невидимі, вони знали все, що робиться в зовнішньому світі. Отець Сергій казав, що багато людей з різних країн марно намагались дістатися сюди. Тут існував закон, за яким лише семеро осіб за століття могли відвідати це місце. Шестеро з них мусили повернутися в мирський світ, отримавши таємні знання. А один залишався, і він не старів, бо час для нього зупинявся. Ця сага перегукується з оповіддю про царство пресвітера Іоанна, яку я розповім далі. Заповідна земля, або Земля живих богів може бути лише Тібетом, який має такі назви й сьогодні. Отже, фольклор Давньої Русі засвідчує реальність общини натхненних людей в серці Азії, що зоветься Країною Білих Вод. Поза сумнівом, це -- інша версія переказів про Шамбалу. 7. СВІТЛОНОСЦІ У попередніх розділах описувалася загублена оаза високої духовної культури. Тепер варто розглянути іншу цікаву можливість, а саме, що цей центр направляв великих реформаторів, аби піднести людство на вищий щабель свідомості. В Індії таких божественних посланців, що з'являлися певної епохи, називають аватарами. Ці надлюдські істоти переродилися, жертвуючи собою задля спасіння людства. Оскільки всіх месій тут розглянути годі, коротко проаналізуємо лише місії Крішни, Гаутами Будди й Ісуса Христа. А також простежимо їхні зв'язки з обителлю магів. Є й інші посланці -- пророки. І їхні дії скеровують безпосередньо махатми і в певні історичні відтинки стосуються окремих частин світу. Ми вибрали двох пророків -- Мойсея й Магомета, аби проілюструвати постійну допомогу оази космічної культури. Спасителі й пророки -- невід'ємна частка ідеології минулих віків. Заснування нового світу соціалізму і роль Леніна буде розглянуто окремо. Усі соціальні чи релігійні рухи, ідеал яких -- спільне благо й мир на землі, завжди підтримувались Ієрархією Світла. Може здатися дивним, що цілковито різні ідеології походять з одного і того самого джерела, але це так. Річ у тому, що кожна доктрина призначена для певної епохи. Коли вчення спотворюється, воно щезає, аби поступитися місцем динамічнішій і сучаснішій ідеології. Ця істина повинна виховувати в нас терпимість, бо правда має багато облич. Ми розпочнемо це обговорення з життя Крішни -- однієї з найдавніших відомих аватар. Його вчення і нині надихає мільйони індусів і керує їхнім життям. Крішна народився від цнотливої дівчини Девакі в пастушій хижці в прекрасній гімалайській долині біля підніжжя гори Меру, що є іншою назвою Калапи, або Шамбали. Він любив усіх, навіть хижих звірів, і часто бавився з тигренятами. Коли ж підріс, мудреці почали навчати його, аби пробудити мудрість, яка дрімала в ньому. І от Крішна отримав посвячення біля ніг великого вчителя Гімалаїв і наказ знищити зло на світі. Він вирушив на береги Гангу й Джамни вчити людей, граючи на флейті, щоб пробудити їх від заціпеніння у фізичному світі майї, або ілюзії. Те, чому вчив Крішна, відбито в його діалогах з воїном Арджуною у "Бгагавадгіті": "Душа ніколи не народжувалась, Душа ніколи не перестає існувати". Крішна вважає, що людина розвивається через переродження: "Багато хто відновився в моєму народженні Арджуно! І в твоєму також! Але я знаю свої попередні життя, а ти ні". Тисячі років тому ці слова сказав Крішна в долині Гангу, аби просвітити народи Індії. Проте, як і дерева, релігії теж усихають і в'януть, коли їх переповнюють забобони. Це передбачив Крішна: "Людство помиляється через нестямні, затемнені знання". Крішна напрочуд добре висловив закон аватари: "Щоразу, коли закон порушується і зростає беззаконня, Я народжуюсь у новому тілі, Щоб захистити праведних, щоб знищити злих, Щоб відновити закон, я час від часу народжуюсь". Як і в Крішни, народження Гаутами Будди теж пов'язане з ашрамами архатів у Гімалаях. Коли в підніжжі засніжених гір місті Капілавасту в царя Шудгодани і цариці Майї народився син, до палацу прийшли семеро мудреців, аби привітати дитину Сіддгартху. Індійські тексти мовлять, що ці мудреці прибули з країни в Гімалаях. Шістнадцяти років Сіддгартха Гаутама одружився, і в нього народився син. А ще через тринадцять років Сіддгартха залишив сім'ю й палац і став бродячим ченцем, бо не міг довше жити в розкошах, коли довкола розкинувся океан нещастя. Велика місія Сіддгартхи Гаутами полягала в тому, щоб боротися проти несправедливої кастової системи в Індії і водночас дати світові космічну філософію, першу в історії. Як і всі інші аватари. він був революціонером, бо кинув виклик панівній владі й поставив під сумнів її застарілі поняття. "Добро породжує добро, а зло породжує зло",-- казав царевич, зрікшися трону, щоб шукати осяяння і обдарувати людство духовним світлом. Коли Сіддгартха Гаутама, сидячи під дикою смоквою, отримав космічне просвітлення і став Буддою, або Просвітленим, він повністю ототожнив себе з безкінечним і вічним Всесвітом. А щоб учні його в майбутньому могли піти його шляхом, він склав для них вісім правил життя, так звану восьмеричну путь: правильна віра, правильне рішення, правильна мова, правильна поведінка, правильне заняття, правильне зусилля правильне споглядання і правильне зосередження. Звільнена від бажань людина може уникнути колеса перероджень і досягти нірвани, обителі миру -- вчив Будда. Є легенда, що допускає подорож Гаутами Будди до Шамбали. В ній мовиться, що він залишив рівнини Індії і два тижні їхав верхи до Гімалаїв. Там він знайшов стежку, якою їхав сім днів, поки досяг мисливської хижі, де старий мисливець мовби чекав на нього. Наступного ранку, коли сонце осяяло сніги Гімалаїв, Гаутама випив меду і до полудня продовжував подорож у супроводі старого, поки обоє опинилися біля річки. Мисливець напнув тятиву лука й послав через річку стрілу, обоє мовчки чекали Потім Вчитель зняв із себе коштовності й віддав старому. Той зробив порух, ніби хотів кинути їх у річку. Раптом від протилежного берега підплив на човні високий чоловік в одязі, обшитому хутром, і попросив Гаутаму їхати з ним. На тому березі вони сіли на коней і почали підніматися на засніжений хребет. Удосвіта вони спустилися до обителі махатм. Як і Крішна, Гаутама Будда каже про свої переродження: "Я постійно прибираю різних форм і вдаюся до численних методів, аби порятувати нещасних". Буддійські тексти твердять, що час від часу Будда, учитель богів і людей, народжується, втілений у мудрості й доброті. Сам Будда передбачив пришестя майбутнього Будди на ім'я Майтрея. Поява Ісуса -- інший вияв закону божественного перевтілення, щоб духовно пробудити людство. У час його народження троє, а то й більше магів прийшли зі Сходу привітати його. їх вела провідна зірка, що рухалася в небі. Поява Ісуса вочевидь очікувалася мудрецями. Чи існував зв'язок між тими магами і Шамбалою? Це може підтвердити такий факт. Відомо, що маги дали своїх мітраїчних і маздеїчних богів жерцям давньої тібетської релігії Бон; ті, в свою чергу, заявили, що отримали свою віру від святих Шамбали (див. "Байкал", 1969, No 3). У чому полягала місія Ісуса? Встановити космополітичний лад у світі, базований на братерській любові й терпимості, коли "нема ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, ні вільного" ("Послання Павла до колосян", 3, 11). Його динамічне вчення дало надію знедоленим величезної Римської імперії, що простяглася від Середнього Сходу до Англії. Мільйони рабів і плебеїв відгукнулися на той заклик і заснували широкий рух, що розхитав могутність Римської імперії. Та це вчення не знайшло відгуку серед патриціїв, що мали свою філософську й наукову культуру, запозичену в греків. Християнство сприяло відміні рабства. Філон Александрійський у трактаті "Чому кожен добрий -- вільний?" стверджує, що ессени, які сповідували містерії, були натхненниками боротьби за визволення перших християн: "Ессени бачили в рабстві наругу над законом природи, яка створила всіх людей вільними". На початковій стадії християнство виступало революційною силою. Християни мали таємну мережу центрів, які допомагали один одному. їхнє вчення про рівність всіх перед богом і братерство людей підривало аристократичну й націоналістичну структуру Римської імперії. Та коли безпринципний Константин підняв меча й зробив християнство державним культом, аби вдовольнити римський плебс, учення Христа про милосердя й мир було втрачено назавжди. Християнська церква сама стала панівним класом. Вогнища інквізиції і кров Тридцятилітньої війни, що й досі даються взнаки в Північній Ірландії, показали, як мало лишилося від цього вчення братерської любові й терпимості. Євреїв, у яких західні нації запозичили частину своєї релігії, грабували королі й піддавала тортурам інквізиція, вони зазнавали тисяч актів історичної невдячності. Було б хибно вважати, що зусилля великих магів були марними. Аватари сходять, щоб допомогти людству, а не зробити себе об'єктом обожнювання. Вони прагнуть, аби маси користувалися їхнім світлом і не створювалися застиглі системи, що душать живу думку. Чи був Ісус замолоду в Індії? Теологи таку можливість відкидають. А тим часом католицькі місіонери Франціско де Азведо й Іпполіто Дезідері надіслали з Тібету (відповідно 1631 і 1715 років) значимі повідомлення, які й нині зберігаються в бібліотеці Ватікану. Навіть сьогодні туристам, що відвідують Шрінагар у Кашмірі, показують так звану "Гробницю Ісуса" в цій нехристиянській частині світу. Біля цієї гробниці Ісси нібито мають місце чудесні зцілення, а дивні пахощі сповнюють повітря біля споруди гробниці. 1887 року Микола Нотович, російський журналіст, відвідав Ладакх, тібетську провінцію Індії, і зупинився в монастирі Мульбек. Його настоятель, людина освічена, показав йому напрочуд давню книгу, яку вважав описом життя молодого Ісуса, званого в тексті Ісса. Журналіста неабияк зацікавила ця давня тібетська книга, і при допомозі перекладача з монастиря Хіміс переклав її французькою мовою. Повернувшись у Європу, він опублікував її в Парижі, а згодом і в Лондоні під назвою "Невідоме життя Христа". Знаменно, що паризький кардинал Ротеллі шалено протидіяв цій публікації. У Римі інший кардинал пропонував Нотовичу суму, яка з лихвою перекривала його витрати на подорож до Індії, аби той не публікував книги. Київський архієпископ настійливо радив йому не друкувати книги. Останнє попередження було куди серйознішим, ніж попередні, бо пізніше, коли повернувся в Росію, М. Нотович зазнав переслідувань з боку Синоду православної церкви і за його рекомендацією був висланий царською жандармерією до Сибіру. Те, що відомий письменник поставив на карту не лише свою кар'єру, а й життя, вочевидь свідчить про переконаність цієї людини, яка видала в Європі тібетську книгу. Переклад Нотовича чітко окреслює, які області Індії відвідав Ісус: "Відтак він полишив Непал і Гімалайські гори, спустився в долину Раджпутани і продовжив путь на захід, проповідуючи різним народам про вищу досконалість людини". Ця хроніка свідчить, що Ісус побував не лише в Індії, а й у Гімалаях, обителі магів. Певність, що Ісус подорожував по Індії, висловлює і така поважна особа, як британський резидент у Кашмірі (1911 р.) сер Френсіс Янгхазбенд. Ось що він пише в книзі "Кашмір": "У Кашмірі близько 1900 років тому жив святий на ім'я Йус Асаф, що проповідував притчами і при цьому вживав багато тих притч, якими користувався і Христос -- скажімо, притчу про сіяча. Його гробниця знаходиться в Шрінагарі і, за переказом, засновник секти квадіані Йус Асаф і Ісус -- одна й та сама особа". Перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру в книзі "Погляд на світову історію" й собі згадує цей переказ: "Повсюди в Центральній Азі^- в Кашмірі, Ладакху, Тібеті і навіть далі на північ існує тверде переконання в тому, що Ісус, або Ісса "подорожував у цих краях". У книзі М. Реріха "Ворота в майбутнє" (Рига, 1936) наводяться цікаві подробиці про навчання Ісуса замолоду: "Ми чули й іншу легенду, як Христос ще молодим прибув до Індії з караваном купців і як він вивчав вищу мудрість у Гімалаях. Кілька версій цієї легенди ми чули в Ладакху, Сінцзяні й Монголії, проте всі вони сходяться в одному: Христос певний час перебував у Індії та Азії". 1967 року тібетські емігранти опублікували в Індії "Тібетсько-шаншунський словник", де вміщено тексти із старовинних книг релігії Бон. Один із параграфів надзвичайно цікавий: "Чудотворець Ессес прийшов тоді до країни Шаншун-Мар (Північний Тібет)". В іншому уривку описується, як цей учитель Ессес (або Еша) проповідував у Персії в першому столітті нашої ери. Ессес відноситься до найвищих божеств релігії Бон. Священна танка (прапор) послідовників релігії Бон зображає Аді-Будду (або його еквівалент Бон) у центрі, з майбутнім месією ліворуч і Ессес праворуч. Ось що каже радянський учений Броніслав Кузнєцов ("Байкал", 1969, No 3): "Я вважаю, є підстави допускати, що Ессес -- це Ісус. Проте, погодьтеся, що повірити в його подорож до Тібету можна лише тоді, коли ми знайдемо досить переконливі свідчення цього". Це дослідження робить значний внесок у гіпотезу про подорож Ісуса до Азії, хоч і належить воно більше науковцю, аніж теологу чи теософу. Таємне вчення Сходу стверджує, ніби саме в братстві ессенів постало християнство і ніби сам Ісус був ессеном, як і Іоан Хреститель. Питання про те, чи були ессени або терапевти (єврейські ченці) зв'язані з першими християнами, було вирішено церковним істориком III століття єпископом Євсебієм, який заявив, що "стародавні терапевти були християнами, а їхні писання були нашими Євангеліями і посланнями". Датування життя Ісуса може виявитися хибним. Євангелія ж бо були написані через століття, а то й два після смерті Ісуса Христа, а це -- надто довгий відтинок для історичного повідомлення. Дивно, що Йосиф Флавій, історик 1 століття з Палестини, взагалі не згадує Ісуса й християн, хоч і досить детально описує різні тодішні секти в Палестині. Римський патрицій Пліній Старший, автор "Природничої історії", описуючи Гудею близько 70-го року нової ери, згадує невеликі поселення ессенів на узбережжі Мертвого моря, але обходить цілковитою мовчанкою християн, хоч їх натоді мало бути куди більше, ніж ессенів. Філон Александрійський вважав, що ессенів у всій Палестині налічувалося ледве чотири тисячі. Філон, сучасник Ісуса й хороший вчений, також не згадує християнського руху в своїх творах. Талмуд теж не згадує Ісуса до третього століття, а навіть коли це робить, посилається лише на зовнішні, не равинські джерела. А тепер спробуємо стисло проаналізувати діяння пророків. Головною місією пророка Мойсея було створити віру в універсальне божество, не втілене ні в людській, ні в тваринній, ні в астрономічній подобі, як це було з камінними богами колишніх часів. Це прагнення абстракції в епоху ідолопоклонництва було для релігії рішучим кроком вперед. Упродовж історії концепцію Мойсея про єдиного бога сприйняли інші народи; вона сприяла загальному поступу цивілізації. Десять заповідей являють собою чудовий етичний кодекс для цивілізованого суспільства. Це ще один внесок Мойсея не лише на благо Ізраїлю, а й усього людства. Слід додати, що віра в прихід месії -- складова частина іудейської релігії. Коли мандрівний купець Магомет побачив у печері архангела Гавриїла (на горі Хіра), а потім і на скелі, коли перебував у цілковитому розпачі, почалась історія ісламу. Ця багата людина жила просто, майже по-спартанськи. Наділений блискучим практичним розумом, він був здатний і до абстрактних роздумів. На нього зійшло одкровення, що божественна воля обумовлює все творення, тому люди повинні підкорятися їй. Як і Мойсей, він повалив ідолів і проголосив єдиного бога -- аллаха, а себе -- його пророком. Магомет дав волю своїм рабам, став жити серед бідних та упосліджених і своїми закликами об'єднав усю Аравію. Переможеним пропонувався вибір: коран з його братством, рівністю і милосердям або шабля пророка. Саме в такий спосіб мусульмани, "носії божественної волі", підкорили землі від Аравії до Іспанії. Араби почасти врятували спадок класичної епохи; вони переклали своєю мовою багато грецьких і латинських трактатів, а тоді передали Західній Європі. Свого часу імперія маврів була єдиною цивілізованою державою світу з чудовими університетами, де безліч студентів вивчали медицину, астрономію, математику й інші науки. Єдиним світлом, що сяяло в мороці середньовіччя, було світло, що променіло в землях ісламу. Як і іудаїзм, іслам вчить, що Мунтазар, або Махді, майбутній месія, прийде відкрити еру божественної справедливості. Список пророків насправді значно довший. Слід згадати б Зороастра, Лао Цзи, Конфуція, Махавіру, Гуру Нанака й інших. Досить сказати, що всі вчення, які грунтуються на братерстві людей, прямо чи опосередковано походять з обителі Великих магів. Істотно, що попри велику різницю в деталях, усі ці доктрини призначалися для певної частини світу і адресувалися цілком певній епосі. Вони не мають абсолютної вартості, бо ж істина відносна. Релігійні установки спричинилися до незліченних війн і жорстоких переслідувань людей. Цього б не сталось, якби народи зрозуміли, що релігії творилися для поступу людства. Релігії творилися для народу, а не навпаки. Політичні системи виникають для людства, і люди не повинні ставати їхньою жертвою. Коли Солона запитали, чи дав він грекам найкращі закони, він відповів: "Найкращі з тих, які вони здатні прийняти". Ієрархія Шамбали приносить людству закони і вчення, які можуть прислужитися людині на певному відтинку часу. В наступних розділах буде розглянуто періодичні появи посланців Шамбали, а також спроби мудреців запобігти насильству й кровопролиттю упродовж історії. 8. АПОЛЛОНІЙ У ТІБЕТІ Християнська церква зробила все можливе, аби представити Аполлонія Тіанського як міф чи, принаймні, породження сатани. Чудеса Аполлонія бентежили перших отців церкви, в чому переконують слова Юстіна Мартира: "Чим пояснити, що талісмани Аполлонія могли протидіяти силі хвиль, послаблювати вітри й зупиняти напади хижих звірів; тоді як чудеса Господа нашого збереглися лише в переказах, чудеса Аполлонія куди численніші й успішно проявляються у фактах настільки конкретних, що збивають з пантелику віруючих". Історичні свідоцтва підтверджують реальність Аполлонія. Історія Риму свідчить, що імператор Каракалла збудував храм на його честь, а Алек-сандр Север установив статую Аполлонія у власному храмі.' Капітолійський музей у Римі й до сьогодні має бюст Аполлонія Тіанського. Імператриця Юлія Домна, друга дружина Септимія Севера, настільки захопилася життям Аполлонія, що в двохсотому році нової ери доручила Флавію Філострату створити його життєпис. Хоч аполлоній і був сучасником Ісуса, завдання Філострата було простішим, аніж у чотирьох євангелістів, бо імператриця передала йому дев'яносто сім листів Аполлонія, книги Морагена й щоденник Даміса. Виходить, книга Флавія Філострата базувалася на поважних документах, хоч він і пише про начебто казкові події. Аполлоній Тіанський народився в Каппадокії (сьогодні -- Центральна Туреччина) в 4 р. до н. е., саме того року, коли, як вважають, народився Ісус. Він був високим, гарним і вкрай розумним. Коли йому сповнилося чотирнадцять років, вчителі відмовилися вчити його, бо він знав більше, ніж вони. Шістнадцяти років він пішов служити в храм Ескулапа й прийняв піфагорійські обітниці. Провадячи аскетичне життя, він невдовзі надзвичайно розвинув свої здібності ясновидця і цілителя. І водночас сміливо відстоював ідеї соціальної справедливості, викриваючи визискувачів. Філострат описує випадок із спекуляцією зерном, через що воно стало недоступним для бідняків. Молодий Аполлоній гнівно звертається до торговців зерном: "Земля -- мати для всіх, вона справедлива, а ви несправедливі, бо зазіхаєте на те, що вона мати лише вам! Якщо не покаєтеся, я не дам вам життя на ній!" Погроза подіяла й зупинила безсоромних спекулянтів. Злам у житті молодого неопіфагорійця настав тоді, коли жрець храму Аполлона Дафнійського, виконуючи волю богів, передав йому кілька металевих пластинок з вирізьбленими діаграмами. То була карта подорожі Піфагора через пустелі, ріки й гори, із слонами та іншими символами, які вказували на шлях філософа саме до Індії. аполлоній вирішив пройти тим самим маршрутом і почав готуватися до тривалої мандрівки. У Вавілоні його чудернацька поведінка так привабила царя, що той запропонував Аполлонію побути довше в його країні. У Ніневії аполлоній зустрів ассірійця Даміса, який став його провідником, відданим товаришем і учнем. Саме Дамісу ми завдячуємо відомостями про їхні мандри в Індії та Тібеті. Після тривалої і виснажливої подорожі аполлоній і Даміс перетнули Інд і продовжили шлях до Гангу. Десь у долині Гангу вони звернули на північ до Гімалаїв і вісімнадцять днів пішки піднімалися в гори. Цей шлях мав привести їх у Північний Непал або Тібет. аполлоній мав карту, тож достеменно знав, де шукати обитель мудреців. Попри цю впевненість Аполлонія, з ними почало діятися щось дивне, особливо коли вони наблизилися до мети своєї подорожі. У них склалося враження, ніби шлях, яким вони йшли, розтавав за ними. Вони опинилися в місці, яке здавалося нереальним -- пейзаж постійно мінявся і переміщувався, і подорожні не могли запам'ятати жодної певної мітки. Про таке саме розповідали й через століття інші дослідники, яких провідники відмовлялися вести у "місцевість, заборонену богами". Це підтверджують дивовижні пригоди, згадувані Філостратом. Зненацька перед Аполлонієм і Дамісом постав темношкірий юнак і звернувся до філософа по-грецькому, так, ніби вже чекав його: "Ваші супутники мусять лишитися тут, а ви рушайте за мною. Так звеліли вчителі". Слово "вчителі" пролунало у вухах Аполлонія піфагорійським дзвіночком, він радо полишив носіїв і поклажу, взявши з собою лише відданого Даміса. Коли Аполлонія представили правителю мудреців на ім'я Іарх чи Хіарх (святий правитель), він був вражений тим, що зміст листа, якого він збирався передати правителю, уже відомий тому. Знав той подробиці про його сім'ю і про всі пригоди тривалої подорожі, починаючи з Каппадокії. Аполлоній перебував у трансгімалайському районі кілька місяців. За цей час вони з Дамісом бачили неймовірні речі: як із криниць, скажімо, били стовпи блакитного світла. Ці "пантарбе", або "світні камені", світили так яскраво, що ніч перетворювалася на день. Такі ж чудесні лампи бачив у Тібеті отець Хак у XIX столітті. За Дамісом, жителі цього міста використовували енергію сонця. Мудреці володіли левітацією, здіймалися на три фути над землею. і навіть ширяли в повітрі. Аполлоній бачив церемонію, на якій мудреці вдаряли об землю своїми посохами й зносилися в повітря. Про такі самі феномени сповіщає у XX столітті дослідниця Девід-Ніл, що посилює цінність Філостратової розповіді. Наукові й інтелектуальні досягнення в цьому незнаному місці так вразили Аполлонія, що він лише згідливе кивнув головою, коли Хіарх мовив йому: "Ти прийшов до людей, які знають усе". Даміс зазначає, що їхні гімалайські господарі "жили на землі і водночас не на ній". Чи не означає цей загадковий вислів, що мудреці були здатні жити в двох світах -- матеріальному й духовному? Або чи не мають вони зв'язку з іншими планетами? Їхня соціальна система, очевидно, була общинною, бо, як сказав Аполлоній, "вони не мали нічого і водночас володіли всіма багатствами світу". Що ж до їхньої ідеології, то правитель Хіарх сповідував космічну філософію, за якою "Всесвіт -- жива істота". Коли настав час прощатися, Аполлоній мовив мудрецям гір: "Я прибув до вас сушею, а ви відкрили мені своєю мудрістю шлях не лише морем, а й небом. Все, чого ви мене навчили. я передам грекам, і якщо я не даремно пив з чаші Тантала, то розмовлятиму з вами так, ніби ви поруч". Чи не виразне це свідчення, що йдеться про телепатичний зв'язок? Аполлоній Тіанський отримав доручення від духовних вчителів світу. По-перше, він мусив закопати якісь талісмани чи магніти в місцях, які повинні були мати в майбутньому важливе історичне значення. Чи не були то осколки загадкового Чінтамані з башти Шамбали? По-друге, філософ мусив розхитати тиранію Риму і ослабити режим, що грунтувався на рабстві. Обоє спустилися на рівнини Індії і пустилися в довгу зворотну путь. Нарешті вони досягли Смирни, де, згідно з вказівкою Хіарха, Аполлоній знайшов статую свого останнього переродження як Паламеда. Даміс підкреслює, що Аполлоній без найменших зусиль знайшов місце, вказане мудрим правителем. Коли пророк прибув у Італію, римські власті влаштували йому допит. На запитання "Що ви думаєте про Нерона, Аполлонію?" грецький мудрець відповів: "Ви вважаєте, що він прославив себе співом, а я гадаю, він би більше прославився, якби мовчав". Сказати таке в той час, коли римський уряд проводив чистку філософів, було вкрай ризиковано. Невдовзі Аполлоній Тіанський постав перед римським трибуналом, де сталася незвичайна подія. Коли прозекутор (обвинувач) розгорнув згорток із звинуваченнями проти Аполлонія, літери й слова почали розпливатись і зникати на очах враженого прозекутора! Замість обвинувачувального акту в руках трибуналу лишився чистий сувій, і судді хоч-не-хоч мусили відпустити Аполлонія. Однак за Веспасіана мудрість Аполлонія було оцінено так високо, що він став радником римського імператора. Коли трон посів син Веспасіана Тіт, Аполлоній порадив йому правити помірковане. Новий імператор відповів: "Від себе і від своєї країни я висловлюю тобі подяку і запам'ятаю твої поради". У листі до організаторів Олімпійських ігор, на які його запросили почесним гостем, Аполлоній натякає на мету своєї місії: "Ви запрошуєте мене на ігри Олімпії й послали до мене навіть послів. Я б охоче подивився ваші фізичні змагання, якби це не відволікало мене від куди більшої арени моральної боротьби". Імператор Тіт правив усього два роки; після нього на трон зійшов його брат Доміціан, людина надто жорстока й розбещена, аби дослухатися до порад пророка. Східна зовнішність Аполлонія, його борода й довге волосся дратували Доміціана, і вісімдесятип'ятирічного мудреця було звинувачено в святотатстві й конспірації, тобто в "антиримській" діяльності. Високий величний філософ, який знав Доміціана ще дитиною, не приховував презирства до нього. Патриції тривожилися, бо пам'ятали загадкові події під час суду над Аполлонієм за Нерона. Щоб уберегтися від публічного провалу, Доміціан і трибунал запропонували мудрецю зняти деякі звинувачення, якщо той визнає себе винним. Аполлоній, що стояв перед імператором загорнувшись у плащ, мовив: "Ти можеш ув'язнити моє тіло, але не душу. Утім, навіть тіло ти ув'язнити неспроможний". І зненацька мов розчинився в спалахові світла на очах тисяч ошелешених римських громадян, що заповнили глядацькі галереї. Після цього римський уряд розважливо вирішив дати мудрецеві спокій, аби не викликати невдоволення серед його численних прихильників. Виступаючи з промовою в Ефесі 96 року н. е., Аполлоній Тіанський, якому натоді вже виповнилося сто років, раптом умовк, втупився моторошним поглядом у землю, потім ступив три кроки вперед і згукнув: "Бийте тирана, бийте!" Жителі Ефеса були вражені і збентежені -- більшість їх слухала його виступ. Аполлоній знову вигукнув: "Дякувати Афіні, тирана щойно вбитої" За тих часів пошта й новини з Риму йшли не один день. Та коли врешті прибув поштовий гонець, то привіз звістку, що в Римі вбито імператора Доміціана. Більше того, це сталося якраз тоді, коли Аполлоній виступав зі своєю знаменною промовою. Дата смерті філософа і місце його поховання невідомі. Чи міг Аполлоній прожити понад сто років, що їх він, як відомо, досяг? Чи не повернувся він, бува, в трансгімалайську обитель учителів? Місію Аполлонія можна вважати успішною, оскільки він започаткував епоху п'яти добрих імператорів, щасливу еру Нерви, Траяна, Андріана, Антонія Пія і Марка Аврелія. Останні двоє були великими ідеалістами й мислителями. Марк Аврелій був філософом і послідовником Платона; другий вважав, що поки царі не стануть філософами, людство не знатиме золотого віку. Те, що мудрий Аполлоній Тіанський відкрив шлях п'яти добрим імператорам Риму, свідчить про хибність думки, ніби маги нічого не робили для людства. Очевидно, все лихо в тому, що саме людство постійно опирається спробам своїх стражів привнести в людські стосунки закони доктрини Серця. 9. ЦАРСТВО ПРЕСВІТЕРА ІОАННА На деяких середньовічних картах позначено загадкову країну в Азії, що має назву "Царство пресвітера Іоанна". Географічне воно займає місце від Туркестану до Тібету й від Гімалаїв до пустелі Гобі. Ця країна являє собою цікаву аналогію володінням Хіарха, святого правителя, що його описав Філострат у біографії Аполлонія Тіанського. 1145 року історик Отто з Фрейзінга написав про пресвітера Іоанна, царя-жерця, який "жив за Вірменією і Персією на Далекому Сході". Автор вважав, що мова йде про нащадка стародавніх магів, яких згадує Євангеліє, У хроніці Альберіка де Труа-Фонтена мовиться, що 1165 року надійшов лист від цього східного володаря до Мануеля 1 Комніна, візантійського імператора. Фрідріх. 1 Барбаросса, імператор священної Римської імперії, та інші королі й собі отримували послання від пресвітера Іоанна. Багато чого з цієї дипломатичної переписки зберігається в архівах Ватікану; більшість текстів ще ніколи не публікувалися. 27 вересня 1177 року папа Александр III послав з Венеції листа "видатному й великому царю Індій". Як слушно підкреслює Католицька енциклопедія, "судячи з подробиць у листі, видно, що адресат не був міфічним персонажем". Надсилаючи своє апостольське благословення "знаменитому і високому царю індійців", папа пише, що "чув про нього від багатьох і читав доповідні, зокрема магістра Філіппа, нашого друга й лікаря, що розмовляв з великими і достойними мужами Вашого царства". Доктор Філіпп повіз того листа в Азію. На жаль, невідомо, чим скінчилася місія цього папського легата. Можливо, він загинув під час своєї подорожі або ж залишився у царстві пресвітера Іоанна. У цій далекій країні було багато див. Загадковий цар правив своїм царством за допомогою смарагдового скіпетра. Перед його палацом стояло магічне дзеркало, в якому цар міг бачити все, що відбувалося не лише в його володіннях, а й у сусідніх країнах. Літаючі дракони швидко переносили людей на великі відстані. "Еліксир правди" очищав кожного, хто його пив, і сприяв розкриттю його справжньої суті. Через що "нечистий дух" не міг привласнити чуже добро і царство не потребувало Певно, найбільш вражає у цій країні фонтан вічної молодості. Коли гідні чоловіки й жінки хотіли стати молодими, то витримували піст, а тоді випивали три ковтки води з того фонтану. Після цього зникали недуги й відступала старість, і вони знову ставали тридцятилітніми. Казали, що сам пресвітер Іоанн продовжив у такий спосіб своє життя до 562 років. "Орлині камені" не лише відновлювали гостроту зору, а й робили невидимими тих, хто носив їх у перснях. Інші магічні камені могли нагрівати чи охолоджувати будь-що й освітлювати околиці на вісім кілометрів або ж огортати місцевість цілковитою темрявою. Вхід до святилища з магічним каменем охороняли двоє старих, що пропускали лише достойних. Велика тринадцятиповерхова башта зводилася над містом пресвітера Іоанна. Це царство не знало бідних, в ньому панувала справедливість, а про злочини й пороки не чули. Розповіді про могутнього азіатського володаря, безумовно, християнина, викликали сенсацію в Європі. То була важка пора хрестових походів, коли будь-який союз зі Сходом був украй бажаним. Цим і пояснюється зацікавлення держав і церкви царем-священиком Індії. Хоч у розповідях про пресвітера Іоанна чимало вигадок, реальність осіб, які вели листування,-- королів, пап і самого загадкового пресвітера Іоанна,-- не викликає сумнівів. Знаменно, що царство пресвітера Іоанна має багато спільного з царством Хіарха, що його описав Філострат за тисячоліття до того. Географічні характеристики обох країн вказують на Тібет. Мудреці обох царств уміли контролювати бачення, створювати штучне світло й літати в повітрі. Один з уривків найбільш відомого листа пресвітера Іоанна мовить про піщане море в його царстві, що може бути пустелею Гобі. Якщо це так, то я цілком згоден з висновками американського вченого Менлі Холла: "Місцезнаходженням імперії пресвітера Іоанна є район пустелі Гобі, де серед гір стоїть його зачарований палац. Якщо ви попросите східних посвятників описати північний рай, званий Дежунгом, або Шамбалою, загадковим містом адептів, вони скажуть вам, що він у серці пустелі Гобі. В предковічних пісках Шамо, стародавньої матері, стоїть храм невидимого уряду світу". Вивчаючи історію XII століття, коли ширилася слава про пресвітера Іоанна, помічаєш цікаві збіги. Орден храмовників було засновано 1118 року. 1184 року трубадур і рицар-тамплієр Вольфрам фон Ешенбах склав поему "Тітурель", в якій звів усі легенди про святий Грааль. Він вважав, що існує зв'язок святого Граалю з Азією і описує його, як камінь ("і камінь цей зветься Граалем"). Чи не мав він на увазі Шамбалу і камінь Чінтамані? Співець Ешенбах стверджує, що Тітурель прожив п'ятсот років. Разюча паралель із життям пресвітера Іоанна, що тривало п'ятсот шістдесят два роки, чи не так? Справді, Ешенбах пов'язує легенду про святий Грааль з розповідями про пресвітера Іоанна. Його Парсіфаль приносить священну чашу чи камінь в Азію. "Отже, бачимо, що таємні ордени Європи брали учать в увічненні цікавої легенди про азіатського Вчителя вчителів",-- пише Менлі Холл. Вкрай промовисте й те, що Вольфрам фон Ешенбах був рицарем ордену тамплієрів, завдяки чому зміг познайомитися з таємними вченнями тамплієрів; про них мова у наступному розділі. 10. БРАТСТВА РЕФОРМАЦІЇ СВІТУ У своїй науковій праці про тібетську йогу доктор В. 1. Еванс-Вентц так визначає методи передачі давніх таємних доктрин: "Інколи вони цілковито телепатичні, інколи вкрай засимволізовані, часто лише усні й ніколи не користуються лише писемними документами". Тібетська школа міларепа користувалася "переда-чею через нашіптування" при поширенні своїх йогічних методів тренування розуму для очищення душі. У III ст. до н. е. індійський імператор Ашока заснував одне з найтаємніших товариств у світі, щоб зберегти й розвинути давню науку. Воно називалося Братством дев'яти; ця група, як вважають, діє в Індії і сьогодні. У XIX столітті романіст Луї Жаколіо, що тривалий час жив у Калькутті, почув від одного пандіта, що посвячені Індії вивчали розумові й фізичні сили впродовж двадцяти тисяч років. Тож не дивно, сказав цей індус, що їхні досягнення в цій галузі видаються єпропейцям дивовижними. Зауважимо, що пам'ять про Ашоку увічнено премією Калінги, яку щороку присуджує ЮНЕСКО за популяризацію науки. Калінга -- царство, що його захопив імператор Ашока після кривавої війни; після неї він поклявся ніколи вже не воювати, а віддати всі сили духовному й культурному розвиткові людей. Хто такі адепти? А. П. Сіннетт, британський журналіст в Індії, що удостоївся честі побувати в гімалайському братстві високих йогів, означує його як таємну общину в Тібеті. Санскритська "Веданта-сара" визначає його головну мету так: "розвіювання густого мороку невідання, у який поринуло людство". Великі мудреці Азії не лише мудрі, а й украй могутні, бо "сила за тим, хто знає", стверджує Агручада Парікчай. За давнини люди науки трудилися таємно, з покоління в покоління передаючи знання найдостойнішим учням через посвячення. Так зберігалась і розвивалася мудрість, замість того щоб руйнуватися чи збочуватися невіглаством. "Чому ж адепти, якщо вони такі мудрі, не залишили жодного сліду в історії?"-- спитали якось у гімалайського махатми. "А чому ви вважаєте, що вони не залишили слідів? -- спитав він у відповідь.-- Як може ваш світ зібрати докази діяльності цих людей, якщо вони ретельно приховують її, щоб жоден цікавий не міг за ними простежити?" Не важко переконатися, що з найдавніших часів правлячі кола ревниво оберігали свій авторитет і наполягали на тому, щоб народ поклонявся лише ідолам своєї епохи; виготовлені вони з каменю, золота, паперу чи повітря. Община Піфагора з Кротони вивчала астрономію, математику й філософію. Піфагору ми завдячуємо сімома нотами музичної гами. Проте цю общину мирних учених-вегетаріанців брутально розігнали, а багато кого з піфагорійців убили лише за їхній незвичний триб життя та ідеї. Кумранський монастир ессенів, де було написано "Битву Дітей Світла проти Дітей Темряви" і скопійовано рукописи, відомі сьогодні як "Сувої Мертвого моря", піддали гонінням римські загарбники Ізраїлю. Як видно з цих двох прикладів, підстав для засекречування шкіл містерій було більш ніж достатньо. Цих філантропічних ідеалістів звинуватили в конспірації, оскільки все, чого більшість неспроможна осягнути, як правило, викликає підозру й вороже ставлення, а отже, й переслідування. Історія знає багато організацій і окремих осіб, що передавали спеціальні послання Ієрархії Світла на користь людства. Їх усі годі перерахувати. У нашому дослідженні ми вибрали кілька таких товариств, щоб висвітлити головну ідею зовнішнього кола Білого братства. Історія свідчить, що такі організації раптово з'являлись і так само раптово зникали, сповнивши свою місію. Це стосується як західних орденів посвячених, так і братств Сходу. Найбільш освічені лами Тібету і раджа-йоги Індії завжди були відданими служителями небесних учителів. Східні братства суфіїв, друзів і дервішів заснували адепти. Керівники їхніх внутрішніх груп продовжують спілкуватися з великими магами. Орден тамплієрів було засновано в Палестині 1118 року французькими рицарями Гуго де Пейном, Жофруа де Сен-Омером та іншими. Святий Бернар де Клерво визначив його закони й регламент. Його дядько Андре де Монтбар згодом став великим магістром. Одягнуті в білі плащі з червоними хрестами, рицарі-тамплієри провадили аскетичне життя. Все своє майно й статки вони віддавали ордену, завдяки чому він надзвичайно розбагатів, хоча самі його члени були бідні. Орден мав, тисячі прилучених служителів з неаристократичних верств. Ієрархію ордену складали рицарі, сержанти, капелани й слуги. Рицарі, що складали меншість, походили з аристократії. Цілком імовірно, що рицарі-тамплієри, багато з яких вивчили арабську мову за час тривалого перебування на Середньому Сході, могли сприйняти дещо із східної практики і навіть бути посвяченими в таємні вчення гностиків. За своє двовікове існування орден тамплієрів став найбільшою банківською організацією світу. Прочани, що йшли до Святої землі, могли з будь-якого значного європейського міста просто й безпечно перерахувати гроші в Єрусалим каналами ордену. Більшість рицарів та їх служителів аж ніяк не були святими, проте є чимало свідчень того, що керівники ордену були мудрими й добрими людьми і володіли певною часткою таємних знань Сходу. З точ