було: "Ой, ненько, на цимбалах грали". Санжарiвка - темпераментний розгульний танець. Приспiвки до "санжарiвки": Iшли дiвки з Санжарiвки, А за ними два парубки; А собаки з макiвок, Гав-гав на дiвок. Ой дiвчина кумина ПоПхала до млина. Зачепила в сухий пень Та й стояла цiлий день. Продай, мамо, двi корови, Купи менi чорнi брови, На колодцi стояти Та на хлопцiв моргати. Чом, чом боса ходиш? Чому чобiт не заробиш? Ой не жалуй дурнички, Купи новi черевички! (Закревский Н. Старосветский бандуриста. - М., 1860. - Кн. 1. - С. 75). У чотирьох "граючих" рядках 28-П строфи першоП частини "ЕнеПди" блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (вiн грав на скрипцi). СпробуКмо проаналiзувати звукову iнструментовку рядкiв. Тут необхiдне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодiю i наростаючий темп. "Бандура горлицi бриньчала" - чуються перебори струн бандури в помiрному темпi. "Сопiлка зуба затинала" - прискорення темпу i пiдвищення тону; пiсля двох "бринь" попереднього рядка (причому перше тихiше - "ба", друге голоснiше - "бринь") - три такти сопiлки, кожний голоснiший попереднього: "со" (глухий приголосний i голосний), "зу" (дзвiнкий приголосний i низький, приглушений голосний), "за" (той же дзвiнкий приголосний, але вже в парi з високим голосним). "А дудка грала по балках" - вступаК iнструмент, голоснiший, нiж два попереднiх, з iншим забарвленням тембру, росте темп: пiсля "ду-ду" iдуть варiацiП. "Санжарiвки на скрипцi грали" - дальше пiдвищення темпу i тону. Завдяки нагромадженню дзвiнких приголосних та свистячих рядок немов зiграний на скрипцi. Вслухаймося у вступнi акорди: "с", "н", "ж" - на два такти - "ду-ду" - три перебори пальцiв скрипаля, три порухи смичка. Звернiмо увагу на те, що iнструменти починають звучати у певнiй наступностi. Першою - порiвняно неголосна бандура, за нею голоснiша - сопiлка, потiм ще голоснiша - дудка. I нарештi всiх покриваК цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органiчний синкретизм, Кднiсть ритму танцю, музики, спiву. Пiсня для танцю втiлюК його ритм i дух, без нього вона, як i без мелодiП, за висловом Лесi УкраПнки, "тiльки наполовину жива". Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття ("Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дiстанеться й передам") часто фiгурують в пiснях до танцю, i не просто так, до слова, а тому, що вони К неабиякою складовою частиною святкового дiйства. Демонструють не тiльки силу i вправнiсть у танцi, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам i свиткам присвячений окремий рядок коментованоП строфи. Дробушка - жiноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта - верхнiй одяг типу спiдницi, зроблений iз двох, зшитих до половини кускiв картатоП шерстяноП тканини. Святкове вбрання. З народноП пiснi: Вийди, вийди, молодице, з вiдром по водицю, Нехай же я подивлюся на плахту-дрiбницю. (Собрание русских народних песен с их голосами. - СПб, 1805. - С. 182). 29. Проворну, чепурну i гарну - народний iдеал дiвчини, прикмети названi в порядку Пх важливостi. Пор. змалювання молодицi Дiдони (I, 21), дiвки на виданнi Лависi (IV, 21 - 22). Юпка - верхнiй жiночий одяг у виглядi довгоП корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного легкого демiсезонного пальта чи плаща. Запаска - жiноче вбрання, що замiняК спiдницю. Кусок чорноП, звичайно шерстяноП тканини (власне запаска) обвивався кругом стану так, щоб кiнцi його сходилися попереду. Поверх запаски у виглядi фартуха був кусок тканини синього кольору (попередниця). Запаску i попередницю пiдперiзували червоним поясом. У Ганни запаска з фланелi (франц.flanelle) - дорогоП фабричноП тканини. Святкове вбрання ПП, так само як Дiдони та Енея, пошито не з домотканого полотна та сукна, а з купованих тканин, що в ту пору могли дозволити собi тiльки заможнi люди. Стьонжки, стьожки - кiсники. Ковтки - сережки. Третяк - потрiйне притоптування в танцi. Часто викликають у танець, особливо дiвчата, не словами, а танцем. Вихилясом - танцюють, нахиляючись то вправо, то влiво, приваблюють, розпалюють свою пару, заглядають Пй в очi, викликаючи на круг. Чому в танець з ЕнеКм iде не Дiдона, а ПП молодша сестра, дiвка Ганна? Тому що молодицям та ще вдовам не годилося танцювати разом з дiвчатами та парубками, тим бiльше не годилося вдовi з першого знайомства припрошувати до танцю парубка. Прийнято, розпочавши, танцювати до тих пiр, поки грають музики. Вийти з танцю ранiше, особливо парубковi, означало показати слабiсть. Хто доведе свою пару до найбiльшоП втоми - той кращий танцюрист (див.: К. с. - 1898. - Т. 61. - Кн. 4. - С. 10 другоП пагiнацiП). 30. Гоцак - те саме, що тропак - народний танець. Гайдук - народний танець. Садив гайдука - танцював навприсiдки. Не до соли - примовка "Тепер менi не до солi" пiшла вiд народного оповiдання, вiдомого у варiантах. Наводимо поданий у "Трудах" Павла Чубинського, пiдготовлених у 70-х роках минулого столiття: "Послав батько сина за сiллю, дав йому гривню грошей. Купив син солi, скiльки було сказано йому, ще шага й виторгував з тих грошей; всипав сiль у заполу та й iде додому. По дорозi був шинок, а в шинку тому гра музика, люди танцюють, аж дiл гуде. Надiйшов туди наш парубок i дуже йому заманулося потанцювати, а в кишенi шаг мулить. - Музико, грай менi одному! - погукнув парубок, вiддав того шага i почав танцювати, аж хата мала, а вiн закида ноги, i вприсiдки, i через ногу, усяк було. Затанцювався парубок, а сiль потроху сиплеться з заполи. Що майне вiн ногою, то сiль так i поросне по хатi. А люди стоять округи та й приказують йому саме пiд ногу, мов знарошне приграють: - Ой, парубче, сiль сиплеться, ой, парубче, сiль сиплеться! А парубок зайшовся так, що й себе не тяме, та все Пм: - Тепер менi не до солi, коли грають на басолi! Тепер менi не до солi, коли грають на басолi! Ходив, ходив парубок, поки аж вiдтанцював свого шага. Стала музика i вiн став. Глянув - аж сiль уся на долiвцi, ще сам вiн i порозтирав ПП ногами. Скривився парубок та в сльози: - А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть! Потяг собi, сердега, додому" (Чубинськи й. - Т. 2. - С. 379). Здавна на УкраПнi, так само як у РосiП та БiлорусiП, сiль, як переважно привозний продукт першоП необхiдностi, цiнилася високо i витрачалася економно. Сiль була важливим, коли не основним, продуктом чумацького промислу. Знали сiль "кримку" i "бахмутку". Першу одержували вiд випаровування на сонцi морськоП води в Криму, другу - вiд випаровування на спецiальних сковородах добутоП з соляних колодязiв води. Колодязi знаходилися на березi невеликоП рiчки Бахмутки в нинiшньому Донбасi. Бiля солеварень виникла укрiплена слобода, потiм - мiсто Бахмут (тепер Артемiвськ, великий центр соледобувноП промисловостi). Свiдчать, що "бахмутка" була бiльш дрiбною i вважалася кращою на смак (див. також коментар: IV, 45). Страви прийнято було варити без солi. ЏП ставили на стiл окремо. Звiдси й звичай зустрiчати гостей найдорожчим у господарствi - хлiбом i сiллю. Хлiб i сiль на столi - ознака достатку. Розсипати сiль не те що з торби - солянки вважалося в народi недоброю прикметою (посваритися). 31. Варенуха - "Хлiбне вино або наливка, варенi з сухими плодами, медом i пряним корiнням" (К.). 32. Про пiч багато хто з молодших та й старших уже не маК певного уявлення. Споконвiчний неодмiнний атрибут житла, хранительниця вогню й тепла, з припiчком та черiнню, уже майже вiдiйшла в минуле. Зараз тiльки iнколи в селянських хатах, на кухнi, продовжують ставити печi менших, нiж ранiше, розмiрiв i меншою черiнню над ними, скорiше як данину традицiП, нiж з практичноП потреби. На черенi, яка нагрiваКться, коли топлять пiч, сплять, сушать зерно, в тому числi просо, перед тим як везти його шеретувати на пшоно. Просо вiдоме ще з доiсторичних часiв як зернова культура. ЗгадуКться в дуже давнiх зразках народноП творчостi: "А ми просо сiяли, сiяли..." Традицiйно просо займаК досить значне мiсце в харчовому рацiонi украПнського народу. В повсякденному побутi пшоняна каша або кулiш - звичайна страва. А в козацьких походах, чумацьких та бурлацьких мандрах пшоняна каша з салом, у пiст з рибою та олiКю - перший наПдок. 33. Оренда, оранда - корчма. У святковi днi тут збиралися на гуляння, танцi. Назва "оранда" походить вiд того, що корчмарi за право торгувати горiлкою платили в державну казну належний податок (брали в аренду). У недiлю на селi, У орандi на столi Сидiли лiрники та грали По шелягу за танець. Кругом аж курява вставала. Дiвчата танцювали I парубки... (Тарас Шевченко. Титарiвна) Кораблик - старовинний жiночий головний убiр, переважно в середовищi панства i заможного козацтва. Висока шапка з парчi або бархату з хутряним ободком. Формою нагадувала кораблик, звiдси й назва. Верх круглий, з дорогоцiнноП тканини, iнколи винизаний жемчугом i дорогоцiнним камiнням, над лобом викроКний гострим кiнцем уверх (як нiс корабля), вуха залишалися вiдкритими. Ободок - завжди з чорного матерiалу, потилицю прикривав округло викроКний чорний клапан. I начепила ланцюжок - одягла прикрасу на шию. Та i запаски не забула - Дiдона одягла не таку запаску, яка була на ПП молодшiй сестрi Ганнi минулого дня (див. коментар: I, 29). Знали ще запаску у виглядi полотняного бiлого передника, яку носили поверх спiдницi замiжнi, взагалi бiльш поважного вiку жiнки. З вибiйки платок - платок з вибитим на тканинi вiзерунком, який наноситься вручну за допомогою рiзьбленоП або набiрноП дерев'яноП дошки. Платок, хустка - важлива деталь святкового жiночого одягу. Хустка вiдiгравала також велику роль у ритуалах, увiйшла в обряди та повiр'я. Заручена дiвчина пов'язувала руку судженого хусткою, яка служила символом Пхнього вiчного союзу. В третiй частинi "ЕнеПди" серед грiшникiв фiгурують i тi, що в дiвчат "з кишень платки тягли". 34. Що од покiйника украла - тобто потай взяла з майна свого покiйного чоловiка Сiхея. Каптан (рос. кафтан} - верхнiй чоловiчий одяг з довгими полами; сукман, жупан, чумарка. Пояс з каламайки - пояс з цупкоП густоП льняноП тканини. Пояс був важливою деталлю чоловiчого святкового одягу. На старовинних портретах старшина завжди пiдперезаний поясом, переважно червоного або зеленого кольору. Були пояси рiзних розмiрiв - "бiльшоП руки" i "мен- шоП руки". I чорний шовковий платок - платок, плат у старi часи в чоловiкiв мав ширше призначення, нiж нинiшня носова хустка. Використовувався як рушник, для накривання сiдла тощо. 35. Ляси пiдпускати - весело, жартiвливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову. 36. У панаса грати - хто-небудь один iз зав'язаними очима ловить iнших. Кого пiймаК, той стаК йому на змiну. 37. Журавель - весiльний танець (К.). Можна додати, що це взагалi народний масовий танець-пiсня. У танцi вiдтворюКться поведiнка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злiтаК у повiтря тощо). Здебiльшого це робить ведучий, солiст-танцюрист. Iншi учасники стоять у колi або бiжать слiдом за ведучим. Вони спiвають пiсню, супроводжуючи текст ПП вiдповiдними рухами та жестами. На весiллi звичайно водять "журавля" в понедiлок, коли несуть снiдання молодiй. Якщо в селi була церква,, то в цей час мелодiю "журавля" мiг виконувати на дзвонах паламар. У сценi-жартi Марка Кропивницького "Лихо не кожному лихо - iншому й талан" пономар, вихваляючись своПм хистом, говорить: "...Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвiн - чи на "достойно", чи на "многа лiта"?.. Та хочби i "журавля". Текст "Журавля", опублiкований за життя Iвана Котляревського: Да внадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель! Такий, такий журавель, Такий, такий дибле Конопельки щипле! А я сьому журавлю, журавлю, КиКм циби переб'ю, переб'ю! Такий, такий журавель, Такий, такий дибле, Конопельки щипле! (Вестник Европы. - 1829. - N 22. - С, 153). Дудочка - народний дiвочий танець, сольний, зараз вiдомий пiд назвою "козачок". У давнину його танцювали пiд акомпанемент дудки (волинки), звiдки й назва. Зараз виконуКться на рiзних музикальних iнструментах (скрипцi, цимбалах, бандурi та iн.), одначе при цьому зберiгаКться характер музичного викладу, притаманний дудцi. Текст пiснi до танцю: Ти ж мiй дударику, Ти ж мiй сподарику, Ти ж було селом iдеш, Ти ж було в дуду граКш, Ти ж мене забавляКш! Тепер тебе немаК, Й дуда твоя гуляК, I пищики запалися, Бозна кому досталися (Вестник Европн. - 1829. - N 22. - С. 154). Дудники iнколи ходили вiд села до села, заробляючи грою на прожиття, як кобзарi або лiрники. На таку думку наводять i слова "Ти ж було селом iдеш". Можливо, наведена пiсня виникла в той час, коли мандрiвнi дудники почали вiдходити в минуле. Дудка лишила помiтний слiд у фольклорi, топонiмiцi, антропонiмiцi, що теж свiдчить про ПП неабияку роль у культурному життi народу. Хрещик - весняна гра, в котрiй одна пара учасникiв гри ловить другу, яка пiсля подачi сигналу розбiгаКться, уникаючи переслiдувачiв; також танець-гра, пiд час якого хлопцi й дiвчата мiняються мiсцями. Переважно гра дiтей i пiдлiткiв, причому дiвчат. Вiдомо кiлька рiзновидiв гри. Горюдуб - гра, учасники якоП стають парами, а той, хто "горить", стоПть спереду i за сигналом ловить одного iз задньоП пари, що роз'КднуКться, перебiгаючи наперед. Джгут - рiзновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долонi. Скажiмо, скiльки лишилося пiсля закiнчення гри на руках карт у дурня, стiльки раз його били джгутом по руцi. В "джгута" грали i без карт. Хлюст - гра в карти. Взагалi хлюстом називаКться такий момент у грi, коли в одного чи кiлькох гравцiв на руках опиниться три карти однiКП мастi, або три козирi, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший - визначають за старшинством карт, якi його утворили. В пари - неясно, яка гра в карти маКться на увазi. Може, вдвох, один на один? Вiзок - поширена гра в карти, так званi "своП козирi". Назва пiшла вiд того, що тому, хто програв, дiстаКться велика купа карт - "хоч возом вивозь" (див.: К. с. - 1887. - Т. 18. - Кн. 6 - 7. - С. 463 - 471). Дамки - шашки. Закрита пiд кiнець гри шашками противника, шашка переможеного вважаКться соромом для нього ("Чорт мав порожнього кута"). 36 - 37-ма - "iгровi" строфи. У перших виданнях "ЕнеПди" кожна строфа складалася з 20 рядкiв, потiм сам Котляревський розбив двадцятирядковi строфи на двi десятирядковi. Тому тiсна смислова Кднiсть двох сусiднiх строф у "ЕнеПдi" спостерiгаКться часто. Iгри не бенкет, де важко подати наПдки й напоП з урахуванням забаганок кожного з присутнiх окремо, i не обряд, де теж передбаченi обов'язковi для всiх ритуальнi дiйства. Грають "хто як i в вiщо захотiв". Сцени бенкетування троянцiв у Дiдони не раз перегукуються з травестiями "мандрованих дякiв" - "Пiсня свiтська" та "Великодна вiрша", де фiгурують бiблiйнi персонажi, переодягненi в украПнський одяг i надiленi рисами украПнських селян. У "Великоднiй вiршi" - "Давид гуслi пiдстроПв, козацькоП як дернув", з присутнiх "всяк собi пару прибрав" i всi пiшли у танець: Перше навприсядки брали, Потiм били трепака, А дiвчата забивали Пiдкiвками гоцака. Як же взяли молодицi По-своКму бушувать, Аж погубили спiдницi, Так взяло Пх розбирать". Тут же "парубки в м'яча гуляли, деякiП ж у жгута; дiвки пiсеньки спiвали; малi ж дiти - у кота; хто хотiв - навбитки бився" (Iсторiя украПнськоП лiтератури: У 8 т. - К., 1967. - Т. 2. - С. 57). В "iгрових" строфах новаторська риса "ЕнеПди" порiвняно з вiршами-травестiями полягаК в тому, що з ряду iгор обособлено взятий "панас". Вiн служить зближенню Енея з Дiдоною, рухаК сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. IндивiдуалiзацiП героПв у сучасному розумiннi ще немаК, але К типи, на розвитку стосункiв яких тримаКться сюжет. У травестiях попередникiв Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажiв, вказати не можемо. 39.Курили - пиячили,бенкетували. Сподар - шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: "господар" i "государ", "цар". I далi зустрiчаКться в "ЕнеПдi" (III, 1, IV, 127). 40. Грiнку убить - виграти (К.), добре поживитися. Грiнка - скибка хлiба, помазана зверху чимсь Пстiвним; або ще - пiдсмажена на сковорiдцi з жиром. У переносному значеннi - взагалi шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грiнку. Грiнка йому упала (Номис. - С. 207). Мутив, як на селi москаль! - москаль - тут у значеннi: солдат царськоП армiП. На УкраПнi до лiквiдацiП козачого вiйськового устрою знали тiльки солдат-росiян. Пiзнiше назва "москаль" перейшла i на солдат-украПнцiв, взагалi людей будь-якоП нацiональностi, коли вони служили в царськiй армiП. 43. Олiмп - гора в пiвнiчнiй ГрецiП, на якiй, згiдно з мiфологiКю, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та iнших богiв, збудованi й оздобленi богом ковальства Гефестом. Ворота в Олiмп, коли боги виПжджають звiдти на золотих колiсницях, вiдкривають i закривають гори. Олiмп - також символ верховноП влади. Мартопляс - гультяй, гульвiса, блазень (див. також коментар: III, 97). 44. А то Венера все свашкуК - свашкуК - тут у значеннi: сватаК, зводить. Свашка - жiнка, яка порядкуК на весiллi. Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав "Историю Малой России". Згадуючи в своПй працi про особливостi весiльного обряду на Полтавщинi, Бантиш-Каменський пише: "Коли молода приПжджаК до хати молодого i вiдходить потiм до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздягаК, кладе молоду в постiль". До слова "свашка" Бантиш-Каменський даК примiтку: "Свашка зветься i мчалкою - пояснюК п. Котляревський - вiд дiКслова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, жiнку молодих рокiв, смiливу, проворну, швидку" (Кирилюк Њ. Iван Котляревський: Життя i творчiсть. - К., 1981. - С. 104 - 105). 45. Меркурiй. - У римськiй мiфологiП бог-вiстун, покровитель мандрiвникiв, купцiв, пастухiв; син Юпiтера i нiмфи гiр МайП (вiдповiдно у грекiв - Герпес). Тут Меркурiй одягнений вiзником-листоношею кiнця XVIII - початку XIX ст. Ладунка (пол. Iаdunek) - тут поштова сумка з бляхою на нiй, знаком того, хто перебуваК на державнiй службi. Листоношi носили ладунку на грудях. Також ще - патронна сумка у кавалеристiв, мисливцiв (див. також коментар: VI, 169). Ногайський малахай - довгий ремiнний батiг (нагай), як у ногайцiв, тюркськоП народностi, що зараз живе на Кавказi (переважно пiвнiч ДагестанськоП АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали кочiвникiв бiля узбережжя Азовського i Чорного морiв, на пiдступах до Кримського ханства. 46. А то залiг, мов в грубi пес - грубою називали пiч для обiгрiвання примiщення, яку топили з сiней. Звичайно груби були тiльки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. - С. 169). 47. Станя, стайня - примiщення, де тримають коней, конюшня. Чортопхайка - легка бричка. Оглобельна - коняка, запряжена в оглоблi, по центру. По боках оглобельноП - конi припряжнi, або ще кажуть пiдпряжнi, орчиковi. 49. Та швидко i не так задробиш - тобто задрiботиш, побiжиш мерщiй. Дать халазiю - вiдшмагати рiзками (К.); взагалi - одержати нагiнку, прочуханку. 50. Мов КаПн, затрусивсь увесь - вираз походить вiд апокрифiчних варiантiв бiблiйного мiфу про першого великого грiшника людського роду братовбивцю КаПна (Буття IV, 11). Пор. у лiтописi (XIII ст.): "А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] i прогнав його вiд себе, як ото прогнав бог КаПна з-перед лиця свого, кажучи: "Проклят ти будь, стогнучи i трясучись на землi; бо розверзла земля уста своП прийняти кров брата твойого" (Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 25). Тут "стогнучи i трясучись на землi" - апокрифiчний додаток. Нар.: Труситься, як КаПн (Номис. - С. 63). Кабака - тютюн для нюхання, розтертий у порошок. 