багатий змiст стоПть за "смiховиною", що в коментарi без звертання до народноП творчостi, етнографiП, iнших лiтературних творiв до i пiсля Котляревського не можна обiйтися. Фольклорнi твори беремо з джерел, якомога ближчих до часiв Котляревського, а тому авторитетнiших з наукового погляду. ПояснюКмо в коментарi також побутовi реалiП, якi хоч i вiдомi зараз багатьом, особливо людям старшого вiку, але на наших очах зникають або зникли з ужитку: пiл, жердка, мичка, днище, витушка, жлукто, бровар, кушнiр, шаповал i т. iн. Читачевi мусимо нагадати, що освоКння коментаря вимагаК певного рiвня пiдготовки, вiдчуття художнього слова i любовi до нього. У 1798 р. "Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским" вийшла у Петербурзi коштом Максима Парпури без вiдома i згоди автора. Були опублiкованi першi три частини поеми, в кiнцi - доданий адресований росiйському читачевi словник пiд заголовком "Собрание малороссийски слов, содержащихся в "Энеиде", й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных". Словник К початком коментаря до "ЕнеПди" i разом з тим помiтним явищем украПнськоП лексикографiП кiнця XVIII ст. Обсяг чималий - 972 слова. Вiн став доброю основою для аналогiчних словникiв у всiх подальших виданнях "ЕнеПди". У другому виданнi "ЕнеПди" (1808), iнiцiаторами якого напевне були вже iншi люди (слова "Иждивением М. Парпуры" на титульнiй сторiнцi вiдсутнi), i заголовок словника, i сам словник передруковано без жодних змiн. Скопiйованi навiть явнi помилки (божовильный замiсть божевiльний, минiя замiсть манiя, чiпчиковать замiсть чимчикувать та iн.). Так само як i перше, це видання поеми було для Iвана Котляревського несподiванкою. Воно ще раз нагадало авторовi, яким нечуваним успiхом користуКться його твiр, яку роль вiн вiдiграв i ще може вiдiграти в лiтературi i його життi. Адже 1808 р. був переломним для письменника. З 1796 р. Iван Котляревський перебував на вiйськовiй службi. В сiчнi 1807 р. вiн був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у бiлоруському мiстi Лiда, а 23 сiчня 1808р. подав у вiдставку. З дуже обмеженими засобами для iснування, без зв'язкiв, капiтан у вiдставцi опиняКться на роздорiжжi. Треба було знайти якесь мiсце на цивiльнiй службi. Його в рiднiй Полтавi довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатiв, якi могли допомогти капiтановi у вiдставцi, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому iншому Котляревський тiльки через два з половиною роки пiсля залишення вiйськовоП служби (за формулярним списком - 3 червня 1810 р.) нарештi був призначений наглядачем (завiдуючим) Полтавського дому виховання бiдних дворян. У цей неспокiйний та невлаштований перiод свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фiнансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремiй сторiнцi посвята: "С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель". На титульнiй сторiнцi книжки читаКмо: "Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года". На окремiй сторiнцi "Уведомление" автора: "Энеида", на малороссийский язык переложенная, в 1798 й 1808 годах была напечатана без моего ведома й согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками й упущеннями, случившимися от переписки, й сверх того й издавшие многое в ней по-своКму переделали й почти испорченную випустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе. Благословенное принятие Энеиды от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть". У кiнцi книжки доданий "Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде и сверх того еще многих иных в Малороссии употребительных, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертей части". Пiсля такого заголовка iде набраний без нiяких змiн i поправок текст "Словаря", публiкованого в попереднiх двох виданнях. Слiдом за ним вмiщено пiд окремим заголовком "Дополнение к малороссийскому словарю", укладене вже самим Iваном Котляревським. Тут подано 153 слова. Видно, що Котляревський уважно прочитав словник перших видавцiв. Крiм слiв з четвертоП частини, вiн вмiстив у додатку ряд питомих украПнських слiв з першоП - третьоП частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попереднiх видань. Не зрозумiло тiльки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це вiн зробить пiзнiше, готуючи десь через пiвтора десятка рокiв повне видання "ЕнеПди". Пiсля виходу у свiт власноручно пiдготовленого третього видання "ЕнеПди" та тривалих клопотiв з улаштуванням на цивiльнiй службi, Котляревський назавжди осiдаК в рiднiй Полтавi i неспiшне завершуК головну справу свого життя. П'ята частина "ЕнеПди" на кiнець 1821 р. уже була завершена. В листi вiд 21 грудня 1821 р. вiн писав М. I. ГнКдичу: "...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться". Невдовзi була завершена й остання, шоста частина. Росiйський лiтератор М. О. Мельгунов пiсля вiдвiдання у серпнi 1827 р. Котляревського писав М. П. Погодiну, що поема доведена автором до кiнця. Завершивши поему, письменник укладаК "Словарь малороссийских слов, содержащихся в "Енеиде", с русским переводом". Сюди увiйшло 1547 слiв, бiльше, нiж до словника першого видання та "Дополнения" Котляревського до третього видання разом узятих. Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, крiм того, введено новi слова з попереднiх частин. Укладаючи "Словарь", Котляревський взяв за основу словник до перших двох видань "ЕнеПди". Не раз вiн виправляв помилки своПх попередникiв, уточнював смислове значення слiв.[11] "Бур'ян" - замiсть "на пустырях репейник и другие большие травы - негодная трава". "Буханець" - замiсть "сытник пшеничный" - "булка". Проте бiльшiсть слiв перенесена Котляревським з першого словника без змiн. Але це не применшуК ролi письменника як укладача i коментатора власного твору. Тимчасом лексикографи, належно оцiнюючи словник до першого видання "ЕнеПди" (1798), невиправдано обминають його остаточний варiант, власноручно переписаний i доповнений Котляревським. Про нього не згадуКться жодним словом нi в "IсторiП украПнськоП лексикографiП" П. Й. Горецького (1963), нi в оглядовiй працi - передмовi В. В. Нiмчука до "Словника украПнськоП мови" П. Бiлецького-Носенка, виданого 1966 р. А безпiдставнiсть такоП недооцiнки переконливо довiв Агапiй Шамрай на початку 50-х рокiв. "Скептицизм, - писав вiн, - власне нiчим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повнiстю "ЕнеПда" вийшла в свiт пiсля смертi Котляревського. Нiяких iнших фактiв бiографiчного характеру, крiм цього, немаК для виправдання такого скептицизму. З бiографiчних нарисiв про Котляревського ми дiзнаКмося, що вiн до кiнця своПх днiв працював над "ЕнеПдою" i незадовго до смертi продав рукопис харкiв'яниновi О. А. Волохiнову, який i видав його у 1842 роцi... НемаК, отже, рацiП сумнiватися в авторськiй редакцiП тексту (i словника - О. С.) видання 1842 р.".[12] Укладений Котляревським словник до повного видання "ЕнеПди" 1842 р. не раз передруковувався без змiн у наступних виданнях або служив основою для власних примiток того чи iншого укладача. Окремi данi для коментаря знаходимо в спадщинi земляка i сучасника автора "ЕнеПди" М. Гоголя. Поряд з украПнським фольклором, помiтний вплив на раннього Гоголя справив Котляревський. Ще навчаючись у Нiжинському лiцеП, вiн завiв записну книжку пiд заголовком "Книга всякой всячины, или Подручная знциклопедия" (почата 1826 р., поповнювалась до 1831 - 1832 рокiв). Серед раннiх записiв значне мiсце займають украПнськi лексикографiчнi та фольклорно-побутовi матерiали. Зокрема, "Лексикон малороссийский", для якого Гоголь брав матерiали з словника до "ЕнеПди", також словникiв, до даних до "Малороссийских песен" М. Максимовича (1827), до "Опыта собрания старинных малороссийских песен" М. ЦертелКва (1819), "Грамматики малороссийского наречия" О. Павловського (1818). Деякi слова Гоголь, мабуть, брав безпосередньо з уст народу або з творiв сучасних йому украПнських авторiв. ЗустрiчаКмо тут також ряд виписок з першоП - четвертоП частин "ЕнеПди", деякi з них взятi епiграфами до кiлькох роздiлiв "Сорочинського ярмарку". В "Книгу всякой всячины", керуючись власними творчими планами, Гоголь з листiв чи розповiдей близьких людей внiс опис кiлькох украПнських iгор, страв, одягу, обрядiв. Тi з них, що згадуються в "ЕнеПдi", повнiстю або частково введенi в наш коментар, у кiлькох випадках з ними звiренi данi, взятi з iнших джерел. Словниками до "ЕнеПди", iншими нечисленними матерiалами зi спадщини Котляревського, записами Гоголя i вичерпуються безпосереднi матерiали до коментаря. Не так i мало з огляду на Пх загальну кiлькiсть, однак зовсiм недостатньо у порiвняннi з масою мiсць, якi треба пояснювати сучасному читачевi. Пiсля першого повного видання 1842 р. "ЕнеПда" не видавалася двадцять рокiв. Iшла глуха доба миколаПвськоП реакцiП. З розгромом Кирило-МефодiПвського товариства у березнi 1847 р. украПнське лiтературно-культурне життя завмираК майже зовсiм, аж до перiоду революцiйного пiднесення другоП половини 50-х - початку 60-х рокiв. З кiнця 80-х рокiв минулого столiття кiлькiсть видань "ЕнеПди" починаК швидко рости. Помiтним явищем стало видання "Твори Iвана Котляревського" (КиПв, "Вiк", 1909). Сюди увiйшли: "ЕнеПда, на украПнську мову перелицьована", "Ода до князя Куракiна", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарiвник". В "ЕнеПдi" пронумеровано строфи кожноП частини окремо i в додатку "Од редакцiП. Бiблiографiчнi та бiографiчнi розвiдки" подано пояснення до тексту вiдповiдно до нумерацiП строф. У додатку "Од редакцiП" К посилання на "УкраПнськi приказки, прислiв'я i таке iнше" Матвiя Номиса, "Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край" Павла Чубинського, "Новi украПнськi пiснi про громадськi справи" Михайла Драгоманова, на твори Григорiя Сковороди, Iвана Нечуя-Левицького, Анатолiя Свидницького. Зi ста дев'яноста примiток до тексту поеми близько пiвтора десятка розгорнуто у коментар, указано на фольклорнi джерела та паралелi, на перегуки з давньою i новою украПнською лiтературою, на життКву основу призабутих побутових реалiй. У примiтцi до "тарабарщини" Сiвiлли, якою вiдкриваКться четверта частина ("Борщiв як три не поденькуКш") вказано на зразки такого жаргону в бурсацькому середовищi старих часiв та серед простолюду, наведенi вiдповiднi приклади зi статтi Iвана Нечуя-Левицького "УкраПнськi гумористи та штукарi". В коментарi до макаронiчного бурсацького жаргону, на якому звертаються посли Енея до царя Латина ("Енеус ностер магнус панус"; IV, 46 - 47), наводиться аналогiчне мiсце з "Люборацьких" Анатолiя Свидницького. Також ширше пояснено рядки: "Гай, гай! ой, дей же його кату!" (I, 7); "...Загримотiла, Кобиляча мов голова" (II, 71); "I що то значить наш Статут" (III, 97) та iн. Як недолiки цього видання рецензенти справедливо вiдзначали малу кiлькiсть пояснених мiсць та довiльний Пх вибiр i надто вже скупий характер коментаря. Однак мав значення сам пiдхiд до пояснення тексту. Тут зроблено виходи за межi твору, якi напрошувалися, почате коментування поеми на тлi епохи та украПнського лiтературного процесу. Але намiчена у виданнi дорога довгий час лишалася непротореною. Незабаром почалася перша свiтова вiйна, за нею - великi революцiйнi потрясiння та економiчнi розрухи, якi не сприяли розвитковi лiтературознавчоП науки. У виданнях "ЕнеПди" уже радянськоП доби певний час не зустрiчаКмо такого, яке б просунуло вперед справу з коментуванням, хоч потреба в ньому ставала все бiльш вiдчутною. Проте кiлькiсть видань "ЕнеПди" зростала, в примiтках та передмовах до них, окремих статтях та монографiях лiтературознавцiв хоч i в малiй кiлькостi, але спорадично нагромаджуКться матерiал для коментаря. Серед дослiдникiв, внесок яких у цю справу особливо помiтний, треба згадати Iеремiю Айзенштока (1900 - 1980). Вiн почав вивчати спадщину I. Котляревського ще у 20-х роках. У 1928 р. видав "ЕнеПду" iз змiстовною передмовою та примiтками. Протягом усього життя лiтературознавець вивчав творчiсть I. Котляревського та його добу. Останнiм словом I. Айзенштока про "ЕнеПду", певним пiдсумком його доробку на цiй нивi стала передмова та примiтки до видання творiв Iвана Котляревського росiйською мовою у великiй серiП "Библиотеки поэта" 1969 р. "ЕнеПда" тут публiкувалася в перекладi Вiри ПотаповоП. Як i все, що вийшло з-пiд пера I. Айзенштока-лiтературознавця, передмова й примiтки позначенi високою фаховою культурою i нешаблоннiстю наукового мислення. Не втрачають свого значення висловленi ще у 20-х роках i розвинутi в його подальших працях спостереження над художнiми особливостями поеми, характером вiдображення в нiй людей i побуту, еволюцiКю стилю вiд яскраво вираженого бурлескно-травестiйного до переплетення цього стилю з усе вiдчутнiшими лiрично-сентиментальними та героПчними елементами в останнiх трьох частинах. У 1952 - 1953 роках вийшло "Повне зiбрання творiв Iвана Котляревського" у двох томах, пiдготовлене АгапiКм ШамраКм (1896 - 1952). Це видання стало подiКю, етапним явищем у всiй науцi про Котляревського. Перший том вiдкриваК змiстовна стаття А. Шамрая "Проблема реалiзму в "ЕнеПдi" I. П. Котляревського", текст поеми заново пiдготовлений на належному науковому рiвнi того часу, поданi рiзночитання та варiанти всiх прижиттКвих видань поеми та спискiв 1796 й 1799 рокiв (пiдготовленi Михайлом Михайловичем Новицьким (1892 - 1964). Примiтки А. Шамрая до "ЕнеПди" уже своПм обсягом значно перевищували примiтки до всiх попереднiх та й наступних видань. Кiлька його примiток у заново вiдредагованому i доповненому виглядi увiйшло в наш коментар. Поряд з "Словарем" самого Iвана Котляревського, коментар Агапiя Шамрая став основою примiток до всiх наступних видань "ЕнеПди", в тому числi до "Повного зiбрання творiв I. П. Котляревського" 1969 р., виданого з нагоди 200-лiття з дня народження письменника (пiдготовка тексту i примiтки Бориса Деркача). У пропонованому коментарi укладач, спираючись на здобутки попередникiв, прагнув зробити дальший крок на цьому шляху, допомогти сучасному читачевi проникнути в глибини генiальноП травестiП. Зовсiм не розхожою риторичною фiгурою, лише визнанням реального буде застереження, що наш коментар не вичерпуК всього багатства "ЕнеПди" i може не в усьому задовольнити допитливого читача. Але маКмо певнiсть, що коментар наблизить до нього далеку вiд нас епоху, а то й спонукаК до самостiйних роздумiв у правильному i перспективному напрямi. СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ Вергiлiй - Вергiлiй П. Марон. ЕнеПда: В 12 кн. - К.: Днiпро, 1972. Даль - Даль В. Пословицы русского народа. - М., 1957. К. - взято з "Словаря малороссийских слов, содержащихся в "Энеиде", с русским переводом", доданого I. Котляревським до видань "ЕнеПди" 1809 i 1842 рокiв. К. с. - "Киевская старина". Маркевич - Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. - К., 1860. Нар. - 3 народних уст. Номис - УкраПнськi приказки, прислiв'я i таке iнше. (Спорудив М. Номис. - СПб, 1864). Франко. Приповiдки - Галицько-руськi народнi приповiдки: У 3 т. - Львiв, 1901 - 1910. Чубинський - Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-русский край: В 7 т./ Под ред. П. П. Чубинского. - Спб., 1872 - 1879. ЧАСТИНА ПЕРША 1. Еней - один з героПв античного мiфу про Трою. Син Анхiза, царя мiста Дардана в Малiй АзiП, i богинi Венери. Пiсля зруйнування греками ТроП поплив, виконуючи волю богiв, до IталiП i пiсля ряду пригод, що склали змiст "ЕнеПди" римського поета Публiя Вергiлiя Марона, поклав початок Римськiй державi. Троя (або Iлiон) - стародавнК мiсто-держава в Малiй АзiП, в районi протоки Дарданелли. У кiнцi XIX ст. нiмецький археолог Генрiх Шлiман шляхом розкопок встановив мiсце, де стояла Троя. Оспiваний в "Iлiадi" Гомера похiд грекiв на Трою, здобуття i зруйнування ними мiста вiдбулися у XII ст. до н. е. Осмалених, як гиря, ланцiв - троянцi вискочили з палаючого рiдного мiста, тому - осмаленi. Гиря, гирявий - коротко острижений, взагалi: негарний, непоказний. Ланець - гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустрiчаКться в творах Iвана Котляревського. Походить вiд ландмiлiцiя (нiм. Diе Lапdmilitiа] - ландець - - ланець. ЛандмiлiцiКю були названi сформованi за указом Петра I вiд 2 лютого 1713 р. вiйська з розмiщених на територiП УкраПни полкiв регулярноП росiйськоП армiП i спецiально навербованих солдатiв для несення охоронноП та сторожовоП служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. - Спб., 1830. - Т. 5. - С. 13). Пiзнiше кiлькiсть ландмiлiцейських полкiв була збiльшена. В 1722 р. до ландмiлiцiП була зарахована деяка частина украПнського козацтва. В наступнi роки ландмiлiцiя не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала Мiнiха була названа УкраПнським мiлiцейським корпусом i мала в своКму складi двадцять кiнних полкiв. У 1762 р. iмператор Петро III наказав iменувати цей корпус просто УкраПнським, i з того часу назва "ландмiлiцiя" офiцiйно перестала вживатися. В 1770 р. УкраПнський корпус був злитий з регулярною росiйською армiКю. Особливий податок, який платило населення УкраПни на утримання ландмiлiцiП, був скасований тiльки на початку XIX ст. 2. Юнона - в римськiй (Гера - в грецькiй) мiфологiП - дружина Юпiтера (Зевса), покровителька жiнок, покровителька шлюбiв. Пiд час ТроянськоП вiйни була на боцi грекiв i переслiдувала троянцiв, залишилася Пхнiм ворогом i пiсля падiння ТроП. 3. Венера - в римськiй [Афродiта - в грецькiй) мiфологiП богиня краси i кохання, дочка Зевса. Одна з легенд про Венеру - ПП любовне захоплення троянцем Анхiзом, до якого богиня з'явилась на гору Пда у виглядi пастушки i народила вiд нього сина Енея. Пiд час вiйни з греками допомагала троянцям. Парис - один з синiв троянського царя Прiама, дядько Енея з боку батька, призвiдець пагубноП для його батькiвщини вiйни з греками. За античною мiфологiКю, до Париса з'явилися три богинi - Гера, Афiна, Афродiта (вiдповiдно у римлян - Юнона, Мiнерва i Венера) - й попросили бути суддею у суперечцi за яблуко, яке мусило дiстатися найвродливiшiй з них. Гера обiцяла вiддати йому у володiння велике царство - Азiю, Афiна обiцяла славу полководця, Афродiта - найпрекраснiшу жiнку на землi. Парис вiддав яблуко Афродiтi. При ПП сприяннi викрав у одного з грецьких царiв Менелая дружину - прекрасну Њлену, що й послужило приводом для ТроянськоП вiйни. Путивочка - сорт невеликих круглих яблук. 4. Геба - дочка Юнони i Зевса, пiд час бенкетiв пiдносила олiмпiйцям напитки богiв - нектар i амброзiю. Гринджолята - зменшене вiд гринджоли - низькi й широкi сани з боками, що розширяються вiд передка. Також - маленькi дитячi санчата. Розкована гра неоднозначнiстю слова, часте вживання слiв, серйозний змiст яких мiстить в собi гумористичний заряд - суттКва прикмета стилю "ЕнеПди". Богиня на дитячих саночках! Павичка - коняка павиноП мастi, також - зменшене вiд лава. У римлян пава - птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович КорнiКнко в iлюстрацiП до "ЕнеПди" Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебiдь у вiдомiй байцi, летить у небесах поверх хмар, за нею на гринджолах - Юнона. В лiбретто до опери "ЕнеПда" Миколи Карповича Садовського сцена вiдвiдин Юноною бога вiтрiв Еола вiдкриваКться словами: "З верховини Олiмпу спускаються саночки, запряженi павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвiтське убрання..." I далi: "Юнона сiдаК знову на своП саночки i злiтаК на Олiмп" (Лисенко М. Зiбр. творiв: У 20 т. - К., 1955. - Т. 7. - С. 44). Для оперноП умовностi птах в упряжцi пасуК. Одначе чому Юнона виПздить саме на санях, а не на якомусь колiсному екiпажi, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII - XVIII ст. i навiть пiзнiше сани широко застосовувалися не тiльки зимою, а й у лiтню пору, надто в болотистих i лiсистих мiсцевостях. До того ж, що в даному разi головне, Пзда на санях вважалася бiльш почесною, нiж на колесах, тому знатнi особи, насамперед духовного сану, при парадних виПздах, безвiдносно до пори року, вiддавали перевагу саням (адже богиня Юнона Пде до бога Еола). Кибалка - старовинний жiночий головний убiр у виглядi високоП пов'язки на головi, з двома довгими кiнцями, якi спадали на спину. Носили тiльки замiжнi жiнки. Мичка - пучок приготовленого для пряжi волокна конопель або льону. Один кiнець насадженоП на гребiнь мички звисав, мов коса, вниз, i з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодицi з-пiд кибалки, або взагалi коса. З'являтися на людях з вiдкритою косою, чи навiть пасмом волосся, що виглядаК з-пiд головного убора, замiжнiй жiнцi не годилося. Взяла спiдницю i шнурiвку - тобто спiдницю i керсет, старосвiтський жiночий убiр. Керсет не мав рукавiв, його одягали поверх вишиваноП сорочки, стягували спереду при фiгурi шнурiвкою. Одягали тiльки разом з спiдницею. I спiдницю, i керсет шили по можливостi з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: I, 14), та iн. Еол - бог вiтрiв, жив на плавучому островi ЕолiП. 5. Поставила тарiлку з хлiбом - коли молодиця йде в гостi, то, за звичаКм, вона даруК хазяПновi хлiбину, притому спечену у власнiй печi. 6. Суцiга - собачий син, розбишака, пройдисвiт. 7. Дей же його кату! - вигук, що означаК подив з досадою. За значенням близький до: "Ти глянь! Така досада!" Iмена вiтрiв з античноП мiфологiП: Борей - холодний пiвнiчний або пiвнiчно-схiдний вiтер. Нот - теплий пiвденний вiтер, тиховiй. Зефiр - захiдний весняний вiтер, який приносив дощi. Евр - схiдний або пiвденно-схiдний вiтер, який приносив засуху. 8. Трiстя - трясовина, грузьке болото. Iван Франко до записаноП у рiдних НагуКвичах примовки "Iди в трiстьи та в болото!" додав пояснення: "ТрiстК тут у значеннi тростина, що росте на болотi" (Франко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 225). Чвирк - залишок пiсля вторинноП перегонки горiлки. 10. Пiвкопи - двадцять п'ять копiйок. Еней пообiцяв дати Нептуну хабара - пiвкопи. Для бога Нептуна (в "ЕнеПдi" боги - переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея пiвкопи - мала сума. Цим самим пiдкреслювалася скареднiсть i жадоба Нептуна до грошей. В другiй частинi поеми, влаштовуючи поминки по батьковi Анхiзовi, Еней кидаК пiвкопи в дарунок простолюдиновi ("З кишенi вийнявши пiвкiпки, Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки"). Отже, i згадана сума хабара боговi моря розрахована на комiчний ефект. А яка була реальна цiна грошей на УкраПнi в другiй половинi XVIII ст.? Певне уявлення дають, примiром, збереженi в архiвах описи та оцiнка в грошах майна козакiв i селян МенськоП та БорзненськоП сотень Чернiгiвського полку, знищеного пожежами у 1766 р. Описiв чимало, цiни на ту саму рiч, будiвлю, тварину вказанi багато раз, причому в рiзних селах. Вони такi: хата рублена з сiнями i прикомiрком - вiд 10 до 25 крб., комора рублена - 3 крб., вiз пiд коней - 40 - 50 коп., плуг - 12 коп., вiдгодована свиня - 1 крб. 50 коп., вiвця - 50 коп., гуска - 10 коп., курка - 2 коп., кожух звичайний - 1 крб. 20 коп., смушева шапка - ЗО коп., чоботи - 20 - ЗО коп. (Див.: Сумцов Н. Ф. К истории цен в Малороссии /К. с. - 1887. - Т. 7. - Кн. 2. - С. 696 - 697). Звичайно, вказанi цiни порiвнювати з сучасними не можна. Iнша доба, iнша економiчна система, iншi вимiри. 11. Дряпiчка, дряпiжник - той, хто оббираК кого-небудь, здирник. Походить, певне, вiд слова драпач - шаповал, який очищаК виготовлену шкiру вiд шерстi дротяною щiткою. 12. До ляса - польський iдiоматичний вислiв, що означаК втечу. Свiтелка - невелика свiтлиця, парадна кiмната в хатi, будинку. 13. Шальовки, шалiвки - тонкi, неширокi дошки, якими оббивають (шалюють) стiни, стелю, дах. Означення сосновi - один iз зразкiв точноП передачi Котляревським життКвоП правди. Шальовки кращi - сосновi. Просякнутi живицею, вони порiвняно стiйкi проти гниття. Лемiшка - див. коментар: I, 27. 