Олександр Довженко. Щоденник ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: ╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) ╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ 1943 рiк 26/Х/1943 Сьогоднi я знову в Москвi. Привiз з Ки╨ва стареньку свою матiр. Сьогоднi ж узнав од Большакова i тяжку новину: моя повiсть "Укра©на в огнi" не вподобалася Сталiну, i вiн ©© заборонив для друку i для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi i тоскне. I не тому тяжко, що пропало марно бiльше року роботи, i не тому, що возрадуються вразi i дрiбнi чиновники перелякаються мене i стануть зневажати. Менi важко од свiдомостi, що "Укра©на в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо, видно, не потрiбно, крiм панегiрика. 28/Х/ 1943 Умираючи в Ки╨вi од голоду, од голодно© водянки, нещасний мiй батько не вiрив у нашу перемогу i в наше повернення. Вiн вважав, дивлячись на колосальну нiмецьку силу, що Укра©на загинула навiки разом з укра©нським народом. Вiн не мав надi© зустрiтися уже з сво©ми дiтьми, що поневолi кинули його на поталу. Вiн думав, що ми житимем усе сво╨ життя десь по чужих кра©нах. Так в тяжкiй безнадiйностi i помер у великих муках... Життя батькове було нещасливе. Вiн помер вiсiмдесяти рокiв. Вiн був неграмотний, красивий, подiбний зовнiшньо на професора чи академiка, розумний i благородний чоловiк. Родись i вирости вiн не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловiк. Прожив вiн усе сво╨ життя невдоволений, не здiйснений пi в чому, хоч i готовий народженням сво©м до всього найвищого i тонкого, що ╨ в життi людства. Шiсть день лежав вiн непохованим, поки мати не зробила йому гроб, продавши рештки сво╨© одежi, i не одвезла його, стара, самотня, кинута всiма, на кладовище. Мати каже, що вiн у гробу був як живий i красивий. У нього i в гробi було чорне хвилясте волосся i бiла, мо©! снiг, борода. Його вигнали з мо╨© i сестрино© квартири нiмцi i навiть сильно побили, так сильно, що вiн довгий час ходив i увесь синiй од побо©в. Його було пограбовано, обкрадено i вигнано на вулицю. Батькове життя - це цiлий роман, повний iсторичного смутку i жалю. 5/ХI/ 1943 Розпочну я краще писати новий сценарiй про народ. I не буду я його писати нi про дважди геро©в, нi про трижди зрадникiв, нi про во:дiв, що самою присутнiстю сво╨ю вже прикрашають твiр i збуджують надi© постановщикiв на безапеляцiйнi путеводнi сентенцi©, а напишу я сценарiй про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчi втрати на вiйнi, не маючи нi чинiв, нi орденiв. Напишу, як ©м жити i що робити i як i що думати, щоб краще жилося по вiйнi по закону божеському i людському. Дiя почина╨ться поверненням на ру©ну родини. 6/ХI/ 1943 Укра©на поруйнована, як нi одна кра©на в свiтi. Поруйнованi й пограбованi всi мiста. У нас нема нi шкiл, нi iнститутiв, нi музе©в, -аi бiблiотек. Загинули нашi iсторичнi архiви, загинуло малярство, скульптура, архiтектура. Поруйнованi всi мости, шляхи, розорила вiйна народне господарство, понищила людей, побила, повiшала, розiгнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митцiв... 11/ХII 1943 Сьогоднi записав од матерi десять чудесних колядок i п'ять нових старих пiсень. Так було при╨мно записувати. Просто сльози наверталися од радостi чи зворушення. Колядки мати наспiвувала. У не© лишився чудесний слух. Вона потонула у спогади дитинства i проспiвала менi п'ять пiсень улюблених свого батька, а мого дiда, ткача Ярмоли, що дуже любив спiвати було за сво©м верстатом. "Ото було тче i так спiва╨, тiльки човник бiга╨.У Л часом спiва╨-спiва╨ та й заплаче, ©й-богу, правда". Мати розповiла менi, як позаминуло© зими, вигнанi нiмцями, зимували вони з батьком десь на Бессарабському ринку в темнiй холоднiй кiмнатцi в якiйсь пiдозрiлiй квартирi базарникiв-циякiв. В нiч рiздвяну батько, згадавши, очевидно, молодiсть свою, дитинство усе сво╨, одним словом, життя, попросив матiр заспiвати йому колядок. Мати почала, спiвати. Згадав батько, слухаючи старечий голос матерi, молодi сво© лiта, рiздво дома, кутю, пiснi, гостей, колядки - увесь згинувший у небуття на©вний i прекрасний свiй свiт, почав тихо плакати. Раптом одчинилися дверi. Сусiди п'яненькi, почувшi© материн спiв, прийшли запросити старих на колядки до себе. - Нi, не пiйдемо. Так ми й не пiшли. 21/ХI/ 1943 Починаю негайно й уперто правити "Укра©ну в огнi". Зараз менi починав здаватися, що я зробив велику помилку, що погодився з ... редакцi╨ю "Знамени" друкуватися. По сутi кажучи, ця ... редакцiя вирвала у мене сценарiй, бодай ©й добра не було. Безумовно, був правий Щербаков, радивши менi не поспiшати з друком i працювати над повiстю далi. Так менi й треба. Не мiг одмовити двом редакцiйним манiячкам, тепер буду довго каятись. 1944 рiк 1 I1 1944 Новий рiк стрiчав у симпатичного старого руського генерала О. О. Iгнать╨ва. Обо╨ вони - i Iгнать╨в, i дружина його Наталiя Георгi©вна - були виключно добрими i зворушливими. Я згадую сьогоднi свою зустрiч з ними з почуттям тепло© подяки. Мене зворушила ©х iнтелiгентнiсть... 19 I1 1944 З великою при╨мнiстю працюю над лiтературним сценарi╨м "Мiчурiн". Я розпочав сю роботу перед вiйною i зараз повернувся до не© як до тепло© рiдно© хати. Се нiби не в'яжеться трохи з мо©м "нацiоналiзмом". Адже се тема руська, про руський народ, проте я думаю, що менi не заборонять писати про його добре, люблячи палко i свiй народ. Свiте мiй, чому любов до свого народу ╨ нацiоналiзм? В чiм його злочин? Якi нелюди придумали оте╨ от знущання над життям людським? Ну, цур йому. Пишу про во©на-мученика i борця велико© i рiдно© менi iде©: облагородження нашого народу радянського через сади. Мiчурiн. Так, отже, нi. Оказу╨ться, що ее "уход от действительности, могущий навлечь на себя..." i т. iн. А мiж тим мiй фiльм про Мiчурiна сказав би радянському (всiм!) глядачевi, ©й-богу, багато бiльш, нiж усi нашi камери тортур на екранi, iмену╨мi фiльмами на "военном материале", з вбивством дiтей, жiнок, i криком, i жахом, i жорстокiстю, що ©х i так пребагато у нашому життi. Про людину, про життя, про труд i благородство високо© мети. 25/1 1944 Я нiколи не був метким. У днi диспутiв, якими таке рясне було мо╨ життя, я знаходжу потрiбнi слова не зразу, а вже пiсля бою, десь на самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною збро╨ю, я пiдставляю пiд них сво© слабкi мiсця терпеливо, зате тут же побиваю його вщент такими досконалими, яскравими влучаннями, що все тремтить в захопленнi навколо, все радi╨, та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже, нi перемоги. Одна досада i нещастя реальностi. 22/ 1/ 1944 Дописую "Мiчурiна". Чим бiльш пишу i вдумуюсь в написане, тим бiльше люблю сю людину. Може, вiн був i не такий, напевне не такий. Я одкинув майже всю суму невеликих приватних побутових правд, прямуючи до ╨дино© головно© правди сi╨© Людини. Се менi да╨ багато для думання. Менi при╨мно писати про сього справжнього сподвижника Ленiна, скромного i органiчно глибоко вiдданого комунiзму трудного i складного чоловiка. Я почуваю в ньому себе, прости менi, свiте, за порiвняння.., I/Ill [19]44 ...Письменник, коли вiн щось пише, повинен почувати себе врiвнi, на висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика,,, I/Ill 1944 Учора N, привiз менi з Ки╨ва звiстку про зняття мене з посади художнього керiвника студi©. Таким чином, я повернуся до Ки╨ва на студiю хоча й ще бiльше посивiлим, але убогим, побитим i пораненим. Понесу стид свiй по Шулявцi на довгi, очевидно, часи, поки не забудеться. Годi б уже менi мучитися i спокутувати свiй грiх перед Сталiним. Треба прийматись за роботу i роботою довести йому, що я радянський митець..., а не одiозна талановита постать з "обмеженим свiтоглядом". Треба взяти себе в руки, закувати серце в залiзо, волю i нерви, бодай останнi, i, забувши про все на свiтi, створити сценарiй i фiльм, достойний велико© нашо© ролi у велику iсторичну добу. Учора у Козловського сказав менi Самосуд: коли Москвiн узнав по усунення мене з Сталiнського премiального комiтету, вiн сказав: "Як жаль. З комiтету вийняли серце й душу". Смутно менi, смутно. 8/IV 1944 //Якою б не була страхiтливо руйнiвна вiйна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Укра©нi, ©© величезне позитивне значення для iсторi© укра©нського народу безперечне. У цiй пожежi, хаосi й кровi злились во╨дино всi укра©нськi землi. I якою б не була, очевидно, напочатку ©хня доля тяжкою i трудною, в кiнцевому рахунку укра©нський народ робить рiшучий i неминучий крок вперед. До речi, об'╨днання - кiнець нацiональному дрiбному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кiнець]. Очевидно, його пiдставою була розiрванiсть земель i рiзнобожжя.// 91 IV 1944 Москва //Уся Росiя ©де сьогоднi на бабi. Те, на що виявилась здатною росiйська баба, незбагненне. Так само незбагненний i так само сповнений величi наш наступ. Наступ нашого радянського во©на в це бездорiжжя - бiльше, нiж чудо. Це непосильний, немислимий труд. Люде нiби бояться, що зменшиться ©хнiй священний гнiв, i прагнуть швидше його реалiзувати, не шкодуючи нi працi для цього, нi життя, нi страждань. Що е в бруднiй, некрасивiй, непричесанiй росiйськiй людинi? Споконвiчне прагнення чуда, великого, найкращого, всезагальностi... Прагнення перебудувати свiт. Звiдси i Жовтень. Вiн живе в нiй i сьогоднi для великого, кiнець кiнцем, щастя всього людства.// 9/IV 1944 Америка одмовилась дивитися мiй фiльм "Битва ва н[ашу] Р[адянську] Укра©ну". Вона, пiдла, i перекупка, i спекулянтка, не захотiла навiть глянути на ту кров, яку купу╨ вона за свiй свинячий бекон у консервних банках. Будь же ви проклятi, панове i (нраб) американцi, а усiм вашим добробутом i лагiдними: усмiшками. Проклина╨ вас мiй батько, мати i я з усiм народом укра©нським. S6 / IV [19]44 Я не вмiю писати. Або я зовсiм не вмiю писати i все те, що я роблю, лише зда╨ться писанням за принципом - на безриб'© i рак риба, або ж я втомився i виснажився увесь вщент. Написати пiвсторiнки для мене вже канальський труд. Я втомлююсь часом вiд одного рядка. Тисячi думок i картин збиваються в купу i мучать мене. А витiкають вони з голови неначе через мiкронне тоненьку щiлинку, i все написане мною зда╨ться завжди менi нiкчемною краплинкою того, iцо я так пристрасно хотiв сказати. Тодi я журюся i знову мучуся од знесилення. 28 / 1V 1944 Учора в ВОКСi шанували творчiсть Чаплiна. Гарно виступив англiйською мовою Пудовкiн. ...Потiм дивилися "Золоту лихорадку" - чудесну молоду картину Чаплiна. Я смiявся, як давно не смiявсь. Був Литвинов. Сiра форма зробила його трохи подiбним до старого швейцара в гарному домi. I нащо завели форму для мiжнародного Наркомату - не знаю, господи прости! 29 / IV 1944 Учора дзвонив менi мiй главковерх кiно. Bin повiдомив мене, що мiй сценарiй (лiтературний) "Жизнь в цвету" вiн прийма╨. Що сценарiй "ничего себе, только надо его сократить, особенно в первой части, в первой половине, менее удавшейся (якраз навпаки). Потом я предлагаю вам выбросить началоцарей. Не трогайте их. Ну их, бог с ними. Знаете, сейчас царей лучше не трогать. Выбросьте их". 30/IV 1944 Якщо вибирати мiж красою i правдою, я вибираю красу. У нiй бiльш глибоко© iстини, нiж у однiй лише голiй правдi. Iстинне тiльки те, що прекрасне. I коли ми не постигнемо краси, ми нiколи не зрозумi╨мо правди нi в минулому, нi в сучаснiм, нi в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся проста iстина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих мислей i почуттiв. Краса - верховний учитель. Доказ цьому мистецтво - малярi, скульптори, архiтектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б ©х не було? У всьому людському я хочу шукати красу, себто iстину. З А. Ф[ранса]. (Без дати. Листок мiститься пiсля запису вiд 30/IV 1944 p.) Записати Iсторiю постановки фiльму "Щорс" вiд самого початку до кiнця. Роль Шумяцького, Панаса, Кошара. Розмова на дачi Панаса з Будьонним. Читання сценарiю на У[кр]полiтбюро. Знiмання фiльму. Арешт Дубового. Дзвiнок N. в справi ново© версi© смертi Щорса. По©здка в Москву до Сталiна. Як родивсь у мене кiнець фiльму... i т. д. На "Щорсi" я заболiв грудною хворобою. Фiльм у Москвi. "Прийом" у Дукельського. Прийом у Сталiна. З IV [19]44 "Повiсть полум'яних лiт" не повинна бути звичайним оповiданням на екранi з боку побутового, натуралiстичного, манерою тлумачення реалiзму. Се мусить бути рiч реалiстична в розумiннi високому, мистецькому, ©© поетичний дух, мистецький хiд узагальнень, вибору прекрасного серед красивого, вiчного в тривалому, епiчного у звичайному - все мусить бути пiдпорядкованим ╨диному стильовому комплексу строгого мистецького твору. Не повинно бути нi одного порожнього, байдужого метра, нi одного випадкового, нiчого не значущого слова. Треба вкласти в уста персонажiв все краще i високе, що сприяло б художнiй висотi i високiй житт╨вiй поетичнiй правдi твору. Треба вiдповiдно мистецькому стильовому плану i вибрати i персонажiв, i одежу, i особливо пейзаж. Останнiй мусить вiдiгравати особливу, вирiшальну в великiй мiрi роль. А народ увесь в цiлому треба поставити над вiйною. Щоб вiн у картинi був бiльший за вiйну, народ радянський, смертю смерть поправший. 19/VI [19]44 //Жахливi речi творяться в менi. Я не можу писати статей. У мене в головi нiби обiрвались усi абсолютно проводи, i жодна думка не може вилетiти з не©, не може ширяти, не може линути на крилах до читача. Що сталося зi мною? Менi зда╨ться, що читач не чита╨ мене, ненавидить i недовiря╨ менi в великi часи Вiтчизняно© вiйни. Керiвництво навiяло йому думку, що я ворог народу, небезпечна i шкiдлива людина, нацiоналiст, контрреволюцiонер, поплiчник Гiтлера i диявола. Я душевно захворiв. Те, що зi мною вчинили, не треба було чинити...//. 9/VII [19]I4 Каже менi сьогоднi мати: - Ти зна╨ш, Сашко. Отже, як хочеш, а наш виграв. Оце ворожила, вигра╨. - Хто? - Сталiн. Ось побачиш. А на того ворожила, так буде вбитий. На нiмецького, як його? - Гiтлера? - Еге. Все, що набрав, заберуть i той... i вб'ють, от побачиш, щоб я так жила. Я засмiявся, дивлячись на стару-стару свою матiр з ©© мiжнародною ворожбою на картах. Вона слiдку╨ за всiма самольотами, скiльки гармат коли вдарили, яке мiсто забрали, укра©нське чи бiлоруське, хочеться й ©й вигнати нiмецьких ворогiв з нашо© пограбовано© нещасно© i нещасливо© землi. IЗ/IХ [19]44 Москва Сьогоднi менi сповнилось п'ятдесят рокiв. Коли б я вiрив у бога, я попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного розуму на десять лiт, аби зробити щось добре для свого народу, i бiльш нiчого б не просив... 1945 рiк 15/11 [19]45 //Незмiрний, неприступний розумiнню захiдно© людини гнiв одних... Незмiрний, неприступний розумiнню старо© захiдно© душi всеперемагаючий гнiв слов'янина зiткнувся на рубежах тисячолiть з холодним методом злочинного германця i, скоряючись уже не тiльки рукам полководцiв, а нiби самому iнстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги, здавалось, па тисячу лiт вперед, так не жалiли життя i добра. Тут у розжарених небачених тиглях виплавлялася iсторiя нового свiту... Свiт огидний i страшний. Планетарне безумство цiлком очевидне, коли дивлюсь пiдряд коробок двадцять хронiки-кiно, нiмецько©, нашо©, англiйсько© i американсько©. Все як на долонi. Вся розтерзана, споганена земля... 24 / II [19]45 //Радянський народ весь вихований у прагненнi подвигу. I все його життя, не вiдоме i не зрозумiле нiяким iноземцям i глибоко приховане вiд них, - це життя подвижникiв, що проходило саме в спрямованостi подвижництва. Чверть столiття цього життя, сповненого подiй, безприкладних злигоднiв i обмежень во iм'я всесвiтнього щастя, були нiби пiдготовкою до велетенського подвигу, який потряс на довгi вiки весь свiт. - "Чому ви перемогли? У нас в Америцi думають усi: тому що у вас кожен такий бiдний, що йому нiчого втрачати i тому не шкода розлучатися з життям" (мiс Чiнтер). - Дурницi говорять у вашiй Америцi. "Дорога моя, любима мама. На мо╨му бойовому рахунку вже п'ятнадцять фашистiв. Так що тепер уже якщо мене i вб'ють - не шкода..." - з листа бiйця. Розiйшлись поняття про щастя. Щастя Спарти i Афiн.// 28 / III [19]45 Дивився випуск "Од Вiсли до Одера". ╙ сцени бо©в у Познанi величнi. Полоненi нiмцi на вулицях, де ©х б'ють люде, як собак, чим попало. Се картина епохи потрясаюча, як потрясаючi й величезнi натовпи розстрiляних нiмцями в'язнiв у дворi тюрми. Знову женуть полонених, що залишились пiсля нечуваних бо©в у Цитаделi. Багато старих, багато ранених... 141IV [19]45 Сьогоднi п'ятнадцятi роковини смертi найбiльшого поета нашо© доби Володимира Маяковського. Як сумно згадувати, що найбiльший поет нашо© епохи покинув нашу епоху. Пригадую, напередоднi самогубства ми сидiли з ним у садочку Дома Герцена обидва в тяжкому душевному станi, я з приводу звiрювань, учинених у вiдношенню до мо╨© "Землi", вiн - знесилений раппiвсько-спекулянтсько-людожорськими бездарами i пройдами. "Заходьте завтра до мене вдень, давайте порадимось, може, нам удасться створити хоч невеличку групу творцiв на захист мистецтва, бо те, що дi╨ться навколо, - се нестерпне, неможливе". Я обiцяв прийти i потиснув востанн╨ йото величезну руку. На другий день, у недiлю, збираючись до нього з Юлею, я почув моторошну новину... Пройшло п'ятнадцять лiт. Недавно у кремлiвськiй лiкарнi престарiлий... Дем'ян Б╨дний зустрiв мене i каже: "Не знаю, забыл уже, за что я тогда обругал вашу "Землю". Но скажу вам - ни до, ни после я такой картины уже не видел. Что это было за произведение подлинного великого искусства". Я промовчав... 5 / VI [19]45 Пригадую: основна риса характеру нашо© сiм'© - насмiхались над усiм i в першу чергу один над одним i над самим собою. Ми любили смiятись, дражнити одне одного, смiялись у добрi i в горi, смiялися над владою, над богом i над чортом, мали велику любов i смак до смiшного, дотепного, гострого. Дiд, батько, мати, брати i сестри. Слiз нам випало, проте, в життi багато, бiльш нiж смiху. I всi ми були добрi до людей. Сво╨рiднiсть гумору було нашою родинною i нацiональною ознакою... Я патрiот Радянського Союзу i комунiст, хоча й недосконалий, проте в великiй мiрi вищий за добру половину гнобителiв мо©х. //Народ може бути великий у кожен даний момент тiльки в однiй областi. Нема поетiв - ╨ генерали, маршали. Бувають епохи художникiв, бувають i iншi епохи, якi породжують людей розумних i сильних, надзвичайно мужнiх. Але все ж, щоб бути художником, треба мати залiзну мужнiсть...// 30/Vl [19]45 Сьогоднi, в суботу, ЗО/VI 1945, сталася велика подiя в життi мого народу. Уперше за тисячу лiт, за всю свою нещасливу iсторiю, об'╨днався вiн в ╨дину сiм'ю... Сповнилась мрiя столiть. Сповнилась i моя мрiя, мрiя мого красивого Кравчини. Благословенна будь, моя многостраждальна земле! Щасти тобi, доле! Дай розуму i сумлiння керiвникам тво©м. Благословенний будь, народе мiй ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий. Пом'яни мене, мученика. Не презри мо©х слiз, коли плакав я над тво╨ю долею в страшнi часи нiмецько© неволi. I коли топтатимуть перед тобою iм'я мо╨ мале, якщо се буде треба нащось нечистим, злим людям, не одкинь мене г дай менi вмерти на сво©й землi, що дала менi хлiб i серце, любов i звича© тво©, i радiсть творчостi, i труд, i велику печаль, i страждання. На засiданнi сценарно© студi© Червень 1945 //Трудно було письменниковi N. викладати сво© думки. Не було в думках нi ясностi, нi ваги, не те що прозрiння. Письменник почав збиватися, екати, нукати: ну, ну, ну! Я сказав, що я не придумав усiх деталей. Я хочу - ну, ну! - показати в сво╨му творi (де вiн?), вирiшити ось яке завдання - ну, ну, ну! - ╨дностi протилежностей, показати, що не можна рiзати купони... Пiсля вiйни ми повиннi жити ще краще i ще бiльше працювати. Ну, ну, ну, все, мабуть. Нi ще трошки. Цi думки прийшли менi в голову недавно, днiв п'ять тому. Тепер усе. Директор студi©. Так, товаришi, зрозумiло? Почнемо обговорення.// Червень [19]45 Розмова батька чи дiда з синами офiцерами-льотчиками далечезних рейдiв, що повернулися з вiйни. - Розкажiть же, де ви були? - Були скрiзь. Лiтали над усi╨ю землею. - Над чи╨ю? - Над усi╨ю. Над цiлою планетою. - А, планета. Знаю. I комету бачив. Гуркотiла колись, з великим хвостом. Вiщувала турецьку вiйну. - Кидали бомби на землю. (Планету). - Тьху. - Нищили ворогiв на всьому свiтi. - Ну, який же вiн, свiт? - Малий. Маленький, тату. - Маленький, кажете? Як жалько менi вас. - Така нудьга. - Ранiше й свiт великий був. Такий великий. Було ©деш до Кременчука, а там же ще степи на Бессарабiю. Великий був свiт. Повний та╨мниць. I повний краси. Ви©деш було в степ, а степ широкий!.. i т. д. (широокий). - А де загинув Владимир? - В Мадрiдi. - Там десь за Одесою. Червень Дитинство диву╨ться. Молодiсть обурю╨ться. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть. - Найбiльший скарб всього людства ╨ сама людина. Хiба не так? - Чому ж людське суспiльство трима╨ться на жорстокостi? На злi i насильствi? - Народились новi умови iснування. Вони так же неухильно примусять народи до загального миру, як ранiше примушували до обов'язково© вiйни. Правда! Се зовсiм, проте, не визначатиме, що люде стануть кращими. Нi. Сьогоднi ми не належим уже собi. Ми належим вiйнi, яка змiнить свiт. Ми належим майбутньому, бредучи по колiна в кровi, окрашенi минулим, якому також ми належим. 4/VII [19]45 Я кiнорежисер. За все сво╨ творче життя я по бачив нi одно© сво╨© картини в хорошому кiнотеатрi на хорошому справжньому екранi, видрукувано© на хорошiй плiвцi квалiфiкованими лаборантами. Кiнотеатри жалюгiднi, екрани подiбнi до поштових марок, маленькi, як правило, скрiзь, i нiкому в голову не приходить, що екрани можут бути великими i враження од картини зовсiм iншим - величним i прекрасним. Звук аморальний i аморальна обробка плiвки, брудно©, з миготiнням "брильянтiв", засвiчено© i вбого©. На мене находив завжди гнiтючий сум при однiй лише думцi про перегляд картини. Вона скрiзь i завжди була гiршою, нiж я уявляв ©© i творив. I се було одним з нещасть мого життя. Я був мученик в результатах сво╨© творчостi. Я нi разу не мав- насолоди, навiть спокою од споглядання результатiв сво╨© безмiрно тяжко© i складно© працi. I чим далi, тим все бiльш переконуюсь я, що 20 рокiв кращого свого життя потратив я марно. Що б я мiг створити! 17/VII [19]45 Читав "Повiсть полум'яних лiт" на сценарнiй студi©. Таким чином, у мене сьогоднi знаменитий день. "Повiсть" на них справила велике враження, але що вони могли менi сказати? ...Яка буде доля "Повiстi" - не знаю. Може, попаду з "Огня" да в "Полум'я", може, нi, - всi ми ходимо пiд одним богом, всi в його властi. Читаючи, помiтив, як багато ще треба над нею працювати, i помiтив ще свое невмiння все ж таки писати. Трудно писати. Трудно викласти душу, безмежно трудно бути точним i ясним. Недостача слiв, образiв раптом забиваються навалою многослiв'я, епiтети лiзуть скрiзь, як комарi, i нi видавити ©х, пi прогнати. Мова одноманiтна. Дiя надмiрна. Недостаток ерудицi© затулив гiперболами. Довго ще треба вчитися. 27/VII [19]45 N. розповiдав менi про свою бесiду з N.N. А в зв'язку з цим виникла знову Укра©на... Товаришу мiй Сталiн, коли б Ви були навiть богом, я й тодi не повiрив би Вам, що я нацiоналiст, якого треба плямувати й тримати в чорнiм тiлi. Коли нема╨ ненавистi принципово©, i зневаги нема, i недоброзичливостi нi до одного народу в свiтi, нi до його долi, нi до його щастя, нi гiдностi чи добробуту, - невже любов до свого народу ╨ нацiоналiзм? Чи нацiоналiзм в непотураннi глупотi людей чиновних, холодних дiляг, чи в невмiннi художника стримати сльози, коли народу боляче?.. З / VII / [19]45 З великим задоволенням прочитав меморандум Берлiнсько© конференцi©. Тепер я вже вiрю, що огидне гнiздо ╨вропейських бандитiв - Германiя - осiдлана всерйоз i обеззбро╨на. Слава богу. Почина╨ться нова ера життя в ╙вропi i у нас. Перед нашою молоддю одкриваються величезнi перспективи. Народ - герой i переможець у такiй тотальнiй вiйнi! Пошли йому, доле, сили вiдновити утрати, народити дiтей i вирости в перемозi до заслужених висот. Ми стали свiтовою державою, наша культура мусить стати свiтовою культурою. Врештi-решт, не повиннi пропасти марно нi краплини поту, анi кровi нашо©. Сьогоднi на стадiонi фiзкультурного параду репетицiю дививсь. Милувався з молодi, з юно© пластики, з молодих м'язiв, руху. Багато краси, радостi, сили. Багато виявлено справжнього смаку i таланту... Радуюсь за всiх добрих людей Союзу. 5 / VII / [19]45 ...I не Укра©нi однiй я належу. Я належу людству, як художник, i йому я служу. Мистецтво мо╨ - мистецтво всесвiтн╨. Буду творити в ньому, скiльки вистачить сил i талану. Буду, хочу жити добром i любов'ю до людства, до найдорожчого й великого, що створило життя, - до людини, до Ленiна. I де я вмру, однаково менi. Якщо сьогоднi я не можу найти в Ки╨вi могилу замученого мого батька, - однаково менi. 14/ VII / [19]45 Учора стрiв на вулицi Москви артиста-естрадника А., що вже другий рiк чита╨ мо╨ оповiдання "На колючому дротi" скрiзь на гастролях з безупинним, як вiн каже, громовим успiхом, провiреним на самих рiзноманiтних авдиторiях. В Днiпропетровську i десь коло Криворiжжя йому читати заборонили, спираючись на заборону взагалi читати мо© твори. Щоб не зривати програму i, так би мовити, "коронного" номера артиста, йому дозволяють читати мо╨ оповiдання або без вживання мого прiзвища, або вигадуючи якесь iнше прiзвище автора... Треба знайти артиста i докладно розпитати про деталi мого духовного життя на вкра©нських землях. 14/VII / [19]45 Ходив "закрiплятись" на "Мосфiльм". Директор Миша Калатозов прийняв мене гарно, як i завжди. Я подививсь на жахливу споруду "Мосфiльм", пройшовся, як по тюрмi, згадав мою Ки©вську студiю, де пройшла моя молодiсть, де поклав я стiльки працi, стiльки нервiв, турбот i клопоту ... Радуйтесь, мо© бувшi© друзi, нема мене серед вас. Пишайтеся, розквiтайте, хай вам бог поможе. Нiхто вже з вас не посмi╨ться, не обурить вашу пиху, не пiдведе авторитет, не плюне на пiдлабузництво й духовну байдужiсть вашу. Забуду й я вас. Не для того, щоби втiшати себе марними мрiями, що все обiйдеться чи, мовляв, пройде час... 15 / VIII [19]45 Закiнчилась свiтова вiйна. В кровi i трупному смородi завершило людство свою трагедiю винаходом атомно© бомби. Атом розiрвано, всесвiтнiй грiх учинено. Бомбу кинуто. Впала велетенська державна споруда японського божественного iмперiалiзму людожерiв. Що е атомна бомба? - питають сьогоднi тисячi людей. Скiльки нещастя принесе вона? Скiльки лиха заподi╨? Могутнiй засiб енергi© комунiзму - в руках у капiталiстiв, очолених крамарем дрiбним. А що, коли й ми здобудемо сю бомбу? А здобудем неодмiнно. Не можем но здобути. Тодi: чи© атоми дужчi? А що, коли фашистськi бандити й пiдпiльнi манiяки-людожери, озбро╨нi величезними капiталами, вкрадуть у Труменових молодцiв чи куплять нишком пiвдесятка бомб i знищать Москву? Якi страшнi можливостi iндивiдуального терору може нести в собi отсей недобрий винахiд. Зникли з неба смертоноснi самольоти, та не прояснилося небо. Десь в далекiй безмежнiй блакитi ввижа╨ться двоногий злочинець, предвозвiсник фiнального акту трагедi© людства. Господи, хоч би я помилився. Хай не буде так. 16/VIII [19]45 Показалося якось менi, що я мiг би написати комедiю. Сьогоднi, кинувши "Повiсть полум'яних лiт", я цiлiсiнький паркий день просидiв за столом над задумом. Смiх i грiх! Пробував смiятися, а хочеться плакати. Придумав назву "Молода кров", перебирав прiзвища дiйових осiб, персонажiв, типаж знайомих, сюжетну в'язь, i голова втомилася до впаду. Що зi мною? Висохла уява, погасла пристрасть? Чого менi так важко? Чи я просто втомився од роботи? Так i зробив же неначе небагато... Проте не буду занепадати духом. Поволi одкристалiзу╨ться основа фабули, сюжетнi ходи персонажiв, а змiст, i деталi форми, i гострота, i гра знайдуться. Як би менi хотiлося зробити веселу комедiю. Адже до кiно, пригадую добре, пiшов я дев'ятнадцять лiт тому з ╨диною метою - робити комедiйнi фiльми. Все в мене не так, як у людей. МОЛОДА КРОВ До 16/VIII 1945 - Ви подумайте. Старий хрiн - хiба ж не женився! - Дiд Годун? Дiду! Ви ж старi вже. Нащо вам жiнка? - Як нащо? А лаятись. - Ну що ви скажете! - А що казать. Конечно, вже воно не те╨. Тепер вже я хiба вщипну коли чи пола╨мось, а все-таки жива людина требу╨ чогось... //Пiдлабузництво - це свого роду наркотик. Вiн потрiбен, iнакше б його не було. - Кому вiн потрiбен? - У першу чергу всiм особам, що займають не сво© пости. А тому що... - Розумiю.// - Так хто ж винен? - Покараний. Професор, великий вчений. Бог асистентiв i студентiв. Дивовижна ерудицiя. У нього склеротичне недержання прiзвищ. Вiн ©х забува╨. Це драту╨ його i завжди псу╨ йому настрiй. Найближча йому людина - слабенький нецiкавий асистент, який умi╨ пiдказувати йому прiзвища... 1. Персонаж жiночий - вищить. 2. Персонаж мужика - нроспав усю п'╨су. 3. Персонаж, що кашля╨, - прокашляв усе, махаючи рукою.// ЗАСТУПНИК ДУРНЯ (ДРАМА) 26 / VI1I [19]45 Нiщо так не повинно дратувати гарного керiвника, як наявнiсть рiзних неподiбностей взагалi, всiляких рiзниць, рiзноманiтностей людських. I клопоту од них багато, i турбот, i непорозумiнь, i всяких, одне слово, випадковостей, якi завжди, як показу╨ досвiд, водяться в темних закапелках iндивiдуалiзму. Правда, за останнi часи передове суспiльство i особливо його начальники багато зробили для унiфiкацi©, щоб забезпечити спокiй собi i вищестоящому. Деякi начальники прославились на фронтi боротьби з людською неподiбнiстю. Проте й саме громадянство теж не дрiмало, аби вдовольнити iнтерес керiвництва i тим самим свiй iнтерес. Вiзьмiть, припустим, людське iм'я. Уже тепер, примiром, щодо молодi куди не глянь: Олег чи Iгор, дочка - як не Свiтлана, то Тамара. Безпомильно. I хороше. I зрозумiло, i красиво, а головне, нiкому не образливо. Нiхто не засмi╨ться i не плюне - се вам не Грицько i не Срулик, не Акакiй i не Мордохайчик. От через що, коли директор ляльково© артiлi Кабанець-Певний сказав, що його звуть Торохтiй Макогонович, всi аж присiли. Пiхто не сподiвався такого iменi. Iностранець, так не iностранець. Бiльш того, мов не зна╨, за кордоном не був, родичiв не мав - чиста, незаймана людина. От iм'ячко, Торохтiй. Треба ж бул,о умiти читати святцi, щоб найти отаке гучне iм'я. Се вам не Олег i не Джек, се Торохтiй Макогонович. Те, що вiн не iностранець, хоч i Торохтiй, видно було i по його обличчю, i по одежi, i по манерi. Все у нього було точнiсiнько таке, як i у нас. Церобкопiвське. Вiн любив радiо (з радiоапарата). Вено грало в нього безугавно день i нiч. Вiн любив вiдповiднi портрети i розшував ©х в великому числi на самих видних точках. Любив також чорнi гiпсовi статуетки. Вони у нього були скрiзь. Люди злi i невдячнi. I скiльки на них не працюй, нiколи всiм не вгодиш. ' Завжди знайдуться розумаки, що почнуть тебе шпигувати так чи iнакше. Скiльки голiв, скiльки смакiв. На всi смаки не догодиш. Тому краще догоджати начальнику. Торохтiй Макогонович робив ляльки вiдповiдно до житейсько© мудростi. I треба сказати, що вiн не помислився. Я помiтив, що характерною рисою тупих людей, що займають iнодi вiдповiдальнi посади, е умiння швидко приймати радикальнi рiшення з усякого питання. Тут актом дi© компенсу╨ться пустота. Се в твердiсть. Звiдси до гнучкостi дистанцiя велика. Другi властивостi людсько© душi, як, примiром, поряднiсть, чеснiсть, благородство, уважнiсть, навiть простота, обов'язкова ввiчливiсть, не кажу вже про люб'язнiсть, чулiсть, [трапляються] так рiдко, що я завжди плачу од зворушення, коли серед людсько© тайги знаходжу оцю рiдну квiточку женьшеня дорогого. МАНIЯ Всi прагнуть посад... так лiзуть до посад. Що но© роботи, вiд умiння свого суспiльства! До смертi не зрозумiю, чого може бути кращого вiд конкреттворити конкретну цiннiсть для ЗI IX [19]45 ...Отже - мир. Про яку небезпеку балака╨ сьогоднi американський крамар Трумен, показуючи з кишенi атомну бомбу, хто його зна╨. Чого йому боятись? Люде цiлi. Бомба в кишенi, грошей багато. Чи не бо©ться вiн часом, Що появиться бомба i в нас, та ще бiльша й лютiша, i тодi нам, людським масам, буде житися весело, як па пиру перед останньою всесвiтньою чумою. Промова Трумепа сьогоднi була теж iсторичною: в однiй руцi бог, в другiй - атомна бомба, па устах загроза по неприхованiй адресi. Закiнчилася свiтова вiйна. Полягло в муках сорок мiльйонiв радянських громадян братiв мо©х i сестер. Загинув вiд голоду в Ки╨вi мiй вiсiмдесятилiтнiй батько, i сам я... ледве остався живий. Чого я хочу? Що менi треба? Роботи. Я хочу роботи. I трохи радостi. Я матиму роботу i не матиму радостi. Я не можу радуватися, коли навколо мене людям погано. Менi соромно, так соромно, нiби я винен, що люде бiднi, погано одягненi, невлаштованi i перевтомленi. Нiби я обдурив ©х, чогось ©м набрехав i витягаю з них жили, нiби я одняв у них свята, i спокiй, i лагiдну вдачу i зробив ©х нещасливими... Геро© вони чи нi? Геро©. Бiльш - дважди, стонажди геро© i страстотерпцi. По сво©й натурi я не можу, не вмiю бути вдоволеним. Я з нещасливими, з бiдними, з невлаштованими. Я помiчав се за собою завжди. Очевидно, се вiд мо╨© невгамовно© уяви i од якихось житейських стародавнiх травм. ...Свiтова вiйна закiнчилась атомною бомбою. Я хочу працювати. I хочу вiрити до смертi, що не потрiбнi будуть уже людству танки, i гармати, i весь оцей смiтник атавiстичних дурниць, всi оцi пам'ятники великим вбивцям i ©х коням i готтентотськi почестi снайперам, маршалам... Що буде мир. Що не потрiбнi будуть геро©-мученики. Академiя наук стала на сторожi миру. Учений, благородний людський iнтелект ╨диного суспiльства без вражди. Благородству создателя, мислителю, защитнику свободи людини, добра i життьово© незалежностi, героям состраданiя. Всiм, хто унеможливить стопроцентну, безоговорочну, увiшану iдiотськими прикрасами мерзоту вiйни, хотiв би творити я пам'ятник вкупi з людьми-братами... 231 IX [19]45 Благословен мiй день! Старiю. Сьогоднi снилося менi, що ╨ на свiтi бог. Що покликав вiн мене до себе i повелiв ангелам сво©м випалити з мо╨© душi i вирубати огненними мечами смуток i печаль пригноблення, страх за матiр отчизну свою, за родину i жiнку, i за себе, й за все, що я люблю. I ангели здерли з мене скривавлену шкiру i кинули ©© в огонь, аби я став чистим. Потiм вирубали вони по його святому повелiнню мiй талант i дали менi новий. I став я нiмий, забувши всi слова, всi лiтери i всi ©х значення умовнi. - Я знiмаю з тебе бром'я Слова, людино моя, - сказав менi вiн.- Я не давав тобi його. Ти сам хвативсь за нього, мов дитина за огонь чи склянку отрути. Воно ╨ лож сьогоднi на землi. Я помиливсь в тво╨му талантi, хоч я i бог. Однинi я звiльняю тебе од кайданiв, скованих iз лiтер. Бери собi другий талант. Я не пiдказую тобi нiчого. Ти не помилишся тепер у виборi i сам, бо ти стаз нещасливим. "Дай менi Музику, боже". "Бери". I став я композитором. Все, що я знав, вiдчував, все, що бачив мiй духовний зiр, - все обернулось у звуки. I я став свободний. Я розчинивсь на мiльйони звукiв у трансцендентнiй сво©й найвищiй сферi i написав для людей, яких я люблю бiльш за все на свiтi, правду, всю, без страху, без ложних слизьких, солодких i пiдлих прикрас, без угодництва, без тупостi i без потурання тупостi застарiлих неукiв i холодних честолюбцiв, безмiрно лячних i ненаситних, жорстоких невiр i ненавидцiв людини. Яку я музику створив? Чому продзвенiла вона благовiсним дзвоном понад усiм свiтом? Чим звеселила й пiдкорила собi всi людськi душi? В чому був ©© змiст, в чiм сила? Се була патетична симфонiя боротьби про Радянський Устрiй на Землi. Був гiмн Радянському Всесвiту. Я створив його з безлiчi найскладнiших сполучень звукових. Найрiзноманiтнiших, протирiчивих. Як хiмiк чи коваль, я сплавив геро©чнi звучання з пустими, нiкчемними акордами шелесту паперiв i скрипу канцелярських пер, широкi, як море, пасажi юнацьких благородних поривань i стремлiнь до чистого, всезагального, одвiчного з нудними цифрами тупих барабанiв. Труби захоплення з плачем голодних саксофонiв. Громи всесвiтнiх небачених напружень мiдного iнструменту, казковi лунання слави перемоги з сичанням кляузництва, грубостi i погано© невеселостi. I десь на сорокових поверхах, на самих верховинах симфонiчних хвиль мого твору сплелись у трагедiйному танку радiсть з невдоволенням, слава з непотрiбним фасадництвом, i гiмпи, i крики, i восторги, i стогнання труда з бурними каскадами дармо©дства i невмiння. А ще вище понад усiма звуковими армiями i стратосферичними ескадрами звучань розливалася на цiлий всесвiт нечувана в iсторi© звучань щедрiсть на смерть i невмiння жити. А знизу, по самих густих i важких-преважких басових низах, скрипiли, гули, затухали i знову гули i ревли ревом i плакали одинокими душерозпинаючими сурмами тисячi невисказаних запитань придавлено© сiро©, бiдно©, невесело© некрасивостi. Твiр почав жити, бо вiн не був Словом. З чого склада╨ться красота? З того, з чого и життя, и перемога. З осердечненого любовного сполучення всiх мого явищ. У мо©й Симфонi© перемагала Радiсть, i сила ©© оптимiзму i все©юкоряюча Краса були якраз у подоланнi наявностi безлiчi лихого. Як все просто! Сто©ть лише виховати любов до Людини i уникати пiдозри i ненавистi, як смертi. 16 / Х [19]45 "Повiсть полум'яних лiт" ляка╨ начальство. N., прочитавши, уникнув розмови. N. N., прочитавши, прийняв, але думок сво©х не висловив, заявивши про те, що повiсть важка для розумiння, ©© вже бо©ться К., який ранiше вдавав iз себе захопленого нею. Ну, й бог iз ними. Пошлю я краще ©© Сталiну. Пошлю i попрошу подати якийсь знак, бо так далi жити не можна. Се не життя. Можна загубити не тiльки талант, можна втратити розум i бажання жити в цiй iнерцi© пiдозри, перестраховнпцтва (фу, яке гидке прокляте слово!) i приниження. З Укра©ни нi вiтру, нi хвилi. Я вмер. 5 / Х / [19]45 Почина╨ться iсторiя з "Повiстю полум'яних лiт". Коли б розказати нормальнiй живiй людинi, напевно, реготала б до упаду, а може, й не повiрила б, що се не вигадка зловредного сатирика. N. уника╨ мене. Три рази при зустрiчi нагло заявив на мо╨ запитання, що "Повiстi" вiн не читав. Далi ховатись незручно. Не пущать на очi! Сього сказалося досить, щоб почали ховатись i шептатись меншi сошки, заступники, редактори i вся, одне слово, служила челядь, що захоплювалась сценарi╨м як чимсь надзвичайним... 6 / Х / 1945 Як менi жаль, що в мене грип. Так би хотiлося сьогоднi вечором пройтись по центру столицi серед народу, пройнятися настро╨м урочистого великого свята. Ожити, помолодшати. За два роки остракiзму в мене так збiднiла й виснапаслась душа. Як страшно жити менi серед сво©х людей, що мусять дивитись на мен