ЛИ. кИНУЛИ У Р│ЧКУ.
     тЕПЛА ВОДА │З СТРАШНИМ ШУМОМ З│ЙШЛАСЬ НАД ЙОГО ГОЛОВОЮ.
     в│Н ЗРАД│В - ЖИВИЙ! йОГО НЕ ЗАКОЛОЛИ!
     нЕЗВАЖАЮЧИ НА ОДЯГ,  ЩО  ОБЛИПАВ ЙОГО  Т│ЛО │ ЗАВАЖАВ РУХАТИСЬ,  ПОПЛИВ
НАВПРОСТЕЦЬ НА ПРАВИЙ БЕРЕГ лИБЕД│.
     тА ЙОГО НАВВИМАШКИ НАЗДОГНАЛА МОЛОДИЦЯ.
     - нЕ Т│КАЙ! вЕРТАЙ ДО БЕРЕГА.
     а З БЕРЕГА ТАНЦ│ВНИЦ│ СТРИБАЛИ У В│НКАХ. в│НКИ ЗЛ│ТАЛИ З ┐ХН│Х ГОЛ│В.
     тОД│ ВИЛАЗИЛИ НА БЕРЕГ │ Б│ГЛИ ПО БЕРЕЗ│  ДО  ЗВОРОТУ  Р│КИ, СТЕЖАЧИ ЗА
СВО┐МИ В│НКАМИ. вГАДУВАЛИ СВОЮ ДОЛЮ.
     дАЛ│ ЗВОРОТУ Н│ХТО НЕ ХОДИВ.
     в│Д ЗВОРОТУ ПОВЕРТАЛИСЯ ДО БАГАТТЯ,  │ ЗНОВ ВОДИЛИ ТАНОК П│Д КУГИЧКИ ТА
СОПЕЛЮ.
     тОВСТУХА, Т│ЛЬКИ  ПОЧУЛА МУЗИКУ, ЗРАЗУ Ж РОЗ│БРАЛА ДОНАГА ХЛОПЦЯ, В│Н │
ПИСНУТИ НЕ ВСТИГ ТА Й НЕ ПОСМ│В.
     - п│ШЛИ ДО БАГАТТЯ. пОВЕДЕМО ТАНОК! ▓ ТОВСТУХА ВР│ЗАЛАСЬ У КОЛО ТАМ, ДЕ
БУЛА НАЙМОЛОДША Д│ВЧИНА.
     зА Л│ВИЦЮ ЙОГО ТРИМАЛА НАЙТОВСТ│ША, НАЙГРУДАСТ│ША Ж│НКА, А ЗА ПРАВИЦЮ -
НАЙМОЛОДША Д│ВЧИНА.
     сПОЧАТКУ В│Н НЕ Б│Г, А ЙОГО ПРОСТО ТЯГЛИ, НЕСЛИ  ЗА РУКИ, А ПОТ│М ЗВУКИ
КУГИЧОК  ТА СОПЕЛ│ ПОЧАЛИ ПРОБИВАТИСЬ КР│ЗЬ ШУМ ДО ЙОГО  СЛУХУ. ▓  НАПОВНИЛИ
ЙОГО  Т│ЛО ПОЛЕГК│СТЮ  │  РАД│СТЮ. в│Д  ЦЬОГО Й  СИЛА,  Й  ПРУДК│СТЬ У НОГАХ
З'ЯВИЛИСЬ. ▓ В│Н ВЖЕ ГНАВ │ ГНАВ З УС│МА ПО КОЛУ, ЩОСИЛИ Б'ЮЧИ П'ЯТАМИ.
     дЕБЕЛА ВИРВАЛА ЙОГО │З ЛАНЦЮГА ТАНЦЮРИСТОК │ ПОМЧАЛА ДО ВОГНЮ.
     вОНИ ВДВОХ ПРОСТО ПЕРЕЛЕТ│ЛИ ЧЕРЕЗ ТАХНУЧЕ ВОГНИЩЕ.
     кОЛО ЗНОВ РОЗПАЛОСЬ.
     йОГО ХАПАЛИ ЗА РУКИ │НШ│ │ СТРИБАЛИ З НИМ ЧЕРЕЗ ВОГОНЬ.
     кОЛИ В│Н  ПОЧАВ СТОМЛЮВАТИСЬ,  ЗВ│ДК│ЛЯСЬ З'ЯВИЛАСЬ  ТОВСТУХА  КИРПАТА,
ВИРЛАТА. вОНА ТЯГЛА ВЕЛИКИЙ ОБЕРЕМОК СВ│ЖОСТЯТОГО ОЧЕРЕТУ.
     пОЖБУРНУЛА ЙОГО НА ЯСКРАВЕ ПОЛУМ'Я.
     сВ│ТЛО ЗГАСЛО.
     зАШИП│ЛО Й ЗАТР│СКОТ│ЛО МОКРЕ БАДИЛЛЯ НА ЖАРИНАХ.
     нАД БАГАТТЯМ ЗАКЛУБОЧИВСЯ ГУСТИЙ Б│ЛИЙ ДИМ. ▓ ПОКРИВ УСЮ ГАЛЯВИНУ.
     тОД│  ТОВСТУХА  СХОПИЛА СВ│Й  │  ХЛОПЧИК│В  ОДЯГ  │  П│Д  ПОКРИВОМ ДИМУ
ПОДАЛАСЬ У КУЩ│. хЛОПЧИК ЗА НЕЮ.
     мЕЖИ  ТЕМНОГО  Г│ЛЛЯ  ПОПЕРЕДУ  ВИКРУЧУЮТЬСЯ,  ХИЛИТАЮТЬСЯ  ПИШН│  Б│Л│
СТЕГНА.
     оСЬ Т│ЛЬКИ РУКИ ПРОСТЯГНИ │ ТОРКНИСЬ.
     в│Н НЕ ВТРИМАВСЯ - ПРОСТЯГНУВ РУКУ │ ТОРКНУВСЯ.
     ▓ ВОНА СТАЛА │ ПОВОЛ│ ПОВЕРНУЛАСЬ ДО НЬОГО, ПРОСТО В│ДДАЮЧИ СЕБЕ ВСЮ НА
ОГЛЯД │ НА ДОТИК!
     в│Н  ГЛАДИВ │  ГЛАДИВ  ┐┐ ВЕЛИКИЙ ШОВКОВИСТИЙ ЖИВ│Т,  ТОРСАВ ВЕЛИЧЕЗН│,
НЕЙМОВ│РН│ ГРУДИ, М'ЯВ ПАЛЬЦЯМИ НАБРЯКЛ│, ТВЕРД│ СОСЦ│.
     тА ОСЬ ВОНА В│ДКИНУЛАСЬ  НАЗАД,  В│ДХИЛИЛАСЬ │  СТЕГНАМИ, │  ЖИВОТОМ, │
РУКА п│ВНИКА ЗАВИСЛА В ПОВ│ТР│.
     зНОВ В│Н Б│Г ЗА НЕЮ ПО ДОБРЕ ВИТОПТАН│Й СТЕЖЦ│.
     оСЬ ВОНИ  З  РОЗГОНУ  ВИСКОЧИЛИ  НА  ГАЛЯВИНУ, ЗАЛИТУ СР│БЛОМ М│СЯЧНОГО
СВ│ТЛА. сТАРЕЗНА ЗАСИХАЮЧА ЛИПА ТАКА ЧОРНА, НАЧЕ ОБГОР│ЛА В│Д БЛИСКАВКИ.
     ж│НКА СТАЛА П│Д  ЛИПОЮ,  А  п│ВНИК З РОЗГОНУ  НАЛЕТ│В НА НЕ┐, ЗАНУРИВСЯ
ЛИЦЕМ МЕЖИ ПИШНИХ ГАРЯЧИХ ГРУДЕЙ.
     вОНА  ВПУСТИЛА НА СР│БЛЯСТУ ТРАВУ ЙОГО МОКРИЙ  ОДЯГ  │  ПОКАЗАЛА РУКОЮ:
"вДЯГАЙСЯ!".
     в│Н  РОЗБИРАВ,  РОЗПРАВЛЯВ  СВ│Й  ОДЯГ,  А ВОНА СТОЯЛА  В  ЯКИХОСЬ ДВОХ
КРОКАХ, НЕ Б│ЛЬШЕ, В│Д НЬОГО │ ПОВОЛ│ ОБЕРТАЛА НАМ│ТКУ.
     п│ВНИК В│ДЧУВ, ЯК В│Д НЕ┐, В│Д  ┐┐  МОКРОГО ВАЖКОГО ВОЛОССЯ ТЯГНЕ ДИМОМ
БАГАТТЯ │ ТОНКИМ АРОМАТОМ ЛЮБИСТКУ │ ЩЕ ЯКОГОСЬ З│ЛЛЯ.
     з УС│Х  ГОРБ│В  │  ЯР│В НАД лИБ│ДДЮ ДОЛИНАЛИ НЕСАМОВИТ│ П│СН│ ТА ШАЛЕНА
МУЗИКА.
     дЕСЬ ЗА ГОРБАМИ, НА СХОД│ ПРОП│ЯВ ДАЛЕКИЙ П│ВЕНЬ.
     мАЛИЙ ПОДИВИВСЯ НА ЗОР│ - │ ЗДИВУВАВСЯ - ВОНИ  Т│ЛЬКИ-Т│ЛЬКИ ЗРУШИЛИСЬ.
а ЙОМУ ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ПРОМИНУЛА ВСЯ Н│Ч │ ВЖЕ ОСЬ-ОСЬ НАСТАНЕ СВ│ТАНОК.
     ж│НКА ШИРОКО РОЗЧЕП│РИЛА ПАЛЬЦ│ │ ПРИТИСШИ ДО КЛЮЧИЦЬ НАВХРЕСТ СКЛАДЕН│
РУКИ  З СИЛОЮ НАТИСКАЛА  НА СВО║  Т│ЛО,  ОГЛАДИЛА  ВСЮ ПО  НАБРЯКЛИХ  ВАЖКИХ
ПЕРСАХ,  ПО  ЖИВОТУ,  ПО  РВЗЛОГИХ  СТЕГНАХ,  ПРУЖНО  З│ГНУЛАСЬ,  ПРОЙШЛАСЬ,
ВТИСКАЮЧИ ПАЛЬЦ│ В Т│ЛО ПО КОЛ│НАХ │ ГОМ│ЛКАХ.
     рВУЧКО РОЗПРАВИЛАСЬ, │ ВЕЛЕТЕНСЬК│  ПЕРСА  ЗАГОЙДАЛИСЬ,  ЗАМЕТЕЛЯЛИСЬ З
БОКУ НА Б│К.
     зАМЕТЕЛЯЛА ГОЛОВОЮ.
     з УС│Х  ПАГОРБ│В │ МИС│В Р│КИ ДОЛИНАЛИ ШАЛЕН│ РИТМИ ТАНЦ│В │ НЕСТРИМН│,
ЗАПАЛЬН│ ГОЛОСИ СП│ВАЧОК.
     дЕСЬ ЗА ПАГОРБАМИ ПРОП│ЯВ ЩЕ РАЗ П│ВЕНЬ.
     ▓  ОГОЛЕНА  ТОВСТУХА  СХОПИЛАСЬ  ЗА  ОД│Ж  │  МИТТЮ НАКИНУЛА  СОРОЧКУ │
ВПРАВНИМИ РУХАМИ ДОПРАВИЛА НАМ│ТКУ, П│ДПЕРЕЗАЛА СОРОЧКУ КРАЙКОЮ.
     ж│НКА ВЖЕ ВДЯГЛАСЯ, А МАЛИЙ ОБМОТУВАВ ЩЕ ОНУЧ│ │ НАТЯГАВ ПОСТОЛИ.
     кОЛИ В│Н П│ДВ│В ГОЛОВУ, ЩОБ ЩЕ  РАЗ ПОДИВИТИСЬ НА ЦЮ ЗГРАБНУ  ТОВСТУХУ,
Б│ЛЯ ДЕРЕВА Н│КОГО НЕ БУЛО.
     п│ВНИК РОЗЧАРОВАНО ПОХИТАВ ГОЛОВОЮ, А ЙОМУ Ж  ТАК КОРТ│ЛО СПИТАТИ,  ХТО
ВОНА │ ЗВ│ДКИ ВОНА.
     тУТ В│Н, ОБГОРТАЮЧИ КРАЙКУ, З ЖАЛЕМ  ЗГАДАВ СВОГО НОЖА. ▓ ЛЕЗО ДОБРЕ, │
РУЧКА ПОЦЯЦЬКОВАНА.
     хОЧА ДОБРЕ, ЩО НОЖА Т│ЛЬКИ ЗАБРАЛИ,  А МОГЛИ Ж  │ ВТОПИТИ. ▓ ХТО Б  ТАМ
ПОЧАВ  ДОПИТУВАТИСЬ  -  ХТО  ВТОПИВ?  сАМ ПОЛ│З  У  ВОДУ  НА  кУПАЛА,  ОТ  │
ЗАХЛИНУВСЯ.
     в│Н УЖЕ ЗБИРАВСЯ ПОЛИШИТИ ГАЛЯВИНУ  │ ОЗИРНУВСЯ  НА  ОСТАТОК. вИСОКО НА
СТОВБУР│, ЙОМУ  ТРЕБА  П│ДСТРИБНУТИ ЩОСИЛИ, АБО  ПОДЕРТИСЬ, ВСТРОМЛЕНО  ЙОГО
Н│Ж, А НА Н│Ж ЗАВ│ШЕНО В│НОК │З ВОЛОШК│В.
     оТ  ЯКА  ДОБРА  ТА  КИРПАТА ТОВСТА  МОЛОДИЦЯ  -  ПРИВОРОЖИЛА ЙОМУ ЯКУСЬ
СИНЬООКУ.  ▓ ХИТРО ЯК НАВОРОЖИЛА - В│Н │ НЕ ПРОХАВ. аДЖЕ ЙОМУ ТАКОГО ЩЕ Й НЕ
НАЛЕЖИТЬ,  В│Н ЩЕ МАЛИЙ,  ЩОБ  ЗАКЛИНАТИ  Й ВОРОЖИТИ НА  ЯКУСЬ  Д│ВКУ. а  ЦЯ
ЧАР│ВНИЦЯ-ТОВСТУХА СВО║Ю ЗГРАБНОЮ РУКОЮ ПОТНУЛА НОЖА В СУХУ ЛИПУ.
     з РОЗГОНУ П│ДСТРИБНУВШИ. п│ВНИК ВИДЕР НОЖА, │ В│НОК  САМ НАСУНУВСЯ ЙОМУ
НА РУКУ.
     тА НА РУЦ│ В│Н ЙОГО НЕСТИ НЕ СТАВ, А НАТЯГ НА ГОЛОВУ.
     ▓ ТУТ В│Н ЗРОЗУМ│В -  ЦЯ  ДОБРА ТОВСТА МОЛОДИЦЯ  БУЛА  Й ХИТРЮЩА - ВОНА
ВИВЕЛА ЙОГО З  │ГРИЩ  │  НЕ ДАЛА ЙОМУ  ДОДИВИТИСЬ  НАЙГОЛОВН│ШОГО  - КОЛИ НА
ПЕРЕДДЕНН│ БУДУТЬ ТОПИТИ  мАРЕНУ │ СПАЛЯТЬ кУПАЛУ.  ▓ ВОДНОЧАС  ВОНА ЗРОБИЛА
ЙОГО УЧАСНИКОМ ПОТА║МНОГО,  НАЙПОТА║МН│ШОГО ВОРОЖ│ННЯ НА ПЛ│ДН│СТЬ. сАМЕ ПРО
ЦЕ  ВОРОЖ│ННЯ  В│Н,  ЩЕ  ЗОВС│М  БЕЗШТАНЬКОМ,  ЧУВ,  ЯК  ГОВОРИЛИ  МОЛОДИЦ│,
ОЗИРАЮЧИСЬ, ЩОБ НЕ БУЛО ДЕ Д│ТЛАХ│В СТАРШИХ.  а НА НЬОГО, БЕЗШТАНЬКА, ВОНИ │
УВАГИ НЕ ЗВЕРТАЛИ.
     в│Н  ЗРОЗУМ│В,  ЩО КОЛИ  В│Н ГОЛИЙ З ГОЛИМИ КУПАЛЬНИЦЯМИ СТРИБАВ  ЧЕРЕЗ
БАГАТТЯ,  ЩО В│Н БУВ УОСОБЛЕННЯМ яРИЛА, ЩО РОЗПАЛЮ║  Х│ТЬ, ЯР│СТЬ │ ОПЛ│ДНЮ║
ВСЕ ЖИВЕ.
     а ЦИМ В│НКОМ │ НОЖЕМ ТОВСТУХА Н│БИ ГОВОРИЛА: "оСЬ ТОБ│ ЩАСЛИВА ВОРОЖБА!
тОБ│  ВИПАЛО, Б│ЛЬШ Н│Ж  КОМУ,  ТОБ│  ДОЗВОЛИЛИ Б│ЛЬШ, Н│Ж КОМУ! оТОЖ │ДИ  │
МОВЧИ,  ЯК НАЛЕЖИТЬ  ДИТИН│! яК МОВЧИТЬ В│НОК,  ЯК МОВЧИТЬ Н│Ж,  ЯК  МОВЧИТЬ
СУХИЙ СТОВБУР!"
     в│Н ПОСП│ШИВ ДОДОМУ ШВИДКО Й РАД│СНО.
     пЕРЕБ│ГАВ З ПАГОРБА В ДОЛИНУ, │ З ДОЛИНИ ЗНОВ НА ПАГОРБ.
     ▓ ЩЕ п│ВНИК ВИР│ШИВ МЕРТВО ПРО ВСЕ МОВЧАТИ.
     ▓  ТОД│  ТОЙ, М│СЬКИЙ  бОГ,  ЗРОБЛЕНИЙ  НА ГЛИНЯН│Й  ДОЩЕЧЦ│, З  СЯЙВОМ
НАВКОЛО ГОЛОВИ, Н│ЧОГО НЕ ЗНАТИМЕ.
     н│,  В│Н  ЙОГО  НЕ  ОБДУРЮВАТИМЕ,  БОГ│В  ДУРИТИ  НЕ  МОЖНА. пРОСТО В│Н
МОВЧАТИМЕ, БО ТОЙ бОГ М│СЬКИЙ.  в│Н ТАМ ВСИМ РОЗПОРЯДЖА║ТЬСЯ. в│Н НОВИЙ бОГ.
а СТАР│ БОГИ ЖИВУТЬ │ В ДЕРЕВАХ, │ В КАМЕН│, │ В ДЖЕРЕЛАХ, │ В БЛИСКАВКАХ...
     а  ПОЗАДУ Н│Ч КУПАЛЬСЬКА СЯЯЛА  ВОГНЯМИ, ВИБУХАЛА СП│ВОМ. тА ПОВОЛ│ ВСЕ
ЗАТИХАЛО, БО В│Н В│ДДАЛЯВСЯ В│Д Р│ЧКИ │ НАБЛИЖАВСЯ ДО ОСЕЛЬ.
     тА КОЛИ ВЖЕ ДО ПАГОРБА ЛИШАЛОСЬ ЗОВС│М ТРОХИ, В│Н ПОБАЧИВ К│НСЬК│ Т│Н│,
ЩО  РУХАЛИСЬ  БЕЗШУМНО  ЧЕРЕЗ БЕЛЕБЕНЬ ДО НЕВЕЛИЧКОГО ГАЙКА. вП│ЗНАВ  КОНЕЙ.
пХН│ КОН│.  аЛЕ  НЕ  ЙДУТЬ,  А  ПЛИВУТЬ БЕЗ  ЗВУКУ. ▓  КОПИТА  НЕ  Б'ЮТЬ  ОБ
ЗАТВЕРД│ЛУ, ЯК КАМ│НЬ ГЛИНИСТУ СТЕЖКУ!
     нЕ │РЖУТЬ │ НЕ ПОРСКАЮТЬ.
     в│Н ПРИПАВ П│Д КУЧУ.
     уВАЖНО ПРИДИВИВШИСЬ,  ПОБАЧИВ НА СПИН│ В гН│ДО┐,  А САМЕ ЦЕ  БУЛА ВОНА,
РОЗПЛАСТАНУ ЛЮДСЬКУ ПОСТАТЬ.
     а З ГАЙКА ПРОПИЩАЛА ДР│МЛЮГА.
     ▓, ЛЕЖАЧИ НА гН│Д│Й, Т│НЬ ТЕЖ В│ДПОВ│ЛА ГОЛОСОМ ДР│МЛЮГИ.
     оТЖЕ, ЦЕ ТАТ│. ▓ ВОНИ ЗВОДИЛИ П'ЯТЬОХ ┐ХН│Х КОНЕЙ.
     мАЛИЙ НАТЯГ ЧЕРЕЗ  ГОЛОВУ В│НОК НА  ШИЮ │ ПОТИХУ ПОПРЯМУВАВ В│Д КУЩА ДО
КУЩА. уНИЗ.
     щОБ  НАБЛИЗИТИСЬ  НЕПОМ│ЧЕНИМ  ДО ГАЮ.  цЕ  ЙОМУ  ВДАЛОСЯ.  чУТКЕ  ВУХО
ХЛОПЧИКА ВЛОВИЛО СЛОВА СУПЕРЕЧКИ ДВОХ:
     -  чОГО ТИ ОДИН ПРИЙШОВ?.. вИ ЩО, З НИМ  ПОДУР│ЛИ?... тРЬОХ  КОНЕЙ БУЛО
МАЛО?.. щО В│Н ТАМ РОБИТЬ?..
     - тИХ-Х-ХО!  - шИП│В ПЕВНО ТОЙ, ЩО ПРИ┐ХАВ, ЛЕЖАЧИ НА гН│Д│Й. - тАМ  ЩЕ
ДОБРИХ ДВ│ КОБИЛИ. в│Н ┐Х ОСЬ-ОСЬ ПРИВЕДЕ!..
     - аНУ ШВИДШЕ В│ДПРАВЛЯЙСЯ  ДО НЬОГО │ ДАВАЙ НАЗАД. чАС УЖЕ ДО СХОВАНКИ.
оСЬ-ОСЬ ПОЧНУТЬ З │ГРИЩ ВЕРТАТИСЬ │ НАС ПОБАЧАТЬ!
     ▓  СХОПИВ,  ПЕВНО, ЗА  ГОРЛЯНКУ  ТОГО ТАТЯ,  ЩО  ПРИГНАВ КОНЕЙ, БО  В│Н
ЗАХРИП│В.
     - зАРАЗ Я,.. ТА ЗАРАЗ ЖЕ...
     ▓ ЗРАЗУ Ж В│Д КУПИНИ ДЕРЕВ В│ДД│ЛИЛАСЬ Т│НЬ │  ПОБ│ГЛА П│ДТЮПЦЕМ  ЧЕРЕЗ
В│ДКРИТЕ М│СЦЕ │ ВМИТЬ ЩЕЗЛА ЗА ПАГОРБОМ.
     п│ВНИК ТИХО-ТИХО, ОБЕРЕЖНО-ОБЕРЕЖНО ПОСУВАВСЯ М│Ж КУЩАМИ ВПЕРЕД │ МОЛИВ
ПОДУМКИ  НОВОГО  бОГА │ ВС│Х СТАРИХ БОГ│В, ЩОБ ВОНИ РОЗЧИСТИЛИ ЙОГО  ШЛЯХ ДО
КОНЕЙ В│Д СУХИХ Г│ЛОК.
     о  ДИВО, СПРАВЖН║ ДИВО, ПЕВНО, ХТОСЬ ПОЧУВ  ЙОГО  МОЛ│ННЯ, БЛАГАННЯ, БО
ЖОДНА СУХА Г│ЛКА НЕ ТР│СЛА П│Д ЙОГО ПОСТОЛАМИ, ПОКИ В│Н ПЕРЕХОДИВ ДО ГАЮ.
     оДИН  ЧОЛОВ│К  ПРИ ОГОЛЕН│М МЕЧ│, БО  ЛЕЗО ЗБЛИСЛО, МОВ БЛАКИТНА ВОДА В
ЧОРН│М МОРОЦ│, ПЕРЕД гН│ДОЮ ПРИС│ВШИ, ОБМАЦУВАВ ┐Й БАБКИ.
     дВ│ │НШ│ КОБИЛИ ТЕЖ БУЛИ В ПУТАХ.
     щЕ ДВ│ │НШ│ БУЛИ  ПРИВ'ЯЗАН│  ДО ГРУШ│-ДИЧКИ │ ТУПЦЮВАЛИ СТРИВОЖЕНО, ТА
ТУПОТ│ННЯ  ┐ХНЬОГО НЕ  БУЛО  ЧУТНО.  нА  МОРДАХ ХЛОПЧИК  ЧИ  РОЗГЛЕД│В,  ЧИ,
СКОР│ШЕ, ВГАДАВ, - БУЛИ ЗАТЯГНУТ│ ЗАКРУТКИ.
     мАЛОМУ СТИСЛОСЯ СЕРЦЕ В│Д УЯВИ, ЯКИЙ ТО Б│ЛЬ ТЕРПЛЯТЬ КОН│.
     кОПИТА  У ВС│Х  ДОБРЕ  БУЛИ  ЗАВИНУТ│  ГАНЧ│РКАМИ.  вСЕ  БУЛО  ТАК,  ЯК
РОЗПОВ│ДАЛИ СТАР│  ХОЛОПИ НА БОЯРСЬК│Й КУХН│. т│ЛЬКИ ОТ ЗБРОЯ В ТАТЯ БУЛА НЕ
ОБУШОК, НЕ Н│Ж, НЕ СОКИРА, А ДОРОГОЦ│ННА, ЯКУ МОЖЕ ПРИДБАТИ Т│ЛЬКИ ДРУЖИННИК
ЧИ БАГАТИЙ КУПЕЦЬ.
     хЛОПЧИК  ПРИПАДАВ  ДО   ЗЕМЛ│,  ЧАСОМ  ПОВЗ   НАВКАРАЧКАХ,  │  ВСЕ   ДО
ГРУШ│-ДИЧКИ, ДО ПРИВ'ЯЗАНИХ КОНЕЙ.
     йОМУ ВДАЛОСЯ  З  ПЕРШОГО  ПОРУХУ В│ДВ'ЯЗАТИ ВУЗДЕЧКУ  ОДН│║┐ КОБИЛИ,  ▓
НАВКАРАЧКАХ ПОЛ│З, ПОЛ│З, ТЯГНУЧИ ЗА СОБОЮ ПОВ│Д.
     в│Н ЗАТЯГ ┐┐ ЗА КУЩ│. пОМАЦАВ ПУТОВ│ СУГЛОБИ - НЕ БОРКАНА.
     тОД│ ЗРАЗУ Ж  ВХОПИВСЯ ЗА ЗАКРУТКУ, ЩОБ  ЗВ│ЛЬНИТИ ┐Й ДИХАННЯ. сПОЧАТКУ
Н│ЯК  НЕ П│ДДАВАЛАСЯ ЗАКРУТКА - ТАК  БУЛА ЛИНВА  ПЕРЕКРУЧЕНА.  тА ВСЕ  Ж,  З
РЕШТОЮ-РЕШТ, П│ШЛА, │ МОРДА ЗВ│ЛЬНИЛАСЬ.
     ▓ КОБИЛА, ЗАДЕРШИ  ВИШК│РЕНУ ПАЩУ,  ЩОСИЛИ ЗА│РЖАЛА,  АЖ  ЛУНА ЛУПОНУЛА
ГОРБАМИ.
     хЛОПЧИК, МОВ ВИВ│РКА, СКОЧИВ НА КОБИЛУ │ ВДАРИВ ┐┐ П'ЯТАМИ.
     пОРУЧ ВИРОСЛА Т│НЬ З  П│ДНЯТИМ  ЛИСКУЧИМ МЕЧЕМ. мЕЧ  СВИСНУВ ТО┐  МИТ│,
КОЛИ КОБИЛА РОБИЛА ПЕРШИЙ СТРИБОК.
     кЛИНОК СВИСНУВ │ ТОРКНУВ ПО В│НКУ │ ПО ШИ┐ КОБИЛ│.
     кОБИЛА, ЗБРИКУЮЧИ, ЗДИБЛЮЮЧИСЬ, ГЕТЬ ОЧМАН│ЛО ПОНЕСЛА  МАЛОГО  ВГОРУ ДО
БЕЛЕБЕНЯ ПЕРЕД зОЛОТИМИ ВОРОТАМИ.
     мАЛИЙ ВЧЕПИВСЯ РУКАМИ, │ ЗУБАМИ ПРИХОПИВ ГУСТУ ГРИВУ.
     з РАНИ ПРИСКАЛА КРОВ │ БРИЗКАЛА МАЛОМУ НА ЛИЦЕ, НА ПРАВУ РУКУ │ НОГУ.
