Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 ╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 ╞, ©  - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------



   Це тiльки з першого  погляду  Беймбет  Кунанба╨в  видасться  дикуном  i
вiдлюдьком,  але  досить  придивитись  до   нього   пильнiше,   спробувати
поговорити з ним, як побачиш, що цей лiтнiй казах, якому перейшло  вже  за
п'ятдесят, ╨  добродушна,  але  вельми  скривджена  в  життi  людина.  Так
скривджена, що й досi не може очуматись, дарма що  вiдтодi,  як  заподiяно
йому страшну кривду, минуло вже чотири роки. Легко сказати - чотири  роки,
а скiльки за цей час випало лиха на бiдолашного Беймбета! Скiльки довелось
йому зазнати поневiрянь, голоду, холоду, муки, куди тiльки не носило  його
скаламучене житейське море, мов безвiльну трiску, в якi снiги й морози  не
закидало Беймбета! Якби хтось сказав йому ранiш, що все це станеться з ним
насправдi, а не насниться  в  гарячковому  страшному  снi,  -  Беймбет  не
повiрив би. А ще ж треба  шiсть  рокiв  дожидати,  коли  вiн  знову  зможе
повернутись у свiй степовий аул, спати не на верхнiх нарах, а в  юртi,  на
кошмi, пасти конi, пити кумис, вiдкочовувати влiтку на свiжi пасовиська  в
гiрський район Алатау... Та й чи дiждеться того Беймбет,  чи  витрима╨  ще
шiсть рокiв, коли й протягом чотирьох у нього так надломилось здоров'я, що
Беймбета вивели з шахти як  непридатного  до  важко©  пiдземно©  роботи  й
поставили працювати на поверхнi - у вентиляцi©.
   Робота ця не важка, та, власне, й нiяко© роботи нема: виведуть Беймбета
разом з iншими  за  таборову  зону,  поставлять  бiля  шурфу,  через  який
скидають у шахту крiпильне дерево, й лишать його  пiд  нагляд  конво©ра  з
дудоргою[1] Бiля шурфу розкарячив чотири залiзнi ноги вентилятор, що  його
ма╨ пильнувати Беймбет: увiмкнути рубильник,  щоб  вентилятор  нагнiтав  у
шахту свiже повiтря, й коли-не-коли помацати залiзнi боки вентилятора - чи
не перегрiвся мотор. Якщо це взимку  чи  ранньо©  весни,  Беймбет  повинен
назбирати трiсок та всякого ломаччя, що лишилось од крiпильного дерева,  й
розвести багаття, бо треба грiтись конво©ровi й самому  собi.  Оце  й  уся
робота, а далi сиди й думай  невеселу  думу.  Беймбет  i  побалакав  би  з
конво©ром про те про се, але конво©ровi з ВОХРи не годиться  розмовляти  з
в'язнями, та, коли б той i переступив з нудьги  через  заборону,.  Беймбет
однаково не змiг би з ним розговоритись. На завадi стала б росiйська мова,
котру Беймбет, людина з  глухого  вiддаленого  аулу,  зовсiм  не  знав  до
ув'язнення, а опинившись у таборi, вiдчув себе застарим, щоб вивчити ©© до
пуття.
   Певна  рiч,  за  чотири  роки  Беймбет  навчився  сяк-так  висловлювати
по-росiйському  сво©  бажання,  й  у  нього  утворився   невеликий   запас
росiйських слiв, але якi ж цi слова, пiдхопленi з таборового, оточення,  -
непевнi, ба навiть небезпечнi!
   Занедужав якось  Беймбет  -  кололо  в  боцi  й  судомило  ногу.  Ледве
дошкандибав до медпункту,  де,  дочекавшись  з  бiдою  сво╨©  черги,  каже
лiкарцi:
   - У боцi менi дуже х...
   Лiкарку аж пересмикнуло всю вiд такого непристойного слова, та ще з уст
лiтнього казаха.
   - Це що таке, Кунанба╨в? Як ти  смi╨ш  так  висловлюватись?  Я  тебе  й
слухати не хочу!
   Не  вiрить,  мабуть,  лiкарка  Беймбетовi,  дума╨,  що  вiн  з   якоюсь
мастиркою[2] прийшов, щоб закосити[3] звiльнення.  Але,  якщо  лiкарка  не
звiльнить Беймбета вiд роботи, як йому працювати в шахтi, коли  вiн  ледве
на ногах сто©ть? I Беймбет став благати:
   - Полiно Сергi©вно! Я не косарик[4], нi, косити не треба, недобре це. Я
правду  кажу:  менi  джуда  джаман![5]  -  вихопилося  в  нього  з   одчаю
по-казахському, але похопився,  що  лiкарка  не  зрозумi╨  його,  й  знову
повторив непристойне росiйське слово.
   Сама засуджена за щось на десять рокiв, лiкарка Старов╨рова не  терпiла
цинiчно© таборово© лайки й була б прогнала Беймбета, якби  позад  нього  в
черзi не стояв колишнiй  адвокат  Гостицький,  що,  посмiхаючись,  пояснив
лiкарцi:
   - Та вiн же iнакше й не може сказати, Полiно Сергi©вно. Це невинне дитя
природи  трохи  вже  перевиховалось  у  виправних  таборах,  i  ось  ма╨те
наслiдки...
   Лiкарка, все ще сердито  поглядаючi©  на  Беймбета,  натерла  йому  бiк
якоюсь мастю, записала на звiльнення вiд роботи, але  наостанку  насварила
ще раз:
   - Дивись менi, Кунанба╨в, щоб я вiд тебе бiльше такого не чула!
   От i говори пiсля цього по-росiйському, де раз у раз можеш  ускочити  в
халепу через якесь нiби звичайне, а насправдi дуже пiдступне слово! Надто,
коли говориш з начальниками. ╙дине тiльки й  ╨  в  росiян  певне  слово  -
"давай". Його й начальство раз у раз каже: "давай  на  допит",  "давай  на
етап", "давай на роботу"; i  навiть  коли  в'язневi  випада╨  зрiдка  щось
при╨мне, однаково - давай: "давай у лазню", "давай одержуй  посилку".  Цим
словом i користу╨ться Беймбет у всяких житт╨вих випадках - чи то просить у
©дальнi свою порцiю баланди, добродушно кажучи:
   "Давай-давай-давай",  чи  коли  конво©р  бiля  шурфу  накаже  розвести,
багаття короткими "давай вогонь", Беймбет  i  тодi  вiдповiда╨  погiдливо:
"Давай-давай-давай", хоч конво©р пiсля цього  пiдозрiло  скошу╨  на  нього
очi: чи не кепку╨ з нього ця азiатська контра?..
   Ось тому й  мовчить  здебiльшого  Беймбет.  Залiзе  в  барацi  на  свою
верхотуру - верхнi нари, куди загнали його спритнiшi молодшi в'язнi,  сяде
на розстеленому старому бушлатi по-турецькому й дума╨.
   I досi в пам'ятi йому та нiч, коли в аул при©хали по Беймбета на машинi
росiянин у цивiльному й казах у кожушку й з наганом при боцi.  Перевернули
шкереберть усе в юртi, чогось шукаючи, й,  нiчого  не  знайшовши,  повезли
Беймбета спочатку в Джамбул, а далi в Алма-Ату.
   Ще ранiш,  так  само  вночi,  забрали  в  аулi  вчителя  й  колгоспного
зоотехнiка, i люди не знали, що й думати. Що ж воно тепер  кажуть  в  аулi
про Беймбета, котрого всi знали як доброго, лагiдного чоловiка, що  нiкому
не завдав нiяко© шкоди, нiколи нiкого не  образив?  Сказати  б,  помилково
забрали його, припускаючи, що Беймбет щось украв або перехову╨  чуже,  так
нi ж - нiчого чужого в  Беймбета  не  знайшли,  лиш  узяли  давню-предавню
газету, в яку жiнка загортала колись хустину, куплену на базарi в Джамбулi
для маленько© ╨дино© доньки: коли пiдросте й стане дiвкою на виданнi, тодi
й носитиме, а поки що хай лежить у скринi.
   Незрозумiле було, чому взяли не хустину,  що  коштувала  таки  добрячих
грошей, а - газету, нiкому не потрiбний папiр, що його  досить  у  всякого
начальника? Та чи не в тому газетному паперi й та©лася та  лиха  сила,  що
призвела Беймбета до його дальших поневiрянь? Не раз на допитах в Алма-Атi
слiдчий-росiянин потрясав тою газетою й гримав з огидою на  Беймбета:  "Ах
ты ж, левосерый конный милиционер!"
   Що таке "левосерьiй" - Беймбет i досi не розгадав  -  занадто-бо  мудре
росiйське слово, але чому слiдчий закидав йому службу в мiлiцi©, та ще  до
того ж у кiннiй, - Беймбет не мiг зiйти з дива. Та  й  хiба  за  службу  у
мiлiцi© карають?
   Нi в тюрмi, нi на етапах, нi в таборi  Беймбет  ще  нi  разу  не  бачив
колишнього мiлiцiонера. Всяких людей доводилось йому зустрiчати по цей бiк
життя - колгоспникiв, робiтникiв, учених, навiть з  начальства  попадались
часом в'язнi, але мiлiцiонера - жодного. В аулi, де жив  Беймбет,  взагалi
не було мiлiцi©, у Джамбулi, куди зрiдка при©здив на базар  Беймбет,  йому
траплялося бачити мiлiцiонерiв,  але  вiн  завжди  бокував  вiд  озбро╨них
людей. Дiла до них у Беймбета не було, а випадково  з  ними  зiткатися  не
слiд: за тими, що мають шаблю й наган, стоять право й сила, i  лiпше  бути
вiд них подалi.
   I все ж слiдчий вважав його за кiнного мiлiцiонера...
   Беймбет таки побачив учителя з ©хнього аулу. В Алма-Атi на  звiднi,  де
©х звели вдвох, щоб вони призналися  в  сво©х  злочинах,  викриваючи  один
одного.
   Учитель, змарнiлий,  блiдий,  видно,  чимсь  дуже  наляканий,  говорячи
по-росiйському,  стверджував,  що  вiн   сам   i   Кунанба╨в   таки   були
"левосерыми". Хоч як напружував думку Беймбет, але так i не  мiг  збагнути
значення того загадкового росiйського слова й тiльки знай торочив, що  вiн
нi в кiннiй, нi в пiшiй мiлiцi© нiколи не служив... Розпитати вчителя  про
"левосерого" Беймбетовi  не  вдалося,  бо  ©х  швидко  розвели  по  рiзних
камерах. Звели ©х ще раз усiх трьох - Беймбета, вчителя й зоотехнiка -  на
судi, але там розмовляти пiдсудним мiж собою  не  дозволялося,  й  Беймбет
нiчого не мiг  розпитати  в  учителя.  На  судi  вчитель,  хоч  i  говорив
по-росiйському, та Беймбет зрозумiв, що вiн визнав себе  за  "левосерого",
зоотехнiк щось заперечував, а Беймбет був нi в тих нi в сих, проте  це  не
допомогло нiкому з них, i суд одважив  кожному  по  десять  рокiв  далеких
таборiв.
   Хто зна, може, вчитель i справдi був якимось "левосерым", - вiн чоловiк
учений, знав не тiльки арабське письмо, але й росiйське, i  Беймбетовi  до
нього не рiвнятись. Але чого Беймбета приплели до цi╨© дивно© iсторi©?  Не
iнакше як хтось щось набрехав на Беймбета.  Але  -  для  чого?  Хто?  Адже
Беймбет нi з ким не сварився, нiкому не заподiяв шкоди...
   I знову - думки, гадки, припущення, вiд яких тiльки болить голова,  але
так нi до чого й не додума╨шся.
   Особливо напосiдають на Беймбета думки й  спогади  навеснi,  коли  й  у
Букачачi почина╨ пригрiвати ясне  сонечко  й  навiть  у  дворi  таборового
пункту крiзь затоптану багатьма ногами землю пробива╨ться зелена травичка.
В такi днi Беймбет не витриму╨ сво╨© вимушено© самотностi й злiза╨ з сво╨©
верхотури, пiдходить  до  колишнього  колгоспного  рахiвника  вiдкiлясь  з
Укра©ни, Бондаренка, й сiда╨ поряд нього на нарах.
   Трохи помовчавши, Беймбет глибоко зiтха╨ й каже:
   - Ех, Бондаренку, якби ти бачив, як у нас  у  цю  пору  росте  трава  в
степу, а степом iде один верблюд, а за ним другий,  третiй,  четвертий,  а
збоку бiжить маленьке верблюденя й скубе зелену травичку, -  ти  б  плакав
великою сльозою!..
   Бондаренко не глузу╨ з Беймбета, не проганя╨ його, як iншi, вiн  тiльки
мовчки хита╨ головою на знак  згоди  й  пише  далi,  пiдклавши  пiд  папiр
диктову дощечку собi на колiна. Пише вiн у вiльний вiд роботи  час  скарги
в'язням i на тому трохи заробля╨  грошима  або  продуктами  з  посилок.  У
барацi ╨ ще один чоловiк, що пише людям  скарги,  -  це  колишнiй  адвокат
Гостицький,  що  зна╨ться  на  законах  i  ма╨  навiть  маленьку  книжечку
Кримiнального кодексу. Але хоч як переконливо пише  Гостицький,  доводячи,
що  слiдство  й  суд  пiдiйшли  до  справи  обвинуваченого  однобоко,   не
врахували, мовляв, того й того, а до того ж ще  й  порушили  якусь  статтю
Кримiнально-процесуального кодексу, вiдповiдь на його скарги одна й та  ж:
пiдстав для перегляду справи  нема.  Навiть  самому  собi,  незважаючи  на
неодноразовi скарги, вiн не може добитись бодай зменшення строку. Через те
Гостицький мало  популярний  як  скаржнийк,  i  до  нього  звертаються  по
допомогу або новаки  в  таборi,  або  велемудрi  iнтелiгенти,  яких  густо
згребла останнiм часом у табори ╨жовська мiтла.
   Зате  Бондаренко  зажив  серед  в'язнiв  велико©  популярностi   сво©ми
скаргами, й до  нього  звертаються  навiть  iз  iнших  таборових  пунктiв,
обiцяючи за  написання  скарги  добру  винагороду.  Пише  вiн  без  усяких
юридичних дефiнiцiй, не посилаючись нi на статтi Кримiнального кодексу, нi
на урядовi постанови,  а  просто:  "Мене  тяжко  били  на  слiдствi,  i  я
наговорив на себе чортзна-що. А насправдi я не  такий,  а  он  який".  Тут
Бондаренко коротко виклада╨ бiографiю засудженого  й  наприкiнцi  звичайно
пише: "I де це в радянському законi  сказано,  що  людей  можна  мучити  й
змушувати ©х казати на себе неправду? Це ж не старий режим!.."
   Дехто побоювався, як би такi гострi вислови не призвели до  бiди  й  на
того,  хто  скаржиться,  не  впала  з  Москви  ще  бiльша  кара,  але   чи
Бондаренкова  немудрована  писанина   розчулювала   когось   у   Верховнiй
прокуратурi та у Верховному судi, чи просто в  Бондаренка  була  легка  на
скарги рука, - не раз уже бувало, що людинi  зменшували  строк,  а  одного
разу навiть зовсiм  випустили  на  волю  в'язня,  що  мав  за  плечима  аж
п'ятнадцять рокiв далеких таборiв.
   От якби написав Бондаренко й Беймбетовi скаргу - може б, i його  швидше
пустили в рiдний аул! Така думка не раз уже  западала  Беймбетозi,  вiн  i
сьогоднi пiдсiв до Бондаренка не тiльки для того, щоб подiлитись спогадами
про весняний казахський степ, а й з практичною метою - попросити  написати
йому скаргу. Але як до цього пiдiйти? Адже за  написання  скарги  годиться
вiддячити, але що може дати Беймбет, коли  в  нього  нема  нi  грошей,  нi
посилок вiн не одержу╨?
   Вiдколи забрали Беймбета з аулу вночi, i слiду вiд нього  не  лишилось.
Нi жiнка з донькою не знають, куди вiн подiвся, нi Беймбет не  уявля╨,  чи
вони ще живi, що роблять, з чого хлiб ©дять... Хоч би хтось iз  Казахстану
тут був, то, може, Беймбет i довiдався б  щось  про  рiдню,  але  на  весь
таборовий пункт вiн тiльки один казах. Усi iншi - з рiзних кра©в, про  якi
Беймбет i не чув ранiш у сво╨му аулi. Багато було казахiв у алма-атинськiй
казармi, чимало ©хало ©х з ним степами, та всiх ©х  розтрусило  на  довгiй
дорозi, що тривала мало не мiсяць, i  в  Букачачу  привезли  з  Казахстану
тiльки одного Беймбета.
