галас │ вогн│ на бар│дж│ мен│ не подобались. Я боявся │ боюсь
вогню на корабл│. А дикий галас заважав мен│ зосередитись │ п│дготуватися до
зустр│ч│ з з│нджами.
Я в│в корабель, │ тому зробив зауваження про дим в│д вогнища вдень та
в│дкритий вогонь уноч│. А його дуже далеко видно.
▓бн Хасан засм│явся.
-- Чого ти бо┐шся! Я не знаю судна з кращим ходом, н│ж мо║! Якщо багато
корабл│в за нами поженуться -- ми втечемо. Якщо два-три -- ми ┐х подола║мо.
Нехай хлопц│ будуть в сил│, нехай танцюють │ сп│вають!
I корабель чад│в димами в│д жаровень удень │ вноч│, │ велетенський
барабан гуркот│в так, що здавалось -- переляка║ нав│ть кит│в-кашалот│в та
вс│х акул!
В│д Канбали, не кидаючи к│твиц│ б│ля ┐┐ берег│в, а т│льки п│знавши ┐┐
вноч│ по величезн│й к│лькост│ вогн│в, ми повернули │ обережно п│шли на
п│вдень уздовж берега. Досягши широти вершини славного острова Аль-Кумру, я
попрохав ▓бн Хасана спинитися недалеко в│д берега, щоб добре п│дготувати │
перев│рити все начиння │ поповнити запаси води. I, головне, п│дготувати
матрос│в до випробувань.
Скликав усю команду до одного, як лише ми закр│пились к│твицями на дн│.
I пояснив ┐м ус│м -- в│д нахуди ▓бн Хасана та руббана-парса до
дидбана-мулата │ з│нджа-нурця -- все, що сам знав │ пережив у цих водах, │
те, що взнав в│д бувалих людей.
Правов│рн│ │ язичники! -- сказав ┐м. Во│стину св│дчу: д│ла Аллаха
величн│ й незбагнен│! Ось, наприклад, остр│в Аль-Кумр. В│н зовс│м недалеко
в│д Африки. Та добутися до нього легше в│д Суматри чи Яви, долаючи тисяч│
фарсах│в зеленого моря-океану, ан│ж через непевну протоку з ┐┐ бурхливими
теч│ями та протитеч│ями!..
В│три й м│сяць у сво┐й чверт│ були точн│с│нько так│, як п│д час
ганебно┐ подорож│ тих шакал│в.1 I я ризикнув провести корабель
шляхом ближчим до Аль-Кумру, н│ж до Африки. А там, долаючи бурхлив│
п│дступн│ води протоки, просто повернути на зах│д.
-- Друз│ мо┐ мореплавц│! Ми п│дпливли до м│сця, до невидимо┐ брами в
кра┐ну Софалу -- кра┐ну золота │ кан│бал│в. Тут диявольська частина св│ту, │
Аллах в│дступа║ в цих краях в│д нас. I да║ нам змогу довести сво║ моряцьке
вм│ння │ мужн│сть! Закликаю вс│х вас сотворити салят-аль-хаджа, щоб
виповнились ус│ наш│ над│┐!!!
I ще вноч│, за вс│ма правилами вирахувавши киблу Мекки благословенно┐,
представ на молитв│ │ був ус│м правов│рним на корабл│ │мамом 14!
П│сля того ми почали св│й шлях до бажаних золотих берег│в. Тут
в│дкрилося, що ▓бн Хасан таки обдурив мене. Т│льки ми зрушили з м│сця, на
обр│┐ з'явились │ виросли чотири в│трильники -- чотири струнк│ │ хиж│
бар│дж│! Ось чому на його корабл│ день ┐ н│ч гуркот│в велетенський барабан
та в жаровнях спалювали димне дерево, а не вуг│ль!
Та я вирахував, коли настане моя черга зробити х│д у наш│й з ним гр│...
Лиш досягли половини широти Аль-Кумру, я наказав м│няти напрям. I вс│
руббани, п│дставивши прав│ борти бар│дж в│тру, пом│няли ре┐ на л│вий б│к.
Тут теч│я перла │з шаленою силою на п│вн│ч, а в│тер щосили стугон│в в│д
п│вн│чного сходу. Хвил│ були височенн│, нер│вн│, котилися рваними рядами. I
раптом м│ж хвилями утворювалися жахлив│ ями. О му'алл│ме! Коли бар│джа
починала лет│ти по схилу хвил│ в таку яму, стискався шлунок в│д жаху,
мертв│ло серце │ холод пронизував мозок!
Через трьохгодинку цього шаленого шляху одна │з бар│дж на наших очах
почала лет│ти вниз по схилу велетенсько┐ хвил│. Що було дал│, ми не бачили,
бо ми теж покотилися униз. А коли теч│я │ в│тер винесли нас на спок│йн│шу
воду, за нами пливли лише три бар│дж│!.
Нарешт│ я вп│знав потр│бну мен│ дорогу на вод│ -- трохи св│тл│ша смуга
│ менш│ хвил│ там зривались.
▓бн Хасане! Давай м│й товар │ спускай на воду кар│б!
Ну що ж, прощавай!..
I не встигли на бар│джах отямитись дидбани, як в│тер помчав м│й кар│б
по вершинах хвиль. Я ж закр│пив рею нерухомо │ заходився ще догр│бати
веслами.
Бар│дж│ не могли мене наздогнати, бо вони глибоко сид│ли у вод│, │ хоч
┐хн│ в│трила тягли на п│вденний зах│д, теч│я затримувала швидкий б│г. Коли
сховався в│д них за обр│й, я зразу ж зм│нив св│й шлях. А в│домо -- човни на
хвилях шляху не лишають...
Був приплив, │ довелося, може, добрих два фарсахи проплисти в мангрових
заростях, поки д│стався по-справжньому до твердого берега.
Миттю з'явились озбро║н│ з│ндж│. Серед них багато молодих д│вчат з
луками │ стр│лами. Я сказав ┐м к│лька сл│в ┐хнього мовою, т│, що запам'ятав.
Вони були вкрай здивован│.
Я показав ┐м, щоб вони забрали соб│ весь крам, кр│м скрин│, │ повели
мене до ┐хнього царя Н'бого... Вони вс│ витр│щили оч│, кинулися до човна │
розпод│лили, кому що нести. I зразу ж посп│шили вглиб материка. Та х│ба я
м│г з ними, найкращими б│гунами в св│т│, змагатись? Побачивши, що в│дстаю,
мене оточили д│вчата │ почали штрикати стр│лами!.. Довелося б│гти без
в│ддиху. Тому на головн│м майдан│ селища я не втримався на ногах, гепнувся в
порох. Поруч нос│┐ поклали мо┐ товари │ шк│ряну скриню. Нарешт│ в│ддихався │
п│двив оч│. Над│ мною стояв Н'бого -- сивий велет │з пошматованим бородатим
лицем. Споглядав мене │з хижим споко║м. Нарешт│ отворив спотворен│ вуста │
препоганою арабською мовою проказав:
Чужинцю! Як у тебе вистачило духу д│статись сюди?!
Царю! Одного разу ти врятував мене в│д лева. А тепер я прийшов, щоб ти
допом│г мен│. Я прив│з Китайський шовк │ трохи порцеляни. Мен│ потр│бен
золотий п│сок. Не заради пожадливост│, а щоб посоромити мо┐х недруг│в.
Як, це ти?! Але ж на тоб│ смерть мо┐х хлопц│в-страж│в! Бо це ти п│дпо┐в
┐х сонним з│ллям!
Я, царю! Я дуже боявся, що вони вир│жуть ус│х, а мене заберуть до вас
назавжди! Але то було давно, а зараз, о царю! Десь тут б│ля узбережжя
пливуть людолови на чотирьох добрих кораблях! Я плив на одному з них...
Н'бого порухом л│виц│ в│д│слав ус│х подал│.
-- Ще раз скажи мен│ -- це ти?
-- Я, царю! Намалювати камен│ з черепами?
-- Малюй!
I я в│стрям ножа намалював святилище в гаю.
Царю! Вони збираються по золото в кра┐ну Мошона!
Ти продаси мен│ ┐х за золотий п│сок?
О Н'бого! -- Я впав навкол│шки.-- Дай мен│ ст│льки золота, ск│льки
варт│ мо┐ товари! I н│ п│щинки б│льше!
Я кинувся до паки │з шовком, розв'язав вузол │ розкрив першу й другу
обгортку... Те, що я побачив, кинуло мене в порох без всякого дихання!.. Цей
перевертень в паку з-п│д чудового шовку поскладав пошматован│, закривавлен│
халати китайських купц│в, куртки матрос│в │ солдат│в! Я с│в на землю │
заридав -- усе для мене ск│нчилось! Видовбають раби царя Н'бого зал│зними
теслами д│рку у вапняков│й брил│ │ поставлять туди м│й безокий черепок!...
Н'бого схилився над│ мною │ торкнувся мого плеча.
-- Мореплавцю! Тебе обдурили купц│, як │ мене колись! Зав'яжи свою
паку, щоб н│хто з мо┐х людей не бачив. Сам сиди тут. Пот│м тебе проведуть до
мене.
Я вмить ожив т│лом │ просв│тл│в душею.
А цар Н'бого разом │з стар│йшинами в│д│йшли в │нший к│нець майдану.
Вони предовго радились, а пот│м загуркот│в барабан, │ до Н'бого за наказами
п│дходили командири загон│в. Як т│льки цар к│нчав напучування, вони зразу
кидались б│гти до сво┐х во┐н│в. I з ус│х бок│в почали гуркот│ти барабани
в│йни.
Той гурк│т враз усе зм│нив -- з м│ста почали виходити люди. Скарб ж│нки
несли на голов│, а малих д│тей за спиною, б│льших вели за руки. Тихо, без
галасу, як ото йдуть поле колупати червону п│сну землю. З багатьох двор│в
потягло димом │ р│зним з│ллям. Особливо наче г│рчавим молоком молочаю. Я все
зрозум│в умить --варили св│жу отруту!
Пот│м прийшла за мною дв│ оголен│ красун│ │ в│двели в один з курен│в
царя.
Цар Н'бого пригостив мене доброю печенею │ пальмовим вином, а по
трапез│ пояснив:
-- Ти сво║часно прин│с зв│стку про граб│жник│в. Але час непевний, а на
тоб│ кров мо┐х во┐н│в... Тому, щоб не було у людей спокуси, я дам тоб│
охорону, нос│┐в │ ст│льки золота, н│би тво┐ товари були справжн│ми. Ти ┐х
лишиш на мо┐м подв│р'┐. Поки вони в мене, н│хто не зачепить ┐х │ пальцем...
Але не спокушай долю │ посп│шай!.. Я пробув у важк│й робот│ з матросами аж
чотири роки на одному корабл│... I знаю тепер достеменно -- все треба робити
сво║часно... Зараз тоб│ треба посп│шати!..
I ще до веч│рньо┐ зор│ я знову був у дороз│. Його люди провели мене до
земель сус│днього племен│. А там я сплатив трохи золота, │ мене повели дал│.
Так я йшов два м│сяц│ без упину. Коли ж мен│ ставало зовс│м непереливки,
нос│┐ тягли мене, поклавши на мою скриню.
На прибережне торжище, де зустр│чалися з│ндж│ погани та
з│ндж│-мусульмани, араби-купц│ та купц│-яванц│, я ледь дочвалав власними
ногами, а скриню мою несли четверо раб│в, яких я купив в останн│м племен│.
Коли здибався з правов│рними, то зразу ж при св│дках в│дпустив ус│х
чотирьох на волю. Думаю, о шейх, що нема потреби тоб│ пояснювати, чому я так
вчинив... Проте ┐м не було куди под│тися. Вони й попросились зо мною в
Арав│ю. Та по дороз│ руббан │ нахуда наш│ щось передумали │ повезли сво┐
товари зам│сть Дж│дди з Аден. Отут я й припустився помилки, що зразу ж не
перес│в на │нший в│трильник та й не посп│шив до Хормузу. Частину сво┐х
дивин, що були в мо┐й скрин│, я виг│дно продав │ заходився описувати свою
останню подорож по африканських л│сах та степах. Я втратив пильн│сть │,
зам│сть того щоб тримати в│дпущеник│в при соб│ як охоронц│в, в│дпустив ┐х до
порту працювати нос│ями. Не те, що я пожадливий. Думав: нехай потруться
серед людей, швидше навчаться мови, буде ┐м легше пот│м.
Отож я забув про тих г│║н, що колись полонили Н'бого. Я зр│дка бував у
порту, там зустр│в к│лькох знайомих по мандрах по Китаю та на Суматру. А
родич│ тих п│длюк, а вони були ще учнями на корабл│, коли я в│дпустив
Н'бого, по розмовах у порту │ по мо┐х зустр│чах уяснили соб│, що я │ ║ той
хлопець Ал│, друг Н'бого. Почалося за мною полювання. пхн│ пос│паки нав│ть
п│дглядали за мною кр│зь д│рочку в г│псов│й стел│. I, вив│давши, що я пишу
книжку з малюнками та, найголовн│ше, не нашим письмом... Мене схопили, коли
навколо зовс│м не було людей. Притягли до ра┐са аденського порту, а пот│м
в│двели до кад│ та богослов│в. Як доказ мо║┐ вини виставили книгу мандр│в.
Ус│ вони намагалися прочитати │ хоч трохи зрозум│ти. Та справжн│х книжник│в
│ тлумач│в серед них не було! Почали мене звинувачувати в найтяжчих гр│хах
-- н│би я ║ретик. Ба б│льше -- безбожник! Не дотримуюсь Корану │ хадис│в!
Нав│ть г│рше -- н│би я в│дступник │ потай перейшов до християнства! За це
вже мен│ могла бути в│рна смерть!
Але │нш│ звинуватили мене у чарод│йств│, ворожб│, дружб│ з
африканськими чаклунами-людо┐дами, що я напускав порчу на людей, хвороби │
заговорював в│тер! Як доказ притягли перед кад│ мою шк│ряну скриню з ус│ма
заморськими штуками. Ще мене звинуватили в несплат│ закяту за мо║ майно │
несплат│ мита за вв│з до Адену чотирьох раб│в-з│ндж│в. Хоч я клявся вс│ма
присягами, вони не пов│рили, що я в│дпустив чорних на волю. Мо┐х
в│дпущеник│в схопили люди ра┐са. У ра┐са ┐х за безц│нь купили мо┐ вороги й
продали нещасних кудись на │нд│йський корабель. Скарби мо║┐ скрин│ частково
продали, а частково знищили... Гасаб 15, чистий гасаб!!! А я
чекав уже страти! Власне, вироку, бо без Салах-ад-Д│нового родича-ем│ра
схвалення жодна страта не в│дбувалася!
Я чекав у глибок│м п│дземелл│.
Раптом охоронц│ сполошились. пхн│ голоси стали запоб│глив│, улеслив│. 3
мене зняли пута │ повели до лазн│ п│д охороною, й мили у лазн│ чотири гарн│,
як сон, нев│льниц│. Вони вмащували благовоннями мо║ збол│ле т│ло. I я
заплакав, бо згадав про свого б│дного тата Хасана, якому так потр│бна була
хороша ж│нка!.. Та ще я знав -- мене в│дмивають │ вмащують не в│д сп│вчуття
до мо┐х мук!
На мене накинули п│сля лазн│ довге чорне покривало, щоб я не запам'ятав
дороги, │ повели якимись вулицями.
Пот│м через безл│ч к│мнат провели до невеличкого пота║много помешкання,
де сид│в сам кат│б аденського султана. Кат│б був чолов│к рослий, а лице мав
драглисте. Хоча борода починалась у нього зразу в│д очей, проте була якась
р│дка й кущами. В│н саме розглядав малюнки в мо┐й книз│, │ мовчки показав
мен│ с│дати. Охоронц│ нас полишили наодинц│.
Випитував в│н усе ┤речно й спок│йно. Про те, зв│дки я, якого роду, як
став матросом. Не перебивав │ не намагався зловити на якихось недоречностях
чи брехн│.
Мандр│вцю! -- нарешт│ виголосив в│н.-- Справа твоя дуже заплутана.
Проти тебе страшн│ звинувачення. Вс│ тво┐ д│ла сл│д уважно й справедливо
досл│дити. А для цього потр│бен час │ твоя щир│сть. Коли в мене буде час,
тод│ буду з тобою займатися розсл│дуванням. А поки що живи тут. Т│льки
пам'ятай -- н│яких розмов про сво┐ мандри │ справи з│ слугами чи охороною.
Хоч одне слово ┐м ляпнеш -- в│дправишся до в'язниц│!
Т│кати не раджу. Ти не зна║ш людей, як│ в│ддали тебе в руки сторож│.
Вони тебе та║мно замордують, бо хто ж тоб│ вибачить царя з│ндж│в --
софальських людо┐д│в?..
О господине! Я не зможу все добре пригадати, бо найголовн│ш│ д│ла
викарбуван│ в мене на бамбуков│й палиц│. Умовними знаками на н│й ║ те, чого
я й у книгу не написав!
На трет│й день палиця в│днайшлась. Хоч за мною стежили, я в│дкрив свою
дудку, витяг потр│бне з│лля │ стр│ли-голки з отрутою. А щоб охоронц│ н│чого
не зрозум│ли, я по к│лька годин крутив палицею, як китайц│-ф│гляр│ на базар│
в Гуанджоу...
Нарешт│ через к│лька дн│в, коли я в│д'┐вся │ в│д│спався, прийшов кат│б.
Тепер уже все питав по книз│. Хто мене навчив християнськ│й абетц│, де я
вчився │ в кого наш│й грамот│, хто може п│дтвердити мо┐ заняття. Слухав в│н
уважно, по к│лька раз│в перепитував, Просив деяк│ м│сця досконально │з
подробицями пояснити. I весь час ц│кавився, де ж│нки хтив│, а де байдуж│, де
зрадлив│, а де в│рн│, де найкрасив│ш│, де як одягаються.
Спочатку в мене була думка дурити його по дороговказах з│рок, м│сяця та
сонця. Але зразу ж блискавкою зринула │нша думка: у невол│ так ласкаво з
тобою ще н│коли не поводились. Це страшно! Будь певен, книги тоб│ б│льше не
бачити!.. Т│льки б вирватися зв│дс│ля на зелен│ хвил│, п│д ясн│ зор│!
I я виказав йому вс│ стоянки м│сяця й сонця та заходи й сходи з│рок по
вс│х сво┐х шляхах... окр│м волод│нь Н'бого...
М│й же господар усе випитував мене про Софалу, з яко┐ я вин│с золото.
Т│льки не про золото питав, а про людськ│ звича┐, зброю, знову про ж│нок та
┐х прикраси...
Т│║┐ ноч│ нам принесли ┐жу дв│ служниц│. Ми ┐ли, а вони звеселяли нас
сп│вом та грою на бубон│. Та куди ┐м до Н│ссо!
Раптом приб│г слуга │ щось зашепот│в кат│бу на вухо. Той спохмурн│в │,
крекчучи, зв│вся на р│вн│. Д│вки п│дхопилися теж.
-- А ви куди? Султан вас │ще не кличе! Розважайте мандр│вця хоч до
ранку, поки я не повернуся в│д султана...
П│шов в│н, та вухо мо║, як я не прислухався, не вловило, щоб хазя┐н з│
слугами полишив свою розк│шну оселю.
Знову мен│ пастку влаштовано. I я знав, яку! Тому заковтав того
африканського з│лля │ вир│шив чекати, що ж почнуть робити п│дговорен│
служниц│. А вони запалили ще другий св│тильник │ почали по черз│ танцювати.
Нарешт│ сказали, що ┐м важко дихати │ поспускали сво┐ сорочки до пояса,
п│дперезавшись рукавами, щоб сорочки зовс│м не злет│ли з них.
Але куди ┐м до Рустемового ж│ноцтва!
Вони ж, хизуючись одна перед одною, геть роз│бралися. Тод│ я п│дв│вся,
щоб загасити св│тильники. Але обидв│ злякано схопили мене за руки.
-- Не треба, не треба! Без св│тильник│в буде нец│каво! -- в один голос
завищали вони │ ствердили сво┐ми криками, що кат│б п│дгляда║ за нами.
Мене ж охопила шалена лють, як │ тод│, коли я побачив "подарунок"
Рашида │бн Хасана! Т│льки в Софал│ мною опанувала лють │ в│дчай, а цього
разу я знав, що переграю найсильн│шого бугая! I справа не т│льки в
африканському з│лл│. Я в кат│ба в│д│спався, в│д'┐вся │ пив добру воду!..
П│д ранок, слава Аллаху, я приморився, та й д│я з│лля почала слабшати.
I я зм│г хоч годину поспати. А ц│ з к│мнати просто виповзли, п│дтримуючи
одна одну та хапаючись за ст│ни.
Наступно┐ ноч│ з'явився кат│б з│ страшенно вимученим обличчям, В його
погляд│ я вловив острах │ повагу.
-- М│й повелителю │ спасителю! Мен│ треба з тобою поговорити
в│ч-на-в│ч. Без очей чужих │ зайвих вух...
В│н кивнув головою, │ ми п│днялися пота║мними сходами на дах палацу.
Я запропонував йому за свободу весь запас африканського з│лля. Т│льки
нехай в│н поклянеться на Коран│. Коли в│н виконав клятву за вс│ма правилами
шар│ату, я сказав йому, що з│ллям позакладен│ вс│ бамбуков│ палиц│ в остов│
мо║┐ шк│ряно┐ скрин│. В│н зна║, в кого скриня. Нехай принесуть скриню, а я
на його очах вийму з трубок порошок.
Так │ було зроблено.
Але щоб йому не сваритися з кад│ та богословами, мене в│дправили назад
до в'язниц│.
Пот│м з│бралися судд│ на чол│ з головним кад│ Адена. Книгу спалили в
мене на очах, а поп│л примусили з'┐сти.
Тростинами били майже до смерт│ │ в│дпустили. ▓ти я не м│г. Доповзти до
першо┐ вбого┐ халупи мен│ допомогла одна з вуличних музик. Вона мене й
доглянула, поки я видужав.
Пот│м я потяг до Маската на благеньк│й дерев'янц│ без палуби. I та
музика помандрувала з│ мною. Знову я став старцем. 3 ус│х мо┐х багатств у
мене лишилася т│льки бамбукова "дудка" │з запасом стр│л-голок │ отрутою.
Падуча Зоря Мор│в │ вулична д│вка!.. Ще до мого покарання ┐й наговорила
всяких чудес про мене зв│дниця, а зв│дниця про мо┐ "подвиги" дов│далася в│д
наложниць кат│ба. От вона з чужих побрехеньок │ мала мене за вершину
мужських можливостей... Не знаю, чим би все ск│нчилось... Певно, посварились
би та розб│глись... Т│льки ┐┐ вбили. Вже в С│раф│ мене хот│ли сплячого
захопити хашаш│ни, а вона мене стерегла. Вона одному виколола око, а другому
проткнула груди. А ┐й встромили ножа в спину, просто в серце. Нав│ть не
скрикнула │ сконала.
А хашаш│н, що без ока лишився, впустив св│й г│лянський н│ж. Так я мав
доказ, що вони знову натрапили на м│й сл│д. Але тепер у мене ║ пом│ч... Та
про друз│в н│чого тоб│ не розпов│м, щоб у тих не було спокуси тебе мордувати
│ випитувати про мо┐х друз│в... А тепер, прошу тебе, щоб вони не могли тебе
звинуватити у змов│ з│ мною, в│зьми, випий цього з│лля. У тебе за якийсь час
почнеться лихоманка, схожа на болотну пропасницю. Нехай тобою оп│куються
сус│ди-купц│. Слуги ┐хн│ вс│м розпатякають, що ти важко хвор│в, ледь не
помер... Може, нав│ть хтось │з шакал│в нав│да║ться, щоб перев│рити, чи
справд│ ти хворий... М│й вчителю, м│й му'алл│ме! Вибач мен│, що я знов
об'явився перед тобою │ знов через мене нав│далися до тебе ц│ скажен│ пси...
Ал│ схилив свою лискучу голову │ ц│лував руки старого зв│здаря.
-- Ал│! --жахнувся старий.-- Ти плачеш?!!
-- О му'алл│ме! Як же мен│ не плакати, коли вони ст│льки рок│в не
полишають мене в споко┐? Як же мен│ не плакати, коли я не зм│г перейняти
тво║┐ науки?! Як мен│ не плакати, коли людям зовс│м не потр│бн│ мо┐ правдив│
слова про заморськ│ дива?! Як же мен│ не плакати, коли сво║ю появою в м│ст│
я загрожую мо║му му'алл│му, мо║му вз│рцев│?! Як мен│ не плакати, коли мене
весь час дурять?! Моя музика розпов│ла, що коли я пояснював кат│бов│ свого
книгу, два його сини за запиналом списували вс│ слова про шлях до
Софали...-- Ал│ заскрегот│в зубами │ впав крижем на плавучий остр│в. Т│ло
його били корч│, │ в│н рвав пальцями осоку, ламав очеретини.
Враз Ал│ п│дв│вся │ омив лице.
-- М│й му'алл│ме! Помолимося, щоб удача не полишала мене. Бо я почав
стомлюватись. Будь мо┐м │мамом!
I старий предстояв на молитв│ │мамом перед Ал│.
Пот│м Ал│ витяг трьох добрих сом│в на кукан│ й прив'язав ┐х до
лоцманового човна. Старий випив з│лля │ зразу ж пол│з у човен.
-- О шейх! Посп│шай, щоб тебе не почало лихоманити далеко в│д осел│...
Й Ал│ виштовхнув мандейцевого човна на чисте плесо протоки.
На п│вдороз│ до купецько┐ в│лли лоцмана почала т│пати лихоманка. I
рибалки-сус│ди, що теж поверталися з риболовл│, пригнали човна до купецько┐
осел│ з "хворим" лоцманом.
Ще до вечора на в│ллу прибув ▓бн Юсуф, страшенно постар│лий,
розжир│лий. На його завжди червон│ в│д вина та читання оч│ напливали сльози
-- чи то в│д безсилля допомогти сво║му старому другов│-сп│врозмовнику, чи то
просто в│д слабост│, пияцтва та старост│.
Того ж вечора, коли замовкло квил│ння муедзин│в, │ вузька скибка м│сяця
заколивалась у струменях припливно┐ хвил│, до осел│ мандейця швидко приплив
човен, Один човняр-куфадж│, другий перс-моряк -- у червоних шароварах,
шк│рян│й куртц│ з м│дними наклепками; повстяна шапка обгорнута тюрбаном,
довгий в│льний к│нець тюрбана закривав бородате обличчя майже до очей.
В│н розплатився з куфадж│ ср│бною пайсою 16 │ легко видерся
на х│дник. У л│в│й руц│ тримав маленького ║менського топ│рця на предовг│м
бамбуков│м держаку. Дивно тримав -- кулак на р│вн│ п│дбор│ддя, й пальц│
затиснут│ п│д самим топ│рцем. Правиця в│льна, з│гнута трохи │ пальц│ ледь
розчеп│рен│.
Озирнувся на вс│ боки, постояв, поки куфадж│ в│дпливе, │ в к│лька
легких стрибк│в був б│ля дверей лоцманового будинку. Легенько постукав
дверним к│льцем у дошки, трохи в│дхиливши тюрбан в│д уст, прошепот│в:
-- Му'алл│ме! В│дчини мандр│вников│.
I зразу ж в│дступив на два кроки поп│д ст│ною.
За дверима мовчали.
Тод│ в│н к│нцем дивного предовгого топорища поторсав к│льце.
В будинку щось зашаруд│ло. Двер│ тихо в│дчинились на ширину людського
т│ла. Але перс-моряк завмер п│д ст│ною │ не заходив. Нарешт│ двер│ тихо
рипнули │ розчинилися ширше. В отв│р визирнув бородатий чолов│к у б│л│м
вбранн│, дуже схожий на мандейця.
Зразу ж почулося легке "хух!", н│би хто р│зко видихнув пов│тря,
округливши губи.
-- О-оо-о-о! -- тихо опадаючи, застогнав бородатий │ став рачки на
пороз│. В│н не рухався, стоячи кол│ньми в с│нях, а руками на вулиц│.
Хтось пробував його затягти досередини, та бородатий щосили вчепився в
пор│г. Тод│ якийсь чолов│к вискочив на вулицю │ почав в│дривати руки
бородатого в│д порога...
Знову почулось легке │ водночас р│зке "хух!". Другий чолов│к р│зко
випростався │ схопився обома руками за шию.
-- Що там? Чого вовтузишся? Тягни його сюди! -- люто сичав хтось в
глибин│ с│ней.
Перс-моряк швидко п│дступив до дверей │, приклавши до вуст к│нець
бамбукового топорища, щосили дмухнув.
Р│зке "хух!" злилося │з стогоном │ лайкою.
В той же час неподал│к за будинками, на роз│ каналу, спинився човен, │
з нього вийшов стрункий молодик у чорн│м плащ│. Плат добре закривав лице,
т│льки оч│ були в│дкрит│.
В│н, як │ перс-моряк, обдивився на вс│ боки. Пот│м тихо свиснув, як
н│чна птаха, │ йому в│дпов│в з-п│д паркану такий самий писк. Трохи згодом
зв│вся на ноги убогий дерв│ш-каландар.
Молодик │ дерв│ш зблизилися, пошепот│ли про щось, │ дал│ молодик
продовжив св│й шлях до лоцманового дому-веж│. Т│льки взявся за к│льце на
дверях, як вони в│дчинились, │ молодик переступив через пор│г. У ту ж мить
на нього накинули с│тку-вахаб │ затопили кулаком в лице. Удар прийшовся по
нос│, │ в тиш│ було чутно, як хруснула носова к│стка. Нев│домий захитався,
застогнав │ прихилився до ст│ни, намагаючись п│дняти поборкан│ с│ткою руки.
Чути було, не дивлячись на важке дихання к│лькох людей, як швидко крапле
кров. В│н вовтузився, намагаючись зв│льнити руки, │ щось белькот│в,
захлинаючись власною кров'ю. Поки в│н не встиг вив│льнитись, моряк обкрутив
його линвою по руках та ногах, затягнув на ши┐ зашморг │ прохрип│в
приглушеним голосом:
-- Рипатимешся -- сам себе вдавиш! А писнеш -- я вдавлю. Покрути руками
-- чу║ш, як затягу║ петля горлянку?!
У двер│ умовно пошкрябалися, │ моряк в│дчинив. Спочатку в д│м вступило
дво║ чолов│к│в, │ один з них п│дняв над головою скляний корабельний л│хтар.
Певно, до того тримав його п│д полою чорного широкого плаща.
Пот│м з вулиц│ штовхнули в д│м каландаря-дерв│ша. За ним теж зайшли два
чолов│ки, як │ перш│, у чорних плащах беду┐нських...
П│дтягли гнота │ при св│тл│ добре обдивились.
На п│длоз│ п│д ст│ною валялися дво║ незнайомих │ важко стогнали. Трохи
дал│, б│ля порогу в к│мнату, скоцюрбився господар харчевн│ Абу Сабах. В│н
стис пальцями шмати подерто┐ сорочки │ важко дихав. 3 грудей у нього
стирчала маленька стр│лка-голка, не б│льша вказ│вного пальця. Зам│сть
оперення на к│нц│ мала обкрутну │з бавовняно┐ вати.
В того, хто спочатку виглядав под│бним до мандейця, така ж стр│лка
стирчала │з щоки. В третього з м│цно┐ воласто┐ ши┐ визирав лише уламок тако┐
само┐ стр│лки...
В п│дставного мандейця в│двалилася б│ла борода, │ в│н виявився
рудобородим купцем, що недавно в мандейця грав на аль-ут│.
Перс-моряк кр│зь запинало прохрип│в:
-- Поки вони здур│ли в│д болю, в'яж│ть ┐х! А каландаря дайте мен│!
Моряк обшукав дерв│ша по всьому т│лу,
-- Див│ться -- ось як треба нож│ ховати!
I витяг з-п│д дерги дерв│ша два довгих │ гострих, як бритва, клич│.
Пов'язаних перетягли в к│мнату │ посадовили, притуливши до ст│ни.
В молодика все ще напливала кров з носа.
Моряк поправив к│нець тюрбана, п│дступив до побитого │ надавив йому на
ши┐, пот│м на потилиц│.
-- Тепер перестане... Т│льки скажи -- хто з них зар│зав мою Зухру? Оцей
кривий одноокий каландар? Може, ц│ купц│? Абу Сабах не м│г -- у нього
торг│вля на м│сц│... Так хто зар│зав Зухру? Мовчите? Я вас ус│х потоплю.
Пов'яжу ноги, а на шию глеки з водою. Хлопц│, закоркуйте глеки!
Дво║ притягли глеки з водою │ позатикали ┐х дерев'яними чопами, а до
горла швидко приладнали тонк│ мотузки.
Моряк нахилився │ рвонув у рудобородого стр│лу з рани, пот│м в другого
│ в третього.
-- Не б│йтеся, шакали! Ви подур│ли не в│д отрути, а в│д пекучого
мастила! Це для страху, щоб вам дух забило │ голос в│дняло... Я проти
Шейх-уль-Джебала н│чого не маю... Якщо ваш │мам хоче одержати д│амант -- ви
йому сьогодн│ ж │ понесете. Я проведу вас до схованки │ ви сам│ витягнете
перстень з д│амантом... Передайте вс│м вашим да'┐ │ вашому │маму,
благословення Аллаха на нього, що я н│де й н│коли не збираюся змагатись │з
вашими людьми. Хоча став сильн│шим, н│ж будь-коли! Я вивчив чарод│йство й
отрути на Аль-Кумр│, в Софал│ Людо┐д│в │ в мисливц│в на Малацц│. Щоб ви
пересв│дчились, зараз я взнаю, хто з вас, шакал│в, хот│в обдурити │мама │
привласнити соб│ перстень, коли я п│д тортурами викажу його схованку...
Перс-матрос налив у миску води, насипав з│лля з одн│║┐ бамбуково┐
палички, пот│м з друго┐, розколотив пальцем │ сам в│дпив к│лька ковтк│в.
П│дходив │ давав пити кожному по два ковтки. У дерв│ша клацали зуби об
миску. А на Абу Сабаха п│сля першого ковтка напала гикавка, │ в│н усе
в│дригував пов│тря │ н│як не м│г в│ддихатись. По другому разу моряк випив
ковток │ напо┐в поборканих хашаш│н│в. Останн│ми пили з│лля дерв│ш │ Абу
Сабах.
I обох за якийсь час почали ламати корч│, вони задихались в│д болю, а
вражен│ стр│лами, навпаки, почали в│дходити.
-- Дивись, голубе │мама! Ганьба на вашу голову: дво║ ваших спокусилися
заз│хнути на те, чого прагне ваш │мам!.. Ти сам пот│м вир│шиш, що з ними
вчинити. Але поверн│мось на попередн║: хто зар│зав мою Зухру?! Ви пролили
кров -- я вимагаю викуп за кров! Ще раз питаю -- хто зар│зав мою Зухру?..
Значить, тод│ ти, голубе │мама, заплатиш мен│. Бо ти тут │ сьогодн│ -- руки
│мама! Плата така, як у Кита┐; хочеш -- звалашу тим ножем, що в тебе на
спин│ п│д лахами схований? А хочеш, око вийму?.. Тим ножем, що до литки
прив'язаний?.. Вибирай!..
Моряк почав закасувати рукава сорочки. Четверо його друз│в стояли за
ним, оголивши довг│ бухарськ│ клич│, │ пильнували за кожним порухом │
поглядом поборканих.
Молодика била лихоманка -- тепер не кров капала на п│длогу, а рясний
п│т чур│в по його обличчю │ крапав на дол│вку. В│н стукот│в зубами, як
дерв│ш, │ гикав, як т│льки-но Абу Сабах!
Моряк знову заходився з водою та з│ллям.
I, приставивши до ши┐ Абу Сабаха й дерв│ша лезо, змусив випити. Обо║
небавом почали куняти, поз│хати, а там │ наб│к завалилися й засоп│ли в
м│цному сн│.
-- Ну, ти, наймолодший брат Абу Амара, нарешт│ вир│шив? -- тихо й
ласкаво спитав моряк у молодого хашаш│на.
Той щось белькот│в, але сл│в не можна було роз│брати.
-- Ага! Бачиш тепер, що я не дурн│ший за тебе, голубка │мама, │ за
ваших да'┐? Ваш│ ф│да┐ не бояться смерт│ │ тортур. Та кал│ка без ока
прим│тний дуже. I для Шейх-уль-Джебала ти без вартост│. А без ║ства для тебе
нема║ сенсу в житт│! Тому ти й затрусився, як шакал, а мав себе за
пантеру!.. Я в│дмовляюсь в│д викупу кров│. Але т│льки при одн│й умов│ --
н│хто з вас не пробуватиме мене вбити. Якщо ви мене заб'║те -- вс│ помрете,
здохнете, скона║те в│д того африканського з│лля, що випили. Не будете гнати
за мною б│льше -- все гаразд буде. А тепер ще слухайте. Це см│ття лишаю тут,
щоб воно нам не заважало. Зараз же попливемо на двох човнах до схованки. На
берег вийде лише брат Абу Амара, а │нш│ тихо сид│тимуть. Ви св│дки, що я
видаю схованку д│аманта. Пот│м ми сядемо в одного човна, а ви -- в │ншого.
Ви попливете до харчевн│ Абу Сабаха, ми -- назад до мандейця. Вранц│, не
ран│ше, прийдете за вашими шакалами. Хто посунеться ран│ше -- тому
стр│ла-голка з отрутою. А тепер ход│мо. Минула п│вн│чна сторожа...
Моряк надяг двом петл│ в│д глек│в на шию, а глеки подав у руки. Тод│
розв'язав ноги.
У "голубка" │мама спочатку забрав обидва нож│ │ витяг ще й третього з
рукава сорочки. П│сля того розв'язав пута, зняв петлю з ши┐ та стягнув тонку
рибальську с│тку...
М│сяць п│дн│сся над н│чною Басрою високо вгору, але тиша не панувала
над м│стом. 3 портових харчевень линули сп│ви, музика, лайка та крики.
Якийсь тесля-дивак серед ноч│ дзвен│в сокирою, кришачи окоренок на палуб│
струнко┐ бар│дж│. Хропли та │ржали кон│, призначен│ на вив│з до ▓нд│┐. За
М'ясним базаром, наче скажен│, кричали п│вн│, намагаючись випередити один
одного.
Деревн│ склади були на тому ж м│сц│, що й багато рок│в тому.
I мовчазний будинок-палац Айш│ так само схиляв сво║ вухо-ерк║р над
каналом, немов прислуховувався до всього: шемрання пав│тру, крок│в людей та
плюскоту весел.
Зате колишня Рустемова садиба звелася з-за височенного тину ще одн│║ю
будовою -- триповерховою вежею-будинком. Майже як мандейц│в д│м, т│льки
вищий │ дуже дорогий. 3 другого поверху ново┐ буд│вл│ линули весел│ сп│ви,
схлипування бубону та гугнявий свист зурни 17.
У двор│, за високим, тепер з цегли, муром, палали багаття. Щось там
смажили й варили. Чулися голоси багатьох людей, повискували собаки.
Моряк проговорив з-п│д запинала до "голубка" │мама:
-- Це добре! Он бачиш, ск│льки човн│в припнуто? А ск│льки куфадж│
чекають?
Вони проминули веселу садибу, розвернулись за три квартали й п│дпливли
тихо │ спок│йно до чорного ходу в садиб│ Айш│.
Моряк │ молодий хашаш│н видерлися на х│дник. Один з людей моряка
засв│тив л│хтар │ видерся за ними.
Чолов│к з л│хтарем нахилився до хв│ртки, хашаш│н │ моряк прис│ли
навпоч│пки:
-- Дивись! -- попередив моряк │ почав кличем розколупувати бруд, що
понабивався м│ж болонками │нд│йського дерева.-- Ось сучок! Бачиш? Тягни до
себе!
Хашаш│н тремтячими пальцями почав виколупувати сучок з лунки. Та щось
справа не йшла. Тод│ моряк в│дтрутив його, п│дколупнув сучок в│стрям клича,
│ сучок вилет│в з д│рки.
-- У тебе довг│ пальц│! Витягай перстень!
Та в хашаш│на с│пались руки. Моряк легким порухом втопив вказ│вного
пальця у деревину │ за мить п│дняв руку: В│д св│тла л│хтаря д│амант вдарив
блакитними стр│лами промен│в.
Руку! -- наказав моряк │, вхопивши хашаш│на, щосили проштовхнув його
великий палець у перстень.
Га?!--в нестям│ вигукнув "голубок". --Це в│н?!!
В│н! Бери сво┐ нож│ й б│жи до сво┐х. Т│льки в харчевню. Та швидко!
Молодик схопив у кожен кулак по р│заку │ за к│лька стрибк│в був б│ля
сво┐х.
В│н поперер│зав мотузки в│д глечик│в │ пута на ногах сво┐х старших
пом│чник│в. Вони не говорили н│ слова. Похапали кожен по веслу │ почали
загр│бати до великого каналу.
Моряки наче не посп│шали в│дпливати.
Т│льки-но човен з хашаш│нами подолав майже весь квартал, як з-за
звороту в│д Рустемового дворища вискочило два човни з│ стражниками.
Чад│ли яскрав│ нафтов│ смолоскипи. Гр│зний окрик з першого човна:
-- Стояти! ▓менем хал│фа!
Та перс-моряк кинувся до хв│ртки, вставив ключ у замок │ почав його
в│дмикати.
Його приятел│, пригнувшись, кинулися до човна. I в перса-моряка │ в
його друз│в полет│ли сп│вуч│ стр│ли.
Л│хтар упав на х│дник, │ вогонь розлився по дерев'яних колодах.
Хашаш│ни ще бачили, як стр│ла потрапила в спину матроса-перса, й в│н
завалився навзнак, в│дкинувши руку │з затиснутим здоровенним ключем.
Стражники вже вискочили на вулицю │ б│гли до пораненого:
-- Обережно! Це чаклун! -- волав ┐хн│й ра┐с.
I зразу ж моряк п│дв│вся │ в обох його кулаках заблищали довг│ леза.
Та передн│й страж вдарив його булавою в голову. Темна кров залила
обличчя, моряк захитався, зробив к│лька хитких крок│в. 3 голови в нього
злет│ла шапка з тюрбаном. I вс│ побачили, що це дерв│ш-каландар, а зовс│м не
перс-моряк!
Смертельно поранений вхопився руками за лице, спробував б│гти, але
зрушився з х│дника у воду.
Тим часом нафта з л│хтаря п│дповзла до дерев'яного паркана Айш│.
К│лька стражник│в кинулись гасити вогонь, │нш│ пострибали в човн.
Б│льший човен погнав за вт│качами.
Другий крутнувся на м│сц│, │ люди з нього жердинами намагалися намацати
т│ло у вод│.
Це було останн║, що могли бачити хашаш│ни, бо ще к│лька гребк│в веслами
-- │ вони вискочили в провулок великого каналу. Так само зник з ┐хн│х очей
човен з чотирма друзями загиблого перса-каландаря.
Четверо гребли щосили, аж п│нилась вода за човном.
А стр│ли сипалися на них одна за одною. К│лька вже вп'ялося в демено.
Якийсь час хашаш│ни ще чули крики, лайку. Та скоро │нш│ звуки наповнили
прост│р навколо них -- │ржали кон│ в конюшн│ ши┐тського хана. I п│яли друг│
п│вн│ баср│йсько┐ ноч│ початку м│сяця азара.
I з далекого Дар-ель-Кихабу надтр│снутий високий голос сп│вачки щемливо
виводив:
-- О Фат│мо, Фат│мо, Фат│мо! Ти ясная зоре моя!
Наступного ранку ра┐с порту приймав зв│ти сво┐х н│чних соглядата┐в.
Першим у пота║мну кел│ю моряцького хану приплентався русявобородий
казкар. Славився метким словом │ великою вправн│стю у п│длабузництв│. Та
ра┐су допов│в просто:
М│й господине! Був у бека. Г│лянц│, туркмени та кумани повпивались.
Перси пообжирались. Крамоли не було. П│сля п│вноч│ як│сь нев│дом│ хот│ли
п│дпалити бекову сус│дку -- стару Айшу. Та стражники погнались за
злочинцями. Одного п│дстр│лили. I в│н потонув. Чи
наздогнали стражники │нших, не знаю. Я прибув, коли на м│сц│ п│дпалу
стояли т│льки слуги та раби бека. Сам бачив обгор│ле дерево │ уламки
стр│л...
Ти не прин│с ┐х мен│?
-- М│й господине, я граматик. Я запам'ятовую │ п│дбираю загублен│
слова...
-- Добре! ▓ди!
Опов│дач, прикриваючи рота рукою, щоб не дихати винним духом прослизнув
у пота║мн│ двер│. Другим прил│з сухоногий кал│ка:
О м│й найясн│ший повелителю! М│й батько...
Встань │ не висп│вуй! Ти не муедзин!.. Що чув, що бачив?!
-- Що до заходу сонця Абу Сабах полишив свою харчевню │ поплив кудись.
П│сля полуноч│, може, перед другими п│внями, до його харчевн│ п│дплив човен.
В човн│ лежав в│н. Чи мертвий, чи смертельно поранений-- не знаю. Н│ч, сам
розум│║ш. Той, хто прив│з, був у плащ│ │ обличчя геть загорнуте платом. В│н
зайшов до осел│, а Абу Сабаха накрив якогось дергою. Хтось у дом│ заголосив,
та швидко крик урвався. Пот│м з дому вийшло дво║ з пакунками, с│ли в човна │
в│дпливли в б│к Зеленого базару...
▓ди. Пильнуй весь день за дом│вкою Абу Сабаха.
Я весь на очах │ на вухах, м│й батьку! -- Стрункий кал│ка з│гнувся, н│,
склався навп│л │, прихопивши милиц│, вправно виповз │з кел│┐.
Третьою прийшла пов│я з Дар-ель-Кихабу.
М│й господине! Сьогодн│ вноч│ стражники вбили каландаря Ахмеда Кривого,
коли застукали його б│ля садиби Айш│. Мен│ розпов│ла Навар, вона танцювала
сьогодн│ в бека...
Зв│дки вона зна║? Сама бачила?
пй Айша сказала. Айша сказала, що вона п│дглядала в щ│лину за тими, як│
щось шукали б│ля ┐┐ паркану. Коли ┐х побачила сторожа, вони кинулись б│гти │
впустили л│хтар з нафтою. Ледь не п│дпалили Айшу!
-- П│деш сьогодн│ до Айш│ │ все випита║ш...
Пов│я схилила голову в темн│м запинал│ │ випливла через пота║мн│ двер│
на вулицю.
Пот│м ра┐с ляснув у долон│, │ в к│мнату вступив стрункий юнак з каламом
та зошитом у руках.
Я слухаю, м│й господине!
Писати не треба. Запам'ятай. Проберись до садиби Айш│ │ подивись, чи не
лежать там уламки стр│л. Вс│ позбирай, принеси мен│. Зайди до Абу Сабаха │
взнай, що там робиться. I найголовн│ше -- взнай, хто сьогодн│ з касби був на
н│чн│й сторож│. Зрозум│в, для чого?
Так, господине. Я все чув... Я ще п│ду до тек│║ 18
каландар│в. Спитаю Ахмеда Кривого...
Молодець! ▓ди!
I ра┐с вдоволено посм│хнувся, що ма║ такого зд│бного пом│чника-кат│ба.
Того ж вечора в │нш│м хан│ в пота║мн│й ком│рчин│ ра┐су порту допов│дали
денн│ соглядата┐. Першим був водонос-з│ндж Раф│.
--О ем│р мого ем│ра! Коли я брав воду у мулат│в з саф│ни, вони сказали,
що бачили Абу Сабаха │ ще двох │з ним юнак│в у човн│. Вс│ вони були │з
запиналами на лицях...
Як же тво┐ мулати ┐х п│знали?!
По арбалетах, м│й ем│ре! Вони колись з Абу Сабахом ┐здили полювати...
Вони, Абу Сабах │ його люди, когось п│дсиджували. Не на птах│в були стр│ли.
А пот│м?
Т│, Абу Сабах │ його люди, не зачепили мулат│в │ кудись попливли в
протоку в очерети...
Другим допов│дав слуга м│няйла:
-- М│й повелителю! Посп│шаю │ вибачаюсь! Одна зв│стка -- приходив син
Абу Сабаха. Дуже стурбований. I щось н│с п│д пахвою, п│д сорочкою. Коли
виходив в│д м│няйла, розмахував обома руками │ був веселий...
Пом│чник р│зника з Баранячого базару спов│стив:
-- Сьогодн│ рибалки виймали верш│ на сом│в б│ля Пальмового острова │
витягли утопленика. Голий, одягу н│якого. Лице все об'┐дене крабами. Але
видно, що каландар, бо голомозий. Вони в│двезли до тек│║ каландар│в. Т│
сказали, що, певно, Ахмад Кривий, │ зразу поховали його.
П│сля них прийшов юний кат│б ра┐са.
Господине -- допов│даю! Жодна з чат н│чно┐ сторож│ не стр│ляла сьогодн│
вноч│ в граб│жник│в чи п│дпалювач│в! Ось я п│д│брав стр│ли. Стр│ла не
баср│йсько┐ роботи! Я носив уламки до лучник│в. Не признали. Кажуть, десь │з
перського берега. Каландаря поховали п│д веч│р. Айша як не своя --
присяга║ться Аллахом, що той, кого вбили, колись був, ще юнаком, у не┐
пожильцем. Каже, що рок│в десять тому в│н приходив до не┐, але так само
раптово зник, як │ з'явився. Каже, що вп│знала його по голосу. Каже, що це
якийсь Ал│... В Абу Сабаха харчевня заперта. Лишилися т│льки слуги. Де
хазя┐н, н│хто не зна║. А молодший син сьогодн│ з ж│нками по об│д│ поплив на
кар│б│ до Вас│ту... I... головне. Сьогодн│ вранц│ в│дплив до Убулли один
хормузський в│трильник. Ус│ матроси -- перси та бахран│ 19.
Привозив сюди кокоси та сандал. Полишив порт, так │ не спродавши нав│ть
половини товару.
Хто дозволив в│дплиття?
Вони, нахуда │ руббан, показали тв│й дозв│л з тво║ю печаткою │ п│дписом
начальнику загорож│ при маяках.
Хабар взяв?
Тисячу дирхем│в у пайсах. Мен│ в│ддав половину. Для тебе.
-- В│зьми соб│ п'яту частку │ мовчи, сину мо║┐ сестри. Б│льше
розсл│дувати не треба. Будемо подал│ в│д цих людожер│в. Дивись: все
сходиться. Тут як│сь рахунки м│ж ши┐тськими та │сма┐л│тськими да'┐. Абу
Сабах чолов│к Шейх-уль-Дж║бала, без сумн│ву, а весь час виставля║ться, як
верховод ши┐т│в. I раптом в│н зника║, а його родина т│ка║. I п│сля сутички
фальшивих стражник│в │ якихось нев│домих, серед яких один, чи каландар, чи
не каландар, потопа║, зн│ма║ться купець-перс │, не розпродавши товари,
посп│ша║ │з Бас