│д веч│р. I тут була велика новина -- без нас
ж│нки здибали в хащах роб│тника-вт│кача. В│н був зовс│м без тями. Ж│нки
напо┐ли його, обмили страшн│ виразки │ рани на руках, ногах │ на голов│ --
певно, його били ки║м. Поступово в│н почав приходити до тями. I дивився з
жахом, як наш│ мисливц│ засмажували й п│дкопчували к│лькох здоровенних зм│й
-- здобич сьогодн│шнього дня.
Мен│ було страшно ┐сти зм│┐не м'ясо. Тому я витяг рештки акулячого
м'яса, останн│й кусень, │ повол│ розжовував його затверд│л│, мов кора,
волокна. Все плем'я весело присунулося до багаття │ почало ласувати
п│дкопченими зм│ями. П│днесли │ вт│качев│. В│н перелякало заверещав │
в│дштовхнув в│д себе шмат зм│┐ного м'яса. Я подумав, якщо в│н не хоче зм│┐,
бо ┐┐ м'ясо нечисте, може, в│н в│зьме акуляче м'ясо.
Та й в│д мого пригощання в│н затулився руками. Значить, │ я, │ м│й
на┐док, │ дик│ люди, │ смажена зм│я для нього були скверною. А брудна вода,
яку йому давали наглядач│, жменя липкого рису │ кийок на голову -- були
благом? Бо то в│д сво┐х │ то добро! А порятунок в│д чужих -- погибель?!! О
шейх, якби мене в дитинств│ вчили читати й писати, я був би добрим учнем! Та
мене вчили б│льш жорсток│ вчител│ -- обставини... I смерть вт│кача-роб│тника
мене навчила: хочеш жити -- ┐ж усе! В│н помер п│д ранок, як │ б│льш│сть тих
хворих, що я бачив. Може, за годину до смерт│ в│н здер │з себе залишки
дхот│, │ до вогнища покотилися блискуч│ кам│нц│ завб│льшки │з горошину --
ц│ла жменя. Так зблизька я не бачив алмаз│в, та зразу зрозум│в, що це таке.
Проте я вже мав халепу │з кам│нням, о м│й шейх, у Баср│! Мен│ корт│ло
залишити соб│ хоча б один кам│нчик, та я стримався │, з│бравши все докупи,
в│ддав уранц│ стар│йшин│. Я все ж до к│нця не подолав себе │, показавши
кам│нц│, на мигах пояснив, що хочу лишити соб│ т│ кам│нц│. Стар│йшина
зневажливо │ невдоволено замахав рукою │ пояснив мен│, що кам│нц│ безбарвн│
│ небезпечн│, бо вони │з поганого м│сця, де багато смертей. В│н викинув ┐х у
пр│рву до одного. Як гарно вони спалахнули п│д променями сонця! Певно, я не
зм│г приховати свого жалю. Щоб заспоко┐ти мене, стар│йшина показав, що коли
ми прийдемо до б│лого слона в│н дасть мен│ дуже красив│, р│знобарвн│
кам│нц│. Мерця ми в│днесли подал│ │ лишили на в│дкритому м│сц│. В│н був
чужинець, │ вони не збирались його ан│ спалювати за звича║м │ндус│в, ан│
ховати в землю.
Ж│нки п│д охороною найвправн│ших мисливц│в принесли з долини воду в
бамбукових трубках, ми почали сн│дати, │ я з великим смаком з'┐в свою частку
копчено┐ зм│┐.
3 того дня я н│коли не сумн│вався │ не вагався -- ┐в усе, чим мене
пригощали.
Невже ти порушив ус│ заборони шар│ату?!!
Вс│, о м│й шейх, о м│й му'алл│ме! Кр│м одн│║┐ -- не ┐в людського
м'яса...
Невже й таке було?!!
На островах, що дал│ за вс│ острови, де водяться б│л│ папуги, я жив
п│вроку з племенем людо┐д│в...
Як же тоб│ вдалося в│дмовитись │ лишитися живим?!!
Я ┐м пояснив, що ми, араби, в│д людського м'яса ста║мо ║внухами. А те
плем'я дуже боялося чолов│чо┐ непл│дност│. От вони мене й пожал│ли... Та
поверн│мось, о шейх, до мо║┐ подорож│ в ▓нд│ю... Наш перех│д до "осел│
б│лого слона" був преважкий. Весь час доводилося стерегтися зм│й. А вони на
ту спеку були так│ швидк│, що випереджали в бою │ шул│к, │ мангуст│в! Сам
бачив! Усе в│дбувалось навпаки! Наша шк│ра порепалась, кровоточила, сочилася
сукровицею. Нас обл│плювали всяк│ комахи. В молодих ж│нок пересохло молоко │
немовлята сконали. Ми йшли через нап│вгол│ л│си. Якби ти знав, о шейх, який
жах споглядати гол│ дерева, опале с│ро-зелене листя! I воно шаруд│ло п│д
нашими ногами так сильно, що ми не могли п│дстерегти здобич. До
нап│взасохлих водопо┐в у глибоких долинах ми боялися спуститись, бо там
з│бралося багато великого │ небезпечного зв│ра -- дик│ буйволи, носороги,
слони, кабани й ведмед│, тигри й леопарди. От ми й живилися зм│ями, р│дкими
птахами та вряди-годи б│лками й мавпами.
Нарешт│, п│сля важких випробувань │ горя, плем'я вступило на високу
гору. П│вденний схил ┐┐ був дуже крутий, з безл│сими червоними скелями та
урвищами. Вузькою кам'яною стежкою ми п│днялися до середини гори. I
потрапили у величезну печеру та к│лька височенних грот│в, з'║днаних з нею
отворами. Отут, у печер│, я й побачив "б│лого слона". Це був, д│йсно, слон!
