ВПИВСЯ МЕЖИ ГРОМАДУ.
     - чЕКАЙТЕ,  ЛЮДИ ДОБРЁ!  - ГУКНУВ ВЁН. - цЕ ДЁЛО НЕПЕВНЕ! хОДИЛИ ЗА НИМ
ТРОХИ БЁЛЬШЁ ГОЛОВИ, НЁЖ сЕМЕНОВА, ТА Й  ТО ПОВЕРНУЛИ  НЁ З ЧИМ!.. тА  Ж  БИ
ТАМ, У СТОЛИЦЁ, ПОБАЧИВШИ ТАКЕ ДИВО, ЗАРАЗ БИ НАГНАЛИ ЁК ЛИХЁЙ МАТЕРЁ: "аЧУ,
НЕВМИВАНЕ, НА СЕЛО ДО ЦЁПА!.." нЕМА КОГО ВИБРАТИ, ТА ЦЁПОВ'ЯЗА!..
     - а ЩО Ж, ТЕБЕ ПЁСЛАТИ? - КРИКНУВ ХТОСЬ З ЮРМИ.
     - хЁБА Я КАЖУ, ЩО МЕНЕ?.. хЁБА НЕМА КОГО ВИБРАТИ?.. о, ЯКБИ Я  ПЁШОВ, Я
Б УЖЕ ЗНАВ, ЯК ТАМ  ОБЕРНУТИСЯ, Я Б ТАМ ЗНАВ, ЩО, КУДИ Ё  ДО ЧОГО!..  а ТО -
ЦЁПОВ'ЯЗ!.. хА-ХА-ХА!..

     сЕМЕН ХОТЁВ  ЩОСЬ КАЗАТИ, АЛЕ ГРОМАДА ТАК ЗАМЕТУШИЛАСЬ, ЩО НЁХТО НЁЧОГО
НЕ ЧУВ, НЁХТО НЁКОГО НЕ СЛУХАВ. дО МОЛОДШИХ ПРИСТАЛИ ДЁДИ Й ЗАШАМКАЛИ.
     вОНО ДОБРЕ  БУЛО Б ТАК  ЗРОБИТИ, ЯК РАДИТЬ сЕМЕН, ТА ЦЕ СПРАВА НЕ ТАКА,
ЯК З ГОРЁХОМ:  РОЗКУСИВ  ТА Й ВИЛУЖИВ ЗЕРНЯТКО... тУТ  ЩЕ ТРЕБА ПОМЁРКУВАТИ,
РОЗУМОМ  РОЗКИНУТИ... чИ БУДЕ ЩО З НЕ©, З ТО© СПРАВИ, ЧИ НЁ, А ГРОШЁ  ДАЙ...
гРОШЁ ДАЙ! еГЕ! тАК-ТО ТЕПЕР ЛЕГКО ЗА ГРОШЁ; ВИЙНЯВ ТА Й НА!..
     гРОМАДА ПОГОМОНЁЛА, ПОГОМОНЁЛА ТА Й РОЗЁЙШЛАСЬ.
     сЕМЕН, ЛИХИЙ ТА  СЕРДИТИЙ,  ШВИДКО  ПОСПЁШАВ З  МАЙДАНУ. зЛЁСТЬ  ПОНЯЛА
ЙОГО.
     "тУРМА...  ОТАРА, - ДУМАВ ВЁН, - А НЕ  ГРОМАДА. сЕ╨-ТЕ╨,  ТЕ╨-СЕ╨, А ЯК
ДЁЙДЕ  ДО  ДЁЛА, ТО Й  РОЗТОЧУТЬСЯ, РОЗПОВЗУТЬСЯ,  ЯК ТАЯ  КУПА  ЧЕРВАКЁВ НА
СОНЦЁ... тЬХУ!.. тА  ДАРМА! я САМ ЗРОБЛЮ ДЁЛО,  САМ! нЕ ТРЕБА МЕНЁ НЁКОГО!..
оБЁЙДЕТЬСЯ!.."

        x x x

     нА ЖИДЁВСЬКОМУ ЗА©ЗДЁ, В  МАЛЕНЬКЁЙ  КЁМНАТЦЁ, ОСЯЯНЁ БЛИМАЮЧИМ СВЁТЛОМ
ШАБАСЁВКИ,  БЛИЗЬКО   СИДЯТЬ   ОДЕН   КОЛО  ОДНОГО  сЕМЕН   Ё   ЖИД-АДВОКАТ.
вИТРЁШКУВАТИЙ ЛИСИЙ ЖИД, ПЁДСУНУВШИ НА ЧОЛО ЗДОРОВЁ ОКУЛЯРИ Ё ЗАТКНУВШИ ПЕРО
ЗА ВУХО, ЛЮБЕНЬКО НАХИЛИВСЯ ДО сЕМЕНА Ё ПОСПИТАВ:
     - тО  ВАМ  "ПРОШЕНЁ╨"  НАПИСАТИ  В  СУД, ПАНЕ ХАЗЯ©Н?  мОЖНА...  пЕВНО,
ПОБИЛИСЬ  З КИМ У  КОРЧМЁ?.. нУ,  ЧОМУ НЕ  ПОБИТИСЯ: НА  ТЕ  ДАВ БОГ СВЯТО Й
ГОРЁЛКУ".
     - тА НЁ!..
     - а МОЖЕ ДО МИРОВОГО: ПЕВНО, СУДИТЕСЬ З КИМ ЗИ ЗЕМЛЮ...
     - тА НЁ!.. нАПИШИ МЕНЁ, мОРДКУ, ДО САМОГО ЦАРЯ...
     мОРДКО  З  ЖАХОМ ВЁДКИНУВСЯ  НАЗАД, ПЁДСУНУВ  ОКУЛЯРИ  АЖ НА  ЛИСИНУ  Ё
ВИРЯЧИВ ВИТРЁШКУВАТЁ БАНЬКИ НА сЕМЕНА.
     - чИ ВИ НЕ П'ЯНЁ ЧАСОМ, ПАНЕ ХАЗЯ©Н,  БОДАЙ ВИ ЗДОРОВЁ БУЛИ? - ПОСПИТАВ
ВЁН З НЕПЕВНЁСТЮ В ГОЛОСЁ.
     - нЁ, НЕ П'ЯНИЙ... нАПИШЕШ, ЩО СКАЖУ...  тЁЛЬКИ  КАЖИ, ЩО  ТОБЁ ДАТИ ЗА
"ПРОШЕНЁ╨"? а НЕ ЗАПРАВ, ЯК ЗА РЁДНОГО БАТЬКА!
     мОРДКО,  СКЛАВШИ  РУКИ  НА  ЧЕРЕВЁ, ПУСТИВ МЛИНКА  ВЕЛИКИМИ ПАЛЬЦЯМИ  Ё
ПЁДВЁВ ВИРЛООКЁ БАНЬКИ НА СТЕЛЮ. вЁН ЩОСЬ ДУМАВ.
     - тАК, ПАНЕ ХАЗЯ©Н, -  ОЗВАВСЯ, ВРЕШТЁ ЖИД, -  ЯК Я ПИШУ В СУД, ТО БЕРУ
КАРБОВАНЦЯ,  ЯК  ПИШУ ДО МИРОВОГО, ТО  ДЕВ'ЯТЬ ЗЛОТИХ, А ЯК ДО ЦАРЯ, ТО ХЁБА
БАГАТО БУДЕ - СИНЮ?
     - гМ... А МЕНШЕ НЕ БУДЕ?
     - нЁ!
     - еЙ, БЁЙСЯ БОГА, СПУСТИ ХОЧ ТРОХИ...
     - нЕ МОЖУ!
     - нУ, ТО ПИШИ...
     мОРДКО ШВИДКИМ  РУХОМ  СКИНУВ  НА  НЁС  ОКУЛЯРИ,  ПОПЛЮВАВ  НА  ПАЛЬЦЁ,
ОБ'ЯСНИВ ШАБАСЁВКУ Ё НАЛАГОДИВСЬ ПИСАТИ.
     - пИШИ ТАК,  - ПОЧАВ  сЕМЕН, ПРИСУНУВШИСЬ БЛИЖЧЕ ДО ЖИДА,  -  ПИШИ ТАК:
"яСНИЙ НАШ ЦАРЮ  Й  БАТЬКУ! мИ  ВСЁ ТВО© ДЁТИ - Ё ПАНИ, Ё МУЖИКИ. мУЖИК  ДАВ
РЕКРУТА, МУЖИК ПЛАТИТЬ ПОДАТЬ..."
     - аЙ-АЙ-АЙ,  ПАНЕ  ХАЗЯ©Н! бЁЙТЕСЯ БОГА,  ЧИ  Ж Я МОЖУ  ПИСАТИ ДО  ЦАРЯ
ПО-МУЖИЦЬКИ? - СКРИКНУВ ЗДИВОВАНИЙ ЖИД.
     - пИШИ ТАК, ЯК КАЖУ. аДЖЕ НЕ ДУРНО ПИШЕШ.
     мОРДКО ЗДВИГНУВ ПЛЕЧИМА, ОСМЁХНУВСЯ САМ ДО СЕБЕ Ё ВЗЯВСЯ ДО  ПИСАННЯ, А
сЕМЕН  ПОЧАВ  ПРОКАЗУВАТИ.  йОГО  ДУМКИ, ЩО  ЗРОДИЛИСЬ У СЕРЦЁ, А ЗРОСТАЛИ В
ГОЛОВЁ, ПЛИВЛИ ВЁЛЬНО, ЯК ПРОЗОРА ТЕЧЁЯ В ЗЕЛЕНИХ БЕРЕГАХ, Ё КЛАЛИСЬ РЯДКАМИ
НА  ПАПЕРЁ. щЕ  НЁЯКА  СУПЛЁКА  В  СВЁТЁ  НЕ БУЛА  НАПИСАНА  В  ТАКЁЙ ЩИРЁЙ,
НЕШТУЧНЁЙ  ФОРМЁ, Ё, МОЖЕ,  НЁ В  ОДНУ  НЕ  БУЛО  ВКЛАДЕНО ТАКОГО  НЕЗАРНОГО
ПОЧУТТЯ, ТАКО© ГЛИБОКО© ВЁРИ В СВОЮ ПРАВДУ, ТАКО© НАДЁ© НА ПЕРЕМОГУ НАД УСЁМ
ТО© ПРАВДИ!
     лОЙОВА ШАБАСЁВКА СТЁКАЛА НА ЛЁХТАР РОЗТОПЛЕНИМ  ЛО╨М,  ТРЁЩАЛА Ё ЧАДЁЛА
ЧОРНИМ ГНОТОМ, А сЕМЕН РОЗЖЕВРЁЛИМИ ОЧИМА  СТЕЖИВ  ЗА мОРДКОМ, ЩО ВИВОДИВ НА
ПАПЕРЁ РЯДОК ЗА РЯДКОМ, ОСМЁХАЮЧИСЬ ЁНКОЛИ НЕПОМЁТНО НАД СВО╨Ю РОБОТОЮ.
     сКОРО сЕМЕН ЗАНЁС НА ПОШТУ ТА ПОСЛАВ СВО╨ "ПРОШЕНЁЕ" - ЙОМУ ЛЕГШЕ СТАЛО
НА СЕРЦЁ, НЕМОВ  ВЁН СКИНУВ ЯКУСЬ ВАГУ З ЙОГО. тЕПЕР УСЕ БУДЕ ГАРАЗД,  ТЕПЕР
ДОЛЯ НЕ ЗА ГОРАМИ! пОДЯКУЮТЬ КОЛИСЬ ЙОМУ  ЗА ПЁКЛУВАННЯ. нЕ БАТЬКИ, ТО  ДЁТИ
ПОДЯКУЮТЬ.  вЁН БУДЕ  СТАРИЙ,  НЕМОЩНИЙ,  ТО  ЛЮБО БУДЕ  ЧУТИ, ЯК  ЗВЁДУСЮДИ
ДЯКУВАТИМУТЬ  ЙОМУ:  "сПАСИБЁ,  ДЁДУ, СПАСИБЁ,  ЩО ПОРЯТУВАЛИ".  гАРНО  БУЛО
сЕМЕНОВЁ, ТА ВЁН ЧЕКАВ ЩЕ КРАЩОГО.
     мИНУВ  МЁСЯЦЬ Ё  ДРУГИЙ,  А З СТОЛИЦЁ ВЁДПОВЁДЁ ЩОСЬ НЕ ПРИСИЛАЮТЬ.  тА
БАЙДУЖЕ, НЕЗАБАРОМ МУСЯТЬ  НАДЁСЛАТИ. пОМИНУЛИ Й ЖНИВА.  сЕМЕН СПРОДАВ ТРОХИ
ХЛЁБА Й ЗАПЛАТИВ ПАНУ яНКОВСЬКОМУ П'ЯТДЕСЯТ КАРБОВАНЦЁВ ДОВГУ. рОМАНОВЁ НЁ З
ЧОГО БУЛО ВИПЛАТИТИ ХОЧ  БИ Й ЧАСТИНИ, Ё ЦЕ ТРОХИ ГРИЗЛО сЕМЕНА, БО ВЖЕ БРАТ
НАТЯКАВ ЙОМУ ЗА ДОВГ.
     нАСТАЛА  Й  ОСЁНЬ,  А  З  СТОЛИЦЁ  -  НЁЧИЧИРК. "щО  ЗА  ДИВОМ чОГО ТАМ
РАХАЮТЬСЯ ТАК ДОВГО© тА ХЁБА Ж ТАК ОДНА СПРАВА, ТАМ, МАБУТЬ, СИЛА РОБОТИ!" -
ЗАСПОКОЮВАВ СЕБЕ сЕМЕН,  ХОЧ ЧУВ, ЩО ЙОМУ ЧОГОСЬ МУЛЬКО НА СЕРЦЁ.  тАК  ЩОСЬ
ЧАСОМ ТОЧИТЬ СЕРЦЕ, МОВ  ЧЕРВАК... чЕРЕЗ  КОГО ПРИШЛЮТЬ ВЁДПОВЁДЬ?  чИ ЧЕРЕЗ
ПОШТУ  НА сЕМЕНА, ЧИ ЧЕРЕЗ ВОЛОСТЬ, ЧИ ЧЕРЕЗ  СТАНОВОГО? цЯ ДУМКА  ТУРБУВАЛА
сЕМЕНА;  ЙОГО  СЕРЦЕ  ПОЧИНАЛО  ГОЛОСНЁШЕ КАЛАТАТИ, СКОРО ДО  ВУХА  ДОЛЁТАЛО
ТЕЛЕНЬКАННЯ  ДЗВОНИКА  АБО КОЛИ  ВЁН  СТРЁЧАВСЯ  З СОЦЬКИМ.  сЕМЕН ЧАСТЕНЬКО
НАВЁДУВАВСЯ  НА  ПОШТУ,  РОЗПИТУВАВ,  ЧИ  НЕМА╨ ДО  ЙОГО  ЛИСТА  З  СТОЛИЦЁ.
вЁДПОВЁДЬ НЕ ПРИБУВАЛА, ХОЧ ЧАС ЛИНУВ, НЕСУЧИ ЗЕМЛЁ СНЁГОВЁ ШАТИ...
     сЕМЕН  ЧЕКАВ, НЕ  ТРАТИВ НАДЁ©. аЛЕ ДЕДАЛЁ НЕВПОКЁЙ ОПАНОНУВАВ сЕМЕНОМ.
вЁН  ЗРОБИВСЯ УРАЗЛИВИМ, НЕТЕРПЛЯЧИМ.  йОГО ДРАТУВАЛО  КОЖНЕ ЖАЛЁСЛИВЕ СЛОВО
БЁДНО© дОМНИ,  КОТРА  НЕ  ЗНАЛА,  ЩО  ДЁ╨ТЬСЯ З  ЧОЛОВЁКОМ,  КОЖНЕ  МАТЕРИНЕ
ЗАПИТАННЯ, вЁН ТРЕМТЁВ ТА СХОПЛЮВАВСЯ З ЛАВИ, ЯК ХТО ВВЁХОДИВ ДО ХАТИ. чАСОМ
УВЁ  СНЁ ВБАЧАЛОСЯ ЙОМУ, ЩО СОЦЬКИЙ ПРИНЁС  ТАК ДОВГО ОЧЁКУВАНУ  БОМАГУ, - ╡
сЕМЕН  ЗЁСКАКУВАВ  З ПОЛУ,  ВИБЁГАВ  НА ПОДВЁР'Я.  а ТО  ВИДАСТЬСЯ  ЙОМУ, ЩО
НЕЗАБАРОМ, АБО Й  ЗАРАЗ-ТАКИ,  МАЮТЬ ПОКЛИКАТИ ЙОГО  ДО СТАНОВОГО. вЁН СЁДАВ
ТОДЁ  НА  ЛАВЁ Ё ЧЕКАВ.  ╡ ДОСИТЬ НА ТОЙ ЧАС СТУКНУТИ КОМУ-НЕБУДЬ  СЁНЕШНЁМИ
ДВЕРИМА,  ЩОБ  СЕРЦЕ сЕМЕНОВЕ  ЗУПИНИЛОСЬ  В  ГРУДЯХ,  ПЕРЕСТАЛО  БИТИСЬ,  А
ЗМАРНЁЛЕ  ОБЛИЧЧЯ ВМИТЬ  ПОПОЛОТНЁЛО.  сЕМЕНА ЖЕРЛА  ГАРЯЧКА, ВЁН  БУВ СЛИВЕ
НЕДУЖИЙ.  хРЕСТИНИ  СИНА,  ЩО  ПОРОДИЛА  дОМНА ВОСЕНИ,  НЕ ЗДОЛАЛИ РОЗВАЖИТИ
ЗАСМУЧЕНОГО сЕМЕНА, НЕ РОЗПОРОШИЛИ ЙОГО ГЁРКИХ ДУМОК, ЙОГО ГРИЗОТИ...
     мИНУЛО РЁЗДВО, ВЁДСВЯТКУВАЛИ Й ВОДОХРЕЩЕ, А ЁЗ СТОЛИЦЁ НЁ ЧУТКИ,
     "нЕ ПУСТИЛИ, - ДУМАВ сЕМЕН ПРО СВО╨ "ПРОШЕНЁ╨", - НЕ ДЁЙШЛО...В
     цЯ  ДУМКА  ТРОХИ  ЗАСПОКО©ЛА  сЕМЕНА.  нЕ  ДЁЙШЛО   -  ЗНАЧИТЬ,  НЁЧОГО
СПОДЁВАТИСЬ ВЁДПОВЁДЁ. аЛЕ МАРА БЕЗЗЕМЕЛЛЯ В БУДУЧНОСТЁ,  ЩО БУЛА  ЗНИКЛА НА
ЯКИЙСЬ ЧАС,  ЗНОВ  З'ЯВИЛАСЬ Ё СТАЛА ПЕРЕД  НИМ У  ГРЁЗНЁЙ ПОСТАТЁ.  кОЛИШНЁ
ДУМКИ ЗНОВ ТУРБУЮТЬ сЕМЕНА, ЗНОВ ТОЧАТЬ  ЙОГО, МОВ ШАШЁЛЬ ДЕРЕВО; ВЁН НЕ МА╨
ВЖЕ  СИЛИ  СПЕКАТИСЬ НЕПРОХАНИХ  ГОСТЕЙ. дУМКА  ЗА  ДУМКОЮ,  МРЁЯ  ЗА  МРЁ╨Ю
КОТЯТЬСЯ В БЁДНЁЙ ГОЛОВЁ ЦЁПОВ'ЯЗОВЁЙ, ЯК ХВИЛЁ НА БЕЗКРАЙОМУ РЕЗДОЛЛЁ МОРЯ,
КОТРИМ ГОДЁ ЗМАГАТИСЯ З НЕВПИННИМ, МОГУТНЁМ ВЁТРОМ.
     рОЗПАЛЕНА УЯВА сЕМЕНОВА ПЕРЕНОСИТЬ ЙОГО В ПРИШЛЁ ЧАСИ, В ТЁ© ЧАСИ, КОЛИ
ЛЮДЯМ СТАНЕ ТЁСНО  НА СВО©Х  ГРУНТАХ, КОЛИ,  ЗУБОЖЁЛЁ, ГОЛОДНЁ, ВОНИ  ВРАЗ З
УСЁХ  ГРУДЕЙ СКРИКНУТЬ: "сМЕРТЁ НАМ  АБО  ПОЛЯ!.."  аЛЕ ПОЛЯ НЕМА, СМЕРТЬ НЕ
ПРИХОДИТЬ, Ё ГОЛОДНЁ, ЗВОРОХОБЛЕНЁ ЛАВИ, ПОВНЁ РОЗПУКИ Й ЗНЕВЁР'Я, РИНУТЬ НА
БАГАТИХ, НА ТИХ, ЩО ТО  МАЮТЬ ГРУНТА НЕОБМЕЖЕНЁ, ЩО НЕ ЗНАЛИ  ДОСЁ  ГОЛОДУ Й
ХОЛОДУ.  лАМА╨ТЬСЯ  ВСЯКА  ПРАВДА, РОЗЛИВА╨ТЬСЯ МОРЕ  КРОВЁ ЛЮДСЬКО©... ╡ НЕ
СПИНИТИ ТОДЁ  ТО© КОЛОТНЕЧЁ, ЯК НЕ  СПИНИТИ ХУРТОВИНИ, НЕ СПИНИТИ  ЗЛИВИ, ЩО
ЗАТОПЛЮ╨ ЗЕМЛЮ, КЛЕКОЧЕ БУРЧАКАМИ, РУЙНУ╨ ГРЕБЛЁ Й ВСЕ, ЩО НА ДОРОЗЁ...
     сЕМЕНОВЁ СТА╨ МОТОРОШНО. чИ ВЁН НЕ ХОРИЙ,  БУВА╨? щО СЕ ЙОМУ ВЕРЗЕТЬСЯ,
ЩО СЕ  ПРИВИДЖУ╨ТЬСЯ?..  ╡  ВЁН  СИЛКУ╨ТЬСЯ ОТУ НЁСЕНЁТНУ  УЯВУ  РОЗПОРОШИТИ
ЗДОРОВИМИ  ДУМКАМИ. чИ МОЖЕ ТАК БУТИ, ЯК ЙОМУ УЯВИЛОСЯ? щО ЗЕМЛЯ ПОДЁЛЯ╨ТЬСЯ
НА  ШМАТОЧКИ,  ЩО ЛЮДЕЙ ВСЕ  БЁЛЬША╨, А  ЗЕМЛЁ НЕ  ПРИБУВА╨, ЩО ВЖЕ Й  ТЕПЕР
ЧИМАЛО БУРЛАКЁВ,  А ДАЛЁ  Й БЁЛЬШЕ БУДЕ -  ЦЕ  КОЖНИЙ  БАЧИТЬ Й ЗНА╨.  дАЛЁ.
гОЛОДНИЙ  ВОВК СЕРЕД ДНЯ, НЕ  БОЯЧИСЬ СМЕРТЁ, ХАПА╨ ВЁВЦЮ З ОТАРИ, А ГОЛОДНА
ЛЮДИНА НЕ БАГАТО КРАЩА ЗА ВОВКА. ╡ ЦЕ ОЧЕВИДЯЧКИ. нУ,  А  КОЛИ ТАК... А КОЛИ
ТАК, ТО ВСЕ ЦЕ МОЖЕ СПРАВДИТИСЯ... сЕМЕН ЧУ╨, ЩО ЙОГО УЯВА ЗРОСТА╨ В ЁДЕЮ, В
ЯКУ  ВЁВ ВЁРИТЬ Ё ЯКО© ЗАРАЗОМ ЖАХА╨ТЬСЯ...  "аЛЕ ЯК  ЦЕ МОЖЕ  БУТИ,  ЩОБ ДО
ТАКИХ  ПРОСТИХ  РЕЧЕЙ  НЕ  ДОМЁРКУВАЛИСЬ ДОСЁ? - ТРЕМТЯЧИ,  ЯК У ПРОПАСНИЦЁ,
ДУМА╨ сЕМЕН. - нЕВЖЕ ДО ЦЬОГО НЁХТО ЩЕ НЕ ДЁЙШОВ РОЗУМОМ? мАБУТЬ,  ЩО НЁ, БО
НЕ  ЗАПОБЁГАЮТЬ ЛИХОВЁ... сЕ ВЖЕ МЕНЁ ДЕСЬ ТАК БОГ ДАВ, ЗНЯВ БЁЛЬМА З  ОЧЕЙ,
ЩОБ  Я ДРУГИХ,  РОЗУМНЁШИХ ТА  СИЛЬНЁШИХ ЗА СЕБЕ,  НАВЁВ  НА  СТЕЖКУ...  ╡ Я
ВИЯВЛЮ, Я МУШУ ВИЯВИТИ СВОЮ ДУМКУ, ТА ОДНОМУ ЛИШ ЦАРЕВЁ Ё БЁЛЬШ НЁКОМУ... нЕ
ПОСИЛАТИМУ  "ПРОШЕНЁЯ",  ОДНАКОВО  НЕ  ПУСТЯТЬ...  тРЕБА  КОНЧЕ  САМОМУ,  НА
СЛОВАХ...В сЕМЕН ЗГАДУ╨, ЩО НА МАНДРЁВКУ В СТОЛИЦЮ ПОТРЁБНЁ ГРОШЁ, А В НЬОГО
ПОКИ ЩО САМЁ ЙНО ДОВГИ, АЛЕ ЗГОДОМ ЗАСПОКОЮ╨ТЬСЯ: БАЙДУЖЕ! яК НЕ ТЕПЕР, ТО В
ЧЕТВЕР, АБИ ДЁП'ЯТИ СВОГО...
     нАДЁЯ ЗНОВ ЗАГРЁВА╨ БОЛЮЧЕ СЕРЦЕ сЕМЕНОВЕ, ЦЁПОВ'ЯЗ ЗНОВ МА╨ ЧИМ ЖИТИ.
     ╡ рОМАН МА╨ ЁДЕЮ, ЩЕ Й ГАРНУ ЁДЕЮ, АЛЕ ТО ТАКУ ГАРНУ, ЩО НАВЁТЬ НА САМУ
ЗГАДКУ ПРО НЕ© УСМЁШКА  ОСЯВА╨  ЙОГО ОБЛИЧЧЯ. рОМАН ДОМЁРКУВАВСЯ,  ЩО ТЁ ТРИ
МОРГИ ЗЕМЛЁ, ЯКЁ  НЕДАВНО КУПИВ сЕМЕН Ё ЯКЁ  НАЧЕ  САМ БОГ ПРИТУЛИВ ДО ЙОГО,
рОМАНОВО©, НИВИ,  НЕ ПОТРЁБНЁ  сЕМЕНОВЁ. аВЖЕЖ НЕ ПОТРЁБНЁ,  БО  ВЁН НЕ ВМЁ╨
ШАНУВАТИ ©Х. бРАТ НЕ МАТИМЕ ПОЖИТКУ З ТОГО ГРУНТУ, БО ВЁН МАРНУ╨ СВОЮ ПРАЦЮ,
РОЗСЁВАВ ©© НА ДУРНИЦЮ. оСЬ НЕДАВНО мОРДКО ХВАЛИВСЯ, ЩО ВЗЯВ ВЁД НЬОГО П'ЯТЬ
КАРБОВАНЦЁВ ЗА ЯКЕСЬ ТАМ "ПРОШЕНЁ╨"... ╡ ЩО З  ТОГО "ПРОШЕНЁЯВ3 яКБИ КОРИСТЬ
ЯКА, А ТО - ХАЛЕПИ ЩЕ НЕ БАЧИВ!.. нУ, З'©В БИ ЗА ТЁ ГРОШЁ ЛАСО, ПРОПИВ БИ ©Х
- УСЕ Б БУЛА ПРИЗНАКА, А ТО ПО ЖИДАХ-ДЕРИСВЁТАХ РОЗСЁВАТИ!.. нЁ, НЕ ПОТРЁБНА
ТАКОМУ ЗЕМЛЯ, ОДНАКОВО ЗМАРНУ╨... а ЦЕ ГРЁХ. аДЖЕ  Й  БАТЮШКА В ЦЕРКВЁ КАЖЕ:
"вСЯКОМУ МАЮЧОМУ  ДАСТЬСЯ, А ВЁД НЕМАЮЧОГО Й ЩО МА╨ - ВЁДБЕРЕТЬСЯ..." а КОМУ
Ж ВЁДЁБРАТИ  ©©? рОМАН НЁКОМУ НЕ ДАСТЬ  ВЁДЁБРАТИ,  ВЁН САМ ВЁДБЕРЕ ЗЕМЛЮ...
тЁЛЬКИ ЯК ЖЕ ЦЕ ЗРОБИТИ?  пРАВИТИ ЧЕРЕЗ  СУД ДОВГ  З  сЕМЕНА - ТАК  МАЛО  ЩЕ
НАПОЗИЧИВ... ЩЕ НЕ ЧАС... пИТАННЯ ЦЕ ЗАБИЛО КЛИН У ТЁМ'Я рОМАНОВЁ, АЛЕ ВЁН В
КЁНЦЁ ЗАСПОКО©В СЕБЕ: "яКОСЬ ВОНА БУДЕ! нЕ  КАБАК  ЖЕ  В МЕНЕ  НА  ПЛЕЧАХ, А
ГОЛОВА, ТА ЩЕ Й НЕАБИЯКА!"
     пРОМАЙНУЛА МЕТЕЛИКОМ ВЕСНА, ЗБЁГАЛО, МОВ ДЕНЬ ОДЕН, Й ЛЁТО. пОЧАЛИ ЛЮДИ
СЕРПИ ГОСТРИТИ, ЛАШТУЮЧИСЬ ДО ЖНИВ. сЕМЕНОВЕ ЖИТО  ЗАРОДИЛО  НА ДИВО. гУСТЕ,
ВИСОКЕ,  ВОНО  ГНУЛО ДОДОЛУ ВАЖКИЙ  КОЛОС, НАЧЕ ЗГИНАЛОСЬ ДО  рОМАНОВОГО, ЩО
ЗАРАЗ-ТАКИ НА  СУМЁЖНОМУ ПОЛЁ СТИРЧАЛО  ДОГОРИ, РЁДКЕ ТА МЁЗЕРНЕ. цЯ КАРТИНА
НЕСКАЗАННО ДРАТУВАЛА рОМАНА.
     -  сКАЖУСЬ,  ЗБОЖЕВОЛЁЮ,  ЯК  НЕ  ВЁДБЕРУ  ЦЬОГО  ПОЛЯ!  -  КАЗАВ  ВЁН,
ЗАТИСКАЮЧИ ЗУБИ. - я ЙОГО ПЁДПАЛЮ... бЁГМЕ, ПЁДПАЛЮ... хАЙ ПРОПАДАВ... тА НЕ
ПРОПАДЕ, ЛЕДАЩО: ДАМ ГРОШЕЙ НА ХАТУ, ЩЕ РАЗ ПОЗИЧУ, А ПОЛЕ ТАКИ БУДЕ МО©М...
вЖЕ ЯК СКАЗАВ, ЩО БУДЕ, ТО БУДЕ...
     ╡ рОМАН  ГРЁЗНО ПОГЛЯДАВ  НА МОЛОДШОГО БРАТА, ЩО  ПОЧАВ УЖЕ ЖАТИ СТИГЛЕ
ЖИТО КРАЙ ПОЛЯ. а сЕМЕН НЕ ЗНАВ, НЕ ВЁДАВ Й НЕ ПРИЧУВАВ НАВЁТЬ СВОГО ВОРОГА.
вЁН  ЖАВ,  ЗАКЛОПОТАНИЙ  ВЛАСНОЮ  ДУМКОЮ.  пЁШЛА  ЧУТКА, ЩО ДО мЕЖИБОЖА,  ДЕ
ЗЁБРАЛАСЬ  СИЛА ВЁЙСЬКА, МАВ  НЕЗАБАРОМ ПРИБУТИ  ХТОСЬ З ЦАРСЬКО© РОДИНИ. цЯ
НОВИНА ДУЖЕ БУЛА НА РУКУ сЕМЕНОВЁ.  дО мЕЖИБОЖА НЕ ТАК-ТО ДАЛЕКО, МОЖНА ТУДИ
ПО©ХАТИ,  ОТ КОЛИ Б ТЁЛЬКИ  ОБЖАТИСЬ ТА ЗВЕЗТИ ХЛЁБ. вЖЕ ВЁН  КОНЧЕ  ПОДАСТЬ
"ПРОШЕНЁ╨", ВИБЛАГАВ ДОЗВОЛУ Й ГРОШЕЙ НА ПОРОГУ, ПРИ©ДЕ В  СТОЛИЦЮ Й ВИЯВИТЬ
СВОЮ ТА╨МНИЦЮ ЦАРЕВЁ...
     лЮДИ ОБЖАЛИСЬ.  зАСКРИПЁЛИ ВОЗИ, ЗАМОТАЛИ ГОЛОВАМИ КРУТОРОГЁ, ЗДЕРЖУЮЧИ
З  ГОРИ  ВИСОКЁ,  МОВ ХАТИ,  ХУРИ, НАЛАДНОВАНЁ  ЗОЛОТИМИ  СНОПАМИ.  пОЧАЛАСЬ
ВОЗОВИЦЯ.  сЕМЕН  ЗВЁЗ  СВЁЙ ХЛЁБ  РАНЁШЕ ВЁД ДРУГИХ Ё  СКЛАВ У СТОДОЛУ. вЁН
КВАПИВСЯ ВИРУШИТИ В ДОРОГУ.
     бУВ  ЧУДОВИЙ  СЕРПНЕВИЙ  РАНОК.  сОНЦЕ  ВСТАЛО  ЯСНЕ,  ВЕСЕЛЕ,  УМИТЕ Ё
ЗАРАЗ-ТАКИ  ПОЧАЛО ГРАТИСЬ  В ЗОЛОТИМИ  СТЁЖКАМИ ЖИТА Й  ПШЕНИЦЁ, ЩО СТОЯЛИ,
ПИШАЮЧИСЬ, НА КОЖНОМУ ОБЁЙСТЁ. гОРОБЦЁ ЦВЁРЁНЬКАЛИ ТА ЧУБИЛИСЬ КОЛО СТЁЖКЁВ,
ДЕ БУЛО ЧИМАЛО ВИТРУШЕНОГО  ЗЕРНА. тЁЛЬКИ ЛЮДЯМ  БУЛО ЗАГАЙНО, БО ВОНИ ЩЕ НЕ
ПОКЁНЧИЛИ ЦЁЛКОМ  У ПОЛЁ. в СЕЛЁ БУЛО ПУСТО Й ТИХО. дВЕРЁ В ХАТАХ БУЛИ ВСЮДИ
ЗАЧИНЕНЁ,  в нАУМИШИНЁЙ  ХАТЁ ТЕЖ  НЕ БУЛО  НЁКОГО, БО сЕМЕН,  МАЮЧИ УВЕЧЕРЁ
©ХАТИ  ДО  мЕЖИБОЖА, ХОТЁВ  НАЛАГОДИТИ ЖЁНЦЁ ДРОВ Ё ПОДАВСЬ У ЛЁС,  А  ЖЁНКИ
КОПАЛИ В ПОЛЁ БАРАБОЛЮ.
     рОМАН ЙШОВ УЛИЦЕЮ,  ЙОМУ ТРЕБА БУЛО  ДО ТЕСТЯ.  вЁН ЩЕ ЗДАЛЕКУ НАГЛЯНУВ
БРАТОВЁ СТЁЖКИ Й СТОДОЛУ, ЩО СТОЯЛА  ПОВНА СНОПЁВ КРАЙ ДОРОГИ. рОМАНА  ТАК Ё
ШПИГНУЛО ЩОСЬ У СЕРЦЕ.
     "яКОГО ХЛЁБА НАВОЗИВ!.. - ПОДУМАВ ВЁН З ЗАЗДРЁСТЮ, МАЛО  НЕ З НЕНАВИСТЮ
ДО БРАТА. - оЦЕ  ПОПРОДАСТЬ Ё ПРИНЕСЕ МЕНЁ ДОВГ... ХОЧ НЕ  ВВЕСЬ, ЧАСТИНУ...
ТА НЕ БАЧИТИ  МЕНЁ  ЙОГО ПОЛЯ, МОВ СВОГО НОСА...  мАВ ВЁН ХЛЁБА... МА╨!..  А
ЯКБИ ТЕ╨...- рОМАН ПОПРАВИВ ВОГОНЬ У ЛЮЛЬЦЁ. - ВЗЯЛО Б СЯ ВОГНЕМ - Ё НЕМА...
╡ ЛИШ КУПА ПОПЕЛУ ЛЕЖИТЬ ЗАМЁСТЬ ХЛЁБА... нЕ  ВЗЯВ БИ ЙОГО КАТ, ПОЗИЧИВ БИ Я
ЙОМУ  НА ХАТУ... зАТЕ Б Ё  НИВУ  МАВ1.. 1 ЧОГО,  ДУРНИЙ, НАЛЯКАВСЯ?  - КАЗАВ
рОМАН, ЦОКАЮЧИ  ЗУБАМИ, МОВУ  ПРОПАСНИЦЁ, ТА  ОЗИРАЮЧИСЬ  НАВКРУГИ. - й ДУХА
ЖИВОГО НЕМА╨... НЕ ПОБАЧАТЬ... оТ ВЗЯТИ ТАК...- рОМАН ВИЙНЯВ ГУБКУ 3 КИШЕНЁ,
-  ЗРОБИТИ ТАК...- ВЁН  ЗАПАЛИВ ШМАТОК ГУБКИ  З ЛЮЛЬКИ...-  А  ДАЛЁ ТАК... Ё
ГОДЁ...В рОМАН КИНУВ ТЛЁЮЧУ ГУБКУ НА ОЖЕРЕД СОЛОМИ, ЩО ЛЕЖАВ КОЛО СТОДОЛИ, Ё
ПОВАЖИВСЬ  ТЁКАТИ...  аЛЕ  - ОЙ  ЛЕЛЕ!..  щО  Ж  СЕ  ТАКЕ? нОГИ рОМАНОВЁ МОВ
ПРИКИПЁЛИ  ДО  МЁСЦЯ, СИЛИ  ДЕСЬ  РАПТОМ ЩЕЗЛИ, Ё ВЁН  НЕ  МОЖЕ  ПОРУШИТИСЬ,
ЗАРАЗОМ ТЯМЛЯЧИ, ДО БОЛЮ 'В МОЗКОВЁ ТЯМЛЯЧИ, ЩО Й СТОЯТИ НЕ МОЖНА... а ПРОТЕ
ВЁН  СТО©ТЬ Ё ЧУ╨, ЯК  УСЯ КРОВ ЙОГО  ВБЁГЛАСЬ  ДО СЕРЦЯ, Ё НЕ МОЖЕ ВЁДВЕСТИ
ШИРОКО РОЗПЛЮЩЕНИХ ОЧЕЙ ВЁД ГУБКИ, ЩО ЖАРИТЬ НА СОЛОМЁ ПРОТИ ВЁТРУ...
     рОМАН  НАТУЖУ╨ ВСЁ  СВО© СИЛИ,  УСЮ ВОЛЮ Ё,  ЗРОШЕНИЙ  ХОЛОДНИМ  ПОТОМ,
НЕПЕВНИМ КРОКОМ СЛИВЕ БЁЖИТЬ ДАЛЁ...
     а  НАД  ТИХИМ МЕРТВИМ СЕЛОМ  ВЖЕ  ПОНЕСЛОСЬ ВЁД ДЗВЁНИЦЁ ТРИВОЖНЕ: БОВ,
БОВ, БОВ... тО ХТОСЬ, ПОБАЧИВШИ СТОВП ЧОРНОГО  ДИМУ, ЩО ЗВИВСЯ  АЖ ПЁД НЕБО,
ДЗВОНИТЬ НА  ПОЖЕЖУ.  хТО  БУВ ЛИШ НА СЕЛЁ - СКЛАДАВ СТЁЖКИ  АБО КОПАВСЬ  НА
ГОРОДЁ  -  УСЁ  ВИСИПАЛИ  НА  УЛИЦЮ,  ОЗИРАЮЧИСЬ   НАВКРУГИ,  ШУКАЮЧИ   ТОГО
НЕВБЛАГАННОГО  ВОРОГА  СЁЛЬСЬКОГО  В  ЛЁТНЮ  ПОСУХУ... хТО  ГОРИТЬ!.. дЕ?...
лИБОНЬ  ╡ВАН  гАЛУЗКА...  нЁ,  яКЁВ  кОВАЛЬ...  нАУМИШИНА  ХАТА!..  "нАУМИХА
ГОРИТЬ!.." - КРИЧИТЬ ХТОСЬ  ЗЁ СТРЁХИ, КУДИ ВИЛЁЗ РОЗДИВИТИСЬ КРАЩЕ... ╡ ВСЁ
РИНУТЬ ТУДИ, ДЕ ХМАРОЮ В'╨ТЬСЯ ЧОРНИЙ ДИМ, ПОПЕРЕДЖАЮЧИ ХВИЛЁ ПОЛУМ'Я...
     оСЬ  ЧУТНО, ЯК ЛОПОТИТЬ ХТОСЬ БОСИМИ  НОГАМИ ПО УЛИЦЁ. тО ДЕСЯТНИК, БЕЗ
ШАПКИ, РОЗХРИСТАНИЙ, ПРИДЕРЖУЮЧИ ГРУДИ РУКАМИ, КРИЧИТЬ, ВАЖКО ВЁДСАПУЮЧИ:
     - пОЖЕ-ЖА!.. ХХЕ!.. ХХЕ!.. ХХЕ!..  пОЖЕ-ЖА! ХХЕ..!  ХХЕ!.. дЕСЯТНИК УЖЕ
ЗНИК, ЙОГО ПОКЛИК  "ПОЖЕ-ЖА"  ТИХЁШЕ  ЛУНАВ З-ЗА ХАТ, АЛЕ ТЕ ЛОПОТАННЯ БОСИХ
НЁГ, ТЕ ВЁДСАПУВАННЯ РОЗХВИЛЬОВАНИХ ГРУДЕЙ, НЕВГАВАЮЧЕ БОВКАННЯ ДЗВОНА,  ЧАД
З ДИМУ,  ЩО РОЗНОСИТЬСЯ ВЁТРОМ,  СПОВНЯЮТЬ ПОВЁТРЯ  НЕСКАЗАННОЮ  ТРИВОГОЮ, Ё
ТРИВОГА ОБХОПЛЮ╨ ВСЁХ, ХТО ВЁДДИХАВ ЛИШ ТИМ ПОВЁТРЯМ...
     оСЬ БЁЖАТЬ З ПОЛЯ СПОЛОХАНЁ ЛЮДИ, ПРЯМУЮЧИ НА ЧОРНУ ХМАРУ ДИМУ.
     - оЙ, МАТЁНКО, НАЧЕ НАША ХАТА... ОЙ!.. ОЙ!..
     - тА НЕ Ж НА НАШЁМ КУТКУ! дЕСЬ КОЛО нАУМИХИ!..
     кУРЯВА  ЗВИВА╨ТЬСЯ  З-ПЁД ПРУДКИХ  ВЁД ЖАХУ НЁГ, ВУЗЬКЁ  ПЁДТИЧКИ ЖЁНОК
ЛОПОТЯТЬ, ЧЕРКАЮЧИСЬ ОБ ХАЛЯВИ.
     бЁЛЯ  нАУМИШИНО©  ХАТИ  -  СОДОМА,  вОГОНЬ  ОБХОПИВ  СТОДОЛУ,  СТАРИКИ,
ПЕРЕКИНУВСЯ НА ХАТУ. нА ПОДВЁР'© СПЕКА, ЯК У ПЕКЛЁ. 3 РОЗПЕЧЕНИМИ ОБЛИЧЧЯМИ,
ОБЁЛЛЯНЁ  ПОТОМ, ЗАМАЗАНЁ БОЛОТОМ,  МЕТУШАТЬСЯ ЛЮДИ  КОЛО ВОГНЮ, НАМАГАЮЧИСЬ
ВГАСИТИ ЙОГО.
     - хЛЁБ РЯТУЙТЕ! ХЛЁБ! рОЗРИВАЙТЕ СТОДОЛУ!..
     - нЕ РОЗРИВАЙТЕ, НЕ ТРЕБА! гАСЁТЬ ТАК!..
     - рОЗРИВАЙТЕ, КАЖУ!..
     пАЛАЮЧЁ  КРОКВИ  РУХНУЛИ  ПЁД  ОДНОСТАЙНИМ НАТИСКОМ,  СТРЁЛИВШИ  ДОГОРИ
ЯСНИМИ ЁСКРАМИ, А З СЕРЕДИНИ СТОДОЛИ ВИХОПИЛОСЬ РАПТОМ ПОЛУМ'Я Й ЗАГОГОТЁЛО,
     - вОДИ!!
     кЁЛЬКА  ВЁДЕР ВОДИ БУХНУЛО  НА ВОГОНЬ; ОГОНЬ ЗАСИЧАВ, ПРИЧА©ВСЯ, ДИХНУВ
ЧАДОМ  Ё ЧОРНИМ ДИМОМ, А ДАЛЁ ВИСКОЧИВ Й  САМ, ЩЕ ПОТУЖНЁШИЙ, ЩЕ МОГУТНЁШИЙ,
ЯК НЕЗВИТЯЖНИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ...
     - тЯГНЁТЬ СНОПИ!.. гАСЁТЬ СНОПИ!..
     аЛЕ ЦЯ РОБОТА МАЛО НА ЩО ПРИДАЛАСЯ: КОЛОССЯ ВЖЕ ОБСМАЛИЛОСЬ, ПРИДИМЁЛО,
Ё СНЁПКИ ЛИШ ЧАДЁЛИ, ОБЛИТЁ ВОДОЮ...
     3 ХАТИ ВИНОСИЛИ ОДЕЖУ, ВСЁЛЯКИЙ ДРЁБ'ЯЗОК Ё  СКЛАДАЛИ ВСЕ НА КУПУ. лЮДИ
СКУПЧИЛИСЬ  БЁЛЯ ХАТИ,  БАЖАЮЧИ  ОБРЯТУВАТИ  ХОЧ ©©.  аЛЕ  НАДАРЕМНЕ: ВОГОНЬ
БУРХАВ,  СКАЖЕНЁВ,  МОВ  ЛЮТИЙ  ЗВЁР,  КИДАВСЯ  НА  ВСЕ,  ЩО  МОГЛО  ГОРЁТИ,
ВИХОПЛЮВАВСЬ  ТАМ, ДЕ ЙОГО Й  НЕ  СПОДЁВАЛИСЬ. вЁН НАЧЕ ГЛУЗУВАВ ЁЗ  СВОЙОГО
ВОРОГА - ВОДИ, - ЩО НЕ МЁГ ДАТИ СОБЁ З НИМ РАДИ.
     вЖЕ ХАТА  СЛИВЕ  ДОГОРАЛА,  КОЛИ ПРИБЁГЛИ З  ПОЛЯ нАУМИХА З дОМНОЮ.  яК
УЗДРЁЛА нАУМИХА, ЩО ДЁ╨ТЬСЯ, ТАК РУКИ Й ЗАЛОМИЛА.
     - оЙ, ПРАЦЯ Ж МОЯ, ПРАЦЯ НАДБАНАЯ!..
     вОНА КИНУЛАСЬ  ДО ХАТИ,  АЛЕ ТАМ ЖАРЁЛИ  ЛИШЕНЬ ГОЛОВЕШКИ  ТА  СТРИБАЛО
ДЕ-НЕ-ДЕ  ПОЛУМ'Я. нАУМИХА МЕТНУЛАСЬ ДО СТЁЖКЁВ,  А ВОНИ  СТОЯЛИ ТО  ЧОРНЁ Й
СПОПЕЛЁЛЁ, ТО ЖЕВРЁЛИ ТЦЕ, ЯК ЖАР У ПЕЧЁ... нАУМИХА ЗНЯЛА РУКИ ДО БОГА.
     - бОЖЕ МЁЙ, БОЖЕ!.. щО З НАМИ СТАЛОСЯ!.. лЮДИ ДОБРЁ, - БЛАГАЛА нАУМИХА,
ПРОСТЯГАЮЧИ ДО ЛЮДЕЙ РУКИ, - РЯТУЙТЕ МО╨ ДОБРО, РЯТУЙТЕ!..
     тА НЁЧОГО БУЛО РЯТУВАТЬ УЖЕ.
     дОМНА РЕВНО ПЛАКАЛА, ПРИТИСКАЮЧИ ДИТИНУ ДО ЛОНА, МАЛО НЕ ОМЛЁВАЛА.
     -  сИНУ  МЁЙ, СИНУ, ПОБИЛА  НАС  ЛИХА ГОДИНА... пРОПАЛИ  МИ, БЁДОЛАШНЁ,
ЗАГИНУЛИ...
     мОЛОДИЦЁ ОБСТУПИЛИ дОМНУ, ЗАЦИТЬКУВАЛИ, ГОМОНЁЛИ.
     - бОГ ЗНА, ЗВЁДКИ Й З ЧОГО ЗАНЯЛОСЯ... мОЖЕ, ДЕ ДЁТИ ВОГНЕМ БАВИЛИСЬ, А
МОЖЕ, ЖАР У ПЕЧЁ ЛИШИЛИ, БУВА╨...
     аЖ ОСЬ ВЕРХИ  ПРИСКАКАВ  сЕМЕН ЁЗ ЛЁСУ.  вЁН ЯК  ЗЛЁЗ З  КОНЯ, ЯК СТАВ,
МОВЧАЗНИЙ, ЗГОРНУВШИ РУКИ, НА ПОЖАРИЩЁ, ТАК Ё ЗАХОЛОВ. вЁН САМ НЕ ЗНАВ, ЩО З
©М РОБИТЬСЯ. тАК,  НАЧЕ  ДУРНИЙ КАМЁНЬ,  ВЁДЁРВАВШИСЬ  ОД ВИСОКО©-ПРЕВИСОКО©
ГОРИ, ВПАВ ЙОМУ НА ГОЛОВУ.
     рОМАН ТЕЖ З'ЯВИВСЯ НА ПОЖЕЖУ. нА  ОБЛИЧЧЁ ЙОГО МАЛЮВАВСЯ НЕСПОКЁЙ,  АЛЕ
ЩО Ж,  - НА ТЕ  ВЁН БРАТ, ЩОБ ЙОГО БОЛЁЛО БРАТОВЕ ЛИХО. вЁН УСЕ РОЗПИТУВАВСЬ
МЁЖ  ЛЮДЬМИ:  ЗВЁДКИ ПОЧАЛОСЬ ГОРЁТИ  - З ХАТИ ЧИ З СТОДОЛИ -  Ё ЯКА Б МОГЛА
БУТИ ПРИЧИНА ПОЖЕЖЁ: ЧИ ПЁДПАЛЕНО, ЧИ, МОЖЕ, САМЁ НЕОБЕРЕЖНИМИ БУЛИ З ОГНЕМ?
аЛЕ НЁХТО НЁЧОГО НЕ ЗНАВ, КОЖНИЙ МАВ СВОЮ ДОГАДКУ.
     рОМАН ПЁДЁЙШОВ ДО МАТЕРЁ Й ПОЧАВ ВМОВЛЯТИ СТАРУ,  ДИВЛЯЧИСЬ КУДИСЬ УБЁК
НЕСПОКЁЙНИМИ ОЧИМА.
     гОДЁ  ЖУРИТИСЯ... тАК УЖЕ ДЕСЬ МАЛО БУТИ...  яКОСЬ-ТО ВОНО  БУДЕ:  ВЁН,
рОМАН, НЕ ДАСТЬ  ©М  ЗАГИНУТИ, ПЁДПОМОЖЕ Ё  ЛЁСУ КУПИТИ, Ё ХАТУ ПОСТАВИТИ...
оСЬ ВЁН ПОБАЛАКА╨ З сЕМЕНОМ, МОЖЕ, ЩОСЬ УДВОХ Й ПОВОРОЖАТЬ...
     нАУМИХА СЛУХАЛА Ё ЛИШ ХИТАЛА БЕЗНАДЁЙНО ГОЛОВОЮ. вОНА, МОВ ТОЙ СЛИМАК У
СВОЮ ШКАРАЛУЩУ, СХОВАЛАСЬ У ВЛАСНЕ ГОРЕ Й НЕ СПОДЁВАЛАСЬ ВЖЕ КРАЩО© ДНИНИ...
     сЕМЕН  ЛЕДВЕ ОЧУМАВСЯ.  вЁН  ПЁДХОДИВ ДО ОБГОРЁЛИХ  СНОПЁВ,  ЩО  ЛЕЖАЛИ
СКРЁЗЬ  ПО  ПОДВЁР'Ю  Й  ДИМЁЛИСЬ, ПЕРЕВЕРТАВ ©Х,  ОГЛЯДАВ. оСЬ ЛЕЖИТЬ  ЙОГО
ПРАЦЯ,  ЙОГО КРИВАВИЦЯ, ЙОГО НАДЁЯ:  ЧОРНА,  МОКРА, ЧАДНА... оСЬ ДИВИТЬСЯ НА
ЙОГО  ЧОРНА, ОБСМАЛЕНА РУ©НА  ХАТИ, ЖУЖМОМ ЛЕЖИТЬ НА ПОЗАЛИВАНЁЙ ЗЕМЛЁ УСЯКЕ
ДОБРО, ЛАМА╨ РУКИ ДРУЖИНА, ЯК СМЕРТЬ, ХОДИТЬ МАТИ...
     аЛЕ ЧУДНА РЁЧ: сЕМЕН ДИВИТЬСЯ НА ВСЕ ЦЕ, ЯК НА ЧУЖЕ, В ЙОГО СЕРЦЁ НЕМА╨
ТОГО ОСТРОГО БОЛЮ,  ТОГО ЖАЛЮ, ЯКИЙ ПОВИНЕН БИ БУТИ. сЕМЕН ЦЕ САМ ПОМЁЧА╨, Ё
ЙОМУ НАВЁТЬ  ДИВНО... вЁН ЧУ╨,  ЩО НОГИ САМЁ, БЕЗ ЙОГО ВОЛЁ, НОСЯТЬ  ЙОГО ПО
ПОДВЁР'Ю, РУКИ САМОХЁТЬ ПЁДЁЙМАЮТЬ УСЯКЕ МАНАТТЯ,  СКЛАДАЮТЬ У  ПОВЁТКУ,  ЩО
МАВ  ЧУДОМ ЯКИМ ЗАХОВАЛАСЬ ВЁД ВОГНЮ...  йОМУ НАЧЕ БАЙДУЖЕ ДО ВСЬОГО. чИ  ТО
СПРАВДЁ КАМЁНЬ ЯКИЙ. ВПАВШИ НА ГОЛОВУ, ПРИГНЁТИВ МОЗОК, ЩО ТАМ НЕ ВОРУШИТЬСЯ
НЁЧОГО, ТАКИ НЁЧОГЁСЁНЬКО?..
     пОЖЕЖУ ВГАСИЛИ, ЛЮДИ РОЗЁЙШЛИСЬ. тЁЛЬКИ ТРИ ПОСТАТЁ ХАЗЯ©В СНОВИГАЛИ ПО
ПОЖАРИЩЁ, МОВ ТЁНЁ. тАК ЗАХОПИЛА ©Х НЁЧ. нЁХТО Й НЕ МИСЛИВ СПАТИ; ПРО ВЕЧЕРЮ
ТЕЖ НЕ БУЛО ГАДКИ, вСЁ ВОНИ СКУПЧИЛИСЬ  ПЁД ХАТОЮ В САДКУ.  нАУМИХА, НАПНУТА
ЧОРНОЮ  ХУСТКОЮ,  З  СКЛАДЕНИМИ  НА ГРУДЯХ РУКАМИ,  СТОЯЛА,  СПЕРШИСЬ НА РЁГ
БЕЗВЕРХО© ХАТИ,  Ё ГРЁЛА  БОСЁ НОГИ НА ТЕПЛЁЙ ЩЕ ЗЕМЛЁ. дОМНА З ЗАПУХЛИМ ВЁД
СЛЁЗ ВИДОМ, СИДЯЧИ НА ПРИЗЬБЁ, ГОДУВАЛА ДИТИНУ. сЕМЕН ТЕЖ ПРИТУЛИВСЯ ОДДАЛЁК
ПЁД ОСМАЛЕНИМ ДЕРЕВОМ.  вОНИ  МОВЧАЛИ,  А ДУМИ ©Х  КРУКОМ  ЧОРНИМ  ЛЁТАЛИ ПО
ПОЖАРИНЁ, РОЗБИВАЛИСЬ МЁЖ ЧОРНИМИ СТЁНАМИ.
     "пЁШЛО  МО╨  ДОБРО,  -  ДУМАЛА  нАУМИХА,  -  ШУМОМ  ЗБЁГЛО  ТА  ВЖЕ  НЕ
ВЕРНЕТЬСЯ...  нЕ  ОДНУ  Я НЁЧКУ  НЕ  СПАЛА, НЕ  ОДЕН ДЕНЬ  ГЁРКО  ПРАЦЮВАЛА,
ЗДОРОВ'ЯМ НАКЛАДАЛА, А  ТЕПЕР ДЕ ВОНО? пОПЕЛОМ УЗЯЛОСЯ... в  ЦЁЙ ХАТЁ ЗРОСЛА
Я, ЗВЁКУВАЛА, ЗАЗНАЛА ДОБРА Й ЛИХА... я Ж ©© САМА Й МАСТИЛА, Й ВИГЛАДЖУВАЛА,
ПИЛОЧОК ОБДМУХУВАЛА,  ЯК ДИТИНУ ДОГЛЯДАЛА...  уМРУ, МИСЛИЛА  Я СОБЁ, У СВО©Й
ХАТЁ, ДЕ КОЖНИЙ ЗАКАПЕЛОЧОК БАЧИВ МОЮ  ДОЛЮ Й НЕДОЛЮ... тА НЕ ДОВЕЛОСЬ... щО
Ж, З БОГОМ НЕ СВАРИТИСЯ, НА ВСЕ ЙОГО ВОЛЯ Й ЗМОГА..."
     дИТИНА ЗАКОРИШМАЛАСЬ НА  РУКАХ В дОМНИ, ЗАПХИКАЛА ЧОГОСЬ, ПРОКИНУВШИСЬ,
А дОМНА ТАК Ё РОЗЁЛЛЯЛАСЬ СЛЁЗЬМИ.
     - нЕ ПЛАЧ, ДОНЮ, - ОБЁЗВАЛАСЬ нАУМИХА, - НЕ ПОМОЖЕТЬСЯ З ПЛАЧУ... бЁЛЬШ
НА СВЁТЁ ЗЕМЛЁ ГОРОВИТО©, НЁЖ  РЁВНО©, БЁЛЬШ ЧОЛОВЁК МУСИТЬ  ГОРЯ  ПРИЙНЯТИ,
НЁЖ РАДОСТЁ...
     нАУМИХА  НЕ  ПЛАКАЛА. гОРЕ ПОСУХОЮ ВПАЛО НА ©©  ОЧЁ, ВИСУШИЛО СЛЬОЗИ. а
сЕМЕН СИДЁВ Ё БЕЗ ДУМКИ ДИВИВСЯ НА ЗОРЯНИЙ ОБРЁЙ, ЩО СВЁТИВСЬ МЕЖИ ДЕРЕВАМИ.
сЕБТО, В ЙОГО ГОЛОВЁ МИГТЁЛИ ЯКЁСЬ ШМАТКИ  ДУМОК,  ПРОСУВАЛИСЯ ЯКЁСЬ  НЕЯСНЁ
ОБРАЗИ, ТА ВЁН НЁЯК НЕ МЁГ ВПЁЙМАТИ ©Х,  ЗВ'ЯЗАТИ ДОКУПИ. вРЕШТЁ, ВЁН ПОЧУВ,
ЩО  ПО ТЁЛЁ ЙОГО МОВ КОМАШНЯ  ЗАЛАЗИЛА.  сЕМЕН  ЗАГОРНУВСЬ У СВИТУ, АЛЕ ЙОГО
ВЗЯЛИ ДРИЖАКИ. вЁН НАВАЖИВСЬ ЗНЯТИСЬ З МЁСЦЯ, ОБЕРНУВСЬ ДО ХАТИ  Ё ГЛЯНУВ НА
ЧОРНЁ, ПОШАРПАНЁ  СТЁНИ. ╡ ВРАЗ ЯСНО,  ВИРАЗНО ВДАРИЛА ЙОМУ В ГОЛОВУ  ДУМКА:
"зГОРЁЛА ХАТА, ЗГОРЁВ ХЛЁБ..." сЕМЕН ПОЧУВ, ЩО СЕРЦЕ ЙОГО РАПТОМ ОБЁРВАЛОСЬ,
ВПАЛО...  У  ГРУДЯХ ЩОСЬ  СТИСНУЛО,  В  ГОЛОВЁ  ЗАКРУТИЛИСЬ  ДУМКИ  КОЛЕСОМ,
КОЛЕСОМ... дАЛЁ КОЛЕСО ПЁШЛО ВЁЛЬНЁШЕ,  ТИХЁШЕ Ё  ЗА  КОЖНИМ РУХОМ ОДКРИВАЛО
ДЁЙСНЁСТЬ...  мОЗОК сЕМЕНЁВ ПОЧАВ  ВБИРАТИ В СЕБЕ УСЁ НАЙДРЁБНЁШЁ  ПОДРОБИЦЁ
ТО© ДЁЙСНОСТЁ, Ё З  ТИХ  ПОДРОБИЦЬ СКЛАДАЛАСЬ  НЕВЕСЕЛА КАРТИНА ЙОГО  СТАНУ,
МАЛЮВАЛАСЬ БЕЗРАДЁСНА ПРИШЛЁСТЬ...
     сЕМЕН ЗНЯВСЯ З МЁСЦЯ Ё ПОЧАВ ХОДИТИ ВЗДОВЖ ОБСМАЛЕНИХ СТЁН.
     - сИНУ, - ОБЁЗВАЛАСЬ  нАУМИХА,  - НЕ СУМУЙ,  НЕ ГРИЗИСЬ...  3 БОГОМ  НЕ
БИТИСЬ... тРЕБА ЩОСЬ РАДИТИ, А НЕ СУМУВАТИ...
     -  зНАЮ, ЩО ТРЕБА...- НАБЛИЗИВСЯ сЕМЕН, - ТА ЩО МЕНЁ ДЁЯТИ, ЗА  ЩО РУКИ
ЗАЧЕПИТИ?
     - 3ДАВТЬСЯ МЕНЁ, ЩО  рОМАН, ЯК БУВ НА ПОЖЕЖЁ, КАЗАВ, ЩО ПОМОЖЕ... лЁСУ,
КАЗАВ, КУПЛЮ, ЧИ ЩО... оТ ВЖЕ НЕ ЗГАДАЮ... пЁШОВ БИ ТИ ДО ЙОГО, ПОРАДИВСЯ...
     - дОБРЕ, МАМО, ПЁДУ...
     -  вЁН-БО, ТОЙ  рОМАН,  НЕ ТАКИЙ ВЖЕ Й ПОГАНИЙ, ЯК Я  ГАДАЛА...- КАЗАЛА
НАЧЕ ДО СЕБЕ нАУМИХА, ТА сЕМЕН ©© НЕ СЛУХАВ; ВЁН МЁРКУВАВ, ЩО ПОЧАТИ...
     а  НА  СХОДЁ  ВЖЕ ПОРОЖЕВЁЛО. пОДИХНУВ  ПУСТОВЛИВИЙ ВЁТРЕЦЬ,  ТОЙ ВЁЩУН
СВЁТАННЯ, ПОБУДИВ ПТАШКИ, ДЕРЕВА,  ЗБУДИВ Ё НЁЧНУ ТИШУ ВЁД  СОЛОДКО© ДРЁМОТИ
ТА ВИПОВНИВ ©© ПЕРЕДРАНЁШНЁМИ ГОЛОСАМИ.
     пОЧУЛИ  Й КОНЁ  сЕМЕНОВЁ,  ЩО МАВ НА СВЁТ  БЛАГОСЛОВИТИСЬ,  Й ЗАЁРЖАЛИ,
ГОЛОДНЁ, В ПОВЁТЦЁ.
     сЕМЕН СТРЕПЕНУВСЯ:  ТЕ ЁРЖАННЯ НАГАДАЛО ЙОМУ,  ЩО  ВЁН ЗБИРАВСЯ ВЧОРА В
ДОРОГУ. "а  Я Й ЗАБУВ! -  ОСМЁХНУВСЯ ПРИКРО  сЕМЕН, - нЕВЖЕ  ОЦЕ  МЕНЁ  Й НЕ
©ХАТИ1..  яК?  щОБ   Я  ВИПУСТИВ  З  РУК   ТАКУ  ОКАЗЁЮ?..   нЁКОЛИ!  пО©ДУ,
СЬОГОДНЁ-ТАКИ ПО©ДУ, ТА Й ГОДЁ!.."
     цЯ  ДУМКА  ПЁДБАДЬОРИЛА  сЕМЕНА,  Ё  ВЁН  НАВЁТЬ  ЗАСНУВ  НА  ХВИЛИНКУ,
ПРИМОСТИВШИСЬ НА ТРАВЁ ПЁД ДЕРЕВОМ.
     вРАНЦЁ ПЁШОВ сЕМЕН ДО рОМАНА. рОМАН ПОЗИЧИВ ГРОШЕЙ НА ХАТУ, ЩЕ Й ОБЁЦЯВ
ДАТИ  ХУРУ ДО ЛЁСУ ПЁД МАТЕРЁАЛ. сЕМЕН ЗАСПОКО©ВСЯ ТРОХИ. вЁН ЗВАЖИВСЯ КОНЧЕ
©ХАТИ НИНЁ ДО  мЕЖИБОЖА, ЩОБ НЕ ОПЁЗНИТИСЯ. сКАЗАВШИ ЖЁНЦЁ  Й МАТЕРЁ, ЩО ВЁН
ПО©ДЕ ПО ЛЁСАХ ОГЛЯДАТИ, ДЕ КРАЩИЙ МАТЕРЁАЛ, ТА ЗАБАРИТЬСЯ,  МАБУТЬ,  ЗО ДВА
ДНЁ, сЕМЕН ПОДАВСЯ В СВОЮ МАНДРЁВКУ З НАЛАГОДЖЕНИМ ЗАЗДАЛЕГЁДЬ "ПРОШЕНЁ╨М".
        x x x
     3  ЗАСПОКО╨НИМ  СЕРЦЕМ,  ПОВНИМ НАДЁ© НА ЩАСНЕ  СКЁНЧЕННЯ СПРАВИ СВО╨©,
ПОВЕРТАВ  сЕМЕН  З  мЕЖИБОЖА  ДОДОМУ.  пРАВДА,  НЕ  ВСЕ  ТАК  СКЛАЛОСЯ,   ЯК
ЖАДАЛОСЯ... 3  ЦАРСЬКО© РОДИНИ НЁКОГО НЕ БУЛО В  ЛАГЕРЯХ, Ё сЕМЕН ПОДАВ СВО╨
"ПРОШЕНЁ╨"  НАЙСТАРШОМУ  ГЕНЕРАЛОВЁ,  ЩО  ВЕСЬ  ТАК  Ё  СЯВ  ВЁД  ХРЕСТЁВ ТА
ЗОЛОТА...  гЕНЕРАЛ, СПАСИБЁ  ЙОМУ, ЛЮДЯНИЙ ТАКИЙ, НЁ  КРИШЕЧКИ НЕ  СЕРДИТИЙ,
УЗЯВ "ПРОШЕНЁ╨", ВЁДДАВ СХОВАТИ...  уЖЕ Ж ВЁН, ПЕВНО, ВЁРНИЙ ЦАРСЬКИЙ СЛУГА,
УЖЕ Б ВЁН НЕ ПОВИНЕН ЗМИКИТИТИ...
     жВАВО, З  ЮНАЦЬКОЮ  ЕНЕРГЁ╨Ю, ЗАХОДИВСЯ  сЕМЕН СТАВИТИ  ХАТУ. вЁН  ЗВЁЗ
МАТЕРЁАЛ,  ПОЛАГОДИВ  ОБСМАЛЕНЁ СТЁНИ, ЗВЁВ ДАХ.  бАБИ МАСТИЛИ  СТЁНИ, сЕМЕН
ПОШИРЮ  ПОКРЁВЛЮ - РОБОТА КИПЁЛА,  ГОРЁЛА В  РУКАХ. нЕ ОГЛЯНУЛИСЬ,  ЯК СТАЛА
ХАТА ЩЕ  ВИЩА ТА РЁВНЁША ЗА СТАРУ.  оБРЯТОВАНЁ ВЁД ОГНЮ  СНЁПКИ  ВИМОЛОТИЛИ,
ЗЁБРАЛИ  ТРОХИ ЗЕРНА,  ПРИСМАЛЕНОГО,  ПРАВДА,  АЛЕ,  ЗМЁШАВШИ  З ПОЗИЧЕНИМ В
ГАМАЗЕ©,  МОЖНА БУЛО ©СТИ. пРОСО СТОЯЛО ЩЕ НА ПОЛЁ, КУКУРУДЗУ нАУМИХА ТЕЖ НЕ
ВИЛОМИЛА ЩЕ - ТОЖ БУЛА НАДЁЯ НА ПРИВАРОК. е, ЯКОСЬ ВОНО  БУДЕ... зИМОЮ МОЖНА
ХУРМАНКОЮ ЗАРОБИТИ  ЯКОГО  КАРБОВАНЦЯ,  БАБИ  ВЁЗЬМУТЬ У ПАНА НА  БУРЯКИ  НА
ВЁДРОБЁТОК,  ТЕЛИЧКУ  МОЖНА  ПРОДАТИ..  тРА  ЯКОСЬ  ВОРОЖИТИ... щО  Ж, ЖИВИЙ
ЧОЛОВЁК ЖИВЕ Й ГАДАВ...
     зА КЛОПОТАМИ, ЗА ПРАЦЕЮ сЕМЕН Й ЗАБУВ ПРО СВО╨ "ПРОШЕНЁ╨". аЛЕ ТАК КОЛО
ЧЕСНОГО ХРЕСТА  ПРИБЁГ  СОЦЬКИЙ ТИКАТИ сЕМЕНА  ДО  СТАНОВОГО. у сЕМЕНА ТАК Ё
ТЬОХНУЛО СЕРЦЕ.
     "цЕ,  МАБУТЬ, ВЁДПОВЁДЬ  ЁЗ СТОЛИЦЁ ПРИЙШЛА", - ПОДУМАВ ВЁН, ПОСПЁШАЮЧИ
ДО СТАНОВОГО.  ЙОМУ БУЛО Ё РАДЁСНО, Ё БОЯЗКО  ЗАРАЗОМ, ТРИВОГА ЗДЁЙМАЛАСЬ  У
СЕРЦЁ,  УСЯКЁ  ЗДОГАДКИ  СНУВАЛИСЬ  ПО ГОЛОВЁ.  сЕМЕН,  МАЛО НЕ СКРУТИВСЯ  З
НЕТЕРПЛЯЧКИ,  ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ  СТАНОВИЙ  ПООБЁДА╨.  вРЕШТЁ  ЙОГО ПОКЛИКАНО  В
КАНЦЕЛЯРЁЮ. сТАНОВИЙ СТОЯВ СЕРЕД КАНЦЕЛЯРЁ© З ПАПЕРОМ У РУКАХ.
     - тИ ПОДАВАВ "ПРОШЕНЁ╨" НА ЦАРСЬКЕ ЙМЕННЯ? - ПОСПИТАВ ВЁН У сЕМЕНА.
     - я.
     сТАНОВИЙ ПОКЛАВ ПАПЁР НА СТЁЛ Ё ГЛЯНУВ НА сЕМЕНА.
     - а ТЕПЕР СКАЖИ МЕНЁ, ЩО ТИ МА╨Ш КАЗАТИ ЦАРЕВЁ?
     - сЬОГО Я НЁКОМУ НЕ ВИЯВЛЮ, ВАШЕ БЛАГОРОДЁ╨, ОПРЁЧ ЦАРЯ САМОГО.
     - ╡ МЕНЁ НЕ СКАЖЕШ?
     - нЁ!
     - а ЯК Я ТОБЁ ЗВЕЛЮ?
     - ╡ ТОДЁ НЕ СКАЖУ...
     сТАНОВИЙ ЗДИВОВАНИМ ПОГЛЯДОМ ЗМЁРИВ сЕМЕНА  ВЁД ГОЛОВИ ДО П'ЯТ, НАЧЕ НЕ
СПОДЁВАВСЯ ТАКО© УПЕРТОСТЁ.
     - тУТ  ПРИЙШЛА  ВЁДПОВЁДЬ  НА ТВО╨  "ПРОШЕНЁ╨",  -  СКАЗАВ ВЁН  ВРЕШТЁ,
СХИЛИВШИСЬ НАД СТОЛОМ Ё РОЗДИВЛЯЮЧИСЬ В ПАПЕРАХ.
     сЕМЕНОВЁ ЗАТАМУВАЛО ДУХ У ГРУДЯХ. в ГОЛОВЁ РО╨М ЗАМЕТУШИЛИСЬ РЁЗНОРОДНЁ
ДУМКИ, ВИПЕРЕДЖАЮЧИ ЗМЁСТ ВЁДПОВЁДЁ, ОЧЁ НЕСПОКЁЙНО СТЕЖИЛИ ЗА РУХОМ ПАЛЬЦЁВ
СТАНОВОГО, ЩО  ШЕЛЕСТЁЛИ ПАПЕРАМИ... в ШЕЛЕСТЁННЁ ТОМУ ПРИЧУВАЛОСЯ сЕМЕНОВЁ:
ПРИ©ЗДИ, РОЗКАЖИ  СВОЮ ТА╨МНИЦЮ... сТРАХ  ОБГОРНУВ сЕМЕНА. сЕМЕН  ЧУВ, ЩО НЕ
ВИТРИМА╨ ДОВГО НАТУГИ, В ЯКЁЙ БУЛИ ЙОГО НЕРВИ...
     а СТАНОВИЙ, ЯК НА ТЕ, ПОВАГОМ ПЕРЕКИДАВ ЛИСТКИ  ПАПЕРУ, НАХИЛИВШИСЬ НАД
СТОЛОМ, НАЧЕ ЗАБУВ НА сЕМЕНА.
     -  пРИЙШЛА  ВЁДПОВЁДЬ...- ОБЁЗВАВСЯ, ВРЕШТЁ,  СТАНОВИЙ.  - вЕЛЕНО  МЕНЁ
ОБ'ЯВИТИ ТОБЁ, ЩО "ПРОШЕНЁ╨" ТВО╨ "ОСТАВЛЕНО БЕЗ ПОСЛ╨ДСТВЁЯ".
     - яК СЕ... "БЕЗ ПОСЛ╨ДСТВЁЯ"? - НЕ ЗРОЗУМЁВ сЕМЕН.
     -  а ТАК...  ПРИЗНАЛИ, ЗНАЧИТЬ, ЩО ВОНО  НЕ СЛУШНЕ,  НЕ  ВАРТЕ УВАГИ, Ё
КАЗАЛИ МЕНЁ ОПОВЁСТИТИ ТЕБЕ ПРО ЦЕ".
     - тАК Ё СТО©ТЬ У ТОМУ ПАПЕРЁ?
     - тАК Ё  СТО©ТЬ, - УСМЁХНУВСЯ СТАНОВИЙ. - нУ,  ЧОГО ЩЕ ЧЕКА╨Ш? дЁЗНАВСЯ
ТА Й ЙДИ СОБЁ З БОГОМ! - ДОДАВ ВЁН.
     аЛЕ  сЕМЕН  НЕ  ПОВОРУХНУВСЯ   ТА  ЛИШ  ДИВИВСЯ  НА  СТАНОВОГО   ШИРОКО
РОЗПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА, ПОВНИМИ ОСТРАХУ, ЖАЛЮ, РОЗПУКИ.
     - сОЦЬКИЙ! - ГУКНУВ СТАНОВИЙ, СТРИВОЖЕНИЙ НЕПЕВНИМ сЕМЕНОВИМ ПОГЛЯДОМ.
     вБЁГ СОЦЬКИЙ.
     - тИ ЗНА╨Ш СЬОГО ЧОЛОВЁКА?
     - зНАЮ, ВАШЕ БЛАГОРОДЁ╨... аДЖЕ ЦЕ сЕМЕН вОРОН, З НАШОГО-ТАКИ СЕЛА...
     - яК  ВЁН ТАМ У ВАС?.. чИ В ЙОГО ВСЁ ВДОМА? - ПОКРУТИВ ПАЛЬЦЕМ СТАНОВИЙ
КОЛО ЧОЛА. - зАЙЦЯ, ЧАСОМ, В ГОЛОВЁ НЕМА╨?.. гА?
     - нЁ, ВАШЕ БЛАГОРОДЁ╨, НЕ ПОМЁЧАЛИ... лЮДИНА СПОКЁЙНА...
     - нУ, ТО ЙДЁТЬ СОБЁ З БОГОМ...
     - хОДЁМ! - ТОРКНУВ СОЦЬКИЙ сЕМЕНА, ВЁДЧИНЯЮЧИ ДВЕРЁ.
     сЕМЕН  ВИЙШОВ З КАНЦЕЛЯРЁ©  Ё  НЕРЁВНОЮ ХОДОЮ, З ШАПКОЮ  В РУКАХ, СЛИВЕ
НЕПРИТОМНИЙ, ПОДАВСЯ ДОРОГОЮ... вЁН ЙШОВ, НЕ ПОМЁЧАЮЧИ, ЩО  ЙДЕ НЕ ДОДОМУ, А
КУДИСЬ НАВМАННЯ...  в  УШАХ ЙОГО  ЛУНАЛИ СЛОВА:  "БЕЗ  ПОСЛ╨ДСТВЁЯ"...  "БЕЗ
ПОСЛ╨ДСТВЁЯ"... Ё МОВ ДОВБЕШКОЮ СТУКАЛИ  ПО  ГОЛОВЁ... вЁН ЧУВ, ЩО ЙОГО ШОСЬ
ПЕЧЕ ГЛИБОКО... ТАМ... ПЁД СЕРЦЕМ... сЕМЕН ЗУПИНИВСЬ,
     -  тА Й ТЁЛЬКИ? - СКАЗАВ ВЁН НАГОЛОС. - тА Й ТЁЛЬКИ З МОГО ЗАХОДУ?! - ё
СЛЬОЗИ СТАЛИ ЙОМУ В ОЧАХ. - а! бИЙ  ЙОГО ЛИХА ГОДИНА!  - СКРИКНУВ З РОЗПУКОЮ
сЕМЕН Ё ВДАРИВ  ШАПКОЮ ОБ ЗЕМЛЮ, вЁН  СЁВ ДОЛЁ Ё ЗАКРИВ  ОБЛИЧЧЯ РУКАМИ.  щЕ
НЁКОЛИ НЕ БУЛО ЙОМУ ТАК ВАЖКО, ТАК  ГЁРКО,  ЩЕ НЁКОЛИ НЕ ЩЕМЁЛО ТАК СЕРЦЕ...
чОГО ВЁН ЧЕКАВ, ЧОГО  СПОДЁВАВСЯ? тО БУВ ДИМ, ЁМЛА, ЩО РОЗВЁЯЛИСЬ ОД  ПОДИХУ
ДЁЙСНОСТЁ... Ё РАЗОМ З ТИМ,  ЯК  ТА  ЁМЛА  РОЗСЁВАЛАСЯ, В ГОЛОВЁ  ЙОМУ НЕМОВ
СВЁТАЛО, А НА СЕРЦЕ НАЛЯГАЛА ВАГА БЕЗНАДЁЙНОСТЁ... ╡ ЦЯ БЕЗНАДЁЙНЁСТЬ БОЛЁЛА
сЕМЕНА ГЁРШЕ, НЁЖ НАЙТРУДНЁШЁ РАНИ В СВЁТЁ. вЖЕ СМЕРКОМ ОПАМ'ЯТАВСЯ сЕМЕН Ё,
РОЗБИТИЙ, ЗНЕВЁРЕНИЙ, ПОДАВСЯ ДОДОМУ.
     а ДОМА ЧЕКАЛО  ЙОГО НОВЕ ЛИХО. нАУМИХА СТРЁЛА ЙОГО З ОПОВЁСТКОЮ З СУДУ,
ЩО  ПРИНЁС  ДЕСЯТНИК.  рОМАН ПОЗИВАВ сЕМЕНА  ЗА ПОЗИЧЕНЁ ГРОШЁ. сЕМЕН ТАК  Ё
ВДАРИВСЯ РУХАМИ ОБ ПОЛИ.
     - оТ ТОБЁ МА╨Ш! щО Ж ЦЕ ЗА ДИВО?..
     вЁН ПОБЁГ ДО БРАТА.
     "рОЗБЁЙНИК!..  лЮДОЖЕР!.. вЁН ХОЧЕ МО╨© ЗАГУБИ!.. - ХВИЛЮВАВСЯ  ДОРОГОЮ
сЕМЕН. - пЁДУ Ё ЗАДУШУ ЙОГО, ЯК ГАДИНУ!.."
     аЛЕ ДУШИТИ БУЛО НЁКОГО. сЕМЕН НЕ ЗАСТАВ БРАТА ДОМА, ВЁН КУДИСЬ ПО©ХАВ У
ДОРОГУ.
     нЕ  БУЛО  ЙОГО  НА  ДРУГИЙ Й  НА  ТРЕТЁЙ ДЕНЬ. нАВЁТЬ  НА  СУД рОМАН НЕ
СТАВИВСЯ, А ПЁСЛАВ ЗАМЁСТЬ СЕБЕ ЛИСОГО мОРДКА.
     гРОШЁ, ЗВИЧАЙНО, ПРИСУДЖЕНО З сЕМЕНА, А ЩО сЕМЕН  НЕ МАВ ЧИМ ЗАПЛАТИТИ,
ТО ПРОДАЛИ ТРИ МОРГИ РОДЮЧО© ЗЕМЛЁ, КУПЛЕНО© ВЁД ПАНА яНКОВСЬКОГО. нЕХТО  Ж,
ЯК БРАТ РЁДНИЙ, Й КУПИВ ТУЮ ЗЕМЛЮ. "дУРНИЙ ВПУСТИТЬ, РОЗУМНИЙ ПЁДЁЙМЕ", - ЯК
КАЖЕ рОМАН.

        x x x

     ╡  ЗНОВ  ПЕРЕД сЕМЕНОМ  ЧОРНЕ, ПООРАНЕ ПОЛЕ  З ЯРАМИ ТА ВИДОЛИНКАМИ, ЩЕ
ЧОРНЁШИМИ, ЩЕ СУМНЁШИМИ. ╡ ЗНОВ  сЕМЕН - НАЙМИТ, ОРЮЧИ ПАНСЬКУ НИВУ, ПОГУКУ╨
НА ЧУЖЁ ВОЛИ. оСЁНН╨  СОНЦЕ  СЁДА╨  ЗА  ГОРОЮ, НА ОБРЁ© СТА╨  ЧЕРВОНО,  ЯК У
ГОРНЁ,  БЁЛИЙ  ТУМАН КОТИТЬСЯ ЯРАМИ ТА  ВИДОЛИНКАМИ... сЕМЕНОВЁ  БАЙДУЖЕ, ЩО
СЁДА╨ СОНЦЕ, ЩО З ЯРЁВ ВИСТУПА╨ НЁЧ, НЕСУЧИ СПОЧИНОК  УСЁМ ТРУДЯЩИМ. вЁН, ЯК
Ё ЗРАННЯ, ЩИРО НАЛЯГАВ НА ПЛУГА, РЁВНО КРАВ ЧОРНУ ЗЕМЛЮ СКИБУ ЗА СКИБОЮ...
     -  нЕ ЖУРИСЬ, сЕМЕНЕ,  - ГУКАВ НА ЙОГО ПОГОНИЧ, - БАЧ, ЯК СОНЕЧКО ТЯГНЕ
ЗА  НАЙМИТОМ,  ПОСПЁШАЮЧИСЬ  НА СПОЧИНОК...  о,  ЩЕ  ВЕРШЕЧОК  ЖЕВРЁ╨...  ЩЕ
СКАЛОЧКА... ЩЕ ОДНА МИТЬ - Ё КРАЙ РОБОТЁ...