и кажуть, - продовжував Чубенко, - що сталь зварити, як життя прожити - i важко, i страшно, i кiнець трудний. Ми ж варимо не сталь, а революцiю, i як безкрайньо треба нагрiти пiч та якими треба бути майстрами, щоб мати топлення i вилити його в прекрасну форму, i стане тодi стальна держава, пролетарська фортеця. А нам, рядовим бiйцям, треба любити майбутн╨ й вiддавати йому життя". "Нас трьох урятували з полум'я, - сказав коваль, - мене, Ляшка i Сербiна. Ми тодi пофарбували тачанку на червоний колiр. Щоб пiзнавали махновцi". "Вони нас упiзнають i на тiм свiтi, - похмуро озвався Сербiн, - так ми ©м, собакам, у©лися". Червона тачанка просувалася в складi Донбасiвського полку до Днiпра. Полк виконував наказ армi©. Здалеку повiяло вогкiстю, недалеко була мета. На четверту годину ранку зупинилися на високому березi. Дмухав холодний вiтер. На заднiпровськiй рiвнинi лежала Каховка. Внизу коло води рухались частини Шосто© армi©, сапери лагодили мiст. "Спасибi за компанiю та бувайте здоровi". Чубенко сiв на коня, передав наказ - усiм зупинитися, вiд'©хав геть i став дивитися в бiнокль. Перед ним за Днiпром була Каховка. Досвiток жовтневого дня розпочинався похмурий, в туманi. Безконечна молочна рiвнина простягалася до обрiю, що ледве яснiв на сходi. Це був славетний Каховський плацдарм Червоно© Армi©, мiсце завзятих серпневих бо©в з корпусом генерала Слащова та кiннотою генерала Барабовича. Це був нездвигненний острiвець в таврiйському степу, опертий на широкi води Днiпра, кiлька лiнiй дротяних загороджень, окопи, опорнi пункти, легендарна сибiрська дивiзiя займала плацдарм. Кiннi атаки генерала Барабовича розбилися об дроти та мужнiсть захисникiв плацдарму, атаки корпусiв генерала Слащова та Вiтковського не могли роздушити цей каховський горiшок. На очах у Чубенка плацдарм ожив. У сiрому туманному свiтанку загорiвся бiй. У сiрому свiтанку по далекiй рiвнинi зарухалося кiлька черепах, i кожна стрiляла з гармат та кулеметiв; "танки", - подумав Чубенко. За черепахами сунули хвилi пiхоти, панцерники, земля вiдгукувалася на вибух важких гармат, тисячi кулеметiв наче шили кулями велетенськi сталевi аркушi. Поодинокi пострiли i навiть залпи бiйцiв губилися в цьому землетрусi, Чубенко подумав про тих, що сидiли в окопах, пiд зливою смертi, перед лютiстю бiло© гвардi©, проти танкiв постачальника Врангеля - свiтового капiталiзму. В окопах сидiли кизелевськi гiрники, уральськi робiтники, сибiрськi партизани - переможцi Колчака. "Вони ще не зустрiчалися з танками, вони не витримають такого штурму, - сказав уголос Чубенко, - хотiв би я бути з ними, вмирати поруч". Тим часом потроху свiтало, бiлi розпочали нову атаку на плацдарм, Чубенко бачив, як пiдтягалися резерви пiд захистом танкiв та панцерникiв, i маленькi чоловiчки вибiгли ©м назустрiч з окопiв, вони бiгли просто на танки, падали i знову бiгли; "таких не зляка╨ш", - прошепотiв Чубенко, i його серце сповнилося великою радiстю та нiжнiстю до бiйцiв. Свiтало дужче й дужче, i тодi на небi з'явилися лiтаки. Чубенко нарахував ©х сiмнадцять. Вони летiли з пiвдня, розгорнулися для атаки i стали бомбити плацдарм. Було страшно дивитися, як уставали вгору вибухи ©хнiх бомб, злiсть затрусила всього Чубенка, було над його сили дивитися, як загибають друзi, вiн висмикнув револьвера й вистрiлив, не розумiючи сам, що робить. "За мною! - крикнув вiн, - за мною!" - так, наче його загiн одразу мiг замахати крилами й перелетiти вiдстань до ворога. Донбасiвський полк затримався коло переправи. Бiйцi принесли Чубенковi кожушка - "ти пiсля тифу кволий". Днiпро котив важкi сiрi хвилi, понтонний мiст пiднiмався й опускався пiд ногами. Вiйськовi частини переправлялися на плацдарм, i нарештi дiйшла черга й до Чубенка. Пiзнiм осiннiм ранком, виконуючи наказа, зiйшов вiн з полком на другий берег, бiй на плацдармi то затухав, то спалахував з вулканiчною пристрастю, але був десь далеко. I взяти участь у битвi Чубенковi не довелося: плацдарм вiдбив усi атаки, захопив дванадцять танкiв та панцерникiв, розгромив ущент бiлий корпус. Це була блискуча перемога. На полi бою залишились танки. Вони стояли мертвi коло тiл сво©х господарiв. Офiцерськi трупи - в чорних гiмнастерках, на рукавах нашито бiлi черепи з бiлими кiстками, вишито лiтери: "не боюся никого, кроме бога одного", - прочитав Чубенко. Танки стояли один коло одного, i навкруги них лежало багато трупiв червоних бiйцiв, що мужньо йшли на нерiвний бiй i перемогли. На свiжiй озиминi, далеко вiд окопiв, сидiв бiлий офiцер. У нього по колiна одiрвано обидвi ноги. Йому ще встигли ©х перев'язати, але в панiчному вiдступi скинули з повозки. Бинти на колiнах набрякли кров'ю, офiцер сидiв, заплющивши очi, похитуючись, вiн був без_ пам'ятi чи п'яний. "Наш отец - широкий Дон, наша мать - Россия, всюду нам ведь путь волен, все места родные", - було чути. I ще Чубенко зустрiв невеликий кiнний загiн, який вiз ховати свого командира. Це зовсiм iнша смерть, коли отак умерти, - сувора урочистiсть i сум бiйцiв загону розхвилювали Чубенка, що не раз бачив смерть у вiчi. I вiн при╨днався до загону, який з голими шаблями супроводив свого командира. А командир лежав на тачанцi й дивився в небо, його голова похитувалась в такт ресорам, вiн похитував головою, наче одно повторював -"як же це я так дався смертi, товаришi, як же це я так дався?" - i кучерявий чуб його колихав вiтер. Над перекопською рiвниною летять гирилицями [1] осiннi хмари, журавлi - нескiнченними ключами, холодна земля, степовий жовтень. Пiвсоттисячна бiла армiя барона Врангеля кида╨ в бiй офiцерськi бригади дроздовцiв, корнiловцiв, марковцiв, пiдтяга╨ резерви кубанцiв, донцiв, концентру╨ танки й бомбовози, а на не© нацiлилося п'ять армiй червоного Пiвденного фронту. Осiнь тисяча дев'ятсот двадцятого року гримить по степах горлянками важких гармат, тупоче сотнями тисяч кiнських копит, гуркотить моторами танкiв та штурмово© авiацi©, руха╨ться армiями двох iсторичних епох. "Коли говорити про Ватерлоо, - сказав молодий генерал, - я не бачу тут Наполеона Бонапарта". Вiн засмiявся, цей учорашнiй кубанський осавул, рудий i рябий, брутальний i дражливий. "От вiн, наш новий генералiтет", - подумав його спiврозмовник, сивий генерал з йоржиком на головi. "Але дiло йде до Ватерлоо, - продовжував молодий, - червоних буде розбито й знищено". Розмовники сидiли в штабi, - молодий сьорбав коньяк, старий - молоко. "До речi, - сказав старий, поставивши склянку, - пiд Ватерлоо нiякого бою й не було". "Як не було? А iсторiя?" "Перший бiй був пiд Лiнь©, де Наполеон вщент розгромив прусське вiйсько Блюхера, а сам Блюхер - старий рубака, чесний i мужнiй, хоч без усяко© освiти генерал - упав у рейваху з коня, i його довго не могли знайти. Та в нього був за начальника штабу славетний Гнейзенау, товариш Шарнгорста, коли вам щось говорять цi iмена..." Молодий промовчав, злiсно сьорбнувши коньяку. "I Гнейзенау, блискуча голова, подав правильний наказ про напрям вiдступу розбитого прусського вiйська. А Наполеон тим часом ув'язався до битви з англiйським вiйськом Веллiнгтона коло гори святого Жана, переламав Веллiнгтона i готувався розметати як слiд. Та тут наспiли Гнейзенау з Блюхером, вже раз битi, i допомогли богинi Перемоги перейти вiд Наполеона на iнший бiк. А Ватерлоо - це назва села, де стояв штаб англiйського Веллiнгтонового вiйська року 1815, червня 18". В штабi запанувала пауза, в якiй чути було далеку канонаду, iржання коней, квилiння вiтру. "Вiйськова операцiя, в якiй ворожу силу знищують, - це Канни, - сказав старий генерал, - вам не доводилось цього вчити, ваше превосходительство?" Хвацький рябий осавул в генеральських погонах почервонiв вiд злостi. Вiн подивився на старого й подумав, що мiг би перерубати його, як лозину, "ми говоримо про заднiпровську операцiю", - пробурчав вiн. "Отож вам не пошкодить знати про Канни, - поволi продовжував старий, - тi Канни, що про них писав i вiдомий граф Шлiффен. У двiстi шiстнадцятому роцi до нашо© ери генiальний карфагенський полководець Ганнiбал, маючи п'ятдесят тисяч вiйська, знищив пiд Каннами сiмдесятитисячну римську армiю консула Теренцiя Варрона. Переможна карфагенська кiннота на чолi з Гасдрубалом перемогла кiнноту на правому крилi римського вiйська, промчала позад усього римського вiйська i розбила кiнноту на лiвому крилi римлян. Тодi, завдяки блискучому маневру Ганнiбала, римляни одразу змушенi були вiдбиватися на чотири сторони, i карфагенське вiйсько поклало на мiсцi трупом майже всiх римлян. Так, Канни". "Так буде з Каховкою, - сказав молодий, - у римлян - Канни, у червоних - Каховка". Генерал з сивим йоржиком похитав головою; "це смiлива операцiя за Днiпром, вона може мати успiх, але генераловi Бабi╨ву треба добре стерегтися рiзних несподiванок", - мовив вiн крiзь зуби. Рябий осавул знизав плечима, генеральськi погони його настовбурчились, вiн знав, що на вiдстанi голосу сто©ть його бригада головорiзiв, яку вiн у рiшучий момент поведе з резерву переслiдувати розбитих червоних. "Чи не дума╨те ви, ваше превосходительство, - сказав вiн, - що наш третiй корпус та кiннота генерала Бабi╨ва пiшли за Днiпро лише для того, щоб повернутися назад?" Старий генерал допив молоко, пройшовся, шкутильгаючи, до дверей, повернув назад, його дратувала задерикуватiсть цього мужлана. "Добре, коли - повернутися", - буркнув генерал. "Командувати червоним фронтом призначено Фрунзе, - жорстко проказав далi старий, - i я б не хотiв, - зупинився вiн, дивлячись у вiкно, - я б не хотiв, щоб це були поганi звiстки..." Але до кiмнати вбiг офiцер, i в нього не був вигляд доброго вiсника, "кiнець! - крикнув вiн, - заднiпровська операцiя провалилась! пiд Каховкою пропали всi танки! Сволочi!" Вiн упав просто на стiл, i на губах у нього показалась пiна. Рябий осавул генеральського звання миттю вискочив надвiр, i звiдти чути було його страшну лайку та безладну команду бригадi. Перекопська рiвнина почина╨ться за Днiпром, голе, чорне безмежжя - без рiки, без дерева, окремi села й хутори стоять рiдко, неосяжнi володiння Фальцфейна оточують з усiх бокiв, мов море - утлi острови. Сонце осiнн╨ недовговiчне, рiдко показу╨ться з хмар, розкиданих, як вiниччя, по небу. Кiнець жовтня морозний, хрустить суха й замерзла трава. Весни дитинства - далеко, в солонiй млi, на рожевих берегах. I чабанець Данило ©де на конi землею свого дитинства. Вiн став уже чабаном, повним чабаном, правнуком Данила, сином Ригора. Над ним - осiнь i гiркувате осiнн╨ повiтря степу. Нi жайворонка в небi, нi чорногуза в травi, ящiрки поснули в землi, цвiркунцi позамерзали на смерть, i трави всi сухi, сонце не грi╨, тiльки високо пiд хмарами летять останнi птахи в iрiй, - осiнь. Перед Данилом вста╨ прадiд, загублений на цiй рiвнинi, встають спогади дитинства, "топчу, топчу ряст", - шепотить вiн. Прадiд згадувався лагiдний i старий, древнiй голос лунав Даниловi в усi тяжкi хвилини його юнацького життя. I тодi де знаходилась сила й вiдвага, де народжувалась пiсня - вiдзвуки волi трудящого роду! Данило оглядався навкруги - на бiдний степ, наче вперше помiтивши дитинство його. Вiн подумав, як вiн писатиме про це. У нього безлiч мислей, про якi треба розповiсти людям. В його особi рiд турба©в дiстане слово на землi! Вiн напише iсторiю свого роду, як вiн iшов довгим столiтнiм шляхом i прийшов у революцiю. Вже хай прадiд не рушиться в землi - правнук запам'ятав його слова та батьковi злиднi, запам'ятав i напише. Це буде довга книга, i нiхто в нiй не плакатиме, як не плакав Данило, батько його, дiд та прадiд, ©вши гiркий хлiб, обробляючи землю на пана та на дукiв, б'ючися голiруч i не знавши способу об'╨днатися з iншими злидарями. Книга буде про чотири життя, i його буде четверте, кожне життя починатиметься в книзi з однакового дитинства. Однаковi жайворонки спiватимуть над чотирма, однаковi трави шумiтимуть пiд ногою. Молодий комiсар ©хав степом свого дитинства, повертався до полку товариша Шведа, що стояв десь серед голого степу, на самому крайньому фланзi армi©. Молодий комiсар добився в штабi одежi й чобiт, i по них треба було послати з загону, розповiв, як мерзнуть бiйцi, день i нiч стоячи на замерзлому степу. Нi палива, нi захисту, ноги в ганчiрках, холодний вiтер. Швед обрав собi невеличкий розвалений хуторець, куди посилав на спочинок резерви. Коней у Шведа було мало, 'але вiн вважав себе кiнною частиною, полком кавалерi©, вiн кричав - "переведу в пiхоту!", i це була найдужча погроза. У штабi Данило не вперше пересвiдчився, що полк вважають малорегулярним i не ставлять на вiдповiдальнi дiлянки фронту, а Шведа пренiжно люблять. В штабi читалися його рапорти, де вiн гордо сповiщав, що його полк в складi ста двадцяти двох шабель готовий пiти куди завгодно. Старий путiловець - начштабу - лише усмiхався, "партизанщина", - казав вiн вибачливо й водночас лагiдно. Шведовi посилались запити про те, куди вiн пiсля бою подiв полонених врангелiвцiв, але вiн вiдповiв, що "полонених у нього не було, нема╨ й не буде - в битвi за iдеал". ╙диного комiсара вiн терпiв бiля себе - Данила. I цьому доводилось день по дню переламувати Шведiв характер, щодня наражатися на опiр командира. Яких тiльки фантастичних проектiв не придумував Швед! Одного разу - це був нi бiльш, нi менш, як морський десант. Вiн хотiв, нiкого, звичайно, не попереджаючи, посадити свiй полк на рибальськi шхуни й трамбаки, перепливти море й висiсти вночi бiля Севастополя. Пiдiйти непомiтно, заскочити й вирiзати штаби, захопити самого Врангеля, коли вдасться, i потiм зникнути в Кримських горах i там битися, доки пiдiйдуть сво©. "Сам Ленiн про це знатиме", - говорив Швед задумливо. Другим разом його проект знищення Врангеля мало не закiнчився трагiчно для нього самого. Вибравши час вiдсутностi комiсара ("я тобi передав фальшивий виклик до штабу, - пояснював потiм Швед, - менi тебе жалко було брати з собою"). Швед переодяг свiй загiн у форму врангелiвського офiцерського полку й рушив на фронт. Вiн вдало вибрав мiсце. Вiн уже лагодився розпочати рейдову операцiю, як на нього налетiла червона кiнна група. Червонi кiннотники зiткнулися тут з таким фактом, коли врангелiвськi офiцери зовсiм не прийняли бою, жахливо лаялися i здалися всi до одного. Данило ©хав степом i не мiг позбутися думки, почуто© в штабi, про невiдомий загiн, який з'явився в цих мiсцях. Вiн пробував спiвати, пустивши коня кроком, але спiвав недовго й без почуття. Вiтер котив курай та перекотиполе. Коло дороги лежала коняка, вона зрiдка пiдводила голову й немiчно оглядала степ. За пiвкiлометра валялась патронна двоколка без колiс, Данило раптом побачив, що земля зовсiм збита копитами. Вiн по©хав по слiдах, спостерiгаючи ознаки швидкого й втомного маршу. Спiвати вже не починав. Слiди йшли в напрямку до хутiрця - бази Шведа. Та ось показався здалеку