ма║тнiсть в Галичинi, коло Жидачева: Руду на Стри┐, Волицю й Кохавину.
   Олена Виговська довiдалася про  цей  щедрий  королiвський  подарунок  i
втiшилася тим, що вона - во║водша й сенаторша,  хоч  i  не  гетьманша,  та
велика княгиня.
   Юрiй зараз звелiв випустити з полону свою сестру Катерину, але вона  не
мала пристановища i зосталась жити в Суботовi при Оленi Виговськiй.
   Вже аж зимою, пiсля Рiздва  1660  року,  в  Переяславi  зiбралась  нова
козацька рада, на котрiй затвердили Юрiя на гетьманствi i постановили знов
вернути Укра┐ну в пiдданство царевi Олексi║вi, але багато  полковникiв  на
Правобережнiй Укра┐нi не присягли царевi  i  зостались  вiрними  королевi.
Данило Виговський  задумав  одiбрати  свою  ма║тнiсть  Смiлу  та  Лисянку,
ма║тнiсть Богданово┐ меншо┐ дочки Олени Неча║во┐. Вiн рвався в похiд,  щоб
визволити з полону Олесю Виговську i свою жiнку Катерину. Але  корсунський
полковник Петренко розбив Данилових козакiв коло Лисянки i  самого  Данила
взяв в полон i видав московським во║водам. Данила повезли  в  Москву,  але
вiн помер в Калузi, i  його  тiло  привезли  в  Чигирин  i  оддали  жiнцi.
Катерина звелiла поховати Данила Виговського в суботiвськiй церквi рядом з
могилою свого батька Богдана. Катерина зосталась бездiтною удовою.
   Незабаром пiсля того Павло Тетеря  прибув  в  Чигирин  i  пробував  там
довгенько вкупi з паном Беньовським.  В  Суботовi  вiн  стрiвся  з  удовою
Катериною i в кiнцi 1660 року Юрiй дозволив сестрi повiнчатись з  Тетерею.
Восени  Юрiй  випустив  Олесю  Виговську  з  полону  i  одiслав  з  певною
приставленою сторожею до Iвана Виговського.
   Iван Виговський, тепер вже ки┐вський во║вода  проживав  в  Галичинi,  в
сво┐й ма║тностi Рудi, де був просторний старинний  палац,  де  можна  було
проживати в мирi  i  споко┐,  куди  не  заходили  нiякi  козацькi  загони.
Виговський поновив, побiльшив старий замок i зажив з сво║ю Олесею та сином
в споко┐. Але йому не сидiлось вдалинi й од Укра┐ни в Рудi. Його тягло  на
Укра┐ну, йому хотiлося брати суспiл в укра┐нських  дiлах,  хотiлося  грати
роль дiяча в iсторичних укра┐нських подiях. Вiн перейшов в свою  ма║тнiсть
Бар на Подолi, щоб назирати за живим рухом подiй  на  Укра┐нi.  Виговський
полагодив, поновив старий замок,  обсадив  його  гарнiзоном  i  настановив
брата сво║┐ жiнки  Юрiя  Стеткевича  комендантом  замку.  Коло  Виговсько┐
завсiди проживала Ра┐на, жiнка Костянтина Виговського, та дочка  ┐┐  брата
Михайла Стеткевича, що був ченцем в Печерськiй лаврi,  i  уся  сiм'я  Юрiя
Стеткевича.
   В той час подi┐ на Укра┐нi не йшли рiвною ходою, а бiгли швидким конем.
Юрiй Хмельницький, пiсля битви пiд Чудновом, де поляки розбили  московське
вiйсько i взяли во║воду Шереметь║ва в полон, знов оддав Укра┐ну Польщi,  а
потiм зрiкся гетьманства i постригся в  ченцi.  На  Правобережнiй  Укра┐нi
козаки вибрали за  гетьмана  Павла  Тетерю.  Польський  король  Ян-Казимiр
виступив з вiйськом на Укра┐ну, перейшов за  Днiпро,  щоб  добути  собi  i
Лiвобережну Укра┐ну, де полковники зосталися вiрними Москвi i вибрали собi
за гетьмана Брюховецького.
   Iвану Виговському захотiлося знов добути собi гетьманську булаву. В той
час, як король брав  городи  за  Днiпром,  в  Ки┐вщинi  стало  неспокiйно.
Ки┐вський во║вода сидiв в Барi i пальцем не  поворушив,  щоб  заспокоювати
край. Гетьман Тетеря винував у всьому Виговського, говорив, що "Бар усьому
виною". В той час Iван Сiрко з запорожцями рушив в Брацлавщину, щоб одняти
Правобережну Укра┐ну од Польщi i послав вперед загiн пiд приводом Сулимки.
