було: "Ой, ненько, на цимбалах грали". Санжарiвка - темпераментний розгульний танець. Приспiвки до "санжарiвки": Iшли дiвки з Санжарiвки, А за ними два парубки; А собаки з макiвок, Гав-гав на дiвок. Ой дiвчина кумина По©хала до млина. Зачепила в сухий пень Та й стояла цiлий день. Продай, мамо, двi корови, Купи менi чорнi брови, На колодцi стояти Та на хлопцiв моргати. Чом, чом боса ходиш? Чому чобiт не заробиш? Ой не жалуй дурнички, Купи новi черевички! (Закревский Н. Старосветский бандуриста. - М., 1860. - Кн. 1. - С. 75). У чотирьох "граючих" рядках 28-© строфи першо© частини "Ене©ди" блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (вiн грав на скрипцi). Спробу╨мо проаналiзувати звукову iнструментовку рядкiв. Тут необхiдне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодiю i наростаючий темп. "Бандура горлицi бриньчала" - чуються перебори струн бандури в помiрному темпi. "Сопiлка зуба затинала" - прискорення темпу i пiдвищення тону; пiсля двох "бринь" попереднього рядка (причому перше тихiше - "ба", друге голоснiше - "бринь") - три такти сопiлки, кожний голоснiший попереднього: "со" (глухий приголосний i голосний), "зу" (дзвiнкий приголосний i низький, приглушений голосний), "за" (той же дзвiнкий приголосний, але вже в парi з високим голосним). "А дудка грала по балках" - вступа╨ iнструмент, голоснiший, нiж два попереднiх, з iншим забарвленням тембру, росте темп: пiсля "ду-ду" iдуть варiацi©. "Санжарiвки на скрипцi грали" - дальше пiдвищення темпу i тону. Завдяки нагромадженню дзвiнких приголосних та свистячих рядок немов зiграний на скрипцi. Вслухаймося у вступнi акорди: "с", "н", "ж" - на два такти - "ду-ду" - три перебори пальцiв скрипаля, три порухи смичка. Звернiмо увагу на те, що iнструменти починають звучати у певнiй наступностi. Першою - порiвняно неголосна бандура, за нею голоснiша - сопiлка, потiм ще голоснiша - дудка. I нарештi всiх покрива╨ цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органiчний синкретизм, ╨днiсть ритму танцю, музики, спiву. Пiсня для танцю втiлю╨ його ритм i дух, без нього вона, як i без мелодi©, за висловом Лесi Укра©нки, "тiльки наполовину жива". Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття ("Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дiстанеться й передам") часто фiгурують в пiснях до танцю, i не просто так, до слова, а тому, що вони ╨ неабиякою складовою частиною святкового дiйства. Демонструють не тiльки силу i вправнiсть у танцi, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам i свиткам присвячений окремий рядок коментовано© строфи. Дробушка - жiноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта - верхнiй одяг типу спiдницi, зроблений iз двох, зшитих до половини кускiв картато© шерстяно© тканини. Святкове вбрання. З народно© пiснi: Вийди, вийди, молодице, з вiдром по водицю, Нехай же я подивлюся на плахту-дрiбницю. (Собрание русских народних песен с их голосами. - СПб, 1805. - С. 182). 29. Проворну, чепурну i гарну - народний iдеал дiвчини, прикмети названi в порядку ©х важливостi. Пор. змалювання молодицi Дiдони (I, 21), дiвки на виданнi Лависi (IV, 21 - 22). Юпка - верхнiй жiночий одяг у виглядi довго© корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного легкого демiсезонного пальта чи плаща. Запаска - жiноче вбрання, що замiня╨ спiдницю. Кусок чорно©, звичайно шерстяно© тканини (власне запаска) обвивався кругом стану так, щоб кiнцi його сходилися попереду. Поверх запаски у виглядi фартуха був кусок тканини синього кольору (попередниця). Запаску i попередницю пiдперiзували червоним поясом. У Ганни запаска з фланелi (франц.flanelle) - дорого© фабрично© тканини. Святкове вбрання ©©, так само як Дiдони та Енея, пошито не з домотканого полотна та сукна, а з купованих тканин, що в ту пору могли дозволити собi тiльки заможнi люди. Стьонжки, стьожки - кiсники. Ковтки - сережки. Третяк - потрiйне притоптування в танцi. Часто викликають у танець, особливо дiвчата, не словами, а танцем. Вихилясом - танцюють, нахиляючись то вправо, то влiво, приваблюють, розпалюють свою пару, заглядають ©й в очi, викликаючи на круг. Чому в танець з Ене╨м iде не Дiдона, а ©© молодша сестра, дiвка Ганна? Тому що молодицям та ще вдовам не годилося танцювати разом з дiвчатами та парубками, тим бiльше не годилося вдовi з першого знайомства припрошувати до танцю парубка. Прийнято, розпочавши, танцювати до тих пiр, поки грають музики. Вийти з танцю ранiше, особливо парубковi, означало показати слабiсть. Хто доведе свою пару до найбiльшо© втоми - той кращий танцюрист (див.: К. с. - 1898. - Т. 61. - Кн. 4. - С. 10 друго© пагiнацi©). 30. Гоцак - те саме, що тропак - народний танець. Гайдук - народний танець. Садив гайдука - танцював навприсiдки. Не до соли - примовка "Тепер менi не до солi" пiшла вiд народного оповiдання, вiдомого у варiантах. Наводимо поданий у "Трудах" Павла Чубинського, пiдготовлених у 70-х роках минулого столiття: "Послав батько сина за сiллю, дав йому гривню грошей. Купив син солi, скiльки було сказано йому, ще шага й виторгував з тих грошей; всипав сiль у заполу та й iде додому. По дорозi був шинок, а в шинку тому гра музика, люди танцюють, аж дiл гуде. Надiйшов туди наш парубок i дуже йому заманулося потанцювати, а в кишенi шаг мулить. - Музико, грай менi одному! - погукнув парубок, вiддав того шага i почав танцювати, аж хата мала, а вiн закида ноги, i вприсiдки, i через ногу, усяк було. Затанцювався парубок, а сiль потроху сиплеться з заполи. Що майне вiн ногою, то сiль так i поросне по хатi. А люди стоять округи та й приказують йому саме пiд ногу, мов знарошне приграють: - Ой, парубче, сiль сиплеться, ой, парубче, сiль сиплеться! А парубок зайшовся так, що й себе не тяме, та все ©м: - Тепер менi не до солi, коли грають на басолi! Тепер менi не до солi, коли грають на басолi! Ходив, ходив парубок, поки аж вiдтанцював свого шага. Стала музика i вiн став. Глянув - аж сiль уся на долiвцi, ще сам вiн i порозтирав ©© ногами. Скривився парубок та в сльози: - А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть! Потяг собi, сердега, додому" (Чубинськи й. - Т. 2. - С. 379). Здавна на Укра©нi, так само як у Росi© та Бiлорусi©, сiль, як переважно привозний продукт першо© необхiдностi, цiнилася високо i витрачалася економно. Сiль була важливим, коли не основним, продуктом чумацького промислу. Знали сiль "кримку" i "бахмутку". Першу одержували вiд випаровування на сонцi морсько© води в Криму, другу - вiд випаровування на спецiальних сковородах добуто© з соляних колодязiв води. Колодязi знаходилися на березi невелико© рiчки Бахмутки в нинiшньому Донбасi. Бiля солеварень виникла укрiплена слобода, потiм - мiсто Бахмут (тепер Артемiвськ, великий центр соледобувно© промисловостi). Свiдчать, що "бахмутка" була бiльш дрiбною i вважалася кращою на смак (див. також коментар: IV, 45). Страви прийнято було варити без солi. ╞© ставили на стiл окремо. Звiдси й звичай зустрiчати гостей найдорожчим у господарствi - хлiбом i сiллю. Хлiб i сiль на столi - ознака достатку. Розсипати сiль не те що з торби - солянки вважалося в народi недоброю прикметою (посваритися). 31. Варенуха - "Хлiбне вино або наливка, варенi з сухими плодами, медом i пряним корiнням" (К.). 32. Про пiч багато хто з молодших та й старших уже не ма╨ певного уявлення. Споконвiчний неодмiнний атрибут житла, хранительниця вогню й тепла, з припiчком та черiнню, уже майже вiдiйшла в минуле. Зараз тiльки iнколи в селянських хатах, на кухнi, продовжують ставити печi менших, нiж ранiше, розмiрiв i меншою черiнню над ними, скорiше як данину традицi©, нiж з практично© потреби. На черенi, яка нагрiва╨ться, коли топлять пiч, сплять, сушать зерно, в тому числi просо, перед тим як везти його шеретувати на пшоно. Просо вiдоме ще з доiсторичних часiв як зернова культура. Згаду╨ться в дуже давнiх зразках народно© творчостi: "А ми просо сiяли, сiяли..." Традицiйно просо займа╨ досить значне мiсце в харчовому рацiонi укра©нського народу. В повсякденному побутi пшоняна каша або кулiш - звичайна страва. А в козацьких походах, чумацьких та бурлацьких мандрах пшоняна каша з салом, у пiст з рибою та олi╨ю - перший на©док. 33. Оренда, оранда - корчма. У святковi днi тут збиралися на гуляння, танцi. Назва "оранда" походить вiд того, що корчмарi за право торгувати горiлкою платили в державну казну належний податок (брали в аренду). У недiлю на селi, У орандi на столi Сидiли лiрники та грали По шелягу за танець. Кругом аж курява вставала. Дiвчата танцювали I парубки... (Тарас Шевченко. Титарiвна) Кораблик - старовинний жiночий головний убiр, переважно в середовищi панства i заможного козацтва. Висока шапка з парчi або бархату з хутряним ободком. Формою нагадувала кораблик, звiдси й назва. Верх круглий, з дорогоцiнно© тканини, iнколи винизаний жемчугом i дорогоцiнним камiнням, над лобом викро╨ний гострим кiнцем уверх (як нiс корабля), вуха залишалися вiдкритими. Ободок - завжди з чорного матерiалу, потилицю прикривав округло викро╨ний чорний клапан. I начепила ланцюжок - одягла прикрасу на шию. Та i запаски не забула - Дiдона одягла не таку запаску, яка була на ©© молодшiй сестрi Ганнi минулого дня (див. коментар: I, 29). Знали ще запаску у виглядi полотняного бiлого передника, яку носили поверх спiдницi замiжнi, взагалi бiльш поважного вiку жiнки. З вибiйки платок - платок з вибитим на тканинi вiзерунком, який наноситься вручну за допомогою рiзьблено© або набiрно© дерев'яно© дошки. Платок, хустка - важлива деталь святкового жiночого одягу. Хустка вiдiгравала також велику роль у ритуалах, увiйшла в обряди та повiр'я. Заручена дiвчина пов'язувала руку судженого хусткою, яка служила символом ©хнього вiчного союзу. В третiй частинi "Ене©ди" серед грiшникiв фiгурують i тi, що в дiвчат "з кишень платки тягли". 34. Що од покiйника украла - тобто потай взяла з майна свого покiйного чоловiка Сiхея. Каптан (рос. кафтан} - верхнiй чоловiчий одяг з довгими полами; сукман, жупан, чумарка. Пояс з каламайки - пояс з цупко© густо© льняно© тканини. Пояс був важливою деталлю чоловiчого святкового одягу. На старовинних портретах старшина завжди пiдперезаний поясом, переважно червоного або зеленого кольору. Були пояси рiзних розмiрiв - "бiльшо© руки" i "мен- шо© руки". I чорний шовковий платок - платок, плат у старi часи в чоловiкiв мав ширше призначення, нiж нинiшня носова хустка. Використовувався як рушник, для накривання сiдла тощо. 35. Ляси пiдпускати - весело, жартiвливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову. 36. У панаса грати - хто-небудь один iз зав'язаними очима ловить iнших. Кого пiйма╨, той ста╨ йому на змiну. 37. Журавель - весiльний танець (К.). Можна додати, що це взагалi народний масовий танець-пiсня. У танцi вiдтворю╨ться поведiнка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злiта╨ у повiтря тощо). Здебiльшого це робить ведучий, солiст-танцюрист. Iншi учасники стоять у колi або бiжать слiдом за ведучим. Вони спiвають пiсню, супроводжуючи текст ©© вiдповiдними рухами та жестами. На весiллi звичайно водять "журавля" в понедiлок, коли несуть снiдання молодiй. Якщо в селi була церква,, то в цей час мелодiю "журавля" мiг виконувати на дзвонах паламар. У сценi-жартi Марка Кропивницького "Лихо не кожному лихо - iншому й талан" пономар, вихваляючись сво©м хистом, говорить: "...Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвiн - чи на "достойно", чи на "многа лiта"?.. Та хочби i "журавля". Текст "Журавля", опублiкований за життя Iвана Котляревського: Да внадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель! Такий, такий журавель, Такий, такий дибле Конопельки щипле! А я сьому журавлю, журавлю, Ки╨м циби переб'ю, переб'ю! Такий, такий журавель, Такий, такий дибле, Конопельки щипле! (Вестник Европы. - 1829. - N 22. - С, 153). Дудочка - народний дiвочий танець, сольний, зараз вiдомий пiд назвою "козачок". У давнину його танцювали пiд акомпанемент дудки (волинки), звiдки й назва. Зараз викону╨ться на рiзних музикальних iнструментах (скрипцi, цимбалах, бандурi та iн.), одначе при цьому зберiга╨ться характер музичного викладу, притаманний дудцi. Текст пiснi до танцю: Ти ж мiй дударику, Ти ж мiй сподарику, Ти ж було селом iдеш, Ти ж було в дуду гра╨ш, Ти ж мене забавля╨ш! Тепер тебе нема╨, Й дуда твоя гуля╨, I пищики запалися, Бозна кому досталися (Вестник Европн. - 1829. - N 22. - С. 154). Дудники iнколи ходили вiд села до села, заробляючи грою на прожиття, як кобзарi або лiрники. На таку думку наводять i слова "Ти ж було селом iдеш". Можливо, наведена пiсня виникла в той час, коли мандрiвнi дудники почали вiдходити в минуле. Дудка лишила помiтний слiд у фольклорi, топонiмiцi, антропонiмiцi, що теж свiдчить про ©© неабияку роль у культурному життi народу. Хрещик - весняна гра, в котрiй одна пара учасникiв гри ловить другу, яка пiсля подачi сигналу розбiга╨ться, уникаючи переслiдувачiв; також танець-гра, пiд час якого хлопцi й дiвчата мiняються мiсцями. Переважно гра дiтей i пiдлiткiв, причому дiвчат. Вiдомо кiлька рiзновидiв гри. Горюдуб - гра, учасники яко© стають парами, а той, хто "горить", сто©ть спереду i за сигналом ловить одного iз задньо© пари, що роз'╨дну╨ться, перебiгаючи наперед. Джгут - рiзновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долонi. Скажiмо, скiльки лишилося пiсля закiнчення гри на руках карт у дурня, стiльки раз його били джгутом по руцi. В "джгута" грали i без карт. Хлюст - гра в карти. Взагалi хлюстом назива╨ться такий момент у грi, коли в одного чи кiлькох гравцiв на руках опиниться три карти однi╨© мастi, або три козирi, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший - визначають за старшинством карт, якi його утворили. В пари - неясно, яка гра в карти ма╨ться на увазi. Може, вдвох, один на один? Вiзок - поширена гра в карти, так званi "сво© козирi". Назва пiшла вiд того, що тому, хто програв, дiста╨ться велика купа карт - "хоч возом вивозь" (див.: К. с. - 1887. - Т. 18. - Кн. 6 - 7. - С. 463 - 471). Дамки - шашки. Закрита пiд кiнець гри шашками противника, шашка переможеного вважа╨ться соромом для нього ("Чорт мав порожнього кута"). 36 - 37-ма - "iгровi" строфи. У перших виданнях "Ене©ди" кожна строфа складалася з 20 рядкiв, потiм сам Котляревський розбив двадцятирядковi строфи на двi десятирядковi. Тому тiсна смислова ╨днiсть двох сусiднiх строф у "Ене©дi" спостерiга╨ться часто. Iгри не бенкет, де важко подати на©дки й напо© з урахуванням забаганок кожного з присутнiх окремо, i не обряд, де теж передбаченi обов'язковi для всiх ритуальнi дiйства. Грають "хто як i в вiщо захотiв". Сцени бенкетування троянцiв у Дiдони не раз перегукуються з травестiями "мандрованих дякiв" - "Пiсня свiтська" та "Великодна вiрша", де фiгурують бiблiйнi персонажi, переодягненi в укра©нський одяг i надiленi рисами укра©нських селян. У "Великоднiй вiршi" - "Давид гуслi пiдстро©в, козацько© як дернув", з присутнiх "всяк собi пару прибрав" i всi пiшли у танець: Перше навприсядки брали, Потiм били трепака, А дiвчата забивали Пiдкiвками гоцака. Як же взяли молодицi По-сво╨му бушувать, Аж погубили спiдницi, Так взяло ©х розбирать". Тут же "парубки в м'яча гуляли, деякi© ж у жгута; дiвки пiсеньки спiвали; малi ж дiти - у кота; хто хотiв - навбитки бився" (Iсторiя укра©нсько© лiтератури: У 8 т. - К., 1967. - Т. 2. - С. 57). В "iгрових" строфах новаторська риса "Ене©ди" порiвняно з вiршами-травестiями поляга╨ в тому, що з ряду iгор обособлено взятий "панас". Вiн служить зближенню Енея з Дiдоною, руха╨ сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Iндивiдуалiзацi© геро©в у сучасному розумiннi ще нема╨, але ╨ типи, на розвитку стосункiв яких трима╨ться сюжет. У травестiях попередникiв Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажiв, вказати не можемо. 39.Курили - пиячили,бенкетували. Сподар - шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: "господар" i "государ", "цар". I далi зустрiча╨ться в "Ене©дi" (III, 1, IV, 127). 40. Грiнку убить - виграти (К.), добре поживитися. Грiнка - скибка хлiба, помазана зверху чимсь ©стiвним; або ще - пiдсмажена на сковорiдцi з жиром. У переносному значеннi - взагалi шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грiнку. Грiнка йому упала (Номис. - С. 207). Мутив, як на селi москаль! - москаль - тут у значеннi: солдат царсько© армi©. На Укра©нi до лiквiдацi© козачого вiйськового устрою знали тiльки солдат-росiян. Пiзнiше назва "москаль" перейшла i на солдат-укра©нцiв, взагалi людей будь-яко© нацiональностi, коли вони служили в царськiй армi©. 43. Олiмп - гора в пiвнiчнiй Грецi©, на якiй, згiдно з мiфологi╨ю, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та iнших богiв, збудованi й оздобленi богом ковальства Гефестом. Ворота в Олiмп, коли боги ви©жджають звiдти на золотих колiсницях, вiдкривають i закривають гори. Олiмп - також символ верховно© влади. Мартопляс - гультяй, гульвiса, блазень (див. також коментар: III, 97). 44. А то Венера все свашку╨ - свашку╨ - тут у значеннi: свата╨, зводить. Свашка - жiнка, яка порядку╨ на весiллi. Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав "Историю Малой России". Згадуючи в сво©й працi про особливостi весiльного обряду на Полтавщинi, Бантиш-Каменський пише: "Коли молода при©жджа╨ до хати молодого i вiдходить потiм до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздяга╨, кладе молоду в постiль". До слова "свашка" Бантиш-Каменський да╨ примiтку: "Свашка зветься i мчалкою - поясню╨ п. Котляревський - вiд дi╨слова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, жiнку молодих рокiв, смiливу, проворну, швидку" (Кирилюк ╙. Iван Котляревський: Життя i творчiсть. - К., 1981. - С. 104 - 105). 45. Меркурiй. - У римськiй мiфологi© бог-вiстун, покровитель мандрiвникiв, купцiв, пастухiв; син Юпiтера i нiмфи гiр Май© (вiдповiдно у грекiв - Герпес). Тут Меркурiй одягнений вiзником-листоношею кiнця XVIII - початку XIX ст. Ладунка (пол. Iаdunek) - тут поштова сумка з бляхою на нiй, знаком того, хто перебува╨ на державнiй службi. Листоношi носили ладунку на грудях. Також ще - патронна сумка у кавалеристiв, мисливцiв (див. також коментар: VI, 169). Ногайський малахай - довгий ремiнний батiг (нагай), як у ногайцiв, тюрксько© народностi, що зараз живе на Кавказi (переважно пiвнiч Дагестансько© АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали кочiвникiв бiля узбережжя Азовського i Чорного морiв, на пiдступах до Кримського ханства. 46. А то залiг, мов в грубi пес - грубою називали пiч для обiгрiвання примiщення, яку топили з сiней. Звичайно груби були тiльки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. - С. 169). 47. Станя, стайня - примiщення, де тримають коней, конюшня. Чортопхайка - легка бричка. Оглобельна - коняка, запряжена в оглоблi, по центру. По боках оглобельно© - конi припряжнi, або ще кажуть пiдпряжнi, орчиковi. 49. Та швидко i не так задробиш - тобто задрiботиш, побiжиш мерщiй. Дать халазiю - вiдшмагати рiзками (К.); взагалi - одержати нагiнку, прочуханку. 50. Мов Ка©н, затрусивсь увесь - вираз походить вiд апокрифiчних варiантiв бiблiйного мiфу про першого великого грiшника людського роду братовбивцю Ка©на (Буття IV, 11). Пор. у лiтописi (XIII ст.): "А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] i прогнав його вiд себе, як ото прогнав бог Ка©на з-перед лиця свого, кажучи: "Проклят ти будь, стогнучи i трясучись на землi; бо розверзла земля уста сво© прийняти кров брата твойого" (Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 25). Тут "стогнучи i трясучись на землi" - апокрифiчний додаток. Нар.: Труситься, як Ка©н (Номис. - С. 63). Кабака - тютюн для нюхання, розтертий у порошок. 51. А сам, вернувшася в будинки - у панських садибах будинками називалися тiльки тi примiщення, в яких жила панська сiм'я та ©© гостi, люди "благородного звання". Двiрська челядь, взагалi простолюд, жили в iнших, службових примiщеннях. Мiзерiя - злиднi, мiзернi пожитки. 53. Крадькома виглядаючи з-за комина, Дiдона довго вдавала, що не помiча╨ зборiв у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала злiсть. Побачивши, що Еней хоче втiкати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: "Постiй, прескурвий, вражий сину!" Зразок алiтерацi©: у кожному словi - глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не грiй гадюки в пазусi, бо вкусить (Номис. - С. 58). 55.Рожен - загострений кiлок. Хирний - хворобливий, жалюгiдний. 56. Кучма - кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вжива╨ться також у переносному значеннi: чуб, чуприна. В народi вiдомий неделiкатний жарт, який вчиняють над малими дiтьми. Жартовi переду╨ приблизно такий дiалог: "Зробити тобi кучму?" - "Зробiть". "А яку ж тобi зробити кучму - велику чи малу?" - "Велику". Пiсля цього охочого до велико© кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб вiн стирчав у рiзнi боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу. 57. Мандруй до сатани з рогами - перефразована лайка "Щоб тебе нечистий взяв!" (Номис. - С. 81). Не горiв, не болiв: зразу околiв (про наглу смерть злого) (Там же. - С. 159). Щоб ви шаталися повiк - один з тяжчих прокльонiв, майже обов'язковий компонент кожно© лайки. Ось давнiший зразок такого прокльону з "Галицько-Волинського лiтопису" (XIII ст.): "Хай не буде йому [зрадниковi боярину Жирославу) пристанку в усiх землях, у руських i в угорських, i нi в яких же краях! Нехай ходить вiн, блукаючи, по землях! Хай жада╨ вiн харчу, а вина i пива скудно хай буде йому! I хай буде двiр його пустим, i в селi його хай не буде живущого!" (Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N 7. - С. 26). Окинемо поглядом увесь епiзод з лайкою Дiдони. 53 - 54-та строфи - присоромлення, виказування, перелiк благодiянь невдячному коханцевi. Iнший характер мають строфи 56 - 57. Вони становлять внутрiшньо завершену мовно-художню цiлiснiсть. Дiдона ла╨ зрадливого коханця згiдно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дiдони завершу╨ лайка-заклинання, лайка - ритуальне дiйство. Виказавши все Ене╨вi, Дiдона доступним ©й способом творить над ним суд i кару. Першi чотири рядки 56-© строфи - тринадцять лайливих слiв. Один перiод, роздiлений на два речення тiльки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слiв-ударiв. Пiсля них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесно© розправи. Словесно вiдтворенi етапи розправи: ляпас i дряпання нiгтями по обличчю. У 57-й строфi вiд знищеного i розвiнчаного Енея Дiдона переходить до його братi©. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, якi, за виразом Олександра Потебнi, ╨ вивiтреними язичницькими молитвами. Дiдона наклика╨ на троянцiв усi бiди й нещастя, серед яких найстрашнiше - "на чистому щоб поколiли", тобто вмерли наглою смертю. Несподiвана, раптова смерть, без сповiдi i причастя - ганебна. Тому во©ни перед бо╨м вiдправляли вiдповiднi ритуали, несподiвано опиняючись в смертельно небезпечному становищi, сповiдалися i просили прощення один у одного. В поезi© Шевченка: "Ой пiшла я у яр за водою" дiвчина заклина╨ зрадливого коханого: Побий тебе сила божа На наглiй дорозi. 59. Аж. занудило ©й, небозi - небога - тут у значеннi: бiдолаха, сердешна. 60. Паплюга - розпутна жiнка. 62. Пуцьверинок - пташеня. Купiдон, або Амур - син богинi кохання Венери, за античними мiфами, - маленьке чарiвне хлоп'я з крильцями за плечима, луком i стрiлами в руках. Кому Амур прониже сво╨ю золотою стрiлою серце в момент зустрiчi з особою друго© статi, той покоха╨. Бахур - полюбовник, залицяльник. 64. Запiчок - заглибина в коминi печi рiзно© величини, частiше з боку припiчка i полу. Тому Дiдона, щоб дiстати кресало, "скочила на пiл". В запiчку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало i трут. Трут робили з вiдвареного в гречаному попелi гноту, ганчiрки або висушеного гриба, який через це мав назву трутовик. Iскра, одержана вiд удару залiзного кресала об камiнь, запалювала трут. Трут завертали в клоччя - грубе волокно, вiдходи пiд час обробки льону або конопель - i роздували вогонь. 65. Стояв у не© на городi - чому очерет складений на городi, а не в дворi, де стоять садибнi будiвлi, копицi сiна, соломи та iн.? У садибi двiр (iнколи обгороджений) - зовсiм не те саме, що город. Город обробля╨ться i на ньому можна ставити ожереди, копицi тощо тiльки тодi, коли достигла городина зiбрана, а нова ще не посаджена. У даному разi саме так сто©ть справа зi скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять на самому початку зими, коли тiльки став лiд на стоячих водах i ще не випав великий снiг. Город, що спуска╨ться до низу, в цю пору пусту╨ i на ньому зручно складати очерет. До весни увесь вiн чи бiльша частина його буде спалена. Костер - тридцять кiп пов'язаного в кулi очерету. В копi - 60 кулiв. 66. Послала душу к чорту в ад - всi, хто наклада╨ на себе руки, - вчиня╨ тяжкий грiх, якому нема╨ прощення. Самогубцям уготованi вiчнi муки в пеклi (III, 71). ЧАСТИНА ДРУГА 3. Палiнур - керманич на човнi Енея. Згiдно з легендою. Палiнур був кинутий у море з волi богiв, ворожих троянцям, а коли вибрався на берег, загинув вiд рук тубiльцiв. Його iм'ям був названий мис на пiвденно-захiдному узбережжi Iталi©, в областi Луканiя. В "Ене©дi" Вергiлiя Еней ще зустрiнеться з Палiнуром у пiдземному царствi Плутона (Вергiлiй. - Кн. б. - Ряд. 337 - 387). 4. Шпу╨ - дуже бризка╨, хвилю╨ться. 5. Ацест - легендарний цар Сiцiлi©, родом з Тро©. Цим поясню╨ться, що "Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав". 7. Як водиться у подiбних випадках, несподiваних гостей почастували тим, що тримали у запасi для тако© нагоди, - салом, ковбасою, а оскiльки вони з далеко© морсько© дороги зголоднiли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухарiв, засмажити цибулею на олi©, посолити - i тетеря готова. Сало - воно ще не раз буде згадуватися в "Ене©дi". З прадавнiх часiв його мiсце у харчовому рацiонi укра©нського народу дуже значне. Серед харчових припасiв, якi, збираючись на вiйну з рутульцями, готу╨ вiйсько царя Латина, на першому мiсцi - сало i пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кiлькiсть народних приказок, оповiдань, анекдотiв. Напр.: "Ой якби-то було так, щоб я царем стався - сало б ©в, з салом спав, салом би вкривався". Ковбаса - традицiйний спосiб ©© приготування: "Свиняче м'ясо з салом порiзати на шматочки, посипати сiллю, перцем i цим фаршем наповнити вимитi свинячi кишки, спекти в звичайнiй печi, а перед подачею на стiл пiджарити" (Маркев ич. - С. 155). Решето - господарська рiч для просiвання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу крiпиться сiтка, через яку просiюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тiльки в останнього густiша сiтка (для борошна, товчено© макухи та iн.). Решето чи щось iнше, використовуване як хлiбниця, ставили обов'язково посерединi стола, щоб гостям було зручно брати нарiзаний хлiб. Хлiб - усьому голова, споконвiчна пошана до "святого хлiба" глибоко корiниться в народнiй свiдомостi. Хлiбина на покритому скатертиною столi - неодмiнний атрибут патрiархально© хати, надто в святковий час. 8. Пашкети в кахлях - "Не маючи пашкетних форм, заможнi селяни готують цю страву в кахлях. Замiшують пшеничне тiсто з маслом i з молоком, обкладають цим тiстом кахлю, перше змазавши ©© маслом, кладуть гусячi нирки, печiнку, кусочки м'яса, заливають товченою печiнкою, закривають все це краями того ж тiста i ставлять у пiч пектись - поки буде готове" (Маркевич. - С. 157). Кахлi - поширенi i зараз керамiчнi плитки для личкування (облицьовування) стiн, печей тощо. Сита - розведений водою мед або медовий вiдвар на водi. Зразову до рижкiв печiнку - зрази - страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному разi з печiнки, з начинкою. Рижки, рижики - ©стiвнi гриби. 9. В сей день його отець опрягся - Еней прибув до Сiцiлi© якраз через рiк пiсля смертi свого батька Анхiза на цiй землi. Опрягся - в бурлескнiй манерi, зневажливо, мов про скотину: помер. Чикилдиха - назва гiршого гатунку горiлки. 10. Громчуя - об'╨днана мiсцем проживання чи родом занять, або тим i другим спiлi, нiгтi, людей. Громадськi зiбрання, сходи вiдiгравали винятково важливу роль у суспiльному життi. Показовий приклад - козацькi ради на Запорiзькiй Сiчi. Нар.: Громада - великий чоловiк. Як громада скаже, так i буде. 11. Поставити обiд старцям - за давнiм звича╨м, на похоронi i поминках обов'язково влаштовували обiд для старцiв. 12. Книш - хлiбний вирiб з пшеничного, iнколи житнього i гречаного борошна; по краях тiсто розплiскують коржем i завертають наверх так, що воно сяга╨ тiльки до половини книша. Зверху книш змазують салом або олi╨ю. Приготування книша з житнього i гречаного борошна: "Вчинити житнього тiста, замiсити гречаним борошном; коли пiдiйде, викачувати на столi; лiплять книшi з допомогою ложки, яку опускають перед цим у розтоплений свинячий смалець. Злiпивши, сажають у пiч, а вийнявши, знову змазують смальцем" (Маркевич. - С. 154). Коливо - ритуальне блюдо, обов'язкове на поминках; кутя з пшеницi, розведена ситою. Перш, нiж приступити до страв пiд час поминального обiду, споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом покiйника: "Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почива╨ та й нас дожида╨!.." (Номис. - С. 8). Хазя©нiв сво©х ззивали - тобто сiцiлiйцiв, на землi яких у даний момент перебували троянцi. Сити iз медом наситили - тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед на чому-небудь (див. також коментар: II, 8). Пiшла на дзвiн дякам копа - копа - полтина (К.), тобто п'ятдесят копiйок. Дати на дзвiн - заплатити, щоб дзвонили в церквi за упокiй душi. Нар.: Дзвонять за упокiй душi (Номис. - С. 160). 13. Подана в помiрному гротескно-жартiвливому тонi картина приготування поминального обiду. Поминки - не бенкет, багатий стiл з рiзноманiтними та вишуканими на©дками й напоями, приправами та делiкатесами тут буде недоречним. Готуються звичайнi, повсякденнi страви. Аби тiльки обiд був добре приготовлений та щоб усiм, хто прийде вшанувати покiйного, вистачило ©жi. На поминки кликати не обов'язково, приходять усi рiднi, близькi, сусiди. Старцi сходяться з усi╨© округи. Звичайно, з цi╨© нагоди найбiльше наварили борщу, який за кiлькiстю компонентiв та способiв приготування (залежно вiд локальних умов i пори року) не ма╨ собi рiвних серед iнших страв укра©нсько© кухнi. Борщ - головна страва обiду. Порiвняно з iншими стравами, борщ займа╨, можна сказати, чiльне мiсце у фольклорi. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. - С. 92, 173). Менше вiд борщу, хоч зовсiм не набагато, варять юшки (п'ять казанiв проти шести - дивовижно витримана загальна спiврозмiрнiсть мiж собою найбiльш поширених страв, кiлькiсть визнача╨ i питому вагу в порiвняннi з iншими стравами). Юшка, так само як i галушки, - страва загалом на снiданок та вечерю. Треба зауважити, що пiд "юшкою" часто розумiли бiдняцьку, убогу страву. Iван Вишенський, картаючи черевоугодникiв-╨пископiв, докоря╨ ©м бiдняками, якi "юшечку хлебчуть". Звiдси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно i юшки не було (Номис. - С. 51). Тому, коли юшка не бiдняцька, як правило, це пiдкреслю╨ться. У коментованiй строфi Iван Котляревський зазнача╨, що в усi казани спочатку поклали варити м'ясо - отже, обiд багатий. Галушки - давнiшi способи приготування: "Взяти гречаного борошна, пiдбити на водi досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, пiвгодини покип'ятити, покласти олi© або масла чи засмажити салом з цибулею i подавати" (Маркевич. - С. 152). При╨днана в кiнцi строфи до звичайних на поминках страв "тьма" варених баранiв, "курей, гусей, качок печених" - гротеск, очевидне для сучасникiв Iвана Котляревського по╨днання несумiсного. З другого боку, обкладенi горами печенi демократичнi вагани з борщем - на мiсцi. Вони спiвзвучнi стилевi поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище. 14. Цебер - велике дерев'яне вiдро, мало вигляд зрiзано© дiжки з дужкою зверху. Вагани - видовбанi з дерева великi продовгуватi миски у виглядi коритець, з яких ©ли гуртом страву козаки на Сiчi, в походах, громадою на обiдах, поминках i т. iн. Спiльне споживання страви з однi╨© посудини мало у певних випадках ритуальне значення, символiзувало братерство, мир i згоду мiж учасниками трапези. "Со святими" - кондак, коротка молитовна пiсня в поминальному обрядi православно© церкви. Спiвом "со святими" вiдкривалася заупокiйна служба. Потiм священик благословляв трапезу i починалися поминки. 15. Еней i сам со старшиною - як i в реальному тогочасному життi, в "Ене©дi" виразно розмежованi суспiльнi стани: народ, простолюд; над ним - старшина, дворяни; над старшиною - вища знать, державцi, Олiмп. Одначе цiкаво, що в першiй частинi поеми розмежування далеко не таке виразне, як у наступних. У Дiдони всi троянцi бенкетують за одним столом; Еней i поведiнкою, i способом життя не вирiзня╨ться з-помiж iнших троянцiв, якi при зустрiчi з Дiдоною лають його останнiми словами. А тут - Еней уже сiда╨ за стiл "со старшиною", народ трима╨ться окремо. Це - свiдчення того, що мiж написанням першо© i друго© частин поеми був перiод коли не тривалий у часi, то принаймнi позначений iнтенсивним творчим розвитком митця, реалiстичною конкретизацi╨ю i поглибленням його задуму. Пiвкiпки - 25 копiйок (див також коментар: I, 10). Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки - кидати в народ пiд час поминок, а також рiзних урочистостей монети - давня стiйка традицiя. Як рiпки - найдешевших (дрiбних). Рiпа належала до найбiльш поширених, доступних городнiх культур. Солодкуватi на смак, бiлi, жовтi, часом червонi або фiолетовi коренi рiпи першим дiлом клали у страву. I при нестатках - рiпа завжди пiд рукою, завжди може виручити. Нар.: Рiпа - утiха жiнцi (Номис. - С. 243). 16. Перелоги - корчi, судороги. Мислiте по землi писав - Мислiте - назва лiтери "М" у слов'яно-руськiй азбуцi. Мислiте писати - плутати сп'яну ногами. 17. Пiвквартiвки - пiвкварти, пiвкухля (К.). Це трохи бiльше пiвлiтра. Кухоль - i посудина, i iнколи мiра рiдини. Мiстив одну кварту. Iмбир - дорогi привознi прянощi з коренiв iмбиру, який росте у пiвденних кра©нах. 18. Не вомпили - не вагалися, не витрачали часу. Вомпити - вагатися, мати сумнiв. Похмiлля на другий день пiсля поминок по батьковi Енея Анхiзовi перероста╨ у широкий п'яний розгул - з музиками, танцями дресированих ведмедiв, перебiйцями. Гуляння тривало "без просипу недiль iз п'ять", аж поки втручання зло© Юнони не поклало йому край. Зважаючи на звича© тогочасного панства - це не таке вже й перебiльшення. Гуляли тижнями, звичайно, не поминаючи, а пiд час ярмаркiв, на рiздво, Великдень, iншi свята, до яких приурочувалися сiмейнi торжества. Перетворювати поминки на п'яне гульбище, напиватися до безтями, та ще й поминаючи батька, - неподобство. Таке мiг собi дозволити тiльки Еней - безтурботний гульвiса, яким вiн змальований у перших частинах поеми. Досить порiвняти поминки Анхiза в другiй частинi i зображення поховання та поминок убитих во©нiв у шостiй (строфи 87 - 93), де Еней виступа╨ як розважний i мудрий ватажок, а троянцi - свiдомими свого обов'язку мужнiми во©нами, щоб побачити, яко© значно© еволюцi© зазнав задум "Ене©ди" в тривалому процесi ©© написання. 19. Iгрища - рiзноманiтнi груповi iгри, розваги у святковий день. Притаманне Котляревському "яскраве видiння реального свiту i найбiльшою мiрою конкретне його вiдтворення" (А. Шамрай) виявилося у наведеному малюнку надзвичайно виразно. Дуже насичена, жива картина святкового гуляння в господi укра©нського пана. Це вже далеко не поминки. Нема╨ обов'язкових у такому випадку столiв для старцiв. Публiку розважають школярi, хором спiваючи канти, тут же скачуть халяндри цигани i, звичайно ж, всюдисущi кобзарi та лiрники зi сво©м репертуаром на всi випадки життя. У вiкон школярi спiвали - "Численнi мемуарнi i лiтературнi матерiали свiдчать, що семiнаристам або бурсакам того часу доводилось (...I гуртом збирати подаяння, спiваючи канти... Ця давня традицiя укра©нських шкiл була ще жива в той час" (Волинський П. К. Iван Котляревський. - К., 1969. - С. 21). Халяндри циганки скакали - цигани були неодмiнними учасниками будь-якого святкового, ярмаркового дiйства. Халяндри - циганський танець (К.). Подаючи панораму ярмарку в "Салдацькому патретi", Г. Квiтка-Основ'яненко згаду╨ й циганiв: "Циганка ворожить та приговорю╨: "I щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбива╨ться; положи ж п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та кричать не сво©м голосом, мов з них чорт лика дере". Водили в городi музики - звичай наймати музики i, танцюючи, водити ©х за собою по селу, чи мiсту, чи то ярмарку, досить вiдомий. В тому ж "Салдацькому патретi" Г. Квiтки-Основ'яненка чита╨мо: "А там, чути, скрипка гра з цимбалами: Матвiй Шпонь та продав сiль, рощитавсь i грошики вчистив, та й найняв тро©сту i водиться з нею по ярмарцi. Вже й шапки катма, десь кинув ©© на когось та й вiдбiг. Iде й спiва╨, а де калюжа, тут i вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не мiшай йому! Вiн гуля!.." 20. Присiнки - прибудова перед входом до якого-небудь примiщення, ганок з накриттям. Аж ось прийшов i перебi╨ць - бо© кулачнi, рiзнi види боротьби, змагань - дуже давня традицiя в життi всiх народiв, що в рiзних модифiкацiях живе i в наш час. Серед настiнних розписiв на свiтськi теми Софi© Ки©всько© зустрiча╨мо зображення борцiв. Цiкаво, що борцi Дарес i Ентелл представляють рiзнi суспiльнi прошарки, хоч рiзниця мiж ними в поемi ледве намiчена. Дарес "убраний так, як компанi╨ць", тобто належить до привiлейованого, багатшого козацтва. Утворенi наприкiнцi 60-х рокiв XVII ст. кiннi компанiйськi полки були пiд командуванням i на особистому утриманнi гетьмана. Щось близьке до гвардi©. В кiнцi XVIII ст., уже в часи Котляревського, компанiйськi полки входили до складу регулярно© росiйсько© армi© як легка кавалерiя. Iнколи "компанiйцями" називали просто багатих козакiв (див. :Апанович О. М. Збройнi сили Укра©ни першо© половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 25). У Вергiлiя Дарес - з троянцiв, що пустилися мандрувати з Ене╨м. Проти компанiйця Дареса виставляють "тяжко смiлого" i "дужого" Ентелла, причому пiдкреслено його демократичнi, простонароднi риси ("Мужик плечистий i невклюжий" - II, 23; "Як чорноморський злий козак" - II, 31; "Сильно храбровався, Аж до сорочки весь роздягся" - II, 31). У Вергiлiя Ентелл мiсцевий, прибув у Сiцiлiю разом з царем Ацестом. Обов'язковим ритуалом, який передував власне боротьбi, бiйцi, були словеснi перепалки, розпалювання себе й противника лайкою, якомога образливiшою. 21. Мазка - кров з розбитого носа, обличчя. Бакаляр - школяр. 22. Пудофет - важкий на пiдйом (К.). 24. Тiмаха - тут у значеннi: бiдолаха. 25. Погудка - вiсть, повiдомлення. 27. Зiтру, зiмну, мороз як бабу - порiвняння походить вiд народно© казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. - С. 78). 29. Кислицi, ягоди, коржi - ягодами на Полтавщинi називають вишнi. Описуючи бенкет небожителiв в iронi