ГАНЬБА, ЗАГОЛЮВАТИ ПРИ ВС│Х ЛЮДИНУ!
     рОЗ'ЮШЕНИЙ п│ВЕНЬ П│ДСКОЧИВ ДО КОНЮХ│В │ ЗАВОЛАВ:
     - нЕХАЙ ПОДИВИТЬСЯ ОДИН ЛИШЕ СТАРОСТА!!!
     аЛЕ КОНЮХИ НЕ  СХОТ│ЛИ Н│ЧОГО ТАКОГО РОБИТИ │ В│ДВЕЛИ СВОГО ТОВАРИША ДО
КОНЮШЕНЬ.
     вИСТУПИВ ВАРЯГ, ЗН│МАЮЧИ │З ШИ┐ ГРИВНУ │ ОБЕРЕЖНО КЛАДУЧИ НА ТАЦЮ.
     - б'║МОСЯ ДО КРОВ│... дО ТРЕТЬО┐ КРОВ│.
     а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, ЗГАРЯЧА ЗАБУВШИ, ЩО ЙОМУ ПОТОВКЛИ НОСА │ РОЗБИЛИ ГУБУ,
ПОГОДИВСЯ │ ВИСИПАВ ПРОТИ ГРИВНИ ВС│ СВО┐ МОНЕТИ.
     вОНИ  СТОЯЛИ ОДИН ПРОТИ ОДНОГО. нАЙНИЖЧИЙ СТР│ЛЕЦЬ │ НАЙБ│ЛЬШИЙ БОГАТИР
│З КНЯЖИХ  НАЙМАНЦ│В. оДИН РОЗ'ЮШЕНИЙ, НЕОБАЧНИЙ У СВО┐Й ЗАТЯТОСТ│. а ДРУГИЙ
СПОК│ЙНИЙ, ВПЕВНЕНИЙ У ТОМУ, ЩО ПОСТАВИВ НАД│ЙНУ ПАСТКУ СУПРОТИВНИКОВ│.
     лЮДИ ЗАМОВКЛИ, БО  п│ВНЕВА  ПЕРЕМОГА  НАД  │НШИМИ Б│ЙЦЯМИ  ЗДАВАЛАСЬ ┐М
ЧИМОСЬ НЕЙМОВ│РНИМ, ЯКОЮСЬ ЧАКЛУНСЬЮЮ СПРАВОЮ.
     дЯДЬКОВ│Й ПРУДКОСТ│, ВПРАВНОСТ│ │ В│ДВАЗ│ НЕ СП│ВЧУВАЛИ.
     тАК САМО, ЯК НЕ СП│ВЧУВАЛИ ВОНИ │ ЧУЖИНЦЕВ│.
     б│ЙЦ│ КРУЖЛЯЛИ ОДИН НАВКОЛО ОДНОГО.
     т│ЛЬКИ ВАРЯГ  КИДАВСЯ НА  ДЯДЬКА  п│ВНЯ, ЯК ТОЙ БЛИСКАВИЧНО В│ДСКАКУВАВ
НАЗАД, ЯК Л│СОВИЙ К│Т.
     т│ЛЬКИ  п│ВЕНЬ  КИДАВСЯ НА  ВАРЯГА,  ЯК  ВАРЯГ  МИТТЮ  ВИСТАВЛЯВ  РУКУ.
дЯДЬКОВ│ УДАРИ НЕ ДОСЯГАЛИ Н│ ГОЛОВИ, Н│ ТУЛУБА  ВАРЯГА.  вС│ УДАРИ ПОПАДАЛИ
ПО РУКАХ ВАРЯГА.
     а ЩЕ ДО ВСЬОГО ДЯДЬКО ТАК УДАРИВ ПО Л│В│Й ВАРЯГУ, ЩО РОЗБИВ СОБ│ В КРОВ
ПАЛЬЦ│.
     сУРМАЧ ЗАДУД│В │ ОПОВ│СТИВ ВС│Х ОХОЧИХ ДО ЗАБАВ.
     - пЕРША КРОВ! пЕРША КРОВ! уС│ БАЧИЛИ?!
     ▓ ЗРОБИВ Р│ЗУ НА СВО║МУ ПОСОХОВ│.
     дЯДЬКО В│Д ПОД│БНО┐ ХАЛЕПИ ТАК РОЗ'ЮШИВСЯ, ЩО НЕ ВСТИГ ВАРЯГ │ МИГНУТИ,
ЯК В│Н  П│ДСКОЧИВ УГОРУ │ ЗАЛ│ПИВ КУЛАКОМ ПО ГУБАХ. бРИЗНУЛА КРОВ  НА ЛЬНЯНУ
СОРОЧКУ. сУРМАЧ ЗАСУРМИВ │ ПОСТАВИВ Р│ЗУ НА СТОРОН│ ВАРЯГА.
     - пЕРША КРОВ! у ВАРЯГА ПЕРША КРОВ!
     тЕПЕР ВАРЯГ  НЕ РОЗМАХУВАВ РУКОЮ, А НАМАГАВСЯ  ВДАРИТИ  ЗНИЗУ  ВГОРУ. ▓
ТАКИ ЗАЧЕПИВ. рОЗБИТА ГУБА ЗАКРОВИЛА.
     - дРУГА КРОВ!!! - зАГОРЛАЛИ В НАТОВП│.
     п│ВЕНЬ П│ДСТРИБНУВ │ ВДАРИВ ВАРЯГА КУЛАКОМ, НАЧЕ НОЖЕМ УТЯВ.
     чЕРВОНА,  ОБПЕЧЕНА СОНЦЕМ ШК│РА НА  ВИЛИЦ│  ТР│СЛА  │  КРОВ БРИЗНУЛА НА
ПЛЕЧЕ.
     пОКИ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ В│ДХОДИВ НАЗАД, ВАРЯГ РАПТОМ ОЖИВ. нАЧЕ  ЗАПАЛИВСЯ
ЯКИМОСЬ ВОГНЕМ. нАЗДОГНАВ п│ВНЯ НА В│ДСТУП│ │ ЗАЧЕПИВ  ПО НОСОВ│. рОЗБИТИЙ В
БОРОТЬБ│ Н│С НЕ ВИТРИМАВ │ ЛЕГКОГО УДАРУ. кРОВ ПОЛИЛАСЬ НА ГРУДИ.
     - тРЕТЯ КРОВ! - зАВОЛАВ СУРМАЧ. - вАРЯГ ПЕРЕМ│Г!
     аЛЕ ПОКИ  В│Н  ВСТИГ  ЗАСУРМИТИ В СУРМУ, п│ВЕНЬ РОЗМАХНУВСЯ, ЯК УС│, НА
ПОВНУ В│ДКРИТУ РУКУ │ ВГАТИВ ВАРЯГА КУЛАКОМ У ЧЕРЕВО.
     вАРЯГ   З│ГНУВСЯ   НАВП│Л,  ЗАТИСКАЮЧИ   ПАЛЬЦЯМИ  СВО║   ЧЕРЕВО.  в│Н,
НАП│ВЗ│ГНУТИЙ, П│ДЧАПАВ ДО ТАЦ│ │ З│ШКР│Б │З НЕ┐ ВСЕ СОБ│ В КАПШУК.
     а ДЯДЬКОВ│ п│ВНЕВ│ ЗНОВ ДОВЕЛОСЬ │ТИ ЧЕРЕЗ пОД│ЛЬСЬКУ бРАМУ ДО ВОДОГРАЮ
│ ОБМИВАТИ СВО║ СПОТВОРЕНЕ, РОЗПУХЛЕ ЛИЦЕ.
     мАЛИЙ  НЕ  П│ШОВ ЗА  НИМ.  в│Н СИД│В  НА РУМАКОВ│ │ ТРИМАВСЯ  ЗА  ПАК│Л
ДУБОВИЙ.
     хЛОПЧИК ЗНАВ, ЩО ДЯДЬКО В│ДМИ║ТЬСЯ │ ПРИЧАПА║ ЗНОВ НА бАБИН тОРЖОК.
     щЕ БУДЕ ЗМАГАННЯ КОНЕЙ.
     щО Ж ДЯДЬКО ПОСТАВИТЬ В ЗАСТАВУ НА К│НСЬКИХ ЗМАГАННЯХ?
     лИШИЛАСЬ Т│ЛЬКИ ПЕЧЕН│ЗЬКА ШАБЛЯ.


        ср▓бло та злато

     вС│  СУДНА, ЩО ТВОРИЛИСЬ ТУТ  НА БЕРЕЗ│ гЛИБОЧИЦ│, МАЛИ  В СВО┐Й ОСНОВ│
ДОВБАНКИ-МОНОКСИЛИ. нА НИХ ПОТ│М НАРОЩУВАЛИ ДОШКИ.
     а ЦЕЙ  ЧОВЕН БУВ НАБ│РНИЙ.  оСНОВА ВСЬОГО - Р│ВНИЙ,  ЯК СТРУНА, ДУБОВИЙ
КИЛЬ -  В│Н ХРЕБЕТ │ ОПОРА ВС│Х │НШИХ ЧАСТИН ЧОВНА. вГОРУ В│Д КИЛЯ В│ДХОДИЛИ
РЕБРА-ШПАНГОУТИ,  ПЛАВКО ВИГНУТ│,  МОВ РОГИ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ ЛУК│В, │ УТРИМУВАЛИ
НАПРУЖЕН│  ТОНК│ Й ПРЕДОВГ│ ДУБОВ│ ДОШКИ.  а  КОРМА │  Н│С  ОДНАКОВО┐ ВИСОТИ
ЗВОДИЛИСЬ КРУТО ВГОРУ │ УВ│НЧУВАЛИСЬ Ф│ГУРНИМ Р│ЗЬБЛЕННЯМ.
     мАЛИЙ  СПИНИВСЯ  НА  ПОЛОВИН│  ГОРИ  │  МИЛУВАВСЯ   СПОГЛЯДАННЯМ  ЦЬОГО
РОЗБ│ЙНИЦЬКОГО ЧОВНА.
     "зАВДОВЖКИ БУДЕ В│С│М З ПОЛОВИНОЮ  КОСИХ САЖЕН│В. а ЗАВШИРШКИ - П│ВТОРИ
САЖЕН│ "- ПОДУМАВ п│ВНИК.
     кОЛИ  В│Н  ВИМ│РЯВ  ДОВЖИНУ  ЧОВНА  КРОКАМИ │ ВСЕ СТВЕРДИЛОСЬ,  В│Н  АЖ
ЗАПИШАВСЯ, ЩО ТАК ТОЧНО ВИЗНАЧИВ!
     ▓ НЕ ЗЧУВСЯ, ЯК НАД  НИМ  ВИР│С ВИСОКИЙ ЧОЛОВ│К У ШК│РЯН│Й  БЕЗРУКАВЦ│,
СТЯГНУТ│Й ШИРОКИМ ПАСОМ.
     - нУ ЩО, ГОРОБЧИКУ, ПОДОБА║ТЬСЯ ТОБ│ ЦЕЙ ЧОВЕН?
     -  я НЕ  гОРОБЧИК, Я -  п│ВНИК... кРАСИВ│ШОГО ЧОВНА Я  НЕ БАЧИВ. пРОСТО
КАЗКА!
     - вАРЯЗЬКИЙ ДРАКАР! а ЗБУДУВАЛИ МИ ЙОГО УДВОХ З НОВГОРОДЦЕМ сИДОРОМ. бО
ВАРЯГИ НАШ│ Н│ ЧОРТА НЕ ВМ│ЮТЬ РОБИТИ, Т│ЛЬКИ МЕЧАМИ  С│ЧУТЬСЯ ТА ВРЯДИ-ГОДИ
ВЕРЕМ│Ю ЗД│ЙМАЮТЬ.
     - а ТИ, ГОСПОДИНЕ, Х│БА НЕ ВАРЯГ? тИ ТАК ЧУДНО ВИМОВЛЯ║Ш СЛОВА.
     - я З│  СХ│ДНОГО  БЕРЕГА бУРШТИНОВОГО МОРЯ.  вС│ МО┐  РОДИЧ│  -  Т│ЛЬКИ
РИБАЛКИ.  аЛЕ  Я ДУЖЕ  НЕСПОК│ЙНИЙ,  ГАРЯЧИЙ,  -  ПОВОЛ│ │ Н│БИ ТРОХИ  СОННО
ГОВОРИВ ВИСОКИЙ  ЧОЛОВ│К. -  зАКОРТ│ЛО  МЕН│  ПОБАЧИТИ  СВ│ТУ,  │ ВТ│К Я  │З
ВАРЯЗЬКИМИ КУПЦЯМИ.  ▓ В│ДТОД│ ВЕСЬ ЧАС │З ВАРЯГАМИ НА ВОД│. нАВЧИВСЯ В  НИХ
ЧОВНИ БУДУВАТИ. б│ЛЬШЕ, Н│Ж ДЕСЯТЬ РОК│В ВИТРАТИВ, А НАВЧИВСЯ.
     - а КОЛИ Ж ТИ, ГОСПОДИНЕ, ВОЮВАВ?
     - тИ НА Ц│ ПОЗНАЧКИ, ГОРОБЧИКУ, ДИВИШСЯ? - в│Н ТОРКНУВСЯ ПАЛЬЦЯМИ СВОГО
ПОТАВРОВАНОГО ОБЛИЧЧЯ.  - цЕ  НЕ З БОЮ. в Б│Й  МЕНЕ  ВАРЯГИ НЕ ДУЖЕ  БРАЛИ -
БЕРЕГЛИ. бО ┐М БУЛА ПОТР│БНА НЕ МОЯ СИЛА Й В│ДВАГА, А МО║ ВМ│ННЯ...
     - а Х│БА ТАК БУВА║, ЩОБ НЕ ВАРЯГ ТВОРИВ КРАЩЕ В│Д ВАРЯГ│В ┐ХН│ ЧОВНИ?
     -  оН ЯК? тИ, ВИДАТЬ, З ГОЛОВОЮ,  ЯКЩО ДОПИТУ║ШСЯ!  бУВА║! х│БА НЕ ТВ│Й
ВУЙ ВИГРАВ К│НСЬК│ ЗМАГАННЯ? чИ НЕ ТАК?
     - тАК... оДНАЧЕ К│НЬ ПЕЧЕН│ЗЬКИЙ!
     - а ХТО ЦЬОГО РУМАКА ПЕЧЕН│ЗЬКОГО НАТРАВИВ НА ВОРОНОГО УГОРЦЯ?
     - дЯДЬКО,..  -  ПРОТЯГНУВ  ХДОПЧИК │  ПОДУМКИ  ДОДАВ: "яКБИ В│Н  НЕ ДАВ
БОЛОТНОГО З│ЛЛЯ  ПЕЧЕН│ГУ,  Х│БА Б В│Н ОТАК  ОСКАЖЕН│В? "а ПЕРЕД  ОЧИМА ВРАЗ
ПОСТАЛА  ВЕРЕМ│Я  НА бАБИН│М  тОРЖКУ.  кУРЯВА, ЗБИТА  К│НСЬКИМИ  КОПИТАМИ  │
ЛЮДСЬКИМИ НОГАМИ, МАЯЧНЯ ЯСКРАВОГО ВБРАННЯ, ГАЛАС │ ШАЛЕНА МУЗИКА.
     хАЗЯ┐Н ВОРОНОГО УГОРЦЯ ПОСТАВИВ НА К│Н  ТРИ ЗЛАТНИКА вОЛОДИМИРА. зАПАЛА
ТИША.
     ▓  ТОД│ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОТЯГ ЗА  ВУЗДУ ПЕЧЕН│ЗЬКОГО ЖЕРЕБЦЯ. ▓ МАЛИЙ  НА
НЬОМУ ВЕРХИ.
     - дЯДЬКУ, ЩО ТИ РОБИШ? - зАШЕПОТ│В ХЛОПЧИК, НЕ ЗДОГАДУЮЧИСЬ З│СТР│БНУТИ
НА ЗЕМЛЮ. - пОСТАВ ШАБЛЮ! пОСТАВ ШАБЛЮ!!! - шЕПОТ│В ЙОМУ ЗГОРИ ХЛОПЧИК.
     - цИТЬ! чИМ З│ТНУ ГОЛОВИ ТАТЯМ? - пРОЦ│ДИВ КР│ЗЬ СТИСНУТ│ ЗУБИ.
     пРИТЯГ КОНЯ П│Д  САМИЙ ПАЛАЦ,  ДЕ НА  ГАЛЕРЕ┐ СИД│В КНЯЗЬ │З РОДИЧАМИ │
СТАРШОЮ ДРУЖИНОЮ.
     п│ВНИКОВ│  З ВИСОТИ КОНЯ БУЛО  НАЙБЛИЖЧЕ ДО КНЯЗЯ.  вЕЛИКИЙ КНЯЗЬ  ЩОСЬ
ГОВОРИВ ВП│ВОБЕРТА ДО ЯКОГОСЬ Л│ТНЬОГО ВО┐НА.
     оСЬ В│Н ПОВЕРНУВ СУВОРЕ ХУДЕ ЛИЦЕ │,  ЗВ│ВШИ  ПРАВУ ГУСТУ БРОВУ, УВАЖНО
ГЛЯНУВ НА ХЛОПЧИКА.  ▓  НА ЯКУСЬ МИТЬ НАЧЕ ЗДИВУВАВСЯ │  ЛЕДЬ ВСМ│ХНУВСЯ. щЕ
МИТЬ, │ ЗНОВУ  РИСИ  ХУДОГО ЛИЦЯ  НАБРАЛИ ВЛАДНОГО  ВИРАЗУ ТА НЕЗВОРУШНОСТ│.
т│ЛЬКИ ОЧ│ ПИЛЬНО │ ЗАЦ│КАВЛЕНО СТЕЖИЛИ ЗА НИЗЬКОЮ ПОСТАВОЮ ДЯДЬКА п│ВНЯ.
     бАЗАРНИЙ ЖЕ  СТАРОСТА ВИСЛУХАВ НЕДОЛАДНУ  ДЯДЬКОВУ  ПРОМОВУ  │  ГОЛОСНО
СПИТАВ ХАЗЯ┐НА ВОРОНОГО, ЧИ ЗГОДЕН В│Н ВВАЖАТИ САМОГО ПОЛОВОГО ЗАСТАВОЮ?
     сТРУНКИЙ ВИСОКИЙ ВО┐Н ЗДИВОВАНО ЗИРКНУВ НА  ДЯДЬКА  п│ВНЯ,  НА ПОЛОВОГО
ОГИРЯ. зАТРИМАВСЯ ПОГЛЯДОМ НА СИНЦЯХ │ СПУХЛ│Й БРОВ│ ДЯДЬКА.
     - а, ЦЕ ТИ, БОЛОТНА ЛИЧИНО?! дАВАЙ СЮДИ ПЕЧЕН│ГА ТА ЙДИ ПО ГРИБИ!
     - я НА ТВО║МУ ВОРОНОМУ ПО┐ДУ ПО ОПЕНЬКИ! - зЛОСТИВО ПРОСИЧАВ ДЯДЬКО.
     - яК ТАК, ТО ЗВОДИМО!
     дЯДЬКО  СКИНУВ п│ВНИКА НА  ЗЕМЛЮ  │ ЗРАЗУ Ж  ЩОСИЛИ  СКРИКНУВ  │ ПРОТЯГ
ЖЕРЕБЦЯ ПАЛИЦЕЮ.
     вО┐Н ОПЕР│ЩИВ СВОГО ЖЕРЕБЦЯ НАГА║М.
     зА МИТЬ  ЖЕРЕБЦ│ ВАЖКО З│ТНУЛИСЬ ГРУДЬМИ, ЗА│РЖАЛИ,  РОЗВ│ЯЛИ  ВИХОРАМИ
СВО┐ ГРИВИ │ ТОВКЛИ, ГРИЗЛИ, КОПАЛИ ОДИН ОДНОГО.
     оСЬ ВОРОНИЙ В│ДСКОЧИВ В│Д ПОЛОВОГО │ ПОБ│Г  ПО КОЛУ МЕЖИ  РОЗСТАВЛЕНИМИ
ВОЗАМИ.
     пОЛОВИЙ ЗА НИМ, СТАВАВ ДИБКИ, НАМАГАВСЯ СТОЛОЧИТИ ПЕРЕДН│МИ.
     вО┐Н НАВПЕРЕЙМИ ВОРОНОМУ. тА  ЗБИТИЙ  З  Н│Г ВЛАСНИМ  КОНЕМ  ШКЕРЕБЕРТЬ
ПОЛЕТ│В П│Д ВОЗА.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ ХОТ│В  ПЕРЕЙНЯТИ  СВОГО ОБ│С│ЛОГО ПЕЧЕН│ГА,  ТА  Й  СОБ│
ОПИНИВСЯ НА ЗЕМЛ│.
     - б│ДА! пОМАГАЙТЕ, ЛЮДИ ДОБР│! - зАВОЛАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     ▓  ЙОМУ  З ЛИНВАМИ Й  КИЙКАМИ ЗРАЗУ  Ж  КИНУЛИСЬ  ДОПОМАГАТИ.  сПОЧАТКУ
В│Д│ГНАЛИ ПЕЧЕН│ГА В│Д ВОРОНОГО, А ПОТ│М │ СПУТАЛИ КОНЕЙ.
     щОБ  ОГИР ВГАМУВАВСЯ, ДЯДЬКО ПОСАДОВИВ НА НЬОГО п│ВНИКА, ХОЧА п│ВНИК АЖ
ТРУСИВСЯ В│Д ПЕРЕЖИТОГО СТРАХУ.
     бО  В│Н НЕ ХОВАВСЯ ЗА ВОЗИ. а СТОЯВ, ПРИТИСШИСЬ СПИНОЮ ДО МУРУ  КНЯЖОГО
ПАЛАЦУ. к│ЛЬКА РАЗ│В СКАЖЕН│ ТВАРЮКИ ВДАРЯЛИСЬ  ОБ  МУР ПОРУЧ МАЛОГО, Т│ЛЬКИ
ДИВОМ НЕ РОЗТОВКЛИ ЙОГО НА МОКРЕ.
     бО К│НЬ ВСЕ  ЩЕ  ВИХАВ, ХЛОПЧИК  НЕ ПОЧУВ, ЩО  СКАЗАВ СТАРОСТА п│ВНЕВ│,
Т│ЛЬКИ БАЧИВ, ЯК ДЯДЬКО ПОПРЯМУВАВ ЗА КНЯЖИМ СЛУГОЮ НА ГАЛЕРЕЮ.
     - кНЯЗЮ, В│ТАЮ ТЕБЕ │ ЗИЧУ  ЗДРАВ│Я  МНОГАЯ Л│ТА!.. мЕНЕ ЗВАТИ п│ВНЕМ │
РОДОМ Я З нИЖНЬО┐ рУДНИЦ│. а │М'Я МО║ пАВЛО.
     - зВ│ДКИ В ТЕБЕ ЦЕЙ ОГИР? - сПИТАВ СТАРИЙ │З ЗОЛОТОЮ ГРИВНОЮ НА ШИ┐.
     -  ▓ ЙОГО, │  ЙОГО ГОСПОДАРЯ Я ЗАХОПИВ  НА рОС│. пЕЧЕН│ГА В│ДДАВ КНЯЖИМ
ЛЮДЯМ, А ОГИРЯ ВЗЯВ СОБ│.
     - тО ЦЕ, ЗНАЧИТЬ, ТИ ПОЛОНИВ ПЕЧЕН│ЗЬКОГО ВИТЯЗЯ? - пОДАВ ГОЛОС ВЕЛИКИЙ
КНЯЗЬ.
     - тАК, М│Й КНЯЗЮ! я ЙОГО ТУПОЮ СТР│ЛОЮ │З ДУБА ЗСАДИВ.
     -  мОЛОДЕЦЬ!..  ▓ВАНЕ, - кИВНУВ ГОЛОВОЮ НАЗАД ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ. - дАЙ ЙОМУ
НОГАТУ ЗА  ПЕЧЕН│ГА,  ЗА  ВИТЯЗЯ! -  а ТОД│  ОБЕРНУВСЯ  ДО  ВО┐НА │З ЗОЛОТОЮ
ГРИВНОЮ. - ▓ З пЕТРА ВЗЯТИ В  КАЗНУ ГРИВНУ! щОБ, НЕ РОЗВ│ДАВШИ ДОСКОНАЛО, НЕ
ПОСП│ШАВ, ЧИ ТРЕБА НАГОРОДЖУВАТИ ВО┐В СР│БНОЮ ГРИВНОЮ, КОЛИ МОЖНА НАГОРОДИТИ
ШЕЛЯГОМ! вЧ│ТЬСЯ  ГОСПОДАРЮВАТИ!  а  ТИ, МОЛОДЦЮ, СТАРАЙСЯ! -  вЕЛИКИЙ КНЯЗЬ
МАХНУВ РУКОЮ, В│ДПУСКАЮЧИ ДЯДЬКА п│ВНЯ.
     - кНЯЗЮ! я ДУЖЕ ХОЧУ ТОБ│ СЛУЖИТИ!
     - тИ Х│БА НЕ СЛУЖИШ?
     - я ПРИВ│В УРОК ЛЮДЕЙ РОБИТИ. дО ГОРОДН│Х РОБ│Т.
     - сК│НЧИШ УРОК - В│ДПУСКАЙ ЛЮДЕЙ - │ НА бЕРЕСТОВЕ ДО КОНЯРЕНЬ!
     - дЯКУЮ, КНЯЗЮ, ДЯКУЮ, КНЯЗЮ!  - ▓ КЛАНЯЮЧИСЬ  НИЗЬКО, В│ДСТУПИВ БОКОМ,
БОЯЧИСЬ ОБЕРНУТИСЬ СПИНОЮ ДО ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ...
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ П│ДХОПИВ П│Д ВУЗДУ ОГИРЯ │ ПОВ│В, ПОВ│В ШВИДКО НА пОД│Л.
     тАМ У Т│СН│Й ЗОЛОТАРСЬК│Й МАЙСТЕРН│ ЙОМУ  ПРОБИЛИ Д│РОЧКИ В ЗОЛОТНИКУ │
В НОГАТ│.
     пРОСТО ТУТ, У МАЙСТЕРН│, ПРИВ│СИВ ДО НАТ│ЛЬНОГО ХРЕСТА КНЯЖУ НОГАТУ.
     нА  РОЗ│  Б│ЛЯ НАЙСТАРШО┐  КИ┐ВСЬКО┐  ЦЕРКВИ  СВЯТОГО ▓Л│┐  В│Н ПОЛИШИВ
МАЛОГО НА КОН│, НАКИНУВШИ ПОВ│Д НА ГОСТРЕ ПАК│ЛЛЯ ЧИЙОГОСЬ ТИНУ,
     дОВГО НЕ БУЛО ДЯДЬКА. пОВЕРТАВСЯ, ВИПНУВШИ ГРУДИ, │  ПРИЗИВНО ПРОТЯГ ДО
НЕБОЖА ПРАВИЦЮ.
     - ▓ДИ │ ПОДИВИСЬ, ЯК НАШ ЗОЛОТНИК СЯ║ НА │КОН│ САМОГО СВЯТОГО ▓ЛЛ│!
     сПОГЛЯДАЮЧИ  ВЕЛИКУ  │КОНУ  З  ВЕЛИКИМ БАГРЯНИМ  СОНЦЕМ,  ДО  ЯКОГО  НА
ЧЕРВОН│Й  КОЛ│СНИЦ│ МЧАВ  ВОЛОДАР  ГРОМУ ▓Л│Я, МАЛИЙ  ТАК  │ НЕ ВТОРОПАВ, ДЕ
ВИСИТЬ ДАРОВАНИЙ ЦЕРКВ│  ЗОЛОТНИК.  бО ВЕСЬ НИЗ │КОНИ БУЛО  ОБВ│ШАНО ДОРОГИМ
НАМИСТОМ ТА  ЗОЛОТИМИ  ТА СР│БНИМИ МОНЕТАМИ,  КАРБОВАНИМИ  У  ВС│Х  КРАЯХ  │
ЯЗИКАХ...
     - бАЧИВ?! - п│ДН│СШИ ВГОРУ ПРАВИЦЮ, ЗАВЗЯТО ВИГОЛОСИВ п│ВЕНЬ. - тО Ж БО
Й ВОНО!
     ▓ ТАК САМО ШВИДКО ПОКРОКУВАВ, ВЕДУЧИ КОНЯ ЗА ВУЗДУ.
     - кУДИ МИ?
     - тЬХУ НА ТЕБЕ!  нАВРОЧИШ МЕН│  ВСЕ Д│ЛО СВО┐МИ "КУДИКАМИ"! - зЛОСТИВСЯ
п│ВЕНЬ НА МАЛОГО.
     дЕСЬ НЕПОДАЛ│К ВДАРИЛИ В БУБОН │ ЗАСВИСТ│ЛИ КУГИЧКИ. оПИНИЛИСЬ ПРОСТО В
ШИРОКО РОЗЧИНЕН│Й БРАМ│ ЗА┐ЗДУ.  п│Д СТ│НОЮ ЗА┐ЗДУ З'ЮРМИВСЯ НАТОВП. вИБУХАВ
РЕГОТОМ, ВИГУКАМИ, ПЛЕСКАННЯМ В ДОЛОН│.
     - дЯДЬКУ, МОЖНА Я ПОДИВЛЮСЬ?
     - ▓ДИ ТА НЕ БАРИСЬ! бО МЕН│... - НЕ ДОКАЗАВ ДЯДЬКО.
     мАЛИЙ  │ НЕ  ОЗИРНУВСЯ  ТУДИ,  КУДИ ДИВИВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.  хЛОПЧИНА  З
ВЕЛИКОЮ  НАПРУГОЮ  ПРОДЕРСЯ  КР│ЗЬ Т│СНЕ КОЛО  ЛЮДЕЙ │ ЛЕДЬ  НЕ ВИКОТИВСЯ НА
МАЙДАНЧИК, ДЕ В│ДБУВАЛОСЯ Д│ЙСТВО.
     д│ВКА  З  РОЗФАРБОВАНИМ  ЛИЦЕМ  ЩОСИЛИ  ДМУХАЛА  В  КУГИЧКИ,  А  Л│ТН│Й
ЗДОРОВАНЬ ПОХМУРО ТОВК БИЛОМ У БУБОН │ ЩОСИЛИ ТУПАВ НОГОЮ.
     п│Д  ГОЛОСНУ  МУЗИКУ ТАНЦЮВАЛО  ДВО║  - КОЗА  ТА  ХЛОПЧИК. т│ЛЬКИ  КОЗА
П│ДСТРИБУВАЛА НА ЗАДН│Х НОГАХ, А ХЛОПЧИК, ВДЯГШИ НА  РУКИ ПОСТОЛИ,  ТАНЦЮВАВ
ДОГОРИ НОГАМИ.
     "оТ БИ МЕН│ ТАК │З хОДОЮ НАВЧИТИСЬ!" - ▓З ЗАЗДР│СТЮ ПОДУМАВ ХЛОПЧИК.
     ▓ ТУТ ЙОГО ШТОВХНУЛИ, │ В│Н, ЩОБ УТРИМАТИСЬ, ПРИХОПИВ КОГОСЬ ЗА ПЛАХТУ.
     - аНУ НЕ ШАРПАЙСЯ! - дОЛИНУВ ЗГОРИ ЗНАЙОМИЙ Д│ВОЧИЙ ГОЛОС.
     п│ВНИК ЗАДЕР ОБЛИЧЧЯ - НАД НИМ ВИСОЧ│ЛА ДЕБЕЛА ПЕРЕВ│ЗНИКОВА  ДОНЬКА. а
┐┐  ПРИХОПИВ  ПРАВИЦЕЮ  Н│ЧНИЙ ГОНЕЦЬ. а  Л│ВИЦЕЮ В│Н ОБХОПИВ СЛУЖНИЦЮ. тАК,
СЛУЖНИЦЮ ГОРОДНИКА. ▓ ВС│ ТРО║ П│ДПИЛ│.
     "нЕВЖЕ  ВОНА ТАКА  П'ЯНА, ЩО НЕ  ВП│ЗНАЛА МЕНЕ?" -  3 ТРИВОГОЮ  ПОДУМАВ
ХЛОПЧИНА. ▓ СТАВ ПРИСЛУХАТИСЬ ДО ТОГО, ЩО ШЕПОТ│В ГОНЕЦЬ Д│ВКАМ.
     т│ЛЬКИ ЗРОЗУМ│В,  ЩО  ЩОСЬ СОРОМ│ЦЬКЕ. вОНИ ЙОМУ Н│ЧОГО НЕ В│ДПОВ│ДАЛИ,
ХИХИКАЛИ ТА ПОПИСКУВАЛИ, КОЛИ В│Н ЗАСИЛЬНО ЛАПАВ ┐Х.
     "у ГОРОД│ ВСЕ НЕ ТАК, ЯК У НАС!"- вИР│ШИВ п│ВНИК │ ХОТ│В ЗНОВ  ДИВИТИСЬ
НА ЧУДАС│Ю, ЯК ПОЧУВ ТОЙ ГОЛОС, ЯКИЙ КУПАЛЬСЬКО┐ НОЧ│ КЕРУВАВ ТАТЯМИ.
     мАЛИЙ ВИВЕРНУВСЯ, ЩОБ БАЧИТИ ТОГО...
     - чУ║Ш, вОЛОСЕ! - шЕПОТ│В У ПОТИЛИЦЮ КНЯЖОМУ ГОНЦЕВ│ СТАВНИЙ ЧОРНОВИДИЙ
МОЛОДИК. - дУРНИК У ЗА┐ЗД│ │З СВО┐М СТРИБУНЦЕМ...
     -  нА  ТЕ  В│Н  │ ДУРНИК,  ЩОБ  СЮДИ  ПРИПЕРТИСЯ │З  СТРИБУНЦЕМ,  -  НЕ
ОБЕРТАЮЧИСЬ, В│ДПОВ│В ГОНЕЦЬ, ЩЕ М│ЦН│ШЕ ТОРСАЮЧИ Д│ВОК.
     - тЮ НА ТЕБЕ, РЕБРА ЗЛАМА║Ш! - зАСИЧАЛА СЛУЖНИЦЯ.
     - тО  ЙДИ ДО  гРЕЧИНА,  МОЖЕ  ТИ  ЙОМУ МИЛ│ША ЗА  КОНЯКУ! -  пРОШЕПОТ│В
ГОНЕЦЬ, ТОРКАЮЧИСЬ ПУХНАСТИМИ ВУСАМИ ПАЛАЮЧОГО Д│ВОЧОГО ВУХА.
     д│ВКА ПРИСНУЛА, АЛЕ НЕ В│ДПОВ│ЛА.
     - сКАЖИ зОРЯН│, НЕХАЙ ПОЧАСТУ║,.. - ШЕПОТ│В ЧОРНОВИДИЙ.
     - нЕ ТРЕ,  - ВПЕРШЕ ОБЕРНУВСЯ ГОНЕЦЬ. -  сТРИБУНЕЦЬ ПРИМ│ТНИЙ. сЬОГОДН│
ВЗЯВ ЙОМУ ТРИ СОНЕЧКА НА бАБИН│М! пОВЕДЕШ КР│ЗЬ БРАМУ - ПРИМ│ТЯТЬ ЗРАЗУ. сАМ
НЕХАЙ ВИВЕДЕ...
     - дОВГО ЧЕКАТИ...  а ГОСТ│  СКОРО  П│ДУТЬ  ДО... хТО ТОД│  В│ЗЬМЕ?.. нЕ
ПЕРЕФАРБУ║Ш...
     - пОГОВОРИМО ВВЕЧЕР│,.. ТАМ, ДЕ ЗАВЖДИ. а ЗАРАЗ - ЗГИНЬ!
     ▓ Д│ЙСНО, гРЕЧИН ЗА МИТЬ  НАЧЕ  КР│ЗЬ  ЗЕМЛЮ ПРОВАЛИВСЯ,  ХОЧА ОСЬ  ТУТ
СТОЯВ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ВХОПИВ ЗА КОМ│Р НЕБОЖА.
     - оЦЕ ТАК НЕДОВГО?!
     - дЯДЬКУ! тУТ ТАКА ТА║МНИЦЯ! я ТОБ│ СКАЖУ!..
     - тС-С-С!  щО  ТУТ У НЬОГО  │З СУГЛОБАМИ?  - гОЛОСНО ПРОКАЗАВ  ДЯДЬКО │
ПРИС│В ДО ЖЕРЕБЦЕВИХ КОПИТ. - гОВОРИ ПОШЕПКИ.
     - дЯДЬКУ! т│ЛЬКИ-НО БУВ ОТОЙ! вОНИ │З КНЯЖИМ ГОНЦЕМ ЗГОВОРЮВАЛИСЬ ПРОТИ
ТЕБЕ...
     - зВ│ДКИ ЗНА║Ш, ЩО ПРО МЕНЕ?
     - вОНИ ЗОЛОТНИКИ СОНЕЧКАМИ  НАЗИВАЛИ, А ЖЕРЕБЦЯ -  СТРИБУНЦЕМ.  ▓ ХОТ│В
гРЕЧИН, ЩОБ зОРЯНА ПОЧАСТУВАЛА ТЕБЕ, ТОБТО П│ДПО┐ЛА...
     - у-У! - зАХРИП│В п│ВЕНЬ │ АЖ ЗБЛ│Д. - тИ... ЛИШАЙСЯ ПРИ... КОНЕВ│... я
П│ДУ МЕДУ ВИП'Ю ТА ПОДУМАЮ.
     т│ЛЬКИ ДЯДЬКО ЗНИК  У ДВЕРЯХ ЗА┐ЗДУ,  В│Н ВИДЕРСЯ НА КОНЯ, │ ЙОМУ ТЕПЕР
ЧЕРЕЗ ГОЛОВИ ГЛЯДАЧ│В БУЛО ДОБРЕ ВИДНО ЛИЦЕД│┐В.
     хЛОПЧИК  СТОЯВ  У  РОЗМАЛЬОВАНО┐  Д│ВКИ НА  ПЛЕЧАХ  │  ЖОНГЛЮВАВ ТРЬОМА
РЕДЬКАМИ, А Д│ВКА ТРЬОМА ЗАХАЛЯВНИКАМИ.  нИЩ│ВН│ ЛЕЗА  МИГОТ│ЛИ В  ПОВ│ТР│ │
ЗБЛИСКУВАЛИ НА СОНЦ│ СЛ│ПУЧИМИ СПАЛАХАМИ.
     оСЬ ХЛОПЧИНА ВПУСТИВ ОДНУ РЕДЬКУ, │ ВОНА В ПОВ│ТР│ НАКОЛОЛАСЬ НА В│СТРЯ
НОЖА. зА ТИМ ДРУГА │ ТРЕТЯ.
     вС│ ЗАГУКАЛИ, ЗАПЛЕСКАЛИ.
     хЛОПЧИК  СКОЧИВ  НА  ЗЕМЛЮ │, ВТИРАЮЧИ РЯСНИЙ  П│Т  │З ЗАСМАГЛОГО ЧОЛА,
ПОЧАВ З ТАЦЕЮ ОБХОДИТИ ГЛЯДАЧ│В.
     пОКИ ОДН│ ЩОСЬ ПОДАВАЛИ, │НШ│ ТИМ ЧАСОМ ШВИДЕНЬКО В│ДСТУПАЛИ, Н│БИ Й НЕ
ВОНИ Т│ЛЬКИ-НО ГОЛОСНО ЗАХОПЛЮВАЛИСЬ СПРИТНИМИ СКОМОРОХАМИ.
     п│ВНИК ТЕЖ НЕ СТАВ РОЗСИДЖУВАТИСЬ НА КОН│, А СКОЧИВ НА ЗЕМЛЮ.
     нАТОВП   РОЗПОРОШИВСЯ,   │   П│Д   СТ│НОЮ  НА  КОЛОД│  ЛИШИВСЯ   СИД│ТИ
ХЛОПЧИК-ЛИЦЕД│Й  ПОРУЧ ВЕЛИКО┐  ТОРБИ. кОЗА  НАМАГАЛАСЬ  ВСТРОМИТИ  МОРДУ  В
ТОРБУ, А ХЛОПЧИК ┐┐ В│ДШТОВХУВАВ.
     - тИ ЗВ│ДКИ? - сПИТАВ п│ВНИКА, НАДКУСУЮЧИ ПИШНИЙ КАЛАЧ.
     - зВ│ДТ│ЛЯ! - мАХНУВ п│ВНИК НА вЕРХН║ м│СТО.
     - нЕ БРЕШИ, ТИ НЕ КИЯНИН!
     - тА  Х│БА Я БРЕШУ? я  З нИЖНЬО┐ рУДНИЦ│. мИ ДО ГРАДУ ПРИЙШЛИ НА КНЯЖИЙ
УРОК.
     - тО ВИ КНЯЖ│ ХОЛОПИ?
     - н│.  дЯДЬКО БОРЖНИК БОЯРИНА сУДОМИРА. а ВС│ МИ  В│ЛЬН│ РАТА┐. тО  В│Н
ОДИН ТАКИЙ...
     - а  К│НЬ НЕ ВАШИЙ? бОЯРСЬКИЙ? - сПИТАВ МАЛИЙ ЛИЦЕД│Й, В│ДЛОМЛЮЮЧИ ШМАТ
КАЛАЧА │ ПОДАЮЧИ п│ВНИКОВ│.
     - дЯКУЮ  КРАСНО!  тО ДЯДЬКО ПЕЧЕН│ГА ПОЛОНИВ НА  рОС│, А  ОГИРЯ  ЗАБРАВ
СОБ│. в│Н СЬОГОДН│ НА  бАБИН│Й  тОРЖКУ ВИГРАВ ТРИ ВОЛОДИМИРОВИХ ЗЛАТНИКИ!  -
пОХВАЛИВСЯ п│ВНИК, ЗАКОВТУЮЧИ СМАЧНИЙ КАЛАЧ.
     - дИВ│ТЬСЯ, ЩОБ ТАТ│ ЙОГО НЕ ЗВЕЛИ!
     - чОГО МАЮТЬ ЗВЕСТИ?
     - бО ДЕ ХОРОШ│ КОН│, ЗРАЗУ Ж ТАМ гРЕЧИН З'ЯВЛЯ║ТЬСЯ. а СЬОГОДН│ ОСЬ ТУТ
ВИГУЛЬКНУВ. сАМ БАЧИВ.
     - яКИЙ В│Н │З СЕБЕ, ТОЙ гРЕЧИН? - сХИТРУВАВ п│ВНИК.
     - чОРНЯВИЙ ТАКИЙ, З  ЛИЦЯ ГАРНИЙ. зА  НИМ Д│ВКИ ПРОСТО СОХНУТЬ. а  ЙОМУ
Т│ЛЬКИ КОН│. в│Н ┐Х М│НЯ║,  ПРОДА║.  кАЖУТЬ, ЩО В│Н  ВСЯКУ  ТАТЬБУ  НА КОНЕЙ
НАПРАВЛЯ║. аЛЕ ПОКИ-ЩО ЙОГО Н│ХТО НЕ ЗЛОВИВ. сПРИТНИЙ, ГАДЮКА...
     - а В│Н СПРАВД│  гРЕЧИН? чИ  ТАК  НАЗВАЛИ, БО В│Н НА ГРЕЧИНА  СХОЖИЙ? -
сПИТАВ п│ВНИК.
     -  бО В│Н БАЙСТРЮК,  -  МАЛИЙ  ЛИЦЕД│Й  В│ДШТОВХНУВ  КОЗУ В│Д  ТОРБИ │,
ОЗИРНУВШИСЬ,  НАБЛИЗИВ ЛИЦЕ  ДО п│ВНИКА. - ▓ КАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО  ЙОГО МАТИ БУЛА
ПОЛЮБОВНИЦЕЮ аНАСТАСА.
     - яКОГО аНАСТАСА? - тАК САМО ТИХО СПИТАВ п│ВНИК.
     -  тЮ НА ТЕБЕ!  щО ТО ЗНАЧИТЬ  НЕ КИЯНИН! гРЕЧИНА аНАСТАСА ДО кИ║ВА САМ
вОЛОДИМИР ПРИВ│З │ ПОСТАВИВ ГОЛОВНИМ ПРИ дЕСЯТИНН│Й ЦЕРКВ│. а ХТО ГОЛОВНИЙ У
дЕСЯТИНН│Й - ТОЙ ГОЛОВНИЙ НАД УС│МА ПОПИНАМИ. тОЙ аНАСТАС БУВ НАЙБАГАТШИЙ НА
рУС│. ▓З ЗОЛОТИХ МИСОК  ┐В  │  З  КРИШТАЛЕВИХ КЕЛИХ│В  МЕД  ПИВ!  йОГО КНЯЗЬ
яРОСЛАВ,  ЯК ЗДОБУВ кИ┐В, ПОСТАВИВ ГОЛОВНИМ НАД СВО┐МИ СКАРБАМИ. нУ, А ПОТ│М
ЛЯХИ  ДОБУЛИ  кИ┐В,  А  яРОСЛАВ УТ│К  ДО нОВГОРОДА. тОД│ ЗРАЗУ  ТОЙ  аНАСТАС
ПЕРЕКИНУВСЯ  ДО КОРОЛЯ  ЛЯХ│В бОЛЕСЛАВА │ ЙОГО  ЗЯТЯ,  ОКАЯННОГО сВЯТОПОЛКА.
пОТ│М  КИЯНИ  │  ПРОСТА  ЧАДЬ ПО ВС│Й рУС│  П│ДНЯЛИСЬ ПРОТИ ЛЯХ│В.  сТАЛО ┐М
НЕПЕРЕЛИВКИ, ВОНИ ПОХАПАЛИ ВЕЛИКИЙ-ПРЕВЕЛИКИЙ ПОЛОН │ ВСЯКОГО ДОБРА НАШОГО │
ЧКУРНУЛИ У СВО┐ ЗЕМЛ│. ▓ ХИТРИЙ аНАСТАС, ЗАГАРБАВШИ СКАРБИ яРОСЛАВА,  ТЕЖ │З
НИМИ ДРЕМЕНУВ. сАМ ЧУВ - ЛЮДИ СТАРШ│ ГОВОРИЛИ, ЩО Й гРЕЧИН  │З ЛЯХАМИ ПОБ│Г,
А  ПОТ│М ПОВЕРНУВСЯ. кНЯЖ│ СЛУГИ ЙОГО  МОРДУВАЛИ,  ЩОБ ВИВ│ДАТИ В  НЬОГО ПРО
аНАСТАСА. тА В│Н ЗАТЯВСЯ НА СВО║МУ, ЩО  Н│ЧОГО ПРО аНАСТАСА НЕ ЗНА║, │  Н│БИ
аНАСТАС ЙОМУ НАВ│ТЬ НЕ БАТЬКО. н│БИ ЙОГО БАТЬКО - ТО СЛУГА аНАСТАСА...
     - ▓ ЗВ│ДКИ ТИ ВСЕ ЗНА║Ш?!
     - бО МИ ВСЕ МЕЖИ ЛЮДЕЙ ТОВЧЕМОСЯ! а ЛЮДИ ЗАВЖДИ ЩОСЬ РОЗКАЖУТЬ! .
     - сЛУХАЙ! а МОЖНА ПОРОСЯ НАВЧИТИ? нУ, ЩОБ ВОНО, ЯК ОТО КОЗА, ТАНЦЮВАЛО?
     - щО ПОРОСЯ?  оТ КОТА ВАЖКО НАВЧИТИ.  у МЕНЕ  ║ К│Т.  мУРК│Т. нА ГУСЛЯХ
ГРА║! бЕРЕ ОТАКО ПАЗУРАМИ │ СТРУНИ ЩИПЛЕ! оТО ШТУКА!
     - а МО║ ПОРОСЯ, хОДУ, МОЖНА ПРИВЕСТИ ДО ТЕБЕ, ЩОБ ТИ НАВЧИВ?
     - мОЖНА... т│ЛЬКИ ЩО ТИ МЕН│ ДАСИ?
     - нОЖА! - ▓ п│ВНИК ВИСМИКНУВ ЛЕЗО │З П│ХОВ.
     - дАВАЙ НОЖА │ ЗАВТРА ПРИХОДЬ
     - е, Н│! сПОЧАТКУ НАВЧИ.
     - нУ, ТОД│ ПРИХОДЬ ЗАВТРА ЗРАНКУ, Т│ЛЬКИ НЕ ГОДУЙ В│Д  НОЧ│ │ ТРИМАЙ НА
ПРИВ'ЯЗ│. мИ ОТАМО ЖИВЕМО, ЗА ТИМ ПАК│ЛЛЯМ УС│М РОДОМ... тЕБЕ ЯК ЗВАТИ?
     - п│ВНИКОМ! а ТЕБЕ?
     - лЮТОМ МЕНЕ  ЗВАТИ... дИВИСЬ, ДИВИСЬ! - зАШЕПОТ│В МАЛЕНЬКИЙ ЛИЦЕД│Й. -
гРЕЧИН П│ШОВ  НА оБОЛОНЬ ДО КОНЯР│В. вОНИ  ТАМ  ВНОЧ│ ЗБИРАЮТЬСЯ  -  В КОСТ│
ГРАЮТЬ, ВИНО-МЕД П'ЮТЬ. дО НИХ ТУДИ │ ЧУЖ│ Ж│НКИ Б│ГАЮТЬ НА ГУЛЬБИЩА...
     пО  СОСНОВИХ БОЛОНКАХ Х│ДНИКА  ЛЕГКО КРОКУВАВ  СТАВНИЙ гРЕЧИН. бУРЯКОВЕ
КОРЗНО НА Л│ВОМУ ПЛЕЧ│. кИЙ З БРОНЗОВОЮ РУКОЯТТЮ ЗАКЛАВ ЗА ПЛЕЧ│.
     дЕСЬ НА СУС│ДН│Й ВУЛИЦ│ НАЧЕ СР│БНИЙ ДЗВ│Н БАМКАВ ДО ВЕЧ│РНЬО┐ СЛУЖБИ.
     - у НИХ,  ЗНА║Ш, НАЙБ│ЛЬШИЙ  ДЗВ│Н НА  пОДОЛ│. зАВБ│ЛЬШКИ  │З  ЦЕБРО! -
пОЯСНИВ лЮТ.
     тУТ ВИСТУПИВ  │З ДВЕРЕЙ ЗА┐ЗДУ  ЗДОРОВАНЬ, ВДОВОЛЕНО  ВТИРАЮЧИ ВУСА. зА
НИМ Д│ВКА ЩОСЬ НЕСЛА У ФАРТУШИН│.
     лЮТ П│ДМОРГНУВ п│ВНИКОВ│ │,  СХОПИВШИ  ВАЖКУ  ТОРБУ НА ПЛЕЧЕ, А КОЗУ ЗА
ПОВ│ДЕЦЬ, ПОСП│ШИВ ЗА ДОРОСЛИМИ. а В ЗА┐ЗД│ ВСЕ ТНУЛА ВЕСЕЛА МУЗИКА. нЕБАВОМ
│  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ З'ЯВИВСЯ У ДВЕРЯХ. зРАЗУ КОНЯ ЗА ВУЗДУ, │ ШВИДКО  ПОТЯГ │З
ДВОРУ
     хРЕСТЯЧИСЬ  П│СЛЯ  КОЖНОГО ПЕРЕБОРУ  ДЗВОН│В,  ПРОСТО Б│Г ДО  вЕРХНЬОГО
м│СТА.
     мАЛИЙ,  ОЗИРАЮЧИСЬ НА ВС│ БОКИ, ЗАГИКУЮЧИСЬ  В│Д ХВИЛЮВАННЯ, ВИКЛАВ УС│
НОВИНИ, │ НАВ│ТЬ ПРО КОТА, ЩО НА ГУСЛЯХ ГРА║.
     дЯДЬКО СПИНИВСЯ ЗА  ЗВОРОТОМ,  П│Д УРВИЩЕМ,  │ НАКАЗАВ  ПОВТОРИТИ  ВСЕ.
пОТ│М ЩЕ РАЗ.
     н│ЧОГО  НЕ  В│ДКАЗАВ  │. ЗНОВ  ПОТЯГ КОНЯ НАГОРУ.  вЖЕ  ПЕРЕД  ВОР│ТЬМИ
В│ДВ'ЯЗАВ КАПШУК │ ВИДОБУВ ДРУГИЙ ЗОЛОТНИК.
     - зАВЕДИ КОНЯ ДО ГОРОДНИКА. дАЙ ЙОМУ ОЦЬОГО ЗОЛОТНИКА │ СКАЖИ:  "нАЙМИ,
ГОСПОДИНЕ, РОБ│ТНИКА НА ЗАМ│НУ МО║МУ ДЯДЬКУ п│ВНЮ'.
     - тА ЗА НЬОГО МОЖНА ДЮЖИНУ НАЙНЯТИ!.. я РАХУВАВ!..
     -  нЕ ПЕРЕБИВАЙ! тОБ│  Б  Т│ЛЬКИ ВСЕ РАХУВАТИ, ТА М│РЯТИ. сАМ ТИ ЗАБЕРИ
СВО║ ПОРОСЯ ТА рЕП'ЯХА, ТА ЙДИ НА пОД│Л ДО ХАЗЯ┐НА БЕРЛИНИ...
     - тО┐, ЩО С│ЛА НА М│ЛИНУ?
     - аГА! сЛУХАЙ  УВАЖНО  - ПОПРОХАЙ  У НЬОГО,  ЩОБ СХОВАВ ТЕБЕ.  пРО МЕНЕ
Н│ЧОГО НЕ КАЖИ. а ЙОМУ  ПОЯСНИ  ТАК - ДЯДЬКО КУДИСЬ ПОДАВСЯ, А БОЯРСЬК│ ЛЮДИ
ХОТЯТЬ ТЕБЕ ПРОДАТИ В НЕВОЛЮ...
     - х│БА ТАКЕ МОЖЕ БУТИ?! - зАТРЕМТ│В ХЛОПЧИК.
     -  вСЕ МОЖЕ  БУТИ. п│ДЛОТОЮ ВСЕ  ЖИТТЯ НАПОВНЕНО.  яКЩО Я  ДО  ЖНИВ  НЕ
ПОВЕРНУСЬ,  ПРОСИСЬ  │З НИМ НА ЛОД│┐  ДО ▓СКОРОСТЕНЯ.  тАМ НА ЯРМАРКУ  ПИТАЙ
ЛЮДЕЙ  │З  НАШОГО КРАЮ.  кОГОСЬ  ОБОВ'ЯЗКОВО  ЗНАЙДЕШ.  оСЬ ТОБ│ ТРИ НОГАТИ.
т│ЛЬКИ НЕ МАРНУЙ ГРОШ│! чУ║Ш?!! пОСП│ШАЙ! чУ║Ш?!!
     - а ТИ? я З ТОБОЮ! я ДОПОМОЖУ!..
     - зАРАЗ ГОЛОВОС│К БУДЕ! а ДО ТОГО Я СЛ│Д ГНАТИМУ. цЕ ТОБ│ НЕ  П│Д СИЛУ.
зАВАЖАТИМЕШ... ▓ДИ З бОГОМ!..
     пЕРЕХРЕСТИВ ХЛОПЧИКА, А САМ ПРОСТО КИНУВСЯ Б│ГЦЕМ НАЗАД НА пОД│Л.
     п│ВНИК УСЕ ЗРОБИВ, ЯК НАКАЗАВ ДЯДЬКО - ОГИРЯ ЛИШИВ У ГОРОДНИКА │ В│ДДАВ
ЗОЛОТОГО НА РОБ│ТНИКА, А хОДУ │ рЕП"ЯХА ЗАБРАВ │З РОБОЧОГО ПОДВ│Р"Я.
     гЕТЬ П│Д Н│Ч Д│СТАВСЯ п│ВНИК НА пОД│Л │ НАСКОЧИВ НА ДОВГИЙ Х│Д. бУЛО ┐Х
МОЖЕ  З  ДЮЖИНУ, СКОМОРОХ│В. ж│НОК, Д│ВЧАТ, ХЛОПЦ│В │ ЧОЛОВ│К│В. нАВ│ТЬ  Д│Д
СТАРИЙ З ГУСЛЯМИ  ДИБАВ.  вЕЛИ  КОЗУ │ ВЕДМЕДЯ. пОПЕРЕДУ З Л│ХТАРЕМ ГЛИНЯНИМ
ЗДОРОВИЙ  МОЛОДИК. в К│НЦ│ ХОДУ ВИСТУПАВ КАРООКИЙ лЮТ. ▓  ТЕЖ  Н│С Л│ХТАР НА
ДОВГ│М ДЕРЕВ'ЯН│М ДЕРЖАКУ.
     - гЕЙ, п│ВНИКУ!  - пЕРШИМ  ПРИМ│ТИВ  ЗНАЙОМОГО МАЛИЙ  СКОМОРОХ. - йДЕМО
ЗАБАВЛЯТИ ГОСТЕЙ-КУПЦ│В ДО │ЛЛ│НСЬКОГО ЗА┐ЗДУ. хОД│МО!
