        юРИЙ лОГВИН. CЛiДИ НА ПЛИНФi

---------------------------------------------------------------
     &copy; Copyright юРИЙ лОГВИН
     E-mail: hadeda@ukrpost.net
     OCR: KYTY3OB <a  href="mailto:mchief@komos.ru">mchief@komos.ru</a>, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------

     Yuri Logvyn "Traces on the plynth"
     й CОpyright юРИЙ лОГВИН, 2001
     пОДГОТОВКА, КОРРЕКТУРА 15.11.2001 by <a href="mailto:mchief@komos.ru">KYTY3OB</a>
     дАННОЕ ХУДОЖЕСТВЕННОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ РАСПРОСТРАНЯЕТСЯ В ЭЛЕКТРОННОЙ ФОРМЕ С
     ВЕДОМА  И  СОГЛАСИЯ АВТОРА  ПРОИЗВЕДЕНИЯ НА  НЕКОММЕРЧЕСКОЙ  ОСНОВЕ ПРИ УСЛОВИИ
     СОХРАНЕНИЯ  ЦЕЛОСТНОСТИ   И  НЕИЗМЕННОСТИ  ТЕКСТА,  ВКЛЮЧАЯ  СОХРАНЕНИЕ НАСТОЯЩЕГО
     УВЕДОМЛЕНИЯ. лЮБОЕ  КОММЕРЧЕСКОЕ  ИСПОЛЬЗОВАНИЕ НАСТОЯЩЕГО  ТЕКСТА  БЕЗ ВЕДОМА И
     ПРЯМОГО СОГЛАСИЯ АВТОРА Hе допускается.
     пО   ВОПРОСАМ   КОММЕРЧЕСКОГО    ИСПОЛЬЗОВАНИЯ   ДАННОГО   ПРОИЗВЕДЕНИЯ ОБРАЩАЙТЕСЬ
     НЕПОСРЕДСТВЕННО К АВТОРУ ПО АДРЕСУ:
     E-mail:    luo_wentong@yahoo.com   тЕЛ.    (380    44)    235-2595   <a
href="luo_wentong@yahoo.com">юРИЙ лОГВИН</a> (Yuri Logvyn)


        сл▓ди на плинф▓


        I. засп▓в

     сТАР│ЮЧИЙ  МАЙСТЕР  РЕТЕЛЬНО ПОЗНАЧИВ  УС│ БОЛОНКИ ЗРУБУ, ПОЗНАЧИВ  УС│
ЧАСТИНИ БУДОВИ - В│Д В│КОНЕЦЬ-ЗАВОЛОК ДО СВОЛОК│В НА ВС│Х ПОВЕРХАХ. тОМУ В│Н
НЕ ВТРУЧАВСЯ ТЕПЕР У РОБОТУ ХЛОПЦ│В - ЗНАВ, УСЕ ДОБРЕ ЗРОБЛЯТЬ.
     зДОРОВ│, ВПРАВН│ ХЛОПЦ│ ПОСКИДАЛИ КОЖУХИ ТА СВИТКИ │, ЗАКАСАВШИ РУКАВА,
М│ЦНО  П│ДПЕРЕЗАВШИСЬ, ЗН│МАЛИ В│НЕЦЬ  ЗА  В│НЦЕМ  ДУБОВОГО  ЗРУБУ. дЗВЕН│ЛО
ВИСТОЯНЕ  ДЕРЕВО,  З  ШЕРХОТОМ  │   ТР│СКОМ  ОБСИПАВСЯ  ТИНЬК  ПОМАЛЬОВАНИХ,
ПОМЕРЕЖАНИХ СТ│Н.  пДУЧИЙ  ПИЛ ТУМАНОМ  РОЗПОВЗАВСЯ  ПОДВ│Р'ЯМ,  ВИКОЧУВАВСЯ
ЧЕРЕЗ В│ДКРИТ│ ВОРОТА НА ВУЛИЦЮ.
     тИХО, ТИХО С│ЯЛИСЬ СН│ЖИНКИ, ДЕСЬ СП│ВАЛИ ВЕЛИЧАЛЬНУ П│СНЮ МОЛОДОМУ.
     а СТАРИЙ МАЙСТЕР ЗАБИРАВ УСЕ СВО║ ДОБРО З вЕРХНЬОГО м│СТА.
     нАЧЕ  ЗАЦ│ПЕН│ЛИЙ, ДИВИВСЯ В│Н  НА  ХМАРИ КРЕЙДЯНОГО ПИЛУ,  ЩО ОГОРТАЛИ
ЗАЛИШКИ ЗРУБУ. яК ГАРЯЧЕ ЗАРАЗ ЙОГО РОБ│ТНИКАМ! оН ТО ОДИН, ТО ДРУГИЙ УТИРАВ
З ЧОЛА РЯСНИЙ П│Т.
     а МАЙСТРОВ│  ПРОХОЛОДНО. хОЛОД  ТЕПЕР  ЧАСТО  ПРОЙМА║  ЙОГО СПРАЦЬОВАНЕ
Т│ЛО.  а ЩЕ  ЧАСТ│ШЕ  ПРОХОЛОДОЮ ПРОЙМАЛО  ЙОГО ДУШУ, КОЛИСЬ ТАКУ ВЕСЕЛУ  ТА
ГАРЯЧУ.
     кОЛИ ВОНИ З  ДЯДЬКОМ ПОВЕРНУЛИСЬ │З ДАЛЕКИХ СОНЯЧНИХ оБЕЗ│В  │  ЙШЛИ НА
УКЛ│Н ДО ГОРОДНИКА, ТО  ПОБАЧИЛИ  ЗА  ПАКОЛЛЯМ  ПРЕДОВГОГО  ТИНУ МУРИ  сОФ│┐
сВЯТО┐,  ЗВЕДЕН│  НЕ МЕНШ,  ЯК  НА  ДВ│  КОСИХ  САЖЕН│.  мУРИ ЗГОРИ  НАКРИТ│
СОЛОМ'ЯНИМИ КУЛЯМИ. ▓ ┐Х ЗГОРИ ПРИТРУСИВ ПЕРШИЙ СН│Г.
     кОЛИ ВОНИ ЗБИРАЛИСЯ В ДАЛЕК│ оБЕЗИ ПО ЗОЛОТО, СВИНЕЦЬ │ М│ДЬ, ТО БУДОВА
БУЛА ВЕЛЕТЕНСЬКИМ МУРАШНИКОМ, А ГОМ│Н СТОЯВ, ПЛИВ ЗВ│ДС│ЛЯ НАД М│СТОМ.
     тЕПЕР  ЗА  ПАКОЛЛЯМ ТИНУ НЕ БУЛО КОЛОТНЕЧ│, ГОМОНУ, ГУРКОТУ, НЕ  РИП│ЛИ
ВОЗИ, НЕ ДЗВЕН│ЛИ СОКИРИ Й МОЛОТКИ. т│ЛЬКИ В│Д ЯМ З ВАПНОМ КЛУБОЧИЛАСЬ ГУСТА
ПАРА.
     ▓ ВСЕ ДОВКОЛА  ЗАСИПАВ, ЗАС│ВАВ  ПУХКИЙ СН│Г. сН│Г НЕВАГОМИМ ПОКРИВАЛОМ
ОГОРТАВ ЗОЛОТЕ, ЩЕ НЕ ОПАЛЕ ЛИСТЯ, ХОВАВ  У  Б│ЛОМУ СМАРАГДОВ│  СТЕБЛИНИ  ЩЕ
ЖИВО┐ ТРАВИ.  в│Н ТОД│  ЗНЯВ ОБЕЗЬКУ  КОШЛАТУ ШАПКУ  │  ЗВ│В ДО  НЕБА  ЛИЦЕ.
пРОХОЛОДН│ СН│ЖИНКИ ГАМУВАЛИ ЛИХОМАНКУ ЧЕКАННЯ... оСЬ ЗАРИП│ЛИ ВОРОТА. зАРАЗ
В│ДКРИЮТЬСЯ НАВСТ│Ж,  │ ЧЕРЕЗ НИХ ВИ┐ЗДЯТЬ САНИ З  БОЛОНКАМИ. а  НА БОЛОНКАХ
ПОЗНАЧКИ, ПОСТАВЛЕН│ ЙОГО РУКОЮ. пОВЕЗУТЬ  Ц│  БОЛОНКИ НА пОД│Л, │ ПОЧНЕ В│Н
ТАМ СКЛАДАТИ ┐Х У ЗРУБ НА НОВОМУ ПОДВ│Р'┐.
     а  ТУТ, У  вЕРХНЬОМУ  м│СТ│, НА  БУДОВ│ сВЯТО┐  сОФ│┐, НА ВПОРЯДКУВАНН│
ПОДВ│Р'Я  │  СЛУЖБИ,  НА  ВИВЕДЕНН│ зОЛОТИХ  ВОР│Т ПРОМИНУЛО  Б│ЛЬШ  Н│Ж ТРИ
ДЕСЯТИЛ│ТТЯ ЙОГО ЖИТТЯ.
     кЛУБОЧИЛАСЬ ┐ДУЧА КУРЯВА, А МАЙСТРОВ│  ЗГАДАЛИСЯ ТУМАНИ НАД │РП│НСЬКИМИ
БОЛОТАМИ,  ЯК  ВОНИ В  ТАКИЙ  ТУМАН  ПЕРЕХОДЯТЬ БРОДОМ НА ПРАВИЙ БЕРЕГ. зНОВ
ЗГАДАЛАСЬ ЗОЛОТА  ПОДОРОЖ В оБЕЗИ. нАЙЩАСЛИВ│ША ПОДОРОЖ ЙОГО  ЖИТТЯ. у СИН│Й
ВОД│  В│ДДЗЕРКАЛЕННЯ  КРУТОБОКОГО,  НАЧЕ  │З ЗОЛОТИХ  ДОШОК,  БОЙОВОГО ЧОВНА
ВАРЯЗЬКОГО.  с│ЧУТЬ ЗОЛОТ│ ВЕСЛА Б│РЮЗУ ВОДИ, НАПНУЛОСЬ КОЛЕСОМ, ЗАСВ│ТИЛОСЬ
СР│БЛОМ В│ТРИЛО. дЗВЕНЯТЬ  В│Д  НАПРУЖЕНО┐  ГОНИТВИ КРУТ│ БОКИ  ЧОВНА,  Р│ЖЕ
ВИСОКИЙ │ ГОСТРИЙ  Н│С  ТЕПЛУ  ДН│ПРОВУ  ВОДУ. а  В│Н,  САМОТУЖКИ П│ДБИРАЮЧИ
МЕЛОД│Ю, СП│ВА║ В│НШУВАННЯ МОГУТН│М ВЕСЛЯРАМ.
     оН ТАМ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО ВНИЗУ  В  ОДНУ МИТЬ СКРЕСЛА  КРИГА, ОПАЛИ СН│ГИ  З
ДЕРЕВ  │ ЛУГ│В,  ЗАЦВ│ЛИ  │  ОСИПАЛИ  ЗОЛОТИМ ПИЛОМ ВЕРБИ  │  ШЕЛЮГ,  │  ВСЕ
ЗАЗЕЛЕН│ЛО, ЗАЦВ│ЛО, │ ПОВ│НЬ В ОДНУ МИТЬ ОПАЛА. ▓  ПЛИВЕ-ПЛИНЕ ДАЛЕКО ВНИЗУ
ЧОВЕН,  МИНА║   ОДМ│ЛИНИ,  ТЕМН│  СМУГИ   ВОГКО┐  Р│Н│,  СМАРАГДОВ│  ЗАРОСТ│
ПРИБЕРЕЖНИХ ГА┐В.
     в│Н СТО┐ТЬ ТУТ УГОР│, НА  ВИСОЧЕННИХ КИ┐ВСЬКИХ КРУЧАХ, ЩЕ СКУТИХ ДОВГОЮ
ЗИМОЮ, │  ЗГАДУ║, ЯК В│Н, МАЛИЙ ТОД│, ВИДЕРСЯ ПО ШТАГАХ  НА РЕЮ, ПРИМОСТИВСЯ
НА   САМ│М  ВЕРШЕЧКУ   │   СПОГЛЯДА║  БЛИЗЬК│   СМАРАГДОВ│,   А   ДАЛЕК│   -
БЛАКИТНО-Б│РЮЗОВ│ - ПРИДН│ПРОВСЬК│ ГОРИ.
     ▓  НЕ ОЗИРНЕТЬСЯ  НАЗАД,  ВЛАСНЕ, НЕ ЗАЗИРНЕ В  МАЙБУТН║, ЩОБ  ПОБАЧИТИ
ЗАСИПАН│  ЩЕ  СН│ГОМ  СХИЛИ вЕРХНЬОГО  М│СТА │  ВГЛЕД│ТИ  ДЕСЬ ВИСОКО-ВИСОКО
САМОГО  СЕБЕ. сИВОГО,  У  С│Р│Й  ВОВЧ│Й  ШАПЦ│,  ЗГОРБЛЕНОГО,  │З  ГЛИБОКИМИ
ЗМОРШКАМИ НА ХУДОМУ ОБЛИЧЧ│,
     а  В│Н,  СИВОУСИЙ  МАЙСТЕР  БАЧИТЬ ЙОГО,  МАЛОГО, ВЕСЕЛОГО  МАНДР│ВЦЯ Й
СП│ВЦЯ, ЯК В│Н ДРЯПА║ТЬСЯ ПО ШТАГАХ НА РЕЮ.
     ▓ Н│ЧОГО МАЙСТРОВ│ НЕ ШКОДА З УС│Х Л│Т ПРОЖИТИХ.
     т│ЛЬКИ ШКОДА Т│║┐ БЕЗЖУРНОСТ│, ЩО МИНУЛА, РОЗВ│ЯЛАСЬ, ПРОЛЕТ│ЛА ПТАХОМ,
ПРОДЗВЕН│ЛА  П│СНЕЮ │ РОЗТАЛА  НАД  БЛАКИТТЮ  дН│ПРОВИХ ПЛЕС│В, НАД  ЗОЛОТОМ
дН│ПРОВО┐ Р│Н│.
     зА ЦЕЙ ЧАС ЗБУДУВАЛИ сВЯТУ сОФ│Ю.
     гОСПОДАР рУС│, ВЕЛИКИЙ КАГАН яРОСЛАВ УКР│ПИВ  ЖИТТЯ │ ПОРЯДОК  "рУСЬКОЮ
пРАВДОЮ", ЗМ│ЦНИВ ВО┐В │ ОЩАДЛИВО З│БРАВ СР│БЛО │ ЗЛАТО.
