укована вперше в 1883 роцi в ж. "Зоря" .NN 7-15. Того ж року вийшла окремим вiдбитком з журналу (Львiв, накладом редакцi© "Зорi", 184 с.). У другому виданнi повiстi (Львiв, 1902, накладом Укра©нсько-русько© видавничо© спiлки, 224 с.) I. Франко виправив не лише мову, орфографiю, пунктуацiю, а й зробив незначнi змiни в текстi, перенiс епiграф з Пушкiна: "Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой" на кiнець передмови, в попередньому виданнi епiграф стояв перед першим роздiлом повiстi. У першому i другому виданнях повiстi друкувалася передмова. Ось ©© текст з другого видання. "Повiсть iсторична - се не iсторiя. Iсториковi ходить передовсiм о вислiдження правди, о сконстатування фактiв, натомiсть повiстяр користу╨ться тiлько iсторичними фактами для сво©х окремих артестичних цiлей, для воплочення певно© iде© в певних живих, типових особах. Освiчення, характеристика, мотивовання i групування фактiв у iсторика i в повiстяра зовсiм вiдмiннi: де iсторик оперу╨ аргументами i логiчними висновками, там повiстяр мусить оперувати живими людьми, особами. Праця iсторична ма╨ вартiсть, коли факти в нiй представленi докладно i в причиновiм зв'язку; повiсть iсторична ма╨ вартiсть, коли ©© основна iдея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна. Представлення давнього громадського життя нашо© Русi ╨сть, безперечно, таким предметом живим, близьким до сучасних iнтересiв. Настiльки менi удалось вiддати дух тих давнiх замерклих часiв, нехай судить критика. В деталях я позволив собi доповнювати iсторичний скелет поетичною фiкцi╨ю. Головна основа взята почасти з iсторi© (напад монголiв i ©х ватажок Пета), а почасти з переказiв народних (про потоплення монгольсько© ватаги i iн.). Дi╨вi особи зрештою видуманi, мiсцевiсть списана по можностi вiрно. Львiв, дня 1 грудня 1882". Крiм цi╨© передмови, до другого видання письменник додав ще таку замiтку: "Випускаючи в свiт "Захара Беркута" другим виданням двадцять лiт по виходi першого видання, я обмежуюсь на виправленню язика вiдповiдно до того поступу, який зробила наша лiтературна мова протягом сих двадцятих лiт. Криворiвня, 1 серпня 1902". Повiсть друку╨ться за виданням творiв I. Франка в двадцяти томах, т. VI, К., 1951, с. 7-140. * Згадуючи про скитських монахiв, я не маю на думцi того iсторичного Манявського скита, що був заснований, Йовом Княгиницьким у початку XVII в., але користуюся народним переказом про перших апостолiв карпатського Пiдгiр'я, монахiв ки©вських печер, про мандрiвку й оселення яких в коломийських горах оповiда╨ почастi з фантазi©, а почастi на основi дiйсно© народно© традицi© Антiн Могильницький у сво©й поемi "Скит Манявський". Прим. автора. Погляди, якi висказуе тут Захар Беркут, можуть уважатися характеристикою поглядiв тогочасного народу на князiв та ©х кровавi межиусобицi та на початки феодалiзму. Пригаду╨мо, що подiбнi погляди знайшли вiдголос навiть у нашого лiтописця в оповiданню про спiвака Митусу, якого за бунтiвнi бесiди та непокiрнiсть князь Данило велiв зловити i покарати смертю. Розумi╨ться, що, наводячи такi погляди для характеристики часу й людей, ми тим не хочемо умалити ваги i значення особи князя Данила, який мiж усiми володарями русько-галицьких земель визначу╨ться як чоловiк незвичайний, симпатичний i, по-свойому, як на тi часи, досить людяний та надiлений полiтичним розумом. Прим. автора.