Завб│льшки │з справжнього слона │ справд│ б│лий. Т│льки був в│н вис│чений │з
каменю. А поруч кам│ння │ тло, на якому його вирубали, було червоне. Я
думав, що слон фарбований у б│ле або тло фарбоване у червоне. Та з часом, як
в│дбив трохи каменю │ там │ там, пота║мно, звичайно, │ опустив у воду -- то
кам│нц│ як│ були, так│ й лишились. Вибачай, о шейх, що я збився -- знов
скажу тоб│ про б│лого слона. Досконал│сть р│зчика каменю була неймов│рна --
слон був справд│ наче живий! Все-все в ньому було наче живе -- │ оч│, │
вуха, │ зморшки на черев│, │ н│гт│ кругл│ на ногах. А на червон│й скел│
поруч слона ще де-де лишились як│сь клапт│ кольорових малюнк│в -- там були │
рожев│ │ блакитн│ лотоси, │ папуги, │ гол│ красун│, │ нав│ть зм│┐... Я був │
вражений, │ приголомшений таким витвором, │ водночас у розпач│ -- перся
через ст│льки г│р, долин, я не знаю ск│льки фарсах│в протоптав, щомит│
наражаючись на небезпеку, щоб побачити не живого б│лого слона, одне з чудес
▓нд│┐, а витв│р незр│внянного │нд│йського майстра! Плем'я ж поклало до н│г
слона дик│ ф│ги, гор│хи, стручки солодкого дерева │ нав│ть як│сь рожев│
кв│точки у в'язц│! Я й не бачив, коли те ж│нки в│дшукали. Сам│ не взяли │
д│тям не дали. Я згадав, що й у мене лишилося два кокоси. Я т│льки тепер
згадав. Бо не я н│с корзину -- всю поклажу несли д│вчата й ж│нки. Мене аж
обпекло -- та як же я забув про кокоси! Може, в них ще збереглося "молоко" │
воно б урятувало життя як│йсь дитин│. Витяг я кокос │ поклав до н│г слона.
Я ж на мигах │ к│лькома словами спитав, а де живий б│лий слон, чи ║
в│н? I вс│ вони почали мен│ пояснювати, що це ║диний б│лий слон. ▓нших
слон│в, тобто живих, б│лих нема║. к дуже св│тл│, майже б│л│. к дуже темн│,
майже чорн│. Але геть б│лих нема║!..
Я думав, що ми побудемо день-два в печерах та й п│демо кудись дал│.
Однак плем'я лишилося надовго.
Ми ходили й спускались, мов у колодязь, у долину за здобиччю, а ж│нки
тягали й тягали в печеру г│лля, л│ани. Всяке паливо. Мен│ зрештою все це
набридло. I я хот│в п│ти назад, до моря. Мен│ здавалось, що я добре
запам'ятав дорогу │ сам в│дшукаю зворотний шлях. Та мене не пустили.
Пояснювали, що ось-ось почнуться зливи │ один я пропаду в горах.
Мен│ не в│рилось, що в дощ│ я можу загинути. Навпаки, зрештою оживу,
прийду до тями. Т│льки коли вилились небесн│ води на землю, зрозум│в, що
вони зовс│м не пояснили мен│ т│║┐ небезпеки, яка чека║ п│д час зливи в ┐хн│х
горах! Спочатку п│днявся страшний в│тер. В│н п│дняв з ус│х г│р хмари сухого
листя, др│бних, та й великих г│лок, пилу. Серед дня настала справжня
темрява. Слава Аллаху, ┐хн│й знахар ще з ранку корчився │ щось белькот│в, │
тому н│хто й н│куди не подався. I мене не пустили. В│тер трощив велетенськ│
дерева │ переносив ┐х на сотн│ л│кт│в. Кожним таким деревом могло забити
найб│льшого слона, мов якогось кота чи собаку! Внизу в глибок│й долин│
велетенськ│ стебла сухого бамбука п│д поривами в│тру качалися, хилилися,
терлися й вдарялися одне об одного. I ось в│д тертя в к│лькох м│сцях
вибухнули клуби б│лого диму, б│лого як молоко. А тод│ вже кр│зь хмари диму
виривались │ танцювали гостр│ язики полум'я. Дим з ущелини п│дн│мався все
ближче й ближче до нашо┐ схованки. Я злякався, що ми подушимось. Та дим
зупинився десь, не досягши, може, людського зросту до нашо┐ печери. I в цю
мить з темного, чорного н│чного неба вдарили на землю не ц│вки, не руча┐, не
струмен│, а суц│льн│ р│ки води! Спочатку ще д│яв в│тер, │ вода зливалась на
землю похило. Спочатку щомит│ спалахували блискавки ┐ вдаряли молоти грому!
В│д тих удар│в двигт│ла гора │ з│ стел│ печери сипалися маленьк│ кам│нчики.
Та неймов│рна гроза швидко покотилася на сх│д, а водоспади ус│║ю вагою били
з неба по земл│, по рослинах, по тому живому, що вц│л│ло в│д спеки.
Без перерви вода лилася п'ять дн│в. I невелика була р│зниця м│ж днем │
н│ччю. Бо │ вдень у грот│ ми запалювали вогонь, аби хоч щось бачити...
пжа у нас була, палива вистачало -- лише в│д усяко┐ отруйно┐ гидоти
доводилось боронитися. Чого т│льки не наповзало, щоб сховатись в│д зливи --
зм│┐, павуки, скорп│они, як│сь ящ│рки, хробаки...
Лягали спати, обклавшись огорожею │з тл│ючого вуг│лля. I весь час хтось
вартував. Пот│м на к│лька дн│в дощ│ ск│нчились. Викотилося сонце. Все зразу
ж навколо почало буяти зеленню, вибухати кв│тами. Де й взялися птахи,
защебетали, засвист│ли, затуркот│ли! А як│ запахи, як│ аромати! Хто не чув,
як розкв│тають, як духмян│ють кв│ти в │нд│йських нетрях, той злиденний
б│дак, нав│ть якщо в нього в лавц│ стоять геть ус│ найдорожч│ благовоння з
усього св│ту! Пот│м знов падали зливи, били водоспади з неба об землю. Як
стало легко дихати, рухатись! Але спати по ночах я вже не м│г. Оп│вноч│ я
завжди прокидався, споглядав зор│ та м│сяць, слухав н│чн│ крики джунгл│в.