     в│Н ПРИПАВ, ПРИЛ│ПИВСЯ ДО КОБИЛИ, МОЛИВ УС│Х  БОГ│В │  ДУХ│В НЕ СКИДАТИ
ЙОГО З ОБ│С│ЛО┐ КОБИЛИ.
     ▓  ТОМУ В│Н НЕ БАЧИВ, ЯК НА ПРОСАД│ М│Ж КУЩАМИ З'ЯВИЛОСЬ ДВО║. оДИН ВЖЕ
ЗГОТУВАВСЯ - РОЗКРУЧУ║ НАД ГОЛОВОЮ ОБУШОК.
     вОНИ НЕ БОЯЛИСЯ НАЛЯКАНО┐ КОБИЛИ. аЛЕ ВОНИ НЕ БАЧИЛИ, ЩО ВОНА ЗРАНЕНА В
ШИЮ.
     оДИН СВИСНУВ ЗНЕНАЦЬКА.
     кОБИЛА Н│БИ ЗАТРИМАЛАСЬ.
     ▓ ТО┐ Ж МИТ│ ДРУГИЙ ОПУСТИВ ГИРЬКУ ОБУШКА НА ГОЛОВУ ХЛОПЦЕВ│.
     тА Ц│║┐ ЧАР│ВНО┐  НОЧ│ УДАЧА БУЛА З п│ВНИКОМ. гРАНЧАСТА ГИРЬКА РОЗС│КЛА
В│НОК │  ПОНЕСЛАСЬ ДАЛ│ ВНИЗ,  РОЗРИВАЮЧИ СОРОЧКУ  НА  МАЛОМУ  │ ЗРИВАЮЧИ  З
ХЛОП'ЯЧО┐ СПИНИ ДОВГУ СМУГУ ШК│РИ.
     в│Д  БОЛЮ  МАЛИЙ  ЗАВЕРЕЩАВ НАЧЕ  СП│ЙМАНИЙ  ЗА║ЦЬ.  кОБИЛА П│ДПАЛА  НА
ПЕРЕДН│ │ ЩОСИЛИ П│ДКИНУЛАСЬ ЗАДН│МИ.  ▓ ЗАКРУТИЛА, ПОНЕСЛА ХТО  ЗНА  КУДИ -
ЧЕРЕЗ ЧАГАР│,  ЧЕРЕЗ  БУР'ЯНИ,  ПО СХИЛАХ, ПО  ДОРОЗ│. тА  ВСЕ З ВИБРИКОМ, З
ГОГОТ│ННЯМ.
     мАЛИЙ Н│ЧОГО НЕ  ТЯМИВ,  В ГОЛОВ│  ГУЛИ ДЖМЕЛ│,  А З РОТА  НАКОЧУВАЛАСЬ
СОЛОНА КРОВ - ТО В│Н ГРИВОЮ ПОР│ЗАВ СОБ│ ГУБИ.
     гОЛОВНЕ НЕ ВПАСТИ. кУДИ Б НЕ ЗАНЕСЛА ЙОГО ОБ│С│ЛА КОБИЛА - ВОНА В│ДНЕСЕ
ЙОГО ПОДАЛ│ В│Д ТАТ│В-ДУШОГУБЦ│В!
     кОБИЛА НЕ П│ДВЕЛА.  пОПЕТЛЯВШИ ТА ПОКРУТИВШИ СХИЛАМИ Й БЕЛЕБЕНЯМИ, ВОНА
ПРИНЕСЛА п│ВНИКА ДО │СТОБКИ.
     ▓ ВПАЛА Б│ЛЯ КОНОВ'ЯЗ│.
     сАМЕ  ТОД│  -  ЯК  РОЗ'ЮШЕНИЙ ДО  КРАЮ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ СХОПИВ тАЛЬЦЯ  │
ЗАКРУЧУВАВ НА ШИ┐ АРКАН, ХОТ│В ЗАВ│СИТИ НА СТОВП│ КОНОВ'ЯЗ│.
     а │НШ│ ХОЛОПИ ВС│ БУЛИ П'ЯН│.
     хТО ДЕ ПОПАДАВ, ТАМ │ ЛЕЖАВ.  в│Д НИХ  СМЕРД│ЛО  ПЕРЕГАРОМ  ХМ│ЛЬНИМ, │
Н│ХТО З  НИХ  ГЕТЬ  Н│ЧОГО НЕ ТЯМИВ. вЛАСНЕ, ВОНИ СПАЛИ  П'ЯНИМ  НЕБУТТЯМ  │
Н│ЯКИМИ ЗУСИЛЛЯМИ ┐Х НЕ МОЖНА БУЛО РОЗБУДИТИ.
     оСЬ ВАЛЯВСЯ бУДИЙ │ ЧИЯСЬ СЛУЖНИЦЯ.
     бАГАТТЯ  БУЛО  ЧИМАЛЕ,  │  ХОЧ  ВОНО  ВЖЕ  Й  ТАХЛО,  ПРОТЕ  ВСЕ  ДОБРЕ
ОСВ│ТЛЮВАЛО НАВКОЛО.
     п│ВЕНЬ КИНУВ тАЛЬЦЯ, │ ТОЙ ЗАВАЛИВСЯ НА ЗЕМЛЮ СНОПОМ.
     сХОПИВ СКРИВАВЛЕНОГО ХЛОПЧИКА.
     - тИ ЖИВИЙ?
     мАЛИЙ  ВИТЕР  З ЛИЦЯ КРОВ │ ЗАКЛ│ПАВ ПОВ│КАМИ, ЩОБ ХОЧ  ЩОСЬ  НОРМАЛЬНО
БАЧИТИ.
     -  зОВС│М  ЖИВИЙ! цЕ  К│НСЬКА  КРОВ...  вОНИ ТАМ  У КЛЕНОВ│М ГАЮ...  пХ
ТРО║... оДИН З МЕЧЕМ...
     - мОЖЕШ НА КОН│ СИД│ТИ?!
     - ▓ МОЖУ СИД│ТИ, │ МОЖУ Й УСКАЧ ГНАТИ!
     - зН│МИ СОРОЧКУ! вДЯГНИ СВИТКУ! шАПКУ!
     сАМ  КИНУВСЯ ДО  СТР│ХИ  │  ВИХОПИВ З-П│Д  СТР│ХИ РОГАТИНУ, а З │СТОБКИ
ВИН│С ЛУК, СТР│ЛИ ТА СОКИРУ.
     сКОЧИВ  ОХЛЯП НА  сТРОКАТУ.  м│ЦНА  КОБИЛА -  ТА  ДУЖЕ ПРИМ│ТНА. п┐  НЕ
НАВАЖИЛИСЬ ЗВЕСТИ.
     п│Д'┐ХАВ  ДО  бУДОГО  │  ОСАТАН│ЛО ОПЕР│ЩИВ  ЙОГО.  ▓  ЧИ┐ЙСЬ  СЛУЖНИЦ│
ПЕРЕПАЛО.
     бУДИЙ ВАЖКО ЗАСТОГНАВ │ В│ДКРИВ ОЧ│.
     - сКОТИНА, ПЕС! кОБИЛУ ДОГЛЯНЬ! чИ НЕ БАЧИШ - КОНА║ Б│ДОЛАШНА? ▓ тАЛЬЦЯ
ПЕЧИ ВОГНЕМ, ВОДОЮ ОДЛИВАЙ, ПОКИ НЕ ОТЯМИТЬСЯ.
     рЕП'ЯХ  ЩЕ ДЕ ВЗЯВСЯ,  КРУТИВСЯ  П│Д НОГАМИ. чОГОСЬ  СКИГЛИВ ЧИ  БРЕХАВ
ЖАЛ│СЛИВО.
     -  у!  -  зАМАХНУВСЯ   НАГА║М  НА  ЗДОРОВЕННОГО  СОБАКУ.  сОБАКА  ВПАВ,
ПЕРЕКИНУВСЯ НА СПИНУ │  ЗАДЕР  ЛАПИ. мАЛИЙ ТЕЖ  СКОЧИВ  ОХЛЯП  │ ВОНИ  ВДВОХ
ПОСКАКАЛИ ЧЕРЕЗ ПАГОРБИ │ БЕЛЕБЕНЬ ДО КЛЕНОВОГО ГАЮ.
     нАСТАВ ПЕРЕДДЕНЬ.
     кЛУБОЧИВСЯ  ТЕПЛИЙ  ТУМАН  НАД КУПАЛЬСЬКИМИ ВОДАМИ.  тАХЛИ, ПОКРИВАЛИСЬ
ПОПЕЛОМ ЯСКРАВ│ БАГАТТЯ. пОП│Д БЕРЕГАМИ  В ОЧЕРЕТАХ  ПОПРИТИСКАЛИСЯ ЗАБЛУДЛ│
КУПАЛЬСЬК│ В│НКИ.
     дЕЯК│ НАВ│ТЬ З ОБГОР│ЛИМИ СВ│ЧКАМИ. чАД│ЛИ НА ПАГОРБАХ РЕШТКИ ВОГНИЩ.
     дЕ-ДЕ СЕРЕД ЗАРОСТЕЙ ПРОБ│ГАЛИ КРАДЬКОМА ЛЮДСЬК│ ПОСТАТ│,
     дЯДЬКО СПЛЬОВУВАВ │ ХРЕСТИВСЯ.
     - у, С│М'Я ПОГАНСЬКЕ! сОСУДИ ГР│ХОВН│! чЕРЕЗ ВАС Ц│ ЙОЛОПИ ПОВПИВАЛИСЯ!
вСЕ, ВСЕ ЧЕРЕЗ ХМ│ЛЬ, БЛУД │  ПОГАНСТВО! о  бОЖЕ! дАЙ В МО┐ РУКИ  ХОЧ ОДНОГО
ТАТЯ!!! мОЛЮ тЕБЕ!!!
     б│ЛЯ  КЛЕНОВОГО  ГАЮ  БУЛО  ДОБРЕ  ВИДНО  НА  ПОМ'ЯТИХ   ТРАВАХ  БРИЗКИ
ПОЧОРН│ЛО┐ КРОВ│.
     дЯДЬКО ДАВ ПОВ│Д  сТРОКАТО┐, А САМ СП│ШИВСЯ │ ОБДИВЛЯВСЯ  ВСЕ РЕТЕЛЬНО,
НАВ│ТЬ ОБНЮХУВАВ, МОВ МИСЛИВСЬКИЙ ПЕС.
     зАЛ│ЗШИ НА сТРОКАТУ, ДОВГО СИД│В МОВЧКИ.
     сИД│В, ГОЛОВУ ПОХНЮПИВ.
     цМОКНУВ,  РУШИВ, НАПРАВИВ  сТРОКАТУ ДО  Р│ЧКИ.  п│ДНЯВ  СТР│ЛИ  Й  ЛУКА
ВИСОКО, КОЛИ КОБИЛА ЗАЙШЛА У ВОДУ. дЯДЬКО НЕ ЗНАВ ЦЬОГО М│СЦЯ - ДУМАВ - КОН│
ПОПЛИВУТЬ.  тА ВИЯВИЛОСЬ,  ЩО  ТУТ БУЛО  М│СЦЕ  ПОТА║МНОГО  БРОДУ. вОНИ ТОМУ
ШВИДКО ПЕРЕЙШЛИ НА ТОЙ БЕРЕГ. ▓ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОКАЗАВ, ЩО В│Н НЕ  Т│ЛЬКИ БУВ
ЛОВЦЕМ В│ДЧАЙДУШНИМ, А М│Г СЛ│Д │ ПО ЛЮДИН│ ГНАТИ, │ ПО ЗВ│РОВ│.
     вОНИ ДО┐ХАЛИ ДО ТОГО М│СЦЯ, ДЕ ТАТ│ РОЗ│ЙШЛИСЯ ДВОМА СТЕЖКАМИ.
     л│ВОРУЧ  З  ТРЬОМА  К│НЬМИ,  ПРАВОРУЧ  - ОДИН  ВЕРШНИК.  дЯДЬКО  УВАЖНО
РОЗДИВИВСЯ МОКР│ ГАНЧ│РКИ З К│НСЬКИХ КОПИТ. пХ ТУТ, ЗА НЕПОТРЕБОМ, ВИКИНУЛИ.
в│Н ┐Х В│ДДАВ п│ВНИКОВ│.
     вИВЧАВ СЛ│ДИ, ЩОСЬ МИМРИВ П│Д НОСА:
     - цЕ сОЛОВАЯ. вОНА ЙОГО СКИНЕ. вОНА НЕНАВИДИТЬ ВЕРШНИК│В...  а В│Н │ НЕ
НАЙКРАЩИЙ  ВЕРШНИК... бАЧ,  ОСЬ ЯК │ДУТЬ СЛ│ДИ... в│Н  ПОГАНО  НЕЮ УПРАВЛЯ║.
сКИНЕ!.. - пРОРОКУВАВ │ РАД│В │З СВОГО ПРОРОЦТВА п│ВЕНЬ.
     вОНИ ЩЕ ПРО┐ХАЛИ ПО  ЗАБОЛОЧЕН│Й Л│СИСТ│Й ДОЛИН│ З ВЕРСТУ │ ПОЧУЛИ З-ЗА
ГУСТИХ ОЧЕРЕТ│В К│НСЬКЕ СЛАБЕ │РЖАННЯ.
     мЕЖИ  ШУВОРАМИ  сОЛОВАЯ  КОБИЛА  ЗАГРУЗЛА  ЗАДН│МИ  НОГАМИ,  А  ПЕРЕДН│
ЗАКИНУЛА НА КУПИНУ.  сИЛУВАЛАСЬ, ПРУЖИЛАСЬ, НАМАГАЛАСЬ, АЖ СТОГНАЛА, ВИТЯГТИ
ЗАДН│ НОГИ │З ТРЯСОВИНИ.
     дЯДЬКО   СП│ШИВСЯ  │   СПРОБУВАВ   Д│СТАТИСЬ  ДО  КОБИЛИ.  тА  ЗРАЗУ  Ж
ЗАКОЛИВАЛАСЬ,  ЗАВОРУШИЛАСЬ  ЗЕЛЕНА ТОНКА ПОКР│ВЛЯ ТРЯСОВИНИ. зАХЛЮПАЛА РУДА
СМЕРДЮЧА ВОДА КР│ЗЬ В│КОНЦЕ В ЗЕЛЕН│М ПОКРИВАЛ│.
     дЯДЬКО БАЧИВ, ЩО ТРЯСОВИНА НЕ В│ДПУСТИТЬ СВОЮ ЖЕРТВУ, СВОЮ ЗДОБИЧ.
     в│Н ВИБРАВ  НАЙГОСТР│ШУ  СТР│ЛУ │ НАКЛАВ НА ТЯТИВУ. нАПНУВ ТУГОГО ЛУКА.
нЕ ЗМ│Г ПУСТИТИ СТР│ЛУ. зАКЛАВ НАЗАД У САГАЙДАК.
     в│ДВ'ЯЗАВ  В│Д ПОЯСА АРКАН. оДНИМ К│НЦЕМ ОБВ'ЯЗАВ сТРОКАТУ ПО ГРУДЯХ, А
АРКАН, ТОБТО ПЕТЛЮ, СПРОМ│ГСЯ НАКИНУТИ НА ШИЮ сОЛОВ│Й.
     зДАВ сТРОКАТУ НАЗАД, │ ВОНА ПОТЯГЛА ЛИНВУ.
     ▓ ВИТЯГЛА сОЛОВУ З ТРЯСОВИНИ, ВОДНОЧАС ЛЕДЬ ┐┐ НЕ ЗАДУШИВШИ. щЕ Б МИТЬ,
│ сОЛОВА ВДАВИЛАСЯ БИ У АРКАН│. тА ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ НЕ ПОЖАЛ│В АРКАНУ - РОЗТЯВ
ГОСТРИМ КЛЮГОМ РОГАТИНИ. кОБИЛА  ЛЕДЬ П│ДВЕЛАСЯ. тРЕМТ│ЛА ВС│М ║СТВОМ. з НЕ┐
СТ│КАЛА РУДА БОЛОТНА ЖИЖА.
     аЛЕ ДЯДЬКОВ│ БУЛО БАЙДУЖЕ.  в│Н ОБ│ЙМАВ ┐┐ ЗА ШИЮ, ОГЛАДЖУВАВ ПО ЩОКАХ.
лЕДЬ ЩО НЕ Ц│ЛУВАВ.
     вОНИ  ПО┐ХАЛИ ДАЛ│ ПО СЛ│ДАХ МЕЖИ ВЕРБОЛОЗАМИ. зА ТИМ, ЩО БУВ З  ТРЬОМА
К│НЬМИ.
     нА ЗРУЧН│Й,  НЕПРИМ│ТН│Й  ГАЛЯВИНЦ│  ДЯДЬКО ЗАКЛЯВ  │  ВИР│ШИВ  ВЕРТАТИ
НАЗАД.
     - тУТ ┐Х ХТОСЬ ЧЕКАВ. щЕ ОДИН. оТ ДИВИСЬ - СЛ│ДИ.
     пОТ│М ВОНИ  ЗА┐ХАЛИ В РУЧАЙ.  ▓ НЕВ│ДОМО КУДИ  П│ШЛИ - ВНИЗ ПО ТЕЧ│┐ ЧИ
ВГОРУ? оН ТАМ НА П│СОЧКУ НА Т│М БОЦ│ СЛ│Д│В НЕМА║... а ТАМ │ЩЕ ОЗЕРА...
     вОНИ ПОВЕРНУЛИ, │ НА ЗВОРОТНЬОМУ ШЛЯХУ ЗАБРАЛИ сОЛОВУЮ.
     вОНА Н│КУДИ НЕ ЙШЛА. ▓ ТРАВУ НЕ СКУБЛА, А СТОЯЛА, ПОНУРИВШИ ГОЛОВУ.
     нАРАЗ ДЯДЬКО СПИНИВСЯ │ СХОПИВ п│ВНИКА ЗА ПЛЕЧЕ.
     п│ВНИК ЗАКУНЯВ, СИДЯЧИ ОХЛЯП НА КОБИЛ│. хОЧ ЯК НЕ  ПЕКЛА РАНА НА СПИН│,
А ПРОТЕ СПАТИ ХОТ│ЛОСЬ СМЕРТЕЛЬНО, Н│ЯКИЙ Б│ЛЬ НЕ РОЗВ│ЮВАВ СОН.
     - тИ ┐Х ЗАПАМ'ЯТАВ?!
     -  н│...  т│ЛЬКИ  ЗДА║ТЬСЯ,  ТОЙ,.. ЩО З  ОБУШКОМ... СХОЖИЙ НА  ТИХ, ЩО
ТОД│... ВЕРБЛЮД│В ПРИВЕЛИ...
     - пЕЧЕН│Г?!
     - хТО ЗНА... мЕН│ ТАК ЗДАЛОСЬ...
     - а ДЕ ТИ, ДЕ ТИ БУВ? в│Д П│ВНОЧ│ ДЕ ТИ ШЛЯВСЯ?
     мАЛИЙ ВОРУШИВ СПУХЛИМИ ПОР│ЗАНИМИ ГУБАМИ, АЛЕ Н│ СЛОВА НЕ В│ДПОВ│ДАВ.
     щО ТАМ  ГОВОРИТИ -  САМЕ В│Н В│ДПОВ│ДАВ  ЗА ЗВЕДЕНИХ КОНЕЙ. рАЗ НЕ БУЛО
ПРИ │СТОБЦ│ ДЯДЬКА, ЗНАЧИТЬ, В│Н ПОВИНЕН БУВ ЗА ВС│М ДОГЛЯДАТИ. зВЕДЕН│ КОН│
БУЛИ  Ц│НОЮ ДЯДЬКОВО┐  СВОБОДИ. хОЧ БОЯРИН  ПРО  ЦЕ ЩЕ НЕ  ЗНАВ,  АЛЕ ЗГ│ДНО
УГОДИ-РЯДУ  В│Д  Ц│║┐ КУПАЛЬСЬКО┐ НОЧ│ ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ СТАВАВ ХОЛОПОМ БОЯРИНА
сУДОМИРОВИЧА. сТАВАВ ЩЕ ОДНИМ РАБОМ │З ЙОГО НЕЧИСЛЕННО┐ ЧЕЛЯД│.
     тА ВС│ Ц│ ДУМКИ КОЛИВАЛИСЯ В СТОМЛЕН│Й, СОНН│Й ГОЛОВ│ ХЛОПЦЯ НАЧЕ ГУСТА
БОЛОТНА ЖИЖА. йОМУ ХОТ│ЛОСЯ СПАТИ.
     дЯДЬКО ПОТОРСАВ НЕБОЖА ЗА ПЛЕЧЕ. зАСТОГНАВ МАЛИЙ, АЛЕ ОЧЕЙ  НЕ МАВ СИЛИ
РОЗКЛ│ПИТИ.
     - сКАЖИ МЕН│, КОЛИ ТИ П│ШОВ З │СТОБКИ, ТАМ Н│КОГО З ЧУЖИХ НЕ БУЛО?
     - н│КОГО...  -  В│ДПОВ│В  ХЛОПЧИК,  ОБЛИЗУЮЧИ ЗАПЕЧЕН│ ВУСТА.  в│Н │ НЕ
ДУМАВ СКАЗАТИ, ЩО БАЧИВ, ЯК  ПРИЙШЛА  ГОРОДНИКОВА СЛУЖНИЦЯ З ГЛЕКОМ.  яКА  Ж
ВОНА ЧУЖА? кОЖЕН ДЕНЬ БАЧИЛИСЬ У ВСЯКИХ СПРАВАХ.  ▓ ЙОГО  ДО НЕ┐ ПОСИЛАЛИ НЕ
ОДИН РАЗ ПО ВСЯК│ ДР│БНИЧКИ ГОСПОДАРСЬК│.
     - а ТА, ЩО З бУДИМ ОБ│ЙМАЛАСЯ, КОЛИ ВОНА ПРИЙШЛА? кОЛИ? тИ БАЧИВ?
     хЛОПЕЦЬ ЩОСЬ МИМРИВ НЕДОЛАДНЕ │ ОБМ'ЯК, МОВ КУЛЬ.
     щОБ МАЛИЙ НЕ ВПАВ П│Д КОПИТА, п│ВЕНЬ ВЗЯВ ЙОГО ДО СЕБЕ НА сТРОКАТУ.
     тАК ВОНИ Й ПРИТЮПАЛИ НА ТРЬОХ КОНЯХ ДО │СТОБКИ.
     дЯДЬКА  МУЧИЛА  СТРАШНА  СПРАГА. пРОСТО ПАЛИЛО ВСЬОГО.  тОМУ  В│Н ПОЧАВ
ШУКАТИ, ЧОГО Б НАПИТИСЬ.  вОДИ Н│ДЕ НЕ  БУЛО, А Р│ЗАНКУ З ВОДОЮ ХТОСЬ, ПЕВНО
ПО ПИЯТИЦ│, ПЕРЕКИНУВ.
     пОБАЧИВ У  ЗАКУТКУ  П│Д ПОЛОМ ГЛЕЧИК  ЗЕЛЕНО┐ ПОЛИВИ. у ВЕЛИК│М ГЛЕЧИКУ
НАЧЕ ЩЕ ЛИШИЛОСЬ МЕДУ.
     оДНИМ ДУХОМ ДЯДЬКО ДОПИВ ГЛЕЧИК.
     дИВИВСЯ НА ГЛЕЧИК │ Н│ЯК  НЕ М│Г ЗРОЗУМ│ТИ, ЧИ ЦЕ  ГЛЕЧИК БОЯРСЬКИЙ, ЧИ
Н│.
     хОТ│В СПИТАТИ МАЛОГО, АЛЕ ТОЙ М│ЦНО СПАВ.
     в ГОЛОВ│  В ДЯДЬКА П│СЛЯ  ГОНИТВИ, П│СЛЯ ВСЬОГО,  ЩО ТРАПИЛОСЯ, ГУЛО  │
ДЗВЕН│ЛО.
     в│Н ПОШУКАВ ОЧИМА бУДОГО. нЕМА║ бУДОГО. ▓ ЩЕ КОГОСЬ НЕМА║... аГА,  Т│║┐
Д│ВКИ, ЩО СПАЛА, ОБНЯВШИ бУДОГО! нУ, ПРИЙДЕ бУДИЙ...
     сОН НЕЗБОРНИМ ТЯГАРЕМ ПОЧАВ НАТИСКАТИ НА ПОВ│КИ ЮНАКОВ│,  │ В│Н ТАК-СЯК
ПРОЙШОВШИ ПО ХАТ│, Д│СТАВСЯ ДО ПОЛУ │ ВПАВ НА ГОЛ│ ДОШКИ.
     кОЛИ П│СЛЯ ПОЛУДНЯ п│ВЕНЬ ЗБУДИВСЯ В│Д ВАЖКОГО МОРОКУ, В│Н ВЖЕ ЗНАВ - У
МЕД П│ДСИПАНО З│ЛЛЯ.
     ▓ СТАВ В│Д ТОГО ДНЯ п│ВЕНЬ ТИХИЙ, СОННИЙ. мАЙЖЕ НЕ ГОВОРИВ.
     пОХНЮПЛЕНИЙ. вСЕ СОБ│ П│Д НОГИ ЗАГЛЯДА║. з ЛЮДЬМИ НЕ ХОТ│В РОЗМОВЛЯТИ.
     оДНОГО РАЗУ, КОЛИ Н│КОГО ПОРУЧ НЕ БУЛО, ХЛОПЧИК ПОЧАВ ПРОСИТИ, БЛАГАТИ,
ЩОБ П│ТИ ДО ВОРОЖКИ ХОРОШО┐, ЩОБ ВОНА В│ДВОРОЖИЛА, ЗНЯЛА З НЬОГО ПОРЧУ.
     дЯДЬКО  ПОВОЛ│-ПОВОЛ│  ОБКРУТИВСЯ  НА  ВС│  БОКИ,  З-П│Д-ЛОБА  ПОЗИРНУВ
ТУДИ-СЮДИ │ ПОСМ│ХНУВСЯ ДО НЕБОЖА, ХИТРО │ ВПЕВНЕНО.
     - мАЛИЙ! тИ НЕ Б│ЙСЯ! бОЯРИН НЕ ОДЕРЖИТЬ НОВОГО РАБА.
     - а ТОД│ ВОНИ МЕНЕ СХОПЛЯТЬ! я ПРОПАДУ!
     - тИ Х│БА МЕН│ СИН? яКЩО РАПТОМ Я ВТЕЧУ, ТИ Т│КАЙ НА пОД│Л ДО ЧОВНЯР│В.
вОНИ ТЕБЕ  П│СЛЯ ЖНИВ ДОВЕЗУТЬ ДО  вРУЧОГО, А  ТАМ НА ЯРМАРКУ БУВАЮТЬ ЛЮДИ З
НАШОГО КРАЮ. оТ ТИ З НИМИ Й Д│СТАНЕШСЯ ДОДОМУ.
     - а КОЛИ Т│КАТИМЕШ?
     - е! дУРНЕ ПИТА║Ш! кОЛИ ДОБУДУСЬ СВОГО, ТЕ ЛИШЕ бОГ В│ДА║!
     - тИ ПРО КОБИЛ КАЖЕШ?
     дЯДЬКО МАХНУВ РУКОЮ │ ЗРАЗУ Ж ЗРОБИВСЯ ПОХМУРИЙ │ СОННИЙ...
     хОЛОПИ З│ТХНУЛИ З ПОЛЕГШЕННЯМ.  ▓ СПОЧАТКУ ОБЕРЕЖНО,  А ПОТ│М  В│ДВЕРТО
ПОЧАЛИ СПРАВЛЯТИ ЛЕДАРЯ. бУВАЛО, ЩО ДЕХТО  ЗОВС│М НА РОБОТУ НЕ ВИХОДИВ. вОНИ
КОЛУПАЛИСЯ  З ВОЗАМИ, НЕМОВ ┐Х ЛАГОДИЛИ, ЧИ ВДАВАЛИ,  ЩО  Л│КУЮТЬ  КОНЕЙ, ЧИ
СВО┐ БОЛЯЧКИ, БО, МОВЛЯВ, ТАТ│ НА КОНЕЙ │ НА ЛЮДЕЙ ПОРЧУ │ СЛАБ│СТЬ НАСЛАЛИ.
     гОРОДНИК  З  ПРИКР│СТЮ  СПОСТЕР│ГАВ ЗА п│ВНЕМ. вИР│ШИВ  ДАТИ ЯКУСЬ │НШУ
РОБОТУ п│ВНЕВ│, ЩОБ В│Н ЯКОСЬ ОКЛИГАВ.
     ▓ В│Н В│Д│СЛАВ ЙОГО З РОБ│ТНИКАМИ НА рОСЬ.
     рОБ│ТНИКИ З ВОЛЯЧИМИ УПРЯЖКАМИ НАПРАВЛЯЛИСЬ НА рОСЬ. тАМ В ОДНОМУ М│СЦ│
ОБВАЛИВСЯ БЕРЕГ │ ОГОЛИЛОСЬ Ц│ЛЕ  КЛАДОВИЩЕ МОРЕНИХ ДУБОВИХ СТОВБУР│В. хТОСЬ
│З КНЯЖИХ ЛЮДЕЙ, ЧИ Т│УН, ЧИ ЩЕ ХТО, НАКАЗАВ ПОШВИДШЕ ВИВЕЗТИ ┐Х З рОС│.
     а ЩО В  ТИХ М│СЦЯХ  Н│БИ  З'ЯВЛЯЛИСЬ ЧАС  В│Д ЧАСУ  РОЗБ│ЙНИКИ, ТО ДАЛИ
РОБ│ТНИКАМ  ОХОРОНУ.  ▓  РОБ│ТНИК│В  ОХОРОНИТИ, │ РОЗВ│ДАТИ,  ЩО ТАМ СПРАВД│
Д│║ТЬСЯ. щО ТО ЗА ТАТ│ ТАМ ОБ'ЯВИЛИСЬ?
     а  п│ВЕНЬ БУВ ЗАМ│СТЬ ОДНОГО  НАЙМАНЦЯ,  ЩО НА  ЛОВАХ ПЛЕЧЕ  ПОВЕРЕДИВ.
тЕПЕР ХВОР│В. а З ДРУГИХ ДЕСЯТК│В Н│ХТО НЕ ХОТ│В НА ЙОГО М│СЦЕ ЙТИ.
     оТ ТОД│ ГОРОДНИК │ ПОПРОХАВ СВОГО ЗНАЙОМОГО ДЕСЯТНИКА ВЗЯТИ п│ВНЯ.
     кОЛИ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРИ НОВОМУ УБОР│ - РОГАТИН│, ЛУКОВ│, СТР│ЛАХ, СОКИР│
ТА ОБУШКОВ│, У СВО┐Й СТАРОСВ│ТСЬК│Й ОДЕЖИН│,  У КЛОБУЦ│ З ВОВЧОЮ ОПУШКОЮ, НА
СТРОКАТ│Й КОБИЛ│ З'ЯВИВСЯ  Б│ЛЯ  КНЯЖИХ КОНЮШЕНЬ, ТАМ  ЛЕДЬ З  КОНЕЙ  ВС│ НЕ
ПОПАДАЛИ.
     а п│ВЕНЬ СИД│В СМИРЕННО НА сТРОКАТ│Й, │ НАЧЕ ЦЕ НЕ  З  НЬОГО РЕГОТАЛИ │
ВОЯКИ, │ КОНЮХИ, │ СЛУЖКИ.
     дЕСЯТНИК  ПОБЛАЖЛИВО  ВСМ│ХНУВСЯ.  в│Н  НЕ  РЕГОТАВ, АЛЕ Й НЕ  ПОСТАВИВ
СТРОКАТУ  КОБИЛУ СЕРЕД РУДИХ  СКАКУН│В. нАКАЗАВ ┐ХАТИ ПРИ ВОЗ│ З ОБЛАДУНКАМИ
ТА  НАЧИННЯМ.  нАКАЗАВ ДОБРЕ СТОРОЖИТИ,  БУТИ ПИЛЬНИМ, БО НЕ ВС│ ПЕЧЕН│ГИ ЩЕ
ВИГНАН│ З│ СТЕПУ.
     нАКАЗ ДЕСЯТНИКА п│ВЕНЬ ВИКОНАВ ЯКНАЙКРАЩЕ.
     кОЛИ  ЧЕРЕЗ ДВАНАДЦЯТЬ ДН│В ЗАГ│Н ВЕРТАВ ДО кИ║ВА, ДЯДЬКО ВЖЕ  ВОЗС│ДАВ
НА СТЕПОВОМУ  ТОНКОНОГОМУ  РУМАКОВ│ │ ТЯГНУВ  ЗА ПОВ│Д сТРОКАТУ. а НА Н│Й  В
ДЕРЕВ'ЯН│М С│ДЛ│ ВОЗС│ДАВ ПОЛОНЕНИЙ ПЕЧЕН│Г.
     п│ВЕНЬ, ЯК │ ПОПЕРЕДНЬО, БУВ СУМНИЙ, ПОХНЮПЛЕНИЙ, │ ДИВИВСЯ КУДИСЬ МЕЖИ
ВУХА СКАКУНОВ│. а НА сТРОКАТ│Й ВОЗС│ДАВ,  ВИПНУВШИ ГРУДИ, СМАГЛЯВИЙ ПЕЧЕН│Г.
бУВ В│Н СКРУЧЕНИЙ ПО РУКАХ │  ПО НОГАХ. лИКОМ. нА ГЛУМ, ЗВИЧАЙНО.  зВИЧАЙНИМ
ЛИКОМ З  МОЛОДО┐ ЛИПИ. лИКОМ,  З  ЯКОГО ДЕРЕВЛЯНИ ЛИЧАКИ  ПЛЕТУТЬ, В'ЯЗАНИЙ,
БОРКАНИЙ, А ВСМ│ХАВСЯ ЗГОРДА, ЗИРКАВ ЗНЕВАЖЛИВО. нАЧЕ НЕ ЙОГО ВЛОВИЛИ │ ЛЕДЬ
НЕ ЗАМОРДУВАЛИ, А  НАЧЕ ЦЕ В│Н ТЯГНУВ  НА ПОВОД│ ПОХНЮПЛЕНОГО │  ОСТОВП│ЛОГО
п│ВНЯ. зБРОЮ ПЕЧЕН│ГА ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРИТОРОЧИВ ДО П│СЛИЩА, │ ВОНА МЕТЕЛЯЛАСЬ
Б│ЛЯ ЙОГО Н│Г.
     кОЛИ п│ВЕНЬ  ХОТ│В  ОТАКО ЗА┐ХАТИ НА Т│УНОВЕ ПОДВ│Р'Я,  ДЕСЯТНИК СПИНИВ
ЙОГО.
     - тИ ТУТ  НЕ ПОТР│БЕН.  дАВАЙ СЮДИ ПОВ│Д │  ХОДИ  З БОГОМ! - в│Н ПРОТЯГ
РУКУ ДО сТРОКАТО┐.
     аЛЕ ДЯДЬКО ПРИХОПИВ  ЙОГО  РУКУ  │ В│ДТРУТИВ. дЕСЯТНИК П│ДВ│В ЗДИВОВАНО
БРОВИ - В│Н НЕ ЧЕКАВ ТАКО┐ М│Ц│ В РУКАХ п│ВНЯ.
     - нЕ  ТЯГНИ РУКИ. кОБИЛА МОЯ. а  БРАНЕЦЬ  МЕН│ НЕ ПОТР│БЕН. нЕ ЗБИРАЮСЬ
ЙОГО ГОДУВАТИ. бЕР│ТЬ ЙОГО СОБ│. ▓ ЛИКА МЕН│ НЕ ШКОДА. тИХ, ХТО В МЕНЕ КОНЕЙ
ПОКРАВ, Я ЗАВ│ШУ НА ВЕРБОЛОЗ│!
     - тЮ НА ТЕБЕ! тИ ЯКИЙСЬ НАВРОЧЕНИЙ!
     дЯДЬКО  РОЗТЯВ  ЛИКО  НА  НОГАХ БРАНЦЯ  │  ЛЕГКО ЗНЯВ ЙОГО  │З С│ДЛА  │
ПОСТАВИВ НА ЗЕМЛЮ.
     п│ВНИКУ ДЯДЬКО РОЗПОВ│В ЛИШЕ СТ│ЛЬКИ:
     - у НИХ У  СТЕПУ ПОСУХА.  ▓ МОР  ПОЧАВСЯ. оДН│ П│ШЛИ У лУКОМОР'Я. дРУГ│
ПОДАЛИСЬ  СЛУЖИТИ  ЛЯХАМ.  тА, ПЕВНО, ЗБИЛИСЬ  │З  ШЛЯХУ.  нА  НИХ  НАШ ПОЛК
НАСКОЧИВ.  вОНИ  РОЗБ│ГЛИСЯ.  в  ЧАГАРЯХ  │  ГАЯХ ПОХОВАЛИСЬ.  гАЙОК, ДЕ М│Й
СХОРОНИВСЯ, ДРУЖИННИКИ │ МОЯ ДЕСЯТКА, │  Т│, З ГОРОДКА, │З ЗАЛОГИ, РАЗ│В ТРИ
ПРО┐ХАЛИ │ ТУДИ, │ СЮДИ. а Я ЗРАЗУ ПОБАЧИВ,  ЩО В│Н ТАМ. пРОСТО Я ЧЕКАВ, ЩОБ
ВОНИ П│ШЛИ ВС│. тОД│ Я ЗМОЖУ ЙОГО ВЗЯТИ. а В│Н СИЛЬНИЙ ГОЛОВОЮ.  кОНЯ ПОКЛАВ
У ЗАРОСТЯХ ОЧЕРЕТУ, А САМ З ВОДИ ВИЙШОВ │ ВИЛ│З НА ВЕРБУ. яК ЗАЛОГА РУШИЛА З
ГАЮ,  Я ЗАЛ│ПИВ  ЙОМУ ЗЗАДУ В  ХРЕБЕТ ТУПОЮ  СТР│ЛОЮ. в│Н З  ДЕРЕВА ЗЛЕТ│В │
ЛЕЖИТЬ. оЧ│  ЗАКОТИВ.  я  НЕ  П│ДХОДЖУ. в│Н  БЕЛЬКОТАТИ  ПОЧАВ. к│НЬ  ЙОГО З
ОЧЕРЕТУ  ВИХОДИТЬ │ ДО НЬОГО. к│НЬ НАВЧЕНИЙ │ ЗАВОРОЖЕНИЙ. сТАВ ЙОГО К│НЬ НА
КОЛ│НА │ ЧЕКА║, КОЛИ ТОЙ НА НЬОГО ЗАЛ│ЗЕ. в│Н  ЩЕ ДО ТЯМИ НЕ ПРИЙШОВ, А Я ДО
НЬОГО. п│ДСАДИВ ЙОГО В С│ДЛО │ В ОДНУ МИТЬ СТРИНОЖИВ РУМАКА...
     - а ДЕ ТРИНОГУ ВЗЯВ, ПУТА ┐ХН│?
     - аЧ ЯКИЙ ТИ  Ц│КАВИЙ, НЕБОЖЕ! пРИ С│ДЛ│ У ЧОРТОВОГО Х│НОВИНА БУЛА!  оН
ЯК! а РУМАКОВ│ ЦЬОМУ Ц│НИ НЕМА║! зНА║Ш, СК│ЛЬКИ В│Н ВАРТИЙ?
     -  дЯДЬКУ! пРОДАЙ ЙОГО, АБО ЗАМ│НЯЙ НА РОБОЧИХ КОБИЛ. тОД│ ТИ ВИКУПИШСЯ
З БОЯРСЬКОГО ЗАКУПУ. нУ ЗА ТИХ, ПОКРАДЕНИХ КОБИЛ!
     - а ОТ ТИ МЕНЕ, ХЛОПЧЕ, НЕ ВЧИ, ЩО РОБИТИ, КРАЩЕ НА Б│С│ВСЬК│ │ГРИЩА НЕ
Б│ГАЙ. кРАЩЕ ТРЕБА БУЛО ГЛЯД│ТИ БОЯРСЬКИХ КОБИЛ. з Т│║┐ НОЧ│ Я МАВ У РАБСТВ│
ГИНУТИ!..  мОВЧИШ?..   в│НОК  ТВ│Й  РОЗБИТИЙ  ОБУШКОМ.  пО  ТВО┐Х  СЛ│ДАХ  │
ЗАГУБЛЕНИХ ВОЛОШКАХ Я ЛИПУ ЗНАЙШОВ. а ЛИПА  Б│С│ВСЬКА. в НЕ┐ ЧОТИРИ КАБАНЯЧ│
СКИЛИЦ│  ВЖИВЛЕНО! тАМ  ЗНАК  В│Д  ТВОГО НОЖА!  а ЗА КОРУ  В│Д  ТВОГО  В│НКА
ПЕЛЮСТКИ  ЗАЧЕПИЛИСЬ.  ▓ СЛ│ДИ ТВО┐Х Н│Г │  ЯКО┐СЬ ТОВСТО┐ Б│С│ВСЬКО┐ Ж│НКИ.
оСЬ │ ОБЕР│Г ┐Й УЛОМИВСЯ. мОСЯНЖОВИЙ. кЛЮЧИК... нУ ДОБРЕ, ТИ ЗАГОВОРЕНИЙ. тИ
ЗАВЖДИ ПОРЯТУ║ШСЯ!  а  МЕН│ ЯК?  тВО┐  ПРИГОДИ МЕН│  ВЖЕ НА  ГОЛОВУ ПАДАЮТЬ.
пОСИДЬ ТИХО, ПОКИ Я ТАТЕЙ ЗНАЙДУ СЛ│Д ТА УДАВЛЮ ┐Х!
     мАЛОМУ АЖ ШК│РА ПУП'ЯНКАМИ П│ШЛА НА РУКАХ.  цЕ  НЕ БУЛА ПУСТА ПОХВАЛЬБА
ЧИ ПОГРОЗА - ДЯДЬКО ЗНАЙДЕ СЛ│Д │ ВДАВИТЬ ТАТЕЙ. в│Н  НЕ МАВ ЖОДНОГО СУМН│ВУ
ЩОДО  ДЯДЬКОВИХ  СЛ│В.  ▓ БУВ ПЕРЕКОНАНИЙ,  ЩО ДЯДЬКО  НАЙБЛИЖЧИМ  ЧАСОМ  ЦЕ
ЗРОБИТЬ.
     аЛЕ МИНАВ  ДЕНЬ, ДРУГИЙ,  ТРЕТ│Й.  а  ДЯДЬКО  Н│КУДИ НЕ  ЗНИКАВ  │  ВСЕ
ПРАЦЮВАВ НА  ПОДВ│Р'┐  сОФ│┐  ЧИ  Б│ЛЯ зОЛОТИХ  вОР│Т. а ТО  РАЗОМ  З  УС│МА
ХОЛОПАМИ   РОЗБИВАВ   ВАПНЯК   ДЛЯ   ПЕЧЕЙ  │   ТРОЩИВ  ГРУДКИ   ПЕРЕПАЛЕНО┐
ГЛИНИ-ЦЕМ'ЯНКИ.
     кОНЯ ВДЕНЬ СТЕР│Г │ ДОГЛЯДАВ п│ВНИК. вНОЧ│ п│ВЕНЬ САМ БУВ Б│ЛЯ КОНЯ.
     ▓ ВДЕНЬ, │ ВНОЧ│ ДЯДЬКО │ НЕБ│Ж  ПРИВЧАЛИ КОНЯ  ДО МОВИ. а  ВСЕ ОСТАНН║
К│НЬ ЗНАВ - В│Н УМ│В  │  СИД│ТИ НА ЗАДН│Х, ЯК СОБАКА, │ ЛЯГАВ, │ ПЕРЕКИДАВСЯ
ГОЛ│ЧЕРВА, │ М│Г ДОВГО ТУПЦЮВАТИ НА ЗАДН│Х НОГАХ.
     т│ЛЬКИ ОДНЕ БУЛО, ПОГАНО - РУМАК НЕ ЛЮБИВ рЕП'ЯХА. хЛОПЧИК ЧЕКАВ, ЩО ОТ
КУДИСЬ ПОДАСТЬСЯ ДЯДЬКО, ВЛАШТУ║ ЗАС│ДКУ │ ЖОРСТОКО ПОВБИВА║ ТАТ│В.
     аЛЕ  ДЯДЬКО,  ЗДАВАЛОСЬ,  │  ЗАБУВ  ПРО  СВОЮ  ОБ│ЦЯНКУ.  а  ТИМ  ЧАСОМ
НАБЛИЗИЛАСЬ ЯРМАРОЧНА П'ЯТНИЦЯ. ▓ ВЕЛИКИЙ  КАГАН,  ВОЛОДАР НАЙВИЩОГО СТОЛА В
М│СТАХ рУС│, ДОЗВОЛИВ НА ЯРМАРКУ ВЕСЕЛ│ │ГРИЩА.


        ▓грища

     у ЦЕЙ ДЕНЬ НА  бАБИН│М  тОРЖКУ БУЛИ │ГРИЩА  З  ДОЗВОЛУ  ВЕЛИКОГО  КНЯЗЯ
КИ┐ВСЬКОГО яРОСЛАВА.
     кАЗАЛИ,  ЩО НА  К│НСЬК│  ЗМАГАННЯ  ПРИ┐ДЕ САМ КНЯЗЬ. аДЖЕ КНЯЗЬ  ЗАВЖДИ
┐ЗДИВ ВЕРХИ. ▓ П│ШОГО ЙОГО МАЙЖЕ Н│ХТО НЕ БАЧИВ. нАВ│ТЬ ДО дЕСЯТИННО┐ ЦЕРКВИ
В│Н ПРИ┐ЗДИВ ВЕРХИ, СП│ШУВАВСЯ ПЕРЕД БАШТОЮ │ П│Д│ЙМАВСЯ  ГВИНТОВИМИ СХОДАМИ
НА  ХОРИ.  в│Н  НЕ  ЛЮБИВ,  ЩОБ  СПОГЛЯДАЛИ, ЯК В│Н КУЛЬГА║, П│Д│ЙМАЮЧИСЬ ПО
МОЗА┐ЧНИХ СХОДИНКАХ.
     тОМУ  В│Н П│Д│ЙМАВСЯ  САМ ,  А  ТОД│ ВЖЕ ЗА НИМ ВС│ ОСТАНН│ ЗАХОДИЛИ НА
ХОРИ.
     зМАГАННЯ БУЛИ │ НА бАБИН│М тОРЖКУ, │ НА пОДОЛ│ Б│ЛЯ ▓ЛЛ│НСЬКО┐ ЦЕРКВИ.
     нА БАЗАРН│М  МАЙДАН│ РУХАЛИСЬ ТЛУМИ ЛЮДЕЙ. ▓ НЕ СТ│ЛЬКИ ТУТ БУЛО ОХОЧИХ
ПОМ│РЯТИСЬ СИЛОЮ ТА ВПРАВН│СТЮ, ЯК ПРОСТО ГЛЯДАЧ│В. вОНИ ВАЖКО ПРАЦЮВАЛИ ВС│
ДН│. а ТЕПЕР ┐Х  ЧЕКАЛИ РОЗВАГА, БУЙНЕ ВИДОВИСЬКО,  │ ЦЕ БУЛО СПРАВЖН║ СВЯТО
┐ХНЬО┐ ДУШ│. бО ┐М ВАЖКА, БЕЗК│НЕЧНА ПРАЦЯ  В│ДБИРАЛА ВС│ СИЛИ, ВСЮ НАСНАГУ,
ЩО ┐Х МОЖНА ВИТРАЧАТИ НА ЗМАГАННЯ.
     оТОЖ,  БУЛО НА бАБИН│М  тОРЖКУ СИЛА-СИЛЕННА ЛЮДЕЙ. а ТАМ, ДЕ ЗБИРА║ТЬСЯ
БАГАТО  ЛЮДЕЙ, ЗРАЗУ  Ж З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ВСЯК│ ТОРГОВЦ│ ТА  ПОТ│ШНИКИ.  в КОРОБАХ
ВОНИ ТЯГАЛИ ВС│ЛЯК│ ДЕШЕВ│ НА┐ДКИ, ЛАСОЩ│, А ТАКОЖ Р│ЗН│ ДР│БНИЧКИ ТА ДЕШЕВ│
ПРИКРАСИ. дУД│ЛИ  В ДУДИ  ТА  ВИБРИНЬКУВАЛИ  НА ГУСЛЯХ, СП│ВАЛИ ТА  ВЕРЕЩАЛИ
СКОМОРОХИ. а ОТ ДОРОГОГО КРАМУ, ЧИ ЧОГОСЬ ВЕЛИКОГО, БА Й СКОТИНИ, В ЦЕЙ ДЕНЬ
НЕ ВИПАДАЛО ПРОДАВАТИ.
     пЕРШ│ ЗМАГАЛИСЬ СТР│ЛЬЦ│.
     нА ЧИСТО  ВИМЕТЕНИХ  ДУБОВИХ ПЛАХАХ  ПРОВЕЛИ  РИСУ  ЗА СТО  КРОК│В  В│Д
пОД│ЛЬСЬКО┐ БРАМИ.
     б│ЛЯ  БРАМИ  ПОСТАВИЛИ  ТРИ  СТОВПИ │ НАСАДИЛИ Б│Л│  ДОШКИ, ЯКБИ АБРИСИ
ЛЮДСЬКИХ Т│Л.
     п│СЛЯ ТОГО, ЯК У ЦЕРКВАХ ЗАК│НЧИЛАСЬ ВРАН│ШНЯ В│ДПРАВА, ВИЙШОВ БАЗАРНИЙ
СТАРОСТА  │З ДВОМА ПОМ│ЧНИКАМИ. оДИН З БУБОНОМ, ДРУГИЙ  │З СУРМОЮ.  зАСУРМИВ
СУРМАЧ,  ЗАКАЛАТАВ  У  БУБОН  ДРУГИЙ.  яК  ВОНИ  СК│НЧИЛИ, СТАРОСТА ОГОЛОСИВ
ПОЧАТОК.
     лУЧНИК│В З│БРАЛОСЬ ЧИМАЛО. сЕРЕД НИХ БУЛА ЧИ НЕ ПОЛОВИНА СТРАЖНИК│В, ЩО
У БУДН│ ДН│ СТОЯЛИ ПРИ М│СЬКИХ БРАМАХ.
     тАКОЖ БУЛО ЧИМАЛО МИСЛИВЦ│В,  ЩО  З ДОЗВОЛУ Т│УНА, ЗА  ПЕВНУ  МЗДУ МАЛИ
ПРАВО НА ПОЛЮВАННЯ В КНЯЖИХ Л│САХ.
     бУЛИ СТР│ЛЬЦ│  З  НАЙМАНЦ│В - ПЕЧЕН│Г│В, ХАЗАР, З  ЯС│В. бУЛИ  Й Б│ЛЯВ│
СВ│ТЛООК│ ЧУДИНИ. бУЛИ РУДУВАТ│ НИЗЬКОРОСЛ│ ЯТВЯГИ.
     зАМОЖН│  БУЛИ  Й  КРАМАР│,  ЩО   ПОЛЮБЛЯЛИ  СТР│ЛЬБУ  │  ЛОВИ.  кОЖНОМУ
ДОЗВОЛЯЛОСЬ СТР│ЛЯТИ  ТРЬОМА СТР│ЛАМИ.  сПЕРЕЧАЛИСЬ,  КОМУ ПЕРШОМУ СТР│ЛЯТИ.
вЖЕ Й  ДО  ЛАЙКИ Д│ЙШЛО.  тОД│  ВТРУТИВСЯ БАЗАРНИЙ  СТАРОСТА.  пЕВНО, ЩО В│Н
БАГАТЬОХ │З  СТР│ЛЬЦ│В ЗНАВ З  ПОПЕРЕДН│Х ЗМАГАНЬ.  в│Н  В│Д│БРАВ  ТИХ, КОГО
ВВАЖАВ НАЙСЛАБШИМИ │ ПОСТАВИВ ДО РИСИ.
     кОЖНОМУ ТРИ СТР│ЛИ. т│ЛЬКИ ПЕРШИМ П│ЛЬГА - ОДНА ПРОБНА СТР│ЛА.
     сУРМАЧ  ЗАКИНУВ НА  ПЕРЕВ'ЯЗ│ ЗА  СПИНУ СУРМУ,  ВЗЯВ ДОВГОГО Л│ЩИНОВОГО
БИЧА, А З-ЗА ХАЛЯВИ ВИТЯГ ГОСТРОГО НОЖА.
     у ВС│Х ТРЬОХ ЛУЧНИК│В СТР│ЛИ ВП'ЯЛИСЯ В Ц│ЛЬ. у ДВОХ В ДОШКИ, ДЕ ШИРШЕ,
ЯК БИ В ГРУДИ, │ Т│ЛЬКИ В ОДНОГО ОДНА СТР│ЛА Н│БИ В ГОЛОВУ.
     лУЧНИКИ НАКЛАДАЛИ НА ТЯТИВУ СТР│ЛИ, П│ДТЯГАЛИ ДВОМА ПАЛЬЦЯМИ ПРАВИЦ│ ДО
ВУХА, П│ДР│ВНЮВАЛИ НАПРЯМОК СТР│ЛИ │ РОЗГИНАЛИ ПАЛЬЦ│.
     дЗИЖЧАЛИ, БРИНЬКАЛИ ТЯТИВИ │ СТР│ЛИ З│ СВИСТОМ МЧАЛИ ДО Ц│Л│.
     з  ПЕРШО┐ ТР│ЙКИ НАЙКРАЩЕ СТР│ЛЯВ ТОЙ, ХТО МАНДРУВАВ ПО КНЯЖИХ ЗЕМЛЯХ │
ПОЛЮВАВ НА ВСЯКЕ ДР│БНЕ ПТАСТВО.
     сУРМАЧ БЕЗ ЖАРТ│В │ ЗНЕВАГИ ЗАКАРБУВАВ СТР│ЛИ ТРЬОХ ПЕРШИХ  СТР│ЛЬЦ│В │
ВИКЛИКАВ НАСТУПНИХ.
     ▓  З КОЖНОЮ ТР│ЙКОЮ  НОВИХ СТР│ЛЬЦ│В СТР│ЛИ  ЛЯГАЛИ  ВСЕ КУПН│ШЕ │  ВСЕ
ВИЩЕ. в "ГРУДИ" Ц│ЛЯМ ВЖЕ Н│ХТО Й НЕ ПОСИЛАВ СТР│Л.
     сТР│ЛЯЛИ ПЕЧЕН│ГИ  З НЕВЕЛИКИХ, МАЙЖЕ ЗОВС│М РОГОВИХ ЛУК│В. чУДИНИ - │З
ДОВГИХ НАБ│РНИХ ДЕРЕВ'ЯНИХ ЛУК│В.
     п│ВНИК БУВ ПРИ РУМАКОВ│. а РУМАКА ДЯДЬКО ПОСТАВИВ П│Д ПАКОЛЛЯ БОЯРСЬКО┐
САДИБИ.  хЛОПЧИК  ВОЗС│ДАВ У КАРБОВАН│М ДЕРЕВ'ЯН│М С│ДЛ│.  оДН│║Ю  РУКОЮ В│Н
СТИСКУВАВ ПОВ│Д, А ДРУГОЮ ВХОПИВСЯ ЗА ВЕРХ ПАКОЛА.
     ▓  КОЛИ  ПОЧАЛИ  СИЛИТИСЬ  У НАТОВП│ КРИКИ,  ГАМ│Р,  СМ│Х, │  ДО ВСЬОГО
ЗАСУРМИЛА СУРМА │  ВДАРИЛИ ПО БУБОНУ, МАЛИЙ  В│ДЧУВ,  ЩО ШК│РА В КОНЯ  СТАЛА
ГАРЯЧ│ША, А ДИХАННЯ ЗРОБИЛОСЯ Р│ДШИМ │ ГЛИБШИМ.
     зГОРИ п│ВНИКОВ│ БУЛО ДОБРЕ ВИДНО ЛУЧНИК│В ПРИ Б│Л│Й СМУЗ│.
     чИ З-ЗА МАЛОГО ЗРОСТУ, ЧИ ТОГО, ЩО  В│Н СТОЯВ Н│БИ ОСТОРОНЬ,  │ ЙОГО НЕ
ПРИМ│ТИВ  ЗРАЗУ  СУРМАЧ,   АЛЕ   п│ВНЕВ│  П│Д│ЙШЛО  СТР│ЛЯТИ  З   НАЙКРАЩИМИ
СТР│ЛЬЦЯМИ.
     ▓  КОЛИ  СУРМАЧ ПРИЗНАЧИВ  СТАТИ  ДО РИСИ  ЩЕ  ТРЬОМ,  ТО  ОДИН З  НИХ,
Б│ЛОБРОВИЙ ЧЕРВОНОЛИЦИЙ ВАРЯГ СКАЗАВ НАМАЛЮВАТИ ЛЮДСЬКУ ЛИЧИНУ НА ЙОГО Ц│Л│.
нА ТОВСТ│Й М'ЯЗИСТ│Й ШИ┐ МАВ КРУЧЕНУ СР│БНУ ГРИВНУ - НАГОРОДУ КНЯЗЯ.
     оДИН З ОТРОК│В ШВИДКО ВИДЕРСЯ НА СТОВПА │ ВУГ│ЛЛЯМ НАМАЛЮВАВ "ЛИЦЕ".
     вАРЯГОВ│ СТР│ЛИ ПОПАЛИ ОДНА В ОКО, ДРУГА В НОСА, А ТРЕТЯ - МЕЖИ ОЧ│.
     йОГО СУПЕРНИКИ ТЕЖ НЕПОГАНО  СТР│ЛЯЛИ, АЛЕ ВСЕ Ж У  НЬОГО  СТР│ЛИ ЛЯГЛИ
КУПН│ШЕ.
     п│СЛЯ ВАРЯГА СТАВ  ЩЕ  ОДИН З ЯРОСЛАВОВИХ ВО┐Н│В  - Т│ВЕРЕЦЬ.  зАРОСЛИЙ
ЧОРНИМ ПУХНАСТИМ ВОЛОССЯМ │ ПО ГРУДЯХ │ ПО РУКАХ ЧОЛОВ│К. лУК У НЬОГО БУВ ЧИ
НЕ НАЙМЕНШИЙ З УС│Х СТР│ЛЬЦ│В. ▓ НЕ СТ│ЛЬКИ БУЛО В  НЬОМУ ДЕРЕВА, ЯК ПЛАСТИН
З РОГ│В САЙГАКА ТА ВАРЕНИХ ТУРЯЧИХ СУХОЖИЛЬ.
     т│ВЕРЕЦЬ  ТЕЖ ПОПРОХАВ НАМАЛЮВАТИ ЛИЧИНУ. ▓ БИВ  ТАК ТОЧНО, ЩО ВС│  ТРИ
СТР│ЛИ ВП'ЯЛИСЯ В ПРАВЕ ОКО.
     нАТОВП  ЗАХОПЛЕНО  КРИЧАВ, СЛАВИВ  Т│ВЕРЦЯ, БО ТАК, ЯК В│Н, ЩЕ СЬОГОДН│
Н│ХТО НЕ СТР│ЛЯВ.
     д│ЙШЛА, ЗРЕШТОЮ, ЧЕРГА ДО п│ВНЯ.
     пОРЯД  З НИМ  СТОЯВ  ЧУБАТИЙ  СТР│ЛЕЦЬ, ОДИН З МОЛОДШИХ КНЯЖИХ  ВО┐Н│В.
кАЗАЛИ ЛЮДИ, ЦЕ МАЛИЙ  ВЛАСНИМИ ВУХАМИ ЧУВ, ЩО  ЦЕ  ОДИН З  ОХОРОНЦ│В САМОГО
КАГАНА яРОСЛАВА. хТОСЬ СКАЗАВ, ЩО МЕЧНИК  В│Н НАЙВПРАВН│ШИЙ. ▓ В│Н  ПОПРОХАВ
НАМАЛЮВАТИ Ц│ЛЬ.
     а ДЯДЬКОВ│ п│ВНЕВ│ Д│СТАЛАСЬ ВАРЯГОВА Ц│ЛЬ.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ НАП'ЯВ  СВОГО ВЕЛИКОГО ТОВСТЕННОГО  ЛУКА.  бУВ  В│Н ВЕСЬ
РЕТЕЛЬНО  ОБВИТИЙ  ТОНКОЮ  ШОВКОВИСТОЮ  СМУЖКОЮ  БЕРЕСТИ,   ЩОБ  ВОЛОГА   НЕ
ПОСЛАБЛЯЛА ДЕРЕВА. лУК У  ДЯДЬКА БУВ ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ, Н│БИ ЙОГО ЗРОБИЛИ НЕ ДЛЯ
СТР│ЛЬЦЯ, А ЩОБ НА САМОСТР│Л НАСТОРОЖУВАТИ ПРОТИ Л│СОВОГО ЗВ│РА.
     лУК НАЙБ│ЛЬШИЙ, А ЗРОСТУ п│ВЕНЬ СЕРЕД СТР│ЛЬЦ│В НАЙМЕНШОГО.
     нАКЛАВ  п│ВЕНЬ  НА   ТЯТИВУ  КЛЕНОВУ  ЛЕГКУ  СТР│ЛУ  З  КАЛЕНИМ  ТОНКИМ
НАКОНЕЧНИКОМ. яК НАПИНАВ ТЯТИВУ, БУЛО ЧУТИ,  ЯК ТР│СКОТИТЬ, РИПИТЬ ДЕРЕВ'ЯНА
КИБИТЬ ЛУКУ.
     у НАТОВП│ ГОЛОСНО ЗАСМ│ЯЛИСЬ.
     тА п│ВЕНЬ ЛИШЕ  ЗАКУСИВ НИЖНЮ ГУБУ  Р│ВНИМИ  Б│ЛИМИ ЗУБАМИ.  аЛЕ... аЛЕ
│КЛА  В НЬОГО ВИХОДИЛИ ЗА МЕЖ│ │НШИХ ЗУБ│В. ▓ ЦЕ ЗРАЗУ КИДАЛОСЯ В ОЧ│ ЛЮДЯМ.
оДИН ЧИ ДВО║ ГЛЯДАЧ│В ПОМ│ТИЛИ ДЯДЬКОВ│ │КЛА │ З ОСТРАХОМ ЗАМОВКЛИ.
     дЯДЬКО ВИДИХНУВ, ЗАВМЕР │  ЗРАЗУ Ж ПУСТИВ ТЯТИВУ. уДАР СТР│ЛИ БУВ ТАКО┐
СИЛИ, ЩО ВОНА ПРОЙШЛА КР│ЗЬ ДОШКУ │ ВИТКНУЛАСЬ В│СТРЯМ  НА ЗВОРОТ│  МАЙЖЕ НА
ДВА ПАЛЬЦ│.
     с│ВЕРЯНИН ЛЕГКО НАП'ЯВ ЛУКА, В│ДПУСТИВ ТЯТИВУ │  ЛЕГКО, БЕЗ ШУМУ СТР│ЛА
ВП'ЯЛАСЯ В ОКО Ц│Л│.
     дРУГУ  СТР│ЛУ ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ  ДОВГО НЕ  ПУСКАВ.  вСЕ  НЕ М│Г  ВИР│ВНЯТИ
ДИХАННЯ.   дРУГА  СТР│ЛА  ВДАРИЛА  ЗБОКУ   В   НАКОНЕЧНИК  ПЕРШО┐.  ▓  ПЕРША
ДР│БНО-ДР│БНО ЗАТРЕМТ│ЛА ОПЕРЕНИМ ДРЕВКОМ.
     нАТОВП  ЗАХОПЛЕНО  ЗАРЕВ│В,  ЗАПЛЕСКАВ  У ДОЛОН│.  с│ВЕРЯНИН  │  ДРУГИЙ
СТР│ЛЕЦЬ ОДНОЧАСНО В│ДПУСТИЛИ ТЯТИВИ. у С│ВЕРЯНИНА СТР│ЛА ВП'ЯЛАСЯ В ТЕ САМЕ
ОКО, У ДРУГОГО - В │НШЕ ОКО "ЛИЧИНИ'.
     нАСТАВ ЧАС ТРЕТЬО┐ СТР│ЛИ.
     с│ВЕРЯНИН ЛЕГКО НАП'ЯВ ЛУКА │ ЙОГО СТР│ЛА ВПАЛА В КУПУ ДО ПЕРШИХ ДВОХ.
     тРЕТ│Й СТР│ЛЕЦЬ ЛЕДЬ СХИБИВ - СТР│ЛА В│Д│ЙШЛА НАБ│К ТРОХИ.
     дЯДЬКО НАБРАВ ПОВН│ ЛЕГЕН│ ПОВ│ТРЯ, НАТЯГ ТЯТИВУ,  ВИДИХНУВ СПОК│ЙНО  │
ЗРАЗУ Ж  ВИПУСТИВ  СТР│ЛУ, НЕ ДАВШИ  ОСТАТОЧНО  ВИР│ВНЯТИСЬ  ДИХАННЮ. кАЛЕНА
СТР│ЛА ДЗВ│НКО ВП'ЯЛАСЯ В К│НЕЦЬ МАЛЬОВАНОГО НОСА.
     нАТОВП  РОЗЧАРОВАНО  ЗАГОГОТ│В, ПОЧУЛОСЯ  ГОЛОСНЕ КЕПКУВАННЯ.  хОЧА  ЗА
ХВИЛЮ ПЕРЕД ТИМ ЙОМУ КРИЧАЛИ СЛАВУ, ЛЯСКАЛИ В ДОЛОН│.
     хТОСЬ КРИКНУВ,  ЩО  В  НЬОГО НЕ ЛУК, А  САМОСТР│Л,  ЩО  ЙОМУ НЕМА  ЧОГО
ЗМАГАТИСЬ, ХАЙ БИ КРАЩЕ ОВЕС В│Д КАБАН│В СТЕР│Г.
     аЛЕ ДЯДЬКОВ│ СТР│ЛИ, А ЦЕ ВС│ БАЧИЛИ, НАЙСИЛЬН│ШЕ БИЛИ ПО Ц│Л│. вС│ ТРИ
СТР│ЛИ ПРОЙШЛИ КР│ЗЬ ДОШКУ В│СТРЯМ.
     б│ЛЬШЕ  ОХОЧИХ ЛУЧНИК│В  НЕ БУЛО.  ▓  СУРМАЧ ЗАДУД│В К│НЕЦЬ СТР│ЛЬБИ. ▓
ПОКАЗАВ  СВ│Й ДОВГИЙ БИЧ З ПОЗНАЧКАМИ-КАРБАМИ.  ▓ ОТРОКИ, ЩО М│РЯЛИ В│ДСТАН│
М│Ж СТР│ЛАМИ │ КАРБУВАЛИ НА СВО┐Х БИЧАХ, ПОКАЗАЛИ СВО┐ РЕЗИ.
     ▓ ВСЕ СХОДИЛОСЬ. н│ЯКИХ СУПЕРЕЧОК НЕ  БУЛО. нАЙКРАЩИМ ЛУЧНИКОМ ВИЯВИВСЯ
Т│ВЕРЕЦЬ. пОТ│М С│ВЕРЯНИН. пОТ│М ВАРЯГ. а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ БУВ ЧЕТВЕРТИМ.
     сТАРОСТА ПРИВ│ТАВ СТР│ЛЬЦ│В │ ПЕРЕСИПАВ У ШАПКУ ВСЕ, ЩО ПОСТАВИВ КОЖНИЙ
│З СТР│ЛЬЦ│В  П│Д  ЗАСТАВУ.  хТО  РЕЗАНУ,  ХТО  НОГАТУ,  ХТО  НАМИСТИНУ, ХТО
ПЕРСТЕНЬ, ХТО СЕРЕЖКУ, ХТО НАВ│ТЬ ЛИТУ ПРЯЖКУ.
     пЕРЕМОЖЕЦЬ ОДЕРЖУВАВ ВСЮ ЗАСТАВУ.
     т│ВЕРЕЦЬ  ПОДЯКУВАВ СТАРОСТ│  │  ЗАКЛИКАВ  ЛУЧНИК│В  ДО  ЗА┐ЗДУ  ВИПИТИ
ДОБРОГО ГРЕЦЬКОГО ВИНА.
     сТР│ЛЬЦ│ ПРОКРИЧАЛИ ЙОМУ СЛАВУ │ ПОНЕСЛИ ДО ЗА┐ЗДУ НА РУКАХ.
     вЖЕ  НАД ГОЛОВАМИ СВО┐Х  НОС│┐В Т│ВЕРЕЦЬ  ЗАКЛИКАВ ДЯДЬКА В ЗА┐ЗД.  аЛЕ
ДЯДЬКО п│ВЕНЬ МОВЧКИ ПОКАЗАВ: "Н│!" │ ЛИШИВСЯ ЗМАГАТИСЬ У БОРОТЬБ│.

        боротьба
     у БОРОТЬБ│ ДЯДЬКО ПОДОЛАВ ЛИШЕ ЧОТИРЬОХ ГОРОДЯН, ЩО БУЛИ ТРОХИ ВАЖЧ│ ЗА
НЬОГО. в│Н ┐Х УС│Х КИНУВ НА ЗЕМЛЮ.
     аЛЕ  КОЛИ ПРОТИ НЬОГО  СТАВ ВАРЯГ, Н│ЧОГО ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ НЕ М│Г УД│ЯТИ.
вАРЯГ СХОПИВ ДЯДЬКА ЗА ПОЯС │  ЛЕГКО ПЕРЕКИНУВ  ЧЕРЕЗ  СТЕГНО. дЯДЬКО СИЛЬНО
ВДАРИВСЯ ЛИЦЕМ ОБ ЗЕМЛЮ. кРОВ ЗАЧУР│ЛА В НЬОГО З  НОСА │  З ГУБИ. в│Н НЕ М│Г
Н│ЯК  СПИНИТИ КРОВ, ЙОМУ ДОВЕЛОСЯ СПУСТИТИСЬ  ВНИЗ ЧЕРЕЗ пОД│ЛЬСЬКУ бРАМУ ДО
ДЖЕРЕЛА-ВОДОГРАЮ │ ТАМ ЗМИВАТИ КРИЖАНОЮ ВОДОЮ РОЗТОВЧЕНОГО НОСА.
     в│Н  ПОВЕРНУВСЯ  НА ТОРЖИЩЕ  ТОД│, КОЛИ  МОЛОДИЙ КУПЧИНА  ПРИТИС ВАРЯГА
СПИНОЮ ДО ЗЕМЛ│. ▓ ВС│Х │НШИХ ПОКЛАВ ЧОРНОВИДИЙ КИЯНИН. зА СВОЮ ПЕРЕМОГУ В│Н
НЕ ВЗЯВ АН│ ШЕЛЯГА. а ЩЕ Й ПРИГОСТИВ БРАТ│Ю БАРИЛОМ МЕДУ.
     п│ВНЯ ЦЕЙ МОЛОДИЙ КУПЧИНА ЗАПРИМ│ТИВ ЗРАЗУ │ САМ П│ДН│С ЙОМУ ЧАШУ МЕДУ.
     - цЕ В ТЕБЕ КОБИЛ ЗВЕЛИ ТАТ│? - сПИТАВ ЛАСКАВО.
     - у МОГО БОЯРИНА. - нАСУПИВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     - щО - ТИ РОБИЧИЧ?
     - н│, БОРЖНИК. нА КОНЯ ПОЗИЧИВ ПОВ│ДНОГО. а К│НЬ ЗДОХ.
     - ▓ ТО ВСЕ?!!  - зДИВУВАВСЯ КУПЕЦЬ. - сЛУХАЙ! пЛАЧУ ЗА ТЕБЕ БОРГ! а  ТИ
ЙДИ ДО МЕНЕ СЛУЖИТИ ОХОРОНЦЕМ. к│НЬ, КОЖУХ │ КУЛЕША МО┐. ▓ ЩЕ ПЛАТА - ДЮЖИНА
Р│ЗАН. р│ЗАНА В М│СЯЦЬ! зРОЗУМ│В?
     -  зРОЗУМ│В,  М│Й ГОСПОДИНЕ. дЯКУЮ ЗА ЛАСКУ, ТА  МЕН│ ТРЕБА БОЯРИНУ ТИХ
КОБИЛ ПОВЕРНУТИ. у МЕНЕ РЯД СКЛАДЕНИЙ З БОЯРИНОМ.
     - яК ЗНА║Ш! я ЗАВЖДИ ТЕБЕ В│ЗЬМУ ДО СЕБЕ. пРИХОДЬ, КОЛИ СХОЧЕШ!


        навкулачн▓ б▓йц▓

     м│Ж БОРОТЬБОЮ ТА НАВКУЛАЧНИМИ БОЯМИ БУЛА ПЕРЕРВА, БО РАДИЛИСЬ М│Ж СОБОЮ
СТАРОСТА, ЙОГО  ПОМ│ЧНИКИ ТА МЕЧНИК  вЕРХНЬОГО м│СТА,  ЧИ ЗВОДИТИ Т│ЛЬКИ  ЗА
ВАГОЮ ТА ЗРОСТОМ, ЧИ ЯК ЗАВЖДИ - ХТО КОГО ПОБАЖА║, ТОЙ │ ВИКЛИКА║.
     пОКИ ЙШЛА РАДА, ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРОТИСНУВСЯ ЧЕРЕЗ НАТОВП ДО МАЛОГО.
     пЕЧЕН│ЗЬКИЙ РУМАК ЗРАЗУ ЗВ│В  ВГОРУ СВОЮ ЛЕБЕДИНУ ШИЮ │ НАШОРОШИВ ВУХА.
йОГО ОПУКЛ│ КАР│ ОЧ│ ДИВИЛИСЬ УВАЖНО │ НАПРУЖЕНО.
     хЛОПЧИКОВ│  АЖ ТЕПЛО СТАЛО ВСЕРЕДИН│  -  ОТ ЯКУ ЗДОБИЧ  ВЗЯВ  ДЯДЬКО НА
рОС│.
     дЯДЬКО ОГЛАДИВ КОНЯ, ПРИГОСТИВ Б│ЛИМ ПШЕНИЧНИМ КОРЖЕМ.
     - зАРАЗ ОСЬ ПОЧНУТЬ НАВКУЛАЧН│ БО┐, │ Я ПОЧНУ ПЕРШИЙ.
     - тИ СТОМИВСЯ. тЕБЕ ОН ЯК ВДАРИВ ВАРЯГ ОБ ЗЕМЛЮ. тИ ПРОПАДЕШ!
     - н│ЧОГО! я ПОМОЛИВСЯ бОГОРОДИЦ│. вОНА МЕНЕ НЕ ВИДАСТЬ. бИТИМУСЬ!
     - а ЯК ЖЕ ЗАСТАВА? щО ПОСТАВИШ СУПРОТИ?
     -  оЙ БОЖЕ! щО Ж МЕН│ СТАВИТИ? - п│ВЕНЬ В РОЗПАЧ│ СХОПИВСЯ ЗА ГОЛОВУ. -
о! я ПОСТАВЛЮ ЛУК │ СТР│ЛИ ПЕЧЕН│ГА.
     - а Х│БА РЕЧ│ СТАВЛЯТЬ? я ВСЕ БАЧУ, ЩО СТАВЛЯТЬ ГРОШ│ АБО ПРИКРАСИ...
     дЯДЬКО  ПОСЛАВ МАЛОГО ДО │СТОБКИ  ПО  ЛУК │ СТР│ЛИ.  хЛОПЧИК СКОЧИВ  НА
ЗЕМЛЮ │ ЩОСИЛИ ПОТЯГ РУМАКА ЗА ВУЗДУ.
     - нЕ ПОСП│ШАЙ! я ЩЕ РАЗ П│ДУ ДО ХРАМУ │ ПОМОЛЮСЬ...
     зА БРАМОЮ  вОЛОДИМИРОВОГО М│СТА  п│ВНИК  ВИДРЯПАВСЬ У  С│ДЛО  │  ПОГНАВ
СКАКУНА  ДО зОЛОТИХ  вОР│Т.  а  ТАМ  СТРАЖНИКИ НЕ ПЕРЕПИНЯЛИ  ЙОГО,  БО  ВЖЕ
ЗАП│ЗНАЛИ ЙОГО │ ПАМ'ЯТАЛИ.
     оСЬ В│Н В │СТОБЦ│.
     сХОПИВ САГАЙДАК, ЛУК ТА ПОМЧАВ, НЕ М│Г УТЕРП│ТИ, ДО бАБИНОГО тОРЖКА.
     аЛЕ ЯК ПОВЕРНУВСЯ  З  КОНЕМ НА СВО║  М│СЦЕ  П│Д  ПАРКАН, ТО  НАВКУЛАЧН│
Б│ЙЦ│, ДОБР│ МОЛОДЦ│, ВЖЕ ГАМСЕЛИЛИ ОДИН ОДНОГО, ЩО БУЛО СИЛИ.
     а ЩО ДАЛ│ - НА ТАЦ│ СР│БЛА СТАВАЛО ВСЕ Б│ЛЬШЕ.
     кОЛИ З ХРАМУ ПРИЙШОВ ДЯДЬКО,ЗАСТАВА ВЖЕ БУЛА В ТРИ МОНЕТИ В│Д ГОЛОВИ.
     п│ВЕНЬ ВИХОПИВ У ХЛОПЧИКА  ЗБРОЮ  │ КИНУВСЯ ДО РЯД│В, ДЕ СИД│ЛИ ЛИХВАР│
ТА М│НЯЛИ.
     пО ЙОГО РОЗ'ЮШЕНОМУ │ ЗБУДЖЕНОМУ ВИГЛЯД│ ВОНИ БЕЗ НАПРУГИ ЗРОЗУМ│ЛИ, ЩО
ЙОМУ КОНЧЕ ПОТР│БН│  ГРОШ│. ▓ НЕ ДАВАЛИ ЗА ДОБРУ ЗБРОЮ Б│ЛЬШЕ ТРЬОХ МОНЕТ. а
ЗБРОЯ БУЛА  НАЙКРАЩО┐ САРКЕЛЬСЬКО┐  РОБОТИ. тА ДЯДЬКО │  ЦИМ ТРЬОМ  ПОТЕРТИМ
КРУЖАЛЬЦЯМ МЕТАЛУ БУВ СТРАШЕННО РАДИЙ.
     п│ВЕНЬ  СТУПИВ У КОЛО, ДЕ ЗМАГАЛИСЬ Б│ЙЦ│. яКРАЗ П│Д ВАЛОМ,  ДЕ НЕ БУЛА
ЗЕМЛЯ МОЩЕНА КОЛОДАМИ. яКЩО  НА МОЩЕНИЙ Х│ДНИК ЗБИТИ ЛЮДИНУ, ТО З НЕ┐ МОЖЕ Й
ДУША ВИЛЕТ│ТИ.
     оЙ ЯК  ДОБРЕ, ЩО ДЯДЬКО  ВСТИГ │З СВО┐МИ ТРЬОМА МОНЕТАМИ. щЕ Б ТРОХИ, │
ДОВЕЛОСЯ Б ШАБЛЮ ПРОДАВАТИ.
     п│ВЕНЬ ПО ОДН│Й ПОКЛАВ ПО  МОНЕТ│ НА ТАЦЮ БАЗАРНОГО  СТАРОСТИ. нАТЯГ НА
Т│М'Я СВОГО КЛОБУКА, В│ДКАСАВ РУКАВА ТА ТУГ│ШЕ П│ДТЯГНУВ ПОЯСА.
     пРОТИ НЬОГО БУВ ОДИН  │З ГОНЧАР│В, ЧОЛОВ│К, ЩО, ПЕВНО, ПОЛЮБЛЯВ КУЛАЧН│
БО┐, БО НОСА МАВ СТОВЧЕНОГО, ЗВЕРНУТОГО НАБ│К. вИЩИЙ  НА ГОЛОВУ ЗА  п│ВНЯ, У
ПЛЕЧАХ НЕ ТАКИЙ  ШИРОКИЙ,  ТА РУКИ  М'ЯЗИСТ│, ДОВГ│,  А  КУЛАКИ  ПРОСТО,  ЯК
МОЛОТИ.
     гОНЧАР  ПЕРШИЙ  П│ШОВ НА ДЯДЬКА,  РОЗВЕРНУВСЯ,  ЗАМАХНУВСЯ  НА ВСЮ СИЛУ
ПРАВИЦ│.
     п│ВЕНЬ  НАЗУСТР│Ч ЙОМУ  ЗРОБИВ  ДВА МАЛЕНЬКИХ  КРОКИ  ШВИДКИХ, ПРИХИЛИВ
ГОЛОВУ. ▓ РУКА ГОНЧАРЕВА ЗБИЛА Т│ЛЬКИ ШАПКУ З  ГОЛОВИ п│ВНЯ. вОДНОЧАС ДЯДЬКО
ВДАРИВ ГОНЧАРА В П│ДБОР│ДДЯ. гОНЧАР ПОХИТНУВСЯ.
     дЯДЬКО ДОДАВ ЙОМУ Л│ВИЦЕЮ П│Д БОКА, ПОТ│М ПРАВИЦЕЮ ЗНОВ У П│ДБОР│ДДЯ.
     гОНЧАР С│В НА ЗЕМЛЮ. оЧМАН│ЛО КРУТИВ ГОЛОВОЮ.
     п│ВЕНЬ СТОЯВ НАД НИМ │  ЧЕКАВ, ПОКИ ГОНЧАР П│ДВЕДЕТЬСЯ. нЕ  П│ДВОДИВСЯ.
дЯДЬКО ВЗЯВ ЙОГО П│Д ПАХВИ │ ПОВОЛ│К П│Д СХИЛ ВАЛУ ТА Й ПОСАДОВИВ ТАМ.
     дЯДЬКО ЧАСТИНУ ГРОШЕЙ ЗГР│Б З ТАЦ│ │ СКАЗАВ, ЩО  ДРУГУ ПОЛОВИНУ СТАВИТЬ
У ЗАСТАВУ.
     пРОТИ  НЬОГО ВИЙШОВ  ОДИН  З КНЯЖИХ КОНЮХ│В.  пОКЛАВ  ОДНУ ВАЖКУ МОНЕТУ
ПРОТИ ДЯДЬКОВО┐ КУПИ.
     нЕ ПОПЕР НЕОБАЧНО НА п│ВНЯ, ЯК ТО ЗРОБИВ ГОНЧАР. аЛЕ ВСЕ ХОДИВ  НАВКОЛО
ДЯДЬКА  │ ВСЕ ПЕРЕД СЕБЕ Л│ВОЮ РОЗМАХУВАВ. цЕ  ЩОБ ДЯДЬКО НА ЙОГО ДОВГУ РУКУ
НАШТОВХНУВСЯ. а ЗА ТИМ ЩОБ ВР│ЗАТИ ПРАВИЦЕЮ ЧИ В ГРУДИ, ЧИ В ЛИЦЕ.
     дЯДЬКО  МЕТНУВСЯ ВПЕРЕД. ▓  КОНЮХ ПЕВНО  ПОДУМАВ, ЩО В│Н ЙОГО  ВДАРИТЬ.
рОЗМАХНУВСЯ НА ПОВНУ СИЛУ ПРАВОЮ. тА п│ВЕНЬ В│ДСКОЧИВ НАБ│К │ ЗНИЗУ, З УС│║┐
СИЛИ ВДАРИВ КОНЮХА ПО ЩЕЛЕП│. кОНЮХ ОПУСТИВ РУКИ, НАВ│ТЬ ПАЛЬЦ│ РОЗТИС.
     - хТО │НШИЙ ВИЙДЕ? - сПИТАВ ДЯДЬКО.
     тА КОНЮХ ХРИПКО ВИДОБУВ │З СЕБЕ.
     - я СТАВЛЮ ЩЕ ОДНУ МОНЕТУ.
     пОХИТУЮЧИСЬ, П│Д│ЙШОВ ДО ТАЦ│ │ КИНУВ НА НЕ┐ ВАЖКУ СР│БНУ МОНЕТУ.
     ▓ ЦЬОГО РАЗУ  В│Н КИНУВСЯ ВПЕРЕД, ПРИКРИВШИ СЕБЕ НАП│ВЗ│ГНУТИМИ РУКАМИ.
кРУЖИВ НАВКОЛО п│ВНЯ │ НАМАГАВСЯ ЗАСТИГНУТИ ЙОГО ЗНЕНАЦЬКА │ ЩОСИЛИ ВДАРИТИ.
     тА ДЯДЬКО БУВ ПРУДК│ШИЙ. п│ДЛОВИВ КОНЮХА, КОЛИ ТОЙ ШИРОКО  РОЗМАХНУВСЯ.
з  ЩОСИЛИ  ВДАРИВ  КОНЮХА  В П│ДРЕБЕР'Я.  уДАР  ЗАВАЛИВ  КОНЮХА  НА  КОЛ│НА.
нАХИЛИВСЯ ВПЕРЕД │, ЩОБ НЕ ВПАСТИ ОБЛИЧЧЯМ НА ЗЕМЛЮ, ОБПЕРСЯ ОБОМА КУЛАКАМИ.
нА НЬОГО НАПАЛА ГИКАВКА. тА ВСЕ  Ж В│Н ЯКОСЬ ЗВ│ВСЯ │ З│ГНУВШИСЬ, ТРИМАЮЧИСЬ
ЗА БОКИ, П│ШОВ З КОЛА.
     т│ КНЯЖ│ КОНЮХИ, ЩО БУЛИ З КУЛАЧНИМ Б│ЙЦЕМ, ЗАГОРЛАЛИ.
     - в│Н УДАРИВ ЙОГО НИЖЧЕ ПОЯСА!
     - пРОТИ ПРАВИЛ, ПРОТИ ПРАВИЛ!!!
     п│ВЕНЬ Б│ГЦЕМ ДО СТАРОСТИ.
     - зАВЕРНИ ЙОГО! нЕХАЙ В│Н ЗАДЕРЕ СОРОЧКУ! тОД│ ВС│ ПОБАЧАТЬ!  я НЕ  БИВ
НИЖЧЕ ПОЯСА!
     а КОНЮХИ ЗАКРИЧАЛИ, ЩО ЦЕ