51. А сам, вернувшася в будинки - у панських садибах будинками називалися тiльки тi примiщення, в яких жила панська сiм'я та ПП гостi, люди "благородного звання". Двiрська челядь, взагалi простолюд, жили в iнших, службових примiщеннях. Мiзерiя - злиднi, мiзернi пожитки. 53. Крадькома виглядаючи з-за комина, Дiдона довго вдавала, що не помiчаК зборiв у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала злiсть. Побачивши, що Еней хоче втiкати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: "Постiй, прескурвий, вражий сину!" Зразок алiтерацiП: у кожному словi - глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не грiй гадюки в пазусi, бо вкусить (Номис. - С. 58). 55.Рожен - загострений кiлок. Хирний - хворобливий, жалюгiдний. 56. Кучма - кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вживаКться також у переносному значеннi: чуб, чуприна. В народi вiдомий неделiкатний жарт, який вчиняють над малими дiтьми. Жартовi передуК приблизно такий дiалог: "Зробити тобi кучму?" - "Зробiть". "А яку ж тобi зробити кучму - велику чи малу?" - "Велику". Пiсля цього охочого до великоП кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб вiн стирчав у рiзнi боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу. 57. Мандруй до сатани з рогами - перефразована лайка "Щоб тебе нечистий взяв!" (Номис. - С. 81). Не горiв, не болiв: зразу околiв (про наглу смерть злого) (Там же. - С. 159). Щоб ви шаталися повiк - один з тяжчих прокльонiв, майже обов'язковий компонент кожноП лайки. Ось давнiший зразок такого прокльону з "Галицько-Волинського лiтопису" (XIII ст.): "Хай не буде йому [зрадниковi боярину Жирославу) пристанку в усiх землях, у руських i в угорських, i нi в яких же краях! Нехай ходить вiн, блукаючи, по землях! Хай жадаК вiн харчу, а вина i пива скудно хай буде йому! I хай буде двiр його пустим, i в селi його хай не буде живущого!" (Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 26). Окинемо поглядом увесь епiзод з лайкою Дiдони. 53 - 54-та строфи - присоромлення, виказування, перелiк благодiянь невдячному коханцевi. Iнший характер мають строфи 56 - 57. Вони становлять внутрiшньо завершену мовно-художню цiлiснiсть. Дiдона лаК зрадливого коханця згiдно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дiдони завершуК лайка-заклинання, лайка - ритуальне дiйство. Виказавши все ЕнеКвi, Дiдона доступним Пй способом творить над ним суд i кару. Першi чотири рядки 56-П строфи - тринадцять лайливих слiв. Один перiод, роздiлений на два речення тiльки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слiв-ударiв. Пiсля них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесноП розправи. Словесно вiдтворенi етапи розправи: ляпас i дряпання нiгтями по обличчю. У 57-й строфi вiд знищеного i розвiнчаного Енея Дiдона переходить до його братiП. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, якi, за виразом Олександра Потебнi, К вивiтреними язичницькими молитвами. Дiдона накликаК на троянцiв усi бiди й нещастя, серед яких найстрашнiше - "на чистому щоб поколiли", тобто вмерли наглою смертю. Несподiвана, раптова смерть, без сповiдi i причастя - ганебна. Тому воПни перед боКм вiдправляли вiдповiднi ритуали, несподiвано опиняючись в смертельно небезпечному становищi, сповiдалися i просили прощення один у одного. В поезiП Шевченка: "Ой пiшла я у яр за водою" дiвчина заклинаК зрадливого коханого: Побий тебе сила божа На наглiй дорозi. 59. Аж. занудило Пй, небозi - небога - тут у значеннi: бiдолаха, сердешна. 60. Паплюга - розпутна жiнка. 62. Пуцьверинок - пташеня. Купiдон, або Амур - син богинi кохання Венери, за античними мiфами, - маленьке чарiвне хлоп'я з крильцями за плечима, луком i стрiлами в руках. Кому Амур прониже своКю золотою стрiлою серце в момент зустрiчi з особою другоП статi, той покохаК. Бахур - полюбовник, залицяльник. 64. Запiчок - заглибина в коминi печi рiзноП величини, частiше з боку припiчка i полу. Тому Дiдона, щоб дiстати кресало, "скочила на пiл". В запiчку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало i трут. Трут робили з вiдвареного в гречаному попелi гноту, ганчiрки або висушеного гриба, який через це мав назву трутовик. Iскра, одержана вiд удару залiзного кресала об камiнь, запалювала трут. Трут завертали в клоччя - грубе волокно, вiдходи пiд час обробки льону або конопель - i роздували вогонь. 65. Стояв у неП на городi - чому очерет складений на городi, а не в дворi, де стоять садибнi будiвлi, копицi сiна, соломи та iн.? У садибi двiр (iнколи обгороджений) - зовсiм не те саме, що город. Город обробляКться i на ньому можна ставити ожереди, копицi тощо тiльки тодi, коли достигла городина зiбрана, а нова ще не посаджена. У даному разi саме так стоПть справа зi скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять на самому початку зими, коли тiльки став лiд на стоячих водах i ще не випав великий снiг. Город, що спускаКться до низу, в цю пору пустуК i на ньому зручно складати очерет. До весни увесь вiн чи бiльша частина його буде спалена. Костер - тридцять кiп пов'язаного в кулi очерету. В копi - 60 кулiв. 66. Послала душу к чорту в ад - всi, хто накладаК на себе руки, - вчиняК тяжкий грiх, якому немаК прощення. Самогубцям уготованi вiчнi муки в пеклi (III, 71). ЧАСТИНА ДРУГА 3. Палiнур - керманич на човнi Енея. Згiдно з легендою. Палiнур був кинутий у море з волi богiв, ворожих троянцям, а коли вибрався на берег, загинув вiд рук тубiльцiв. Його iм'ям був названий мис на пiвденно-захiдному узбережжi IталiП, в областi Луканiя. В "ЕнеПдi" Вергiлiя Еней ще зустрiнеться з Палiнуром у пiдземному царствi Плутона (Вергiлiй. - Кн. б. - Ряд. 337 - 387). 4. ШпуК - дуже бризкаК, хвилюКться. 5. Ацест - легендарний цар СiцiлiП, родом з ТроП. Цим пояснюКться, що "Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав". 7. Як водиться у подiбних випадках, несподiваних гостей почастували тим, що тримали у запасi для такоП нагоди, - салом, ковбасою, а оскiльки вони з далекоП морськоП дороги зголоднiли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухарiв, засмажити цибулею на олiП, посолити - i тетеря готова. Сало - воно ще не раз буде згадуватися в "ЕнеПдi". З прадавнiх часiв його мiсце у харчовому рацiонi украПнського народу дуже значне. Серед харчових припасiв, якi, збираючись на вiйну з рутульцями, готуК вiйсько царя Латина, на першому мiсцi - сало i пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кiлькiсть народних приказок, оповiдань, анекдотiв. Напр.: "Ой якби-то було так, щоб я царем стався - сало б Пв, з салом спав, салом би вкривався". Ковбаса - традицiйний спосiб ПП приготування: "Свиняче м'ясо з салом порiзати на шматочки, посипати сiллю, перцем i цим фаршем наповнити вимитi свинячi кишки, спекти в звичайнiй печi, а перед подачею на стiл пiджарити" (Маркев ич. - С. 155). Решето - господарська рiч для просiвання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу крiпиться сiтка, через яку просiюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тiльки в останнього густiша сiтка (для борошна, товченоП макухи та iн.). Решето чи щось iнше, використовуване як хлiбниця, ставили обов'язково посерединi стола, щоб гостям було зручно брати нарiзаний хлiб. Хлiб - усьому голова, споконвiчна пошана до "святого хлiба" глибоко корiниться в народнiй свiдомостi. Хлiбина на покритому скатертиною столi - неодмiнний атрибут патрiархальноП хати, надто в святковий час. 8. Пашкети в кахлях - "Не маючи пашкетних форм, заможнi селяни готують цю страву в кахлях. Замiшують пшеничне тiсто з маслом i з молоком, обкладають цим тiстом кахлю, перше змазавши ПП маслом, кладуть гусячi нирки, печiнку, кусочки м'яса, заливають товченою печiнкою, закривають все це краями того ж тiста i ставлять у пiч пектись - поки буде готове" (Маркевич. - С. 157). Кахлi - поширенi i зараз керамiчнi плитки для личкування (облицьовування) стiн, печей тощо. Сита - розведений водою мед або медовий вiдвар на водi. Зразову до рижкiв печiнку - зрази - страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному разi з печiнки, з начинкою. Рижки, рижики - Пстiвнi гриби. 9. В сей день його отець опрягся - Еней прибув до СiцiлiП якраз через рiк пiсля смертi свого батька Анхiза на цiй землi. Опрягся - в бурлескнiй манерi, зневажливо, мов про скотину: помер. Чикилдиха - назва гiршого гатунку горiлки. 10. Громчуя - об'Кднана мiсцем проживання чи родом занять, або тим i другим спiлi, нiгтi, людей. Громадськi зiбрання, сходи вiдiгравали винятково важливу роль у суспiльному життi. Показовий приклад - козацькi ради на Запорiзькiй Сiчi. Нар.: Громада - великий чоловiк. Як громада скаже, так i буде. 11. Поставити обiд старцям - за давнiм звичаКм, на похоронi i поминках обов'язково влаштовували обiд для старцiв. 12. Книш - хлiбний вирiб з пшеничного, iнколи житнього i гречаного борошна; по краях тiсто розплiскують коржем i завертають наверх так, що воно сягаК тiльки до половини книша. Зверху книш змазують салом або олiКю. Приготування книша з житнього i гречаного борошна: "Вчинити житнього тiста, замiсити гречаним борошном; коли пiдiйде, викачувати на столi; лiплять книшi з допомогою ложки, яку опускають перед цим у розтоплений свинячий смалець. Злiпивши, сажають у пiч, а вийнявши, знову змазують смальцем" (Маркевич. - С. 154). Коливо - ритуальне блюдо, обов'язкове на поминках; кутя з пшеницi, розведена ситою. Перш, нiж приступити до страв пiд час поминального обiду, споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом покiйника: "Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почиваК та й нас дожидаК!.." (Номис. - С. 8). ХазяПнiв своПх ззивали - тобто сiцiлiйцiв, на землi яких у даний момент перебували троянцi. Сити iз медом наситили - тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед на чому-небудь (див. також коментар: II, 8). Пiшла на дзвiн дякам копа - копа - полтина (К.), тобто п'ятдесят копiйок. Дати на дзвiн - заплатити, щоб дзвонили в церквi за упокiй душi. Нар.: Дзвонять за упокiй душi (Номис. - С. 160). 13. Подана в помiрному гротескно-жартiвливому тонi картина приготування поминального обiду. Поминки - не бенкет, багатий стiл з рiзноманiтними та вишуканими наПдками й напоями, приправами та делiкатесами тут буде недоречним. Готуються звичайнi, повсякденнi страви. Аби тiльки обiд був добре приготовлений та щоб усiм, хто прийде вшанувати покiйного, вистачило Пжi. На поминки кликати не обов'язково, приходять усi рiднi, близькi, сусiди. Старцi сходяться з усiКП округи. Звичайно, з цiКП нагоди найбiльше наварили борщу, який за кiлькiстю компонентiв та способiв приготування (залежно вiд локальних умов i пори року) не маК собi рiвних серед iнших страв украПнськоП кухнi. Борщ - головна страва обiду. Порiвняно з iншими стравами, борщ займаК, можна сказати, чiльне мiсце у фольклорi. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. - С. 92, 173). Менше вiд борщу, хоч зовсiм не набагато, варять юшки (п'ять казанiв проти шести - дивовижно витримана загальна спiврозмiрнiсть мiж собою найбiльш поширених страв, кiлькiсть визначаК i питому вагу в порiвняннi з iншими стравами). Юшка, так само як i галушки, - страва загалом на снiданок та вечерю. Треба зауважити, що пiд "юшкою" часто розумiли бiдняцьку, убогу страву. Iван Вишенський, картаючи черевоугодникiв-Кпископiв, докоряК Пм бiдняками, якi "юшечку хлебчуть". Звiдси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно i юшки не було (Номис. - С. 51). Тому, коли юшка не бiдняцька, як правило, це пiдкреслюКться. У коментованiй строфi Iван Котляревський зазначаК, що в усi казани спочатку поклали варити м'ясо - отже, обiд багатий. Галушки - давнiшi способи приготування: "Взяти гречаного борошна, пiдбити на водi досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, пiвгодини покип'ятити, покласти олiП або масла чи засмажити салом з цибулею i подавати" (Маркевич. - С. 152). ПриКднана в кiнцi строфи до звичайних на поминках страв "тьма" варених баранiв, "курей, гусей, качок печених" - гротеск, очевидне для сучасникiв Iвана Котляревського поКднання несумiсного. З другого боку, обкладенi горами печенi демократичнi вагани з борщем - на мiсцi. Вони спiвзвучнi стилевi поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище. 14. Цебер - велике дерев'яне вiдро, мало вигляд зрiзаноП дiжки з дужкою зверху. Вагани - видовбанi з дерева великi продовгуватi миски у виглядi коритець, з яких Пли гуртом страву козаки на Сiчi, в походах, громадою на обiдах, поминках i т. iн. Спiльне споживання страви з однiКП посудини мало у певних випадках ритуальне значення, символiзувало братерство, мир i згоду мiж учасниками трапези. "Со святими" - кондак, коротка молитовна пiсня в поминальному обрядi православноП церкви. Спiвом "со святими" вiдкривалася заупокiйна служба. Потiм священик благословляв трапезу i починалися поминки. 15. Еней i сам со старшиною - як i в реальному тогочасному життi, в "ЕнеПдi" виразно розмежованi суспiльнi стани: народ, простолюд; над ним - старшина, дворяни; над старшиною - вища знать, державцi, Олiмп. Одначе цiкаво, що в першiй частинi поеми розмежування далеко не таке виразне, як у наступних. У Дiдони всi троянцi бенкетують за одним столом; Еней i поведiнкою, i способом життя не вирiзняКться з-помiж iнших троянцiв, якi при зустрiчi з Дiдоною лають його останнiми словами. А тут - Еней уже сiдаК за стiл "со старшиною", народ тримаКться окремо. Це - свiдчення того, що мiж написанням першоП i другоП частин поеми був перiод коли не тривалий у часi, то принаймнi позначений iнтенсивним творчим розвитком митця, реалiстичною конкретизацiКю i поглибленням його задуму. Пiвкiпки - 25 копiйок (див також коментар: I, 10). Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки - кидати в народ пiд час поминок, а також рiзних урочистостей монети - давня стiйка традицiя. Як рiпки - найдешевших (дрiбних). Рiпа належала до найбiльш поширених, доступних городнiх культур. Солодкуватi на смак, бiлi, жовтi, часом червонi або фiолетовi коренi рiпи першим дiлом клали у страву. I при нестатках - рiпа завжди пiд рукою, завжди може виручити. Нар.: Рiпа - утiха жiнцi (Номис. - С. 243). 16. Перелоги - корчi, судороги. Мислiте по землi писав - Мислiте - назва лiтери "М" у слов'яно-руськiй азбуцi. Мислiте писати - плутати сп'яну ногами. 17. Пiвквартiвки - пiвкварти, пiвкухля (К.). Це трохи бiльше пiвлiтра. Кухоль - i посудина, i iнколи мiра рiдини. Мiстив одну кварту. Iмбир - дорогi привознi прянощi з коренiв iмбиру, який росте у пiвденних краПнах. 