ово. I нашого комбата вiдшука╨мо... Не уявляю його в мирний час. Вiн орденiв ма╨ багато. Буде якимось начальником. А с я. З орденами тепер стiльки, що для них посад i на всьому свiтi не вистачить... Кожен повернеться до сво╨© роботи. Я ось - у лiкарню. О л е н к а. А я куди? Нiяко© професi©. А с я. В iнститут поступиш. О л е н к а. Все забула (усмiхнулася), крiм теореми Пiфагора. А с я. Не журись, Оленко... Гiрше позаду. Тепер ми не тiка╨мо, а наступа╨мо... Розгромимо фрiцiв, життя буде уявля╨ш яке? О л е н к а. Не уявляю. А с я (усмiхнулась). Я теж... Ну, бувай, Оленко, пiду. Треба приготуватися до бою. Випаде вiльний час - навiдайся до мене. (Виходить). Заходить Федiр Iванович, в ньому зразу вгаду╨ться кадровий офiцер. При появi майора Оленка пiдхопилася. Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко? О л е н к а. Добре, товаришу майор. Ф е д i р I в а н о в и ч (пiдходить до Оленки, дiста╨ з кишенi рукавички). Це вам... як снайперу... пригодиться. А це папiр... О л е н к а (примiря╨). Якi теплi... Якраз на мою руку... Спасибi, Федоре Iвановичу. I за папiр спасибi... Федiр Iванович сiда╨, запалю╨ цигарку. Довга мовчанка. Ф е д i р I в а н о в и ч. (мабуть, не знаходить слiв). Як життя, Оленко? О л е н к а (усмiхнулась). Ви вже питали. Добре, товаришу майор! (Довга пауза). Федоре Iвановичу, пробачте. Може, не треба було цього говорити... Ви... не заходьте так часто до мене. Можуть не так подумати... Ф е д i р I в а н о в и ч. Розумiю!.. (Пiднявся, видно, хотiв щось сказати, але чи передумав, чи не змiг). До побачення. (Виходить). О л е н к а. Мабуть, надаремно я так. I скучати буду за ним, за мовчазними бесiдами... Заходить Чорний. Ч о р н и й. Про що ти говорила з ним, хотiв би я знати. О л е н к а. Не скажу. Ч о р н и й. Я думав, що, крiм наказiв, начштабу нiчого не вмi╨ говорити. А з тобою, бач, балакун. О л е н к а. Балакун. Ч о р н и й. Математик вiйни... А з тобою говорить про любов? О л е н к а. Говорить. Ч о р н й й. Не вiрю... (Пройшовся по землянцi). Сьогоднi у вiсiмнадцять нуль-нуль знову будемо брати той проклятущий млин - висоту сто тридцять сiм... Ну, як доберемось, я власними руками порубаю його на трiски i спалю... (Пауза). Нi, не спалю, хай останеться дiтям гратися... А через цю iграшку десятки батькiв не повернуться додому... Затемнення. Чути вiддалений бiй. Тиша. Висвiтлю╨ться лист. "...Задивилася на журавлиний ключ i прогледiла нiмецького офiцера. Вiн нiколи й не довiда╨ться, що журавлi врятували йому життя. ...Двi доби була в сво╨му "гнiздi". Повар сам, без наказу, вирiшив принести менi гарячо© страви i не доповз. Убили черкеса..." Висвiтлю╨ться землянка. Оленка чистить гвинтiвку. Заходить Вiчний. В i ч н и й. Можна? О л е н к а. Заходьте. В i ч н и й. Прийшов познайомитися, подивитися, що воно за снайпер. Ася Михайлiвна дозволила, то й прийшов. О л е н к а. Сiдайте. В i ч н и й (з неприхованою цiкавiстю дивиться на Оленку). Таке дiвча, а роботяще на вiйнi! Я б тобi по три трудоднi за один день писав. Дав бог очi зiркi, чи як? Прицiлишся, i нема╨ фашиста? О л е н к а (усмiхнулася). Прицiлюся, I нема╨. В i ч н й й. З першого дня на фронтi, а такого дива не бачив. Дiвча - i стiльки поклало. А чого мало орденiв? Я б тебе ними обвiшав, як генерала. I звання - старший сержант - мале. О л е н к а. А яке б ви менi дали? В i ч н и й. Капiтан, чи що... Я тобi, Оленко, гостинця принiс. (Почина╨ виймати з усiх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалi©. Ось шарфик - обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавицi хтось добрячi зв'язав, шкарпетки вовнянi, хусточка з квiточкою, котушка з голкою, щось розiрветься - заши╨ш. Горiлка, настояна на калинi, - тобi ж на снiгу лежати, а воно ковтнеш i теплiше стане... О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього? В i ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в гостi до тебе прийти. А це олiвцi, конверти - пиши, кому хочеш. ╙ кому писати? О л е н к а. Нiкому. В i ч н и й. На окупованiй? Сама звiдки? О л е н к а. З Полiсся... ╙ там таке село Пiски... В i ч н и й. Проходив я, коли вiдступали через Полiсся, якесь i село Пiски проходив, там ми ночували... Та Пiскiв чимало на Укра©нi! О л е н к а. Може, то наше село й було? В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила... Оленка (аж стрепенулася, так вразила ©© надiя). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого? В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не ╞лонка? О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я ╞лонка... Тодi була ╞лонка. В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак... О л е н к а. Де вiн? В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу... Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!.. В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкрива╨ пляшку, налива╨ собi в кухоль). Отаке бува╨ В i ч н и й. Кравцов - iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали - розшарпали нас, розбили, - все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав сво©м геро©змом. I Кравцова тодi куля зачепила - я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю залишитися. А потiм... ти зна╨ш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось погане... Якщо й було, то по-доброму... О л е н к а. Я кохаю його. В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла... О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася. В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова - в штрафний чи в маршову роту. Оленка (тихо). Де вiн тепер?.. В i ч н и й. Якщо зостався живий - десь вою╨! Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився. Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на Вiчного). В i ч н и й. Рядовий Вiчний! Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi. В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi. Вiчнi, бо ©х без лiку. Ч о р н и й. Фiлософству╨ш? В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов). Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, ©© й стукнуло. (Жест). Ось цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це ©хня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою? О л е н к а. Нiчого. Ч о р н и й. Захворiла? О л е н к а. Здорова. Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього батальйону дi╨ нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу... О л е н к а (пiдвелася). Слухаю! Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви, жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi... Домовились? О л е н к а. Нi! Пiду! Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба! Оленка (уперто). Пiду. Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?! О л е н к а. Вони самi придумали. Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як таму╨ тривогу. Пауза). Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду! Висвiтлю╨ться лист. "Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з сво╬© душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi... Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання i горе-хiба ©м можна стояти поряд?" Перемiна свiтла, в землянцi Чорний i Федiр Iванович. Федiр Iванович сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силi приховати хвилювання. Ф е д i р I в а н о в и ч. Хто сказав? Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив. Довга пауза. Заходить Вiчний, в руках Оленчина гвинтiвка, рукавички, шапка... Шапку i рукавички вiн поклав на стiл, гвинтiвку обережно прислонив у кутку... Всi тро╨ мовчать... Федiр Iванович пiдвiвся. Напружена пауза. В i ч н и й. Зняла фрiца... I само© не минула куля... Клопоче над нею Ася... Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистiв i так коха╨ Кравцова! Виживе! Заходить Ася. Всi повернулися до не©. Затемню╨ться землянка, висвiтлю╨ться лист: "...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав - подумати. Зрозумiла - завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив, Кравцов, на мо╨му мiсцi? Вiдмовився б? Нi!.. Я теж!.. Я тепер збагнула, чому в той свiтанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..." Лист перетина╨ телеграфна стрiчка: Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить местонахождение Кравцова не имеет возможности Фронтова дорога. Чорний, Федiр Iванович, Ася, Вiчний когось чекають. Кожний в сво©х думках. Заходить О л е н к а з речовим мiшком за плечима. О л е н к а (радiсно). Всi прийшли! Спасибi! Чути сигнал машини. Ч о р н и й. На вiллiсi. Як генерал! А с я. Добре, що при©хала попрощатися. Ч о р н и й. Значить, на той бiк? А с я. Не згуби адреси, пiсля вiйни зустрiнемося. О л е н к а. Напам'ять вивчила. В i ч н и й (дiста╨ якийсь згорток). Вiзьми. О л е н к а. Що це? В i ч н и й. Потiм подивишся - гостинець. О л е н к а (цiлу╨ Вiчного). Спасибi... В i ч н и й. Прощайся та йди... Чу╨ш, гуде. Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?! О л е н к а. Сама... I Федiр Iванович... допомiг. Ф е д i р I в а н о в и ч. Щасливо© дороги. (Як перед старшим, вiддав честь, повернувся i стройовим кроком вийшов). Ч о р н и й. Математик! А с я (поцiлувала Оленку). Щасти! (Виходить). Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана. Чути сигнал машини. О л е н к а. Iду. В i ч н и й (пiдiйшов). Бережись, дочко. Скоро вiйнi кiнець... (Поцiлував). Iди. Оленка вибiга╨, щоб не помiтив ©© слiз. Понiс вiтер пушинку! Завiса ДIЯ ДРУГА КАРТИНА ПЕРША Висвiтлю╨ться лист: "...Ти, мабуть, уже демобiлiзувався, Кравцов, уже дома... Я теж ©здила додому... ...В нашiй хатi зупинилися на постiй два нiмецьких офiцери. ╞м забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала i чай, i заварку - вона на цьому зналася... Напилися офiцери, поснули та й не прокинулися вiд бабино© заварки. Оскаженiли фашисти i все село спалили, i людей до одного... Не село, а згарище. Тiльки печi бiлiють, як хрести. Не село, а кладовище... ...Знайшла Асю i живу в не©. У нас все спiльне: i хлiб, i спогади, i надi©... Я тепер нянею в госпiталi... Скiльки поранених перебуло, i нiхто не зустрiчав Кравцова... Життя у нас, можна сказати, спокiйне... Цiлий день на роботi, а вечорами п'╨мо чай..." Висвiтлю╨ться невеличка затишна кiмната. Стiл, стiльцi, шафа, лiжко, старий шкiряний диванчик, на вiкнах бiлi занавiски. Ася i Оленка п'ють чай, обидвi у вiйськовiй формi без погонiв. О л е н к а. На вiйнi почувала себе певнiше, а тепер... Наче вiдстала вiд по©зда на якiйсь забутiй станцi©, без речей, без квитка, без надi© наздогнати свiй по©зд... А с я. Кравцова шука╨ш? О л е н к а. Шукаю. А с я. Виходить, ©демо. О л е н к а (сумно посмiхнулась), У тупик. А с я. Це вже на тебе не схоже, Оленко. О л е н к а. Подумаю - рiдних нiкого - не вiриться. Наче страшний сон - нiкого! Одна! (Пауза). Невже i в тебе, Асю, нiкого? Може, десь хтось залишився? Казала ж - така велика родина... А с я. Родина велика, дуже велика... Але i Бабин яр великий, дуже великий! Усi там... (Пауза). Ходила туди, не знаю, як сказати, - прощатися чи вiдвiдати ©х.(Пауза). Приходять в Бабин яр живi, а там вони здаються теж мертвими... Глянеш - стоять скам'янiлi вiд горя. Наче пам'ятники закатованим. I вночi приходять. I я була. Нiч тодi - наче ©© хто вилив на землю, i вона загусла чорною смолою - непроглядна. Стою, i на мить здалося, що вони, закатованi, зi мною поряд... А може, я з ними... Мовчать, пригнiченi спогадами. Довга пауза. О л е н к а. Пiсля таких спогадiв, як пiсля бою, моторошно на душi. Пауза. А с я. Ми залишилися живi. Треба жити, будемо жити, Оленко... (Розлива╨ чай в кухоль i чашку без ручки. Посмiхнулася). Сервiз! А до вiйни в нас дома був чайний сервiз з якогось особливого фарфору. Правда, ми його не займали, боялися, щоб не побити. Вiн стояв у буфетi, як прикраса, як ознака благополуччя. О л е н к а. Тепер люди розумнiшi стали, не будуть набивати сво© квартири дорогими меблями, сервiзами, люстрами - будуть жити простiше... вiйна навчила! А с я. Вiйна заморозила людей, а вiдтануть, може, знову... i меблi, i люстри, i сервiзи... та й вiйна забудеться... О л е н к а. Ми все про вiйну. Спробу╨мо не згадувати ©© хоч за вечерею... Хто знайде хорошу мирну тему, одержить у премiю грудочку цукру. Згода? А с я. Згода. О л е н к а. Щоб вiйною i не пахло... Заходить Чорний - шинеля на плечах, при орденах, чуб вибився з-пiд кашкета. Оленка i Ася дивляться на нього i не вiрять сво©м очам. Ч о р н и й (обвiв поглядом кiмнату). Хороша землянка, жити можна! А с я. Капiтан! О л е н к а. Товаришу Чорний!.. Обидвi схоплюються, цiлують його. Ч о р н и й. Оце атака! Вважайте, що ваша взяла! Скiльки добивався, щоб ви мене поцiлували, можна сказати, iз збро╨ю в руках добивався. А тут - добровiльно. А с я. Сiдайте до столу. Ч о р н и й. Дай опам'ятатися. Що ж це виходить? Шукав одну з вас, знайшов обох! О л е н к а. Шкоду╨те? Ч о р н и й. Не шкодую. (Засмiявся). Але знову ж таки проблема. О л е н к а. Знову жарти. Боже, яка радiсть! Нашого полку прибуло. (Пiдсову╨ стiлець). Сiдайте. Ч о р н и й (сiда╨). Може, ще раз поцiлу╨те? А с я. Обiйдешся. Ч о р н и й. Скупою залишилася. В госпiталi знову рiжеш-кро©ш? А с я (засмiялась). Рiжу-крою! Ч о р н и й (до Оленки). А ти? О л е н к а. Няня. Ч о р н и й (iмiту╨ голос хворого). Няня, дай утку! (Махнув рукою). Роботьонка! О л е н к а. А ви? Ч о р н и й. Вибираю зручну позицiю! (Жест). Це вже без мене одержала? За партизанство? Чув. О л е н к а. Так де ж ви? Ч о р н и й. За©хав у село до сестри, потрудився. Хату полагодив, сарай, паркан. У колгоспi роботи - вибирай любу! А дiвчат - аж земля бiлi╨ вiд ©х хусточок, та всi такi гарнi. Жити в селi можна... А це надумав - провiдаю однополчан. О л е н к а. Як же ви нас знайшли? Ч о р н и й (засмiявся). По картi. О л е н к а. Сiдайте вечеряти. Ви ж з дороги, голоднi. Ч о р н и й. Голодний? (Знiма╨ ранець). Ось у цiй торбi сало, хлiб, цибуля, навiть пшона з кiлограм. Це мене дiвчата проводжали. Плачуть i сунуть у торбу всяку всячину! Уявля╨те? Торба була мокра вiд дiвочих слiз. Наче пiд дощем побувала. А с я. Так уже й ридали?.. Ч о р н и й. Я в селi, як Он╨гiн у Петербурзi. Нарозхват! Руки, ноги ╨, вродливий, ордени... Любили всi. (Пауза). Але я привiз себе вам! Берiть у полон. А с я. Вiйна скiнчилась, у полон не беруть. Ч о р н и й. Тодi зарахуйте до сво╨© команди. А с я. Укомплектована. Ч о р н и й. Побуду в резервi. (До Оленки). Кравцова знайшла? (Пауза). Я теж шукав! Трьох Кравцових зустрiв, не тi... А с я. Мого листа одержав? Ч о р н и й. Так точно! А с я. Рiк мовчав? Ч о р н и й. А що лист? Папiр. (Пауза, наче жартома). Ти любиш мене, Асю? А с я. Допит? Ч о р н и й. А ти, Оленко? О л е н к а. Люблю. Ч о р н и й. Краще б змовчала. Пауза. А с я. Наше мiсто сподобалось? Ч о р н и й. Як слiпий солдат, дивиться на свiт чорнотою вибитих вiкон. (Пауза). Асю, що ти написала в кiнцi листа до мене? А с я. Чекаю. Ч о р н и й. Так точно! Написала, що чека╨ш. I я при©хав. А с я. Через рiк? Ч о р н и й. Думав! Рiк думав... А с я. Про що? Пауза. Ч о р н и й (майже сердито). Про життя! Ким я був на фронтi?! Командир батальйону! Капiтан! Офiцер! На рiвних з тобою! А мир зiрвав з мене погони i знову кинув у рядовi... (Схопився, виструнчився перед Асею). Рядовий Чорний! Ось хто я такий!.. Ось яке воно сволочне життя! Уже два мiсяцi, як я при©хав сюди, i працюю... Головою мiськради? Нi! Слюсарем у домоуправлiннi, ремонтую крани, водопроводи! (Посмiхнувся). Ось так, Асю Михайлiвно!.. Слюсар проводжав вас i з роботи, i на роботу. Назирцi, щоб не помiтили... А сьогоднi наче петлею мене здушило - не мiг далi i прийшов... Тiльки не здумай для годиться заперечувати... (Пауза). А с я. Не буду. Ч о р н и й. Тим краще... Я завтра по©ду звiдси. А с я (пауза). Щасливо© дороги. Рядовий! О л е н к а. Асю! Ти... Ти подумала?! А с я (нiби про себе, тихо). А що думати? Я кохала його погони офiцерськi, а тепер вiн рядовий... Чорний сто©ть розгублений, потiм нiби ударила його якась думка. Схопив чашку, кухоль, вилива╨ чай, дiста╨ з торби флягу, налива╨ Асi, Оленцi, собi в кришку з-пiд фляги, чока╨ться з ними. Всi мовчки випили. О л е н к а (встала, глянула на Асю, Чорного). Гiрко! Ася пiдводиться, Чорний обiйма╨ ©©, цiлу╨. (Оленка про себе). Вона знайшла!.. Повiльно гасне свiтло. Висвiтлю╨ться лист: "Чорний одержав, як вiн висловлю╨ться, блiндаж. Ася перейшла до нього, а я лишилася тут... Навчаюся в художньому технiкумi... Художником хочу бути. Шукаю тебе. Де почую чи прочитаю прiзвище Кравцов, узнаю адресу i пишу йому. Чи це не ти?!" Зникають слова листа, i на паперi пробiгають рядки телеграми: Отдел учета персональних потерь сержантов и солдат Советской Армии просит сообщить имя и отчество Кравцова и воинскую часть в которой он служил последнее время Висвiтлю╨ться кiмната. Оленка сто©ть перед маленьким дзеркальцем, що висить на стiнi. Розчiсу╨ться. Заходить молода жiнка, бiдно, але дбайливо одягнена. Видно, знервована, намага╨ться бути спокiйною, але це ©й не вда╨ться. Вiдверто розгляда╨ Оленку. О л е н к а. Ви до мене? М о л о д а ж i н к а. Ось ти яка, ╞лонка... О л е н к а. ╞лонка? М о л о д а ж i н к а. Молода. Ще молода, а видно, Крим i Рим пройшла i мiднi труби... (Вдавано смi╨ться). Тебе ще нiхто не тягав за тво© патли? О л е н к а. Що таке, хто ви? М о л о д а ж i н к а. Фронтовичка. Похiдно-польова жона - ППЖ. В атаку ходила на чужих чоловiкiв... Видно, не одному прислужилася! О л е н к а. Що ви говорите? Замовкнiть! М о л о д а ж i н к а (вже не стриму╨ться - гнiв аж тiпа╨ нею). Вiйна скiнчилась, а ти не можеш заспоко©тися! Ти ©м тепер не потрiбна! (Брутально кинула). Iз запльовано© криницi води не п'ють! (Пауза). Чого мовчиш? Невинною прикида╨шся? Ось. (Дiста╨ з сумочки лист, кида╨ на стiл). Тодi, як знайомилась, ╞лонкою називалась, а тепер? (Пауза). Чого ти до Кравцова чiпля╨шся?.. У нього дво╨ синiв малих. (Дiста╨ фото, кладе на стiл). Бачиш - на руках обох трима╨. Куди вiн пiде вiд них? Оленка не взяла фото, тiльки пiдiйшла, подивилася i вiдiйшла. Ти що, нiма? О л е н к а (тихо). Не вiн. (Пауза). Не вiн... Перемiна свiтла. Оленка i молода жiнка сидять за столом. М о л о д а ж i н к а (вже iншим, спiвчутливим голосом, та й вся вона наче iншою стала, аж погарнiшала - може, вiд того, що зняла хустку, вродливе обличчя - спокiйне). Ще раз прошу, пробач менi, дурнiй. (Пауза). Я з сво©м зустрiлася за два роки перед вiйною. А потiм вiн як пiшов, то аж у сорок п'ятому повернувся. Що вже я пережила за цi роки?! Думками вдень i вночi бiля нього - i вмирала i оживала з ним. Повернувся, одружилися, щастя поселилось у душi - не ходжу по землi, на крилах лiтаю. I десь взялася думка, нiби ворог пiдкинув: невже вiн п'ять рокiв нiкого не любив? Я взяла та й запитала його... Вiн якось байдуже, наче пригадав: сестра одна на фронтi подобалася, гарна дiвчина була... I перевiв розмову на iнше. Я вже не допитувалась бiльше. А та сестра п'явкою в серце впилася. Вiдчуваю, по голосу його вiдчуваю, що нiчого страшного не було, а п'явку вiдiрвати не можу. Для чого вiн менi так нерозумно признався? Власне, що признався? Просто подобалася. А тут лист вiд тебе!.. Я вже з собою нiчого не могла вдiяти. По©ду i вб'ю розлучницю! Отака я божевiльна, Оленко. (Пауза). Так грiшно про тебе думала. Прости. О л е н к а. Я не серджуся. М о л о д а ж i н к а (обняла Оленку). Не втрачай надi© - може, вiн i живий. Може, в полонi... Тепер багато поверта╨ться, чекай. Затемню╨ться кiмната. Висвiтлю╨ться лист: "Закiнчила училище. Працюю в театрi художником-декоратором. Вiдремонтувала свою "землянку", придбала новi меблi. Хто не прийде - захоплю╨ться, як у мене гарно. Я люблю свою "землянку", а iнодi хочеться пiдiйти i кинути гранату в не©, в мою тюрму... Якби ти знав, Кравцов, як важко бути жiнцi самотнiй. Наче й на вулицi чоловiки вгадують, що ти самотня. Кидають на тебе погляди такi... липкi, що хочеться швидше додому, стати пiд душ, вiдмити ©х... Пробач, з ким же, як не з тобою, подiлитись..." Кiмната Оленки... Не "землянка", а нова - свiтла, зi смаком вмебльована. Зда╨ться, тут оселився затишок i спокiй... Оленка увiмкнула приймач, слуха╨ пiсню... Дзвiнок. Оленка вiдчиня╨ дверi, заходить Адвокат. Йому вже сорок. Красивий, випещений, святково одягнений, в руках букет бiлих i червоних троянд. А д в о к а т. Пробачте, що я без запрошення. О л е н к а. Справдi, несподiвано. Що вас привело до мене? А д в о к а т (пода╨ троянди). Ось цi троянди. Подумав, ви художник, ви любите квiти... О л е н к а. Дякую. В честь чого? А д в о к а т. Просто так. Надворi пада╨ снiг - i цi троянди. Така несумiснiсть... (Усмiхнувся). I ви, як троянда, серед снiгу... О л е н к а. Для правди занадто красиво. А втiм, я помiтила, що ви схильнi до велемовностi. А д в о к а т. Коли я бачу вас, мимоволi народжуються небуденнi слова. О л е н к а. Ви адвокат, це професiйна звичка розцвiчувати мову, але тут нема╨ суддiв i пiдсудних. Може, i буденною обiйдемось. А д в о к а т. Не розумiю... О л е н к а. Наприклад, я скажу вам: не треба чекати мене бiля театру. Не треба шукати випадково© зустрiчi зi мною. I нема чого заходити до мене без запрошення, навiть з трояндами. Що ви на це скажете? А д в о к а т. Згоден з вашим мiркуванням i прямотою. Але... (Пауза, посмiхнувся). Справдi, професiя вплива╨ i на лад мислення. Ви сказали, що тут нема суддiв i пiдсудних... Уявiмо, що ╨... О л е н к а. Не збагну. А д в о к ат. Ви суддя, а я пiдсудний i сам себе буду захищати. О л е н к а. Ви вчинили злочин? А д в о к а т. Ви суддя, i вам вирiшувати, чи вчинив я злочин. О л е н к а. Суддя, злочинець, адвокат - цiкаву гру ви пропону╨те... А д в о к а т. Все, що я вам скажу, може здатися банальним. Але повiрте, Оленко, в кожному мо╨му словi правда... Я жив спокiйно. Я вважав себе щасливим... А може, це так i було. А потiм Першотравневе свято. I раптом у барвистому потоцi людей я побачив вас... Побачив - i вулиця нiби обезлюднiла. Залишились тiльки ви. Я йшов за вами, мов зачарований, я хотiв хоч на мить вловити ваш погляд... (Пауза). Думав - усе минеться. Я хотiв зiтерти ваш образ в пам'ятi - i не мiг. Не мiг пересилити себе. Я шукав зустрiчей... Аби хоч здаля глянути на вас. I тi кiлька вечорiв, коли менi випало щастя якихось пiвгодини побути з вами, ставали для мене святом. Коротка дорога вiд театру до вашого будинку... Ви приходили додому, гасло свiтло у вашому вiкнi, а я цю дорогу вимiрював ще десятки разiв. Я не хлопчисько, щоб не зважувати сво© слова (Пауза. Наче вага╨ться, чи сказати). Я кохаю вас, Олено... I життя менi без вас нема╨... (Пауза). Я боявся про це сказати. Але ще бiльше боюся вашого вироку, мiй суддя! (Схилив голову. Тривала пауза). О л е н к а (дивиться у вiкно. Не повертаючись). Але ж ви одружений, ви любите свою дружину. Пауза. А д в о к а т. Я думав, що любив ©©, - а тепер... (Завагався). Може, не треба? О л е н к а. Кажiть! А д в о к а т. Менi тяжко про це говорити. (Довга пауза). Але тепер я не можу дивитись, я не можу чути ©© голосу, ©© подиху... Кожен жест, кожне слово виклика╨ в менi протест, вона стала менi... нестерпною. Це жорстоко з мого боку, але що я вдiю. (Пiдiйшов до Оленки). Не женiть мене, Олено. О л е н к а (вiдiйшла в сторону). Я вас зрозумiла. I не осуджую вас. А д в о к а т. Тепер я найщасливiший у свiтi. (Цiлу╨ Оленцi руку). О л е н к а. Не будемо критися з нашим коханням. А д в о к а т. Моя дорога, мила Оленко!!! О л е н к а. Сьогоднi ж, зараз пiдемо до вашо© дружини i все скажемо - для чого ховати нашi почуття? Скажемо ©й все... А д в о к а т (не зна╨, що вiдповiсти, розгублено посмiха╨ться). Звичайно... але... як це зробити? О л е н к а. Ось так. Я одягаюсь, i ми йдемо до вашо© дружини... У нас - справжн╨ кохання. (Бере з шафи пальто, одяга╨ться). Вона нас зрозумi╨. А д в о к а т (затримуючи Оленку). ...╞© треба пiдготувати, в не© особливий (запнувся), не м'який характер. О л е н к а (вже одягнена). Ви ©й розповiсте про сво╨ велике кохання так, як ви говорили менi, i вона повiрить вам. А д в о к а т. Я?!. Розкажу... (Сiв, пiдшуку╨ слова). Ви жарту╨те? О л е н к а (зда╨ться, на повному серйозi). Коханням не жартують. А д в о к а т (вже з нотками роздратованостi). Так, але ж ви не дитя, щоб не розумiти складностi ситуацi©... I я не пiдготовлений до розмови з дружиною... О л е н к а. Що ж, я розповiм сама... Не турбуйтесь, жiнки умiють говорити про великi почуття... Розповiм так, що вона - не знаю, як мене, а вас зрозумi╨. А д в о к а т (пiдвiвся, рiшуче). Цього робити тепер не будемо... О л е н к а. Ви можете й додому не заходити... Почекайте тут, у мене, поки я повернусь. (Хоче йти). А д в о к а т. Мiж iншим, кохання може бути без руйнування сiм'©... Сiм'я i кохання можуть iти паралельно... паралельно. Подумайте над цим. О л е н к а. Я так не хочу. Я свого доб'юся! Ви будете тiльки мо©м! А д в о к а т. Я лише подарував квiти... О л е н к а. Не вiдмовляйтесь. А д в о к а т. Бувайте здоровi... О л е н к а. Нi-i... Нi! (Заступа╨ дорогу). А д в о к а т. Це вже схоже на шантаж. О л е н к а. А кохання? А д в о к а т. Ви мене примушу╨те... О л е н к а (весело смi╨ться, потiм майже урочисто). Суд оголошу╨ вирок: я звiльняю вас вiд кохання i забороняю вам на все ваше життя вимовляти це святе слово. Висвiтлю╨ться лист: "Дев'яте травня. У цей день ми збира╨мося втрьох i святку╨мо по-фронтовому... Чорний, Ася i я. I ти з нами! I стiл завжди накритий на чотирьох..." Проповза╨ телеграфна стрiчка: Всесоюзное общество Красного Креста и Красного Полумесяца Управление по розыску советских и иностранных граждан не можем установить место нахождения Кравцова отсутствием полных данных. Кiмната. Стiл без скатертини, на столi чотири котелки, ложки, чотири вiдломлених шматки хлiба, чотири залiзних кухлi, солдатська фляга. В пляшцi напiврозквiтла гiлочка... Оленка у вiйськовiй формi з погонами лейтенанта, при орденах. О л е н к а (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин... (Дзвiнок, Оленка здивована). Може, мiй годинник вiдста╨... Але ж ми вчора, як перед бо╨м, звiряли з годинником Чорного. (Вiдчиня╨ дверi). Заходить Федiр Iванович у формi полковника. Ф е д i р I в а н о в и ч. Здрастуйте, Оленко! О л е н к а (спочатку не впiзнала його). Начштабу? Федiр Iванович? Невже це ви? Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?! О л е н к а. Точно так у нас завжди починалася розмова. Добре живу! Пауза. Ф е д i р I в а н о в и ч. I так кiнчалась... О л е н к а. Як ви знайшли? Ф е д i р I в а н о в и ч. В "Пионерской правде" прочитав про злiт пiонерiв 25-© школи вашого мiста. Там виступала iз спогадами учасниця Вiтчизняно© вiйни, снайпер 346-го стрiлкового... О л е н к а. А ви "Пионерскую правду" чита╨те? Ф е д i р I в а н о в и ч. Передплачую. О л е н к а. ...Для дiтей? Ф е д i р I в а н о в и ч. Для себе. У кожного сво© дивацтва. А ви ще в армi©? О л е н к а. Це на честь Перемоги одягла. Прямо з дороги? Ф е д i р I в а н о в и ч. Я прилетiв учора. Поки взнав вашу адресу, влаштувався в готель... О л е н к а. Чому ж учора не прийшли? Ф е д i р I в а н о в и ч. Вже був вечiр, незручно... Дзвiнок, Оленка вiдчиня╨ дверi, заходять Чорний i Ася при орденах, в погонах. Ч о р н и й (до Оленки). Не по формi зустрiча╨те старших, лейтенанте! (Побачив полковника). Здравiя жела╨м, товаришу полковник! Капiтан Чорний!.. (Обiрвав). Командир третього батальйону... Товариш начштабу! (Вiта╨ться). Аж не вiриться! Ф е д i р I в а н о в и ч. Мов додому при©хав. (Цiлу╨ руку Асi). Ася Михайлiвна... Наче я вас усiх учора бачив... Всi такi молодi... Ч о р н и й. Молодi... У нас з Асею вже солдат росте! Ф е д i р I в а н о в и ч. Вiтаю! Жаль, що на весiллi не був. О л е н к а. В армi© лишились? Ф е д i р I в а н о в и ч (жест). Кадровий! Ч о р н и й. Товаришу полковник, дозвольте. У нас заведено розпорядок - о дванадцятiй нуль-нуль за стiл... (Жест). Прошу. О л е н к а. Запiзню╨мось. Ф е д i р I в а н о в и ч (жест у бiк стола). Наче дихнуло фронтом. А с я. Iдея Оленки. Ми всi роки втрьох - за таким столом. Ф е д i р I в а н о в и ч (огляда╨ стiл). А сьогоднi, бачу, чекали четвертого. Незручна пауза, всi мимоволi глянули на Оленку. О л е н к а. Вже п'ять на першу, товаришi офiцери! Ч о р н и й (розлива╨ з фляги, всi беруть кухлi, пiдводяться). Наш традицiйний тост. За тих, хто дарував нам перемогу... Випивають. Тихо, схвильовано спiвають свою полкову пiсню. Темнi╨ кiмната, i висвiтлю╨ться лист: "Кравцов! Усе почалося з того, що у День Перемоги нас було четверо (крiм слова "Кравцов", усе закреслено). Пишу тобi останнього листа, я втомилась вiд чекання. ("Втомилась вiд чекання" закреслено). Ти мене зрозумiй, тяжко, нестерпно тяжко бути самотньою. Я в душi тебе нiколи не забуду. (Остання фраза закреслена). Не можу повiрити... Так сталося, при©хав фронтовий друг ("друг" закреслено). Товариш... Я про нього тобi писала - Федiр Iванович. Вiн в армi©, на Далекому Сходi, завтра я ви©жджаю з ним... Прости, Кравцов! А хiба я в чому винна? Хiба я винна перед тобою? (Пiсля слiв "з ним" все закреслено). Олена". Висвiтлю╨ться кiмната Олени. Дверi шафи вiдчиненi, посеред хати сто©ть кiлька чемоданiв, на одному сидить Оленка в плащi, вже нiби готова в дорогу. Пауза. Заходить Федiр Iванович. У руках якiсь пакунки, квiти, вiн незвично для нього збуджений, веселий, балакучий. Ф е д i р I в а н о в и ч. Квiти вiзьмемо з собою, уявля╨ш, троянди на Курилах! Попросимо стюардесу якось зберегти, щоб не зiв'яли. (Пода╨ квiти Оленцi, засмiявся). Ти зна╨ш, жiнка, яка продавала квiти, каже менi: "Поздоровляю вас, товаришу полковник". - "З чим?" - питаю. "Зi щастям" - каже. Виявля╨ться, як горе, так i радiсть не можна приховати. Iще купив "Пионерскую правду", вона допомогла менi вiдшукати тебе. Я тепер передплачу ©© на п'ятдесят рокiв. (Дивиться на годинник). За десять хвилин будуть Чорний i Ася. Попроща╨мось - i в дорогу. Пауза. Оленка (тихо, але чутно). Дорогий мiй друже! Прости мене, я нiкуди не по©ду! Федiр Iванович щось хотiв запитати, та так i не встиг, а з обличчя ще не зiйшла радiсть. Ф е д i р I в а н о в и ч. Що ти сказала, Оленко? О л е н к а. Я не по©ду. Довга пауза. Правду сказав Сковорода: "Трава ╨ трава, а скошена трава - сiно". (Пауза). Хай мо╨ кохання живе. Хай росте... Поволi гасне свiтло. Висвiтлю╨ться лист: "...Збоку, наче в кадрi фiльму, вглядаюсь у сво╨ життя i нiчого змiнити не можу - бо кохаю... Пенелопа, чекаючи Одiссея, ткала вдень i розпускала вночi, а я сво© надi© виткала безсонними ночами... виткала довге полотно сво©х чекань... I руки не пiднiмаються розпустити це полотно". Висвiтлю╨ться кiмната. На столi горить свiчка. Оленка сидить задумлива, дивиться на маленьке полум'я, нечутно заходить К р а в ц о в. Такий, яким ми бачили його в першiй картинi. Десь далеко, ледь чутно, застрочили i замовкли кулемети. О л е н к а (тихо). Де ти тепер, Кравцов?! К р а в ц о в. Я тут. Виникають звуки вже знайомого вальсу. Оленка мовчки, наче за внутрiшнiм покликом, пiдходить до Кравцова, зупиня╨ться. О л е н к а (розмовля╨ з Кравцовим тихо, наче бо©ться, щоб ©© не почули). Давай потанцю╨мо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? Ол е н к а. Згада╨мо ту, що на випускному. Вальс. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють. Кравцов нахиля╨ться, мов хоче поцiлувати Оленку, вона вiдстороню╨ться, обо╨ зупинились, мовчать. К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна-зустрiнемося. Побачиш, при©ду! Оленка (посмiхнулась). Квитка не дiстанеш. К р а в ц о в. А я не по©здом. Ол е н к а. Лiтаком? К р а в ц о в. Я при©ду до тебе... (Зупинився, дума╨, на чому вiн при©де). На голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас бува╨ - непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не бува╨, я ©х придумала. К р а в ц о в. Раз ти придумала - то вони ╨! I я ©х знайду! При©ду i скажу: ╞лонко, Роксолано, Жанно д'Арк, по©хали!.. О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитись! Я тобi покажу такi дивовижнi кра©! О л е н к а. А ти ©х бачив? К р а в ц о в. Снилось або уявляв. А може, по©демо в чужi землi допомагати революцiю робити? О л е н к а. Не бо©шся? К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а (тихо). А хто до мене при©де? К р а в ц о в (подумав). Нi! Я виживу! Щоб до тебе повернутись! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Перемiна свiтла. Кiмната. Свiчка згасла. Оленка - вся в спогадах. Дзвiнок. Один, другий. Оленка вiдчиня╨ дверi - заходить Вiчний, уже помiтно постарiлий, в руках саморобна валiзка... В i ч н и й (поставив валiзку, витер вуса). Здрастуй, Оленко. Вiчний я! Оленка ще трохи постояла, наче пiзнавала, потiм впала йому на груди, забилась у плачi. Що з тобою, дочко? Не треба плакати. (I сам непомiтно змахнув сльозу). Гiсть у тебе, а ти в сльози... Заспокойся, дитинко... Ось так. О л е н к а (витира╨ сльози). Це я вперше заплакала на людях. Вперше! В i ч н и й. Воно так, самому поплакати не грiх, а на людях... Он яка ти гарна, тiльки якась наче... О л е н к а. Яка? В i ч н и й. Дуже не схожа на славетного снайпера 346-го стрiлкового... Таке плету, старий... Твоя хата? О л е н к а. Моя. В i ч н и й. Гарно та чисто - добре живеш! (Глянув на картину). Малю╨ш? (Пiдiйшов до мольберта). Землянка - це та, в яку я тодi заходив до тебе, - он i кухоль, i котелок, i гвинтiвка з оптичним твоя... О л е н к а. Яка я рада, що ви при©хали, а то пишете тiльки поздоровлення з Днем Перемоги! В i ч н и й. Я пишу нескладно, та й що писати - живу собi. А ти чого ж не пишеш? О л е н к а. Що писати-теж живу собi... (Пауза). Одна... В i ч н й й. Я так i думав, що одна... (Розкрива╨ чемодан). А це гостинця привiз. (Вийма╨ бiлу полотняну вишивану сорочку). Це тобi - моя баба. У нас хлопцi, дiвчат нема╨, то стара каже: "Оленка в театрi, то, може, ©й згодиться". О л е н к а (розгорта╨ сорочку, захоплено). Яка вишивка! В i ч н и й. Моя вмi╨ вишивати. О л е н к а. I моя бабуня вмiла. В i ч н и й. Знадобиться або в театрi, або колись - дочка... Оленка згорнула сорочку. Це вiд мене подарунок. (Пода╨ хустку бiлу в квiтах). Колись у цигана вимiняв, так i назива╨ться - циганська... Думав, жiнка носитиме, а вона поклала до скринi. То жалiла, то за роботою - так i не запиналася. О л е н к а (накинула хустку на плечi). Спасибi, спасибi вам. В i ч н й й. А це сало, воно добрiше, чим куповане. Це варення калинове, вишневе, малинове, це мед, а це трохи масла - домашнього. А це (вийма╨ дошку, вистругану, з ручкою) я зробив, на кухнi пригодиться. Щось покришить, щоб не порiзати столу. А ось i калинова. (Вийма╨ з кишенi пляшку). В кишенi вiз, щоб не побити, на семи травах настояна. О л е н к а (вкрай схвильована). Спасибi, батьку... Чим i вiддячу... В i ч н и й. Батьком назвала - уже й вiддячила... Гарна ти, Оленко, молода i гарна. О л е н к а (посмiхнулась). Не така вже й молода, не така вже й гарна. Роки... В i ч н и й. Роки йдуть, а що ©м робити... Вони йдуть, а ми живемо. О л е н к а. Вас наче бог послав. Прийде Ася, Чорний - от буде ©м сюрприз. В i ч н и й. Як вони? О л е н к а. Чорний - кандидат педагогiчних наук!.. Уявля╨те, наш комбат Чорний... кандидат педагогiчних наук. Ася - головний хiрург, майстер вищого класу! В i ч н и й. Практика на вiйнi в не© була, не дай боже! О л е н к а. То, може, ©х зараз покликати? В i ч н и й. Покличеш ©х, Оленко, пiзнiше... А поки що розмова до тебе ╨... О л е н к а (трохи стривожено). Розмова? В i ч н и й. По чарцi давай вип'╨мо. О л е н к а. Може, потiм. В i ч н и й. Розмова така, що треба перед нею. Оленка дiста╨ чарки i ставить на стiл якусь закуску. В i ч н и й (налива╨ чарки). За все добре, Оленко! (Випивають). Воно й на нерви дi╨ добре. (Пауза). Скажу тепер, чого я при©хав. (Пауза, дума╬, з чого почати). Отож сини в мене. Два ©х: один секретарем райкому комсомолу, там же, у нас в районi, а другий збирався на дипломата, а вивчився на iнженера. Працю╨ в Сибiру. Гарнi дiти. Можна закурити? О л е н к а. Курiть, i я теж, - щось наче хвилююсь... (Закурю╨). В i ч н и й. Гарнi дiти... Цей, що в комсомолi, женився, а той ще не зустрiв сво╨©. Та я не про це... В нашiй сiм'© тебе знають, Оленко, i фотографiя твоя висить на стiнi... Знають i життя тво╨... (пауза) незвичайне... Так оце недавно син з Сибiру прислав газету, в нiй опису╨ться про одного директора заводу... I фотографiя. Директор той на прiзвище Крав-цов, Микола Iванович. (Дiста╨ з валiзки газету в тецi). Це я, щоб не зiм'ялась. (Пода╨ газету). Ось... Оленка тремтячими руками взяла газету, впилась в не© очима, потiм якось безсило вiдкинулась на спинку стiльця. По-мо╨му, це вiн... Я написав сину, хай розвiда╨ усе, як воно там i що, i напише тобi... З нього дипломат путящий - говорити з людьми вмi╨. (Помiтив стан Оленки). Радiсть я принiс чи горе-i сам не знаю!.. Висвiтлю╨ться лист. П'ять рядкiв закреслено так, що ©х не можна прочитати, крiм двох перших слiв: "Здрастуй, Кравцов". КАРТИНА ДРУГА Простора кiмната, з кiмнати дво╨ дверей: однi прямо на глядача, другi - праворуч. У крiслi сидить Кравцов, чита╨ газету. Моложавий, але посивiлий. Обличчя втомлене, блiде... На канапi сидить Бiла Мафiя-молода, вродлива жiнка, горта╨ журнал. Пауза. Б i л а М а ф i я. Освiтлення нiкчемне. А чому ти не працю╨ш у сво╨му кабiнетi? (Пауза). I менi зайти не дозволя╨ш. А тво╨му грiзному приятелю дозволено?.. К р а в ц о в. Нiкому. Б i л а М а ф i я. Там секрети? К р а в ц о в. Секрети. Б i л а М а ф i я. Як у тебе не затишно. Меблi старi... час помiняти. К р а в ц о в. Звик. Б i л а М а ф i я. Дивнi звички - звик не обiдати, i сьогоднi не обiдав? К р а в ц о в. Щось ©в. Б i л а М а ф i я. Зроблю хоч вечерю путящу. Сподiваюсь, не поспiша╨ш нiкуди?.. К р а в ц о в. Вечiр вiльний! Б i л а М а ф i я (вiдклала журнал). Я - в гастроном, а ти постарайся, коли прийде твiй грiзний приятель, не затримувати його, будь ласка. (Пiдiйшла до Кравцова, поклала руки на плечi, схилилась до нього). Стомився? По©демо влiтку на пiвдень... (Пауза). Поцiлуй мене... Кравцов цiлу╨. Директор - до останньо© клiтини, навiть поцiлунок директорський. В дверях зiткнулась зi Скирдою, вони постояли, з неприязню оглянули одне одного. Бiла Мафiя вийшла. Скирда ще глянув ©й услiд. За цi роки вiн, зда╨ться, не змiнився, хiба що зсутулився. С к и р д а. Куди це Бiла Мафiя понеслась? К р а в ц о в. Чому ти прозив