Iван Нечуй-Левицький. На кожум'яках
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Њ, К - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Џ, П - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Мiщанська комедiя на 5 дiй
ДIЙОВI ОСОБИ
С и д i р С в и р и д о в и ч Р я б к о, киПвський мiщанин, маК
крамницю на Подолi.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, його жiнка.
Њ в ф р о с и н а, Пх дочка.
Г о р п и н а К о р н i П в н а С к а в ч и х а, сестра ЊвдокiП
КорнiПвни, перекупка, вдова; перепродуК яблука.
О л е н к а, ПП дочка.
С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Н а с т я
О л ь г а Њвфросининi приятельки, панни.
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М е р о н i я
печорськi мiщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.
Дiя дiКться у КиКвi, на Кожум'яках.
Г о с т р о х в о с т и й. та Њ в ф р о с и н а трохи закидають
по-руськiй.
_ ДIЯ ПЕРША
Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi - в
кiмнату, другi - в пекарню. Дiя дiКться в недiлю по обiдi.
ВИХIД 1
Њ в д о к i я К о р н i П в н а сама.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (сидить коло стола i позiхаК)._ Сидоре
Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо
швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене.
Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуКш?
С и д i р С в и р и д о в и ч (обзиваКться з кiмнати). _Чи то ти мене
кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та
потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiдаК
коло жiнки.)_
ВИХIД 2
Њ в д о к i я К о р н i П в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Авжеж скучила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та й
досi...
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Я тут сидiла, сидiла, вже все
передумала, вже й богу молилась.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка
за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi.
Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й
хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова
промовити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаКш, Явдоню, як я
присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всi
Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаКш, як я тупцяв кругом тебе!
Я до неП i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Що копилила, то копилила, бо знала
навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi
згадуКте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя
старесенька!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Коли б ти тiльки не був трохи
вередливий... я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що
обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. I годi вже тобi згадувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоК придане, то
наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А
нашiй Њвфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi - не
дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то
викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би Пй i замiж iти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми
викохали! На всi Кожум'яки!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду,
коли нiкого нема в хатi, то наша Њвфросина така гарна, як я колись була: в
неП якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В неП ввесь хист
мiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в неП нiс
такий... трохи нiби довгий чи гострий... трохи такий як у чорногуза. Ой,
коли б не почула! (ОглядаКться.)_
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. От i вигадуКш, старий, таке, що нi до
бога, нi до людей. Який же в неП нiс?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як i в тебе! Як ми
бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс, старенька,
я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер можна
все сказати.
Њ в д о к i я К о р н i Пв н а (сердиться)._ Оцього я вже не люблю! Оце
вже ти вередуКш. Який же в мене нiс? ЗдаКться, такий, як i в усiх людей.
Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тодi
була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька ковбаса. Признатись, i я
довго думала, поки тебе полюбила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я тебе полюбив,
хоч твоПм носом хоч у дерево стукай.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а.I що ти верзеш? От уже не люблю.
(ОдвертаК лице,)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Њвфросина
не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того
вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до неП. Вже й не знаю, в
кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було
розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я
вже не знесу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що
Њвфросина далеко розумнiша од тебе.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Авжеж розумнiшоП од неП нема на всi
Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що
розум. Як пустить язика, то вiн у неП, як млинове колесо, тiльки дрррр...
Меле разом i шеретуК. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, i як ми
бралися.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та
нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода,
i розум десь дiвся?
С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив
тебе, моя старенька.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була
погана? Оце справдi штука!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом
неначе здурiК. I я, мабуть, тодi...
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (встаК)._ Оцього я вже не знесу! Це вже
мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i
без'язика. (Плаксиво,)_ Ти забув, що я твоя жiнка?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще
не прочумався.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Џй-богу, я не
хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на
тебе, сатано!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не
кажи Горпинi.
ВИХIД З
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р
п и н а.
Г о р п и н а вбiгаК в хату з порожнiм кошиком на руцi.
Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (КидаК до порога кошик i
розлягаКться на стiльцi.)_ Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за
зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка
та ковтну чарку горiлки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко,
та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на
Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж
маКмо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас
величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цiКП, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки
або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям
недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи
самовар!
ВИХIД 4
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,
Г о р п и н а й Х и м к а.
Х и м к а (виглядаК з пекарнi в дверi)._ Зараз, зараз! Роздимала,
роздимала хвартухом, так нiчого не помагаК.
Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи
К в твоПх хазяПнiв горiлка?
Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре,
що К.
Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з
шинком.
Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)_
ВИХIД 5
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р
п и н а.
Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалакаКмо!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричiть так здорово, Горпино
КорнiПвно!
Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так
як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла Явдоху! Скажiть iще
Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.
Г о р п и н а. Њ в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi Пй.
Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродуК. Так що ж, що тiтка
перекупка! Свiй хлiб Пм, не крадений.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Воно, бач, сестро, не те.
Г о р п и н а. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого
покiйного Скавику скубла. Ви своПй Њвфро-синi не дуже потурайте, бо вона з
великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так
коверзувала, то я б Пй, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що
вона пам'ятала б до нових вiникiв.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино КорнiПвно, що iнше.
Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не знаКмо, якi великi
пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того
Пв. Я торгую яблуками i хлiб з того Пм, i нiкого не боюсь, i докажу на всi
Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашоП великорозумноП Њвфросини.
(ПрисiкуКться до Рябка i б'К кулак об кулак.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна
богородице! Заступи й помилуй. (ОступаКться й хреститься.)_
Г о р п и н а. Чого ви одхрещуКтесь од мене? В мене нема на головi
чортячих рогiв.
С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може,
й К?
Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. I годi, сестро, годi. Хiба ж ти не
знаКш, що мiй старий вередуК?
Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретуК. (ПриспiвуК.)_
Г о р п и н а (приспiвуК)._ ШеретуК, обернеться й поцiлуК. Таке лиш по
чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову
годину на полi.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене,
що...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (ЗатуляК рота ЊвдокiП
КорнiПвнi.)_ Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж
слизькi язики у тих жiнок: в однiКП гострий як бритва, а у другоП
слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (ПоказуК.)_
Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за
кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не
знайшли нi одного панича дочцi до пари.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не
посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм
друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на
ввесь КиПв.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та й наша Њвфросина не то що на ввесь
КиПв, а може, й за КиПв. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде
правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться своКП дочки хвалити.
Г о р п и н а. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що
великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б Пй патли
обскубла.
Дзвонять до церкви.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж
я поможу дяковi спiвати. (ВстаК.)_
Г о р п и н а. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче
побалакаКмо. Нехай там сам дяк курникаК.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б,
здаКться, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то
негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м не до
пари моПй Њвфросинi.
Г о р п и н а. О, Њвфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа
передо мною, неначе я Пй не тiтка.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один
молодий панич, та не скажу, як звуть.
Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й
до того розумний. Як почне говорити з Њвфросиною, та так говорить розумно,
що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як
наша Њвфросина .
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо
набрався розуму од розумних людей: вiн знаКться не тiльки з семiнарськими
басами, але навiть з митрополичими.
Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Не скажу, нехай кортить.
Знов дзвонять до церкви.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! Џй-богу, втеряю
вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганяК й тягне до стола.)_
Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiваКте! Шипить, як старий
гусак, а йому здаКться, що вiн спiваК.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра
табака, якась не проста, заморська, то вiн бiжить нюхнути з дяковоП
табатирки.
Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалакаКмо, та вип'Кмо по
чарцi. (Тягне його й садовить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж моП кiстки
трiщать.
Г о р п и н а. Химко!
Входить Химка.
ВИХIД 6
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть
хазяПновi на один нюх табаки.
Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та
ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)_
ВИХIД 7
Т i с а м i без Химки i Њ в ф р о с и н а.
Њ в ф р о с и н а (входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до неП i
гордо вiтаКться)._ Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?
Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.
Њ в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?
Г о р п и н а. Певно, купила матерi московську бурульку.
Њ в ф р о с и н а. (розвiрчуК папiр й виймаК очiпок з червоними
стрiчками)._ Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти матерi на голову;
мати одхиляКться.)_
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи
годиться ж менi на старiсть убиратися в очiпок, та ще з червоними
стрiчками?
Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сивоП коси.
Њ в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту мiщанську хустку з рiжками та
вберiться в чепчик.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму й
на старостi лiт.
Њ в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не простi
люди. Џй-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.
Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матерi. Рiжте, небого, матерi,
а тiтки не зачiпайте.
Њ в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що ж то скажуть моП
товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансiонi, як часом котра
ненароком загляне до нас? (Тихо.)_ Що то скаже вiн, як прийде та знов
побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!
Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час.
(НадiваК чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовуК.)_ А що?
Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж
оцi червонястi стрiчки менi до лиця?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня замiж, Пй же богу, хоч
сьогодня.
Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе
коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi.
Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус.
(ЗаглядаК в вiкно.)_ Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна
телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!
Входить Х и м к а.
ВИХIД 8
Т i с а м i й Х и м к а.
Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих
стрiчках?
Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.)_ Господи прости, як та потороча. (г о л
о сно.)_ Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора
людського. (СмiКться.)_ Нема часу дивитись.
Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до
попа та й сповiдайся.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 9
Т i с а м i без Химки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i справдi треба щодня
сповiдатись.
Њ в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих
яблуках, щоб часом не помазали.
Г о р п и н а. В гнилих яблуках... Цiлували моП руки кращi уста, нiж
тi, що вашi ручки будуть цiлувати.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретуК! (ПриспiвуК.)_
Њ в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо.) _Що, як вiн
навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?
Г о р п и н а. Вже яка К кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не
перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв
самовар, та напiйте тiтку чаКм.
Њ в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до
пекарнi!
Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi, щоб
ви халявою самовар роздували.
Њ в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже
свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.
Г о р п и н а. ЗнаКмо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у
мадами хванаберiП на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу,
шапку та тiкай до церкви. _Ой, хочеться нюхнути тiКП американськоП табаки!
Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)_
ВИХIД 10
Њ в д о к i я К о р н i П в н а i Њ в ф р о с и н а
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще
й не прийде до нас в гостi.
Њ в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та годi, годi, не сердься! (Йде i
сiдаК коло Њвфросини.)_
Њ в ф р о с и н а. Дайте, мамо, менi спокiй! (ОдхиляК голову.)_ Ще
попсуКте менi на головi коафюру. (ОступаКться.)_ Сьогодня забiжать до мене
в гостi моП приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого
там треба.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся!
(Виходить до пекарнi.)_
ВИХIД 11
Њ в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). _Добривечiр,
Њвфросино! Чи жива, чи здорова?
Њ в ф р о с и н а (плеще в долонi)._ От i баришнi йдуть! Доброго
здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (ЦiлуКться з усiма.)_ Буде оце з ким
хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала
повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с
i. боки.
Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!
Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.
О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така,
як твоя тiтка Г о р п и н а.
Н а с т я. Чого це ти, Њвфросино, так убралась, як на Великдень? Певно,
когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
Њ в ф р о с и н а . Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй
клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
О л ь г а. Це в тебе, Њвфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХIД 12
Т i с а м i та Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (з порога)._ Авжеж шовкове, та ще й
дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.)_ Здоровi були!
(ЦiлуКться зо всiма.) А_ вашi матерi живi, здоровi?
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А
вас як бог милуК?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми
справили Њвфросинi одно шовкове плаття, а оце думаКмо ще й друге справити,
бо...
Њ в ф р о с и н а . Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим
хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Та ще оце ми купили Њвфросинi новi
золотi сережки та золотi... як-бо Пх... каблучки на руки... Пй-богу,
забула. Ось покажи-бо, Њвфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.
Њ в ф р о с и н а (сердито)._ Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Њвфросино,
нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Њ в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до
того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Пiду, пiду! За всi голови.
(Виходить.)_
вихiд 13
Њ в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.
Н а с т я (лапаК пальцями Њвфросинине плаття). _Яке ж гарне твоК
плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як
шелестить! А перейди, Њвфросино, через хату.
Њ в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить
хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на
вiтрi. А який хвiст! ЗдаКться, увесь шелест на хвостi.
ВИХIД 14
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (входить)._ Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Њвфросини та
погуляй трошки. А я оце - й прийшла.
Њ в ф р о с и н а . Сiдай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, Њвфросино. нове плаття? Та яке гарне, як
золото.
Њ в ф р о с и н а . Мабуть; чи подобаКться тобi хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подобаКться! Менi такого й до смертi не
носити. Ох! (ЗiтхаК.)_
Њ в ф р о с и н а .А може, посватаК хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Њвфросинко, золотi
сережки та браслети, покажи!
Њ в ф р о с и н а . Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату
й виносить сережки й браслет.)_
В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.
ВИХIД 15
Т i с а м i й Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (вбiгаК з пекарнi прожогом)._ Аж
тридцять карбованцiв заплатила своПми руками! Надiнь, Њвфросинко, то й я
подивлюсь.
Њ в ф р о с и н а . Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди
приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та
переварить.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)_
Њ в ф р о с и н а надiваК перед дзеркалом сережки й браслет.
В с i. Ой, як блищать! А повернись, Њвфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! ВдвоК покращала.
ВИХIД 16
Њ в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.
О л е н к а. Дай менi, Њвфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не
держала золота.
Њ в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж,
та тiльки не впусти, бо ще й розiб'Кш.
О л е н к а (бере браслет i примiряК на руку)._ Отже й до моКП руки
пристаК; Пй-богу, пристаК. I моя рука не дуже чорна для золота.
В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
Њ в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не
можна дихати, бо стемнiК. Дай лишень сюди! (Бере й надiваК на руку.)_
О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.
В а р в а р а. Як ти Њвфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!
О л е н к а. Якi в тебе, Њвфросино, стали тепер великi коси. Як ви були
бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в
тебе аж утроК бiльшi коси виросли.
Њ в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.
Њ в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаКш, що
у всiх панiв на головi своП коси?
О л е н к а. Невже ж чужi?
О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi
здоровецькi косища, неначе в кожноП куделя на головi або повiсмо конопель.
Њ в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на
голову. Побачиш, як покращаКш.
Н а с т я. Недурно ти, Њвфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось
ждеш?
Њ в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
Њ в ф р о с и н а . Ба не вгадаКш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
Њ в ф р о с и н а . Ба не вгадаКш.
Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.
Њ в ф р о с и н а . Ану скажи, як починаКться його прозвище.
Н а с т я. Го...
Њ в ф р о с и н а . А далi?
Н а с т я. Гострохво...
Њ в ф р о с и н а . А далi?
Н а с т я. Гострохво...
Њ в ф р о с и н а . Попала пальцем в самiсiньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! БiгаК за баришнями як несамовитий.
ВИХIД 17
Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.
Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показуК рукавички.
Њ в ф р о с и н а (тихо)._ Як б'Кться моК серце! Боже мiй!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланяКться)._ Мiй найнижчий поклiн тому,
хто в сьому дому, а поперед усього вам, Њвфросино Сидоровно. (ПодаК
Њвфросинi руку.)_ Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти,
але в домi такоП баришнi, як Њвфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що
познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (ЗдiймаК дуже
помаленьку рукавички, щоб показати Пх.)_
Њ в ф р о с и н а . Се моП близькi приятельки i сусiди.
Н а с т я. Менi здаКться, що ми таки не зовсiм незнакомi... Менi
здаКться, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так багацько знакомих
баришень по всьому КиКву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся.
Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З_
цiКю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля,
а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) _Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид
Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питаК в
Њвфросини.)_ А це ж хто такий?
Њ в ф р о с и н а . Та це моя родичка... живе тут недалечке з матiр'ю;
торгують яблуками. Вбогi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивляКться до Оленки. Тихо)._ Яка ж вона
гарна оця кожум'яцька мiщаночка! ТакоП й на Хрещатику, i в Липках чорта з
два знайдеш. (До Њвфросини голосно.)_ Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своПй
родичцi. Для вас, Њвфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими
родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками
торгували.
Њ в ф р о с и н а (тихо),_ Ат... простенька собi дiвчина... Зовсiм не
нам рiвня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки)._ Свирид Iванович Г о с т р о х
в о с т и й з своКю особою! (ПодаК Оленцi руку; Оленка не бере й
соромиться.)_ Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.
О л е н к а одвертаК лице i ледве простягаК йому руку.
Будьте ж смiливiшi!
О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема моПм рукам од чого бiлiти.
Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.
О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!
Њ в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неП
очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де
вона живе.
О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково буваК. БуваК й
чуднiше.
ВИХIД 18
Т i с а м i й Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (виходить з пекарнi)_. Добривечiр вам,
Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла
послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i
я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн
вас усе згадуК. От би наслухався. (СiдаК.)_ Ото моя Њвфросина та й мiй
старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i
вченi люди.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк
пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврськоП дзвiницi та гляне звiдтiль
на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже
вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали
боки проти сонця товстi свинi.
Њ в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то
менi здаКться, що я стою на Щекавицi або на АндрiПвськiй горi та все
дивлюсь на людей зверху.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото
шкода, що нема мого старого; от наслухався б.
ВИХIД 19 .
Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить)._ Е! Та се в мене гостi!
Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забуваКте.
Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в
гостях. (ЦiлуКться з Гострохвостим.) Оце_ шкода, що я загаявся з дяком.
Але ж у дяка табака! Що за табака! (НюхаК пучки.)_ Ще й досi пучка пахне.
Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (СiдаК;
Всi сiдають.)_
Њ в ф р о с и н а . Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би
давати що-небудь на закуску.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Зараз, зараз, моК серце! Що за розумну
дочку маю! (Виходить.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу,
що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих
розумних кутках нашого КиКва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених
людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?
Њ в ф р о с и н а . А тим усе дороге, що тепер люди стали багато Псти.
Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий
хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та Пли так, як наша мадам Пла i як
нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б
усе дешево.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним духом
жити, коли не наПстись або й не випити гаразд.
Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть Њвфросина Сидоровна, а
друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата
цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей
вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь
там своК куховарство та йди слухати!
Њ в ф р о с и н а здiймаК руки i знов надiва браслет; граКться ним i
показуК Гострохвостому.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не багата ж оця Њвфросина!
ГраКться золотом, неначе я бритвами. (Голосно.)_ Що то добре бути вченим!
Я вчених людей i вас, Њвфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо.
(Тихо.)_ Њвфросина , одна Њвфросина достойна бути моКю жiнкою; Њвфросина,
а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а
не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись
на тi пишнi очi! Треба ПП десь пiдстерегти. Але сватати буду Њвфросину.
Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я Пм в вiчi туману.
Завiса падаК. _
ДIЯ ДРУГА
По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi
сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш е
в ц i i спiвають.
Вечiр. Мiсяць високо на небi.
ВИХIД 1
Подольський i старогородський х о р м i щ а н.
П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiваК)._
Не щебечи, соловейку,
На зорi раненько.
Не щебечи, малесенький,
Пiд вiкном близенько.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (хоче перекричати i починаК на
половинi куплета, як перший хор ще не скiнчуК)._
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно спiваКш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гнiздечко маКш.
П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться)._
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше)._
Менi пугач знадобився;
Стогне, не спiваК...
Нехай стогне, нехай стогне
I смерть возвiщаК.
г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi
горшки.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси!
г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на
Подолi у коров кращi баси, нiж у вас.
г о л о с з 2-го х о р у. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi
однiсiнького шевця. Ви самi шевцi!
г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси, як старi циганськi решета. У
флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас!
г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами, як ви,
кожум'яцькi шевцi.
г о л о с з 1-го х о р у. Бий Пх, старогородсь-ких шевцiв! (Кидають
грудками. З другого хору кидаються так само.)_ Бий Пх, щоб i не
наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й
хор розбiгаКться.)_ Ганяй Пх! Бий Пх! От такого перцю дали! Будуть вони
пам'ятати нас до нових вiникiв.
г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до
чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в
Пх баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарiП таких не знайдеш!
2-й г о л о с. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи
братський, чи бурсацький?
3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.
4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.
1-й г о л о с. А я кажу братський.
5-й г о л о с.Ая кажу архiКрейський.
2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.
3-й г о л о с. Ба семiнарський.
1-й г о л о с. Ба братський.
3-й г о л о с. Ба брешеш.
1-й г о л о с. Ба не брешу.
3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.
1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри,
тому в спинi дiри!
3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го!
(ПоказуК голосом.)_ А Кирило! як ревне низом (показуК)..._ гурр! го! го!
го! Або Орест як суне октавою (пускаК октаву)..._ рррр... гурррр! аж хори
дрижать.
1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в КиКвi: чи семiнарист, чи
академiст, чи унiверситант?
2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
3-й ш в е ц ь . А я кажу унiверситант.
В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий
його!
3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.
1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.
2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на
словах не переможе. I баси найкращi в семiнарiП.
1-й ш в е ц ь . Семiнарист то бурсак.
2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.
1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (ДаК стусана.) _
2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!
4-й ш в е ц ь . А хто мiж нашими найрозумнiший?
В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.! Про це
нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й.! Вiн
знаКться з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi.
Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого
не второпаК.
Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжуКться на сценi.
В с i. (до його)._ Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто
найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?
ВИХIД 2
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно)._ Ви й того не тямите? Авжеж
семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як
ви, й говорити!
4-й ш в е ц ь . Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi
рябi штани! Як зветься ця матерiя?
Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчеськоП матерiП, а штани з
матерiП моральноП.
3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi
хазяПн дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.
4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у
Свирида Йвановича.
3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже, де найлуччi
баси.
В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про
щось маКмо вас спитати.
Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?
1-й ш в е ц ь . Еге у братському?
Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.
3-й ш в е ц ь . А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?
Г о с т р о х в о с т и й. В братському тепер баси за-снадiли, а в
михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарiП. Там
один Орест стане за десять братських басiв.
3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як
ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазяПна i так спiвав, що наш хазяПн
трохи не здурiв, аж на стiну лiз.
Г о с т р о х в о с т и й. А все-таки найкращий тепер бас. у
мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним
не справиться.
В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!
Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.
Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям
на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти,
пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди
виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з
Њвфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до
дiвчат липнути! Њвфроси-на, здаКться, вхопить мене в своП пазури; але ж тi
пазури в золотi! А тут доконче треба поправити своП дiла, бо лусне цилюрня
незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я
позакидаю своП бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й
буду купцем. Але ж О л е н к а, серце моК, любка моя! Коли б хоч углядiти,
хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.) _
Х о р (спiваК)_.
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу...
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
ВИХIД 3
Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х
о р, балакаючи.
З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до Пх. О л е н к а виходить з
вiдрами i стаК.
О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок.
За тими яблуками, за тiКю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку.
Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiваК? Боже мiй
милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й
слова до мене не промовить!
Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку)._ Вона йде з вiдрами!
Вона! (Пiдходить.)_ Добривечiр вам, Оленко! (СкидаК шляпу, кланяКться i
подаК руку.)_
О л е н к а (засоромившись)._ Доброго здоров'я! (ПодаК йому руку.)_ Ой,
не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко
дише. Тихо.) _Боже мiй! Серце моК трохи не вискочить з грудей.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я
вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)_
О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?
Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я
готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до
вашоП хати.
О л е н к а (спокiйно)._ Не треба менi вашоП помочi. Донесу й сама, як
здужатиму...
Г о с т р о х в о с т и й. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро
перенести у вашу хату.
О л е н к а. Перенесiть для своКП Њвфросини. Таких помагачiв менi не
треба. (Одходить з вiдрами.}_
Г о с т р о х в о с т и й. (доганяК й бере ПП за руку), _Коли б ви
знали...
О л е н к а. Я нiчого не знаю. (ОдпихаК його руку.)_ Йдiть собi до
своКП Њвфросини або до тих ба-ришень, що були в гостях у Њвфросини, а
мене, бiдноП, не зачiпайте.
Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однiКП вашоП брови.
Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий КиПв.
О л е н к а. Яка я панна! От Њ в ф р о с и н а , то панна: вона
убираКться в шовковi сукнi; Пй мати купила золотi сережки; в неП на головi
пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смiКтесь. Йдiть собi до Њвфросини.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас
гарне личко, якi очки (заглядаК),_ то ви б не говорили того. Правда, вам
нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?
О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Њвфросину.
Г о с т р о х в о с т и й. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i
присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я
покалiчився i навiть зарiзався своПми ж бритвами, коли цьому правда. Я
вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
О л е н к а (тихо)._ Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю.
(голосно,)_ Не так ви увивались коло Њвфросини, не так ви говорили до неП,
щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Њвфросиною
говорили по-вченому, бо ви ПП любите.
Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене
святий хрест поб'К, нехай мене покараК братська богородиця! Ще не вiрите?
О л е н к а мовчить i задумуКться.
Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм
болотi! Ще не вiрите?
О л е н к а думаК.
Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до своКП хати не дiйшов,
щоб моя цилюрня згорiла цiКП ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще
не вiрите?
О л е н к а (тихо до себе)._ Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не
бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по КиКву. Серце моК,
серце моК бiдне! Не вдержишся ти в грудях.
Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?
О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я
дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi,
вашi брови красять вас лучче од Њвфросининих золотих сережок. Виходьте до
мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я
не потраплю, куди втiкати.
Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть своПй матерi, що я буду сватати
вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.)_ Ой, страшна ж ПП мати! Ще як
попаде мене в своП лапи, то витрясе з мене душу. (ОглядаКться на всi
боки,)_
О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя! Серце моК! (обнiмаК ПП,)_ Я
впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припадаК на плече)._ Свириде
Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.
ВИХIД 4
О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i П в
н а.
Г о р п и н а (шукаК когось i придивляКться до Оленки i
Гострохвостого),_ Невже ж се моя О л е н к а обнiмаКться i цiлуКться з
якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я ПП жду та жду! (До Оленки.)_ Чи се ж
тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та
це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що дурить отого
старого дурного Рябка та й його великорозумну Њвфросину! _От так-так!
Сього я од вас уже не сподiвалась! (КидаКться до Оленки.)_ Чого ти тут
стоПш iз ним серед улицi? (ПрисiкуКться.)_ А ти, поганко! Та в тебе ж ще
на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi)._ Постривай же ти,
погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди
додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя
нога тут не була! (ПхаК Оленку;_ О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)_
ВИХIД 5
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Менi здаКться, що пхати й бити дочку свою
вам зовсiм не приходиться...
Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (ПоказуК нiгтi.)_ Нащо ви
зводите мою дитину з пуття? _Га? Вiн думаК, як убрався у рукавички та в
шляпу, то вже маК право знущатись над нами, бiдними! То це тi
великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаКш, що я така дурна, як
Рябко, як Њ в ф р о с и н а ! Я за свою дочку готова очi видерти, готова
тут галасу наробити на всю улицю!
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино КорнiПвно! Бога ради, не кричiть та
послухайте, що я маю казати. (Тихо.) _Оця горлата баба наробить такого
крику, що й Њ в ф р о с и н а почуК. (г о л о сно.)_ Горпино КорнiПвно!
Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)_
Г о р п и н а (доганяК, хапаК його руками i кричить). _Не пущу! Не
втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi
одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаКш Њвфросину? Нащо
вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пручаКться. Г о р
п и н а кричить.)_ Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя!
Квартальний!
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! Џй-богу, репетуК бiсова баба
так, що розбудить всю улицю. (г о л о с- но.)_ Горпино КорнiПвно! Бога
ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Г о р п и н а (кричить ще дужче)._ Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас,
паничикiв! Знаю, як ви обдурюКте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже!
Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна,
що вмiК тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою Кдину дитину!
(Плаче.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Џй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам
i присягаюсь, Горпино КорнiПвно, що вперве! Ви думаКте, що i в мене таки
душi немаК, що в мене бога нема? Нехай мене покарають В с i. печорськi
святi, нехай мене покриК лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоКму одному слову. В
твоПх словах нема правди. ТвоП слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся!
Iди до церкви, присягни перед богом!
Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка,
щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, Пж святу
землю, то я повiрю. На, Пж! (Бере жменю землi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (смiКться)._ Хiба я вовк, щоб Пв землю.
Г о р п и н а. Џж! На, Пж, то повiрю.
Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться)._ Чи ви, Горпино КорнiПвно, при
своКму умi! Батьковi своКму понесiть, нехай покуштуК, яка земля на смак.
Г о р п и н а. То вiн ще глузуК над нами, бiдними сиротами! Зводить з
ума мою Оленку, ще й знущаКться над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю
його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить
менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям
показати. (г о л о сно.) _Не кричiть, бо...
Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?... Кричу, бо маю право! Полiцiя!
Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.
О л е н к а вертаКться, ставить вiдра, прожогом вибiгаК на сцену, ридаК
i кидаКться до матерi.
О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович
любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
Г о р п и н а. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi?
Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не
постановила на своКму. Коли зачiпаКш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й
моКП дочки, бо ми тобi не iграшка.
Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино КорнiПвно, i се й те, i
сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаКте, що я хочу сватати Оленку.
Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу
Њвфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Г о с т р о х в о с т и й. Џй-богу, правду говорю вам... Ви менi не
вiрите? Ви думаКте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк
чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня
не дiждав, бодай я завтра повiсився на своПх ремiнних пасах, в своПй хатi,
коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як
ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино КорнiПвно! Чи
можна ж рiвняти Оленку до Њвфросини? Подумайте ви.
Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а... (До
Оленки.)_ Геть одiйди... (До Гострохвостого.)_ Як гляну на базарi на свою
Оленку, то нема кращоП од неП не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими
баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця
напийся! I бiс ПП зна, в кого вона вдалась.
Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас... В неП голосок, як у
флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки
Шелихвоста, Пй-богу!
Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.
Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, здаКться, у вас нi за
собою, нi перед собою... так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та
язик у ротi, як бритва.
Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино КорнiПвно! В мене,
ви самi знаКте, i О л е н к а знаК, своя цилюрня...
Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам
моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко
будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки
самi моП куми з Кожум'як, з Старого КиКва I навiть Печорська. Для кумiв я
вже не пожалiю хлiба-солi.
Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте,
може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.)_ Яка ж краса Оленчина.
Для ПП краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г
о л о сно.) _Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько.
(Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.)_ Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се
надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не
розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на
ввесь КиПв.
Пiсню на горi ледве чуть.
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаКш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
Пiсня замираК.
Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що ПП дочцi
Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса падаК._
_
ДIЯ ТРЕТЯ_
Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi
пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi -
пляшки з настойками. День.
ВИХIД 1
Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (входить)._ Нема нiкого. Що це за диво! Де
се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неП буде пир на ввесь
мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по
хатi й нюхаК.)_ Џй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (НюхаК
кругом стiн.)_ От уже надiлив мене бог своПми дарами: окрiм розуму
доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де!
(Знаходить пiчурку, одслоняК заслонку.)_ Ось де вони! Повнiсiнька макiтра!
Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (ХапаК два пироги в обидвi руки
i Псть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)_
ВИХIД 2
Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.
П е д о р я (з пекарнi)._ А хто там? А кота! А тпрус, псявiро!
ПростягаК пироги. (ВбiгаК i розставляК руки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А
то прискаКш, аж губи бренькають, неначе струни.
П е д о р я . Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). _Потривай, бо пельку
заткнув начинкою... А як тебе звуть?
П е д о р я . Кого вам треба! Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?
П е д о р я . Як крупи деруть. (ВидираК з рук пирога.)_ Оце лишенько!
Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поПла...
(Кричить у вiкно.)_ Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а
теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й
узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидаКться
до його, однiмаК макiтру.)_ Оце якась московська пеня вшелепалась у хату!
Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят
шiсть...
Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (МоргаК й
женихаКться.)_
П е д о р я . Та Педоря ! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе
непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
П е д о р я . А вам нащо?
Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха
К? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
П е д о р я . Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату,
поПло пироги, ще й горiлку вип'К, а на моПй шиП все те окошиться. Тiтко
Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Г о с т р о х в о с т и й. (п'К горiлку нахильцi з пляшки)._ Та
потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
П е д о р я . Та й своПм не припадаК горшки дерти. Полiз по горшках,
наче котяка. (Виходить.)_
вихiд 3
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о р п и н а (входить)._ Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетуК?
Чи це ви, Свириде Iвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi.
Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з
пирогами. (КидаКться до Горпини й цiлуКться з нею.) _Дай вам господи щастя
й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!
Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця,
а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i
не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув
своК дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут
ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви
зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаКмо любенько.
Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не
вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других
наших паничiв. Нi, Горпино КорнiПвно! Свирид Йванович не з такiвських. Не
на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте
менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моКП небоги
Њвфросини, та вже собi iнакше мiркувала...
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино КорнiПвно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж
менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Њвфросина, а що
таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви,
Горпино КорнiПвно!
Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi
нiчого таПтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Њвфросину
десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до
Пх, вона вже задере до стелi носа та й нюхаК сволоки (передразнюК),_
взявшись у боки:
"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок
причепив господь до пики!
Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий,
як у Оленки.
Г о р п и н а. Такi носички, як у Њвфросини, тiльки коло байдакiв.
Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать ПП носичка. Якби я
оцими своПми руками взяла Њвфросину, я б Пй утерла того носа! Я б ПП
приборкала.
Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино КорнiПвно! (Тихо.)_
Чи не бiсовоП ж п'яти баба! А що, як Њвфросина скинулась на цю свою
тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой,
мiй милий боже! (ЗiтхаК. голосно.)_ А я прийшов до вас, Горпино
КорнiПвно...
Г о р п и н а. Щоб пирогiв наПстись?
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати
Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо
маю своП норови й примхи.
Г о с т р о х в о с т и й. То одженiть Пх чи свяченою водою, чи
кропилом або чим там треба.
Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i
кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино КорнiПвно, Горпино КорнiПвно! Чи
вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж
ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь КиПв. (Тихо.)_ Коли б прийшла,
хоч подивився б на тi оченята!
Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити своПй матерi. Тiльки, бачте,
раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в
вас, здаКться, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в моП кишенi? А що, як там
так i забряжчать карбованцi?
Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й
забряжчать.
ВИХIД 4
Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.
Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаКш, що тебе
тут дуже треба.
Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). _Мiй вам низенький
поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (ПодаК Оленцi руку.) _
О л е н к а. Добридень вам.
Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка.
Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi
здаКться, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiП, як зачую
ваш голосок.
Г о р п и н а. Та й умiК ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як
наша Њвфросина. Ще й недавно познакомились з Њвфросиною, а вже перейняли
од неП язичка...
Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка.
(Гордо.)_ ВмiКмо ми говорити й без вашоП Њвфросинки. Ми не ходимо по хатах
позичати розуму та язика. МаКмо доволi й свого.
О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на
осицi кислицi.
Г о р п и н а. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора
позичила язичка у Њвфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моПй господi; я ще
тобi втру носа...
Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино КорнiПвно, втерти
носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими
словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора
ввечерi, а от я i справдив своК слово; бо моК слово, слово Свирида
Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до
вас свататись.
О л е н к а. То ви покинете Њвфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не
менi. (Бере Оленку за руку.) _Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.)_ Коли
б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти ПП. Якi ж у
неП очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи
пограюсь з гарною дiвчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузуКте з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу
жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще
не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляКться.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко
зовсiм винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку
так, що Пй позавидуК не тiльки що Њвфросина, але найбагатiша купчиха! Я
почеплю Пй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що
вам i не снилося нiколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих
стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну
сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й
не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю
такi сережки, що перед ними i Њвфро-сининi потемнiють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих
сережок. Мати не справляють i не пускають заробити...
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в
пансiйонi вчилась. Та я тобi...
О л е н к а. Е, годi, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до
Њвфросинки. Накадила вона тебе своПм ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино КорнiПвно! Не
сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачоП блекоти наПлась.
(Виходить.)_
ВИХIД 5
Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). _Оленко! Щастя моК!
Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу
жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму
вас за оцi ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так
осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi
й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника,
нi недiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання
поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моК! Як я вас люблю! Дайте
надивитись на вашi брiвки, на ваше личко...
О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своК горе! Я неначе
знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi
легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (СхиляКться на
плече Гострохвостому,)_
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе)._ Яка тепла в неП душа!
Що то якби до сiКП душi, до сього личка та Њвфросинине золото, та
Њвфросинину крамницю з крамом, та Њвфросинин розум, та Њвфросининi кучерi!
Тут моК кохання... та... (голосно.)_ Красо моя! Серце моК! (ОбнiмаК
Оленку.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить)._ Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть
справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й. (заглядаК в вiкно)._ Йдуть! Мабуть, сам бог
Пх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються
мене, простоП, мого хлiба й солi.
Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й
солi; я так ж_ люблю таких гордих людей, що Пм голови постинав би.
ВИХIД 7
Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я .
В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в
празникову одежу.
М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино КорнiПвно! З днем вашого янгола
поздоровляКмо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаКте собi з неба! А
вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей)._ Ой кумки моП, голубки моП,
цокотушки моП! От пирiжки, так пирiжки у Горпини КорнiПвни! Недурно вас
тут повнiсiнька хата! ЗнаКте й ви, де раки зимують!
О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий
панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите
нам ставити могорича!
Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi
мене зачiпають... але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни,
та й... гм...
М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаноП
вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Г о р п и н а (до гостей, що стоять)._ Але чого ж оце ви стоПте?
Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте,
кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили
ввесь КиПв.
Г о р п и н а (кричить у дверi)._ Педоре! Педоре! А внось сюди столи!
Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять
один стiл, потiм другий i ставлять Пх серед хати.)_ Та повертайся, Педоре,
так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
П е д о р я . За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог
дав пановi.
Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх
Кожум'якiв.
О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, стоПш, неначе привезена невiстка!
Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже моП кумочки та й заскучали.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (ЗiтхаК.)_ Ще й як заскучали без
чарочки!
Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом
води, як ви будете сидiти на посадi.
Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак)._ Отже ж нiяк не переговориш
оцього панича, Пй-богу, не переговориш.
Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то,
може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i.,
бо я й знаю, скiльки Пх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
М i щ а н к и. Ха-ха-ха! Пй-богу, знаК, скiльки пирогiв у макiтрi!
П е д о р я . Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. _Ще й вона! Вип'Кмо ж по чарцi
за живих й за мертвих! (НаливаК й п'К.)_ Щоб живим жити й не вмирати, а
помершим, коли померли... ет... (махаК порожньою чаркою)._
Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали...
В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову
заходите! Оце так!
Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не
проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi
часом дуже й дуже шкодять.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливаК чарку)._ Про мене, вип'Кмо й за
здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а
нам горiлка! (ВипиваК.)_
Г о р п и н а ходить кругом стола i наливаК всiм
Мiщанки випивають i приказують.
О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити,
будущого року дiждати.
Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'П пити за куму
й на будущий рiк, як тепер п'Кмо живенькi та здоровенькi.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливаК й приказуК до чарки)._ А звiдкiль
ти? - 3 Ромна! - А бiлет К? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом вливаК чарку в
рот. До однiКП мiщанки.)_ Чого ж ви сидите та не кидаКте в тюрму
безбiлетних бродяг?
М i щ а н к а. Я не лихого роду.
ВИХIД 8
Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.
М а р т а (входить з кошиком на руцi)._ Добридень вам, Горпино
КорнiПвно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи
не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!
Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.
Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то можна поминути хату моКП дорогоП
кумоньки. (ЦiлуКться тричi з Горпиною.)_ Поздоровляю ж вас, моК серце, з
вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви
просите в бога. Добридень вам, Оленко! (ЦiлуКться.)_ Добридень вам,
сусiдки! (ЦiлуКться з гiстьми.)_
Г о с т р о х в о с т и й. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли
цiлуКтесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце
забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
Б у б л е й н и ц я. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати
хочеться, так весело було в сусiди!
В с i. То й танцюй, а ми подивимось!
Б у б л е й н и ц я (приспiвуК)._
Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,
Та винесу бублички на базар уранцi.
Бублички гарячi,
Бублички свiжi,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!
Г о р п и н а (з чаркою)._ От люблю за веселий звичай! От люблю!
(ЦiлуКться.)_ Сiдайте ж.
ВИХIД 9
Т i с а м i _й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я О р и н а (входить з кошиком). _Добридень вам,
iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та
згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок.
Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
Г о р п и н а. Спасибi, моК серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку
куму.
Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на В с i.м свiтi
нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й
Чорторию закидати.
Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
(СпiваК.)_
Дивiтеся, чоловiки,
Якi в мене черевики.
Це ж менi панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи панiматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду !
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив менi черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкi,
За цiлого п'ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуi
(ПританцьовуК.)_
Г о р п и н а. Ой веселi ж моП iменини! (Бере чарку в руки.)_ Даруй же.
боже, щоб моП iменини щороку були такi веселi. Кумо МеропiК, чом ти не
п'Кш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не
присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!
М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо)._ Ой лишечко
моК! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець
Модестiй, як, борони боже,- довiдаКться про це грiховне гульбище?
Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо МеропiК! Не шепоти так довго над
чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуКте? Чи не скучили за
своПм Печерським? Випийте, прошу вас. (ПодаК чарку.)_
М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку)._ Ой боже
мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець
Пахомiй, як довiдаКться про се грiховне зборище!
М е р о п i я (тихо)._ Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе
на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама
закаюсь пити...
М а г д а л и н а (тихо)._ Ой отче ПахомiК! Помолись за мене, грiшну,
бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю.
Що бог дасть, те й буде.
Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там
нашiптуКте?
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю)._ Чи знаКте, серце кумасю, що я
сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених
моКП Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того
сватання весiлля не буде. (ЦiлуКться.)_
Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи
навiсна! Борони боже!
Г о р п и н а одходить.
Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.
Б у б л е й н и ц я (тихо)._ Чи ти знаКш новину? Оцей гарний та
язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не
кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест
святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.)_ Ой, серце кумо, що я
чула!
М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки
нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. ЧуКш?
М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока,
на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе
Меропiю.)_ Чи ви, кумо, знаКте, за що це ми п'Кмо могорич?
М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляК
поминки.
М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й
поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашоП одежi пахне ладаном на всю
хату; нiкому ж не кажiть.
М е р о п i я (сумно)._ Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi!
(Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)_
Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пхаКмось коло стола, наче овечки!
Сядьмо, куми, долi!
Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь.
Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо
падати, бо Меропiя вже коливаКться, як жид з богомiллям коло вiкна.
П е д о р я стелить килим долi.
Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.
Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на
стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
Горпину садовлять на стiльчику.
В с i сiдають кругом неП.
Г о с т р о х в о с т и й скидаК сюртука й собi сiдаК.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино КорнiПвно, наше сонце, а ми вашi яснi
зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..
В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч
мiсяцем.
В с i. Вам на небi нема мiсця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руцi)._ Куми моП, любi моП! Заспiвайте менi,
прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с i (спiвають)._
I лiд трiщить, i комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
Звари менi порося, щоб i юшка була!
I юшечка, i петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу.
(ВтираК сльози)._ Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до
себе й цiлуК ПП.)_ Спасибi вам, що ви мене не забуваКте та не цураКтесь
мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку,
щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
М е р о п i я. Помолiться, Горпино КорнiПвно, за мене, грiшницю; вже ж
я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складаК руки до бога),_ що не знаю,
чи й простить менi отець Модестiй.
Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я
так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й
хто там прощаК.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? _Хто _видав кривитись?
Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо К за
вiщо поскубти. Патли добрi.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня
цураКться, небога Њвфросинка мене цураКться; не бажають вони менi
щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моКП хлiба-солi. Ой господи! Ота
менi Њвфросинка... Та що й казати... коли вона менi небога. Грiх менi
осуждати, та ще й свою родину.
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт
настав: брат встаК на брата, сестра на сестру.
Г о р п и н а. Небога Њвфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скараК
ПП за мене, смиренну рабу божу.
В с i. Нехай уже ПП господь покараК, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай ПП курка вбрикне. Вона менi не небога, а я Пй не
тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене
така небога, то я б на неП пху! Та й годi.
Г о р п и н а. То й я на неП пху!
В с i. Пху-пху-пху на неП, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур Пй, пек
Пй, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. Њ i в мене, признатись, така родичка, та... не
хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...
В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з
хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше
вiкно камiнь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодiКвi шапка горить.
Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (СхвачуКться з
мiсця.) _
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на
всю хату. (ВстаК з мiсця.)_
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю
улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба злякаКшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi
сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не знаКмо, яка була твоя мати? Та твою ж
матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Б а ш м а ч н и ц я (кидаКться до бублейницi), _Мою матiр жиди били
патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближаКться)._ Ба не брешу, бо докажу! Бреши
сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати
сидiла в острозi? (Пiдходить до кожноП мiщанки й питаК.)_ Ти бачила, як
сидiла моя мати в острозi?
М i щ а н к а. Нi.
Б а ш м а ч н и ц я. (до другоП мiщанки)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьоП)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини)._ А ви докажете?
Г о р п и н а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (питаК усiх i обертаКться до бублейницi з
кулаками)._ Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто
не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюКш мою матiр i всю нашу рiдню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братськоП
богородицi (падаК на колiна),_ що твоя мати сидiла в острозi, що твою
матiр били жиди патинками по мордi.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (стаК на колiна),_ присягаюсь i
божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш,
брешеш, сибiрна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е
р и н щ и к а.
Катеринка граК й перебиваК лайку.
В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi КорнiПвнi
веселiшi були iменини. Як маКмо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с i. (схвачуються)._ Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться,
куми моП милi! Горпина КорнiПвна гуляК.
В с i розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки
й показують одна другiй кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки)._ Дайте мiсце, кумки моП, голубки моП!
Горпина Скавичиха гуляК! (ПочинаК танцювати з башмачницею.)_
М а г д а л и н а (пiдiймаК руки вгору)._ Ой, що ж то скаже завтра
отець Пахомiй!
М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени)._ Ой, що ж то завтра
скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса падаК._
ДIЯ ЧЕТВЕРТА_
Свiтлиця Рябкова.
С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiхаК, хрестячи за
кожним разом рота.
Вечiр.
ВИХIД 1
С и д i р С в и р и д о в и ч i Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхаК й хрестить рота)._ Ой господи,
помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхаК й хрестить рота.)_ Пху,
чого це я так позiхаю?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (позiхаК й хрестить рота)._ Оце! Ти
позiхаКш, а я за тобою!
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхаК й хрестить рота)._ Пху на тебе,
сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (позiхаК й хрестить рота)._ Пху! Не
позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона
позiхаК!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. То затуляв би рота, а то так негарно
дивитись... що й...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати думаКш, що менi гарно дивитись, як
ти роззявиш свою вершу?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. От i вершу... З которого це часу стала
верша з мого рота?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки
за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке
верзеш. Чи не вередуКш ти оце знов?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати знаК, може, й вередую.
ЗдаКться, хочеться чи чаю, чи горiлки.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий
горiлки, бо Њвфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; здаКться -
Псти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв?
Як тобi здаКться?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене
твiй рот?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер Пла, чи солодке, чи кисле?
Чи хвиги, чи солонi огiрки?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Я б Пла хвиги.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого Пй хочеться. Хвигiв
схотiлось, наче малiй дитинi.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
ВИХIД 2
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбiгаК з кошиком)._ Добривечiр вам, Сидоре
Свиридовичу, i вам, ЊвдокiК КорнiПвно! Як же вам можна не бути на iменинах
у Горпини КорнiПвни!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли Њвфросина шапку
сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не
пiшли, бо чогось послабли усi.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли:
й самi не розберуть, чого хотять. (ПозiхаК.) Ой,_ це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля
iменин Горпини КорнiПвни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати
шептуху.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в
сестри? Що Пли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою,
печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так
нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi.
Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на
музики. Чи ви знаКте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому
легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж
сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й
литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (ЦiлуКться з
хазяйкою.)_ Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце
тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiгаКться з бублейницею.)_ Ой
лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.)_
вихiд 3
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б
л е й н и ц я.
Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила
своКю мордою. Добривечiр вам, кумо! (ЦiлуКться.)_ Чи живi, чи здоровi? А
вас не було на iменинах у Горпини КорнiПвни, а ми пили сватання! Чи ви
знаКте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не
кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так
загулялась, аж очiпок з голови злазить. (ПоправляК очiпок i виходить. На
порозi збiгаКться з МеропiКю.)_ Ой! Оце! Аж забилась об вас!
ВИХIД 4
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е р
о п i я.
М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.)_ Господи,
Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!
С и д i р С в и р и д о в и ч (басом)._ А-мi-нь.
М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милуК?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Вашими молитвами ще ворушимось до
котрого часу. Сiдайте, прошу вас!
М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому. Коли б ви,
ЊвдокiК КорнiПвно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини КорнiПвни; так
нагрiшила, що насилу несу своП прегрiшення на Пе-черське.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку грiхiв у канаву,
нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
М е р о п i я. Якби ж пак можна було... Так нас приймала Горпина
КорнiПвна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та
й... (Маха руками.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.
М е р о п i я. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали.
Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина КорнiПвна!
(ЗаточуКться.)_ Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапляК
в дверi та в вiкно, пiдiйма ногу.)_ Оце як високо поробили пороги!
(Знаходить дверi й виходить.)_
ВИХIД 5
С и д i р С в и р и д о в и ч i Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
жених! Коли не брешуть оцi сороки.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що
одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де ж тепер достанеш такого
розумного зятя?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (з плачем, взявшись за голову)._ Ой
бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою Њвфросинкою? Де ж тепер у
свiтi знайти такого жениха для нашоП Њвфросини?
С и д i р С в и р и д о в и ч хапаКться за голову. ОбоК бiгають по
хатi.
ВИХIД 6
С и д i р С в и р и д о в и ч, Њ в д о к i я К о р н i П в н а i Њ в ф
р о с и н а .
Њ в ф р о с и н а (виходить з кiмнати)._ Що це з вами сталося? Чого це
ви так бiдкаКтесь?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти
знала... та не хочу казати... Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як
колода: нiяк не повернеться.
Њ в ф р о с и н а . Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося?
Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже
мiй!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Тут забiгали до нас аж три куми
Горпини КорнiПвни та казали, що на iменинах у Горпини КорнiПвни був
Гострохвостий...
Њ в ф р о с и н а . Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не
спитавшись мене? Потривай же, мосьК Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав
Оленку.
Њ в ф р о с и н а . Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому
диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили,
а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали...
трохи не побились отам, на порозi.
Њ в ф р о с и н а . Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними,
то я б не пойняла Пм вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав
Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! _Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Њвфросинко! Як ти страшно смiКшся!
Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi
засмiКшся! Не смiйся!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха!
(СмiКться.)_
Њ в ф р о с и н а . Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив
там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима
клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (ПадаК на
канапу й задумуКться.)_ А що як правда! Оленка гарна... А що як правда! Не
дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до неП. Вже вiн не
дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мосьК Гострохвостий! Попаду я
тебе на своП зуби!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Њвфросино! Хоч
Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту,
що в вiкнi.
Њ в ф р о с и н а . Ой боже мiй, ще й допiкають.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце,
боже мiй!
Њ в ф р о с и н а (встаК й ходить по хатi)._ Ой, не допiкайте менi,
дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а виходить у пекарню,
С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.
ВИХIД 7
Њ в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й думаК.
Њ в ф р о с и н а . Чи вже оце Оленка причарувала його своПми чорними
очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його... Чи вже ж у неП
очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в
дзеркало.)_ Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi
шнурочки, очi блискучi... Ой серце моК, серце моК! Нащо ж вiн приворожив
моК серце своПми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними
солодкими словами... (ПадаК на канапу й плаче. СхоплюКться з канапи.)_
Покинув мене для простоП мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини
Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру -
не подарую! (БiгаК по хатi.)_ Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi
докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - Њвфросина Рябкова, а не якась
Оленка Скавичiвна. (БiгаК по хатi.)_
ВИХIД 8
Њ в ф р о с и н а i Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (виглядаК з пекарнi)_. Њвфросино!
Њвфросинко! Гострохвостий йде! Џй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й
бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)_
ВИХIД 9
Њ в ф р о с и н а сама.
Њ в ф р о с и н а . Iде! (Тривожно.)_ Що ж менi робити, як iз ним
говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як
прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на моК
щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку,
лягла собi на диванi та й читаК, та й читаК, i не дивиться на його.
Потривай же, мосьК Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (ХапаК книжку й
лягаК на диванi.)_
вихiд 10
Њ в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, Њвфросино Сидоровно!
Њ в ф р о с и н а мовчить i читаК.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам,
Њвфросино Сидоровно, аж до сироП землi! Що це ви читаКте? Певно, щось
дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (СiдаК коло Њвфросини й
заглядаК у книжку.)_ Њруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна
книжка, коли ви не можете одiрватись! (ЗаглядаК в книжку.)_ Дуже вчена,
дуже ласа рiч! (ВстаК й ходить по хатi.)_ Як же ваше здоров'я, ваше
драгоцiнне здоров'я, Њвфросино Сидоровно!
Њ в ф р о с и н а мовчить i перегортуК листки.
Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiдаК й заглядаК в книжку)._
"Прекрасный Еруслан Лазаревич"... Дуже вчена рiч. (ВстаК й заглядаК в
кiмнату, в пекарню й кашляК. Тихо.)_ Е! Щось тут та К! ЧитаК та читаК, й
слова не промовить до мене! Чи не знаК вона, що я оце гуляв у Горпини та й
дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди
звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.)_ Њвфросино
Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши
у вас в гостях?
Њ в ф р о с и н а схоплюКться й ходить по хатi.
Г о с т р о х в о с т и й встаК, падаК на канапу й затуляК очi руками.
Њ в ф р о с и н а . Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами,
бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки
що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (встаК й ходить слiдком за Њвфросиною)._ Вам
щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Њвфросино
Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
Њ в ф р о с и н а . Рада б не вiрити, та треба вiрити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що
почув ваш срiбний голосочок, Њвфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово
дякую вам. (КланяКться.)_
Њ в ф р о с и н а . Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно
вашоП дяки. Обiйдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой Њвфросино Сидоровно! Я б оддав половину
свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви караКте мене так тяжко! (СiдаК на
стiльцi й затуляК очi долонями.)_
Њ в ф р о с и н а . Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до
мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини
КорнiПвни?
Њ в ф р о с и н а . Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все
знаКмо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од моКП тiтки
Горпини. (ОдмахуКться хусточкою.)_ Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХIД 11
Т i с а м i й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку)._ Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи!
Таке добре, аж у горлi душить! _(Тихо.)_ Це все примхи! Хочеться Пй цього
курева, неначе велика панi! (Голосно._)Чи годi, чи ще?
Њ в ф р о с и н а . Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби
тiльки були, не проти ночi згадуючи.
Њ в ф р о с и н а . Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч
одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 12
Њ в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Њ в ф р о с и н а . Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу?
Мабуть, було що Псти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв
трохи, побалакав... Та хiба ж ви не знаКте, яке там балакання. Мiщанки
попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись.
Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
Њ в ф р о с и н а . Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули
свою душу в тiтки?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуКте, Њвфросино Сидоровно. Џй-богу,
жартуКте. Я своКП душi не покину будлi-де. Хiба покинув би ПП там, де буде
ваша душа, Њвфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
Њ в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть,
надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн
отакелецький (показуК), _розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода,
що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Њвфросино Сидоровно! Хiба ж ви не
знаКте Оленки! Џй-богу, жартуКте! Хе-хе-хе!
Њ в ф р о с и н а (з злiстю)._ Але правда, що вона гарна? Яке в неП
бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в неП блискучi великi очi. А
брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтхаК. Тихо)._ Ой правда, правда! Де
вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.)_ Як ви гостро жартуКте,
Њвфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малюКте; то ваш язик
такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой Њвфросино
Сидоровно! (ВстаК й наближаКться до неП.)_ Як послухаю вашоП розмови, то
аж поздоровшаю.
Њ в ф р о с и н а . Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку
скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти,
аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно,
вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.)_ Цьому
всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести.
Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен...
Њ в ф р о с и н а . Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен!
Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
Њ в ф р о с и н а . Вiрю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
Њ в ф р о с и н а . Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене
облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла.
Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (БiгаК по хатi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею)._ Ба не постерегли, бо я на
Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на
кого.
Њ в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi,
ой душно менi! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим
проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку
з водою, наливаК води.),_
Њ в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати. Ви думаКте, що менi
треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки
свисну, то назбiгаКться Пх повнiсiнький двiр. Њвфросина Сидоровна не на те
вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю,
ой палаю! (БiгаК по хатi.)_
Њ в д о к i я К о р н i П в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч
вбiгають в хату.
ВИХIД 13
Њ в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
Њ в д о к i я К о р н i П в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Њвфросино! Що це з тобою? Чого тобi
душно?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Що тут таке дiКться, що аж до крику
доходить? Що з тобою, Њвфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так
страшно розгорiлася?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого!
Що це з вами, Њвфросино Сидоровно?
Њ в ф р о с и н а . Чого вам треба? Що вам до того, чого я
розчервонiлась? Дайте менi покiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони
боже чого: до напастi недалеко.
Њ в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам
знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiКте, то й не питайте.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а _то _швидко старий
стану.
Њ в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, у них не
по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ятаКш? Це в них по-модному,
по-теперiшньому. (ПозiхаК.)_ От як свiт мiняКться, та й мода мiняКться.
(Виходить до кiмнати. Њ в д о к i я К о р н i П в н а виходить в
пекарню.)_
ВИХIД 14
Њ в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Заспокойтесь, Њвфросино Сидоровно! Прошу
вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене
мене з хати, то прощавайте моП надiП на Рябкове срiбло-золото! Ох! А тут
Волько та Берко пристають з векселями за довги. (Голосно)._ Сядьте та
поговоримо тихенько та любенько.
Њ в ф р о с и н а . Про мене... говорiть що хочете, бо я втомилась.
(СiдаК на канапi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, Њвфросино Сидоровно, думаКте,
що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу, любити
мiщаночку, що з кошиком ганяК по городу та кричить: "Сюди яблучок, сюди
солодких". _Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
Њ в ф р о с и н а . Менi здаКться, що не може.
Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину взяв
собi за жiнку? Чи такоП менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В
мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.
Њ в ф р о с и н а . I справдi!
Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене
ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуляКмо та
спiваКмо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як Оленка? Чи
вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти Пх? Менi треба такоП
жiнки, як ви, Њвфросино Сидоровно!
З дверей кiмнати виглядаК голова Рябкова,
з дверей пекарнi висовуКться голова ЊвдокiП КорнiПвни, а з-за неП
виглядаК Химка,
сп'явшись навшпиньки.
Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мотаК головою й киваК рукою,
щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.
Њ в ф р о с и н а . Тiльки такоП, як я? Спасибi вам _за честь, коли ви
так думаКте; ми не гонимось за такою честю.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумiКте, Њвфросино Сидоровно! Я
не хотiв би iншоП жiнки, окрiм вас. Ви - й бiльше нiхто! Або ви, або
нiхто!
Њ в ф р о с и н а (тихо)._ Чом же це вiн не стаК передо мною
навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (ПриступаК.) _Ви не вiрите?
Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не любитиму, окрiм
вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi, то
трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для
моКП компанiП треба такоП жiнки, як ви.
Њ в ф р о с и н а (тихо)._ Оце менi трохи подобаКться. (Голосно.)_
Може... не знаю. (Кокетливо.)_
З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й ЊвдокiП КорнiПвни.
Вони обоК сваряться одне на другого й кивають головами.
Г о с т р о х в о с т и й. (падаК навколiшки перед Њвфросиною)._
Њвфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив
до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами, я б давно
уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!
Њ в ф р о с и н а . Якби пак можна було заглянути в вашу душу та
подивитись в ваше серце!
Г о с т р о х в о с т и й. То там ви побачили б, що золотими
слов'янськими буквами написано: Њвфросина Сидоровна Рябкова. Ой, якби
золотий ключ од вашого серця та лежав в моКП душi в кишенi, який би я був
щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я
б не Пв, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав би в
ваше серце. Њвфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере ПП за руку.)_
З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.
Њ в ф р о с и н а . Я... я... дайте менi трохи подумати! (ЗатуляК очi й
лоб долонею.)_ Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось
несподiвано, негада-но! Я... Я даю вам свою руку (подаК руку),_ але треба
попереду спитати батька-матерi! Вибачайте менi, що я вас на часочок
покину. (Виходить у кiмнату. Мати йде з пекарнi слiдком за нею в
кiмнату.)_
ВИХIД 15
Г о с т р о х в о с т и й сам.
Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок менi сьогоднi! Якби два
такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так Њвфросина моя! Яку ж жiнку матиму
тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс! Кругом панi! А
шлейф! А розуму, а розуму! От тепер, Свириде Йвано-вичу, гуляй на всi
застави! Грошi К, лавка К, ще й до того жiнка панi ! А Оленка... Та що
менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не перший i
не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.
ВИХIД 16
Г о с т р о х в о с т и й, Њ в ф р о с и н а , _
Њ в д о к i я К о р н i П в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч.
Њ в ф р о с и н а , Њ в д о к i я К о р н i П в н а i С и д i р С в и р
и д о в и ч виходять.
С и д i р С в и р и д о в и ч все нюхаК табаку й прикашлюК.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, ЊвдокiК КорнiПвно!
Я переговорив з вашою розумною дочкою Њвфросиною Сидоровною про одну дуже
важну рiч, про котру ви вже, певно, знаКте. Я хочу женитись з Њвфросиною
Сидоровною, i вона вже дала менi своК слово, а тепер прошу й вас, як
батька й матiр, чи згодитесь ви на те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як моя дочка Њвфросина Сидоровна так
хотять, то нам, старим, нiчого перечити.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Еге... нiчого перечити. Я ж кажу,
нiчого перечити.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Тiльки, тiльки... менi казала звiсна на
ввесь Печерська брехуха Меропiя i цiлосвiтня брехуха башмачниця i
пiдбрехачка бублейниця... нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково
одбивати жениха од Оленки.
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, ЊвдокiК КорнiПвно!
Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця. Може, я
вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?
С и д i р С в и р и д о в и ч i Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Борони
боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для Њвфросини,
як ви, Свириде Йвановичу.
Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую
вам за ваше слово. (ЦiлуКться тричi з Сидором Свиридовичем i ЊвдокiКю
КорнiПвною.)_ Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч i сьогодня! Я не ворог своПй дочцi.
Що в мене в скринi, то все Њвфросинине.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Все Њвфросинине: аж чотири шовковi
сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять пар
черевикiв на таких високих закаблучках...
Њ в ф р о с и н а . Годi вам, мамо!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Що правда, то не грiх.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Одначе з тих закаблукiв та
черевикiв мало користi! (г о л о сно,)_ Придбали ви своПй дочцi, мабуть,
дещо й лучче од черевикiв.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Чого в моКП Њвфросини тiльки нема!
Одного золота накупили...
Њ в ф р о с и н а . Годi-бо, мамо! Њ ж охота розказувати!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч i до зару- чин. За мною
дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашоП Њвфросини й золотого персня нема.
Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Де там нема! Ще позаторiк купила.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли К перснi, то й помiняйтесь, дiти,
нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а виносить з кiмнати перстень i надiваК
Њвфросинi на палець;
Г о с т р о х в о с т и й i Њ в ф р о с и н а мiняються перснями.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло, то й за
могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.
Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений)._ Ой, не треба! Вони з Оленкою
тепер натомились: мабуть, вже сплять.
Њ в ф р о с и н а . Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у
вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на моПм весiллi. Вона тут
нашуробурить так, що менi буде сором перед моПми пансiонськими подругами.
Г о с т р о х в о с т и й. Який у вас великий розум. Њвфросино
Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi здаКться,
як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сiКП недiлi, щоб
Скавичиха i не прочула про те?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi
сукню бiлу пошити.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Вже готова й сукня, й бiлi черевики
купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до
сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнчаКмось у недiлю.
В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.
Завiса падаК_
_
ДIЯ П'ЯТА_
Двiр Рябка; на дворi стоПть хата з ганком; направо - баркан з брамою i
хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.
Далеко видно гори, на горах - АндрiПвська церква, Десятинна, Софiйський
собор.
Сонце на заходi.
ВИХIД 1
Х и м к а с а м а.
Х и м к а (замiтаК двiр мiтлою)._ Другим людям недiля, а тобi нема нi
празника, нi недiлi в сих хазяПнiв. Вони весiлля справляють, а ти мети
двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач
велика панi поПде вiнчатись. ЗнаКмо, з яких ви панiв. I я була б такою
самою панею, якби був живий мiй чоловiк.
ВИХIД 2
Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на
ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi
весiльноП сукнi. (Входить у хату.)_
Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала?
вихiд з
Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.
Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.
За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.
О л ь г а i В а р в а р а (до Настi)._ Добривечiр тобi! Потривай лиш!
Як ми разом з'Пхались, неначе змовились.
Н а с т я (стаК серед двора)._ Доброго здоров'ячка, моП дорогi.
(ЦiлуКться з обома.)_
О л ь г а (до Настi)._ Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця.
Яка гарна матерiя! (ЛапаК.)_ А по чому аршин?
Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.
В а р в а р а (тихо)._ Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по
пiвтора карбованцi.
О л ь г а (до Настi)._ Для твоКП сукнi коли б не одкинувся
Гострохвостий од своКП Њвфросини.
В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од неП й без того.
Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема
кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (СмiКться.)_
О л ь г а. Очi, як цибуля. (СмiКться.)_
Н а с т я. Одначе чого ж ми тут стоПмо? Ходiмо в хату.
В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)_
ВИХIД 4
В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.
1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
2-й б а с. Чи добре ж приймали?
1-й б а с. О, ще й як добре! ХазяПн i хазяйка дуже люблять пiснi i
трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi
вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та
тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на
весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'Кмо ж цього вечора!
1-й б а с. О, що вип'Кмо, то вип'Кмо! От буде лахва!
вихiд 5
Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.
Г о с т р о х в о с т и й. (до басiв)._ Здрастуйте! Як живете, як
двигаКтесь!
Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по
знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, здаКться, не вбогi.
Г о с т р о х в о с т и й. _О, не вбогi.
Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу
улицю на Подолi.
Б а с и (до Гострохвостого)._ Наберете в кишенi всякого добра?
Г о с т р о х в о с т и й. (гордо)._ Авжеж наберемо: не в дурнiв
удались.
В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
В с i йдуть до хати.
Г о с т р о х в о с т и й зостаКться й виглядаК в хвiртку.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почуК та й
прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (ЗiтхаК i йде
в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiмаК його й
цiлуКться.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й
д в а б а с и.
С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не
розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде Њвфросина. Прошу до
хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте.
(ЗдоровкаКться з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)_
Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
Х и м к а виходить, одчиняК ворота.
В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.
Х и м к а вертаКться в хату.
З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять по
схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б а с i
несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.
Г о с т р о х в о с т и й i Њ в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, Њ в д о к i я К о р н i П в н а, убрана в чудний старомодний
чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають очi
хусточками.
ВИХIД 7
Г о с т р о х в о с т и й, Њ в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, Њ в д о к i я К о р н i П в н а,
ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и
й Х и м к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса)._ Гукнiть, будьте ласкавi,
щоб звощики пiд'Пхали пiд самi ворота.
1-й б а с (вибiгаК за ворота й гукаК)._ Гей, звощики! Сiдайте на козла
та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (ВертаКться.)_
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (плачучи)._ Нiхто не знаК, одна мати
знаК, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а
завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так,
неначе й не було в мене дочки.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а
все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж
тобi, господи! Збувся я клопоту.
С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль)._ Ще раз благословляю
вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i
добра повну хатуП
ВИХIД 8
Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i П в н а.
Г о р п и н а К о р н i П в н а (прожогом вбiгаК в ворота, розпихаючи
людей, i кидаКться з плачем i з криком до ганку)._ Стiй, брате! Стiй, не
благослови!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи руки)._ Боже мiй! Нещастя
моК! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Так оце у вас крадене весiлля, ховане
вiнчання! Так оце ви недурно справляКте весiлля крадькома од своКП сестри!
Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла.
Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха моКП Оленки, та не вкрадете! Я вам
докажу, що не вкрадете!
С и д i р С в и р и д о в и ч i Њ в д о к i я К о р н i П в н а.
Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди
дивляться в ворота.
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв,
нехай збiгаються з усього КиКва! Нехай дивляться на моК горе! Люди добрi!
Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показуК на
Гострохвостого),_ що манив мою дочку, дурив моК дитя. Дивiться на сестру,
що хотiла вкрасти в мене зятя!
Ш а ф е р и (кричать)._ Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать,
виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)_
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою
дитину i береш носату багачку!!!
Њ в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш
вiнчатись! Не пущу! (РозставляК руки перед ганком.)_ Не пущу без суда! Пiд
суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за моК дитя!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (сходить з ганку)._ Сестро! Горпино
КорнiПвно! Не безчесть нас, не губи моКП Њвфросини! Голубко сестро!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка!
Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а
все-таки я мати своПй Оленцi. Не дам знущатись над моКю дитиною! (До
Гострохвостого.)_ Нащо ти дурив моК дитя? Нащо ти топтав до неП стежку,
нащо заручався, коли ти не думав ПП брати?
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино КорнiПвно! Я вам не дозволю так
говорити на мене публiчно, перед людьми!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я
перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати
своПй дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй
брехун, поганець, сибiрний!
Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку)._ Я такого шкандалу не
попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу
на цiлий КиПв! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого
чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть ПП та одвезiть в
Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам
звертати увагу на дурну бабу!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Я сумасшедша! Мене одвезти в
Кирилiвське? Мене, Горпину КорнiПвну Скавичиху, чесну хазяйку й матiр,
одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо своПми руками одвезу в
Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Не дiждеш ти, нi твiй поганий батько,
нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а й С и д i р С в и р и д о в и ч
плачуть.
Њ в ф р о с и н а . Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далi!
(ЗбiгаК з ганку.)_ Не видержу бiльше! Тiтко! Ви ж оце мене обидили,
острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю тiкай! Я вас
випхну з двора оцими своПми руками!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Ану, ну! Приступи до мене. (ПоказуК
кулаки.)_ Побачимо, чий батько дужчий! А вiнчатись все-таки не будете!
Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi при всiх
людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу вiнчатись! Не пущу попа в
ризи! (РозставляК руки перед молодими.)_
В с i. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Побий вас сила небесна, скарай вас
братська богородице на душi й на тiлi, на ваших унуках i правнуках!
(Плаче.)_ Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою!
Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоК щастя, що я вже спокiйна ляжу в
домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема
в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче")_
ВИХIД 9
Т i с а м i й О л е н к а.
О л е н к а (вбiгаК в двiр через хвiртку i прожогом кидаКться до
Гострохвостого)._ Милий мiй! Любий мiй, серце моК! Чи вже ж правда, що ти
покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Коли не ймеш вiри, то подивись! Оце
тобi твiй Свирид Йванович.
О л е н к а (дивиться мовчки на церемонiю i кидаКться до
Гострохвостого.)_ То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я не
вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Боже мiй милосердний! Що тут Пй
казати? Оце попався! (Голосно.)_ Що ж маю робити, коли так дiло само
склалося.
О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю, несамовито
люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру за
тобою! (КидаКться Гострохвостому на шию. Вiн одпихаК ПП.)_
Г о р п и н а К о р н i П в н а (кидаКться до Оленки)._ Безстиднице!
Нема тобi сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б
постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
О л е н к а. Ти мене одпихаКш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть
заподiю. Дай виплакати всi. своП сльози, бо мене сльози душать, давлять,
хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (ХватаКться
за груди й кричить.)_ Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях... Ой!..
Рятуйте!.. ой?.. поможiть... хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)_
Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (ПадаК на землю.)_
Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на
стiльцi.
Дружки пiддержують ПП.
Г о р п и н а К о р н i П в н а (кидаКться до дочки). _Вбили моК дитя,
вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку
напасть од своКП рiднi! Серце моК, дитя моК! (Плаче.)_
В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а (плаче). О_ боже мiй милостивий! Десь
покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав,
що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не
пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом
Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха... (ВтираК
сльози.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама
цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер
назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та
слухала теревенi Гострохвостого?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще
й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер
повертай своПм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при
менi, неначебто я десь за АндрiПвською горою або за Днiпром.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, ЊвдокiК КорнiПвно, допiкати
менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з
дочкою, а тепер я ще й винен.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. А це що далi буде! Так розходився, так
розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн.
Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, Пй-богу, добре! А як i я пiду в
хату за тобою, то що буде?
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були
надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазяПн, ти в нас голова:
роби як знаКш.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то
треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе
привела з собою вiйсько!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра!
Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не
пускаК. Робiть, як самi знаКте.
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо
ти в домi голова.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано
зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого
зятя.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас
нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вередуКте?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i _не вередував.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж,
здаКться, вийшли з хати до вiнчання?
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли.
Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович,
матиму жiнку Оленку?
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Бач, як потрiпуК Оленку! Чи так же ти
говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло своКП Оленки? А
ти ж божився, а ти ж присягався!
Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли Њвфросина Сидоровна
того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi
скрiзь по КиКву! Знайдемо церкву!
С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж
таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий
i не знаю що зробити!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. I я готова розсердитись, готова
накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить
таке, що й купи не держиться!
С и д i р С в и р и д о в и ч i Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Берiть
Оленку та йдiть до вiнця, а Њвфросини ми не пустимо.
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця
Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
О л е н к а (прислухаКться, встаК i кидаКться до Њвфросини)._ Ти вкрала
в мене жениха, ти одбила од мене моК щастя своПм золотом, своПми шовковими
сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)_
Њ в ф р о с и н а . Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти
говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама
не своя, та й сама не знаКш, що говориш.
О л е н к а (плаче)._ Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як
присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять ПП на ганок i садовлять на
стiльцi.
Г о с т р о х в о с т и й. Њвфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати
оцi бабськi теревенi?
Њ в ф р о с и н а . Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою
тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене
вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе,
до своКП дочки.
Г о р п и н а К о р н i П в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце
собi бiду в хату!
Њ в ф р о с и н а . Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не
ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
О л е н к а (прислухаКться, встаК з стiльця й кричить)._ Ой, як вiн
мене любив! Згадай, як ти милувався моПми очима, як ти цiлував моП брови!
(РидаК й падаК на стiлець.)_
Њ в ф р о с и н а . Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше
серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили
зо мною! (КидаКться до Гострохвостого.)_ Нащо ви зачiпали мене, коли мали
iншу на умi? Я цього вам не прощу! (БiгаК по сценi.) _Я цього не знесу, не
прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна
все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi
наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (ПлюК в вiчi
Гострохвостому.)_ Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього
часу i довiку!
С и д i р С в и р и д о в и ч (приступаК до Гострохвостого.)_ Вон! Вон
з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам
такого зятя!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в
москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну
роботу!
Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер
плюКте на мене, виганяКте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам
зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що Пв вашу погану
стряпанину!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Моя погана стряпанина!
Г о р п и н а К о р н i П в н а. Моя погана стряпанина!
Њ в д о к i я К о р н i П в н а. Мою стряпанину Пли не такi пани, як
ви, та й тi хвалили! МоП паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась!
Погана моя стряпанина!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович
душив ним своК горло.
Њ в д о к i я К о р н i П в н а й Г о р п и н а К о р н i П в н а. Пху
на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь
мiщанку, якусь Оленку... Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi
кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Њвфросин,
кругом обкованих золотом; завтра поПду вiнчатись отут попiд вашим двором,
щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
С и д i р С в и р и д о в и ч, Њ в д о к i я К о р н i П в н а, Г о р п
и н а К о р н i П в на i Њ в ф р о с и н а . Вон з двору! Вон з двору! Щоб
твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'П.
(Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступаКться до хвiртки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (трохи подаКться назад до хвiртки)._ Чого ви
приступаКте до мене? Ви думаКте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту
москалiв, вiзьму силою Њвфросину й повiнчаюсь.
Њ в ф р о с и н а . Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в
церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (БiгаК по сценi.)_ Я думала, що вiн
чоловiк розумний i благородний, а вiн швець , а вiн прахвост!
Г о с т р о х в о с т и й. Я швець ? Якби на вас не дiвочий убiр, я б
вам дав знати шевця.
Њ в ф р о с и н а . То. вiн смiК таке на мене говорити! Вон!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.)_ А сто чортiв на його голову!
Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда!
Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко
зiтхаК.)_
В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то
киями будемо ганяти!
ВИХIД 10
Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.
Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.
Б е р к о (до молодих)._ Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб
ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
В о л ь к о (кланяКться Њвфросинi)._ Поздоровляю вас з молодим мужем.
Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми маКмо його векселi, а вiн
казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.
Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до Пх,
ходимо та й ходимо, та й ходимо.
В о л ь к о. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не
платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
Њ в ф р о с и н а . Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо
вiнчатись.
Б е р к о. Ой гвулт!
В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (ХапаКться за пейси.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б нашi грошi
пiшли.
Њ в ф р о с и н а .Та, хвалить бога, не пiдуть.
Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!( Кричить.)
В о л ь к о.А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До
Гострохвостого.)_ Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!
Г о с т р о х в о с т и й. От тобi й кожум'яцька багата молода. По
губах текло, та в рот не попало.
Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого_ ). Ходiм в суд
позиватись. Ви нас надурили.
Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти,
жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Б е р к о й В о л ь к о ( кричать ). Гвулт! В суд його ! Гвулт ! (
Виходять з_ Гострохвостим .) _
Њ в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Њ в д о к i я К о р н
i П в н а т а Г о р п и н а К о р н i П в н а. О туди тобi дорога! _
ВИХIД 11
Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка.
1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити.
2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору.
1 - й б а с. В мене аж слинка котиться.
О л ь г а . Ой , який же шкандал вийшов! (Тихо ._) Дурно плаття шила!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми стоПмо та святу землю
топчемо? Ходiмо до хати ! (До гостей _.)Прошу покiрно до хати, та хоч
вип'Кмо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в нас
аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
В с i йдуть в хату.
_
Завiса падаК._
К i н е ц ь.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT