зимовий  холод,  i  вiн  зрадiв,  як  вийшли  у
вестибюль.
   На диво, його чекав  сам  Дубельт.  Попов  з  Нордстремом  були  також.
Врочистi всi, в мундирах, при орденах.
   Його поставили  перед  столом,  де  пiд  портретом  царя  Миколи  сидiв
начальник вiддiлу й перебирав якiсь папери. Конвой завмер  за  спиною,  не
вклавши шабель.
   Дубельт пiдвiвся важко. Зразу ж устали й слiдчi.
   - Iменем його величностi!  -  врочисто  мовив  Дубельт.  Узяв  папiр  i
прочитав: - "Шевченка опридiлити рядовим в Окремий Оренбурзький корпус, iз
правом вислуги, пiд найсуворiший нагляд, iз забороною писати i малювати, i
щоб вiд  нього  нi  пiд  яким  виглядом  не  могло  виходити  обурливих  i
пасквiльних творiв".
   Тараса найдужче вразило оте "iз забороною писати i малювати".  Бач,  не
збрехав "друг велiй", таки в солдати...
   - Хочете сказати щось? - спiдлоба глянув Дубельт.
   -  Спасибi.  Гарний  вирок.  I  сатана  не  вигадав  би   менi   чогось
жорстокiшого!..
   - Ведiть!
   Його взяли пiд руки, затисли й вивели iз кабiнету.
   Аж унизу, в пiдвалi, спинилися i вiдпустили.
   - Фу ти, як налякав! - промовив старший. - Вирок тобi  написаний  самим
царем, блаженний!
   У дворi вже стояв фургон, чекаючи на новоявленого солдата.
   Тарас притьмом поглянув на вiкна камер i серед тих, хто вийшов хоч  так
його провести, побачив першим  Костомарова.  Микола  плакав.  Сльози  йому
стiкали по бородi й, немов росинки, зблискували на  сонцi.  Лiворуч  стояв
Гулак,  нахмурений  i  незворушний.  Далi  були  обличчя  Навроцького  та_
_Бiлозерського, когось iще...
   Всмiхнувшись, зняв капелюха i помахав.
   Прибiг Попов. Вiддав пакет конвойному  й,  не  глянувши  на  арештанта,
пiшов назад. Друг велiй!..
   Коли сiдав, помiтив у дверях журне лице Сидоренка. Кивнув...
   Його штовхнули грубо у глиб фургона, слiдом залiз один жандарм, за  ним
упхався другий.
   - Пiшов, пiшов!
   Рвонули  конi  чвалом.  Заторохтiли  об  брук  колеса...   Жаско,   мов
барабанний солдатський дрiб...



   [1] Пробачте, мiй дорогий _(фр.)._
   [2] Геро©ня поеми "Слепая".
   [3] Хранитель базарних вагiв i мiр.
   [4] Домашнiй лiкар Р╨пнiних.
   [5] До побачення, друже! _(Фр.)_
   [6] Вид мурашок.
   [7] Помiчник учителя.
   [8] Тут - у значеннi "митець".
   [9] Тобто млинових каменях.
   [10] Контрактовий ярмарок у Ки╨вi.
   [11] Iнститут шляхетних дiвчат.
   [12] Гра слiв. Хутiр В. Забiли звався Кукурiкiвщиною.