Пантелеймон Кулiш. ПоезiП
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Њ, К - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Џ, П - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
РIДНЕ СЛОВО
Я на сторожi коло Пх
Поставлю слово.
Шевченко
Мовчки предки нашi в полi,
Мовчки спочивають,
Тiльки чорнiП могили
3 вiтром розмовляють.
Спочивають, дожидають
Праведного суду,
Що судити УкраПну
Рiдне слово буде.
Вже судили княжi вiча,
Панськi трибунали,
I перевертнi гетьмани
Ради радували.
Радували, - утiкала
Правда з того суду,
Багатились пiдмовлянням
На перелюб люду.
Радували, продавали
За маКтки волю,
Засiвали головами
Безголiв по полю.
Засiвали, насипали
Пам'ятнi могили,
В тих могилах рiдним трупом
Правду придушили.
А неправду поруч себе
За столом саджали,
Не вином, людськими слiзьми
Кубки iсповняли.
Ой пануйте ж, бенкетуйте,
Ми ждатимем суду.
Що судити УкраПну
Рiдне слово буде.
Рiдне слово, божа правдо!
Як мала дитина,
Тебе стала промовляти
Хирна УкраПна.
ПромовляК, - оживаК,
Згнiчений морозом
Непозичений у нiмця
УкраПнський розум.
Схаменуться, стрепенуться
Стуманiлi люде:
Рiдне слово, рiдний розум,
Рiдна й правда буде.
Без напастi завоюК
Города i села,
I над людьми зацарюК,
Приступна й весела.
I засвiтить серед хати
Свiтло благодатне,
I, як мати, буде дбати
Про сирiтство хатнК.
I ходитиме всевiда
3 хати до палати,
Щоб убогого сусiда
3 багачем з'Кднати.
Рiдна правдо, люба радо,
Тихому одрадо,
За Кдиность i братерство
Праведна наградо!
В дусi правiм будем вiчно
Об тобi молитись,
Духом правди з ворогами,
Поки духу, битись.
СТЕП ОПIВДНI
Спокойно небо голубое.
Никитин
Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самiтною стоПть.
Пiд сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем переливаКться-жахтить.
Гарячий вiтер хилить-нахиляК
Траву хвилясту стиха до землi,
I в прозирнiй золоченiй iмлi
Даль степова мов тоне-поринаК.
Понад травою стиха жар нiмий,
Переливаючись, пливе високо!
РозтоплюКться воздух осяйний,
Тiснить у грудях дух i слiпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина свiтоiскрява горить;
Над нею любо попiд небесами
Музика, мов срiбло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лiрник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
I звеселяК свiт шумно-широкий,
Спiваючи про волю та весну.
НiмуК степ: йому нi на що воля.
Се немовлятко сонне в сповитку:
Судилась велетню дрiмлива доля
На довгому байдужньому вiку.
Закутавсь у своП зеленi шати;
Пахущi мовчки нюхаК квiтки;
Над ним по вiтру носяться крилатi
Метелики, мов марево, легкi.
ДО КОБЗИ
Кругом тiснота i неволя,_
Народ закований мовчить..._
Шевченко
Кобзо, моя непорочна утiхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони менi стиха,
Голосом правди святоП дзвони,
Нашу тiсноту гiрку спом'яни.
Може, чиК ще не спiдлене серце
Важко заб'Кться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
Хто не здолiК озватись дiлами,
Хай обiзветься нiмими сльозами;
Ти ж своК слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.
Хай недовiрки твоП туманiють,
Хай вороги твоП з жалю нiмiють;
Ти рiдну сем'ю докупи ззивай.
Гей, хто на сум благородний багатий,
Сходьтеся мовчки до рiдноП хати,
Та посiдаймо по голих лавках,
Та посумуймо по мертвих братах.
Темно надворi, зоря не зорiК,
Вiтер холодний од пiвночi вiК,
Квилять вовки по степах-облогах.
Кобзо! ти наша одрада Кдина...
