А чим же я таких гостей  привiтаю...  Послав
менi господь сина, буду в куми звати.
   Гнат. _Не кумовать тобi, Саво, з нами;  не  пить  горiлки  та  медiв  з
преславним товариством,, а заплатити перше треба за сукнi та за  адамашки,
що ти нажив, пане Саво, з козацької ласки...
   Чалий хоче взять шаблю. Медвiдь йому дорогу заступає. Сава  хоче  взять
рушницю, що в другiм кiнцi стоїть, - Кравчина заступа йому  дорогу.  Сава,
нахиливши голову, хвилю мовчить.
   Чалий._ Чого ж брати мої хотять? Чи битись, чи миритись?
   Гнат. _Прийшов час, Саво, розплатитись за кривди тi, якi ти нам i людям
всiм своїм зробив.
   Чалий._ Я лиш обороняв вiд кривди вашої ввесь край. Один проти  другого
ми у поле виступали, озброєнi, мов лицарi на герць! Тепер же ви утрьох  на
мене безоружного напали, - цього не дозволя честь лицаря  такого,  як  ти,
Гнате! Коли вже воля божа є на те, щоб з вами розплатився я, дозволь же  i
менi мою ти шаблю взяти, тодi один я проти трьох кривавий  бой  прийму,  а
бог нехай рiшить, i мертвий той нехай поляже, хто кривди бiльше наробив!
   Гнат. _На поєдинок ти не маєш права з нами, бо потеряв козацьку  честь!
За те, що кiш у Чорнiм лiсi наш спалив, напавши зрадою на нього; за те, що
ти ловив товаришiв своїх i в руки панськi вiддавав; за те,  що  церкву  ти
спалив,  -  тебе  громада  наша  смертi  присудила,  i  виповнить   присуд
громадський ми взялись... Проти  громадського  суда  оборонятись  шкода!..
Колись, хрестами помiнявшись, ми  перед  образом  дали  присягу  оборонять
людей своїх вiд лядської кривди i напастi; присягу ту  зламав  ти,  брате,
тепер вона тебе вбиває!
   Всi троє обступають  Чалого  i  проколюють  його  шаблями,  проколовши,
одступають.
   Чалий (падає)._ Простiть... Я смерть приняв за рiдний край... Я  кров'ю
змив свою вину... Прощайте. (Умирає.)_
   Гнат. _Прощай!.. Краще, брате, гнить тобi в землi, анiж з ляхами  вкупi
на нашi голови козачi меча здiймать i на безчестя козачеству  всьому  свiй
лядський рiд тут розмножати.
   Завiса.