рсидських бойових коротких куртках і відтручували
коричневошкірого супутника Алі подалі від води.
Алі звівся на повен зріст, замахав йому рукою і закричав:
Нічого, нічого! Я небавом повернусь! Почекай мене!
На нього цитьнув один з тих, хто ніби спав, і подивився на нього зовсім
не п'яним і не сонним поглядом.
Ану заткни хавку! I сядь тихо!
Алі відчув, як у нього все скипіло всередині, а проте він спокійно
відповів:
Я нічого не роблю... Того чоловіка послали зі мною...
Цить! -- гаркнув вантажник і махнув рукою. Алі відчув, як його схопили
ззаду за плечі, заломили руки і перегнули навпіл, вдаривши під коліна
долонею.
Хлопець гепнувся на коліна, а головою вдарився об мокру дерев'яну
решітку на дні човна.
Йому було страшно до безтями і таки добре боліло. Та швидка думка
врятувала його: "Не рипайся, бо гірше буде!" I він закляк, не ворушився, щоб
не викликати ще більшу жорстокість у цих душогубів.
Дихати було важко, серце калатало, а в роті пересохло, та ще й каша при
кожному поштовху лодії підкочувалась хлопцеві під горло. Кров стугоніла в
скронях, і він подумки питав себе: "Що робити? Що робити? Що тепер робити?"
Усвідомлював, що це лише початок всяких бід і тортур, які отак раптом
впали на його голову. На піратів і викрадачів дітей вони не скидались. Та й
Алі вже не дитина! Просто він дуже малий і страшенно худий. А крали зовсім
інших хлопчиків -- тим потрібні були гарненькі і пухкенькі. "Хто ж ці
душогуби?! -- волав подумки Алі.-- I наче вони тут на човні всі схожі...
Ой!.. Та ті двоє, що ніби торговці хлібом на демені,-- то ж стражі еміра..."
I Алі до кожної риси згадав їх, коли побачив того незабутнього вечора пісень
і знайомства з Кадарією та Ніссо, коли він ходив з Айшою квартал повій
Дар-ель-Кихаб винаймати дівок для Абу Амара та купців. Це, напевне, вони.
Ті, які йшли хідником над каналом і були готові схопити дівчат, що співали.
Та й того човняра, що взявся відвезти цих порушниць мусульманського
благочестя!
Зараз вони сиділи на демені непорушно, люди з круглими тюркськими
личинами та рідкою рослістю на бородах. I хоча на них були пов'язані
звичайні тюрбани, хлопець добре їх запам'ятав у високих шапках стражників,
охоронців еміра.
Алі зрозумів -- його везуть у фортецю. Тому що скрізь у фортецях були
в'язниці -- і в Багдаді, і в Васіті, і в невеликій Убуллі, і тут, у квітучій
Басрі.
Алі охопив жах, ніби його вже прирекли на смерть. Серце калатало, і він
не знав, що з ним робитимуть. Враз усі його думки кинулись до синього
діаманта. Подумав, що будуть в нього випитувати, куди він подів синій
діамант? Щоб він віддав їм синього діаманта! Бо за ним он скільки людей
полює! А спочатку Алі, тручись лобом об ослизле смердюче дерево, вирішив,
що, як тільки його приведуть до старшого, він зразу скаже, де перстень. I
нехай вони його собі забирають. Він більше не хоче тримати в себе цю
прокляту коштовність. Потім подумав: "Але якщо я отак зразу віддам, може,
ефіопи мене приріжуть?" I від страху, що приріжуть, його почало дрібно
лихоманити. Тут Алі схопили, перевернули на бік. Один із стражників прикрив
йому здоровенною долонею рота, линвами його зігнуті під підборіддям ноги ще
раз сплутав і пов'язав з руками. Запхали його в здоровенну корзину, в якій з
Корабельного острова привозять у місто на паливо кору, стружку й тирсу.
Закрили згори циновкою.
Що лодія пристала до берега, Алі взнав по тому, як судно ударилось об
щось, струснулось і завмерло.
Корзину взяли двоє стражників, просунули жердину в ручки і поклали собі
на плечі. Заколисало поборканого Алі від їхніх швидких кроків. I рота йому
було зав'язали хусткою, тільки носа лишили відкритим, щоб міг дихати. Бачив
лише мерехтіння світла й тіні крізь лозини. Чув, як тупають ногами люди,
шваркають сандалями об дерев'яні палі хідника.
Як зупинились носії і почали перемовлятись їх чиїмось, Алі зрозумів --
його принесли до фортеці, де були і митниця, і казна, і склад зброї і диван
2 пошти і порту в Басрі. Тут, Алі чув розмови, правив головний
після еміра чоловік Басри -- начальник порту і митниці.
Зарипіли, загуркотіли стулки брами і знов корзина загойдалась і
попливла вперед.
Потім хлопця наче потягли вгору. Корзина весь час билася правим боком
об мур, лозини чиркали об цеглу. Зарипіли дерев'яні стулки і, проказавши
привітання, носії опустили корзину і почали призивати благословення Аллаха
на голову тих, хто був у тій кімнаті.
Зрештою голоси носіїв почали віддалятись і зовсім затихли. Зарипіли
стулки дверей. Наче знайомий голос звернувся до когось на ймення і наказав
відкрити корзину.
Тепер уже Алі не сумнівався -- то говорив страж, той, що влаштував
веремію у помешканні Айші в ту глупу п'яну ніч. Чиїсь могутні, здоровенні
руки схопили хлопця за лікті, висмикнули з вербової в'язниці і поклали на
підлогу.
Алі лобом вперся в дерев'яну білу й вишкрябану дошку.
А тепер розв'яжи йому рота! -- знов наказав голос стража.
Коли чорні пальці розмотали хустку з його голови, він зміг трохи
віддихатись. Хлопчина обережно-обережно ледь підвів голову і зиркнув уперед.
Побачив просто над собою на червоних подушках рожеві, майже білі, шаровари,
поли зеленого тонкого каптана, капці із золотими великими намистинами.
Руки, міцні, засмаглі, лежали поверх піл халата на колінах. На пальцях
поблискували й іскрились персні з каменями -- смарагдом малюсіньким, чималим
гранатом і великою кулькою -- бірюзою. Як ще вище позирнув, то побачив Алі
міцне, випнуте вперед, а водночас і широке підборіддя з глибокою ямочкою.
Міцно стулені вузькі вуста. Навколо вуст кучерява руда борода та вуса.
Роздуті ніздрі прямого носа. Ще вище темні, уважні і водночас люті очі. Над
очима нависали темно-руді кутці брів. Над усім білий головний плат з чорним
крученим обручем -- так, як носять бедуїни. I той рудий сказав:
Ти Алі з Багдада?
Алі привітався з усією повагою, як має вітати малий великого, і призвав
благословення Аллаха на голову рудого.
На що рудий скривився, потягнув у посмішці лише правий кут вузьких губ.
Я Алі з Багдада, син Хасана.
--- Що робиш у Басрі?
Я служив своєму пану Абу Амару з Мосула.
Чого ти з'явився на Корабельному острові? Хто тебе туди надіслав?
Тому що хочу найнятись на корабель і поплисти в Індію.
Ти не брешеш?
Я не брешу, присягаюсь Аллахом!
А ти знаєш Бен Сахла?
Алі помовчав, подумав, зрештою озвався:
Я в нього купував виноградний і яблучний сік для гостей мого
господина...
Хто тебе надіслав продати йому перстень з лалом?!
Кому?
Ти що, придурюєшся?! Бєн Сахлу! Відповідай!
I свої пальці з колін зняв, стис у кулаки і струснув ними в повітрі.
Алі, лежачи перед ним, ніби поборканий півник на м'ясному базарі,
вивернув голову набік і дивлячись із тремтінням в люті очі сильника, сказав
тихо, але виразно:
Я перстень з лалом нікому ніколи не продавав!
Брешеш! Ти продав перстень з лалом цьому паскудному іудеєві, цьому
падлу на золотім мішку!!!
Мій ласкавий пане, найсвітліший, найрозумніший! Я не знаю, хто ти, але
по твоєму одягу я бачу, що ти вельможний і достойний чоловік, в очах твоїх
незрівнянна мудрість і над тобою повсякчас благословення Аллаха! Я тобі
присягаюсь хлібом щоденним і водою життєдайною, що я не продавав Бен Сахлу
персня з лалом. I не носив йому ніякого персня з лалом. Я правду кажу! Щиру!
На слова Алі чоловік розчепірив пальці і ліву руку опустив на ліве
коліно, а пальцями правиці клацнув.
I зразу ж зліва виступили чорні ноги з білими товстими нігтями, ніби
зробленими з коров'ячого рогу. Алі почув над собою свист, який блискавкою
впав на нього. Оперіщив спину й обидва боки і зачепив нижню губу, так що
вона тріснула і бризнула на підлогу кров'ю. Біль був гострий, ніби сотні ос
вдарили жалами по спині, по руках і по губі.
Рудий гидливо зморщив перенісся,
Обережно! Підлогу не брудни! Без крові, але так, щоб він всю правду
виклав!
I на Алі посипались удари довгого гранчастого канчука. Алі чув, що в
далекій Ефіопії такими батогами з бегемотові шкіри б'ються за дівчат юнаки.
I, згадавши це, засміявся. I вже ніби не відчував так гостро болю.
Досить! А ти чого смієшся, шакаленя? -- засичав рудий.
Найясніший і найдостойніший мій пане, накажи мене розв'язати, тоді
скажу.
Он як? Ти ще від мене чогось вимагаєш? Син повії і золотаря! Та я
тебе!!! Ану піддай йому трохи, щоб знав цей шакал, як просити і кого
просити!
Чорні ноги відступили від Алі, та водночас удари почали падати з
особливою точністю. По шиї, по плечах, по голові, по руках, по спині.
Особливо пронизував біль у п'ятах, так що Алі аж забило дух і він уже не
тільки не міг ні сміятись, ні говорити, а навіть вільно дихнути. Поки від
одного сильного удару по п'ятах він шарпонувся і впав набік.
Досить! -- ляснув у долоні рудий.-- Значить, ти кажеш, що ти не
продавав перстень з лалом Бен Сахлові?! I ніхто тебе не посилав продавати
цей перстень? I ніхто тобі не наказував спитати в Бен Сахла ціну того
персня?
Я й без Бєн Сахла знаю, що перстень коштовний! Там одного золота не
менше, як на двадцять каратів 3 буде.
Ага! Так ти, значить, тримав перстень у руках, як ти його вагу знаєш?!!
Алі замовк, проклинаючи себе за необачність. Страж, що влаштував
веремію в Абу Амара, виступив уперед.
Господине мій! Дозволь, я його поспитаю?
Питай,-- мляво ворухнув правицею рудобородий,
Скажи, де ти дістав перстень? Чи тобі дав його хто, чи ти пірнав за
ним? Бо є люди, які свідчать, ніби ти пірнав за ним і знайшов його на дні
каналу. Яким же чином ти його знайшов?
I тут Алі вирішив: щоб не наговорити проти себе дурниць, за всяку ціну
мовчати.
Коли не відповів, страж звідкілясь висмикнув пучок тамарискової лози і
вперіщив хлопця по п'ятах.
Ніби безліч гвіздків вп'ялися йому в підошви. Він шарпонувся і впав на
другий бік. Здоровенний же страж періщив і періщив його, поки рудий не
припинив мордування.
Досить! Це нічого не дає. Розв'яжи його зовсім!
Страж смикнув за кінець линви і зразу ж пута спали.
Звестися на рівні ноги побоявся. Тому перевернувся з боку і, спершись
руками в підлогу, став навколішки...
От що! Є свідоцтво того, що ти і пірнав за перснем у каналі, і витяг
його. Потім ти з цим перснем пішов до повії Кадарії...
Вона не повія!..-- не втримався Алі, хоч і дав собі слово перед тим
мовчати й не говорити нічого зайвого.
Наказав наш емір їй жити в кварталі повій і платити податок з ремесла
повій -- значить, повія!.. Отож ти пішов до Кадарії з лалом, а вона послала
тебе до Бен Сахла продати лал...
Алі мовчав.
Ти пробув у Бен Сахла досить довго. I після того пішов від нього в
протилежний бік від кварталу ель Кихаб, і золото було в тебе і за пазухою, і
в поясі. Потім ти прийшов на Зелений базар і купив фініків. Розміняв срібну
частку дирхема. Наївся фініків і рештки фініків кинув за пазуху. Потім ти
сів у човен з п'яними матросами і повернувся в Дар-ель-Кихаб. Казав, що ти
їдеш до співачки Ніссо. Отже, ти заплутував сліди, щоб ніхто не знав, що ти
їдеш владнати грошову справу Кадарії. Скільки тобі Кадарія заплатила за
послугу? Скільки тобі сказала вона просити в купця-іудея за перстень?
Скільки він дав за цей перстень?
Алі мовчав.
Зніми з нього всі його лахи! -- клацнув пальцями рудий.
Негр здер з хлопця одяг. Лишалася тільки на поясі в нього здоровенна
в'язка ключів. Уперше рудий посміхнувся.
Я бачу, що ті дурні мали його ключі за золото! Кажуть мені: "Бряжчало
золото під сорочкою!" Йолопи! Певно, ніколи не чули, як бряжчить золото!
Невігласи! Але вони добре прослідкували його шлях... Я можу тобі, сину
золотаря й базарної повії, сказати, де й коли ти був. Чуєш мене?!! Гнила ти
лушпайка! - I ледь вимовив лайку рудий, як бегемотів батіг різонув у п'яти
вогнем. Вперше Алі не стримався і заверещав.
Шугони його так, щоб дихання забрало.
Негр врізав Алі по п'ятах. I світло вибнухло в очах Алі червоними й
зеленими колами. Потім світло розкололося на безліч зелених скалок. I зразу
очі залило зеленим мороком і все попливло ніби в тумані. Відчув, що падає в
молочно-зелений морок. Його занудило, і він втратив розуміння всього...
Коли хлопець почав приходити до тями, то він не міг ще розплющити очі й
тільки вуха ловили слова, що промовлялись над його головою.
Хлопець або сам дістав, або Кадарія його напоумила і показала місце, з
якого перстень кинула...
Ви всі були підпилі, і Кадарія могла кинути інший перстень. А справжній
перстень сховала в рукав, або за пазуху, або за щоку...
Я бачив -- це був той перстень з лалом!
Я знаю -- ти п'єш, як християнська свиня! Ти впиваєшся, як
монах-несторіанин! Знаю я твої звички! I якби не ласка правителя, ти знаєш,
що я покарав би тебе доброю карою за твої гидоти... Та зараз справа не в
тобі!.. Ось лежить переді мною малюнок персня. Ти признаєш, що це малинок
того персня?.. Цю пожадливу сучку я добре знаю!... Вона не могла кинути лал.
Вона кинула інший перстень. Але побоялась вийти із свого кварталу і піти до
Бен Сахла. Вона знає, що Бен Сахл під добрим моїм наглядом! I вона під моїм
пильним оком!
Але ж їй треба було за цей перстень одержати гроші.
Для чого їй потрібні такі гроші? Просто так ця прожерлива сучка нічого
не робить... Щось вона задумала!.. Ти знаєш, хоча б приблизно, скільки
коштує такий перстень?! Та ціна, що ти її знаєш, то лише частка його
справжньої ціни... Ось у мене в руках малюнок персня... Дивись!.. Бачиш,
який дорогий і тонкий папір?!
Сотні джмелів гуділи в голові Алі. Він лежав, притиснутий до підлоги
безсиллям, і млость накочувалася на нього хвиляста. Якісь слова пливли,
гуділи, перекривали одне одного, то ніби розтягуючись у пісню, то скачучи,
як удари калатала в бубон.
Минув якийсь час, і знов Алі почав розрізняти слова.
Письмена арабські, але якщо читати, то виходить щось незрозуміле. Якась
інша мова. Я покликав індуса-капітана. Вчений чоловік, знає граматику й мови
кількох народів. Він послухав і сказав, що нічого не розуміє... Перську мову
знаю не гірше, ніж ти. Нічого подібного в листі! Тюркську мову знаю! Жодне
слово не звучить схожим на твою мову. Я закликав вірменина і прочитав йому
оцей таємний лист. I він стояв навшпиньки і ловив кожен звук. Але так і не
впізнав жодного слова. Я покликав тих, хто із Країни Хінд, хто знає мову
тамілів4. З'явився один таміл, поважний моряк, знає граматику і складання
віршів. Він сказав, що мова не тамільська... Яка це мова? Це не іудейська! Я
іудейську трохи розумію!.. Ці слова, що написані арабським письмом, звучання
їх не підходить до жодної з мов, які можна почути в Басрі, чи й Маскаті, чи
в Хормузі. Якби цих кілька слів означали арабською або іудейською мовою, ми
б точно знали, що це писав Бен Сахл. Але як я доведу, що це писав він?! Коли
це писано ні іудейською, ні арабською, ні індійською, яку він теж знає! I
кому, кому ніс голуб малюнок і слова?!! Дивись, який тонкий папірець! Це
самаркандський папір з кори тутового дерева! Хоча, може, й з бавовняних
ганчірок. Мої молодці, мої соколики-шахіни5 взяли його голуба за кілька миль
від Басри, за болотами...
Мій шановний повелителю, але звідки ти знаєш, що це його
голуб?!--плавав у вухах Алі улесливо медовий голос.-- В Басрі багато
голуб'ятників! Вважай, всі рух-бани6 тримають голубів... Он у
Рустама аж дві голуб'ятні... Одна, правда, занедбана. Та все ж два євнухи
опіковуються голубами... Його гінці, я певно знаю, від'їздять від нього з
його голубами і прибувають до нього з чужими голубами...
Все так, все так!.. А давай повторимо знов -- бачили хлопця в Кадарії
вранці? Бачили! Щось вона йому передавала? Передавала! Ніс він щось іудею?
Був у нього чимало часу? Був! I потім я спитав, коли це все було. Мені точно
вказали висоту сонця! Бен Сахл міг дати цей папірець?.. I потім, подивись,
якою твердою, вправною рукою намальовано перстень і слова!
Бен Сахл не вміє малювати... Крім того, він, як кліщ, тримається своєї
віри...
Що ти верзеш йолопе! Коли йдеться про такі гроші і про таке діло, хто
тут тримається яких заповітів і заборон?! Яку завгодно покуту можна потім
прийняти, аби лишень у своїх руках тримати... Та й не тільки про цей скарб
мова! Якщо я від пацюка матиму достеменну відомість про те, що він продав
цей перстень іудею, то іудей цього разу буде в моїх пазурах і не вислизне
нікуди! Я б йому за все заплатив... Але мені потрібне справжнє свідоцтво, а
не вимушене свідчення!..
Шейх, о найславніший шейх, я знаю, що ти на нього маєш найбільшу лють у
світі! I він це знає також! Хіба ти сумніваєшся? Він хитрий і обережний... I
знов тебе обведе навколо пальця... Він мене майже обіграв... Та не зовсім...
У цього хлопця треба взнати, чи носив він перстень продавати цьому
лихвареві? Чи продав?
Ну, нічого, нехай він отямиться. Я з ним порозмовляю, може, він бачив,
як Бен Сахл цей перстень малював?
Міцні пальці відірвали Алі від підлоги, і хтось тицьнув йому під носа
чи якийсь розчин гостропахнучий, чи якусь сіль, і він швидко почав приходити
до тями. Його тримали за лікті, і він стояв на колінах перед рудобородим.
Ти, худющий глистюк! Син байстрюка і сам байстрюк! Ти скажи -- це
малюнок Бен Сахла?!
Бен Сахл не бачив персня з лалом! Перстень з лалом бачив я, бачила
Айша, бачили ті, хто були на пиятиці.
Вони брали в Кадарії подивитися перстень?!!
Не знаю. Я на пиятиці не був...
А як же ти бачив цей перстень?
Алі замовк і похнюпив голову.
Тоді цей сильник і вельможа покликав когось, хто стояв у сусідній
кімнатці за завіскою.
Чжан! Спробуй взнати в цього базарного глистюка, чи бачив він, як Бен
Сахл малював персня?
Алі тоді заговорив, тремтячи від жаху -- яка ж нова тортурна його
чекає:
Присягалось Аллахом! Я не брешу! Бен Сахл цього персня не бачив.
Тоді скажи -- де ти бачив перстень? I чи правильно намальовано перстень
з лалом на папері? I взагалі, це той перстень, що його кинула у воду
Кадарія? - Чоловік у зеленому простяг перед очі Алі його ж власний малюнок.
Папір було обрізано до самого креслення, а з другого боку
розмальовано прегусто літерами арабської в'язі. Папір був добре зім'ятий і
наче навощений.
Ти письменний, шакале ти мерзенний?
Ні, я не знаю грамоти. Я не мав часу, щоб учитись, а батько не мав
грошей, щоб мене вчити...
Скажи -- це малював іудей?
Ні, не Бен Сахл.
А звідки ти знаєш, що малював не Бен Сахл? Значить, ти його малював?
Я неписьменний, присягаюсь Аллахом!
Ну добре , зараз ти нам скажеш тоді всю правду -- хто ж таки малював
цей малюнок?
Ззаду негр схопив Алі за руки, голову затис своїми ліктями, а пальці
хлопцеві простягнув уперед.
Перед ними з'явився чоловік у синьому дешевому халаті і чорній шапочці
на круглій голеній голові. З верхньої губи спускались чорні, тонкі, як
пацючі хвости, вуса, і з підборіддя теж обвисали довгі чорні волосини. Лице
зовсім жовте, і на ньому чорні щілини очей.
У лівиці жовтошкірий тримав пучок тоненьких, загострених каламів.
Такими очеретяними каламами ой як вправно пишуть листи і всякі прохання
багдадської базарні писарчуки.
Тримав! Добре тримав! -- проговорив люб'язно жовтий негрові. Він
висмикнув із пучка каламів один і гострим кінцем потонув під ніготь великого
пальця лівої руки Алі.
Алі навіть не міг скрикнути чи застогнати -- від дикого болю перехопило
горло, притисло шлунок. I він лише засопів носом, мовби з нього, як із
старенького міха, видавлювали повітря. Жовтолиций всадив під ніготь
вказівного пальця другий калам. Потім третю очеретину загнав під ніготь,
потім четверту. Коли він загнав очеретину під ніготь мізинця, тог зрештою,
легені відпустило. Алі набрав повні груди повітря і заверещав несамовито, як
собака вищить, з якого живцем луплять шкіру на бубон. В очах знову то
плавали, то кружляли зелені й червоні плями і нудота підступила до горла.
Обливало тіло холодним потом. Він став геть мокрий, ніби його витягли із
води. Піт чурів у нього попід пахвами, зливався вниз по черву, по грудях,
поза вухами по шиї.
Нудота сплелася з болем, підкотилася до горла. I він смердючим струмися
виблював кашу, що з'їв на Корабельному острові. Гидота полилась на його
пласковидого мучителя і бризнула на подушки і на капці рудобородого. Той
підскочив, заревів, як віслюк під час злучки.
Геть цього байстрюка!!! Геть смердючого шакала!!! Розправляйся з ним як
хочеш! Тільки без мене!
Яка гидота!!! -- Обличчя його виражало таку муку, просто біль.-- О
паскудство! Тепер я маю пройти очищення, а в мене стільки справ! О Аллах! За
що такі випробування!!! Витягни з нього хоч кліщами правду про цей лал!!!
Як Алі виблював, дихання в нього вирівнялося і піт перестав чуріти.
Лише ноги його не тримали, як і раніше. I він завис у руках могутнього
негра, для якого важив не більше, ніж кошеня в руках хлопчика. Отак жовтий
наробив своїми очеретинами веремії. Рудий підвівся і пішов геть, посилаючи
прокляття на голови всіх іудеїв, Бен Сахла, усіх каббалістів, магів,
ворожбитів і чорнокнижників, усіх відунів Басри і всього халіфату.
Негр не зрушив з місця. Лишився і жовтовидий кат, оббльований з ніг до
голови. I спокійно почав всаджувати Алі під нігті правиці загострені
очеретини.
Коли він всадив під ніготь останню очеретинку, Алі знову стало млосно.
I він обвис у руках негра. Наче й біль під самими нігтями зменшився, пригас,
але дуже боліло під пахвами, боліло під лопатками, той біль проймав
тремтінням усе єство, і знов піт зросив його худе тіло.
I тут знову перед ним, власне, над ним став стражник з рідкою
кучерявого борідкою.
А тепер скажи ти мені щиро і по правді -- чому ти був у Бен Сахла?
Я пішов... йому... віддати... борг...
Який борг?
Сказав він мені, коли шейх нагородять мене грошима за вінки квітів, то
щоб я прийшов до нього поділитись монетами.
I ти прийшов?!
I я... прийшов! Як обіцяв... я тримаю слово...
Добре! Нехай буде так! Але чого ти так довго сидів у Бен Сахла?
А він розпитував мене про хвору Айшу.
Ну й що ти йому сказав?
Я сказав йому, що вона лежить, і викликали Юсуфа лікаря, і він таке й
таке їй призначив.
А ще що?
Більше він мене ні про що не питав...
А ти йому що розповідав?
Я не пам'ятаю...
Може, згадаєш?
Не пам'ятаю...-- хрипко відповів Алі, і все всередині у нього тремтіло.
Пити хотілося неймовірно. Сморід від власної блювотини паморочив
голову, душив своєю гидотою. Алі хотілося сплюнути. Та він боявся, щоб ці
кати не почали його мордувати. А біль поштовхами розходився по тілу,
наростав під нігтями. Алі намагався, щоб пальці не тремтіли і щоб очеретини
від тремтіння не розривали сильніше рани.
А про які справи ти з ним іще говорив?
Не можу... згадати...
Зможеш!!!
Тоді стражник мигнув жовтошкірому плосколицему. I той натиснув на
калами долонями тонких рук. Палички вп'ялися глибше під нігті.
Алі відчув такий біль, що пронизав його руки, передався в хребет, в
лопатки, в промежину. I він був зараз на межі того, щоб обмочитися,
обкалятися.
Та жовтолиций зразу ж відпустив долоні, і біль спав. (Певно, по
зрошеному потом обличчю малого зрозумів, що зараз буде).
Пити...-- ледь прошепотів Алі.
Скажеш, про що говорив -- дамо пити! Скільки захочеш! Згадуєш, про що
говорив?!
Я говорив про біло-червону троянду...
О! -- вигукнув страж-- Диви, яка в цього сміттяра витончена натура!
Йому закортіло побазікати з цією падлюкою про одне з чудес Басри? Ти не дуже
думай про його щедрість та його чудеса... Це він від величезних грошей собі
завів цяцьку, щоб похитуватися перед іншими купцями! Він нічого, крім
грошей, не любить!
Дайте води.. ви обіцяли...-- прошемрав Алі западаючи голосом.
Жовтолиций подав йому кухоль води. Хлопець сьорбнув кілька разів і ще
хотів, але страж забрав кухоль і проговорив до хлопця:
Говори! Не будеш говорити -- він тобі нігті буде колупати...
Я просив Бен Сахла показати мені біло-червону троянду.
Це дурниці. Може, воно так і було... Тепер скажи -- чого ти ходив до
Кадарії? Вона тебе посилала з перснем до Бен Сахла?
Не посилала...
А де вона поділа перстень?
Перстень вона збиралась покласти у шкатулочку з черепахового рогу, а
потім певно, в тахт.
Ти бачив, як вона поклала його туди?!
Ні, не бачив... Я пішов...
Ти йшов від неї на переговори з іудеєм про перстень?!
Ні, ніяких переговорів не вів!..
Значить, ти не посланець Кадарії до міняйла?
Ні я ніколи не був її посланцем...
А чого ти від міняйла знов прийшов до неї?
Я хотів у неї попросити грошей!
Для чого тобі гроші?
Гроші всім потрібні...
Добре. Значить, перстень з лалом був у Кадарії?
-- Був у Кадарії!
А зараз він у неї?
I зараз він у неї.
А чого ж Бен Сахл малюнок персня з лалом комусь надіслав із своїм
поштовим голубом?! I голуб летів до Машріку?
Я голубів у Бен Сахла не бачив. Бен Сахл ніяких листів при мені не
писав. I ніякого персня він не малював...
Значить, це не його малюнок?
Не його малюнок...-- відвіював Алі.
А чий тоді?
Не знаю.
А звідки ж ти можеш знати, що це не малюнок міняйла?!
Я знаю.
Ти нам, зрештою, скажеш, звідкіль тобі відомо, що цей малюнок не
міняйло вималював?!!
Алі зрозумів, що він знов загнаний в кут, і замовк.
Турок злегка вдарив по очеретинах. Від цього болю Алі хотів крикнути,
але крику не вийшло. Він тільки засвистів горлом. У нього потемніло в очах і
дихання йому перебилось. Голова впала на груди, і він уже більше нічого не
тямив. Знов повернувся до тями тоді, коли відчув, що його тягнуть за руки, а
ноги його волочаться. I бачив він над собою в зеленім мороці височезного,
мов чорний джин, негра. Бачив його здоровенну, мов корабельна щогла, руку,
що вхопила його і волочить за собою, як віхтик. Ще він побачив перевернутим
догори ногами, що попереду спускається вниз страж. I тонка чалма вільним
кінцем важко облягла його засмаглу волячу шию.
"Куди це вони мене тягнуть вниз?! Певно, задушити чи зарізати й
викинути кудись у болото..." I Алі й шкода себе не було, і страшно не було.
Лише пекло диким болем все пошматоване тіло. Від кожного поштовху біль
спалахував з новою силою. Особливо коли його пальці, вже без очеретин,
чіплялись за спідницю негра. Тоді біль проколював, проймав усе його тіло. В
очах розпускались зелені й червоні кола. I він знов на якусь мить втрачав
свідомість.
Вони зупинились перед братами. Звідкись виринув ще один чоловік у
коротких червоних шароварах. При поясі в нього висів триглавий канчук із
свинцевими намистинами на кінцях. Відсунулися з страшним скреготом грати.
Всі вступили до темного, похмурого приміщення, дуже смердючого. Чулось, як
неподалік плюскотіла вода.
Забрязкотіли, задзеленчали ланцюги.
Зарухались купи якогось дрантя. I виявилось, що то почали підводитись
в'язні. Стражник виступив на середину і сказав:
Ану! Вас сьогодні годували вранці? Хочете, щоб вечерю дали?! Я питаю ще
раз -- хочете?!
Хочемо, хочемо,-- прохрипіло кілька горлянок.
Ну тоді отак! Бачите ось ці лахи -- штани і сорочку, пояс, хустку?
В'язні мовчали.
Малу нужду справте на них, тоді одержите на вечерю і їжу, і питво... Не
справите нужду -- і завтра без страви перебудете! Це я вам обіцяю.
Кинув на середину ослизлої кам'яної підлоги вбрання хлопця.
Алі обвис ганчіркою в руках негра. I лише чув, що робиться, а очі
заплющив, щоб не бачити всієї ганьби.
Ану Селіме, візьми його і постав, хай він дивиться. А то і очі закотив!
Ач, яка чутливість!!!
Коли негр поставив Алі й відпустив свої руки, хлопець не втримався і з
розмаху впав на підлогу. Тоді сталося змішання серед в'язнів, і вони
перепинили свою мерзотну дію.
Я вас на два дні лишу не тільки їжі, а й води! -- обісіло загорлав
страж.-- I подивлюсь тоді -- може, хто здохне? Щоб мені було менше клопоту з
вами!
I в'язні підходили до одягу Алі і поганили його.
А тепер вдягніть його!
В'язні підняли голого хлопця і натягли на нього мокрий, невимовно
смердючий одяг. Обкрутили на голову хустку, просичену гиддю. Іще й шапочку
згори настовбурчили.
Тепер зв'яжіть йому руки за спину і посадовіть під стіну. Якщо хто
підійде й допоможе, тому зроблю те ж саме! Тільки замість сечі вимочу одяг у
нафті! А в кого одягу нема -- я не пошкодую витратитись на нові сорочки й
штани! I побачимо тоді -- що приємніше для тіла -- нафта чи сеча? Га?!
Страж засміявся, і склепіння розбили на стократ його голос.
Знайте! Вже кілька днів я - найдотепніший жартівник у Басрі! Це і його
господар визнав! Він перший таке про мене сказав! I при відомих шейхах.
Отак!
Лишив хлопця з в'язнями та й пішов. Китаєць і негр вийшли за грати і
про щось тихо говорили з наглядачем.
Хоч наче у цьому узилищі було вогко, однак Алі відчув -- мокрий одяг
починає на ньому висихати, стягуватись. Одяг в'їдався в місцях суглобів і
складок, чим далі, тим сильніше пекло, і свербіла шкіра. Від гидкого смороду
нудило. Від нудоти розривало його нутрощі, а блювати не було чим. I він
відригував слизом і гіркою жовчю. Здавалось, уже лопнули всі кишки.
Відчув, як різонуло болем по нутрощах. Він звалився на каміння. I
вкотре за сьогодні втратив свідомість.
Алі швидко повернувся до тями, та ні говорити, ні рухатись не міг. Він
чув, що в узилищі захвилювались люди. Та ніхто не підступив до нього і не
допоміг йому, не зняв з нього обгиджений одяг. Почали в'язні, хто арабською,
хто фарсі, хто ще якоюсь, кричати. Бряжчали ланцюгами, тупотіли, ляскали в
долоні. Горлали з усіх сил:
- Ганьба! Ганьба! Вбивці дітей! Гієни! Шакали!
Ґвалт здійнявся неймовірний, кричали вони, аж бризкали слиною. Очі їм
вилазили із зіниць. Цей гармидер рознісся по всій башті, підсилений луною.
Та й назовні якимось гомоном долинув.
Десь нагорі відчинилися двері, в темний завиток сходів проникло
розпорошене світло. По сходах важко погупав турок-страж. Він підскочив до
грат, перед якими спинились негр, жовтовидий і наглядач.
Страж притис обличчя до грат і зі світла спочатку не міг нічого
розгледіти.
Потім роздивився лежачого на підлозі, при відкритих очах і з піною на
вустах, Алі.
Ану швидше витягніть цього шакала на свіже повітря! Відмочіть його у
воді, щоб отямився!!!
Алі схопили і потягли кудись. Занурили по шию у водойму, звідкіля брали
воду для обмивання коней та миття підлог у фортеці.
Поволі вода розчиняла гидоту, прохолоджувала його тіло. Та водночас
заходила в рани під нігтями і билась там пульсуючим болем.
15. ПІДСТАВНИЙ ЧОВНЯР
Негр тримав за комір сорочки хлопця, щоб той не захлинувся у водоймі.
Та не тільки щоб не захлинувся, а й щоб не напився. Коли кат пхнув його у
воду, то Алі встиг зробити все ж два ковтки. Ця смердюча вода здавалась
йому, для його пересохлого, перепаленого рота, солодшою за найкращий
багдадський шербет! Та трохи згодом ті два ковтки спричинились до такого
болю в шлунку, що Алі не міг себе стримати й стогнав, і йому було байдуже,
чи когось радують його муки, чи хтось радіє його горю. Часом в голові у
нього наче вибухав білий туман, як ото вибухає дим і пар, коли заливають
водою вогнище. Алі різало очі світло, хоча вже наближався вечір. Він
заплющив очі і подумав, коли на мить спазм відпустив його нутрощі: "А Джарія
там усе готує до банкету... Дурна негритяночка -- їй аби пшоняні оладки й
барабан..." Та водночас і шкода стало, що вона дарма старається, дарма там
клопочеться... Далі він подумати нічого не зміг, бо знов налетіла болюча
задуха, і його почали бити корчі, пливло в очах червоне марево. Лише дзвін
стояв у вухах і ніяких звуків, слів навколо і над собою він не міг
розрізнити й зрозуміти...
Знайомий, рідний дим від кізяка залоскотав хлопцеві ніздрі.
Перед лицем хлопця тонкі вправні руки жовтолицього. За руками - пласке
чорнооке лице. Власне, не очі, а чорні щілини. Вивернуті вуста розкриваються
і говорять:
Хлопчику! Твоя моя слухай! Моя твоя не мордуй. Лікуй твоя. Сиди тихо --
голка не рухай!
Алі подивився, куди показував палець чужинця -- і аж шарпонувся від
страху -- з верхньої губи і з підборіддя в нього стирчали дві тонкі сталеві
голки. Але болю в губах не відчував, лише в місцях уколів ніби набряк і
тепло.
Алі чув від базарних брехунів, що китайці так уміють лікувати
проколюванням, як ніякі арабські лікарі не здатні лікувати ані припіканням,
ані розтинами розпеченим різцем.
Китаєць відкілясь узяв ще голку її всадив хлопцеві в тім'я. Запекло
вогнем і спало з болем, перетворилось на тепло і розлилось по всьому тілу,
біль відступив наче не дуже, але голова проясніла. А за якийсь час Алі
відчув, що в нього геть змінився настрій і він отак би сидів і сидів, так
йому було добре сидіти і зовсім-зовсім ні про що не думати й не рухатись. Та
китаєць зняв із жаровні казанок і вилив у чашу якесь пійло. Пахло гірким,
кисло-терпким і ніби соком молочаю.
Пий, і не треба болить нічого рука, не треба болить п'яти!
Алі випив гіркувате пійло, і воно пронизало вогнем нутрощі, та швидко
заглухло всяке відчуття болю.
Вставай, бігай, не плакай...-- Китаєць засміявся, і його очі й рот
перетворились на три задерті риски -- двоє очей і вуста майже до вух, а
ніздрі дивились двома роздутими дірками.
Зайшов страж і віддав Алі зв'язку ключів, хустку, пояс, а торбу
йєменську надяг хлопцеві через плече.
Вставай! -- наказав.-- Покажу тобі одну річ, і можеш іти додому.
Алі з острахом підвівся -- і нічого! Не хитався, не падав, рани навіть
під пальцями не боліли. Якесь здерев'яніння в роті, в руках і у всіх м'язах.
Та ні болю, ні слабості не відчув.
Пішли! А ти молодець, Чжан!
Китаєць поклонився в пояс стражеві.
Моя людина слухняний. Скажеш: „Помри цього чоловіка" -- робим
йому помирай! Скажуть: „Оживай того чоловіка" -- робим йому оживай!
Страж обернувся і взяв за руку хлопця. Говорив ласкаво і спокійно, ніби
й не він нещодавно заповзявся замордувати на смерть хлопця. Алі не знав, що,
поки його відмочував негр у водоймі, поки він корчився без пам'яті, страж
зустрівся із соглядатаєм, що страхав Алі на Корабельному острові. Страж
наказав повторити слово в слово, про що маленький чоловічок говорив із
хлопцем. У соглядатая пам'ять була бездоганна. Тому страж подав йому динар:
Іди геть. Та швидше! Добу не показуйся ніде!
I от після розмови страж зовсім змінив свою поведінку з Алі.
Він вивів хлопця на вулицю з башти, і Алі побачив над темними зубцями
башт на тлі нічного неба місяць, як розпечене жорно червоне. Над фортецею
метушилися сотні кажанів.
У фортеці палали десятки ліхтарів і чаділи смолоскипи нафтові. Іржали
коні, метушились люди.
А страж вів Алі до іншої, кутової башти -- найтовщої і найвищої.
Їм відімкнули двері, і вони зразу ж пішли кудись униз, а за ними ззаду
йшов дозорець з ліхтарем у руці. Він підняв його високо над головою, і від
Алі і стража-тюрка по ослизлих каменях затанцювали здоровенні, велетенські
тіні.
Потім вони спинилися перед кованими міддю дверима. Наперед вийшов
дозорець з ліхтарем, поставив ліхтар на підлогу і відімкнув запори.
Замість підлоги тут були тикові товстенні палі, складені в грубезну
решітку. Між собою їх сполучали мідні скаби.
Під палями плюскотіла вода внизу і чулось якесь хрипіння та сопіння,
хтось ніби вовтузився та зітхав.
Дивись! -- показав страж хлопцеві в отвір між двома палями. А сам
підніс над головою нафтовий ліхтар.
Застрибали внизу на воді смердючій червоні, багряні відблиски вогню. I
враз із чорної чорнильної тіні з'явилися людські обличчя. Вони дивились
угору, замруживши очі, і прикривалися від яскравого для них світла. Скільки
потім Алі переплив морів і річок, де тільки не побував, але цього жаху, ще
може зробити водяна в'язниця з людьми -- він ніколи не міг забути. Те, на що
перетворились у цій мокроті шкіра людей, їхні бороди й волосся, як
відкрились на всьому тілі виразки й рани, як витікала із них сукровиця -- не
можна було ані забути, які переказати, пояснити іншим людям. Особливо ж
страшні були в них пальці -- пучки розмоклі й розбухлі стерті нігті -- з-під
яких витікав слиз і кривавий гній.
Що в них із пальцями? -- тремтячи, спитав Алі.
Всі вони тут швидко божеволіють. А тому й думають проколупати м'який,
насичений водою вапняк і вилізти назовні. Це страшна омана: для свіжих
нігтів такий вапняк по силі, але поступово нігті розмокають, і вони тільки
калічать себе і посилюють муки...
Люди внизу важко дихали, хрипіли, але жоден не проказав і слова.
Тепер іди сюди! -- Страж відтяг хлопця під стіну, щоб їх не бачили ті
люди знизу.
Страж підняв над свою головою ліхтар і освітив малого. Заговорив
пошепки, перед тим виславши наглядача за двері:
Ось тобі одне з чудес світу. Це замість водяних гір. Це водяна
в'язниця. Я не птах Рух, але сили в моїх пальцях досить, щоб тобі полетіти
туди вниз, до в'язнів. Звичайно, там, внизу, риби-кашалота ти не побачиш.
Але тобі не буде кому про це пожалітись -- Чжан тобі
підріже язика. Він великий майстер, найкращий лікар, якого я знаю! I ти
збожеволієш отут, як і вони. Їм вода майже по коліна. Тобі вище. Ти згниєш у
цьому болоті раніше, ніж останній вітрильник попливе в Індію в цьому сезоні.
Зрозумів?
Я не хочу, благаю -- не хочу! -- кричав шепотом Алі і вчепився в руку
свого ката.-- Благаю милістю Аллаха -- не хочу!
Тоді скажи мені -- надсилала тебе Кадарія до міняйли продати перстень
чи ні?
Я ходив подивитись його троянду. А перстень я їй віддав, коли витяг із
каналу...
Чому ти не віддав Абу Амару? Це ж його перстень...
Бо він так зо мною говорив, ніби я нічого не вартий...
Тоді ти вирішив не віддавати лал Абу Амару?
Ага. Я вирішив піти від нього... Але мене ніхто не бере на корабель ні
слугою, ні матросом... I я подумав, що коли я заплачу гроші за проїзд до
Індії, мене візьмуть... Тому я поніс Кадарії лал -- думав, вона багата,
винагородить мене динарами за таку послугу.
Скільки вона тобі виділила динарів?
Нічого. Жодного.
I вона нічим тебе не віддячила?
Алі вагався, чи говорити, чи не говорити. Тоді страж опустив ліхтар і
тицьнув його в руки Алі.
Іди подивись на них. Уважно подивись на їхні пальці... Твої стануть
такими за один день. Навіть якщо ти не колупатимеш стіну... Чи ти забув, що
Чжан тобі зробив з нігтями?..
I тільки це сказав страж, як Алі відчув, що біль починає повертатися до
нього.
Вона дала мені перстень з синім діамантом! -- на одному подиху
вистрілив словами Алі.
Де перстень?..-- ледь чутно зашепотів страж.
При боковім вході в садибу одвірок зліва внизу має сучок, прибитий
пилом і брудом. Якщо сучок вийняти, під сучком перстень...
Присягнись Аллахом, що ти до нього більше не підступишся!
Присягаюсь Аллахом, я не підступлюся більше до схованки!
Хто ще знає, крім тебе і мене?
Ніхто.
А Абу Амар знає?
Якщо Кадарія ще не сказала, то Абу Амар не знає. Але вона з ним не
могла побачитись. Вона з купцями гуляє, а він на полюванні. А з ким -- я не
знаю.
Я знаю. Іди додому і мовчи. Ось тобі десять динарів на дрібнички.
Писнеш Абу Амару, що тебе мордували, чи про синій діамант -- твоя подорож
кінчиться у цій башті.
А пальці і смуги на тілі? Що я скажу?
Скажеш, був на Корабельному острові, і на тебе впали жердини.
А сморід від одягу?
Намочи і відмий із попелом. Весь сморід відійде.
Як же я дістанусь додому?
Тут завжди човнярів вистачає...
Біля причалу, під фортецею стояло кілька човнів. Страж підійшов до
одного човна.
Егей ти, син повії, відвези цього байстрюка до садиби Рустема! -- А
тоді тихіше: -- Та гля