14. Дудка - див. коментар: I, 28. Очiпок - головний убiр замiжньоП жiнки у формi шапочки, iнколи з подовжнiм розрiзом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане пiд ним волосся. Венера, так само як i Юнона, одягла святковий убiр украПнськоП молодицi, але вже iнший, вишуканiший, яскравiший, як подобаК богинi краси й кохання, та ще й молодшiй за вiком вiд Юнони. Замiсть аскетичноП кибалки, що лишаК вiдкритим тiльки лице, у неП грезетовий, тобто парчевий, очiпок. Кунтуш з усами люстровий (люстрин - дорога шовкова тканина з глянцем; уси - нашивками iз золотоП i срiбноП тасьми). Кунтуш - верхнiй жiночий одяг. Мав одкиднi й розрiзнi рукава, так званi вильоти. Жiнки могли носити кунтуш i зовсiм без рукавiв. Вiн мав вилоги на грудях, у талiП щiльно стягувався гапликом без пояса. Ходить на ралець - по нарочитим [помiтнiших] праздникам ходить на поклон с подарками (К.). Венера хоча i йде до Зевса "на ралець", проте не бере з собою хлiба i не веде мови про подарунки, як це робила Юнона пiд час вiдвiдання Еола (I, 4). Ритуали пiд час вiдвiдання рiдного батька - не обов'язковi, а давати хабара - суперечить життКвiй правдi. Натомiсть вона бере батька слiзьми. 15. Зевес - у грецькiй мiфологiП (у римськiй - Юпiтер] бог грому i блискавки, найстарший мiж небожителями. В "ЕнеПдi" Котляревського iнколи фiгуруК пiд iменем Йовиш, на польський лад. Сивуха - звичайна, невисокого гатунку горiлка, недостатньо очищена. Восьмуха - восьма частина кварти (близько 125 грамiв). Кварта - кухоль, десята частина вiдра (К.). У добу феодалiзму на УкраПнi, навiть у кiнцi XVIII ст., пiсля ряду заходiв уряду РосiйськоП iмперiП по унiфiкацiП мiр i ваги, спостерiгаКться Пх велика рiзноманiтнiсть. Iнодi просто неможливо перевести давню мiру на сучасну систему мiр. "...Не тiльки кожне мiсто i мiстечко, але навiть багато продавцiв мали своП особливi мiри. Так... для мiряння рiдини служили: вiдро, вiдерце, кварта, яких мiстилося в казенному державному вiдрi 24. ЗустрiчаКться також мiряння куфами, барилами, носатками, але цi останнi були власне не мiрами, а посудиною тiльки приблизноП величини, так, наприклад, куфа мiстила 18 - 40 вiдер" (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. - 1889. - N 7. - С. 231). Iйон - бач. У свинки грати - Микола Гоголь так описуК цю гру: "На утрамбованiй i твердiй землi стають у коло; кожний перед собою маК ямку, в яку тикаК кiнцем палицi. Посерединi кола трохи бiльша ямка, в яку той, що перебуваК за колом, гонить теж палицею м'яч. Тi, хто стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посерединi. Але, вiдбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути ПП на своК мiсце, бо той, хто пасе свиню (гонить м'яч), заволодiК мiсцем, ставлячи у вiльну ямку свою палицю, а хто гавив, - буде замiсть нього гонити м'яч" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 512). 16. Згiдно з "ЕнеПдою" Вергiлiя, ЕнеКвi було призначено стати засновником мiста Рима i могутньоП РимськоП держави, основоположником великоП династiП правителiв. Як. вернеться пан хан до Криму - тобто, нiколи того не буде. Кримське ханство було лiквiдоване i приКднане до РосiйськоП iмперiП 8 квiтня 1783 р. Нар.: Як хан долiзе до Криму (Номис. - С. 109). 17. Я в правдi так твердий, як дуб - порiвняння бере початок у язичеськiй мiфологiП. У стародавнiх грекiв дуб - дерево Зевса, у римлян - Юпiтера. Вiдповiдно в язичникiв-слов'ян дуб пов'язаний з культом бога грози i блискавки - Перуна. 18. Дiдона - за античними легендами, фiнiкiйська царiвна, яка заснувала мiсто-державу Карфаген на африканському узбережжi Середземного моря. Мосць - величнiсть. Iди, небого - тут у значеннi: сердешна, бiдолаха. Понедiлкувати - поширений у давнi часи звичай постити в понедiлок. У цей день не виконували важкi роботи й такi, що вимагали тривалого часу, наприклад прядiння. Понедiлкували тiльки одруженi жiнки. Але вже на початку XX ст. вiдомий украПнський етнограф Микола Сумцов констатував вiдмирання цього звичаю: "...Додержання посту в понедiлок... нинi мiсцями практикуКться старими жiнками з приурочуванням давнього звичаю до святого понедiлка" (Сумцов Н. Бытовая старина в "Энеиде" Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. - Харьков, 1905. - Т. 16. - С. 155). 20. "Голе троянство" геть вибилося iз харчових запасiв. Вперше i востаннК за весь час Пхнього мандрування Котляревський не називаК наПдкiв, а говорить просто "чогось попоПли". 21. У цiй строфi подаКться характеристика Дiдони. Нi тут, нi далi Котляревський прямо не зображаК i не називаК ПП царицею. Перед нами - украПнська молодиця, вдова заможного пана середньоП руки. Спосiб характеристики Дiдони, як i iнших персонажiв "ЕнеПди", - це перелiк рис, якостей, у даному разi тiльки позитивних, якi складають той характер. Перша оцiнка дещо побiжна: "розумна i моторна". Потiм, звернувши нашу увагу на Дiдону, оповiдач розгортаК ширшу характеристику. Йде ряд означень: "трудяща", за ним - паралельне означення-синонiм у вищому ступенi: "дуже працьовита". Далi - ще позитивнi риси: "весела", "гарна". Як бачимо, змальовано народний iдеал молодицi. Найважливiша прикмета того iдеалу - працьовитiсть. З шести означень iдеалу жiнки працьовитостi вiдведено два, одне з них у вищому ступенi (Кдиний у строфi прикметник вищого ступеня). Звернiмо увагу: на останньому мiсцi - "гарна". У щойно змальованих образах Венери i Юнони майже все зосереджено на зовнiшностi, уборах, а тут бачимо зовсiм iнше. Убори Дiдони будуть не менш уважно й любовно виписанi далi, тут же йдеться виключно про моральнi якостi, вдачу, життКвi обставини. Дуже багато буде важити для Дiдони прибуття троянцiв, надто великi надiП пов'язуК цариця та ПП близькi з появою Енея. Перед потенцiальним женихом насамперед викладаКться найважливiше з народного погляду - якостi молодоП вдови як людини i хазяйки. Далi в усiй поемi таку пильну увагу до моральних рис, особистоП вдачi зустрiнемо тiльки один раз - при змалюваннi майбутньоП дружини Енея Лависi, народного iдеалу дiвчини на виданнi. А тепер звернiмо увагу на означення "сановита", яке стоПть пiсля "веселоП", "гарноП", замикаючи перелiк достоПнств Дiдони. Справа в тому, що воно не зовсiм прикладаКться до украПнського народного iдеалу жiнки, взяте з iншого смислового ряду. В "Словнику украПнськоП мови" зафiксовано два значення слова сановитий: 1) який маК високий сан, чин; 2) показний, величний з вигляду. Тiльки тут, в одному з семи означень-похвал Дiдона наближаКться до царицi. Воно було б на мiсцi у ряду: "мудра" ("розумна" маК бiльш практичний, житейський вiдтiнок), "могутня", "милостива" i т. iн. Чому ж слово "сановита" опинилося в чужому для нього лексичному оточеннi? Справа в тому, що перед нами - травестiя. Взяте з iншого (царського, великопанського) шару лексики, поняття в невластивому йому оточеннi створюК певний комiчний ефект. Воно заховалося в самому кiнцi останнього рядка характеристики i ненав'язливе, ледве помiтно виглядаК звiдти, мов краКчок царськоП мантiП з-пiд плахти молодицi. На iдеал украПнськоП жiнки падаК травестiйно-гумористичний вiдсвiт, весь вiн немов пройнятий любовно-iронiчним усмiхом автора. Наступне слово "бiдняжка" нiби маскуК, а насправдi пiдсилюК гумористичний мотив - сановита бiдняжка! 22. Звертаючись iз запитаннями до троянцiв, Дiдона перелiчуК рiзнi види мандрiвок людей у давнi часи. Передовсiм згадано чумацькi валки на Дон та у Крим. Як вiдомо, основним товаром чумацького промислу в цi краП були сiль i риба. Потiм названо переселення з одного краю УкраПни в iнший ("виходцi-бурлаки"). На початку 90-х рокiв XVIII ст. частина запорожцiв частково сушею, частково морем переселилася на "подарованi" царицею Катериною II землi мiж рiчками Кубань i Њя, утворивши там Вiйсько чорноморське. Здогади, що Котляревський в мандрах троянцiв вiдбив i цей iсторичний епiзод, не мають реальних пiдстав. Нарештi - мандри на прощу до КиКва, ПочаКва та iнших мiсць паломництва. 23. Мана - привид, мiраж. Ману пускати - дурачити, морочити. Вирва - викуп, який бере на весiллi з нареченого брат молодоП. У переносному значеннi також - хабар. В три вирви - дати вiдкупного в потрiйному розмiрi, синонiм до "втришия прогнати". 24. Постоли, також личаки - простонародне взуття з цiлого шматка шкiри без пришивноП пiдошви, яке звичайно взували з онучами, прив'язуючи до нiг мотузками чи ремiнцями (волоками). Кожух - верхнiй чоловiчий одяг, звичайно з непокритоП тканиною овечоП шкури, хутром до середини, довгий, з великим комiром. Свита - простонародний верхнiй одяг з домотканого сукна. Пеня - напасть, бiда. 25. Тогдi Великдень був би нам! - до фразеологiзму "Великдень раз у рiк" Iван франко даК таке пояснення: "Се одно з найбiльших, а у нашого народа таки найбiльше свято" (Ф ранко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 398). 26. Пiл - широкi, грубi дошки, покладенi в хатi мiж пiччю з того боку, де черiнь i припiчок, та протилежною стiною. Пiл служить лiжком i лавою. Ширина його - близько двох метрiв, щоб упоперек могла вiльно лягти доросла людина. I Пли сiм'яну макуху - макуха - вижимки чи збой з конопляного сiм'я, вживали як десерт або легку закуску. 27. З полив'яних мисок - з мисок, покритих зсередини поливою, особливим склоподiбним сплавом. Свинячу голову до хрiну - ритуальна страва. У слов'ян-язичникiв дикий кабан (вепр) уважався священною твариною, його приносили в жертву богам, починали з нього, як ритуальноП страви, трапезу. Потiм поряд з дикою або на змiну Пй прийшла домашня свиня. Таке ж ритуальне значення мала страва з домашньоП птицi, зокрема iндика. З вепром пов'язаний культ верховного бога Перуна, з домашньою птицею - культ життКдайноП, плодоносноП матерi-землi (див.: Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. - К., 1982. - С. 52 - 53). Спосiб приготування: "Свинячу голову очистити, вимити i поставити варитися; натерти хрiну, зажарити його з маслом, покласти туди борошна, розвести трiшки бульйоном, покласти сметани i закип'ятити з невеликою кiлькiстю солi; вийняти зварену голову, вiддiлити вiд неП нижню щелепу i подавати" (Маркевич. - С. 162). Локшину на перемiну - говорять ще "на перемiжку" - про легшi страви, якi подають мiж м'ясними. Локшина - "замiсити пшеничне тiсто на яйцях, розкачати в тонкий корж, нарiзати вузькими смужками i зварити у водi з маслом або на молоцi" (Маркевич. - С. 157). Кулiш - густа юшка з пшона. "Змити крупу або пшоно в горшку, залити водою i зварити з олiКю, коров'ячим маслом або свинячим салом" (Маркевич. - С. 153). Лемiшка - "пiджарити гречаноП муки, розвести ПП солоним кип'ятком; скласти в горщик, поставити в пiч на одну годину; подавати з пiджареною на коров'ячому маслi або на олiП цибулею" (Маркевич. - С. 156). Зубцi - кутя з очищених зерен ячменю, зварена з потовченим i пересiяним на сито конопляним сiм'ям. Путря - "зварити кутю з ячменю; викласти ПП в ночовки, обсипати житнiм солодом, добре перемiшати, викласти в дiжечку, залити солодким квасом, поставити в тепле мiсце на добу" (Маркевич. - С. 157). Кваша - колись одна з популярнiших страв ("борщ, каша, третя кваша"). "Взяти житнього борошна, гречаного i солоду, висипати в дiжечку, розмiшати горячою водою (але не кип'ятком), дати пiвгодини або годину побродити; добре закип'ятити другу воду i розводити на смак, щоб було рiдше або густiше, хто як любить; поставити на печi на тепле, щоб прийняло кислоту, тодi варити в горшку i подавати" (Маркевич. - С. 156). В квашу також часто кладуть для смаку i гостроти сушенi грушi, сливи чи якiсь iншi фрукти. Шулики - порiзанi на невеликi кусочки пшеничнi коржi, залитi розведеним медом разом з м'ятим у макiтерцi маком. НаПдки тут i у всiх подальших картинах бенкетування троянцiв автор перелiчуК в тiй послiдовностi, у якiй Пх подавали на стiл. Звичайно, останнiми подавали солодкi страви, послiдовно: путря, кваша, шулики, причому кожна наступна страва була солодша за попередню. Хотiлося б звернути увагу на шанобливе ставлення в той час до Пжi. Пiд час святкового бенкетування козаки могли кидати в грязь i топтати дорогi убори, сипати грiшми, але нiколи не могли собi дозволити зневажливого ставлення до хлiба, Пжi взагалi. I обiдаючи пiсля тривалого морського походу, i бенкетуючи цiлими днями, троянцi все пiдбирають, "як на вечерi косарi" (IV, 29). Адже не годилося ставити на стiл чергову страву, коли в мисках ще залишалася попередня. Цiкаво, що Котляревський у "ЕнеПдi" жодного разу не згадуК картоплi, хоч ПП за життя письменника почали культивувати на УкраПнi. Досить швидко вона вийшла в число головних городнiх культур. У "Салдацькому патретi" (1833), перелiчуючи виставленi на ярмарку овочi, Квiтка-Основ'яненко називаК i "картохлi, що вже швидко хлiб святий з свiту божого зженуть". 28. За панським столом, можливо, кожен гiсть мав кубок. Одначе за давньою народною традицiКю обносили i частували всiх гостей по кругу однiКю чаркою. В народних звичаях живе цiлий кодекс правил, хто i в якiй послiдовностi пiдносить гостям чарку, з кого починати частування. Мед, пиво, брагу, сирiвець - названi найдавнiшi вiдомi в нас напоП. Перелiк по низхiднiй, вiд кращого до найдешевшого - сирiвцю, Кдиного в цьому ряду безалкогольного напою. Калганка - горiлка, настояна на калганi (трава, корiнь якоП вживаКться також у народнiй медицинi). Ялiвець (Juniperus) - рослина родини кипарисових, росте кущами, рiдше невеликими деревами. Вiн i зараз поширений на УкраПнi. ВикористовуКться як декоративне дерево. МаК гострий смолистий запах. Дим з ялiвця (плоди i стебла тлiють на гарячому вугiллi) маК лiкувальнi властивостi. Горлиця - давнiй украПнський танець. Танцюють парою: дiвчина ("горлиця") i парубок. Пiсня до танцю часто варiюКться, iмпровiзуКться залежно вiд обставин. У пiснях такого типу тiльки перший куплет рiдко зазнаК якихось змiн. ПодаКмо ближчий до Котляревського в часi запис пiснi, опублiкований у 80-х роках минулого столiття з примiткою: "Останнi два куплети виконував Семен Степанович Гулак-Артемовський", вiдомий украПнський композитор i спiвак, автор опери "Запорожець за ДунаКм". Ой дiвчина-горлиця До козака горнеться; А козак, як орел, Як побачив, так i вмер. Умер батько - байдуже, Вмерла мати - байдуже, Умер милий, чорнобривий, Жаль менi його дуже. I за батька "отче наш", I за матiр "отче наш", За милого ж душу Танцювати мушу (Пiснi, думки i шумки руського народу на ПодолiП, УкраПнi i в МалоросiП. - К., 1885. - С. 128). Зуб - танок, який танцювали пiд сопiлку. Один з рiзновидiв сопiлки називаКться "зубiвка". Дудка, iнакше "дуда", "коза", "волинка" - музичний iнструмент, що складаКться з шкiряного мiха i вставлених у нього двох, iнколи трьох трубок. На однiй, як на сопiлцi, грають мелодiю, iншi дають фон, незмiнний тон (див. також коментар: I, 37). По балках - танцю чи пiснi пiд такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях "ЕнеПди", здiйснених без участi Котляревського,