Михайло Коцюбиньский. Маленький грВшник
---------------------------------------------------------------
OCR: Олег Волков
Source: Повно СобранiК Творiв, Наукова Думка, 1974
---------------------------------------------------------------
Дмитрик, восьмилГтнГй хлопчик, вискочив з душноП низенькоП хати, що по
самГ вГкна влГзла в землю. НадворГ було краще, нГж у хатГ. Сонечко пГдбилося
вже височенько Г пригрГвало. СнГг так блищав, що Дмитрик не мГг на нього
дивитись Г клГпав очима. Була вГдлига, з стрГх капало, з горбка збГгали, мов
весною, струмочки талоП води, горобцГ весело цвГрГнькали, жидГвськГ кози
никали по майданГ, чи не лишилось де на торговицГ хоч стебла сГна вГд
учорашнього ярмарку. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили
Дмитрика, тягли його в далечГнь, на волю, он в те мГсто, що здГймаКться до
блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами
на кам'яницях. Але мати його, Ярина, виходячи з вГдрами на щоденну роботу,
звелГла йому сидГти вдома. Тому-то Дмитрик був сумний. ВГн стежив очима за
матГр'ю, що, зГгнувшись пГд важкими вГдрами, повними води, переходила
вулицю, бачив, як у брудних хатках уздовж вулицГ вГдчинялись дверГ,
висовувалися звГдти жидГвки Г гукали на його маму:
- Ярино! а несГть швидке води, бо дГжка порожня!
ДмитриковГ на хвилинку жаль стало неньки, що слаба не слаба - увесь
день мусить носити воду, заробляти на хлГб. Та не така була погода, щоб
смуток затримався в його серцГ. Все навкруги було таке радГсне, веселе, що з
пам'ятГ ДмитриковоП вилетГли десь Г мати, й наказ ПП сидГти вдома, вГн не
помГтив як. самГ ноги, озутГ в здоровГ зашкарублГ чоботи, винесли його на
вулицю. Дмитрик скубнув по дорозГ за хвГст козу Г весело засмГявсь,
побачивши, як коза кумедно закрутила рогатою та бородатою головою. ДалГ,
вчепившись ззаду до панських саней, проПхав до мосту, а звГдти, пошкрябуючи
здоровими чобГтьми та Гнколи ковзаючись, побГг через лГд на мГсто.
На ДмитриковГ була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що
висГли крГзь дГрки з пошарпаноП одежини, довгГ рукава телГпались нижче рук,
заважали йому, Русяву головку прикривав старенький картузик з одГрваним
козирком. Але, незважаючи на своП непишнГ шати, Дмитрик весело дививсь на
свГт божий здоровими сивими очима, весело пГдстрибував по людних вулицях.
Враз вГн зупинивсь, скривив жалГбно обличчя Г простяг руку до якогось
пана, що проходив улицею.
- Дайте копГйку!.. мати слабГ... хлГба немаК...
Пан глянув на блГдий видочок хлопчикГв, на його одежу пошматовану й
сягнув у кишеню.
Дмитрик побГг далГ, затискаючи в руцГ мГдяну монету. Се Гаврилко його
так навчив. О, той Гаврилко розумний Г сильний, страх який сильний!.. Але де
ж вГн, той Гаврилко?
- Дмитрику, а сюди!..
Дмитрик впГзнав знайомий голос Г став.
- Ну, що? - привГтався Гаврилко, пГдходячи до Дмитрика.
- А диви, що маю! - похвалився той десяткою, що випрохав у пана.
- Мало! - рГшив Гаврилко. - Що за неП купиш? Проси ще, та не лГнуйсь,
кривись добре, як середа на п'ятницю, та приказуй жалГбно: "Дайте,
милостивий пане, дайте... мати вмирають... я Псти хочу!.." I не вГдчепись,
за поли хапай, аж поки дасть.
Дмитрик осмГхнувсь.
- ХГба я не знаю? Ти ж мене вчив... А ти чом не просиш? - поспитав вГн
у товариша.
- Оце вигадав! Сказано мале - дурне! МенГ нГхто не дасть, бо я вже
великий, менГ вже десять лГт, та й свита на менГ цГла, не така, як твоя
юпка... Гав не лови! - раптом штурхнув Гаврилко пГд бГк Дмитрика.
Дмитрик зрозумГв Г побГг за якимсь паном, простягаючи руку.
- Дайте, пане, милостивий... хоч копГйку дайте... мати вмирають... два
днГ без хлГба сидимо.
- Проси все! - казав Гаврилко, одбираючи випроханГ грошГ. - БГжи он за
тГКю панею, що на головГ пГр'ячко телГпаКться.
Дмитрик побГг Г ще щось принГс.
- А де ж МарГйка? - поспитав вГн.
- А там десь на вулицГ з жиденятами бавиться... МарГйко! Агов!
За хвилину надбГгла МарГйка, так замотана здоровою хусткою, що самий
гострий червоний носик визирав на свГт божий, мов рознюхуючи, чи нема де
чого цГкавого.
- ЗнаКте що? - зГбрав раду Гаврилко. - МаКмо трохи грошей", А я нинГ
вранцГ такГ бачив медГвники в пекарнГ... ну, такГ, що нГколи не бачив... Оце
тобГ коржик, а на коржиковГ наче сметана солодка-солодка... зверху помащено
червоним та притрушено маком...- Гаврилко сплюнув, бо йому набГгло повен рот
слини. - А на самому вершечку, маКте собГ... вишня! Мов тГльки ПП з дерева
зГрвав.
- Еге?! - скрикнули враз МарГйка з Дмитриком.
- Џй-богу!.. ходГм купимо!
- ХодГмо!
- А на шостака вГзьмемо цигарок, - додав Гаврилко.
- I сГрникГв1
Џ дГти, мов зграя горобцГв, знялись з мГсця Г покопотГли вулицею.
- Стережись! - гукнуло щось Гззаду Г баскими кГньми проскочило повз
дГтей.
- Лови!.. лови його! - скрикнув Гаврилко, Г всГ троК щосили побГгли
навздогГнцГ за саньми.
Дмитрик в Гаврилком вчепилися ззаду за сани Г причаПлись. Але,
озирнувшись за МарГйкою, вони так Г зареготались наголос. А де ж МарГйка,
наздоганяючи сани, посковзнулась Г шубовснула просто в калюжу. Брудна вода
стГкаК з мокроП спГдницГ, а МарГйка стоПть, ще й пальцГ розгорнула, завалянГ
в болотГ. На лихо, почув той регГт вГзник Г шмагнув назад себе батогом.
Дмитрик з Гаврилком попадали з галасом на землю. ХлопцГ пГдбГгли до МарГйки.
- МарГК, звГдкГль вГтер вГК? - зачепив ПП Гаврилко, смикнувши за кГнець
хустки.
- МарГК, звГдкГль вГтер вГК? - смикнув з другого боку Дмитрик.
- Не зай-май, бо, Пй-бо мамГ скажу! - запхикала МарГйка, сякаючи
червоного носа.
ХлопцГ попустували трохи, а далГ з заспокоКною МарГйкою майнули на
базар.
Гаврилко накупив медГвникГв, цигарок Г сГрникГв. ВсГ троК примостились
десь пГд барканом Г подГлились ласощами. ГаврилковГ, звичайно, придало
найбГльш. Поласувавши, вГн добув з кишенГ цигарок Г дав одну ДмитриковГ.
- Дай Г менГ! - обГзвалась МарГйка.
- На, коли хочеш!
Дмитрик затягнувсь цигаркою Г почервонГв увесь од Пдкого диму, аж очГ
слГзьми забГгли. Однак вГн не кинув цигарки, боячись глузування
Гаврилкового.
МарГйка закашлялась.
- Тю на них! Таке гГрке та недобре курять, - сказала вона, кидаючи
цигарку.
- Ет, баба! - з погордою сплюнув Гаврилко, хоч його й самого нудило вГд
цигарки.
- А тепер гайда бити того жидка, що нас займав учора! - загадав
Гаврилко.
ВсГ знялись Г подались помГж жидГвськГ вулицГ.
Жидка не знайшли, а так провештались на мГстГ до вечора.
- Гляди ж, Дмитрику, виходь завтра! - наказував Гаврилко.
- А як мамка не пустять?
- То втечи!
Дмитрик бГг через лГд, пошкрябуючи здоровими чобГтьми, Г з жахом думав,
що то скаже йому мамка за неслухнянГсть.
А мамка нГчого не сказала: вона лежала на полу й стогнала. Побачивши
врештГ Дмитрика, Ярина обГзвалась:
- I де ти бродиш, заволоко? ВГзьми отам кашу в печГ та новечеряй!
Дмитрик виПв з горщика кашу, лГг коло матерГ Г зараз же заснув.
Йому снились горобцГ, кози, ласощГ та ГншГ втГхи бГдних дГтей.
Другого дня Ярина ледве звелась з постелГ; вона взялась за вГдра, щоб пГти
на роботу, але почула, що не мав сили.
- Чогось я занедужала, Дмитрику, - обГзвалась Ярина, - сили не маю... Я
трохи полежу, а ти побГжи на мГсто та купи хлГба... Ось тобГ грошГ... Та не
барись...
Сумно було ДмитриковГ, жалко недужоП мами, але тГльки до сГнешнього
порога. За порогом вГн забув Г маму, Г своП турботи. Сонечко грГло, як Г
вчора, небо синГло в високостГ чисте, безхмарне; струмочки жебонГли щось
межи собою, по снГгу плигали жовтобрюшки та снГгурГ. Весело! Дмитрик з
радГсним серцем трюхав по льоду, затискаючи в жменГ грошГ на хлГб.
Коли це, саме пГд мГстом, з'явився Гаврилко з гринджолятами, а на Пх
сидГла МарГйка.
- СГдай, пГдвезу! - гукнув вГн на Дмитрика.
Дмитрик з розгону наскочив на гринджолята, мало не перекинув МарГйки, а
Гаврилко повГз Пх, мотаючи головою та Гржучи, мов кГнь.
- Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу!
Дмитрик скочив з санчат Г взявся за мотузок.
- А що се у тебе в жменГ' - лапнув його за руку Гаврилко.
- ГрошГ... мамка на хлГб дали.
- Дай сюди!
- Еге, не можна - мамка битимуть.
- Дурний! скажеш загубив, то й не битимуть. Давай!
Дмитрик, вагаючись трохи, вГддав грошГ.
- От що я вам скажу, - почав Гаврилко. - Я тому жидковГ, що нас раз у
раз зачГпав, таки нам'яв учора пейси. Але жидок нахвалявся: як зберу, каже,
жиденят, тодГ не попадайтесь нам у руки. А ми собГ знаКте, що? Ми собГ
покупуКмо козики, жиденята не посмГють пГдступитись, як докажемо ножГ.
Думка купити ножГ дуже всГм сподобалася. ДГти метнулись до крамницГ Г
купили три козики. Лишились ще два шаги, за якГ не знали, що купити.
- А я Псти хочу! - обГзвався Гаврилко.
- I я! I я! ..- скрикнули разом Дмитрик та МарГйка.
- Рушай просити, Дмитрику! - загадав Гаврилко.
Та, як на лихо, сьогоднГ не щастило, хоч Дмитрик дуже жалГбно кривив
обличчя та квилив, мов сирота:
- Дайте сиротинГ копГКчку... згляньтесь над голодним!..
НГхто нГчого не давав, а Псти хотГлось.
- Ет, що твоК старцювання! От як той дГд слГпий, що сидить бГля мосту,
- ну, той мав всякого добра повну торбу: там тобГ й бублики, й яблука, й
медГвники!.. облизалась на одну згадку МарГйка.
В ГаврилковГй головГ промайнула думка.
- ЗнаКте, що? та торба буде наша! - рГшив вГн.
- Еге, так тобГ дГд Г дасть: ти за торбу, а вГн тебе костуром! -
змагалась МарГйка.
- Не бГйсь! Зробимо так: ти, МарГйко, купиш за двоячку булку Г подаси
дГдовГ, а як дГд ховатиме ПП в торбу, ми вдвох з Дмитриком,- я з одного
боку, а вГн з другого, - черкнем ножем по мотузцГ... МарГйка вхопить торбу
та навтГкача, а ми за нею!.. Добре, Дмитрику?
- Еге, "добре"! А як дГд зверху костуром?
- Не бГйсь, не влучить! Гайда!
СлГпий дГд спГвав побожнГ пГснГ Г не чув свого лиха. ВГн, ховаючи в
торбу булку, обГцяв МарГйцГ "спасенГК душеньки", коли враз почув, що його
торба кудись сунеться, що ПП вже нема!
- Калавур! Грабують! - зарепетував дГд, але в одповГдь на його крик
залопотГли ноги втГкачГв,
А Гаврилко паюК вже здобич, причаПвшись з своПм гурточком за стосом
дров на жидГвському подвГр'П.
Дмитрик чув дитячим серцем, що так погано чинити, як вони чинять, але
боПться й натякнути про се, бо Гаврилко просвГтку не дав би, глузуючи.
Аж ось Г вечГр. Дмитрик знаК, що йому пора вже додому, але вГн боПться
з'явитися до матерГ без хлГба Г без грошей. Адже мати напевне картатимуть
його! Ся думка так гризе Дмитрика, що вГн звГряКться з нею МарГйцГ.
- Ночуй у нас! - рГшав МарГйка. - А завтра мати забуде, Г минеться тобГ
отак.
I Дмитрик уперше в життГ ночуК пГд чужою стрГхою, далеко вГд матерГ.
Другого дня знов Гграшки, смГхи, ласощГ. Але надвечГр Дмитрик помГчав,
що йому чогось мулько на серцГ. Так чогось кортить додому, до матерГ. Хай
вже й виб'ють його, аби бути вдома, аби почути голос неньчин. Дмитрик не
витримуК далГ, кидав своПх товаришГв Г бГжить додому. Йому хочеться
пригорнутися до матГнки, перепросити ПП, поцГлувати ту руку, що не раз
пестливо гладила його по головцГ. Та чи дома тепер матГнка, чи ще носять
воду? Он Где назустрГч та жГнка, що вони наймають у неП хату, вона, мабуть,
знаК...
- ТГтко, чи мамка вже дома, чи ще воду носять? - пГдбГгав до неП
Дмитрик.
ЖГнка стаК Г сумно хитав головою.
- ВГдносила вона вже своК, дитино!.. Вже бГльш не Г понесе! - з слГзьми
в очах каже жГнка.
Дмитрик не розумГв гаразд сих слГв, але його щось стискаК коло серця.
ВГн бачить сльози на очах у жГнки, Г неспокГй обхоплюК його.
- СирГтка ти нещасний!.. Вже твоя мати десь з богом бесГдуК...- ридав
раптом жГнка Г хоче приголубити Дмитрика.
Але Дмитрик випручуКться з обГймГв Г кидаКться далГ. ВГн усе зрозумГв,
Г страшна безнадГйнГсть обняла йому серце.
- МатГнко моя!.. - кричить вГн. - МатГнко!.. - Сльози течуть йому по
обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик бГжить все далГ Г нГчого
не бачить перед собою. ВГн давно вже загубив свого картузика, кГлька разГв
падав на слизькГй дорозГ, поли з рудоП юпки, мов крила, мають за ним вГд
прудкого бГгу, а вГн усе бГжить далГ та голосить:
- МатГнко моя!.. матГнко рГднесенька!..
Але що це? Чию це труну везуть на санях?
"Се мою мамку везуть ховати", - думав Дмитрик Г щосили пориваКться
наперед. ВГн не бачить, що за ним басують конГ, не чув, як кричать:
"стережись!" А конГ вже близько, ось вони дихають гарячою парою над
Дмитриковою головою, ось спинаються над ним, рвуться наперед, Г Дмитрик
зникав десь пГд кГнськими копитами...
Дмитрик лежить у лГкарнГ. Зламану ногу його взято в лещата; нога вже не так
болить, як перше, Г Дмитрик може пГдвестись на постелГ. ВГн розглядав
простору кГмнату, це ле"кать хворГ, дивиться на сестру-жалГбницю, що
зГгнулась над недужим, Г зупиняКться, врештГ, на своКму столиковГ. Там, межи
усякими пляшечками з лГками, червонГК колодочка з його козика. Ох, той
козик! ВГн нагадуК ДмитриковГ стГльки прикростей, стГльки смутку, що Дмитрик
не може дивитися на його.
"Може, мама Псти хотГли, як я купував козики... може, вони голоднГ й
померли, не дГждавшись хлГба... Не скажуть матГнка, не признаються, бо нема
вже Пх на свГтГ... Г нГкого в мене немаК... сирГтка я безрГдний... Та чи
вибачать менГ мамка за все, що я накоПв? - думаК Дмитрик, не втираючи
сльози, що скотилась йому на обличчя. То десь бог покарав мене: нащо було
обдурювати усГх, просячи для слабоП неньки? Нащо було казати, що я
сирГтка?.. От тепер бог Г дав так... А все той Гаврилко недобрий вГн
хлопець, вГн мене на все пГдводив... НГ, то я недобрий, що слухався
Гаврилка... Не вибачить менГ бог, не вибачить..."
I Дмитрик поглядаК в куток, де з чорних рам дивиться на його суворе
обличчя бога-батька, Г здаКться ДмитриковГ, що не варт вГн пробачення, що
нГхто не даруК йому вини його...
"Що зо мною буде? - турбують думки дитячу голову. - Де я подГнусь?..
Хто мене нагодув, хто зодягне мене, калГку непотрГбного?.. Знов
старцювати?.. НГ, не буду, не хочу й бачити того Гаврилка, що навчив мене
руку простягати... Буду щось робити, на хлГб заробляти, ДобрГ люди
поможуть... А де ж тГ добрГ люди? Њ! Я знаю, що К! Адже матГнка недурно
казали, що свГт не без добрих людей!.."
Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:37:53 GMT