ОНОКРАД│В  У  ┐ХН│Й
СХОВАНЦ│.
     уДВОХ  ВОНИ ЗАСКОЧИЛИ ЧОТИРЬОХ ТАТЕЙ. пХ ДВО║ - М│ЗЕРНИЙ ХЛОПЧИК │ ЙОГО
ДЯДЬКО, ГАРЯЧИЙ, ЗАПЕКЛИЙ, ЗАТЯТИЙ.
     а ТИХ БУЛО - гРЕЧИН, СИН ПЕРЕВ│ЗНИКА, ГОНЕЦЬ КНЯЖИЙ ТА КОНЮХ-ПЕЧЕН│Г.
     дЯДЬКО  ЗАЗДАЛЕГ│ДЬ ВИВ│ДАВ УСЕ, ВИНЮХАВ,  ВИПОВЗАВ  НА  ЧЕРЕВ│ ПЛАЗОМ.
пОЧАВ  ЗА НИМИ ПОЛЮВАННЯ В│Д Т│║┐ НОЧ│, КОЛИ ПОДАВСЯ ПОТАЙКИ  НА  оБОЛОНЬ ДО
КОНЯРСЬКОГО  ЗБ│ГОВИСЬКА.  пО  ┐ХН│Х  СЛ│ДАХ  В│Н Д│СТАВСЯ  ДО  ОСТР│ВЦЯ  НА
БОЛОТАХ. тАМ КОНОКРАДИ  ХОВАЛИ КОНЕЙ.  пЕРЕТАВРОВУВАЛИ ┐Х,  МАСТЬ  М│НЯЛИ  │
КРАДЕНЕ ХОРОНИЛИ.
     пЕРШИМ п│ВЕНЬ ПОЦ│ЛИВ КОНЮХА-ПЕЧЕН│ГА. кРИЖЕМ РОЗКИНУВШИ РУКИ,  ПЕЧЕН│Г
ЗАВАЛИВСЯ  Б│ЛЯ  БАГАТТЯ.  сИН  ПЕРЕВ│ЗНИКА КИНУВСЯ ПО ГАТЦ│ НА ДРУГИЙ БЕРЕГ
ПРОТОКИ.  аЛЕ В ТРЬОХ КРОКАХ В│Д БЕРЕГА В│Н ПЕРЕЧЕПИВСЯ. дЗИЗНУЛА ТЯТИВА,  │
В│Н З РОЗПАЧЛИВИМ ЗОЙКОМ С│В НА ХМИЗ.
     пЕЧЕН│Г ТЕЖ ЗАВИВАВ Б│ЛЯ ВОГНИЩА.
     гРЕЧИН  НЕ ВСТИГ СХОВАТИСЯ МЕЖИ КОНЕЙ, ЯК  МИСЛИВСЬК│  СТР│ЛА  ВП'ЯЛАСЯ
ЙОМУ МЕЖИ ЛОПАТОК. сТР│ЛА НЕ ЗВИЧАЙНА, А ВИЛОЧКА.
     лИШЕ ГОНЕЦЬ П│СЛЯ  ПЕРШО┐ СТР│ЛИ ВПАВ ПЛАЗОМ НА ЗЕМЛЮ │  В│ДКОТИВСЯ В│Д
БАГАТТЯ У СМОЛЯНУ Т│НЬ.
     -  вОЛОСЕ,  вОЛОСЕ! - нА  ПОВЕН ГОЛОС  БЛАГАВ  гРЕЧИН.  - вИТЯГНИ  МЕН│
СТР│ЛУ.  о-О-О-О-О-О! -  вОЛАВ В│Н. - яК ПЕЧЕ, ЯК  ПЕЧЕ!!! вОЛОСЕ, вОЛОСЕ! -
в│Н ПРОСТЯГАВ РУКИ В Б│К ГУСТО┐ ЧОРНО┐ Т│Н│. - мОЛЮ, БЛАГАЮ ТЕБЕ, вОЛОСЕ!
     ▓ ЗРАЗУ Ж ТУДИ ОДНА ЗА ДРУГОЮ СВИСНУЛИ ТРИ СТР│ЛИ.
     сПОЧАТКУ  п│ВНИКОВ│, ЩО  СПОГЛЯДАВ  УСЕ  З ВИСОТИ  НА  ВЕРБОВ│Й  Г│ЛЦ│,
ЗДАЛОСЯ - СТР│ЛИ ПОМИНУЛИ Ц│ЛЬ.
     бО З ТРАВИ ВИСОКО┐ Н│ЯКОГО ЗВУКУ.  т│ЛЬКИ гРЕЧИН СКИГЛИВ ТА СТОГНАВ СИН
ПЕРЕВ│ЗНИКА.  пЕЧЕН│Г Б│ЛЯ  БАГАТТЯ  ГОЛОСНО ХАРЧАВ.  дЯДЬКО  ТЕЖ МОВЧАВ, НЕ
РУХАВСЯ.
     аЖ  ОСЬ  В  ОСТАНН│Х  СПАЛАХАХ ТАХНУЧОГО  БАГАТТЯ  ПОБАЧИВ  п│ВНИК,  ЯК
ЗАКОЛИВАЛИСЬ ВЕРШКИ ТРАВИ │ НАД НИМИ ЗВ│ВСЯ КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ. з Л│ВОГО  ПЛЕЧА В
НЬОГО  СТИРЧАЛО  ЗЛАМАНЕ ДРЕВКО  СТР│ЛИ,  А  В  НАПРУЖЕН│Й  ПРАВИЦ│ КРИВАВИМ
ПЛИСКОМ ДЗЕРКАЛИВСЯ МЕЧ.
     ▓ ЗРАЗУ  Ж ДЗИЗНУЛА ТЯТИВА,  │ СТР│ЛА ВП'ЯЛАСЯ  В  ЗАП'ЯСТЯ  ПРАВИЦ│. з
В│ДЧАЙДУШНИМ  ПРОКЛЬОНОМ, │З СМЕРТЕЛЬНИМ ЗОЙКОМ РОЗПАЧУ В│Н ВИПУСТИВ МЕЧА. ▓
П│ДНЯВ Л│ВОЮ РУКОЮ ПРАВИЦЮ, З  ЯКО┐  СТИРЧАЛА  СТР│ЛА. в│Н НЕ  ЗМ│Г СТОЯТИ │
ВПАВ НА КОЛ│НА, НАЧЕ П'ЯНИЙ. ▓ ВЖЕ ЗУБАМИ НАМАГАВСЯ ВИРВАТИ СТР│ЛУ З РАНИ.
     гРЕЧИН КОГОСЬ КЛИКАВ ТО ГРЕЦЬКОЮ, ТО ПОЛЬСЬКОЮ МОВАМИ.
     хОЧА п│ВНИК НАПРУЖЕНО ПРИСЛУХАВСЯ,  ПРОТЕ НЕ ПОЧУВ,  ЯК ДЯДЬКО БР│В  ДО
ОСТР│ВЦЯ.
     т│ЛЬКИ  п│ВЕНЬ ВИНИК  НА ОСТР│ВЦ│, ТО┐ Ж МИТ│  В НЬОГО  З  ТЕМРЯВИ  ПРО
СВИСТ│ЛА СТР│ЛА.  п│ВЕНЬ ПАДАВ НАВЗНАК  │ ХЛОПЧИК  БАЧИВ, ЩО СТР│ЛА  ВДАРИЛА
ДЯДЬКОВ│ В СКРОНЮ.
     чИ ТО В│ТЕРЕЦЬ ПОВ│ЯВ, ЧИ ТО ЖАР ДО П│ДСОХЛОГО ХМИЗУ П│ДКРАВСЯ, ЗАТАХЛЕ
ВОГНИЩЕ СПАЛАХНУЛО │ ВИБУХЛО РО║М СЛ│ПУЧИХ │СКОР.
     з-ЗА КУЩА ВИТИКАВСЯ  ПОВОЛ│ ЧОВЕН. нА НОС│ ЗВОДИВ ТУГОГО ЛУКА ЛЯХ! а НА
ДЕМЕН│ БЕЗШУМНО ОРУДУВАЛА ПРАВИЛКОЮ ГОРОДНИКОВА СЛУЖНИЦЯ.
     лЯХ Ц│ЛИВСЯ ТУДИ, КУДИ ЗАВАЛИВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     тА ЛЯХ НЕ ВСТИГ ДО  К│ЩЯ НАПНУТИ ЛУКА. зУСТР│ЧНА СТР│ЛА ВДАРИЛА ЙОГО  В
КОЛ│НО. нАВМАННЯ ВИПУСТИВШИ СВОЮ СТР│ЛУ, В│Н ОС│В НА ДНО ЧОВНА.
     - зА КУГУ! зА  КУГУ! - кРИКНУВ ЛЯХ ГОРОДНИКОВ│Й СЛУЖНИЦ│. тА ВОНА Й БЕЗ
НЬОГО ВСЕ ВТЯМИЛА │ ОДНИМ ГЛИБОКИМ │ ДОВГИМ ГРЕБКОМ ЗАВЕРНУЛА ЧОВНА ЗА ГУСТУ
СТ│НУ ОЧЕРЕТУ. тЕПЕР ЧОВЕН БУВ НЕДОСЯЖНИЙ ДЛЯ СТР│Л п│ВНЯ.
     а СЛУЖНИЦЯ ДОБРЕ ЗНАЛА ТУТ ВС│ ХОДИ Й ПРОТОКИ
     ▓ НАРАЗ ДЗЕНЬКНУЛА ТЯТИВА, ТОЧН│С│НЬКО, ЯК ГУСЕЛЬНА СТРУНА.
     - оЙ, МАМО, МАМО!  - сКРИКНУЛА СЛУЖНИЦЯ │ З ГУРКОТОМ ПОКОТИЛАСЯ НА ЩОСЬ
ДЕРЕВ'ЯНЕ В ЧОВН│.
     - о-О-О! - зАСТОГНАВ РОЗПАЧЛИВО НА ДН│ ЧОВНА лЯХ.
     п│ВНИК   ПОЧАВ   СПУСКАТИСЬ  УНИЗ.  тИХО,   ОБЕРЕЖНО,  ЗУПИНЯЮЧИСЬ   ТА
ПРИСЛУХАЮЧИСЬ. тА Н│ЧОГО  НЕ М│Г РОЗ│БРАТИ  КР│ЗЬ КУМКАННЯ БОЛОТНИХ  КРЯК│В.
пХН│Й  ПЕРЕПОЛОХ  МИНУВ,  │  ВОНИ ТЕПЕР  З ПОДВО║НОЮ  БАДЬОР│СТЮ КУМКАЛИ  ТА
КРЕКТАЛИ, АЖ У ВУХАХ ЛЯЩАЛО.
     пРИ МИГОТЛИВОМУ СВ│ТЛ│ БАГАТТЯ СПОСТЕР│Г - ЯК ЧОВЕН ПРИТКНУВСЯ НОСОМ ДО
КУЧУГУРИ, ТАК │ НЕ РУХАВСЯ.
     у ДВА ГОЛОСИ НА  ДН│ ЧОВНА СТОГНАЛИ  │  СЛУЖНИЦЯ, │ лЯХ. кОЛИ п│ВНИК  З
ВЕЛИКИМ ЗУСИЛЛЯМ ПРОДЕРСЯ ДО БЕРЕГА, ТАК, ЩОБ НЕ ПОР│ШИТИ САМОГО СЕБЕ ТРЕТ│М
НАСТОРОЖЕНИМ САМОСТР│ЛОМ, В│Н  ПОБАЧИВ - З БЕРЕГА НЕЧУТНО СПУСКА║ТЬСЯ У ВОДУ
ЙОГО ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.  гОЛИЙ ГЕТЬ, ОБЛИЧЧЯ НАПОЛОВИНУ ЗАЛИТЕ КРОВ'Ю. а В ЗУБАХ
ЗАТИСНУВ КОЛОДКУ ТОНКОЛЕЗОГО ЗАХАЛЯВНИКА.
     нАЧЕ ВИДРА, ШВИДКО Й БЕЗ ПЛЮСКОТУ  ПОПЛИВ ЗА КУЧУГУРУ ОЧЕРЕТУ.  мИТЬ  -
РОЗЧИНИВСЯ У ЧОРН│Й ТЕПЛИН│ НОЧ│.
     тА ЗА ЯКИЙСЬ ЧАС НА ОСВ│ТЛЕНУ ВОДУ ВИПЛИВ  ЧОВЕН │ ПОСУНУВСЯ ДО БЕРЕГА,
ДЕ  В  КУШАХ ПРИЧА┐ВСЯ п│ВНИК.  в  НАЙЗРУЧН│ШОМУ М│СЦ│,  ДЕ  ГАТКА БУЛА  П│Д
НОГАМИ,  п│ВЕНЬ ЩОСИЛИ ПОГНАВ ЧОВНА ДО БЕРЕГА │ МАЙЖЕ НАПОЛОВИНУ ВИПХАВ ЙОГО
НА ТРАВУ. ▓ ЗРАЗУ Ж ТИШУ РОЗ│ТНУВ РОЗПАЧЛИВИЙ ЗОЙК.
     нАД ЧОВНОМ  ВИРОСЛО Б│ЛЕ Т│ЛО ДЯДЬКА п│ВНЯ │ ЗРАЗУ Ж │З ЧОВНА П│ДВЕЛАСЬ
СЛУЖНИЦЯ │З СОКИРОЮ │|ХОТ│ЛА БИТИ ЙОГО СОКИРОЮ В ГОЛОВУ. тА п│ВЕНЬ УХИЛИВСЯ,
ВИВЕРНУВСЯ  │ ЗАЛОМИВ  ┐Й  РУКУ  ЗА СПИНУ  │  ЩОСИЛИ КИНУВ НАЗАД У ЧОВНА. п┐
ГОЛОВА ДЗВ│НКО ВДАРИЛАСЬ ОБ ДЕРЕВО.
     тИМ ЧАСОМ  п│ВНИК БАЧИВ, ЯК │З НОСА ЧОВНА ПЕРЕВАЛЮ║ТЬСЯ В ТРАВУ лЯХ. нЕ
ТЕ, ЩОБ В│Н ЙОГО ДОБРЕ БАЧИВ - В│Н БАЧИВ, ЩО ЩОСЬ КАМЕШИТЬСЯ │ ЧУВ ЗВУК.
     тА ПЕРШЕ, Н│Ж п│ВНИК ЗГОТУВАВСЯ ТУДИ МЕТНУТИ НОЖА, ДЯДЬКО ВЖЕ БУВ ТАМ │
ВДАРИВ лЯХА П'ЯТОЮ. лЯХ ГИКНУВ │ ЗАТИХ.
     - пРИНЕСИ ВОГНЮ │ ХМИЗУ!
     - тУТ ГЛИБОКО! а ТАМ ЖЕ ГОНЕЦЬ. я БОЮСЬ...
     - шВИДКО! бО НЕБАВОМ СВ│ТАНОК!
     тРЕМТЯЧИ Б│ЛЬШЕ В│Д СТРАХУ, АН│Ж В│Д ХОЛОДУ, п│ВНИК ПОБР│В ПО ГЛИБОК│Й,
ДЛЯ НЬОГО, ВОД│ ДО ОСТР│ВЦЯ.
     - щО ТАМ? - сПИТАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, РОЗДМУХУЮЧИ ВОГОНЬ Б│ЛЯ ЧОВНА.
     -  пЕЧЕН│Г  П│ДСМАЖИВ СОБ│ БОКА │ ЛЕЖИТЬ ЯК МЕРТВИЙ,  АЛЕ ДИХА║. гРЕЧИН
ЛЕЖИТЬ  │ ВАЖКО ДИХА║.  гОНЦЯ КОРЧ│ КРУТЯТЬ:  ВСЮ ТРАВУ, КУДИ РУКИ  СЯГАЮТЬ,
ПОВИДИРАВ...
     оСЬ  БАГАТТЯ  ЯСКРАВО СПАЛАХНУЛО, │  п│ВНИК  АЖ ЗАТРУСИВСЯ, ЯК  ПОБАЧИВ
СЛУЖНИЦЮ НА ДН│ ЧОВНА. з РОЗБИТИМ ЛИЦЕМ, ВСЯ ПЕРЕКАЛЯНА КРОВ'Ю СКОЦЮРБИЛАСЬ.
тЕПЕР п│ВНИК ПОБАЧИВ,  ЯК ┐┐ Д│СТАЛА САМОСТР│ЛЬНА ПАСТКА. сТР│ЛА ПРОТНУЛА ┐Й
ПРАВУ ГРУДЬ │ ЩЕ П│Д  ШК│РОЮ  ЗАСТРЯГЛА. д│ВКА РОЗДЕРЛА НА СОБ│ СОРОЧКУ, ЩОБ
ЯКОСЬ ЗВ│ЛЬНИТИСЬ В│Д НАКОНЕЧНИКА │ УЛАМК│В ДРЕВКА. тА НЕ ЗМОГЛА.
     у  лЯХА НА ГУБАХ П│НИЛАСЬ ЖОВТА  СЛИНА │ В│Н ВАЖКО  ДИХАВ,  ОЧ│ В НЬОГО
БЛИЩАЛИ, МОВ У ХВОРОГО НА ПРОПАСНИЦЮ.
     мЕЖИ  СЛУЖНИЦЕЮ  │  лЯХОМ, ЗАЙМАЮЧИ Б│ЛЬШЕ  ПОЛОВИНИ ЧОВНА, ЛЕЖАЛИ  ДВА
КОРОБИ │ ДВ│ Ц│Л│ ТЕЛЯЧ│ ШК│РИ.
     пОКИ  п│ВНИК  РОЗДИВЛЯВСЯ  НА ВСЕ, ДЯДЬКО  ПОВИВЕРТАВ  ЗА  СПИНУ РУКИ │
СЛУЖНИЦ│, │ лЯХУ, ТА  Й ПОЗАВ'ЯЗУВАВ ┐М │ РУКИ, Й НОГИ СИРОВИЦЕЮ. пОВ'ЯЗАНИХ
КИНУВ НА ТРАВУ. вИВАЛИВ КОРОБИ │ ТЕЛЯТИНУ ТРОХИ ОСТОРОНЬ.
     у  ЗВ│ЛЬНЕНОМУ ЧОВН│ ПЕРЕВ│З НА БЕРЕГ ГОНЦЯ │ гРЕЧИНА, СИНА ПЕРЕВ│ЗНИКА
│ ПЕЧЕН│ГА.
     вС│ ЧЕТВЕРО БУЛИ НАЧЕ П'ЯН│, ПУСКАЛИ СЛИНУ │ ВАЖКО  ДИХАЛИ. п│ВЕНЬ  ТЕЖ
┐Х  ПОВ'ЯЗАВ │  ПОКЛАВ  РЯДОЧКОМ, АЛЕ  ТАК,  ЩОБ  НЕ МОГЛИ ДОТЯГТИСЬ ОДИН ДО
ОДНОГО.
     -  нАЗИРАЙ ЗА НИМИ. т│ЛЬКИ ПОЧНУТЬ ПОВЗТИ - БЕРИ  │ ТНИ ОТУТ!  - дЯДЬКО
ПОКАЗАВ НА П│ДЩЕЛЕП'Я ПЕЧЕН│ГУ.
     п│ВЕНЬ ЗГАНЯВ  ЧОВНА НА ОСТР│В │ ПЕРЕВ│З УСЕ, ЩО  ТАМ ЗНАЙШОВ.  ▓ КОНЕЙ
ПЕРЕГНАВ. дЕСЯТЬ КОНЕЙ. ▓ САМОСТР│ЛИ  ПОЗН│МАВ.  ▓ ПОН│С  КУДИСЬ  В ТЕМРЯВУ,
ТУДИ, ДЕ П│ДКОВОЮ СТОЯЛИ ВИСОК│ ВЕРБИ.
     "дЛЯ ЧОГО В│Н СТАВИТЬ ТАМ? щОБ ЗА НАМИ НЕ ПОГНАЛИСЬ?" - ПОДУМАВ п│ВНИК.
     вРАНЦ│,  Н│,  ЩЕ В  ПЕРЕДДЕННЯ,  ВСЕ ЗРОЗУМ│В. ▓НШ│, ПОЛОНЕН│ ТОБТО, ЩО
ПОТРОХУ ПОЧИНАЛИ ОКЛИГУВАТИСЬ В│Д ЯКОГОСЬ ДУРМАНУ, ЧИ ЩО, ТЕЖ ЗРОЗУМ│ЛИ.
     п│ВЕНЬ ПО ОДНОМУ П│ДТЯГ  ┐Х  ДО ВЕРБ │  ПОПРИВ'ЯЗУВАВ ДО  СТОВБУР│В.  ▓
ПОПРИПИНАВ ┐Х ┐ХН│МИ Ж ЛИНВАМИ │ СИРОВИЦЕЮ.
     в│Д НАСТОРОЖЕНИХ У ТРАВ┐ САМОСТР│Л│В ДО БРАНЦ│В ПРОТЯГНУВ М│ЦН│ ЖИЛКИ.
     "▓ ДЕ В│Н ┐Х УЗЯВ?!"- оЧМАН│ЛО ПОДУМАВ п│ВНИК.
     а п│ВЕНЬ, СТОЯЧИ ЗБОКУ В│Д СЛУЖНИЦ│, ВЖЕ ПИТАВ:
     - дЛЯ ЧОГО КОРОБИ ┐М? тИ ЗНА║Ш?
     сЛУЖНИЦЯ  Н│ЧОГО  ЙОМУ  НЕ  В│ДПОВ│ЛА  │  В│ДВЕРНУЛА  ГОЛОВУ.  тОД│ В│Н
П│Д│ЙШОВ ДО лЯХА.
     - дЛЯ ЧОГО КОРОБИ? чИ┐ ВОНИ?!
     - яКБИ  ТИ БУВ  ЛИЦАРЕМ, Я Б ТОБ│ В│ДПОВ│В.  аЛЕ  ТИ  П│ДСТУПНИЙ ХОЛОП,
ХИТРИЙ, СМЕРДЮЧИЙ ПЕС! пОСТАВИВ ПАСТКИ, НЕ Г│ДН│ ВО┐НА! тИ │ Т│ЛОМ  │  ДУШЕЮ
РАБ, ХОЛОП, БИДЛО, РУСЬКА ХУДОБА!
     -  лЯШЕ! нЕ ГН│ВИ  МЕНЕ, НЕ БРЕШИ НА МЕНЕ. я В│ЛЬНА ЛЮДИНА! яКЩО Я ТВОЮ
ГОЛОВУ КИНУ СУДДЯМ  │ ПРИВЕДУ ЗВЕДЕНИХ КОНЕЙ │ ВЕСЬ ВАШ ТАТ│ВСЬКИЙ РЕМАНЕНТ,
- Н│  КНЯЖИЙ,  Н│  ЦЕРКОВНИЙ  СУД  НЕ ВИЗНА║ МЕНЕ ВИННИМ,  │ БОЯРИН МЕНЕ  НЕ
ОДЕРЖИТЬ  В ХОЛОПИ! аЛЕ НЕ ПРО ЦЕ  МОВА! сКАЖИ  - ДЛЯ ЧОГО Ц│ КОРОБИ ТИ СЮДИ
ПЕР? ▓ Я ТЕБЕ ЗРАЗУ Ж В│ДПУЩУ. сЛОВО ДАЮ!
     - рАБСЬКЕ СЛОВО СИЛИ НЕ МА║! зРАДА - ЗБРОЯ РАБ│В!
     - дАЮ СЛОВО - ТВОЮ ПОЛЮБОВНИЦЮ ЗВ│ЛЬНЮ, СТР│ЛУ З НЕ┐ ВИТЯГНУ │ КОНЯ ВАМ
НАЙСИЛЬН│ШОГО ДАМ. тОД│ ПОВ│РИШ?
     - сПОЧАТКУ ┐┐ ЗВ│ЛЬНИ!.. - пРОХРИП│В лЯХ.. сЛУЖНИЦЯ ПОДУМАЛА, ЩО п│ВЕНЬ
┐┐ ЧИ МОРДУВАТИМЕ,  ЧИ ┤ВАЛТУВАТИМЕ,  ТОМУ ВОНА, ЯК  В│Н НАБЛИЗИВСЯ, ПЛЮНУЛА
ЙОМУ В ЛИЦЕ. а В│Н  У  В│ДПОВ│ДЬ ┐┐ ВДАРИВ ПО ВИЛИЦ│. ▓  ЗРАЗУ Ж БЛИСКАВИЧНО
ВИДЕР │З РАНИ УЛАМКИ СТР│ЛИ.
     п│ВНИК СТОЯВ ПОРУЧ │ ЗАГЛЯДАВ, ЯК ТО ДЯДЬКО ЧИНИТЬ.
     - нЕ ДИВИСЬ, НЕ ДИВИСЬ НА МОЮ ГОЛИЗНУ, ЛИЧИНО ДРЕВЛЯНСЬКА!
     - я Й НЕ ТАКЕ БАЧИВ! а ТИ, А  ТИ... ЦЕ ТИ В ЗЕЛЕН│М  ГЛЕЧИКУ ПРИНЕСЛА В
│СТОБКУ ОТРУ║НИЙ МЕД.
     -  нЕ  БАЗ│КАЙ!  пРИВЕДИ кОШЛАТОГО! -  нЕ ОБЕРТАЮЧИСЬ,  НАКАЗАВ  ДЯДЬКО
п│ВЕНЬ. - я  ТЕБЕ  В│ДПУСКАЮ.  мОЖЕШ  НАВ│ТЬ  ┐ХАТИ  ЗА П│ДМОГОЮ.  т│ЛЬКИ  Я
СПОЧАТКУ ПОПРИБИВАЮ ДО ВЕРБ!
     - нЕ ПО┐ДУ Я Н│КУДИ... в│ДПУСТИ ЙОГО!
     - нЕХАЙ В│Н СКАЖЕ - ДЛЯ ЧОГО КОРОБИ!
     -- в│Н НЕ СКАЖЕ...
     - тОД│ │ В│Н СКОНА║, ЯК ОЦЯ ПОГАНСЬКА ЛИЧИНА! - п│ВЕНЬ ШИРОКИМИ КРОКАМИ
РУШИВ ДО ПЕЧЕН│ГА.
     ▓ШОВ │ З│ СВИСТОМ РОЗС│КАВ ПОВ│ТРЯ БЛАКИТНИМ ЛЕЗОМ МЕЧА.
     сЛУЖНИЦЯ МОВЧАЛА.
     оСЬ  ТРИ КРОКИ ДО  КОНЮХА-ПЕЧЕН│ГА.  сР│БНИМ ПРОМЕНЕМ СПАЛАХНУВ  МЕЧ. ▓
ГЛУХО ВДАРИЛА СТР│ЛА В ПЕЧЕН│ГОВ│ ГРУДИ,
     - оЙ МАТ│НКО! -  зАКРИЧАЛА СЛУЖНИЦЯ. а п│ВЕНЬ ВЖЕ ЙШОВ  ДО Г│НЦЯ  │ С│К
МЕЧЕМ ПОВ│ТРЯ. нАВ│ТЬ НЕ  ЗИРКНУВШИ НА МЕРТВОГО ПЕЧЕН│ГА - СТР│ЛА ЙОМУ СЕРЦЕ
ПРОБИЛА.
     - нЕ  ТРЕ, НЕ ТРЕ! я  ВСЕ  СКАЖУ! - зАГОЛОСИЛА СЛУЖНИЦЯ. - цЕ ДЛЯ ТОГО,
ЩОБ...
     - тИХО!  нЕ  ГАЛАСУЙ! а ТИ В│Д│ЙДИ! - кИНУВ ДЯДЬКО ЧЕРЕЗ ПЛЕЧЕ п│ВНИКУ,
ЩО ЙШОВ СЛ│ДОМ ЗА НИМ.
     тОМУ п│ВНИК НЕ ЧУВ, ЩО ВОНА ШЕПОТ│ЛА ДЯДЬКОВ│.
     дЯДЬКО СТОЯВ,  МОЖЕ НА ГОЛОВУ  НИЖЧИЙ В│Д НЕ┐,  СХИЛИВ ГОЛОВУ  НА  Л│ВЕ
ПЛЕЧЕ, П│ДСТАВИВ УГОРУ ВУХО, НАЧЕ НЕДОЧУВАВ │ ВСЕ КИВАВ │ КИВАВ НА ┐┐ СЛОВА.
     мОВЧКИ ЗВ│ЛЬНИВ В│Д ПУТ СЛУЖНИЦЮ │ ┐┐ КОХАНЦЯ  лЯХА │ П│ДВ│В ┐М М│ЦНОГО
КОНЯ. лЯХ МОВЧКИ РОЗГЛЯДАВСЯ НА  ПОРАНЕНУ  СПУХЛУ  РУКУ,  З│ ЗДИВУВАННЯМ  НА
ОБЛИЧЧ│ ОБМАЦУВАВ ПАЛЬЦ│.
     - а ДЕ ВАШ│ ПРИПАСИ? - сПИТАВ п│ВНИК.
     - тАМ У СХОВАНЦ│,.. - В│ДКАЗАЛА СЛУЖНИЦЯ. нАРАЗ ПОЧУВСЯ КАШЕЛЬ, МОВ ХТО
ВОДОЮ ЧИ СЛИНОЮ ПОПЕРХНУВСЯ, А ТОД│ ВИСОКИЙ ГОЛОС ГРЕЧИНА.
     - тИ ┐Х В│ДПУСКА║Ш?! а ВОНИ  Ж ТЕБЕ ЗДУРИЛИ... вОНА ЙОМУ ТВОГО ПОЛОВОГО
ОГИРЯ  З М│СТА ВИВЕЛА!!! а  ТИ ┐Х В│ДПУСКА║Ш?.. - сПАДАЮЧИМ ГОЛОСОМ ЗАК│НЧИВ
ГРЕЧИН.
     лЯХ │ СЛУЖНИЦЯ КИНУЛИСЬ Б│ГТИ ДО ЗАРОСТЕЙ, ТА РАНИ │ ПУТА ОСЛАБИЛИ ┐Х..
     пЕРШОГО п│ВЕНЬ  НАЗДОГНАВ лЯХА │  ВДАРИВ КУЛАКОМ ПО Т│МЕН│.  лЯХ СНОПОМ
УПАВ У МОЧАРИНУ. а СЛУЖНИЦЯ, ХОЧ СИЛЬНО ПОРАНЕНА, ВЖЕ Д│СТАЛАСЯ ДО КУЩ│В. тА
В ТЕМРЯВ│ п│ВЕНЬ │ ┐┐ ЗБИВ З Н│Г УДАРОМ В ПОТИЛИЦЮ.
     пРИВ'ЯЗАВ ОБОХ ДО КОШЛАТОГО КОНЯ │ ТЯГНУВ, ВОЛОЧИВ НАЗАД, ДО ВЕРБ.
     -  дЕ М│Й ПОЛОВИЙ  КОНИК? - пИТАВ  п│ВЕНЬ,  НАСТУПАЮЧИ НА ГОРЛО  лЯХОВ│
ПОДЕРТИМ ВУГЛЯРСЬКИМ ЛИЧАКОМ.
     лЯХ П│СЛЯ ОСТАННЬОГО  ДЯДЬКОВОГО УДАРУ,  ПЕВНО, ПЕРЕСТАВ УЖЕ  В│РИТИ  В
СВОЮ ФОРТУНУ. ▓ НЕ ОГРИЗАВСЯ │ НЕ ОБРАЖАВ п│ВНЯ, АЛЕ МОВЧАВ ЗАТЯТО.
     ▓ ЗНОВ СЛУЖНИЦЯ СКАЗАЛА.
     - рОЗВ'ЯЖИ МЕНЕ - Я ПРИВЕДУ КОНЯ... т│ЛЬКИ ТИ В│ДПУСТИШ НАС?..
     - в│ДПУЩУ. ▓ДИ. сК│ЛЬКИ ТЕБЕ ЧЕКАТИ?
     - яК  СОНЦЕ ОН П│Д  ТУ  Г│ЛКУ Д│СТАНЕ, - ПОКАЗАЛА НА  НИЗЬКУ  ТОВСТЕННУ
ВЕРБУ.
     ▓ ВОНА  П│ШЛА  В РАНКОВИЙ ТУМАН ПО ЛЕДЬ ПОМ│ТН│Й СТЕЖЦ│  │  ┐┐ МОВ  В│Д
М│ЦНОГО ХМЕЛЮ ХИТАЛО Й ЗАНОСИЛО.
     - дЯДЬКУ! - зАШЕПОТ│В п│ВНИК, ШАРПАЮЧИ ЗА РУКАВ. - вОНА ВПАДЕ │ СКОНА║!
аБО В БАГНО ЗАВАЛИТЬСЯ...
     - н│! сЛУЖНИЦЯ - СТРАХ, ЯКА ВИТРИВАЛА! ▓НШИЙ БИ В│Д ТАКО┐ РАНИ... - в│Н
ОЗИРНУВСЯ НА ПОБОРКАНИХ ТАТЕЙ. вС│ ВОНИ ПОВЕРНУЛИ ГОЛОВИ ЗА СЛУЖНИЦЕЮ. ▓ В│Н
ЗАШЕПОТ│В  п│ВНИКУВ  - тИ Б│ЖИ Н│БИ ТУДИ, ДО КОЛИ  СХОВАНО┐...  а  ТАМ ЧЕРЕЗ
РУЧАЙ ┐Й НАВПЕРЕЙМИ │ ЗА НЕЮ СЛ│ДКУЙ. тА ОБЕРЕЖНО МЕН│! - а ТОД│ ВГОЛОС, АЛЕ
НЕ ДУЖЕ СИЛЬНО. - зБ│ГАЙ,- ПЕРЕВ│Р КОНЕЙ ТА ПРИНЕСИ ШТИЛЬ │ СОКИРУ.
     сЛУЖНИЦЯ ЙШЛА НЕ  ПОСП│ШАЮЧИ, ТО  ПРОСТО Б│ГЛА, ТО С│ДАЛА ПЕРЕПОЧИТИ НА
КУПИНУ. нАЗАД ОЗИРАЛАСЬ, ОБЕРТАЮЧИСЬ УС│М ТУЛУБОМ - ПЕВНО, ЩО РАНА ПЕКЛА  ┐┐
НЕСТРИМНО │ НЕ ДАВАЛА В│ЛЬНО РУХАТИСЬ.
     щОРАЗУ,  КОЛИ ВОНА ПОЧИНАЛА  ОБЕРТАТИСЬ, п│ВНИК ВСТИГАВ  СХОРОНИТИСЬ ЗА
КУЩЕМ, ЗА ШУВОРАМИ, ЗА КУПИНАМИ ЧИ ПРОСТО ПРИС│СТИ У ВИСОЧЕННУ ТРАВУ.
     пЕРЕД НЕВЕЛИЧКИМ ГАЙКОМ ВОНА СПИНИЛАСЬ │ ДОВГО ОБДИВЛЯЛАСЬ НА ВС│ БОКИ.
     сТИХА ПОКЛИКАЛА. кОЛИ ┐Й  НЕГОЛОСНО В│ДПОВ│ЛИ З-ЗА ЧАГАРНИКА, ТОД│ ВОНА
П│ШЛА В ЗАРОСТ│.
     п│ВНИК, ПРОСТО ПРИПАДАЮЧИ ДО ЗЕМЛ│, НАБЛИЗИВСЯ ДО ЗАРОСТЕЙ.
     - а ВСЕ? - сПИТАВ СТАРИЙ ПЕРЕВ│ЗНИК. п│ВНИК ЗРАЗУ ВП│ЗНАВ ЙОГО ГЛУХИЙ │
ХРИПКИЙ ГОЛОС.
     -  нА ОСТРОВ│. пЕРЕВЕЗЛИ. ▓  НЕ ЗНА║  В│Н... дУМА║, ЩО ВОНО ТАМ, ДЕ В│Н
СХОВАВ... оЙ, СЕСТРИЦЕ, ОБЕРЕЖН│ШЕ...  оЙ БОЛИТЬ, ОЙ ПЕЧЕ.... ▓ СТР│ЛИ, МОЖУ
ПРИСЯГТИСЬ,  У  НЬОГО  ОТРУ║Н│ ВС│.  вС│ СТАЛИ  ЯК  ДУРН│ П│СЛЯ БЛЕКОТИ... у
НЬОГО,  Б│ДОЛАШНОГО,  РУКА  РОЗПУХЛА...   оДНА  НАД│Я  -  ВСТИГНЕТЕ...  яКЩО
СП│ЗНИМОСЬ, ДУРНИК ┐Х ЗАБ'║.
     - тЕРПИ, ТЕРПИ, НЕБОГО! я ВЖЕ РУШАЮ!
     -  дЯДЕЧКУ!  пОСП│ШАЙ  ДО ХЛОПЦ│В.  вС│Х РОДИЧ│В  П│ДН│МИ!!! оЙ БОЛИТЬ,
БОЛИТЬ МЕН│! а В ОЧАХ КРУЖАЛА ПЛАВАЮТЬ. оЙ ХОЧА Б НЕ ВМЕРТИ В│Д ОТРУТИ!..
     п│ВНИК НЕ СТАВ СЛУХАТИ ДАЛ│, А  ПЛАЗОМ, ПЛАЗОМ ПОРАЧКУВАВ ДО  СТЕЖКИ, А
ТАМ ЗАРОСТЯМИ НАВПРОСТЕЦЬ.
     ▓  ТРЕМТЯЧИ  В│Д  СТРАХУ, ЩО ПОТРАПИТЬ У ТРЯСОВИНУ,  │  МАЮЧИ НАД│Ю, ЩО
УНИКНЕ ТРЯСОВИНИ, ПОБ│Г, ПОБ│Г НАВПРОСТЕЦЬ ДО ДЯДЬКА п│ВНЯ.
     п│ВЕНЬ МАВ СЛУХ НЕ ЗГ│РШИЙ, АН│Ж МАЛИЙ, │ ВИСКОЧИВ ЙОМУ НАЗУСТР│Ч.
     - зРАДА... - пРОШЕПОТ│В п│ВНИК │ С│В ПРОСТО В МОЧАРИНУ ТАМ, ДЕ СТОЯВ. -
вОНА...  ТЕБЕ... ЗРАДИЛА... - пЛАКАВ ХЛОПЧИК. - сКАРБИ ТУТ ДЕСЬ НА  ОСТРОВ│.
вОНИ ПЛИВЛИ ПО СКАРБИ... тУТ НА ОСТРОВ│... дЕСЬ ТУТ,.. НА ОСТРОВ│!..
     - зРОЗУМ│В! тИ  ПИЛЬНУЙ ┐Х! т│ЛЬКИ  ЗН│МЕТЬСЯ ВЕРЕМ│Я, ПОЧУ║Ш - ОБТИНАЙ
СТРУНИ. а  лЯХУ ГОРЛЯНКУ РОЗЧИКРИЖ! нЕ ТНИ В│СТРЯМ, А Р│Ж,  ЯК ТЕЛЯ  - ПОП│Д
СКИЛИЦЕЮ, ЯК БИ КОСОЮ Р│ЗАВ! н│Ж У ТЕБЕ ДОБРИЙ!
     сАМ ПОБ│Г НАЗАД МЕЖИ ВЕРБИ │ ВМИТЬ ВИЛЕТ│В ЗВ│ДТ│ЛЯ  ОХЛЯП НА КОН│, АЛЕ
ПРИ ЗБРО┐.
     ▓  ТНУЧИ  П'ЯТАМИ  КОБИЛУ П│Д  РЕБРА,  ПУСТИВ  ┐┐  ПО ВУЗЬК│Й  БОЛОТН│Й
СТЕЖЦ│...
     п│ВНИК ЙШОВ  ПОВОЛ│ ДО ВЕРБ │ ЛЕДЬ НЕ СП│ЗНИВСЯ. бО лЯХ П│ДКОЧУВАВСЯ ДО
ЖИЛКИ,  ЩО  ║ДНАЛА НАПНУТИЙ САМОСТР│Л │  РЕТЯЗ│  гРЕЧИНА. гРЕЧИН З РОЗКРИТИМ
РОТОМ НЕ М│Г ВИМОВИТИ Н│ СЛОВА, ЗАКАМ'ЯН│В, ЗАДУБ│В, ЯК ЖАБА ПЕРЕД ВУЖЕМ.
     п│ВНИК, ЩЕ НЕ  ПРИЙШОВШИ В СИЛУ П│СЛЯ ШАЛЕНОГО Б│ГУ,  ТРЕМТЯЧИМИ РУКАМИ
ВИТЯГ │З КУПИ ЗАХОПЛЕНОГО ДОБРА КАРБОВАНИЙ, МЕРЕЖАНИЙ КИЙ гРЕЧИНА.
     зВ│В НАД  ГОЛОВОЮ │ ОПУСТИВ  НА ПЛЕЧ│  лЯХОВ│. пОТ│М ПО  ГОЛОВ│ БИВ, ПО
РУКАХ, ПО ЧЕРЕВУ, ПО НОГАХ.
     - в│ДПОВЗАЙ, В│ДПОВЗАЙ, В│ДПОВЗАЙ!!!
     сИЛИ В  МАЛОГО ЩЕ НЕ  В│ДНОВИЛИСЬ,  АЛЕ КИЙ  БУВ  ЗАМАШНИЙ,  З  ЯКОГОСЬ
П│ВДЕННОГО ДЕРЕВА, НАЧЕ ЗАЛ│ЗНИЙ.
     лЯХ ПРОБУВАВ ЗАКРИТИСЬ ЗВ'ЯЗАНИМИ РУКАМИ. лЯХ ПЕРЕВЕРНУВСЯ НА ЧЕРЕВО.
     п│ВНИК ВАЖКО П│ДНОСИВ КИЙ │  ГАТИВ ПОЛОНЕНОГО ПО  ХРЕБТУ, ПО РЕБРАХ, ПО
ГОЛОВ│.
     в│Н ОБ│С│В  ГЕТЬ │ НЕ УСВ│ДОМЛЮВАВ, ЩО КРИЧИТЬ │ ПРОКЛИНА║ лЯХА. нАЧЕ В
ХВОРОМУ МАРЕНН│ В│Н ЗМАХНУВ КИ║М │ ВДАРИВ ПО НОГАХ лЯХА, тОЙ С│ПОНУВСЯ, НАЧЕ
В КОРЧАХ, │ ЗАЧЕПИВ ЖИЛКУ В│Д САМОСТР│ЛА.
     сТР│ЛА СВИСНУЛА, ПРОДЕРШИ п│ВНИКУ  СОРОЧКУ П│Д Л│ВОЮ ПАХВОЮ,  ЧИРКОНУЛА
ПО ШК│Р│, ОБП│КАЮЧИ ГАРЯЧИМ БОЛЕМ,  АЛЕ, ВТРАТИВШИ СВ│Й  НАПРЯМ, ВП'ЯЛАСЯ  В
ПЛЕЧЕ Г│НЦЕВ│.
     в│Н НЕ ЗОЙКНУВ, НЕ ЗАХРИП│В. т│ЛЬКИ ШАРПОНУВСЯ УС│М Т│ЛОМ  │  ПРОВИС НА
ЛИНВ│.
     лЯХ  ТЕЖ ЗАЦ│ПЕН│В, УВЕСЬ  ЗАКРИВАВЛЕНИЙ  │ ПОТОВЧЕНИЙ. а гРЕЧИН  │ СИН
ПЕРЕВ│ЗНИКА СТУКОТ│ЛИ ЗУБАМИ З│ СТРАХУ.
     мАЛИЙ ВРАЗ УТРАТИВ УСЯКУ Ц│КАВ│СТЬ ДО ПОЛОНЕНИХ ТАТЕЙ │ ЛЮТЬ В│ДПУСТИЛА
ЙОГО.
     зОВС│М  ЗАБУВШИ  ПРО  ОБЕРЕЖН│СТЬ, ВИЙШОВ  З  УКРИТТЯ. в  К│НЦ│  СТЕЖКИ
ПОБАЧИВ ВЕРШНИКА │ КОНЯ НА ПОВОД│. пОПЕРЕДУ КОНЕЙ │ШЛИ ТРО║.
     дВО║ Д│ВЧАТ │ ПРОСТОВОЛОСИЙ СУТУЛОВАТИЙ ЧОЛОВ│К.
     п│ВНИКУ  СТАЛО  ВСЕ  БАЙДУЖЕ.  зМУЧЕНИЙ, ЗМОРЕНИЙ, БЕЗСИЛИЙ ПРИС│В  П│Д
КРАЙНЬОЮ ВЕРБОЮ.  ▓  Т│ЛЬКИ ПРИХИЛИВШИСЬ СПИНОЮ  ДО СТОВБУРА, В│ДЧУВ Б│ЛЬ  У
Л│ВОМУ БОЦ│. пОМАЦАВ У ПАЗУС│ │ ПОБАЧИВ НА ПАЛЬЦЯХ ГУСТЮЧУ ЛИПКУ КРОВ.
     вИД КРОВ│ ПРОЙНЯВ ЙОГО КРИЖАНИМ ЖАХОМ. зАПЛАКАВ РЕВНО ТА Г│РКО.
     яКРАЗ │ ДЯДЬКО ПРИГНАВ ДВОХ Д│ВЧАТ │ ВИМОКЛОГО ПЕРЕВ│ЗНИКА.
     пОБАЧИВШИ, ЩО З ГОНЦЕМ, п│ВЕНЬ КИНУВСЯ ДО МАЛОГО.
     - тИ?!! - ▓ ТОРСАВ ЙОГО ЗА ПЛЕЧ│, АЖ МАЛИЙ КЛАЦАВ ЗУБАМИ │ ГИКАВ. - тИ,
ДУРНЮ?!!
     -  чОЛОВ│ЧЕ!  -  зАСКИГЛИВ  гРЕЧИН. -  мАЛИЙ  НЕ  ВИННИЙ!  цЕ  ОН  ТОЙ,
ПРОКЛЯТИЙ, ВСЕ!..
     - аГА!.. - вИГУКНУВ ДЯДЬКО.  - зРОЗУМ│В! а ЦЬОГО  ЗА ЩО ТИ ЗМОРДУВАВ?!!
зА ЩО?!!
     - зА  ЩО,  ЗА  ЩО?.. зА ТЕ,..  -  СОННО ПРОКАЗАВ  п│ВНИК,  ВМОЩУЮЧИСЬ У
ВИСОК│Й ШОВКОВИСТ│Й ТРАВ│ П│Д ДЕРЕВОМ.
     н│ЩО НЕ МОГЛО ЗБАДЬОРИТИ п│ВНИКА. в│Н СПАВ.
     кР│ЗЬ  СОН  ЧУВ  ГОЛОС│ННЯ ДОНЬКИ  ПЕРЕВ│ЗНИКА,  ПЛАЧ СЛУЖНИЦ│, СТОГОНИ
ПОРАНЕНИХ, ХРИПКЕ БЛАГАННЯ ПЕРЕВ│ЗНИКА.
     пОТ│М БУВ  ГУРК│Т, ЛАЙКА п│ВНЯ, БЛАГАЛЬН│ ГОЛОСИ Д│ВЧАТ. а ЗА  ТИМ ┐ХН│
ЗАВИВАННЯ Й ПРОКЛЬОНИ, КРИКИ, ГОЛОС│ННЯ.
     нАЧЕ ПАХЛО СПАЛЕНИМ М'ЯСОМ.
     пРОКИНУВСЯ  п│ВНИК  ВЖЕ ВЕРХИ НА КОН│ П│Д  ВЕЧ│Р, КОЛИ ВОНИ  ВИ┐ХАЛИ НА
ШЛЯХ. пЕРШ  ЗА ВСЕ п│ВНИК ПОРАХУВАВ  КОНЕЙ.  дЕВ'ЯТЬ.  в│Н З ДЯДЬКОМ ┐ХАВ НА
ПОЛОВ│М ПЕЧЕН│ГОВ│.
     у ДЯДЬКА  БУЛА ГОЛОВА  ПЕРЕМОТАНА УРИВКОМ СОРОЧКИ. дЯДЬКО СКОСА ПОЗИРАВ
НА ЗАШМАРОВАНУ ВУГЛЯРСЬКУ КОЛУ.  тАМ, У ВИСОК│М КОРОБ│,  НА ЯКИХОСЬ ШК│РЯНИХ
ПАКАХ, ПОВ'ЯЗАНИЙ, НАЧЕ СП│ЙМАНИЙ ВОВК, СКОРЧИВСЯ гРЕЧИН.  в│Н, СК│ЛЬКИ М│Г,
В│ДХИЛИВ ЛИЦЕ В│Д ДВОХ ГОЛ│В ЛЮДСЬКИХ - ПЕЧЕН│ГОВО┐ ТА ГОНЦЕВО┐. гОЛОВИ БУЛИ
В ПОТЬОКАХ ЗАСОХЛО┐ ТЕМНО┐ КРОВ│, НАЧЕ СМОЛОЮ ЗАМАЗАН│.
     - дЯДЬКУ! - зНОВ ЗАБИЛА п│ВНИКА ПРОПАСНИЦЯ. - цЕ ТИ ЧИ Я?!!
     - в│Н САМ СЕБЕ ПОГУБИВ! кОЛИ Я ЗВ│ЛЬНИВ ЙОГО З ПУТ, В│Н ВИТЯГ  З ЧОБОТА
Р│ЗАКА │  ШТРИКНУВ  МЕНЕ  В ГРУДИ.  дУРЕНЬ!  я ЙОГО В│ДПУСКАВ, БО  ВС│  МЕНЕ
БЛАГАЛИ, А В│Н ХОТ│В МЕНЕ ПОЗБАВИТИ ЖИТТЯ! дУРЕНЬ, ОТ ЖЕ ДУРЕНЬ!
     - а Т│?! а Т│?!!
     - я ┐М ВУХА ПООБР│ЗАВ. яК У пИСЬМ│ СКАЗАНО: "оКО ЗА ОКО, ЗУБ ЗА ЗУБ'!
     -  а оНУФР│Й  КАЗАВ МЕН│, ЩО ТРЕБА  П│ДСТАВИТИ ДРУГУ  ЩОКУ,  ЯКЩО  ТЕБЕ
ВДАРИЛИ ПО ОДН│Й...
     -  нЕХАЙ МЕНЕ бОГ  ВИБАЧИТЬ!  - ТРИЧ│  ПЕРЕХРЕСТИВСЯ  п│ВЕНЬ. -  кАЮСЬ,
ЗАБУВ, ЗАБУВ.
     - а Д│ВКАМ ТЕЖ?
     - н│, ЛИШЕ лЯХУ │ СИНУ ПЕРЕВ│ЗНИКА,
     - а... а ЩО ТЕПЕР БУДЕМО РОБИТИ?
     - яК ДО┐ДЕМО ДО ШЛЯХУ ВЕЛИКОГО - Б│ЖИ ДО СВО┐Х СКОМОРОХ│В. сКАЖИ ┐М, ЩО
ДЯДЬКОВ│ ДОПОМАГАВ КОНЕЙ ШУКАТИ...
     - дЯДЬКУ, А ЯК ТИ ЗВ│ЛЬНИШСЯ  ТЕПЕР? тИ Ж лЯХА НЕ ВСТЕР│Г, ВИХОДИТЬ, ТИ
ЙОГО  В│ДПУСТИВ.  зНАЧИТЬ,  ТИ  ТЕПЕР  ХОЛОП?! тАКА  Ж У  ТЕБЕ БУЛА УГОДА  З
БОЯРИНОМ.
     - хА-ХА! мЕНЕ КНЯЗЬ В│ДКУПИТЬ! бО НЕ ХТО-НЕБУДЬ, А Я ВЛАСНОРУЧНО ВЕРТАЮ
ЙОМУ ВКРАДЕН│ СКАРБИ.
     - тИ БАЧИВ, ТИ БАЧИВ?!! дИВИВСЯ?! зАГЛЯДАВ У ПАКИ?!!
     - цЕ КНЯЖИЙ СКАРБ. ▓ НЕ ГОДИТЬСЯ Н│ МЕН│, А Н│ ТОБ│ ТУДИ ЗАГЛЯДАТИ.
     - ▓ ТИ НЕ ПОДИВИШСЯ?
     - н│, п│ВНИКУ. цЕ МАЙНО НАШОГО ГОСПОДИНА.
     - оЙ, А Я ТАК ХОТ│В ПОДИВИТИСЬ НА КНЯЖ│ СКАРБИ! тАК ХОТ│В!!!
     - н│, п│ВНИКУ. нАМ ЦЬОГО НЕ МОЖНА!
     - дАЙ, Я ХОЧ НА ПЕЧАТКУ ПОДИВЛЮСЬ!
     - дИВИСЬ! цЕ НАМ З ТОБОЮ МОЖНА.
     п│ВНИК СКОЧИВ З КОНЯ │ ВИДЕРСЯ НА КОЛУ.
     гРЕЧИН ЛЕЖАВ ЯКРАЗ НА КОРОБ│, ДЕ ПЕЧАТКИ П│ДВ│ШЕН│.
     - пОСУНЬСЯ!
     -  нЕ  МОЖУ... рОЗВ'ЯЖ│ТЬ МЕНЕ,.. - ЗАСКИГЛИВ гРЕЧИН. лИЦЕ В НЬОГО БУЛО
СПУХЛЕ │ ПАШ│ЛО ЖАРОМ.
     п│ВНИК НАПРУЖИВСЯ, ВПЕРСЯ НОГАМИ В СТ│НКУ КОРОБА │ З│ШТОВХНУВ гРЕЧИНА З
М│СЦЯ.
     оСЬ ВОНИ, ВАЖК│ СВИНЦЕВ│ ПЕЧАТКИ.
     пОКРУТИВ У ПАЛЬЦЯХ, ПОТРИМАВ НА ДОЛОН│.
     нА ОДН│М БОЦ│  БУВ КАРБОВАНИЙ Ч│ТКИЙ КНЯЖИЙ  ТРИЗУБЕЦЬ, НА  ДРУГ│М БОЦ│
ТРОХИ З│М'ЯТИЙ ВО┐Н З│ СПИСОМ У ПРАВИЦ│ │ ЩИТОМ ПРИ Л│В│Й НОЗ│.
     т│НЬ ВПАЛА НА ХЛОПЧИКА.
     нАД НИМ ВИСОЧ│В ШИРОКОПЛЕЧИЙ ДЯДЬКО. зДАВАВСЯ ВЕЛЕТОМ, КОЛИ БУВ ВЕРХИ -
ТАКИЙ ШИРОКИЙ, М'ЯЗИСТИЙ, ГР│ЗНИЙ НАВ│ТЬ У СВО║МУ ПОВСТЯНОМУ КОВПАКУ.
     в│Н ВИЙНЯВ З В'ЯЗАНКИ ТОВСТУ СТР│ЛУ │ ТКНУВ У  ВИШК│РЕН│ ЗУБИ  Г│НЦЕВО┐
ГОЛОВИ.
     - сМЕРДЮЧИЙ ПЕС! пРОДАВ  СВОГО  ГОСПОДИНА! дИВИСЬ,  НЕБОЖЕ,  ТАКА  ДОЛЯ
ЧЕКА║ НА КОЖНОГО ЗРАДНИКА.
     - гРЕЧИН ТЕЖ ЗРАДНИК. а ТИ Ж ЙОГО НЕ ВБИВ!
     - кАЖЕ, ЩОБ Я ЙОГО В│ДВ│З ДО КНЯЗЯ.  нАЧЕ ЩОСЬ МА║  ТАКЕ КНЯЗЮ СКАЗАТИ,
ЩО  │НШИМ НЕ  МОЖНА  СЛУХАТИ...  нАВ│ТЬ ЯК  В│Н МЕНЕ  ДУРИТЬ, ЙОГО  ЯБЕДНИКИ
ЗАМОРДУЮТЬ... нУ, ПОДИВИВСЯ? тЕПЕР Б│ЖИ! оНО ВЖЕ ШЛЯХ ВЕЛИКИЙ!..
     - у МЕНЕ НЕМА║ Н│ЧОГО. дАЙ ХОЧ РЕЗАНУ...
     -  дУРНЮ! зВ│ДКИ  У МЕНЕ МОЖУТЬ  БУТИ ГРОШ│, КОЛИ  Я  КОНЕЙ ШУКАВ │  ПО
ВУГ│ЛЛЯ ┐ЗДИВ?!
     - аЛЕ Ж МИ ВЗЯЛИ ТАКУ ЗДОБИЧ!
     - зДОБИЧ П│ДЕ НА ХРАМ  БОЖИЙ! цЯ ЗДОБИЧ НАМ НЕ  НАЛЕЖИТЬ. цЕ бОГ В│ДДАВ
НАМ ВОРОГ│В  У РУКИ. я  ПОВИНЕН ЗА  ЦЕ  В│ДДЯЧИТИ бОГОВ│...  пОСП│ШАЙ! сКОРО
ВОРОТА ЗАЧИНЯТЬ. бАЧИШ - ВЖЕ СОНЦЕ С│ДА║?..
     ▓ п│ВНИК ЗАБ│Г НА пОД│Л З ОСТАННЬОЮ К│НСЬКОЮ БАТОВОЮ. в│Н Б│Г │ ЧУВ, ЯК
РИПЛЯТЬ  СПИЦ│  КОЛОВОРОТУ  │  ПОСКРИПУ║  М│СТОК,  П│ДНОСЯЧИСЬ  НАД ПРОТОКОЮ
гЛИБОЧИЦ│.
     п│ВНИКА ЛЕДЬ  НЕ  ЗБИЛИ НА ЗЕМЛЮ рЕП'ЯХ ТА хОДА. рЕП'ЯХ ДИБКИ СТАВАВ ТА
ОБЛИЗУВАВ ХЛОПЦЯ, А хОДА  ДЗИ┤ОЮ КРУТИВСЯ НАВКОЛО Н│Г  ХЛОПЦЯ │  ВСЕ РОХКАВ,
РОХКАВ БЕЗ ПЕРЕРВИ.
     вС│  БУЛИ ПРИ СТОЛ│,  │ п│ВНИК  РОЗВОДИВ  ТЕРЕВЕН│,  ЯК  В│Н  ДОПОМАГАВ
ДЯДЬКОВ│ КОНЕЙ ШУКАТИ. яК ПОДЕР СОРОЧКУ ОБ ТЕРНИНУ, ЯК БОКА РОЗДЕР ДО КРОВ│.
     - тАК ТИ ТЕПЕР ДО ДЯДЬКА П│ДЕШ? - зАПИТАВ КАНАТОХОДЕЦЬ.
     - тА ЯКБИ... дЯДЬКО ЗАВТРА КУДИСЬ ┐ДЕ ПО КАМ│НЬ... нА тЕТЕР│В ДЕСЬ... а
З ХЛОПАМИ ЩО МЕН│ РОБИТИ? я КРАЩЕ У ВАС БУДУ.
     - тО  БУДЬ, - СТВЕРДИВ ПОХМУРИЙ БУБОНИСТ, ДЯДЬКО лЮТ│В. тАК ЩО ВСЕ БУЛО
ГАРАЗД.
     т│ЛЬКИ ОТ ПО ТРАПЕЗ│ ГУСЛЯР СКАЗАВ ХЛОПЧИКОВ│ СВО┐М ТИХИМ ГОЛОСОМ:
     - пРОВЕДИ  МЕНЕ  ДО МОГО СТАРОГО БОЙОВОГО ДРУГА. лИШЕ  ЗВ│Р│В СВО┐Х  НЕ
БЕРИ. я ОТ ГУСЕЛЬЦ│ СВО┐ ПРИХОПИВ. зАСП│ВА║МО СТАРОМУ СТАРИХ СЛАВНИХ П│СЕНЬ.
нЕХАЙ ПОСЛУХА║, ЯКИЙ ГОЛОС У МОГО УЧНЯ.
     - д│ДУ! тИ НЕ ДУЖЕ РОЗСП│ВУЙСЯ - ЗАВТРА ДО БОЯРИНА ЙДЕМО.
     - н│ЧОГО НЕ ТРАПИТЬСЯ.
     тА КОЛИ ВОНИ  Д│СТАЛИСЬ ДО САДИБИ Д│ДОВОГО  ДРУГА,  СТАРИЙ  СПИНИВСЯ  │
ДОВГО ТРИМАВСЯ ЗА ГРУДИ, ЧИ ТАК СЕРЦЕ ВГАМОВУВАВ?
     - чАС ТОБ│, ДИТИНО, Т│КАТИ  З кИ║ВА. б│ЛЯ НАШО┐  САДИБИ КРУТИЛОСЯ  ДВО║
ЖЕБРАК│В.  у СУС│Д│В  ПИТАЛИ, ЧИ НЕ  ЖИВЕ ТУТ ПОБЛИЗУ ТОЙ ХЛОПЧИК, ЩО ЗОЛОТО
РОЗДАВАВ ЖЕБРАКАМ Б│ЛЯ  дЕСЯТИННО┐ ЦЕРКВИ? н│, НЕ СТАРЦ│ ВОНИ, А ВИВ│ДУВАЧ│.
я  ВИВ│ДУВАЧ│В ПО  ДУХУ  ЧУЮ, ХТО  Б  ВОНИ НЕ БУЛИ:  ЧИ  НАШ│,  ЧИ ГРЕКИ, ЧИ
МУСУЛЬМАНИ. я  ЧОТИРИ РАЗИ БУВ У ПОЛОН│. дВ│Ч│ ВИКУПИЛИ, ДВ│Ч│ МЕНЕ В│ДБИЛИ.
сОГЛЯДАТА┐ СКР│ЗЬ СХОЖ│.
     - кУДИ Ж МЕН│ ПОД│ТИСЬ?
     -  пЕРЕСИДИШ У  ДОБРИХ  ЛЮДЕЙ!  пОКИ  МИ  З  МО┐М ДРУГОМ СП│ВАТИМЕМО  Й
ГРАТИМЕМО, ЩОБ НА ВУЛИЦ│ ЧУЛИ, ТИ  ПЕРЕЛ│ЗЕШ  ЧЕРЕЗ  ТИН  │  П│ДЕШ... - дАЛ│
СТАРИЙ, ПРИКРИВАЮЧИ  РОТА  ДОЛОНЕЮ,  ПОЯСНИВ,  КУДИ  │ТИ ТА ЩО  Й  КОМУ  МА║
ГОВОРИТИ...
     вГОЛОС ГУСЛЯР ПОЯСНИВ:
     -  мИ, УДВОХ │З  ДРУГОМ МО┐М, ║ДИН│  ВО┐НИ сВЯТОСЛАВОВ│,  ЩО ДОЖИЛИ  ДО
СЬОГОДН│ШНЬОГО  ДНЯ. оСТАНН│ ЗВИТЯЖЦ│. зАПАМ'ЯТАЙ  ЦЕ.  кОЛИСЬ  СВО┐М  Д│ТЯМ
РОЗПОВ│СИ, ЩО БАЧИВ ОСТАНН│Х ВИТЯЗ│В сВЯТОСЛАВОВИХ. оСЬ │ ГОСПОДАР.
     тОЙ ГОСПОДАР З Л│ХТАРЕМ ГЛИНЯНИМ У Л│ВИЦ│ Д│ЙСНО  БУВ КАЗКОВИМ ВИТЯЗЕМ.
б│ЛЬШЕ ТАКИХ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ Д│Д│В п│ВНИК Н│КОЛИ НЕ БАЧИВ.
     оДНОЮ  РУКОЮ  ВЕЛЕТЕНЬ  ОБ│ЙНЯВ  ┐Х  ОБОХ -  ВИСОХЛОГО  Д│ДУСЯ  │  ЙОГО
М│ЗЕРНОГО УЧНЯ.
     - нУ Ж, НУ Ж, ЗАГРАЙ, ХЛОПЧЕ! - пРОБАСИВ СТАРЕЗНИЙ ВО┐Н.
     - гРАТИ В│Н ЩЕ НЕ ГОДЕН  ПЕРЕД ЛЮДЬМИ, А  ОТ ГОЛОСОК У НЬОГО СР│БНИЙ, А
ПАМ'ЯТЬ - ЯК ЧЕКАН ДЛЯ МОНЕТИ! з ОДНОГО РАЗУ ВСЮ П│СНЮ ПАМ'ЯТАЕ!
     - нЕВЖЕ НОВИЙ бОЯН НАРОДИВСЯ? - лАГ│ДНО │ З НАД│║Ю СПИТАВ ВЕЛЕТЕНЬ.
     ▓  Д│Д  ВДАРИВ  ПО  СТРУНАХ,  А  ВОНИ ВДВОХ  ЗАТЯГЛИ  П│СНЮ  ПРО  ПОХ│Д
сВЯТОСЛАВ│В НА хВАЛИНСЬКЕ МОРЕ.
     сТАРИЙ ВЕЛЕТЕНЬ  РИДМА РИДАВ, РОЗХИТУЮЧИСЬ З  БОКУ НА Б│К.  яК СК│НЧИЛИ
СП│ВАТИ СТАРЕЦЬ │ МАЛИЙ, ВЕЛЕТЕНЬ ПЕРЕСТАВ ПЛАКАТИ.
     - бРАТЕ-ДРУЖЕ! дИВИ, МАЛИЙ ЯКИЙ: │ НЕ КИЯНИН, А ОН ЯК П│СНЮ ВЕДЕ. яК НЕ
ПЕРЕВЕЛИСЬ ГОЛОСИ В НАШИХ ЗЕМЛЯХ, ТО Й ЗВИТЯГА НЕ ПЕРЕВЕДЕТЬСЯ!
     - тАК  ВОНО ТАК, БРАТЕ-ДРУЖЕ! тА Т│ЛЬКИ  МАЛОГО ХТОСЬ ВИСТЕЖУ║. чИ ВОНО
КНЯЖ│ ЛЮДИ,  ЧИ  ЦЕРКОВН│. гАДАТИ  ХТО ТА  ЩО - ЧАСУ  НЕМА║.  тРЕБА  СХОВАТИ
ХЛОПЧИКА.
     ▓ ТОД│,  КОЛИ СТАР│ЙШИНИ СП│ВАЛИ  В ДВА ГОЛОСИ  ПРО КРАСУНЬ З дЕРБЕНТУ,
МАЛИЙ ПЕРЕЛ│З ЧЕРЕЗ ТИН-ПАРКАН ГОСТРОВЕРХИЙ │ НИШКОМ Д│СТАВСЯ ДО гОНЧАР│В.
     тАМ, НАЗВАВШИ ПОТА║МНЕ СЛОВО В│Д СТАРОГО ВО┐НА, ПЕРЕБУВ К│ЛЬКА ДН│В.
     пОКИ  НЕ  ПЕРЕДАЛИ  ХЛОПЧИКУ,  ЩОБ  │ШОВ  ДО БОЙОВОГО  ЧОВНА,  ЩО  ЙОГО
ЗБУДУВАЛИ НА ГЛИБОЧИЦЬК│М БЕРЕЗ│ Б│ЛЯ жИТНЬОГО БАЗАРУ.
     ▓ ОСЬ В│Н ТЕПЕР Б│ЛЯ БОЙОВОГО ЧОВНА СТО┐ТЬ │ ОГЛАДЖУ║ ДЗВ│НК│ НАПРУЖЕН│
ДОШКИ, ЩО БРОНЕЮ НАКРИВАЮТЬ ОДНА ОДНУ.
     пРИ┐ХАЛИ ВОЗИ  З ПРИПАСАМИ,  ПРИЙШЛИ МУЖ│. вСЕ МОЛОД│,  ЗГРАБН│,  ХУД│,
М'ЯЗИСТ│.  пРИНЕСЛИ ВЕСЛА ДОВГ│, ЩОГЛУ ЛИСКУЧУ  │ СВ│ТЛЕ  В│ТРИЛО,  НАМОТАНЕ
ТУГО НА РЕЮ.
     з РОЗГОНУ ПО КОЛОДАХ ПУСТИЛИ ЧОВНА НА ВОДУ.
     н│ ВЕСЛА НЕ ВДАРЯЛИ, Н│  В│ТРИЛО НЕ РОЗПУСТИЛОСЬ, А ЧОВЕН Р│ЗАВ │ Р│ЗАВ
СИНЮ ВОДУ, А ВОНА ДЗЕРКАЛИЛА ЙОГО ЗОЛОТ│ БЛИСКУЧ│ БОКИ.
     тА МИТЬ  СПОГЛЯДАННЯ  ЗОЛОТИХ  ГНУТИХ  БОК│В, ЗОЛОТЕ  В│ДДЗЕРКАЛЕННЯ  У
БЕЗОДН│Й  СИН│ ТЕПЛО┐  ДН│ПРОВО┐  ХВИЛ│ ПОТ│М РОЗТЯГЛАСЬ НА  ВЕСЬ  ЧАС  ЙОГО
ПЛУТАНОГО, ХИМЕРНОГО ШЛЯХУ ЖИТТЯ.
     йОМУ ЗДАЛОСЬ, ЩО БАЧИТЬ В│Н СЕБЕ В ТОЙ ДАВНО ВИТРАЧЕНИЙ, РОЗТРИНЬКАНИЙ,
ЗМАРНОВАНИЙ,  СПАЛЕНИЙ │ ВОДНОЧАС КАЗКОВО ДЗВ│НКИЙ  ЧАС,  КОЛИ В│Н САМОТУЖКИ
П│ДБИРА║ МЕЛОД│Ю │ СП│ВА║ В│НШУВАННЯ МОГУТН│М ВЕСЛЯРАМ.
     нАПРУЖИЛОСЬ В│ТРИЛО КОЛЕСОМ, ЗАСВ│ТИЛОСЬ  СР│БЛОМ,  ТРЕМТЯТЬ,  ДЗВЕНЯТЬ
В│Д  НАПРУЖЕНО┐  ГОНИТВИ  КРУТ│  БОКИ  ЧОВНА,  Р│ЖЕ  ВИСОКИЙ  │ ГОСТРИЙ  Н│С
ЧОРНО-СИНЮ ВОДУ.
     оН ТАМ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО ВНИЗУ ПЛИВЕ-ЛИНЕ ЗОЛОТИЙ ЧОВЕН ПО НАЙТЕМН│ШОМУ, ПО
НАЙГЛИБШОМУ ЗВИВУ РУСЛА, МИНА║ СЛ│ПУЧ│ ОДМ│ЛИНИ, БРОНЗОВ│ СМУГИ ВОГКО┐ Р│Н│,
СМАРАГДИ ТА СР│БЛО ПРИБЕРЕЖНИХ ГА┐В ТА ЗАРОСТЕЙ ШЕЛЮГИ.
     в│Н СТО┐ТЬ  ОТУТ ВГОР│ НА ВИСОЧЕННИХ КИ┐ВСЬКИХ  КРУЧАХ │  СПОГЛЯДА║, ЯК
В│Н,  МАЛИЙ ТОД│, ВИДЕРСЯ ПО  ШТАГАХ НА РЕЮ │ ПРИМОСТИВСЯ НА САМ│М  ВЕРШЕЧКУ
ЩОГЛИ, СПОГЛЯДА║ БЛАКИТН│ ДАЛЕК│ ПРИДН│ПРОВСЬК│ ГОРИ.
     ▓  НЕ БАЧИТЬ ЙОГО, СИВОГО, СУТУЛОГО,  З  ГЛИБОКИМИ ЗМОРШКАМИ НА  ХУДОМУ
ОБЛИЧЧ│.
     а В│Н СИВОУСИЙ БАЧИТЬ ЙОГО, МАЛОГО, ВЕСЕЛОГО МАНДР│ВЦЯ │ СП│ВЦЯ, ЯК В│Н
ДРЯПА║ТЬСЯ ПО ШТАГАХ НА РЕЮ.
     а В│Н, ТОЙ МЕТКИЙ ХЛОПЧИНА, НЕ БАЧИТЬ СИВОУСОГО П│ДТОПТАНОГО МУЖА.
     мУЖА МУДРОГО, ЗНАЮЧОГО, УМ│ЛОГО │ ВПРАВНОГО У Р│ЗНИХ РЕМЕСЛАХ.
     ▓ Н│ЧОГО  ЙОМУ НЕ  ШКОДА З  УС│Х  РОК│В  ПРОЖИТИХ.  т│ЛЬКИ  ШКОДА  Т│║┐
БЕЗЖУРНОСТ│,  ЩО МИНУЛА, РОЗВ│ЯЛАСЬ, ПРОЛЕТ│ЛА  ПТАХОМ, ПРОДЗВЕН│ЛА П│СНЕЮ │
РОЗТАНУЛА НАД БЛАКИТТЮ дН│ПРОВИХ ПЛЕС│В, НАД ЗОЛОТОМ дН│ПРОВО┐ Р│Н│.
     вЖЕ В│Д вИТАЧЕВА  В│Н ПЛИВ РАЗОМ  З  ДЯДЬКОМ  п│ВНЕМ У НАЙДАЛЬШЕ РУСЬКЕ
М│СТО тМУТОРОКАНЬ.  а  ТАМ ЩЕ ДАЛ│ В оБЕЗИ, ЩО ГОРАМИ ЗРИВАЛИСЬ У СИН│ ХВИЛ│
чОРНОГО  МОРЯ.   щОБ   ТАМ  ЗА   СОБОЛИНЕ  ХУТРО,  РИБ'ЯЧИЙ  ЗУБ   ТА  Б│ЛИХ
СОКОЛ│В-САПСАН│В Д│СТАТИ В  оБЕЗАХ ЗОЛОТОГО П│СКУ, СВИНЦЮ ТА М│Д│. ▓ ВСЕ ДЛЯ
ХРАМУ КИ┐ВСЬКО┐ СВЯТО┐ сОФ│┐.
     сАМ КНЯЗЬ ВЕЛИКИЙ  ПОСЛАВ п│ВНЯ.  кНЯЗЬ │ ДОВ│РИВ УСЮ СПРАВУ │  РЯТУВАВ
В│РНОГО СЛУГУ В│Д ПОМСТИ В кИ║В│. кНЯЗЕВ│ В│Н БУВ ПОТР│БЕН, │  ВОДНОЧАС ЗНАВ
КНЯЗЬ,  ЩО  НЕ ВИБАЧАТЬ  РОДИЧ│ Г│НЦЯ  В│ДДАНОГО КНЯЗЕВ│ ЧОЛОВ│КА... тОМУ  Й
В│ДСИЛАВ В│Д ПОМСТИ ПОДАЛ│, А ДЛЯ СЕБЕ З ВЕЛИКОЮ ВИГОДОЮ -  ЗНАВ, ЩО  Т│ЛЬКИ
СМЕРТЬ НАГЛА ЗАВАДИТЬ СМЕРДОВ│ ВИКОНАТИ КНЯЗ│ВСЬКИЙ УРОК.
     а мАЛОГО п│ВНЕВ│ ДОЗВОЛИВ Т│УН ВЗЯТИ. щОБ ДОГЛЯДАВ ПОВСЯКЧАС ЗА ЧОТИРМА
Б│ЛИМИ  САПСАНАМИ.  у ДАРУНОК  КНЯЗЯМ ОБЕЗЬКИМ.  аЛЕ  п│ВЕНЬ  Т│ЛЬКИ  ОДНОГО
ПОДАРУВАВ, А ТРЬОХ ПРОМ│НЯВ НА ЗОЛОТУ СМАЛЬТУ.
     вОНИ ПРИВЕЗЛИ  ВСЕ ЗАГАДАНЕ  -  ЗОЛОТО, СВИНЕЦЬ,  М│ДЬ.  нАВ│ТЬ  ЗОЛОТУ
ОБЕЗЬКУ СМАЛЬТУ ДЛЯ МАЙБУТН│Х МОЗА┐К.  ▓ ЗА СМАЛЬТУ КНЯЗЬ  САМ ПОДАВ В│РНОМУ
СЛУЗ│ СР│БНУ ГРИВНУ НА ШИЮ.
     кОЛИ  ВОНИ  ПОВЕРНУЛИСЬ  ДО  кИ║ВА │ ЙШЛИ НА ПОКЛОН  ДО  ГОРОДНИКА,  ТО
ПОБАЧИЛИ - МУРИ СВЯТО┐ сОФ│┐ ВИВЕДЕН│ НЕ МЕНШ,  ЯК НА ДВ│ КОСИХ САЖЕН│. мУРИ
ЗГОРИ НАКРИТ│ СОЛОМ'ЯНИМИ КУЛЯМИ. ▓ ┐Х ЗГОРИ ПРИТРУСИВ ПЕРШИЙ СН│Г.
     зА ПАК│ЛЛЯМ ТИНУ НЕ БУЛО КОЛОТНЕЧ│, ГОМОНУ, ГУРКОТУ, НЕ РИП│ЛИ ВОЗИ, НЕ
ДЗВЕН│ЛИ СОКИРИ Й  МОЛОТКИ. т│ЛЬКИ В│Д ЯМ З ВАПНОМ КЛУБОЧИЛАОЬ ГУСТА ПАРА. ▓
ВСЕ ДОВКОЛА ПРИСИПАВ ПУХКИЙ СН│Г.
     сН│Г ЗАВИС НА ЗОЛОТОМУ, ЩЕ НЕ ОПАЛОМУ ЛИСТ│,  НА ЩЕ ЗЕЛЕН│Й ТРАВ│. сН│Г
ПРИПАВ НЕЗАЙМАНИМ ВЕС│ЛЬНИМ ЗАПИНАЛОМ НА ДУБОВИХ Х│ДНИКАХ вЕРХНЬОГО м│СТА.
     сН│Г РИП│В П│Д  ЗБИТИМ, ПОДЕРТИМ ВЗУТТЯМ. пООДИНОК│ СН│ЖИНКИ  ПАДАЛИ НА
РОЗПАШ│Л│, ЗАСМАГЛ│ ДО БРОНЗОВОГО ЩОКИ.
     п│ВНИК ЗНЯВ ОБЕЗЬКУ БАРАНЯЧУ КАШЛАТУ ШАПКУ │ ЗВ│В ДО НЕБА ЛИЦЕ.
     пРОХОЛОДН│ СН│ЖИНКИ ГАМУВАЛИ ЛИХОМАНКУ ЧЕКАННЯ.
     ▓ З С│РОГО ТЕПЛОГО НЕБА СИПАЛИСЬ ПУХНАСТ│ СН│ЖИНКИ.
     дЛЯ п│ВНИКА ПОЧИНАЛАСЬ  ПЕРША КИ┐ВСЬКА ЗИМА  ПРИ  БУДОВ│  ХРАМУ  СВЯТО┐
сОФ│┐.
     тИХО, ТИХО С│ЯЛИСЬ СН│ЖИНКИ,  │ ДЕСЬ НЕПОДАЛ│К СП│ВАЛИ ВЕЛИЧАЛЬНУ П│СНЮ
МОЛОДОМУ.
     щЕ Й ТЕПЕР,  Б│ЛЬШ, Н│Ж ЧЕРЕЗ ТРИДЦЯТЬ РОК│В, ПАМ'ЯТАВ СИВОУСИЙ МАЙСТЕР
ТОЙ СН│Г НА ЗОЛОТОМУ ЛИСТ│.
     тАК, Б│ЛЬШ,  Н│Ж  ТРИ ДЕСЯТИЛ│ТТЯ ПРОМИНУЛО  ТУТ  У вЕРХНЬОМУ м│СТ│ ПРИ
БУДОВ│,  ПРИ ОЗДОБ│  СВЯТО┐ сОФ│┐,  ПРИ ВПОРЯДКУВАНН│ ПОДВ│Р'Я  │  СЛУЖБОВИХ
БУДОВ.
     ▓  ЗНОВ В│Н ПОБАЧИВ  СЕБЕ  НА ВЕРШКУ  ЩОГЛИ, НАД СР│БНИМ В│ТРИЛОМ,  НАД
ЗОЛОТИМ ЧОВНОМ, ЯКИЙ Р│ЗАВ ГОСТРИМ НОСОМ  БЛАКИТН│ В│ДБИТТЯ ХМАР У ДН│ПРОВИХ
СТРУМЕНЯХ.
     ▓ ЦЬОГО ДНЯ, КОЛИ В│Н ЗАБИРАВ СВО║ ДОБРО  З вЕРХНЬОГО м│СТА,  ТЕЖ ПАДАВ
СН│Г. т│ЛЬКИ НЕ ПЕРШИЙ, А ОСТАНН│Й  БЕРЕЗНЕВИЙ СН│Г. ▓ НЕ ХОТ│ЛОСЯ МАЙСТРОВ│
ЗН│МАТИ ВОВЧУ ШАПКУ │ П│ДСТАВЛЯТИ ЛИЦЕ В│ЗЕРУНЧАСТИМ СН│ЖИНКАМ.
     хОЛОД ТЕПЕР  ЧАСТО  ПРОЙМАВ ЙОГО  СПРАЦЬОВАНЕ Т│ЛО,  │ ХОЛОДОМ  ЗАНАДТО
ЧАСТО ОВ│ВАЛО КОЛИСЬ ТАКУ ГАРЯЧУ ТА ВЕСЕЛУ ДУШУ,
     зБУДУВАЛИ СВЯТУ сОФ│Ю.
     сК│НЧИЛОСЬ ВОЛОДАРЮВАННЯ ВЕЛИКОГО КАГАНА яРОСЛАВА.
     мИНУЛИ БУЙН│ ПОХОДИ ПРОТИ СУС│Д│В.
     нАБЛИЖАЛИСЬ БРАТОВБИВЧ│ ЧВАРИ МЕЖИ НАЩАДКАМИ яРОСЛАВА.
     ▓ СТАР│ЮЧИЙ МАЙСТЕР ЗНАВ ПРО ЦЕ │ ПОЛИШАВ вЕРХН║ м│СТО.
     бУЛА ВЕСНА 1054 РОКУ.
     ▓ ПАДАВ ОСТАНН│Й Р│ДЕНЬКИЙ СН│ЖОК.