i за кожним млосним вивертом витягаючий душу голос спiвачки в
джаз-клубi: "I'm all alone in this big city - Wilson, buddy, have some
pity40", колихаються дими у
притемку над баром, над бiльярдними столами, де постукують ки╖, всi ми тут
самотнi, вiльнi й самотнi, це прекрасно - творити собi життя саморуч, це
страшно - творити собi життя саморуч, побачиш живцем обличчя всiх рас,
зiбранi докупи, кольори й вiдтiнки - вiд топленого шоколаду (якi безсоромно
лiловi пiдкладочною наготою мушлi губiв, якi звiрино розчепiренi закамарки
нiздрiв!) до азiйсько╖ химерично╖ - жовтий мiсяць, цитрина, неспiле авокадо
- прозеленi, все це мiситься в одному тиглi, який шалений, оглушливий для
ока фiльм, нема ж йому впину, ярмарково-строкатi ятки на вулицях,
хризолiтовий полиск вiтрин у розповнi дня, i над усiм, на придорожнiх щитах
- карамельно-яскраво розсмiянi кiлькаметровi личка загиблих дiтей: жертви
drunk driving41, вознесенi в
небо маленькi янголи цього земного падолу, о Дейвi, о Кевiне, о Мерi-Джейн,
що буде завтра з нами всiма? - побачиш з iлюмiнатора захiд сонця над
Атлантикою: воно пада╓ стрiмко, на очах, вiдкидаючи вздовж овиду яро-червону
дорiжку, i хмарнi снiги сутенiють на вапняк, на гiрську породу в темних
прожилках рiвчакiв, а вiдтак починають скресати, сiрими торосами в студених
сталево-синiх проталинах, тiльки там, де впало сонце, ще виднi╓ться чiтко
окреслений острiвець жару, i вже наплива╓ звiдусюди морська мла, i лiтак
входить у нiч, за яку годину протинаючи ╖╖ з кiнця в кiнець, i от уже знову
сiрi╓ в iлюмiнаторах, цим разом свiтаючи, - ти почу╓ш, як диха╓ планета -
мов немовляче тiм'ячко, як близько там, у небi, до Бога, бо, знiмаючись з
мiсця, виламуючись iз насиджено╖ лунки, ми вiдкрива╓мося йому так само, як у
мить народження або смертi, - i ти вирвешся, о, вiрю, знаю! - вирвешся з
глухого тунелю, що ним, по-дурному затявшись, прешся назустрiч сво╖й
лiкарнi-тюрмi-лоботомi╖ [якого хрiна, що ви всi собi дозволя╓те, хлопцi, чи
розпач - не завелика розкiш для укра╖нцiв, уперше в цьому столiттi все-таки
надiлених реальним шансом на повноту життя?..], ти напишеш сво╖ найкращi
картини, i слава - справжня слава, та, яко╖ жоден укра╖нець iще не мав, хiба
Архипенко, - виведе тебе - першого з-помiж нас - пiд слiпучий прожектор
iсторi╖, ти-бо вартий бiльше, нiж ╖хнiй Шемякiн чи хочби й Н╓iзв╓стний, ти ж
направду such a damned good painter, це тобi належиться по праву власна
галерея на Сохо, десь вона мусить чекати на тебе, поки ти слiпа╓ш ночами в
сво╖й злиденнiй майстереньцi без водогону, де тиньк сиплеться зi стелi на
свiжi скульптури, до чого ж у╖лася вже ця класична нацiональна безвихiдь -
сил нема терпiти! - звинемося туди-сюди, понипа╓мо в пошуках right
people42, якi б тебе
побачили, зараз саме слушний час, все-таки, яка не ╓, а Юкрейн, i
арт-менеджери починають мишкувати за новими iменами, все буде клас, все-все
дасться зробити, Господи, як я хочу, аби ми щось побачили, аби нас нарештi
почули, i скiльки сил я вгепала в це дiло - як в унiтаз спустила, подумати
страх! тябричила на Захiд з дому найвиборнiшi книжки й слайди, тицькала
людям пiд носа, удаючи довкруг себе димову завiсу якогось примарного
контексту, з яких лиш трибун не вимахувала руками - приголомшений директор
Кеннан Iнстiт'ют запевняв мене пiсля того в подячному листi, що "if the fate
of Ukrainian literature is in the hands of people like yourself, one need
not fear for its future43" -
не пiдозрюючи, звiсно, що в мо╖х hands хiба поручень в автобусi, та й то
коли не одтиснуть, - нiчо', братiку, не журись, прорвьомся, я витягну,
виволiчу тебе на собi, мо╓╖ потуги стати на все: пiв-Укра╖ни з мiсця
зiрвати, пiв-Америки поманити за собою на Укра╖ну [i справдi ж була
проходила по ╖хньому континенту, як гаммельнський щуролов iз денцiвочкою:
студенти ледь не цiлим класом подавали заяви в Корпус Миру - forаUkraine,
колеги з американських унiверситетiв починали студiювати укра╖нську мову,
запускалися в рух маховики дерзновенних проектiв - спiльнi видання,
симпозiуми, перекладнi антоло╜i╖, йолки-палки, скiльком людям голову
заморочила!], - на всi ╖╖ "говорила-балакала" [давала - плакала...] вiн
тiльки скупо всмiхався: ну-ну, "Подивимось", те його "Подивимось" з часом
почало ╖й звучати як пароль безнадi╖, попервах вона списувала таке
маловiрство на рахунок провiнцiйно╖ закомплексованостi: куди, мовляв, нам,
зi свинячим рилом, - "Нi, ти все-таки менi поясни, як так можна було -
пропасти, щоб нi звука, нi знаку?" - нагоро╖жувався, ставлячи очi рогом:
"Кажу ж тобi, я не вiрив, що коли-небудь сюди при╖ду!" - ну от i при╖хав, i
що тобi з того прибуло, скоро наперед знав, що все тут тобi - "на фi╜а"?
Привiз iз собою грубий альбом зi шкiцами, з нього й писав: все тi самi
голомозi й гострорисi чоловiчки несли по горбах крiзь жовтогарячу пустелю на
рогатинах то мiсячно-зелених вирлооких риб, то велетенський вказiвний палець
лiво╖ руки [чому - лiво╖?], то розмаяну вiтром вишивану корогву, зависали
мiж пiдпаленим небом i посутенiлою землею, перебирали дитинно-вузькими
босими ступнями по зубчастих колiщатах точильного станка: отак, лукаво
мружив до не╖ око, Бог вчить поетiв ходити - гмукала, не годячись, чи радше,
напiвгодячись: хтозна, мо', й справдi - так?). Чим, iз чого продовжу╓
писати, якщо свiт довкола йому нецiкавий? Нещасний ти чоловiк, Миколо: любив
машину - розбив, любив жiнку - зламав, - в нiч остаточного розриву ╖й
приснилося (i той сон вона - запам'ятала-таки, винесла з тьми нагору), як
вiн повiльно вiдходить вiд не╖, обернений спиною - така ще рiдна стрижена
потилиця, опущена голова, шорти й жорстко накрохмалена бiла сорочка з
настопiрченими короткими рукавами: пацан пацаном! - по вузенькiй кладочцi,
похиленiй кудись вдiл, куди - не розгледiла, i спокiйно (вперше за цiлий час
iз ним - спокiйно!), розважно-ясно ствердилося крiзь сон: не спасеться, нiт,
не спасеться.
А хр╓ново ти, подруга, вигляда╓ш - ох, хр╓ново: на повний сороковник,
дарма що сходила постриглася (на геро╖чну надсаду спромоглася, бо стан
такий, особливо вечорами, що раз була замалим не заснула вбраною, i лиш
дивно притомний, крiзь липку млу обважнiлого мозку, укольчик страху: та що ж
це я, до ручки вже докотилася?! - змусив-таки спустити ноги долi, намацати
халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий, так, ваткою,
лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть, спершу
"Лiстеринчиком" прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ! - а
тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний "Oil of Olay", оно вiн
чорнi╓ на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп-цяп, кiнчиками пальцiв,
помасажуй трошки, ну от, готово, i сло╖чка закрити не забудь - а тепер уже й
кладися до лiжка, як Бог приказав), - i все то як мертвому припарка:
несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст,
дзеркал, вуличних i крамничних, вона першо╖ митi не впiзна╓ цi╓╖ бабери в
знайомих еле╜антних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi, вiдразу
на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити...) i поплямленiй слiдами од
прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато-бридливому, мов спущений м'яч,
зачерку долiшньо╖ половини обличчя (так i жди: iно розтулить пельку, зараз
скиглити почне!), а от - щось невловно змiнилося в цiлiй постатi, в рухах, в
ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед злетом, що завжди в
нiй була, i - знявши димчасто напиленi окуляри, придивлялася: атож, погас
зiр - не вдаряли бiльше очi з обличчя прожекторами, а ховались у нього з
такою заплаканою мукою, що самiй хочеться чимскорше перевести погляд
кудись-iнде. Кажуть, за статистикою пересiчна людина дивиться в дзеркало
сорок три рази денно, - сорок три рази денно ти, зi стиском утробного
страху, все ще не ймучи вiри, витрiща╓шся на цю мегеру: отже, це я? Вiдтепер
i назавше? (I зараз же збира╓ться на плач, уже од безнадi╖: вiдчуття, забуте
з пiдлiткового вiку). М-да, нi фi╜а собi. Нi, якби правильне освiтлення,
згори i трошки пiд кутом, то ще б туди-сюди, ще щось iз то╖ давньо╖ да╓ться
впiзнати... Ой, я тебе прошу! - кого ти дуриш? Ще взимку, пiд час того
перелету, у Франкфуртi, де сидiла скулившись пiд стiною й шпарко строчила в
блокнот, невидимим болем спливаючи, - перехожi парубоцькi ватаги цiкаво
перечiпалися об не╖, пригальмовуючи на ходу: "Hi, girl!", ще пiвроку тому, в
Кембрiджi, за нею упадав суперхлопчище, красень i атлет, шiсть футiв два
дюйми, i в плечах стiльки ж, ласкавий як за╖нько, з шкiрою наче смуглявий
шовк i чистим запахом здорового молодого мужчини, ах який з нього мав бути
коханець - гризи тепер собi кiсточки, гризи! - i на ╖╖ "I'm ten years older
than you are" вiдказував, по паузi, трошки заскочено: "You're
lying"44 - вона й для нього
була, щиро й невдавано, просто girl, котра йому подобалась, - а ╖╖, замiсть
вабити, вже нишком дрочив той непереможний натиск дурного здоров'я, весела й
самовпевнена небитiсть, вона-бо була "поетеса гостро трагiчного
свiтовiдчуття", як колись писав про не╖ вдома один прибацаний критик, ая,
вона вспадкувала це, як ото групу кровi, i в цiй кра╖нi, з ╖╖ кодексом
примусового щастя, котрий, розумi╓ться, покотом тиражу╓ невротикiв i
психопатiв, носила сво╓ iсторичне страждання з викликом, наче породистий пес
медаль iз виставки, - ледь-ледь зверхньо осмiхаючись, говорила в довiрливо
розкритi роти (слова падали в пiдставлений келих з вином i коливали блиском
поверхню): у вашiй культурi горе - виключно особистого характеру,
самотнiсть, любовнi драми, отi клiнiчнi iнцести, котрi сорокалiтнi тiтки
буцiмто починають видлубувати на психотерапевтичних сеансах iз дитячо╖
пам'ятi i в котрi я, по правдi, не вельми вiрю - повчащавши рочок-другий до
психiатра, ще й не таке згада╓ш, - але вам невiдома пiдвладнiсть необорному,
метафiзичному злу, де вiд вас нi чорта не залежить, - коли зроста╓ш у
квартирi, яка постiйно прослухову╓ться, i ти про це зна╓ш, так що вчишся
говорити - одразу на невидиму публiку: де вголос, де на ми╜ах, а де й
змовчати, чи коли перше тво╓ дiвоче захоплення виявля╓ться приставленим до
тебе стукачем, який за рiк доволi халтурно вiдбуто╖ служби - переважно
кав'ярняних балачок i валасання по кiнах - бере та й закоху╓ться в тебе
направду, без дурникiв, i освiдчу╓ться - освiдчуючи свою ка╜ебiвську мiсiю
(роти роззявлялися ще ширше, круглiше: оце життя, заздро гадалося ╖м, оце
real life!), i ще, ще - одначе про це вона вже волi╓ мовчати, - коли в
тридцять рокiв уперше шуга╓ш у койку з чужоземцем, навальна романтична
пристрасть (iз напрочуд при╓мним пахом дорогого дезику!), до яко╖ вiн, утiм,
поставився поважно й став забалакувати про одруження, - i фартило ж тобi,
дiвко, в життi на сурйозних чувакiв, кого не вiзьми - усiм зараз кортiло
женитись, хвороба така, чи що? мар'яжна пошесть, або, може, мода на поетес?
- i той запашний (i нiжний, авжеж!) мужчина спробував справити тобi
гардероб, бо твiй власний складався зi старих джинсiв i кiлькох, навiть не
богемних - жебрацьких уже, кохтин, - вiн купив тобi двi справжнi сукнi з
тонко╖ вовни, i срiблясту шовкову блузку з пiдкладними плечима, i розкiшний,
барви червоного вина костюм, у якому ти вмент спалахнула цiлком уже
заморською вродою (басейни, шезлон╜и, яхти, бiлi гоночнi автомобiлi...), i
кiлька пар черевичок (привiт од гоголiвського Вакули - iталiйськi,
м'якесенько╖ шкiри стодоларовi "лодочки" ти доношу╓ш i досi), i ще купу
всяких придабашок, сумочку, i метеликовий рiй строкатих шаликiв, i
косметику, й дзвiнкi циганськi брязкальця, годинникова браслетка наново
вирiзьбила артистичну вузькiсть зап'ястка, а ряснi дармовиси-сережки -
високу беззахисну шию, все було дороге, дiбране любовно й зi смаком - i,
вперше на вiку затоварена по саме нiкуди, вперше по-журнальному вистро╓на,
аж самiй од себе заперло дух перед дзеркалом (i так сорок три рази!), - ти
впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою
проституткою, що траха╓ться в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все
те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався - ти
просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом
спiшно оформляв розлучення i таки, зда╓ться, трохи чи не оформив), бо,
зрештою, що б мала робити в Амстердамi? - i вернулась до чоловiка, возити
йому джинси й запальнички з закордонних вiдряджень, i була не те щоб
задоволена, але - чиста: якi там не ╓, а людськi вза╓мини, не зараженi
наперед принизливою нерiвнiстю кра╖н i обставин, проти яко╖ - не попреш-таки
(i тому тебе зовсiм не дiставало, що в Америцi тво╓ велике кохання жило на
тво╓му утриманнi: подума╓ш, бi╜ дiл, заробиш - оддаси, - дiстало, i то не
жартом - оттодi-то заламалась, забiгала по хатi, ухнувши на кiлька годин в
яму чорно╖, огненно-пропекущо╖ зненавистi, ладна, як його колишня дружина, i
собi, аби трапився попiдруч, вгородити в нього всi наявнi ножi й iншi
колющо-рiжущi предмети, щоб рухнув, виблядок, стiкаючи кров'ю, щоб ходив
кров'ю, щоб кiнчав кров'ю! - у-уу, жах, дякую красно за такi пережиття,
волiла б нiколи себе тако╖ не знати! - щойно тодi, коли з хамською
незворушнiстю - мужчина ж бо! кремiнь! - заявив, уже по телефону, що нiчого
╖й не винен - що це якраз навпаки, вона ще з ним не розрахувалася, - не
iнакше як неустойку собi вилiчив - за цеглу, Бiгме, за цеглу! - хоча звучало
як погроза, засмiялася хрипко, таки не ймучи вiри: "Слухай, менi що - рекет
на тебе наводити?" - але вiн уже поклав трубку - молодець бо╓ць,
душка-пупсик! - оскаженiлу од злоби, мов придержало за плече промельком
думки: а як же воно мусить бути хх..р╓ново так жити - повсюдно викликаючи в
людей, i не в самих лише жiнок, отакi на себе реакцi╖! - яке ж воно, дурне,
нещасливе - i не ка╓ться...). Знаете ли вы украинскую ночь, ледi й
джентльмени? Нi чорта ви не зна╓те, та й нi до чого воно вам, у вас сво╖, не
менш муторнi ночi, ви вкорочу╓те собi вiку в ошатних сабербiальних
будиночках, обплетених плющем, бо нема з ким ╖сти iндика на
Thanksgiving45, тiльки я вже
замахалась од власно╖ всесвiтньо╖ спочутливости, замахалась бачити, куди не
пiткнусь, - iно горе, горе i горе, - чи то я так влаштована, чи то мо╓
"гостро трагiчне свiтовiдчуття", як антена комашиного вусика, всюди виловлю╓
запах горя, i я крекчучи повзу на нього, замiсть весело трахатися з молодим
здоровим бичечком (який, збитий мною з пуття, почав, о диво, читати - уже
здолав "Хатину дядька Тома", щось iз Джейн Остiн i спинився на "Пригодах
Тома Сой╓ра", а тодi якось, одного вечора, п'ючи чай у мене в кухнi, -
при╖здив пiсля тренувань, розпашiлий, стягував куртку через голову, метав на
лiжко, смiшно, по-цуценячому, нюхав собi передплiччя: щойно з басейну, ще
пахну хлоркою, - життям вiн пахнув, блiн, життям! - захоплено розповiдаючи,
що вже навчився уявляти описаний у книжцi кра╓вид або кiмнату, зненацька
перебив себе й спитав простосердо: тiльки де ж я тепер знайду таку дiвчину,
щоб про все це з нею розмовляти? - ах розумничка, просiк, на перших-таки
кроках: шлях, який вона йому вiдкривала, обiця╓ - самотнiсть, - молоснуло,
як ляпасом: стоп, iдiотко, гальмуй, - перестань, нарештi, забивати
нормальним хлопам памороки й пхати ╖х на блуднi вогники якогось потайного
смислу, в якому й сама ж нi бельмеса не тямиш, а вiдтак кидати ╖х на
пiвдорозi на кiлькарiчне зализування ран, - i вже знала, що спати з ним не
буде, що тiльки такого чумного, як сама, ба нi, ще чумнiшого - в лiкарняному
гiпсi, в драконiвських боргах i хвостах мiлiцейських повiсток, брате мiй
чорнокнижник, ми однi╓╖ кровi, ти i я, - потрапить не виламати з власно╖, од
Бога приналежно╖ колi╖, - ай як шляхетно з твого боку, золотце, ну
помилуйся, помилуйся собою - кругом файна виходиш, нi?). В психiатрi╖ це,
зда╓ться, назива╓ться вiктимною поведiнкою, але я нiчого не можу вдiяти,
мене так учили; взагалi все, що укра╖нцi здатнi про себе повiдати, - то як,
i скiльки, i на який спосiб ╖х били: iнформацiя, що й казати, малоцiкава для
стороннiх, одначе, коли бiльше нiчого нi в родиннiй, нi в нацiональнiй
iсторi╖ не нашкребти, то помалу-малу звика╓ш пишатися саме цим - адiть, як
нас били, а ми ще не вмерли, - кембрiджськi приятелi лягали зо смiху, коли
ти переклала ╖м початок нацiонального гiмну, Ukraine has not died yet, -
"What kind of anthemа is
that?"46 - а й справдi, нi
фi╜а собi заспiв - якраз iз таким "турка воювати", коб не часом! - i тому,
тому, дорогенька, скоро так, то - радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна
сексуальна жертва нацiонально╖ iде╖, хоча, як гаразд зважити, то що тут
такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче
було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися, чим
тепер, чим тепер так катуватися (колись мала одну, також неабияк патрiотично
схарапуджену, товаришку, котра все нарiкала - мовляв, ми закоху╓мося не в
мужчину, а в нацiональну iдею, - й скiнчила тим, що пройшлася кiлькарiчним
демаршем по койках заморських дiдусiв, доки в котрiйсь не осiла-таки,
пiдчепивши бебi, - яке, не виключено, вирiсши, може, навiть вивчить
укра╖нську мову, якщо, звiсно, захоче, а тимчасом його мама пiдробля╓
дешевими репортажами на укра╖нськiй "Свободi", яку Клiнтон усе не збереться
закрити, - витьохку╓ колись рiдною мовою з тими, наче пружини з матраца,
випираючими чужинськими iнтонацiями, якi мають засвiдчити, що вона вже -
бери вище! - не з нашого села: вирвалась!): я до того веду, ледi й
джентльмени, що не бозна-який воно кайф - належати до битого народу, як
примовляла фольклорна лисичка, битий небитого везе, - i так йому, битому, й
треба, бiда в тiм, що при тому вiн примудря╓ться спiвати, ну скажiмо, думу
про безталанних невольникiв, i тим - усправедливлю╓ власну принижену позу,
бо мистецтво, гай-гай, завжди всправедливлю╓ в стороннiх очах життя, котре
його породило, i в тому його, мистецтва, ве-еликий обман. Латинське ars, що
просочилося в бiльшiсть ╓вропейських мов, нордичне Kunst, що вiдрикошетило у
захiдних слов'ян "штукою", - от де направду здоровий пiдхiд, аж чути
бюргерську пообiдню кислокапустяну вiдрижку: штука, забавка, безневинне
трюкацтво, акробатичний переверт на линвi, мелодiйний подзвiн бароккових
дзигарiв i штудерно рiзьбована табакерка, наше "мистецтво"-мастацтво то╖ ж
природи, тiльки так - байдужно-поблажливим позiхом: ну-ну, чим там мастаки
нас сьогоднi потiшать? - i знешкоджу╓ться, розчаклову╓ться приховану пастку,
i, зда╓ться, ╓дина церковнослов'янщина марно вицiля╓ застережного сухого
перста: "изкусство" - вiд "изкус", спокуса, ота сама, в яку молитва просить
не ввести.
Тiльки от одне, каже вона собi, вчотириста-сорок-трет╓ (це що ж, уже
довiку?) розглядаючи в дзеркалi - мутному, в плiсняво-зеленкових процяпинах
(що ти хочеш, дешева квартира в убогому кварталi!) - сво╓ грубо
вiдретушоване близькою старiстю (тридцять чотири роки, йо-майо!) обличчя.
Тiльки одне. Нас не вчили, цiла наша лiтература з ╖╖ культом трагiчно╖
любовi - Iванко й Марiчка, Лукаш i Мавка, мо╖ студенти були в захватi й
заявили, що "Лiсова пiсня" лiпша за Шекспiрову "Midsummer NightаDream", еге
ж, - якось забула нас попередити, що в дiйсностi трагедi╖ виглядають
некрасиво. Що смерть, у будь-якiй формi, ╓ насамперед дiло брудне. А там, де
нема краси, - яка ж там iстина?
Обидно, блiн. Обидно. Пiти на ╜анок перекурити все це дiло?..
Вiдкриття: ось так сприймають свiт фригiднi жiнки! Був час - в останнiх
днях спiвжиття i зараз по розривi, - коли, забачивши по телевiзору еротичну
сцену, вона починала плакати. Тепер дивиться спокiйно, як зоолог на злягання
ящiрок (а iнтересно, як злягаються ящiрки?): дво╓ напiвголих людей на лiжку,
мужчина кладе жiнцi руку на стегно, посува╓ вище, вона поверта╓ться до
нього, розхиляючи зiгнутi в колiнах ноги, обхоплю╓ його за шию, обо╓,
стогнучи й вовтузячись, зливаються в поцiлунку... Слава Богу, перемiна
кадру.
Ляпнула була з маху, так би мовити, довiрчо подiлилась цiкавим
спостереженням: "Зна╓ш, що менi зда╓ться? Тiльки зрозумiй мене правильно, не
ображайся: що ти вiдкритий до зла". То був третiй чи четвертий день по його
при╖здi - в пенсiльванську глушину, де добряга Марк, ладний запросити,
коштом керованого ним факультету, всiх поетiв i художникiв свiту нараз, аби
лиш пособили йому на часинку вистромити носа з тучi хатнього пекла (щоразу,
телефонуючи ╖й до Кембрiджа, сповiщав - голоском, до якого пасувала б
по-пташиному схилена набiк голiвка, ку-ку: "А я сьогоднi познайомився з
гарненькою росiяночкою", "А тут одна муриночка мною цiкавиться", - хто б
ним, бiдашечкою, цiкавився, вайлуватим сорокалiтнiм школярем-вiдмiнником,
по-качиному розкарякуватим в ходi, з черевцем плюшового ведмедика,
вистромленими з нiздрiв волосками й рiденьким пушком на лисiючому тiм'ячку,
- i знову збивався на домашн╓, iз дитячих зобиджених iнтонацiй: сьогоднi
перемив увесь посуд, на працю через те спiзнився, а вона тiльки й сказала,
мовляв, ти зле вичистив пательню, - спорскаючи на верескливо-iстеричнi:
коли, вичерпавши всi можливi розради, буцнувшись лобом у глухий мур чужо╖
безвиходi, питала в нього навпростець - Марк, ну якщо все так безнадiйно, то
чого ж ви не розходитеся? - "Because the fucking bitch couldn't
survive!"47 - ага,
утримувати дiм, платити mortgage,
insurance48 i всi iншi
рахунки, гаразд, що ми в Укра╖нi позбавленi цих проблем, нам простiше -
спакував валiзку, грюкнув дверима, i ╜уд бай, май лав: злиднi це свобода це
свобода), - Марк виклопотав йому майстерню на час лiтнiх канiкул: куток у
здоровеннiй, схожiй на сюрреалiстично заставлений мольбертами спортзал
кошарi з матовим, як у клозетi, вiкном на всю стiну, - скажи, чувак, спасибi
й на тому, beggars can't be
choosers49, - вона ж
при╖хала в те обезлюднiле унiверситетське мiстечко ╓дино задля нього, задля
нього залишила Кембрiдж - i, щойно залишила, - мов рухнула протаранена
стiна, все посипалося з устiйнених мiсць: вже в Бостонському аеропорту
Logan, щойно вилiзла з таксi, - розiрвався босонiжок - волочачи ногу,
пiдiйшла до стойки з квитком, i з'ясувалося: всi рейси "United" затримано, у
Вашiн╜тонi, де мала пересiдати на калiкуватого пенсiльванського
"кукурузника", лютувала гроза, - заметалася вiд одного службовця до другого,
всi знай вистрiлювали хлопавками пустих усмiшок, що ж робити, вона конче
мусила встигнути сьогоднi на вечiр до Марка, завтра вранцi вони планували
вирушати автом до Нью-Йорка, до Кеннедi, зустрiчати ╜енiального укра╖нського
художника, що не зна╓ ж (iдiот!) нi слова по-англiйському, так класно було
пiдiгнано сценарiй, i от на тобi! - мiняла квиток на iнший рейс, сорок
хвилин упрiвала в салонi пiд булькiт музики в навушниках (щоп'ять хвилин
перебиваний бадьорими обiцянками злетiти, тiльки-но дiстануть дозвiл), у
Вашiн╜тонському Dulles було так, мов перед хвилею оголосили во╓нний стан:
люди гупотiли коридором, метляючи перекинутими через плече сумками, вищали
вiзочки, скреготали колiщата, заходилось ревом, на всьому протязi
коридорного склепiння, невидиме немовля, i вона й собi гналася за iншими, з
поверха на поверх, петляючи, як увi снi чи в хоррор-фiльмi, вiд ╜ейту до
╜ейту, i, добiгши, сапаючи, як собака-гончак, до закапелка з сво╖м
кукурузником, розбилася з льоту об мов-скеля-непорушного, професiйно
погiдного клерка за стойкою: "Your plane has just left,
ma'am"50 - а наступний же
коли? - а наступний завтра опiвднi - бликнув зубами: "Have a good
night!"51 - матюкнулась,
пiрвалась дзвонити Марковi, всi телефоннi "бути" були переповненi, автомат
з'╖в монету, коло стойок "United" бiснувався, качаючи права (от де рiзниця
мiж нами й американцями!), розвереджений тлум, чолов'яга з чомусь мокрою
чуприною, явно на межi епiлептичного нападу, трусив за барки також
мокро-блискучого лицем негра в "United"ськiй формi: "You're a jerk, you hear
me, man? You go and bring me your boss right now, you hear? Right
now!"52 - той, з бiло
вибалушеними очима, видирався, цвiкав слиною: "You just don't call me
names!"53 - i, фокусницьким,
чи то офiцiантським, еле╜антним жестом вихопивши з кишенi рацiю, кликав,
замiсть запотребованого боса, полiцiю, ну, таке й у Совдепi╖ б сталося, -
Розi заскиглила в трубку, що Марк уже ви╖хав - в аеропорт, ╖й назустрiч, -
за шкляними дверима, в жовтяво пiдсвiченiй тьмi, знову закосив дощ,
пошкандибала до багажних конвей╓рiв - забрати валiзки, ясно вже, що ночувати
доведеться в Вашiн╜тонi, маленький носильник з ямкуватим, мов з iншого
обличчя перенесеним носом, iно глипнувши на ╖╖ квитанцi╖, радiсно сповiстив,
що вони встигли перекинути багаж iз бостонського рейсу на дiдьчого
кукурузника - дуже хапалися, мем, усього десять хвилин мали, але - встигли,
Богу дякувати, don't worry,
ma'am54, - стояв,
розпромiнений сво╖м звершенням, i чекав на похвалу, аж шкода було його
розчаровувати: значить, багаж вiдправили, а мене нi? I стою я в аеропорту
Dulles, у городi Вашiн╜тонi, на пiвнiчноамериканському континентi, на
планетi Земля, через праве плече дамська сумочка, в лiвiй руцi течка з
комп'ютером, анi зубно╖ щiтки, нi пари бiлизни, летить зараз десь над
Атлантикою чоловiк, задля якого я все це затiяла, i ось це й ╓ - ╓дина моя
адреса: трохи прийшовши до тями, викуривши двi цигарки, перештампувала
квиток - на Кеннедi: хай уже, раз таке дiло, Марк завтра зустрiча╓ там нас
обох - нарiзно, якось уже здиба╓мось; потелефонувала вашiн╜тонським
знайомим, що вiддавна кликали ╖╖ в гостi, хоч, мабуть-таки, не опiвночi, -
драстуйте вам, оце ж я тут, у Dulles, дайте води напитися, бо так ╖сти хочу,
що переночувати нiде, - от уже справдi, дослiвно; iз записаною на клаптику
паперу адресою - it's fifteen minutes drive, we're waiting for
you55, уфф, спасибi, не без
добрих людей свiт, - вiдчуваючи на вустах, од перевтоми, невiдлiпну посмiшку
розумово вiдстало╖ дитини, потрюхикала на стоянку таксi, але й це ще був не
кiнець: за кермом трапився маленький пакистанець, в чи╖й твердiй,
розкотистiй тарабарщинi не вiдразу вгадувалась англiйська, - смiливо рушивши
в нiч, десь акурат на п'ятнадцятiй хвилинi вiн повернув до не╖ голову в тьмi
автосалону, повiльно, як на шарнiрах, свiтло зустрiчних лiхтарень напливало
й вiдринало, тiнями величезних невидимих риб, червоне табло лiчильника
мерехтiло, мов кардiограма в покинутiй лiкарями операцiйнiй, - i спитав, чи
зна╓ вона дорогу, - перепрошую, але дорогу належиться знати таксистовi, нi?
- голизна порожнiх замiських автострад, нiч без вогника обабiч траси, де я,
Господи, хто я, чому я тут? - ще за чверть години в'╖хали в мiстечко,
погналися виметеними мiсячними вуличками - в один бiк, вiдтак,
розвернувшись, у другий, як довго ви в Америцi? - кричала вона з заднього
сидiння, наче глухому, - п'ять рокiв, вiдказував вiн, так само штивно
тримаючи голову, - i спиняв кеб, i вмикав свiтло, i витягав з-пiд сидiння
зiм'яте простирадло мапи, обiруч тримаючись за нього, мов за казковий
килим-самолiт, що ма╓ чудом вивезти, й чогось чекав, втупившись у нього, ╖й
тупо подумалося, що бiдака, мабуть, не вмi╓ читати, - як, ви сказали,
зветься вулиця? - перекочував у ротi камiнчики неслухняних звукiв, не в
змозi вимовити "Руперт стрiт", а чи то повторити за нею, бо ж вона також
говорила з акцентом, хай i не таким диркучим, "куд ю кол дере?" - що-що?
ага, could you call there56,
цебто туди, куди ми ╖демо, вже другу годину поспiль, мо╖ друзi там оце,
либонь, навiснiють, подзвонила й пропала! - добре, давайте сюди трубку, -
раз, i вдруге, i втрет╓, спершу не було зв'язку, потiм знервований Рон, який
уже, виявля╓ться, телефонував до компанi╖ таксi, давав пакистанцевi, котрий
все не виходив iз сво╓╖ атараксi╖, якiсь багатоповерховi iнструкцi╖, й знову
починалося загнане метання в химеричному плетивi безлюдних вуличок, нiби
водiй вiддав усi сво╖ реакцi╖ машинi: кеб розпачливо шарпався, зупинявся,
гмукав, чухав потилицю, питав себе: а якщо туди? - чортихався (звискнувши
шинами), ламав руки, а в пiтьмi автосалону знай ширився мовчазний
пакистанцiв страх, вона вiдчувала його фiзично - до нудоти, чоловiковi
вимикалася з безпорадних рук, як линва, його праця, його нетривка зачiпка за
цей примарний край, i дiдько б узяв цю ледi з дивним акцентом, якiй
забандюрилось невiдь-куди пертися серед ночi, - ╖й було нiяково, хотiлося
все менше займати мiсця на задньому сидiннi, за четверим (!!!) дзвiнком
"дере" Рон зарепетував у трубку: де ви ╓? стiйте на мiсцi, just don't move,
man, okey57? - по п'яти
хвилинах з-за рогу вилетiло бiле авто, вихопилась Ронова постать, рвонула на
себе дверцята кеба, легенi заповнив вогкий запах лiтньо╖ ночi, а автосалон -
Ронiв розлючений клекiт (it's fifteen minutes drive, man, you just don't
know your business!58) - i,
вилазячи на свободу, похитуючись на пiдборах (лiвий босонiжок таки
розповзався, не тримаючись купи), вона вiдчула мокротний пробульк у
трусиках: почалося мiсячне. Абзац.
I забракло вже жалю до пакистанця - грошей вiн, з переляку, не взяв,
анi цента, що ж, не тiльки йому випав тяжкий день... Так i заснула в домi у
Рона й Марти з тою прикле╓ною до вуст, як лузга, iдiотичною посмiшкою:
ну-ну, подумалося перед сном, летить, таки явно летить мо╓ золото - вже
посипалися катастрофи! I чого ж дивувати, що першим вiдрухом у Кеннедi на
вид коханого мужчини - стояв пiд стiночкою, якнайневиннiше теревенячи собi з
попутниками з ки╖вського рейсу, джинсова куртка, знайомий сивий йоржик, вона
вгледiла його ранiше, нiж вiн ╖╖, скiльки разiв прокручувала собi в уявi цю
сцену! - був мимовiльний укол неприязнi - а вiн, ич який, розiгнався
живчиком, цьомнув у щiчку, мовби нiчого й не трапилося, мовби й не було цих
пiвроку спустошливого ждання, ялового вигоряння оливи в черепку, i пояснень
нiяких не належалося, за спиною, послушним пiн╜вiном настовбурчивши черевце,
манячив Марк, ну вже ж, не до пояснень, знайомтеся, панство, - як усе глупо
й не до ладу, зiжмакано якось виходить, я просто змучилася, треба вiдпочити,
вiдiспатися, та й за ним же тяжка дорога, потiм розберуся, потiм, - а
"потiм", уже на мiсцi, уже сам-на-сам, на напiврозпакованих валiзках, i
з'явилася - вигулькнула мов зоддалеки, не зачепивши все ще оглушених,
защемлено ниючих iнстинктiв, - ота думка, котру з мiсця йому простосердо й
видала, принесла й поклала до нiг, як пес закинуту палицю, - зна╓ш, менi
зда╓ться, ти вiдкритий до зла. Стенувся, як од ножа, дивним був той недобрий
спах в очах, вже колись бачений нею ранiше, - на межi вищиреного осмiху з
нагло випертими з-пiд горiшньо╖ губи iклами, мов щось iнше на мить
прорiзалося крiзь його обведенi безсонно запаленими бережками повiки, - був
пiзнiй вечiр, i вони вперше вийшли пройтися, розглянутись по околицi, котра
та╓мничо блимала кольоровими лiхтариками по дворах i городчиках, з
прочинюваних дверей одноповерхових будиночкiв раз у раз вихоплювалися вибухи
музики й смiху, бiлiли в ласкавiй коричневiй теменi, щезаючи в ╖╖ глибину,
перехожi футболки, мiстечко не спало, охоплене молодечим передчуванням
свята: наближався щорiчний мистецький фестиваль, глянь, яка андерсенiвська
хатка, який цiкавий шпиль! - все спочатку, все в нас почина╓ться спочатку, я
ще мушу пiти до церкви й поставити свiчку - що Бог помiг менi до тебе
при╖хати, так-так, кивала вона, всi страхiття позаду, всi цi пожежi,
розтрощенi авта й тiла, безумнi перельоти, нi фi╜а собi iсторiйка! одне лиш,
на майбутн╓ - зна╓ш, що менi зда╓ться? Тiльки зрозумiй мене правильно, не
ображайся: що ти вiдкритий до зла. Замiрялася, з навичкою фахового
викладацького занудства, розтлумачити докладнiше: не те щоб воно було в тобi
самому, але ти його, якимось чином, притягав, - але нiчого пояснити не
вийшло: вiн дико, несвiтськи бликнув зором, а вийшли якраз на перехрестя -
роззирнувся й рiшуче скинув головою й перстом указующим: туди!
I з то╖ хвилини ╖х напав блуд.
Перед тим вони з годину кружляли довкола свого, ще необжитого
пристановиська (вiн казав - наша хатка, i ╖╖ заповняло при тому теплом
внутрiшнього усмiху) - раз у раз вертаючись i наново розкручуючи маршрут в
iншому напрямi, - i зненацька цiла околиця зробилась однаково
нерозпiзнаваною, i неясно було, в який бiк додому. Збитi з плигу, минали
перехрестя за перехрестям, свiтлофор за свiтлофором, всi орi╓нтири -
псевдоготичний шпиль, живоплiт, майданчик iз смiтт╓вими баками, який щоразу
переходили, - щезли, мов провалилися в iнший вимiр, i по якiмсь часi вона
стала кидатися з розпитами - адресу все-таки пам'ятала - навперейми
перехожим, котрi траплялись дедалi рiдше, бо вже, либонь, повернуло за
пiвнiч, пiдпилi студенти стенали плечима, пiкнiкуюча на травi
party59 в одному дворi
нiчого врозумливого не змогла вiдповiсти, зате тут-таки, засперечавшись,
лiворуч чи праворуч, пересварилася мiж собою, i ще довго по тому, як вони,
дурнувато-всмiхнено-sorry-вибачаючись, ушилися геть, лящав ╖м навздогiн у
нiчнiй тишi, нетверезо сковзаючись на збiгах приголосних, дiвочий голос -
нападався на якогось Джеррi, бо той, як завжди, "нi дем" не тямив i мав на
увазi не ту вулицю, - вони явно заблукали задалеко, ну й смiхота, -
розбавлена, вона перекладала йому дiвулинi ремствування, бiдний Джеррi, -
вiн, однак, замкнувся, не виявляв такого ж щенячого ентузiазму, ото,
потiшалася, було мене слухати, мене просторова орi╓нтацiя ще нiколи не
пiдводила, - еге ж, що правда, то правда, тiльки цим разом, золотце, пiдвела
тебе iнша орi╓нтацiя, ку-уди важливiша за просторову. Ще й як пiдвела.
Десь iз годину це тривало - а тодi вiн, ставши як уритий, показав:
живоплiт! Вони цiлий час товклися за кiлькадесят ярдiв од нього. Знову
"ввiмкнулась" околиця, забовванiвши знайомими обрисами. Як можна було бути
такими слiпими, дивувалась вона. От-от, good
question60, як у них тут
кажуть. Як можна було бути такою слiпою, бiдна дурко? Заслiпленою такою - в
час, коли все говорило, волало, голосило до тебе прямою мовою? Ну й
подума╓ш, гордо скинула б ти головою, нi-i, тебе б не спинило навiть аби
вогняна рука, вилонившись iз повiтря, накреслила тобi перед носом на стiнi
письмове застереження, ти була закохана, ая, ти певна була, що зможеш ("Я
все можу!") зробити те, чого однiй людинi для iншо╖ самотуж зробити - не пiд
силу, рибцю. Не пiд силу. Хiба - i тут, як в газетних об'явах, можливi
варiанти - хiба вiдкупивши ╖╖ сво╖м власним життям: помiнявшись долею.
Красненько дякую, в мене були щодо мого життя трохи iншi плани.
Шкода лиш, що всi вони якось разом утратили сенс...
Першо╖ ╖хньо╖ ночi, то╖ безумно╖ - фестивально╖! - ночi з шаленим гоном
назустрiч блимнiй лавинi вiдбитих в калюжах лiхтарень, iз перелетами вiд
одно╖ нiчно╖ кнайпи до iншо╖, а врештi до цiлком недвозначного, хто б
подумав, що таке iсну╓ в провiнцi╖, замiського бордельчику (непримiтний
ззовнi - хiба по припаркованих iномарках знати - будиночок о двох кiмнатах
"через сiни", в однiй, човгаючи пiдошвами по дощанiй пiдлозi, совгалося в
танцi тiсно скупчене п'яне тирло, в другiй, куди ╖м подали каву з лiкером,
стояли двi, прикритi зворушливо голубенькими пледиками койки, над ними
висiли якiсь похабнуватi лiтографi╖, - "Купрiн! Чистий тобi Купрiн!" -
зареготала вона, попри фiзичну втому - повертало на другу безсонну добу! -
все-таки гостро, шампанськи збуджена жалюгiдно-показною театральнiстю цi╓╖
атмосфери дешевого грiха, стрясанням музики за тонкою стiнкою, якимось сливе
що присоромленим поглядом жiнки, котра внесла тацю з напоями, - у
ванькирчику для гоцалок запам'яталася молодесенька, либонь чи не
вiсiмнадцятилiтня проститутка з розпущеним каштановим волоссям, вродлива тою
до вогкостi яскравою, нескаламучено пiсенною вродою, котра ще трапля╓ться
мiж дiвчат на Волинi й Подiллю, - i, бiдняточко, п'яна як хлющ: "Слухай, -
чiплялася, зачувши щось незвичне, - як тебе звати? А мене Майя. Ви така
красiва пара. Н╓, серйозно", - а на поданий, на ╖╖ вимогу, вогонь озивалася
гречною дiвчинкою: "Подякувала", - те дiалектне "Подякувала" - як учили
вдома! - чомусь пробило до слiз щемливою, жалкою нiжнiстю: "Вона ж iще дитя
зовсiм, ще й не тямить, що з нею", - дiлилася з ним на зворотньому шляху в
автi, - стенув плечима: "А кого це валить? Промокашка, та й вже", - а однак
"промокашка" була першою, хто впiзнав мiж ними присутнiсть наростаючо╖,
самозароджувано╖ любовi, всяка-бо любов на перших порах потребу╓ свiдкiв,
потребу╓ - батькiвськи-розчуленого схвалення свiтом нововиниклого в ньому
союзу двох, i свiт нiколи не скупиться на об'яви благословення, на
розвiльженi погляди, на усмiхи, з якими обертались на нас дядьки в
привокзальному буфетi, куди ми вносили з вулицi, в летючому танцюристому
ритмi, свiжий повiв невидимого карнавалу, атмосферу лукавих перезиркiв,
маленьких розиграшiв, змовницьких чмихань над чимось страх кумедним,
неспостережним для iнших, - сяйнi лелiтки, рясно розсипане щасливе конфетi,
що, опадаючи, повiльно крутиться в повiтрi ще й по тому, як за розпромiненою
парочкою зачиняються дверi, "Яку запальничку хоч'?" - "Червону", - до
бармена, з комiчно-безрадно розкладеними руками: "Вона сказала - червону", -
i вже бармен сочиться, як спiлий персик, розлитим по лицю усмiхом спiвучастi
й, наповняючи лямпки смолисто-тягучою, мов розтоплений бурштин, рiдиною,
перелива╓ через верх, - о, свiт любить закоханих, бо лиш вони в тупiй
монотонностi буднiв ще дають йому наздогад, що насправдi вiн iнакший,
лiпший, нiж звик про себе думати, що досить iно простягнути руку, крутонути
контакт - i все довкола загра╓, замерехтить барвистими скельцями з дитячого
калейдоскопа, засмi╓ться од повняви сил i пуститься в танок! - старенький
вуличний фотограф на парковiй лавочцi, коло нього недвижною скiфською бабою
тiтка в сукнянiй кацавейцi: "Сфотографiруйте оно молодих!" - "Та ну, -
ронить вiн протягло, мало що не мрiйно, - ╖м не до того, у них - Любов", -
останн╓ слово вимовля╓ться з велико╖ лiтери, i ви, перезирнувшись, дружно
кида╓тесь фотографуватися, кида╓тесь чи то обдаровувати старикiв собою, чи,
навпаки, дякувати ╖м за несподiване, як мокрий цiлунок упалого на чоло
листка, благословення, - потiм вiн забира╓ тi знiмки, i бiльше ти нiколи ╖х
не побачиш, не виключено, що вiн подер ╖х на дрiбнi клаптики, вкинув у
попiльничку й пiдпалив - наостанцi шпетненько пiдгрiбши попiлець у купку
скорч