     - а СТАРШ│ ЩО?
     - н│ЧОГО! п│ШЛИ! я ТЕБЕ ЗАПРОШУЮ!..
     тА ВСЕ Ж ПЕРЕБ│Г НАПЕРЕД │ СПИТАВ У  ВУЯ  лЮТОВОГО. пОХМУРИЙ  ЗДОРОВАНЬ
МАХНУВ РУКОЮ, МОВЛЯВ - НЕХАЙ │ДЕ.
     п│ВНИК, ПРИТРИМУЮЧИ НА ПОВ│ДЦЯХ НЕВГАМОВНОГО хОДУ ТА ПОХМУРОГО рЕП"ЯХА,
ЩО ВСЕ ГАРЧАВ НА ВЕДМЕДЯ, ПОЧИМЧИКУВАВ КРИВИМИ ПОД│ЛЬСЬКИМИ ВУЛИЦЯМИ.
     ц│ЛУ Н│Ч ВОНИ ПРОБУЛИ У НАЙБАГАТШ│М ЗА┐ЗД│ ПОД│ЛЬСЬК│М, Б│ЛЯ ▓ЛЛ│НСЬКО┐
ЦЕРКВИ.
     п│ВНИК Н│ЧОГО САМ НЕ РОБИВ │ ЗВ│Р│ ЙОГО Н│ЧОГО НЕ  РОБИЛИ, А ПРОТЕ ЙОМУ
ВДАЛОСЯ  ПРИГОСТИТИСЬ  │ ГОР│ХАМИ, │ Ф│ГАМИ, │ КАЛАЧАМИ, │ КОРЖАМИ...  ▓  ЩЕ
ЧОГО Т│ЛЬКИ НЕ ПОКУШТУВАВ │З ПУНДИК│В ХЛОПЧИНА!
     а  СК│ЛЬКИ ВСЬОГО  ПОБАЧИВ  ТА  ПОЧУВ!  оСОБЛИВО  Ж  ЙОГО  ВРАЗИЛИ ДВО║
СКОМОРОХ│В - ТОЙ ПЕРШИЙ СИЛАЧ, ЩО З Л│ХТАРЕМ БУВ, │ СТАРЕЗНИЙ Д│ДУСЬ-ГУСЛЯР.
мОЛОДОМУ ДЛЯ ВПРАВИ НАТЯГЛИ М│ЦНУ ЛИНВУ М│Ж ГОРИЩЕМ КОМОРИ ТА КОНЮШН│. ▓ В│Н
ПРОЙШОВ ПО ЛИНВ│ ТУДИ Й НАЗАД.
     а Д│Д СП│ВАВ  П│Д ГУСЛ│ ПРО ПОХОДИ ▓ГОРЯ НА ГРЕК│В,  ПРО  СМЕРТЬ В│ЩОГО
оЛЕГА, ПРО ХЛОПЦЯ-ОТРОКА, ЩО ЗДУРИВ ПЕЧЕН│Г│В │ ВИЗВОЛИВ КИЯН.
     а КОЛИ ВС│ СТОМЛЕН│  Н│ЧНОЮ ВЕРЕМ│║Ю ВЕРТАЛИСЬ НА  СВ│ТАНКУ ДОДОМУ,  ТО
п│ВНИК НЕ ЙШОВ, А, ЗДАВАЛОСЬ, ТАНЦЮВАВ, │ РАД│СТЬ │ БАДЬОР│СТЬ ТРИМАЛИ  ЙОГО
В СИЛ│.
     ▓ ТАК ЙОМУ ХОТ│ЛОСЯ СТАТИ ВПРАВНИМ  │ СМ│ЛИВИМ СКОМОРОХОМ, ЩО  МОЖЕ  ПО
ЛИНВ│ ХОДИТИ  │ МЕЧАМИ  ЖОНГЛЮВАТИ, │ ХОТ│ЛОСЯ ПОБАЧИТИ  цАРГОРОД ЗОЛОТИЙ, │
ХОТ│ЛОСЯ ЧУЖ│ МОВИ ЗНАТИ, ЯК СЛАВНИЙ КИ┐ВСЬКИЙ ОТРОК.
     в│Н  ЗОВС│М НЕ БАЧИВ, ЯК│ СТОМЛЕН│, П│ДУПАЛ│ ДУХОМ ЛИЦЕД│┐. в│Н ЧУВ, ЩО
ВОНИ ГОВОРЯТЬ, │ ЗОВС│М НЕ БРАВ СОБ│ В ГОЛОВУ,  ЩО ГОСПОДАР ПОЖАДЛИВИЙ, │ ЩО
ЙОГО ЧЕЛЯДНИКИ ВСЕ ЗА НИМИ НАЗИРАЛИ, ЩОБ ВОНИ ЧОГО НЕ  ПОЦУПИЛИ, А ЗАПЛАТИЛИ
┐М УДВ│Ч│ МЕНШЕ, Н│Ж БУЛО ОБ│ЦЯНО.
     п│ВНИК  МОВЧАВ, А  ДУША  ЙОГО СП│ВАЛА  В│Д  РАДОСТ│. тА  ЩЕ ЗДОРОВЕННИЙ
МЕДОВИЙ ПРЯНИК  ЗА ПАЗУХОЮ ПЕРЕКОНЛИВО СВ│ДЧИВ, ЩО  ЖИТТЯ ВЕСЕЛЕ ТА ЩЕДРЕ. а
ВЕДМ│ДЬ, ЩО ПОРУЧ ТР│СКОТ│В ПАЗУРЯМИ ПО Х│ДНИКУ, СТВЕРДЖУВАВ Н│БИ  - ВОНО ДО
ВСЬОГО ЩЕ Й КАЗКОВЕ!
     яК  ПРИЙШЛИ  ДОДОМУ,  ТО  ПРОСТО  ПОПАДАЛИ НА  ЛАВКИ ТА П│Л │  СПАЛИ ДО
ПОЛУДНЯ.
     кР│М СТАРОГО ГУСЛЯРА, п│ВНИКА ТА  ЙОГО ЗВ│РЯТ,  ЩО ШАСТАЛИ ПОДВ│Р'ЯМ  │
ВСЕ ОБНЮХУВАЛИ, ДОСЛ│ДЖУВАЛИ
     пОБАЧИВШИ,  ЩО п│ВНИК НЕ ЛЯГА║ СПАТИ, ГУСЛЯР ПОПРОХАВ ДОПОМОГТИ. пОКЛАВ
РОЗБОВТАН│,  РОЗЛАДНАН│  ГУСЛ│  СОБ│  НА  КОЛ│НА,  А  п│ВНИКА  ПОСТАВИВ  ПРИ
СПРАВНИХ. ▓  СКАЗАВ  ВДАРЯТИ  ПО  СТРУНАХ. а  САМ  П│Д Т│ ЗВУКИ  П│ДСТРОЮВАВ
РОЗЛАДНАН│.  уДАРИТЬ  К│ЛЬКА РАЗ│В ПО СВО┐Х ГУСЛЯХ СТАРИЙ,  ПРИСЛУХА║ТЬСЯ, А
ТОД│ ПРОСИТЬ МАЛОГО п│ВНИКА ПОВТОРИТИ ТЕ Ж САМЕ НА ДОБРИХ ГУСЛЯХ. ▓  Н│ЧОГО,
ДО ЛАДУ ВИХОДИЛО.
     тАК ВОНИ ЧИМАЛО ЧАСУ НА ГУСЛ│ ВИТРАТИЛИ, ПОКИ СТАРИЙ СКАЗАВ:
     - з ТЕБЕ ДОБРИЙ ПОМ│ЧНИК. п│ШЛИ, ПООБ│ДА║МО, МИ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАЛИ.
     кОЛИ ВОНИ ЛАСУВАЛИ КУПЕЦЬКИМИ ПИРОГАМИ, ПРОБУДИЛИСЬ лЮТ │ КАНАТОХОДЕЦЬ,
│ ЗРАЗУ Ж ДО СТОЛУ.
     кАНАТОХОДЕЦЬ, В│Н ЩЕ Й З МЕЧЕМ ТАНЦЮВАВ, НЕВДОВОЛЕНО ЗАУВАЖИВ СТАРОМУ:
     -  тИ,  Д│ДУ,  ТАК  ГОСТЕЙ  ЧАСТУ║Ш, Н│БИ  ТИ ОТАМАН.  хТО  ЗНА║,  ЯКИЙ
ЗАРОБ│ТОК БУДЕ ЗАВТРА НА БАЗАР│.
     п│ВНИКОВ│ В│Д  СОРОМУ, ЩО ПРО НЬОГО ТАКЕ ВИГОВОРЮЮТЬ СТАР│Й  ЛЮДИН│, ТА
ЩЕ ЗА СТОЛОМ, ШМАТ ЗАСТРЯГ У ГОРЛ│.
     - кОЛИ Я ПОМРУ - ХТО ВАМ УС│М ГРАТИМЕ? кОГО ВИ ЗАРАЗ МОЖЕТЕ ЗАПРОСИТИ З
ГУСЛЯР│В? хТО В ТАКЕ КОДЛО П│ДЕ? гУСЛЯР│ ХОРОШ│ НЕ ЛЮБЛЯТЬ СР│БЛОМ Д│ЛИТИСЬ.
     - тО ТИ  ЙОГО  ЗБИРА║ШСЯ ВЧИТИ?  сК│ЛЬКИ РОК│В  ТИ  САМ ВЧИВСЯ? сК│ЛЬКИ
РОК│В ВИТРАТИВ?
     - оЦЕ ВЖЕ  НЕ ТВО║ СВИНЯЧЕ Д│ЛО!  мЕНЕ НЕ БУЛО  КОМУ  ВЧИТИ. а ЙОГО - Я
ВЧИТИМУ!
     п│ВНИКОВ│  АЖ СЕРЦЕ ЗАКАЛАТАЛО В│Д РАДОСТ│,  ЩО  ТАКИЙ  ГУСЛЯР САМ ЙОГО
ОБРАВ ДЛЯ НАВЧАННЯ.
     п│СЛЯ Ц│║┐  КОРОТКО┐ СУТИЧКИ ЗА СТОЛОМ НА  п│ВНИКА ВЖЕ Н│ХТО НЕ ЗВЕРТАВ
УВАГИ, НЕ ЗИРКАВ, ЩО В│Н НА ДУРНЯЧКА У НИХ ХЛ│Б ┐СТЬ.
     а  КОЛИ  лЮТ  ПРОБУДИВСЯ,  ТО  ЙОГО  ЗРАЗУ  п│ВНИК  ПОПРОХАВ,  ЩОБ  В│Н
КОТА-ГУСЛЯРА ПОКАЗАВ. лЮТ ПОДИВИВСЯ НА ХЛОПЧИКА ОКРУГЛИМИ ОЧИМА.
     - нУ Й ЗАБУВАКА ТИ! я Ж ТОБ│ ВЖЕ КАЗАВ, ЩО В│Н ЖИВ У НАС, А ПОТ│М П│ШОВ
НА жИТН│Й БАЗАР. тАМ  СТРАШЕННО БАГАТО  МИШЕЙ У КОМОРАХ. тУДИ КОТИ З│ ВСЬОГО
пОДОЛА ЗБ│ГАЮТЬСЯ.
     п│ВНИК СПЕРЕЧАТИСЬ НЕ СТАВ, АЛЕ ЗРОЗУМ│В - лЮТ БРЕШЕ ЙОМУ │ НЕ МИГНЕ.
     з ТОГО ДНЯ СИВОБОРОДИЙ СТАРЕЦЬ  МОЖЕ ПО  П│ВДНЯ  НАВЧАВ п│ВНИКА. с│ДАЛИ
ОДИН  ПРОТИ  ДРУГОГО.  гУСЛЯР ПОКАЗУВАВ,  ЯК  ЩИПАТИ СТРУНИ, ЯК  ВДАРЯТИ  ПО
СТРУНАХ, ЯК ПРИГЛУШУВАТИ ЗВУК.
     кОЛИ СТАРЕЗНИЙ ГУСЛЯР БАЧИВ, ЩО п│ВНИК СТОМИВСЯ, В│Н ГОВОРИВ:
     - щОСЬ У МЕНЕ ПАЛЬЦ│ ЗОМЛ│ЛИ... щО ТО ЗНАЧИТЬ СТАР│СТЬ. п│ДИ,  п│ВНИКУ,
П│ДИ ПОГРАЙСЯ. оН ХАЙ ТЕБЕ лЮТ НАВЧИТЬ НОЖА МЕТАТИ. в│Н ХОЧ БРЕХУН ВЕЛИКИЙ │
ХВАЛЬКО, АЛЕ НОЖА КИДА║ ДОБРЕ... я, КОЛИ │З сВЯТОСЛАВОМ ХОДИВ, ДУЖЕ МЕНЕ Н│Ж
ВИРУЧАВ. яКОСЬ НА МЕНЕ ПЕЧЕН│Г З  БУЛАВОЮ  НАПАВ, А Я МЕТНУВ  НОЖА - ТОЧНО В
ГОРЛЯНКУ. гАЙ, ГАЙ, СПЛИВЛО, МИНУЛО!..
     сТАРИЙ П│ДН│МАВ НАД ДЗВ│НКИМИ СТРУНАМИ ВУЗЛУВАТ│ ТРЕМТЯЧ│ ПАЛЬЦ│.
     - йДИ, ЙДИ п│ВНИКУ! н│Ж - ЗБРОЯ НАЙПЕРША! бЕЗ  НОЖА ЧОЛОВ│К Н│ЩО! хТО Б
В│Н НЕ БУВ - ЧИ СМЕРД, ЧИ ГОРОДЯНИН, ЧИ  БОЯРИН!  н│Ж ТЕБЕ ПОРЯТУ║  СКР│ЗЬ │
ЗАВЖДИ - │ ВНОЧ│, │ ВДЕНЬ, │ ЗА СТОЛОМ, │ В Л│ЖКУ...
     -  а  Я НОЖА ПООБ│ЦЯВ  лЮТУ, ЯКЩО В│Н НАВЧИТЬ  хОДУ ТАНЦЮВАТИ. яК  ЖЕ Я
ТЕПЕР?..
     - нЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ. яКЩО ТИ НОЖА СВОГО В│ДДАСИ лЮТУ, Я ТОБ│ СВОГО ПОДАРУЮ.
в│Н │З ДАЛЕКО┐ АГАРЯНСЬКО┐ ЗЕМЛ│.
     ▓ Б│ЛОГОЛОВИЙ СТАРЕЦЬ  ВИДОБУВ З-ЗА ПАЗУХИ НОЖА З ВУЗЬКОЮ  КОЛОДОЧКОЮ │
ШИРОКИМ ЛЕЗОМ. зАЧЕПИВ ТОВСТИМ Н│ГТЕМ БЛАКИТНЕ ЛЕЗО, │ ПОЧУВСЯ ЗВУК ДЗВ│НКИЙ
│ ЧИСТИЙ, НАЧЕ СР│БНИЙ.
     гУСЛЯР ДОТРИМАВ СЛОВА │ В│ДДАВ п│ВНИКОВ│ НОЖА САМЕ ТОД│, КОЛИ ВС│ ЛАЯЛИ
п│ВНИКА │ КЕПКУВАЛИ З НЬОГО.
     т│ЛЬКИ ГУСЛЯР-Д│ДУСЬ СМ│ЯВСЯ.
     - тА ЧИ ВИ ПОКАЗИЛИСЬ  - З-ЗА ЧУЖОГО СР│БЛА  ПЕРЕЙМАТИСЬ.  мОЖЕ ТО ЙОГО
гОСПОДЬ бОГ  ВИПРОБОВУВАВ?.. дАВАЙ, ДИТИНО, ГУСЛ│ НАСТРО┐МО, ЯКЩО  ПАЛЬЦ│ НЕ
БОЛЯТЬ.
     -  тА  Н│, ВЖЕ НЕ  БОЛЯТЬ, -  ОЗВАВСЯ п│ВНИК,  А ДУМКОЮ ДО Т│║┐  СУБОТИ
ПОВЕРНУВСЯ. у  П'ЯТНИЦЮ  ВОНИ  ХОДИЛИ  НА пОД│ЛЬСЬКЕ  ТОРЖИЩЕ. гРАЛИ,  ГРОШ│
ЗАРОБЛЯЛИ.  тУТ   ЩОП'ЯТНИЦ│   БУВ   ЯРМАРОК.  пОВЕРТАЛИСЬ  ОП│ВНОЧ│.  п│СЛЯ
СПЕКОТНОГО  ДНЯ ЗАДУХА БУЛА СТРАШЕННА, │ СТАРИЙ  ГУСЛЯР ПРОСТО  УМЛ│ВАВ  В│Д
БОЛЮ В  СЕРЦ│.  сПАДАЮЧИМ  ГОЛОСОМ  БЛАГАВ гОСПОДА ДАТИ  ЙОМУ  ПОБАЧИТИ СХ│Д
СОНЦЯ. дО ПОДВ│Р'Я ЙОГО ТЯГЛИ П│Д РУКИ, БО НОГИ ВЖЕ НЕ ТРИМАЛИ СТАРОГО.
     ▓ САМЕ ТОД│  ЗАВИЛИ В│ТРОВ│┐ НАД вЕРХН│М м│СТОМ, ЗАСВ│ТИЛИСЬ НЕЗЛ│ЧЕНН│
ЗМ│┐СТ│ СПАЛАХИ. зЕМЛЯ Й ПОВ│ТРЯ ЗДРИГНУЛИСЬ В│Д ГРОМОВИВЕРЖЕННЯ.
     оБЕРНУВШИСЬ ДО СТАРОГО,  п│ВНИК ПОБАЧИВ ПРИ БЛАКИТНОМУ СПОЛОХУ - СТАРИЙ
ОЖИВА║! дИХАННЯ ЙОГО ВИР│ВНЯЛОСЯ │ В│Н ПОЧИНАВ ЗВОДИТИСЬ НА Л│КТ│.
     хЛОПЧИК  ЗРАД│В  │,  НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА  СТРАШНИЙ ГУРК│Т  ГРОМУ  │  СЛ│ПУЧ│
БЛИСКАВКИ, ПРИМОСТИВСЯ НА ЛАВ│ │ МИТТЮ ЗАСНУВ.
     пОТ│М НАЧЕ НА СВ│ТАНН│ ХТОСЬ П│Д│ЙШОВ │ ЗБУДИВ  ЙОГО  В│Д ЛИПУЧОГО СНУ.
кДИНЕ, ЩО В│Н М│Г СТВЕРДИТИ ПОТ│М - ОДЯГ У ТОГО, КОГОСЬ, БУВ НАЧЕ ЗОЛОТАВИЙ.
     п│ВНИК  ПРОТЕР ОЧ│. дВЕР│  В│ДХИЛЕН│.  ▓  КР│ЗЬ  ДВЕР│,  │ КР│ЗЬ  В│КНО
ВЛИВАЛОСЯ ХОЛОДНЕ ВОЛОГЕ ПОВ│ТРЯ.
     щЕ РАЗ ПРОТЕР ОЧ│. б│ЛЯ ЛАВКИ Н│ХТО НЕ СТОЯВ - ВС│Х ПОБОРКАВ НЕСТРИМНИЙ
СОН...
     пОТ│М В│Н Н│КОЛИ  ТАК │ НЕ ЗМ│Г УСВ│ДОМИТИ, ЧОМУ САМЕ В│Н П│ШОВ  НАГОРУ
ДО  дЕСЯТИННО┐,  А  НЕ ДО  ▓ЛЛ│НСЬКО┐  ЦЕРКВИ,  НАПРИКЛАД.  зНАВ,  ЩО  ТРЕБА
ЧИМСКОРШЕ ПОМОЛИТИСЬ, ЩОБ ВИД│ННЯ - КОЛИ ВОНО ДОБРЕ  -  ПОСКОР│ШЕ ЗБУЛОСЬ, А
ЯК ПОГАНЕ - ЩОБ НЕ ЗБУЛОСЬ.
     тА ДВЕР│ ХРАМУ ЗАЧИНЕН│. зАНАДТО РАНО.
     т│ЛЬКИ  НА МОКР│, МАРМУРОВ│  ПЛИТИ ВИПОВЗЛИ КАЛ│КИ. зНОВ,  ЯК  │  ТОД│,
ПЕРШОГО  РАЗУ, п│ВНИКА ОХОПИВ РОЗПАЧ │ ЖАХ ПРИ СПОГЛЯДАНН│ ЛЮДСЬКО┐ Б│ДИ. нЕ
ЗМ│Г Б│ЛЬШЕ СТОЯТИ НА ВИДНОТ│ │ КИНУВСЯ Т│КАТИ В│Д ХРАМУ. пОБ│Г КР│ЗЬ БРАМУ,
БО ВЖЕ У вЕРХН║ м│СТО ЗАПОВЗАЛИ ВАЛКИ З ВАНТАЖАМИ.
     сПОЧАТКУ п│ВНИКА ПОТЯГЛО ДО ┐ХНЬО┐ │СТОБКИ. ▓ ЗНОВ, КОЛИ ЗДАЛЯ  ПОБАЧИВ
СКОЦЮРБЛЕНОГО тАЛЬЦЯ,  ЩО ЗАПРЯГАВ  КОНЕЙ,  ЙОГО ОХОПИВ СОРОМ, НАЧЕ  ЦЕ  В│Н
ПОЛИШИВ ХОЛОП│В У Б│Д│, А САМ ПО-ЗРАДНИЦЬКОМУ ВТ│К.
     в│Д ТАКОГО ПОЧУТТЯ В│Н ЗОВС│М ЗН│ТИВСЯ, │ ВИР│ШИВ ПОВЕРНУТИ ДО М│СТА.
     нАРАЗ  ПОДИВИВСЯ ПРАВОРУЧ, ДЕ НА СХИЛ│ ГОРИ СТОЯВ ВЕЛЕТЕНСЬКИЙ ДУБ.  тА
ЩО ЦЕ?! дУБА НЕМА║.
     тОБТО  ПОЛОВИНА  ДУБОВОГО  СТОВБУРА  СТИРЧАЛА  ВГОРУ, СЯЮЧИ  РОЗЛАМАНОЮ
ДЕРЕВИНОЮ НАЧЕ ЖОВТИЙ РИБ'ЯЧИЙ ЗУБ,  │ Т│ЛЬКИ ВГОР│ В│ДХОДИЛА НА Б│К МОГУТНЯ
КРИВА Г│ЛКА  ЗЕЛЕНА. а ВСЯ КРОНА, │ ДРУГА  ПОЛОВИНА, Б│ЛЬША ЛЕЖАЛА  ВНИЗУ ЗА
БАГАТО САЖЕН│В В│Д ПНЯ.
     пРИ ОСНОВ│  УЦ│Л│ЛО┐ Г│ЛКИ  З  РОЗЩЕП│В  ДЕРЕВИНИ  НАЧЕ ВИЗИРАВ ЗЕЛЕНИЙ
ГОРЩИК.
     нЕ РОЗДУМУЮЧИ, п│ВНИК ПОМЧАВ ПО МОКР│Й ТРАВ│, ЩО ХОЛОДОМ ОБП│КАЛА НОГИ.
     оБЕРЕЖНО, ЩОБ НЕ  ПОРАНИТИСЬ  ОБ ГОСТР│  ПЛАСТИ  ДЕРЕВИНИ, ЩО  СТИРЧАЛИ
ЛЕЗАМИ НОЖ│В, ПОЛ│З В│Н УГОРУ.
     дРЯПАВСЯ ВГОРУ ПОВОЛ│-ВОЛ│.
     оСЬ  │  Г│ЛКА. а В  ┐┐ ОСНОВ│ ТЕПЕР РОЗКРИЛОСЬ ДУПЛО СТАРЕ │  В│Д НЬОГО
СТИРЧАЛИ НА ВС│ БОКИ ВЕЛЕТЕНСЬК│ СКАЛКИ ДЕРЕВИНИ.
     зЕЛЕНИЙ ГОРЩИК БУВ Ц│Л│С│НЬКИЙ.
     п│ВНИКУ ЗДАЛОСЯ, ЩО В│Н НЕ ДОЧЕКА║ТЬСЯ, ПОКИ Д│СТАНЕТЬСЯ ДО ЗЕМЛ│ │ ТАМ
ВЖЕ РОЗКРИ║ ГОРЩИК.
     тОМУ В│Н  НЕ  СТАВ ЗЛАЗИТИ, А ОТУТ, НА РИПУЧ│Й  Г│ЛЦ│, В│ДКОЛУПАВ НОЖЕМ
ПРОСМОЛЕНУ ЗАТИЧКУ.
     в  ОБЛИЧЧЯ ЙОМУ БРИЗНУЛО  СОНЦЕ,  В│ДБИТЕ В│Д Б│ЛИХ  │ ЖОВТИХ КРУЖАЛЕЦЬ
МОНЕТ, ЗА│СКРИЛОСЬ ВОГНЯНИМ ПОЛИСКОМ КАМ│ННОГО НАМИСТА, ЗАСЯЯЛО НА МАЛЕНЬК│Й
БЛАКИТН│Й ОЗДОБ│,  ПО ЯК│Й РОЗПУСТИЛО  СВО┐ ВИБАГЛИВ│ В│ТТЯ-В│ЗЕРУНКИ дЕРЕВО
жИТТЯ.
     - оСЬ ЧОГО ДО МЕНЕ ПРИХОДИВ... - УГОЛОС ПРОМОВИВ п│ВНИК, ТА НЕ СК│НЧИВ,
БО НЕ ЗНАВ, ЯК ТЕ ВИД│ННЯ НАЗВАТИ.
     -  ▓  НЕ  СКАЗАВ  МЕН│, - ЗАШЕПОТ│В  ХЛОПЧИК, РОЗГЛЯДАЮЧИ  САМОЦВ│ТИ  │
БЛАКИТНУ П│ДВ│СКУ │З ЗОЛОТИМ дЕРЕВОМ, - ЩО МЕН│ З ЦИМ УСИМ РОБИТИ?.. оЙ, А Я
ДУРНИЙ! - мАЙЖЕ ПРОКРИЧАВ п│ВНИК. - тА ЦЕ Ж ПОДАРУНОК КОВАЛЕВ│Й ДОНЬЦ│!
     тУТ  В│Н  НА МИТЬ ПРИСЛУХАВСЯ. йОГО ЧУТЛИВЕ ВУХО ВЛОВИЛО ДАЛЕКИЙ ДЗВ│Н.
"дО ЗАУТРЕН│ КЛИЧУТЬ!"
     бОВКАЛИ ДЗВОНИ │ В БЛИЖН│Х ЦЕРКВАХ.
     нЕ ГАЯЧИ ЧАСУ, п│ВНИК ПО ЧАСТИНАХ ВИДЛУБАВ МОНЕТИ  │З ГЛЕЧИКА │ ОПУСТИВ
ЗА ПАЗУХУ. вАЖИМ ХОЛОДОМ ВОНИ ВКОЛОЛИ ШК│РУ ЖИВОТА ТА ГРУДЕЙ.
     гЛЕЧИК,  НАМИСТО │ БЛАКИТНУ  П│ДВ│СКУ  В│Н  ПОКЛАВ НА  ДНО  РОЗКОЛОТОГО
ДУПЛА.
     йОМУ ТАК ХОТ│ЛОСЯ РОЗДИВИТИСЬ УС│ МОНЕТИ,
     аЛЕ ТРЕБА ПОСП│ШАТИ! п│ВНИК ПРОСТО Б│Г ДО дЕСЯТИННО┐. тРЕБА СПРАВЕДЛИВО
РОЗДАТИ ВСЕ КАЛ│КАМ УБОГИМ.
     т│ЛЬКИ ХТО ВОНО ПРИХОДИВ НАПЕРЕДЕНН│?
     тОЙ бОГ, ЯКОМУ ДЯДЬКО МОЛИТЬСЯ  ЩОДНЯ?  чИ ХТОСЬ  │З Л│СОВИХ БОГ│В? аЛЕ
ЯКА  ТУРБОТА  Л│СОВИМ  БОГАМ  ДО ПОН│ВЕЧЕНИХ, УПОСЛ│ДЖЕНИХ, ПОКИНУТИХ  УС│МА
КАЛ│К? н│, ПЕВНО, ЩО  ЦЕ  ТАКИ БУВ  ДЯДЬК│В  бОГ. ▓  ЦЕ В│Н ВИКАЗАВ  п│ВНИКУ
СКАРБ. а  СКАРБ СТАРИЙ, НЕ  ХРИСТИЯНСЬКИЙ, БО НА ЖОДН│Й  МОНЕТ│  НЕМА║ ЗНАКУ
ХРЕСТА, ЗНАКУ НОВИХ БОГ│В. а МОЖЕ, п│ВНИК ПРОСТО НЕ РОЗДИВИВСЯ.
     мАЛИЙ НЕ  ВТРИМАВСЯ │ ВИДОБУВ З-ЗА ПАЗУХИ ОДНУ МОНЕТУ. сПАЛАХНУЛО ЖОВТЕ
КРУЖАЛЬЦЕ, │ НА НЬОМУ ЗБЛИСЛИ РИСКИ │ ПОЗНАЧКИ, НАЧЕ ШАШЕЛЕВ│ ХОДИ НА СТАР│Й
ДОШЦ│.
     в РОТ│ У п│ВНИКА ПЕРЕСОХЛО, СЕРЦЕ КАЛАТАЛО, А У ВУХАХ ВС│ БАДЬОР│ ЗВУКИ
СУБОТНЬОГО РАНКУ П│ДНЕСЛИСЬ ДО ТАКО┐  СИЛИ,  ЩО ЗДАВАЛОСЬ,. НАВКОЛО ВЧОРАШНЯ
БУРЯ ГРИМИТЬ.
     сТАЛОСЯ  ТАК, ЩО КОЛИ п│ВНИК ВИТЯГ  ПЕРШУ  МОНЕТУ  │  ПОДАВ НАЙБЛИЖЧОМУ
ЖЕБРАКОВ│,  КР│ЗЬ  РОЗЧИНЕН│ ВРАТА ХРАМУ ВИБУХЛО ВРОЧИСТЕ "аЛ│ЛУЙЯ, АЛ│ЛУЙЯ.
АЛ│ЛУЙЯ!" - РАД│СНЕ, ВРОЧИСТЕ │ НЕСТРИМНЕ.
     цЯ МИТЬ ПО║ДНАЛА │ СОНЯЧН│ ПРОМЕН│, │ АНГЕЛЬСЬК│ ГОЛОСИ ХОРУ, │ РАД│СТЬ
В│Д  ЗДАТНОСТ│ ДАРУВАТИ, ДАРУВАТИ │НШИМ ЛЮДЯМ. вСЕ ЗЛИЛОСЯ В ЯКЕСЬ  СЯЙВО, В
ЯКИЙСЬ ВОГОНЬ, ЩО З│ГР│В, ОСВ│ТИВ, ЗАПОЛОНИВ УСЕ ║СТВО ХЛОПЧИКА.
     в│Н  НАЧЕ  НЕ ЙШОВ,  А  НАЧЕ  ПЛИВ  НАД  МАРМУРОВИМ  Х│ДНИКОМ. оСЬ  В│Н
П│ДЛ│ТА║, П│ДПЛИВА║ ДО НАСТУПНОГО КАЛ│КИ, ПОДА║ ЙОМУ БЛИСКУЧЕ КРУЖАЛЬЦЕ.
     кАЛ│КИ ТЯГЛИ ДО НЬОГО РОЗКРИТ│ ДОЛОН│.  тА ОСЬ В│Н ПОБАЧИВ, ЩО ВЖЕ ВОНИ
ТЯГНУТЬ  ДО  НЬОГО  СКРЮЧЕН│, МОВ ПАЗУР│ ЗВ│РИН│,  ПАЛЬЦ│,  ХАПАЮТЬ ЙОГО  ЗА
ХОЛОШ│, ЗА ПОД│Л  СОРОЧКИ, ЗА ПОЯС.  оСЬ В│Н ЗАВИСА║  В ПОВ│ТР│. а ВОНИ ЙОГО
ТЯГНУТЬ  УНИЗ  │  УНИЗ, │  ЩОСЬ ОБРИВА║ТЬСЯ,  │  В│Н  ЛЕТИТЬ УНИЗ,  УНИЗ  ДО
РОЗЧЕП│РЕНИХ БЕЗЖАЛЬНИХ ПАЗУР│В.
     йОМУ НЕ СТАЛО ЧИМ  ДИХАТИ, СОНЦЕ ВРАЗ ВИБУХНУЛО В ОЧАХ │СКРАМИ, ЗАГАСЛО
ЗРАЗУ Ж ЗА ЧОРНОЮ СМЕРДЮЧОЮ ПЕЛЕНОЮ...
     п│ВНИК ПЛИВ, ТО В ГАРЯЧИХ, ТО В ХОЛОДНИХ СТРУМЕНЯХ │ РОЗУМ│В, ЩО СПИТЬ.
оСЬ ЙОМУ СТАЛО ВИДНО - ДО ЙОГО ЛАВИ П│ДХОДИТЬ  ТОЙ  ХТОСЬ  У ЗОЛОТАВ│М ОДЯЗ│
ПРОМЕНИСТ│М │  ПРОТЯГУ║ РУКУ. нЕ ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ ЙОГО  ТОРКНУТЬСЯ,  -  С│В НА
ЛАВ│. рОЗКЛ│ПИВ ПОВ│КИ -  НАД НИМ У СВ│ТЛ│Й РЯС│, ЗАЛИТ│Й ЗОЛОТИМИ ПРОМЕНЯМИ
СОНЦЯ СТО┐ТЬ ЧОРНОВИДИЙ ПОПИН. тОЙ САМИЙ, ЯКОГО ВОНИ ЗУСТР│ЛИ ПЕРШОГО РАЗУ,
     п│ВНИК  ЛЕДЬ  ПОВЕРНУВ  ГОЛОВУ, ЩОБ  ОБДИВИТИСЬ, ДЕ  В│Н  ОПИНИВСЯ.  тА
ГОСТРИЙ Б│ЛЬ ПРОНИЗАВ ЙОМУ ШИЮ.
     - оЙ! - нЕ ВТРИМАВСЯ ХЛОПЧИК.
     - пОТЕРПИ. щЕ ДОВГО БОЛ│ТИМЕ.  а ЗНАХОДИШСЯ  ТИ В МО┐Й КЕЛ│┐. пРИ ХРАМ│
бОГОРОДЩ│. мЕНЕ ТИ ВП│ЗНА║Ш?
     - вП│ЗНАЮ. тИ ПОПИН. тИ СТЕРЛЯДЬ │З пОДОЛУ ТЯГНУВ.
     - вСЕ ТАК. т│ЛЬКИ ГОДИТЬСЯ МЕНЕ ЗВАТИ - ОТЕЦЬ. оТЕЦЬ оНУФР│Й.
     п│ВНИК ПОДУМАВ: "тА ЯКИЙ ТИ МЕН│ ОТЕЦЬ? тИ ПРОСТО ПОПИН.
     - пСТИ ХОЧЕШ?
     - хОЧУ.
     -  тРЕБА В│ДПОВ│СТИ:  "тАК, М│Й ОТЧЕ!"  - п│ВНИК ЗДИВОВАНО  ВИРЯЧИВ  НА
НЬОГО  ОЧ│,  АЛЕ  ДОБРЕ  УСВ│ДОМЛЮЮЧИ, ЩО В│Н У ВЛАД│  ЦЬОГО  ПОПИНА,  ТОБТО
"ОТЦЯ", ВИР│ШИВ ЗА Л│ПШЕ П│ДКОРИТИСЬ.
     - тАК, М│Й ОТЧЕ!
     - оТ │ ДОБРЕ! с│ДАЙ ДО СТОЛУ.
     нА  СТОЛ│   ПОРУЧ  │З   НАКРИТИМ   ГАРЯЧИМ   ГОРЩИКОМ  ПИШНИЙ  БУХАНЕЦЬ
ХЛ│БА-ЗАГРЕБИ,  ДВ│ ДЕРЕВ'ЯН│ ЛОЖКИ, Н│Ж │  НА  ДЕРЕВ'ЯН│Й  ТАЦ│ Б│ЛА РЕДЬКА
МОЛОДА, МОЛОДА ЦИБУЛЯ  З  П│Р'ЯМ │ ЧАСНИК. ▓  ЩЕ  СТОЯВ НА  СТОЛ│ БЕРЕСТЯНИЙ
КОРОБОК │З СУНИЦЯМИ.
     - тИ, СПОД│ВАЮСЬ, ХРЕЩЕНИЙ У ПРАВОСЛАВНУ В│РУ?
     - аВЖЕЖ! - бАДЬОРО В│ДЛОВ│В п│ВНИК │, ЗГАДАВШИ, ДОДАВ. - тАК, М│Й ОТЧЕ!
     -  яКЩО ХРЕЩЕНИЙ, ТО ПОВИНЕН ЗНАТИ,  ЩО  ПЕРЕД ТРАПЕЗОЮ ТРЕБА ПРОЧИТАТИ
МОЛИТВУ. а ТИ ЗРАЗУ  ДО ЛОЖКИ  ТЯГНЕШСЯ. оТОЖ, ПРОКАЗУЙ ЗА  МНОЮ: "оТЧЕ НАШ,
│ЖЕ ║СИ НА НЕБЕСИ... дА СВЯТИТЬСЯ │М'Я тВО║, ДА ПРИ│ДЕТЬ цАРСТВ│║ тВО║..."
     п│ВНИКУ БУЛО РАД│СНО ПОВТОРЮВАТИ  НЕЗВИЧН│ │  ВРОЧИСТ│ СЛОВА. ▓ ХЛОПЧИК
┐Х ПРОСТО ВИСП│ВУВАВ ЗА ЧОРНОБОРОДИМ ПОПИНОМ...
     пО  МОЛИТВ│,  ПРОКАЗАВШИ: "гОСПОДИ,  БЛАГОСЛОВИ!", ПОПИН НАСИПАВ СОБ│ │
ХЛОПЧИКОВ│ В МИСКИ  ОСЕТРОВО┐ ЮШКИ, В│ДЛОМИВ ПО ЩЕДРОМУ ШМАТУ ХЛ│БА. юШКА  З
ГОЛОВИЗНИ  БУЛА  ТАКА  СМАЧНА,  ДУХОВИТА │  ГАРЯЧА, ЩО  п│ВНИК  НЕ  М│Г СЕБЕ
СТРИМАТИ │ ГОЛОСНО  СЬОРБАВ, ОБСМОКТУВАВ ХРЯЩ│ ТА  ПЛЯМКАВ ГУБАМИ. ▓ НА СТ│Л
КРАПАВ  З ЛОЖКИ... пОПИН ЗАУВАЖЕНЬ НЕ РОБИВ,  ЛИШЕ  СТИХА ПОСМ│ХАВСЯ У  СВОЮ
РОЗК│ШНУ БОРОДУ.
     п│СЛЯ ОБ│ДУ ПОПИН  ПОЧАВ п│ВНИКА  ВИПИТУВАТИ ВСЕ-ВСЕ  ПРО ЙОГО ДЯДЬКА │
ПРО  НЬОГО  САМОГО. пРО ВС│  Б│ДИ п│ВНИК  ПЕРЕПОВ│В. лИШЕ ЗМОВЧАВ, ЩО ЖИВЕ У
СКОМОРОХ│В НА  пОДОЛ│. щО ПОПИНИ ЛЮТО  НЕНАВИДЯТЬ СКОМОРОХ│В ТА ЛИЦЕД│┐В,  │
ВОЛОХ│В, │ ЧАР│ВНИК│В, ДОБРЕ ЗНАВ.
     - тО ТИ  КАЖЕШ, ТВ│Й  ДЯДЬКО  РЕВНИЙ ХРИСТИЯНИН │  ВЕСЬ  ЧАС  НА СЛУЖБУ
ХОДИВ, СВ│ЧКИ СТАВИВ, НА ЦЕРКВУ ЖЕРТВУВАВ?
     - тАК, М│Й ОТЧЕ!
     - нУ, ТОД│ ПОМОЛИМОСЯ РАЗОМ ЗА ЙОГО БЕЗПЕКУ. пОВТОРЮЙ:
     "сКОРО  ПРЕДВАР│,  ПРЕЖД│  ДАЖЕ  НЕ  ПОРАБОТИМСЯ ВРАГОМ  ХУЛЯЩИМ  тЯ  К
ПРЕТЯЩИМ НАМ хРИСТЕ бОЖЕ НАШ ПОГУБ│ ХРЕСТОМ тВО┐М, БОРЮЩИЕ НАС..."
     -  тЕПЕР ТИ МОЖЕШ │ТИ ДО ТИХ, У  КОГО ЖИВЕШ. тА ПЕРЕД  ТИМ ПОСЛУХАЙ МО║
НАПУЧУВАННЯ. зНАЙ -  ТИ ВПАВ  У  ГР│Х ГОРДИН│. бО ТИ ВИР│ШИВ ОБЛАСКАТИ  ТИХ,
КОГО БОГ ПОЗНАЧИВ УБОГ│СТЮ... тО АНГЕЛ ТЕБЕ ВИПРОБОВУВАВ. в│Н ТЕБЕ ПРИВ│В НА
ДЕРЕВО ДО СКАРБУ. тИ Ж, ЯК ДОБРИЙ ХРИСТИЯНИН, ПОВИНЕН  БУВ ПРИЙТИ З│ СР│БЛОМ
ТА ЗЛОТОМ ДО ХРАМУ  │  ЗБАГАТИТИ ЙОГО СКАРБНИЦЮ, ЩОБ НА Т│ МОНЕТИ СВЯТ│ ОТЦ│
ПРИКРАСИЛИ ХРАМ СОСУДАМИ, РИЗАМИ ТА БОЖЕСТВЕННИМИ КНИГАМИ, ЩОБ ДАЛИ ПОДАЯН│Е
ЖЕБРАКАМ! а  ТИ ВЗЯВСЯ ВИПРАВЛЯТИ ЧУЖЕ ГОРЕ ПО СВО║МУ  СЛАБКОМУ РОЗУМ│ННЮ. ▓
ВИЙШЛО - СПОКУСИВ  УБОГИХ ТА НИЦИХ!.. а  СПОКУСИТИ ЖЕБРАК│В -  ВЕЛИКИЙ ГР│Х!
зРОЗУМ│В, М│Й СИНУ?..
     п│ВНИК  ТОД│  Н│ЧОГО НЕ ЗРОЗУМ│В.  йОМУ  Т│ЛЬКИ  НЕСТЕРПНО ХОТ│ЛОСЯ  ДО
СКОМОРОХ│В, ДО ВЕСЕЛОГО хОДИ  │ ПОХМУРОГО рЕП'ЯХА.  ▓  В│Н ПОДИВИВСЯ  В  ОЧ│
ЧОРНОГО ПОПИНА.
     -  тАК, М│Й ОТЧЕ! ▓НШИМ РАЗОМ, КОЛИ ЗНАЙДУ СКАРБ, Я СПИТАЮ ТЕБЕ,  ЯК │З
НИМ ЧИНИТИ... АБО... АБО ЗРАЗУ В│ДДАМ ДО ХРАМУ...
     ▓ РАПТОМ, САМ НАВ│ТЬ НЕ ЗНАЮЧИ, ЧОМУ, СПИТАВ:
     -  а  ЧОГО  ВИ  ВС│, ПОПИНИ - ЧОРН│? вИ ВС│  ГРЕКИ?  оТ ТИ, ЗА ЛИЦЕМ ТИ
ГРЕЧИН, А МОВА В ТЕБЕ ЧИСТА КИ┐ВСЬКА. чОМУ ТАК?
     - у МЕНЕ БАТЬКО БУВ ГРЕЧИН. йОГО З │НШИМИ ОТЦЯМИ ДО кИ║ВА ПРИВ│З У В│Р│
ЛЮДЕЙ НАСТАВЛЯТИ САМ вОЛОДИМИР... а МАТИ │З ЦИХ ЗЕМЕЛЬ.
     -  тАК ТИ,  ЯК │ гРЕЧИН  кОНЯР, ПОКРУЧ? у НЬОГО ТАК САМО, ЯК │  В ТЕБЕ,
БАТЬКО ПОПИН... ТОБТО СВЯТИЙ ОТЕЦЬ, - ВИПРАВИВСЯ МИТТЮ п│ВНИК.
     - м│Й БАТЬКО БУВ ЧОЛОВ│К УЧЕНИЙ │ БЛАГОРОДНИЙ.  ▓  З МО║Ю  МАТ│Р'Ю, ХОЧ
ВОНА БУЛА РАБИНЯ, ВЗЯВ  ХРИСТИЯНСЬКИЙ  ШЛЮБ. а  ТОЙ  ГУЛЬВ│СА, ПРО ЯКОГО  ТИ
СКАЗАВ, ЗАЧАТИЙ У  БЛУД│ │ РАБСТВ│ │ ВИХОВАНИЙ У МЕРЗОТ│. бО ХТО ЙОГО БАТЬКО
-  ЧИ аНАСТАС, ЧИ  ЙОГО  СЛУЖКА аГАТОС,  НЕ ЗНА║ │  САМА ЙОГО МАТ│Р! тА БУДЕ
ПРОКЛЯТИЙ  ЦЕЙ  аНАСТАС  БЕЗ  ПОКАЯННЯ! гР│ХОВОДНИК  │ СОДОМ│СТ,  ЗРАДНИК  │
ЗЛОД│Й! п│ДЛА, П│ДЛА ЛИЧИНА! кОЛИ ЦЕЙ СМРАДНИЙ ПЕС БУВ ТУТ, В│Н МЕНЕ УТИСКАВ
│ НЕ ДАВАВ СЛУЖИТИ БОГУ  │  ЛЮДЯМ НА ВСЮ СИЛУ. тЕПЕР ЖЕ ЧЕРЕЗ НЬОГО ДО  НАС,
ГРЕК│В, НЕМА║ ДОВ│РИ... ▓ ЗНОВ Я ЗМУШЕНИЙ....
     дАЛ│  В│Н  НЕ  СТАВ ГОВОРИТИ,  ГН│ВНО НАСУПИВСЯ. пОТ│М  ПЕРЕХРЕСТИВСЯ │
ЗАМИРЕНО СКАЗАВ:
     - гОСПОДИ! вИБАЧ МЕН│ МОЮ ГН│ВЛИВ│СТЬ ТА  ЗЛОСЛ│В'Я. дИТИНО МОЯ,  │ДИ З
БОГОМ!
     пОВЕРТАВСЯ НА пОД│Л БЕЗ КАПШУКА │З НОГАТАМИ │ БЕЗ МИСЛИВСЬКОГО НОЖА ПРИ
ПОЯС│.
     зА  ДЕНЬ  В│Н СХОДИВ  ПОДИВИТИСЬ, ЩО СТАЛОСЯ │З РЕШТКАМИ  ВЕЛЕТЕНСЬКОГО
ДУБА.
     дУБА НЕ  БУЛО.  нЕ  БУЛО  Н│ Г│ЛЛЯ; Н│ ПЕНЬКА НАВ│ТЬ.  т│ЛЬКИ НА КРУТ│М
ЗЕЛЕН│М СХИЛ│ ЖОВТ│ЛА ЗАГЛИБИНА. нАВ│ТЬ КОР│ННЯ ВИКОРЧУВАЛИ.


        тат▓-конокради

     кОЛИ ВОНИ ЗБИРАЛИСЬ  ЙТИ ДО  ЗА┐ЗДУ НА  ВЕЧ│РНЮ ЗАБАВУ, СТАРИЙ  НАКАЗАВ
МАЛОМУ:
     -  бЕРИ Й  ТИ  ГУСЕЛЬЦ│. сЬОГОДН│ МИ  З ТОБОЮ  ПОЧИНА║МО В│НШУВАННЯ. яК
ВДАРЮ  ПО СТРУНАХ ПЕРЕБОРОМ МЕЛОД│Ю,  ТИ ТОД│  НА  БАС│ ЗА МНОЮ. а  ЯК ПОЧНУ
СП│ВАТИ - ТИ ВЖЕ ВЕДИ ГОЛОСОМ ДАЛ│ ДО САМОГО К│НЦЯ. зРОЗУМ│В?
     - тА Я Ж... Н│ЧОГО ЩЕ НЕ ВМ│Ю, ЩЕ...
     - зЛЯКАВСЯ? н│ЧОГО, ПОКИ Д│ЙДЕМО, ЗАСПОКО┐ШСЯ. тРЕБА, ЩОБ УС│ БАЧИЛИ  -
ТИ М│Й  УЧЕНЬ, ДАРМА ХЛ│БА НЕ ┐СИ...  хОЧ В│Н Б│ЛЬШЕ  НЕ ПРИС│КУ║ТЬСЯ, ОДНАК
ВОНИ ДУМАЮТЬ, ЩО ТИ ЛЕДАЩО...
     ▓  ПОКИ  ВОНИ  ЙШЛИ  ВЕЧ│РН│МИ  ВУЛИЦЯМИ,  МАЛОГО  СПРАВЖНЯ  ПРОПАСНИЦЯ
ТР│ПАЛА.
     тА  ЛИШЕ   Д│Д-ГУСЛЯР  ПЕРЕБОРОМ   СТРУН   ПОЧАВ  П│СНЮ,  ЯК  ТРЕМТ│ННЯ
СК│НЧИЛОСЬ. сП│ВАВ ХЛОПЧИК ГОЛОСНО, ДЗВ│НКО, АЛЕ Й НЕ ВИТЯГУЮЧИ НА ТАКУ СИЛУ
Й  ВИСОТУ,   ЩОБ  З│РВАТИСЬ.  уСЛ│Д  ЗА  Д│ДОМ  ЗАТЯГ   СЛАВУ  КУПЦЯМ-ГОСТЯМ
НОВГОРОДСЬКИМ,  ЯК  ЗАВЖДИ  -  ПРИПЛИВАЛИ  ВОНИ  В  ЖНИВА ПО  ДОБРУ КИ┐ВСЬКУ
ПШЕНИЦЮ.
     п│СЛЯ  В│НШУВАННЯ КОЗА З лЮТОМ ТАНЦЮВАЛИ, ВЕДМ│ДЬ ЧЕРЕЗ ГОЛОВУ КАЧАВСЯ,
КАНАТОХОДЕЦЬ │ Д│ВКА ПЕРЕКИДАЛИСЬ ГОСТРИМИ ЗАХАЛЯВНИКАМИ.
     хЛОПЧИК  │ Д│ДУСЬ  В│Д│ЙШЛИ П│Д СТ│НУ, А ПОТ│М ДО НИХ │ лЮТ ПРИ║ДНАВСЯ.
лЮТ ЗАШЕПОТ│В.
     - сЕСТРИЦ│  ВАЖКО ДОГОДИТИ,  АЛЕ  ВОНА СКАЗАЛА, ЩО  В ТЕБЕ  ГОЛОС ЧИСТЕ
СР│БЛО. ▓ ЩЕ ДЯДЬКО СКАЗАВ - ЯК  ГУСЛ│ ОПАНУ║Ш КРАЩЕ - САМ В│НШУВАТИМЕШ. д│Д
ВЖЕ СЛАБИЙ, А В ТЕБЕ ДОБРЕ ВИХОДИТЬ.
     п│ВНИКУ  В│Д  лЮТОВИХ  СЛ│В  ЧИ  НЕ  НАЙБ│ЛЬША  БУЛА  РАД│СТЬ  -  СТАНЕ
ГУСЛЯРЕМ-СКОМОРОХОМ  │ БУДЕ  ПО  ВС│Х СВЯТАХ ХОДИТИ  │ ЛЮДЕЙ РОЗВАЖАТИ │ САМ
ВЕСЕЛИТИСЬ!..
     тА ВЖЕ ВРАНЦ│ НА БАЗАР│, ЯК П│ШЛИ ВОНИ З лЮТОМ ТА ЙОГО СЕСТРОЮ КУПУВАТИ
РИБУ, п│ВНИКА ПОКЛИКАЛИ ЗНАЙОМИМ СВИСТОМ.
     оЗИРНУВСЯ  - ДЯДЬКА ПОБЛИЗУ НЕ БУЛО. лИШЕ Б│ЛЯ ВУГЛЯРСЬКО┐  КОЛИ ПРИС│В
ОБ│ДРАНИЙ  ЧУМАЗИЙ ЧОЛОВ│К │ ЩОСЬ ДЛУБАВСЯ  З КОЛЕСОМ. п│ВНИК ХОТ│В ДОГАНЯТИ
лЮТА,  ТА  ЧОЛОВ│К ЗНОВ СВИСНУВ  │, НЕ ОЗИРАЮЧИСЬ, ПОМАНИВ БРУДНИМИ ПАЛЬЦЯМИ
ЙОГО ДО СЕБЕ.
     - я ЗАРАЗ,.. Я ДОЖЕНУ!.. - гУКНУВ п│ВНИК, МЕТНУВСЯ ДО ЧОРНО┐ КОЛИ.
     - сЛУХАЙ МЕНЕ -  ЩОБ  З ОБ│ДУ ЧЕКАВ МЕНЕ ПРИ ДОРОЗ│. нА  ДРУГ│М ЗВОРОТ│
Б│ЛЯ бАБИНОГО ЯРУ. сХОВАЙСЯ В КУЩАХ │ ЧЕКАЙ МЕНЕ. т│ЛЬКИ Ж ГЛЯДИ - Н│КОМУ НЕ
КАЖИ Н│ЧОГО, КУДИ ЙДЕШ! а ТЕПЕР │ДИ!
     - а рЕП'ЯХ, А хОДА?
     - н│КУДИ НЕ ТЯГАЙ! ▓ДИ, ЙДИ ШВИДШЕ В│Д МЕНЕ. шВИДШЕ...
     ...п│ВНИК  ДОВГО  ЛЕЖАВ У ТЕПЛ│Й ШОВКОВИСТ│Й ТРАВ│  П│Д КУЩЕМ,  ЩО НЕ З
ЧУВСЯ, ЯК │ ЗАСНУВ.
     пРОКИНУВСЯ,  БО В│ДЧУВ  -  НА НЬОГО  ПИЛЬНО ДИВЛЯТЬСЯ. с│В  - А НАД НИМ
НАВПРОТИ СТОЯВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ У ВУГЛЯРСЬК│М ВБРАНН│.
     -  тИ ЩО,  ЧОРТОВА ДУШО, ВИРОБЛЯ║Ш?!  сТАРЦ│В ЗОЛОТОМ ОБСИПА║Ш?!!  ▓ ЦЕ
САМЕ ТОД│,  КОЛИ ТВ│Й  ДЯДЬКО Р│ДНИЙ ОСЬ-ОСЬ СТАНЕ  ПОВНИМ ХОЛОПОМ?!! пРОСТО
БОЯРИН  ЩЕ НЕ ЗНА║, ЩО ТУТ ТРАПИЛОСЬ З│ МНОЮ! щЕ НЕ В│ДОМО, ЧИ ВИКУПЛЮСЬ Я З
БОРГУ!..
     -  тИ ВИКУПИШСЯ!  а  ВОНИ  КАЛ│КИ.  у НИХ  Н│КОЛИ  Н│  РУКИ, Н│ НОГИ НЕ
ПОВ│ДРОСТАЮТЬ. ▓ ┐Х Н│ХТО  НЕ ДОГЛЯНЕ. а ЯКЩО ТИ СТАНЕШ КАЛ│КОЮ, ТЕБЕ МИ ВС│
ДОГЛЯНЕМО.
     - тЬХУ НА  ТЕБЕ, ДУРНЯ! щЕ НАВРОЧИШ! - сПЕРЕСЕРДЯ СПЛЮНУВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ
│  ТРИЧ│ ПЕРЕХРЕСТИВСЯ.  - сПАСИ МЕНЕ, д│ВО пРЕЧИСТАЯ, СОХРАНИ │ ПОМИЛУЙ В│Д
КАЛ│ЦТВА! а ТЕПЕР, ЛИЧИНО ЧОРТОВА, ХОД│МО. ▓ДИ │ СЛУХАЙ, ЩО МА║Ш РОБИТИ...
     пЕРШ ЗА ВСЕ  ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  ЗАБРАВ ОДЯГ  У  п│ВНИКА │  ПЕРЕМАЗАВ ЙОГО В
ЗАЛИШКАХ ВУГ│ЛЛЯ, ЩЕ Й СМОЛОЮ ДЕ-ДЕ ПОШМАРУВАВ.
     пОТ│М, ЯК ТРЯСЛИСЬ НА ПЕРЕДКУ КОЛИ, п│ВЕНЬ ПОЯСНИВ,  ЩО НАЛЕЖИТЬ РОБИТИ
п│ВНИКОВ│,  ЩО  МА║  РОБИТИ,  КОЛИ ВОНИ ЗАСКОЧАТЬ ТАТЕЙ-К