Всього не перепов│си, що було в г│рських хащах до того часу, поки не
ск│нчилися велик│ зливи. Тод│ вони в│дпустили мене. Я ┐м подарував обидва
нож│ й топ│рець. Вони ж мен│ -- добрий лук │ стр│ли. Та ще й до стр│л
отруту. Отруту на птах│в, отруту проти хижак│в. I ц│лу купу р│чково┐ жорстви
р│знобарвно┐. А то все були кам│нц│ червоного сердол│ку, зелено-червоного
кривавику, смугастого агату, сло┐стого он│ксу.
Коли я з проводжатими д│йшов до верха, з якого було видно океан, вони
поклали мен│ в корзину р│зного з│лля ц│лющого │ два кавалки воску, кожен з
баранячу голову. Але була одна морока -- з одягом. I мо║ дхот│, │ сорочка, й
штани п│д час мандр│в подерлися, розповзлись │ з│тл│ли... Повернувсь я до
Кал│кута в сп│дниц│ з деревного лубу... Ну а повернувся я до м│ста вноч│.
Прокрався до порту, проплив по р│чц│ │ вил│з у Дар-ель-Араб│... Це було
наприк│нц│ м│сяця канун аль-авваля 7, коли сонце ста║ найближче
до Лужка 8...
О Аллах! Милостивий │ милосердний! Ск│льки ж на тоб│ гр│х│в! Ск│льки
порушень шар│ату!!! Ти коли-небудь думав, замислювався, о м│й неймов│рний
друже, ск│льки на тоб│ гр│ха?! Яким тягарем впаде твоя гр│шн│сть на тебе в
день Страшного суду?!
О му'алл│ме! Якщо в людини нема║ душ│, а в душ│ -- Аллаха, н│яке
виконання закону не може бути благочестям... Але знов же, не для суперечки,
а для ствердження правди я прийшов до тебе...
Та поверн│мось до мандр│в. Ще т│льки раз тоб│, о шейх, скажу про
дикун│в. Ус│ кажуть: "Дикуни, дикуни, поган│, .. вбивц│... нечист│, дурн│".
Знав, добре знав ┐хн│й стар│йшина, коли викинув алмази в пр│рву, що це
алмази! I врятував мене в│д смерт│.
Бо коли я повернувся, мене допитували, де я був у нетрях, чи не бачив я
людей, як│ з дна р│ки чи ставка виймають кам│нц│: лали, сапф│ри чи ще як│?!
Я ┐м говорив, що погано пам'ятаю, бо в│д спеки щось мен│ з головою
вчинилось, │ я вдень спав, а вноч│ ходив по джунглях. I почав ┐м усе, що
вноч│ бачив │ чув, розпов│дати. А що було вдень -- н│би я не пам'ятаю! Тод│
ра┐с │ кад│ прикликали знавця кам│ння з фортец│ радж│. В│н переглянув мо┐
скарби │ сказав, що вс│ вони з ручаю, який за другим пасмом г│р. М│сце там
дике -- н│чи║. Дикуни туди забр│дають зр│дка, а селяни майже не заходять.
Там багато зм│й та │нших небезпечних створ│нь. I в│н купив у мене один
кам│нчик за два динари. Пот│м на базар│ золотар│ казали, що кам│нець в│н
подарував радж│, а той йому в│ддячив десятьма динарами!
Мене посадовили у в'язницю у двор│ ра┐са. Удень я в│дсипався, а вноч│
молився в│д п│вноч│ до самого св│танку. Робив вигляд, що роблю омов│ння
п│ском, │ молився. Звикли вс│ до мене │ мо┐х молитов, бо я жодно┐ полуноч│
не пропустив. I пам'ять не п│двела: лише раз│в три я чув н│чну молитву -
тахаджуд в│д руббана, а всю пам'ятав слово в слово! А пот│м я влаштував
з│кр. Особливо я дошкуляв сторожовим. Коли вони засипали, я закликав ┐х
славити Аллаха! Я в соб│ в│дкрив чудову зд│бн│сть -- досить мен│ було
поспати один раз на добу повну морську трьохгодинку -- я б│льше сну не
потребував. Хоча м│г ще вдень трохи покуняти -- нав│ть стоячи, притулившись
до чогось, щоб не впасти. I я вс│х сво┐х сторож│в виснажував безсонням; коли
ж вони спали, не дивлячись на мо┐ заклики, тод│ я починав кликати ра┐са, щоб
в│н покарав несумл│нного слугу.
Зрештою вони п│шли до мухтас│ба, щоб в│н вплинув на ра┐са │ випустив
мене, бо я, мовляв, нав│жений │ не можна мене тримати в узилищ│. Вони,
правда, з рад│стю прокололи мене б списом, та боялись, бо я ж був такий
молодий │ так ревно служив Аллахов│. Ра┐с мене випустив з узилища й наказав
│ти в притулок при мечет│. I там пота║мно приставив до мене дерв│ш│в. 3 тими
я швидко впорався -- мен│ ж в│ддали все мо║ з│лля, т│льки лук │ стр│ли ра┐с
лишив у себе. Я знав, що ц│ дерв│ш│ │ хашиш жують, │ в│двар маку п'ють, │
вино вживають. Значить, ┐х з│лля бере. Мене знахар у племен│ надоумив, яке
з│лля для чого вживати. В ┐хн│ оладочки з хашишем я додавав │нд│йського
з│лля, │ вони в мене │ гавкали, │ нявчали, │ рачки лазили, │ на ст│ну
стрибали. А я щоноч│ молився │ влаштовував з│кр.
Так настав м│сяць шуббат, │ припливли моряки з далеко┐ кра┐ни Китаю --
к│лька корабл│в з дорогоц│нними шовковими тканинами │ порцеляновим посудом.
Прийшли вони до мечет│. I я вив│дав у них, куди вони пливуть │ коли.
Я впо┐в з│ллям сво┐х дерв│ш│в, вийшов з притулку │, приставивши стовбур
пальми до муру ра┐сового дому, прол│з усередину. Собаки вп│знали мене │ не
зачепили. Я в│льно пройшов до в│тальн│, зняв з│ ст│ни св│й лук │ сагайдак з│
стр│лами. Мен│ казали люди, що всяк│ дива, як│ забира║ в людей, в│н розв│шу║
по ст│нах в│тальн│. Пот│м я повиймав ус│ нож│, чингали й кр│си з п│хов │
повстромляв у ст│ни. Пройшов спок│йн│с│нько повз вартового. В│н так добре
спав, що мен│ вдалося до ст│ни приколоти його ж ножем його чалму, а штани
списом!
Сторожа в порту, як завжди, п│д ранок добре спала. Я в│дв'язав човна │
з в│дпливом вийшов у море. Зор│ були мен│ за поводир│в, │ я добре розрахував
напрямок, яким │тиме корабель... Тепер я розум│ю, що отод│-то я був справд│
божев│льним. Та я, о шейх, пов│р мен│, н│ крих│тки не сумн│вався, що мене
п│дбере корабель, що прямував до Маската. I корабель мене п│д│брав надвеч│р
того ж дня. За подорож до Маската я заплатив двома кам│нцями кривавику.
Трет│й я до сьогодн│ ношу в ладунц│ -- кажуть, в│н добре захища║ в│д
кровотеч│. О чудове м│сто Маскат! Яка там вода, як│ сорти винограду!
Маскатськ│ моряки мене полюбили │ дозволяли щоноч│ сид│ти у "воронячому
гн│зд│". I я був у них н│би за "н│чного" дидбана.
У Маскат│ я продав частину свого з│лля по дуже велик│й ц│н│ │ поплив,
поки в│яв в│тер │з п│вн│чного сходу, пасажиром на чудов│м двощоглов│м │
двопалубн│м -- он як│ бувають дорог│ судна! -- в│трильнику в кра┐ну
з│ндж│в-африканц│в -- Занз│бар. П│д час подорож│ я побачив друге чудо, про
яке мр│яв. Одн│║┐ м│сячно┐ ноч│, за дн│в три до Занз│бару, я по линвах
видерся на щоглу │ спостер│гав, як повол│ оберта║ться небом зоряне
велетенське │грище, як спалахують блакитним вогнем вершки невпинних хвиль.
Дидбан-з│ндж тим часом, загорнувшись у плащ, добре спав соб│ у "воронячому
гн│зд│". Нараз л│воруч в│д корабля закип│ла вода, випнулася велетенською
водяною кулею. Куля вибухнула бризками, п│ною. ▓ над поверхнею сторчма став
велетенський кит-кашалот. В│н зд│ймався над хвилями не менше н│ж на ш│сть
людських зрост│в. 3 його пащ│ стирчав тулуб кальмара-слимака, завдовжки з
середн│й човен - кар│б! Присосками в│н обл│пив лобату тупорилу голову
кашалота. А кит-кашалот перехопив його голову страшною зубатою нижньою
щелепою. Кашалот з громовим плюскотом упав у воду. В│н кидався по поверхн│
хвиль, намагаючись скинути │з себе липуч│ руки-присоски кальмара. Прокинувся
дидбан-з│ндж │ заволав молитву смерт│ не сво┐м голосом. Повискакували на
обидв│ палуби люди. Кричали й плакали, молились, мов перед смертю,-- вс│
наслухалися розпов│дей про кашалот│в, що ковтали корабл│!
А кашалот, осл│плений присосками кальмара, стрибав по хвилях з легк│стю
дельф│на. Був же в│н довжиною не менше нашого корабля! Ось, нарешт│, кашалот
розчавив нижньою зубатою щелепою голову кальмару │ з багатою здобиччю
занурився п│д воду...
Як т│льки не славили Аллаха купц│ й моряки за порятунок в│д
"кашалота-людо┐да"! Ти б послухав, о м│й шейх, що вони вигадували про
величину кашалота! Коли ми припливли в Занз│бар, вони, тверез│, св│дчили │
присягались Аллахом, що кашалот був тако┐ величини, що наш корабель м│г
спок│йно проскочити йому в пельку! ▓нш│ говорили, що кашалот в│в проти
корабля ц│лу зграю морських зм│┐в-людожер│в, кожний не тонший за барило │
довший за в│трильн│ ре┐! Н│хто │ не хот│в слухати мо║┐ опов│д│ про те, як
усе почалось │ як виглядало насправд│...
Може, вони краще тебе роздивились?.. Адже не можуть ст│льки людей
помилятись?.. Тим пак, якщо вони не п'ян│?
Можуть, о шейх! Коли я перебував далеко на п│вдн│, де Лужок сто┐ть,
може, всього на десять пальц│в нижче, н│ж у Баср│ - Високопоставлена, там на
берег викинуло дохлого кашалота. Ми роз│тнули його, бо в│н був зовс│м св│жий
│ не смерд│в. I в черев│ в нього знайшли щупальц│, шматки м'яса │ дзьоби
велетенських кальмар│в! Найтонш│ шмати щупалець-рук були товщ│ за мо║
стегно! Я сам вим│ряв мотузком. Дзьоби, схож│ на папужач│, б│льш│ за голову
барана. Я взяв ┐х соб│ до пам'ятки, та довелося мен│ т│кати... I я все
покинув... Отож, слава Аллаху, │ друге чудо виявилося
лише байкою. Бо │накше б р│вно через р│к п│сля мого виходу з Багдада,
на в│дстан│ трьох дн│в корабельного ходу, потрапив би я на вечерю
кашалоту-корабле┐ду, чи, може, кашалоту-людожеру!
Два роки довелося мен│ витратити, перш н│ж потрапити на батьк│вщину
птаха Рух. Ти ж, певно, ран│ше в│д мене чув, що птах Рух п│д│йма║ слона в
пов│тря. Пташенят н│би в│н году║ диким буйволом. Так ось: на остров│
Мадагаскар│, де, може, ще й сьогодн│ водиться птах Рух, нема║ слон│в. I
диких буйвол│в нема║! А птах Рух у деяких м│сцях водився. Т│льки в│н
безкрилий, як страус. Але зросту, як жирафа. Я пройшов багато фарсах│в по
Мадагаскару, повсякчас важачи головою, але н│хто вже не бачив живого Руха. В
далекому закутку П│дг│р'я б│ля червоних скель-останц│в у височенн│й трав│ я
знайшов шкаралупу в│д двох я║ць птаха Рух. Я ┐х заховав у корзину, обпл│вши
тонкими травинами, │ поскладав у них р│зне з│лля. Так було зручно пояснювати
туб│льцям, чого я прийшов до ┐хнього краю -- шукаю ц│лющ│ рослини. Хочу
навчитись л│кувати, але грошей для навчання не маю... I всяке таке. I
справд│, я потроху навчився допомагати людям р│зним з│ллям. Т│льки кожен раз
чаклуни ставали на завад│ -- випитували, п│дбурювали признатись, чи не
чаклун я... Вони ревно сл│дкували, чи не говорю я яких заговор│в, чи не
роблю яких маг│чних рух│в, коли готую з│лля. Та я н│коли не п│ддався,
жодного разу. А вноч│ удавав, що сплю. Як я шкодував, що не навчився хоч
трохи чаклунсько┐ мови у Н'кумб│! Бо, виявля║ться, в│н був родом з
Мадагаскару. I серед к│лькох племен я бачив одне такого ж кольору шк│ри │
виду статури, як у нього...
3 Мадагаскару я д│стався знов у Занз│бар.
Там дуже виг│дно продав шкаралупи я║ць птаха Рух. Кожне було, як
добрячий казанок.
За цей час я вир│с, став дорослим, │ платив закят, як │ кожна доросла
людина. Але я не в│др│кся в│д сво║┐ мр│┐ побачити вс│ дива. Не завжди м│й
шлях був прямим! До всього доводилося посуватись ман│вцями. Так хоч │
ман│вцями, але йшов до сво║┐ мети. Але на жаль -- ус│ дива байок │ опов│дей
виявилися т│льки вигадкою. Водян│ гори на водяних островах на сх│д в│д
Сулавес│ -- звичайн│ гори. Т│льки люди в│д п│дн│жжя до вершка т│ гори
перетворили на тераси-сходи, залит│ водою. I глибина води на терасах не
б│льше, н│ж по кол│но!.. А крилат│ дракони на сх│дних островах не страшн│ш│,
н│ж наш н│чний геккон 9. Це невелик│ ящ│рки. Живуть на деревах у
вологих високих л│сах. Коли стрибають з дерева на дерево, то напинають
перетинки по боках, як ото кажани крила, │ завдяки цьому можуть л│тати м│ж
деревами.
Справжн│м чудом було т│льки те, що там я побачив птаха аргуса. Кажуть,
що то │ ║ справжн│й фен│кс. Я його бачив у л│с│ дв│ч│. А стар│ мисливц│
казали, що не вс│м пощастило бачити аргуса хоча б один раз! От це було диво!
Я випустив тупу стр│лу, щоб вибити перо з його хвоста. Та ┐хн│й раджа не
хот│в мене в│дпускати з острова, поки я не в│ддам йому перо аргуса-фен│кса.
Довелося в│ддати. За те я з собою забрав духов│ стр│ли й ц│лий глечичок
отрути на птах│в. I до самого Маскату я не мав клопот│в з ┐жею --
в│дправлявся кудись на пустош│ │ н│коли не повертався без кур│пок, чи
переп│лок, чи рябц│в, чи голуб│в. Т│льки я н│коли не полював при св│дках │
н│коли не давав патрати птах│в чужим людям. Ну, а щоб якось затерти сво┐
сл│ди ще з час│в баср│йських вертеп│в, я майже р│к прожив у Й║мен│. Там мене
усиновили, │ я тепер й║менський беду┐н...
А чого ти, м│й друже, не пита║ш про сво┐х друз│в │ ворог│в?
О м│й шейх, я вже вив│дав, що Бен Сахл в│дбув у Магр│б. Джар│ю втопили
в канал│. Стражника задушили │ пов│сили на пальм│. Куди под│вся л│кар Чжан,
н│хто не зна║. Начальник митниц│ втратив свою посаду │ довго сид│в у
в'язниц│, поки його хтось не викупив. Н│ссо й дос│ сп│ва║. Я вже слухав ┐┐.
Мене вона не вп│знала. Кадар│я втекла з двоюр│дним братом ем│ра. Його люди
зар│зали ┐┐ десь у Харран│. Рустем ви┐хав з Басри в ▓сфаган.
Але його наложниця │ ж│нка зникли в один час │з тобою й Абу Амаром...
Це мен│ сказала Айша.
О м│й друже! Молю тебе, швидше т│кай з Басри. Вона часто зустр│ча║ться
з тим мельником │ каландарем │з Зеленого базару.
Не знав, не знав, що вже хашаш│ни затягають до сво┐х вертеп│в старих
в│дьом! Бач, а стара вп│знала мене. А пройшло ж десять рок│в! I ск│льки вона
мене бачила? Ск│льки дн│в?
А я х│ба бачив тебе б│льше за Айшу?
О м│й шейх! Тоб│ нема║ р│вних! Я не бачив у жодн│й кра┐н│! I якщо ти
кажеш, що мен│ час полишити Басру, н│ хвил│ не гаю. Але перш н│ж я п│ду,
хочу тоб│ зробити подарунок.
Г│сть витяг │з торби трикутний, з│ сталевим блиском, шматок якогось
кам│нчика.
-- Що це, м│й друже?! - вкрай здивувався господар.
-- Коли я був далеко на п│вдн│ в кра┐н│ з│ндж│в-ковал│в, почали одно┐
ноч│ сипатися з неба горюч│ з│рки. Тод│ в саванн│ почалася велика пожежа. Не
можна було уявити того страху, який охопив людей! Але я згадав тебе │
кинувся до стовбура старо┐ акац│┐, що запалав в одному м│сц│. Я виколупав з
палаючого дерева ось цей шматок зал│зного зорепаду. Я згубив п│д час мандр│в
ус│ сво┐ скарби. Бо що вони, зрештою, варт│ пор│вняно з тими дивами, що я
бачив, яких торкався? Н│чого! Але оце зоряне зал│зо -- правдивий скарб! Це
зал│зо впало з неба! Це зал│зо притягу║ться магн│том.
Старий господар обережно, мов дорогоц│нний лал чи д│амант, узяв з
долон│ гостя зал│зний уламок. В│н по ц│лував трич│ молодика в скрон│. I
сказав:
-- Це трапилося три роки тому м│сяця абб 10 десь м│ж
одинадцятим │ двадцятим днем. Я не помилився?
У в│дпов│дь молодик поц│лував руку шейху │ виголосив:
-- Та нехай буде Аллах тоб│ захистом │ хай покр│пить тебе │ твою р│дню!
Не було ще зв│здаря б│льшого за тебе! Я п│ду сьогодн│ до св│танку, коли
почнеться приплив. Повернусь я до тебе в │ншому обличч│ у м│сяц│ азар│, коли
Сонце стане на однаков│й в│дстан│ м│ж Лужком │ Високопоставленою... О шейх,
мир тоб│ │ благословення Аллаха!
Вони ще розц│лувались, │ видно було, що шейх щось хоче спитати.
-- О м│й му'алл│ме! Я посп│шаю в свою мечеть розпов│сти про дива всю
правду │ тод│ повернусь до тебе смиренним учнем │ слугою.
Але пройшли м│сяц│ зими канун ас-сан│н11 │ шуббат │ настав
м│сяць азар, коли Сонце на однаков│й в│дстан│ в│д Лужка │ Високопоставлено┐,
а н│чний г│сть не з'явився в осел│ зв│здаря. I коли в к│нц│ м│сяця н│ссана
зацв│ли пальми, в│н теж не з'явився.
Не з'явився в│н │ в той день, коли з Басри вийшов у море на хвилях
припливу останн│й в│трильник │з зимовими запашними яблуками з Мосула │ Шама.
Але старий лоцман-зв│здар терпляче чекав свого невгамовного
друга-мандр│вника, якого в│н сам для себе назвав "Падучою Зорею Мандр│в".
Зв│здар чекав.
28. ЛИСТ
Життя лоцмана-зв│здаря прот│кало неквапно й одноман│тно. Ходив
щоп'ятниц│ до мечет│ на пропов│дь, якщо був у м│ст│. Молився п'ять раз│в на
добу, а ┐жу вживав дв│ч│ -- п│сля вран│шньо┐ молитви │ п│сля заходу сонця. I
щоноч│ товкся на пласк│м даху свого житла-веж│. Коли в│н встигав висипатись
-- н│хто не знав, бо як удень приходили до нього люди -- в│н завжди був
бадьорий │ читав сво┐ незл│ченн│ книжки. Книги в нього накопичувались │
накопичувались. Велику к│мнату на друг│м поверс│, наприклад, книжки зовс│м
наповнили. В│д п│длоги до стел│. М│ж ними лишався зовс│м невеличкий прох│д,
по якому сам господар ледь-ледь пролазив до потр│бного фол│анта.
Коли лоцмана винаймали власники корабл│в або краму для проведення по
Шатт-ель-Арабу чи по протоках до близьких озер, тод│ все зм│нювалось │
м│нявся сам лоцман-зв│здар. Ставав гов│ркий, рухливий, н│яко┐ книжно┐
премудрост│ не виявляв. Ус│м ц│кавився, до всього мав охоту, намагався
розговорити мандр│вц│в, узнати в│д кожного хоча б якусь найменшу новину,
якусь │стор│йку. См│явся кожному дотепу, кожному веселому слову...
Т│льки треба сказати, що брався в│н провадити купц│в усе р│дше й р│дше.
I не того, що ставав стар│ший -- здоров'я поки що не п│дупадало. А хот│лося
ще раз виправити сво┐ улюблен│ трактати про з│рки, перев│рити │ виправити
сво┐ зорян│ таблиц│. Хот│лося ще точн│ше скласти календар│ всяких пересторог
для землероб│в -- коли сл│д чекати повен│, коли можлива навала сарани на
пшеничн│ лани та цукрову тростину. А це можна взнати лише по сонцю. Часом
старий ст│льки часу стояв на даху п│д нищ│вними променями сонця │
спостер│гав за ним кр│зь закопчен│ скельця, що шк│ра на вилицях │ на нос│ в
нього тр│скалась │ кровила, довго не загоювалась. По зак│нченн│ спостережень
в│н с│дав у зат│нок │ змащував сво┐ болюч│ рани мастилом л│каря ▓бн Юсуфа.
▓бн Юсуф готував йому задарма дороге мастило, бо зв│здар завжди попереджав
його, коли сонячна корона показу║ погане проти серця, а коли проти голови,
коли в│щу║ небезпеку людям з хворою душею, а коли страшн│ гаряч│ бур│, що
донесуть п│сок │ пил до зелених бол│т Басри та Убулли.
П│сля того, як б│ль в│дступав │ кровооб│г заспокоювався, наставала
блаженна мить кейфу, │ тод│ старий завжди згадував Ал│. Подумки в│н
промовляв до мокряка: "Ти зна║ш, Ал│, як важко, коли тво┐ знання перевищують
знання │нших знавц│в, │ коли тво┐ знання скарб величезний. Та в знанн│ треба
повсякчас вправлятись, бо лише тод│ щось зна║ш. I щоб на старост│ ти не
занепадав розумом, треба навчати │нших, передавати сво┐ знання, пояснювати
св│й пошук │ншим... Але для цього потр│бне велике бажання. А зв│дк│ля
виникне бажання навчати, коли дивишся, дивишся -- │ не бачиш очей, як│ б
св│тилися жадобою знань?! Вс│ хочуть щось мати. Хоча б ф│н│к, хоча б фалс
битий, хоча б ог│рок, т│льки щоб можна навколо нього пальц│ зчепити!
Пропадають знання в мо║му кра┐! Простолюдини задавлен│ важкого працею │
ярмом обов'язк│в -- куди ┐м ще думати про добування знань? А володар│
змагаються один перед одним у задоволенн│ тваринних ут│х │ божев│льно┐
гордин│! Для чого ┐м багатство знань?! А вчен│ муж│ сьогодення? Ал│! Ти,
неписьменний син см│ттяра, ма║ш б│льше п│дстав назватись ученим мужем, н│ж
ц│ блюдолизи, що зам│сть розум│ння явищ так-сяк засво┐ли ┐хн│ назви │
торгують ними спритн│ше, н│ж християни вином! Учен│-астрономи?! По чужих
таблицях │ книжках л│плять гороскопи сво┐х господар│в │ за це одержують
платню б│льшу, н│ж славетн│ вчен│ минулих в│к│в!.. А виведи ┐х уноч│ │з
зав'язаними очима в чисте поле, так вони ж │ дороги не знайдуть до свого
дому! Вони ж не знають досконало найголовн│ших суз│р'┐в!.. Що вже з ними
взагал│ про небесн│ сфери говорити?.. Це вони, Ал│, розпускають про мене
чутки, що я пота║мний манде║ць - ворожбит, в│дступник в│д в│ри ... Як шкода,
що з тобою щось трапилось │ тебе нема║ поряд! 3 ▓бн Юсуфом про мо┐х ворог│в
не поговориш -- слабкий на язик п│сля чарки. Бовкне ще десь... │ тод│ вони
знайдуть зас│б, як швидше нацькувати на мене пс│в ем│ра... А був же добрий
л│кар... Ус│м ц│кавився, до всього вникав, а тепер, коли нема║
суперника-китайця, так розпасся, розледащ│в. Бо зна║ -- нема║ кращого за
нього л│каря. Та не можу йому сказати, щоб не заколисував себе чаркою та
круглим динаром. Смертельно образиться. I коли стане мен│ непереливки, не
попросить за мене ем│ра... ▓ тод│..."
Лоцман зовс│м недавно │ з великим подивом для себе виявив, що в│н дуже
бо┐ться смерт│. I в дуже дивний спос│б бо┐ться -- що з ним щезнуть ус│ його
знання. Якби в│н написав по три книги прикмет окремо по зорях, по сонцю │ по
м│сяцю, то все одно не переказав би людям │ одно┐ десято┐ сво┐х знань про
зм│ни погоди. Отож найстрашн│ше було зникнути з│ сво┐ми знаннями, в│д│йти в
небуття в│д сво┐х книг, в│д вичовганого даху свого будинку-веж│.
Лоцман-зв│здар не сумн│вався в │снуванн│ потойб│чного св│ту. Та в│н знав, що
куди б не потрапив п│сля смерт│ -- чи в пекло, чи в рай, там не буде н│
камаля, н│ астроляб│┐, н│ таблиць зоряного неба, │ не буде жодного трактату
по астроном│┐. Тож йому й хот│лося, саме тепер, прожити якомога довше, щоб
досхочу насолодитись спогляданням │ вивченням небесних сфер. Ще страшенно
праглося побачити уважн│ й допитлив│, аж до божев│лля, оч│ Ал│.
Та минав час, а моряк не з'являвся.
Лоцман тяжко, ревно вбол│вав за молодика. В│н знав, не сумн│вався, що
через те бажання виговоритись про дива у вуличн│й мечет│ Ал│ виявив себе
перед хашаш│нами. Вони шукатимуть його погибел│. Непотр│бних, зайвих св│дк│в
сво┐х пота║мних справ вони пересл│дують до к│нця. Те, що за сво║┐
спритност│, швидкост│ й р│шучост│ Ал│ уникне й цього разу смерт│ в│д ножа
хашаш│на, старий не сумн│вався. Та от ск│льки часу доведеться йому
витратити, щоб │сма┐л│ти згубили вс│ його сл│ди? В як│ нетр│ зал│зти, на
якому краю св│ту об'явитись │ в як│й личин│ знову з'явитись перед людьми,
щоб пси Г│рського Д│да дивились │ не бачили, принюхувались │ н│чого не
винюхали.
Так думалось │ бол│ло старому зв│здарев│, коли в│н приходив до тями
п│сля велико┐ напруги. А пот│м починалася звичайна марнота, буденна
колотнеча, зустр│ч│ з людьми, │ сум │ туга в│дпускали його. I, дивлячись на
нього, н│хто б │ не здогадався, що ще годину тому в│н сумував │ побивався,
що скоро доведеться-таки почути голос труби Азра┐ла...
Одного разу, коли лоцмана найняли провести куркур , вантажений ц│нними
дубовими дошками, в│д початку Шатт-ель-Арабу до само┐ фортец│ правителя, в│н
в│дчув, що хтось весь час пильну║ його. Лоцман протягом усього плавання на
крутобок│м куркур│ в│дчував, що хтось пильно дивиться йому в потилицю. В│н
к│лька раз│в рвучко обертався, щоб перехопити той липучий погляд. Та кожного
разу в│н бачив чи подорожн│х, чи майстр│в, що займалися сво┐ми справами │ в
його б│к не дивилися... I н│яких розмов особливих, чимось не схожих на
повсякденн│...
Та в│дчуття нев│дступного пильнування не полишало його до к│нця рейсу.
