, як уже почало вiд старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась вiд старого Губачевського-Носача любовi... все спiвала йому: горн, гори, моя лампада... Гi! Гi! I до того його довела, що вiн перерiзав собi горло бритвою. Так з'їхались наслiдники, i треба було розмежувать землю. Кацавейченко покiйний - царство йому небесне - й каже менi: бери астролябiю - поїдемо! А дощ як iз вiдра... Виводять _Мартина _пiд руки _Гервасiй _i _Палажка_, _Марися _йде за ними. То я вам послi докажу. Це дуже цiкаво. ЯВА VI__ _Мартин_, _Гервасiй_, _Протасiй_, _Палажка_, _Марися_, _Микола _i _Степан._ _Мартина _садовлять на стiльцi. Вiн жовтий - вiд розлиття жовчi. _Мартин._ Здрастуйте!.. Бачите, як перевiвся Боруля! _Гервасiй._ Послухай же мене. Мартине, я тобi добра зичу. Зараз i поздоровшаєш. _Мартин._ Нi... ще поїду в город, повезу всi дворянськi бумаги Каєтану Iвановичу... _Гервасiй._ Знову за своє! Мало тобi лиха через те химерне дворянство? _Мартин._ Бумаг же, бумаг багато... П'ять лiт дiло йшло... зовсiм було признали, сопричислили... i не утвердили! I через що? Пустяк! Сказано у бумазi, що не так хвамилiя стоїть: у нових бумагах - Боруля, а у старих - Беруля!.. Бодай тому писаревi руки назад лопатками повикручувало, що написав - Беруля... Я i сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля... Може, й Беруля!.. Та так i покинуть? Жаль живий бере мене за серце... А може, ще Каєтан Iванович... _Гервасiй._ Витягне з тебе яку сотню або й двi. _Мартин._ А як докаже, що Боруля й Беруля - однаково? _Гервасiй._ Чом же вiн i досi не доказав? Повiр менi, Мартине, нiчого з цього не буде, тiлько хазяйство зведеш, дiтей старцями зробиш i сам у бiдностi помреш. Чого ж ти хочеш? _Мартин._ Дворянства... _Гервасiй._ Нi, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе... воно тебе посварило з Красовським i зо мною, - всi бiди твої вiд нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму i без науки хлiба не дасть. Послухай мене: спали всi бумаги, щоб i не свербiло, бо ти слабий на дворянство i умреш, вiд цiєї хвороби. _Мартин._ А як утвердять?.. Може, хоч пiсля смертi утвердять... _Гервасiй._ Ну, роби як хочеш! _Палажка._ Старий, зглянься на нас, послухай Гервасiя, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хлiба останемся... _Марися._ Рiдний мiй, дорогий тат... папiнька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм: щоб ви одужали, i знову будем жить весело, як колись... _Боруля _шука очима _Степана_. _Степан._ I я, папiнька, не хочу дворянства... _Мартин_. I ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? _(Зiтхає.)_ Всi не хочуть... Хлопи... хлопи!.. _(До Палажки.)_ Пiди, душко, принеси палятурку, там у мене пiд подушкою... _Палажка_ пiшла. Нехай _Омелько_ принесе соломи i затопе грубку. _Марися _пiшла, а-через яке врсм'я вертається з _Омельком_, котрий вносе солому, запихає у грубку i пiдтоплює. Потухне послiдня iскра вiд бумаг, потухне моє життя... Умру на ваших очах, побачите! _Палажка _вносе палятурку, повну бумаг. _Мартин_ розв'язує. Право на дворянство!.. Грамота... герб!.. I це все спалить?.. _(Читає крiзь сльози.)_ Отношенiє Дворянского депутатського собранiя от 16 февраля 1858 года за. N 1541 о признанiї рода Борулi в дворянствi. _(Говоре.)_ Було ж, виходить, за що признать... Атестат прапрапрадiда. Пiдписав сам суперетендент Савостьян Подлевський... Бумага синя... як лубок... старинна бумага! _(Чита.)_ Отношенiє Казенной Палати о несостоянiї рода Борулi в подушнiм окладi... _(Говоре.)_ Скрiзь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копiя свидетельства дванадцяти дворян, що весь рiд Боруль завше вiв род жизнi, своиственний дворянам... Особливо я! Герб... герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху i внизу двi пушки... _Омелько_. Пiдпалив, горить! _Мартин._ Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти пiдпалили у пеклi, - поспiшаєш! I своїми руками спалить дворянськi достоїнства?.. Не можу!.. _Гервасiй (хоче взять)._ То давай, я спалю. _Мартин_ _(захища бумаги)._ Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, i грамоту прапрапрадiда, i атестат... _Гервасiй._ Щоб знов розсвербiлось дворянство? Та не будь дитиною, пали! _Мартин_. А!! Ну, пiдведiть мене! _Пiдводять_. _(Вiн бере бумаги, робе два ступнi до грубки i стає.)_ Не можу!! Руки тремтять... у серце шпигає... _Омелько_. То вiддайте, менi, пане, надигарки! _Мартин_. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянськi бумаги на цигарки?! Щастя Твоє, що я слабий. _Омелько_. Та що ж я таке сказав? _Мартин._ Мовчи! Бо я тобi з носа печерицю зроблю! _Омелько_. Поки зберетесь, то воно й погасне. Пiду ще соломи внесу. _Мартин._ Стьопа!.. А як же ти будеш служить без. дворянських бумаг? Тобi й чина не дадуть? _Гервасiй._ Та вiн i так не служить, його оставили за штатом, -земський суд скасували, тепер такi чиновники не нужнi. _Мартин._ Як?! _Степан._ Так, папiнька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловiк оставили за штатом. _Мартин_. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведiть мене!! _Ведуть_. За штатом!.. _(Кида бумаги в пiч.)_ Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан - теля! _(Ридає.) _Пустiть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собранiє, у сенат поїду... _(Пiдбiга до печi.)_ Згорiли... Тисяча рублiв згорiла, половина хазяйства пропала, i все-таки - бидло! _(Тихо плаче.)_ _Палажка._ Годi, старий! Слава богу, що дворянство згорiло! Тепер будемо жить по-старосвiтськи... _Степан _i _Марися (цiлують його)._ Папiнька, заспокойтесь! _Мартин._ Не кажiть на мене тепер папiнька, кажiть татко! _Гервасiй._ Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дiтей, вони любляться, а ми на весiллi забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унукiв наших добре .вчили, то й будуть дiти їх дворяне! _Мартин._ Яз радiстю! Iдiть, дiти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчiть, вчiть дiтей своїх, _Марися _i _Микола _обнiмають _Гервасiя_, _Палажку_, цiлуються з _Степаном_. щоб мої онуки були дворянами. _Протасiй_.Ая вам на цей случай розкажу цiкаву рiч... Лiт тридцять тому назад... _Гервасiй._ Нехай на весiллi кому-небудь розкажеш. _Протасiй_. Га? _Гервасiй._ Кажу, на весiллi кому-небудь розкажеш. _Протасiй_. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасiя, то прямо i рота не роззявляй... Входе _Омелько _з соломою. _Мартин._ Не треба, згорiло! Все згорiло, i мов стара моя душа на тiм огнi згорiла!.. Чую, як менi легко робиться, наче нова душа сюди ввiйшла, а стара, дворянська, попелом стала. Вiзьми, Омельку, попiл i розвiй по вiтру!.. _Омелько_. I що б то було на цигарки вiддать! Завiса. 1886. Новочеркаськ