18. Не вомпили - не вагалися, не витрачали часу. Вомпити - вагатися, мати сумнiв. Похмiлля на другий день пiсля поминок по батьковi Енея Анхiзовi переростаК у широкий п'яний розгул - з музиками, танцями дресированих ведмедiв, перебiйцями. Гуляння тривало "без просипу недiль iз п'ять", аж поки втручання злоП Юнони не поклало йому край. Зважаючи на звичаП тогочасного панства - це не таке вже й перебiльшення. Гуляли тижнями, звичайно, не поминаючи, а пiд час ярмаркiв, на рiздво, Великдень, iншi свята, до яких приурочувалися сiмейнi торжества. Перетворювати поминки на п'яне гульбище, напиватися до безтями, та ще й поминаючи батька, - неподобство. Таке мiг собi дозволити тiльки Еней - безтурботний гульвiса, яким вiн змальований у перших частинах поеми. Досить порiвняти поминки Анхiза в другiй частинi i зображення поховання та поминок убитих воПнiв у шостiй (строфи 87 - 93), де Еней виступаК як розважний i мудрий ватажок, а троянцi - свiдомими свого обов'язку мужнiми воПнами, щоб побачити, якоП значноП еволюцiП зазнав задум "ЕнеПди" в тривалому процесi ПП написання. 19. Iгрища - рiзноманiтнi груповi iгри, розваги у святковий день. Притаманне Котляревському "яскраве видiння реального свiту i найбiльшою мiрою конкретне його вiдтворення" (А. Шамрай) виявилося у наведеному малюнку надзвичайно виразно. Дуже насичена, жива картина святкового гуляння в господi украПнського пана. Це вже далеко не поминки. НемаК обов'язкових у такому випадку столiв для старцiв. Публiку розважають школярi, хором спiваючи канти, тут же скачуть халяндри цигани i, звичайно ж, всюдисущi кобзарi та лiрники зi своПм репертуаром на всi випадки життя. У вiкон школярi спiвали - "Численнi мемуарнi i лiтературнi матерiали свiдчать, що семiнаристам або бурсакам того часу доводилось (...I гуртом збирати подаяння, спiваючи канти... Ця давня традицiя украПнських шкiл була ще жива в той час" (Волинський П. К. Iван Котляревський. - К., 1969. - С. 21). Халяндри циганки скакали - цигани були неодмiнними учасниками будь-якого святкового, ярмаркового дiйства. Халяндри - циганський танець (К.). Подаючи панораму ярмарку в "Салдацькому патретi", Г. Квiтка-Основ'яненко згадуК й циганiв: "Циганка ворожить та приговорюК: "I щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбиваКться; положи ж п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та кричать не своПм голосом, мов з них чорт лика дере". Водили в городi музики - звичай наймати музики i, танцюючи, водити Пх за собою по селу, чи мiсту, чи то ярмарку, досить вiдомий. В тому ж "Салдацькому патретi" Г. Квiтки-Основ'яненка читаКмо: "А там, чути, скрипка гра з цимбалами: Матвiй Шпонь та продав сiль, рощитавсь i грошики вчистив, та й найняв троПсту i водиться з нею по ярмарцi. Вже й шапки катма, десь кинув ПП на когось та й вiдбiг. Iде й спiваК, а де калюжа, тут i вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не мiшай йому! Вiн гуля!.." 20. Присiнки - прибудова перед входом до якого-небудь примiщення, ганок з накриттям. Аж ось прийшов i перебiКць - боП кулачнi, рiзнi види боротьби, змагань - дуже давня традицiя в життi всiх народiв, що в рiзних модифiкацiях живе i в наш час. Серед настiнних розписiв на свiтськi теми СофiП КиПвськоП зустрiчаКмо зображення борцiв. Цiкаво, що борцi Дарес i Ентелл представляють рiзнi суспiльнi прошарки, хоч рiзниця мiж ними в поемi ледве намiчена. Дарес "убраний так, як компанiКць", тобто належить до привiлейованого, багатшого козацтва. Утворенi наприкiнцi 60-х рокiв XVII ст. кiннi компанiйськi полки були пiд командуванням i на особистому утриманнi гетьмана. Щось близьке до гвардiП. В кiнцi XVIII ст., уже в часи Котляревського, компанiйськi полки входили до складу регулярноП росiйськоП армiП як легка кавалерiя. Iнколи "компанiйцями" називали просто багатих козакiв (див. :Апанович О. М. Збройнi сили УкраПни першоП половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 25). У Вергiлiя Дарес - з троянцiв, що пустилися мандрувати з ЕнеКм. Проти компанiйця Дареса виставляють "тяжко смiлого" i "дужого" Ентелла, причому пiдкреслено його демократичнi, простонароднi риси ("Мужик плечистий i невклюжий" - II, 23; "Як чорноморський злий козак" - II, 31; "Сильно храбровався, Аж до сорочки весь роздягся" - II, 31). У Вергiлiя Ентелл мiсцевий, прибув у Сiцiлiю разом з царем Ацестом. Обов'язковим ритуалом, який передував власне боротьбi, бiйцi, були словеснi перепалки, розпалювання себе й противника лайкою, якомога образливiшою. 21. Мазка - кров з розбитого носа, обличчя. Бакаляр - школяр. 22. Пудофет - важкий на пiдйом (К.). 24. Тiмаха - тут у значеннi: бiдолаха. 25. Погудка - вiсть, повiдомлення. 27. Зiтру, зiмну, мороз як бабу - порiвняння походить вiд народноП казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. - С. 78). 29. Кислицi, ягоди, коржi - ягодами на Полтавщинi називають вишнi. Описуючи бенкет небожителiв в iронi