Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 ╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 ╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------


   Драма в 5 дiях


   ДI╙ВI ЛЮДЕ
   Михайло Михайлович - волосний старшина.
   Омельян Григорович -писар.
   Сидiрзбiрщик, прибiчник старшини.
   Петро
   Семен
   Д i д односельчане.
   Микола
   Павло
   1-й ЧОЛОВIК
   2-й ЧОЛОВIК
   3-й ЧОЛОВIК
   4-й ЧОЛОВIК
   Опанас - бурлака.
   Олекса - молодий парубок, його племенник.
   Галя - Олексина молода.
   Олена - сестра Олекси.
   Прiська - жiнка Петрова.
   Гершко - жид.
   Поштар.
   Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.

   ДIЯ ПЕРША

   Волосне правленi╨.Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко_.

   ЯВА I_
   Старшина_. Хто ж то базiка?
   Гершко_. Первий - Петро. Вiн  каже,  що  замiсть  того,  щоб  заплатить
недо©мку, - я з вами в кумпанi© куповав  у  мужикiв  на  громадськi  грошi
хлi'б будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм  чоловiк!  I  так
все розказу╨, наче вiн там був. Декотрi хазя©ни почали забивать йому баки,
то вiн чуть не бив Дмитра.
   Старшина_. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе.  Що  то
вони щитать нас будуть, чи як? Я ©х пощитаю! А холодна нащо? Поки що  цiна
пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на сво╨  мiсце;  от
©м i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
   Гершко_. Аби все було гаразд - ви лучче зна╨те.
   Старшина_.  То-то.  (Смi╨ться.)_  Ти   не   робiй,   Гершку.   Омельяне
Григоровичу, що ви там  записались  так  i  не  слуха╨те,  що  тут  Гершко
розказу╨?
   Писар_. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
   Старшина_. Покиньте, пощита╨мо сво© дiла.
   Писар_. То ©сть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое  -  скопленi╨
большое отписки.
   Старшина_. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
   Гершко_. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на роз-i;  писки.  Скидки  з
пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за  те,  що
вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?
   Писар_. Записав.
   Гершко_. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать
пiд розписки, i кожний хазя©н з трьох  iрублiв  принiс  за  процент  мiрку
пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазя©н  повинен
одробить один день за вигоду.
   Старшина_. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мо╨ щастя, тiлько ж у мене й
буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
   Писар_. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
   Гершко_. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
   Писар_. Ну то так не дощита╨шся, це настояща статистiка!
   Гершко_. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощита╨мось.
   Старшина_. Ай справдi.
   Писар_. Ну, а статистiка? Лежатиме?
   Гершко_. Полеже, хiба так ©© зараз i схопиш?
   Писар_. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
   Старшина_. Пусте дiло.  А  ти,  Гершку,  все-таки  наслухайся,  що  там
горлата голота базiка, хоч вона i не страш  ¾  все  ж  лучче,  коли
зна╨ш. Тепер, слава богу, страшних нема╨. Був тут у нас  митець  бунтовать
громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере  горло,
але на бо нiчого не тямлять!
   Гершко_. Що ж то за птиця, той Панас?
   Старшина_. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабану╨,
навряд чи й прийде!
   Гершко_ (смiючись)._ Нехай його там вовки з'©дять, коли вiн страшний.
   Писар_. Та йди вже - може,  хоч  горло  даси  промочити,  а  то  зовсiм
засохло. (Склада  бумаги.)_  Ну  й  надо©ла  менi  та  статистiка,  ви  не
повiрите! Через не© i лишню чарку вип'╨ш.
   Виходять.

   ЯВА II

   Старшина (один)._ Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти ©х покiнча╨ш? I усе ╨,
благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться.  Отже  нi,  така  вже
пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот  продам,  то  з
баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у  казначейство,
щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показу╨ш виду, що страшно, а
на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiда╨ться,що  я  на
громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше,  як  тiлько
подума╨ш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду
зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно... А тут  ще
другий неспокiй! _Ну,_ що ти будеш робить на свiтi божому?  Запала  в  око
дiвка, тут ╨ у бiдно© вдови - Галею прозива╨ться, - i  нудюсь  свiтом!  Та
вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала сво╨© дочки за мене  замiж.
Та й дiвчина ж! Чорт ©© зна╨, в кого вона  игуродилась  така  хороша!  Там
така дiвка, що тiлько гляне... А!.. Аж тодi  вже  буду  задовольнений,  як
висватаю Галю. Послав оце Сидора до старо© Марi© - почу╨мо, що  скаже!  Не
думав уже й жениться, а от розбагатiв -  гарно©  жiнки  захотiлось...  Хто
його зна, коли вже тi дiла покiнчаю... Що ж  це  Сидора  так  довго  нема?
(Загляда у вiкно.)_ Зда╨ться, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?

   ЯВА III

   Входить Сидiр.
   Сидiр_. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
   Старшина_. Ну що, бачив?
   Сидiр_. Та чи ви зна╨те, що Параска провiдала якось, що ви  свата╨тесь,
там репету╨ - мало не вискочила на хату.
   Старшина_. А нехай ©й бiс, тiй Парасцi, - обридла вже вона менi!  Кажи,
що Галя, чи согласна?
   Сидiр_. Та де там вам согласна, не хоче: в нього ╨ вже, каже, Параска.
   Старшина_. Та що ти менi  з  Параскою  лiзеш  у  вiчi?  Хiба  я  з  нею
вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
   Сидiр_. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
   Старшина_. Тю на ©© батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвня╨ до
мене якого парубка, чи справиться зо мною?
   Сидiр_. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже ©й
iти замiж за вас.
   Старшина_. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка
   не пiде за багатого хазя©на, хоч би й немолодого?
   Сидiр_. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка
   пiде, хоч би й за багатого, та за старого.

   Старшина_. Чи не брешеш ти?
   Сидiр_. I, ╨й-богу, правду вам кажу, не хоче:  й  руками,  ;  й  ногами
брика╨ться. Мати каже, що вона коха╨ться з Олексою Жупаненком, а примусить
©©, каже, не маю сили: як не ,схоче, каже, то  вона  й  повiситься,  я  ©©
знаю.
   Старшина_. То ти так i кажи! Тепер я бачу,  через  що  я  й  старий,  i
сякий, i такий. Це друга рiч!  Ну,  то  постривай,  я  покажу  ©й  Олексу!
Постривай... Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я  тебе  зробив  хазя©ном,
помагай же менi!
   Сидiр_. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
   Старшина_. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз  пiд  арест,  у  мене
конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнi╨. Галя вiд
нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiрку╨мо з  писарем,  якщо
буде стоять на свойому, чи не можна  його  в  москалi  запроторить.  Пiсля
завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що  видумаю.
Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
   Сидiр_ виходить.
   _
   ЯВА IV

   Старшина (один, гука в дверi)._ Мерщiй писаря зви! От тобi й  раз!  Хто
ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу,  щоб
вона була мо╨ю жiнкою. Хотiв я розбагатiть - розбагатiв; хотiв я почету  -
маю; тепер хочу красиву молоду жiнку - та й  не  добуду?!  Нi,  добуду!  Я
Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде!  Все  спродам...  Нi,  це  вже
лишн╨: цiлий вiк наживав, та й збуть?  Можна  й  так  обiйтись!..  Старий,
каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть,  щоб
причарувать ©©...

   ЯВА V

   Входить писар.

   Писар_. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв.  Сотняжка  и  менi
перепаде!
   Старшина_. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть  менi:
чи можемо ми з вами вкупi заправить  так,  щоб  супротивникам  нашо©  волi
прийшлося i свербляче, i боляче?
   Писар_. Як у  якому  дiлi,  а  до  того  ще  й  як  кому,  треба  знать
послiдовательно.
   Старшина_. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помага╨те менi
- собi помага╨те.
   Писар_. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що
   це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
   Старшина_. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як  i  вигра╨мо,
то й могорич буде!..
   Писар_. Многосложний?
   Старшина_. Он який!
   Писар_. Кажiть.
   Старшина_. Я знаю, що вам багато  говорить  не  треба.  Ви  зразу  мене
урозумi╨те. ╙сть тут дiвчина  прехорошая  собою  -  Галя  Королiвна.  Менi
захотiлось ©© взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
   Писар_. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди ©© не  навернеш,  куди
сама не схоче.
   Старшина_. Не те. Слухайте далi. Вона не  хоче  за  мене  через  одного
парубка - Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться  -  i  Галя
Королiвна моя. Розiбрали?
   Писар_. Тепер розiбрав. Здихаться? У  городi  ╨  у  нас  один  чоловiк,
Казюкою прозива╨ться, так той тiлько й порадить, як здихаться.
   Старшина_. Як самi не придума╨мо, то й до Казюки вдаримося, - я  Казюку
й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi  помiрку╨мо.
Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав
мо© конi на тiм тижнi. Менi зда╨ться, що Галя вiд нього  вiдцура╨ться,  як
почу╨, що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в  москалi  вiддать?
Бо з кiньми справи не вигра╨м. Ну лишень розкиньте розумом!
   Писар_. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
   Старшина_. Мати-вдова i три сестри.
   Писар (шука╨ по списку)._ Один син.
   Старшина_. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.
   Писар (ударив по списку)._ Ой, постойте, - можна.
   Старшина_. Чи ╨сть же таке дiло, щоб  воно  було  невозможно?  Хiба  ми
сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?
   Писар_. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй,  а  Олекса  Жупаненко
особо остався - одиночка, значить, а  одиночки  йдуть!  Так  i  по  списку
показано.

   Старшина (цiлу╨ писаря)._ Голова!
   Писар_. Постривайте, а як по справцi скажеться...
   Старшина_. То друга рiч, нехай оказу╨ться, а тим часом не буде мiшать.
   Писар_. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалу╨ться?
   Старшина_. Куди ©й к бiсу жалуваться! Та ми ©© охолодну запрем  на  той
час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що  Олекса  в  москалi
пiшов, то вона моя.
   Писар_. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою  полiзу.  Глядiть  же:
двi сотнi з баришiв i могорич! А  тим  часом  аайте  здоровi,  я  пiду  до
Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.
   Старшина_. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви ©х  не  кiнчали,  бо  ще
рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то...
   Пиcap_. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка  менi  в  печiнках
сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем,  що
тiлько руками становий розведе. (Виходить.)_

   ЯВА VI

   Старшина (один)._ От i хороший чоловiк, тiлько торка багато!  А  голова
золота! Ну, зда╨ться, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло  виграть
- годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О,  зда╨ться,  це
Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.

   ЯВА VII
   Сидiр i Олекса.

   Сидiр_. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на  то
свiдки, що ти коней вiддав злодiям!
   Олекса _Та бога ви побiйтеся, я вам  десять  свiдкiв  подам,  що  як  у
старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там
i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня при©хав.
   Старшина_. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я
получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.
   Олекса_. А щоб вiн катовi на свого  батька  показав!  Не  паскудьте  ви
мене, ви зна╨те, що ми були хазя©ни i мiй дядько Панас був старшиною, як i
ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми  хазя©нами  будемо.
За що ж ви таку бiду наклика╨те на мене.
   Старшина_. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi,  як  i
дядьковi, не втерли носа. Були хазя©ни! А тепер  твiй  дядько  -  бурлака,
чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
   Олекса_. Дай боже всiм такого розуму.
   Сидiр_. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказу╨ш.
   Старшина_. А вийди, Сидоре, в сiни, я з  ним  побалакаю.  То  вiн  тебе
соромиться!
   Сидiр виходить.
   Чу╨ш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не  заведу,  i  ще
дам сто карбованцiв... тiлько вiдсахнись ти вiд  Галi  Королiвни  -  я  ©©
сватаю! Iди куди в найми, скажи, що коха╨ш другу - одкинься вiд не©! Бо як
цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в  москалi  вiддам  -  все
одно пропадеш.
   Олекса_. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купу╨те у  мене  мою
дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i  сто  карбованцiв  грошi,  але  я
повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у  вас  сто  рублiв  для
того, щоб розпанахать свою душу, зсушить сво╨ серце разом з чужим  серцем!
Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не зляка╨те тим, що посадите.  Посадите
- то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а  так,  значить,
слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний...
   Старшина_. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий!  Я  до
тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе  поки
в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом.  Сидоре!  Вiзьми
його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!
   Сидiр_. Iди.
   Олекса_. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо  ви  надо
мною згнуща╨тесь.
   Старшина_. Посади його та поклич писаря.
   Сидiр_. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.

   Сидiр з Олексою виходять.

   ЯВА VIII
   Старшина (дивиться у вiкно)._ Диви, й справдi, неначе ©х хто в потилицю
турлить, - бiжать. Чи  не  побився,  бува,  Гершко  з  писарем?!  Ще  мало
клопiт-розбирай сво©х. Ну, вже той Омельян Григорович, з  духовних,  а  не
по-духовному поступа...

   ЯВА IX

   Гершко i писар разом в дверi вскочили  i  застряли.  Гершко  виборсався
первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
   Писар (в дверях)._ Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько,  бо
ти захакався, як собака.
   Гершко_. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!
   Старшина_. Бачите, Омельяне Григоровичу,  а  казали,  що  свою  степень
понiмаете!
   Писар (пiдходе)._ Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!
   Старшина_. Що ви там натворили?
   Писар_. Все як слiд. Постойте, я вам по  порядку.  Тiлько  що  я  випив
послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
   Старшина_. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?
   Писар_. Боже сохрани! Вот (цiлу╨ жида),_ значить, мир i любов! А тiлько
дело важное ╨сть. Гершку, повествуй!
   Гершко_. Пам'ята╨те, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик
Опанас Бурлака?
   Старшина_. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був,  а  тепер
чорт його зна╨, де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?
   Гершко_. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку,
тiлько  що  прийшов.  Там  його  обступили  люде!  Розказують,  що  Олексу
заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав;  i  той
Панас сюди збира╨ться. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.
   Старшина_. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
   Гершко_. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу -  загнав
його по саму колодочку.
   Писар_. Верно, как статистiка!

   ЯВА X

   Входить Бурлака,  в  постолах,  в  свитi,  з  торбою  за  плечима  i  з
чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться
за дверi i щеза.
   Бурлака_. Здрастуйте вам. Не пiзнали?
   Старшина (стривожений трохи, але не  показу╨  виду).  _Ба  нi,  пiзнав.
Давно прийшов?
   Бурлака_. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти пожива╨ш,  Михайло?
(Iде до нього, хоче почоломкаться.)_
   Старшина_. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Зда╨ться, бачиш,  що
старшина (показу╨ знак),_ то треба й говорить якось iначе.
   Бурлака  (трохи  одступа  назад)._  Це  так  товарища   стрiча╨ш?   Ну,
вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що  ви  стали  великий,
пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно  i  справдi  так.
Вибачайте ще раз.
   Старшина_. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк  повинен  знать
сво╨ стiйло. Чого тобi треба?
   Бурлака_. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надо©ло менi мiж
чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову  прихилить!
А тут у мене зостався племенник  -  Олекса  Жупаненко,  -  думав  у  нього
доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю  про  свого  Олексу,  а
менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не  заходив;
розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло
дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi,
будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?
   Старшина_. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду  розказувать,
за вiщо кого в холодну посадю?!
   Бурлака_.  Ба  нi!  Ви  менi  начальник,  а  всякий  начальник  повинен
заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду,  i  одповiдь  на
його питання!
   Старшина_. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалака╨ш! То  ти
тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!
   Бурлака_. Як же це буде? То ви й не скажете, за  вiщо  мого  племенника
посадили?
   Старшина_. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?
   Бурлака  (пiдходить,  старшина  одступа)._  Слухай,   Михайло!   Я   не
подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи,  то  виволочу
тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю
за порiг, поки не довiдаюсь!
   Старшина (огляда╨ться.)_ Омельян Григорович, де ви?
   Писар_. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.)_ Перо десь упало.
   Старшина_. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?
   Писар (пiдiйма╨ться, витрiщив очi i дивиться)._ Не уро-зумiв!
   Бурлака_. Шкода, пане-брате,  твiй  писар  тепер  тiлько  мислiте  може
писать.  Бач,  який  гарний  -  мов  сова!  Ще  раз  просю  тебе,  Михайло
Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?
   Старшина_. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?
   Бурлака_. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що  Олекса  смирний,
роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все
мо╨ щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй  хрещений  син,  я
задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй,  я  вiд
нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад,  а  коли  довiдаюсь,  що  нi...
Глядiть! У Бурлаки та сама душа  зосталась  i  те  саме  серце  б'╨ться  в
грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать  правди.
Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)_
   Старшина (до писаря)._ Шукай, шукай! Вiтра в полi... Ну,  а  ви  -  хоч
викрути: яка тепер з вас порада?

   Писар_. К вечеру - как стьоклушко!

   Завiса.

   ДIЯ ДРУГА

   Дворище волосного будинку.
   ЯВА I
   Сидiр i писар.

   Сидiр_. Ви ще не зна╨те Бурлаки, - вiн нiчого не  подару╨.  Бачите,  не
вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!
   Писар_. Михайло Михайлович дуже ласий на  баб'ячий  рiд,  нiгде  правди
дiть!
   Сидiр_. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на  милость  божу,
заманулось чоловiковi! Хiба мало цi╨© поганi?
   Писар_. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе - й слабого з  постелi
зведе.
   Сидiр_. Так засватана ж уже!
   Писар_. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!
   Сидiр_. Глядiть, щоб не було бiди!
   Писар_. Пусте дiло, нiяко© бiди  не  буде.  Ми  на  законном  основанi©
вiддамо Олексу у москалi.
   Сидiр_. А як же вiн витягне далекий жеребок?
   Писар_. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать,
щоб добраться до Олекси.
   Сидiр_. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив  пощитать
волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а  другi  протiв
нього!
   Писар_. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого.
Утремо носа Бурлацi.
   Сидiр_. _Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Зна╨те, що  я  вам
скажу: ╨й-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде,
то буде, побачимо, - пiду! (Виходить.)_

   ЯВА II

   Писар_. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають
i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать
©м книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про  заводи.
Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю  про  не©!
Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)_

   ЯВА III

   Старшина (один)._ Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi
пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра  тiлько
Олекси здихаться, а  там,  поки  його  вернуть,  поки  що  -  то  ми  Галю
висвата╨мо. Не знаю ж, чи писар у  волостi?  Вже  й  на  сход  збираються.
Сьогодня ще й на весiлля треба пiти - просили. Може, там i Галя буде? Пiду
безпремiнно - чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)_

   ЯВА IV

   3-й чоловiк. _Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то  i  негаразд
його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд
того, що вiн бурлакував?

   Петро_. Через те, що бурлакував, через те  й  Бурлакою  звуть.  Щоб  ти
знав, що вiн за  чоловiк,  то  я  тобi  розкажу.  Давно  це  було,  ще  за
крепацтва, - бодай не  верталось!  Ми  вмiстi  з  Опанасом  пасли  валахiв
панських, - лiт нам було,  може,  по  п'ятнадцять.  Раз  надвечiр  попасом
прийшли ми з валахами до лiска, - ось що  за  Варчиною  балкою,  -  де  не
взявся, сучо© пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда - битимуть. А  Панас
такий був, що не доведи  боже,  якби  його  вибили  -  пiдпалив  би  двiр,
сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав  тiкать  на  Басарабiю  ,  а  ми
сиротами були. Пригнали  ми  валахiв  додому,  -  ввечерi  ©х  не  лiчать.
Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя - нi вiн, нi я  не
зна╨мо! Йшли навпростець, куди Панас  вiв.  Вiн  був  цiкавий  i  чув,  що
Басарабiя в той бiк, де сонце сто©ть в обiдню  пору.  То  так  i  йшли  на
сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать  i  лаяться.
Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся,
звiдкiля ти, то  тебе  назад  пошлють,  бо  не  тобi,  каже,  бурлакувать!
Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й
бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж  коло
Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й  грамоти
добре вивчився.
   3-й чоловiк_. От чоловiк - свiта побачив!
   Петро_. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз  хазяйство  почав
заводити, - грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти  робили,  от  ми
його й вибрали старшиною.
   3-й чоловiк_. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю,  пригадав!  Коло
його хати раз у раз народ збирався, i вiн ©м розказував. Через  що  ж  вiн
знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.
   Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.
   Петро_. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько  все  грошi
позичав, через те i промотався. Один раз причепився  до  Панаса,  щоб  той
позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв.  Опанас  не  дав.  Ну,  i
завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла  Михайловича,  що  й
досi хазяйну╨, а Михайло зараз i позичив  грошей  посередниковi,  значить.
Ото тут i пiшло. Опанас почав  правди  дошукуваться  i  таки  добився,  що
губернатор посередника змiнив, але ж i  сам,  ©здючи  то  сюди,  то  туди,
спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi
громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять  собi
грошi. - та й пiшов до прежнього хазя©на в Крим. I оце  вже,  мабуть,  лiт
бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi
Горпинi.
   1-й чоловiк. _Так вiн, мабуть, знову грошей  принiс.  I  я  його  добре
пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я  часто
слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне  i  про
всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.
   2-й чоловiк_. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов,  бо,  кажуть,  як
Библiю всю прочита╨ш,, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як  баба  Ярина
казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами.  Може,
й вiн через те такий тямущий вийшов.
   1-й чоловiк. _Отак ушквар!  Хiба  чорти  стали  б  його  вчить  святому
письму?
   Всi смiються_.
   Ну й вигадав!
   2-й чоловiк_. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
   1-й чоловiк_. Сидiв' три днi-та й висидiв злиднi!
   Смiються._

   ЯВАV
   Приходить Семен.
   Семен_. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?
   1-й чоловiк_. Та тут комедiя: вiн каже, що чор©и вивчили Панаса Бурлаку
святому письму. (Регоче.)_
   2-й чоловiк_. Брешеш! (Сердито передразню╨.)_ Ге-ге-ге! Якого  бiсового
батька смi╨шся?
   1-й чоловiк_. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.
   2-й чоловiк_. Тьфу! (Виходить.) _
   1-й чоловiк_. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.
   Петро_. Та годi вже вам! Всi. Ба й справдi, завелися, наче  малi  дiти!
3-й чоловiк. _Он Бурлака iде, i люде з ним.
   Петро_. Може, хоч трохи приборка╨ крила нашому Михайловi Михайловичу. I
що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.

   ЯВА VI

   Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.
   Бурлака_. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв  парубка  i  нi  за
вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера  вiн  один  син  у  матерi,  а
старшина ставить його без вiльготи
   по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi
   висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься.  Вiн  вас
усiх заставе робить на нього, як ви будете
   мовчать!
   Дiд_. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун
   та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й
з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк  не
вiдтяга╨мо. Поки дiти були  малi,  то  й  я  сво©  надiли  вiддав,  -  аби
виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, - кажуть, нiби я
продав, ще й документи якiсь показують.
   Бурлака_. То це, виходить, пiдлоги.
   Дiд_. А пiдлоги.
   Бурлака_. Так чого ж ви дивитеся? Сход ма╨ право повертать  усi  надiли
тим, кому вони належать.
   Дiд_. А так, так!
   Бурлака_. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощита╨мо його. Як я  розiбрав
дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дба╨,  а
за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.
   Дiд_. Та це правда.
   Петро_. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать!
Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде
темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.
   Микола_. А що ти йому зробиш? Базiка╨ш тiлько!
   Дiд_. Вiн скрiзь руку ма╨, а ми що?
   Петро_. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.
   Микола_. Там уже побачимо.
   Петро_. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за  Панасом  тягти,  а  як
пiдемо урозтiч, - нiчого не вийде.
   Павло_. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то  й  ти  язика
прикусиш.
   Микола_. Бо й прикусе!
   Петро_. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
   Микола_. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те
заспiва╨ш.
   Петро_. У холодну! Дзуски! Короткi руки! Хто ж поведе? Хiба ти, може?
   Микола_. Як звелять, то й я поведу.
   Петро_. Зна╨ш, що я тобi скажу?
   Микола_. А що?
   Петро_. Та то...
   Микола_. Кажи ж, що?
   Бурлака_. Постойте, братцi. За вiщо ви сваритеся? Ви старшину  вибрали,
ви його й змiнить можете. Тiлько ж як ви будете свариться,  то  нiчого  не
вдi╨те. Це йому буде ковiнька на руку.
   Павло_. Хто ж тобi казав, що всi хочуть старшину скинуть.
   Сидiр_. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?
   Павло_. I ти будеш такий самий.
   Бурлака_. От бач, уже й знайшлися тi, що з однi© миски сьорбають! Нехай
i тебе виберуть, нехай i цей самий буде, але  ж  подумайте:  де  вiн  того
добра набрав? Хiба не чули, що вчора балакали, як старшина  на  громадськi
грошi купу╨ хлiб  через  жида?  Силою  хоче  вiд  парубка  дiвчину  взять,
згнуща╨ться над усiма, - це гiрше султана!
   3-й чоловiк. _Та не гомонiть-бо  так  голосно,  он  старшина  сто©ть  у
вiкнi, ще почу╨.
   Петро_. Нехай слуха, коли вуха ма╨! Вони  замотали  бiльше  двох  тисяч
оброчних, а з нас шкуру деруть!
   3-й чоловiк. _Та цитьте, бо почу╨.

   ЯВА VII

   Громада ста╨ купками, купками iде i розмова. На однiм мiсцi сцени.
   Дiд (балака до тих людей, з котрими виходить)._ Та вже ти менi що хочеш
кажи, а надiли треба повертати тим, що в уставну грамоту записанi!
   З гурту. _Так це так: сьогодня я не можу оплачувать i вiддам вам надiл,
а через яке врем'я знову вертай.
   Павло (пiдходить)._ Дiд через те так кажуть, що ©х син покинув надiл та
й пiшов з села; менi той надiл накинули, як ще земля була дешева, i  я  за
нього платив лiт сiм, а тепер син вернувся,  земля  подорожчала  -  вертай
йому надiл!
   Дiд_.  Не  тiлько  мiй  син,  багато  ╨  таких!  Що  ж  ©м,  без  землi
зоставаться, по-твойому, чи що?
   Павло_. Про мене, нехай ©м дають землю, а я надiла не вiддам.
   Дiд_. Як присудять, то вiддаси!

   На другiм мiсцi сцени.

   2-й чоловiк (до 3-го, котрий одiйшов  вiд  Петра  i  пiдiйшов  до  2-го
чоловiка)._ Воно, я тобi скажу,  як  придивиться  гарненько,  то  виходить
Петрова правда. Аби б тiлько Опанас взявся.
   3-й  чоловiк_.  Та  й  я  так  кажу,  тiлько  на  бiсового  батька  так
репетувать, почу╨ ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобi й справа.
   4-й чоловiк_. Як вовка бояться, то й в лiс не ходить! З  гурту.  Та  ти
смiливий щось!
   Тi, що слухають, регочуть. На передi кону.
   Петро (до 3-го чоловiка)._ Чого ти бо©шся? Ну, почу╨, так що?  Адже  ми
по закону!
   Чоловiк розводить руками i йде до чоловiкiв 1-го, 2-го i 4-го.
   Микола (до Петра)._ Терпiть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч  би
вiд себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.
   Петро_. Брешеш! Я стiлько ж випив, як i  ти!  А  по-твойому  як?  Лучче
мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають - еге?
   Микола_. А чим же ти докажеш?
   Петро_. Чим? Як чим? Та тим...
   Микола_. От бач, що й сам не тямиш, що балака╨ш.
   Петро_. Опанас докаже!
   Микола_. Що ти менi Опанасом тика╨ш! Опанас позавчора тiлько прийшов  i
вже вiн розумнiший за всiх став.
   На ганку показуються старшина з писарем i слухають.
   Петро_. Бо й розумнiший, де ж тобi до нього! От почу╨ш, то тодi i язика
прикусиш.
   Микола_. Почу╨м!
   Петро_. Забрали громадськi грошi, поклали у кишенi, а  ми  мовчи?!  Ти,
мабуть, подiлився з ними, що мо© речi не до душi тобi?
   Микола_. Я знаю, що ти в холоднiй сьогодня посидиш, i  Опанас  тобi  не
поможе.
   Петро_. Не дiждуть! Вони мошенники, а я нiчого не замотав, та  ще  й  у
холодну!

   ЯВА VIII

   Старшина (з писарем виступаючи вперед)._ Здрастуйте, з празником будьте
здоровi!
   Всi  затихли  i  повертаються  до  волосного  будинку.  Дехто  одказу╨:
"Спасибi! Будьте й ви здоровi!"
   Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато  п'яних.  От  зараз  первого
Петра вiзьмiть i посадiть у холодну, йому дуже жарко!
   Бурлака (виступаючи вперед)._ А за вiщо ж то його i в холодну брать?
   Старшина_. А тобi яке дiло? Ти чого сюда прийшов?
   Бурлака_. На сход.
   Старшина_. Яке ти право ма╨ш мiшаться не в сво╨ дiло? Знай свою отару!
   Бурлака_. Я свою отару знаю, i доглядаю, i обороняю, а ви свою нi за що
ма╨те!
   Старшина_. Не смiй зо мною так балакать!
   Бурлака_. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: i ви не  смi╨те
зо мною так балакать! Хiба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за  що
чоловiка в холодну садовить?
   Старшина_. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не  ма╨ш  права
на сходi бути, який ти хазя©н, ти чабан!
   Бурлака_. Ви не кричiть, бо й я вмiю кричать. Ви не лякайте  мене  -  я
ляканий! Я знаю, що вам не хотiлось би мене отут бачить!
   Старшина_. Нам не треба пройдисвiтiв. Ходив цiлий вiк бiля овець, то  й
ходи, а на сходi зась!
   Бурлака_. Михайло Михайлович, глядiть, щоб я вам чого-небудь не сказав!
   Старшина_. Iди, кажу, звiдсiль!
   Бурлака_. Наше одно село волость составля, то на  сходi  всякий  хазя©н
ма╨ право голосу.
   Старшина_. О! Ти дуже розумний! Грамотiй. Жалуйся на мене,  що  я  тебе
вигнав з сходу, а тим часом геть звiдцiля!
   Бурлака_. Зна╨те, що я вам посовiтую: ви всiх ©х повиганяйте та вдвох з
писарем i рiшайте дiла. А поки вони будуть, буду i я. Я такий  же  хазя©н,
як i вони.
   Старшина_. Такий, та не такий!..
   Бурлака_. Через що ж то так? В мене ╨ i хата, i надiл ╨, i оплати я всi
вiддав.
   Старшина_. I оплати всi вiддав, та й iди тепер,  звiдкiля  прийшов.  От
що! (До писаря.)_ Прочитайте йому той закон, що ви менi показували.
   Писар хутко iде в волость.
   А тим часом вiзьмiть Петра у холодну, щоб п'яну пащеку не розпускав!
   Микола_. Ходiм, Петре, я вже бачу, що ти доказав!
   Петро_. Не гавкай, щоб i ти не завив.
   Писар (виносить книгу i да╨ Бурлацi)._ Прочитай 71-ю о волосних сходах.
   Бурлака (бере книгу i, розгорнувши, вiдда╨ назад). _Подивись сам  у  цю
книгу! Мабуть, ви всi дiла рiша╨те по цiй книзi?
   Писар (хапа книгу i чита╨ нiби про себе)._ "Собрание  отборных  песен."
(Нi в тих нi в сих, вертить книгу в руках.) _Чи не  штука!  Оддав  дяковi,
вмiсто цi╨© книги, закон. Одинаковий перепльот!
   Старшина_. Що це?
   Писар (виходить)._ Статистiка зовсiм голову заморочила.

   Старшина (кричить йому вслiд)._ Давайте цинкуляр!
   Бурлака_. От бачите, у вас i закона нема при волостi.
   Старшина (сердито)._ Iди звiдцiля, кажу тобi! А то ти договоришся, що я
тебе по 38-й!
   Бурлака_. Нi, не пiду. Вам би хотiлось, щоб i я, як другi,  мовчав?  Та
цього не буде! (До громади.)_ От, люде добрi, яка рiч: у нас  по  волосних
книгах ╨ грошi, а в наличностi ©х нема! Я  це  докажу!  Господин  старшина
зна╨, де грошi, та тiлько не хоче, щоб ви знали.
   Старшина_. Так ти мене злодi╨м робиш?
   Бурлака_. Нi, не я вас роблю злодi╨м, ви уже самi зробили себе злодi╨м.
Зберiть щотчикiв, нехай пощитають волость!
   Старшина (до громади). Хто_ дума, що я злодiй?
   Петро (пiднiма руку вгору)._ Я!
   Старшина_. Хто сказав "я"? Петро! (Сердито.)_ Вiзьмiть його  у  холодну
зараз, - вiн п'яний!
   Петра тягнуть у холодну, вiн опина╨ться.
   Петро_. Берiть, берiть, нехай з вас дух вибере!
   Бурлака_. Люде добрi, за вiщо ж ви чоловiка тягнете? Це ж все одно,  що
ви себе тягнете! Ну, а як старшина скаже,  взять  тих,  що  тягнуть  тепер
Петра, то другi й тих посадовлять у холодну? Та так, не розбираючи  за  що
будете садовить один одного, поки всi не будете в холоднiй сидiть?!
   Петро (кричить)._ Усiм те буде, усiм! Вiн вас всiх у холодну запре!
   Петра силою потягли.

   Старшина (до Бурлаки)._ Що ти людей бунту╨ш? (До громади.)_ Чу╨те, чому
вiн науча! Посадiть Петра, та й його вiзьмiть, щоб не бунтовав людей!
   Чуть голос Петра: -"Всiм те буде, всiм!"
   Бурлака_. Оцього вже не дiждеш, щоб i мене посадить, я тобi  не  вiвця!
Не думай, що зо всяким можна однаково  розправляться!  Я  й  на  тебе  суд
знайду!

   Старшина_. Мовчать! Не смiй менi тикать!
   Бурлака (з запалом)._ Не заслужуй! Коли з тобою по-чеськи, то и  ти  не
будь тим, що моркву ри╨! Бач, яка правда! Позабирали  грошi  громадськi  в
сво© кишенi та й багатiють, а як знайшовся чоловiк, що хоче знать,  де  тi
грошi, так вiн його зараз в холодну. Не любиш правди!
   Старшина_. От я тебе провчу! (До громади.)_ Хто смi╨ щитать  мене,  хто
дума, що я грошi покрав?! (До Бурлаки.) _До станового його зараз одiслать.
Я тобi покажу, як такi слова говорить на сходi.  (До  волостi.)_  Омельяне
Григоровичу, iдiть сюди!
   З гурту голос
   1-й: _"Бо таки не мiшало б пощитать";
   2-й: _"Може, й справдi грошей нема!"
   Старшина_. Хто там обзива╨ться? Чи не хоче у холодну?
   Бурлака_. Так ©х, так ©х, овець! Щоб не балакали! Всiх у холодну,  вони
один другого посадять!
   Старшина_. Взять його!
   Два чоловiка пiдходять до Бурлаки. З холодно© чути голос  Петра:  "Усiм
це буде!"
   Бурлака (до чоловiкiв)._ Пiшли геть, вiвцi! Писар виходить.
   Старшина  (до  писаря)._  Чого  ви  там  сидите?  Тут  Панас   Зiнченко
оскорбленiе менi нанiс! Пишiть протоколi  Вiн  бунту╨  громаду...  Злодi╨м
мене робить. ╙сть цинкуляр...
   Бурлака_. Злодi©в нiхто не робить, вони самi привчаються красти.
   Старшина_. Чу╨те,  що  каже?  Зараз  його  в  стан!  Нехай  коней  менi
запрягають, я сам по©ду.  (До  громади).  _Сьогодня  сходу  не  буде!  Ху!
(Береться за голову)._ Вiн арештований,  не  пускайте  його.  (Виходить  у
волость, взявшись за голову.)_
   Писар (чуха╨ потилицю)._ От тобi i статистiка!
   Дехто з громади розходиться.
   Бурлака (до писаря)._ Чого ж сто©ш? Пиши бумагу! (До громади)._  А  вам
скажу,  що  як  ви  не  пощита╨те  волость,  то  багато  сво╨©  худоби  не
дощита╨тесь! Ач злодюга, куди поверта! Сходу не буде,  бо  п'яних  багато!
Оскорбили його, що пощитать хотять! Не  схова╨шся,  голубчику,  вiд  мене!
Побачимо, як ти  Олексу  у  москалi  вiддаси,  я  й  до  справника,  i  до
губернатора доступлюсь. А ви мовчiть, поки вiн по©сть вас всiх! (Iде.)_
   Старшина (вискаку╨ на гачок i кричить)._ Що ви його  пустили,  вiзьмiть
його, вiн арештований!
   Бурлака (оберта╨ться)._ Чорта пухлого вiзьмеш!
   Писар_. Неожиданний хвинал!

   Завiса.

   ДIЯ ТРЕТЯ

   Улиця. Вправо волосний будинок - з того боку, де  холодна.  В  холоднiй
виламано вiкно. Здалеку чуть весiльну музику.

   ЯВА I

   Бурлака_. Боже мiй, боже! Як то важко жить на свiтi. А через що воно  й
важко, як не через самих людей. Замiсть того, щоб любить  одному  другого,
як братам слiд, вони один протiв другого ворогують i готовi в  ложцi  води
утопить того, хто стане урiкать ©х за неправедне  життя!  (Мовчить.)_  От,
думав, доживу вiка спокiйно, а тепер приходиться знову воювать!  Не  можна
ж, не можна схиляться перед таким супостатом, як Михайло. До якого  страху
довiв людей: нiхто не  хоче  везти  мене  в  город,  знаючи,  що  я  по©ду
жалуваться начальству на старшину! Шукав Петра, може, цей  чи  не  повезе:
вiн смiливiщий вiд других; сказали, що пiшов на весiлля. Пiду i я туди.  А
як i Петро побо©ться? Тодi пiшки  махну.  Треба  поспiшать,  бо  запакують
хлопця, - тодi вертать з  москалiв  труднiще  буде.  Я  ж  тобi,  Михайло,
покажу, як згнущаться! Достав у п'яного Тараса два приговора фальшивих. На
обох приговорах померших хазя©нiв записано бiльше, нiж живих.  Що  там  за
гомiн? Вiкно виламано у холоднiй! Може, Олекса втiк? Добре б було - i його
вiзьму з собою. (Виходить.)_

   ЯВА II

   Старшина, Сидiр i чотири десятники  виходять  з  холодно©  i  оглядають
виламане вiкно.

   Старшина_. От тобi якраз i встерегли Олексу!
   Сидiр_. Чорти його батька зна╨, як вiн виламав це вiкно!
   Десятник_. Здорова, бiсова тiнь, напер, то воно й вилiзло.
   Старшина_. Ти завжди так глядиш.  Аж  досадно,  ©й-богу!  Тепер  вiн  з
Бурлакою, певно, уже по©хав в город! От тобi й пропала справа, а!..
   Сидiр_. Та хто ж його знав, що таке ско©ться.
   Старшина_. Хто знав, хто знав!.. Треба було знать. Ти ж знав, що  Петро
сидiв у холоднiй, то вже ж вiн розказав Олексi про  Бурлаку,  а  племенник
такий, як i дядько, розбишака подухалий, от i втiк! Що ж тепер робить?
   Сидip_. Та що робить?.. 'А дивiться - он маячить: то ж Бурлака потяг на
весiлля!
   Старшина (пригляда╨ться)._ Так, вiн. (Так, щоб десятники не  чули)._  А
Галя на весiллi?
   Сидiр_. Там i вона, танцю╨ з парубками; я оце звiдтiля  прийшов.  Панас
©й духу нада╨, щоб не журилась; вiн усiм розказу╨, що  Олекса  не  пiде  у
москалi.
   Старшина (зiтхнувши)._ Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то
будько набудеться! I чого ти не заарештував його на сходi? Тепер мудруй.
   Сидiр_. Еге, чого? Добре вам казать - чого! Хiба ви не зна╨те? Вiн  так
розпалився, що до нього страшно було й приступить.
   Старшина. _Отож-то бо й бiда, що ти смiливий тiлько, як треба Петра або
кого ще смирнiщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.
   Сидiр_. Ну й чудно ви розказу╨те! А якби тьопнув кiлком чи  каменем  по
головi? У мене ж дiти ╨!
   Старшина_. Мабуть, менi самому треба прийняться за нього, бо ти  нiчого
не зробиш, тiлько хвалиться умi╨ш  та  совiти  давать!  Розбери  дiло:  як
тiлько ми сьогодня не заарешту╨мо Бурлаку, то вiн завтра буде у во©нському
при-сутствiю, - тодi за Олексу спечемо рака,  бо  його  не  приймуть,  вiн
докаже, що вiльготний. А  тiлько  вiн  вигра  цю  справу,  тодi  пиши  усе
пропало. От тобi одно, а друге - писар совiту╨ держать його  пiд  арештом,
поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсiм  з  села.  Тепер  вiн  не
покине нас, поки свого не доб'╨ться. То й нехай посидить, а приговор, -  i
гайда! Бач, харпак, волость щитать захотiв, скрiзь йому дiло!
   Сидiр_. А так, так! Його треба десь дiть, вiн не тiлько щитать волость,
а пiдбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!
   Старшина_. Та ти менi не кажи, я його знаю добре, - збiрщиком при ньому
був, -як собака на сiнi: сам не ©сть i другому не да╨. Вредний iрод, а  як
удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку,  кажуть,  чорт
пiдкинув  його  матерi  замiсть  настоящо©  дитини,  котру   баба   забула
перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе;  ну,  а  Бурлака  з
дiда-прадiда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.


   Сидiр_. На бiсового ж батька зачiпали? Зразу треба було з ним замирить.
А все через кого? Через дiвку...
   Старшина_. Сидоре, знай же честь. Тобi тiлько дозволь за стiл, то ти  й
на стiл... Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлацi, а не  дiжде!  Який
би я тодi був старшина, хто б мене боявся, всi б знали: що Бурлака  скаже,
так i буде.
   Сидiр_. Робiть, як зна╨те, ви - голова.
   Старшина_. Отже, слухай сюди: Бурлака на тiм боцi, на весiллi,  то  вiн
неминуче буде йти цi╨ю вулицею назад.
   Сидiр_. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? ╙й-богу, Михайло
Михайловичу, страшно до нього пiдступать, - смертоубiйство буде!
   Старшина_. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!
   Сидiр_. Ну, то кажiть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.
   Старшина_. Вiн пiде спать п'яненький, а ми назирцi за  ним  та  сонного
його зв'яжемо - i у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у  москалi;
а там - вiдер десять горiлки, побалака╨мо з громадою, зробимо  приговор  i
пошлемо Бурлаку подальш вiдцiля, - нехай там волость  щита  чи,  про'мене,
хоч i старшиною буде! Тямиш? Де тобi! А ми всяку резолюцiю вже  з  писарем
поклали.
   Сидiр_. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-рiще пригада╨,
нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!
   Тим часом десятники залаштували вiкно.
   Десятник_. Готово!
   Старшина (огляда)._ Так добре! Тепер два чоловiка iдiть шукать Олексу i
хоч з-пiд землi викопайте, а щоб на ранок був, а  ми  вчотирьох  посiдаймо
отам бiля рову. Надворi темно, нiхто не примiтить.
   Розходяться_.
   Сидiр_. Стривайте; чу╨те - хтось спiва.
   Старшина_. Еге. Ходiм! Я тебе провчу, я тобi покажу -  щитать  волость,
бунтовать громаду! Будеш  мене  згадувать!  О,  ти  не  зна╨ш  ще  Михайла
Михайловича, то будеш знать! (Виходить)._
   ЯВА III
   Семен (п'яний, спiва)._
   Добра горiлка, краща вiд меду' Вип'╨мо, куме, ще й у середу!
   Продаймо, куме, рябу телицю, Вип'╨мо, куме, ще й у п'ятницю!
   Крутився, крутився i не попав на той бiк! Чи втраплю ж я хоч додому? Це
ж, зда╨ться, моя клуня! (Пригляду╨ться до куща)._ Моя!.. Га?  (Огляда╨ться
навкруги)._ Хтось звав, а нiкого не видко... Так,  так!  (Пригляда╨ться)._
Клуня, iменно клуня! Он i чорногуз! Тут i ляжу... (Ста╨ на колiна  i  хоче
скинуть свиту)._ О, хтось гомонить, мабуть, жiнка вийшла! (Надiва свиту)._
Пiду у хату! (Хоче пiдняться i сiда)._
   ЯВА IV
   Бурлака _(за лаштунками спiва╨)._
   Ой наступила та чорная хмара,
   Став дощ накрапать,
   Ой там збиралась бiдна голота
   До корчми гулять.
   Ой нумо, хлопцi, та по пiвкварти,
   Та будемо пить.
   А хто з нас, братцi, буде смiяться,
   Того будем бить.
   Ой iде багач, ой iде дукач,
   Насмiха╨ться:
   Ой за що, за що вража  голота  Напива╨ться?  Ой  один  устав,  за  чуба
достав, Другий в шию б'╨: Ой не йди туди, превражий сину, Де  голота  п'╨!
Еге, iменно - не  йди!  Мабуть,  старшина  догадався,  що  не  прийшов  на
весiлля, бо пом'яв би боки. Кудою ж це Петро пiшов? Чи не  зайшов  вiн  до
Дмитра? Випив i забув, що удосвiта треба ©хать в  город.  (Натика╨ться  на
Семена.) О,_ чи не Петро?
   Семен_. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клунi холодно.
   Бурлака_. Семен! Чи тобi ж пить горiлку? Гай-гай! Вже й не  тямить,  де
вiн.
   Семен_. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це  ти  мене  ляка╨ш,  перемiнила
голос... Ач, яка хитра, ну, не вража баба... (Смi╨ться)._ Яка!.. Диви,  ще
й пусту╨. Веди мене у хату.
   Бурлака (смi╨ться)._ Бач, як розпатякався! Треба одвести  до  хати,  бо
надворi темно, ще  хто-небудь  на©де.  (Пiдходить  i  пiдводить  Семена)._
Ходiм, ходiм, овечко, додому!
   Семен (цiлу╨ Панаса)._ Жiнко моя, голубко, Ярино, спасибi, спасибi!
   Бурлака_. О мiй баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, нiж  горiлку,
- бач, як намок, насилу пiднiму. (Бере на руки, як дитину,  i  виходить  з
ним.)_
   ЯBAV
   Старшина, Сидiр два десятники крадуться з другого боку.
   Старшина (показу╨)._ Бачили, хлопцi? Ходiмо ж назирцi за ним. Як тiлько
засне, то ми його тодi  насядемо,  зв'яжемо  i  в  холодну  вiдтарабанимо.
_Нехай там .посидить зв'язаний до ранку, а вранцi ми йому хлосту дамо.
   Ходiм!
   Пiшли. Яка хвиля - тиша, здалеку чуть знову - скрипка i бубон грають.
   ЯВА VI
   Олекса (крадеться)._ Скрiзь тихо! Зда╨ться, нiкого нема! Був дома i  не
застав дядька, пiшов пiдводу шукать у город. От напасть! Утiк з  холодно©,
щоб хоч побачиться з Галею. Пiшов би на весiлля  -страшно:  чого  доброго,
там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повиннi дiвчата йти з  того
боку, так я тут i побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось?  Молодо©
дiвчини, та ще найкращо©! Думав, як бiдна,  то  й  поквапиться.  Не  в  тi
взувся! Ще... бог змилувався, хоч дядько  Панас  надiйшли,  to  не  дадуть
пропасти, а то прямо хоч живий у землю лiзь, та й годi. Сьогодня  Петро  в
холоднiй розказував, що дядько завтра  по©дуть  до  справника.  Постривай,
лисий, коли б менi тiлько вiдбуть  цю  оказiю,  я  тобi  бебехи  надсаджу,
пiймаю я тебе у дячихи!

   ЯВА VII

   Дiвчата (спiвають весiльну пiсню i переходять кон)._
   "На добранiч, подружино,
   Бо вже ми йдемо,
   Уже ж тво╨ дiвовання
   Собi беремо".
   "Ой берiте, подруженьки,
   Та дiлiться,
   Та за мо╨ дiвовання
   Не сварiться!"
   Як дiвчата переходять кон, Олекса пiдбiга до Галi i придержу╨ ©©.
   Галя_. Хто це?
   Олекса_. Голубко моя, це я.
   Галя_. Ти, Олексо? Тебе  випустили?  Ну,  слава  богу!  Що,  угамовався
старшина?
   Олекса_. Де там тобi угамовався! Я втiк,  щоб  з  тобою  побачиться  та
побалакать, бо завтра треба ©хать у прийом.
   Галя (обнiма╨ його)._ Бiдненький!
   Олекса (обнявши Галю одною рукою)._ Нi, моя зоре!  Я  багатiший  далеко
вiд старшини, бо ти мене любиш!
   Галя (тулиться до нього)._ Бач, який багач! А що ж я  буду  робить,  як
тебе приймуть у москалi?
   Олекса_. Дядько переказували через Петра, щоб не боявся. Старшина  хоче
пiдлогом вiддать мене, щоб тебе висватать. Я вiльготний, кажуть.
   Галя_. А щоб вiн не дiждав, щоб я пiшла  за  нього  замiж!  Що  собi  в
голову забрав! Аби  ти  мене  не  забув,  а  я  буду  i  з  москалiв  тебе
дожидаться, орле мiй!
   Олекса_. Моя лебiдонько!
   Цiлуються_.
   Галя_. Серце!
   Мовчать_.
   Олекса_. I чого ©м треба, пекельним душам?  Та  нехай  вони  тямляться,
тепер я щасливий. Я не вмiю тобi сказать, як менi гарно! А вимучився за цi
два днi, що тебе не бачив, страх, здалось - год сидю.  Тепер  мов  i  бiди
нiяко© не було.
   Галя_. А менi зараз i думки нiякi в голову не  йдуть.  Мовчала  б  отак
цiлу нiч! Так би й заснула!
   Олекса_. Ходiм до вас на город, там посидимо.
   Здалеку чуть голос Панаса: "Бодай тебе завiйна взяла!"
   Галя_. Чу╨ш?
   Прислухаються. Голос Бурлаки: "Спалю, всю худобу порiжу!"
   Олекса_. Хтось б'╨ться чи в холодну когось ведуть, тiкаймо!
   Виходять. Голос Бурлаки: "Сонного зв'язав та  й  знуща╨шся!  Бодай  вам
руки покорчило! Луципiр!" Голос  старшини:  "Ходiм,  ходiм,  голубчику,  у
холодну!"


   ЯВА VIII
   Виводять Панаса зв'язаного.
   Бурлака_. Я тобi цього в вiк вiчний  не  подарую!  Унукам  закажеш!  Не
будеш же ти мене держать у холоднiй до смертi.
   Старшина_. Добре, добре! От як завтра дамо хлосту, то посмирнiша╨ш,  о,
посмирнiща╨ш!
   Бурлака_.  А  щоб  ти  сво©х  дiтей  не  побачив,  коли  це  станеться!
(Силку╨ться розiрвать вiрьовки.)_ У!!
   Старшина_. Ха-ха-ха! Не розiрвеш! Вiрьовка нова!
   Бурлака_. Караул, розбiйники!
   Сидiр (б'╨ Бурлаку по ши©)._ От тобi розбiйники! (Пха╨  його  в  дверi,
звiдкiль чуть стогiн. Сидiр  замика  дверi.)  _Сиди  там!  Ач,  укусив  за
пальця, чиста собака!
   Старшина_. Тепер тiлько Олексу знайти - i дiло наше гуде!
   Сидip_. А де ж вiн дiнеться? Знайдемо, може, вже й ведуть.
   Старшина_. Ходiм, хлопцi, до мене, по  трудах,  я  дам  вам  по  чарцi.
Натомились добре. Я вже думав - випруча╨ться. Здоровий  страшенно.  Де  ж,
одвiрок вирвав рукою! I Вигулявся коло овець. Нехай тепер  попостить.  Ти,
Сидоре, його доглядай, поки я при©ду з  прийому,  а  там  ми  йому  дорогу
найдемо.
   Сидiр_. Та вже будьте певнi!
   Виходять. Парубки переходять кон i спiвають: "Ой чумаче, чумаче..."

   ЯВА IX

   Прiська _штовха╨ Петра, а той опина╨ться.
   Прiська_. Iди, iди! Посидiв у холоднiй, то ще хочеш посидiть.
   Петро_. Та менi треба було Панаса знайти.
   Прiська_. Знаю я, якого Панаса! Чого ти витрiщав очi на Iваниху?
   Петро (смi╨ться добродушно)._ Ну, та й дурна ти, вража баба! Сказано  -
баба, та й годi! Тобi раз у раз на думцi пусте!  От  хiба...  Пусти,  менi
треба безпремiнно Панаса найти, вiн мене шукав!
   Прiська_. Говори кому iнчому, а  я  знаю  тебе,  здорова  собака!  Тобi
однi╨© жiнки мало!
   Петро (обнiма Прiську)._ Ох ти, моя голубко!
   Прiська (штовха╨ Петра)._ Та  вiдчепись,  марюко!  Петро.  От  напасть!
Удень старшина, а вночi жiнка пiд арештом держать.
   Щезають_.

   ЯВА X

   Трiщить вiкно в холоднiй. Потiм випадають дошки, i Панас вилазить.
   Панас_. О господи милосердний! Зроду такого сорому не переживав, як оце
прийшлось на старiсть! О, тепер же або жив  не  буду,  або  тебе  доконаю!
Землею, небом i богом заприсягаюсь, що мав би згнить в острозi, а це тобi,
Михайло, не пройде даремно!
   Завiса_.

   ДIЯ ЧЕТВЕРТА
   Волосне правленi╨.


   ЯВА I

   Писар (сидить на землi сонний, протира╨ очi i огляда╨ться кругом)._ Оце
так, у волостi i заснув. (Стогне, пiднiмаючись  з  землi,  i  береться  за
голову.)_ А у головi гуде, то,  ╨й-богу,  неначе  вiтер  у  димарi!  Учора
передав кутi меду. Добре, хоч рано прокинувся, - нiхто не бачив, що я  тут
валявся. Аж за серце смокче, так погано! (Позiха╨ i потяга╨ться.)_  А  тут
ще й роботи до бiса... Послали в город бумагу, щоб Бурлаку арештували i як
безпашпортного привели. Оце сьогодня повинен. зiбраться сход  i  пiдписать
приговор, щоб як  Бурлаку  приведуть,  то  ми  його  назад.  Треба  писать
приговор, поки що. Я так думаю, що Бурлака, як насидиться  в  острозi,  то
укоська╨ться i, хоч його i вернуть, перестане лiзти у  вiчi.  Тодi  вп'ять
кури!.. Погано буде, як вiн там  успiв  набрехать  справниковi!  Тiлько  ж
Казюка не повинен допустить, распоряженi╨ зд╨лано акуратно!

   ЯВА II

   Сидiр (входить)._ А ви вже тут? Раненько!
   Писар_. Бо тут i спав.
   Сидiр_. Невже!
   Писар_. ╙й-богу! Не тямлю, як i розiйшлися!
   Сидiр_. Добре смикнули!
   Писар_. А ви хiба менше за мене?
   Сидiр_. _Так хоч додому дотяг. Учора  старшина  казав,  щоб  виготовили
приговор за Бурлаку, до схода. Скоро люди почнуть збираться на сход. Я оце
знову декого похмеляв.
   Писар (сiда за стiл)._ Руки так тремтять,  неначе  пропасниця  трусить!
(Бере перо.)_ Еге, й пера не вдержиш! Нi,  мабуть,  треба  пропустить,  бо
такого тут нашкрябаю, що й сам опiсля не розберу. (Чистить ножичком перо.)
З_ тi╨ю ще статистiкою одно нещастя; треба мерщiй  кiнчать.  (Кривиться  i
береться за голову)._ Чи вас чортики не хапають?
   Сидiр_. Хапали, та я вже похмелився.
   Писар_. Так iдiть принесiть мерщiй, бо менi треба писать, а тут руки не
стоять! Добре, що вчора написав за Петра до учителiв. А  йому  загадували,
щоб прийшов? |
   Сидiр_. Аякже, вiн повинен скоро прийти.
   Писар_. Треба до схода його вислать, щоб не мiшав, бо | як  вiн  ╨,  то
багато за ним тягне руку.  (Передивля╨ться  бумаги.)_  Не  сьогодня-завтра
буде подтвержденi╨ вiд станового. Чого ж ви мнетесь? Iдiть мерщiй!
   Сидiр_. Зараз, зараз! Тiлько покиньте ви ту статистiку,  а  пишiть,  що
нужнiще. (Виходить.)_

   ЯВА III

   Писар (сам)._ Ну, коли ти тут будеш  робить?  Раз  поз  раз  i  оказiя!
Олексу у москалi здали, то вдвох з старшиною  чотири  днi  i  чотири  ночi
пили. (Крутить цигарку.)_ Нехай старшина на радощах: вiн, старий дурень, i
досi дума, що Галя пiде за нього замiж, як Олекси не стане в селi, а вже я
з яко© речi пив - сам не знаю. "Пий, - каже, - за те, що розумно  придумав
i зробив так, що Олекса, маючи вiльготу, пiшов у москалi". I пили донське,
аж у город ©здили! Та так був опух  вiд  перепою,  що  як  глянув  дома  у
дзеркало - перелякався: дивлюсь у дзеркало, а звiдтiль визира собака.  ╙й!
Оглянувся кругом - собаки й у хатi нема. Коли я гарненько  придивлюся,  аж
то мiй вид на собачий перевiвся. Пiсля того, мабуть, днiв  п'ять  не  пив,
поки одтух, i принявся був за статистiку, а тут нова оказiя.  Тепер,  чого
доброго, знову до собаки доп'╨шся! (Бере бумаги i чита то одну, то  другу,
показу╨ вид, що не розбира. Одкашлю╨ться i знову чита. Далi  бере  щоти.)_
Озимо© пшеницi посiяно двiстi  десятин.  (Кладе  на  щотах  двiстi.)_  Нi,
поставимо сто п'ятдесят... А як скажуть - мало! Нехай двiстi. (Щита.)_  Не
виходить iтог, хоть сказися! (Одклада лист i бере другий.)_ З цi╨ю хвормою
пiдождемо - на свiжу пам'ять зроблю. (Бере знову лист i  б'╨  по  бумазi.)
_Оця менi хворма трудна! Позавчора мудровав, мудровав  про  фабрики  -  на
превелику силу склав. Та ще бог його зна, як воно буде: олiйницi не щитав,
може, i вони хвабрики? Головоломне дiло, а навiщо воно - i  сам  не  знаю.
Торiк становий лаяв мене, що й опiзнився, i напутав багато, i як його й не
на-пута╨ш, коли каждодневно в головi чмелi гудуть.  (Щита:  скида  те,  що
поклав, знову щита.) Чого_ той Сидiр бариться, - уже аж за печiнку  тягне!
Як похмелишся, наче трохи порозумнiша╨ш. (Щита.)_ Мужська  пола  дворян...
Скiлько ©х? (Кладе на щотах.)_ Тридцять п'ять! Ну, а як бiльше або  менше?
(Смi╨ться.) Та_ нехай iдуть та самi полiчать. Тридцять п'ять - так i буде!
Женська пола...

   ЯВА IV

   Петро (входить)._ Здрастуйте вам та боже поможи!
   Писар (здригнувся)._ Тьфу! Злякав! Не мiшай,  здiлай  милость!  Женська
пола... Де ж вона,  та  цифра?  А  бодай  тебе...  Мiшають  раз  у  раз...
Загубив... Женська пила... жен-ська пола... Чого тобi треба?
   Петро_. Хiба я знаю, чого покликали.
   Писар_. От ти й роби тут  статистiку!  (Пiднiма  голову.)  _А,  це  ти,
Петре?
   Петро_. Я. Що тут за дiло таке?
   Писар_. На тебе учитель жалiвся, казав, що  ти  требував  вивчить  твою
собаку в школi, тодi будеш платить грошi на школу.
   Петро_. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель!  А  за  вiщо  я
буду даремно грошi платить? Може, це й не на школу, - почiм я  знаю?  Хiба
ви книги нам показу╨те.
   Писар_. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобi те буде, що йому.
   Петро_. За вiщо? От яку обiду зробив учителевi! Я ж i не йому казав,  а
Сидоровi! Та де ж- лiзе та й лiзе. в вiчi:
   давай грошi на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дiтей нема╨  в
школi, нехай, кажу, той да╨, чи© дiти в школi вчаться, а як хочете,  кажу,
з мене грошi править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать i
писать, однаково у мене дiтей нема. Ото тiльки всього й казав, для  шутки.
Який великий грiх!
   Писар_. Бо й великий! Як ти мiг сказать, щоб учитель вчив  твою  собаку
там, де християнськi дiти вчаться? Тепер он яка тобi покута:  вiзьмеш  оцю
бумагу i пiдеш з нею до всiх учителiв. Нехай прочитають ©© i  розпишуться,
що ти в них був.
   Петро_. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана менi дасть,
як прочита ©©!
   Писар (бере бумагу i чита)._ Слухай: "Господам учителям и учительницам.
Волостное правление просыть покорнейше вас,  гг.  учытеля  и  учытельныци,
розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру  Червоненку,  как  должно
обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам,  ибо
дозволительно ли выражение его, Червоненка,  против  учителя  в  том,  что
сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на  школу  оклада  по
разверстке  общества,  то  Червоненко  выражался  против  чести   народных
учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою  собаку
читать и писать в той-школе,  где  обучаются  крестьянски  диты,  и  тогда
только он согласится платить повинности на сельскую школу,  как  не  имеет
детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему
самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем  народных  учителей,
ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в  народных  школах,  и
более того,  что  собаки  грамоте  писать  и  читать  выучить  нельзя,  то
разъясните ему, гг. учителя  и  учительницы,  суть  дела,  как  он  должен
обращаться к учителям и  народным  школам,  не  оскорбляя  таковых  своими
выражениями". (Да╨ бумагу Петровi.)_ На та iди здоров, бо менi нiколи.
   Петро_. Що ж воно таке, я нiчого не розберу! То це волость хоче мене  в
школу оддать, чи що?
   Писар_. Та нi. Пiдеш до учителiв,  вони  з  тебе  поглузують  трохи,  -
тямиш?
   Петро_. А як не пiти?
   Писар_. То в холодну запремо.
   Петро_. А бодай тебе! I так гiрко жить,  а  тут  ще  паничiв  учителями
понадавали! Бiйся за нього i поза очi що-небудь  казать!  (Взяв  бумагу.)_
Треба повiсить, бiсово© пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер,  а  все
Сидiр, це вже Сидiр, це вже його масло!

   ЯВА V

   Сидiр_ (з пляшкою)._ А цей чого тут?
   Петро_. Хотiв був тобi ребра полiчить, та нiколи -  пiду  до  учителiв,
може, порозумнiщаю. Прощайте! (Iдучи.)_ А тi©, _Сидоре,  за  брехнi  сво╨ю
смертю не вмреш. (Вийшов.)_
   Сидiр_. Ти не дуже...
   Писар_.  Годi  вам,  давайте!  (Потира  руки,  слину  ковта,  а   далi,
сплюнувши, каже.)_ Та давайте-бо вже, а то неначе хто  крючками  тягне  за
печiнку!
   Сидiр (налива)._ Нате, нате!
   Писар п'╨ помалу, смакуючи. Сидiр вийма╨ кусочок хлiба i пода╨;
   писар спльову╨, нюха╨ хлiб i вiдда╨ назад.
   Писар_. Ну, бiльше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за  статистiку!
(Робить цигарку.)_
   Сидiр п'╨. Чути дзвiнок  поштарський.  Сидiр  торопко  хова╨  пляшку  i
чарку, а писар пiдбiга╨ до вiкна.
   Тьфу! Думав - становий!
   Сидiр_. А то ж хто?
   Писар_. Земська пошта... Мабуть, вже ╨ що-небудь за статистiку! Коли  б
мерщiй ©© здихаться - зда╨ться, аж поздоровшаю.

   ЯВА VI

   Поштар (з сумкою через плече)._ Здрастуйте!
   Писар_. А, мо╨ вам почтенi╨, Полiкарп Данилович! А що новенького?
   Поштар_. От вам письмо вiд Казюки, а от вам пошта, може,  тут  i  ╨  що
нове. Я вже третiй день з города. Поспiшаю оце, щоб хоч  сьогодня  на  нiч
вернуться, - просрочив трохи. А у вас пошти нема?
   Писар_. Та ╨сть тут срочнi бумаги про статистiку, та не готово, а через
не© й другi бумаги лежать...
   Поштар_. Ну, бувайте  здоровi!  Нiколи  менi...  Ще  дiло  е  до  попа.
(Чоломка╨ться i виходить.)_
   Писар_. Ану, зараз прочита╨мо письмо Казюки... (Чита.) _Бач, iрод !
   Сидiр (тривожно)._ А що там?
   Писар_. Панас наш у городi, подав донос, що грошi  оброчнi  розтрачено,
представив приговори пiдложнi; i де вiн, чорт, достав ©х?
   Сидiр (тривожно)._ Що ж воно буде тепер?
   Писар_. Побачимо.
   Сидiр_. Покиньте ви оцю статистiку та робiть, що  нам  нужнiще:  пишiть
приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тодi й доносовi його  не  так
поймуть вiри.
   Писар (невдоволено)._ Де ще те теля, а ви з довбнею бiга╨те!
   Сидiр_. Як де? Та я завтра  сам  по©ду  у  город,  заарештую  Панаса  i
приведу.
   Писар (сердито)._ Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.)_ Бач!
   Сидiр (тривожно)._ А що?
   Писар_. Не мiшайте! (Чита.)_ Он як! Олексу випустять. Панас  знайшов  у
городi нашого попа, i той дав бумагу, що в нього ╨ i мати i  що  вiн  один
син в сем'©, та ще Петро являвся i дав показанi╨, що  Олекса  один  син  у
матерi.
   Сидiр_. Я ж казав старшинi: не сварiться з попом, бо пригодиться, -  не
послухав!..
   Писар (розпечату╨ пакети  i  чита)._  От  тобi  й  за  Олексу  требують
об'ясн╨нi╨. I статистiку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не зна╨ш,
за вiщо й браться!
   Сидiр_. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Вiн всьому причина!
   Писар (розпечатавши послiдню бумагу, радiсно)._ Попався, попався!
   Сидiр_. Хто? Хто?
   Писар (потира╨ руки)._ Панаса арештовано в  городi.  Постривайте.  Еге,
вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за  знак,  що  й  досi  не
привели? Може, втiк? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в
селi цього пройдисвiта, а тепер хоч тiкай. Наробить вiн клопоту!
   Сидiр_. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
   Писар_. А оброчнi грошi де? Хiба не зна╨те! Як присiкаються  зараз,  що
тодi буде, де ©х вiзьмеш?
   Сидiр_. Та не лякайте, ну вас к бiсу! Неначе  маленькi,  хiба  первина!
Коли б тiлько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город  до  Казюки
по©хать, а там вже дiло повернуть...
   Писар_. А де ж старшина?
   Сидiр_. Казав учора, що раненько  по©де  на  базар  у  Мазурiвку.  Пiду
лишень я оце довiдаюсь, чи не при©хав старшина. (Виходить.)_

   ЯВА VII

   Писар (один)._ Нi, скiнчу статистiку та й в  одставку!  Цей  Бурлака  -
чоловiк непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дiзна╨ться, що вiн
Олексу вернув,  зараз  на  його  сторону  повернеться,  побаче,  що  можна
воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хiба  дiло  до
весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшi©
трохи, чита, перше тихо,  а  потiм  голосно.)_  "Односелець  наш  Афанасий
Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати  годов,
постоянно предается пьянству и  разврату,  а  з  такового  поводу  бунтует
общество, чинит обиды старшим, невзирая  на  звание..."  Зда╨ться,  добре.
(Знову пише.)_

   ЯВА VIII

   Входить провожатии з палицею i бумагою в руках.
   Провожатий_. Здрастуйте.
   Писар (не слуха його i не бачить. Чита)._ "По таковым прычынам, а равно
принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого
Афанасия  Зинченка,  как  испорченного,   неисправимого,   развратного   и
порочного
   члена общества нашего, бывшего однажды под  следствием,  который  может
иметь пагубное влияние на своих односельчан,  -  выселить  в  Сибирь,  для
каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все
издержки на общественный счет. Приговор сей представить на  утверждение  в
крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия  Зинченка,  по  приводе
его из бродяжества, в котором  он  вновь  состоит,  дабы  он  не  скрылся,
содержать под арестом при волостном  правлении".  Ну,  слава  богу,  одною
роботою менше! (Глянувши на провожатого.)_ А тобi чого треба?
   Провожатий _пода╨ бумагу.
   (Прочитавши бумагу.)_ Якраз поспiв: приговор готов, i Бурлаку  привели!
От радий буде старшина! Де ж арештант?
   Провожатий_. Нема.
   Писар_. Як нема? Це  ж  бумага,  що  вiн  препровожда╨ться  за  строгим
караулом? (Чита.)_  "Препровождать  и  наблюдать,  дабы  арестант  в  пути
следования или во время ночлега не мог учинить побега".
   Провожатий_. Та вiн i не бiг, а так пiшов собi, та й годi.
   Писар_. Так ти його пустив?

   ЯВА ╞Х
   Сидiр (входить)._ Ну, слава богу, при©хав Михайло Михайлович! Якось  не
так страшно, як вiн дома, а то ви мене
   зовсiм перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз
   i старшина iде за мною.
   Писар_. От вам нова закуска!
   Сидiр (тривожно)._ А що там таке?
   Писар_. Ось, бачите що! (Показу╨ бумагу.) _
   Сидiр_. Та бога  ви  бiйтесь,  кажiть  мерщiй,  що  там  таке,  хiба  я
грамотний, що ви менi бумагу тика╨те!
   Писар_. Панас з дороги втiк! Оце й Провожатий.
   Сидiр_. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти
   смiв пустить арештанта?
   Провожатий_. Хiба я його пускав?
   Сидiр_. А хто ж його пустив?

   ЯВА Х

   Старшина (входить)._ Кого пустив?
   Сидiр_. Панаса.
   Старшина_. Хто?
   Писар_. Оцей чоловiк.
   Старшина_. Га?.. Що?.. Вiн пустив Панаса?!  Закувать  його  в  кандали!
Перебрить голову йому! Мало... Убить  його  як  собаку!  Бач,  як  служать
обществу! Ти зна╨ш, кого пустив? Зна╨ш? Розбiйника випустив, вiн у  нас  в
Сибiр при-говорений. (До писаря.)_ Пишiть протокол.
   Писар сiда писать.
   Сидiр_. Пишiть, Омельян Григорович! -
   Писар_. Та вiдчепiться!
   Провожатий_. А навiщо ж розбiйника  посилають  з  одним  чоловiком?  На
такого арештанта i п'ятьох мало! Що я йому зроблю, коли вiн  якби  загилив
мене по потилицi, то, мабуть, би i до завтрього не дожив.
   Старшина_. Хоч би вiн i убив тебе, то ти не  смiв  його  пускать;  куди
вiн, туди й ти!
   Сидiр_. Куди вiн, туди i ти!
   Провожатий_. Я йому кажу: ходiм, дядюшка, у  волость,  -  а  вiн  i  не
слуха. "Iди, - каже, - коли тобi треба, я там нiчого не  забув",  -  та  й
пiшов собi другою дорогою убiк.
   Старшина_. Нехай iде, а ти повинен назирцi за ним.
   Сидiр_. За ним назирцi.
   Старшина (до Сидора)._ Не мiшайся!
   Провожатий_. Я за ним. Вiн каже: "Покинь лучче мене, я додому шлях знаю
i сам прийду. А щоб мене водили як арештанта - не привик!"
   Старшина_. А ти злякався та мерщiй навтьоки!
   Провожатий_. Злякалися б i ви такого чоловiка. Вiн оглянувся та й каже:
"Iди ж, iди, чоловiче, прямо у волость, i я туди прийду!" Та так цi© слова
сказав, що, менi зда╨ться, i ви б послухали!
   Старшина (до писаря)._ Пишiть все оце в протокол! А ти,  Сидоре,  бiжи,
позви сюди десяцьких та ще вiзьми чоловiка п'ять з добрими кiлками.  Тепер
я бачу, що вiн не хотiв  безчестя,  щоб  його,  такого  хороброго  лицаря,
привели, а незабаром i сам буде! Певно,  що  вiн  пiде  зараз  до  Галi  з
звiсткою, що Олексу випустять; а  ми  його  там  i  зв'яжемо  зараз  та  в
арештантську, а завтра з приговором в острог.  Нехай  не  гвалту╨,  iродiв
син! Отут вiн менi сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до  писаря  в
бумагу.)_ А приговор готов?
   Писар (не пiднiма голови)._ Готовий.
   Старшина (показу╨ на провожатого)._ Вiн вам не нужен?
   Писар (пише)._ Нi.
   Старшина (до Сидора)._  Одведи  його  в  холодну,  а  сам  бiжи  ззивай
десяцьких i понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
   Сидiр_. Зараз. Зна╨те що? Я зайду з людьми в шинок та дам ©м по  добрiй
чарцi, так вони будуть смiливiiцi, як прийдеться з тим iродом воювать,  бо
вiн же так не здасться, хiба ви його не зна╨те?
   Старшина_. Добре, добре!  Розумно  пригадав.  Веди  ж  оцього  дурня  в
холодну.
   Сидiр (до провожатого)._ Ходiм!
   Провожатий_.  Змилуйтесь,  господин  старшина!  За  вiщо  ж  ви  хочете
занапастить мене? Хiба ж я винен, що  мене  одного  послали  провожатим  з
розбiйником?
   ЯВА XI

   Панас тихо входить i сто©ть бiля дверей.
   Старшина_. От ми змилу╨мся! Пустив арештанта, тепер сам будеш  арештант
i замiсть його в Сибiр пiдеш!
   Провожатий_. Помилуйте, за вiщо ж?
   Старшина (до Сидора)._ Веди його! Не пускай арештантiв!
   Бурлака_. Вiн арештанта не впустив, ось тобi i арештант!
   На хвилину картина: старшина, почувши Панасiв  голос,  поверта╨ться  до
нього i мов онiмiв;  писар  скочив  з  стiльця,  звалив  ш,оти,  а  Сидiр,
одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.
   Полякались, нечестивi! За вiщо ти хочеш чоловiка садовить? Вiд  злостi,
що не по-твойому вийшло? Бачиш, прийшов сам, без провожатого.
   Старшина_. Прийшов без провожатого,  а  пiдеш  звiдцiля  з  провожатим!
Громада приговорила вислать тебе в Сибiр! Сьогодня i  приговор  пiдпишуть,
уже готов он. А прочитайте йому.
   Писар _одкашлю╨ться i вста╨.
   Бурлака_. Не треба!
   Писар сiда╨.
   Мовчав би ти  лучче!  Я  знаю,  що  пiдлогом  можна  зробить  усе!  Але
побачимо, як воно дальше буде! Може, ще замiсть мене  ти  пiдеш  у  Сибiр,
воряга! Прийде незабаром i на тебе твоя! Ти дума╨ш, що  так  тобi  пройде?
Нi, я тобi кiсткою у горлi стану, подавишся!  Не  справдяться  тво©  гидкi
замiри, - не справдяться! Подивись ти в свою душу: хiба тобi щвидко других
вииосатнть, коли ти сам замазаний, як та ганчiрка, що каглу  затикають?  У
вiчi не глянеш смiливо! Старшина_, Не смiй розказувать у волостi,, я  тобi
тут рот заткну!
   Бурлака_. Нi, я тобi заткну! Украв громадськi грошi Е та й  баришу╨ш  з
жидом; пiдлогом хотiв парубка вiддать у  москалi,  щоб  жениться  на  його
дiвчинi;  пiдлогом  надiли  у  людей  поодбирав;  пiдлогом  хочеш  i  мене
запакувать, та ще й рота затика╨ш? А не дiждеш  ти,  фойднику  всесвiтнiй,
щоб я мовчав!
   Старшина (до провожатого)._ Бери його, це  твiй  ареш|тант,  i  веди  в
холодну, а то я тебе запру!
   Провожатий хоче брать.
   Бурлака_. Не зачiпай, дурню! Вiн бреше. Ти бачиш, I' я осьде у  волостi
стою i не втiкаю нi вiд тебе, нi вiд нього, нехай сам бере, як йому треба!
(Пiдступа до старшини, .а той вiдходить до писарського стола.)_
   Писар нi в сих нi в тих.
   Чого ж ти тiка╨ш вiд мене? Я хочу тобi подякувати за твiй приговор!
   Старшина (перелякано)._ Чого тобi треба?.. Не лiзь! Омельян Григорович,
де ви у бiсового батька? Вiн тут задавить мене!.. Пишiть протокол!
   Писар_. Де два б'ються, третiй не мiшайся.
   Бурлака (припер старшину  до  столу)._  Злодюга,  де  твоя  честь?  У!!
(Неначе хотiв кинуться на нього, та опам'ятався.)_  Тьфу!  Смердючий,  рук
паскудить не хочу! (Вiдходить.)_ В Сибiр! За що ж? Я не  вкрав,  не  вбив,
кривди нiкому не зробив; хотiв овець оборонить вiд вовка, а вони самi йому
в зуби лiзуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини.) _Пам'ятай,  Михайло,
що буде каяття - не буде вороття, i з Сибiру ╨ сюди шлях!.. (Виходить.)_
   Завiса.
   ДIЯ П'ЯТА
   У Галi в хатi.

   ЯВА I
   Галя (сидить за столом замислившись)._ Нещасна моя Доля! От  уже  друга
недiля, як Олексу приняли у москалi, а дядько Панас пiшов з села i  вiстки
не  пода╨.  Мати  сердяться,  щодня  силують,  щоб  iшла  за   противного,
осоружного старшину. Що його робить у свiтi божому, i сама не знаю.


   Зеленая лiщинонько,
   Чом не гориш, та все куришся,
   Гей, молодая та дiвчинонько,
   Чого плачеш, чого журишся?
   Ой якби я суха була,
   Я б горiла - не курилася,
   Ой коли б знала, що за ним буду,
   То не плакала й не журилася.
   I не плакала б, i не журилася.

   А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла,  сама
собi смерть заподiю.

   ЯВА II

   Олена (входить)._ Добривечiр, сестричко!
   Галя (сполохнувшись)._ _Ох,_ як ти мене злякала! Ну тебе!
   Олена_. Ото, яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся.  Ти
вже й на себе  не  похожа.  Не  журися,  сестро,  бог  милостивий,  Олекса
вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько  Панас  подав,  i  началник
обiщав вiдпустить Олексу зовсiм.
   Галя_. А мати коли бачили дядька Панаса?
   Олена_. Та вже, мабуть, днiв п'ять, як вони при©хали з города.
   Галя_. Чом же й досi ти не забiгла до мене? Розкажи ж, сестро, що  мати
казали, чи бачили Олексу?
   Олена_. Та я за тим же й забiгала, щоб розказать. Я сама  тiлько  вчора
прийшла вiд Шуляка - була коло машини.  Оце  зараз  iду  до  Палажки,  щоб
вiддала хлiб, - вона у нас  позичала,  -  а  мати  ждуть  сьогодня  Олексу
кажуть, що безпремiнно буде. Вони, ненько,  цiлий  сувiй  полотна  вiддали
якомусь писаревi, щоб скорiще Олексу пустили. Обiщав, що в п'ятницю, цебто
сьогодня, Олекса вернеться.
   Галя_. Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса  всi
громадяне судили у волостi!
   Олена_. Ох, чула! Бодай не казать!  Вiтчим  казали,  що  дядька  Панаса
засудять кудись далеко.
   Галя_. За вiщо ж?
   Олена_. Не знаю.
   Галя_. I нi один не заступився?
   Олена_. Заступався, кажуть, Петро, боже, як заступався, i ще дехто; так
Петра кудись послали, а  сьогодня  сход;  оце  зараз  пiшов  вiтчим  туди.
Прощай, сестро, менi нiколи.
   Галя_. Посидь трошки, матерi нема, пiшли до Савчука на той бiк, а  менi
важко однiй сидiть, аж плакать хочеться.
   Олена_. З  радiстю  посидiла  б,  та  нема  часу.  Якщо  Олекса  прийде
сьогодня, то я дам тобi звiстку.
   Галя_. Скажеш йому, щоб до мене зайшов, менi якось нiяково iти до вас.
   Олена_. Добре. Вiн тебе визве, як перше викликав! Прощай! (Виходить.)_

   ЯВА III

   Галя (одна)._ Бiдний дядько Панас! Вони за  всiма  оступаються,  а  всi
проти них! А може, ╨сть такi, що жалiють, але що  з  того:  тут  вiн  тебе
жалi╨, а тут же бiда трапилась, не посмi╨ голосу одвести,  щоб  зарятувать
чим! (Мовчить.) _Ох, як важко на душi! Дядько  Панас  був  менi  i  Олексi
замiсть рiдного батька, а скiлько вiн помагав i другим?! От тобi дяка яка!
Коли б йому звiстку подать про те, що тут без нього сталось, може  б,  вiн
сюди не вертався?:. (Мовчить.) _Яле тепер менi з Олексою щастя буде,  коли
такого чоловiка, що замiсть рiдного батька був, запакують... i  запакують,
певне, через мене!.. Господи! Не допусти  дядьковi  Панасовi  попастись  в
руки ворогам його! Тiлько подумаю про це, то зараз за серце  вхопить,  мов
гадина коло нього обiв'╨ться! Нудно ж  менi  тепер  отут  в  селi  сидiть,
покинула б все i пiшла б свiт за очi, якби не мати!

   Ой глибокий колодязю,
   Золоти© ключi,
   А вже ж менi докучило,
   В свiтi горюючи.

   ЯВА IV

   Входить Бурлака i слуха послiднi слова пiснi.
   Бурлака_. Чого тобi, дочко, горювать? _Твоя доля ще не вмерла!
   Галя (здригнувши, оберта╨ться)._  Дядько!  (Кида╨ться  йому  на  шию  i
цiлу╨.)_ Батьку мiй рiднесенький!
   Бурлака_. Годi, дочко, годi, заспокойся!
   Галя (усмiха╨ться i сльози утира)._ Як менi радiсно i як менi тяжко, що
ви прийшли!
   Бурлака_. Чого ж так: i радiсно, i тяжко?
   Галя_. Ви ще не зна╨те, що тут...
   Бурлака_. Знаю вже. Я давненько прийшов в село, та декуди заходив i  де
про що довiдався. Старшина хоче здихатися мене.  Вже  скiлько  днiв  по©ть
громаду, щоб зробили приговор вислать мене в  Сибiр.  Сьогодня  й  я  його
бачив у волостi, вiн хотiв арештувать мене, та побоявся  силою  лiзти,  бо
нiкого у волостi, як на те, не було. У  мене  в  головi  миттю  пронеслась
думка там же задавить його, анафему, i вже пiдступив до  нього,  всерединi
аж трусилось, i в головi почало шумiть. Якби ще одна хвилина, одна ураза -
i закипiло б отут. (Показу╨ на груди.)_ I зробив би те, що  тiлько  думкою
пронеслось в головi; але вiн так злякався i таким гидким менi здався, що я
тiлько плюнув йому межи очi та й пiшов. Там сход збира╨ться.  Заходив  оце
до Петра, - дома нема, кажуть,  кудись  послали.  Тепер  не  буде  кому  i
заступиться. Важко менi, дочко, на душi,  грiха  боюся,  а  без  грiха  не
обiйдеться, бо мене всього вогнем  палить,  як  я  подумаю,  яку  неправду
хочуть дурнi вiвцi зробить! Просив Семена, щоб  прийшов  сказать,  що  там
громада зробе. Якщо приговорять, - то, щоб не  лiзти  грiховi  в  вiчi,  я
зараз-таки вп'ять  змандрую.  По©ду  знов  у  город,  там  найшов  доброго
чоловiчка, вiн порадить, як i що робить. I зайшов  тiлько  для  того,  щоб
тебе побачить i розказать тобi, що Олексу не  сьогоднi-завтра  вернуть.  Я
доказав, що його пiдлогом одрiзнено вiд матерi i показано одинцем. Недовго
воювать старшинi, скоро повинен при©хать на слiдство непремiнний член.
   Галя_.  Тяжко  бачить,  що  ви  нам  щастя  готу╨те,  а  собi   напасть
наклика╨те. Не радiсно менi тепер i Олексу бачить, коли  вас  на  старiсть
зашлють в чужий далекий край.
   Бурлака_. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що  б  ти  сказала,
якби чоловiк топився, а я кинувся рятувать його та й  сам  потонув?  "Божа
воля", - сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти i Олекса будете  жить.
_На  безталаннi  одного  вироста╨  щастя  другого!  Все  од  бога!  Та  ще
поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь  розумна,  люби,  Олексу
по-прежньому, то й будете щасливi, а я свiй  вiк  прожив  горюючи  -  менi
однаково. А мати де?
   Галя_. Та пiшли на той бiк, вже скоро повиннi б  i  прийти.  Може,  ви,
дядечку, чого-небудь попо©ли б?
   Бурлака_. Хотiлось дуже ©сти, та й перехотiлось спересердя.

   ЯВА V
   Семен входить.
   Бурлака_. Ну що?
   Семен_. I не розбереш,  такий  гвалт.  Бiльша  половина  так  iде,  щоб
пiдписать приговор, i вже пiшли у волость.
   Бурлака_. Продають! (До Галi.)_ Якщо ╨ лишнiй  хлiб,  то  дай  менi  на
дорогу та знайди мо© сакви i пояс, що я зоставив у вас, як ©хав у город.
   Галя_. Зараз, дядечку, сакви й пояс, зда╨ться, в комору  мати  поклали.
(Виходить)._
   Бурлака_. А ти, Семене, бiжи зараз запрягай коней  та  повезеш  мене  у
город. Я зараз до тебе зайду.
   Семен_. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)_

   ЯВА VI

   Бурлака (один, довго мовчить)._ От тобi й дожив вiка меж сво©ми людьми!
Рiс, у степу, старiти став у степу, в степу й помру! Важко на серцi! Один,
скрiзь один!  Чудно  склалась  моя  доля!  Чи  воно  без_  талану  чоловiк
уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже  стара  голово,  де
прихилишся? У Крим... Знов перекопськi степи... Там всякий кущ i  камiнець
буде нагадувать молодiсть, що марно, марно пройшла!.. _Ох! Що,  де  я?  Ще
розкисну чого доброго!  Якось  так  гидко  на  душi,  i  нiби  аж  плакать
хочеться, цього ще нiколи не було.

   ЯВА VII
   Входить Галя, несе сакви i пояс, на которому  в  пiхвi  нiж  чабанський
прив'язаний.
   Галя_. Нате, дядечку, сакви - тут я поклала кусок сала i хлiб.
   Бурлака_. Спасибi тобi. Що ж це матерi нема так довго? (Знiма  з  пояса
нiж i пiдперiзу╨ться, надiва через плече сакви.)_ Нехай  нiж  зостанеться,
бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе нiж на стiл.)_
   Галя_. А хiба ви зараз-таки й пiдете?
   Бурлака_. Менi нiчого тут ждать, дочко, бо вони знущаться  будуть  надо
мною. По©ду в город, i якщо по закону не можна буде дулi пiднести громадi,
то подамся знову в степи - там легше жить з вовками-сiроманцями, нiж тут з
темними людьми, ще дурнiщi вiд овець, а лукавi, як сам сатана.
   Галя_. Дядечку,  голубчику!  Я  .покину  все,  прийду  до  вас  i  буду
доглядать вашу старiсть!
   Бурлака_. Золоте в тебе серце! I я  рад,  що  воно  достанеться.  мо╨му
племеннику. Живiть тут, як вам бог дасть;  про  себе  ж  дам  тiлько  тодi
звiстку, коли можна буде обох вас бiля себе поселить i хазя©нами  зробить.
Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать  про  ваше  з  Олексою
щастя, надасть менi сил легше перенести все те, що зо мною може  бути.  Ви
молодi, ваша доля попереду, а моя що? Менi не страшне нiяке  горе!  Досада
тiлько ©сть мою душу, як згадаю овець, котрих по©дом ©сть Михайло, а  вони
ще й прислужують йому. Та що ма╨ш робить? Ет, тiлько  розвередиш  болячку,
як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матерi не дiждуся, а менi  не
хочеться з Михайлом знову побачиться.
   Галя (обнiна його)._ Мiй батько, наша оборона, не здолаю свого горя!  Я
день i нiч буду молить бога, щоб вiн послав вам луччий талан на  старiсть.
О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз  умерти,  нiж
роз'╨днаться з вами, та ще, може, й навiки!

   ЯВА.VIII
   Тi ж i Олекса, входить хутко i весело.
   Олекса_. Здрастуйте! О, й  дядько  тут!  (Обнiма  Панаса  i  цiлу╨.  До
Галi.)_ Зоре моя, чого ж ти така смутна, не  ясна?  Мене  зовсiм  пустили,
тепер ми будемо щасливi! Ти мовчиш? А ви, дядьку,  що  це,  в  дорогу.наче
налагодилися? Я ума не приложу, що тут ско©лось?
   Бурлак _. Я в дорогу, а  зоря  твоя  пояснiша╨,  як  хмара,  що  трошки
затягнула ©©, одiйде далi. Галю, не сумуй!  От  тво╨  щастя!  (Показу╨  на
Олексу.)_ Живiть любенько, i менi в далекiй сторонi буде  радiсно  згадать
про вас. Прощайте ж! Де буду - дам звiстку.
   Олекса_. Що ж це таке, дядьку?
   Бурлака_. Старшина пiдвiв громаду зробить приговор, щоб заслать мене на
Сибiр, так я оце пiду шукать правди, а не знайду - утечу  туди,  де  людей
нема! Менi нiколи балакать. От_ вам мiй  заповiт:  поберiться  на  цiм  же
тижнi - я "вас благословляю.  (Обнiма╨  Олексу,  а  потiм  Галю.)_  Е!  Ще
розплачусь. (Iде до дверей.)_
   Дверi одчиняються,  i  в  хату  входять  Михаило  i  чоловiка  п'ять  з
дрючками; Панас одступа трохи.
   Шукають мо╨© погибелi! Серце чуло лихо, недурно воно щемiло!
   Старшина_. Тепер, голубе, тобi нiкуди тiкать бiльш! (Показу╨ на людей з
дрючками.)_ Й ще надворi стiлько ж.
   Бурлака (до старшини)._ Диявол ти лютий - гiрш диявола! (До  понятих.)_
Ви куди лiзете? Чого вам треба? Нехай  вiн  зна,  чого  шука,  а  ви  хiба
зна╨те? Кожний з вас i рiдно© дитини сво╨© не захистить,  як  оцей  диявол
захоче ©© з'©сти. Вiн кров вашу п'╨, а вам дасть чвертку горiлки, куплено©
на вашi ж грошi, то ви радi помагать його диявольським замiрам!
   Старшина_. Що ви на нього дивитесь? Вiн всiх вас  у  вiчi  ла╨!  Берiть
його, йому найкраще мiсце в острозi. Накладай на нього залiза, щоб знов не
втiк.
   Сидiр_ Ось i путо.
   Бурлака_. Бiднi, бiднi ви люде! Темнi! Хто бiльш  усього  вас  любе,  -
того ви женете вiд себе. Що ж я вам зробив? Чим против вас провинився?  За
що ви таким соромом покрива╨те мою голову на старiсть? За те, що вам хотiв
послужить? Iуди, iуди! Прода╨те вашу душу i совiсть!
   Галя (пада╨ на шию Бурлацi i рида╨)._ Дядечку, голубчику, сиротами  нас
покида╨ш...
   Старшина_. Що ви слуха╨те його  теревенi!  Сидоре,  накладай  на  нього
залiза!
   Бурлака (здригнув, мов гадина полiзла за пазуху, а потiм до старшини)._
Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
   Сидiр наклада залiза.
   (До понятих.)_ Будьте ж ви тричi проклятi! Весь  грiх  на  вашi  голови
ляже!
   Старшина (придивля╨ться, як путо надiто)._ Поверни замок у  той  бiк  -
ногу буде мулять.
   Олекса_. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не
згнущайтесь над дядьком. Пустiть його; вiн не втiче! Що хочете, зроблю для
вас: два годи буду наймитом без жодно© заплати.
   Бурлака_. Олексо, не проси його, смердючого, розбiйника!  Не  варт  вiн
того, щоб до нього й балакать, а не то просить таку гадину!
   Старшина_. То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець!  На
ж тобi! (Б'╨ Бурлаку в лице.)_
   Бурлака_. О-о-о! (Хвата з столу нiж.)_ Так здихай  же,  пекельна  душа!
(Кида╨ться на старшину.)_
   Галя (переступа йому дорогу)._ Дядьку, не занапастiть себе!
   Старщина_. Вiзьмiть його, розбiйника!
   Бурлака хвата його за барки.
   Рятуйте!
   Писар  (вбiга╨  торопко)._  Михайло  Михайлович!  При©хав  iсправник  i
непрем╨нний член, волость запечатали...
   Бурлака (випуска╨ старшину, кида нiж)._  Впору  при©хали!  Не  допустив
мене господь многомилостивий до великого грiха!
   Старшина сто©ть як громом прибитий.

   Завiса.
   1883. ╙лисаветград

Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT

Оцените этот текст: