ги "тіньового" сектора, що перевищують рівень 15 - ЗО % ВВП. Причому для країн, які мають традиційно стабільні соціально-економічні відносини та сталу ринкову економіку, цей рівень є значно нижчим і не може перевищувати 15 %. Практика також засвідчує, що якщо оборот підпільного бізнесу перевищує '/з ВВП, а кількість залучених до нього (у т. ч. і в якості найманих працівників) ЗО -40 % зайнятих, економіка втрачає будь-які можливості позитивного регулювання. Підсумовуючи "діагноз", який на підставі експертних оцінок поставлений економіці України, можна вважати, що вона уражена вірусом "тіньового" підприємництва (в його найбільш небезпечних формах) і тому є серйозно хворою. Але за аналогією з медициною, справжнім здоровим повинен вважатися не той, хто взагалі не хворіє, а той, хто хворіє мало, хворіє у легкій формі і здатний до швидкого одужання. Стосовно останнього виникає цілком слушне питання щодо реальних наслідків досяг- 76 нення тієї критичної маси у перевантаженні народного господарства країни "тіньовими" економічними відносинами. Тобто чи засвідчує досягнення цієї межі небезпеку виникнення некон-трольованої ланцюгової реакції поділу злоякісних клітин, коли метастази "чорної"" економіки необмежене розростаються, витісняючи й замінюючи здорову тканину суспільно-економічного організму, що призведе до летальних наслідків. Звичайно, в економіці неабияку роль відіграють культурні та історичні традиції нації, її менталітет. Проте реальний стан економіки формує повсякденні, найбільш уживані характеристики того, що дозволено, а що заборонено, що схвалюється, а що засуджується. 1 тому для кожної держави, нації є такий рівень "тінізації", перехід через який свідчить про те, що патологія затвердилась як норма критичного перевантаження. Аналіз засвідчує, що Україна вже перейшла цей небезпечний бар'єр. Однак чи можна вважати, що процес "тінізації" набрав незворотного характеру, що відбувається "латиноамерика-нізація" країни, а Україна перетворюється на "бананову республіку" північних широт. Є багато підстав вважати цей висновок передчасним. По-перше, необхідно враховувати унікальність перехідного стану нашої економіки та суспільства, а названу межу "тінізації'" було визначено для країн з усталеною економікою традиційно ринкового типу. Інша річ -- швидкість і темпи трансформаційних процесів. Загальновідомо, що реформи мають проводитися рішуче, швидко, без права на помилки, ціна яких обертається величезними збитками для суспільства, або не повинні проводитися взагалі. Затягування реформаційних процесів, тупцювання на місці або неадекватність дій до тієї ситуації, що реально складається є досить небезпечним шляхом для молодої держави. По-друге, на відміну від живого біологічного організму, у суспільно-економічних систем, як правило, не буває безвихідних ситуацій. Розпад старих соціально-економічних систем є також історичним виходом, оскільки на цьому розпаді анігілюються накопичені у минулому антагоністичні суперечності і формуються нові суспільно-економічні та політичні відносини і структури. 77 По-третє, темпи й характер перебігу трансформаційних процесів, як вже зазначалося, залежать від "культурних традицій нації", від державницької, патріотичної позиції тої частини населення, якій не байдужа подальша доля України. По-четверте, аналіз стану та тенденцій динаміки процесів "тінізації" дозволяє стверджувати, що "тіньова" економіка протягом 1995 - 1997 років вже досягла максимальної межі у своєму розвитку і на цей час за абсолютними характеристиками вступає у фазу подальшого скорочення. Тобто вона економічно об'єктивно почне стискатися під впливом незворотного ефекту "проїдання" національного багатства (передусім виробничого капіталу та накопичених ресурсів). Проте, внаслідок продовження кризової деградації офіційної економіки, відносна питома вага "тіньової"" економіки може ще незначною мірою продовжувати зростати, або утримуватись на тому ж рівні. По-п'яте, значна роль у процесі подолання "тінізації" належатиме активній державній політиці, особливо такого її напряму, як реалізація раціонально-прагматичної та оптимально-виваженої законодавчої стратегії, що має бути вибірково-дифе-ренційовано спрямована або на легалізацію, або на обмеження, або на знищення тих чи інших проявів економічної "тінізації", в залежності від рівня їх соціально-економічної небезпечності, про що мова буде вестися у наступній главі. 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ СТРАТЕГІЇ ТА МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ НА ОБМЕЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ "ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ 3.1. Аналіз правових чинників сприяння розвитку процесів "тінізацГі'" економіки України Оцінка розвитку процесів масштабної "тінізації" і криміналі-зації економіки України засвідчує про суттєву недосконалість та структурну незавершеність вітчизняної правової системи. Тобто більшість наших сучасних бід і негараздів, які стосуються масштабної криміналізації економіки, зумовлена тим, що ще з самого 78 початку економічних перетворень в процесі їх законодавчого забезпечення була фактично проігнорована одна з головних передумов ринкового реформування, а саме -- система правового регулювання і ефективного державного контролю за ринковим середовищем повинна була формуватися випереджувальне щодо процесу створення нових форм власності, розвитку ринкових відносин, їх організаційних структур та механізмів функціонування. Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова економіка, яка має надійні імунні властивості, що пригнічують "вірус тінізації", передусім потребує наявності ретельно відпрацьованої, досконалої, комплексно збалансованої та достатньо стабільної правової бази, яка спроможна забезпечити чітку взаємодію, взаємозв'язок і взаємовідповідальність усіх суб'єктів ринкових відносин та ринкових структур, що функціонують на основі як приватної, змішаної, так і публічної форм власності. Розвиток правової системи у напрямі попередження зловживань і обмеження злочинності в сфері економічних відносин мав ще із самого початку базуватись на системному і максимально повному використанні кращих досягнень світового досвіду, що за багато десятиріч накопичений країнами, які мають розвинену ринкову економіку. Проте, внаслідок нерозуміння, або приватно-корпоративної користі, або чванливо-бюрократичного ігнорування потреб об'єктивної реальності, на економічний простір нашої країни вирвалась невпорядкована, руйнівна і жорстока стихія, яку, правду кажучи, не чекали і яка масштабністю і глибиною своїх "чорно-кримінальних" проявів боляче травмує суспільство, підриває віру людей в ринкові перетворення, звужує базу соціальної підтримки процесів економічної та суспільної трансформації. Наш власний, емпіричний, набутий за незначний час гіркий, але досить вагомий досвід переконує, що "гра в ринок" за відсутності відповідних чітких та системних юридичних "правил гри", тобто проведення ринкового реформування без попереднього (або хоча б паралельного) створення відповідної комплексної та надійно-досконалої системи правового забезпечення функціонування механізму ринково-господарських та комерційних відносин, у кінцевому наслідку призводить лише до 79 альних процесів" соціально-економічної анархії, породжує сприятливе середовище для зловживань і злочинності, до особливо небезпечного ма-сштабування "чорної"" складової "тіньової" економіки. Оскільки, як зазначалося, "тіньова" економіка (якщо її розглядати в широкому розумінні цього поняття) є органічною складовою економічної системи будь-якого суспільства, то діа-лектично одне не може зникнути без зникнення іншого. "Закономірності розвитку антисуспільних явищ перебувають у взаємозв'язку і взаємодії із закономірностями корисних соціальних процесів"'. Саме в економіці поняття правомірної й протиправної, тобто злочинної, поведінки хоча й протилежні за змістом і результативною спрямованістю, але тотожні за своїми витоками -- соціально-економічними суперечностями суспільного життя. Перетворення цих суперечностей на вектори здорової, суспільне корисної чи економічно патологічної (анти-суспільної) діяльності суб'єктів ринкових відносин залежить від механізмів руху й розв'язання існуючих суперечностей, де виключно важливу роль відіграє суб'єктивний фактор, і передусім -- економічна політика держави та рівень досконалості нормативно-правової інфраструктури, що регулює господарсько-комерційні відносини суб'єктів, діяльність яких базується на різних формах власності на засоби виробництва. Диференціація економічної поведінки людей, вигідної для одних і невигідної для інших, визнання одних її форм суспільне корисними, правочинними, законними, а інших -- шкідливими, неправомірними, протиправними є єдиним процесом, різні сторони якого віддзеркалюються у виникненні форм поведінки суб'єктів економічних відносин та норм права, що йому суперечать (разом із економічною злочинністю включно). Взаємопов'язані поняття правомірної й протиправної економічної поведінки відображають у кінцевому підсумку існуючий баланс інтересів окремої особи, соціальних груп та суспільства в цілому. Що саме вважати офіційно схвалюваною (законною) і "тіньовою" або "чорною" економічною діяльністю, залежить від тих правових принципів, яких дотримується суспільство або най- Кудрявцев В. Н. Преступность в криминологии. - М, 1968. - С. 77. 80 більш впливові його соціальні групи. Так, адміністративно-командна система, як відомо, сповідувала і необмежене поширювала (аж до рівня фізичної особи) реалізацію принципу публічного права: "Дозволено те, що дозволено законом". Це створювало державним органам своєрідну легітимність для тотального контролю за всім і вся, для придушення будь-якої приватної ініціативи і за кінцевими проявами зумовлювало постійне розширення сфери "тіньової" економіки командно-бюрократичного типу, основні якісні особливості якої вже були розкриті. Проте, в процесі ринкової трансформації ситуацію щодо розвитку процесів "тінізації" значно погіршила майже миттєва ліквідація публічно-правової інфраструктури, яка раніше забезпечувала відповідні умови функціонування державної форми власності. Вкрай необачне, а по суті фактично тотальне знищення всієї системи юридичних норм, якими були врегульовані господарсько-адміністративні відносини в державному секторі економіки', призвело до того, що цей величезний, фактично не-приватизований сектор "світлої" економіки втратив необхідну для свого існування правову базу і практично залишився неке-рованим з боку держави. Суспільний капітал, позбувшись правових важелів, що створювали йому надійні умови внутрішньої і зовнішньої економічної безпеки, став "нічийним" і по суті беззахисним з боку корисливих зазіхань приватного, приватно-корпоративного та кримінально-мафіозного інтересів. Світова практика незаперечне засвідчує, що без ефективного державного ринкового регулювання, тобто без наведення стабільного порядку, який встановлюється і підтримується державою за допомогою законів, що базуються на юридичних нормах публічного права, неможливе функціонування сучасної масштабної ринкової економіки. Саме застосування державою у фіксованій сфері законів, що побудовані на принципах і нормах публічного права, надає можливість забезпечити оптимальне поєднання приватних та суспільного інтересів і надійно захистити останній від "фурій" кримінально-мафіозного інтересу. Відомо, що стара система адміністративно-планового господарювання базувалась на дії близько ЗО тисяч союзних нормативних актів законодавчого і урядового рівнів. 81 Теоретичне узагальнення досвіду публічно-правового регулювання господарської діяльності в країнах розвинутої ринкової економіки, вивчення досвіду і особливостей правового забезпечення функціонування в цих країнах державної форми власності, зіставлення в цьому плані світової і вітчизняної практики є особливо актуальними. Це є досить складним напрямом роботи, насамперед в світлі вдосконалення законодавчої стратегії обмеження "тіізації" економіки країни, якщо врахувати, що в сучасній юридичній та економічній науковій літературі зазначені питання ще й досі не знайшли належного висвітлення'. Ринкові перетворення в нашій країні багаторазово збільшили обсяги законодавчої роботи щодо створення нової правової інфраструктури забезпечення радикального реформування економіки та реалізації нової соціальної політики. Величезна робота у цьому напрямі має бути виконана на шляху створення правової системи "антитіньового" обмеження. Процес законодавчого забезпечення економічної реформи вимагає кардинальної трансформації всієї системи господарського законодавства, в тому числі і тієї його складової, що забезпечує регулювання економічних відносин в сфері функціонування державної власності. В свою чергу, для якісного виконання цієї роботи вкрай необхідно виконати певний обсяг попередніх науково-теоретичних досліджень, а саме: 1) чітко визначити місце права в структурі методів господарського та організаційно-розпорядчого регулювання ринкової економіки; 2) спираючись на світовий і власний досвід, конкретизувати цільову спрямованість законодавства і всього механізму ринково-правового регулювання в загальній системі трансформування ринково-економічних відносин; 3) визначити і відповідно ранжувати провідні принципи побудови і функціонування механізму ринково-правового регулювання та встановити оптимальні співвідношення застосування норм приватного та публічного права в системі законодавчого забезпечення розвитку багатоукладної ринкової економіки. Див.: Мандибура В. Правові форми державної власності в умовах ринкової економіки/УВіче. - 1995. - No 12. - С. 13 - 24. 82 На жаль, зазначені дослідження, без результатів яких практично неможливе подальше якісне законодавче забезпечення економічних реформ, фактично до цього часу ще не виконані. Тому процес економічного законотворення, як кажуть "пішов", але пішов досить нераціональним для економіки і небажаним для народу України шляхом -- емпіричним, тобто так званим "методом" спроб і помилок". Саме гірка емпірика нашого сьогодення (особливо масштабні процеси "тінізації" і кримінал ізації), здається, вже створила всі необхідні передумови для подолання у свідомості більшості науковців нав'язаних міфічних уявлень псевдоринкового лібералізму, за якими ефективність економічного розвитку може бути забезпечена лише шляхом стихійно-ринкового саморегулювання та повною заміною старої законодавчої системи регулювання господарської діяльності, що базувалась на нормах публічного права, на систему, яка повністю будується на нормах приватного права. Зараз стає зрозумілим, що директивне завдання щодо перетворення в норму практичної господарської діяльності суб'єктів державного сектора економіки головного гасла перебудови -- "дозволено все, що не заборонено", за умов, коли правом чітко не було визначено, а що саме має бути заборонено, призвело до сучасного безладдя в сфері матеріального виробництва, зумовило страшний сплеск економічної злочинності та поширення процесів "тінізації". Немає необхідності доводити, що одним з основних завдань, яке має здійснювати державна влада, є стимулювання надійного збереження та всебічне примноження економічного потенціалу і національного багатства України. Це можливо реалізувати лише на засадах створення рівних економічних умов та адекватної державної підтримки потенційних можливостей розвитку і функціонування всіх форм власності та суб'єктів підприємництва, діяльність яких не суперечить загальнонаціональним інтересам. Держава, що спирається на цивілізовані засади ринкового розвитку, повинна створити надійні економіко-правові умови, за яких примноження та якісний розвиток будь-якої форми власності має відбутися виключно на власній (майновій та фінансо- 83 вій) основі за рахунок, насамперед, вдосконалення механізмів підвищення ефективності господарювання та забезпечення еквівалентності у відносинах обміну між суб'єктами ринку. Для цього держава повинна впровадити надійні економічні та правові механізми, застосування яких виключало будь-які можливості паразитування одних форм власності за рахунок утиснення, протиправного використання або загарбання інших. Останнє у рівній мірі стосується як державної форми власності, яка не повинна мати джерелом свого живлення та розвитку приватний сектор економіки, так і, відповідно, виключатиме можливість паразитування приватних форм власності за рахунок використання державної. Тут, як каже прислів'я, "табачок (розуміючи під цим розмежування і недоторканість прав власності) повинен у кожного бути свій". Сьогодні все помітнішими стають масштаби тих негативних наслідків, до яких призвело поспішне і непродумане прийняття законодавчих актів, що регламентують сферу взаємовідносин державної і недержавної форм власності та регулюють господарсько-комерційні відносини суб'єктів різних форм власності на ринку товарів та послуг. Унікальною на цей час є ситуація, коли новостворювана система ринкового регулювання, що зводиться на уламках зруйнованої "до основания" старої господарсько-правової системи, базується на своєрідній "декларативно-правовій порожнечі". Тобто ми є свідками виникнення парадоксального для юридичної практики явища, коли у законодавчі акти, що мають регулювати економічні відносини, не закладаються (там, де це вкрай необхідно), "конструкції", які повинні бути побудовані або на нормах приватного , або на нормах публічного2 права. На практиці, у законодавчих актах, що регулюють стосунки приватних суб'єктів, спостерігається реальна відсутність чіткої регламентації дій і відносин, що заборонені державою. Також не визначаються чіткі і диференційовані карні санкції за конкретні порушення забороненого та неконкретизовані процедурні механізми їх застосування до суб'єктів підприємницької діяльності, що своїми діями порушують заборонене. Відсутня регламентація тих дій і відносин суб'єктів публічного права, що дозволяються державою, і, відповідно, відсутні санкції та механізми їх процедурно-правового застосування до суб'єктів, що дозволяють собі недозволені Катастрофічне збільшення випадків фінансових махінацій та економічної злочинності у сфері функціонування державної (особливо казенної) власності -- головне породження безсистемно-правового підходу до регулювання взаємодії і взаємовідносин приватного і державного секторів економіки, державної та всіх інших форм власності. Для того, щоб спираючись на використання юридичних засобів, відвернути економічні злочини, обмежити "чорну" диверсифікацію, треба проблему попередження економічної злочинності розглядати не просто у кримінально-правовому плані, тобто з позиції покарання або посилення карних санкцій за скоєні злочини, а передусім в господарсько-правовому плані. Тобто бачити її з позицій удосконалення механізму правового регулювання господарської діяльності та взаємовідносин суб'єктів різних форм власності, що має не допустити існування та створення потенційних джерел живлення економічної злочинності. В умовах ринкового реформування необхідно здійснити чітке розмежування існуючого правового поля: по-перше, виділити окрему, що має базуватися виключно на нормах публічного права, юридичну систему, і яка повинна регламентувати дію механізму реалізації владно-управлінських, організаційно-розпорядчих, вертикально-ієрархічних (або як їх останнім часом прийнято називати -- адміністративно-командних) відносин на засадах чіткої персоніфікованої відповідальності суб'єктів органів системи державного управління за наслідки цієї діяльності; по-друге, виділити побудовану на нормах приватного права цивільно-правову систему, що регламентує функціонування механізмів ринкових (товарно-грошових) відносин суб'єктів приватної форми власності. Зазначені системи не слід штучно змішувати, бо це, як засвідчує практика, неминуче призведе або до придушення державними владними структурами свободи товарно-грошових відносин, або навпаки, до стихійного виходу ринкового механізму за його природно-економічні межі. Останнє в свою чергу зумовить втрату необхідної керованості економіки, тобто спри- ДІЇ (це стосується насамперед державних службовців усіх рівнів та керівників державних підприємств). 85 ятиме подальшому агресивному домінуванню приватних інтересів над інтересами суспільства, що руйнівно торпедує стабільність і безпеку в державі. Водночас досвід розвинутих країн свідчить, що механізм правового забезпечення ефективного функціонування державної власності у формі казенних підприємств (установ, організацій) та механізми правового регулювання діяльності публічних компаній (капіталом яких держава володіє повністю, або має в компанії контрольний пакет акцій) досить суттєво відрізняються. Їх відмінність полягає в тому, що для перших правова система повністю базується на нормах публічного права, а для других правова інфраструктура забезпечення підприємницької діяльності повинна будуватись на основі оптимального поєднання норм як приватного, так і публічного права. Тому в наших умовах для забезпечення надійного і ефективного функціонування державної власності у її різних формах проявів, необхідне створення двох окремих кодексів: адміністративно-господарського і господарського (за умов обов'язкового функціонування якісно відпрацьованого Цивільного кодексу). У чому, на нашу думку, тут полягають головні особливості створення та практичного застосування зазначених правових систем? Адміністративно-господарський кодекс має розроблятися виключно на нормах публічного права. Його законодавча база покликана забезпечувати регулювання економічних та організаційно-управлінських відносин між суб'єктами, що є розпорядниками і користувачами казенної форми державної власності. Тобто його дія має поширюватися виключно на владні структури, що забезпечують управління та контроль за використанням державної власності та бюджетних ресурсів, а також на підпорядковані їм казенні підприємства (установи та організації), тобто на суб'єктів, які забезпечують економічне та організаційне функціонування цієї форми власності. Цим кодексом мають бути чітко визначені права і обов'язки, функціонально-організаційна компетенція відповідних органів державного (галузево-регіонального) управління та регламентовані їх взаємовідносини і адміністративна субординація та від- 86 повідальність за кінцеві наслідки діяльності. До нього повинні ввійти законодавчі акти, що регулюють діяльність Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, міністерств, державних комітетів, адміністрацій, агентств, а також регламенті норми щодо правовідносин у сфері управління державним сектором економіки, насамперед казенними підприємствами, установами та організаціями. Водночас господарський кодекс має створюватись на основі оптимального поєднання норм приватного та публічного права, що дозволить юридичними заходами поєднати ринкову свободу суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі і публічних компаній та корпорацій (їх саморегулювання, самоуправління тощо) із вкрай необхідними (враховуючи сучасний стан "тіні-зації" економіки), елементами державного регулювання і контролю поведінки цих суб'єктів в умовах ринкового середовища. Цей кодекс не суперечитиме цивільному кодексу, побудованому на нормах приватного права за умови, якщо в ньому будуть узагальнені норми, що повинні попереджати злочинність у використанні державної та комунальної власності, та норми, які спрямовані на підтримку чесної підприємницької діяльності'. Виконання названих правових заходів дозволить не тільки надійно захистити казенну форму власності від зазіхань криміналу, а й затвердити справжню рівність усіх форм власності, тобто сприятиме подальшому відновленню процесу цивілізованого ринкового реформування в нашій країні. Запорукою успіху в боротьбі з "чорною" економікою в Україні повинні стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій відповідних державних структур і населення щодо цього негативного явища в нашому суспільстві. Як вже зазначалося, суттєва особливість вітчизняної "тіньової"" економіки полягає в тому, що вона має значний До нього, як видасться, слід включити наступні законодавчі акти: про систему державного обліку і контролю в сфері підприємницької діяльності; про публічне підприємство; про відповідальність керівників у разі банкрутства публічних підприємств і компаній; про державну підприємницьку діяльність та участь капіталу держави у змішаних формах власності; про джерела походження первинного капіталу; про чесний бізнес тощо. 87 спектр "чорної"' економічної діяльності, яка обов'язково повинна відноситись до кримінальної економіки. У той же час вона у багатьох своїх проявах такою не є, оскільки використовує недостатню правову врегульованість багатьох сфер економіки. Тобто середовищем її генерування є зони правового вакууму, що існують у системі законодавчого забезпечення ринкових відносин. Наявність значних правових прогалин призводить до того, що навіть такі кваліфіковані міжнародною практикою злочини, як "відмивання брудних" грошей, штучні банкрутства та різноманітні фінансові афери, внаслідок яких порушуються права громадян і ринкових партнерів, здебільше до цього часу кримінальним злочином в Україні ще не вважаються. Останнє є вкрай соціальне небезпечним чинником, що генерує зростання "чорних" видів економічної діяльності. Підприємницька діяльність об'єктивно потребує постійного нарощування величини авансового капіталу, оскільки її головним рушійним мотивом і головним стимулом є прибуток, що збільшується головним чином за рахунок розширення обсягів та підвищення ефективності економічної діяльності. Протиправний "бізнес" не є винятком і також постійно прагне до нарощування свого капіталу. Світова практика засвідчує, що доходи, які отримуються у цій сфері "діяльності", беруть свій початок переважно у вигляді грошової готівки. Тому, маючи значні суми грошової готівки (як в національній, так і іноземній валютах), правопорушники, що діють в країнах із ринковою економікою, практично обмежені в можливості легальне проводити значні готівкові операції, здійснювати вкладення та інше, не викликаючи підозри у відповідних державних органів та громадськості. В цих умовах вони намагаються створити "законні джерела" для легалізації капіталів, що були отримані незаконним шляхом. Для здійснення цієї мети "чорним" бізнесом відпрацьовані спеціальні механізми. Для цього "брудні" гроші або розміщуються на рахунках в банках, а далі інвестуються в легальні підприємства, або вивозяться контрабандою чи переміщуються за межі країни іншими шляхами. Там вони об'єднуються із доходами від законного бізнесу, переводяться із одного рахунку на ін- 88 ший за допомогою серії складних банківських операцій, розрахованих на те, щоб замаскувати сліди незаконних доходів, та ін. Зазначені дії за кордоном отримали назву "відмивання" грошей. Їх можна визначити як процес, під час якого "брудні" гроші (головним чином готівка), які отримані внаслідок протиправних, суспільне небезпечних дій, пропускаються через банківську та фінансову систему таким чином, що вони перетворюються в "чисті" гроші, тобто їм надається вигляд цілком легітимних доходів, і правоохоронні органи втрачають можливість встановити особу, що є ініціатором кримінальної угоди, або визначити першоджерело злочинного походження цих коштів. Загальна нерозвиненість і недосконалість правової інфраструктури, що регулює кредитно-банківську систему України сприяє поширенню "тінізації" та криміналізації вітчизняної економіки. У програмній доповіді Президента України "Шляхом радикальних економічних реформ", якою визначались основні засади економічної та соціальної політики стосовно стану системи правового забезпечення функціонування банківської системи України, було зазначено: "Для врегулювання основних засад банківської діяльності необхідно за підрахунками фахівців понад 20 законодавчих актів. Ми ж маємо лише один Закон "Про банки і банківську діяльність", значна частина положень якого не має прямої дії. Як наслідок, процес реформування банківської системи набув стихійного характеру. Вкрай обмеженими виявилися можливості впливу на цей процес і Національного банку. Катастрофічне нарощування масштабів позабанківського грошового обігу, численні порушення, що мають місце в банківській сфері, свідчать про те, що НБУ і держава ще не опанувала необхідними важелями регулювання цієї ключової сфери економіки"*. Серед цих законодавчих актів насамперед можна назвати наступні: 1) Про ліквідацію і банкрутство кредитних установ; 2) Про Національний банк України; 3) Про акціонерні комерційні Кучма Л. Д. "Шляхом радикальних економічних реформ". Доповідь Президента України про основні засади економічної та соціальної політики // Газета --Діло", No 82(293), жовтень. - 1994 p. - С. 5 99 89 банки; 4) Про спеціалізовані банки; 5) Про інвестиційно-іпотечні банки; 6) Про систему розрахунків у банківській діяльності; 7) Про порядок зберігання на банківських рахунках комерційних банків бюджетних коштів та цільових кредитів, наданих Урядом України, та про відповідальність за їх цільове і своєчасне використання; 8) Про систему державного обліку та контролю за діяльністю банківської системи; 9) Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України про адміністративні правопорушення (з метою встановлення відповідальності за порушення правил і зловживань в системі розрахунково-платіжних операцій); 10) Про вдосконалення механізму платіжних операцій і відповідальність банків по зобов'язанням щодо платіжних доручень клієнтів; 11) Про банківську таємницю та забезпечення гласності у діяльності банківських установ і публічну банківську статистику; 12) Про комерційний кредит та вексельний обіг; 13) Про внутрішню службу безпеки у банківській та валютно-кредитній сфері; 14) Про систему безготівкових розрахунків; 15) Про обіг готівкових коштів, посилення відповідальності за своєчасну інкасацію грошової виручки та норму касових залишків; 16) Про систему резервування грошової готівки; 17) Про кредити та кредитну систему; 18) Про ощадну справу; 19) Про відповідальність банків за незаконні грошові операції; 20) Про страхування депозитів та захист інвестицій у банківській системі в Україні; 21) Про справедливі умови надання споживчого кредиту. За умови фактичної відсутності правової інфраструктури, вкрай необхідної для цивілізованого функціонування банківської системи, вона у своїй діяльності керується більш ніж 500 нормативними підзаконними актами, що були прийняті Національним банком України протягом останніх п'яти років. Поширенню цього явища, пов'язаного із "відмиванням" грошей, значною мірою сприяє закритість кредитно-фінансових установ, банківська таємниця вкладів. Внаслідок цього торговець наркотиками або інший суб'єкт кримінального середовища отримує можливість не тільки переміщувати гроші по всьому світові, але й "легалізувати" їх. Для "відмивання" грошей торговці наркотиками та інший "криміналітет", як правило, обирають певні так звані "країни- 90 лазні", кредитно-фінансова та правова система яких має наступні характерні ознаки': по-перше, законодавством країни нео-бмежено регламентована таємниця комерційних і/або банківських операцій; по-друге, існує невизначеність законодавчої бази щодо реєстрації і джерел походження первинного капіталу (в т. ч. іноземного); по-третє, державою легалізовано і надається сприяння існуванню анонімних банківських рахунків у вітчизняній та іноземних валютах2; по-четверте, відсутні обмеження (або існують мінімальні обмеження) у відношенні обміну будь-яких сум іноземної валюти або щодо повної свободи підприємницької діяльності, а також відсутній державний контроль за діяльністю іноземних корпорацій і приватних осіб; по-п 'яте, відсутні податки або оподаткування доходів іноземних корпорацій знаходяться на відносно низькому рівні тощо. Зазначене пояснює рівень небезпеки, що постає перед Україною, оскільки вона, на погляд "кримінального" бізнесу, відповідає всім перерахованим ознакам "привабливості", як "країна-лазня". "Відмивання брудних грошей" вкрай негативно впливає на суспільство. Воно, по-перше, навіть за умови сталих суспільних систем загрожує економічній безпеці держави, оскільки дозволяє правопорушникам реалізувати і легалізувати доходи від злочинної діяльності і тим самим підкріплює їх спроможність продовжувати і надалі чинити злочини у ще більших масштабах. Тобто одним із найбільш потужних джерел живлення "чорної"" економіки є можливість безперешкодно відмивати і використовувати "брудні" гроші. По-друге, "відмивання грошей" підриває довіру суспільства до всієї фінансової системи, і є загрозою нормальному функціонуванню кредитно-фінансових установ країни. По-третє, "відмивання" грошей є явищем, що порушує інтереси законного бізнесу і його клієнтів, які повинні Саме цими ознаками пояснюється привабливість для "відмивання" грошей таких країн, як Панама, Гонконг, Кайманські і Багамські острови або економічних (офшорних) зон тощо. Відкриття анонімних валютних рахунків дозволено Указом Президента України від 1 серпня 1995 року. Порядок відкриття та функціонування анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) затверджено постановою Правління Національного банку України No 205 від 16 серпня 1995 року. 91 бути надійно захищеними від злочинної кримінально-мафіозної діяльності. Це в свою чергу згубно впливає на процес залучення до країни інвестицій з боку солідного іноземного капіталу. За законодавством України "відмивання брудних грошей" не є кримінальним злочином. Тобто в нашій країні немає спеціальних законодавчих актів, які безпосередньо націлені на боротьбу із "відмиванням" грошей, тому і правова відповідальність за такі дії відсутня. Саме тому можна стверджувати, що в Україні, де створені найсприятливіші умови, поширюється процес "відмивання брудних грошей" як вітчизняного криміна-літету, так і міжнародної мафії. У зв'язку з цим природно постає питання щодо того, чи можна використовувати нашу існуючу базу законів для обмеження цього небезпечного явища. Для відповіді на ці питання необхідно співставити вимоги закордонного (передусім американського) законодавства, із вітчизняним в частині надання установами банківської системи звітів, зберігання обліково-звітної документації та подання інформації щодо взаємовідносин з іноземними фінансовими організаціями державним контрольним та правоохоронним органам. Так, скажімо, кредитно-фінансові установи США надають звіти щодо валютних операцій і платежів готівкою, що отримуються в торгівлі і підприємництві, створюють тим самим, по-перше, інформаційну базу для аналізу та пошуку "відми-вателів". По-друге, у випадках обгрунтованої підозри щодо тієї чи іншої особи у "відмиванні" грошей такі відомості дають можливість встановлювати рух його грошових коштів та підтвердити факти "відмивання", тобто отримати необхідні докази. У нас же не передбачено звіти ані по депозитах, ані по обсягах зняття вкладів, платежах або переказах, ні щодо отримання готівкових грошових коштів, у зв'язку із чим аналіз інформації, що стосується пошуку "відмивателів" і їх покривателів стає майже неможливим. Тобто незаперечним є той факт, що на шляху поширення цього злочинного явища відсутні будь-які правові та організаційно-процедурні механізми та бар'єри. Слід додати, що поширенню "тіньових" процесів, особливо таких, як "відмивання" грошей та масштабне ухилення від сплати податків в нашій країні сприяє відсутність необхідного балансу 92 між правами приватних осіб на комерційну таємницю і законними потребами посадових осіб контрольних та правоохоронних органів держави в отриманні матеріалів та інформації при перевірках, звітах або такої, що відноситься до справи слідства, яка випливає із закону про банки та банківську діяльність щодо банківської таємниці. У зв'язку з цими статтями оперативні та інші працівники правоохоронних органів позбавлені можливостей доступу до інформації по рахунках юридичних і фізичних осіб, без чого у ряді випадків неможливо здійснювати перевірку та відкривати кримінальні справи. Тому, навіть при наявності обгрунтованих підстав щодо здійснення злочину, ніхто (ні слідчий, ні прокурор, ні суддя, ні інші особи) не в силах вирішити питання щодо вилучення певних документів та отримання даних про операції по рахунках конкретних фірм і юридичних осіб, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства. Ці дані можуть бути надані податковій службі. Але на відміну від служби внутрішніх доходів країн, що мають розвинену ринкову економіку, вона не тільки не наділена правом розслідування, але навіть не має статусу органу дізнання, у зв'язку із чим обов'язки по перевірці правильності визначення прибутку та обчислення податків податковими інспекторами фактично виконуються лише шляхом арифметичного розрахунку даних, що є у первинних документах. Тому співставити їх із відомостями, що подані у деклараціях, фактично неможливо. Проте, навіть за існуючих обмежень аналіз порушених кримінальних справ, актів, документальних перевірок, наявної оперативної інформації, що був проведений Державною податковою Адміністрацією України, засвідчує, що внаслідок правової неврегульо-ваності та недосконалості діючого законодавства, банківська система України стала однією з головних сфер ухилення від сплати податків ділками "тіньової"" економіки. З цією метою ними створюється мережа фіктивних підприємств, за допомогою яких вуалюються незаконні фінансово-господарські операції. Про масштаби цієї протиправної діяльності свідчить те, що, наприклад, у листопаді 1997 року підрозділами податкової поліції виявлена 561 фіктивна фірма, під прикриттям яких проводились незаконні операції по "ЛОРО-рахунках" банків-нерезидентів. Ді- 93 ями правопорушників завдається величезна шкода економіці і бюджету держави. Тільки в м. Києві у 1997 році виявлено 1,5 тисячі фіктивних структур, на рахунках яких було заблоковано 17 млн. грн., у той час як загальна сума прихованих від оподаткування угод, проведених через ці фірми, перевищила З млрд. гривень.' Виходячи із викладеного, в процесі реалізації законодавчої стратегії, яка спрямована на обмеження процесів "тінізації" економіки України, необхідно, як це неодноразово зазначалося, максимально враховувати досвід країн, які мають цивілізовану ринкову економіку щодо створення надійно діючих пра