   Але скаргу конче треба писати - може ж, i на Беймбета  зглянеться  якщо
не аллах на небi, то прокурор  у  Москвi.  I  Беймбет  нарештi  зважу╨ться
просити:
   - Слухай, Бондаренку, давай пиши скарга. Скiльки скажеш,  стiльки  буду
давай тобi балик i горбушка.
   Баликом Беймбет назива╨ по-казахському шматочок  солоно©  риби-горбушi,
що дають в'язням на обiд, а горбушкою в'язнi звуть хлiбну пайку.  Не  така
вже це й знадна плата, бо й "горбушка" в Беймбета - не шахтарська тепер, а
поверхнева,  важить  якихось  там  шiстсот  грамiв,  i,   хоч   Беймбетовi
доведеться жити якийсь час надголодь, але це йому не первина - аби  тiльки
погодився взяти таку плату великий майстер у справах скарг Бондаренко.
   - Скаргу, кажеш? - пита╨ замислено Бондаренко, чухаючи потилицю.
   - Скарга, скарга! - збадьорiшав Беймбет, що дiло нiби  йде  на  лад.  -
Давай пиши! Балик, горбушка тобi - скiльки скажеш.
   Бондаренко ще подумав, зiтхнув i погодився. Що ж - у  таборовiй  житусi
знадобиться й зайвий хлiб з горбушкою...
   Через кiлька днiв Бондаренко покликав до себе на нари Беймбета й  почав
розпитувати:
   - Ну, так кажи, що саме тобi шили[6], щоб я знав, як писати.
   Бондаренко поклав на  колiна  диктову  дощечку  з  вирваною  iз  зошита
сторiнкою i взяв олiвця.
   - Слiдчий шив -  мiлiцiю.  Казав:  "Ти,  Кунанба╨в,  "левосернй  конный
милиционер", а я нi в кiннiй, цi в пiшiй мiлiцi© не служив. Неправду казав
слiдчий...
   - Стривай, стривай, - спиня╨ Беймбета Бондаренко, який нiчого  не  може
второпати. - Який "конный милиционер"? А що таке "левосерый"?
   - Слiдчий так казав, так писав; суд казав - "левосерый",  десять  рокiв
давав... - розводить руками Беймбет i знову повторю╨: - Я нi в кiннiй,  нi
в пiшiй мiлiцi© не служив.
   Бачачи, що з уст Кунанба╨ва нiчого не добереш, Бондаренко каже:
   - Доведеться до трудила[7] йти - розпитати про твою справу, бо щось  ти
не так кажеш.
   - Усе так, усе так! "Левосерый конный милиционер", а я нi в кiннiй,  нi
в пiшiй... - запевня╨ Беймбет, i Бондаренко вiрить  йому,  але  вiд  цього
густий туман у загадковiй справi,  що  зацiкавила  вже  й  Бондаренка,  не
розвiю╨ться.
   Увечерi вiн  пiшов  до  завурче  спитати,  за  якою  статтею  засуджено
Беймбета.
   Завурче дiстав iз шафи формуляр з/к Кунанба╨ва й каже:
   - Стаття  58,  пункти  10  i  11,  цебто  контрреволюцiйна  агiтацiя  й
контрреволюцiйна органiзацiя, до того ж ще й 5 рокiв  по  рогах[8].  А  що
таке?
   Бондаренко  розповiв  про  незрозумiлого  "конного  милиционера",   але
завурче зневажливо махнув рукою:
   - Бреше падло! Звик морочити слiдчим голову, то й тут темнить[9].
   Не добившись нiчого в завурче, Бондаренко,  якого  став  доймати  запал
слiдопита, звернувся до Гостицького, хоч звичайно уникав радитися з ним  у
юридичних справах.
   - "Конный милиционер"? - стенув плечима Гостицький, одягаючись на нiчну
змiну. - Може, вилаяв якогось мiлiцiонера або дав  чи  не  дав  хабара?  -
висловив здогад Гостицький, i Бондаренко побiг одразу питати Беймбета:
   - Кунанба╨в! А може, ти вилаяв якогось  кiнного  мiлiцiонера?  Пригадай
добре.
   - Нiколи й не говорив нi з яким мiлiцiонером.
   - Може, калим давав?
   - Калим джок[10] - _вiдповiв  по-казахському  Беймбет,  почувши  з  уст
Бондаренка рiдне слово "калим".
   Так i не з'ясувавши нiчого, Бондаренко поспiшив i сам на  нiчну  змiну,
щоб дорогою до шахти поговорити ще з Гостицьким.
   - Менi зда╨ться, суть не в "мiлiцiонерi", а в чомусь iншому.  Може,  це
був  якийсь  вигук,  що  його  часто  чув  Кунанба╨в  вiд  слiдчого,   але
розтлумачив по-сво╨му, - промовив замислено Гостицький i додав: -  Але  це
належить не стiльки до сфери юстицi©, скiльки до звичайних кросвордiв, а я
не мастак ©х розгадувати.
   Проте наступного ранку Гостицький, повернувшись з роботи й, видно,  сам
зацiкавившись цi╨ю юридичною крутиголовкою, пiдiйшов до Бондаренка:
   - А чи не означа╨ цей "конный милиционер" - контрреволюцiонера?
   Вони обидва пiдiйшли до Беймбета й Бондаренко нетерпляче спитав:
   - А може, слiдчий казав тобi, Кунанба╨в: "контрреволюцiонер"?
   - А так, так! Сказав: "конный милиционер", - ствердив Беймбет.
   - Ну, ось бачите! - розвiв руками, посмiхаючись, Гостицький. - А  тепер
треба розшифрувати "левосерого".
   Але "левосерый" нiяк не пiддавався тлумаченню. Хоч як прикидали його  i
Гостицький, i  Бондаренко,  але  нiчого  з  того  не  виходило.  Збивав  з
пантелику невиразний колiр - сiрий,  що  складав  основу  iнкримiнацiйного
прикметника. Усякий iнший колiр ще можна було зрозумiти: червоний  -  щось
революцiйне, чорний -  йдеться  про  анархiзм,  навiть  зелений  -  чимось
зв'язаний з iсламiзмом, але - сiрий? Та ще до того ж - лiвосiрий?..
   - Нiчого не доберу в цiй нiсенiтницi! - стенув плечима Гостицький i вже
хотiв був iти, але спинився й порадив Бондаренковi: - А  ви  спитайте  про
"левосерого" нашого вихователя Д╨лова...
   - А що може сказати цей  зледачiлий  придурок[11]  -  здивувався  такiй
несерйознiй  пропозицi©  вiд  серйозно©  людини,  за   яку   всi   вважали
Гостицького, Бондаренко.
   - Не кажiть, не кажiть так, - заперечив Гостицький. - По-перше, Д╨лов -
колишнiй оперативник органiв, тiльки прокрався й одхопив за це десятку. Не
виключена  можливiсть,  що  вiн  зна╨  секрети  специфiчно©  термiнологi©.
По-друге, вiн, зда╨ться, працював якийсь час у Казахстанi.
   I все  ж  Бондаренко  мало  сподiвався  на  придатнiсть  Д╨лова  в  цiй
загадковiй справi, але iншо© ради не було, i хоч-не-хоч вiн  пiшов  шукати
Д╨лова.
   Знайти вихователя Д╨лова в таборовому пунктi - було не легке дiло.
   Засуджений за побутовий злочин, Д╨лов належав до привiлейовано© частини
в'язнiв i не був зв'язаний нi  з  мiсцем  роботи,  нi  з  якимись  певними
обов'язками. На цьому таборовому пунктi,  де  зосередженi  були  полiтичнi
злочинцi, вiн  почував  себе  у  ворожому  оточеннi.  Знаючи  наперед,  що
перевиховати цих людей, якi вважають себе за невинно засуджених,  однаково
не можна, вихователь Д╨лов обмежив свою дiяльнiсть  роздаванням  газет  та
листiв  i  неодмiнною  присутнiстю  на  розводах  i  перевiрках.  Порядком
виховного нагляду вiн частенько заходив до хлiборiза й на кухню i  виходив
вiдтiля ситий i задоволений. Таке дозвiльне життя  призвело  до  того,  що
Д╨лов сам став подумувати про потребу якось  активiзуватись.  Надто  пiсля
того, як хтось на дверях його комiрчини написав  олiвцем:  "У  Д╨лова  нет
д╨лов". Це, безперечно, була явна  контрреволюцiя,  i  не  завадило  б  на
автора напису створити нове таборове дiло, але як ти  його  знайдеш  серед
маси потайних людей?
   А втiм, може, саме це й спричинилось  до  того,  що  Д╨лов  зацiкавився
Беймбетом та його справою.
   - Пункт десятий i одинадцятий? - перепитав вiн Бондаренка. - Але й якiй
же органiзацi© вiн мiг бути? Вони пiшли вдвох допитувати Беймбета.
   - Ти в Алаш-Ордi[12] був? -  суворо  спитав  Д╨лов,  але  _простодушний
Беймбет заперечливо захитав головою:
   - Нi в Алага-Орда, нi в Кзил-Орда[13] нiколи не бував. Тiльки в Джамбул
на базар ©здив.
   - Значить, Алаш-Орда вiдпада╨, - промовив, роздумуючи, Д╨лов.  -  А  ти
есером  не  був  часом?  -  спитав  вiн  пiдозрiло   й   пошепки   пояснив
Бондаренковi: - У Казахстанi траплялись з  таким  обвинуваченням,  але  то
були здебiльшого росiяни...
   - Сером? - здивовано перепитав Беймбет i приклав _долоню до  вуха,  щоб
краще розчути дивне слово. - Сером не був.  Колгоспником  був,  пас  конi,
вiвцi...
   - А може, ти - "левый эсэр"? - допитливо прищулив око Д╨лов, i  Беймбет
одразу закивав головою:
   - Так, так, слiдчий казав: "Ты левосерый конный милиционер", а я  нi  в
кiннiй, нi в пiшiй...
   -  Ну,   тепер   усе   ясно   -   йому   сказано:   "Ты   левый   эсэр,
контрреволюционер", - закiнчив консультацiю Д╨лов  i  пiшов  iз  барака  в
сво©х виховательських справах до хлiборiза.
   - Мнда,  полiтик!..  -  саркастично  процiдив  Гостицький,  що  здалека
спостерiгав сцену допиту, а Бондаренко, задоволений, що нарештi  з'ясовано
провину Кунанба╨ва, сiв з ним поряд на нарах писати скаргу.
   - Давай-давай! - радiсно потира╨ долонi Беймбет, щасливий,  що  i  йому
напишуть скаргу. - Так i  пиши:  нi  в  кiннiй,  нi  в  пiшiй  мiлiцi©  не
служив...


   [1] Дудорга_ (кримiн. жаргон) - рушниця, гвинтiвка.
   [2] Мастирка_ (кримiн. жаргон) - штучна рана чи  пухлина,  щоб  дiстати
звiльнення вiд роботи.
   [3]  Закосити_  (кримiн.  жаргон)  -  незаконно,   симулюючи,   дiстати
звiльнення вiд роботи.
   [4] Косарик_ (кримiн. жаргон) - симулянт.
   [5] Джуда джаман_ (казах.) - дуже погано.
   [6] Шити_ (кримiн. жаргон) - обвинувачувати в тiй провинi, яко© нема.
   [7] Трудило_ (кримiн. жаргон), офiцiйно - завурче.
   [8] По рогах_ (кримiн. жаргон) - поразка в правах пiсля вiдбуття кари.
   [9] Темнити_ (кримiн. жаргон) - плутати, пантеличити, казати  про  щось
не так, як воно було насправдi.
   [10] Калим джок_ (казах.) - не було калиму чи яко©сь виплати.
   [11]  Придурок_  (кримiн.   жаргон)   -   в'язень,   що   перебува╨   в
привiлейованому становищi й не  працю╨  фiзично,  належачи  до  таборового
начальства.
   [12] Алаш-Орда_  (казах.)  -  ╨дина  нацiоналiстична,  контрреволюцiйна
партiя в Казахстанi за перших рокiв революцi©.
   [13] Кзил-Орда - _обласне мiсто в Казахстанi.

Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT
Оцените этот текст: