рячи: "Що я можу сказати?
Ви краще за мене все зна║те!"
Знов почалося! Слухай, старий, цей шакал ма║ з'явитись у Баср│. Як
т│льки ти взна║ш, що в│н прибув або прибува║ в Басру, зразу спов│сти нас!..
Я такими справами н│коли не займався. Навряд чи зможу вам допомогти.
Н│чого, навчишся │ зможеш! Хто не хоче вчитись, того ми л│ку║мо в│д
л│нощ│в! -- I молодик витяг │з пояса дамасько┐ роботи чингал.-- Ось цим
лезом прочища║мо вуха, щоб краще слухав! Слухай, старий, │ запам'ятовуй --
зайдеш на Зелений базар до харчевн│ Абу Сабаха. Там скажеш, що мандр│вник
повернувся. I все...
Манде║ць довго сид│в нерухомо, мовчав. Нарешт│ проц│див кр│зь вуса:
-- Що поробиш?.. Доведеться спов│стити. Але скаж│ть, ради Аллаха, що
такого наробив цей й║менець?
Виночерп│й розреготався вголос │ з│ стуком загнав чингал у п│хви.
Старий ║ретику, год│ придурюватись! Ти й сам добре зна║ш, │ зна║ш, що
ми зна║мо, що це тв│й старий друг Ал│, син старого см│ттяра Хасана.
Правов│рн│! -- заволав лоцман.-- Та як ви можете мен│ приписувати
дружбу з людиною, яку я бачив не б│льше трьох раз│в за сво║ життя?!
Старий, ти або чаклун, або новий шейх С│нан 6. I тоб│
видн│ше, як можна дружити │ покривати людину, з якою бачився всього три рази
в житт│. Мир тво║му дому... але пам'ятай, краще нас не дурити...
Коли ц│ тро║, забравши скатертину з рештками на┐дк│в │ глек, полишали
вдосв│та оселю, старий плюнув ┐м усл│д │ кинув три к│сточки в│д об'┐дених
сушених слив. А тод│ ще й проказав старою мовою сво┐х пращур│в закляття
проти них.
Ц│лий тиждень зв│здар займався вив│ренням старих зоряних таблиць,
спостереженням сонця, м│сяця та з│рок у глибин│ небесно┐ бан│ │ обчисленням
градус│в ус│х зворот│в майбутнього шляху купц│в. В│н по к│лька раз│в зв│ряв
сво┐ записи │з записами зв│здар│в минулого та славних мореплавц│в.
Зрештою прийшов с│р│║ць │з Шама, │ старий лоцман, виводячи останн│
л│тери, виголосив:
-- Аллах велик │ милостив, │ в│дкрив мен│, н│кчемному, ось таке.
П│вденно-зах│дний мусон буде найпевн│ший за вс│ останн│ десять рок│в. Проте
зворотн│й шлях │з Китаю вийде небезпечний, бо погода в тих частинах Машр│ку
цього сезону буде дуже непевна, нестала... А тепер, дорогий гостю, слухай.
Це я склав лише чернетку. Тут багато виправлень, бруду. Почекай ще тиждень,
поки я перепишу наб│ло, а ти якраз п│дготу║шся │ все владна║ш з грошима,
товарами │ кораблем...
Шамський купець згодився, на тому вони й попрощалися. А манде║ць п│шов
до м│ста купити доброго самаркандського паперу.
По виход│ з книжно┐ лавки лоцмана ледь не збив з н│г хлопчина-мулат.
В│н тицьнув старому в руку якусь тонку цидулочку │, нав│ть не вибачившись,
поб│г дал│.
Вдома манде║ць розгорнув пап│рець. На папер│ чиясь тверда рука тонким
каламом викреслила падучу зорю, харчевню Абу Сабаха │ сл│ди людських н│г, що
ведуть до харчевн│. По ч│тких рисах малюнка зрозум│в: рука Ал│. А до всього,
в│н радить сам п│ти до Абу Сабаха │ спов│стити про знак в│д Ал│.
Хоча в харчевн│ Абу Сабаха збиралися лише ши┐ти, сам господар зразу ж
з'явився перед лоцманом, т│льки той переступив пор│г.
О достославний шейх! Радий тебе бачити в мо┐й убог│й харчевн│!
Наставнику вс│х наших зв│здар│в, чого бажа║ твоя душа в│дв│дати з мо║┐
кухн│?
Пампушок з буйволячим кисляком, господарю!
Яке щастя, що т│льки-но зняли з вогню мо┐ найкращ│ пампушки! Егей,
джар│║, для нашого славного гостя пампушки! Та швидше!
Абу Сабах сам злив на руки мандейцев│ │ подав рушника.
Манде║ць ┐в повол│, подовгу розжовуючи кожен шматочок пампушки, з
насолодою сьорбав буйволячий кисляк. Абу Сабах, високий, довготелесий, аж
йорзав на м│сц│, так йому натерп│лося почути щось в│д лоцмана.
--- Зна║ш, хазя┐не, коли люди доживають до мо┐х рок│в, то часто з ними
починають траплятися дивн│ реч│. Вони бачать дивн│ сни, ┐м чуються часом
дивн│ голоси. А │нод│ вони одержують дивн│ послання... Наприклад, мене
сьогодн│ попередили...
-- Хто попередив?! Ти запам'ятав?!
-- Мене сьогодн│ попередили, що до Басри прибува║ один чолов│к. А я вже
багато рок│в його не бачив... Нав│ть сумн│ваюся, щоб я його вп│знав, коли
в│н при┐де... А тут якраз треба потурбуватися про сво┐ пальми на остров│...
домовитись │з поселянами, щоб вони все упорядкували перед великою пов│нню. А
пов│нь цього року почнеться в к│нц│ м│сяця н│ссана │ принесе людям багато
лиха. Треба по┐хати на два-три дн│ до сво║┐ садиби на остров│...
П│сля вран│шньо┐ молитви наступного дня, так-сяк посн│давши, лоцман
в│дв'язав свого човна в│д пал│ б│ля дверей будинку. I бадьор│ струмен│
в│дпливу потягли його по м│л│ючих каналах через галасливе м│сто.
В│н т│льки спинився б│ля крамниц│ з папером, пот│м б│ля крамниц│ з
ус│лякими приладами з дерева, пот│м б│ля крамниц│, де продавали м│дн│ та
зал│зн│ прилади, а також замки, пот│м -- б│ля лавки зеленяра.
I вс│м спов│стив, що нарешт│ вибрався оглянути св│й остр│вець.
Також в│н спинився перед тим ханом, де проживав купець │з Шама. I
передав його слуз│, щоб попередив купця -- лоцман обов'язково зробить
об│цяне, │ зробить сво║часно...
Не встиг манде║ць домовитися з наймитами-поселянами про очищення свого
остр│вця в│д см│ття та про огляд │ обробку пальм, як на гостронос│м, чорн│м
│ лискуч│м човн│ прибув чорний, як воронове крило, слуга-з│ндж │з сус│днього
острова. Вклонився, прив│тав за правилами ┤речност│ зв│здаря │ в│д │мен│
господар│в остр│вно┐ в│лли запросив на першу весняну веч│рку...
Сус│ди були хоч дуже багат│, проте не родовит│. Та добр│ й гостинн│.
Особливо ж полюбляли вони збирати в себе всяких казкар│в, сп│вак│в-беду┐н│в,
лицед│┐в, просто дотепних людей. Взагал│ вчений-зв│здар (зда║ться, таки
останн│й у Баср│, бо про молодих не було н│яко┐ чутки) не дуже часто
гостював у цих торговц│в деревиною. Та сьогодн│ наче щось його п│дштовхнуло
п│д б│к │ сказало: "▓ди! Розважся серед них, хоча вони й не р│вня тоб│. Ти
так стомився за зиму..."
Негр хот│в в│двезти мандейця на блискуч│м човн│, та лоцман с│в на
демено свого човна │ не пов│льн│ше за негра-велетня погнав до сус│дньо┐
в│лли.
На остров│ купц│в десятк│в зо два поселян займалися пальмами та землею,
а з чепурного л│тнього будинку вил│тали ср│бн│ передзвони аль-утових струн
на схлипуючи удари бубона.
Т│льки-но лоцман переступив пор│г велико┐ в│тальн│, одразу в кутку,
б│ля святково┐ скатертини, побачив голомозого, хирявого, без жодно┐ волосини
на череп│ й обличч│ дерв│ша-каландаря. В гострих засмаглих рисах дерв│ша з
недов│рою, з острахом, але змушений був признати невтомного мореплавця Ал│.
Господар зробив значуще лице │ зашепот│в на вухо лоцманов│, так що
половина гостей усе чула:
-- О шейх! Цього дерв│ша ми п│д│брали в Маскат│. Дуже просився в Басру,
каже, що бував нав│ть у полон│ в латинян, у ┐хн│м морськ│м м│ст│ Венец│┐.
Теж уся на каналах... А от Басри не бачив! Ну як було не взяти?..
Як завжди у багатих домах, весела веч│рка з солодкого прирощення
поступово перейшла до галасливо┐ верем│┐ з пишномовними здравицями, шаленою
музикою, танцями, сп│вами й надм│рним вживанням вина виноградного │
пальмового.
Лоцман трохи таки перебрав, але з ус│х сил стримувався, щоб не
заговорити з Ал│-каландарем. Так хот│лося почути його голос, бо дивився на
дерв│ша │ не йнялося в│ри, що Ал│ може прибрати под│бну личину. Адже
виходило, що в│н тепер сам став схожий на хашаш│н│в у здатност│ м│няти
личину │ з'являтись у неспод│ваних м│сцях.
Сам же фальшивий каландар мовчав.
Коли ж, нарешт│, веч│рка перетворилась у в│дверту пиятику, а вс│ гост│
поводили себе на краще, н│ж моряки в християнськ│м найдешевш│м лупанар│┐,
Ал│-каландар опинився поруч мандейця │ прошепот│в;
-- О шейх! Чекатиму п│сля вран│шньо┐ молитви у старому хашаш│нському
млин│. Знарядись туди н│би для риболовл│...
I манде║ць зразу п│шов до велико┐ гостьово┐ к│мнати для гостей та й
завалився н│би спати. А господарям пояснивши свою втому похилим в│ком та
слаб│стю в│д вистояного вина.
П│сля вран│шньо┐ молитви манде║ць не лишився трапезувати з господарями,
а поплив до знайомих поселян позичити риболовн│ снаст│.
З часу першо┐ подорож│ Ал│ в цьому м│сц│ Шатт-ель-Арабу багато хороших
канал│в замулило, протоки позаростали очеретом-касабом, ц│л│ острови розмило
водою. I прекрасн│ ф│н│ков│ пальми або впали в каламутн│ води або засохли
в│д оголення корен│в.
Старий млин, пота║мне пристанищем хашаш│н│в, опинився на в│дм│лин│.
Трудар│ з ближн│х поселень були люди набожн│ │ на чуже майно руки не
п│д│ймали. То млин сяк-так, а стояв │ не розвалювався, хоча на ньому вже
к│лька рок│в н│кого не бачили й не чули.
Протока б│ля млина заросла густим та височенним очеретом.
Т│льки-но манде║ць закинув снасть у яму, де могли бути соми-кармути,
ст│на очерету роз│йшлася, │ на чисту воду вислизнув Ал│-каландар в оплетен│м
│ вимащен│м у б│тум човн│.
Мовчки показав л│вицею старому, куди треба направляти човна.
I небавом вони опинились у затишку п│д товстенними стеблинами очерету
на малесенькому плес│ чисто┐ води.
Вийшли з човн│в на хиткий зелений берег, обнялись │ стояли мовчки
к│лька хвилин. По щоках обох бувальц│в котилися рясн│ сльози. Нарешт│,
схлипнувши, першим озвався манде║ць:
-- М│й друже! Попереджаю тебе │ заклинаю │м'ям милостивого │
милосердного -- вони знову чатують на тебе!...
О м│й шейх! Я все знаю │ п│дготувався цього разу до зустр│ч│ з ними. Та
цидулка була в│д мене. Ти все добре зрозум│в │ вдало спов│стив Абу Сабаха.
Але не в тому справа, не для того прагнув я ц│║┐ зустр│ч│, щоб говорити про
цих скажених пс│в, мисливц│в за людськими черепами! Не хочу говорити про
слуг смерт│, хоч вони весь час чатують на мене! Часом зда║ться мен│, що вони
ось-ось мене прихоплять...
I манде║ць подумки сказав соб│ таке: "Вони за ним полюють тому, що в│н
зна║, де знаходиться син│й д│амант. Та я не повинен │ знаку йому дати, що
знаю про це чи здогадуюсь. А особливо ┐м, бо ц│ р│зники ще схоплять мене,
якщо в│н не в│дкри║ та║мниц│ схованки чи та║мниц│ володаря цього д│аманта!"
П│сля перших прив│тань │ пересторог Ал│ витяг з│ свого просмоленого
б│тумом човна скатертину, зав'язану важким пакунком. Розстелив на хиткому
болотному берез│, │ очам лоцмана в│дкрилися р│зн│ дорог│ на┐дки -- халва,
грудки шербету, с│р│йськ│ зимов│ яблука, левантинськ│ гранати, сушен│ смужки
дин│, ┐ст│вна земля, │нд│йськ│ сушен│ ф│ги та │зюм з далекого Мерва.
-- О шейх! Пригощайся! Ц│ пундики не милостиня, а зароб│ток. Т│
вискочки, тво┐ сус│ди, мо┐ боржники. Завдяки мо┐й порад│ вони чистого
прибутку загребли не менше десяти тисяч дирхем│в!.. Та ну ┐х!.. Випиймо з
тобою, о му'алл│ме, з цього глека найчист│шо┐ води! Адже у Баср│ чиста вода
солодша за вино │ бажан│ша за любовне побачення!
I вони задовольнили спрагу │ вгамували голод, а тод│ Ал│ почав розмову:
-- О м│й шейх, о м│й учителю! Сьогодн│ в мене велике свято, за
розкошами б│льше, н│ж к│нець рамадану! Бо я можу насолоджуватися
найпрекрасн│шим, що ║ на ц│м св│т│,-- бес│дою з людиною яка розум│║ тебе! О
м│й му'алл│ме, я часто згадував свого б│дного батька, але ще част│ше
згадував тебе! Яке це щастя -- бачити й слухати людину, про яку думав
роками! Але, м│й шейх, словами всього не перекажеш. А касиди7 я
складати не вм│ю. Сп│ваю т│льки морськ│ п│сн│ п│д барабан. М│й лист, я знаю,
ти одержав. Його писав один портовий кат│б │з Канбали. 3 листа ти дов│дався,
як стара мулатка-бахран│ подарувала мен│ свою ║дину козу. П│сля того вздовж
р│ки я д│стався до болотного краю. А там │шов в│д племен│ до племен│ вздовж
узбережжя на п│вдень, поки зовс│м не оклигав.
На узбережж│ я найнявся на саф│ну з ловцями перлин. Сезон був щасливий.
Ми втратили лише двох нурц│в в│д укол│в отруйних риб. Я теж п│рнав, │ щастя
повернулося до мене. В одн│й скойц│ знайшов не дуже велику перлину, але
надзвичайно┐ чистоти. Я п│шов на хитр│сть │ приховав ┐┐. Завдяки цьому зм│г
заплатити нахуд│, корабель якого йшов до ▓нд│┐. На грош│ за перлину зм│г
купити в Кал│кут│ р│зних товар│в, привезених з Адена -- червоних корал│в,
зливки м│д│, дв│ паки сап'яну, глеки з фарбою циноброю, а також сокотранське
алое, та р│зного │нд│йського з│лля. Знов п│днявся на корабель з командою
хормузських перс│в │ поплив до Гуанджоу. Я добре запам'ятав слова т│║┐
падлюки в мечет│ про б│дн│сть │ безр│дн│сть. I я кинувся добувати засоби до
│снування й примножувати ┐х.
У Кита┐ я пробув б│льше року. Надивився там ус│ляких дивин │ багато
чому навчився. Особливо поводженню з горючими засобами -- сел│трою, нафтою
та порохом... Усе в Кита┐ було б добре, бо люди там навдивовижу ┤речн│,
працелюбн│ й ощадлив│. Але китайськ│ кад│би багаточисленн│ │ в'┐длив│, мов
кровососн│ п'явки! Все вони роблять, щоб │ноземець продав сво┐ товари
найдешевше. Та кад│би скр│зь однаков│. Одним дав хабаря грошима, │нших
обдарував │нд│йським з│ллям, трет│м п│дн│с корали. За це мен│ дозволили
винайняти джонку │ плисти вгору по р│чц│ та продавати сво┐ товари... Жив я в
Кита┐ дуже щасливо, т│льки багато гаразд│в п│шло на хабар│ й дарунки... 3
Китаю повернувся на корабл│ суматранських мусульман. Завдяки ┐хн│й допомоз│
зм│г вивезти аж чотири порохових ракети у бамбукових стовбурах! Якби ти
знав, яких грошей мен│ коштували ц│ ракети!
На Малакку ми прибули зарання, │ там я зм│г перес│сти на арабський
в│трильник. Минулого сезону вони боялися ураган│в │ чекали зм│нного в│тру
майже р│к.
У протоц│ м│ж Малаккою та Суматрою напали на корабель п│рати-барк│.
Отут стали в пригод│ мо┐ знання, здобут│ в Кита┐.
Нас наздоганяли. Перший ┐хн│й корабель був уже на в│дстан│ постр│лу з
арбалета. Я швидко поставив жолоб │з тикових дощок на корабл│ │ по ньому
запустив ракету. На жаль, вона нав│ть не долет│ла до п│рат│в... В│дстань
зменшувалась. Небавом ┐хн│ стр│ли почнуть зн│мати наших людей! А я н│як не
м│г запустити другу ракету. I почав чингалом розколупувати хв│ст ракети, бо
думав, що в│д вологи порох у запал│ затверд│в. Та вогонь якось збоку, повз
запал проник усередину. Порох миттю рвонув │ п│дкинув ракету вгору. А мен│
спалило тюрбан, волосся на череп│ │ всю бороду, обпекло плеч│. Одяг м│й
зайнявся, я катався по палуб│ й н│як не м│г згасити вогонь!
Ракета (я сам не бачив, бо в│д болю │ диму просто осл│п) понеслася
вгору, перекрутилася к│лька раз│в у пов│тр│ й впала просто на п│ратський
корабель! Лупонула, наче гр│м, закрила все димом, ще й засипала вогненними
скалками другий корабель. Обидва п│рати запалали, наче святков│ смолоскипи!
▓нш│ кинулись ┐х рятувати.
Як ми т│кали дал│, я не пам'ятаю. Бо впав без тями. Але в│д чого це
було -- в│д того, що наковтався порохового диму, чи в│д болю, ┐й-богу, не
знаю!..
Бо, щоб ти знав, о м│й шейх, п│сля тортур у портов│й касб│8
я став витримувати дуже сильний б│ль. Траплялося. що могутн│ во┐ни │ борц│
втрачали св│дом│сть в│д болю, а я тримався. Однак недарма кажуть, що за
всяке надбання треба платити повну ц│ну. Спочатку, ще юнаком, в│дчув, що не
хочу спати вноч│, а на сон почина║ хилити десь у к│нц│ друго┐ денно┐
трьохгодинки, │ пот│м ще раз, коли сонце опада║ до веч│рньо┐ молитви. Це
було │ незручно, │ небезпечно, бо коли мене тягло на сон, не м│г мене
врятувати н│ в│двар зм│┐но┐ трави, н│ чампська тигрова масть. Та варто було
мен│ поспати дв│ч│ на добу хоча б по годин│, весь останн│й час я був
бадьорий │ при сил│!
Але, як кажуть у цих н│сран│, "I що було пота║мним, стане явним!" Так │
мен│ в│дкралася та║мниця, чому в мене таке зрушення в голов│, що я не можу
спати, як ус│ люди. Все стало зрозум│лим п│сля зустр│ч│ з л│карем Чжаном. I
де б ти думав, о шейх, ми з ним здибались? У Кита┐? Гай-гай! У славн│й
африканськ│й сторон│, в багатющому кра┐ з│ндж│в -- Канбал│!.. Трапилось, що
його покликали до хворого, а назад в│н повертався один, без слуг, берегом до
м│ста. Чогось йому заманулося пройтися п│шки берегом моря-океану. Я ж у той
час був на узбережж│, бо взнав, що туди винесло кита-кашалота. Допомагав
рибалкам-з│нджам, бо ┐м було потр│бне сало, амбра та спермацет. Мен│ ж
хот│лося знайти в китов│м черев│ дзьоби велетенських кальмар│в, як доказ
того, що я бачив боротьбу велетенського кальмара │з китом-кашалотом ще в мою
першу подорож │з Адена до Канбали. Грош│ на той час я вже з│брав добр│, а
скриня з р│зними дивинами була повна майже до верха.
Рибалки-з│ндж│ посп│шали з роботою, бо п│д шаленим сонцем з кожною
хвилиною мертвий велетень псувався все б│льше й б│льше, а вони ще й половини
багатства │з нього не здерли. Тому вони й не пом│тили, як я полишив роботу │
поб│г за Чжаном.
Наздогнав його в найзручн│ш│м для мене м│сц│ -- берег повертав │
навколо зводилися п│щан│ пагорби. Трич│ гукнув Джанов│, щоб в│н спинився. Та
в│н продовжував свою ходу. В│н уп│знав мене, хоч я був уже дорослим,
бородатим мужем, бувалим моряком.
Тод│ я перегнав його │ переступив йому шлях. Т│льки побувавши в Кита┐,
я зрозум│в, який в│н уже старий, цей л│кар! Не знаю чому, а дивлячись на
пос│р│ле обличчя Чжана, свого страшного ката, я згадав свого п│дсл│пуватого
батька. I в мене зникло всяке бажання порахуватися з ним за тортури. Я
т│льки спитав його:
-- Страшно побачити свою смерть, старий?
В│н перев│в дух │ тихо в│дпов│в:
-- Поки живий │ при тям│, завжди страшно!
А мен│ от не страшно! Мене т│льки лють пройма║, коли я зустр│чаюсь │з
смертю!
Лють теж в│д страху... На кожного страх д│║ по-р│зному. Як │ кохання.
Один лл║ сльози, │нший викрада║ кохану. А обидва кохають... Ну та що ми,
Ал│, сто┐мо тут серед п│ск│в? Ми почали розмову, значить, ти мене зараз не
позбавиш життя. я п│ду додому й приготую
добре прирощення. Я тоб│ розпов│м, як мене знайти, │ ти приходь, коли
вщухне спека │ пов│║ прохолодний в│терець. Я в│дкрию тоб│ вс│ загадки. А я
знаю: вони тебе мучили вс│ ц│ роки!
Е н│! -- сказав я.-- Мене ск│льки раз│в намагались отру┐ти. П│шли назад
до риби-кашалота, я заберу свого частку здобич│... А поки ми прийдемо до
риби-кашалота, ти мен│ все розкажеш. Згода?
-- Важко ходити мен│... Знову такий шмат шляху повторювати... Я тебе
почекаю тут.
Я розлютився в│д його скиглення │ оголив св│й н│ж-с│кач -- добре ним │
кокоси розрубувати, │ ворож│ панцир│ протинати.
-- Добре бачу, який ти старий. Знаю, що тоб│ важко, але поки що не в│рю
тоб│. I якщо моя п│дозра посилиться, я не втримаюсь │ розрахуюся з тобою за
вс│ тортури.
В│н повернув │ повол│ п│шов з│ мною до риби-кита. Я за два кроки
осторонь. В│н недовго мовчав │ в│дпов│в на мою погрозу таке:
I зробив би дурницю. Бо тод│ у портов│й касб│ я врятував тоб│ життя. Ти
спита║ш, як же я тоб│ врятував життя, якщо мордував тебе у варварський
спос│б? А справа в тому, що я непом│тно проколов тоб│ праву й л│ву руки б│ля
л│кт│в, │ ти втратив здатн│сть розмовляти. Бо ще трохи, │ ти б усе виклав
┐м, як воно було насправд│. I про те, як перстень з лалом ти намалював, │ як
син│й д│амант носив Бен Сахлу...
О кита║ць! Дивуюся тво┐й прозорливост│ │ знанням. Ще зустр│чав т│льки
одну людину, яка б могла так все розсл│дувати │ доходити розумом до всяко┐
та║мниц│.
В│н зна║ш, що в│дпов│в?
-- Ще одна-дв│ невдач│, │ ти станеш трет│м п│сля мене │ твого
му'алл│ма. Але ти не т│льки розгадуватимеш та║мниц│, а й сам плестимеш
загадки. Отож слухай, як│ були мо┐ д│┐ для твого порятунку │ порятунку Бен
Сахла водночас. Я над│слав по вино свого слугу, бо н│би в│н розбив глек з
котрабульським ▓0, а я саме запросив до себе друз│в. Я знав, що
м│й слуга доносить на мене. В│н сам у цьому признався. Та вони не знали, що
я його
вил│кував в│д слабост│, яка псу║ чолов│кам усе життя. I в│н знав, що
поки мен│ служитиме, я завжди допоможу йому сво┐м мистецтвом, │ в│н без
страху ходитиме до д│вчат з Дар-ель-Кихабу. Я ж написав Бен Сахлу листа
│нд│йською мовою. Спов│стив, що зробив усе, │ хлопець не зможе н│чого ┐м
сказати про малюнок персня. В│н, певно, спочатку злякався мого листа, як
ра┐сово┐ пастки. Та швидко отямився │ вир│шив ризикнути -- передав мен│
п'ять золотих оздоб. Бен Сахл мудра голова -- добре розрахував, що золотом я
н│ з ким не под│люся.
По тих золотих прикрасах виходило таке -- Бен Сахл просить мовчати │
зберегти життя хлопцев│. Та якби я не одержав цього золота, все одно вир│шив
тебе врятувати.
Тому й обез'язичив голками па ц│лу добу. Пот│м я тебе обпо┐в з│ллям
найскладн│шого приготування. Пот│м, через к│лька рок│в, в│д мо┐х голок │ в│д
з│лля в тебе зм│нилося в│дчуття болю. I сну. Можу тоб│ нав│ть сказати-- ти
ночами майже не спиш. Але вдень сон тебе незборимо дола║, хоч на годину. I
ти не можеш цьому ан│трохи противитись. Тоб│ нав│ть не допомага║ ваш нап│й
"бон". Чи, може, я хоч у чомусь помилився? Я розум│ю, що я тоб│ перевернув
усе догори ногами. Перем│нив тоб│ н│ч на день! Та в мене не було │ншого
засобу! Ти сам добре пригадай -- чи не з казковою швидк│стю заросли в тебе
рани п│д н│гтями? Чи не за день чи два перестала бол│ти твоя пошматована
спина?.. Але все ж тюрок чимось тебе залякав │ зламав тво║ мовчання. I тод│
ти йому видав одну якусь та║мницю. Як т│льки в│н вирвав у тебе та║мницю, то
зразу ж вир│шив тебе позбутись. Над│слав за тобою одного з│ сво┐х р│зник│в.
Одначе тоб│ вдалося вислизнути │з лабет того вовкодава │ ти нав│ть поранив
його стр│лою. Мен│ довелося л│кувати його. Можеш пишатися -- ти потрапив
йому точн│с│нько межи бровами. Маю над│ю, що й зараз у тебе рука несхибна та
око з│рке, як │ ран│ше...
Що я м│г сказати? В│н усе опов│в, як воно було з│ мною в Баср│, │ що
пот│м ко┐лось з│ мною в мандрах. Тод│ мен│ закорт│ло спитати (бо не
збираюсь, о шейх, критись перед тобою -- мен│ хот│лося теж зажити яко┐сь
слави серед людей, чимось ┐х вразити):
О л│карю! А чи вс│ ц│ роки ти про мене хоч щось чув?
Чув. Хоча не можу сказати, що називали тво║ │м'я │ м│сто тво║. Але мен│
здалося -- до под│бних вчинк│в ти найб│льш здатний...
Як│ ж т│ вчинки?
Два яйця птаха Рух майже ц│л│ з Аль-Кумру ти д│став. I напевно, що це
ти допом│г втекти з корабля полоненому царю з│ндж│в!..
От який був цей л│кар Чжан!..
Ми прийшли до кита-риби. Того дня фортуна посм│халася мен│: серед
пошматованих смердючих нутрощ│в я знайшов добрячий шмат амбри. А трохи
згодом два здоровенних дзьоби в│д велетенських кальмар│в!..
Пот│м я прийшов до нього. Та ┐ж│ його не схот│в, ми просто розмовляли.
I я побачив у його житл│ серед стосу папер│в │ книг туго перев'язану колоду
карт. Я зразу ж навчився в Кита┐ ц│║┐ гри. Китайц│ говорили мен│, що якби я
б│льше вправлявся у картах, то м│г би жити лише з само┐ картярсько┐ гри.
-- Старий, давай з│гра║мо? -- запропонував йому, звертаючись до нього
без всяко┐ ┤речност│ та поваги... В│н згодився, │ ми с│ли грати.
Спочатку гра не йшла н│ в мене, ан│ в нього. В│н, видно, добряче забув
усе за ст│льки рок│в, а я кр│м гри пильно стер│гся, щоб в│н не дав мен│
понюхати якогось порошку чи не вколов голкою або кличем. До того ж д│йти,
щоб обшукати його, я не м│г. Та й взагал│ намагався бути в│д китайця на
так│й в│дстан│, щоб його рука не досягла мене. Пот│м гра п│шла краще, │ в│н
дв│ч│ виграв у мене. Це знов-таки за рахунок того, що я все пильнував за
його рухами, а не запам'ятовував карти. Приймаючи карту, я ущипливо йому
зауважив:
-- Ти добрий картяр, старий. Але ск│льки ж рок│в ти боявся зустр│чатись
│з сво┐ми, що так занедбав сво║ мистецтво!
Чжан не образився, сумно захитав головою:
Ти ста║ш трет│м у мене на очах. Отак, як зараз ти мене стережешся, так
ус│ роки п│сля втеч│ з батьк│вщини я стер│гся │ вс│х сво┐х земляк│в, │ тих,
хто там довго жив │ знав нашу мову й звича┐.
Ти натяка║ш, старий, що й мен│ доведеться все життя блукати вдалин│ в│д
р│дного краю?
О н│, моряче!.. Ти повернешся, │ якщо одн│ тебе шукатимуть, │нш│ тебе
сховають. Мене ж н│хто не схова║. А м│й фах зразу ж видасть мене у руки
влади. Я найкращий з л│кар│в, хто зараз займа║ться голками, але н│чого
│ншого я не вм│ю робити.
Л│кар│, особливо так│, як ти, шалено заробляють. Повернися додому, купи
соб│ будиночок │ тихо живи на заощадження. Х│ба тоб│ багато треба?
-- О мореплавцю! У зах│дних землях я за багато рок│в розледащ│в. Звик
смачно ┐сти, звик до слуг │ доброго житла, вбрання хорошого... Та й гаразд│в
н│яких не назбирав -- багато мо┐х скарб│в поглинуло море п│д час пере┐зд│в,
багато припливло до загребущих лап ра┐с│в та кат│б│в... Але не в цьому
справа... Не можна мен│ живому повертатись на батьк│вщину... А хто згодиться
│ за яку плату перевезти мо┐ к│стки в р│дну землю?..
Старий! Не хочу тво║┐ близько┐ смерт│, але я б це м│г вчинити!
Ти? А ти м│г би! Проте вся б│да в тому, що ти Падуча Зоря Мор│в! Ти не
можеш сид│ти тут, у Канбал│, й чекати, поки я помру. Ти повинен мандрувати.
Подорож -- усе в тво┐м житт│. Тебе ваблять ноч│ та з│рки. Та що даремне
баз│кати: ти --Падуча Зоря Мор│в!.. Але... але на всяк випадок я тоб│
розпов│м, де треба поховати мо┐ к│стки. Пам'ятай: перевезти к│стки можна
т│льки тод│, коли згни║ плоть. Я про все подбаю -- про ящик │ про обгортку
для мо┐х к│сток. А все │нше полагоджу з м│сцевими купцями-│удеями. А ти
купцям покажеш оцей нефритовий перстень... Бачиш, в│н якраз п│дходить тоб│
на м│зинець л│виц│. Т│льки попереджаю тебе: все треба буде зробити дуже
обачно, пота║мно та обережно! Бо нав│ть м│й р│д, якщо взна║, що ти прив│з
мо┐ к│стки, в│ддасть ┐х влад│. Тому я мушу розпов│сти тоб│ про себе. Почну з
самого малечку. М│й д│д │ батько торгували городиною │ з│ллям. Серед наших
пост│йних покупц│в було к│лька л│кар│в. Я змалку крутився в лавц│ й
допомагав старшим. I уважно приглядався й прислухався до л│кар│в. Вони це
пом│тили │ почали вмовляти д│да та батька в│ддати мене в науку до них. Д│тей
у наш│й с│м'┐ багато, статки невелик│, │ мене в│ддали в науку до л│каря.
Пов│р мен│, мореплавцю, я був найкращим учнем, якого будь-коли мали вс│ мо┐
вчител│! Добре казали наш│ предки: "Кожен приходить до вчителя з│ сво║ю
чашею". Не напружуючись, я випитував у старших усе про хвороби, про л│ки й
р│зн│ │нш│ засоби. I що дивно -- л│кар│ д│лилися з│ мною сво┐ми скарбами! А
ти ж зна║ш, як кожен фах│вець намага║ться сво┐ знання зберегти в та║мниц│! ▓
все, що вони чи пояснювали, чи опов│дали, чи я випадково чув, усе так добре
запам'ятовувалося мен│, що я й зараз можу повторити слово в слово чи
в│дновити рецепт! Аж самому не в│риться! Рок│в за ш│сть я випередив свого
вчителя в голковколюванн│. А що не цурався гострого скальпеля та р│зного
з│лля, то став першим серед л│кар│в нашого м│ста. Про мене п│шла велика
слава, │ мене запросив на службу сам правитель м│ста. В│н страждав нападами
страшних бол│в у шлунку. А мен│ пощастило з першого разу миттю вгамувати
його страждання. В нього ц│ напади траплялись при зм│н│ води або при
великому хвилюванн│. Тому в│н скр│зь возив мене │з собою │ запаси води з
власного колодязя. Те, що в│н мене скр│зь тягав, в│дривало в│д хворих. А
справжн│й л│кар не може вдосконалюватися без хворих. I тод│ мен│ прийшла
одна думка -- чому б мен│, як │ л│карям минувшини, не вправлятися на
злочинцях, засуджених до страти? При нагод│ я виклав сво┐ м│ркування
правителев│, │ в│н охоче дозволив мен│ робити досл│ди на смертниках. Тепер я
мав пап│р в│д нього до начальник│в охорони, щоб вони мен│ допомагали, якщо я
попрошу, │ щоб мовчали про мо┐ досл│ди над злочинцями. Я користався грамотою
без всяких обмежень, │ скажу тоб│ -- з великим натхненням │ без упину. Я м│г
голками за один день зламати найсильн│шого б│йця. А м│г │ найжалюг│дн│шого
в'язня за якийсь час, не м│няючи йому ан│ питва, ан│ ┐ж│, хоч на к│лька
годин, а повернути до людсько┐ подоби!.. Шпигуни все допов│ли правителю, │
в│н вир│шив сам подивитися на мо┐ досл│дження. Мо║ вм│ння │ надзвичайна
вправн│сть дуже йому сподобались. Тепер в│н став брати мене на допити
небезпечних злочинц│в та бунт│вник│в. Змовник│в та б│йц│в та║мних братств ми
допитували втрьох -- правитель, його охоронець (в│н же водночас │ писар) │
я... Мене смертельно боялися не лише в'язн│. Боялися до жаху й охоронц│! Бо
саме вони знищували тих, на кому я вдосконалював сво║ мистецтво. Я
випробовував на злочинцях усе -- │ отрути, │ протиотрути, л│ки │ р│зне
дурманне з│лля. Робив │ операц│┐, │ розтини. Вдосконалював форми голок для
р│зних проколювань. I все-все найретельн│шим чином записував. I от коли я
був у найвищому розкв│т│ сво┐х сил │ вм│ння, сталася б│да. Як │ всякий
чиновник, м│й покровитель втратив пильн│сть, а разом з пильн│стю вс│ сво┐
достатки, силу │ владу! Як на горе, новим правителем поставили родича одного
з п│дозрюваних у змов│. Я ж особливо намагався його зламати, щоб одержати
в│домост│ про │нших змовник│в. В│дчував -- буде б│да, якщо в│н п│сля всього
лишиться живий │ зможе говорити! Але правитель чогось замудрував │ наказав
мен│ зробити все, щоб цей в'язень лишився живий. Через отаку дур│сть
зрушились ус│ мо┐ мр│┐, перевернулось усе мо║ життя. Правителю н│чого. В│н
трохи погаласував перед стратою │ замовк. Тепер наш колишн│й в'язень став
справляти малу нужду в його розпиляний череп. А от мен│ через дур│сть мого
покровителя життя прослалось пост│йною дорогою втеч│ │ небезпеки!.. Зрештою,
так, як │ тоб│... Т│льки ти перед хорошими людьми н│ в чому не винний... Мо║
ж │м'я й дос│ виклика║ в людей мого краю жах, огиду │ ненависть. Поки був
при влад│ м│й покровитель, вс│ ц│ шпигуни, чиновники, монахи, охоронц│ й
кати н│би пон│м│ли. Та коли його скинули, ск│льки вони приписали мен│
злочин│в │ зв│рств! На добру тисячу л│кар│в-бузув│р│в вистачило б мо┐х
д│янь. По вс│й кра┐н│ п│шов про мене розголос...
От яку │стор│ю розпор│в Чжан. Пот│м в│н ретельно витлумачив мен│, як
в│двезти його прах на батьк│вщину. Тод│ ми п│шли в портову харчевню,
ласували там африканськими рибами та плодами, пили пальмове вино │ всю н│ч
грали в карти. I в│н об│грав мене, в│д того в│н аж сяяв. Ось його слова:
"Мореплавцю! Ще в мене ║ трохи часу │ сил. А ти можеш знову вирушати в
подорож. Краще за все пливи до малабарських кра┐в. Там зараз м│жусобиц│,
в│йни. Я тоб│ допоможу д│стати доброго софальського зал│за та золотого п│ску
з Мошони. Це в ▓нд│┐ зараз найкращий товар для збагачення".
В│н справд│ влаштував мен│ │ доброго зал│за, │ трохи золотого п│ску. Ще
й дав превеликий запас найкращих л│к│в в│д бол│в у голов│ та шлунку, а також
ус│лякого дурманного з│лля та отрут для ┐ж│, питва │ збро┐. I як т│ л│ки
мен│ й людям на корабл│ допомогли, ти б знав, о му'алл│ме! Н│, я думаю,
такого л│каря, як Чжан, найближчим часом не буде! В│н тримав у голов│ не
менше, н│ж ти з│рок, р│зних л│к│в, трав, отрут │ точок, куди треба колоти
голки.
Його порошками я врятував багатьох на корабл│, бо напала на моряк│в
якась пошесть. Певно, через ┐жу. Коли я з ними прощався в ▓нд│┐, вс│ вони
плакали │ благословляли мене. А руббан │ нахуда повернули мен│ плату за
про┐зд │ за харч...
Я дуже вдячний Чжанов│ за пом│ч. I весь час його згадую, особливо як
мен│ щастить когось п│дтримати при хвороб│ з│ллям уже мого виготовлення. Ще
р│к тому я через │ндус│в-руббан│в д│знавався, чи не помер в│н. Р│к тому був
ще живий. I хоча гр│х його страшний │ неспокутний, проте я не бажаю йому
смерт│. Ще встигне поплисти до Китаю... В ▓нд│┐ я надзвичайно вдало продавав
зал│зо, а золото ута┐в в│д митник│в. За золотий п│сок та║мно купив три лали
найчаст│шо┐ води │ невимовного червоного кольору. А щоб мене не схопили з
ними при обшуку, закле┐в ┐х у бороду пташиним кле║м. Але амбру не став
продавати, │ за не┐ довелося заплатити велике мито, │ закят з мене здерли
завищений.
Я сид│в │ чекав добро┐ нагоди й сталого в│тру, як трапилась одна
│стор│я. Молодий хормузський купець, син араба та перс│янки, потрапив до
в'язниц│. Чи справд│ так було, чи на нього наклепали, але його звинуватили,
н│би в│н сво┐м кораблем перевозив зброю ворогов│ радж│. Корабель його
загарбали, вс│ товари розпродали на свою користь. I ще з нього вимагали
сплати великих грошей. А в той же час в│д певних людей над│йшла зв│стка │з
Хормузу, що в нього народився син-перв│сток, а пород│лля померла. Ра┐с не
хот│в його випустити без викупу, а двоюр│дний брат купця не м│г з│брати
таких грошей. I я через кад│ зробив заманат11. В│ддав свою амбру
│ вс│ товари. Соб│ ж лишив т│льки лали в бород│ та скриню з дивинами. Я
в│ддав за хормузця вс│ набутки, бо якось │з ним зустр│чався в харчевн│ │
трохи бес│дував. I присягаюсь Аллахом -- не було в ньому тако┐ зажерливост│,
як у │нших купц│в, т│║┐ пожадливост│, що трусить людину, мов лихоманка!
Я почекав до того часу, коли купець вийшов │з узилища │ в│дплив з
братом до Хормузу. А пот│м │ соб│ потяг │з м│ста. Бо в│дчув я, що кад│
виказав ра┐су порту та радж│, хто зробив заманат.
Я хитро вийшов з м│ста -- за невелику платню рибалки-пар│┐ перенесли в
св│й човен мою скриню, загорнуту в с│тку. Я вдяг дхот│ │ разом з ними вийшов
у море, н│би по рибу. Вони в│двезли мене п│вденн│ше, може, на добрих десять
фарсах│в. Там у м│сцевих шетт│-лихвар│в я винайняв вантажного буйвола │
в│дправився на п│вдень.
У найп│вденн│шому │нд│йському порту Камбе┐ я за один лал прикупив в
аденських купц│в трохи корал│в, паку сап'яну, шерстяних чорних плащ│в й
поплив через протоку на Цейлон.
На Цейлон│ я почав учитись арабському письму │ читанню, о м│й шейх, о
му'алл│ме! Виявилось, що мо║ р│дне письмо, письмо нашого великого пророка --
хай Аллах благословить його │ весь його р│д! -- страшенно складне й плутане.
Я вчився, вчився, прикладаючи вс│ сили! Але за р│к я мало зрушив з м│сця! Я
думав, що мене погано вчив перший книжник. Перейшов до другого. Але знову
було те ж саме. Вдруге в житт│ мене охопив в│дчай. Я зрозум│в -- пройдуть
роки, поки я навчуся нашому письму. А мен│ ж треба добувати засоби до
життя!.. Удруге в сво║му житт│ я п│шов до шинку випити.
В шинку-харчевн│ я з│ткнувся лице в лице з п│ратом-барк│ 12
Рашидом │бн Хасаном. Цього лицаря з Аллеман│┐ 13 звали Рихард, а
його батька Гансом. Коли в│н потрапив у полон до славних витяз│в
Салах-ад-Д│на │ перейшов незабаром у нову в│ру, то в такий спос│б перем│нив
соб│ │м'я. Але й при нов│й в│р│ в│н лишався таким же кровожерним вовком, як
│ тод│, коли полював за нашими однов│рцями. Т│льки тепер в│н став полювати
на поганськ│ корабл│. Команду соб│ п│д│брав пекельну -- вс│ як один
головор│зи │ граб│жники. Однак раджа │ портовий ра┐с цього не хот│ли
пом│чати, бо в│н щедр│ше за вс│х робив ┐м дарунки. Барк│-перевертень п│дс│в
до мене │, замовивши соб│ й мен│ найкращого маскатського вина, сказав, що
зна║, чого в мене поганий настр│й. Бо я м│няю вчител│в, але не можу
навчитись писати й читати. Ми добряче випили, │ б│лобородий лиход│й почав
об│цяти, що за тиждень навчить мене письму.
А чи║ письмо -- значення не ма║. Бо, мовляв, ти ж не збира║шся Коран
переписувати, а тоб│ чи комусь │з тво┐х треба ретельного дороговказу за
лоц│║ю списати. Подумав-подумав я │ п│сля третьо┐, а може, й четверто┐ чаш│
вина згодився... Не минуло й тижня, як я м│г написати геть ус│ латинськ│
л│тери. Коли за к│лька дн│в я оволод│в складами та почав писати слова, я
зрозум│в -- можу писати свою книгу мандр│в, про вс│ заморськ│ дива, як│
бачив на власн│ оч│.
Так │ зробив. Пота║мно, при найб│льш│й обережност│ я почав писати
чужими л│терами наш│ слова.
О шейх! Я не п│знав радощ│в с│мейного життя, мен│ не довелося пережити
радощ│в пота║много кохання. Та карбуючи наш│ слова чужими л│терами, о шейх,
я в│дчував неймов│рне щастя! На сво┐й довг│й скрин│ я розкладав усе
причандалля для письма та малювання. Т│льки занурював калам у чорнило --
починався банкет мо║┐ душ│. Я наче зл│тав на крилах чудесного птаха над
ус│ма брудними буднями │ кривавою м│шаниною людських чвар! ▓ писав правду
про т│ чудеса, що т│льки сам бачив! П│сля описання кожного дива я найтоншими
рисами робив малюнок. I тут записував, якого м│сяця там був, де на неб│
стояли як│ з│рки, як│ в│три │ куди в│яли. Т│льки ц│ записи я вже робив
сво┐ми умовними значками, щоб н│хто ┐х не зрозум│в.
Моя рад│сна праця тривала б│льше н│ж п│вроку. Вже й китайськ│ купц│
в│дпливли додому, вже випали й страшн│ мусонн│ зливи. Я ск│нчив опис
останнього дива │ тепер розфарбовував малюнки. Не дивись, о му'алл│ме, на
мене з таким жахом │ осудом! Я питав багатьох богослов│в про малюнки │ про
гр│х в│д них. I вс│ вони посилались на хадиси та │нших богослов│в. Але жоден
не прочитав заборони з самого Корану! I пот│м, у багатьох купц│в, нахуд та
руббан│в я бачив книги з астроном│┐ та астролог│┐, медицини та механ│ки.
Б│льш│сть книг мала хорош│ малюнки. А ┐хн│ господар│, на в│дм│ну в│д мене,
були араби з│ славними куньями та чудесною осв│тою! Аллах милостивий │
милосердний зна║, що я не ║ретик, а хочу знати правду │ розпов│сти людям
правду. I волод│ю лише тими засобами, як│ по сво┐й убогост│ та м│сцю п│д
сонцем сам придбав!
Барк│ ▓бн Хасан за час мого списування к│лька раз│в виходив у море │
н│би повертався з порожн│ми руками. Так казали в гаван│. Т│льки я не в│рив.
Раптом в│н запросив мене в один │з хан│в │ за чашею вина сказав мен│ таке.
Ось його слова:
Ти весь час писав т│льки свою лоц│ю. Так? Виходить -- я тоб│ допом│г
сво║ю наукою?
Так, руббане! Молю за тебе Аллаха милостивого │ милосердного! Дякую
тоб│ красно за велику допомогу!
Будь ласка! -- щиро посм│хнувся ▓бн Хасан.-- Завжди радий
тоб│ зробити корисне. Але в мене виникла через несприятлив│ обставини
потреба у невелик│й допомоз│ в│д тебе...
А що то за невелика пом│ч?..
Мен│ треба, щоб ти пров│в м│й корабель у П│вденну Софалу. В т│ м│сця,
в│д яких недалеко до ┐хньо┐ кра┐ни золота -- Мошони.
О руббане! Д│йсно невелика послуга в пор│внянн│ з т│║ю, яку ти мен│
зробив! Т│льки шлях туди далекий │ дуже небезпечний, │ торг│вля там непевна.
Тому я спочатку попливу хоча б у Малакку -- спродам сво┐ товари, куплю там
китайських товар│в, а тод│ з рад│стю
поведу тв│й корабель просто в Софалу. Як кажуть, я весь на вухах │ на
очах!
В│н довго │ мовчки пронизливо дивився на мене сво┐ми урочливими
блакитними баньками. Та я не боявся н│ його, н│ його в│рних пс│в! У мене
завжди з собою була малайська трубка │з стр│лою │ аж два добрих нож│ в
одяз│!
I тод│ вир│шив миттю, як при гр│ в карти, викласти неспод│вану карту
для свого супротивника:
-- Маленьку послугу з Софалою до людо┐д│в я тоб│ влаштую задарма. Але
за подорож, яку я не в│дбуду в Малакку, ти даси мен│ │з тих, що взяв на
минулому тижн│, три паки китайського шовку │ паку порцеляни. Та не це
головне, ▓бн Хасане! По-перше, не думай мене забити чи отру┐ти -- книга
списана тво┐м письмом, але вс│ дороговкази -- де, як │ куди повертати --
списан│ значками, що я сам вигадав!.. А тортурами мене не змусиш │ слова
вимовити!
Я вийняв з футляра три голки -- одною проколов щоку, другою зап'ястя, а
третю загнав п│д н│готь. Рашид ▓бн Хасан вирячився на мене, │ його чоло
зросив др│бний, мов макове зерня, рясний п│т.
-- I останн║, попереджаю тебе: не пхайся за мною в Кра┐ну Людо┐д│в. Я
важу не лише головою -- якщо щось не так -- мене можуть │ засмажити! А все
через пожадлив│сть одних падлюк, що ┐м було мало золота, так вони ще й
попхали в рабство ┐хн│х хлопц│в...
-- Бачу, ти справд│ випустив на волю царя з│ндж│в... Я ст│льки в Аден│
та Аль-Ходейд│, та в Маскат│ │ С│раф│ наслухався про того нег│дника, що
випустив царя з│ндж│в на волю. А це, виявля║ться,-- ти, │ ось уже п│вроку
живемо поруч...
Ми вдарили по руках │ поклялись Аллахом та │м'ям нашого пророка, хай
буде благословен весь його святий р│д та його │м'я, що шануватимемо справи
один одного.
Подорож до Канбали була легка │ безтурботна. За весь час переходу я
змайстрував до човна-кар│ба невелику щоглу та приладнав до не┐ бамбукову рею
з в│трильцем.
А от