рватися в блакить i про ©© трагедi©; вiн оповiдав про вiдважних лiтунiв усiх часiв i про геро©в сучасностi - вiн оповiдав буденнi, простi, але захоплюючi сво╨ю простотою речi. I вiн оповiдав про машину - оповiдав про не©, як про живу iстоту, - любовно й з великим пi╨тетом, називаючи всi ©© шрубики й гвинтикй, про ©© хороби й примхи, про й життя - так, про життя, цiкаве й захоплююче, починаючи вiд лабораторi© (вiд народження) й до трагiчно© аварi© (до смертi). Безодня любовi в цiй людинi до матерiальних, неодухотворених речей дивувала Андрiя. I вiн зрозумiв, що для цього лiтуна не iснувало неодухотворених речей, - всi вони були для нього одухотворенi силою людського генiя й людсько© волi. I так само вражала в цьому суворому вiйськовому лiтуновi душа романтика й естета. Незрозумiлим було, навiщо цю людину посаджено до тюрми. Мабуть, для того, щоб вона тужила за сонцем, за простором, за летом, за прекрасним свiтом i за прекрасною в сво©й природi людською душею друзiв i товаришiв. Нi, його посадили для того, щоб вiн бiльше вже не лiтав, щоб знищити, бо занадто вже вiн великий романтик i занадто вже порива╨ться вгору. Вiн нiби сидить в справi Блюхера, пiд командою якого в ОКДВА служив на Далекому Сходi, а опинився тут, бо його привезено з-над Тихого океану до мiсця народження - вiн сам харкiв'янин. В години, коли вiн не оповiдав i нiчого не робив, Шклярук цiлими годинами простоював бiля вiкна, дивлячись вгору на манюсiньку латочку часом синього, часом захмареного неба, яке було видно поверх високого щитка, так, нiби хотiв туди вилетiти. А коли в камерi спiвали оту "Сижу за решеткой темницы сьiрой", Шклярук лягав на сво╨ мiсце на пiдлогу i, заклавши руки за голову, мовчки дивився в стелю - слухав пiсню про орла, що кличе в'язня вилетiти геть i податися туди, де нема╨ нiкого, де гуля╨ лише вiтер свободний i гордий орел. I нiхто, мабуть, тi╨© пiснi не мiг до кiнця так зрозумiти, як вiн, хiба ще Андрiй та штурман, якi теж лiтали в зенiтi й плавали над великими безодням. Справа Шклярука була безнадiйна - вiн "розколовся" (надмiрною для тонко© душi естета була проба) i тепер чекав трибуналу. I багато ще було надзвичайних людей в цiй камерi. Ба, всi люди тут були по-сво╨му надзвичайнi, й про кожного з них можна багато, дуже багато сказати. Кожен з 340 був чимсь оригiнальний, i щоб ©х усiх охарактеризувати, треба написати окрему велику книгу. Починаючи вiд токаря з ХТЗ та агронома з колгоспу й кiнчаючи високим iнженером та професором Марксо-ленiнського Iнституту - всi вони були вартi окремо© уваги. "Дiла" ж у них були найрiзноманiтнiшi i часом найфантастичнiшi, а часом надто вже безглуздi й смiшнi. Тут були тi, що сидiли за велику "диверсiю" й "за галошi" (насмiлилися десь сказати, що в крамницях сов╨тських браку╨ галош), за те, що були колись за кордоном, i за те, що не були за кордоном, за те, що збудували не так завод, i за те, що той завод слiдчому здумалось "зiрвати". За те, що в колгоспi чомусь здохла стара кобила, i за те, що чомусь помер пiсля пиятики начальник полiтвiддiлу МТС. За свастику, намальовану на вчителевому черевиковi, й за криво намальованi вуса "вождя" на мистецькiм панно; за те, що назвав життя "собачим", i за те, що назвав цибулю "сов╨тським салом". За те, що не був у червонiй армi© пiд час революцi©, й за те, що в нiй був саме пiд час революцi©; за те, що не був у партi©, й за те, що якраз був у партi©. За те, зрештою, що нещасливим уродився й що такий випав жереб. В багатьох районах РВ НКВД дiстали плани (все бо в цiй кра©нi плановане) - плани лiквiдацi© "ворогiв народу" - ©м доведено план "до району", а вони вже довели його "до двору", бо мусили вибирати: або виконати план "боротьбi з ворогами народу", або не виконати того плану й сiсти самим, як сiдали всi за невиконання будь-якого плану. Виконуючи план, начальники на мiсцях хапали всiх, на кому спинялася ©хня увага, й план таки виконували. А тепер же ще план треба перевиконати, та не як-небудь, а по-стахановськи - на двiстi процентiв. I попливли "вороги народу" в тюрми рiкою. Велике дiло план i велике дiло - "кампанiя реконструкцi© людини", а ще бiльше дiло - кампанiя "очистки тила" вiд прямих i потенцiйних ворогiв режиму. Хiба масштаб i глибина цi╨© кампанi© арештiв не ╨ доказом масштабiв невiри правлячо© верхiвки в лояльнiсть i вiрнiсть сво©х громадян?! А оскiльки дiя виклика╨ протидiю, то чим бiльше розгорта╨ться кампанiя лiквiдацi© "ворогiв народу", тим бiльше тих ворогiв ста╨. Бо не може ж мати заарештованого й знищеного сина стати другом системи! Або брат за брата! I таким чином брила, котячись з гори Безглуздя, ста╨ все бiльшою, ситуацiя ста╨ все безнадiйнiшою, все йде до iдiотизму, до самозаперечення. А машина працю╨. А десь за мурами принишкли великi мiльйони й чекають сво╨© черги, отi самi, що про них слiдчий казав Андрi╨вi - "у нас людей хватiт!" Але склада╨ться вражiння, що ©х таки не "хватiт", якщо так iтиме. Темп арештiв обiгнав темп ведення "дiл". Створився залом. При всiй напрузi "дiла" в'язнiв все-таки тягнуться повiльно. Бо не вистача╨ слiдчих, хоч управлiння (Харкiвське, як i сила-силенна iнших) працю╨ безперебiйно. Але все-таки справи посуваються дуже мляво. Особливо, коли люди упертi. I тому, наростаючи, лавина арештантiв розпира╨ мури тюремнi, загрожуючи ©х розсадити. Деякi "щасливi" пройшли вже по кiлька разiв "конвей╨р", а деякi сидять по два роки й не бачили слiдчого у вiчi. Загубились. Був випадок, коли один поцiкавився, коли вже нарештi його викличуть, i тюремна адмiнiстрацiя не могла нiяк взнати, до кого ж вiн належить, до якого слiдчого та по якiй справi. Отак упiймали людину, вкинули б будку, як гицель пса, та й забули. I почали ту справу виясняти по всiх iнстанцiях, а в найнижчiй iнстанцi© - в райвiддiлi того району, звiдки людину взято, - начальник змiнився, i справа заплуталася безнадiйно. Але звiльняти людину нiхто й не думав. Де там! Коли ти вже сюди потрапив, то вийти звiдси ти не мусиш! Таке правило цi╨© iнституцi©. Що ж до "дiла", то - "Була б людина, а дiло знайдеться!" - це з скрижалi заповiдей цi╨© установи. То нiчого, що людина сидить два роки без виклику. Не бiда. З концтабором чи з кулею вона все одно не розминеться. Непереможна, залiзна дiалектика! В цiй камерi Андрiй взнав про iснування щонайменше мiльйона контрреволюцiйних органiзацiй в СССР, крiм тих, що були вже йому вiдомi. Просто дивно, як та сов╨тська влада досi трималася й на чiм вона трималася! А органiзацi© були такi, що однi╨© б вистачило ту владу повалити й розвiяти на порох. Скажiмо - органiзацiя колишнiх червоних партизанiв, яка нарахову╨ сотнi тисяч жахливих "терористiв, повстанцiв i диверсантiв, пiдтримуваних iдейно всiм фашистiвським i капiталiстичним свiтом". А ще ж органiзацiя РОВС (руський офiцерський союз). А зо двi сотнi укра©нських "страшних повстанських i терористичних органiзацiй!" А органiзацiя шпигунiв! А терористична органiзацiя спортовцiв яка "очолювала й використовувала в контрреволюцiйних цiлях всi маси спортовцiв Укра©ни й СССР". А це ж грубi мiльйони найздоровiших та ще й добре наспортованих людей! А органiзацiя мисливцiв i рибалок, якi, кожному вiдомо, всi навiть вдають рушницi й по кiлограму пороху та шроту завжди про запас. А органiзацiя комскладу РККА! А органiзацiя вчителiв! А органiзацiя прокурорiв! А органiзацiя залiзничникiв Укра©ни пiд проводом Малiя!? А органiзацiя студентiв! А органiзацiя iнженерiв? А органiзацiя письменникiв! А органiзацiя митцiв! А органiзацi© вiрмен, персiв, нiмцiв, туркiв, корейцiв, молдаван i циган... А, нарештi, органiзацi© вегетарiанцiв та взагалi безлiч органiзацiй усiх незадоволених з нестачi галош та цибулi. Абсурд? Абсурд. Але все це ╨, i на все це понаписуванi й навiть "щиросердно" попiдписуванi безлiч протоколiв, i за все це люди ось так сидять i чекають смертно© кари або каторги. Коли ж до того додати iснування справжнiх петлюрiвцiв, хвильовистiв, шумскiстiв, троцькiстiв, дашнакiв, бухарiнцiв, правих, лiвих i перпендикулярних "уклонiстiв", сiонiстiв, соратникiв Тухачевського тощо, тощо, то просто дивно, як та сов╨тська влада все-таки трима╨ться. Це належить до найбiльших чудес свiту. Це не сьоме вже, а восьме чудо свiту. Сьомим чудом ╨ цей ось корпус, що сто©ть i не розсипа╨ться, хоч в його черевi товчеться зразу а десять тисяч чоловiк "страшних ворогiв народу", а розрахований вiн царським будiвничим всього на кiлька сот людей. Хiба це не сьоме чудо свiту? А ще бiльше чудо таке: Ось в цiй камерi сидить 340 чоловiк, а... дверi часом не замикаються. В це тяжко повiрити? Тяжко! В камерi сидить 340 страшних "ворогiв народу" з найжахливiшими статтями обвинувачення, згiдно з якими кожен мав би сидiти прикованим на ланцюгу та й ще той ланцюг перегризати, а вони собi сидять i нiчого, не розбiгаються, виглядають в незамкненi дверi на сходи й кепкують з наглядача. I наглядач тим недуже перейма╨ться, що так часто забува╨ замкнути дверi, - куди вони розбiжаться?! З СССР все одно не вибiжать. I вiн ма╨ цiлковиту рацiю. Часом в цей "зрiринець" вскаку╨ сам начальник тюрми й кричить несамовито: --Заключонни╨!!! Садiтесь! Це щоб усi сидiли, а вiн мiг вiльно височiти над усiма. "Заключонни╨" сiдають, а начальник походжа╨, набундючившись. Сам вiн низенький, обрюзклий з обличчя, рудий i з очима альбiноса. Дегенерат. Справжнiй, непiдробний. Богом сотворений дегенерат. Альбiнос. Кажуть, що вiн дослужився до чину начальника тюрми, пройшовши спершу через кар'╨ру ката - того, що розстрiлю╨. Це правда. Андрiй його з першого ж разу впiзнав - ще в тi часи, коли Андрiй сидiв уперше, альбiнос цей примелькався йому, водивши на iмпровiзований розстрiл, та взагалi працювавши в тюремнiй згра©, й заходячи часом до камери з невiдомою метою - для психологiчного впливу. "Заключонни╨" сидiли, а альбiнос походжав по камерi, наступаючи на ноги, зазирав у всi кутки. Сам. Такий герой. Вдирався межи 340 страшних "ворогiв народу", як в клiтку з левами, i не боявся. Часом знаходив заборонену рiч - скажiмо, люльку -- й тодi була бiда. Взагалi ж, йому подобалося, що от таке юрбище здоровенних людей, а всi його, маленького альбiноса, бояться. Сидять, як турки, i вiн навiть, кого схоче, може турнути ногою. Вiн упивався сво╨ю могутнiстю. 340 чоловiк в цiй камерi i безлiч у всiй тюрмi сидить жахливих "ворогiв народу", а ще не було випадку, щоб його цi "ублюдки" й "агенти фашизму", "бандити й душогуби" хоч раз роздерли навпiл. Посiвши обидвi частини камери, 340 чоловiк були розташованi по секторах, мимохiть гуртуючись в групи за нацiональним принципом: окремою групою сидiли вiрмени - це був вiрменський квартал, потiм жиди - це був жидiвський квартал, потiм греки, група нiмцiв, там три турки, там три поляки там росiяни, але це все, як моза©ка, було вкраплене в основне море укра©нцiв. Коли б намалювати все це графiчно, вийшла б нi бiльше, нi менше мапа народiв СССР з тi╨ю тiльки рiзницею, що домiнантою тут були б не росiяни, а укра©нцi. З Андрi╨вих старих знайомих сидiв тут ще Руденко, професор Ман╨вич i Зарудний. Решту десь розкидали по iнших камерах. Як i в суспiльствi, так i тут, була частина людей, якi самi себе вважали за провiдну "елiту", що ©й належалось бути упривiлейованою. Ця "елiта" займала найкращу частину першо©, чистiшо© й свiтлiшо©, камери. Тi╨ю найкращою частиною було мiсце бiля лобово© стiни, насупроти дверей, прозване "президi╨ю". Найкращою ж ця частина була тому, що була найдальше вiд дверей, так що там можна було робити багато речей, яких не можна робити десь ближче, навiть в шахи грати, а крiм того, тут було найчистiше повiтря й найвиднiше, бо був найменший щиток на вiкнi, й, повiтря циркулювало безперервно. Посiла ж це мiсце "елiта" так, що ©м було досить просторо, й нiкого не пускала до сво╨© касти. "Елiта" та складалася з самих найгорлатiших типiв, найяскравiшою репрезентацi╨ю яких був такий Хорошун, колишнiй чекiст, що в революцiю органiзував "Комiтет не журись" i грабував населення на свою користь. Словом, бандитував в повному розумiннi цього слова й незрозумiле, дивно було, чого вiн тепер тут опинився? Долi було вгодно, щоб цього типа знав у обличчя Микола, бо вiн був з його кра©в i був знаний широко по всiй околицi. Коли Андрiй вислухав Миколу та почув цього типа горлання в "президi©", то вирiшив ту "президiю" якщо не розiгнати, то зайняти, окупувати, а тим часом подумав: "Чого цей тип тут? Адже це чекiст високо© марки, й його не могли посадити за "Комiтет не журись". Яку функцiю вiн тут викону╨?.." Андрiй насупився й довго видивлявся на "президiю"... Треба вловити момент... В ту президiю" вже он втиснувся Руденко, примостився з самого кра╨чку й пiдморгу╨, а це вже якесь завоювання. Ти буде хвостик, за яким прийдуть лапки. Тим часом вони сидiли в темнiй i вогкiй другiй половинi камери. V_ Днi текли по-ярмарковому i, може, саме тому жваво. Так, нiби люди зумисне iнсценiзували той ярмарок та шарварок, iнсценiзували з усi╨© сили, щоб тiльки нi про що iнше не думати, про все забути, забити собi памороки... Вiд вранiшнього "Маня, на пов╨рку становiсь" i до пiзньо© ночi життя в камерi вирувало, кипiло у ключ. Чим тiльки тут люди не займались. Насамперед люди вчились. Була тут низка курсiв - вiд авiацiйних починаючи й пасiчницькими кiнчаючи. Були навiть курси малювання, в яких Андрiй теж був пильним учнем, а викладачем був справжнiй (не абиякий, а справжнiй) професрр академi© мистецтв. Андрiй зразу пустив у рух свiй винахiд з галошами, й цей винахiд зробив цiлу революцiю в камерному писальному господарствi й миттю прищепився. Пiшли в рух всi галошi, якi тiльки були. Навiть новi, - ©х безжально зчовгували об пiдлогу та об цементовi пiдвiконня й робили "дошки" для писання й малювання. I так само пiшли в рух приколки - з них робилося стило, загострене з одного кiнця, й ним дуже зручно було писати. Досi приколки найбiльше використовувано для забивання в щiлини стiн i правили замiсть цвяхiв - вiшати торбинки й iншi речi. Мiж iншим, приколки (отi дерев'янi шпички) треба було кожного разу здавати черговому тюрми, бо вони були рахованi, але в'язнi ©х розколювали, збiльшуючи число, таким чином було що здавати й чим писати. Крiм галош писали ще на шматках скла, вийнявши обережно з вiкна, а потiм назад в нього ж вставляючи на випадок трусу чи якогось алярму. Шматок скла натирався крейдою, надертою iз стiни й розведеною слиною, тодi йому давали просохнути, а тодi вже писали тонко загостреною приколкою, тримаючи скло проти чогось темного. Лиш малювати як слiд на склi не можна було, зате на галошах професор малювання виробляв чудеса, упиваючись прекрасним матерiалом та технiкою малювання на нiм. Виходили справдi гарнi речi з найтоншими нюансами чорного й бiлого тону. Трапився один випадок, який за малим не завалив усю справу: професор малював штурмана, портрет виходив дуже подiбний. Аж тут вiдкрились раптом дверi й наглядач загорланив: "Черговi - нести парашу!". Саркiсьян, якому належала галоша (Андрiй ©© в нього позичив на сеанс) i який був черговим, згарячу вихопив галошу, надiв ©© на босу носу й подався. Потiм черговi вернулися й Саркiсьян, знявши галошу, подав ©© професоровi - бери, малюй, душа любезний! I щиро шкодував, що образ у вбиральнi змився на мокрiй пiдлозi. Лекцiя тривала далi. Аж раптом в коридорi зчинилася метушня. Згодом виявилося, що там сталася страшна подiя: вiд дверей камери ч. I2 i аж до вбиральнi було на пiдлозi вiдбито кiлька разiв образ людини. На це нагодився начальник тюрми - альбiнос, викликав начальника караулу й ще когось. Все те збiглося на мiсце подi© й не могло вийти з дива, - хто це намалював на пiдлозi, та ще так гарно й так чiтко портрет людини. Куди дивився наглядач!!? Наглядач дивився разом з усiм теж на пiдлогу переляканий - хто це в такий короткий час, поки вiн одвихнувся, змалював йому весь коридор. Та тюремники народ догадливий. Вони прийшли до камери I2, з яко© виходила та намальована людина, почали ©© шукати. Сперш викликали тих, що носили парашу, й допитували, хто це зробив. Саркiсьян змикитив, у чому справа, але мовчав. Iншi теж мовчали. Тодi почали придивлятися в камерi, до кого подiбна намальована особа. I, звичайно, знайшли, що це штурман - занадто вже добре його було намальовано, на його бiду. Покликали. - Це ваша пика? - Можливо. -Як це вона тут опинилась? - Поняття не маю. Я нiкуди не виходив з камери. - А як ми посадимо вас у карцер? - То моя пика буде в карцерi, - знизав плечима штурман байдуже. - Ваш фах? -Моряк. -А хто малю╨ в камерi? - Менi зда╨ться, що треба було б запитати -хто малю╨ в коридорi. Думаю, що наглядач. - Лишiм його, - втрутився котрийсь, - бо з цього iдола нiчого не доб'╨мось. Вони взагалi нiчого не добились. Пошумiли, покричали, що покарають всю камеру, та й зачинили дверi. Лиш по якомусь часi поступив наказ, що за обтирання стiн належиться сувора кара. Хтось уже донiс. Та дотриматись того альбiносового наказу було дуже тяжко, бо стiни мали такий вигляд що сам "наймудрiший" не змiг би встановити, чи терто по них галошами, чи не терто, а якщо терто, - то коли саме, в якому столiттi. Курси малювання функцiонували далi. Були ще курси механiкiв, електрикiв, тракторо-будiвельнi, шоферськi, шевськi, кравецькi, куховарськi, столярськi, агрономiчнi, креслярськi, металообробнi i навiть голярськi. I навiть театральнi. Люди все намагалися опанувати тi фахи й ремесла, якi ©м придадуться в бiдi й полегшать ©хню долю в тих мiсцях, куди ©х позаганяють всi тi ОСО, Трибунали, Спецколегi© та Тройки. I виходило, що всi фахи добрi i всi можуть придатися, а тому люди вчили все, чому тут можна навчитися. А навчитися тут можна було всьому, аж до писання наукових розвiдок про кам'яну епоху включно. Аж до авiабудiвництва i старогебрейсько╞ мови. Не мiг тiльки нiяк пiдiбрати для себе пiдходящого практичного фаху професор Ман╨вич. Маленький, короткозорий, слабенький i на©вний та розсiяний, як всi професори, особливо вiд наук гуманiтарних (а Ман╨вич був професор старогебрейсько© мови). Фах його добрий, але навiщо десь за полярним колом старогебрейська мова? Справдi, треба мати фах бiльш практичний. I вiн то спинявся на найлегшiй професi© голяра, то знову кидався до агрономi©, збираючись за полярним колом вирощувати помiдори, то знову передумував i схилявся до кравецтва та все розпитував, як так буде, куди ©х поженуть. Загально всi вирiшили, що поженуть ©х поближче до пiвнiчного бiгуна, а може, навiть висадять на крижину, як Чкалова. Симпатичний i на©вний професор, як великий дiтлах, побивався: як же вiн вчитиме кравецтво, коли невiдомо, як там, з чого там i що там треба буде шити. А Руденко з найсерйознiшою мiною малював для нього перспективу та все потiшав, щоб не журився, бо там нi кравецтво, нi вся iнша морока, яко© люди тут вчаться, зовсiм не буде потрiбна, бо там буде iнша робота. - Яка ж буде робота, товаришу Руденко? -Пустякова. -Ну ж скажiть. Ви зна╨те. - Там багато бiлих ведмедiв. Так от треба буде ©х ловити. - Бiлих ведмедiв?! - А ви ж думали Але не журiться, норма пустякова. -А яка ж норма? - Всього три штуки на одного. Щоденно. - Боже мiй, боже! А як же ж ©х ловити, як я не вмiю!? - Нiчого. Не святi горшки лiплять. Камера беззлобно потiшалася, а професор навiть того не помiчав. Звiдки йому - старенькому професоровi старогебрейсько╞ мови, що вперше сидiв у тюрмi i невiдомо за що, - звiдки йому було знати, якi саме норми будуть там, куди його обiцяв запроторити слiдчий. А обiцяв. I саме на пiвнiчний бiгун. Професор все сприймав за чисту монету. Тим бiльше, що вiн був глибоко певен, що в цiй кра©нi нiчого нема неможливого, особливо певен у могутньостi НКВД i що саме тут все можливе. Коли вже з нього - старенького й безобидного жерця науки - зроблено страшного терориста, i вiн вже навiть сам не певен, чи не був вiн ним справдi, то тут все можливе. Все можливе. I вiн не давав Руденковi спокою з тими проклятими ведмедями, з жахом задивляючись у таку невiдрадну перспективу. Аж поки Руденко не зжалився над ним i не спростував свого чудесного проекту, пояснивши сумно, що, на жаль, "не ми будемо ловити бiлих ведмедiв, а навпаки - бiлi ведмедi ловитимуть нас, дорогий професоре!" Були ще курси чужих мов - англiйсько©, нiмецько© та грецько©. Крiм наук, люди займалися ще iншою, творчою працею: шили, власне, латали сво© лахи, робили голки, чубуки, люльки, домiно, шахи й костi для гри, вишивали на сво©х рушниках, а то й на ганчiр'© квiти, зайчикiв, голубiв, що цiлуються, й навiть портрети сво©х товаришiв, а найчастiше - якiсь дiвочi обличчя. Голки робили, як вiдомо, з цвяшкiв та дроту, а чубуки, люльки, шахи й домiно - з терто© цегли, палено© гуми й процiдженого хлiба. Бiлi шахи робили з процiдженого хлiба та зубного порошку. Скiльки будiвельних матерiалiв! З усього того роблено часом дива мистецькi. Чудеснi чорнi чубуки з перламутровими iнкрустацiями (iнкрустацi© робили з перламутрових гудзикiв, роздушуючи ©х зубами на скалки)! Фiгурнi люльки - голова чорта, Мефiстофеля, дiвоча, орлина! Чубук до люльки робився з кiсточки вiд курячого крила (а жаренi кури часом потрапляли в передачах камерних "аристократiв" - з однi╨© курки багато можна наробити прекрасних i корисних речей). Щоб люлька була чорна, до пластмаси домiшувалася палена гума, для цього вiддиралося вiд галошi шматок гуми палилося ©©, а кiптяву збиралося на шкло. Висихаючи, маса з такою кiптявою була тверда i чорна, як ебонiт. Особливо гарнi виходили шахи та домiно. Руденко зробив навiть люстро - для цього вiн шматок шиби покрив з одного боку чорною пластмасою, а тодi ще й зробив iнкрустовану раму з iншо© пластмаси. Таким чином в камерi набиралося безлiч заборонених речей. I цiкавим було те, що тюремним аргатам при обшуках мало що вдавалося захопити з тих речей - принаймнi нiчого з речей небезпечних, як от ножики, голки тощо. В пiдлозi одна дошка непомiтно пiдважувалась, i туди геть все скидали, коли наближався обшук. А про це камера завжди була попереджена по телеграфу знизу, i звiдки, як звичайно, трус наближався. Бувало, що трус впадав нагло, але тодi арештанти добирали iншого способу: в метушнi першо© хвилини вони скидали геть все в щиток, а там була щiлина межи щитком i стiною, i в ту щiлину все падало й затримувалося в щитку нижчо© камери, звiдки, пiсля того як трус минав, все знову пiдiймалося нагору, прив'язуване до спущено© згори нитки. I в найгiршому випадку, коли вже нiчого не можна було зробити,:- все скидалося в дiжку. Найлегше було ховати голки й ножики - ©х просто встромляли в щiлини межи дошками, в той бруд, що ©х позалiплював щiльно, i там ©х нiхто вже нiколи не мiг знайти. Помимо трусiв, ще окремо полювали за забороненими речами коридорнi наглядачi. Цi наглядачi практикувалися на тiм, що, пiдглядiвши, як хтось ши╨ або гра╨ в шахи чи в домiно, нагло вiдчиняли дверi й летiли стрiмголов до мiсця злочину. Але то була безнадiйна справа. Бiгти було надмiру тяжко, - раптом чомусь ставало надто тiсно, занадто багато наставлялося нiг упоперек, схоплювалися й товпились люди, немов би зустрiчаючи наглядача з цiкавою новиною, щоб ©© почути. А крiм того, бiля дверей завжди хтось чергував i вчасно подавав сигнал перестороги. Поки наглядач добiгав, речi безслiдно зникали - або мандрували попiд ногами зовсiм у протилежний бiк камери, або зникали в щiлинi, або вилiтали у вiкно. Засапаний наглядач люто лаявся, але не мiг нiчого вдiяти. Зв'язок з iншими камерами був iдеальний: безперервно працював телеграф. В сво©й половиш телеграфом завiдував Андрiй. В другiй - молодий грек, iнженер з ХЕМЗу. Камера знала всi новини, знала заздалегiдь про наближення ворога, а що найцiкавiше - знала, що робиться а усiх харкiвських тюрмах. Часто приходив до камери розгублений черговий (розгублений в пошуках потрiбного в'язня, якого вимага╨ для чогось начальство) i питав навпрост у камери: - Скажiть, в якiй камерi сидить такий-то, iм'ярек? I знаходились такi, що знали й це. - Вiн сидить не в цiй тюрмi, а в тюрмi на Кiннiй, поверх такий-то, камера така-то, - вiдповiдали йому, якщо цей черговий був "симпатичний". Якщо нi - кепкували та й тiльки. Якщо не знали зразу, то просили в чергового (знову ж таки, якщо вiн симпатичний) термiну пару годин, пiсля яких черговий дiставав точну довiдку. Причиною, чому арештанти охоче називали мiсце перебування загубленого "людiшки", була надiя - "а раптом чоловiка шукають, щоб випустити на волю або на побачення з жiнкою!" Найменше знали в'язнi про тюрму на Раднаркомiвськiй (тобто про тюрму при управлiннi НКВД), бо там було багато таких камер, про якi нiчого не було вiдомо, й взагалi там зв'язок з камерами був неможливий. Люди взнавали про сво©х сусiдiв камери, лише потрапивши в одну з мiських тюрем, - на Холодну Гору, на Кiнну, або на Тюремну, або в "брехалiвку". Телеграф тут першорядний - рури парового опалення проходили крiзь увесь корпус по вертикалi й по горизонталi; груба рура, пристосована посерединi зовнiшньо© стiни, з'╨днувала найвищий поверх з найнижчим, тоненька, йдучи поземно при самiй пiдлозi, крiзь стiну проходила в iншу камеру. Так в обох половинах камери ч. I2. Стукалося держачком зубно© щiточки усторч об руру. Добрим також був черепочок вiд розбито© тарiлки. Цi черепочки ще були найкращими iнструментами для обточування цвяшкiв та дроту, - вузенька площина розламу заступала собою найкращi бруси та напильники. Лежачи бiля схрещення рур горiлиць i працюючи зубною щiточкою, Андрiй мав зв'язок з усiма камерами сво╨© сторони. По умовi з телеграфiстами всiх камер був вироблений певний код, який уможливлював говорити саме з тi╨ю камерою, з якою хотiлось, усуваючи плутанину. Коли Андрi╨вi треба було викликати найнижчу камеру, то до нього на умовлений сигнал виклику озивалась тiльки ця камера. Решта пiдслухували i, якщо хотiли, встрявали в розмову, улаштовуючи перекличку. Андрiй розпитував про новини й iнформував сво╨ю чергою про все, що знав. Передавав телеграми про наглi подi©. Часто бiля нього збиралася цiла черга людей, якi хотiли би поговорити з друзями, а не вмiли орудувати "п'ятихвiсткою", i Андрiй виконував всi ©хнi замовлення. Коли справи були делiкатнi й не бажано було б, щоб хтось пiдслухав, то Андрiй вiв розмову так швидко й так вiртуозно, передаючи й хапаючи слова з пiвлiтери, що нiякий пiдслухач, навiть iдеальний, не змiг би нiчого второпати. Тим бiльше, що при цiй системi взагалi, коли прогавити першу лiтеру, неможливо потiм вхопити зв'язок й щось збагнути. А щоб не мiг розмову пiдслухати хтось з тюремникiв, переловлюючи в коридорi або в сумiжнiй камерi (а бувало багато провокацiй, наприклад, виводилося всю камеру геть пiд час трусу або й спецiально й до рури сiдав хтось з фахових тюремникiв) - для окремих речей i понять iснувала спецiальна арештантська лексика, крiм того, завжди був пароль, змiнюваний регулярно, щоб запобiгти всипам. Так що пiдслухати й збагнути розмову тюремникам було неможливо. Та й здебiльша кожну провокацiю моментально розшифровувано й розмову уривано або "розiгрувано" провокатора в належний спосiб, глумлячись з нього. Про все почуте Андрiй регулярно iнформував камеру, зачитуючи зведення. Тi зведення робилися регулярно двiчi на день - в обiд i ввечерi, як подача телеграм РАТАУ. В наглих випадках - коли, скажiмо, подавали попередження про трус, що почався знизу, або про просування трусово© бригади з карначем на чолi до камери I2-©, з яко© мав трус початись, або про початок "лавочки" чи про якi iншi наглi подi©, - тодi на сигнал камера завмирала й подавалася iнформацiя, мобiлiзуючи камеру до швидких приготувань. Слухаючи всi новини, Андрiй уперто намагався досягти жiночо© камери, пам'ятаючи прохання ад'ютанта командарма Дубового. Але тут було найслабше мiсце всемогутнього телеграфу - жiночо© камери знайти не вдавалось. Бо ©© просто не було, а був спецiальний, окремий жiночий корпус. Це устiйнено, але поза тим бiльше нiчого, бо мiж жiночим корпусом i корпусами мужськими не було нiяко© дифузi© -жiнок в мужськi камери не саджали. Тi вiдомостi, якi вдалося здобути, були дуже скупi - лише те, що жiнок сидiло дуже багато та що найбiльше серед них таких, якi сидять "по д╨лу мужа". Телеграф працював цiлiсiнькi днi - як не розмовляла к. I2, то розмовляли iншi, i рури безперервно цокотiли, i часом траплялися такi випадки: до камери нагло входив черговий корпусу, в якiй-небудь справi й в метушнi нiхто не встигав подати алярмовий сигнал по рурах, щоб припинили розмову несамовитi телеграфiсти, найчастiше з причини, що не було пiд рукою черепки або щiточки, а iншi тукання в руру не мали значiння. Черговий зупинявся посеред камери й слухав тукiт в рурахi тут приходив iспит для чергового, чи вiн "порядний" чоловiк, чи "хам". В розподiлi чергових на "порядних" i "хамiв" такi випадки вiдогравали виключну роль. Коли вiн був "хам", вiн пiдiймав страшенну бучу, коли ж був порядний, то поводився так, як Пересада. Цей Пересада був найпоряднiший з усiх чергових. Такий випадок трапився раз пiд час його вiзиту. Почувши тукiт, вiн слухав якусь мить, а тодi серйозно промовив: -Телеграфiст! До роботи! Нiхто, звичайно, не рухнувся. - Хто телеграфiст? Мовчанка. Тодi Пересада безпомилково ткнув пальцем на грека, iнженера з ХЕМЗу, та: - Вiзьмiть свою щiточку й приймайте новини. Там уже щось сталося. Пiд смiх iнженер взяв щiточку, але, звичайно, телеграм не приймав, лише дав "вiдбiй". Всi думали, що розшифрованого телеграфiста спiтка╨ кара, але нiяка кара на його голову не впала. Iнодi на камеру ч. I2 (як i на весь корпус) нагло звалювався трус. Сво©м характером проведення й сво╨ю брутальнiстю-це щось виняткове. Перший такий трус справив на Андрiя прикре вражiння. Одного дня залементували тривогу рури, але нiхто не встиг прийняти телеграми, як до камери ввалилися люди в бiлих халатах, неначе лiкарi чи ветеринари. Пiд халатами були ╨жовськi унiформи-це був екстратрус, i робити його мав наряд оперативникiв з Раднаркомiвсько©, де мали пiдстави не довiряти тюремнiй адмiнiстрацi© й вряди-годи робили наглi контролi сво©ми, вiрними "урядовi й партi©", людьми. - Роздягайтесь! По одному голяком виходь! - розiтнулась команда. По хвилi додано тим самим голосом: - Черевики можна брати. Люди роздягались i по одному виходили геть за дверi. За дверима ©х спрямовувано по сходах вниз -- зiгнато в величезний порожнiй льох, у велику вогку камеру з цементовою пiдлогою. Багато людей в черевиках чи галошах, але багато не мало нi черевикiв, нi галош (попрiли та подерлись за час довгого сидiння) i були босi. Камера була дуже холодна, люди голi, в чому мама родила, але грiлись думкою що це скоро минеться. Та ©х зiгнали й наче забули. Триста сорок голих людей мерзли, нетерпляче чекаючи, чим це закiнчиться. Минали години, але ©хн╨ гибiння не закiнчувалось. В самому кiнцi величезного льоху було складено залiзнi лiжка. В той час, як вся маса тислася до дверей, проклинаючи все, Андрiй знiчев'я придивлявся до тих лiжок, шукаючи написiв або якихось знакiв, з яких би хоч щось вичитати про людську трагедiю, свiдками яко© були цi лiжка. Написiв вiн не знайшов, зате помiтив, що деякi лiжка мають сiтку з вузьких смуг бляхи. I то добре. Думаючи над тим, що там десь вгорi потрошать ©хнi манатки, шукають заборонених речей, i що тi всi речi пропали, Андрiй з досади заходився виламувати шмат бляшано© смуги. Вони там шукають голок i олiвцiв? "Добре, хай буде ножик!" Вiдмiрявши шматок на довжину черевика, Андрiй виломив його. Штурман посмiхався, стоячи збоку, й не радив - це коштуватиме двадцять дiб карцеру на пiвфунтi хлiба й шклянцi води, занадто дорога цiна за шмат залiза - втратити рештки здоров'я, тодi як його треба берегти для бiльшо© мети. Але Андрiй його не послухав. Скинув черевика, одслонив устiлку i вклав пiд не© виломлений шмат, а тодi припасував устiлку й взувся. Вони ще чекали довго, коли ©х нарештi з цi╨© камери заберуть. Сiсти було нi на чому, й люди млiли вiд безкiнечного тупцяння й тремтiли вiд холоду. В босих ноги подерев'янiли, бо нiде було ©х дiти, нiчим захистити вiд цементово© пiдлоги. Нарештi загримiли затвори, дверi вiдчинилися: -До одному виходь! Давай нагору! На сходах стояли двома шпалерами оперативники в бiлих халатах i обмацували голих людей, що проходили крiзь тi шпалери черiдкою. Вони зазирали кожному в зуби, пiд пахви, змушували присiдати. "Це, я розумiю, трус!" В кожнiй ситуацi© може бути становище гiрше або лiпше, i в кожнiй ситуацi© багато залежить вiд само© людини, якщо ©й можна вибирати хоч в якiйсь мiрi. Ступивши на сходи, Андрiй бистрим оком зауважив, що кожного в'язня обшуку╨ котрийсь один оперативник, який прийдеться. Отже, до котрого оперативника йому вдатися, це в якiйсь мiрi залежить вiд нього самого. Миттю оглянув тих, що були найближче. Ось якесь кирпате обличчя з досить симпатичним виразом очей. Хтось його взяв за руку, але Андрiй потягся до намiченого обличчя. Зупинився, скинув черевик з ноги й, дивлячись з посмiшкою в очi оперативниковi, подав черевик. А вже як подав, по тiлу побiгли мурашки - чи той вiн черевик подав? бо забув, в який саме вiн сховав залiзячку. Очима не переставав посмiхатись, а думка забила тривогу: "Боже! Не того черевика подав!" - Чого ви посмiха╨тесь? - запитав оперативник досить беззлобно. - А так... Нiби десь бачив... Будь ласка, - Андрiй скинув швиденько й подав з готовнiстю i другий черевик. Оперативника цiлком задовольнила така готовнiсть арештанта, й вiн вернув обидва черевики, навiть не зазирнувши в них до пуття. Андрiй взувся, ще зробив гiмнастику й спокiйно помарширував нагору. Штурман пiзнiше завжди смiявся з цього випадку, дивуючись з Андрi╨во© витримки та з його того психологiчного етюду. А нагорi в камерi - так наче пiсля погрому. Все було перекуйовджене й перемiшане неймовiрно. Всi арештантськi пожитки, всi лахи, якi хто мав, всi торби, вузли й пакунки було розпаковано, розтерзано й перемiшано в дикий вiнегрет. З вiкон геть все поскидано на пiдлогу, повитягано iз стiн "приколки", на яких висiв хлiб, i той хлiб валявся долi в брудi, в смiттi; позабирано всi мотузки й глечики, позабирано всi люльки, шахи та домiно, що ©х в'язнi не встигли поховати або злiквiдувати, -словом, камера справляла вражiння розруйнованого мурашника, в якому кропiтливим комашкам треба все починати заново. Треба було багато часу в'язням, щоб розплутати той хаос, повiдшукувати й розiбрати сво© речi, позбирати докупи шмаття, повикидуване з торб та пакункiв. Дехто з в'язнiв мав речi спакованi - так як ©х передано з волi, приготованi для етапу, - все те було розпотрошене, й чиста бiлизна валялася з вошивим ганчiр'ям укупi. Низки речей бракувало й годi було устiйнити, де воно щезло, чи в кишенях оперативникiв, чи... Але в камерi нiде воно не могло дiтись, навiть при наявностi камерного пролетарiату, який при самому виглядi чисто© й нiжно© бiлизни млiв, уявляючи, як би то було, коли б ©© одягти. Але вкрасти нiхто не посмiв би, уже хоч би тому, що тут "пролетарiат" з вищою освiтою, "та й де ©© дiнеш?" Пiсля довго© колотнечi наведено було нарештi лад, i життя камери увiйшло в нормальну колiю. В кожного чогось бракувало, а Андрiй не тiльки нiчого не втратив, а ще й дещо придбав унаслiдок страшного землетрусу. Вiн придбав ножик! Прекрасний ножик, яким користалася цiла камера для рiзання хлiба, сала (якщо хтось мав) i для всiх потреб. Навiть користався ним доктор Петров. Андрiй добре нагострив залiзячку, надав ©й вигляду ножа й кожного разу пiсля користання ховав. I то ховав так, що нiхто не знав, де. Вiн його втикав у щiлину межи дошками, кожен раз в iншому мiсцi. То був "великий трус". Меншi труси проводилися силами мiсцево© адмiнiстрацi© й трохи в iнший спосiб. В'язнiв нiкуди не виганяли, лише велiли згуртуватися в однiй половинi камери й сидiти на пiдлозi тихо. В той час тюремнi "хлопцi", без бiлих халатiв, уже потрошили речi в звiльненiй половинi. Потiм переганяли в'язнiв у вже обшукану половину й те саме проробляли в першiй. При цiй технiцi в'язнi, навiть в присутностi "шукачiв щастя", ухитрялися багато заборонених речей поховати пiд ча╨ самого трусу. Крiм трусiв багато мороки завдавала "лазня". Кожен похiд до лазнi - це був сво╨рiдний погром. Крiм втрати речей, якi щезали геть пiд опiкою кримiнальних, що лазню обслуговували, все зазнавало великого лиха - речi горiли та нещадно дерлись в "Гелiосi", а люди простуджувались Пiсля приходу з лазнi камера мала завжди вигляд i сушильнi, й шпиталю - довго смердiла паленим ганчiр'янi i ряснiла хорими. З кожним походом до лазнi люди ставали все голiшi й число камерного пролетарiату збiльшувалось. I Легшим лихом була т. зв. "дезинфекцiя". Т. зв., бо призначена нищити блощиць, мишей та тарганiв, вона зовсiм не досягала мети, зате люди потерпали вiд дезинфекцi© i в бiльшiй мiрi, нiж блощицi. Роблячи дезинфекцiю, камеру смалили паяльними лампами та заливали якоюсь смердючою отрутою. Паяльнi лампи робили лиш той ефект, що стiни й рури були посмаленi, закопченi сажею, але те не© мало нiякого впливу на блощиць, бо вони жили в пiдлозi i в людських черевиках, а пiдлогу й черевики не можна було спалити. Смердюча ж отрута мала той ефект, що отруювала повiтря на багато днiв, змушуючи в'язнiв плакати, одначе блощиць знищити теж не могла, бо, щоб ©х знищити, треба було б тi╨© отрути вилити цистерну, щоб тим блощицям дошкулити пiд пiдлогою. Але таке вражiння, що вся ця "дезинфекцiя" й не була зовсiм розрахована на блощиць та тарганiв, а на те, щоб погiршувати й без того гiрке арештантське життя. Але все це - i труси, i лазню i дезинфекцiю люди переживали сто©чно та й далi жили сво©м "нормальним" життям. Вчились, спiвали, майстрували, грали в шахи, слухали класикiв i оповiдання Шклярука, вишивали й - ждали. Ждали невiдомого. I багатьом здавалося, що вже того невiдомого не буде, нiчого не буде. Отак буде до само© смертi. Одного дня вкидали до камери кримiнального. Вкидали в повному розумiннi цього слова, як колись вкидали християн на арену з левами, - тiльки християни, либонь, не мали такого переляку й не чинили такого шаленого опору. Це був хлопчисько рокiв чотирнадцяти-п'ятнадцяти. Чотири дебелих тюремники тягли його на руках i намагалися пропхнути в дверi, а вiн розчепiрився немов йорж, упирався руками й ногами об одвiрки, хапався за них конвульсiйне, й лаяв тюремникiв в чiм свiт, та кричав охриплим голосом: - Куди ви мене вкида╨те до троцькiстiв!!? Куди ви мене вкида╨те до троцькiстiв, шкури лягавi!! Пустiть! Пустiть!.. Скiльки в тiм криковi було панiчного жаху перед тим сакраментальним словом "троцькiсти"! Та нiякий спротив i нiякi резони, висловленi опуклим блатняцьким жаргоном, не допомогли. Бiдолашний хлопчина опинився по цей бiк дверей. Дверi зачинилися, тюремники щезли, люто обтираючи подряпанi обличчя та щось погрожуючи, а хлопчинi лишився сам-на-сам з цiлою камерою жахливих "троцькiстiв", кинений напризволяще й, без сумнiву, на зжертя. Вiн забився в кут, за парашу, ощерився, мов вовченя або переляканий кiт перед псами, на©жачився всiм сво©м ╨ством i нiкого не пiдпускав, шипiв i був готовий кусатися. Всi з цiкавiстю розглядали гостя зблизька й оддалiк i смiялися. Це ще бiльше змушувало хлоп'я на©жачуватися. Вiн чекав страшних подiй. Був вiн бiлобрисий, сухорлявий, з гарячково запаленими синiми очима, смiшний такий в сво╨му несамовитому переляцi. Андрiй пiдiйшов, подивився i, посмiхнувшись, порадив усiм залишити хлопця в споко©, не чiпати його й розiйтись. Нехай звика╨. Було ясним, що хлопця сюди вкинули за якусь тяжку провину, забравши з його рiдно© стихi© - з