огненної змії (1977) і по цьому. Доречно навести тут слова графа Лоріс-Мелікова, якого ми згадували в попередньому розділі. Він вважав, що російський уряд, на жаль, не змінився з минулого століття: "Бідолашна Батьківщино! Чи настане так довгоочікуваний час, коли Росія, як і інші країни, висловлюватиме свої погляди й переконання публічно й вільно, говорити про свої думки без ризику бути внесеним у список затятих революціонерів або руйначів основ держави?" (Лоріс-Меліков. Конституція. -- Лондон, 1893). Багато хто на Заході, здається, не усвідомлює того, що сьогодні в світі існують не комуністичні держави, а лише соціалістичні республіки. При соціалізмі кожен отримує за своїми заслугами, а при комунізмі кожен отримуватиме за своїми потребами. Однак люди муситимуть працювати безкоштовно. Хороші християнські й буддійські монастирі можуть бути прототипом такого суспільства. Проте комунізм залишатиметься утопією, поки людська природа радикально не зміниться від егоїзму до альтруїзму. Ніяка таємна поліція неспроможна створити комуністичного суспільства і замінити "я" на "ми" -- це мусить здійснити сама людина. Безумовно, що трудящі Заходу неабияк виграли від появи Леніна, навіть живучи при капіталізмі. Страх перед III Інтернаціоналом після Жовтневої революції змусив більшість капіталістичних урядів ввести різні соціальні привілеї для трудящих класів, починаючи з грошової допомоги по безробіттю і безплатного медичного обслуговування пенсіонерів до безплатного молока для школярів. Святенники не можуть збагнути, чому ті сам мудреці, що вітали народження Ісуса, надіслали привітання Радянській республіці. З цього приводу слід зазначити, що великі мудреці Сходу цілковито безпристрасні й надають видиму чи невидиму підтримку тій системі, що здатна певного часу піднести моральний і інтелектуальний рівень людства. Вони добре усвідомлюють, що новий дім не можна звести на ветхих підвалинах. Слід наголосити ще раз, що потрібно брати до уваги лише хороші положення теорії, а не її саму загалом. Може бути хороша форма демократії, як і прийнятна модель соціалізму. Історія знає прийнятні форми монархії. Системи й доктрини мають існувати для народу, і народ не повинен приноситись їм у жертву. Цей відступ необхідний, аби краще збагнути послання махатм. У вересні 1926 року Реріхи повернулись у Монголію. Шлях, яким пройшла експедиція, пролягав від Улан-Батора через Гобі до хребта Нань-Шань, а потім через Тібет до Індії. Туди експедиція потрапила лише в травні 1928 року через постійну протидію китайських властей. На висоті 4575 м над рівнем моря члени експедиції прожили в наметах п'ять місяців при температурі іноді --40°С. На цьому етапі подорожі загинуло п'ять учасників експедиції -- тібетців і монголів, а також дев'яносто в'ючних тварин. Таке ж життєво важливе значення мала місія Реріха до Сполучених Штатів, про яку зараз розповімо. Пакт Миру Реріха й Прапор Миру -- біле полотнище з трьома червоними крапками в червоному крузі -- Реріх задумав ще перед першою світовою війною. Цю емблему було справедливо названо Червоним Хрестом Культури, оскільки вона мала захищати пам'ятники культури під час війни. Лише 1930 року Пакт було прийнято всесвітньою організацією --Лігою Націй. 1933 року у Вашінгтоні відбулася III Міжнародна конвенція Пакту, в якій взяло участь тридцять п'ять країн. Ще через два роки Пакт Миру Реріха підписали в Білому домі представники двадцяти латиноамериканських республік. На церемонії підписання президент Франклін Делано Рузвельт зазначив, що цей "договір має куди більше духовне значення, аніж сам його текст". Державний секретар Корделл Хелл і міністр сільського господарства Генрі Уоллес відіграли значну спонсорську роль у розробці цього гуманітарного проекту. В цей час Генрі Уоллес, який згодом став віце-президентом Сполучених Штатів, виявив неабиякий інтерес до інтелектуальної спадщини Азії і містичних учень Учителів Мудрості. Схоже, що певні вказівки йому дав сам Микола Реріх і що були зроблені кроки, аби безпосередньо зв'язати його з великими архатами. Однак реакційні сили Америки, що пізніше породили маккартизм, використали цю обставину, щоб перешкодити Уоллесу стати президентом США. 1947 року було перехоплено й опубліковано в американській пресі деякі його листи. Вони зародили сумнів в умах вразливих американських виборців і зруйнували його шанси на президентство. Якби Генрі Уоллеса обрали президентом США сьогоднішня американська політика примирення з Китаєм та СРСР започаткувалася б на чверть століття раніше! А це зберегло б життя тисячам американців у Кореї та В'єтнамі. Однак Америка, на свою біду, обрала холодну війну й даллесівську дипломатію "балансування на грані війни". Спроби сил Світла встановити мирне співіснування виявилися марними. Прикро згадувати, до якого абсурду призвів маккартизм. 1947 р. політичні супротивники Гаррі Уолеса опублікували частину його листів до Реріха. Він звертається до Реріха в цій переписці "Гуру", тобто "Вчитель". Безглуздо шукати тут якісь докази небезпечної "комуністичної тенденції": "Пошуки чи то втраченого пароля масонства, чи то Святої Чаші, чи то потенційних можливостей прийдешніх віків -- це мета величезного значення. Це -- кармічний обов'язок. Безумовно, кожен з нас -- потенційний Галахад. Так що кожен із нас мусить боротися за Чашу з полум'ям над нею". Так натхненно писав Генрі Уоллес в одному зі своїх листів. Я здогадуюся, що сказав би розенкрейцер Бенджамін Франклін або франкмасон Джордж Вашінгтон щодо переслідувань посвяченого віце-президента, який шукав Святий Грааль подібно до сера Галахада? В одному з листів Уоллес писав: "Ми повинні бути відкритими для осяйної слави Великого". Державний діяч, що так поважав магів Сходу, міг би повести Америку до сходження, але натомість його вороги спрямували її до десятиліть сорому. Інша думка цього послідовника Гуру свідчить, як глибоко він розумів соціальні недуги Америки: "Коли я бачу жахливий егоїзм організованого бізнесу, організованої фабричної праці й організованого сільського господарства, а також забобони неорганізованих споживачів, я ладен заявити, що для Америки було б краще поринути в безодню очищувального вогню". Чи зуміє Америка очиститися таким вогнем і чи навчиться чогось після цього? Вплив ідей Миколи Реріха про загальний мир на Генрі Уоллеса й Корделла Хелла (державного секретаря при Рузвельті) мала украй сприятливу і довготривалу дію. Справді, Корделл Хелл вважається батьком ООН. Діяльність Миколи Реріха, натхнену охоронцями Планети, можна підсумувати так: його Пакт Миру, підписаний Всеамериканським Союзом, і його непрямий вплив на створення ООН -- це важливий внесок. Цей розділ буде неповним без згадки про ще один епізод -- втручання посланця магів, причому не на національному, а на інтернаціональному рівні. Згідно з дещо скороченим звітом, підготовленим Лейком Саксессом, у програмі, яка передавалася компанією Ей-бі-сі різдвяного вечора 1950 року, незадовго перед цим на спеціальній сесії Політичного комітету ООН стався дивний випадок. На закритому засіданні Ради Безпеки більшість держав представляли глави їхніх делегацій. Це стосується і Сполучених, Штатів, які представляв Остін; поруч із ним сидів і Даллес. Великобританію представляв Джебб, заступник Юнгера, Радянський Союз -- Вишинський. Ця несподівана сесія мала настільки закритий характер, що крісла далі шостого ряду в залі засідань 12-го комітету були порожні. Сюди не допустили навіть фоторепортерів. Деякі члени Секретаріату сиділи в скляних кабінах перекладачів, куди можна попасти лише по сходах із сусідньої зали. Всі двері в залу з дев'яти годин ранку до сьомої дванадцяти вечора було зачинено. Ніхто не міг пройти в двері 12-го комітету без пред'явлення посвідчення. Перед зачиненими дверима зали стояли охоронці. За їхніми словами, нікого зі сторонніх вони не бачили. Та коли головуючий оголосив засідання відкритим (спочатку англійською, потім французькою мовою), з одного із крісел За овальним столом запала тиша, а секретар сера Бенегала Рау, головуючого, легенько підштовхнув його ліктем, подумавши, що всі дивляться на нього. Обернувшися туди, куди всі здивовано дивилися, Рау побачив за своєю спиною незнайомця. Першою думкою головуючого було гукнути охорону --це ж бо закрита сесія комітету, склад учасників суворо обумовлений заздалегідь. Рау звернувся до цього чоловіка: "Сер! З якої ви делегації?" Чоловік був худий, у сандалях, бородатий, у східному одязі, якого Лейк Саксесс ніколи доти не бачив. Незнайомець ворухнув губами, і в залі запала тиша. Лагідним, проникливим голосом, що, здавалося, заповнив приміщення, хоча чоловік і говорив без мікрофона, він сказав: "Я маю багато чого сказати вам. Я відкрию те, що трималося в таємниці від сотворіння світу. Ви повинні взнати правду". Запала така тиша, що чулося астматичне дихання повнотілого чоловіка в іншому кінці цього приміщення без вікон. "Хто ви?" -- перепитав Рау. "Є зло, яке я бачу під сонцем, і воно притаманне людям, їхні язики кажуть неправду. Отрута гадюки на їхніх вустах. І вони не знають путі Миру. Хто творить зло, ненавидить Світло. Вони очищають зовнішню сторону чаші і блюда, а всередині їх повно здирства і зловживань. Такі дерева слід вирубати під корінь. Вишинський, непроникний і похмурий, щось процідив крізь зуби; незабаром надійшов переклад: "Радянська делегація не бажає слухати маячню цього палія війни. Це вторгнення -- безумовно, старанно підготовлена, але незграбна спроба змови, мета якої представити Радянський Союз агресором у війні, в якій не бере участі! Чи ж дивно, що комунізм у Кореї протистоїть цим імперіалістам?" Він зірвав з носа окуляри і тицьнув ними в бік делегації Сполучених Штатів. Мова незнайомця стала різкішою: "Безглузді й пусті закиди я відмітаю, бо знаю, що вони лише різновид політичної боротьби. Коли хтось бореться за владу, він не переможе, якщо боротиметься незаконними методами". "Пробачте,-- урвав його головуючий. -- Ви нічого не сказали щодо теми нашого засідання. Яка ваша думка щодо Кореї? Де ми помиляємося в цьому питанні?" "Якщо господар знає, коли прийде злодій, він приготується й не допустить, щоб його дім обікрали. Та якщо він проспить, то його недруг прийде й витопче його пшеницю",-- була відповідь. Джебб, глава делегації Великобританії, сказав: "Гадаю, всі ми найбільш боїмось, аби хтось із нас не став наступною жертвою". Продовжуючи стояти, незнайомець проказав: "Якщо сильна, озброєна людина охоронятиме свій дім, добро його не постраждає". Остін змахнув прапорцем, що позначав його місце, просячи слова: "У Сполучених Штатах ми маємо ворогів у власному домі. Це агенти іншого уряду, які прикидаються лояльними до нас". Чоловік чемно підняв руку, щоб скоротити зауваження: "Ніхто не може служити двом хазяям одразу, бо він буде або зневажати одного й любити іншого, або, навпаки, служитиме одному і мати за ніщо іншого. Всяке поділене царство приречене на загибель". Остін докинув: "Вони кажуть, що лише намагаються змінити наш уряд мирним шляхом... Покращити нашу економічну систему..." Відвідувач урвав його дещо нетерпляче: "Здоровому лікар не потрібен, він потрібен лише хворому!" (Цікаво, що лист махатми Кум Хумі, написаний у лютому 1882 року, містить саме цю маловідому фразу). Непроханий промовець обернувся до Остіна й Даллеса: "Серед вас немає нікого справедливого. Я знаю ці слова -- вони не гарячі й не холодні. Бо ви кажете: "Я багатий, моє майно зростає, мені нічого не потрібно". А того не знаєте, які ви нещасні!" Рау підвівся зі свого крісла і промовив: "Ми зібралися тут, аби розвіяти нашу тривогу, а ви визначили кожному з нас його долю. То як же бути далі? Облишити наші спроби в пошуках миру?" На що чоловік відповів: "Дійте достойно й послідовно. Будьте розважливі й ретельні. Уникайте зла і творіть добро. Шукайте миру, прагніть його. І плекайте вашу віру. Віра злагіднює царства, додає справедливості, сповнює обов'язки й закриває пащеки левам!" "Вам усе видається вкрай простим",-- сказав Рау. "Багато хто із справедливих воліли б почути те, що ви слухаєте, але не чуєте",-- відповів незнайомець. Рау посміхнувся: "Для нас незвично чути мудрість, яка увійшла до нас іззовні!" "Тож не відмовляйтеся приймати сторонніх, бо можете прогледіти візит ангела!" -- мовив чоловік. Сер Бенегал Рау повернувся до зали: "Продовжувати засідання зайве. Ми почули відповіді на всі наші запитання. Що ж до Вас, сер, то ми вам вдячні... Якби Ви лише могли написати про все, про що тут говорили, якби Ви відтворили цю мудрість у книзі, яку кожен міг би прочитати"... Очі відвідувача гнівно спалахнули: "Така книга є! Це ваша свята Біблія!" Його гнів пригас, погляд знову став спокійним і сумовитим. Він рушив до дверей, які розчахнулись перед ним. І ніхто за дверима не помітив, як він вийшов. З цього історичного епізоду видно, що посланці мудреців Сходу невпинно борються за Мир, Світло й Культуру. Важко уявити ті гігантські проблеми, з якими стикаються адепти Сходу. Щоб краще зрозуміти їхні завдання і істинний стан речей у світі сьогодні, пропонуємо вашій увазі "Діалоги в храмі". Вони базуються на особистому досвіді автора й мають проілюструвати основну тезу цієї книги -- існування оази вищої культури космічного походження на нашій планеті, яка прагне піднести людство на вищий щабель мислення. 13. ДІАЛОГИ В ХРАМІ Льодовики блищали у вранішньому сонці, як діамантові. Хмари на схилах гір і туман в ущелинах повільно розвіювались. Арка з рододендронів розкішне облямовувала цю панораму могутніх Гімалаїв. У мене на колінах лежала книга з тібетського буддизму, та я не розкривав її, зачарований неповторним краєвидом. Нарешті я почав чи-тати розділ з ламаїстської йоги, питаючи себе, чи пощастить насправді зустріти освіченого ламу в цій частині Північної Індії. Коли я напередодні гуляв гірською стежиною, мою увагу привернула вивіска "Тібетська школа". Я подумав, що міг би зустрітися з її директором і розпитати про пандітів -- біженців з Тібету, що живуть у районі Дарджілінга. Директор про них нічого не знав, проте один з учителів, що знав англійську, люб'язно допоміг мені: "У маленькому монастирі по той бік долини живе вчений лама з Лхаси. Ви дістанетеся туди за чотири години, якщо пощастить сісти в автомобіль, що йде до села неподалік храму. І не забудьте попередити дарджілінзьку поліцію про свою подорож". У бінокль я розрізнив крихітну цятку побіля снігового громаддя гір на півночі. То був ламаїстський монастир. Маючи в своєму розпорядженні тиждень, я вирішив наступного дня навідатися туди. Я здогадався прихопити з собою дві речі: записку на хінді від учителя з детальним описом шляху до монастиря і іменем лами, а також мішок рису з лавки в Дарджілінгу, який я купив по ціні чорного ринку, вважаючи, що він може стати в пригоді бідним ламам. Я пам'ятав і примовку горців: "Чим вище в гори, тим холодніше" й одягнув теплу куртку. Невдовзі по тому, як розвидніло і гімалайські сніги зарожевіли й зазолотились, я вже стояв на дорозі, що вела в Сіккім. Десь за півгодини мені пощастило зупинити автомобіль, де виявилося вільне місце, і домовитися з власником щодо платні. Водій запевнив мене, що проїздитиме через село, яке мені потрібно. Вибоїста гірська дорога робила подорож досить виснажливою, і я радів, коли нарешті добувся мети. Старий фордик зник удалині, а я залишився один серед засніжених гір і долин, огорнутих туманом. Я потупцяв до найбільшого дому в селі й попрохав пустити на ночівлю. Господар запропонував свою власну кімнату й навіть дав овечу шкуру, якщо раптом температура в домі понизиться до точки замерзання. Маленький, огорнутий хмарами храм, що його я бачив у бінокль, баштою височів на стрімкій кручі. Я гадав, що доберуся туди за годину, та мої надії не справдились. Вузька стежина спіраллю здіймалася все вище й губилася серед каміння та снігу. Коли я опинився перед монастирськими ворітьми в куртці з піднятим від вітру коміром і гукнув, двоє молодих тібетських ченців, побачивши мене, певно, вирішили, що це якийсь злий дух. Проте я впевнено підійшов і поклав їм до ніг мішок з рисом, виказуючи свої дружні наміри. А тоді простягнув одному з них записку з іменем пандіта; лама відразу ж метнувся в храм. Невдовзі він повернувся і відчинив мені Після сліпучого сонця, посиленого блиском снігів я спершу нічого не бачив у темному храмі. Та поступово звик до сутіні й розрізнив двох ченців перед статуєю Будди. Старший, з поораним зморшками монгольським обличчям, читав уголос текст під ритмічне дзенькання маленького дзвіночка. Другий лама був високим чоловіком середнього віку з голеною головою. Його обличчя, ніби вирізьбленої із слонової кістки, було типово тибетським, із пронизливими маленькими очима; його ріт і підборіддя свідчили про вольову вдачу. Я стояв і чекав, поки старий лама скінчить читати. Високий пандіт-лама привітав мене складеними долонями й запитав чистою англійською: "Що привело вас в Обитель Снігів до нашого бідного храму, сер?" "Насамперед,-- мовив я,-- це одне з найчарівніших місць у світі. Крім того, я шукаю вченого ламу, який би пояснив мені суть тібетської дгарми (вчення Будди)". Лама пронизав мене своїм інквізиторським поглядом: "Звідки ви взяли, що я вчений лама?" "Мені сказали, що ви отримали вчений ступінь у Лхасі й знаєте тібетську йогу... Та ще й отримали англійську освіту в Сіккімі". "Чутки про людину можуть виявитися неправдивими",-- докинув лама. "Воно так, проте є дещо невловиме, що усуває помилки. Це інтуїція",-- несміливо заперечив я. Моя відповідь, очевидно, задовольнила тібетця, бо крига відчуження зламалася. Він зичливо спитав мене: "Що ж ви хочете взнати про наш буддизм?" "Я завжди вірив, що великі архати, бодісатви, спасителі людства, яких в Індії звуть махатмами,-- це реальні істоти. Чи не відомо вам чогось про їхнє місцеперебування?" -- боязко поцікавився я. "Буддизм ґрунтується на вірі у вищих людей, які, подолавши шлях з восьми поворотів, досягли нірвани. І ми віримо, що на півночі є царство, де живуть такі великі душі. Ми називаємо його Шамбалою",-- відповів лама. "Чи правда, що ці світлі душі створили невидиме братство, яке присвятило себе духовному поступові людства?" "У нас в Тібеті справді є таке братство, проте немає підстав вважати, що воно охоплює своїм впливом лише Азію",-- відповів лама. "Я вважаю, що тренування і випробування для допуску в це братство мусять бути тривалими і вкрай складними. Я усвідомлюю свою непідготовленість до цього і знаю, що мені потрібно пережити багато перевтілень, аби досягти прийнятих вами високих стандартів, проте завжди сподівався на це і хочу запитати вас -- чи можу я, попри свій низький рівень, якось допомогти вашим архатам і прислужитися вашій роботі в просвітленні людства?" "Шлях служіння важкий і вимагає неабиякої самопожертви. Але забувши про себе, можна піднестися над землею і розчинитись у безконечності. Якщо ви не заперечуєте, ми можемо виконати йогічну психологічну вправу, аби ви зрозуміли наш спосіб мислення",-- запропонував лама. "О так, це мене надзвичайно цікавить!" -- вигукнув я. Лама пояснив мені, як прийняти йогічну позу перед Буддою і поринути в медитацію, а сам сів поруч. "Уявіть, що ваші недоліки в правій руці, а ваші чесноти -- в лівій. Тепер покладіть ваші невидимі гріхи на кам'яну долівку, так само покладіть і ваші чесноти. Ваше обличчя вкриває маска -- наша особистість, що включає в себе ваш вік, стать, національність, фах тощо. Деякі маски потворні, глиняні, інші гарні, мармурові. Деякі золоті, інші залізні... Та якою б не була ваша маска, покладіть її ненадовго на долівку перед собою",-- казав мені лама. Відчуття порожнечі, втрата орієнтації охопили мене, коли я позбувся свого імені, віку, статі, національності, фаху -- всіх моїх особистих характеристик. Здалося, що я навіть почув, як стукнула об підлогу та моя маска. "Тепер ви і розумово, і духовно оголені, ви -- просто центр свідомості без нічого. Ви лише язичок полум'я в океані вогню. Духовно ми з вами далеко за межами Землі й змішуємо наші вогні з вогнями далеких зірок Великої Пустоти",-- шепотів лама. Дивне й збудливе розширення свідомості охопило мене природно і без будь-яких моїх зусиль. Розумовий вплив лами мусив бути напрочуд сильним, щоб зробити ці відчуття такими яскравими. "Ми вже піднялися до межі відсутності часу, де все існує одночасно, де нема ні минулого, ні сучасного, ні майбутнього",-- мовив лама. Я відчув цілковиту порожнечу, ніби час зупинився назавжди. Більше не було ні До, ні Після, ні Низу, ні Верху, ні Тут, ні Там. То було відчуття цілковитого злиття з простором, позбавленим часу. "Тепер ми спускаємося з нашої високої межі... нижче... нижче... Підніміть вашу стару маску, візьміть з підлоги ваші гріхи й чесноти. Верніться в свою шкаралупу, в якій перебуватимете до остаточного вивільнення",-- підсумував лама. "Це ви й називаєте нірваною?" -- спитав я після глибокої мовчанки. "Ви відчули лише проблиск Великої Пустоти, почули лише відлуння Великого Мовчання. Тепер ви здатні збагнути нашу свідомість, яка дозволяє нам виснувати, що ми -- лише гості планети Земля". "Я хотів би якось допомогти вашій великій праці",-- сказав я. "Похвально, що ви бажаєте працювати на бодісатв, проте мушу пояснити вам наші завдання, і тоді ви, цілком можливо, й зміните свій намір",-- застеріг лама. Він підвівся зі своєї циновки, гукнув двох молодих лам із сусідньої келії й вказав їм на масивну книжкову шафу з відділеннями, де стояло багато довгастих книг. Юнаки відсунули шафу, і на кам'яній підлозі я побачив люк з кільцем. Люк підняли, і стало видно кам'яні сходи, що вели вниз. Старий лама взяв довгу запалену свічку і кивнув мені, щоб я йшов за ним. Через кілька східців я зрозумів, що сходи ведуть до високої печери з сталактитами і сталагмітами; вона нагадала мені середньовічну церкву з нішами й високим вікном, крізь яке сіється денне світло. Насправді то було не вікно, а щілина в південній частині печери, яку штучно розширили, щоб мати більше світла. Хоча загалом у печері було сухо, краплини скапували зі сталактитів, живлячи крихітні струмочки, які відразу щезали в щілинах підлоги. Закапелки печери скидалися на церковні ніші. В найбільшій, на північному боці, стояла велика бронзова статуя. Лама запалив ряд червоних свічок і курильних паличок перед нею. І відразу з напівтемряви з'явилась у всій своїй красі Тара, богиня планети Венерн. На ній була тіара, великі сережки, браслети, око на лобі й очі на долонях рук і ступнях ніг, що символізує її всюдисущість. Тара -- це мадонна Тібету, Непалу й більшої частини Азії, де її знають і під ім'ям Гуань Інь, богині милосердя, її права рука була простягнута в порухові співчуття й допомоги, лівий великий і середній пальці творили кільце -- знак, що вказує на божественне вчення в його вищій логіці. Коли кам'яна плита за нами опустилась, мені спало на думку, що я опинився в іншому світі, зовсім відмінному від того, який знав досі. Лама підвів мене до богині. Я помітив перед нею заглиблення, видовбане водою, що капала з сталактитів упродовж тисячоліть. Цей овальний резервуар був повний по вінця, а надлишок води стікав у щілину. Краплі, що зривалися зі стелі печери, зроджували концетричні кола на дзеркальній поверхні води. "Це -- сльози Тари, що оплакує падіння людини з її колишнього божественного становища,-- пояснив лама і продовжив: -- Чи чули ви про озеро Лхама Ламцо в Тібеті, де з'являються видіння, коли ламаїстські священики ворожать про місце народження майбутнього Далай-лами?" "Пригадую, я щось читав про це..." "Водойма, на яку ви дивитеся, схожа на священне озеро тим, що і в ній з'являються украй значущі зображення". Я зацікавлено дивився на воду, що віддзеркалювала світло свічок, постать Тари в темній ніші; проте нічого іншого я не бачив. "Дивіться глибше... Ще глибше... ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ!" -- речитативом згукнув лама, і голос його відлунив під стелею печери. Свічки освітлювали Тару калейдоскопічним ореолом барв, дим від курильних паличок линув угору, і все те відбивалось у водоймі, час від часу сколиснуте впалою краплею. Зненацька зображення зникло, а воду вкрив ніби туман. Я побачив нові зображення, настільки чіткі, наче на екрані кольорового телевізора. Лама стояв поруч і собі дивився на воду. Перше зображало нашу планету в космосі з її океанами, континентами й скупченнями хмар, як на знімках НАСА. За хвилину-другу вигляд земної кулі почав невпізнанне змінюватись. Важкі сірі, чорні, руді й червоні хмари окрили найбільш заселені частини Землі. Час від часу їх прорізали вогненно-червоні спалахи, ніби вибухи. Вряди-годи блакитні, рожеві й золотаві промені й зірки виростали з темряви, освітлюючи її. Але всю планету огортала величезна аура жахаючої темної забарви. "Ви спостерігаєте ментальні й емоціональні вібрації, які випромінює людство. Як бачите, їхня якість низька -- зверніть увагу на сірий туман егоїзму. Блакитні іскри -- то духовні устремління меншості, але їх поглинають потоки пристрастей, ненависті й жадоби, що творять цю гігантську ауру довкола планети впродовж тисячоліть. Це нагадує іонізовані шари навколо Землі, що відбивають радіохвилі",-- пояснив лама. То було приголомшливе видовище -- переді мною розгортався весь обшир ментального панцира, що оточує Землю. "Наша планета тяжко хвора, бо люди хибно мислять",-- прошепотів я. Час від часу темні пасма тяглися далеко в Космос, наче щупальці восьминога. Той чорний восьминіг, що витав у міжпланетному просторі, мав страшний вигляд, і від відчуття, що я живу на його спині, мене пересмикнуло. І цієї миті блакитні, рожеві й сніжно-білі промені блискавками пронизали темне чудовисько. "Це позитивні ментальні випромінювання людей?" -- спитав я у свого гіда. "Так, і ви бачите, що темна аура Землі може очиститися, якщо людина прагнутиме випромінювати свої думки й емоції на цій довжині хвиль. Це люди повинні робити систематично і синхронно, аби планета випромінювала лише позитивні духовні вібрації",-- коментував лама. Потім продовжив: "Тара довго плакала, мати-природа може якось струснути ці негативні думки, що створюють навколо Землі жахливий панцир. Людство мусить очистити й дезинфікувати свій планетний дім. Архати роблять усе можливе, аби нейтралізувати зло, проте сьогодні важливіше зупинити нові негативні випромінювання, і лише сама людина здатна це зробити". Поки тібетський лама розмірковував уголос, я дивився на водойму перед Тарою і на дивовижні зображення, які з'являлися там. Помалу вони стали розтавати, і невдовзі я вже бачив тільки гладку поверхню, порушувану краплями, що падали згори. "Годі й казати, як мене вразило побачене. проте зараз я ще більше хочу допомогти, попри навіть те, що це робота титанів, а ним я не є",-- мовив я щиросерде, не приховуючи розпачу. "Це добре, що ви хочете допомагати бодісатвам. Кожен може допомогти в міру своїх здібностей". "А чим я можу допомогти?" -- запитав я. Лама трохи помовчав. Він заплющив очі, чи щоб обдумати відповідь, чи щоб прийняти нечутне послання від високих істот, що складають тібетський пантеон. "У Рік архатів, у Рік попередження будьте готові допомогти їм",-- нарешті проказав лама, розплющивши очі. "Те станеться через 10 років, у Рік вогненного дракона (1976)?"--спитав я. "Так. Але я мушу розповісти вам одну легенду -- стару, як Гімалаї. Навіть якщо ви ризикуєте підхопити нежить у цій печері, я розповім її вам саме перед нашою богинею Тарою, оскільки скоро розпочнеться її епоха". І лама почав оповідь. "За нашим усним ученням, яке проповідує монастир Таші Лхунпо, мільйони років тому кілька надістот з іншого високорозвинутого світу зійшли на Землю, щоб прискорити еволюцію планети і її майбутнього людства. Вони були "народжені духом", тобто штучно створені з первісної матерії. І могли ставати важкими, як ядро Землі, або легкими й вогнистими, як сонячне світло. Зовнішністю ці велетні нагадували богів. Серед цих посланців, чи ангелів, був Мара, якого ви називаєте Люцифером, або Сатаною. Він мав розвинути предметне мислення й індивідуальність людини. За віки він досяг цієї мети, та коли пізніше з'явилися бодісатви й Тара, аби виховати серце людини, він не захотів віддати їм людину. То було повстання Мари проти Вчителів Космічних Циклів. Відтоді його вже не називають Носієм Світла, або Люцифером, він став Володарем Пітьми. Відтоді на бодісатв упало подвійне завдання: боротися проти намагань Мари прив'язати людину до землі й зробити її себелюбною, безпринципною і агресивною, і водночас працювати над духовним зростанням людства, як велить закон циклів. Ось чому в цей світ було послано Будду й архатів. Відмова Хазяїна Землі співпрацювати з Богом Сонця і Духами Планет викликала космічну кризу. Людство зараз мусить вирішити, куди рухатися -- до Світла чи Темряви, і цим пожне плоди своєї карми. Усі народи мусять зробити вибір між старими шляхами боротьби й новим ладом всесвітнього братерства. Найвищі істоти Сонця і інших світів кажуть Сатані: нехай твоя лампада світить, але не заважай іншим, славетнішим світилам у зоряному просторі! Розвали стіну навколо Землі, бо лдство духовно вже задихається під цим панцирем. Космічний годинник указує, що скоро настане Духовний вік. Ти не зможеш зупинити його, хоч і прагнеш це зробити, бо джан чохани незабаром принесуть із космосу тіло, яке досі ще ніхто не бачив -- простий вихор сил. Коли він спалахне, його полум'я спопелить усю твою працю. Вік по віку, тисячоліття по тисячоліттю ми надсилали людству послання, призначені окремим народам. Усі вони закликали до єдності і загального братерства. На жаль, небагато з них розбудили людство. Ось чому в цей критичний час так необхідно передати послання з останнім попередженням. Це наш Всепланетний ультиматум: людство повинно прийняти Владарювання Серця, інакше воно самознищиться. Порушуючи кармічний закон універсальності життя своєю руйнівною поведінкою, людина буде осуджена й покарана природою. Цілі міста зануряться в океани, величезні континенти розколють вулканічні катаклізми. Після Року архатів усім людям Землі буде поставлено Всепланетний ультиматум. Він повинен передатися з добротою і співчуттям, хоч і твердо, бо це -- останнє попередження, його передають лише з добрими намірами. Людина після цього муситиме зробити остаточний вибір -- Світло чи Пітьму, Мир чи Війну, Серце чи Кулак, Мудрість чи Невігластво. Тепер вам зрозуміло, що людство -- поле битви небесних сил. Це -- вкрай давнє вчення, воно входить у всі релігії. Війна Світів зараз у розпалі, і будемо сподіватися, що людина не стане до сил Темряви, бо інакше сили карми зітруть її з Землі". "Стародавні легенди засвідчують подібну планетарну кризу в останні дні Атлантиди",-- докинув я, вражений словами лами. "Це так, проте наша сучасна криза більш гостра через чисельність населення і більшим ступенем духовного занепаду людини". "То як же нам тоді бути?" -- вихопилось у мене. "В останню чверть століття пролунає заклик заснувати Доктрину Серця, бо лише вона спроможна врятувати планету",-- відповів лама. "Чи захоче хто її почути..." -- урвав я його. "Це неістотно. Наш Всепланетний ультиматум треба донести всім людям Землі! На нинішньому перехресті доріг людство мусить або вибрати шлях, що веде в безодню моральної деградації, або інший, що зносить до зірок. Це визначальна пора для долі землян. Якщо попередженням знехтують і людство далі йтиме за Володарем Пітьми, тоді космічна ієрархія прийме виклик і знищить зло на цій планеті". "Ви гадаєте, що я зумію донести ці легенди і пророцтва до широкого загалу й зберегти репутацію людини в своїй свідомості?" -- спитав я. "У цьому столітті народи світу пережили дві світові війни й можуть ввергнутися в третю наприкінці століття. То вони при здоровому глузді? Ви зробите це, до вашого голосу приєднаються інші, бо цього разу ставки величезні. Йдеться не про долю людства, яке відновилося б через кілька мільйонів років, а про існування цілої планети, для створення і розвитку якої потрібна манвантара часу (надзвичайно довгий космічний цикл; згідно з даними науки, вік Землі складає п'ять мільярдів ро-ків)" -- відповів тібебець. "Всяке моралізування чи заклик до реформ зустрічає грубий опір мас",-- зауважив я. "Народи Землі повинні зрозуміти, що час розп'ять і пророків, які виступали перед екзальтованими натовпами, минувся. Зараз архати розмовлятимуть блискавками, громами й падаючими зірками! Настає епоха Шамбали!" Він трохи помовчав, а тоді продовжив: "Зважте, я не пророкую, а розкриваю вам стратегічні дії небесних армій, які розпочинають битву з незліченними силами Пітьми. Готується Війна Світів, вищі космічні понадлюдські системи борються з силами зла на Землі, що отруюють космос і вшкоджують всю Сонячну систему. Вірить людина чи ні в цю космічну битву, вона відповідає за свої вчинки й пожне врожай своєї карми. Однак є засіб, що дозволить почути могутніх володарів карми і нас, їхніх слуг. Охоронці культурного спадку загиблих цивілізацій, ми відкриємо таємні сховища в Єгипті й продемонструємо існування високої науки і технології у далекому минулому. На своїх телевізійних екранах люди побачать здобутки минулих часів. Мораль цього відкриття стане зрозумілою: те, що сталося з тією цивілізацією, може статись і з вашою. І ви можете стати безживною цивілізацією, легендою, в яку ніхто не віритиме через десять тисяч років. То буде найважливіше послання -- не беріть за приклад Атлантиду!" Уперше за час нашої бесіди я відчув хвилювання в голосі лами. "Таке відкриття, безумовно, буде революційним",-- зазначив я. "Воно стане сенсацією і приверне увагу народів. І ось так вони почують Всепланетний ультиматум". "І якої ж ви очікуєте поведінки людства?" -- поцікавився я. "Вчення Тари, Доктрина Серця повинні скласти основу нової соціології. Можуть виникати суперечки між системами, але без війни. Ми мусимо зрозуміти, що всі ми -- члени однієї великої всепланетної родини",-- лагідно промовив лама. "Чи можемо ми вирішити наші проблеми без тих апокаліптичних потрясінь, які ви згадували?" -- запитав я. "Можемо й повинні, та от чи захочемо? Чи захоче більшість людей зректися шляху жадоби, егоїзму, обмеженого націоналізму і культу хтивості заради культу духовності? Людям не обов'язково всім поголовно ставати ченцями й аскетами, але вони, безперечно, можуть жити й думати як істоти, гідні цього найменування (людина розумна). Чому люди стають братовбивцями й руйнують матір-природу? Карма, або космічне правосуддя, невідворотне й жахливе. То навіщо його провокувати?" -- вигукнув лама. "А кому адресуватиметься це попередження -- Всепланетний ультиматум -- лише урядам чи націям?" -- поспитав я. "І тим, і тим. Уряд не може існувати без підтримки народу, а народ може виражати свою волю лише через своїх представників". "Чи пов'язується цей ультиматум з епохою Шамбали, про яку мовлять ваші давні тексти?" -- спитав я. "Чи відкриє двері в кращу еру, в цикл Тари. Прийміть її емблему, Знак Серця, нехай вона об'єднує людство, оскільки кожна добра релігія та ідеологія базується на гуманізмі",-- відповів лама. Він підвів мене ще ближче до Тари, освітленої свічками. Без попередження поклав мою ліву руку на її праву, простягнуту в порухові співчуття людству. "Знак Серця -- то емблема майбутньої епохи,-- мовив лама,-- епохи Майтреї. Так каже калачакра, наука про цикли". Коли я зняв свою руку з руки Тари, то виявив дивовижу: на долоні моєї лівої руки виразно відбилося зображення серця. То не був відбиток символа, вирізаного на руці Тари у вигляді ока, а якийсь феномен, пов'язаний з кровообігом, бо щоразу, коли я натискав на пляму-серце, вона блідла. Ламу неабияк втішило те, що сталося. "Це добре, ви отримали знак Тари. Хоча він і зникне з руки через кілька днів, та все ж залишиться невидимим на вашій руці",-- сказав він. Я так розхвилювався, що не міг вимовити бодай слова. Лише думав про велике знання, яке мені відкрилося в святилищі Тари. Ми піднялися сходами до люка, і головний лама постукав у нього. Невдовзі ми знову були в головному храмі. "Продовжимо завтра",-- підсумував лама. Після легкої вечері, поданої ламою, якого я раніше не бачив, я залишив монастир у супроводі молодого лами з ліхтарем. Він попередив мене, що трохи доведеться йти в темряві. І справді, через півгодини стало темно, і олійний ліхтар неабияк прислужився нам. Наступного ранку я знову залишив ущелину й подерся до монастиря. Там головний лама привітав мене і пригостив дарджілінзьким чаєм, що було вкрай доречно після моєї прогулянки на морозі. Потім він показав мені кілька тібетських книг, пояснюючи, про що вони. На стінах храму висіло багато прапорів, яких я в сутінках раніше не помітив. Лама взяв довгу свічку й запросив мене оглянути ці прапори-танки. "Це -- танка Майтреї, прийдешнього Будди. Бачите, він посміхається. Це означає, що його місія сприятлива, а поява несподівана". "Прихильники багатьох релігій вірять у месію, або аватару,-- зауважив я. -- Та чи принесе майбутній Майтрея мир людству?" "Ваше запитання нагадало мені урок, який мені дали в юності троє великих архатів. Вони сказали: "Ваш світ котиться до нещастя. Людство може врятувати Землю лише на шляху до духовного відродження". І коли я нахабно спитав: "Але чи зможе майбутній Майтрея, новий Будда, врятувати його?" -- один з учителів відповів: "Майтрея лише вкаже шлях, а людство саме муситиме пройти його". "Я бачу, як нерозважливо чинить людина, йдучи проти космічного закону вічного сходження",-- мовив я. "Коли зло досягне критичної позначки й шкала цінностей різко впаде під тягарем ненависті, неуцтва й аморальності, Шамбала звелить джан чоханам (космічним надістотам) наблизити астрономічне тіло, що перебуває за Юпітером. Його випромінювання змінить усе живе на цій планеті",-- запевнив лама. "І коли очікується ця велика космічна подія?" "Нове світило стане видимим наприкінці століття, проте наближатися воно буде ще багато років",-- була відповідь. Ми стояли перед танкою Майтреї, і я вирішив запитати ще про одне: "А коли настане пришестя Майтреї?" "В останню чверть XX століття людство повинно бути готовим до пришестя архатів. Можливо, в цей критичний період світової історії з'явиться і сам Майтрея. Правління Серця пошириться серед усіх народів. Тож коли сфінкс у Гізі виступить із попередженням, готуйтеся до великих подій". "Отже, Всепланетний ультиматум адресуватиметься всім народам. Індивідуально чи колективно, через Організацію Об'єднаних Націй, усі вони мають отримати це історичне послання",-- підсумував я розмову. "Він дасть усім на цій планеті шанс проявити свою волю у виборі Світла чи Темряви, Братерства чи Егоїзму",-- відповів лама. Я міг висловити свою повагу