А ТЕПЛОЮ ВАГОВИТ│СТЮ
ПОРУЧ  │З НАТ│ЛЬНИМ  БРОНЗОВИМ  ХРЕСТОМ  │ ОЛОВ'ЯНИМ  ЗМ│║ВИКОМ, ЩО БОРОНИТЬ
ЛЮДИНУ В│Д УСЯКО┐ НЕДУГИ.
     - а ЩО СИЛЬН│ШЕ - ХРЕСТ, ЗМ│║ВИК ЧИ НАМИСТИНА?
     -  дУМАЮ,  ЩО  НАМИСТИНА  НАЙСИЛЬН│ША!  -  в│ДКАЗАЛА  Д│ВЧИНКА.  бО  Н│
ОБЕРЕГОМ,  Н│  ХРЕСТОМ   ТИ  НЕ  ВИБИВ  ┐Й  ЗУБА.  ▓  ДО  ВСЬОГО,  НАМИСТИНА
Ц│ЛА-Ц│Л│С│НЬКА ЛИШИЛАСЬ.
     вОНИ СТОЯЛИ ОДИН НАВПРОТИ ОДНОГО │ МОВЧАЛИ.
     а ВАЛКА НЕВПИННО СУНУЛАСЯ ШЛЯХОМ │ ВСЕ В│ДДАЛЯЛАСЯ В│Д СЕЛА.
     ▓ ПЕС ЗАГАРЧАВ ЗАНЕПОКО║НО, Н│БИ ПРИКЛИКАЮЧИ п│ВНИКА НАЗДОГАНЯТИ ВАЛКУ.
     тОД│ п│ВНИК,  Н│БИ НАМАГАЮЧИСЬ ЗАПАМ'ЯТАТИ Д│ВЧИНКУ УВАЖНО,  ОГЛЯНУВ ┐┐
УСЮ В│Д ГОЛОВИ ДО Н│Г.
     - а ЩО ТОБ│ ПРИВЕЗТИ З кИ║ВА?
     - нУ, ТИ Н│ЧОГО З кИ║ВА МЕН│ НЕ ПРИВЕЗЕШ, БО  ТИ НЕ ПОВЕРНЕШСЯ СЮДИ. бО
Т│ТКА ТАКЕ ПРОТИ ВАС ЗАКЛЯЛА │ НАВОРОЖИЛА, ЩО АЖ СТРАШНО, │ ГОЛОВНЕ - ЩОБ ВИ
ДОДОМУ Н│КОЛИ НЕ ПОВЕРНУЛИСЬ.
     - а Я НЕ БОЮСЯ ТВО║┐ Т│ТКИ! щО ТОБ│ ПРИВЕЗТИ?
     д│ВЧИНКА ПОДИВИЛАСЬ НА НЬОГО ЗГОРИ ВНИЗ │ МОВЧКИ УСМ│ХНУЛАСЬ.
     -  я ТОБ│  ОБ│ЦЯЮ  ТАКЕ, ТАКЕ ЩОСЬ ГАРНЕ...  нАВ│ТЬ САМ НЕ  ЗНАЮ... аЛЕ
ТАКЕ, ТАКЕ!
     ▓ ЗРАЗУ СХОПИВСЯ З М│СЦЯ │ ЧИМДУЖ ПОБ│Г ЗА ВАЛКОЮ. рЕП'ЯХ ПОРУЧ.
     д│ВЧИНКА ПРОКРИЧАЛА ЙОМУ ВСЛ│Д:

        ш л я х
     пРУЖИНИСТА  ДОРОГА,  ЩО ЙШЛА  ТОРФОВИЩЕМ,  СК│НЧИЛАСЬ,  │  ВЕЛИКА ВАЛКА
ВИПОВЗЛА ДО Л│СУ.
     дОРОГА ЗВУЗИЛАСЬ │ ЗАЗМ│┐ЛАСЬ МЕЖИ ВИСОЧЕННИМИ СТОВБУРАМИ.
     сОНЦЕ П│ДН│МАЛОСЬ ВГОРУ │ ТАМ  БЛАКИТТЮ НАБИРАЛОСЬ НЕБО, А  ТУТ ЩЕ БУЛА
СУТ│НЬ.
     кОН│ БАДЬОРО ТОВКЛИ Л│СОВУ  ДОРОГУ, АЛЕ П│СОК  ПОГЛИНАВ  ТУП│Т КОПИТ. а
КОЛЕСА СКРИП│ЛИ, ПИЩАЛИ, СП│ВАЛИ КОЖНЕ СВО┐М ГОЛОСОМ │ НА СВОЮ СИЛУ.
     оТАКО  В СУТ│Н│  ЗЕЛЕН│Й МЕЖИ ТОВСТЕННИМИ  СТОВБУРАМИ ЙШЛИ  Ц│Л│С│НЬКИЙ
ДЕНЬ ДО САМОГО ВЕЧОРА.
     зУПИНИЛИСЬ НА В│ДПОЧИНОК НЕПОДАЛ│К В│Д ДОРОГИ НА ВЕЛИК│Й ГАЛЯВИН│.
     дЯДЬКО РОЗПОРЯДИВСЯ, ЩОБ ВОЗИ КОЛОМ РОЗТАШУВАТИ - ОБОРОНА З УС│Х БОК│В.
     кОНЕЙ РОЗПРЯГЛИ │ ПОСТАВИЛИ ПОСЕРЕД ТАБОРА.
     сТАРИЙ тАЛЕЦЬ НЕВДОВОЛЕНО ЗАУВАЖИВ п│ВНЕВ│.
     - нЕХАЙ БИ КОН│ ПОПАСЛИСЯ. тРАВИ ТУТ ДОБР│. тО │ ЯЧМ│НЬ БИ ЗАОЩАДИЛИ. у
кИ║В│ БУДЕ ВАЖКА ПРАЦЯ, ЧИМ ГОДУВАТИМЕШ? дЕ ЯЧМЕНЯ В│ЗЬМЕШ?
     тУТ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  ПОКЛАВ ПРАВИЦЮ ЗА СПИНУ,  НА  СОКИРУ,  А  Л│ВУ  НОГУ
ВИСТАВИВ  УПЕРЕД  │ ЗАГОВОРИВ  ТИМ  ГОЛОСОМ,  ЯКОГО МАЛИЙ Н│КОЛИ НЕ ЧУВ. тАК
ГОВОРИЛА ПРАПРАБАБА, КОЛИ ЩОСЬ ┐Й БУЛО НЕНАВИСНЕ.
     п│ВЕНЬ ГОВОРИВ ТИХО │ ДИВИВСЯ тАЛЬЦЮ В ОЧ│ НЕВ│ДРИВНЕ.
     -  кОНЕЙ НЕ ПУЩУ НА  ПАШУ  -  ТАТ│  МОЖУТЬ ЗВЕСТИ. ▓, КР│М ТОГО,  лЯХ │
н│МЕЦЬ, ВОНИ НЕ ТОГО Т│СТА, ЩО ТИ, В│РНИЙ БОЯРСЬКИЙ РАБ. вОНИ ПОЛОНЕННИКИ. ▓
ВОНИ СПОКУСЯТЬСЯ ВТЕЧЕЮ. а Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ ВОНИ Т│КАЛИ НА МО┐Х КОНЯХ.
     - кОН│,  ВОНИ ПОКИ ЩО БОЯРСЬК│... чИ ТИ ┐Х У НЬОГО КУПИВ?.. -  гОВОРИВ,
ГЛУЗЛИВО ВСМ│ХАЮЧИСЬ, П│ДСТАРКУВАТИЙ БОЯРСЬКИЙ ХОЛОП.
     -  тИ ПОМОВЧ, ПОВОДИРЮ! я З БОЯРИНОМ УКЛАВ УГОДУ, ЩО В│ДПОВ│ДАЮ  ЗА ВСЕ
НА  БУДОВ│  │  В  ДОРОЗ│.  аЛЕ  БОЯРИН  НЕ  СКАЗАВ  МЕН│  Й  СЛОВА,  ЩО МЕН│
ЗАБОРОНЯ║ТЬСЯ КОГОСЬ │З ВАС ПОКАЛ│ЧИТИ ЗА  НЕПОСЛУХ. цЕ  Я НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД
РОБИТИМУ... - │ В│Н ПОВЕРНУВСЯ ДО ПОЛОНЕНИК│В │ НАКАЗАВ: - пРИНЕС│ТЬ ВОДИ ТА
РОЗБИЙТЕ ОТОЙ ДУБОВИЙ  ПЕНЬ НА  ПАЛИВО. ▓  РОЗПАЛ│ТЬ БАГАТТЯ.  а ТИ,  бУДИЙ,
ЗВАРИ КАШУ. мУСИШ КРАЩЕ ЗА НАС ВСЕ ЦЕ ВМ│ТИ - АДЖЕ В ТЕБЕ БАТЬКО СК│ЛЬКИ ВЖЕ
РОК│В БОЯРАМ КУХОВАРИТЬ.
     пОТ│М  ДЯДЬКО ВИЙШОВ ЗА ВОЗИ, │ п│ВНИК ЗА НИМ. дЯДЬКО ОГЛЯНУВ УС│ ВОЗИ,
ЗАЗИРНУВ П│Д КОЛЕСА, ПЕРЕВ│РИВ ОС│ Й ДИШЛА.
     пОСТУПОВО п│ВЕНЬ ЗАСПОКО┐ВСЯ │ ЗАЙШОВ НАЗАД МЕЖИ ВОЗИ.
     п│Д  НАЧИЩЕНИМ  ЛИСКУЧИМ  КАЗАНОМ  ГРАЛО ВЕСЕЛЕ ПОЛУМ'Я,  А НАД КАЗАНОМ
СХИЛИВСЯ ПАТЛАТИЙ бУДИЙ │ ЩОСЬ КОПИРСАВ КОПИСТКОЮ У ПАРУЮЧ│М ВАРЕВ│.
     вЕЧЕРЯЛИ ВЖЕ ПРИ З│РКАХ.
     нА Н│Ч ДЯДЬКО РОЗПОД│ЛИВ ТРИ ВАРТИ. сОБ│  ПРИЗНАЧИВ ДРУГУ. вИЗНАЧИВ, ДЕ
КОМУ СПАТИ.
     сТАРШ│ ХОЛОПИ ПОЧАЛИ РЕМСТВУВАТИ - Х│БА НЕ ОДНАКОВО, ДЕ КОМУ ЛЯГАТИ? дЕ
ХТО ВМОСТИВСЯ, ТАМ │ СПИТЬ!
     - тАТ│ БРОДЯТЬ  ПО  Л│САХ! кНЯЖ│ ДРУЖИНИ  ПОС│КЛИ  ПОЛКИ ВОРОЖ│, А МАЛ│
ЗГРА┐ РОЗПОРОШИЛИСЬ ПО Л│САХ ТА ПУЩАХ. нАША ВАЛКА - ЗОЛОТА ЗДОБИЧ ДЛЯ ТАТЕЙ.
     п│ВНИК  ВЗЯВ  КЛ│ТКУ │ ПОКЛИКАВ  рЕП'ЯХА, ЩОБ ВМОСТИТИСЯ Б│ЛЯ ТАХНУЧОГО
БАГАТТЯ.
     аЛЕ ДЯДЬКО В│ДТЯГ НЕБОЖА В ЗАТ│НОК ВОЗА.
     - оТУТ СПИ!  -  кИНУВ ПОПОНУ З│  СВОГО  КОНЯ.  -  б│ЛЯ  ВОГНИЩА, НАВ│ТЬ
НЕВЕЛИЧКОГО, ТИ ДОБРА Ц│ЛЬ ДЛЯ ЛУЧНИКА. в│Н ТЕБЕ БАЧИТЬ, А ТИ ЙОГО - Н│!
     мАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ НЕ В│Д  ТОГО, ЩО П│ВЕНЬ чЕРВЕНЬ КРИЧАВ, А В│Д ТОГО, ЩО
ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ЗАВОРУШИВСЯ, В│ДЧУВАЮЧИ НАСТАННЯ СВО║┐ ЧЕРГИ.
     дЯДЬКО ПОКЛАВ СПАТИ НА  СВО║МУ З│ГР│ТОМУ М│СЦ│  ПЕРШОГО СТРАЖА  бУДА, А
САМ  П│ШОВ  ПО МАЛОМУ  ТАБОРУ  МЕЖИ ВОЗАМИ.  рОБИВ КРОК  │ НАДОВГО ЗАВМИРАВ,
УВАЖНО ПРИСЛУХАВСЯ. а РАЗОМ │З НИМ ПРИСЛУХАВСЯ │ ЙОГО НЕБ│Ж.
     хРОПЛИ ЧАС В│Д ЧАСУ КОН│, ПОДЗВОНЮВАЛИ ВУЗДЕЧКАМИ.
     з Л│СУ ЧАС В│Д ЧАСУ ПЛИВЛИ  СУМН│ КРИКИ ДР│МЛЮГИ, ТА НА ТОМУ БОЦ│ РУЧАЯ
ПУГАВ ПУГАЧ, │ К│ЛЬКА РАЗ│В ПРОБРЕХАЛА ЛИСИЦЯ.
     а ДАЛ│ ЗНОВ ТИША.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ  П│ДКИНУВ  ЖМЕНЮ ДУБОВИХ  СК│ПОК У  ЗАТАХЛЕ  БАГАТТЯ,  │
ЧЕРВОН│ ЗБЛИСКИ ОСВ│ТИЛИ ТАБ│Р. вС│ СПАЛИ.
     нАВ│ТЬ КОН│ СТОЯЛИ ЗАКЛЯКЛ│, │ ЛИШЕ ЧАСОМ ЛЕДЬ-ЛЕДЬ ОТРУШУВАЛИ ШК│РОЮ.
     мАЛИЙ ПЕРЕКИНУВСЯ ГОЛ│ЧЕРВА, │  ЙОМУ  АЖ ДУХ ЗАХОПИЛО В│Д ЯСКРАВОСТ│ ТА
НЕЗЛ│ЧЕННОСТ│ З│РОК.
     в│Н ДОВГО  ВДИВЛЯВСЯ В НИХ, │ ЙОМУ ЗДАЛОСЬ, ЩО ОДН│  БУЛИ ЗЕЛЕН│, ДРУГ│
Б│Л│,  ТРЕТ│  БЛАКИТН│, А ЩЕ БУЛИ НАЧЕ Й РОЖЕВ│. оДН│  СВ│ТИЛИ ЯСКРАВО, │НШ│
ЧАС В│Д  ЧАСУ НАЧЕ БЛИМАЛИ.  ▓ В│Д  ┐Х  ДАЛЕКОГО-ПРЕДАЛЕКОГО МИГОТ│ННЯ │ В│Д
ШЕПОТУ ДЯДЬКОВО┐ МОЛИТВИ, БО В│Н МОЛИВСЯ, ЩОБ НЕ ХОТ│ЛОСЯ СПАТИ, МАЛОГО НАЧЕ
ЗАКОЛИСАЛО, │ В│Н ЗАСНУВ.
     б│ЛЬШЕ ДО САМОГО РАНКУ п│ВНИК НЕ ПРОКИДАВСЯ...
     ...пО  СН│ДАННЮ  ТА  ГОД│ВЛ│  КОНЕЙ РУШИЛИ  ДАЛ│  ПО  ЗВИВИСТ│Й Л│СОВ│Й
ДОРОЗ│, ЯКУ ЗАЛИВАЛИ ЧАСОМ ХОЛОДН│, ПРОНИЗЛИВ│ ХВИЛ│ ТУМАНУ.
     ▓ ЗНОВ РИП│ЛИ-СП│ВАЛИ КОЛЕСА, КОЖНЕ НА СВ│Й ГОЛОС.
     сЬОГОДН│  ВЖЕ  ХОЛОПИ НЕ КРОКУВАЛИ  ПОРУЧ  ВОЗ│В, А  ПОПРИМОЩУВАЛИСЬ НА
ВОЗАХ │ КУНЯЛИ. лИШЕ н│МЕЦЬ │ лЯХ НЕ КУНЯЛИ, А СТОРОЖКО ПРИДИВЛЯЛИСЬ ДО ВС│Х
ЗВОРОТ│В ДОРОГИ.
     дЯДЬКО ВЗЯВ МАЛОГО ПОПЕРЕД СЕБЕ НА КОНЯ.
     -  бАЧИШ, ЯК ЗИРЯТЬ? зАПАМ'ЯТОВУЮТЬ. нЕ ЗАБУВАЮТЬ  ПРО ВОЛЮ,  БАЧ! хОЧА
ВЖЕ Й Д│ТЕЙ ТУТ НАПЛОДИЛИ.
     а САМ  ПОДУМАВ:  "п│СЛЯ  КНЯЖОГО УРОКУ  МОЖЕТЕ Т│КАТИ.  тА  │  Я ВЖЕ НЕ
ПОВЕРНУСЯ ДО ЦЬОГО ПАВУКА, ЩО НА ЛЮДЕЙ С│Т│ ПЛЕТЕ!"
     рЕП'ЯХ ТРЮХАВ ПОРУЧ КОНЯ, БУВАЛО, ВИБ│ГАВ УПЕРЕД, НЮХТИВ ПОВ│ТРЯ.
     п│ВЕНЬ  чЕРВЕНЬ  УПРОДОВЖ ВСЬОГО ДНЯ ПОХОДЖАВ ПО БОЛОНКАХ  │ ЩОСЬ ТАМ У
КОР│ НАЧЕ ВИДЗЬОБУВАВ.
     п│Д  ВЕЧ│Р  ВИБРАЛИ  ГАРНЕ  М│СЦЕ  ДЛЯ  НОЧ│ВЛ│  - ВИСОКИЙ  ПАГОРБ  НАД
ЗАБОЛОЧЕНИМ ЛУГОМ.
     сОНЦЕ ЛИШЕ КОТИЛОСЯ ЗА ДАЛЕКИЙ ЧОРНИЙ Л│С, ЯК ЗВАРИЛИ КУЛЕШУ.
     ▓  ДРУГА Н│Ч МИНУЛА  СПОК│ЙНО,  ХОЧА п│ВЕНЬ ВЕСЬ ЧАС БУВ  НАПОГОТОВ│, │
ВАРТОВИХ ЗМ│НЯВ ДВ│Ч│.
     тРЕТ│Й  ДЕНЬ ВОНИ ПОСУВАЛИСЬ КР│ЗЬ ТЕМНУ  ПОХМУРУ ПУЩУ. лИШЕ РАЗ│В  ТРИ
КР│ЗЬ ПРОРИВИ В ДЕРЕВАХ НА ЛЮДЕЙ │ КОНЕЙ ВПАЛИ ЗГОРИ ЗОЛОТ│ СОНЯЧН│ ПРОМЕН│.
     чЕТВЕРТОГО ДНЯ ДОРОГА ВИЙШЛА У СВ│ТЛИЙ СОСНОВИЙ Л│С.
     тАЛЕЦЬ ПОПЕРЕДИВ ДЯДЬКА - ДАЛ│ БУДУТЬ БОЛОТА.
     тОМУ ЗАДОВГО ДО ВЕЧОРА ЗУПИНИЛИСЬ.
     ▓ ПОЧАЛИ ВСЕ РЕТЕЛЬНО, В КОТРИЙ УЖЕ РАЗ, УСЕ ПЕРЕВ│РЯТИ.
     ▓ ЯКОСЬ ТРАПИЛОСЬ  ТАК,  ЩО П│ВЕНЬ  чЕРВЕНЬ  ОПИНИВСЯ  ДАЛЕКО В│Д СВО║┐
КЛ│ТКИ. в│Н РОЗГР│БАВСЯ П│Д КУЩЕМ ШИПШИНИ  │ ПРИЗИВНО КОКОТ│В, ЗАКЛИКАЮЧИ ДО
ТРАПЕЗИ СВО┐Х НЕ│СНУЮЧИХ  Ж│НОК. рЕП'ЯХ  БУВ  ПРИ  П│ВНЕВ│.  рЕП'ЯХА  Н│ХТО,
ЗВИЧАЙНО, НЕ ВЧИВ СТОРОЖУВАТИ КУРЕЙ, АЛЕ В│Н БУВ ПОРЯД │З П│ВНЕМ.
     ▓  ТУТ РАПТОМ З-ЗА ВИСОКИХ  ДЕРЕВ ВИЛЕТ│В ЗДОРОВЕННИЙ  ЯСТРУБ │ КАМЕНЕМ
УПАВ НА П│ВНЯ.
     хЛОПЧИК З НЕСАМОВИТИМ  КРИКОМ  КИНУВСЯ ЧЕРЕЗ РУЧАЙ  НА  ПАГОРБ  │ ВСТИГ
СХОПИТИ ЯСТРУБА ЗА КРИЛО │  ЗА ГОРЛО.  а  В ДРУГЕ  КРИЛО ВЧЕПИВСЯ рЕП'ЯХ.  а
ЯСТРУБ ОДНОЮ ЛАПОЮ ВП'ЯВСЯ В СПИНУ П│ВНЯ чЕРВЕНЯ, А ДРУГОЮ В ЧУБОК рЕП'ЯХА.
     дЯДЬКО МИТТЮ  П│ДОСП│В НА ДОПОМОГУ - ДУЖЕ ЗЛЯКАВСЯ, ЩО  ЯСТРУБ  ВДАРИТЬ
МАЛОГО В ОЧ│.
     п│ВЕНЬ, ЗВ│ЛЬНИВШИСЬ В│Д НИЩ│ВНИХ ПАЗУР│В ЯСТРУБА,  КИНУВСЯ ДО ЛЮДСЬКИХ
Н│Г, ЯК ДО НАД│ЙНОГО ЗАХИСТУ Й ПРИТУЛКУ.
     рЕП'ЯХ В│Д│ЙШОВ ОСТОРОНЬ │ ЗАХОДИВСЯ РЕТЕЛЬНО ЗАЛИЗУВАТИ ЧУБОК.
     а  п│ВЕНЬ,  НЕ ДАРМА Ж В│Н ТАКИЙ ХИСТ МАВ ДО ЛОВ│В, В ОДНУ МИТЬ СПЛУТАВ
ЯСТРУБУ ЙОГО ЖОВТ│ ПАЗУРИСТ│ ЛАПИ │ ЗАХОДИВСЯ ПРОШИВАТИ МАХОВ│ ПЕРА.
     яСТРУБА ПОСАДОВИЛИ В КЛ│ТКУ.
     а ПОБИТОГО  │ ПЕРЕЛЯКАНОГО чЕРВЕНЯ ХЛОПЧИК ВЗЯВ НА РУКИ. пТАХ  СИД│В НА
РУКАХ ПРИНИШКЛО, ЛИШЕ ЧАС В│Д ЧАСУ ВИВЕРТАВ ГОЛОВУ │ ДИВИВСЯ В НЕБО.
     у КЛ│ТЦ│ ШАЛЕН│В ЯСТРУБ.

        болото
     чЕРЕЗ  БОЛОТО  ЙШЛИ  ОБЕРЕЖНО, НЕКВАПНО.  вЕСЬ ЧАС  ТРИМАЛИ  НАПОГОТОВ│
ЖЕРДИНИ │ ЛИНВИ.
     ▓ ДЯДЬКО,  │ бУДИЙ СП│ШИЛИСЬ. т│ЛЬКИ СТАРИЙ  тАЛЕЦЬ ┐ХАВ ВЕРХИ,  БО П│Д
НИМ БУВ К│НЬ, ЯКИЙ ДВ│Ч│  ПРОЙШОВ ЦЮ ДОРОГУ. аДЖЕ  В│ДОМО,  ЩО  ТЕ,  ЧОГО НЕ
ЗАПАМ'ЯТА║ ЛЮДИНА, ТВАРИНА ВРАЗ ОХОПЛЮ║.
     дОРОГА, СК│ЛЬКИ ВОНИ ЙШЛИ ЧЕРЕЗ БОЛОТО, КОЛИВАЛАСЬ П│Д НОГАМИ.  м│СЦЯМИ
БОЛОТНА РУДА  ВОДА  ЗАЛИВАЛА ┐ХН│Й  ШЛЯХ  │  ЗДАВАЛОСЬ, ЩО  ОСЬ  РОЗ│ЙДЕТЬСЯ
ТРЯСОВИНА │ ПОГЛИНЕ УСЮ ┐ХНЮ ВАЛКУ.
     нА  БЕЗКРА┐Й БОЛОТН│Й НИЗОВИН│ ТО БУЯЛИ  ОЧЕРЕТИ ТА КУПИНИ ОСОКИ, ТО ПО
ХИРЯВИХ ВЕРБИЧКАХ ЗМ│┐ЛИСЬ ЦУПК│ БЕР│ЗКИ.
     дОРОГА НА БОЛОТ│ ПЕТЛЯЛА ВУЖЕМ. аЛЕ  ВС│ ДОБРЕ ЗНАЛИ  - МОЖНА  ЙТИ ЛИШЕ
Ц│║Ю КРУЧЕНОЮ  ДОРОГОЮ. дО ВСЬОГО, ТА  ЦЕ Й  ГОЛОВНЕ - К│НЬ П│Д тАЛЬЦЕМ │ШОВ
СПОК│ЙНО │ НЕКВАПНО.
     оСЬ СТАЛО ВИДНО ВЖЕ Й  УЗВИШШЯ  ПРОТИЛЕЖНОГО  БЕРЕГА. мАЛИЙ ДОБРЕ БАЧИВ
ВЕЛЕТЕНСЬК│  ПРИСАДКУВАТ│ СОСНИ, ЩО РОЗСТЕЛИЛИ СВО║ МОГУТН║ В│ТТЯ НИЗЬКО НАД
ЗЕМЛЕЮ.
     ▓ РАПТОМ УПРЯЖКА ПОПЕРЕДНЬОГО ВОЗА ШАРПОНУЛАСЬ, ЗАДН│ КОЛЕСА ОПУСТИЛИСЬ
│З ШЛЯХУ В ТРЯСОВИНУ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ЗАКРИЧАВ ПЕРЕДН│М тАЛЬЦЕВ│ │ бУДОМУ ЩОБ ВОНИ ВЕЛИ ВОЗИ ДО
БЕРЕГА НЕ  ГАЮЧИСЬ.  ▓НШИМ НАКАЗАВ ВИТЯГАТИ ВОЗА НА ШЛЯХ, ЩО БУВ УКР│ПЛЕНИЙ,
ЧИ ПРОСТО НАКЛАДЕНИЙ МОСТКАМИ, ПЛЕТЕНИМИ │З ЛОЗ.
     лЮДИ ПОХАПАЛИСЬ  ЗА  ДИШЛО,  ЗА  ЗБРУЮ КОНЕЙ, ЗА  ПЕРЕДН│ КОЛЕСА ВОЗА │
ТЯГЛИ НА ГАТКУ, АЖ ┐М ХРЕБТИ ТР│ЩАЛИ │ ОЧ│ РОГОМ Л│ЗЛИ.
     оСТАНН│М БУВ В│З │З НАЧИННЯМ, │ Б│ЛЯ НЬОГО п│ВНИК. в│Н ТРИМАВ КОНЕЙ П│Д
ВУЗДУ │ НЕ ЗНАВ, ЩО Ж ДАЛ│ РОБИТИ.
     лЮДИ ТЯГЛИ │ НЕ МОГЛИ ЗРУШИТИ ВОЗА З М│СЦЯ.
     ▓ ТУТ  ХЛОПЧИК ПОБАЧИВ  -  ЙОМУ  ЗВ│ДС│ЛЬ  БУЛО ДОБРЕ  ВИДНО - ЧОМУ  ЦЕ
СТАЛОСЯ.  зАВАЛЕНИЙ  НА Б│К  В│З ТРИМАЛА  М│ЦНА, ЯК  ЗАЛ│ЗО,  ЖЕРДИНА!  вОНА
ВСТРОМИЛАСЬ ЗНИЗУ МЕЖИ СПИЦ│ ПРАВОГО ЗАДНЬОГО КОЛЕСА.
     лЮДИ МЕТУШИЛИСЬ Б│ЛЯ ВОЗУ, П│ДСТАВЛЯЮЧА П│Д ПЕРЕДОК СВО┐ ПЛЕЧ│ Й СЛИНИ.
п│Д│ЙМУТЬ ТРОХИ ВОЗА, А З  НИМ │  ГАТКУ П│ДН│МАЮТЬ. ▓ ПОЧАЛА  ПОТРОХУ  ГАТКА
РОЗХИТУВАТИСЬ, РОЗПОВЗАТИСЬ.
     тУТ  п│ВНИК  ЗРОЗУМ│В, ЩО ДОСИТЬ ЛЮДЯМ  ЩЕ РАЗ П│ДТЯГТИ  ВОЗА,  А ПОТ│М
В│ДПУСТИТИ, ТОД│ ВСЕ - К│НЕЦЬ!  пЛЕТЕН│ МОСТИНИ РОЗПОВЗУТЬСЯ,  │ КОН│ Й ЛЮДИ
ПОСУНУТЬСЯ В ТРЯСОВИНУ.
     в│Н НЕ СТАВ АН│  КРИЧАТИ, АН│ ПОЯСНЮВАТИ,  А СХОПИВ СОКИРУ, ЩО СТИРЧАЛА
М│Ж ПАКАМИ, │ МЕТНУВСЯ ДО ЗАДН│Х КОЛЕС ВОЗА РУБАТИ ЖЕРДИНУ.
     яКБИ МАЛИЙ ПОЧАВ КРИЧАТИ ЧИ ПОЯСНЮВАТИ,  МОЖЕ  Б СТАРШ│ НА НЬОГО  Й  НЕ
ЗВЕРНУЛИ Б УВАГИ.
     тА  КОЛИ  В│Н  СТАВ  ЦЮКАТИ  СОКИРОЮ,  СТАРШ│  ОПИНИЛИСЬ  │  ВМИТЬ  ВСЕ
ЗРОЗУМ│ЛИ.
     - тИХО! - зАГОРЛАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ. - тРИМАЙТЕ ТАК, А Я ЗАРАЗ!!!
     в│Н СХОПИВ СВОЮ НОВУ СОКИРУ, ОГОЛИВ ЛЕЗО │ ПОЛ│З ЧЕРЕЗ ПЕРЕДОК ВОЗА.
     ▓  ЗАВИСАЮЧИ  ПРАВОЮ НОГОЮ  В  ТРЯСОВИНУ,  ЗАХОДИВСЯ  С│КТИ  СОКИРОЮ ПО
ЖЕРДИН│.
     рОБ│ТНИКИ НАПРУЖИЛИСЬ  │ ЩОСИЛИ  ТРИМАЛИ  ВОЗА, ЩОБ В│Н НЕ  ПОРУШИВСЯ З
ГАТКИ.
     оСЬ, НАРЕШТ│, ЖЕРДИНА П│Д СОКИРОЮ ТР│СЛА.  лЮДИ  ТА КОН│ ПОТЯГЛИ, │ В│З
ВИЛ│З НА ГАТКУ...
     з ВЕЛИКОЮ ОБЕРЕЖН│СТЮ,  ПРИСЛУХАЮЧИСЬ ДО  КОЖНОГО КРОКУ, ДЯДЬКО │ НЕБ│Ж
ПРОВЕЛИ ОСТАНН│Й В│З ЧЕРЕЗ ПОРУШЕНУ ГАТКУ.
     пОКИ ВОНИ ПРОВЕЛИ ОСТАНН│Й В│З │З НАЧИННЯМ, НА УЗВИШШ│ УЖЕ СТАВИЛИ ВОЗИ
ТАБОРОМ, ВИПРЯГАЛИ КОНЕЙ, РОЗКЛАДАЛИ БАГАТТЯ.
     дЯДЬКО  АЖ ПОЧОРН│В  ОД ЗЛОСТ│,  ЩО ТАКА  ХАЛЕПА СТАЛАСЯ, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ
ЗАТРИМАТИСЬ НА НОЧ│ВЛЮ  ОТУТ -  Б│ЛЯ  БОЛОТА,  ЩОБ ЗАВТРА ПЛЕСТИ З ВЕРБОЛОЗУ
МОСТИНИ │ ЛАГОДИТИ ТУ ЧОРТОВУ ГАТКУ.

        II. шлях до граду
     зА БОЛОТАМИ П│ШЛИ СОСНОВ│ Л│СИ.
     тЕПЕР  │ШЛИ   ЧЕРЕЗ  СВ│ТЛИЙ  СОСНОВИЙ  Л│С,  ЩО  ПЕРЕБИВАВСЯ  ВЕЛИКИМИ
ГАЛЯВИНАМИ.
     к│ЛЬКА  РАЗ│В ОДДАЛ│К  БАЧИЛИ ГОСТРОВЕРХ│ ТИНИ  НЕВЕЛИКИХ Л│СОВИХ  С│Л.
сТАЛИ ┐М │ ЛЮДИ ТРАПЛЯТИСЯ.
     пОДОРОЖНИКИ  │  ПОВОЗНИКИ  З  К│НЬМИ ТА  ПОКЛАЖЕЮ,  П│ШЦ│ З  ТОРБАМИ  Й
КОРОБАМИ. ▓ ВС│ ПОСП│ШАЛИ НА П│ВДЕННИЙ СХ│Д, ДО СЛАВНОГО СТОЛЬНОГО ГРАДА.
     оСЬ НАРЕШТ│ │ ВОНИ Д│СТАЛИСЬ ДО ▓РПЕНЯ.
     ▓ ТУТ ПРИГОДА СТАЛАСЯ,  Т│ЛЬКИ ВЖЕ  НЕ  З НИМИ. нА В│ДМ│ЛИНУ  НАСКОЧИЛА
ЗДОРОВЕННА ЛОД│Я-БЕРЛИНА. нА Н│Й ДО  кИ║ВА  ВЕЗЛИ БРИЛИ РОЖЕВОГО  КАМЕНЮ.  з
ЦЬОГО КАМЕНЮ  РОБИЛИ  ПРЯСЛА  ТА ВЕРЕТЕНА, Ф│ГУРКИ  ДО ГРИ В  ТАВЛЕ┐,  Р│ЗН│
НЕВЕЛИЧК│  ОБЕРЕГИ  ДЛЯ Д│ТЕЙ. цЕ п│ВНИК ЗНАВ,  АЛЕ  ЩОБ  ОТАК│  БРИЛИ ЦЬОГО
ДОРОГОГО КАМЕНЮ ВЖИВАТИ НА БУДОВ│?! цЕ БУЛО НЕЙМОВ│РНО!
     п'ЯТЕРО ГРЕБЦ│В З БЕРЛИНИ БЛАГАЛИ ДОПОМОГТИ ┐М - ШВИДШЕ СТЯГТИ  ЛОД│Ю З
М│ЛИНИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ, ПОДУМАВШИ ТРОХИ, ЗГОДИВСЯ. т│ЛЬКИ СПОЧАТКУ ПЕРЕВ│В ЧЕРЕЗ
БР│Д НА ПРАВИЙ БЕРЕГ УС│ ВОЗИ, А ТОД│ ВЖЕ ЗАХОДИВСЯ РЯТУВАТИ ЧОВНА.
     вОЛОЧИТИ СПРОБУВАЛИ З М│ЛИНИ. тА ГАЙ-ГАЙ, Н│ЧОГО НЕ ВИХОДИЛО, БО ШВИДКА
ТЕЧ│Я ВЖЕ ВСТИГЛА НАМИТИ НАВКОЛО П│СОК.
     дОВЕЛОСЯ ЧИМАЛО ВАНТАЖУ, М│Ж │НШИМ, │ КАМЕН│В, ПЕРЕНЕСТИ НА БЕРЕГ.
     пРИПРЯГАТИ КОНЕЙ ДО БЕРЛИНИ │ СТЯГУВАТИ НА ГЛИБОКЕ.
     бЕРЛИНА  ВАЖКО  ЗАРИП│ЛА,  ЗАШЕЛЕСТ│ЛА ДНОМ, ГОЛОСНО ЗАТР│ЩАЛА В ОСНОВ│
ЩОГЛИ Й ПОПОВЗЛА ПО М│ЛИН│ НА ГЛИБОКЕ Й ТЕМНЕ ПЛЕСО ВОДИ.
     бЕРЛИНУ ЧОВНЯР│ П│Д│ГНАЛИ ДО БЕРЕГА │ ДОБРЕ ПРИВ'ЯЗАЛИ ДО ВЕЛЕТЕНСЬКОГО
ДУБОВОГО ПЕНЬКА.
     тА Й ВИР│ШИЛИ НОЧУВАТИ РАЗОМ.
     чОВНЯР│ БУЛИ  КИЯНИ, КНЯЖ│ ЛЮДИ. а ПЛАВАЛИ ВОНИ ПО ▓РПЕНЮ ТА  ПО  │НШИХ
Р│ЧКАХ НА пРАВОБЕРЕЖЖ│. тОРГУВАЛИ КАМЕНЕМ-ШИФЕРОМ, СМОЛОЮ,  ВОСКОМ ТА ВСЯКИМ
КРАМОМ │ ДЕРЕВОМ.
     з  кИ║ВА  ВОЗИЛИ  НА ПРОДАЖ, НА  ОБМ│Н ГЛИНИ Б│ЛО┐  КИ┐ВСЬКО┐  ГОРЩИКИ,
КУХЛ│, СВ│ТИЛЬНИКИ, СКЛЯН│ ОБРУЧКИ, ПЕРСТЕНЬКИ, МАЛЕСЕНЬК│ ПЛЯШЕЧКИ, НАМИСТО
СКЛЯНЕ.
     тОРГУВАЛИ  В  СЕЛАХ,  П│Д│ЙМАЮЧИСЬ ПО ▓РПЕНЮ ТА │НШИХ Р│ЧКАХ У  ГЛИБИН│
ЗЕМЛ│ дРЕВЛЯНСЬКО┐.
     зАРАЗ У ┐ХН│Й БЕРЛИН│ БУЛО ДВА ВЕЛИКИХ  КОРОБИ З ХУТРОМ, ГЛЕКИ  З МЕДОМ
ТОГОР│ЧНИМ, ВЕЛИК│ БАЛАБУШКИ ПАХУЧОГО ВОСКУ.
     пМ ПОЩАСТИЛО, ЩО ВОНИ ЗАСТРЯГЛИ  ЯКРАЗ НА БРОД│,  КОЛИ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  З
УС│МА  ХОЛОПАМИ  ПЕРЕПРАВЛЯЛИСЯ  ЧЕРЕЗ  Р│ЧКУ. тОМУ  ВОНИ  Й  БУЛИ  ЩЕДР│  Й
ПРИГОЩАЛИ ХМ│ЛЬНИМ МЕДОМ БОЯРСЬКИХ ЛЮДЕЙ.
     п│ВНИКУ  ВОНИ  ПОДАРУВАЛИ СВИСТУЛЬКУ-КОНИКА  З  Д│РОЧКАМИ НА  БОЦ│, ЩОБ
ВИГРАВАТИ НА НЬОМУ, ЯК НА СПРАВЖН│Й СОП│ЛЦ│.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ПИВ ОБЕРЕЖНО, ЩОБ Н│ В ЯКОМУ РАЗ│ НЕ  СП'ЯН│ТИ. в│Н ДОБРЕ
ПАМ'ЯТАВ, ЩО В│ДПОВ│ДА║ ЗА ВСЮ ВАЛКУ, ЗА ВС│Х │ ХОЛОП│В, │ КОНЕЙ.
     оДИН ВЕСЛЯР ЗВ│ДК│ЛЯСЬ  ВИТЯГ БУБОН, ДРУГИЙ СОП│ЛКУ, │ П│ШЛО ГУЛЬБИЩЕ З
МУЗИКОЮ, ТАНЦЯМИ. ▓ НАВПРИСЯДКИ, │ З ПРИСКОКОМ, │ ВИХИЛЯСОМ.
     п│ВНИКУ ТАК СПОДОБАЛОСЬ, ЩО В│Н СХОПИВ СВОГО ДАРОВАНОГО КОНИКА │ ВЗЯВСЯ
П│Д│ГРАВАТИ ВЕСЛЯРАМ. ▓ Н│ЧОГО - ВИХОДИЛО. вСТИГАВ ЗА СТАРШИМИ, НЕ  ЗБИВАВСЯ
АН│ З МЕЛОД│┐, АН│ З РИТМУ.
     п│ВЕНЬ  БАЧИВ,  ЯК  ДЯДЬКОВ│  АЖ  РУКИ-НОГИ  ПОС│ПУЮТЬСЯ,  ТАК В│Н ХОЧЕ
ТАНЦЮВАТИ,  ТА ДЯДЬКО  СТРИМАВСЯ. в│Н  Т│ЛЬКИ З  ЯКОЮСЬ НАТЯГНУТОЮ  УСМ│ШКОЮ
СПОГЛЯДАВ ВЕСЕЛОЩ│.
     пОКЛАЛИСЯ СПАТИ ДАЛЕКО ЗА П│ВН│Ч, А ЗБУДИВ МАЛОГО ДЯДЬКО ЗОВС│М РАНО.
     - ▓ДИ - ПОЛЮЙ! тРЕБА ТВОГО ЯСТРУБА ДОБРЕ ГОДУВАТИ...
     пОКИ ЛЮДИ  ПО┐ЛИ  ТА ПОПОРАЛИ КОНЕЙ,  ПОСТУПОВО ПРИХОДЯЧИ  ДО ТЯМИ  В│Д
УЧОРАШНЬОГО ХМЕЛЮ, ХЛОПЧИК КУНИЦЕЮ ПРОСЛИЗНУВ МЕЖИ КУЩАМИ │ З ОДНОГО  ПОМАХУ
ПРАЩ│ ПОКЛАВ П│Д БЕРЕГОМ КУЛИЧКА.
     кРИЖАН│ РОСИ  ЖАЛИЛИ НОГИ,  А ГОСТРА ОСОКА РВАЛА ШТАНИ, КОЛИ В│Н  ЛУГОМ
Б│Г ДО ТАБОРУ.
     оСЬ-ОСЬ ВИПЛИВЕ СОНЦЕ, БО НЕБО ВЖЕ ЗРОЖЕВИЛОСЬ. а НАД ▓РПЕНЕМ, НАД ЙОГО
ЗАРОСЛИМИ БЕРЕГАМИ, НАД БОЛОТАМИ Й ЛУГАМИ ВАРИВСЯ, КЛУБОЧИВСЯ, ЛЯГАВ ВАЖКИМИ
ПАСМАМИ ТУМАН.
     п│ВНИК  ЗАПХАВ  КУЛИКА  ДО КЛ│ТКИ  ЖОВТООКОМУ  ПТАХУ, А  САМ  ЗАХОДИВСЯ
СЬОРБАТИ ВЖЕ ХОЛОДНУ В│ВСЯНУ КАШУ.
     сН│ДАНОК ЗАК│НЧИЛИ.
     кОН│ ЗАПРЯЖЕН│. бУДИЙ, тАЛЕЦЬ │ ДЯДЬКО ВЕРХИ, ОСТАНН│ ХОЛОПИ НА ВОЗАХ.
     вЕСЛЯР│  СТАЛИ  ДО БЕРЛИНИ-ЛОД│┐.  рОЗУТ│  ВС│, │З ЗАКАСАНИМИ  ХОЛОШАМИ
НОГАВИЦЬ.
     пОСУНУЛИ, ПОПХАЛИ СУДНО НА ГЛИБОКЕ.
     сПОЧАТКУ ПОВОЛ│, ДАЛ│  ШВИДШЕ.  вЕСЛЯР│,  П│ДСТРИБУЮЧИ, ПЕРЕВАЛИЛИСЬ  У
БЕРЛИНУ, С│ЛИ НА ЛАВКИ-БЕС│ДКИ, ПОТЯГЛИ ДО СЕБЕ ВЕСЛА.
     ▓ П│ШЛА-П│ШЛА, ПОНЕСЛАСЯ ЛОД│Я ПО ШВИДК│Й ВОД│.
     ▓ ОСЬ  ЩЕ  МИТЬ, │  ТЕМНА БЕРЛИНА НАЧЕ  РОЗЧИНИЛАСЬ У  ПАСМАХ  РОЖЕВОГО
ТУМАНУ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ  ЗВ│В СВ│Й МОГУТН│Й ТУЛУБ НАД КОНЕМ,  СТАВШИ В СТРЕМЕНАХ,
ЛУНКО ВИСТР│ЛИВ НАГА║М. ▓ КОНЯКИ ЗРУШИЛИ РИПУЧ│ ВОЗИ.
     рИП│ЛИ  КОЛЕСА, ДИШЛА,  ДРАБИНИ ВОЗ│В, ПОРИПУЮЧИ  ТА ПОТР│СКУЮЧИ  ВС│МА
СВО┐МИ ЧАСТИНАМИ.
     пОКОТИЛИСЯ  ВОЗИ  ДО  НА┐ЖДЖЕНО┐ ДОРОГИ, ЩО ВИВЕЛА  ВЖЕ  ┐Х ДО  ПРЯМОГО
ШИРОКОГО ШЛЯХУ НА кИ┐В.
     а ПО  ТОМУ ШЛЯХУ ВСЕ  ЙШЛИ  ТА ЙШЛИ ЛЮДИ, СКАКАЛИ ВЕРХ│ВЦ│, ПЛУГАНИЛИСЯ
ВАЛКИ ВОЗ│В │ БРЕЛИ ТУРМИ ХУДОБИ.
     пХНЮ ВАЛКУ ВИПЕРЕДЖАЛО ЧИ К│ЛЬКА ВЕРШНИК│В, ЧИ К│ЛЬКА ВОЗ│В З ПОКЛАЖЕЮ.
     тЕПЕР ДОРОГА  ЙШЛА  ПО ГОРБАХ │  СПУСКАЛАСЬ В ДОЛИНУ. ▓ ЧИМ ДОВШЕ  ВОНИ
ПРОСУВАЛИСЬ Ц│║Ю ДОРОГОЮ, ТИМ ВИЩ│ СТАВАЛИ ГОРБИ │ ГЛИБШ│ ДОЛИНИ.
     уС│  ПОЗЛАЗИЛИ  З ВОЗ│В, А ВЕРШНИКИ СП│ШИЛИСЯ  - ВС│ БУЛИ НАСТОРОЖЕН│ -
ЩОБ ПРИ СПУСКОВ│ НЕ ПЕРЕКИНУЛИСЬ, НЕ ПОКОТИЛИСЬ ВОЗИ.
     а  ЯК  НАГОРУ  ДЕРЛИСЯ, ТО  ДОВОДИЛОСЬ  ЛЮДЯМ П│ДШТОВХУВАТИ  ВОЗИ,  ЩОБ
ДОПОМОГТИ КОНЯМ.
     щЕ ОДНА Н│Ч БУЛА НА ШЛЯХУ ДО кИ║ВА.
     сПИНИЛИСЬ ОСТОРОНЬ  ШЛЯХУ П│Д ГЛИНИСТОЮ ГОРОЮ НА РОЗЛОГОМУ БЕЛЕБЕН│. яК
ЗАВЖДИ, СТАЛИ ВОЗИ КОЛОМ...
     мАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ В│Д ГОСТРОГО ПОЧУТТЯ НЕБЕЗПЕКИ. яСНИЙ М│СЯЦЬ УСЕ ДОБРЕ
│ БЕЗ  ВОГНЮ БАГАТТЯ ОСВ│ТЛЮВАВ. дЯДЬКО п│ВЕНЬ  СТО┐ТЬ,  НАСТАВЛЕНА ВПЕРЕД │
ВГОРУ  БЛИСКУЧА  РОГАТИНА.  а НАД ВОЗОМ  ВИСОЧИТЬ К│НСЬКА ГОЛОВА  │  НАД НЕЮ
ВЕРШНИК. вЕРШНИК СВОГО СПИСА ТРИМА║  ВГОРУ КЛЮГОМ. ▓ НА ШИШАКУ  ШОЛОМА, │ НА
СПИН│  │СКРИТЬСЯ БЛАКИТНЕ  СЯЙВО  М│СЯЦЯ.  мАЛИЙ  ВИКОТИВСЯ  З-П│Д  ЛАХ│В  │
НАШТОВХНУВСЯ НА  рЕП'ЯХА,  ЩО НАПРУЖИВСЯ │ НЮХТИВ, ЧИМ ПАХНЕ В│Д НЕЗНАЙОМОГО
Н│ЧНОГО ГОСТЯ.
     мАЛИЙ ОБЕРЕЖНО, НАЧЕ ЛАСОЧКА, ПРОПОВЗ П│Д ВОЗАМИ, ЩОБ ПОДИВИТИСЬ - А ЧИ
НЕМА║ ТАМ │ЩЕ │НШИХ ВЕРШНИК│В.
     н│, Т│ЛЬКИ ЦЕЙ ОДИН.
     оСОБЛИВО УВАГУ МАЛОГО  ПРИВЕРНУВ К│НЬ ВЕРШНИКА. вЕСЬ У  П│Н│, У  МОКРИХ
СМУГАХ.  п│НА СПАДАЛА НА ЗЕМЛЮ  ШМАТАМИ  З ВУДИЛ,  З  ГРУДЕЙ, З ПАХУ. кРУП │
СТЕГНА БУЛИ  МОКР│, НАЧЕ ДОЩЕМ  ВИМИТ│. дЯДЬКО │  ВЕРШНИК  ПЕВНО  ВЖЕ  ДАВНО
ПЕРЕМОВЛЯЛИСЬ. зРЕШТОЮ, ВОНИ Д│ЙШЛИ ЗГОДИ, │ п│ВЕНЬ СКАЗАВ.
     -  зЛ│ЗЬ │З КОНЯ  │ В│Д│ЙДИ ДАЛ│ В│Д ВОЗ│В.  ▓ СПИСА ПОДАЙ. я ТОБ│ ЙОГО
ЗРАЗУ ПОВЕРНУ.
     вЕРШНИК НЕВДОВОЛЕНО ХЕКНУВ, АЛЕ СПИСА ОБЕРНУВ │ ПОДАВ ДЯДЬКОВ│ РАТИЩЕМ.
     вЕРШНИК  СКОЧИВ  НА  ЗЕМЛЮ,  АЛЕ  ТАК  ЗАХИТАВСЯ,  ЩО  ЛЕДЬ  ВСТОЯВ  НА
РОЗКАРЯЧЕНИХ НОГАХ.
     зРОСТУ  БУВ  ВИСОКОГО,  ПРИ  СТЕГН│  ПОГОЙДУВАВСЯ ВАЖКИЙ  МЕЧ,  ЯК  В│Н
В│ДСТУПАВ В│Д СВОГО ЗАП│НЕНОГО КОНЯ.
     дЯДЬКО Ж ПОТЯГ ОДИН В│З  ЗА ДИШЛО │ СТВОРИЛАСЬ  ЯКРАЗ ТАКА  Щ│ЛИНА, ЩОБ
ЧЕРЕЗ НЕ┐ КОНЯ ПРОВЕСТИ. дЯДЬКО ПОКЛИКАВ.
     - вЕДИ, п│ВНИКУ, КОНЯ СЮДИ. ▓ ШВИДШЕ!
     ▓ ЗРАЗУ Ж  З-ЗА ВОЗА З'ЯВИЛИСЬ п│ВНИК │ рЕП'ЯХ. мАЛИЙ ПРИХОПИВ КОНЯ  ЗА
МОКРУ ВУЗДЕЧКУ, А К│НЬ НЕ ПРУЧАВСЯ, А ПОК│РНО П│ШОВ ЗА МАЛИМ МЕЖИ ВОЗИ.
     а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ТИМ ЧАСОМ УЖЕ РОЗПУТУВАВ │ С│ДЛАВ СВОЮ КОБИЛКУ.
     -  щО  ТИ  МЕН│ П│ДСУНУВ?!!  - оБУРИВСЯ ВОЯК,  КОЛИ МАЛИЙ  П│ДВ│В  ЙОМУ
ОС│ДЛАНУ КОБИЛКУ.
     - вОНА НАЙСИЛЬН│ША │ НАЙВИТРИВАЛ│ША СЕРЕД УС│Х КОНЕЙ! яКБИ НЕ БУЛА ТАКА
ПОТВОРНА, ТО БОЯРИН БИ ЛИШИВ ┐┐ СОБ│. нЕ  ПОЖАЛКУ║Ш! щЕ  ЗГАДА║Ш МЕНЕ ДОБРИМ
СЛОВОМ.  а С│ДЛО  ТВО║ НА НЕ┐  ЗАРАЗ НЕ ЧАС П│ДГАНЯТИ. сАМ КАЖЕШ -  НАГАЛЬНА
СПРАВА...
     - тА Я ТЕБЕ! - зАСИЧАВ ВЕРШНИК, П│ДБИВАЮЧИ КОБИЛКУ ПРОСТО ДО ВОЗА.
     тА НЕ ДАРМА ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРОСЛАВИВСЯ, ЩО В ЧОТИРНАДЦЯТЬ РОК│В В│Д РОДУ
ЗАПОРОВ РОГАТИНОЮ ВЕДМЕДИЦЮ ПРИ ДВОХ ВЕДМЕЖАТАХ.
     в│Н П│ДБИВ СПИС ВЕРШНИКА ЗНИЗУ │ ВБ│К, А ПОТ│М ПРИГНУВ ЗБОКУ │ ВНИЗ.
     мОЖЕ,  │  ПОГНУВ БИ  ВОЯК,  ВРЕШТ│  РЕШТ,  ДЯДЬКА  п│ВНЯ,  АЛЕ  ХЛОПЕЦЬ
ВИСМИКНУВ │З САГАЙДАКА СТР│ЛУ │, МОВ ДАРДУ, МЕТНУВ, У ВЕРШНИКА.
     сТР│ЛА ВДАРИЛА ВОЯКА У П│ДБОР│ДДЯ.
     нА МИТЬ ВОЯК ОСЛАБИВ РУКУ │ ДЯДЬКО ЩОСИЛИ ВДАРИВ ПО РАТИЩУ РОГАТИНОЮ. ▓
ЛЕЗОМ-НАКОНЕЧНИКОМ РОЗКОЛОВ ЙОГО, РАТИЩЕ, ПОВЗДОВЖ.
     тА Й  ДЯДЬКО ЙОГО НЕ  ЗМ│Г  БИ Д│СТАТИ  РОГАТИНОЮ,  БО  ВОЯК ВМ│ЛО ЗДАВ
КОБИЛУ НАЗАД.
     - нУ, ХОЛОПЕ! тИ МЕНЕ ЩЕ ЗГАДА║Ш!
     - я НЕ ХОЛОП!  я БОРЖНИК! яКЩО Я В│ДДАМ БОРГ БОЯРИНУ, ТОД│ Й ТИ В│ДДАСИ
МЕН│ БОРГ. а ЗАРАЗ ПР│Ч ЗВ│ДС│ЛЯ! бО П│ДН│МУ ХОЛОП│В!
     тА БОЯРСЬКИХ  ЛЮДЕЙ НЕ ДОВЕЛОСЬ БУДИТИ. вОНИ ВС│ ПОПРОКИДАЛИСЬ. бУДИЙ │
тАЛЕЦЬ НАП'ЯЛИ ЛУКИ, │НШ│ ПОХАПАЛИСЬ ЗА РОГАТИЩА ТА СОКИРИ.
     вЕРШНИК РОЗВЕРНУВ КОБИЛУ │ МОВЧКИ ПОМЧАВ У ТЕМРЯВУ.
     ▓ УСЛ│Д ЙОМУ,  Н│БИ  ОТЯМИВШИСЬ │  ВИБАЧАЮЧИСЬ  ЗА ЗАТРИМКУ,  ПРОКРИЧАВ
чЕРВЕНЬ, ТА ТАК ЧИСТО Й ГОЛОСНО, ЯК Н│КОЛИ РАН│ШЕ.
     вОНИ УДВОХ │З  МАЛИМ,  п│ВЕНЬ  │  НЕБ│Ж,  ДОВГО  ПОРПАЛИСЯ  Б│ЛЯ  КОНЯ.
вИТИРАЛИ,  РОЗМИНАЛИ М'ЯЗИ, ЗНОВ ВИТИРАЛИ, ГЕТЬ  СТОМИЛИСЬ,  ПОКИ  ХОЧ ТРОХИ
ОБХОДИЛИ ТВАРИНУ.
     дО СВ│ТАНКУ ┐М ЛИШАЛОСЬ СПАТИ НЕ Б│ЛЬШЕ  ГОДИНИ, │ ВСЕ Ж, УЖЕ ЗАСИНАЮЧИ
В ДЯДЬКА П│Д ВАЖКИМ ПЛАЩЕМ, МАЛИЙ СПИТАВ:
     - хТО В│Н?
     - яКЩО НЕ БРЕШЕ, ТО  КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ. пРИЙДЕ  ЧАС, ВЗНА║МО, ЧИ  НЕ ЗДУРИВ
В│Н НАС. тА ХОЧ │ ЗДУРИВ - ЯКИЙ К│НЬ, САМ БАЧИШ, ТА Й С│ДЛО КОШТОВНЕ... а ТИ
В НАС ЗАГОВОРЕНИЙ... нЕ ДАРМА ПРАБАБА ВС│ ЗАГОВОРИ НАД ТОБОЮ ПРОКАЗУВАЛА. бО
ТИ БУВ ТАКИЙ КВОЛИЙ, ЯК НАРОДИВСЯ. тОМУ ОТО, ЩО ТИ ЗАГОВОРЕНИЙ, ТИ Й ПОЦ│ЛИВ
ЙОГО В ЩЕЛЕПУ...

        день
     пО ЛАЗОРЕВОМУ НЕБОСХИЛУ В│ТЕРЕЦЬ ГНАВ КРУТОБОК│ Б│Л│ ХМАРИ. ▓ НА ЗБИТИЙ
ШИРОКИЙ  ШЛЯХ  ХМАРИ  КИДАЛИ  М'ЯКУ  Т│НЬ,  А  В│ТЕРЕЦЬ  ЗЛЕГКА  ОХОЛОДЖУВАВ
РОЗПАШ│Л│ ОБЛИЧЧЯ.
     сТАРИЙ тАЛЕЦЬ СКАЗАВ.
     - оСЬ │ ПРЯМИЙ ШЛЯХ ДО кИ║ВА. пРОСТО ДО кИ║ВА.
     чУЖИЙ К│НЬ │ШОВ СУМИРНО НА ПОВОД│, ЛИШЕ НАМАГАВСЯ В│ДБИТИСЬ ХВОСТОМ В│Д
РО┐В МУШВИ, ЩО ЗАВИСАЛА ХМАРАМИ НАД ШЛЯХОМ.
     а  НАЗУСТР│Ч  РОБ│ТНИКАМ ПОСУВАЛИСЬ  ПЕРЕХОЖ│  З  КОШИКАМИ, КОРОБАМИ ТА
М│ХАМИ  НА  ПЛЕЧАХ,  ПЛУГАНИЛИСЯ  УБОГ│  КОЛИ  З│  СМЕРДАМИ,  ЧАСОМ  ВИХОРОМ
ПРОЛ│ТАЛИ ВЕРШНИКИ В ЧИСТОМУ ОДЯЗ│ ПРИ БЛИСКУЧ│Й ЗБРО┐.
     ▓ ОТ ГОРБИ ТУТ Б│ЛЯ кИ║ВА ПЕРЕТВОРИЛИСЬ НА СПРАВЖН│ ГОРИ │ НА НИХ ДЕ-ДЕ
ВИСОЧ│ЛИ  МОГУТН│  ПРЕСТАРЕЗН│  ДУБИ.  кОЛИ  ГОРИ  РОЗСТУПАЛИСЯ,  В  ДОЛИНАХ
ВИДН│ЛИСЯ БЛАКИТН│ ДЗЕРКАЛЬЦЯ СТАВК│В ТА ОЗЕРЕЦЬ.
     ▓  ДОР│ЖОК,  СТЕЖОК,  СТЕЖИН,  НА┐ЖДЖЕНИХ  КОЛ│Й  З  УС│Х  БОК│В  ТЕПЕР
СХОДИЛОСЯ ДО ГОЛОВНОГО ШЛЯХУ.
     а ЛЮДЕЙ! лЮДЕЙ СКР│ЗЬ │ УСЮДИ БУЛО ПОВНО!
     з ОДНОГО ОЗЕРЦЯ  ОСЬ ТЯГЛО  К│ЛЬКА  ЧОЛОВ│К  С│ТКУ  -  ТО КНЯЖ│  ХОЛОПИ
СТАРАЛИСЬ ДЛЯ КНЯЖОГО СТОЛУ.
     оНО КУПКАМИ Б│ДН│, ОБ│ДРАН│ Ж│НКИ ТА Д│ТИ ТЯГЛИ │З Л│СУ В'ЯЗАНКИ ХМИЗУ.
     нА ШИРОК│Й ЗЕЛЕН│Й ЛЕВАД│ Ц│ЛИЙ КОСЯК ЧЕРВОНО┐ МАСТ│ КОБИЛ  З ЛОШАТАМИ.
а СТОРОЖУВАЛО ┐Х К│ЛЬКА ВЕРХОВИХ ПАСТУХ│В ПРИ ПОВН│М  ВОЯЦЬК│М ОБЛАДУНКУ. тА
ЩЕ Й ЗДОРОВЕНН│, Б│ЛЬШ│ ЗА ВОВКА СОБАКИ БУЛИ ПРИ ПАСТУХАХ.
     -  кНЯЖ│ МАТКИ ПРИ ПАСТУХАХ!  - пОЯСНИВ БУВАЛИЙ тАЛЕЦЬ. - у НЬОГО ТАКИХ
КОСЯК│В З  МОЛОДНЯКОМ НАВ│ТЬ │  Н│ХТО  НЕ ЗНА║  СК│ЛЬКИ.  пРИ Б│Д│ Й ХОЛОП│В
ЗМОЖЕ НА КОНЕЙ ПОСАДОВИТИ, НЕ ТЕ, ЩО СВОЮ ДРУЖИНУ...
     пХ  НАЗДОГНАЛИ │ ВИПЕРЕДИЛИ  ТРИ ВОЗИ  │ ТАК В│Д НИХ ПАХЛО МЕДОМ, ЩО НЕ
ТРЕБА БУЛО ГАДАТИ.  тА  НА ЗАПИТАННЯ тАЛЬЦЯ, ЧИ НЕ ЦЬОГО РОКУ ВЖЕ МЕД ВЗЯЛИ,
ХОЛОП ПОСМ│ЯВСЯ.
     -  тА Н│! зАРАНО! а  ЦЕ В│СК  ВЕЗЕМО - БО ЛЮДИ  ЗАБОРГУВАЛИ ТОГО РОКУ │
ТЕПЕР ТРЕБА РОЗПЛАЧУВАТИСЬ.
     ▓ ОСЬ ВОНИ ВИ┐ХАЛИ  НА  ВИСОКУ  ГЛИНИСТУ ГОРУ, │ ПЕРЕД НИМИ  В│ДКРИЛИСЬ
БЕЗМЕЖН│ ВИДНОКРУГИ.  а ТАМ ПОПЕРЕДУ, ГЕН-ГЕН У ПРОЗОР│Й ДАЛИН│ НА БЛАКИТНИХ
ГОРАХ, НА ГОРБАХ ЗМ│┐ЛИСЯ Б│Л│  ПАСМА - СТ│НИ-ЗАБОРОЛА ГРАДУ З ГОСТРОВЕРХИМИ
ВЕЖАМИ, НАЧЕ ВО┐НИ НА ЧАТАХ. а НАД СТ│НАМИ-ЗАБОРОЛАМИ ЗВОДИЛИСЬ Р│ЗН│ ВИСОК│
БУД│ВЛ│ ВСЕРЕДИН│ М│СТА-ГРАДА.
     мАЛИЙ ПОВОДИВ ОЧИМА В│Д ОДНОГО  КРАЮ ДО  ДРУГОГО  КРАЮ М│СТА. ▓ НЕ ЙНЯВ
В│РИ, ЩО  ТАКЕ  МОЖЕ БУТИ. аДЖЕ ТИН-ПАРКАН, ЩО ОТОЧУВАВ  ┐ХН║  СЕЛО,  БУВ НЕ
Б│ЛЬШИЙ, Н│Ж В│ДСТАНЬ М│Ж ДВОМА БОЙОВИМИ ВЕЖАМИ У КИ┐ВСЬКИХ СТ│НАХ.
     а тАЛЕЦЬ ТИМ ЧАСОМ ПОЯСНИВ п│ВНЕВ│:
     - яКЩО  ПРОСТО  ┐ХАТИ, ТО НА  лИБЕД│ ТРЕБА ЗА ПЕРЕВ│З ПЛАТИТИ.  а  ЯКЩО
БРОДОМ ЧЕРЕЗ лИБ│ДЬ, ТО ТРЕБА ДОБРИЙ ГАК РОБИТИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ  РОЗВ'ЯЗАВ ВЕЛИКИЙ КАПШУК  │ ВИТЯГ М'ЯК│  ГРОШ│  - ЗИМОВ│
С│Р│ ХУТРА Б│ЛОК. тАЛЕЦЬ ЗДВИГНУВ ПЛЕЧИМА: МОВЛЯВ,  ТОБ│ ДОРУЧИВ  БОЯРИН УС│
КЛОПОТИ - ТИ │ ТУРБУЙСЯ.
     вОНИ НЕКВАПНО СПУСТИЛИСЯ ДО лИБЕД│.
     ▓ ВГОРУ  ПРОТИ  ТЕЧ│┐, │  ВНИЗ  ПО лИБЕД│  ПРОПЛИВАЛИ ЛОД│┐,  ВАНТАЖЕН│
ПАКАМИ, БАРИЛАМИ, КОРОБАМИ ТА М│ХАМИ ШК│РЯНИМИ ПРОСМОЛЕНИМИ.
     вОНИ ЙШЛИ  НА ВЕСЛАХ, З│  СПУЩЕНИМИ В│ТРИЛАМИ │ СКЛАДЕНИМИ  ЩОГЛАМИ. бО
САМЕ ТУТ БУЛО НАПНУТО ЧЕРЕЗ Р│ЧКУ ЛИНВУ ДЛЯ ПЕРЕВОЗУ.
     зАКЛИКАЛИ  ПЕРЕВ│ЗНИКА З  ТОГО БЕРЕГА, │  В│Н  РАЗОМ │З  СВО║Ю  ДЕБЕЛОЮ
ЧОРНООКОЮ  ДОНЬКОЮ  ПЕРЕГНАВ  ДВА  ЗДОРОВЕННИХ  ЧОВНИ, З'║ДНАНИХ  ДЕРЕВ'ЯНИМ
ЩИТОМ. вОЗИ ЗАТЯГЛИ НА ПЕРЕВ│З, А КОНЕЙ УПЛАВ ЧЕРЕЗ Р│КУ ПУСТИЛИ.
     т│ЛЬКИ КОЛИ  ГНАЛИ КОНЕЙ, ДОЧКА ПЕРЕВ│ЗНИКА СКРИКНУЛА  РАПТОМ: "оЙ!"  │
ЗРАЗУ Ж СЕБЕ ВДАРИЛА ПО ГУБАХ, ТА ПОЛОХЛИВО ОЗИРНУЛАСЬ НА БАТЬКА. аЛЕ БАТЬКО
БУВ ЗАКЛОПОТАНИЙ САМЕ ТИМ, ЩО П│ДКЛАДАВ П│Д КОЛЕСА ДЕРЕВ'ЯН│ КОЛОДКИ.
     д│ВЧИНА-ПЕРЕВ│ЗНИЦЯ ПРИС│ЛА  НАВКАРАЧКИ Б│ЛЯ МАЛОГО,  ЩОБ  БАТЬКОВ│  НЕ
БУЛО ВИДНО.
     - хЛОПЧИКУ! дЕ ВИ ЦЬОГО РУДОГО КОНЯ КУПИЛИ?
     - тО НАШИЙ К│НЬ,.. - НЕ ДУЖЕ ВПЕВНЕНО ЗБРЕХАВ п│ВНИК.
     - нЕ  БРЕШИ, МАЛИЙ  ЛОВЕЦЬ, - ВОНА ПОДИВИЛАСЬ НА ЯСТРУБА,  ЩО ЗИРИВ  │З
КЛ│ТКИ ЖОВТИМ ХОЛОДНИМ ОКОМ. - нА КОН│ КНЯЖЕ ЗНАМЕНО - ТРИЗУБ!
     мАЛОМУ СТАЛО СОРОМНО │ В│Н В│ДХИЛИВСЯ НАБ│К │ ПРОКАЗАВ:
     - цЬОГО КОНЯ  СЬОГОДН│ ВНОЧ│  ЗАМ│НЯВ НА  БОЯРСЬКУ КОБИЛУ ОДИН  ВУСАТИЙ
ЧОЛОВ│К. ▓ ЛИХИЙ!..
     - х│БА ТОЙ ВУСАТИЙ ЗЛИЙ?
     - бО В│Н ХОТ│В ДЯДЬКА ПОГНУТИ! яКБИ НЕ Я, В│Н БИ ПОГНУВ ДЯДЬКА...
     - а ТИ ЩО?!
     - а Я ЙОГО ПОЦ│ЛИВ У ЛИЦЕ...
     - тА ЯК ТИ ПОСМ│В?! - сКИНУЛАСЬ Д│ВКА. - тИ ЗНА║Ш, ЦУЦЕНЯ, ЩО ЦЕ САМОГО
КНЯЗЯ ГОНЕЦЬ?! тО В│Н БУВ СТРАШНО ЗМУЧЕНИЙ │ ТОМУ НЕ СТЕР ВАС НА ПОРОХ!..
     - нЕ ЗДОЛА║, БО Я ЗАГОВОРЕНИЙ! - пОХВАЛИВСЯ п│ВНИК.
     -  оЙ,  СТЕРЕЖ│ТЬСЯ, ОЙ,  НАЧУВАЙТЕСЯ, ОБШАРПАН│  ДЕРЕВЛЯНИ! - зЛОСТИВО
ПРОКАЗАЛА КР│ЗЬ ЗУБИ. тА Й П│ШЛА ДО БАТЬКА, ЩО ВЖЕ ВДРУГЕ КЛИКАВ ┐┐.
     кОЛИ ЗАПРЯГАЛИ КОНЕЙ НА ТОМУ БЕРЕЗ│, п│ВНИК УСЕ ВИКЛАВ ДЯДЬКОВ│ п│ВНЮ.
     тОЙ СПОХМУРН│В │ СПИТАВ:
     - а ВОНА Н│ЧОГО Б│ЛЬШЕ НЕ ГОВОРИЛА?
     - жОДНОГО СЛОВА.
     дЯДЬКО СТАВ ЩЕ  Б│ЛЬШЕ НАСУПЛЕНИЙ │  НАКАЗАВ ПИЛЬНО ДОГЛЯДАТИ Г│НЦЕВОГО
КОНЯ.
     -  тА ТИ САМ  ВЕДЕШ КОНЯ?! яК ЖЕ ЦЕ Я ДОГЛЯДАТИМУ, ДОЗИРАТИМУ,  КОЛИ ТИ
ОСЬ?!
     - нЕ ГОДИТЬСЯ МЕН│ ВСЕ ГОЛОВОЮ КРУТИТИ, РОЗДИВЛЯТИСЬ НА ВС│ БОКИ. зРАЗУ
ПОМ│ТЯТЬ, А ЯК ДИТИНА НЕПОСИДЮЩА - Н│ХТО НЕ ЗВЕРНЕ УВАГИ...
     пО  СХИЛАХ СУГОРБ│В, ЩО  ПОРОСЛИ ТУТ  ЯБЛУНЯМИ ЧИ  ГРУШАМИ, РОЗКИДАЛИСЬ
КУПКАМИ НЕВЕЛИК│ САДИБИ З │СТОБКАМИ, КОМОРАМИ, КУР│НЯМИ.
     щЕ ОДИН ВИСОКИЙ ПАГОРБ  ПОДОЛАЛИ │ ВЖЕ ТЕПЕР НА ЙОГО ШПИЛ│ ЗАТРИМАЛИСЬ.
п│Д НИМИ ВИРОСЛА  НЕЗЛ│ЧЕНА К│ЛЬК│СТЬ БУДОВ:  │  ВЕЛИЧЕЗН│ РУБЛЕН│ ТА МАЗАН│
ХАТИ, │ ДВОПОВЕРХОВ│ ЗРУБИ З ОПАСАННЯМ, ОБНЕСЕН│ ТИНАМИ ТА ПАРКАНАМИ, А ДАЛ│
ВЖЕ  ЗА  ЦИМИ  БУД│ВЛЯМИ  ЗВОДИЛИСЬ ДЕРЕВ'ЯНН│  МАЗАН│  Б│ЛОЮ  ГЛИНОЮ  ЗРУБИ
ГОРОДЕНЬ. в ОДНОМУ  М│СЦ│  ЗА ГОСТРИМИ  ВЕРХАМИ ДУБОВИХ  ПАЛЬ ВИСОЧ│ЛИ  ГОРИ
БОЛОНК│В  ТЕСАНИХ │ СТОВБУР│В ЩЕ НЕОБЧУХРАНИХ, КУПИ  Б│ЛОГО КАМЕНЮ, ЧЕРВОНО┐
ГЛИНИ. у К│ЛЬКОХ М│СЦЯХ СТРИМ│ЛИ НАЧЕ ЩОГЛИ ТОВСТЕНН│ З ПЕРЕКЛАДИНОЮ НАГОР│,
А ТАМ П│ДВ│ШЕН│ КОЛ│ЩАТА. чЕРЕЗ КОЛ│ЩАТА ПЕРЕКИНУТ│ ТОВСТЕНН│ ЛИНВИ,  │ ТИМИ
ЛИНВАМИ  ГУРТИ РОБ│ТНИК│В П│ДТЯГАЛИ  ВГОРУ │ ПЕРЕКЛАДАЛИ  НАЙТОВСТ│Ш│ ДУБОВ│
СТОВБУРИ.
     пО  ВС│Х ПАГОРБАХ НАВКОЛО М│СТА ЛЕТ│ЛА ЛУНА В│Д  УДАР│В СОКИР,  ЦЮКАННЯ
ТЕСЕЛ, УДАР│В МОЛОТ│В, РИП│ННЯ КОЛ│ЩАТ НА КОЛОДАХ, КРИК│В ЛЮДЕЙ.
     п│ВНИКОВ│ АЖ ГОЛОВА ОБЕРТОМ П│ШЛА В│Д ТАКОГО КАМЕШ│ННЯ ТА ┤ВАЛТУ НА Ц│Й
БУДОВ│ УКР│ПЛЕНЬ.
     рЕП'ЯХ  ТЕЖ ЗБЕНТЕЖИВСЯ ВС│║Ю СВО║Ю СОБАЧОЮ  НАТУРОЮ, │ ТОМУ ТУЛИВСЯ ДО
ВОЗА │ ХВОСТА ПРИПУСТИВ.
     ▓  ОСЬ УЖЕ ВАЛКА НА УЗВИШШ│. тУТ ЯКРАЗ  РОБ│ТНИКИ  СОКИРАМИ-ПОТЕСАМИ ТА
ТЕСЛАМИ НА Ш│СТЬ ГРАНЕЙ ОБЧУХРУВАЛИ ДУБОВ│ БОЛОНКИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ, ОБСМИКНУВШИ ОДЯГ, СКОЧИВ  НА ЗЕМЛЮ.  мАЛОМУ БУЛО Ц│КАВО,
ЩО  ГОВОРИТИМЕ  З  ЛЮДЬМИ  ЙОГО  ДЯДЬКО,  ТА  НАКАЗ  ПИЛЬНУВАТИ  КОНЯ  ТРЕБА
ВИКОНУВАТИ.
     а НА РУДОГО КОНЯ Д│ЙСНО ЗВЕРНУЛИ УВАГУ  Т│  РОБ│ТНИКИ,  ЩО  РОЗКОЛЮВАЛИ
КЛИНАМИ КОРОТК│, НА ЗР│СТ ЛЮДИНИ, БОЛОНКИ.
     лЮДИ  Ж  РОБОЧ│  НАПРАВИЛИ ДЯДЬКА ДО СЕРЕДИНИ М│СТА,  ТУДИ,  ДЕ  МЕШКАВ
ГОРОДНИК.
     а В│Н  МЕШКАВ  У  САДИБ│  П│Д САМИМ  ВАЛОМ. сАДИБА НЕВЕЛИКА, АЛЕ  М│ЦНО
ПОСТАВЛЕНА. пАРКАНОМ  ОБНЕСЕНА ГОСТРОВЕРХИМ,  ВОРОТА  З  КОВАНИМИ ШТАБАМИ. ▓
ХАТА В ДВА ПОВЕРХИ, З ГОСТРИМ ДАХОМ ВИСОКИМ.
     дЯДЬКО  ЗАСТУКАВ  ДО ВОР│Т.  ▓ ЗРАЗУ  Ж  РИПНУЛИ ДВЕР│,  │  НА  ГАЛЕРЕЮ
ВИСТУПИВ ВИСОКИЙ ЧОЛОВ│К. оЧ│ В НЬОГО ГЛИБОКО ЗАПАЛИ П│Д НАВИСЛИМИ БРОВАМИ.
     -  хТО  ТАКИЙ? - гОСТРО  СПИТАВ ВИСОКИЙ  │ ЗАДЕР П│ДБОР│ДДЯ  З КОРОТКИМ
СТРИЖЕНИМ ВОЛОССЯМ.
     - я п│ВЕНЬ.  я В│Д БОЯРИНА сУДОМИРОВИЧА.  пРИВ│В ЙОГО  ХОЛОП│В НА КНЯЖУ
РОБОТУ. пРИВ│З ДЕРЕВО, ВУГ│ЛЬ, СМОЛУ, ЖИВИЦЮ, В│СК.
     - зАЙДИ НА ПОДВ│Р'Я.
     а ТОД│ СПИТАВ, СПУСТИВШИСЬ З ГАЛЕРЕ┐ КРУТИМИ СХОДАМИ:
     - сК│ЛЬКИ ВАС ХОЛОП│В?
     - хОЛОП│В ДЕСЯТЬ. дВА ПОЛОНЕНИКА. щЕ Я │  М│Й НЕБ│Ж,  - В│ДПОВ│В ДЯДЬКО
п│ВЕНЬ │ ЧОМУСЬ СХОПИВ п│ВНИКА ЗА РУКУ │ ВИПХАВ ПЕРЕД СЕБЕ.
     тИМ ЧАСОМ ДВЕР│  В П│ДКЛ│Т│ НА  ПЕРШ│М ПОВЕРС│ РОЗЧИНИЛИСЯ  │  ЗВ│ДТ│ЛЯ
ВИЗИРНУЛО НА ДЯДЬКА  п│ВНЯ │ НА п│ВНИКА П'ЯТЬ ДИТЯЧИХ ОБЛИЧ.  уС│ З ВЕЛИКИМИ
КАРИМИ ОЧИМА, ГЕТЬ Б│ЛЯВ│, │ ВС│ П'ЯТЕРО - Д│ВЧАТКА.
     сТАРША,  ЩО ВЖЕ ДО  ОТРОКОВИЦ│ НАБЛИЗИЛАСЬ, ГЛЯНУЛА УВАЖНО  НА ДЯДЬКОВЕ
ЗАПЛЕТЕНЕ В  КОСИ ВОЛОССЯ, ЩО ЗВИСАЛО НА ГРУДИ, СКАЗАЛА ЩОСЬ МОЛОДШИМ, │ ВС│
ВЕСЕЛО ЗАХИХИКАЛИ. бОРОДАТИЙ НЕВДОВОЛЕНО НАСУПИВСЯ.
     - чОГО ТАК МАЛО ТВ│Й ХАЗЯ┐Н, ХОЛОПЕ, ПРИСЛАВ ЛЮДЕЙ?
     - я ПОКИ ЩО НЕ ЙОГО ХОЛОП. я БОРЖНИК НА ТРИ РОКИ. в│ДРОБЛЮ - │ В│ЛЬНИЙ.
     -  сЛУХАЙ  МЕНЕ  УВАЖНО,  -  СУВОРО  МОВИВ ДО  п│ВНЯ ГОРОДНИК.  -у МЕНЕ
СПИСАНО, СК│ЛЬКИ РОБОТИ  МАЮТЬ ЗРОБИТИ  ТВО┐ ЛЮДИ. яК  СК│НЧИТЕ  -  ЗРАЗУ  Ж
В│ДПУЩУ.
     - гОСПОДИНЕ, В│Д БОЯРИНА ТОБ│ ГОСТИНЦ│. кУДИ НАКАЖЕШ СКЛАСТИ?
     - зАВОДЬ  КОНЕЙ У ДВ│Р,  - ВЖЕ ЛАГ│ДН│ШЕ ОЗВАВСЯ ГОРОДНИК  │  ОБЕРНУВСЯ
КУДИСЬ У С│НИ. - гАННО! хОДИ В│ДЧИНИ ВОРОТА.
     ▓ ВИСОКА ДЕБЕЛА ЧОРНОБРОВА Д│ВКА В│ДВЕЛА ВАЖК│ СТУЛКИ ВОР│Т.
     кОЛИ  ДЯДЬКО   ПЕРЕНОСИВ  БОРОШНО,  ГРЕЧКУ,   СОЧЕВИЦЮ  ТА  БАРИЛЬЦЕ  З
КОНОПЛЯНОЮ ОЛ│║Ю, ГОРОДНИК СТОЯВ ПОРУЧ │ ВСЕ СПИСАВ  У МАЛЕСЕНЬКУ КНИЖЕЧКУ З
БЕРЕСТЯНИХ ЛИСТОЧК│В. а ПИСАВ БРОНЗОВИМ ПИСАЛОМ, ВИДАВЛЮЮЧИ РИСИ НА БЕРЕСТ│.
     - щЕ ЩОСЬ МА║Ш?
     - тА ТО...  В│Д МЕНЕ...  ГОСТИНЕЦЬ... вИ  ЯКЩО... ТО  МЕНЕ... С│РОГО...
ВИБАЧАЙТЕ.
     дЯДЬКО ВИТЯГ │З РИБАЛЬСЬКОГО НАЧИННЯ ГЛЕК │З МЕДОМ. гОРОДНИК  РОЗВ'ЯЗАВ
ЛУБ, В│ДХИЛИВ ПОКРИШКУ.
     - оГО! тРАВНЕВИЙ! щО ХОЧЕШ В│Д МЕНЕ?
     - щОБ МЕНЕ В│ДПУСКАЛИ ДО ЦЕРКВИ МОЛИТИСЬ...
     - оН ЯК? нУ ЙДИ, ЙДИ, ВЛАШТОВУЙСЯ. у ПОКИНУТ│Й ХАТ│. тАМ  ЗА ГОРОДНЯМИ,
ПРАВОРУЧ В│Д ВОР│Т. вОНА ТАМ ОДНА, НЕ СХИБИШ. нУ, ЙДИ З бОГОМ!
     ▓ ЗНОВ ┐М ДОВЕЛОСЬ ПРО┐ХАТИ П│Д  СКЛЕП│ННЯМ БРАМИ, ЯКА ПОКИ ЩО НЕ  МАЛА
ДРУГОГО ПОВЕРХУ │ НЕ НАЗИВАЛАСЬ зОЛОТИМИ ВОРОТАМИ.
     сПИНИЛИСЬ    ПЕРЕД    ДОВГИМ    ПРИСАДИСТИМ     ЖИТЛОМ    │З     ТРЬОМА
В│КОНЦЯМИ-ЗАВОЛОКАМИ, ВКРИТИМ ГРУБИМ ПРОГНИЛИМ ЛЕМЕХОМ.
     в │СТОБЦ│  БУЛО  ВОГКО,  ТЕМНО  │ СТОЯВ, ВИС│В  ВАЖКИЙ  ДУХ  В│Д ПР│ЛО┐
СОЛОМИ, ПЕРЕКИСЛИХ ОНУЧ ТА СИРОВИЦ│, СМЕРД│ЛО МИШИНИМ ДУХОМ.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ  РОЗПАЛИВ  СК│ПКУ │ ВСТАВИВ ┐┐ В  ЗАЛ│ЗН│ ВИЛКИ ДЕРЖАКА.
дОВГО ОБДИВЛЯВСЯ НА ВС│ БОКИ.
     - тИ │  ТИ,  БЕР│ТЬ  КОШИКА  │  ВИНОСЬТЕ СМ│ТТЯ. тИ,  бУДИЙ,  ДОПОМОЖЕШ
тАЛЬЦЕВ│  П│Ч В│ДРИХТУВАТИ. оСТАНН│ ЗО  МНОЮ П│ШЛИ -  ВОЗИ ЗВ│ЛЬНИМО!..  нУ,
РУШИЛИ!
     ▓ З ЙОГО ОКРИКУ ЗАКИП│ЛА ПРАЦЯ.
     п│Д Н│Ч У ВИЧИЩЕНЕ │ П│ДРИХТОВАНЕ  ЖИТЛО ПЕРЕНЕСЛИ ВС│ ЛАХИ ТА НАЧИННЯ,
ЩО ПРИВЕЗЛИ │З СОБОЮ.
     а ВЕЧЕРЯЛИ  ВЖЕ ПОНОЧ│  ЗА НОВИМ СТОЛОМ,  ЗБИТИМ │З  ГРУБИХ  ДЕРЕВ'ЯНИХ
ДОШОК │ ПЛАХ.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ СИД│В  НА  ПОКУТНОМУ  М│СЦ│,  ПОРУЧ  тАЛЕЦЬ │  бУДИЙ.  а
НАВПРОТИ СЕБЕ ПОСАДОВИВ лЯХА │ н│МЦЯ, ЩОБ ВЕСЬ ЧАС ┐Х БАЧИТИ. мАЛИЙ ЖЕ СИД│В
Б│ЛЯ ДВЕРЕЙ │ БАЧИВ ЛИЦЕ ТИХ, КОГО НЕ БАЧИВ ДЯДЬКО.
     - яКЩО  Я НЕ ПОЧУЮ │ НЕ ПОБАЧУ, ТО  ТИ ВСЕ ПОБАЧИШ ТА ПОЧУ║Ш. зРОЗУМ│В?
зАТЯМИВ?
     мАЛИЙ НОЧУВАВ У ХАТ│ РАЗОМ З УС│МА, А ДЯДЬКО З бУДИМ НА ВОЗ│ ПРИ КОНЯХ.
     кОЛИ  ПЕРЕД  СВ│ТАНКОМ ЗАСП│ВАВ П│ВЕНЬ  чЕРВЕНЬ, ЗНАДВОРУ ПОЧУЛОСЯ НАЧЕ
ГАРЧАННЯ  │  СКИГЛЕННЯ  рЕП'ЯХА,  КАМЕШ│ННЯ  ТА  │РЖАННЯ   КОНЕЙ.  п│ВНИКОВ│
ПРИВИД│ЛОСЬ  КР│ЗЬ  СОН НАЧЕ, ЩО  ТОЙ ВО┐Н-ГОНЕЦЬ  ЗНОВ  ВИМАГА║  В│Д ДЯДЬКА
СВ│ЖОГО КОНЯ │ ЗНОВ ЗМАГАЮТЬСЯ НА СПИСАХ.
     тА СТОМЛЕНОГО ПРИБИРАННЯМ СОН  ТАК  ПОВ'ЯЗАВ М│ЦНО, ЩО В│Н НЕ ЗМ│Г  АН│
ОЧ│ РОЗКЛ│ПИТИ, АН│ РУКОЮ ПОВОРУШИТИ.
     мАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ,  БО ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ ТОРСАВ  ЙОГО ЗА ПЛЕЧЕ. вИГЛЯД  МАВ
ДЯДЬКО  ДИВНИЙ  - СОРОЧКА БУЛА НА  НЬОМУ  БЕЗ  РУКАВ│В,  А П│Д  ОБОМА  ОЧИМА
РОЗПЛИВАЛИСЬ СИНЦ│.
     - вОДИ  ПРИНЕСЕШ.  п│ДЛОГУ П│ДМЕТЕШ, ПОСУД ПОМИ║Ш,  │ ГОЛОВНЕ, ПОПОРА║Ш
сТРОКАТУ. щОБ ЯК ЛЯЛЕЧКА МЕН│ БУЛА! чУВ?
     сТРОКАТА,  ПЕРЕЛЯКАНА  │  ЗАБРЬОХАНА,  │З СПЛУТАНОЮ ГРИВОЮ  │  ХВОСТОМ,
СПОК│ЙНЕНЬКО СОБ│ СТОЯЛА ПРИ КОНОВ'ЯЗ│.
     пРИ  │СТОБЦ│  ЛИШИВСЯ Т│ЛЬКИ  бУДИЙ - В│Н МАВ ГОТУВАТИ  ОБ│Д.  а МАЛИЙ,
ВИСЬОРБАВШИ  МИСКУ ВЖЕ  ЗАХОЛОЛО┐  ЗАТ│РКИ  ТА ПРОКОВТНУВШИ К│ЛЬКА  КАВАЛК│В
ЧЕРСТВОГО ХЛ│БА,  КИНУВСЯ ВИКОНУВАТИ  ДЯДЬКОВЕ ЗАВДАННЯ. а ЩЕ  Ж  БУВ П│ВЕНЬ
чЕРВЕНЬ ТА ЯСТРУБ У КЛ│ТЦ│.
     пО ВОДУ МАЛИЙ СПУСКАВСЯ  В ГЛИБОКИЙ ЯР ДО ДЖЕРЕЛА.  кОЛИ ВИЛ│З │З ЯРУ │
СТАВ ПЕРЕПОЧИТИ,  ОПУСТИВШИ  ПОВНЕ ЦЕБРО НА  СПОРИШ,  ОСЬ  ЯКЕ ВИДОВИЩЕ ЙОГО
ЗАХОПИЛО. зА ШИРОКИМ РОВОМ, ЯКИЙ ОПЕР│ЗУВАВ ВЕРХ ГОРИ, НА ЙОГО КРУТИХ СХИЛАХ
ВАЛУ ЗЕЛЕНОГО В  К│ЛЬКОХ М│СЦЯХ ВИДН│ЛИСЯ ЛАТКИ ГОЛО┐ ЗЕМЛ│. б│ЛЯ ЦИХ ЖОВТИХ
ПЛЯМ  ПОРПАЛИСЯ РОБОЧ│  ЛЮДИ.  оДН│ ВИСИПАЛИ  НА СХИЛ  КОШИКАМИ ГЛИНУ,  │НШ│
ПРИБИВАЛИ,  УЩ│ЛЬНЮВАЛИ СХИЛ, ТРЕТ│  ТЯГЛИ  ПОВН│ КОРЗИНИ  ЗЕЛЕНОГО ДЕРНУ НА
ПРУЖНИХ  КОРОМИСЛАХ. щЕ  ОДН│ БРАЛИ Т│  ЗЕЛЕН│ ПЛАСТИ │ УКЛАДАЛИ РЕТЕЛЬНО ПО
СХИЛУ, ЩОБ Н│ДЕ  Н│ ШВА, Н│ Щ│ЛИНИ НЕ БУЛО М│Ж НИМИ. в ТРЬОХ М│СЦЯХ ВАЛ БУЛО
РОЗКОПАНО, А ДЕРЕВ'ЯН│ ЗРУБИ, ЩО БУЛИ В ЗЕМЛ│, РОЗ│БРАНО.
     кОЛИ ВОНИ  П│Д'┐ЗДИЛИ,  ТО ЗДАВАЛОСЬ  ЗДАЛЕКУ, ЩО  НА СМАРАГДОВИХ ВАЛАХ
ЗАЗМ│┐ЛИСЬ  Б│Л│  СТ│НИ  КАМ'ЯН│.  тЕПЕР  ЗАВДЯКИ ТОМУ,  ЩО  ЗРУБИ  ГОРОДЕНЬ
РОЗ│БРАЛИ,  БУЛО ВИДНО, ЩО ВСЯ ЦЯ Б│ЛА "СТ│НА" СКЛАДЕНА З  ДУБОВИХ ЗРУБ│В. у
НИЖН│Й  ЧАСТИН│  ЗРУБ│В-ГОРОДЕНЬ  ЗБЕР│ГАЛИСЬ  ВС│ЛЯК│  В│ЙСЬКОВ│  ЗАПАСИ  -
КАМ│ННЯ, Д│ЖКИ  │З СМОЛОЮ, В│ДРА, КАЗАНИ ДЛЯ СМОЛИ ТА ОКРОПУ, ДРОВА,  П│СОК,
ДРАБИНИ,  БУХТИ КАНАТ│В, СОКИРИ, В'ЯЗКИ СПИС│В, ДАРД │ СТР│Л. бО  КОЛИ РОК│В
ТРИ  ТОМУ П│Д ЧАС КОЛОТНЕЧ│ ЗРУБИ  П│ДГОР│ЛИ, ┐Х  ТАК-СЯК ПОМАЗАЛИ ГЛИНОЮ  │
ЛИШИЛИ ДО КРАЩИХ ЧАС│В.
     тА Т│ЛЬКИ ВИПАЛА ПЕРЕРВА М│Ж БИТВАМИ,  КНЯЗЬ ВЕЛИКИЙ  КИ┐ВСЬКИЙ НАКАЗАВ
УКР│ПИТИ  ОБОРОНУ.  в│Н  СУВОРО  ЗАГАДАВ  СВО┐М  ГОРОДНИКАМ  УС│  ЗРУБИ,  ЩО
ПОПСУВАЛИСЬ У вЕЛИКУ пОЖЕЖУ, В│ДНОВИТИ Й УКР│ПИТИ.
     ▓ ОТ У ЦИХ ЩЕРБИНАХ В│Д РОЗ│БРАНИХ ГОРОДЕНЬ СНОВИГАЛИ  НЕЗЛ│ЧЕНН│ ЛЮДИ.
нА ВИСОКИХ  КОДОЛАХ ЗАВИСАЛИ ТОВСТЕНН│ П│ДЙОМНИКИ, А  ПОТ│М ПЕРЕНОСИЛИСЬ  ДО
СВОГО  М│СЦЯ НАЛЕЖНОГО. дОСВ│ДЧЕН│, ВПРАВН│ ТЕСЛЯР│ ВКЛАДАЛИ БОЛОНКИ ОДИН ДО
ОДНОГО,  А ПОЗНАЧЕН│ ВОНИ БУЛИ ЩЕ  НА ЗЕМЛ│,  КОЛИ ЗРУБ КЛАЛИ │ П│ДГАНЯЛИ НА
ЗЕМЛ│. яК ВИВОДИЛИ НА ЛЮДСЬКИЙ  ЗР│СТ ЗРУБ, РОЗБИРАЛИ БОЛОНКИ. т│ЛЬКИ ЛИШАЛИ
ОСТАНН│Й В│НЕЦЬ, │  НА НЬОГО ЗНОВ НАРОЩУВАЛИ БОЛОНКИ.  ▓,  ПОЗНАЧИВШИ,  ЗНОВ
РОЗБИРАЛИ НА БОЛОНКИ. ▓ ТАК ЗВОДИЛИ НА С│М-В│С│М ЛЮДСЬКИХ ЗРОСТ│В. а ТОД│ ЗА
ДОПОМОГОЮ КОДОЛИ-П│ДЙОМНИКА СТАВИЛИ НА  СВО║  М│СЦЕ. пЕРЕВ'ЯЗУВАЛИ З ПОМ│ЧЧЮ
ПАЗ│В │ КЛИН│В  │З СУС│ДН│МИ ЗРУБАМИ. щОБ ГОРЮЧ│ ВОРЮЖ│ СТР│ЛИ НЕ  П│ДПАЛИЛИ
ГОРОДН│, ┐Х ОБМАЗУВАЛИ РЕТЕЛЬНО МАСНОЮ Б│ЛОЮ ГЛИНОЮ.
     а П│Д ВАЛОМ РОБ│ТНИКИ  ГОСТРИМИ  СТРУГАМИ-СКОБЕЛЯМИ ТА ШИРОКИМИ ТЕСЛАМИ
ВИР│ВНЮВАЛИ  ДУБОВ│  ПОРОЖН│   КОЛОДИ,  СКЛАДЕН│   З  ДВОХ  ПОЛОВИНОК.  тИМИ
КОЛОДАМИ-РУРАМИ  В│ДВОДИЛИ  СПУСКАМИ  З  ВАЛ│В  ВОДУ  СН│ГОВУ ТА  ДОЩОВУ  ДО
ГЛИБОКОГО ФОРТЕЧНОГО РОВУ.
     нА СН│ДАНОК ЯСТРУБУ МАЛИЙ З ПЕРШОГО ПОМАХУ ПРАЩ│ ДВОХ  ГОРОБЦ│В ПРИБИВ.
оЦЕ ТАК УДАЧА!
     - бУДИЙ, бУДИЙ! я ОДНИМ КАМЕНЕМ ДВОХ ГОРОБЦ│В ЗНЯВ! оТ!..
     - тЕЖ ДИВО! рОЗКУДКУДАКАВСЯ!.. оТ ЯКБИ ТИ ГОЛУБА ЗНЯВ...
     - яК МОЖНА ГОЛУБА?! тО Ж ЛЮДСЬКИЙ ПТАХ!
     - тИ  Т│ЛЬКИ ЙОГО ПОЦ│ЛЬ! б│ДН│ КИЯНИ ГОЛУБ│В НЕ ТРИМАЮТЬ, А БАГАТ│ В│Д
ВТРАТИ ОДНОГО НЕ ЗБ│ДН│ЮТЬ. б│ДАКИ У  М│СТ│ НЕ  ЖИВУТЬ...  - ▓ бУДИЙ  КИВНУВ
ГОЛОВОЮ  НА  БАГАТ│  ВЕРХИ  БУДИНК│В  БОЯРСЬКИХ  ТА КНЯЗ│ВСЬКИХ ПАЛАЦ│В,  ЩО
ЗВОДИЛИСЬ НАД КИ┐ВСЬКИМИ ВАЛАМИ ТА ЗАБОРОЛАМИ.
     мАЛИЙ СИПОНУВ  ЖМЕНЮ ПРОСА Б│ЛЯ КОНОВ'ЯЗ│ │ МИТТЮ  ЗЛЕТ│ЛИСЯ ГОРОБЦ│ ТА
ЗАФУРКОТ│ЛИ КРИЛЬМИ, СПАДАЮЧИ ЗГОРИ, СИЗ│ ГОЛУБИ.
     сВИСНУВ КАМ│НЕЦЬ, │ СИЗИЙ ЗДОРОВЕННИЙ ГОЛУБ ЗАВАЛИВСЯ НА КРИЛО.
     мАЛИЙ КИНУВ ЙОГО бУДОМУ П│Д НОГИ.
     - гО-ГО-ГО! - аЖ  ЗАТАНЦЮВАВ  бУДИЙ. -  кОЛИСЬ НАШИМИ  ГОЛУБАМИ КНЯГИНЯ
оЛЬГА СПАЛИЛА НАШ│ ГОРОДИ! а ТЕПЕР МИ ВСМАЖИМО КИ┐ВСЬКИХ ГОЛУБ│В!
     нЕ ДАРМА  Ж КАЗАЛИ,  ЩО бУДИЙ ПОХОДИВ │З СТАРОГО  РОДУ, ЯКИЙ  ДОПОМАГАВ
ВОЮВАТИ КНЯЗЮ мАЛУ ПРОТИ КНЯГИН│ оЛЬГИ. лЮДИ КАЗАЛИ, ЩО ВО┐Н│В  ┐ХНЬОГО РОДУ
МАЙЖЕ ВС│Х ПОС│КЛИ ВАРЯГИ НА КАПУСТУ, А  ЖИВИХ ПОЛОНИЛИ │ ЗРОБИЛИ  РАБАМИ. ▓
М│Ж СОБОЮ ПОД│ЛИЛИ. оТАК СТАЛИ  РОДИЧ│ бУДОГО │ САМ бУДИЙ ХОЛОПАМИ. у СЛОВАХ
бУДОГО  БУЛА ПЕКУЧА  ЗНЕНАВИСТЬ  ДО КНЯГИН│  оЛЬГИ,  ЩО  п│ВНИК ПРИГАДАВ, ЯК
ПОВАЖНО ПРО НЕ┐  ГОВОРИВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ: "кНЯГИНЯ НАЙМУДР│ША  СЕРЕД Ж│НОК!  ▓
Н│ХТО  Н│КОЛИ  ┐┐ НЕ ЗДУРИВ -  Н│  ПРОСТ│ ДРЕВЛЯНИ,  Н│ ЛЕСТИВ│ ГРЕКИ. тАКО┐
ПОВ│К ВЖЕ  НЕ  БУДЕ!  нАВ│ТЬ  ТОЙ  П│П, гРЕЧИН, ЩО  ПРИ┐ЗДИВ ДО  БОЯРИНА, ЦЕ
ВИЗНАВ."
     пОКИ ЧИСТИВ сТРОКАТУ, ЩЕ ПРИЛЕТ│ЛИ  ГОЛУБИ, │ ЗНОВ РУКА НЕ СХИБИЛА!  щЕ
ДВА ГОЛУБИ КИНУВ ДО │СТОБКИ бУДОМУ.
     вОНИ  ЗАК│НЧУВАЛИ ОБСМОКТУВАТИ КРИЛЬЦЯ,  ЯК  ДО │СТОБКИ НЕЧУТНО ВСТУПИВ
ДЯДЬКО п│ВЕНЬ. мАЙЖЕ ЧОРН│ СИНЦ│ ОБМАЛЬОВУВАЛИ ОБИДВА ОКА. пОГЛЯД БУВ ПРОСТО
СКАЖЕНИЙ, АЛЕ НЕ КРИЧАВ, ГОВОРИВ ТИХО:
     - гОЛУБ│В ПОЖИРА║ТЕ? - в│Н СХОПИВ │ П│ДНЯВ МАЛОГО ЗА ВУХО. -  тИ ЩО, НЕ
ЗНА║Ш, - ГОЛУБ│В НЕ ГОДИТЬСЯ Ч│ПАТИ! тА ЩЕ Й ЛЮДСЬКИХ?
     - тА ЦЕ Я, - ПРОМИМРИВ бУДИЙ. - я МАЛОГО ПРИГОСТИВ.
     - в│Н  ЗБИВ ГОЛУБА,  А  ТИ  ЙОГО ПРИГОСТИВ?!  нУ  ДОБРЕ.  пЕРШОГО  РАЗУ
ВИБАЧАЮ...  вИПЕРИ  МОЮ  СОРОЧКУ,  А  Я ПОСПЛЮ. яК ОЦЕ  ОТУДИ Т│НЬ  ВПАДЕ  -
РОЗБУДИ! - ▓ В│Н ПОКАЗАВ ТОПОРИЩЕМ НА Т│НЬ В│Д КОНОВ'ЯЗ│,
     ▓ ЗАВАЛИВСЯ П│Д КОЖУХА НА П│Л.
     мАЛИЙ  ПРАВ СОРОЧКУ  В ЦЕБР│ З ПОПЕЛОМ │ ГАРЯЧОЮ ВОДОЮ,  │ СЛЬОЗИ  ЙОГО
ДУШИЛИ ГОРЛО. в│Д ОБРАЗИ, ЩО ДЯДЬКО ЙОГО ПРИ ХОЛОПОВ│ ЗА ВУХО СХОПИВ. аЛЕ Ж,
ПО-ПРАВД│, │  В│Н НЕ ПОВИНЕН БУВ БИТИ ГОЛУБ│В. тУТ НЕ Л│СИ ДЕРЕВЛЯНСЬК│. тУТ
ЗЕМЛЯ ВЖЕ ПОЛЯНСЬКА │ ГРАД СТОЛЬНИЙ ЩЕ Й ДО ВСЬОГО!!!
     вИВ│СИВ СОРОЧКУ  НА ПЕРЕТИНКУ  В│Д  КОНОВ'ЯЗ│  П│Д ПЕКУЧЕ СОНЦЕ,  │  НЕ
ВСТИГЛА ВОНА  ЩЕ ДОБРЕ  ВИСОХНУТИ, ЯК ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ  С│В НА  ПОЛ│. сИД│В │З
ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА,  ЗАГОРНУВШИСЬ У КОЖУШИНУ.  к│ЛЬКА РАЗ│В ГЛИБОКО ДИХНУВ  │
РОЗПЛЮЩИВ ЗАПЛИЛ│ СИНЦЯМИ ОЧ│.
     пОМАЦАВ СОРОЧКУ - ЩЕ ВОГКА.
     - пЛЕСНИ МЕН│ ВОДИ! - нАКАЗАВ МАЛОМУ.
     уМИВАЮЧИ ЛИЦЕ ТА  ОБМИВАЮЧИ  ШИЮ РУХАВ  СВО┐МИ МОГУТН│МИ РУКАМИ,  │  ЗА
КОЖНИМ РУХОМ П│Д ТОНКОЮ ШК│РОЮ ПЕРЕЛИВАЛИСЬ, ПЕРЕКОЧУВАЛИСЬ БУГРИСТ│ М'ЯЗИ.
     бУДИЙ ВАРИВ КАШУ │ ЗАМ│ШУВАВ Т│СТО ДЛЯ КОРЖ│В.
     мАЛИЙ СИД│В НА ПОРОЗ│ │СТОБКИ │ ОББИВАВ КАМ│НЧИКИ, ЩОБ БУЛИ ОКРУГЛ│Ш│ Й
КРАЩЕ ЛЯГАЛИ В ШК│РУ ПРАЩ│.
     в  ЦЕЙ ЧАС ЗА  М│СЬКИМИ  ВАЛАМИ БОВКНУЛИ ДЗВОНИ,  СКЛИКАЮЧИ В│РУЮЧИХ ДО
ОБ│ДНЬО┐ В│ДПРАВИ.
     зРАЗУ Ж ОПАВ ГУРК│Т │ ГАЛАС НА ВАЛАХ, │ ЧУЛИСЬ ЛИШЕ ОКРЕМ│ ГОЛОСИ.
     3ВИЧАЙНО,  ДО  ЦЕРКВИ  П│ДУТЬ  ЛИШЕ  ГОРОДНИКИ  ТА  МАЙСТРИ.  а  ПРОСТ│
РОБ│ТНИКИ - Д║ЛАТЕЛ│  ОБ│ДАТИМУТЬ ТА В│ДПОЧИВАТИМУТЬ, ЩОБ НЕВДОВЗ│ СТАТИ  ДО
ВАЖКО┐ ПРАЦ│.
     з БРАМИ, ЯКУ П│ЗН│ШЕ НАДБУДУТЬ  ЦЕРКВОЮ │ ЗВАТИМУТЬ зОЛОТИМИ  ВОРОТАМИ,
ВИ┐ХАЛО ШЕСТЕРО ┐ХН│Х ВОЗ│В │ ПОТЯГЛИСЬ ДО │СТОБКИ. зА ЯКИЙСЬ ЧАС ЩЕ ЧЕТВЕРО
РОБ│ТНИК│В ПРИЙШЛО ДО СТАНОВИЩА ┐ХНЬОГО.  пЕРЕКАЛЯН│ ЖОВТОЮ ГЛИНОЮ,  ЗАСТУПИ
НА ПЛЕЧАХ, А НА ЗАСТУПАХ ВИСЯТЬ ВЕЛИК│ КОШИКИ.
     щЕ К│ЛЬКА ХВИЛИН, │ ПОДВ│Р'Я ПЕРЕД │СТОБКОЮ ОЖИЛО РУХОМ, ЗАГОМОН│ЛО.
     дЯДЬКО ВДЯГ ХИМЕРНУ БЕЗРУКАВУ СОРОЧКУ │  КИНУВСЯ ОГЛЯДАТИ ВОЗИ │ КОНЕЙ.
оБМАЦАВ ┐ХН│ НОГИ, ПЕРЕВ│РИВ, ЯК НА ШИ┐ ПУЛЬСУ║ КРОВ.
     пОКИ  ХОЛОПИ  НЕ ПОПОРАЛИ КОНЕЙ │ НЕ ЗАСИПАЛИ  ┐М  В  ШАЛЬКИ  ТОВЧЕНОГО
ЯЧМЕНЮ, В│Н НЕ НАКАЗАВ бУДОМУ СТАВИТИ НА СТ│Л КАШУ │ ГАРЯЧ│ КОРЖ│.
     зА СТОЛОМ, СТОЯЧИ, ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОЧАВ ЧИТАТИ "оТЧЕ НАШ..."
     аЛЕ  лЯХ  │  н│МЕЦЬ  МОВЧАЛИ. тОД│  ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  ПЕРЕРВАВ  МОЛИТВУ  │
ВИГОЛОСИВ.-
     -  мОВЧИТЕ?  зНАЧИТЬ, ┐СТИМЕТЕ КАШУ  │ КОРЖ│. а ТОВЧЕНЕ САЛО З ЧАСНИКОМ
│НШИМ РАЗОМ ОДЕРЖИТЕ. ▓ СОЛОНИНУ ТЕЖ!
     ▓ ПОВ│В  ДАЛ│  МОЛИТВУ. ▓НШ│ ЗА НИМ ПОВТОРЮВАЛИ. нАВ│ТЬ  н│МЕЦЬ ГОЛОСНО
ВИМОВЛЯВ,  ПЕРЕКРУЧУВАВ СЛОВА.  т│ЛЬКИ  лЯХ ЗАТЯТО  МОВЧАВ. ▓ ЛИШИВСЯ,  ЯК │
ОБ│ЦЯВ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ,  БЕЗ  ТОВЧЕНОГО  САЛА  З  ЧАСНИКОМ  │ ДОБРОГО  ШМАТА
СОЛОНИНИ.
     оСЬ НА ВАЛУ Б│ЛЯ БРАМИ СУХО ЗАСТУКОТ│ЛО БИЛО.
     хОЛОПИ НАСУПЛЕНО П│ДВЕЛИСЯ З-ЗА СТОЛУ, РОЗБИРАЮЧИ СВО┐ ШАПКИ ТА БРИЛ│.
     зАРИП│ЛИ, ЗАСП│ВАЛИ КОЛЕСА ШЕСТИ ВОЗ│В, ЦВЬОХКАЛИ БАТОГИ │ ГУПАЛИ ВАЖК│
КОПИТА ОБ ВИБИТУ ЗЕМЛЮ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОКИДАВ ПОДВ│Р'Я  ОСТАНН│Й. ▓ШОВ │ УВАЖНО  ПРИДИВЛЯВСЯ ДО
КОНЕЙ ТА ВОЗ│В, МОВ ЧЕКАВ ЯКО┐СЬ НАПАСТ│.
     уВЕЧЕР│ ЗНОВ  З│БРАЛИСЯ ВС│  ДО │СТОБКИ,  │  бУДИЙ  ВС│Х  ГОДУВАВ КАШЕЮ
КРУТОЮ ТА КОРЖАМИ З  КОНОПЛЯНОЮ ОЛ│║Ю. р│ВНО  ПАЛАЛА СУХА  БЕРЕЗОВА СК│ПКА В
ЗАЛ│ЗНИХ ВИЛКАХ, Т│ЛЬКИ  ЧАС В│Д ЧАСУ ОБГОР│ЛИЙ ВУГЛИК З ДЗВОНОМ  ПАДАВ УНИЗ
НА ЗАЛ│ЗНЕ КОРИТЦЕ - ЩОБ ПОЖЕЖ│ НЕ БУЛО.
     п│СЛЯ ВЕЧЕР│  п│ВЕНЬ ЗРОБИВ НА СВ│ЖО ОБТЕСАНОМУ  СТОВПОВ│,  ЩО П│ДПИРАВ
СВОЛОК, ЗАС│ЧКИ СОКИРОЮ, А НА ДЕРЖАКУ СОКИРИ КАРБИ НОЖЕМ ПОРОБИВ. цЕ В│Н ТАК
"ЗАПИСАВ" ВИКОНАНУ ЗА ДЕНЬ РОБОТУ.
     яК │ ПЕРШО┐ НОЧ│, ДЯДЬКО │ бУДИЙ БУЛИ НАДВОР│, Б│ЛЯ КОНЕЙ, А НЕБ│Ж СПАВ
РАЗОМ З УС│МА В │СТОБЦ│.
     мАЛИЙ ШВИДКО ЗАСНУВ, АЛЕ КОЛИ ЙОГО ПОТОРСАЛИ  │З СЛОВАМИ: "аНУ ПЕРЕВ│Р,
ЧИ СПИТЬ ВИШКРЯБОК?" В│Н ПРОКИНУВСЯ │ НЕ СПАВ Б│ЛЬШЕ.
     - тА СПИТЬ... - ЗАШЕПОТ│ЛИ ДЕСЬ ПОРУЧ У ТЕМРЯВ│.
     - лЮТУ║ ЦЕЙ БОЯРСЬКИЙ ПЕС... кАРБИ  КАРБУ║  НА СТОВПОВ│. тРЕБА ПОР│ЗАТИ
┐Х УС│...
     - у  НЬОГО РЕЗА Й НА СОКИР│. нЕ ТРЕ... дАРМА Т│ЛЬКИ РОЗДРОЧИШ  ПСЮГУ...
ПАТЛАЧА...
     - бАЧ, РОЗПУСТИВ ПАТЛИ, КОСИ  ЗАПЛ│В, ЯК ВОЯКА КНЯЗЯ мАЛА... а ТАКИЙ ЖЕ
РАБ, ХОЛОП, ЯК │ МИ...
     - е, БРАТЕ, - ОЗВАВСЯ ХТОСЬ. - в│Н НЕ ТАКИЙ, ЯК │ МИ. в│Н ЛИШЕ БОРЖНИК.
в│ДРОБИТЬ СВО║ │ В│ЛЬНИЙ ПТАХ - ЛЕТИ, КУДИ ХОЧЕШ!
     - оТО В│Н НАШИМИ ШИЯМИ СВО║ ЯРМО В│ДКУПА║!
     - нЕ КАЖ│ТЬ, БРАТЕ, - ГОЛОС СТАРОГО  тАЛЬЦЯ. -  вИ САМ│ БАЧИЛИ,  ЯК В│Н
СЬОГОДН│ ПЛИНФУ ВАНТАЖИВ, НА ВЕРХИ ТЯГАВ,
     -  тЮ НА  НЬОГО, НА  НАВ│ЖЕНОГО!  пНЕТЬСЯ  ПЕРЕД  ГОРОДНИКОМ  ТА  ПЕРЕД
МАЙСТРАМИ, МОЖЕ ПОМ│ТЯТЬ ТА ПОХВАЛЯТЬ!
     - в│Н НЕ ДЛЯ ПОХВАЛЬБИ ПНЕТЬСЯ...
     мАЛИЙ ЗАЧА┐В ПОДИХ - ЦЕ ГОВОРИВ лЯХ.
     -  ...В│Н ПНЕТЬСЯ,  ЩОБ ЙОГО ПОМ│ТИЛИ │  ДО  СЕБЕ  ВЗЯЛИ,  ЩОБ