I тому в│н, пошвидше одержавши грош│ в│д власника куркура, без зайвих
розмов, т│льки зазирнувши на Зелений ринок, посп│шив додому.
Коли вдома виймав грош│ з торби, то враз побачив, що серед звичних його
речей -- футляра з каламами, бамбукового пеналу з паперами, бронзового
п│дв│сного каламаря, кресала, маленького косинця │ камаля -- прича┐лася
невелика бамбукова трубка -- завтовшки з п│в вершка │ завдовжки з три
вершки. Ч│п, що закривав отв│р трубки, був наче з антилоп'ячого рогу чи
якогось дорогоц│нного дерева, що ма║ нап│впрозору золотаву деревину. Без
сумн│ву, бамбукова трубка була виварена чи в жир│, чи в як│йсь смолян│й
мастиц│.
Лоцман спробував витягти затичку, але н│чого не вийшло. Т│льки тод│ в│н
зм│г проникнути всередину, коли добряче роз│гр│в бамбук над жаровнею. I
д│йсно, по к│мнат│ поплив смолисто - ладанний дух яко┐сь незвичайно┐ живиц│.
Старий з великим зусиллям видер ч│п з трубки │, обережно п│дчепивши
шильцем, витяг назовн│ тугий паперовий сув│й. Тонкий шовковистий пап│р
вкривало ч│тке, щ│льне письмо геть чорного, мов сажа, кольору. Старий
в│дзначив подумки, що писав чолов│к, для якого письмо було не мистецтвом, а
щоденною працею. Такий писар не т│шить сво║ око мудрованими викрутасами
л│н│й, в│н прибира║ вс│ зайв│ розчерки, щоб вм│стити якомога б│льше
в│домостей на аркуш│.
"Писав, певно, митник... Н│, скор│ше хтось │з чиновник│в податкового
дивану... Н│, хтось таки │з митник│в - казначе┐в!.. Подивимось, що ж в│н там
написав для нас?" -- сказав соб│ старий лоцман, бо в│н ан│трохи не
сумн│вався, що це послання на провощеному папер│ призначене йому й т│льки
йому -- тому, що ця бамбукова трубка так тихо │ пота║мно була запхнута в
його торбу. Та перш н│ж с│сти за читання, хоча йому так корт│ло проникнути в
плетиво л│тер, в│н обдивився, чи двер│ на запор│, чи хто не сто┐ть навпроти
його будинку. Обб│гши вс│ поверхи свого будинку-веж│, все перев│ривши, вил│з
на дах │, зручно вмостившись п│д парапетом, почав смакувати та║мне послання.
"В │м'я Аллаха милостивого, милосердного! Господи, полегши та поможи!
Хвала Аллаху ║диному │ справедливому! Та буде в│н милостивий до Мухаммеда,
пророка його, │ печатки посланц│в його, │ до його священного роду,
непорочного │ благородного!"
А п│сля того:
"Та вбереже Аллах нас │ тебе в│д сумн│ву │ та не возложить в│н на нас
│з тобою того, що нам не п│д силу! Та не в│ддасть в│н нас наш│й слаб│й
р│шучост│, кволим силам, м│нливим поглядам, зл│й вол│, слаб│й прозорливост│
│ гибельним пристрастям! 2
Знаючи тво┐ клопоти │ велик│ справи, я все ж вир│шив потурбувати тебе,
знаючи твою ц│кав│сть до всього дивного │ незвичного. Отож я посп│шив
назустр│ч тво║му побажанню, бо, як казав один мудрець, а я, с│рий, забув
його кунью3: "Заспокоюйте душу свою будь-якою др│бничкою, т│льки
було б це ┐й допомогою в │стин│". Не буду нагадувати тоб│, що пустився я в
мандри заради добування засоб│в до життя. Спочатку я т│льки скуповував р│зн│
ц│лющ│ рослини в туб│льц│в │ перепродував ┐х купцям │з прибутком для себе.
Та пот│м почав я ц│кавитись цими рослинами, ┐х збиранням, збереженням │
вживанням самими туб│льцями. I, взнавши незабаром добре вс│ ┐хн│
властивост│, я зм│г сво┐ знання перетворити в прибуток. Бо н│що не да║
такого доброго прибутку, як знання властивостей л│к│в. Ус│ хвор│, як ти
зна║ш, прагнуть вил│куватись, │ то якомога швидше. Отож, хоча я не полюбляю
небезпек │ непевностей подорожей, пустився я в мандри, маючи над│ю на добрий
прибуток до мого гаразду... Та не буду тебе стомлювати описом сво┐х вдалих │
невдалих гендл│в, перейду до головного, заради чого й узявся за калам │
турбую тебе.
Зустр│в я п│д час сво┐х поход│в за прибутком одного дивного чолов│ка.
Тим чолов│ком весь час панувала одна велика пристрасть -- ц│кав│сть до
чудес. Як виходить воно дивно -- ц│кав│сть -- та возвеличить тебе Аллах! --
спочатку н│би жарт, а зрештою -- справа важлива │ значуща! Стався той
чолов│к, а в│н був бувалець │з бувальц│в, як ти дал│ пересв│дчишся, мен│ у
велик│й пригод│. Бо в│н, на в│дм│ну в│д │нших правов│рних, не гордував
туб│льцями │ поганими, проходив далеко в ┐хн│ земл│ й м│г д│ставати мен│
найкраще з потр│бного. I я йому став у велик│й потреб│, бо в│н був у велик│й
скрут│, коли ми з ним зустр│лись. Його здолали хвороби │ мучили рани на
обличч│. I до всього не було в нього н│якого зароб│тку. В│н прохав милостиню
│ прийшов до мо║┐ лавки, яку я винайняв у тамтешн│х купц│в. В│н подякував за
мо┐ щедроти, на хвилю затримався │ побачив, як м│й слуга розкладав для
просушування кору одного дерева. I в│н, цей убогий, зробив йому зауваження │
пояснив,