Сулимка дiйшов до Бiло┐ Церкви,  де  його  розбили  польськi  жовнiри  пiд
приводом Чарнецького i  полковника  Себастiана  Маховського,  здичiлого  й
жорстокого чоловiка.  Виговський,  певно,  хотiв  знов  взяти  гетьманську
булаву i часто промовляв: "Продам Бар, продам Руду i заграю ляхам в дуду".
   Тетеря i Маховський  обвинуватили  Виговського,  що  вiн  хоче  зрадити
Польщу i пристати до Москви, що вiн накликав  запорожцiв  з  Сулимкою.  Ця
чутка дiйшла до Бара. Виговський видав 1 марця  в  Фастовi  протест  проти
такого заздрiвання його в зрадi, а  сам  поспiшив  до  Бiло┐  Церкви,  щоб
виправдати себе перед Маховським, котрому  король  дав  право  втихомирити
край хоч би найстрашнiшими карами.  Виговський  не  застав  Маховського  й
Тетерi в Бiлiй Церквi, по┐хав в Рокитну, але й там ┐х вже не було.  Тетеря
й Маховський рушили на Корсун.
   Маховський запрошував Виговського  в  Корсун.  Не  заздрiваючи  нiчого,
Виговський прибув до Корсуна i став на кватирi в одного мiщанина. До  його
зараз прийшов Маховський i оповiстив, що вiн засудив його за зраду  Польщi
на смерть. Оповiстивши Виговському свiй присуд, Маховський вийшов з хати i
поставив сторожу з польських жовнiрiв коло сiнешних дверей.
   Виговський стояв серед хати як непритомний. Вiн почував, що  попався  в
руки свого ворога, що неминуча  смерть  жде  його  за  порогом.  Усе  його
тривожне життя, усi подi┐ його вiку майнули перед ним, неначе ряд  взорцiв
на довгiй паперовiй смузi, майнули подi┐ все кривавi, неспокiйнi: i  полон
в татар, i битви гетьмана Богдана, i його служба в Богданових  походах,  i
страшна битва пiд Конотопом,  де  вiн  одбивався  од  Москви,  де  полягли
десятки тисяч московського вiйська, i  Гадяцька  умова,  i  ласка  короля.
Листочки  книги  його  життя  перегортались  швидко,   неначе   од   вiтру
шелестiли... От вiн сам вступа║ на мiсце великого Богдана, вiн сам гетьман
i великий князь  Укра┐ни,  надарований  великими  ма║тностями,  багатий  i
славний на всю Укра┐ну; от вiн во║вода i сенатор, а може, й знов гетьман i
великий князь... I якийсь нiкчемний  полковник  Маховський  перетне  нитку
його життя, поверне в порох його мрi┐, потопче ногами його палкi бажання й
його мертве тiло.
   В хатинi було тихо, як в домовинi.  Був  ранок  9  марця.  Сонце  пишно
зiйшло i осяяло усю хатину, пiдживило  мертвоту  тишi.  Виговському  стало
невимовно важко на серцi. Йому забажалося жити  i  добуватись  слави.  Вiн
опам'ятувався i пожалiв, що не взяв з собою козацько┐ сторожi.
   "Пiду скажу Маховському, щоб дозволив  менi  покликати  священика,  щоб
дозволив висповiдатись i запричаститись перед смертю, а через священика  я
дам знати, що мене  хотять  зараз  згубити  з  свiта...  Може,  обiзвуться
мiщани,  стануть  за  мене,  заступляться  за  мене  козаки..."-   подумав
Виговський i раптом одчинив дверi i вийшов надвiр.
   - Дай менi,  полковнику,  священика!  Дай  менi  хоч  висповiдатись  та
заприча...
   Здичiлий  i  звiрюкуватий  Маховський  скомандував  жовнiрам.   Жовнiри
випалили з рушниць, i Виговський звалився i, як снiп,  впав  на  одвологлу
землю.
   - Невже я впав од польських куль? Невже мене вбили поляки, котрих я так
любив? - промовив Виговський i вхопився за серце. Жменi  його  були  повнi
кровi. Вiн махнув рукою i забризкав кров'ю лице  й  очi  Маховському...  -
Олесю моя дорога! Сину мiй! - ледве промовив  Виговський,  i  його  голова
впала на землю.
   Збiглися мiщани та козаки, внесли в хату мертвого Виговського i поклали
на лавi. Хоч Виговського не любили за його  прихильнiсть  до  Польщi,  але
лиходiйний вчинок полковника Маховського, котрий без суду й позвiв покарав
смертю сенатора i во║воду, цей розбiйницький,  самоправний  вчинок  збурив
увесь Корсун i пiдняв усiх проти Маховського. Маховський  мусив  тiкати  з
Корсуна.
   Звiстка про убiйництво Виговського швидко дiйшла до Бара. В Барi  добре
знали  Маховського,  знали  звiрячi  норови  цього  польського  гайдамаки.
Виговська вся отерпла й охолола,  зачувши  про  такий  самоправний  вчинок
Маховського. Вона впала, як снiп, на руки  сво║┐  приятельки  Грушово┐  та
невiстки Стеткевичево┐.
   В  Барському  замку  все  стривожилось.  Усi  сподiвались,   що   лютий
Маховський, ворог покiйника Виговського, от-от незабаром з'явиться з сво┐м
полком пiд Баром, нападе на замок, спалить, знищить i заграбу║ усе  добро,
повбива║ усю сiм'ю й рiдню Виговського.
   Комендант замку, брат  Виговсько┐,  Юрiй  Стеткевич  зараз  дав  приказ
полагодити вали та частоколи кругом  замку,  звелiв  лаштувати  гакiвницi,
поставити  ┐х  на  валах,  на  баштi  узбро┐в  двiрських  козакiв,  навiть
наймитiв, подававши ┐м рушницi. Чутка про  убiйництво  Виговського  швидко
пiшла  по  околицях.  Дрiбна  православна  шляхта,   близькi   й   знайомi
Виговського,  православнi  пани  сполохались:  вони  боялись,   що   загiн
Маховського  от-от  вчинить  напад  i  вирiже  впень   усiх   православних
шляхтичiв, прихильникiв Виговського. Шляхта повтiкала  до  Бара,  зiбравши
спохвату деякi дорожчi повитки та скарби. Увесь  замковий  двiр  сповнився
втiкачами. Дiти пiдняли плач, жiнки поперелякувались, поховались в  садках
за валами, в льохах, в  пивницях.  Юрiй  Стеткевич  давав  усьому  лад  та
порядок, роздавав харч втiкачам, роздавав рушницi та усяку збрую.
   Виговська боялась i  за  сво║  життя,  i  за  життя  свого  сина.  Юрiй
Стеткевич звелiв ┐й i всiм женщинам лаштуватись в дорогу, щоб переховатись
в густих лiсах, доки мине небезпечнiсть. Позапрягали карети  та  шарабани,
набрали  чимало  харчiв.  Виговська  й  Маруся  Стеткевичева  з   Грушовою
позабирали скарби i поховали ┐х в возах. Забравши на вози усiх  женщин  та
дiтей, Юрiй Стеткевич завiз ┐х в густi барськi лiси  i  сховав  в  страшнi
гущавини грабового лiсу в глибокiй долинi, куди  трудно  було  доступитись
загонам Маховського. В узькiй  долинi  на  маленькiй  прогалинi,  закритiй
кущами лiщини та вiльхи,  пiд  самим  грабовим  лiсом  поставили  вози  та
шарабани. Весна була рання, але холодна й вiтряна. Одвологла мерзла  земля
пустила густий  опар,  неначе  курiла  димом.  Усi  позлазили  з  возiв  i
поставали мовчки мiж грабами та  столiтнiми  дубами:  усi  боялись  навiть
голосно говорити. Земля на прогалинцi вкрилась зеленою  травою.  Синiй  та
бiлий ряст манячiв помiж кущами. Жовтогаряча кульбаба вкривала  прогалину,
неначе хто розкидав по травi зiрки. Остапко й весела дочка Юрiя Стеткевича
Христина кинулись бiгати по травi та  рвати  ряст  i  заговорили  голосно.
Малий хлопець почав перегукуватись з Христиною.  Виговська  впинила  ┐х  i
заборонила говорити голосно. Усi притихли й ущухли  i  говорили  тихенько,
неначе коло домовини, в котрiй лежав покiйник.
   Настав вечiр. Вже й надворi смерклось. Виговська не звелiла  розкладати
багаття, щоб часом жовнiри Маховського не  вглядiли  диму  та  огню  i  не
догадались, де вона хова║ться. Вiтер жалiбно гув  мiж  голим  гiллям.  Лiс
коливався на взгiр ях зверху донизу, неначе море на вiтрi, а  в  долинi  в
затишку було тихо. Чорна нiч впала на чорний  лiс  i  неначе  вкрила  його
трауром по Виговському. пжа нiкому  не  йшла  на  думку.  Усi  полягали  в
шарабанах i поснули мiцним сном. Спали й  погоничi  на  соломi  на  возах.
Тiльки конi, попривязуванi коло возiв, хропли та  прихкали,  тереблячи  на
ввесь рот овес.
   Одна Виговська не спала. Сон втiк  од  ┐┐  очей  i  неначе  сховався  в
густому лiсi. Вона сидiла в здоровому шарабанi  коло  сонного  Остапка,  i
важкi, сумнi думи низько похилили ┐┐ голову, як важкий снiг похиля║  гiлля
зелено┐ сосни. Зiйшов мiсяць i блимнув через тонкi хмари, що гнались  одна
за другою, неначе бiгли навипередки. Блиснув мiсяць, i  вирнула  з  чорно┐
темряви постать Олесi, вся закутана в сумний  чорний  убiр,  виглянуло  ┐┐
повне зблiдле лице, смутне чоло та  заплаканi  очi.  Вона  згадувала  сво┐
дiвочi лiта молодi, згадувала, як вони побрались з  Виговським,  пригадала
сво┐  палкi  мрi┐,  котрi  Виговський  справдив  неначе  якимись   чарами,
згадувала i його самого, як углядiла його колись на баскому конi в  Ки║вi,
всього  в  оксамитi,  в  кармазинах,  в  золотi,  пишного  й  гарного,  як
намальованого на картинi. I сльоза за сльозою покотилась з ┐┐ очей i впала
на ┐┐ повнi бiлi руки...
   - За що ти. Боже, наслав на мене одну таку  велику  кару?  За  якi  мо┐
провини? - тихо промовила Виговська i пiдвела сво┐ смутнi очi вгору.
   А над лiсом пишно  блищав  мiсяць  i  неначе  летiв  назустрiч  швидким
хмарам. Лiс шумiв на горах, аж гiлля гнув i  не  дав  одповiдi.  Виговська
пригадала звiрячий вид Маховського.  Коло  не┐  в  ногах  стояла  рушниця,
набита набо║м. Помста закипiла в ┐┐ серцi, як окрiп на великому жару. Вона
вхопилась руками за рушницю i була б рада, якби Маховський в той час напав
на табiр, всадити йому кулю в самiсiньке серце.
   Три  днi  й  три  ночi  ховалась  Виговська  з  приятельками  в  лiсах.
Виговська, Грушова i всi женщини держали напоготовi набитi набоями рушницi
провсякчас. До Бара дiйшла звiстка, що Маховський повернув на Черкаси i не
ма║ на думцi вчинити напад на житло Виговського. Тодi Виговська  вернулась
в замок i послала вiрного шляхтича до Корсуна просити в  Маховського,  щоб
вiн вернув ┐й тiло Виговського.
   Виговська спостерегла, що  на  Укра┐нi  почина║ться  велика  Ру┐на,  що
пробувати в Барi неспокiйно й небезпечно од усякого нападу  i  полякiв,  i
козакiв. Вона постановила перебратись на життя в Руду, в далеку  Галичину,
куди не заходили нi польськi, нi нiмецькi  загони.  Брат  Виговсько┐  Юрiй
зараз-таки, не гаючи часу, перевiз все ┐┐ добро в Руду.
   Виговськiй вдалося таки випросити в полякiв тiло свого чоловiка i  вона
поховала   його   в   скитi   коло   Гнiздичевсько┐    Руди    в    склепi
Хрестовоздвиженсько┐ церкви.
   Недовго пiсля тi║┐ страшно┐ подi┐ жила  Виговська.  Переполох  в  Барi,
блукання по барських лiсах та пущах в  негоду,  пере┐зд  до  Руди  ранньою
весною в сльоту та холоди порушили ┐┐ здоров'я. Почуваючи близьку  смерть,
вона написала духiвницю, в котрiй одписала сво┐ скарби  i  спадщину  сво┐м
родичам, близьким i далеким, i  всiм  сво┐м  слугам,  згадала  навiть  про
княгиню Любецьку та панi Суходольську, котрi колись ставали на  дорозi  до
шлюбу з Виговським. Багато скарбiв та ма║тностей свого  мужа  i  усi  сво┐
ма║тностi в Могилiвщинi, коло Оршi, вона записала на церкви та  монастирi,
а свою французьку карету та  ридван  одписала  ║пископовi  львiвському  на
спомин душi.
   Померла Олеся Виговська в  ма┐  1664  року.  Про  свого  сина  Остапка,
котрого сам Виговський ще за свого живоття  оддав  в  опiку  Константиновi
Виговському, вона чомусь i словом не згадала в духiвницi. Певно, тодi  вже
його не було на свiтi.

   * * *
   Неспокiйне було життя й сумна й  нечисна  була  смерть  гетьмана  Iвана
Виговського, доброго, щирого патрiота,  тонкого  полiтика,  оборонця  прав
Укра┐ни, чоловiка великого розуму та ║вропейсько┐ просвiти.
   Виговський щиро любив Укра┐ну, встоював за ┐┐ полiтичнi  й  нацiональнi
права, дбав про науку й просвiту на Укра┐нi,  був,  може,  вищий  за  усiх
сво┐х сучасникiв, окрiм гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити
врiвнi  з  найлiпшими  дiячами  тих  часiв,   з   Богданом   Хмельницьким,
Дорошенком, Мазепою.
   Не любив вiн Москви за ┐┐ непросвiченiсть  i  постерiг,  що  Москва  не
додержить свого слова, однiме привiле┐, коли почала ще за живоття  Богдана
ламати Переяславську умову, пiддержувала Польщу на погибель  Укра┐нi.  Але
його польська i шляхетська полiтика була несво║часна й антинародна.
   Гадяцькi пункти - це найвищий акт автономi┐ Укра┐ни за усю ┐┐  козацьку
iсторiю. Але Виговський не спромiгся його здiйснити, i  цей  акт  зостався
тiльки актом на паперi, як "Наказ" царицi Катерини II, що вдивив квропу  i
зостався мертвим для Росi┐.
   Виговський не був невiдомий  тому,  що  народ  та  просте  козацтво  не
пристане на задану умову до Польщi, мав на  думцi  силою  зломити  маси  i
силою прилучити ┐х до Польщi, як Петро Великий силою заводив сво┐  реформи
в Росi┐. Але Виговського зломила  сила  темних  мас,  котрих  лякала  iдея
украiнсько-козацько┐ шляхетчини, пiдхожо┐ до польсько┐ на Поднiпрянщиш, що
так далася ┐м взнаки. Не можна сказати. що маси не  втямили  й  не  тямили
його полiтики в тi бурливi часи загального полiтичного усенародного  руху,
[коли] полiтику тямили й простi, коли й молодицям доводилось вою-ватись  з
ляхами. Нещасна голота та чорнота як тiльки розчовпла  польсько-шляхетську
полiтику Виговського, тiкала в Полтаву i приставала до полковника  Мартина
Пушкаря, котрий добувався гетьмансько┐ булави i, може, й дурив голоту, щоб
через не┐ дiстати булаву.
   Уклад Укра┐ни за Богдана був нацiонально-прогресивний i  демократичний,
уклад  удiлово┐  Русi,  але  Укра┐на  його  часiв  була  схожа  на   уклад
сьогочасно┐ Швейцарi┐, Америки або Норвегii, де нема  привiлейно┐  верстви
дворян та дiдичiв. За Богдана не було верствового подiлу в суспiльствi  за
привiлеями, були вiйськовi,  городяни  та  селяни  з  однаковими  правами.
Козаки не зачiпали навiть укра┐нських православних дiдичiв, але не дали ┐м
великих привiле┐в польсько┐ шляхти. Виговський заводив  на  Укра┐нi  уклад
старо┐ Польщi або старо┐ аристократично┐ Англi┐  та  феодально┐  квропи  з
привiлейним панством.  Його  полiтика  була  регресивна,  не  нацiональна,
аристократична.  Маси  духом  почули,   чим   тхне   цей   не   поступовий
середньовiковий  старопольський  дух,  духом  вгадали  наслiдки  його,   з
панщиною  в  перспективi,  якi  стались  потiм  на  Захiднiй  Укра┐нi,   i
Виговський впав.
   1895 року, 6 юля
   Ки┐в



   СЛОВНИК МАЛОВЖИВАНИХ СЛIВ

   Аналой

-
високий церковний столик, на який кладуть iкони чи

богослужебнi книги.

   Бакаюватий
   - вибо┐стий.
   Банiцiя

-
оголошення людини поза законом.
   Баскак

- збирач
податкiв на Русi за часiв

татаро-монгольсько┐ неволi.
   Блаватний
   - шовковий.
   Бунчук

- булава з
металевою кулькою на кiнцi i китицею -
прикрасою з кiнського волосу.
   Бург - мiсто.
   Бурянуть - збуритись.
   Бусурман,
   бусурмен
   -
   людина iншо┐ вiри; лайка.

   Валасатись
   - байдикувати.
   Вантага

-
вантаж.
   Варенуха

-
горiлка.
   Вивiд

-
димар.
   Визубень

-
щербина.
   Вишахрувати - розпустити.
   Вiртути

-
печиво.
   Вiстовик

-
посильний.
   Войдуватись
   - змагатись.
   Волохи

- жителi
Придунайських князiвств i

Трансiльванi┐ (на територi┐ нинiшньо┐

Румунi┐).
   Ворушкий
   - меткий.

   Гакiвниця

-
гармата.
   Галаган

- поплавок
на рибальськiй сiтi.
   Герольд

-
оповiсник при дворах

║вропейських монархiв.
   Гiльце

- обрядове
дерево укра┐нського весiлля, обвите
квiтами, ягодами, колосками.

   Дiдизна

-
батькiвщина.
   Довбиш

-
барабанщик.
   Доходжалий
   - пiдстаркуватий.
   Дреколiй

-
кiлок.

   Заломити

-
тут: переважити.
   Заметитись
   - заразитись.
   Заскалубина
   - щiлина.
   Затяжець

-
гетьманський козак iз

чужоземцiв.
   Зачеврiти

-
зiсохнути.

   Кабиця

-- яма,
пристосована для варiння ┐жi в казанi
   Кав'яр

-
iкра.
   Каплун

-
пiвень.
   Келеп

- ручна
зброя у виглядi молота iз дов'гим держаком.
   Клейноди

-- знаки
влади.
   Кликун

-
той, хто оповiща║.
   Клобук

- високий
головний убiр iз покривалом у
православних ченцiв.
   Кляштор

-
католицький монастир.
   Кмiтити

-
стежити.
   Кружало

- круг;
тут: клумба.
   Кунтуш

- верхнiй
розпашний одяг заможного

польського i укра┐нського люду XVI-XVIII ст.

   Левенець
   -
   високий, дужий юнак.
   Лiтник

-
старовинний жiночий одяг iз легко┐ матерi┐.
   Лучаний

-
луговий.
   Лягома

- пiд час
сну.
   Льокай

-
лакей.
   Льотр

-
розбiйник.
   Мазка

-
кров, сукровиця.
   Манускрипт
   - рукопис.
   Ментор

-
наставник.
   Моругий
   (муругий)

-
темно-сiрий iз темними смугами.
   Метка

-
низка.
   Мнишики
   (мнишки) - варенi коржики iз сиру з борошном.
   Мокрач

-
болото.
   Мурза

-
титул феодально┐ знатi у татар.

   Навистрiчки
   - навипередки.
   Навиглядач
   - спостерiгач.
   Навратливий
   - нав'язливий.
   Надимитись
   - дутися.
   Надiсь

-
очевидно.
   Напелехати
   - нарвати.
   Настиратись
   - набридати.
   Насторочитись - намiритись.
   Нечля

-
зась.
   Носатка

-
посудина з довгим носиком,

що нагаду║ чайник.

   Облапувати
   - володiти.
   Обляги

   (в обляги)
   -
   час, коли лягають спати.
   Одникуватись

-
вiдмовлятись.
   Одсипне

- один iз
видiв феодального податку.
   Оповiстка

-
повiдомлення.
   Осада

-
поселення.
   Осадчий

-
засновник населеного пункту.

   Пальовий

-
блiдо-жовтий з рожевим вiдтiнком.
   Парка
   парити - дiяти поспiхом.
   Партячити
   - готувати.
   Патер

-
католицький священик.
   Перебаранчати - перебивати.
   Пернач

-
булава, у якiй навколо стержня розташованi

металевi дощечки (пера): знак влади полковника.
   Перун

-
блискавка.
   Перша
   Пречиста

-
християнське свято на честь Богоматерi.
   Пiдкоморiй
   - урядовець при королiвському дворi.
   Плачинда

-
вирiб плескато┐ форми iз прiсного тiста iз

начинкою чи без не┐.
   Плебс

-
народ.
   Побiдник

-
переможець.
   Повiсмо

- пучок
оброблених конопель або льону, готовий для
пряжi.
   Позир

-
погляд.
   Покладати
   - тут: думати.
   Поко┐к

-
кiмнатка.
   Попар

-
дух.
   Посесiя

-
переданий в аренду державний ма║ток.
   Притичина
   - заковика.
   Префект

- тут:
особа, що обiймала адмiнiстрацiю

║зу┐тсько┐ колегi┐.
   Пригiчний

-
наглядач у панськiй економi┐.
   Прикалабок
   - невелика прибудова.
   Присок

-
жар.
   Прiмас

   (примас) - вища духовна особа у католицькiй церквi.
   Промашка
   - прогулянка.
   Пугар -кубок.

   Ридван

- карета
для далеких подорожей, запряжена

6-12 кiньми.
   Розмякинитись

-
обм'якнути.
   Розпитки

-
розпитування.
   Розчовпити
   - збагнути щось.

   Садукей

-
представник релiгiйно-полiтично┐ течi┐ у

стародавнiй Iуде┐.
   Са║т (са║та) - сорт тонкого англiйського сукна.
   Сапатий

- хворий
на сап.
   Сириця

- тут:
ремiнь iз невидублено┐ шкiри.
   Свiнути

-
розсвiтати.
   Скривати
   молодих

- надягати
на голову молодо┐ убiр замiжньо┐ жiнки.
   Сливе

- власне.

   Слих - чутка.
   Соб - вигук до волiв i коней при поворотi лiворуч.
   Сотати

- тут:
вкривати.
   Спис - список.
   Спiл - угода.
   Спотання

-
зопалу.
   Станiвний
   (станiвкий)
   - змужнiлий, повнолiтнiй.
   Стiйчик

-
вартовий.
   Стовпише
   -

натовп.
   Сугорб

-
пагорб.
   Сукмана

-
суконний верхнiй одяг.
   Сутiнок

-
тут: вiдтiнок.
   Сутнiти

-
iснувати.

   Таволга

-
чагарникова рослина з колючими пагонами;

турки били нею сво┐х полонених.
   Тлiнний

- тут:
виснажений, знесилений.
   Тривний

-
поживний.
   Уповносилений -уповноважений.

   Фалендиш
   - сорт тонкого сукна.
   Фарисей

-
представник одно┐ iз релiгiйно-полiтичних сект в
Iуде┐.
   Фацеиiя

-
гумористично-сатиричне оповiдання.
   Фольварк
   (фiльварок)
   - комплекс земельних угiдь, де помiщик вiв

сво║ господарство

.
   Хорунжий
   -
   особа, що входила до складу генерально┐

старшини, iнспектувала вiйсько i охороняла

полковi прапори.

   Цабе - вигук при поворотi коней направо.
   Цибатий

- з
довгими тонкими ногами.

   Чепрак (чапрак) - вовняча пiдстилка пiд кiнське сiдло.
   Чердак

- тут:
корма.

   Шаг -- дрiбна монета.
   Шарабан

-
стародавнiй чотириколiсний екiпаж з попереднiми
кiлькарядними сидiннями.
   Шарварок
   -
   додаткова до панщини повиннiсть по

будiвництву мостiв, шляхiв тощо; напружена праця
   Шкуратяний
   - шкiряний.

   Шутлий (шутий) - тут: мiст без звичних поручнiв.

   Янчарка

   (яничарка)
   - особливий вид рушницi.

   ПРИМIТКИ

   Уперше  надруковано  у  виданнi:  Гетьман  Iван  Виговський.  Iсторична
повiсть Iвана Левицького. Накладом редакцi┐ "Дiла". (Львiв, 1899.-Т. LХIV;
"Бiблiотека найзнаменитших повiстей", пiд ред. Iвана Белея).
   Зберiгся автограф твору (ЦНБ АН УРСР. Вiддiл рукописiв, ф. 1,  од.  зб.
27 835) з  численними  авторськими  правками,  скороченнями.  Як  свiдчить
титульна  сторiнка  рукопису,  Нечуй-Левицький  планував  здiйснити   нове
видання саме за цим джерелом тексту: "По цьому рукописовi треба  друкувати
друге видання, а не по книжцi галицького видання". Справдi, у першодруковi
видавцi  зробили  чимало  редакторських  правок,  скорочень,  замiн  одних
виразiв, слiв iншими тощо. Проте ця редакторська праця нерiдко полiпшувала
рукописний текст, де зустрiчалися повтори авторсько┐ думки, окремi дiалоги
чи повiдомлення розповiдача з "надлишковою" у цих мiсцях iнформацi║ю.

   Пода║ться за автографом.

   _Олексiй Михайлович_ (1629 - 1676) - росiйський цар, за якого змiцнився
абсолютизм   монархi┐,   проведено   закрiпачення   селянства,   здiйснено
возз'║днання Укра┐ни з Росi║ю.
   _Виговський Iван Остапович_ (Луговський О.; ?-1664) - генеральний писар
вiйська Запорозького, потiм гетьман (1657- 1659).  Прихильник  шляхетсько┐
Польщi.
   _Косов Сильвестр_ (? - 1657) - ки┐вський митрополит з 1647 р.; пiд  час
Визвольно┐ вiйни 1648- 1654 рр.  виступав  проти  возз'║днання  Укра┐ни  з
Росi║ю, був противником Брестсько┐ унi┐.
   _Никон_ (у миру - Минов Микита; 1605 - 1681) - росiйський  церковний  i
державний дiяч, московський патрiарх (1652- 1667,  1681),  iнiцiатор  ряду
церковних  реформ  (1653-1656),  якi   викликали   розкол   у   росiйськiй
православнiй церквi.
   _"Ки┐в уже дивно мав магдебурзьке  право..."  _-  Це  феодальне  мiське
право на самоврядування купцiв, мiщан i ремiсникiв дiяло у Ки║вi з поч. XV
ст.
   "..._по зборовському трактатовi_..."  -  Йдеться  про  угоду  (18серпня
1649) у м. Зборовi  мiж  Б.  Хмельницьким  i  польським  королем  Яном  II
Казимiром.

   _Чигирин_ (Чигрин) - головне мiсто Укра┐ни за Богдана Хмельницького (на
Тясминi, правiй притоцi Днiпра).
   "..._подались на нову вiру -  арiянську_..."  -  Йдеться  про  ║ретичну
течiю у християнствi, яка набула певного  поширення  у  XVI-  XVII  ст.  у
Польщi i на Укра┐нi. Прихильники цi║┐ течi┐ вiдкидали церковний догмат про
║днiсть Бога-отця i Бога-сина.
   _Печорський монастир_ - цебто Ки║во-Печерська лавра, заснована 1051 р.
   _Масниця _- обрядове свято, що бере початок  у  язичництвi  i  знамену║
перехiд вiд зими до весни в аграрному календарi.
   _Михайлiвський монастир _- тобто Михайлiвський  Золотоверхий  монастир,
споруджений внуком Ярослава Мудрого князем Святополком в 1108-1113 рр. Був
одним iз осередкiв антиунiатськоп боротьби. Зруйновано в 1934 р.
   "._..вiрою  кальвiн..._"-  тобто  послiдовник  протестантського  вiро",
вчення, заснованого Жаном Кальвiном (1509-1564). Виникнувши в XVI  ст.,  в
процесi  Реформацi┐,  це  вчення  стверджувало  iде┐  напередвизначеностi,
Божого  невтручання  i  закономiрностi,  а  також   обстоювало   "мирський
аскетизм".