     мИНУЛИ Й СЛАВН│ ПОХОДИ СУПРОТИ ВОРОХОБНИХ СУС│Д│В.
     нАБЛИЖАВСЯ ЧАС БРАТОВБИВЧИХ ЧВАР МЕЖИ НАЩАДКАМИ яРОСЛАВА.
     н│ХТО З ЙОГО  СИН│В НЕ  ЗМОЖЕ БУТИ ║ДИНИМ  СПРАВЖН│М КАГАНОМ, СТОВПОМ │
ОПОРОЮ ВЛАДИ НА рУС│.
     ▓ СТАР│ЮЧИЙ МАЙСТЕР ЗНАВ ПРО ЦЕ │ ПОЛИШАВ вЕРХН║ м│СТО. зДА║ТЬСЯ, ТЕПЕР
ОТ │ НАСТАВ ЧАС ЗГАДАТИ  СЛОВА ТМУТОРОКАНСЬКОГО │УДЕЯ-М│НЯЙЛУ, ЩО КАЗАВ ТОД│
ХЛОПЧИКУ: "лЮБИ ПРАЦЮ, ЗНЕВАЖАЙ БАГАТСТВО │ НЕ ПРИЯЗН│ │З ВЛАДОЮ!'
     тОД│  МАЛИЙ НЕ  М│Г  ВТОРОПАТИ,  ЧОГО Ж ЦЕЙ  БАГАТИЙ М│НЯЙЛА КАЖЕ  ТАК│
СЛОВА. вСЕ, ЗДАВАЛОСЬ, ЗАПЕРЕЧУВАЛО  ЙОМУ. х│БА ТО ПРАЦЯ - М│НЯТИ ЗОЛОТО? чИ
М│Г  В│Н ЗНЕВАЖАТИ БАГАТСТВО,  НА ЯКОМУ СИД│В? ▓  ЧОМУ НЕ ВОДИТИ  ДРУЖБИ  │З
ВЛАДОЮ? яКБИ В│Н САМ  НЕ ПРИГОЩАВ КЛЮЧНИКА  КНЯЗЯ мСТИСЛАВА, Х│БА Б В│Н ТАК│
ДОСТАТКИ  З│БРАВ  У тМУТОРОКАН│?.. аЛЕ ТЕПЕР МАЙСТЕР ДЕЩО ПОЧИНАВ РОЗУМ│ТИ З
ТОГО ПОЧАТКУ В тМУТОРОКАН│... хОЧА, ВЛАСНЕ, ПОЧАЛОСЬ ВСЕ НЕ В тМУТОРОКАН│, А
ТОД│, В  К│НЦ│ ТРАВНЯ, У ДАЛЕКОМУ ДРЕВЛЯНСЬКОМУ  СЕЛ│. ▓ ВСЕ  ПОЧАЛОСЬ ЧЕРЕЗ
ДЯДЬКА ЙОГО.


        потакмна борть

     мАЛИЙ Б│ГАВ ЗА СВО┐М ДЯДЬКОМ, │ ТОМУ ЙОГО ПРОЗВАЛИ п│ВНИКОМ.  бО ДЯДЬКО
ПРОЗИВАВСЯ п│ВЕНЬ.  ▓ БУВ  ЛЮДИНОЮ П│ДНЕВ│ЛЬНОЮ. в│Н  ПОТРАПИВ  ДО БОЯРИНА У
КАБАЛУ. пОЗИЧИВ СР│БЛО, ЩОБ КУПИТИ СОБ│  КОНЯ.  тА  К│НЬ ЗА ЧОТИРИ ДН│ ЗДОХ.
оТОЖ ЛИШИВСЯ ДЯДЬКО БЕЗ КОНЯ │ СР│БЛА │ СТАВ ЗАКУПОМ БОЯРИНА сУДОМИРОВИЧА.
     тОМУ, КОЛИ З кИ║ВА ДО САДИБИ  ПРИБУВ КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ │ ЗАГАДАВ  ЛЮДЕЙ  НА
СПОРУДЖЕННЯ КИ┐ВСЬКИХ УКР│ПЛЕНЬ, БОЯРСЬКИЙ УПРАВИТЕЛЬ  ЗАГАДАВ ┐ХАТИ ВО ГРАД
ДЯДЬКОВ│ п│ВНЕВ│ ТА ЩЕ К│ЛЬКОМ ЧЕЛЯДНИКАМ.
     яК ПОЧУВ ПРО ТЕ п│ВНИК, ОДРАЗУ ПОБ│Г У СЕЛО. бУВ В│Н МАЛОГО  ЗРОСТУ, ТА
Й Л│ТАМИ ЩЕ НЕ ВИЙШОВ, А ПРОТЕ В│ДЗНАЧАВСЯ КМ│ТЛИВ│СТЮ │ ТЯМУЧ│СТЮ.
     зРАЗУ  КИНУВСЯ  ДО ПРАПРАБАБИ, БО  ┐┐  ВС│ ПОВАЖАЛИ, СЛУХАЛИ  │  НАВ│ТЬ
ПОБОЮВАЛИСЬ.
     п│ВНИК ПАВ ПЕРЕД  НЕЮ НАВКОЛ│ШКИ │ ПОЧАВ  ПРОХАТИ, ЩОБ ВОНА ЗАСТУПИЛАСЬ
ПЕРЕД БАТЬКОМ ТА МАТ│Р'Ю, │ ЩОБ ВОНИ В│ДПУСТИЛИ ЙОГО З ДЯДЬКОМ ДО кИ║ВА.
     - а ДУЖЕ ХОЧЕШ ДО кИ║ВА ПО┐ХАТИ?
     - б│ЛЬШЕ ЗА ВСЕ НА СВ│Т│!
     пРАПРАБАБА ЗАПЛЮЩИЛА ОЧ│. дОВГО, ДОВГО МОВЧАЛА, ПОТ│М ┐┐ РУКА НА ГОЛОВ│
ХЛОПЧИКА  ЗДРИГНУЛАСЬ │  ВОНА  ТИХИМ, АЛЕ ТВЕРДИМ  ГОЛОСОМ ПРОКАЗАЛА: "п│ДИ,
ПОКЛИЧ БАТЬКА!", ЩО БЕЗ СУМН│ВУ  ЗНАЧИЛО  - п│ВНИК ПО┐ДЕ  ДО  кИ║ВА  РАЗОМ З
ДЯДЬКОМ п│ВНЕМ.
     ▓ ОСЬ ТЕПЕР З ДОЗВОЛУ │ БЛАГОСЛОВЕННЯ БАТЬКА Й МАТЕР│ В│Н М│Г ┐ХАТИ  ДО
кИ║ВА РАЗОМ З ДЯДЬКОМ п│ВНЕМ.
     нАРАЗ ЙОГО ПОСВИСТОМ ПОКЛИКАЛИ │З ЧАГАР│В. хЛОПЧИНА ОЗИРНУВСЯ  - ОН  ЗА
КУПОЮ ЗЕЛЕН│ СХОВАВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.  в│Н МОВЧКИ П│ДМАНИВ  ПАЛЬЦЕМ  ДО  СЕБЕ
ХЛОПЧИКА.
     ▓ ОСЬ  ВОНИ ЙДУТЬ БОЛОТНОЮ СТЕЖКОЮ, ДЯДЬКО  НЕСЕ ЗДОРОВЕННИЙ КОШ│ЛЬ ДЛЯ
ВУГ│ЛЛЯ.
     - оСЬ ЩО. п│ВНИКУ! сЛУХАЙ УВАЖНО! йДЕМО  НЕ ПО ВУГ│ЛЛЯ. йДЕМО ПО МЕД. а
В КОШЕЛ│ ВСЮ СНАСТЬ СХОВАНО. нЕ Б│ЙСЯ - Я НЕ ЗЛОД│Й. мИ ЙДЕМО НЕ ДО ЛИПОВОГО
ГАЮ, А  НА СТАРЕ  БОЛОТО. тИ ДОБРЕ ЗНА║Ш - ТАМ, ДЕ СХОДЯТЬСЯ ЗЕМЛ│ БОЯРСЬКА,
КНЯЖА ТА С│ЛЬСЬКА. тАМ Н│ЧИЯ ЗЕМЛЯ.
     - дЕ Ж ТАМ БОРТ│? тАМ УСЕ ХИРЯВИЙ П│ДЛ│СОК ТА СТАР│ КРИВ│ СОСНИ.
     - пОБАЧИШ!..
     ▓  ОСЬ ВОНИ СТОЯТЬ  П│Д СТАРОЮ  ТОВСТОЮ В│ЛЬХОЮ. п│Д НОГАМИ ХЛЮПА║ РУДА
БОЛОТНА ВОДА.
     нА ЧОРН│Й  КОР│,  НЕВИСОКО НАД  КОР│ННЯМ  ВИР│ЗАНО  ДЯДЬКОВОГО  ЗНАКА -
ЗДИБЛЕНОГО КОНЯ.
     дЯДЬКО ПОВ│СИВ  КОШ│ЛЬ НА КРИВУ СОСОНКУ  │ ВИТЯГ ЛИНВУ. нА ОДНОМУ К│НЦ│
М│ЦНА РОГУЛЬКА,  А НА  ДРУГОМУ К│НЦ│  -  ЩЕ  РОГУЛЬКА, │ ДО  НЕ┐ ПРИПАСОВАН.
ДОЩЕЧКИ.
     дЯДЬКО ПРИВ'ЯЗАВ ДО  МОКРИХ ПОСТОЛ│В ЗАЛ│ЗН│ ПАЗУР│, ОБВ'ЯЗАВСЯ ЛИНВОЮ,
А СТОВБУР ОБПЕРЕЗАВ СИРОМ'ЯТНИМ ПАСОМ. в│ДКИНУВСЯ  НАЗАД │ ПОЧАВ РУХАТИСЬ ПО
ЧОРНОМУ СТОВБУРУ. в│ДКИНЕТЬСЯ НА  РЕМЕН│,  П│ДТЯГНЕ  ОДНУ НОГУ, ПОТ│М ДРУГУ,
ДОБРЕ  ВТИСКУЮЧИ  ЗАЛ│ЗН│ ПАЗУР│ В КОРУ, │ ШВИДКО ТОД│ ВЖЕ  ВИПРОСТОВУ║ТЬСЯ,
ОСЛАБИВШИ РЕМ│НЬ.
     п│ВНИК  ВНИЗУ,  ЗАДЕРШИ ГОЛОВУ  │ ЗАТАМУВАВШИ ПОДИХ,  ПРИГЛЯДА║ТЬСЯ  ДО
КОЖНОГО ПОРУХУ ДЯДЬКА .
     дЯДЬКО Д│СТАВСЯ ДО ┐ОВСГО'│ Г│ЛКИ, СТАВ НА  НЕ┐.  рИПИТЬ. мАЛОМУ ВСЕ АЖ
СТИСЛО - В│ЛЬХА ДЕРЕВО СЛАБКЕ, НЕНАД│ЙНЕ.
     оСЬ ДЯДЬКО ПЕРЕКИДА║ РОГУЛЬКУ НА ЛИНВ│ ЗА ТОВСТЕННИЙ СУЧОК. п│ДТЯГА║ НА
ЛИНВ│ С│ДАЛО, ПЕРЕВ│РЯ║  ЙОГО.  оБЕРЕЖНО  С│ДА║ НА НЬОГО. вИВ│ЛЬНИВШИ НОГИ │
В│ДВ'ЯЗАВШИ ПАС, СТРАВЛЮ║ ЛИНВУ │ ПЛАВКО  СПУСКА║ТЬСЯ  ДО  ВЕРХ│ВОК ОЧЕРЕТУ.
зАВИСА║ НАД ГОЛОВОЮ п│ВНИКА.
     - пОДАВАЙ ШВИДШЕ ТОРБУ З ГОРЩИКАМИ, ГЛЕК │ ЛИЧИНУ! ▓ НОЖА!
     дЯДЬКО  НАДЯГА║ ШАПКУ-ЛИЧИНУ З БЕРЕСТИ  ТА  К│НСЬКОГО ВОЛОСУ.  оБВ'ЯЗУ║
ЛИНВОЧКАМИ СОРОЧКУ │ ШТАНИ, ЩОБ БДЖОЛИ НЕ ПРОНИКЛИ П│Д ПОЛОТНО.
     - тИ В│ЗЬМИ ЛИКА  │  ВСЕ ОБВ'ЯЖИ! тА ШАПКУ  ДОБРЕ  НАТЯГНИ! тА  В│Д│ЙДИ
ПОДАЛ│! тА ДИВИСЬ ПИЛЬНО НА ВС│ БОКИ! пРИСЛУХАЙСЯ.
     дЯДЬКО  ТЯГНЕ  В│ЛЬНИЙ  К│НЕЦЬ ЛИНВИ,  │ ЛИНВА,  ПОВОЛ│ ПОСУВАЮЧИСЬ  ПО
ЗМАЗАНОМУ САЛОМ ГАКУ РОГУЛЬКИ, П│ДНОСИТЬ ДЯДЬКА п│ВНЯ ВГОРУ, ДО САМО┐ БОРТ│.
     зАВ'ЯЗАВШИ М│ЦНИМ, АЛЕ ПРОСТИМ ВУЗЛОМ ЛИНВУ, РОЗДМУХУ║ ЖАР У  ГЛЕЧИКУ З
Д│РОЧКАМИ.
     б│ЛИЙ МОЛОЧНИЙ ДИМ  ОГОРТА║  ВСЕ  НАВКОЛО ТУМАНОМ.  дЯДЬКО  З-ЗА  СПИНИ
ВИХОПЛЮ║ СТАРУ, НАДЩЕРБЛЕНУ СОКИРКУ │ ДВОМА УДАРАМИ РОЗШИРЮ║ Д│РКУ ДУПЛА.
     п│ВЕНЬ  ЗАНУРЮ║ РУКУ  В ДУПЛО  │ ПЕРЕКЛАДА║  В ГОРЩИК  ЗДОРОВЕННУ  КУЛЮ
ЗОЛОТИХ Щ│ЛЬНИК│В.
     зАТИМ НАПОВНЮ║ ДРУГ│ ГОРЩИКИ ЗОЛОТИМИ Щ│ЛЬНИКАМИ.
     гЛЕЧИК З ТРУТОМ ВИСИТЬ НА Г│ЛЦ│ │ КУРИТЬ МОЛОЧНИМ ДИМОМ.
     бДЖОЛИ,   ГУДУЧИ,   МОВ   ДАЛЕКА   БУРЯ,   ОБЛ│ПИЛИ  ДЯДЬКА   СУЦ│ЛЬНИМ
ЗОЛОТАВО-ЧОРНИМ ШАРОМ. дЯДЬКО ЩОСЬ КРИЧИТЬ НЕБОЖУ, АЛЕ ЗРОЗУМ│ТИ ВАЖКО.
     зРЕШТОЮ, ДЯДЬКО РОЗВ'ЯЗУ║ ВУЗОЛ ЛИНВИ │ ПРОСТО  ЛЕТИТЬ УНИЗ. а, ЩОБ  НЕ
ОБПЕКТИ ПАЛЬЦ│, ОБХОПЛЮ║ ЛИНВУ ПОЛОЮ СВИТИ.
     зА ДЯДЬКОМ ПАДА║ ХМАРА БДЖ│Л.
     мАЛИЙ  П│ДЛАЗИТЬ  П│Д  ПЕРЕВЕРНУТИЙ  КОШ│ЛЬ,  АЛЕ ВСЕ  Ж  К│ЛЬКА  БДЖ│Л
ПРОНИКЛИ У СХОВАНКУ.  вЧЕПИЛИСЬ  В  ЙОГО СОРОЧКУ.  ▓  ГУДУТЬ ТАК СТРАШНО, ЩО
СЕРЦЕ ХОЛОНЕ. ▓, ДО ТОГО Ж, НЕ ЗНА║Ш, ЗВ│ДК│ЛЯ ВОНИ ВЖАЛЯТЬ.
     дЯДЬКО П│ДХОПЛЮ║ ВСЕ НАЧИННЯ  │, РОЗМАХУЮЧИ  ДИМЛЯЧИМ ГЛЕЧИКОМ,  ШВИДКО
РУША║ ДО ЧАГАР│В.
     мАЛИЙ ЗВОДИТЬСЯ НА ТРЕМТЯЧ│ НОГИ │ ПОСП│ША║ ЗА НИМ.
     а НАД ОБОМА ДОБИЧНИКАМИ МСТИВО ГУДУТЬ БДЖОЛИ.
     гУСТ│ ЧАГАР│ РЯТУЮТЬ БОРТНИК│В ОД БДЖОЛИНО┐ ПОМСТИ. ▓ ДЯДЬКО, ЗАСИПАВШИ
В Д│РЧАСТИЙ ГЛЕК З│ЛЛЯ, РОЗВОДИТЬ ЩЕ Б│ЛЬШИЙ, ЩЕ ┐ДУЧ│ШИЙ ДИМ.
     тОД│ ВЖЕ РОЗБИРА║ТЬСЯ. пОЧИНА║ СТРУШУВАТИ, ОБИРАТИ СПУХЛИМИ ПАЛЬЦЯМИ │З
СЕБЕ БДЖ│Л. хОЧА  В│Н НАДЯГАВ ЛИЧИНУ,  У НЬОГО СПУХЛЕ  ЛИЦЕ, ШИЯ  │  РУКИ. у
МАЛОГО ОДНЕ ВУХО В│ДВИСЛО ЛЕДЬ НЕ ДО ПЛЕЧА.
     дЯДЬКО  │З ДНА  ТОРБИ  Д│СТА║ ЛАДУНКУ  З ЖОВТИМ МАСТИЛОМ │  ЗМАЩУ║ ВУХО
НЕБОЖУ.
     пОТ│М БЕРЕТЬСЯ ЗА СВОЮ ГУБУ.
     пЕКУЧИЙ Б│ЛЬ СПОЧАТКУ ПЕРЕТВОРЮ║ТЬСЯ НА Щ│МЛИВУ'СВЕРБЛЯЧКУ, А  ПОТ│М  │
ГЕТЬ ЗАТУХА║.
     - дЯДЬКУ! вОНИ НЕ ПРИЛЕТЯТЬ СЮДИ? вИ ┐Х ПОТРАВИЛИ ДИМОМ?
     - щО, ЩО, п│ВНИКУ! я ┐М │ СОТ│В З МЕДОМ ЛИШИВ, ЩОБ ВОНИ НЕ ПОДОХЛИ. оСЬ
ВОСЕНИ  ПОВЕРНЕМОСЬ  │З кИ║ВА, │ ЩЕ  В│ЗЬМЕМО...  мИ ЦЬОГО  РОКУ ПЕРШ│ ВЗЯЛИ
БОРТЬ.  гЛЕК ДАМО КОВАЛЕВ│ ЗА РОБОТУ. рЕШТУ  В│ЗЬМЕМО ДО кИ║ВА.  бАГАТ│ ЛЮДИ
ЛЮБЛЯТЬ  ПОДАРУНКИ...  нУ, А  НАШ│Й  ПРАПРАБАБ│  ПОНЕСЕШ  ШМАТОК ЗАБОЦЕНЯ. а
Б│ЛЬШЕ - Н│-Н│!
     - мОЖНА МЕН│ НОЖА ПОЛИЗАТИ?
     - бЕРИ.
     кРИВИЙ БОРТНИЦЬКИЙ Н│Ж, ЩО НИМ СОТИ П│ДР│ЗАЮТЬ, п│ВНИК ДОВГО ОБЛИЗУВАВ.
     а ДЯДЬКО ЛИШЕ СВО┐ ПАЛЬЦ│ ОБСМОКТАВ, ЯК ЗАВ'ЯЗАВ ГОРЩИКИ ЛИПОВИМ ЛУБОМ.


        болотна руда
     чЕЛЯДНИКИ  БОЯРСЬК│ ПАКУВАЛИ  ПРИПАСИ  З КОМОРИ, НАЧИННЯ ДЛЯ  РОБОТИ НА
БУДОВ│.
     а  ДЯДЬКОВ│  п│ВНЕВ│ ХОТ│ЛОСЯ  МАТИ  В кИ║В│  ДОБРУ  СОКИРУ  │  СПРАВНУ
РОГАТИНУ.
     оТ  В│Н │  ВИР│ШИВ  ЗВАРИТИ КРИЦЮ  ТА Й  ПОНЕСТИ ДО  ┐ХНЬОГО С│ЛЬСЬКОГО
КОВАЛЯ, ЩО СЛАВИВСЯ СВО║Ю ВПРАВН│СТЮ ПО ВС│Х ОКОЛИЦЯХ.
     дЯДЬКО  Й  НЕБ│Ж,  Т│ЛЬКИ  ЗАДН│ЛО, ВЗЯЛИ ДЕРЕВ'ЯНИЙ  ЗАСТУП,  МОЛОТОК,
ЗДОРОВЕННИЙ  КОШ│ЛЬ  НА ШЛЕЯХ, ЩОБ  ЗА СПИНОЮ ТЯГТИ,  ТА Й  ПОЧИМЧИКУВАЛИ ДО
ВИСОХЛОГО БОЛОТА ЧЕРЕЗ П│ЩАН│ ПАГОРБИ.
     дЯДЬКО, ПОПЛЮВАВШИ НА ДОЛОН│, ЗАХОДИВСЯ В│ДКИДАТИ ВЕРХН│Й  ШАР ЗЕМЛ│, В
ЯКОМУ  ПОСПЛ│ТАЛОСЯ  КОР│ННЯ ТРАВИ, В│ДКРИВ ЧИМАЛИЙ ШМАТ П│ЩАНОГО П│Д┤РУНТЯ,
РОЗКОПИРСАВ  П│СОК  │  Д│СТАВСЯ ДО  ВАЖКО┐ ЧЕРВОНО┐ РЕЧОВИНИ,  ЩО НАГАДУВАЛА
ВОДНОЧАС │ ГЛИНУ, │ ПЕРЕТЛ│ЛЕ РОСЛИННЕ КОР│ННЯ.
     дЯДЬКО ТАК  СТАРАВСЯ, ЩО  П│Т  З  ЙОГО  ЧОЛА АЖ  СИПАВСЯ  НА П│СОК,  НА
П│ДСОХЛУ СВ│ТЛУ РУДУ │ ЛИШАВСЯ ТАМ ЗНАЧКАМИ ТЕМНИХ ПЛЯМОК.
     мАЛИЙ ТЕЖ НЕ БАЙДИКУВАВ - З  КОЖНО┐ ГРУДКИ РУДИ В│Н СТАРАННО ОБТРУШУВАВ
П│СОК,  ЗАНАДТО  ВЕЛИК│ РОЗБИВАВ  МОЛОТКОМ. нЕБАВОМ  │ КОШИК  БУВ ПОВНИЙ  ДО
ВЕРХА.
     кОЛИ ДЯДЬКО, КРЕКНУВШИ В│Д НАПРУГИ, П│ДВ│ВСЯ  З ПОВНИМ КОШЕЛЕМ НА Р│ВН│
НОГИ, ЛОЗИНИ АЖ ЗАРИП│ЛИ.  оДНАК  ДЯДЬКО ПОСП│ШИВ УПЕРТО В  ГЛИБИНУ  Л│СУ ДО
ВУГЛЯР│В,
     п│ВНИК П│ДТИПОМ ПОСТРИБАВ ЗА НИМ, ТЯГНУЧИ НА ПЛЕЧ│  ЗАСТУПИ, МОЛОТОК  │
ГОСТРИЙ КИЙОК ДЛЯ ПОДР│БНЕННЯ РУДИ.
     п│Д ЛЕГКИМ ПАВ│ТРОМ НАД НИМИ ШЕЛЕСТ│ЛИ МОЛОДИМИ ЛИСТОЧКАМИ БЕРЕЗИ.
     а КР│ЗЬ АРОМАТ КВ│Т│В НА СОНЯЧНИХ ГАЛЯВИНАХ ВЖЕ ПРОБИВАВСЯ ЗДАЛЯ ┐ДУЧИЙ
ЗАПАХ ДЬОГТЮ.
     нЕБАВОМ  ПЕРЕД ПОДОРОЖН│МИ В│ДКРИЛАСЬ  ЧИ  ТО  ГАЛЯВИНА, ЧИ ТО ВИРУБКА,
ПОСЕРЕД ЯКО┐ СТОЯЛИ ЧИ ТО КУРЕН│, ЧИ ТО КОПИЦ│ С│НА.
     оДН│ ВИСОК│  ГОСТРОВЕРХ│ ВИБУДОВИ  ГОР│ЛИ ЧЕРВОНИМ  ПОЛУМ'ЯМ  │  ЧАД│ЛИ
ЧОРНИМ ДИМОМ, ДРУГ│ БУЛИ ОГОРНЕН│ СИВИМ ПРЕГУСТИМ ДИМОМ, ЗОВС│М ЧОРН│ КОПИЦ│
ЧАД│ЛИ ТОНЕСЕНЬКИМИ Ц│ВКАМИ ДИМУ.
     лЮДИ БУЛИ Б│ЛЯ ДОВГО┐ БУД│ВЛ│.
     лЮДИ ПЕРЕЛИВАЛИ ДЬОГОТЬ │З НЕВЕЛИКОГО БАРИЛА В Д│ЖКУ │ СТАВИЛИ НА КОЛУ.
     дЯДЬКО  ПОЛИШИВ п│ВНИКА З  ВАНТАЖЕМ  │  РУДОЮ  П│Д  ВЕЛИКИМ  ДЕРЕВОМ  У
МЕРЕХТЛИВОМУ БЛАКИТНОМУ ЗАТ│НКУ.
     дО ДЯДЬКА  З РИКАННЯМ  КИНУЛИСЬ  ЗДОРОВЕНН│ ПСИ.  тА ДЯДЬКО СХИЛИВСЯ ДО
НИХ, ЩОСЬ ┐М ЛАГ│ДНО ПРОГОВОРИВ, │ ВОНИ ДО НЬОГО ЗРАЗУ Ж ПРИВ│ТЛИВО ЗАМАХАЛИ
КУДЛАТИМИ ХВОСТАМИ.
     пОКИ  ДЯДЬКО РОЗМОВЛЯВ │З СТАРШИМИ  РОБ│ТНИКАМИ,  │НШ│  ВУГЛЯР│ СТАВИЛИ
НОВИЙ КОНУС │З ДЗВ│НКИХ ДУБОВИХ БОЛОНК│В.
     дЯДЬКО З ВУГЛЯРАМИ У ПРИЯЗН│. йОМУ, ВПРАВНОМУ МИСЛИВЦЕВ│, ВДАВАЛОСЬ БЕЗ
УСЯКИХ  СЛ│Д│В БРАТИ  ДИЧИНУ  │З КНЯЗ│ВСЬКОГО Л│СУ,  З БОЯРСЬКОГО ГАЮ. ▓ В│Н
ЗДОБИЧЧЮ Д│ЛИВСЯ З РОБ│ТНИКАМИ.
     пРИЯЗН│  ВУГЛЯР│  НАСИПАЛИ  ДЯДЬКОВ│  Ц│ЛИЙ М│Х  ДЗВ│НКОГО  ТА  ЛЕГКОГО
ДУБОВОГО ВУГ│ЛЛЯ.
     дЯДЬКО  ТА  НЕБ│Ж  ДОВГО НЕ ЗАТРИМУВАЛИСЬ  У ВУГЛЯР│В,  А ПОСП│ШИЛИ  ДО
РУДНОГО ЯРУ.
     яР ПОЧИНАВСЯ ЗА С│ЛЬСЬКИМ  ВАЛОМ. тАМ ЛЮДИ  БРАЛИ ГЛИНУ, ЩО Т│ЛЬКИ  ТУТ
ВИХОДИЛА СЕРЕД П│СК│В ТА ТОРФОВИЩ НАГОРУ Б│ЛЯ ┐ХНЬОГО СЕЛА.  тУТ  ВС│ ВАРИЛИ
КРИЦЮ ДЛЯ ВЛАСНИХ ПОТРЕБ.
     вИДНО БУЛО  ЧИМАЛО ПОКИНУТИХ  ДОМНИЦЬ  Р│ЗНОГО РОЗМ│РУ. оДНА  НЕВЕЛИЧКА
ДОМНИЦЯ БУЛА ЗГОРИ РОЗЛАМАНА, │ ДЯДЬКО ┐┐ ЗАГОДЯ П│ДМАЗАВ, П│ДРИХТУВАВ.
     а ТЕПЕР  В│Н ШВИДКО ЗАПОВНИВ УСЮ ДОМНИЦЮ ВУГ│ЛЛЯМ ТА РУДОЮ, ПЕРЕСИПАВШИ
┐Х ШАРАМИ.
     яК ЗАПРАВИВ │ ЗАМАЗАВ  ДОМНИЦЮ, ТО  С│ЛИ ПОПО┐СТИ,  БО  ВЖЕ  СМОКТАЛО Й
Р│ЗАЛО В КИШКАХ, ТАК ┐СТИ ХОТ│ЛОСЯ.
     ▓  БУЛИ ХЛ│Б-ЗАГРЕБА З ПОПЕЛОМ  НА ПОД│ ТА  РОЗВАРЕН│ ТОГОР│ЧН│  ГРИБИ,
СМАЧН│Ш│ ЗА СВЯТКОВ│ НА┐ДКИ.
     пО  ┐Ж│ ДЯДЬКО  В│Д│ЙШОВ  НАБ│К,  ПОВЕРНУВШИСЬ  ДО БОЛОТА,  ВКЛЯКНУВ НА
КОЛ│НА. чИТАВ ТА║МНИЙ ЗАГОВ│Р НА  ДОБРУ КРИЦЮ.  тАК ГОВОРИЛИ  ВС│  ЛЮДИ, АЛЕ
МАЛИЙ  ЗНАВ,  ЩО ТО  ЛЮДИ  КАЖУТЬ МОЛИТВУ БОГУ  сВАРОГУ,  СТАРОМУ БОГУ. а ЗА
МОЛИТВИ СТАРИМ БОГАМ КАРАЛИ │ ЦЕРКВА, │ КНЯЖА ВЛАДА.
     пО МОЛИТВ│ п│ВЕНЬ  ВИТЯГ │З  КОРОБА  М│ХИ  │ ПРИЛАДНАВ ┐Х  ДО  ГЛИНЯНИХ
ТРУБОК, ЩО СТИРЧАЛИ З ДОМНИЦ│, │ НАВ'ЯЗАВ ДО ПАЛИЦ│ КАМЕН│-ВАЖЕЛ│.
     оСЬ ЗАТИС п│ВЕНЬ Л│ВИЦЕЮ ГРИБ-ТРУТОВИК │ КРЕМ│НЬ ЖОВТИЙ, НАЧЕ ВОСКОВИЙ.
зМАХ  ПРАВИЦ│,  УДАР  СМУЖКОЮ   КРИЦ│,  ЧЕРВОНИЙ  Р│Й  │СКОР.  дАЛ│  ДИМ│ННЯ
БЕРЕСТЯНО┐ СМУГИ.
     оСЬ │ ВУГ│ЛЬ ЗАЧЕРВОНИВСЯ В ДОМНИЦ│. дЯДЬКО ШВИДКО ЗАБИВ ОТВ│Р ГЛИНЯНИМ
ЗДОРОВИМ Ч│ПОМ, ПРИМАЗАВ ГУСТОЮ ГЛИНОЮ │ ВХОПИВСЯ, ПОТЯГ ЗА РУЧКИ М│Х│В.
     мАЛОМУ ПРОСТО ДОВОДИЛОСЬ ЛЯГАТИ НА ПАЛИЦЮ,  ЩОБ ВАГА  ЙШЛА  ВГОРУ, А ЗА
ТИМ, ЩОБ ПРИТИСКУВАЛА М│Х, │ ПОВ│ТРЯ З НЬОГО ЩОБ ВИЙШЛО.
     у ДОМНИЦ│, В ГЛИБИН│ ┐┐ НУТРА ПОЧАЛИ НАРОДЖУВАТИСЬ ЯК│СЬ НЕПЕВН│ ЗВУКИ.
щОСЬ  ТАМ  Н│БИ  СХЛИПУВАЛО, БУЛЬКОТ│ЛО,  КАХИКАЛО.  а З  ГОР│ШНЬОГО  ОТВОРУ
ВИРИВАВСЯ СН│П │СКОР, СЛЬОЗИВСЯ ПРОЗОРОЮ СМУЖКОЮ ЧАД.
     дОМНИЦЯ  РОЗ│ГР│ЛАСЬ  ТАК,  ЩО НАВКОЛО  ПАШ│ЛО  ЖАРОМ, │ МОКРЕ В│Д ПОТУ
ВОЛОССЯ ВМИТЬ ПРОСИХАЛО В│Д ГАРЯЧОГО ПОВ│ВАННЯ.
     в│Д НЕБУВАЛОГО ЖАРУ СВ│ЖА ГЛИНА  П│ШЛА ПАВУТИННИМИ  ТР│ЩИНАМИ, │  З НИХ
ТЯГЛО КИСЛО-СОЛОДКИМ ЧАДОМ.
     п│ВНИКУ ЗАПАМОРОЧИЛОСЬ У ГОЛОВ│.
     дЯДЬКО  В│ДТЯГ  ЙОГО  НАБ│К,  ЛАЮЧИ СЕБЕ  ЗА  НЕОБАЧН│СТЬ,  │  ЗРАЗУ  Ж
ЗАХОДИВСЯ ГНАТИ ОБИДВА М│ХИ.
     яКЩО  ХОЧ ТРОХИ ЗГАЯТИ ЧАС  │ НЕ ЗАДУВАТИ М│ХАМИ  ПОВ│ТРЯ, ВСЕ ПРОПАДЕ.
тРЕБА БУДЕ РОЗКОЛУПУВАТИ ДОМНИЦЮ │ ВСЕ ПОЧИНАТИ СПОЧАТКУ.
     мАЛИЙ НА ПРОХОЛОДНОМУ В│ТЕРЦ│, ЩО  ПОВ│ВАВ В│Д Л│СУ, ПОСТУПОВО ОТЯМИВСЯ
В│Д ЧАДУ. т│ЛЬКИ СИЛИ НЕ БУЛО Н│ЯКО┐ В М'ЯЗАХ.
     а ДЯДЬКО  ВСЕ  Б│ГАВ  В│Д  М│ХУ  ДО  М│ХУ  │ ЩОСИЛИ  ВДУВАВ  ПОВ│ТРЯ  В
РОЗПЕЧЕНУ, ЩО АЖ СВ│ТИЛАСЯ РОЖЕВИМ, ДОМНИЦЮ.
     кОЛИ ДЯДЬКО ЗАУВАЖИВ:  ЧЕРЕЗ ОТВ│Р  НЕ ВИЛ│ТАЮТЬ ВЖЕ ВОГНЕН│ З│РОЧКИ  -
ВИР│ШИВ: ЧАС ЗАК│НЧУВАТИ. зНАЧИТЬ, ВУГ│ЛЛЯ ВЖЕ ВИГОР│ЛО.
     дОВГОЮ М│ЦНОЮ  ГОСТРОЮ  НА К│НЦ│ ДУБОВОЮ  ЖЕРДИНОЮ ДОВБОНУВ  п│ВЕНЬ  ПО
Л│ТНИКУ  У  ГЛИНЯНУ  ЗАМАЗКУ.  пАЛИЦЯ  ЗАЙШЛА,  В│Н  КРУТОНУВ НЕЮ │ ВИВЕРНУВ
НАЗОВН│ ГЛИНЯНОГО ЧОПА. к│НЕЦЬ  ПАЛИЦ│  СПАЛАХНУВ СИН│М  ВОГНЕМ.  з  ОТВОРУ,
БРИЗКАЮЧИ  ВОГНЕНИМИ КРАПЛЯМИ, ВИЛИВСЯ ШЛАК. нА  ПОВ│ТР│ В│Н  ПОЧАВ ТЕМН│ТИ,
ТАХНУТИ │ ШВИДКО ГУСТ│ТИ.
     дЯДЬКО  СИД│В  НЕПОДАЛ│К  ДОМНИЦ│.  дОБРЕ  БУЛО  В│Д  ┐┐  ТЕПЛА.  вОНА,
ЗДАВАЛОСЬ,  │  НЕ ЗБИРА║ТЬСЯ  ВИЧАХАТИ. хЛОПЧИК ПРИТУЛИВСЯ ДО ДЯДЬКА │ ЗРАЗУ
ЗАСНУВ.
     зА ВАЛОМ, ЗА ГОСТРИМ ПАКОЛЛЯМ, У ТЕСОВИХ СТАЙНЯХ ЗАСП│ВАЛИ ПЕРШ│ П│ВН│.
     сТАРШИЙ  ПРИКРИВ  СВИТОЮ  МЕНШОГО │  ЗАХОДИВСЯ ВСЕ ПРИВОДИТИ  ДО  ЛАДУ:
НАЧИННЯ, ┐ЖУ, ОДЯГ, А ТОД│ Й КОЛО ДОМНИЦ│ ЗАХОДИВСЯ.
     ▓ ВРЕШТ│-РЕШТ Д│СТАВСЯ  ДО НЕСТЕРПИМО-ГАРЯЧО┐ КРИЦ│.  вОНА  ЗАСТИГЛА НА
ДН│ Н│БИ ТОВСТИМ СТАЛЕВИМ ОЛАДКОМ. мОЧАЮЧИ ЩОРАЗ РУКАВИЦ│  У ВОДУ, ОБПАЛЮЮЧИ
ВУСА  ТА  КОРОТЕНЬКУ БОР│ДКУ,  п│ВЕНЬ ВСЕ  Ж ВИДОБУВ  НА  ГОРУ ТЕМНОБЛАКИТНУ
КРИЦЮ.
     кИНУВ КРИЦЮ НА ОДИН │З ВЕЛИКИХ КАМЕН│В, ЩО  ВИРОСТАЛИ  ТУТ │З ЗЕМЛ│, │,
НЕ ЖАЛ│ЮЧИ СЕБЕ, ЗАХОДИВСЯ В│ДБИВАТИ МОЛОТОМ, ПОКИ ВОНА ГЕТЬ НЕ ЗАТВЕРД│ЛА.
     в│Д ГУРКОТУ Й ДЗВОНУ МАЛОМУ СОН В│ДЛЕТ│В УМИТЬ, │ В│Н СХОПИВСЯ НА НОГИ.
     - дАВАЙ, ДОПОМОЖУ! дАВАЙ!
     дЯДЬКО,  КИВНУВШИ НА  ЗГОДУ,  ПЕРЕДАВ РУЧКИ  ЩИПЦ│В МАЛОМУ  │ ЗАХОДИВСЯ
ОБ│РУЧ ГАТИТИ ПО КРИЦ│.
     п│СЛЯ КОЖНОГО УДАРУ КРИЦЯ П│ДСКАКУВАЛА РАЗОМ │З ЩИПЦЯМИ, │  ХЛОПЕЦЬ ТЕЖ
П│ДСКАКУВАВ.
     дЯДЬКО  ДОСИТЬ ШВИДКО  ВПРАВИВСЯ  З ПРОКОВКОЮ,  │ ТОВСТИЙ  ОЛАДОК КРИЦ│
ПЕРЕТВОРИВСЯ НА С│РО-СИН│Й БРУСОК МЕТАЛУ.
     бУЛА   ВЖЕ  ГЛИБОКА  Н│Ч,   ЯК  ВОНИ  П│ДКР│ПИЛИ  СВО┐   СИЛИ   СУШЕНОЮ
ВЕДМЕЖАТИНОЮ, ЯКУ ЩЕ ВОСЕНИ ЗАГОТУВАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     ▓ТИ ДО КОВАЛЯ ВНОЧ│ ВОНИ НЕ НАВАЖИЛИСЬ │ ПРОДР│МАЛИ Б│ЛЯ ДОМНИЦ│.
     зАПУГАВ  ПУГАЧ  У СОСНОВ│М  Л│С│,  │  П│СЛЯ  ТОГО ВОНИ ВЖЕ  НЕ ПРОСПАЛИ
П│ВН│В.
     п│ШЛИ П│ЩАНИМ БЕЛЕБНЕМ ДО П│ЩАНОГО ЯРУ.
     зА ДУБОВИМ ГОСТРОВЕРХИМ  ТИНОМ СЕЛО ДОСИПАЛО ОСТАНН│ ХВИЛ│, ДОДИВЛЯЛОСЬ
ОСТАНН│ МИТ│ СН│В.
     дАЛЕКО  ЗА  СИВИМ ЖИТН│М ПОЛЕМ ЧОРН│В  Л│С,  НАД  ЯКИМ ЗГАСАЛИ  ОСТАНН│
З│РКИ.
     нА  УЗЛ│СС│  ХРИПКО  │  СУМКО,  ВОСТАНН║, ПЕВНО,  ПЕРЕД ДНЕМ, ЗАКРИЧАЛА
ДРЕМЛЮГА.
     мОВ  МАЛЕСЕНЬКА  ФОРТЕЦЯ ЗА СЕЛОМ,  ЗА  ВАЛОМ  СТОЯЛА  ОКРЕМО  кОВАЛЕВА
САДИБА. пРО ВСЯК ВИПАДОК - ЩОБ │З КУЗНЕЮ НЕ ВИГОР│ЛО ВСЕ СЕЛО.
     кУЗНЯ СТОЯЛА НИЖЧЕ, В ЯРУ,  ОКРЕМО В│Д САДИБИ. пРОСТА КУЗНЯ, ОДИН ЗРУБ.
пАКОЛЛЯ ЩЕ ВРИТЕ З ТРЬОХ БОК│В. а ВГОР│  БУЛА ЗАВ│СА  З  РОЗКОЛОТОГО ЛЕМЕХУ.
уСЕРЕДИН│ ВСЕ БУЛО РЕТЕЛЬНО ОБМАЗАНЕ ГРУБИМ ШАРОМ Б│ЛО┐ ГЛИНИ.
     пРАВДА, ПО РОКАХ  Б│ЛА ГЛИНА ПРОСЯКЛА  К│ПТЯВОЮ, ДИМОМ │ ЗРОБИЛАСЬ ГЕТЬ
ЧОРНА, ЯК ГЛУПА Н│Ч.
     кОЛИ ДЯДЬКО З НЕБОЖЕМ  ДОСЯГЛИ САМО┐  КУЗН│, ВГОР│ НАД  НИМИ З│ СКРИПОМ
РОЗ│ЙШЛИСЯ СТУЛКИ ВОР│Т, │ З'ЯВИВСЯ САМ ЗНАМЕНИТИЙ КОВАЛЬ.
     дОБРОГО ЗРОСТУ, У КОРОТК│Й Л│ТН│Й СВИТ│. сТАВШИ НА ВОРОТАХ, БРИЗКНУВ │З
ЧАШ│ НА КОРОВУ ВОДИ, А ТОД│ СКАЗАВ У ГЛИБИНУ ДВОРУ:
     - пУСКАЙ!
     -  бАЧ, ЯКИЙ  ХИТРУН! - зАШЕПОТ│В п│ВЕНЬ НЕБОЖЕВ│. - вИГОНЯ║  ХУДОБУ НА
ПАСОВИЩЕ │ КРОПИТЬ ВОДОЮ З ЧАКЛУНСЬКОГО ГУЛЬБИЩА. а  САМ ХРЕЩЕНИЙ! нАВ│ТЬ НА
КУЗН│ ХРЕСТ ВИР│ЗАНО!
     - а ЦЕ ДОПОМОЖЕ?
     -  кОЛИ  ДОПОМОЖЕ ХРИСТИЯНСЬКА  МОЛИТВА...  а КОЛИ  БУВА║ │  ПОГАНСЬКИЙ
ЗАГОВ│Р.
     дЯДЬКО П│ДВ│ВСЯ, НАКАЗАВШИ п│ВНИКУ СИД│ТИ │ НЕ РИПАТИСЬ.
     вОНИ КЛАНЯЛИСЬ ОДИН ОДНОМУ, КИВАЛИ ГОЛОВАМИ. пОТ│М  ЩОСЬ ПЕРЕЙШЛО З РУК
ДЯДЬКА ДО РУК КОВАЛЯ.
     пОТ│М ГОВОРИВ ДЯДЬКО, А КОВАЛЬ ЛИШЕ ГОЛОВОЮ КИВАВ.
     кУЗНЮ КОВАЛЬ В│Д│МКНУВ ДОВГИМ КЛЮЧЕМ.
     мОЖЕ  Б ЛЮДИ │ ДОР│КАЛИ КОВАЛЕВ│ ЗА ЗАМОК, ЗА ТЕ, ЩО ЛЮДЕЙ СТЕРЕЖЕТЬСЯ.
аЛЕ │ КЛЮЧ, │ ЗАМОК БУЛИ ЙОГО ВЛАСНО┐ РОБОТИ, │ Н│ХТО Н│ СЛОВА НЕ ВИМОВИВ.
     вИЙШОВ │З КУЗН│ КОВАЛЬ У ШК│РЯН│М ЛИСКУЧ│М ФАРТУС│. в│Н Н│С ПОВНУ ЖМЕНЮ
ЖЕВР│ЮЧОГО ВУГ│ЛЛЯ.
     яК п│ВНИК ТЕ ПОБАЧИВ, ЙОМУ АЖ П'ЯТИ ЗАПЕКЛО.
     кОВАЛЬ ВИСИПАВ ЖАРИНИ В КУПУ ВУГ│ЛЛЯ.
     дЯДЬКО ВХОПИВСЯ ЗА ВАЖ│ЛЬ М│ХА, ЩОСИЛИ ПОТЯГ.
     фУРКНУВ  М│Х,  ЗЛЕТ│ЛА ХМАРКА  ЧОРНОГО  ПИЛУ, │  ЧОРНЕ  ВУГ│ЛЛЯ  ПОЧАЛО
ЖЕВР│ТИ. пОТ│М ПОЛЕТ│ЛИ │СКРИ, ЗНЯЛАСЬ ХМАРКА ВУГ│ЛЬНО┐ КУРЯВИ.
     кОВАЛЬ  ВСУНУВ  КРИЦЮ   ДО  ГОРНА.  ▓  ВОНА  ПОЧАЛА  НАБУВАТИ  КОЛЬОРУ,
РОЗКВ│ТАТИ СЯЙВОМ.
     кОВАЛЬ  УХОПИВ  ГУБЧАСТИМИ ЩИПЦЯМИ  СМУГУ │  ПЕРЕДАВ п│ВНЕВ│.  пОСТАВИВ
ЗУБИЛО НА СМУГУ, УДАРИВ МОЛОТОМ │ РОЗС│К СМУГУ НА ДВА ШМАТИ.
     оДИН КИНУВ НА  ЗЕМЛЮ, ДРУГИЙ ЗНОВ ЗАПХАВ У ГОРНИЛО. кОЛИ МЕТАЛ РОЗП│КСЯ
ДО Б│ЛОГО, КОВАЛЬ ВИХОПИВ ЙОГО │ КИНУВ НА КОВАДЛО.
     зНОВ ТРИМАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, А КОВАДЬ ПОЧАВ  ТОЙ  ШМАТ  КУВАТИ, ЗАГИНАЮЧИ
НАВКОЛО ЗАЛ│ЗНО┐ ПАЛИЦ│.
     сМУГА СХОДИЛАСЬ СВО┐МИ К│НЦЯМИ, ВОДНОЧАС ВИЧАХАЮЧИ.
     кОВАЛЬ,  ВЗЯВШИ  З│ГНУТУ  СМУГУ,  П│ШОВ  ДО  ЗРУБА.  ▓  ЩОСЬ  ТАМ ДОВГО
КОЛУПАВСЯ З НЕЮ.
     п│ВНИК ХОТ│В ТУДИ СТУПИТИ Й ПОДИВИТИСЬ, ТА  ДЯДЬКО МОВЧКИ ПРИХОПИВ ЙОГО
ЗА РУКУ, ЗРОБИВШИ СТРАШНЕ ЛИЦЕ: "тИ КУДИ ПХА║ШСЯ?"
     вИЙШОВ  КОВАЛЬ │З ЗАЛ│ЗОМ, УМАЩЕНИМ ЯКИМОСЬ  ГЛИНЯНИМ МАСТИЛОМ  ТАМ, ДЕ
К│НЦ│ СХОДИЛИСЯ.
     кОЛИ  МАСТИЛО  ТРОХИ П│ДСОХЛО, ВОНИ УДВОХ │З ДЯДЬКОМ ПОКЛАЛИ  В ГОРНИЛО
МЕТАЛ │ ЗАХОДИЛИСЬ ЩОСИЛИ, В ЧОТИРИ РУКИ, НАДИМАТИ М│ХИ.
     дЯДЬКО СТРИБАВ, ВИГИНАВСЯ, НАЛЯГАВ ГРУДЬМИ  НА ПАЛИЦЮ, А КОВАЛЬ  Т│ЛЬКИ
ЗД│ЙМАВ РУКУ ТО ВГОРУ, ТО ВНИЗ.
     кОВАЛЬ ДИВИВСЯ  ПОХМУРО,  А КОЛИ НАД  ОБМАЗАНИМ МЕТАЛОМ ПОЧАЛИ  ЗЛ│ТАТИ
│СКРИ, ТА ТАК│ СЛ│ПУЧ│, ЩО АЖ В ОЧАХ БОЛ│ЛО, В│Н  Н│БИ ПОВЕСЕЛ│ШАВ. ▓ ЗГАДАВ
ПРО МАЛОГО.
     -  оЦЕ ВАРИМО  КРИЦЮ,  -  ПОЯСНИВ В│Н, -  ЩОБ НЕ БУЛО ШВУ ВИДНО, А ТОД│
ДОКУ║МО ВЖЕ ЛЕЗО СОКИРИ.
     кОВАЛЬ ВИТЯГ ЗАГОТОВКУ СОКИРИ. пРОКУВАВ  ТОНЕСЕНЬКИМИ МОЛОТОЧКАМИ. вРАЗ
ЗЛЕТ│ЛА  ГЛИНЯНА  ШКАРАЛУПА  Й  ОКАЛИ,  │  ХЛОПЧИК  ПОБАЧИВ ЗАЛ│ЗО, БЛАКИТНЕ
СУЦ│ЛЬНЕ ЗАЛ│ЗО, НАЧЕ Й НЕ БУЛО СКЛЕПАНЕ З ДВОХ К│НЦ│В.
     мАЛИЙ  │З ЗАХВАТОМ ДИВИВСЯ, ЯК  КОВАЛЬ ВИР│ВНЮ║ ОБУХ, КУ║-В│ДТЯГА║ ВНИЗ
ЛЕЗО СОКИРИ.
     зАГАРТОВУВАВ У ЦЕБР│ З ЯКИМИСЬ НАСТОЯМИ. бО ЗАШИП│ЛА, ЗАБУЛЬКАЛА ВОДА │
ПО КУЗН│ РОЗПЛИВСЯ ЗАПАХ ┐ДКОГО З│ЛЛЯ.
     жАЛО ЛЕЗА НАПРАВЛЯВ КОВАЛЬ, А РУЧКУ  ТОЧИЛА ЩОСИЛИ ГАНЯВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ,
В│ДВЕРНУВШИ ЛИЦЕ В│Д ГУСТОГО ПОТОКУ │СКОР, ЩО ВИРИВАЛИСЬ З-П│Д ЗАЛ│ЗА.
     яКРАЗ, КОЛИ КОВАЛЬ В│ДКЛАДАВ СОКИРУ, ЩОБ ПЕРЕПОЧИТИ, │З САДИБИ ВИЙШЛА │
НАБЛИЗИЛАСЬ ДО  НИХ ЧОРНОБРИВА  Д│ВЧИНКА. щЕ  БЕЗ  ЗАПЛ│ТОК,  ЛИШЕ  В  САМ│Й
СОРОЧЦ│, БЕЗ ФАРТУШКА  НАВ│ТЬ, Т│ЛЬКИ  КРАЙКОЮ  П│ДПЕРЕЗАНА. нАП│ВД│ВКА,  ЯК
СКАЗАЛИ Б ЛЮДИ, АЛЕ ЧЕРЕЗ ТОНКЕ ПОЛОТНО ВЖЕ ПНУЛИСЯ ГОСТР│  ГРУДИ. вОНА БУЛА
ДИВНА  -  ВОЛОССЯ Б│ЛЕ-Б│ЛЯВЕ,  АЖ ЖОВТЕ, ЯК ЗОЛОТИЙ ЦВ│Т КУЛЬБАБИ, │ ЧОРН│,
ГЕТЬ ЗРОСЛ│ БРОВИ НА СМАГЛЯВ│М ОБЛИЧЧ│.
     вОНА ПРИНЕСЛА БАТЬКОВ│ КОРОБ З НА┐ДКОМ, АЛЕ ДО САМОГО ЗРУБУ НЕ  ЙШЛА. а
СТАЛА  Н│БИ НА ЯК│ЙСЬ НЕВИДИМ│Й МЕЖ│ │ ЧЕКАЛА, КОЛИ П│Д│ЙДЕ  ┐┐ БАТЬКО │ ВСЕ
ЗАБЕРЕ...
     вОНА ПИЛЬНО РОЗГЛЯДАЛАСЯ НА п│ВНИКА.
     а В│Н ТЕЖ ПРИКИП│В ДО НЕ┐ ПОГЛЯДОМ.
     кОВАЛЬ ПОДИВИВСЯ ПО ЧЕРЗ│ НА МАЛИХ │ З УСМ│ХОМ СПИТАВ У ДОНЬКИ:
     - щО ТИ НА НЬОГО ЗАГЛЯДА║ШСЯ? в│Н - МАЛИЙ.
     а  Д│ВЧИНКА  В│ДКИНУЛА  З  ОЧЕЙ  ПАСМО  ЗОЛОТОГО  ВОЛОССЯ  │  ВПЕВНЕНО,
БЕЗЗАСТЕРЕЖНО В│ДПОВ│ЛА БАТЬКОВ│:
     - пОКИ ЩО МАЛИЙ, АЛЕ ЯК ВИРОСТЕ, БУДЕ ВИЩИЙ ЗА п│ВНЯ.
     - тИ ЙОГО СОБ│ ВПОДОБАЛА? чОГО?
     - бО В│Н  ХВАТКИЙ  │  ВЕЗУЧИЙ, - АН│  ТРОХИ  НЕ ЗАСТИДАВШИСЬ, В│ДКАЗАЛА
Д│ВЧИНКА БАТЬКОВ│.
     бАТЬКО  ┐Й  Н│ЧОГО  НЕ  СКАЗАВ,  │  ВОНА  МОВЧКИ  ПОВЕРНУЛАСЬ  │ ПОЧАЛА
П│ДН│МАТИСЬ П│ЩАНИМ СХИЛОМ.
     вЖЕ ВГОР│ ВОНА ОБЕРНУЛАСЬ │ ВСМ│ХНУЛАСЯ  п│ВНИКУ, ПОПРАВИЛА ВОЛОССЯ, ЩО
Л│ЗЛО ┐Й В ОЧ│, │ ВРАЗ Н│БИ КР│ЗЬ ЗЕМЛЮ ПРОВАЛИЛАСЯ.
     кОДИ СЬОРБАЛИ ЖИТН│Й КИС│ЛЬ  │  ЖУВАЛИ ЧОРНИЙ ЧЕРСТВИЙ ХЛ│Б,  п│ВЕНЬ  │
КОВАЛЬ ЖАРТУВАЛИ НАД Д│ТЛАХАМИ.
     а  п│ВНИК  ВСЕ  ДУМАВ  СВО║:  "пЕВНО,   НЕ  Т│ЛЬКИ  КОВАЛЬ  ЧАРОД│Й,  А
ЧАРОД│ЙСТВОМ  В│ДА║  │  ЙОГО МАЛА ДОНЬКА. нЕ  │НАКШЕ,  ЩО МАЛА ЧАРОД│ЙКА! бО
ЗВ│ДКИ ┐Й ЗНАТИ,  ЩО МЕН│ ПОТАЛАНИЛО, КАЗКОВО ПОЩАСТИЛО, │ Я ПО┐ДУ З ДЯДЬКОМ
ДО кИ║ВА?!"
     нАКОНЕЧНИК РОГАТИНИ,  ЩО БУВ  Н│БИ  ЗДОРОВЕННИЙ  Н│Ж,  КОВАЛЬ ВИГОТУВАВ
НАБАГАТО ШВИДШЕ. кДИНЕ, ЩО ТРОХИ ЗАТРИМАЛО - ЗВАРЕННЯ РУРКИ ДЛЯ ДЕРЖАКА.


        чар▓вниця

     дЯДЬКО п│ВЕНЬ  У  КУЗН│ НАСАДИВ  СОКИРУ НА  ДОБРЕ  ГРУШЕВЕ  ТОПОРИЩЕ, А
РОГАТИНУ ПРИЛАДНАВ ДО ЯСЕНЕВОГО ДЗВ│НКОГО РАТИЩА.
     ▓ ХОЧА КОВАЛЬ  ЗРОБИВ │  РОГАТИНУ, │ СОКИРУ НАЙКРАЩ│, ОДНАК  ДО СЕБЕ  В
САДИБУ ДО ТРАПЕЗИ НЕ ЗАПРОСИВ.
     зНАЧИТЬ, ВВАЖА║, ЩО п│ВЕНЬ УЖЕ СТОРОНН│Й, НЕВЕЗУЧИЙ. ▓ З  НИМ НЕМА ЧОГО
ЗНАТИСЬ.
     нЕБ│Ж ТЕЖ ЦЕ ЗРОЗУМ│В, АЛЕ БОЯВСЯ СПИТАТИ ДЯДЬКА п│ВНЯ, ЧОМУ ЦЕ ТАК.
     дЯДЬКО КРОКУВАВ  ПОХМУРИЙ,  ПОХИЛИВШИ  ПАТЛАТУ  ГОЛОВУ.  ▓  ПОВОЛ│-ВОЛ│
ЗВЕРТАВ У ПУЩУ.
     сПОЧАТКУ  ХЛОПЧИК ДУМАВ, ЩО  ДЯДЬКО  З│БРАВСЯ НА  ПОТА║МНЕ ПОЛЮВАННЯ  В
НЕТРЯХ.
     аЛЕ КОЛИ ВОНИ ДВ│Ч│  ПОМИНУЛИ ЛОСЯ З МОЛОДИМИ РОГАМИ, В│Н  ЗРОЗУМ│В, ЩО
ВОНИ ЙДУТЬ ДО сВЯЩЕННОГО ДЖЕРЕЛА.
     пОТА║МНЕ ТО БУЛО М│СЦЕ.
     тУДИ  ВСЕ  ПОРИВАВСЯ  Д│СТАТИСЬ  П│П-ГРЕЧИН,  ЩО  ПРИ┐ЗДИВ  ДО  БОЯРИНА
сУДОМИРОВИЧА СИНА ХРЕСТИТИ. тА Н│ХТО ЙОМУ ТУДИ ДОРОГИ НЕ ВИКАЗАВ.
     а САМ БОЯРИН НЕ ЗНАВ ДОРОГИ.  бО В│Н  НЕ  З ДЕРЕВЛЯН  БУВ, А  │З СТАРИХ
ХРИСТИЯН, ЩО ЩЕ ЗА КНЯГИН│ оЛЬГИ ОДЕРЖАЛИ ТУТ МА║ТНОСТ│.
     сОНЦЕ ЩЕ НЕ ЗАЙШЛО, АЛЕ ТУТ У ПУЩ│ ВЖЕ ЗАПАЛИ БЛАКИТН│ СУТ│НКИ.
     нА ВЕЛИКУ ГАЛЯВИНУ ВОНИ ВИЙШЛИ ЯКОСЬ РАПТОВО,  МАЛИЙ  АЖ ОХНУВ, ЯК ВОНИ
ОПИНИЛИСЬ НА СМАРАГДОВ│Й ГАЛЯВИН│, ЗАЛИТ│Й ЗОЛОТИМ ПЕРЕДЗАХ│ДНИМ ПРОМ│ННЯМ.
     бУЛО ЧУТИ, ЯК ДЕСЬ У ДУБОВ│М ГУСТ│М ВЕРХОВ│ТТ│ СТОГНЕ ДИКИЙ ГОЛУБ.
     пРОТАРАБАНИВ ДВ│Ч│ ПО СУХОМУ СУКОВ│ ДЯТЕЛ, │ Б│ЛЬШЕ Н│ЯКИХ ЗВУК│В.
     нА Т│Й ГАЛЯВИН│  БУЛО  В│ЛЬНЕ М│СЦЕ, │  ТАМ ГРАЛО БЛАКИТТЮ  МАЛЕСЕНЬКЕ,
ЗОВС│М МАЛЕСЕНЬКЕ ОЗЕРЦЕ.
     мАЛИЙ  ХОТ│В  СПИТАТИ  ДЯДЬКА,  ЯК  ОЦЕ  В│Н,   ЩО  ВЕСЬ  ЧАС  МОЛИТЬСЯ
ХРИСТИЯНСЬКОМУ бОГОВ│  │  ЗНА║  Б│ЛЬШЕ ЗА  │НШИХ МОЛИТОВ,  ПРИЙШОВ  СЮДИ  ДО
СВЯТОГО  ПОГАНСЬКОГО  ДЖЕРЕЛА.  яК  ЖЕ В│Н  МОЖЕ  МОЛИТИСЬ  бЕРЕГИН│ │  рОДУ
ВЕЛИКОМУ, │ ВС│М рОЖЕНИЦЯМ?
     б│ЛЬШЕ  ПТАХИ  НЕ  ОБЗИВАЛИСЬ,  │ ТЕПЕР  ТИШУ  ПЕРЕБИВАВ  ЛИШЕ  ПЛЮСК│Т
ДЖЕРЕЛА,  ЩО  ВИПЛИВАЛО  З-П│Д  ВЕЛИЧЕЗНО┐  ГРАН│ТНО┐  БРИЛИ  ТА  ВПАДАЛО  В
МАЛЮС│НЬКЕ-ПРЕМАЛЮС│НЬКЕ ОЗЕРЦЕ З КАМ'ЯНИМИ БЕРЕГАМИ.
     дЯДЬКО ПОКЛАВ  ПЕРЕД  СОБОЮ  СОКИРУ, РОГАТИНУ, СТАВ  НАВКОЛ│ШКИ  │ ЗВ│В
УГОРУ РУКИ З БЛАГАННЯМ ДО бЕРЕГИН│.
     а ТОД│ КИНУВ У СМОЛЯНУ ГЛИБИНУ ОЗЕРЦЯ МАЛЕНЬКОГО К│СТЯНОГО КОНЯ.
     мАЛИЙ  СТАВ  НАВКОЛ│ШКИ  ЗА  ДЯДЬКОМ │ НЕ  ЗНАВ, ЩО ЙОМУ  РОБИТИ,  ЯКИЙ
ПРИНЕСТИ ДАРУНОК бЕРЕГИН│.
     дЯДЬКО,  МОВ  БИ ПРОЧИТАВ  ДУМКИ МАЛОГО │ ПРОСТЯГНУВ ЙОМУ ВАЖКУ КАМ'ЯНУ
НАМИСТИНУ.
     хЛОПЧИК  Т│ЛЬКИ  З│БРАВСЯ  З  ДУХОМ,  ЩОБ  ВИМОВИТИ  СВО║  ЗАКЛЯТТЯ, ЯК
ХРУСНУЛА  П│Д  ЧИ┐МИСЬ  НОГАМИ СУХА Г│ЛКА. ▓  ДЯДЬКО,  │ НЕБ│Ж ОДНОРАЗОВО  Й
РВУЧКО ОБЕРНУЛИСЬ. вОНИ ПОБАЧИЛИ МОЛОДИЦЮ.  б│ЛЕ  ЗАПИНАЛО  БУЛО ЯКОСЬ ДИВНО
ПОВ'ЯЗАНЕ - АН│ ТАК, ЯК У ЗАМ│ЖН│Х, А Н│ ТАК, ЯК У ВДОВИЦЬ.
     бУЛА НАБАГАТО ВИЩА ЗА ДЯДЬКА п│ВНЯ │ В  ПРАВИЦ│ ТРИМАЛА ДОВГОГО КОСТУРА
З  Ч│ТКИМИ  КАРБАМИ  В│ЗЕРУНК│В.  оБЛИЧЧЯ  БЛ│ДЕ,  ЧОРНООКЕ  Й ЧОРНОБРИВЕ  З
Б│ЛОПОПЕЛЯСТИМИ КОСАМИ НЕ В│ЩУВАЛО Н│ЧОГО ДОБРОГО.
     п│ВНИК ЗРАЗУ ВП│ЗНАВ ┐┐, ХОЧА  Й Н│ РАЗУ НЕ БАЧИВ. ▓ ПРО НЕ┐ НАЧЕ ДОВГО
ЧИ БАГАТО Н│ХТО  НЕ ГОВОРИВ. аЛЕ ЯКЩО КОЛИСЬ, ЯКОСЬ ТА  ДЕСЬ ХТОСЬ ХОЧ СЛОВО
КАЗАВ, ЩО ┐┐ СТОСУВАЛОСЬ, В│Н  ВСЕ  ЗАПАМ'ЯТОВУВАВ. щО ПОТА║МНО В ПУЩ│  ЖИВЕ
ЧАР│ВНИЦЯ,  ВПРАВНО ЛЮДЕЙ  Л│КУ║, ЗНАХОДИТЬ  ПРОПАЖУ, МОЖЕ  ПОРЧУ  НА ХУДОБУ
НАВЕСТИ,  │ ДО ЛЮДЕЙ ЧАСОМ  БУВА║  ЛИХА.  оСОБЛИВО ДО ТИХ, ХТО  СТАР│ ЗВИЧА┐
ЗАБУВА║ │ ПОСТ│ЙНО Б│ГА║ ДО  НОВИХ ЦЕРКОВ. ▓  РЕВНИМ ХРИСТИЯНАМ ВОНА ЖОДНОМУ
НЕ ДОПОМОГЛА. хТО КАЗАВ, ЩО ВОНА ДОНЬКА ЯКОГОСЬ ВОРОЖБИТА, ХТО - ВОНА НЕБОГА
ГОЛОВНОГО  ВОЛХВА  ВС│║┐ ПУЩ│,  ЩО ПРОСТЯГЛАСЬ ДО  САМО┐  Р│ЧКИ  пРИП'ЯТ│. а
ОДНОГО  РАЗУ  ЧУВ п│ВНИК  БЕС│ДУ СТАРЕЗНИХ Д│Д│В, ЩО  ВОНА  ПРА-ПРАПРАВНУЧКА
ОДН│║┐  З  Ж│НОК-ПОЛОНЯНОК  САМОГО КНЯЗЯ  мАЛА, ТОГО мАЛА,  ЩО СТАВ НА ПРЮ З
КНЯГИНЕЮ оЛЬГОЮ.
     сТРАХ НАПРУЖИВ ВСЕ Т│ЛО п│ВНИКА П│ДКИНУВ НА Р│ВН│ НОГИ.
     зА НИМ ДЯДЬКО  П│ДХОПИВСЯ  │  ПОСТАВ  │З ПОРОЖН│МИ  РУКАМИ, ЗОВС│М  БЕЗ
ЗБРО┐.
     зНЕВАЖЛИВИЙ СМ│Х ЧАРОД│ЙКИ В│ДБИВСЯ БАГАТОГОЛОСИМ В│ДЛУННЯМ В│Д сВЯТОГО
ОЗЕРЦЯ, КАМ'ЯНИХ БРИЛ │ ДЕСЬ ЗАГОГОТ│В У ВЕРХОВ│ТТЯХ ДУБ│В.
     в│Д ПЕРЕЛЯКУ В п│ВНИКА ЗАЦОКОТ│ЛИ ЗУБИ.
     а ЧАР│ВНИЦЯ ВСЕ БИЛА СЛОВАМИ, ПРОКЛИНАЮЧИ │ ЗАКЛИНАЮЧИ ДЯДЬКА п│ВНЯ:
     - рАБАМ НЕМА║ СЮДИ  ШЛЯХУ-ДОРОГИ! рАБИ ТУТ НЕ МОЛЯТЬСЯ! а ТИ, п│ВЕНЬ, У
РАБСТВ│ В БОЯРИНА, У РАБСТВ│ В ГРЕЧИНА-ПОПА! бОЯРИН ГОСПОДАР  ТВОГО Т│ЛА,  А
РАБСЬКИЙ БОГ  СЛУЖИТЬ ХИТРОМУ гРЕЧИНУ. я  БУЛА,  БУЛА НА В│ДПРАВ│,  КОЛИ ВАШ
ГРЕК ПРИПХАВСЯ НА НАШ│ ЗЕМЛ│! ▓ ЩО В│Н ВАМ КАЗАВ?! щО В│Н ВАМ КАЗАВ - ЩО ВС│
ВИ РАБИ  ГОСПОДА БОГА! ▓ БРАВ З УС│Х МЗДУ! з УС│Х БРАВ! з МИСЛИВЦЯ - Б│ЛКОЮ,
З  РАТАЯ - М│РОЮ ЖИТА, З БОРТНИКА - МЕДОМ ЧИ ВОЩИНОЮ, З БОЯРИНА - СР│БЛОМ! ▓
ОТ ТИ, ВИХОДИТЬ, РАБ РАБ│В! бО ТВ│Й БОЯРИН, В│Н │ РАБ БОГА, │ КНЯЗЯ, А КНЯЗЬ
РАБ  БОГА, А ТИ ┐ХН│Й РАБ. рАБ РАБ│В │ ПЕС СМЕРДЮЧИЙ!  пЕС СМЕРДЮЧИЙ, ЩО САМ
СОБ│ ОШИЙОК  ШУКА║! тИ  У кИ┐В  ЗБИРА║ШСЯ  │ ДУМА║Ш ТАМ П│ДНЕСТИСЬ У  СВО║МУ
РАБСТВ│ ДО ГРИДН│В?!! яК СТАНЕШ  ВО║М, ТО ВЖЕ ТИ НЕ  РАБ?  вО┐Н, ВИТЯЗЬ СВОЮ
ЗЕМЛЮ, СВОЮ ХАТУ │ Р│ДНЮ  ЗАХИЩА║, А ВОЙ КНЯЖИЙ? сЬОГОДН│ В│Н  │ДЕ  З КНЯЗЕМ
ПРОТИ СТЕПОВИК│В, │ДЕ ЗАВТРА ПРОТИ СУПЕРНИКА КНЯЖОГО У СВО┐Й ЗЕМЛ│! ▓ ГРАБУ║
║ДИНОКРОВЦ│В  ТАК САМО, ЯК  │ КЛЯТИХ СТЕПОВИК│В! т│ЛЬКИ РАБ  З НАКАЗУ Р│ЖЕ │
ГРАБУ║  ОДНОКРОВНОГО  ЧОЛОВ│КА!  гЕТЬ В│Д СВЯТОГО  М│СЦЯ │З  СВО┐М  РАБСЬКИМ
СМОРОДОМ! гЕТЬ │З  ЛАДАНОМ  │ СВ│ЧАМИ! щОБ ТЕБЕ НЕ ОБМИНУЛИ Н│ ЛИХОМАНКА, Н│
ТРЯСОВИЦЯ, Н│ ГРОМОВИЦЯ, Я│ ЛОМОВИЦЯ!  бОДАЙ П│Д  ТОБОЮ ПАЛИ ВС│ ТВО┐  КОН│!
нЕХАЙ  ЗДРИГНЕТЬСЯ  ТВОЯ ПРАВИЦЯ! нЕХАЙ ТОБ│ КАМЕНЕМ  ЗАВИСНЕ ТВ│Й  ХРЕСТ НА
ШИ┐!!!
     вОНА ЗАМОВКЛА,  ЩОБ ПЕРЕВЕСТИ  ДУХ, БО ┐┐ ДУШИЛА  ЛЮТЬ. ▓  ВОНА  ХАПАЛА
В│ДКРИТИМ РОТОМ ПОВ│ТРЯ. п│Т РЯСНО КОТИВСЯ З ┐┐ ЧОЛА! вОНА Л│ВИЦЕЮ ШАРПОНУЛА
ЗА КОМ│Р СОРОЧКИ │ РОЗДЕРЛА ┐┐ ДО ПОЯСА. оГОЛИЛАСЬ ┐┐  ДОВГА ШИЯ. а  НАВКОЛО
ШИ┐  ОБВИЛАСЬ  ТОВСТА  С│РА  ГАДЮКА  │  ГОЛОВУ  ВНИЗ  ОПУСТИЛА.  рОЗХИТУВАЛА
НЕВЕЛИЧКОЮ  ТРИКУТНОЮ  ГОЛ│ВКОЮ  М│Ж  ОГОЛЕНИХ  ВАЖКИХ  ГРУДЕЙ.   чАР│ВНИЦЯ,
ВИСТАВИВШИ НАГОТУ, РУШИЛА НА НИХ.
     ▓ ЗМ│Я ЗА ┐┐ КРОКАМИ ПОГОЙДУВАЛАСЬ МЕЖИ ВАЖКИХ НАБРЯКЛИХ ГРУДЕЙ.
     чАРОД│ЙКА РОЗТУЛИЛА ВУСТА, ЩОБ, ПЕВНО,  ЩЕ ЯКЕСЬ ЗАКЛЯТТЯ ПРОКАЗАТИ, ЯК
МАЛИЙ  ЗАВИЩАВ,  ЯК  ЗА║ЦЬ  У ПАЗУРЯХ РИС│, │  ЩОСИЛИ ПОЖБУРНУВ НАМИСТИНУ. ▓
ВАЖКА  КАМ'ЯНА НАМИСТИНА ВДАРИЛА У В│ДКРИТОГО  РОТА ЧАРОД│ЙКИ. хРУСНУВ Б│ЛИЙ
ЗУБ, │ ВОНА ВИПЛЮНУЛА ЙОГО РАЗОМ │З КРОВ'Ю.
     дЯДЬКО П│ДХОПИВ  ЗБРОЮ, НА ДРУГУ РУКУ - п│ВНИКА, ЩО  БУВ НАП│ВЖИВИЙ В│Д
ХВИЛЮВАННЯ, │ ПОБ│Г З ГАЛЯВИНИ.
     сТУПИВ  НА  ПОТА║МНУ МИСЛИВСЬКУ  СТЕЖКУ, ЯКО┐,  ПЕВНО,  │ ЧАРОД│ЙКА  НЕ
ЗНАЛА.
     мАЛИЙ БУВ  ЛЕДЬ ЖИВИЙ  │ ВСЕ ЦОКОТ│В ЗУБАМИ. тОМУ п│ВЕНЬ ВИР│ШИВ ВРАНЦ│
П│ТИ ДО ПАЛАМАРЯ, ЩОБ В│Н МОЛИТВОЮ В│ДВ│В ЧАРИ В│Д ХЛОПЦЯ.
     пОКЛАВ ХЛОПЧИКА В  ЛЮДСЬК│Й НА КОЖУС│ │ САМ ПРИМОСТИВСЯ ПОРУЧ, ЩОБ БУТИ
НАПОХВАТ│, ЯКЩО ЯКА  Б│ДА  ТРАПИТЬСЯ, │ ЩОБ ВРАНЦ│ П│ТИ ДО  ПАЛАМАРЯ. тА ТАК
ЗАСПАВСЯ, ЩО ЙОГО ЗБУДИВ п│ВНИК.
     в│Н ЗРАЗУ Ж, НА ОДНОМУ ДИХАНН│, ВИКЛАВ ДЯДЬКОВ│.
     - я ВЖЕ БУВ У БАБУС│! вОНА СКАЗАЛА МЕН│, ЩО НА МЕН│ Н│ЯКОГО ЧАРОД│ЙСТВА
НЕМА║. бО ТА НАМИСТИНА  ЗАГОВОРЕНА  ЩЕ ┐┐ Д│ДОМ. яК  В│Н  НА ГРЕК│В  ХОДИВ У
цАРГОРОД. гРЕКИ ТОД│ ┐Х ЖИВИМ ВОГНЕМ СПАЛИЛИ. нА НЬОМУ ВСЕ ШМАТТЯ ЗГОР│ЛО, А
НАМИСТИНА НА МОТУЗ│ ЛИШИЛАСЬ Ц│ЛА! оН ЯК!  зНА║Ш, ЯКБИ МИ П│ШЛИ ТУДИ, Я Б ┐┐
ЗНАЙШОВ.
     - цУР ТОБ│┐ пЕК ТОБ│! зБОЖЕВОЛ│В! тА ВОНА НАС ТАК ЗАКЛЕНЕ, ЩО МИ ДЕСЬ У
БОЛОТ│ ВТОПНЕМО!
     п│ВНИК ЗАМОТАВ ГОЛОВОЮ:
     - нАД│ МНОЮ ВОНА СИЛИ НЕ МА║! я ┐┐ ВЖЕ НЕ БОЮСЬ. я ┐Й ЗУБА ВИБИВ!
     нА ЦЕ  ДЯДЬКО Н│ЧОГО НЕ ЗМ│Г В│ДПОВ│СТИ НЕБОЖЕВ│. зВИЧАЙНО, ВОНИ Б│ЛЬШЕ
ДО ТОГО ОЗЕРЦЯ НЕ ХОДИЛИ.

        збори
     хОЧА Н│ХТО  З  РОДИЧ│В ЗА  п│ВНЕМ, КР│М ЛОВЧИХ  ЗД│БНОСТЕЙ, НЕ ВИЗНАВАВ
Н│ЯКИХ ДОСТОЙНОСТЕЙ, │ ВС│  ВВАЖАЛИ ЙОГО  ОДР│ЗАНОЮ СКИБКОЮ,  МАЙЖЕ  │ЗГО║М,
САМЕ НА НЬОГО ПОКЛАЛИ  ВС│ ТУРБОТИ ПРО  ЗБОРИ п│ВНИКА В  ДАЛЕКУ ДОРОГУ. мАТИ
п│ВНИКА В ДОРОГУ НЕ ОПОРЯДЖАЛА.
     в НЕ┐  БУЛО  ЩЕ СЕМЕРО  СТАРШИХ,  А ЩЕ  ОДНОГО  ВОНА  ЧЕКАЛА. а  РОБОТИ
ПРЕБАГАТО.
     тА Й ЧАС КОСИТИ С│НО П│ДХОДИТЬ.
     ▓ БОЯРИН ЗЛОСТИВСЯ, ЩО В НЬОГО  ЗА УРОКОМ  ДО СТОЛЬНОГО ГРАДУ ЗАБИРАЮТЬ
ЛЮДЕЙ. тА  Н│ ХЛОПАМ, Н│  РОДИН│,  ТИМ ПАК КНЯЖОМУ Г│НЦЕВ│  НЕ ПОДАВ Н│ЯКОГО
ВИДУ.  сУДОМИРОВИЧ  БУВ  НЕ  ПРОСТОЮ  ЛЮДИНОЮ. а З  ДАВН│Х ХРИСТИЯН. тА Й ДО
ВСЬОГО БУВ ТРИ РОКИ  В кОРСУН│ В  ГРЕЦЬКИХ ПОПИН│В ЧИ ТО ЯК Г│СТЬ, ЧИ  ТО ЯК
УЧЕНЬ, ЧИ ТО ЯК ЗАЛОЖНИК.
     а ПЕРЕД ДОРОГОЮ ЩЕ  Й САМ  ПЕРЕВ│РИВ, ЧИ ГОТОВ│ ДО МАНДР│ВКИ ЙОГО ЛЮДИ.
нАВ│ТЬ  В│РНОМУ  КЛЮЧНИКУ НЕ  ПОВ│РИВ  НА СЛОВО  -  СКР│ЗЬ  САМ  ЗАЗИРНУВ. а
ОГЛЯДАТИ  БУЛО  ЩО - Ш│СТЬ ВОЗ│В П│Д ВАЖКИМИ ДУБОВИМИ БОЛОНКАМИ. зДОРОВЕННИЙ
В│З-КОРОБ ПОВЕН ДОБ│РНОГО ВУГ│ЛЛЯ ДЛЯ КНЯЖИХ ЗБРОЯРЕНЬ. оДИН В│З НАВАНТАЖИЛИ
НАЧИННЯМ  - ЗАСТУПАМИ,  ТЕСЛАМИ,  СТРУГАМИ, СОКИРАМИ,  КОШИКАМИ,  ГОРЩИКАМИ,
КЛЕПАНИМИ КАЗАНАМИ. нА │НШИХ ВОЗАХ КОРОБИ З ЖИТОМ, ЯЧМЕНЕМ ДЛЯ КОНЕЙ, В│ВСОМ
ДЛЯ КИС│ЛЯ, КОРОБИ  З  СОЧЕВИЦЕЮ │ БОБАМИ,  Д│ЖКА З БОРОШНОМ ГРУБОГО ПОМОЛУ,
ГЛЕКИ  КОНОПЛЯНО┐   ОЛ│┐,  В'ЯЗАНКИ  ВЖЕ  ПРОРОСТАЮЧОГО  ЧАСНИКУ,  БАРИЛО  З
БАРАНЯЧИМ ЛО║М. сТУПА ДЕРЕВ'ЯННА ТА РУЧН│ ЖОРНА З  Б│ЛОГО ЗЕРНИСТОГО КАМЕНЮ.
бУЛИ ЩЕ ТОРБИ З Л│КАРСЬКИМИ ТРАВАМИ Й БАРИЛО ПИТНОГО МЕДУ.
     уПРАВИТЕЛЬ СЛ│ДОМ ЗА БОЯРИНОМ Б│ГАВ │  ВСЕ СПИСУВАВ  ЩЕ РАЗ  НА БЕРЕСТ│
ГОСТРИМ БРОНЗОВИМ ПИСАЛОМ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ГРАМОТИ НЕ ЗНАВ, АЛЕ В│Н  ХОДИВ ЗА  СВО┐М  ГОСПОДАРЕМ  ТА
ЙОГО УПРАВИТЕЛЕМ │ РОБИВ СОБ│ КАРБИ НА ЧОТИРЬОХ ГРУШЕВИХ ЦУРПАЛКАХ.
     мАЛОМУ  п│ВЕНЬ НАКАЗАВ СТАТИ НЕПОДАЛ│К  │ ДОБРЕ ВСЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАТИ, ДЕ
ЩО ЗАПАКОВАНО │ СК│ЛЬКИ ЧОГО.
     ...  п│СЛЯ РЕТЕЛЬНИХ  │ ПРИСК│ПЛИВИХ ОГЛЯДИН  ЗАКЛИКАВ  п│ВНЯ  ДО  СЕБЕ
БОЯРИН.
     п│ВЕНЬ  ЗНЯВ  ШАПКУ  ЗА ДВЕРИМА  │ ЗАПХАВ ЗА ПОЯС, ЩОБ НЕ ЗН│МАТИ ШАПКУ
ПЕРЕД БОЯРИНОМ У СВ│ТЛИЦ│.
     ▓ СТУПИВ ДО СВ│ТЛИЦ│ ПРОСТОВОЛОСИЙ.
     бОЯРИН сУДОМИРОВИЧ ЦЕ ЗРОЗУМ│В │ НЕВДОВОЛЕНО НАСУПИВ БРОВИ.
     в│Н НЕ  П│Д│ЙМАВ ОЧЕЙ  В│Д СПИСАНИХ АРКУШ│В  БЕРЕСТИ │ ГОВОРИВ  ПОВОЛ│,
ЧАСТО ПЕРЕПИНЯЮЧИСЬ:
     - тИ, п│ВНЮ, ПОКИ ЩО ║ДИНА НАП│ВВ│ЛЬНА ЛЮДИНА. ▓ ТОМУ БУДЕШ СТАРШИЙ. тИ
В│ДПОВ│ДАТИМЕШ   ЗА  ВСЕ.  ▓   ЗА   МО┐Х   КОНЕЙ,  │   ЗА  НАЧИННЯ,   │   ЗА
РОБ│ТНИК│В-БРАНЦ│В. яКЩО ВПРАВИТЕСЬ З  УРОКОМ, БУДЕ  ВДОВОЛЕНИЙ  ГОРОДНИК, │
НАД М│РУ НЕ БУДЕ  В ТЕБЕ ВТРАТИ Н│ В КОНЯХ, Н│  В ЛЮДЯХ,  СКИНУ ЗРАЗУ З ТЕБЕ
ДВ│ ГРИВНИ СР│БЛА. бО ЯКЩО ТРАПИТЬСЯ ВЕЛИКА ВТРАТА, МЕН│ ЩЕ ДВ│ ГРИВНИ БУДЕШ
ВИНЕН.
     дЯДЬКОВ│ ЗАЙШЛОСЯ СЕРЦЕ - ВОВЧУ ПАСТКУ СТАВИТЬ ЙОМУ БОЯРИН сУДОМИРОВИЧ,
│ ОТАК БЕЗ СТРАХУ Й СОРОМУ СЕРЕД Б│ЛОГО ДНЯ ЗАГАНЯ║ ТУДИ ХРИСТИЯНИНА. п│ВЕНЬ
МОВЧАВ.
     - мОЖЕШ В│ДМОВИТИСЬ. тОД│ СТАРШИМ ПО┐ДЕ КЛЮЧНИК. а ТИ ЛИШИШСЯ В МЕНЕ НА
КОСОВИЦ│ В│ДРОБЛЯТИ СВО┐ ГРИВНИ. тА БУДЕШ ЩЕ СОБАК ВЧИТИ.
     лЮТЬ ВИБУХЛА НАПРУГОЮ В СКРОНЯХ п│ВНЕВ│.
     ▓ РАПТОМ СПАЛАХНУЛО В ЙОГО ГОЛОВ│ - ЧАР│ВНИЦЮ МАЛИЙ ВЖУЧИВ НАМИСТИНОЮ З
ПЕРЕЛЯКУ, ТОБТО ДАВ ┐Й ЗДАЧ│, КОЛИ ВОНА ЙОГО ПЕРЕЛЯКАЛА. "тРЕБА ЗГОДИТИСЬ! а
КОЛИ  Й  ЩОСЬ  ТРАПИТЬСЯ,  ТО  В│Н  ВТЕЧЕ  - У  кИ║В│  НЕ  ВЛОВЛЯТЬ! тАМ  ЖЕ
ТЬМА-ТЬМУЩА  ЛЮДЕЙ. оЙ, ЗЛАМАЮ  ТВОЮ ПАСТКУ, БОЯРИНЕ!"  - ЗАСМ│ЯВСЯ ПОДУМКИ,
ПРОСТО РОЗРЕГОТАВСЯ п│ВЕНЬ.
     сЕРЕД  БОЯРСЬКОГО  ДВОРУ  П│ВКОЛОМ, НАЛАЗЯЧИ ОДИН НА ДРУГИЙ,  ПОСТАВИЛИ
К│НСЬК│ УПРЯЖ│.
     пЕРЕД  САМОЮ  ДОРОГОЮ  БОЯРСЬКИЙ  КЛЮЧНИК   ПРИН│С  ДЯДЬКОВ│  ЗДОРОВОГО
ЧЕРВОНОГО  П│ВНЯ У КЛ│ТЦ│. цЕ БУВ НАЙБ│ЛЬШ ЗАДЕРИКУВАТИЙ П│ВЕНЬ.  бИВСЯ │  З
ПТАХАМИ, │ З СОБАКАМИ, │ З ХУДОБОЮ ПОВСЯКЧАС, А СП│ВАВ ТИХО │ ХРИПКО.
     аЛЕ  В  ПОДОРОЖ│  ┐М  │  ТАКОГО  КРИКУНА  ВИСТАЧИТЬ,  ЩОБ  НЕ  ПРОСПАЛИ
МАНДР│ВЦ│.
     а САМ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ ВЗЯВ У ДОРОГУ  ВЕЛИКОГО КУДЛАТОГО, ПОЛОВО┐  МАСТ│
СОБАКУ НА │М'Я рЕП'ЯХ. йОГО Н│ХТО НЕ ЖАЛУВАВ  НА КОНЮШН│ - БО  │  ВИДОМ  БУВ
НЕЗУГАРНИЙ  - ОДНЕ  ВУХО ВИСИТЬ,  ДРУГЕ  СТИРЧИТЬ,  ХВ│СТ КУДЛАТИЙ, БУБЛИКОМ
ЗАВЕРНУТИЙ.  рЕП'ЯХА  НЕ  БРАЛИ  НА  ПОЛЮВАННЯ, А  ЛИШАЛИ ОХОРОНЯТИ БОЯРСЬКУ
САДИБУ.
     аЛЕ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ТАК ЗАХОПИВСЯ ЦИМ НЕЗУГАРНИМ ЗДОРОВИМ ПСОМ │ ПРИНАДИВ
ЙОГО ДО  СЕБЕ,  ЩО ЗА ЯКИЙСЬ ЧАС ВЖЕ Н│ХТО  НЕ М│Г НИМ,  КР│М ДЯДЬКА  п│ВНЯ,
КЕРУВАТИ.
     зАРАЗ ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ  НАДЯГ  СОБАЦ│  ШИРОКУ ОБРУЧКУ  З ГОСТРИМИ  ШИПАМИ
НАЗОВН│ - ЗАХИСТ │ ПРОТИ ЧУЖИХ ПС│В, │ ПРОТИ ТАТЕЙ │ ВОВК│В.
     нАДЯГ ОБРУЧКУ │ СКАЗАВ СОБАЦ│:
     - п│ДЕМО ДО кИ║ВА.
     ▓ ВЖЕ ПЕС В│Д НЬОГО Н│КУДИ НЕ В│ДСТУПАВ.
     т│, ХТО  БУВ П│ШИЙ │ МАВ  У ДОРОЗ│ СИД│ТИ НА  БОЯРСЬК│М  ВОЗ│, В САДИБ│
СТОЯЛИ Б│ЛЯ ВОЗ│В.
     а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ТА  ЩЕ ОДИН  СТАРИЙ  ХОЛОП  БОЯРИНА  НА │М'Я тАЛЕЦЬ, ТА
ДРУГИЙ ХОЛОП, МОЛОДШИЙ  ЗА тАЛЬЦЯ,  А НА │М'Я  бУДИЙ, БУЛИ ВЕРХИ. дЯДЬКО МАВ
НАЙКРАЩОГО  КОНЯ.  вОНИ  БУЛИ ПРИ  ПОВН│Й ЗБРО┐. тАЛЕЦЬ  │  бУДИЙ З  ДОВГИМИ
РОГАТИНАМИ,  ЛУКАМИ  │ ВЕЛИКИМИ  НОЖАМИ ПРИ  ПОЯС│.  ▓  ДО ТОГО Ж,  КОЖЕН │З
ПОДОРОЖН│Х МАВ СВОЮ СОКИРУ.
     нАЙКРАЩЕ УПОРЯДЖЕНИЙ БУВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ. рОГАТИНА, СОКИРА,  ЛУК, СТР│ЛИ,
ЩЕ  Й ЗА  ПОЯСОМ СТИРЧАВ ГРУШЕВИЙ ДЕРЖАК ОБУШКА,  А ДОБРИЙ  МИСЛИВСЬКИЙ Н│Ж,
ПРИДАТНИЙ ДЛЯ ВСЯКО┐ РОБОТИ, ПОГОЙДУВАВСЯ НА ПОЯС│.
     нАРЕШТ│ НАСТАВ ЧАС РУШАТИ.
     пАЛАМАР, ЩО БУВ ЗАМ│СТЬ ПОПА, ВИЙШОВ │З Р│ЗЬБЛЕНИМ ДЕРЕВ'ЯНИМ ХРЕСТОМ │
БЛАГОСЛОВИВ УС│Х В│ДБУВАЮЧИХ.
     тОД│ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ДЗВ│НКО │ СИЛЬНО ХЛЬОСНУВ БАТОГОМ.
     рИПНУЛИ КОЛЕСА ВОЗ│В.
     ▓ ВАЛКА ПОЧАЛА ВИПОВЗАТИ │З БОЯРСЬКО┐ САДИБИ.
     тУПОТ│ЛИ КОПИТА НА СУГЛИНИСТОМУ ШЛЯХУ.
     бОЯРСЬКА ЧЕЛЯДЬ, ХОЛОПИ │ ДВОРОВ│ ЛЮДИ - ВС│ ПРОВОДИЛИ РОБ│ТНИК│В.
     нАЙДОВШЕ ЗА ВАЛКОЮ ЙШЛИ Ж│НКИ ПОЛОНЕНИХ лЯХА ТА н│МЦЯ.
     уПРАВИТЕЛЬ НЕ РАДИВ БОЯРИНУ сУДОМИРОВИЧУ НАДСИЛАТИ БРАНЦ│В НА РОБОТУ ДО
кИ║ВА.
     - х│БА  ТИ САМ ДОБРЕ  НЕ ЗНА║Ш, ЩО лЯХ │ н│МЕЦЬ  НАЙГ│РШ│ МО┐ ХОЛОПИ? а
ХЛ│Б ЖЕРУТЬ ДОБРЕ! нЕХАЙ │ДУТЬ │ РОБЛЯТЬ УРОК ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ. а ЩОБ ВОНИ ТАМ
НЕ БАЙДИКУВАЛИ, ОЦЕЙ МОЛОДИК П│КЛУВАТИМЕТЬСЯ. чИ ТИ ВВАЖА║Ш, ЩО Я  НАЙКРАЩИХ
Д│ЛАТЕЛ│В МАЮ НАДСИЛАТИ ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ, А ТУТ НЕХАЙ УСЕ ЗАНЕПАДА║?!
     тА  КЛЮЧНИК-УПРАВИТЕЛЬ МАВ  ОДНУ П│ЛЬГУ СЕРЕД УС│Х  │НШИХ  ЧЕЛЯДНИК│В -
ЧАСОМ ГОВОРИТИ ХАЗЯ┐НУ ЩИРУ ПРАВДУ.
     - я БОЮСЯ, ЩО ВОНИ ВТЕЧУТЬ.
     - яКЩО ДЕСЬ ВОНИ ЗАГУБЛЯТЬСЯ В  НЕТЯХ,  ТОД│ В МЕНЕ  В  С│ТЯХ ЛИША║ТЬСЯ
п│ВЕНЬ. а ЙОГО Я НЕ В│ДДАМ  │ ЗА К│ЛЬКОХ ХОЛОП│В. тИ ЗНА║Ш, ЩО  В│Н  ЗО МНОЮ
УГОДУ СКР│ПИВ? тЕПЕР В│Н ЗА НИМИ  СТЕЖИТИМЕ, ЩОБ НЕ ВТЕКЛИ. а  ЯК  ВТЕЧУТЬ -
Ж│НКИ ┐ХН│  │З СИНАМИ-ПЕРВ│СТКАМИ В МЕНЕ  В РАБСТВ│ ЛИШАЮТЬСЯ! п│ДРОСТУТЬ  -
БУДУТЬ МЕН│ РОБИЧАМИ.
     кОЛИ ВАЛКА  ВОЗ│В  │ ВЕРШНИК│В │ К│ЛЬКОХ ПОВ│ДНИХ КОНЕЙ ПРИЙШЛА ДО МЕЖ│
БОЯРСЬКО┐ ЗЕМЛ│, ВС│ ПРОВОДЖАЮЧ│ СПИНИЛИСЬ.
     ▓ ДАЛ│ ВЖЕ Н│ХТО НЕ ЙШОВ.
     кОЛИ  ВОНИ ПОСУВАЛИСЬ  ДОРОГОЮ П│ЩАНОЮ  НА УЗВИШШ│,  ТО  С│ЛЬСЬК│  ЛЮДИ
Т│ЛЬКИ ДЕ-ДЕ  РОЗ│ГНУЛИСЬ  В│Д СВО║┐ ПРАЦ│,  ПРИКЛАЛИ РУКИ ДО ОЧЕЙ │ ПРОВЕЛИ
ПОГЛЯДОМ ТУ ВАЛКУ, ЩО ПЛУГАНИЛАСЬ ЗВИВИСТОЮ ДОРОГОЮ.
     вОНИ ВЖЕ МИНАЛИ СЕЛО, ОГОРОДЖЕНЕ ВАЛОМ │ ГОСТРОВЕРХИМ ТИНОМ, │ ЗВЕРТАЛИ
ПРАВОРУЧ,  ЩОБ  ЗАГЛИБИТИСЬ  У  Л│С, ЯК  В│Д  КУЗН│ ДО  ШЛЯХУ ВИБ│ГЛА ДОНЬКА
КОВАЛЯ. п│ДСТУПИЛА │ ПОДАЛА п│ВНИКУ НАМИСТИНУ, ТУ САМ│С│НЬКУ, ЯКОЮ В│Н ВИБИВ
ЗУБА ЧАР│ВНИЦ!
     мАНДР│ВЦ│  ПОВЕРНУЛИСЬ  ДО  МАЛИХ,  ПОДИВИЛИСЬ,  АЛЕ Н│ХТО З  НИХ │  НЕ
СТИШУВАВ ХОДИ.
     вАЛКА ЙШЛА │ ЙШЛА ВПЕРЕД.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ЗВ│ВСЯ В СТРЕМЕНАХ, ОЗИРНУВСЯ НА МАЛОГО, ЛЕДЬ УСМ│ХНУВСЯ,
ТА В│ДВЕРНУВСЯ, │ Б│ЛЬШЕ НЕ ОБЕРТАВСЯ.
     рЕП'ЯХ, ВИТЯГШИ ШИЮ, НЮХТИВ - ЧИМ ПАХНЕ В│Д ДОНЬКИ КОВАЛЯ.
     - в│ЗЬМИ. цЕ ТВ│Й ОБЕР│Г!
     - а ЗВ│ДКИ В ТЕБЕ?
     - бО ЧАРОД│ЙКА НАША РОДИЧКА. вОНА ЗАКЛЯЛА  НА ТВОГО ДЯДЬКА  │  НА ТЕБЕ,
ЩОБ ВИ Н│КОЛИ НЕ ВЕРНУЛИСЬ СЮДИ... нАМИСТИНУ Я ЗНАЙШЛА В ПОТА║МНОМУ Л│С│.
     -  тО ТИ  З НЕЮ ХОДИШ  ТУДИ? - бОВКНУВ п│ВНИК,  ХОЧА  ДОБРЕ ЗНАВ  - ПРО
ЧАРОД│ЙСТВО │ ЧАРОД│ЙСЬК│ М│СЦЯ НЕ  ГОВОРЯТЬ │ НЕ ПИТАЮТЬ. бО ЗА ЦЕ ЧАРОД│┐,
ВОЛХВИ │ ВОРОЖБИТИ МОЖУТЬ НАСЛАТИ ПОРЧУ.
     - ▓ Я, │ М│Й БАТЬКО! т│ЛЬКИ ТИ НЕ КАЖИ ДЯДЬКОВ│! а ЧАКЛУНКА МОЯ Т│ТКА.
     - тИ НЕ ЗРАДИЛА ┐┐?
     - чОМУ?
     - нУ,  БО  ТИ  В│ДДАЛА  МЕН│ НАМИСТИНУ... вОНА Ж ЧАРОД│ЙКА  -  ЗНА║ ВСЕ
ПОТА║МНЕ │ ТЕБЕ ПОКАРА║!
     - дУРНЕ! вОНА СИЛЬНА, ЯК │ ВС│ ЧАРОД│┐, ПРОТИ ЧУЖИХ. а М│Й БАТЬКО ДОБРЕ
НА  ВОРОЖБ│ ЗНА║ТЬСЯ. йОГО СИЛА МЕНЕ ЗАХИСТИТЬ. ▓ Я  ВЖЕ В СОБ│ ПОЧИНАЮ СИЛУ
В│ДЧУВАТИ. вОНА СВО║ ЗНА║, А Я СВО║ ЗНАЮ. ▓ ВОНА ЦЬОГО НЕ ЗНА║! оН ЯК! а ПРО
ЦЕ ВЖЕ Н│ ВОНА, Н│ БАТЬКО НЕ ЗНАЮТЬ.
     нАМИСТИНА  ЛЕЖАЛА  В  Д│ВЧИНКИ НА ДОЛОН│,  НАСИЛЕНА НА  ТОНКИЙ ШК│РЯНИЙ
ПАСОЧОК.
     п│ВНИК УЗЯВ │ ОДЯГ НА ШИЮ. ▓ НАМИСТИНА ЗРАЗУ Ж ЛЯГЛ