Пантелеймон Кулiш. Поезiњ
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
™, Ї - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
ѓ, њ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
РIДНЕ СЛОВО
Я на сторожi коло њх
Поставлю слово.
Шевченко
Мовчки предки нашi в полi,
Мовчки спочивають,
Тiльки чорнiњ могили
3 вiтром розмовляють.
Спочивають, дожидають
Праведного суду,
Що судити Украњну
Рiдне слово буде.
Вже судили княжi вiча,
Панськi трибунали,
I перевертнi гетьмани
Ради радували.
Радували, - утiкала
Правда з того суду,
Багатились пiдмовлянням
На перелюб люду.
Радували, продавали
За маЇтки волю,
Засiвали головами
Безголiв по полю.
Засiвали, насипали
Пам'ятнi могили,
В тих могилах рiдним трупом
Правду придушили.
А неправду поруч себе
За столом саджали,
Не вином, людськими слiзьми
Кубки iсповняли.
Ой пануйте ж, бенкетуйте,
Ми ждатимем суду.
Що судити Украњну
Рiдне слово буде.
Рiдне слово, божа правдо!
Як мала дитина,
Тебе стала промовляти
Хирна Украњна.
ПромовляЇ, - оживаЇ,
Згнiчений морозом
Непозичений у нiмця
Украњнський розум.
Схаменуться, стрепенуться
Стуманiлi люде:
Рiдне слово, рiдний розум,
Рiдна й правда буде.
Без напастi завоюЇ
Города i села,
I над людьми зацарюЇ,
Приступна й весела.
I засвiтить серед хати
Свiтло благодатне,
I, як мати, буде дбати
Про сирiтство хатнЇ.
I ходитиме всевiда
3 хати до палати,
Щоб убогого сусiда
3 багачем з'Їднати.
Рiдна правдо, люба радо,
Тихому одрадо,
За Їдиность i братерство
Праведна наградо!
В дусi правiм будем вiчно
Об тобi молитись,
Духом правди з ворогами,
Поки духу, битись.
СТЕП ОПIВДНI
Спокойно небо голубое.
Никитин
Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самiтною стоњть.
Пiд сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем переливаЇться-жахтить.
Гарячий вiтер хилить-нахиляЇ
Траву хвилясту стиха до землi,
I в прозирнiй золоченiй iмлi
Даль степова мов тоне-поринаЇ.
Понад травою стиха жар нiмий,
Переливаючись, пливе високо!
РозтоплюЇться воздух осяйний,
Тiснить у грудях дух i слiпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина свiтоiскрява горить;
Над нею любо попiд небесами
Музика, мов срiбло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лiрник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
I звеселяЇ свiт шумно-широкий,
Спiваючи про волю та весну.
НiмуЇ степ: йому нi на що воля.
Се немовлятко сонне в сповитку:
Судилась велетню дрiмлива доля
На довгому байдужньому вiку.
Закутавсь у своњ зеленi шати;
Пахущi мовчки нюхаЇ квiтки;
Над ним по вiтру носяться крилатi
Метелики, мов марево, легкi.
ДО КОБЗИ
Кругом тiснота i неволя,_
Народ закований мовчить..._
Шевченко
Кобзо, моя непорочна утiхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони менi стиха,
Голосом правди святоњ дзвони,
Нашу тiсноту гiрку спом'яни.
Може, чиЇ ще не спiдлене серце
Важко заб'Їться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
Хто не здолiЇ озватись дiлами,
Хай обiзветься нiмими сльозами;
Ти ж своЇ слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.
Хай недовiрки твоњ туманiють,
Хай вороги твоњ з жалю нiмiють;
Ти рiдну сем'ю докупи ззивай.
Гей, хто на сум благородний багатий,
Сходьтеся мовчки до рiдноњ хати,
Та посiдаймо по голих лавках,
Та посумуймо по мертвих братах.
Темно надворi, зоря не зорiЇ,
Вiтер холодний од пiвночi вiЇ,
Квилять вовки по степах-облогах.
Кобзо! ти наша одрада Їдина...
Поки iз мертвих воскресне Вкрањна,
Поки дождеться живоњ весни,
Ти нам про нашу тiсноту дзвони.
Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко заб'Їться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
ЗАВОРОЖЕНА КРИНИЦЯ
Вертоград моей сестры...
Пушкин
У сестри моЇњ тихо
ПроцвiтаЇ сад в оградi.
Кинамон, моя утiха,
Нард, алое в любiм садi.
Там квiтки, як в божiм раю,
Що на Тигрi да ™вфратi,
Зорями в травi зоряють,
Тонуть-плавлють в ароматi.
Там гранати наливнiњ,
Солодощiв дивних повнi...
Гудуть бджоли золотiњ,
Мов з Едему тихi дзвони.
Серед саду-винограду
В кринах схована криниця...
Мойму серцю на вiдраду
Заворожена водиця.
Заворожена й заклята,
Щоб не знали люде ходу:
Бо призначено для брата
Чисту воду-прохолоду.
Вiтре тихий вiд заходу!
Вводи волю мого серця:
Повiнь чарами на воду,
Нехай ллЇться, нехай ллЇться.
Вiтре буйний аквiлоне!
Подми чарами, крилатий,
На тi нарди, кинамони,
Нехай каплють аромати.
ЗАСПIВ
Удосвiта встав я... темно ще надворi...
Де-не-де по хатах ясне свiтло сяЇ,
СяЇ ясне свiтло, як на небi зорi...
Дивуюсь, радiю, у серця питаю:
"Скажи, вiще серце, чи скоро свiт буде?"
"Ой скоро свiт буде,
Прокинуться люде,
У всяке вiконце
ЗасiяЇ сонце..."
Ой ударю ж зразу
У струни живiњ:
Прокиньтесь, вставайте,
Старiњ й малiњ!
Вiщуванням новим
Серце моЇ б'эться, -
Через край iз серця
Рiдне слово ллЇться...
ПРАВЕДНЕ ПАНУВАНН™
Голубко Музо! Годi сумовати
Да плакатись над слiпотою чернi,
Що золотом вцяцьковуЇ палати -
Од свiту правди сховища мiзернi.
Обiймемось та пiдемо в левади,
В поля, в луги, в гањ широкошумнi,
Чи не розвiЇмо тяжкоњ там досади
На узурпацiњ, на захвати безумнi.
Глянь-подивись, який в нас "пишний город",
I скiльки в нiм окраси дорогоњ!
Дихання нашого не труњть смород,
I деспот мислi не гнiте живоњ.
Пiснями тут ми з богом розмовляЇм,
Вселенна серцю нашому вiдкрита,
I областi ми ширшi осягаЇм,
Нiж та бiдота, золотом окрита.
СВЯТИНЯ
Мовчки струни на бандурi
Я перебираю.
Заспiвав би я до тебе -
Голос замираЇ.
Не почуЇш мого слова
Серцем молоденьким,-
Квiтчаною головою
Схилися до неньки.
"Пести мене, моя нене,
Як малу дитину,
Я твойого, нене, лона
Довiку не кину".
- "Ой покинеш, моя доню,
Далебi, покинеш,
У чужий край, в чужi люде
Пташкою полинеш.
Прийде, прийде, моя доню,
Такая година,
Що рiднiйша пеньки буде
Любая дружина".
I я чую тихi речi
Голоснiйше граю.
Я душею молодую
Красу обiймаю.
Ой бандуро, рiдна сестро,
Золотiњ струни!
Вложи в нењ моЇ серце,
Високiњ думи.
Нехай њй ввi снi присниться,
Що я чую й знаю,
Про що серцем одиноким
Господа благаю.
Нехай њй ввi снi присниться
Мати Украњна,
Наше горе, наша радiсть,
Надiя Їдина.
Святе слово - рiдна мати;
™сть iще святиня
Вища, боговi милiйша -
Рiдная Вкрањна.
Зрозумiй, моЇ кохання,
Чистою душею,.
Що люблю я, чим живу я,-
Будеш ти моЇю.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT