Тарас Шевченко. Листи до А.Лизогуба. 1847 рiк
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
http://www.ukrlib.km.ru/
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Крепость Орская. 22 Октяб. 1847.
Добродiю i друже!
На другий день, як од вас по©хав, мене арестували в Ки╨вi, на десятий
посадили в каземат в Петербу[рзi], а через три мiсяцi я опинився в Орской
крепости[2] в солдатськiй сiрiй шинелi, чи не диво, скажете! Отже воно
так. I я тепер точнiсiнький, як той москаль, що змалював Кузьма
Трохимович[3] пановi, що дуже кохався в огородах. От вам i кобзар!
Позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! Бодай
нiкому не довелося так гуляти. А що ма╨мо робить? Треба хилиться, куди
нагина╨ доля. Ще слава богу, що менi якось удалося закрепить серце так...
що муштруюся собi та й годi. Шкода, що я не покинув тодi у вас рисунок
ки©вського саду, бо вiн i всi, що були при менi, пропали у I.I.
Фундуклея[4], а тепер менi строжайше запрещено рисувать i писать (окром
писем), нудьга та й годi, читать хоч би на смiх одна буква i тi© нема.
Брожу понад Уралом та... нi, не плачу, а щось ще поганше дi╨ться зо мною.
Одiшлiть, будьте ласкавi, мо╨ письмо i адрес мiй княжнi В[арварi]
Микола╨внi[5], а адрес ось який: в город Оренбург, в пограничную комиссию.
Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому[6] з передачею, а цей добрий
земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здоровi, низенько кланяюсь Iллi
Iвановичу[7] й всьому дому вашому. Не забувайте безталанного Т. Шевченка.
Поклонiться, як побачите, од мене Кейкуатовим[8].
До А. Лизогуба_
К[репость_]_ Орская _
1847. Декабря 11. _
Великим веселi╨м звеселили ви мене сво©м добрим, християнським листом у
цiй бусурманськiй пустинi. Спасибi вам, друже мiй добрий, я з само© весни
не чув рiдного щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим бог велiв
розважить мою тяжку тугу в пустинi щирими словами, спасибi вам. Не знаю,
чи дiйшов мiй лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октяб[ря], не
знаючи, що вас бог занiс аж у Одесу). Жаль i дуже менi вашо© маленько©[9],
згадаю, то так неначе бачу, як воно манюсiньке танцю╨, а Iлля Iванович
гра╨ i приспiву╨... не скорбiть, може воно добре зробило, що перейшло на
той свiт, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготинi лiтом, що там
дi╨ться? Де тепер живуть яготинськi анахоретки?[10] Я писав через вас до
В. Н., не знаю чи дiйшло. Що вона, сердешна, поробля╨? Скажiть ©й, як
побачите, або напишiть, нехай до мене напише хоч одну стрiчечку, ©©
прекрасна, добра душа мене частенько навiду╨ в неволi. Бодай i вороговi
мо╨му лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. I до всього
того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм - а тепер
цинга, у мене ©© зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно.
Холера, благодарить бога, минула нашу пустиню - а ходила близько.
Сажин[11] менi нiчого не пише, не знаю, де вiн дiв мою портфель з
рисунками дрiбними, там цiлий жмут ©х було. Як побачите його, то спитайте,
та й возьмiть до себе, а ящик з олiйними фарбами нехай собi оставля╨. Ви
пита╨те, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна, я
страшно мучуся, бо менi запрещено писать и рисовать, а ночi, ночi!
Господи, якi страшнi та довгi!.. та ще й у казармах. Добрий мiй друже!
голубе сизий! Пришлiть ящичок ваш, де ╨ вся справа, альбом чистий i хоч
один пензель Шарiона[12]. Хоч iнколи подивлюся, то все-таки легше стане.
Просив я В. Н., щоб менi книжечок деяких прислала, а тепер i вас прошу, бо
опрiче бiблi© нема й однi© лiтери. Якщо найдете в Одесi Шекспiра, перевод
Кетчера[13] або "Одиссею"[14], перевод Жуковського[15], то пришлiть ради
розп'ятого за нас, бо, ╨й-богу, з нудьги одурiю. Послав би вам грошей на
все сi╨, так дасьбi. До шеляга пропали. А може, бог пошле, то я вам
коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шлiть на мо╨ iм'я. Та бога ради
напишiть що-не-будь про В. Н. i про Глафiру Iвановну[16], та поклонiться
од мене Iллi Iвановичу, Надеждi Дмитрi╨внi[17] i всьому дому вашому.
Бувайте здоровi, не забувайте щирого свого i безталанного Т. Шевченка.
Адрес: в Оренбургскую губернию в крепость Орскую.
1848 рiк
До А. Лизогуба_
К_[_репость_]_Орская, _
1848 Февраля 1-го. _
Всяк друг речет:[18] содружихся ему и аз: но есть именем точию друг.-
Отак тепер i зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як
прийшлось до скруту, то святий ©х зна╨, де вони подiлись! Чи не вимерли,
крий боже? Нi, здравствують, та тiльки одцурались безталанного свого
друга. Бог ©м звидить. Якби вони знали, що ╨дине слово ласкаве тепер для
мене паче всяко© радостi - так що ж, недогадливi.
З превеликою радостiю i дякою прийняв я лист ваш уже другий, написаний
31 декабря.
Бог вам заплатить за вашу щирость i за вашу ласку. Лихо дi╨ться зо
мною, та не одно, а всi лиха упали на мою голову. Одно те, що нудьга i
безнадiя давить серце, а друге - нездужаю з того дня, як привезли мене в
цей край, ревматизм, цингу перетерпiв, слава богу, а тепер зуби i очi так
болять, що не знаю, де дiтись. I чи не чудно, скажете, як принесли ваш
лист, менi полегшало так, що на третiй день менi вже можна було написать
оцей лист до вас. Вибачайте тiльки, що коротенький, одно те, що боюся очi
натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача. I купить
нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обiцянку, то
пришлiть, будьте ласкавi, i паперу поштового i брiстольського, коли
найдете в Одесi. Вибачте, бога ради, що я так вередую, за грошi спасибi
вам, ╨диний мiй друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську
справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Ра©м[19], бо ╨
така чутка, то тодi вже проситиму, то, може, бог дасть, що тут остануся.
Ще чи не найдете в Одесi сочиненiй Л╨рмонтова i Кольцова[20], пришлiть,
поезi© свято© ради, А як будете писать, то пишiть на мо╨ iм'я просто в
К[рiпость] 0[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третiх рук. Хоч
воно й з добрих рук, та все-таки з третiх. Прочитав я вдруге вже о скорбi
вашiй, о вашiй Лiзi, що ма╨мо робить, коли того бог хоче. Давид добре
сказав:[21] хто возглаголет сили господнi; слышаны сотворит вся хвалы его.
Звичайне, не можна i без того, щоб iнколи i сльозам не дать волi. Бо хто
не журиться, не плаче, то той нiколи й не радi╨. Цур йому, такому. Будемо
плакать i радiти, i за все- те хвалить милосердого бога.
1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав
менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так
батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i
дому вашому, що посiтили ╨сте невольника i тяжку його тугу розважили. Як
будете писать до В. Н., то од мене ©й низенько поклонитеся. Та накажiть,
щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость]
0[рську]. Коли ма╨те "Свячену воду"[22], то спишiть та пришлiть менi,
бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi[23] як будете
писать, то ©й i Федоровi Iваненковi[24] од мене гарненько поклонитеся,
нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а
може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську
справу i паперу. -Що у вас робиться у Седневi? Що поробля╨ I. I.?
Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi
милосердому i благаю його, щоб ви не забували
Т. Шевченка.
До А. Лизогуба_
7 марта 1848 _
К[репость] 0[рская]. _
_
Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр
свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, ╨диний друже. Так
зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав,
дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як ©© не цiлувать,
не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та
дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i
неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згада╨те, як ви менi ©© вторiк
показували недороблену? ще радились зо мною, як би ©© химернiше улагодить,
- чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе
мати дитину, при лихiй мо©й годинi. Благий i дивний еси господи! Сьогоднi
недiля - на муштру не поведуть, цiлiсiнький день буду переглядать твiй
подарунок, щирий мiй, ╨диний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав
на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив,
передививсь все, все до крихотки цiле, i Шекспiр, i папери, i фарби, i
цизорик, i карандашi, i пензельки, - все цiлiсiньке. Не утрачайся на
альбом, друже мiй! буде з мене i цього добра поки шо. Недавно з Яготина
прийшов лист до мене... спасибi ©й. добрiй В. Н., що не забува╨ мене, хоче
менi, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тодi я i тяжкого
походу i Аральського моря, i безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
Одна тiльки туга гризе мо╨ серце, як заженуть у степ, то не доведеться
нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта не доходить.
От мо╨ горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти нiкчемне
оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо
здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i апрiль мiсяць я ще
буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо тiльки
бог святий зна╨, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з мо╨©
бiдно© кра©ни!
Я тепер (поздоров боже вас) хоч i багатий на папiр, а все-таки на
клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки i
удiлить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одне те, що
сьогоднi пошта, а друге те, що коло десято© години треба виступить у
караул.
Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. i радiсть всьому дому вашому,
спасибi вам, бувайте здоровi та напишiть хоч стрiчечку до мене, до
удячного вам Т. Шевченка.
До А. Лизогуба
9 мая 1848._
К[репость] Орская. _
Воiстинно воскрес!
Спасибi тобi, щирий мiй друже, i за папiр, i за лист твiй, ще кращий
паперу. Папiр менi тепер дуже став у пригодi! а лист ще дужче! i тим
самим, що менi тепер треба було молитви i дружнього слова. А воно якраз i
трапилось, я тепер веселий iду на оте некчемне море Аральське. Не знаю, чи
вернуся тiльки!.. А йду, ╨й-богу, веселий.
Спасибi тобi ще раз за писанку, дiйшла вона до мене цiлiсiнька, i в той
самий день прийшло менi розрiшенi╨ малювать, а на другий день приказанi╨ у
поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу, не знаю тiльки,
чи доведеться малювать?
Вибач менi, ╨й-богу, нiколи i сухар той з'©сти, а не те, щоб лист
написать до ладу. До В. Н. напишу вже хiба з Ра©му. Як будеш писать до
не©, подякуй за книжку Гоголя.
Адрес мiй: в К[репость] Орскую
Его Высокоблагородию Михайлу Семеновичу Александрийскому[25] з
передачею менi.
А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай
мене, ╨диний мiй! Коли не побачимося на сiм свiтi, то вже певне
зострiнемося на тiм. До свиданiя!
Щирий твiй Т. Шевченко.
1849 рiк_
До А. Лизогуба_
Оренбург,_
Ноября 8, 1849. _
Друже мiй ╨диний! Позавчора вернувся я iз того степу киргизького та
моря Аральського до Оренбурга, та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а
ще i сам добре не знаю, чи живий ти на свiтi чи здоровий. Бо вже оце трохи
чи не пiвтора року, як ми не переписались з тобою анi одним словом, а за
таке врем'я багато води у море утекло. Може, i у вас кого не стало, бо
холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши
до мене, друже мiй, не гаючись, то я тодi вже i одпишу до тебе, геть усе
порозказую, як мене носило по тому морi, як я у степу отiм безкра©м
пропадав. Геть усе розкажу, нiчого не потаю. А тепер поки що поклонись од
мене всьому дому вашому i добрiй В. Н., скажи ©й, що я живий, здоровий, i
коли не дуже щасливий, то принаменi веселий. Оставайся здоров, не забувай
на безталаннi Т Шевченка.
Адрес: в г. Оренбург. Его благородию
Карлу Ивановичу Герну[26]
в генеральный штаб
с передачею.
До А. Лизогуба__
14 марта 1850_
г. Оренбург._
Друже мiй ╨диний!
Я не знаю, що б зi мною сталося, якби не ви? В великiй пригодi стали
менi оцi 50 карб. Розпитайте Iллю Iвановича, я йому пишу. Що значать грошi
при убожествi? Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало! Ато все-таки
хоч украдучи та трошки помалюю, а воно [кiлька слiв закреслено] й полегша!
Не знаю, чи доведеться менi хоч що-небудь намалювать на Каспiйському
морi? Бо мене весною туди поженуть. Якщо доведеться, то пошлю до вас,
тiльки вже цiни не поставлю, а продасте так, як вам бог поможе.
От яка моя доля погана! Я, вставши раненько, заходився писать до вас
лист оцей - тiльки що заходився, а тут чорт несе ╨фрейтора (звичайно,
найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах). Пожалуйте к
фельдфебелю! Треба було лист покинуть, а сьогоднi пошта одходить!
То сяк, то так ублагавши фельдфебеля, вернувся я до хати i заходжуюся
знову, а часи беруться вже коло першого, то вибачте, коли не все розкажу,
що хотiлося б розказать, або що-небудь помилюся.
Подякуйте i ви за мене Iллю Iвановича за його благородную щедроту! А
менi, бога для, вибачте!
А якщо трапиться менi ще що-небудь прислать до вас, то пiдписуйте ви
самi мою фамiлiю, цiноброю, бо менi не можна.
Усе, що ви з ласки сво╨© послали, я получив. I Фому Кемпiйського
получив. Спасибi тому доброму Михайловi[27], що вiн таки мене не забува╨.
Якщо ви зна╨те його адрес, то пошлiть йому оцей листочок, а як нi, то
одiшлiть В. Н., вона певно зна╨.
Спасибi вам за всi вашi блага! Не забувайте безталанного Т. Ш.
До 1-го маiя адрес мiй той [одно слово закреслено] самий, а там,
зда╨ться, треба буде знову мовчать.
До А. Лизогуба_
Новопетровское укрепление. _
1852. Июля 16. _
Единый друже мой! Не прогневались ли вы за что на меня? Думаю, думаю,
вспоминаю и в догадках теряюся, не обретаю за собою вины ни единыя.
Впрочем, едва ли кто себя обвинит! Простите великодушно, аще что содеях
пред вами по простоте моей, и напишите хоть единую строку, чтобы я мог
ведать, что вас еще здрава бог милосердный носит по сей грешной земле. Вот
уже третий год, как я не имею от вас никакого известия, последнее письмо
ваше получил я в Оренбурге 1850, в последних числах мая, на которое по
разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре. А писал вам уже из
Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября. Вам и В. Н., и ни
от вас, ни от В. Н. до сих пор не имею совершенно никаких известий, право,
не знаю, что думать! Или панихиду по вас править, или думать, что вы на
меня сердиты, за что ж бы вы на меня прогневались? Вопрос сей для меня
узел Гордиев. Скорблю сердечно, и тем паче плачу, что я во узах моих с
вами только и В. Н. иногда переписывался. Прошу вас, умоляю! Когда
получите письмо мое, то хоть чистой бумаги в конверт запечатайте та
пришлите, по крайней мере я буду знать, что вы здравствуете.
Не пишу вам ничего о самом себе, потому что нет хорошего материала для
повествования. А описывать скверную, мою долю тошно и грешно, по-моему.
Это. все равно, что роптать на бога. Пускай себе тянется жизнь моя
невеселая, как мне бог дал. Одно, чего бы я просил у бога, как величайшего
блага, это хоть перед смертью взглянуть разочек на вас, добрых друзей
моих, на Днепр, на Киев, на Украину, и тогда как христианин спокойно умер
бы я. И теперь не неволя давит меня в этой пустыне, а одиночество, вот мой
лютейший враг! В этой широкой пустыне мне тесно, а я один. До вас, я
думаю, не дошло сведение, где именно это Новопетровское укрепление, то я
вам расскажу. Это будет на северо-восточном берегу Каспийского моря. На
полуострове Мангишлаке. Пустыня, совершенная пустыня, без всякой
растительности, песок да камень, и самые нищие обитатели - это кочующие
кой-где киргизы. Смотря на эту безжизненность, такая тоска одолеет, что
сам не знаешь, что с собою делать, и если б можно мне было рисовать, то,
право, ничего не нарисовал бы, так пусто. Да я до сих пор не имею
позволения рисовать, шестой год уже, ужасно!
Что же еще написать вам? Право, нечего, худого очень нет, а хорошего и
подавно, монотонно, однообразно, больше, ничего. Начальника мне бог послал
человека доброго, вообще люди добрые меня не чуждаются... живу я, как
солдат, разумеется, в казармах. Удобный случай изучить солдатские обычаи и
нравы. Смеюся сквозь слезы, что делать? Слезами горю не пособить, а уныние
грех великий. Дожида╨м в укрепление нынешнего лета корпусного
командира[28]. Думаю просить, чтобы позволил мне в здешнюю церковь
безмездно написать запрестольный образ во имя воскресения христова. Не
знаю, что будет. Великой бы радостью подарил меня, если бы позволил, вот
уже шестой год, как я кисти и не видал.
Прошу вас, пишите ко мне, хоть одну строчку, чтоб я знал, что вы живы и
здоровы. Илье Ивановичу и всему дому вашему до земли поклон. Соседу вашему
и соседке в Бегаче[29] тоже. Прощайте. Остаюсь в ожидании известия от вас,
ваш искренний
Т. Шевченко.
Адресуйте ко мне так:
Его Высокоблагородию
Антону Петровичу
Маевскому,
Коменданту Новопетровского укрепления.
Летом в г. Астрахань
Зимою в г. Гурьев, на Урале.
[1] Лизогуб Андрiй Iванович (1804-1865) - помiщик с. Седнев на
Чернiгiвщинi.
[2] Орськ - див. 4 прим. до "Журналу", запис вiд 25.VI.1857 р.
[3] Кузьма Трохимович - дiйова особа з опов. Квiтки-Основ'яненка
"Салдацький патрет".
[4] Фундуклей I. I. - ки©вський губернатор.
[5] В[арвара] Микола©вна - В. Р╨пнiна.
[6] Лазаревський Ф. М. - див. 1 прим. до "Журналу", запис вiд
26.ХI.1857 р.
[7] Iлля Iванович - Лизогуб (1787-1867) - брат А. I. Лизогуба.
[8] Кейкуатови - князь Микола Iванович i його дружина ╙лизавета -
родичi й сусiди Лизогубiв, помiщики с. Бiгач.
[9] "Жаль i дуже менi вашо© маленько©" - Лiза, дочка Лизогуба, померла
5 вересня 1847 р.
[10] Яготинськi анахоретки Варвара Р╨пнiна та ©© мати.
[11] Сажин Михайло Макарович - товарищ Шевченка по Академi© мистецтв,
згодом академiк перспективного малярства.
[12] Пензель Шарiона - привезений з Парижа.
[13] Кетчер М. X. - див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд 12.III.1858 р.
[14] "Одiссея" в перекладi Жуковського вийшла а друку тiльки 1849 р.
[15] Жуковський В. А. - див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд
10.VI1.1858 р.
[16] Глафiра Iванiвна Псьол, за чоловiком Дунiн-Борковська (1823-1886)
зi сво©ми сестрами жила 1843 року в Яготинi у Р╨пнiних, де й познайомилася
з Шевченком.
[17] Надiя Дмитрiвна Лизогуб - дружина А. Лизогуба, сестра
Дунiна-Борковського.
[18] "Всяк друг речет"...- текст взято з бiблi©.
[19] Ра©м-"Коло Аральського моря, крiпость" (прим. Шевченка); див. ще 2
прим. до "Журналу", запис вiд 16.V1.1857 р.
[20] Кольцов О. В.-див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд 13.VI.1857 р.
[21] "Давид добре сказав"... - текст взято з бiблi©.
[22] "Свячена вода" - вiрш Олександри Iванiвни Псьол. Про цей вiрш
Шевченко згадав у передмовi до проектованого видання "Кобзаря" 1847 р.
[23] Тетяна Iванi'вна Псьол - сестра Олександри й Глафiря.
[24] Iваненко Федiр Григорович (1799-1850) - помiщик Пирятин-ського
повiту, сусiда Р╨пнiних.
[25] Александрiйський Михайло Семенович - чиновник Оренбурзько©
прикордонно© комiсi©, жив в Орськiй крiпостi, як "попечитель прилiнiйних
киргизiв".
[26] Герн К. I. - див. 1 прим. до "Журналу", запис вiд 22.VII.1857
[27] Михайло - кого саме ма╨ на увазi Шевченко - невiдомо
[28] Корпусний командир-генерал Обручев В. П. - див. 5 прим. до
"Журналу", запис вiд 25.VI.1857 р.
[29] Бiгач - ма╨ток кн. Кейкуатова.
Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:38:34 GMT