й сам хуторець. Над ним кружляло гайвороння. Перше, що побачив молодий комiсар, наблизившись до хутiрця, був сам Швед у червоних галiфе й босий. Вiн сидiв на зламаному снарядом деревi. Жодно© живо© душi навкруги. На подвiр'© розкидано папери. Трупи двох вартових лежали коло ганку з розрубаними головами. Вiтерець крутить по подвiр'ю смiття й папiрцi. Сонце прорвалося крiзь хмару, щоб освiтлити невеселу картину. I серед тишi й смертi раптом заспiвав десь на горищi пiвень. "Гей, хто ╨?" - крикнув Данило, не чуючи свого голосу. Вiн злiз з коня, кинув повiд, кiнь пiшов за ним. "Хто ╨?" - гукав Данило, обходячи подвiр'я, заглядаючи у вiкна. Нiхто не озивався. Коло перекинуто© кухнi скоцюрбився зарубаний куховар - вiн саме чистив картоплю, коли його застукала смерть, i чиститиме вiчно. Коло повiтки лежало на купi кiлька червоноармiйцiв. Повернувши за повiтку, Данило мало не збив з нiг живу людину. Це був хлопчик-червоноармi╨ць. Вiн сидiв, притулившися до стiни, побито© кулями, голова його трусилася, губи щось говорили й говорили, беззвучно й безупинно. Угорi кружляло гайвороння. Молодий комiсар перев'язав хлопчика, напо©в. Дiзнався, що бiлi ©хали з червоним прапором. Швед повiрив, що вони переодягненi сво©, нiякого бою не було. Так загинув Швед i партизани. Данило обняв якусь порубану шаблями вишню й вiдчув неймовiрну гiркiсть, що не давала йому дихати. У головi промайнули всi болi дитинства, образи сирiтського приюту й штовхани в наймах. З очей полилися сльози. Вперше в життi Данило заплакав. На цiй землi свого дитинства. Перекопська рiвнина, таврiйський степ були полем великого бою перед Кримом. Двi епохи, зiткнувшися на рiвному безмежжi, зводили рахунки. Революцiйне вiйсько, кероване великим полководцем, взяло до сво©х рук iнiцiативу. Добiрна гвардiя бiлих, одягнена й озбро╨на, з панцерниками, танками, авiацi╨ю мусила вишукувати всiх засобiв, щоб витримати концентрований удар. План передбачав оточення й знищення армi© Врангеля в Таврi ©, не допускаючи ©© вiдходу в Крим. Шоста армiя, вiдкинувши ворога, вiдiйшла до Перекопу, закрила шлях вiдступу врангелiвцям. Легендарна Перша кiнна армiя вийшла всi╨ю масою в глибокий тил основних сил Врангеля i закрила й другий шлях до Криму - Чонгар. Друга кiнна армiя. Четверта й Тринадцята - продовжували виконувати деталi залiзного удару. Врангель ринувся до Криму, рятуючись вiд Канн. "Перший етап лiквiдацi© Врангеля закiнчено. Комбiнованими дiями всiх армiй фронту завдання оточити й знищити головнi сили ворога на пiвнiч i на пiвнiчний схiд вiд кримських горловин виконано блискуче. Ворог зазнав величезних утрат, нами захоплено до двадцяти тисяч полонених, понад сто гармат, безлiч кулеметiв, близько ста паровозiв i двi тисячi вагонiв та майже всi обози й величезнi запаси постачання з десятками тисяч снарядiв i мiльйонами патронiв". Командувач переглядав свiй наказ вiйськовi фронту. Командувач був у шкiрянiй куртцi й бiлих валянках. Вiн сидiв у штабi Четверто© армi©. В нього-довгi вуса, велике чоло, яснi, спокiйнi очi. Це був справжнiй маршал революцi©. Керуючи п'ятьма армiями, вiн за мiсяць удалими маневрами й смiливими операцiями розбив Врангеля й тепер сам примчав на передовi позицi© для останнього штурму. Це був командувач, створений революцi╨ю, i вiн стояв на височинi вимог вiйськового мистецтва. Вiн ходив, ледве помiтно шкутильгаючи, по невеличкiй кiмнатi штабу й слухав. Його при╨мне просте обличчя, обличчя робiтника, було весь час спокiйно задумливе. Вiн наче заглибився в сво© думки, закований у панцер вiдповiдальностi. Вiдповiдальнiсть за життя кожного червоноармiйця, цiлого фронту, вiдповiдальнiсть за фронт перед партi╨ю, вiдповiдальнiсть перед новим людством землi, про яке вiн Мрiяв i на каторзi. I життя армi© вставало перед ним в усiх дрiбницях, якi часто важливiшi за недостачу патронiв чи людей. Дуже мало фуражу, цiлковита вiдсутнiсть палива, звичайно© води для пиття, морози десять градусiв, брак тепло© одежi i голе холодне небо замiсть покрiвлi над головами. Командувач оглянув, як змiцнювалися береговi батаре©, як готувалися позицi©, як все жило наступним штурмом. Нiяких технiчних засобiв у вiйська не було, вони не встигли прибути за бойовими частинами в темпi навального наступу. Бойовi частини самi провадили потрiбнi роботи - в умовах пронизливого холоду, напiвроздягненi й босi, позбавленi можливостi хоч де-небудь перегрiтися, по©сти гарячого. I жодних скарг на неймовiрнi умови роботи. Командувач не дивувався, йому був зрозумiлий геро©зм i вiдданiсть його бiйцiв. Вiн вимагав вiд них неможливого, i вони виконували неможливе. Валянок намуляв йому ногу. Вiн перезувся, сiвши на цинковий ящик з патронами. Холодний солоний вiтер дмухав iз заходу. Пiдступи до перекопських та чонгарських позицiй лежали на рiвнiй мiсцевостi, i самi позицi© змiцненi всiма можливими способами. Врангелiвськi й французькi вiйськовi iнженери накреслили й побудували цiлу систему бетонних i земляних споруд. Позицi© такi, що для успiшно© атаки вiдкритою силою, здавалося, не було нiяких шансiв. На перекопських позицiях височiв ще Турецький вал старих часiв i рiв пiд ним, i коли скласти висоту валу та глибину рову, то виходила перепона на тридцять - сорок метрiв, обплутана колючим дротом, захищена бетонними окопами, гарматами, бомбометами й кулеметами, пiдтримувана гарматним вогнем ворожого флоту. Iз штадиву 51 командувач рушив до Перекопу. Було вже надвечiр'я. Сутiнки й густий туман, за кiлька крокiв нiчого не видко. Безперервний гуркiт гармат. Прожектори з ворожого боку не вгавали й на хвилину. Блискав вогонь гарматних залпiв. Резервнi полки 51 дивiзi© готувалися до останнього штурму. Цiлий день стояв густий туман, артилерiя не могла стрiляти, бiйцi штурмували позицi© ворога майже без артилерiйсько© пiдготовки. Командувач ©хав пiвнiчним берегом Сиваша. У район дороги потрапляли ворожi снаряди. Загорiлася коло дороги скирта соломи. Пiд гарматним обстрiлом командувач був цiлком спокiйний, його командарми й комдиви знали випадки, коли вiн ходив в атаку разом iз стрiлецькими лавами. Начдива 52 в штабi не було. Вiн ще минуло© ночi разом з полками переправився через Сиваш, i з минуло© ночi на Литовському пiвостровi безперервно точиться бiй. За цей час бiйцi нiчого не ©ли, не було води. З пiвострова -вихiд у тил перекопським позицiям, що ©х нiяк не могла взяти 51 дивiзiя. Треба триматися на пiвостровi i треба за всяку цiну штурмувати перекопський вал. В дорозi пили чай. Коло прожекторiв нiч була особливо темна. Смiялися, жартували. На дванадцяту годину ночi командувач прибув до штадиву 51. Начдив iз сво©ми полками - також на Литовському пiвостровi з минуло© ночi. Неймовiрно©, завзятостi атака не вгавала там. Бiлi посилювали натиск, кинувши в контратаку найкращу свою дроздовську дивiзiю з бронемашинами. За пiвгодини по прибуттi командувача до штадиву стало вiдомо з лiнi© зв'язку, яка проходила через Сиваш, про пiдвищення рiвня води, про затоплення бродiв. Полки обох дивiзiй могли опинитися вiдрiзанi по той бiк Сиваша. Командувач виявив у даних обставинах всю силу характеру й рiшучiсть полководця. Царська каторга й заслання пiдточили його здоров'я, але загартували волю до перемоги. Вiйськовий талант його дорiвнювався бiльшовицькiй наполегливостi. Вiн пам'ятав розмову iз Сталiним, органiзатором i натхненником Пiвденного фронту. Перемога сама не прийде, ©© треба здобути. I командувач вида╨ наказ до негайного виконання: атакувати в лоб Турецький вал негайно й невiдкладно, якою завгодно цiною. Мобiлiзувати мешканцiв ближчих сiл для запобiжних робiт на бродах, кавдивiзi© й повстанськiй групi негайно сiсти на коней i переходити Сиваш. Близько третьо© години ночi прибула кавдивiзiя. Командувач оглянув ©© i зараз-таки вирядив до мiсця бою. Вода в Сивашi поступово прибувала, броди псувалися, але переправа ще була можлива. Ще за годину з'явилися й повстанцi, ©хнiй командир i начальник штабу прийшли до командувача. Вони зайшли обережно, мов чекаючи пастки. Хто зна╨, якi в них буди думки, коли вони запропонували сво© послуги на врангелiвському фронтi. Може, ©м потрiбнi патрони або якась передишка? Може, чорнi якiсь плани спонукали Махна вiддати на допомогу Червонiй Армi© сво© полки на чолi з Каретниковим? Командувач фронту ще з Харкова зважив на все. Каретников вислухав терплячi пояснення командувача про причини негайно© переправи через Сиваш. Вiн задумався, поглядаючи на легендарного командувача фронту. Це була не та людина, яку вiн чекав побачити. Тут не придуришся й не вiзьмеш криком. Каретников мовчав. Його начштабу роздивлявся карту, "кiннота не пройде", - сказав вiн. "Ми революцiйнi повстанцi Укра©ни, - заговорив Каретников, - разом з вами битимемо Врангеля. Але кiннота моря не перейде". "Годину тому, - спокiйно вiдповiв командувач, - перейшла кавдивiзiя. Я чув, що революцiйнi повстанцi не захочуть вiдстати у виконаннi свого обов'язку". Командувач був зовнi спокiйний i неквапливий. Вiн не показував махновцям сво╨© нетерплячки. Вiн ставив питання так, що тiльки з свого доброго бажання може доручити ©м честь перейти Сиваш i стати до бою. Вiн знав партизанськi норови й не натискав, хоч i мусив зважати й враховувати кожну хвилину. Каретников вiдкозиряв i вийшов. Командувачевi доповiли, що махновцi мають мiцно зв'язанi снопи соломи й очерету, притороченi до сiдел. Вони добре знали умови переходу через Сиваш i тiльки вiдтягали час, боячись яко©сь пастки. Каретников i начштабу кiлька разiв то приходили до командувача, то нiби йшли виконувати наказ. Справа затягалася. Сиваш мiг виповнитись водою, i потрiбна пiдмога не дiйшла б до Литовського пiвострова. "Я розцiнюю вашу затримку, - сказав нарештi командувач, - як боягузтво. Може, вам краще було б розiйтись по домiвках?" Такий прямий удар приголомшив Каретникова. Вiн криво посмiхнувся й тихо вийшов. Сiв на коня, оперезав його нага╨м. Загiн помчав до Сиваша. Тодi прийшло повiдомлення iз штадиву 51. Полки дивiзi©, пiдтриманi з Литовського пiвострова, вночi взяли штурмом Турецький вал i переслiдують ворога. Це не було закiнчення завдання, бо попереду перетинали шлях до Криму мiцнi юшунськi позицi©, але падiння Перекопу дозволяло дивiзiям на Литовському пiвостровi прилучитися до загального наступу армi©. Командувач пiдписав наказ про дальший розвиток операцi© й тодi лише дозволив собi вiдпочити. Стомлена вкрай людина лягла на лежанку й почала розтирати хворе колiно. Була шоста година ранку дев'ятого листопада. Зв'язкiвцi почали передавати наказ. Пiдпис стояв - "Фрунзе". Дводеннi бо© пiд Юшунню-завзятi й кривавi. Але Юшунь було взято, i одночасно геройським штурмом, багнетною атакою 30 дивiзiя перемогла пiд Чонгаром. Навально й нестримно армi© вдерлися до Криму. Iвана Половця, командира iнтернацiонального загону, наздогнав його комiсар Герт. "Яка чудна тачанка, подивись, - сказав Герт, - менi нагаду╨ того повiтряного аса, що вифарбував свiй лiтак на червоний колiр. Коли вiн з'являвся на небi - це виглядало красиво, хоч i непрактично. Проте певний елемент психологiчного впливу був". "Щось на манер тi╨© психiчно© атаки, котру ми мали на Сивашi", - зауважив Половець, розглядаючи червону тачанку, яка про©здила поблизу. "Тiсно тут, як на ярмарку", - сказав малий Сашко Половець, дивлячись праворуч i лiворуч. На чуднiй тачанцi сидiло четверо. Попереду - бородань та безвусий, бiля кулемета - довговусий дядько й молодий тендiтний червоноармi╨ць. "Картина, -засмiявся Герт, -в'©зд переможцiв до останньо© твердинi барона Врангеля". Ззаду долинули якiсь вигуки. Скаженим галопом мчали верхiвцi, торохтiли тачанки, маяли строкатi килими на них. Конi заквiтчанi стрiчками, килими звисають аж на колеса, рух, пишнота, опера. "Як поспiшають махновцi, - сказав Половець, - на Сивашi вони смирнi були". "Поставити б кулемети, - вiдповiв Герт, - поспiшають на грабунок". Махновцi помiтили червону тачанку, пiзнали. Група верхiвцiв вiдокремилася вiд загону i, не зменшуючи галопу, ринулась до тачанки. Блиснули в повiтрi шаблi. На мить тачанка зникла в потоцi верхiвцiв. Потiм вони розбiглися, як вовки, i помчали доганяти сво©х. Все трапилось так блискавично, що Половець з Гертом опам'яталися лише тодi, коли з тачанки випало дво╨ людей, i конi в тачанцi почали кружляти, нiким не керованi. Пролунали безладнi пострiли, але махновцi були вже далеко. Тачанку зупинили. Звiдкiлясь узявся Чубенко. На тачанцi поник розрубаною головою на кулемет коваль Максим По другий бiк сидiв непошкоджений Данило, розгублено тримаючи в руцi залiзну троянду. Коваль ще тiпався, як конаючий птах. Наблизились Половець з Гертом. "Твiй?" - запитав Половець, побачивши Чубенковi очi. Чубенко одвернувся. "Вiйна кiнча╨ться", -сказав Герт. "Сталь варитимеш, Чубенко", - осмiхнувся Половець. "Зоря Альдебаран, - для чогось сказав Чубенко, - журавлиний ключ вiчностi". I взяв у Данила троянду. В мозку Данила вiдбивалась картина: сонце, осiнь, запах смертi, кiнський пiт, безконечна даль, радiсть перемоги, сталевар Чубенко з трояндою в руцi на воротях Криму. АДАМЕНКО Та, по-друге, -я не. майстер мартена, а такий собi сталевар, майстром у нас Федiр Iванович i, по-перше, це майстер на вагу золота, майстер-голова, такого майстра я рiк шукав, такi майстри не часто родяться. Це майстер старо© виучки, вiн, може, ще Сiменса до розуму брав, а за Сiменсовими кресленнями сам Мартен першу пiч робив. Мiй Федiр Iванович - майстер нiжний, i людина вiн така ж нiжна, ви бачите, як вiн коло печi ходить, збоку вам зда╨ться, що вiн лiкар собi, маленький бiленький лiкар в залiзних окулярах, до печi йому й дiла нiби нема, вiн iде з лiкарнi до лiкарнi, з однi╨© делiкатно© операцi© на другу нiжну операцiю. Зупинився коло мартенiвсько© печi, спека його вдарила, iз засипних вiкон, пiвтори тисячi градусiв спека, зупинився старенький лiкар коло вiкон, в яких жеврi╨ саме пекло. I наче й дивно йому, нащо люди так жарко живуть, наче й лячно йому, нащо круг нього такий гуркiт, пiдвозять вагонетки з мульдами, завальна машина поверта╨ться, гуде пiд ногами залiзний помiст, робiтник, насунувши спецiальнi окуляри на очi, загляда╨ до печi. Наче й не хоче дивитися Федiр Iванович на всю оту мелодiю, проте такого майстра сталi ви, певне, не бачили, я сам ще до нього не звик, я, сталевар Чубенко, ще iнодi боюся - таких майстрiв треба на руках носити, а я - сталевар не з учора, я бачив майстрiв i сам яку завгодно сталь зварю, сталь усiх марок, усiх сортiв. Варив i хромовольфрамову, цю швидкорiзну й капризну сталь, та коло такого Федора Iвановича я стою й заздрю, хоч i не личить членовi партi© така програма. Це я хочу сказати, товаришi, на нашому мiтингу отут, у мартенiвському цеху, коли ви побачили перший витоп сталi чи не в цiлiй нашiй республiцi, а що перший на Донбасi, то я ручуся. Ви побачили, як ми розлили цю сталь по виливницях, вона була в мiру гаряча й легко лилася, якiсть ©© така, яко© вимага╨ замовець, а замовець у нас один - Революцiя. Сталь для залiзних конструкцiй i мостiв, десять сотих процента вуглецю й не бiльше п'ятнадцяти сотих, вiд трьох до шести десятих процента мангану, ну, там сiрки й фосфору поменше, значить, усе, як годиться. Замовець мостiв набуду╨, по всiй республiцi зараз мостiв обмаль, а треба з'╨днати село й мiсто, завод i землю, усi нацi© й усi народи, царський режим мостiв боявся, iнтервенти мости нашi нищили, а ми збуду╨мо, от i розлили перший витоп сталi. Федiр Iванович готу╨ пiч для другого топлення, пiч оглядають, може, де яма на черенi, то ©© треба наварити, може, порiг пiдгорiв чи жужель затримався, треба пiч пiдiгрiти, мульди з вапняком, чавуном та стальним скрапом пiдкотити, одне слово, - треба нiчого не затримати, щоб .за кiлька годин знову можна було вилити .у виливницi сорок тонн прекрасно©, гарячо© революцiйно© сталi. I так помаленьку, змiна по змiнi, топлення по топленню, кампанiя печi по кампанi©, пустимо всi мартени в республiцi, вари, республiко, сталь, вари всiх сортiв, i на рало, i на зброю, i на машину, i на рейки, пустимо всi мартени, набуду╨мо нових мартенiв, наш Ленiн - хворий, товаришi, треба мартенiв, треба електрики, треба iндустрiю на повний хiд. А дам я. вам почути при цiй нагодi - першого топлення сталi пiсля фронтових бо©в - дам я почути трохи мо©х спогадiв про те, як в числi авангарду робiтничого класу здобував це право - лити сталь не в капiталiстичний кiвш, а в свiй - робочий, труджений i завойований. I часу вашого я заберу небагато, вечорiв спогадiв я не люблю, отут .у цеху скажемо на початку одне одному кiлька теплих слiв, нескладних i неладних, проте добрих i дебелих, а потiм зцiпимо зуби й пiдемо працювати, аж земля густиме, i рiк, i два, i, може, десять, аж доки вийдемо нагору з темряви й других виведемо, а життя наше одне, i хай воно сказиться,, яке воно солодке та болюче! Варю я сталь змалечку, товаришi, варю та й варю, був чорноробом та обжежником, був канавником i газiвником, дослужився в хазя©в-капiталiстiв до сталевара, обiцяли мене й майстром настановити. Природа кругом безлiсна й степова, без краю степ i шахти, а в ставку бiльше мазуту, нiж води, та ви самi зна╨те нашу донбасiвську природу пiвденного укра©нського степу. Стукнув менi тодi тридцятий рiк, часу це було передво╨нного, за рiк до свiтово© вiйни, десять рокiв уже пробiгло над нашими головами, i полковник Чубенко повернувся знову до печi - варити сталь. Стукнуло менi, значить, тридцять лiт i пiшов тридцять перший, сталеварю собi коло печi, аж боляче менi зараз, яку я тодi капiталiстовi чудову сталь варив, природа, кажу, кругом безлiсна, Донбас наш курний та .розложистий, сонце пече без видержу, iз засипних вiкон спекою мене пройма╨. Хлопець я був крiпкий i загвоздистий, думаю - чому це одне життя так собi котиться, а iнше на м'яких перинах блохи трусить? Революцi╨ю я тодi не займався, проте зовсiм темний не був, читав рiзнi книжки - i Чернишевського, i Комунiстичний манiфест, i Толстого, грiшним дiлом, Бакунiна, про Народну Волю й декабристiв, любив я Шевченка, Грицька Основ'яненка - "Добре роби, добре й буде", або "Козир-дiвка", або ще "Перекотиполе", кажу вам - зовсiм темний не був. Ходив на майовки, тiкав вiд козакiв, куштував нагайки, любив читати пiдпiльнi прокламацi© й iншим давати, а до тюряги не дiйшов, то й не був справжнiм революцiонером, бо який ти революцiонер, коли ти в тюрмi не сидiв? Таке було мо╨ молоде життя, батька i матерi я не знав змалку, батька чавун обварив, помер за два днi, у матерi сухоти ще з хiмiчного заводу, сиротою я сталеварив, недiлями голубiв ганяв, яких у мене тiльки не було - тих голубiв. Та одного разу коло ставка - цей ставок недарма я згадую вдруге - зустрiв я товариша й вiдчув, як закипiла в менi на повний голос революцiйна свiдомiсть, закипiв я червоним пухирем, як кажуть мартенщики, коли з чавуну виходить вуглець. Така в менi запалилась свiдомiсть, що я пiшов би на яку завгодно експропрiацiю або стрiляв би на мiнiстра, а то й на самого царя Миколку Кривавого. Ви скажете, що революцiонери не так робляться, але дозволите менi на цей раз сказати, що зустрiв я коло ставка мою дорогу дружину й товариша - в образi чорняво© дiвчини струнко© постави, доньки конторника заводу, вислано© до батька в глушину Донбасу пiсля рiчно© вiдсидки в тюрязi за пiдозру про належнiсть до яко©сь органiзацi©. Варити сталь - делiкатна справа, важка й закрутиста, щоб сталь вийшла потрiбно© марки, на язик ©© не скушту╨ш, пальцем не помаца╨ш, а вона може бути кисла й крихка, може розсипатись вiд удару, а може луснути вiд подовження. Щоб вуглецю була норма, а кислу сталь треба розкислити - чи фероманганом, чи крем'янкою, а то й самим алюмiнi╨м, кажу - справа iз сталлю дуже тендiтна справа, та з дiвчатами, признаюсь я вам, треба бути ще кращим сталеваром i металургом. Треба на око знати, скiльки в дiвчинi сiрки, яка да╨ краснолом, скiльки оксиду залiза, i дiвчину треба розкислити або яких спецiальних домiшок треба додати, щоб вона не iржавiла в житт╨вiй водi та не вкривалася циндрою, коли ©© розжарити до тисячi градусiв. Щоб сама була магнiтом, а до iнших магнiтiв не тяглася. I потiм вилити зварений метал у виливницю i щоб вийшла така краса, така нiжнiсть, така мiць i розкiш, яку годиться мати за дружину кожному сталеваровi пролетарського класу. Люблю я таких людей завзятих, щоб. душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високо© конструкцi©, до душi менi такi люди, вони мене на свiтi держать, я ©х шукав та милувався, вони горiли довгим та прозорим полум'ям, нагрiваючи всiх округ себе до сказу, добрий газiвник догляда╨ ©хн╨ полум'я, там газ горить i згора╨ без сажi. Таким людям я завжди заздрив, i мало ©х у нас ╨, а треба бiльше, була в мене дружина, та й нема╨ ©©, був у нас Адаменко, та й нема╨ його. Стискаються нашi кулаки i хочеться нам спiвати й кричати на весь свiт: народжуйтесь, люди прекраснi й завзятi, ставайте до лав битися й перемагати, битися й будувати невимовнi красоти соцiалiзму! Оце недавно, бувши завiдувачем комунального господарства (а партiя послала мене звiдти сюди директором, спецiальнiсть у мене сталеварна, розшукав я собi Федора Iвановича, i. от варимо помаленьку), недавно, кажу, звелiв я вибити з скелi пам'ятника. Був у мене iталi╨ць-спецiалiст на ажурнiй ррботi, вiн менi таке шляхетство з каменю витесав, ви й самi можете побачити на мiському кладовищi геро©в революцi©. Пам'ятник Адаменковi сто©ть над водою на його славнiй могилi, кам'яний орел довба╨ кам'янi кайдани, золотими лiтерами вибито бiографiю, донбасiвський степ навкруги, спека i гуркiт, ставок, плямистий вiд нафти, коло якого зустрiв я мою дiвчину, стала вона менi дружиною, i прожили ми кiлька рокiв без галасу. Придбали собi доньку, пережили iмперiалiстичну вiйну, зустрiли революцiю, та прийшли нiмцi до нас у Донбас, оголосили ми тодi страйк, зупинили завод, i почав я збивати шахтарський революцiйний загiн. Згодом став вiн полком, а потiм навiть бригадою, та давайте затрима╨мось на цiм фактi, оглянемось трохи в минуле, недалеке й славне минуле, i послухайте мою просту мову сталевара Чубенка. Партiй було багато, що вулиця - то й буржуазна партiя, життя - наше донбасiвське життя тисяча дев'ятсот вiсiмнадцятого року. Стали ми тодi пiдданцями ново© держави, ясновельможного пана гетьмана укра©нцями... Донбасiвська природа невесела, гетьманська держава дибки ставала, вже мрiяли ми про свою вугляну республiку донбаського краю. Гетьман грошi на машинцi друкував, а нам було платити, i ось на цей час зв'язався я з одним луганським слюсарем, випили, закурили, i взявся я формувати партизанський загiн - вся влада Радам. Вигляд у мене був тодi страшнiший, оцих .золотих зубiв ще не було, на головi чорна кудлата шапка, як у черкеса старого режиму, погляд суворий i голос сильний. Приймав я бiльшовикiв i безпартiйних, щоб були шахтарсько© крiпко© кровi чи заслуженi доменщики, щоб в'©дливi, завзятi, щоб кипiли й не переливалися через край, щоб вуглецю було не бiльше одного процента, словом, щоб проба показувала завзяту сталь. Брав до загону й таких, як алюмiнiй, - в'язати в металi гази, щоб не кипiла сталь у ковшi. Брав з усiх цехiв заводу, ваньку до ваньки складав - одчайдушних, занозистих, кострубатих, невiдступних пролетарiв всевеликого Донбасу, збивав партизанський проти нiмцiв загiн. Чоловiка з двадцять набрав, i потiм усi були бiльшовиками, усi були партiйцями найвищо© марки, знали Ленiна й Маркса i хотiли соцiалiзму, а iншi теорi© були ©м без дiла. Коли треба було робити чистку наших партiйних лав згiдно постанови, то ми визначили сво© норми, сво© мiнiмуми, коли ти на кулемета сам пiдеш, або на п'ять справних гвинтiвок пiдеш сам напролом, або гранатою штаб розженеш - значить, ти повний бiльшовик i тобi честь та пролетарська дяка i партiйний квиток з усiма печатками. Сильно доводилося битись, а потiм .розбiгатися на всi чотири боки, коли до нiмцiв пiдмога стане, вибiгали ми цiлий вам Донбас, забiгали на пiвнiч, переходили радянський кордон, дiставали трохи збро©, трохи порад, свiдомо© ненавистi та й повертали назад до сво©х кра©в партизанською ходою, чортячими стежками. Вилежувались по схованках до. нового дiла, отут i дiстав я директиву пiдпiльно© трiйки обстрiляти вiйськовий по©зд i зробити ©м невелику заворушку, а також набрати збро©. Допомагатиме тобi, товаришу Чубенко, отаман Адаменко з найбiднiшим селянством, така й така диспозицiя, полонених не стрiляти, а офiцерiв пускай у розход, i душа з них геть, про виконання сповiстити. Став я чекати того дня й думати собi, який там ╨ Адаменко, чи красно буде з ним поруч битися, i чи не пiде його селянство по барахольнiй стежцi. Зваживши все й розмiркувавши, вирiшив