укована вперше в 1883 роцi в ж. "Зоря" .NN 7-15. Того ж року вийшла окремим вiдбитком з журналу (Львiв, накладом редакцiП "Зорi", 184 с.). У другому виданнi повiстi (Львiв, 1902, накладом УкраПнсько-руськоП видавничоП спiлки, 224 с.) I. Франко виправив не лише мову, орфографiю, пунктуацiю, а й зробив незначнi змiни в текстi, перенiс епiграф з Пушкiна: "Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой" на кiнець передмови, в попередньому виданнi епiграф стояв перед першим роздiлом повiстi. У першому i другому виданнях повiстi друкувалася передмова. Ось ПП текст з другого видання. "Повiсть iсторична - се не iсторiя. Iсториковi ходить передовсiм о вислiдження правди, о сконстатування фактiв, натомiсть повiстяр користуКться тiлько iсторичними фактами для своПх окремих артестичних цiлей, для воплочення певноП iдеП в певних живих, типових особах. Освiчення, характеристика, мотивовання i групування фактiв у iсторика i в повiстяра зовсiм вiдмiннi: де iсторик оперуК аргументами i логiчними висновками, там повiстяр мусить оперувати живими людьми, особами. Праця iсторична маК вартiсть, коли факти в нiй представленi докладно i в причиновiм зв'язку; повiсть iсторична маК вартiсть, коли ПП основна iдея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна. Представлення давнього громадського життя нашоП Русi Ксть, безперечно, таким предметом живим, близьким до сучасних iнтересiв. Настiльки менi удалось вiддати дух тих давнiх замерклих часiв, нехай судить критика. В деталях я позволив собi доповнювати iсторичний скелет поетичною фiкцiКю. Головна основа взята почасти з iсторiП (напад монголiв i Пх ватажок Пета), а почасти з переказiв народних (про потоплення монгольськоП ватаги i iн.). ДiКвi особи зрештою видуманi, мiсцевiсть списана по можностi вiрно. Львiв, дня 1 грудня 1882". Крiм цiКП передмови, до другого видання письменник додав ще таку замiтку: "Випускаючи в свiт "Захара Беркута" другим виданням двадцять лiт по виходi першого видання, я обмежуюсь на виправленню язика вiдповiдно до того поступу, який зробила наша лiтературна мова протягом сих двадцятих лiт. Криворiвня, 1 серпня 1902". Повiсть друкуКться за виданням творiв I. Франка в двадцяти томах, т. VI, К., 1951, с. 7-140. * Згадуючи про скитських монахiв, я не маю на думцi того iсторичного Манявського скита, що був заснований, Йовом Княгиницьким у початку XVII в., але користуюся народним переказом про перших апостолiв карпатського Пiдгiр'я, монахiв киПвських печер, про мандрiвку й оселення яких в коломийських горах оповiдаК почастi з фантазiП, а почастi на основi дiйсноП народноП традицiП Антiн Могильницький у своПй поемi "Скит Манявський". Прим. автора. Погляди, якi висказуе тут Захар Беркут, можуть уважатися характеристикою поглядiв тогочасного народу на князiв та Пх кровавi межиусобицi та на початки феодалiзму. ПригадуКмо, що подiбнi погляди знайшли вiдголос навiть у нашого лiтописця в оповiданню про спiвака Митусу, якого за бунтiвнi бесiди та непокiрнiсть князь Данило велiв зловити i покарати смертю. РозумiКться, що, наводячи такi погляди для характеристики часу й людей, ми тим не хочемо умалити ваги i значення особи князя Данила, який мiж усiми володарями русько-галицьких земель визначуКться як чоловiк незвичайний, симпатичний i, по-свойому, як на тi часи, досить людяний та надiлений полiтичним розумом. Прим. автора.