Поки iз мертвих воскресне ВкраПна,
Поки дождеться живоП весни,
Ти нам про нашу тiсноту дзвони.
Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко заб'Кться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
ЗАВОРОЖЕНА КРИНИЦЯ
Вертоград моей сестры...
Пушкин
У сестри моКП тихо
ПроцвiтаК сад в оградi.
Кинамон, моя утiха,
Нард, алое в любiм садi.
Там квiтки, як в божiм раю,
Що на Тигрi да Њвфратi,
Зорями в травi зоряють,
Тонуть-плавлють в ароматi.
Там гранати наливнiП,
Солодощiв дивних повнi...
Гудуть бджоли золотiП,
Мов з Едему тихi дзвони.
Серед саду-винограду
В кринах схована криниця...
Мойму серцю на вiдраду
Заворожена водиця.
Заворожена й заклята,
Щоб не знали люде ходу:
Бо призначено для брата
Чисту воду-прохолоду.
Вiтре тихий вiд заходу!
Вводи волю мого серця:
Повiнь чарами на воду,
Нехай ллКться, нехай ллКться.
Вiтре буйний аквiлоне!
Подми чарами, крилатий,
На тi нарди, кинамони,
Нехай каплють аромати.
ЗАСПIВ
Удосвiта встав я... темно ще надворi...
Де-не-де по хатах ясне свiтло сяК,
СяК ясне свiтло, як на небi зорi...
Дивуюсь, радiю, у серця питаю:
"Скажи, вiще серце, чи скоро свiт буде?"
"Ой скоро свiт буде,
Прокинуться люде,
У всяке вiконце
ЗасiяК сонце..."
Ой ударю ж зразу
У струни живiП:
Прокиньтесь, вставайте,
СтарiП й малiП!
Вiщуванням новим
Серце моК б'эться, -
Через край iз серця
Рiдне слово ллКться...
ПРАВЕДНЕ ПАНУВАННЊ
Голубко Музо! Годi сумовати
Да плакатись над слiпотою чернi,
Що золотом вцяцьковуК палати -
Од свiту правди сховища мiзернi.
Обiймемось та пiдемо в левади,
В поля, в луги, в гаП широкошумнi,
Чи не розвiКмо тяжкоП там досади
На узурпацiП, на захвати безумнi.
Глянь-подивись, який в нас "пишний город",
I скiльки в нiм окраси дорогоП!
Дихання нашого не труПть смород,
I деспот мислi не гнiте живоП.
Пiснями тут ми з богом розмовляКм,
Вселенна серцю нашому вiдкрита,
I областi ми ширшi осягаКм,
Нiж та бiдота, золотом окрита.
СВЯТИНЯ
Мовчки струни на бандурi
Я перебираю.
Заспiвав би я до тебе -
Голос замираК.
Не почуКш мого слова
Серцем молоденьким,-
Квiтчаною головою
Схилися до неньки.
"Пести мене, моя нене,
Як малу дитину,
Я твойого, нене, лона
Довiку не кину".
- "Ой покинеш, моя доню,
Далебi, покинеш,
У чужий край, в чужi люде
Пташкою полинеш.
Прийде, прийде, моя доню,
Такая година,
Що рiднiйша пеньки буде
Любая дружина".
I я чую тихi речi
Голоснiйше граю.
Я душею молодую
Красу обiймаю.
Ой бандуро, рiдна сестро,
ЗолотiП струни!
Вложи в неП моК серце,
ВисокiП думи.
Нехай Пй ввi снi присниться,
Що я чую й знаю,
Про що серцем одиноким
Господа благаю.
Нехай Пй ввi снi присниться
Мати УкраПна,
Наше горе, наша радiсть,
Надiя Кдина.
Святе слово - рiдна мати;
Њсть iще святиня
Вища, боговi милiйша -
Рiдная ВкраПна.
Зрозумiй, моК кохання,
Чистою душею,.
Що люблю я, чим живу я,-
Будеш ти моКю.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT