Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------


   ДIЙОВI ОСОБИ:
   Лихой - солдат.
   Михайло Чупрун _селянин.
   Тетяна _його жiнка.
   Финтик Каленик Кононович _писар з города,
   приїхав на село.
   Дiється в хатi у Чупруна.
   _
   ЯВА I_
   Тетяна _i Финтик _сидять за  столом  в  українськiй  хатi.  Перед  ними
пляшка з медом i склянка.
   Тетяна_. Ви-бо, паничу, не пустуйте, - сидiте смирно.
   Финтик_. Что ж я  роблю,  любезная  Тетяно?  Я,  кажется,  то  есть  из
благопристойности не выхожу.
   Тетяна_. Уже ви iз своєї благопристойностi чи виходите, чи нi - до того
менi мало дiла; тiльки знайте:
   язиком, що хочеш, роби, а рукам волi не давай.
   Финтик_. Ах, батюшки мои! Сколько я об'яснял  жарчайший  пламень  любви
моей к тебе! Но ты все не  догадуєшся,  до  чего  мои  ежедневные  к  тебе
учащения относятся? Ей-ей, до того, чтобы  насытиться  твоим  лицезрением,
насладиться гласом уст твоих и возлобызати розы губ твоих!
   Тетяна_. А я ж хiба бороню ходити до мене, хоть би i  не  годилось  вам
так учащати? Бороню на себе дивитись, розговорювати  i  баляси  точити?  А
цiлуватись - вибачайте: це вже не жарти...  А  знаєте,  що  я  вам  скажу?
Лучче, якби ви заспiвали.
   Финтик_. Що-то сегодня  голосу  у  меня  нет.  Вчера  был  у  Епистимии
Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на  двор
и на открытом воздухе сквозный ветер захватил шею  и  грудь,  а  теперь  и
дерет в горле. (Кашляє)._
   Тетяна_. Та нуте лиш перестаньте кородиться. Випийте кубочок  меду,  то
горло i прочиститься.
   Финтик_ (наливає й п'є)._ Якую ж пiсню заспiвати?
   Тетяна_. Яку зумiєте. Чи у вас же їх трохи  єсть!  Будто  ви  в  городi
перед панночками не спiваєте!.. Нуте лиш!
   Ф_интик_ Хiба-развi эту? (Наспiвує самий голос пiснi, тодi одкашлюється
й спiває)._
   Тобою восхищенный
   Признаюсь пред тобой,
   Что, быв тобой плененный,
   Не властвую собой.
   Ты суд мой и расправа,
   Ты милый протокол,
   Сердечная управа,
   Ты повытье и стол.
   Дороже ты гербовой
   Бумаги для меня;
   Я в самый день почтовый
   Вздыхаю от тебя.
   Перо ты лебедино,
   Хрустальный каламарь!
   Прорцы словцо едино -
   И я твой секретарь.
   Тетяна_. Чудна ця пiсня! Та й якi ви здаєтесь чуднi, як  спiваєте!  Мов
несамовитi... Менi аж сумно стало.
   Ф_интик._ Ах,  эта  песня  весьма  бойкая!  Она  моего  сочинения.  Тут
очень-весьма нежно об'ясняется  любовь  со  всеми  воспалениями  до  милой
персоны.
   Тетяна_. Та нехай їй цур, тiй персонi з воспаленiєм!  Заспiвайте  пiсню
без запалу, i щоб не махали руками, i не витрiщали страшно очей.
   Ф_интик_. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою  угодность.  Знаєш  ли,
прекрасная Татьяне, - заспiваймо обоє! Я окселентувать буду, а ты дишканта
пой.
   Тетяна_. Я не потраплю з вами спiвати, а може й пiснi  такої  не  знаю,
яку ви знаєте.
   Ф_интик_. Славнi пiснi, например: "Склонитеся, веки", "С первых весны",
"Все забавы", "То теряю", "Не прельщай  меня,  драгая!",  "Почто,  ах,  не
склонна"... Не знаешь ли из сих какой?
   Тетяна_. Нi, нi одної не знаю, а ви знаєте "Ой, не вiдтiль вiтер вiє"?
   Ф_интик_. Знаю трохи-немного.
   Тетяна_. Ну, заспiваймо цю, коли хочете. Ви берiте товще, а я тонше, та
не спiшiте. Глядiте ж, повагом спiвайте.
   Ф_интик_. Добре, хорошо...
   (Спiвають)._
   Ой, не вiдтiль вiтер вiє, вiдкiль менi треба;
   Виглядаю миленького з-пiд чужого неба.
   Скажiть, зiрки, скажiть, яснi, де вiн проживає?
   Серце хоче вiсть подати, та куди - не знає.
   Коли вiрно мене любить, то йому приснюся:
   Хоть i сонний, угадає, як за ним журюся.
   Скажiть, зiрки..
   Нехай нашу любов згада, наше милування;
   Нехай має в чужiй землi добре пожинання.
   Скажiть, зiрки, скажiть, яснi, де вiн проживає?
   Серце хоче вiсть подати, та куди - не знає.
   Тетяна_. Тепер, може, час вечеряти вже. Я справила вечерю за тi  грошi,
що ви вчора дали, та вам же далеко i додому йти.
   Ф_интик_. Рано еще. Менi очень-весьма не хочется з тобою розставатись.
   Тетяна_.  Е,  не  хочеться!  До  мене  швидко  поприходять  дiвчата  на
вечорницi прясти, то нехороше буде, як вас тут застануть.
   Ф_интик_ Я не усматриваю тут нiчого  нехорошого.  Позволь,  безподобная
Тетяно, i менi остатись на вечорницях!
   Тетяна_. О, цього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять. Ви й так
щось дуже пiдсипаєтесь. Коли б i  це  даром  минулось!  Ви  знаєте,  що  я
замужня жiнка.
   Финтик_. Так що ж! Хiба-развi замужней не можна любити?
   Тетяна_. Запевне, що не можна. То-то ви, ученi  та  письменнi,  якi  ви
лукавi! Буцiм i не розберете, що грiх i що сором!  Нехай  уже  ми,  простi
люди, коли i простудимось iнодi, то нам i бог вибачить: а вам усе  вiдомо,
- за те вам буде сто  погибелен!  Та  ви  ж  iще  вмiсто  того,  щобдругих
поправляти, сами замишляєте лукавства i нi одної години не пропустите, щоб
пiдвести кого на проступок.
   Финтик_. Быть не может!.. Мы кого любим, того i поважаєм.
   Тетяна_. Неправда ваша! Ви сами, Каленик  Кононович,  кажете,  що  мене
любите; а для чого мене любите? Знаю всi вашi замисли i який у вас нежить.
Тiльки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюся бога i  люблю  свого
чоловiка, як саму себе. Я шаную вашу  паньматку,  -  або,  як  ви  кажете,
матушку, - то i вам через те спускаю, що ви в'яжетесь до мене. Коли у  вас
єсть що мерзенне на думцi, то викиньте з голови, бо пiсля  буде  сором.  Я
дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матерi, а нiколи дома не сидите.
   Финтик_. Мне скучно сидеть дома и  заниматься  с  матушкою.  Она  такая
простая, такая неловкая, во всем по-старосвiтськи поступает; рано обедает,
рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее,  что
в нынешнее просвещенное время  одевается  по-старинному  и  носит  очiпок,
намiтку, плахту и прочие мужичие наряды.
   Тетяна_. I ви бога  не  боїтесь  так  говорити  о  своїй  рiднiй?  Хiба
родителiв почитати треба за їх одежу! Хiба не треба її уважати уже за  те,
що вона стара i старосвiтських держиться обрядiв?.. От якi тепер синки  на
свiтi!
   Финтик_. Да для чого ж  ей  упрямиться?..  По  крайней  мере,  хоть  бы
оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно
ли мне смотреть без стыда  и  не  закрасневшись  назвать  матушкою  просто
одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе,
я сгорел бы со стыда по причине их насмешек.
   Тетяна._ Грiх. вам смертельний таким сином бути! Яка  б  мати  в.аша.не
була, но все мати. Вона ж у нас жiнка добра, розумна i поважна; а що  себе
веде попросту, цього вам стидатися нiчого. Ви думаєте, що  паньматка  ваша
вже й гiрша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що  одежа
коло вас облипла i ви причепили, не знаю для чого, дворянську  медаль?  Та
вона ж вас родила, вигодувала, до розуму  довела:  перше  до  дяка  оддала
вчитись читати, а пiсля до волосного правленiя писати. Без неї, може б, ви
були пастухом, вiвчарем або й свиней пасли...
   Финтик_. Пустое! Фрашки! Я - ветвь масличная от грубого корня. Iосиф во
Египте сделался любимцем царя,  и  старый  Iаков,  отец  его,  должен  был
смиритися пред ним.
   Тетяна_. Отак нашi знають! Ви себе рiвняєте з Iосифом? Далеко куцому до
зайця!.. Наш пiп говорить, що Iосиф тим i щасливий був,  що  батька  свого
шанував i почитав по боговi первого, а такий син, як ви, наведе на себе од
бога немилость, а од людей  проклятiє.  Побачите,  що  вам  буде  за  вашу
гордiсть i неповагу до матерi!
   Финтик_. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по  оному
поступки и чувства свои располагать.
   Тетяна_. Тiльки не до родителiв. Я не знаю, як вас терплять на  службi?
Менi здається - хто презирає рiдних своїх, на такого нi в  чiм  положитися
не можна, нiчого не можна на його повiрити, i такий єсть  осоружнiший  мiж
людьми, як паршива вiвця в отарi.
   ЯВА II_
   Тi ж i солдат_
   ._

   Солдат_ (напiдпитку, входить до хати й кричить). _Здравствуй, хозяин. Я
- твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли и лавреников?
   Тетяна_. Хазяїна нема дома.
   Солдат_. Все равно. А это кто с тобой?
   Тетяна  (несмiливо)._  Це?..  Це...  губерець!..  (Набiк).   _Що   йойу
казати?.. Цей мiй родич.
   Солдат_. Все равно... (Набiк)._ Врет баба... Ну, когда он  твой  родня,
што ж он так оробел?
   Финтик_. Хто, я?.. Нет, то есть... (Боязко)._ Я... я губернский  родич,
то есть, сей хозяйки. Да тебе... вам, то есть, какая до того нужда?
   Солдат_. Мне какая нужда? Да  знаешь  ли,  кто  я?  (Удає_  сердитого._
Спiває)._
   Меня зовут - Лихой,
   Солдат я не плохой
   И храбрости палата.
   Хоть с места - докажу,
   В капусту искрошу
   Тебя, чернильна хвата.
   Ну, стой, не шевелись!
   На вытяжку! Бодрись!
   Гляди повеселее!
   А то-те карачун,
   Бумажный ты шалун, -
   Вмиг будешь почестнее.
   (До_ Тетяни. Бере її_ за плече_ й пiдводить до Финтика)._
   И ты марш под ранжир!
   У вас один мундир,
   Вы храброго десятка.
   Вас буду я пытать:
   Должны вы мне сказать
   Всю сущу правду-матку.
   (До Финтика)._ Ну, кто ты? Отвечай!
   Финтик_ (боязко спiває)._
   Почтеннейший служивый,
   Даю ответ правдивый:
   Я есмь полиции писец.
   Солдат_. Зачем же здесь ты, сорванец?
   Финтик_ (боязко)._
   Ей-богу, невзначай
   Зашел я до суседы
   Для дружеской беседы.
   Солдат (до_ Тетяни)._ А ты что запоешь?
   Тетяна_. Ось послухай! (Спiває)._
   Ой служивий, ой служивий, не тобi питати,
   I я жiнка не такая, щоб все розказати.
   Гей, сама я не знаю, чом тобi спускаю!
   Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю!
   Я - хазяйка, ти - пройдисвiт; що ж ти розхрабрився?
   Оглядайся, щоб у чорта сам не опинився!
   Гей, сама я не знаю..
   Ти пiдкрався, як той злодiй, до чужої хати;
   Ти один тут, не до шмиги з нами бушувати.
   Гей, сама я не знаю, чом тобi спускаю!
   Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю.
   Солдат (заспокоївся, весело посмiхається)._ Ладно, ладно, хозяюшка,  ты
права. Под чужой монастырь со своим уставом не суйся.
   Тетяна_. То-то не суйся! Ми не знаємо, що ти за чоловiк. Бачимо на тобi
солдатський мундир - через його тебе й шануємо. Адже вас не на те  роблять
воєнними, щоб ви в своїм царствi нiвечили людей, а на те, щоб...
   Солдат_. Чтоб вас, мужиков, защищать от неприятелей... А вы должны  нас
уважать и ничего для нас не жалеть.
   Тетяна_. Нас, мужикiв? А ти великий пан? Адже i ти  мужиком  був,  поки
тобi лоба не виголили та мундира не натягли на плечi.  Якби  я  не  жiнкою
була, може б була луччим солдатом, як ти. (Смiється)._
   Солдат (весело)._ Славно! Эдакая воструха!.. Ты, панич, зачем не  идешь
в военную службу? Не стыдно ли в твои лета, при твоем  здоровье,  а  может
быть и уме, пачкаться день и  ночь  в  чернилах,  грызть  перья  и  жевать
бумагу? Ну, скажи, что ты выслужишь в писарях? Да, говорят, что  хоть  век
служи, а вашему брату до штаба не дослужиться.
   Финтик_. А почему же? Правда, без экзамена в  науках  не  произведут  в
асессоры, то есть в ранг премьер-майора; но  сей  чин  можно  получить  за
отличие.
   Солдат_. За отличие?.. Да чем же и где писарь  может  отличиться?..  Да
будь ты и секлетарь - все те запятая! У  нас,  брат,  тоже  есть  в  полку
канцелярия и писаря - не вашим чета, а отличия нигде не показали.
   Финтик_. Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в  том,  когда
руку,  ногу  или  голову  потеряешь;  а  беспорочное  прохождение  службы,
ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности -  разве  не
есть отличие?
   Солдат_. Нет, это обязанность и  долг  служащих,  а  не  отличие...  Но
военная служба, как  ни  говори,  есть  служба  славная.  Ну,  когда  ваша
статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
   Финтик_. Сие взято из  древних  предании;  но  у  нас,  по  гражданской
службе, есть много почетных людей, "имеющих статские чины и звания.
   Солдат_. И ведомо, как не быть? Но  больше,  я  думаю,  из  таких,  что
служили первее в военной службе, а после отставки служат уже  в  статской.
Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на  прямую
царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
   Тетяна_. А що, договорився? То-то: не треба об  собi  багато  в  голову
забирати i думати, що ось ми-то!
   Финтик_. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте,  я
хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка - куда! - такой подняли
галас и трохи не послiпли од сльоз.
   Солдат_. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем  ты
здесь и свой пост оставил?
   Финтик_. Я приехал в сие село домой для  свидания  с  матушкою  и  имею
отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
   Солдат_. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить
ваше братье - крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго
до беды!
   Тетяна_. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте
хвiст об тин, - нужди мало, що чоловiка нема дома третiй мiсяць!
   Солдат_. Я, право, дурнова ничего не думаю... Однак, хозяйка, нет ли  у
тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позiхає, нiби спати хоче)._
   Тетяна_. Далебi нема. Я одна собi живу, то до страв менi  байдуже:  для
одної душi небагато треба.
   Солдат_. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позiхає)._
   Тетяна_. Горiлки? цур їй! Я не знаю, коли i в хатi була.
   Солдат_. Ну (позiхає),_ так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом
и с похмелья, - смерть спать хочется.
   Тетяна_. Оттам у запiчку, коли хочеш, бо тут нiде бiльше.
   Солдат_. Ладно! (Позiхаючи, здiймає з себе пiдсумок та тесак i вiшає на
стiнi, пiд якою поставив був рушницю)._ Прощайте, добрые люди! Бог с вами!
(Набiк). _Я вас подстерегу! (Заходить за_ лаштунки бiля печi)._
   ЯВА III_
   Тi ж, без солдата.
   Ф_интик_. Нехай голодний околiє, негодний азартник!
   Тетяна_. А менi жаль його. Но за те, щоб не  бушував,  нехай  спить  не
ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нiчого не вiзьмеш.
   Ф_интик_. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирi  хазяйку
налякати, хазяїна вилаяти i гармидеру такого наробити,  що  не  знаєш,  де
дiтись... Коли ж ми i як вечеряти будем?
   Тетяна. Пождiте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса,
печена курка i пляшечка запiканої. Страва стоїть у коморцi, пiд боднею,  а
запiканка - там (показує) у_ закапелочку... О! слухайте: уже харчить...
   Ф_интик_. Однако ж ты с ним после одна останется.
   Тетяна_. А вам що до того? До мене поприходять дiвчата, а  ви  до  того
часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила  остатись,  щоб  не
самiй бути з москалем.
   Ф_интик_. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
   Тетяна_. То ми i ного  попросимо.  Сердитим  треба  угождати,  а  злого
ласкою бiльше улагодиш, як сваром.
   Ф_интик_. Правда... Тс!... Щось застукотiло!
   Тетяна_. То, може, вiтер. (Прислухається. За лаштунками чутно  гомiн  i
голос, що обзивається до волiв. Тетяна прислухається коло вiкна._  Финтик,
видимо,_ злякався)._
   Тетяна (перелякано)._ Пропала я! Чоловiк мiй приїхав з дороги!
   Финтик (розпачливо)._ Що ж менi, то єсть, робити?
   Де дiтись?
   Тетяна_. Швидше лiзьте пiд припiчок! Я заставлю вас заслоною, а як  усi
поснуть, тодi випущу надвiр.
   Финтик _ховається пiд пiч. Тетяна _заставляє заслоною i виходить
   назустрiч чоловiковi.
   ЯВА IV_
   Михайло _та Тетяна_.
   Михайло (входить  у  свiтлицю)._  Здорова  була,  жiнко,  моя  голубко.
(Обiймаються)._ Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
   Тетяна_.  Слава  богу,  чоловiче!  Як  з  тобою  поводиться?   (Обiймає
чоловiка)._ Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годi сказала.
   Михайло_. В дорозi, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога,  все  добре
(побачив амунiцiю)._ А це що таке, жiнко?
   Тетяна_. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже  лишень  гомони,  щоб  не
розбудив! Недавно спати вклався.
   Михайло_. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж вiн став у  нас  на
квартиру?
   Тетяна_. Сьогоднi ввечерi прийшов. Та тут був таку бучу збив, що  я  не
знала, що й робить! Давай йому горiлки, курей та вареникiв!
   Михайло_. Нагодувала ж ти його?
   Тетяна_. Чим же я його нагодую? У мене нема нiчого. Я одна, то для себе
рiдко коли варю.
   Михайло_. Тим же вiн i сердитий. Добре, що ще й не потасував  тебе.  Це
диво, що москаль голодний заснув, не  побивши  хазяйки.  Та  й  менi  їсти
хочеться. Чи нема чого?
   Тетяна_. Що ж менi на свiтi робити? Хiба паляницi або що?
   ява v_
   Тi ж iсолдат.
   Солдат_. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
   Михайло_. Вибачайте, судир, будьте ласкавi. Я вернувся з  дороги  та  з
жiнкою i розбалакався.
   Солдат_. Так ты хозяин? Ну, брат,  здорово!  Небось  давно  в  дому  не
бывал?
   Михайло_. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сiллю.
   Солдат_. Это нехорошо - такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну
и на долгое время.
   Михайло_. Нiчим же й перемiнити. Як все з жiнкою дома сидiть, то й їсти
нiчого буде!
   Тетяна_. Нам це не першина. Я вже привикла  оставатись  дома  сама  без
чоловiка.
   Солдат_. И тебе не скучно одной?
   Тетяна_. Як то не скучно? Та помогти нiчим.
   Солдат_. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не  нашла  для
себя забавы в скуке!..
   Тетяна_. Про всiх не можна сказати.  Буває  так,  що  найневиннiша,  по
своїй простотi, терпить поговiр од людей; а яка i недобре робить, та  вмiє
свої  проступки  хорошенько  прикрити,  така  остається  в  мислях   людей
невинною.
   Солдат (набiк)._ Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать  можно
и прямой добродетели.
   Михайло_. Жiнко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебi, аж  шкура  болить,
так їсти хочеться.
   Солдат_. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего,
а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
   Тетяна_. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було...
   Михайло_. Дай же хоть хлiба!
   Тетяна виходить по хлiб.
   ЯВА_ VI_
   Солдат_ i Михайло._
   Солдат_. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из  дому,  оставляешь  ее  без
домашнево запасу. Ты, видно, скуп?
   Михайло_. Я скупий?! Нехай мене бог боронить... Та ще для такої  жiнки,
як моя,Тетяна!.. У неї всього доволi, хiба птичого  молока  нема.  Це  так
трапилось.
   _
   ЯВА VII_
   Тi ж i Тетяна_,входить з бiлою паляницею та ножем i кладе все на стiл.
   Солдат_. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
   Михайло_. Жiнко! Чи нема хоть по маленькiй?
   Тетяна (з_ досадою)._ Чудний i ти! Де б то в мене горiлка взялася?!
   Солдат (весело)._ -Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя  и  себя
водкой поподчиваю?
   Михайло_. Як би то це так?
   Солдат_ (бере обох_ за руки). Я_ признаюсь вам (з __таємничим виразом),
_я - _колдун.
   Тетяна_. Що це таке - колдун?
   Солдат_. Ворожея, чародей, то есть  такой  человек  -  что  захочу,  то
сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.
   Михайло _i Тетяна _виривають у нього руки й одступають я острахом.
   Солдат_ (смiється)._ Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне
запрещено, а только могу добро сделать.
   Тетяна_. Та як же? Не своїм духом?
   Михайло_. Може, накладаєш з тим, що живе в болотi?
   Солдат (смiється)._ Что  вам  до  тово?  Вы  ничево  не  увидите  и  не
услышите, что б могло вас перепугать или _повредить.
   Михайло_. А що, жiнко? Я не боюсь  нiчого.  (Пiдморгує,  що  не  вiрить
солдатовi)._
   Тетяна_. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата)_  не  боюсь,
то друге менi байдуже.
   Солдат_. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). _Сказывай,  хозяин,  как
тебя зовут?
   Михайло (неспокiйно)._ Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
   Солдат (до жiнки)._ А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
   Солдат_ (виймає шомпол, махає  над  головою  й  робить  усякi  знаки  в
повiтрi)._ Тепер слушайте! (Спiває)._
   Ну, знай. Чупрун,
   Что я - колдун,
   Ворочаю чертями
   И самим сатаною
   Командую, дружок!
   Он служит предо мною,
   Как маленький щенок.
   Что прикажу, все здесь родится:
   И пить, и есть, и веселиться
   Мы примемся сейчас:
   Зажмурьте правый глаз,
   Скажите громко: шнапс!
   Михайло _i Тетяна (разом)._ Шнапс!
   Солдат_. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в  тот  угол,  там  найдешь
бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол,  а
после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
   Тетяна_. Я боюсь i з мiсця поступиться!
   Михайло_. Чого ж бояться, божевiльна? Адже ми тут в хатi.
   Солдат_. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
   Тетяна (йде боязко  до  показаного  мiсця,  знаходить  свою  горiлку  i
скрикує, буцiм злякавшись)._ _Ох!
   Михайло_. Чого ти? Пiп там таке?
   Тетяна_. Ох чоловiче! .Далебi, пляшечка з горiлкою!.. Це справдi, чи не
той, що - не при хатi згадуючи?..
   Солдат_. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее  без
страха отведаем.
   Тетяна_ приносить горiлку, ставить на стiл i подає чарку.
   Солдат_ (наливає горiлку)._ Здравствуй, хозяин  с  хозяйкой!  (Випивши,
наливає й подає хазяїновi)._
   Михайло_. Жiнко! Менi щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
   Тетяна_. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив i не здригнувся.
   Михайло (бере чарку)._ А смачна дуже?
   Солдат_. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
   Михайло _хоче пити. Жiнка здержує його.
   Тетяна_. Перехрести перше.
   Михайло (до солдата)._ А можна'перехрестити?
   Солдат_. Не только можно, да и должно.
   Михайло  (хрестить  i  випиває  разом,  потiм  виявляє  здивування  та.
задоволення)._ А!..
   Солдат_. Какова?
   Михайло_. Та я зроду не пив такої мiцної. А налий iще!
   Солдат_. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає)._
   Те_тя_на_. Я горiлки не п'ю, а чарiвної й подавно.
   Михайло_. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
   Тетяна_. Далебi, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то...
   Солдат_. Пей, не бось! Право, добрая водка!
   Тетяна _пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стiл.
   Солдат_. Ин поднеси нам, хозяюшка.
   Тетяна (з досадою)._ От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте,  коли
схочете, й самi.
   Солдат_. Экая спесивная! (Набiк)._  Будешь  посговорчивее.  (Випиває  й
потiм пiдносить хазяїновi)._
   Михайло (вже напiдпитку)._ Служивий! Чи твоя рушниця стрiля?
   Солдат_.  Простачина!  Зачем  же  солдату  и  ружье,  ежели  оно  будет
неисправно? Да тебе на что это?
   Михайло_. Бо i я умiю мiтко стрiляти!
   Солдат_. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїновi)._ Ну-ка, выстрели
из этова ружья.
   Михайло_. Та то таки iз сього,  а  то  iз  твого  хочеться  стрельнути.
(Випиває)._
   Солдат_. Изволь. (Наливає й п'є)._ Давай я заряжу.  (Виймає  патрон  iз
сумки й заряджає рушницю)._
   Михайло_. Жiнко, знайди угля або крейди.
   Тетяна_. От чорт надав забаву! Вiкна повибиваєте i стiни подiрявите або
дверi.
   Солдат_. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.
   Тетяна_ _виймає вуглину i подає чоловiковi.
   Михайло_. Де ж би намалювати цiль?
   Солдат_. Я знаю. (Кладе рушницю на столi, бере у Михайла  вуглину,  iде
до печi й на заслонi позначає крапку i круг)._
   Тетяна (пiдходить до столу)._ _Ох, менi горе! Пропаде Финтик даром, i я
без умислу буду виною його смертi.. Що тут робити? (Трохи  замислилась.  У
той час Михайло бiля солдата  дивиться  на  цiль..Тетяна  намазує  мерщiй_
огниво_ лоєм iз свiчки й кладе рушницю на те саме мiсце)._
   Михайло_. Добре так буде. (Пiдступає до столу й бере рушницю)._
   Солдат_. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.
   Михайло_. Та ну вже, не вчи, будь ласкав  (нацiляється,  потiм  опускає
руку)._ Покiйний панотець маленьким iще вчив мене стрiляти, i  я,  бувало,
на льоту курей стрiляю.
   Солдат_. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.
   Тетяна (до солдата)._ Ви богзна-що надумали:  вночi  в  хатi  стрiляти!
Коли за трьома разами не вистрелить, то бiльш i не треба.
   Михайло_. За трьома разами? Та я за  одним  разом  так  торохну,  що  й
горшки з полицi полетять.
   Солдат_. Слушай, хозяин - я скажу: раз,  два,  три!..  По  слову  "три"
тотчас пали!
   Михайло_. Чую. (Прицiлюється)._
   Солдат_. Раз.. два... три!..
   Михайло (спускає_ курок_ - _огню_ нема)._ Що це за причина?
   Тетяна _смiється. Солдат_ _регочеться.
   Солдат_. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз,_ два, три!
   Михайло_. Добре, - кажи, жiнко: раз, два, три! (Нацiлюється)._
   Тетяна_. Раз... два... три!
   Михайло _спускає курок, - знов нема огню. Регiт.
   Михайло (гнiвно)._ Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука.  Нащо  ти
замовив ружжо?
   Солдат_. Вот те на! Да мне какая нужда  заговаривать  ружье?  Подай-ка,
подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!
   Тетяна (до чоловiка)._ Та не стрiляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль
непевний. Розiрве рушницю, то поранить iз нас кого або i вб'є.
   Михайло_. Не хочу, не хочу! Не буду  стрiляти.  Мосьпан  глузує  з  нас
(сiдає)..._ А їсти притьмом хочеться.
   Солдат_. Ех, кабы теперь  подала  хозяйка  лавреничков,  этих,  знаешь,
треугольничков...
   Михайло  (смiється)._  Лавреничкiв!  Який  то  у  вас,  москалiв,  язик
лубяний! Скiльки мiж нами вештаєтесь, а й досi не вимовиш: ва-ре-ни-кiв.
   Солдат_. Ну, вареников... Да что ты.  Чупрун,  об  москалях  так  плохо
думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.
   Михайло (спокiйно) _Диво. Може i заспiваєш по-нашому?
   Солдат_. А почему ж и нет? Слушай в оба.
   Михайло_. Слухаю, слухаю. Прислухайся i ти, Тетяно!
   Солдат (спiває)._
   Ой, был, да нима, да поехал на мельницу.
   Бедна моя головушка, одна дома осталась.

   Девчина моя, ти ж моя мати!
   Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?

   Дiвчино моя, Переяслiвко.
   Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

   Михайло _з Тетяною _довго регочуться. Солдат_, на  них  дивлячись,  теж
смiється.
   Солдат_. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?
   Михайло i Тетяна_ (разом)._ Гарно, гарно, нiчого сказати.
   Михайло_. Утяв до гапликiв! (Смiється)._
   Тетяна_. Аж пальцi знати! (Смiється)._
   Михайло_. Де ти так вивчився? Це диковина! Не  можна  й  розпiзнати,  -
таки немистенно по-нашому! (Смiється)._
   Солдат_. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э,
брат, стал!
   Михайло_. Вашу? А яку? Може, соколика або  кукушечку?..  Може,  лапушку
або кумушку? Може, рукавичку або пiдпоясочку? Убирайся з своїми пiснями!..
Правду сказати, єсть що й переймати!.. Жiнко, заспiвай же ти по-своєму  ту
пiсню, що москаль спiвав. (До солдата)._ Сядьта послухай, як вона спiває.
   Тетяна_. Добре, чоловiче, заспiваю. (Спiває)._
   Ой, був та нема, та поїхав до млина.
   Бiдна моя голiвонька, що я дома не була.
   Дiвчино моя, ти ж моя мати!
   Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?
   Дiвчино моя, Переяслiвко.
   Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

   Я ж не топила, я ж не варила.
   По воду пiшла - вiдра побила.
   А додому прийшла - пiч розвалила.
   За те мене моя мати трохи не побила. _
   Михайло_. А що, яково?
   Солдат_. Ну, што и говорить! Вить вы - природные певцы. У нас пословица
есть: хахлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
   Михайло_. Нiкуди не годяться? Нi, служивий, така ваша пословиця  нiкуди
тепер не годиться. Я тобi коротенько скажу. Тепер  уже  не  те,  як  давно
було, iскра дотепу розжеврiлась. Ось заглянь у столицю, в одну i в  другу,
та заглянь в сенат, та кинься по мiнiстрах, та тодi й говори - чи годяться
нашi куди, чи нi!..
   Солдат_. Спору нет, что нынче и ваших много есть заслуженных, способных
и отличных людей даже в армии, да пословица-то идет, вишь ты.
   Михайло_. Пословиця? Коли на те пiшло, так i у нас єсть їх не трохи.
   Тетяна_. Годi вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш - все  одно:  всi
одного батька, царя бiлого, дiти. Тiльки в тiм i  разниця,  що  однi  дуже
шпаркi, а другi смирнi... Чоловiче, вже не рано, - може, час спати лягати?
   Михайло_. Та щось i сон не бере, коли їсти хочеться.
   Солдат_. Да, с тощим брюхом плохой сон будет...
   Михайло_. Хоть би ти, Тетяно, заспiвала. Може б, на животi полегшало.
   Солдат_. В самом деле, спой, Танюша_, что ни есть.
   Тетяна_. Хiба московську, що мене одна дончиха вивчила.
   Солдат_. Нутка, ну, спой русскую; верно, так же споешь, как я вашу.
   Михайло_. Почуєш та й скажеш тодi, чи прийде тобi по нутру.
   Солдат_. А как эта песня начинается?
   Тетяна_. Больно сердцу...
   Солдат_. О! Эту и я знаю - начинай, хозяйка, и я стану подпевать.
   Больно сердцу мила друга не иметь,
   Скучно, грустно одиночкою сидеть.
   Кто со мною час приятный разделит?
   Кто слезою меня в горе подарит?
   И цветочек лишь от дождика цветет,
   Так и сердце лишь занятием живет.
   Где для сердца мила друга мне найтить?
   Чувства перед кем души своей открыть?
   Ах! Люблю я - но сказать того боюсь,
   Без уверенности я любви страшусь.
   И без слов любовь мне можно доказать,
   Сердце знает, как и друга испытать;
   Буду молча нежно друга я любить,
   Буду молча радость, скуку с ним делить.
   Михайло_. А що? Гарна пiсня?
   Солдат_. Правда твоя; да и жена твоя славно поет.
   Тетяна_. Не дуже i славно, а так, як ти спiвав мильницю.
   Михайло_. А їсти все-таки хочеться.
   Солдат_. Хочеш, хозяйка, я тебя выручу и накормлю твоего мужа,  тебя  и
себя?
   Михайло_. Ану, ну! Яким би то способом?
   Солдат_. Каким способом? Вить  я  чародей!  Захочу  -  прикажу,  вот  и
кушанье будет на столе.
   Тетяна_. Цур йому! Може, страшно  буде  або  i  страва  богзна  вiдкiль
вiзьметься. (До чоловiка)._ От уже i ти - намiгся їсти, мов  мала  дитина!
(Обом)._ Лягали 6 спати, а я раненько встану та снiдати наварю вам.
   Михайло_. Де те у бога  снiдання!..  А  тут  їсти  хочеться,  аж  живiт
корчить.
   Солдат_. Дай волю, хозяйка -  вмиг  будет  кушанье!  (Виймає_  шомпол,_
махає на всi боки,  потiм  становить  Михайла  й  Тетяну  поряд)._  Стойте
смирно, не шевелитесь, зажмурьте оба  глаза  и  выговорите  громко  слова,
какие скажу: "Бердень, Бердень, Ладога моя!"
   Господарi проказують за ним i розплющують очi.
   Солдат_. Теперь объявляю вам, что жареная курица и колбаса в каморке  у
вас спрятаны. Поди, хозяин, сыщи и принеси сюда.
   Михайло_. В якiм же мiсцi спрятана? Тепер поночi - як її найдеш?
   Солдат_. Все вместе лежит под... Как бишь оно?.. Сказывай, хозяйка, что
у вас там есть?
   Тетяна_. Мало чого там есть у нас!.. Ну - куфа?
   Солдат. Нет._
   Тетяна_. Дiжка, корито, ночви, горшки,  макiтра,  поставець,  гладушки,
козубенька, кошик, дiжа, пiдситок, решето?
   Солдат_. Нет, нет!
   Тетяна_. Бiльше ж нема нiчого.
   Михайло_. А бодня?
   Солдат_. Да, да! В бодне или под бодней. Ступай скорей, хозяин, забирай
кушанье и приноси сюда.
   Михайло (чухає_ голову_ й виявляє_ неохоту)._  А  чи  не  буде  ж  воно
страшно?
   Солдат_. Отчево страшно? Ступай смело, не бось?
   Михайло_. Жiнко, засвiти недогарок. (Тетяна  свiтить  недогарок  i  дає
чоловiковi, той одходить)._ Гляди ж, господа служивий! Як перелякаюсь,  то
не прогнiвайся!
   Солдат_. Ступай, ступай! Да не съешь один колбасу!
   Михайло з смiшними гримасами виходить.

   ЯВА VIII_
   Солдат _i Тетяна_.
   Солдат (плеще_ Тетяну по плечу)._ Ну, хозяйка, каков я чародей?
   Тетяна_. Великий!.. Но бiльше хитрий, настоящий москаль.
   Солдат_. Да и ты лукава. Зачем ты мне ужинать не дала?
   Тетяна_. А нащо ти таку бучу зняв? Якби ти ласкою обiйшовся зо мною, то
я й нагодувала б тебе.
   Солдат_. Полно притворяться. Тебе досадно стало, что я помешал тебе...
   Тетяна_. Ти кривдиш мене, служивий. Правда, ти - стороннiй чоловiк, то,
заставши мене одну з паничем i ввечерi, вiльно тобi помислити  всяково;  а
якби знав мене лучче, то б лучче обо  мнi  й  думав.  Не  хватайся  нiколи
осуждати.
   Солдат_. Нет, моя милая, я ничего дурного о тебе не заключаю.  Я  узнал
тебя: ты женщина хоть и молодая, но умная и честных правил. Самая  робость
твоя и торопливость оказали твою невинность. Положись на меня:  я  избавлю
тебя от хлопот.  В  свете  часто  случается;  что  и  добродетель  кажется
подозрительною.
   Тетяна_. Зо мною так тепер i трапилось, i бог тобi порука, що в мене  й
на умi не було...
   Солдат_. Верю, верю, милая. Я и бедного арестанта скоро выпущу.
   Тетяна_. Менi до його нужди мало. Його треба б таки  провчити,  щоб  не
лiз осою i не пiддурював чужих жiнок. Вiн менi дуже надоїв.
   Солдат_. Изволь, проучу ево путем и отважу подлипать к чужим жонам.
   Тетяна_. Ти, може, його скалiчиш? Не надсади йому бебехiв!
   Солдат_. Не бось, я пользу сделаю ему, а не  вред...  Вот  и  муж  твой
идет.
   ЯВА_ IX_
   Тi ж i Михайло.
   Михайло (голосно за лаштунками)._ Одчини, жiнко!.. одчини!
   Тетяна (одчиняє)._ Що ти так галиш, неначе хто женеться за тобою?
   Михайло (з досадою)._ Женеться! Так що ж, що  не  женеться?  Так  волос
дибом становиться, i здається,  неначе  за  шиворот  хтось  ловить.  Та  й
недогарок погас.
   Солдат (весело)._ Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?
   Михайло_ (ставить,_ що принiс, на стiл)._ Адже бач, що  все  так  було!
Курка печена, ковбаса пряжена пiд боднею найшлися, та ще либонь i в  наших
мисках... (Пiдозрiливе)._ Жiнко!
   Тетяна_. От тобi й раз! Всi люди на однiм  базарi  купують  миски  i  в
одних гончарiв, то i миски однаковi!
   Солдат_. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это.  Выпьем-ка  по
одной перед ужином. (Наливає й п'є)._ Здравствуй, хозяин.
   Михайло (наливає i  п'є)._  Здоровi  були,  господа  служба!  (їдять  з
солдатом ковбасу)._
   Михайло_. Жiнко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити  смачної  сеї
ковбаси?
   Тетяна_. Чим же ти зап'єш? Хiба водою?
   Михайло (наказуючи)._ Нi, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Пiди
ж, принеси, коли не вичастувала з ким.
   Тетяна_. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить)._
   ЯВА Х_
   Т i ж без Тетяни._
   Солдат_. У тебя жена добрая, хозяин.
   Михайло_. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?
   Солдат_. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.
   Михайло_. Хiба що молода i хороша - мiша мене любити? Вона у мене добра
й вiрна жiнка, тiльки дуже жвава, жартлива i глузлива. Вже коли попадеться
їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого i пiднiме -на зубки i рада довести
до того, хоть би цьому йолоповi й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи,
як поприїжджають, отим цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смiшнi-бо вони собi,
такi необачнi, такi легкодухi: всьому  вiрять,  усьому  дивуються,  всього
бояться.
   Солдат_. Однако к чужим жонам подлипать не  боятся,  словно  как  будто
военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.
   Михайло_. Вже я за свою скажу, що не боюсь нiчого.
   Солдат_. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть
свои блохи.
   Михайло_. Борони боже - якби я свою пiдстерiг в чiм, тут би їй i доклав
воза.
   _
   ЯВА XI_
   Тi ж iТетяна_ (ставить наливку на стiл)._
   Михайло _Ану, судир! Ось i я вас почастую гарним спотикачем (наливає  й
пiдносить солдатовi)._
   Солдат (п'є)._ Вот славная наливочка! Кто ее сделал?
   Михайло_. Жiнка моя, Тетяна.
   Тетяна_. Я, я - iще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нiчого
не вмiю.
   Михайло (п'є)._ Вона, вона. Це у мене клад - не жiнка!
   Солдат_. Ты счастлив, хозяин: жена у  тебя  хороша  и  наливка  недурна
(наливає)._ За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є)._
   Михайло_. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є)._
   Тетяна (наливає)._ Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила
й оддала чоловiковi)._
   Михайло_. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!
   Солдат (наливши)._ Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є)._
   Михайло_. Що вже моя Тетяна, то (п'є)_ чорнобрива, кохана. (Спiває)._
   З того часу, як женився,
   Я нiколи не журився,
   Ой, чук, Тетяна,
   Чорнобрива, кохана!
   За Тетяну сто кiп дав,
   Бо Тетяну сподобав.
   Ой, чук...
   За Марусю п'ятака,
   Бо Маруся не така.
   Ой, чук...
   Я веселий i здоров
   Вiд Тетяниних бров...

   Ой, чук...
   Як Тетина засмiється,
   В душi радiсть оддається.
   Ой, чук, Тетяна,
   Чорнобрива, кохана!
   Солдат_. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!
   Тетяна_. А ти думав, що у мене  чоловiк  абиякий?..Не  бiйсь,  себе  не
видасть. (Спiває)._
   Будь у мене мужичок з кулачок,
   А я таки мужикова жiнка...
   Я за його захилюсь, захилюсь,
   Та нiкого не боюсь, не боюсь.
   Ой, до мене губерець пiдсипавсь
   I любовi добивавсь, добивавсь.
   Я губерця любити не стала, -
   Його трясця напала, напала.

   "Молодице, чия ти, чия ти?
   Пусти мене до хати, до хати".
   "Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,
   Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"
   Михайло_. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас  ремiнця
за личко не вимiняєш.
   Тетяна_. От тепер час уже спати лягати
   Солдат_. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я  вас
потешу?
   Михайло_. Потiш... та чим же i як?
   Тетяна_. Та годi вам утiшатись: час спати!
   Солдат_. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова,
с которым все делаю?
   Михайло_. Старшого? Це б того, - що греблi рве?
   Тетяна_. Цур йому! Це б того, що - не при хатi згадуючи? (Плюється)._
   Солдат_. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится
в человеческом виде, когда хотите.
   Михайло_. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?
   Солдат_. Какого хотите? (Всi мовчать)._
   Тетяна_. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я  знаю  i  скажу
москалевi... Побачимо, чи покаже!
   Михайло_. Добре, кажи, говори.
   Солдат_. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
   Тетяна_. Нехай твiй старший покажеться паничем  Финтиком,  що  в  нашiм
селi проживає, та щоб i в такiй одежi, яку вiн носить.
   Солдат_. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком  прикажешь
его представить?
   Михайло_. В такiм, яке носив сьогоднi.
   Солдат_. Изволь.
   Михайло (жiнцi)._ Я не вiрю москалевi: вiн хваста.
   Солдат _бере вуглину i виймає шомпол, розставляє чоловiка  i  жiнку  по
обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками  очi.  Стає  сам
посеред сцени i питає поважно, мiняючи голос.
   Солдат_. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?
   Михайло (боязко)._ Нехай жiнка каже.
   Тетяна_. З-пiд припiчка.
   Михайло (набiк)._ О,_ хитра з бiса!
   Солдат_. Не робейте, не  бойтесь  ничего,  не  говорите  ни  слова,  не
отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то - быть бедам!
   Михайло_. А з зав'язаними очима побачиш його?
   Солдат_. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.
   Михайло_. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не  показувати?
Мене циганський пiт проймає.
   Солдат_. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде.  Стойте,  не
шевелитесь и слушайте! (Поважно i_ помалу)._
   Тара, бара,
   Гала, бала.
   Во всех углах
   Трах-тарарах!
   Из печнова дна
   Вылезай, сатана!
   При цих словах Михайло _смiшно кривиться. Финтик_ _вилiзає з-пiд  печi.
Солдат_ _йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак,
щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi  й  чоловiковi.
Михайло_, вгледiвши Финтика_, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так
само зробити, та удає невдало. .
   Михайло (опам'ятавшись)._ А можна, мосьпане, з ним i побалакати?
   Солдат_. Нельзя: голос его сильнеє  грома,  когда  заговорит,  из  глаз
засверкают молнии, а из ушей  дым  пойдет  коромыслом.  Ты  не  перенесешь
такого ужаса.
   Михайло_. А жiнка перенесе?
   Солдат_. Нет..
   Тетяна_. Неправда,  перенесу!  (Выходить_  з_  круга,  до  _чоловiка)._
Чоловiче! Москаль жартував над тобою. Я тобi все тепер розкажу. Цей  панич
не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.
   Михайло_. Як же то так?.. Чи ви мене  справдi  морочите,  чи  на  глузд
пiднiмаєте? Я нiчого тут не розчовпу собi. А горiлка? А вечеря пiд боднею?
   Солдат_ смiється.
   Тетяна_. Все то не чари. Послухай. Три недiлi вже тому,  як  панич  цей
приїхав у наше село до своїх родичiв i, дiзнавшись,  що  тебе  дома  нема,
почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нiчого  йому
робити дома, аж нi: зачав менi говорити, що мене любить, що без мене  йому
скучно, щоб була я до його ласкава, що  коли  чоловiка  дома  нема,  то  i
другого не грiх полюбити, бо  так  у  свiтi  ведеться.  Такими  й  гiршими
розказами так "iєнi надоїв i осоружився,  що  i  менi  здумалось  над  ним
поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогоднi.
Я купила горiлки, курку i ковбасу, та ще до вечерi прийшов москаль. Я рада
була, що на Финтикiв кошт  погодується  служивий.  Но  цей  служивий  таку
веремiю пiдняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати  голодного,  но
вiн, видно, не спав i пiдслухав, як я Финтиковi  розказувала,  де  сховала
горiлку i страву. Ти, як на те, вернувся  з  дороги.  Москаль  на  хитрощi
пiднявся i удавав, мов вiн чарiвник. От тобi вся правда; а ти знаєш, що  я
перед тобою не брешу i не обманюю тебе.
   Михайло_. Так ось воно як... Е! (До солдата)._ Господа служба!  Так  ти
не чарiвник i панич цей не... дух святий з нами? Горiлка i страва - не  од
того, що не при хатi згадуючи? Га?
   Солдат_. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом  я  хоть  и
москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям,  никакова
шаловства с этим фертиком не имела.
   Михайло_. Та менi й самому здається,  що  од  моєї  жiнки  не  треба  б
сподiватись городянського, вашецi проше, бешкету. Та тепер дивний свiт...
   Тетяна_. Не грiши, чоловiче! Хто проступиться, то той виля, як собака в
човнi. Погляди на мене i на пани ча  -  i  вгадаєш,  хто  грiшний,  а  хто
праведний.
   Солдат_.  Вот  оправдание,  которое  и  строгий  кригсрехт  уважил  бы.
Поступим с виновным по воинским артикулам.
   Финтик_. Прошу  милосердия,  пощады  и  прощения!  (Стає  навколiшки  й
спiває)._
   Помилуйте, вас прошу:
   Єй-єй же, покаюсь!
   I прельщатися чужим
   По смерть зацураюсь.
   Я - бездельник, признаюсь,
   I дурак письменный!
   Я проныра i крючок
   I хапун отменный...
   Я спокутую грiхи
   I, божусь, iсправлюсь
   I любить чужих жiнок
   По смерть не отважусь.
   Солдат_. Как же тебе поверить, когда ты крючок!  Тебе  непременно  нада
сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на_ мигах)._
   Финтик_ (перелякано)._ Ой, ой, умилосердитесь!
   Тетяна (до_ солдата)._ Не  будьмо  неумолимi  для  других,  одним  собi
зазорного не прощаймо. (До_ Финтика)._ Слухай (спiває)._
   Треба б дати
   Прочухана,
   Щоб ти научився;
   Михайло_.
   Як обманювать жiнок,
   В другий раз страшився.

   Те_тяна._
   Ти за чванство,
   За лукавство
   I попався в сiтку
   Михайло_.
   За те б треба
   Дати хльосту
   I спровадить к дiдьку.

   Тетяна_.

   Признавайся,
   Оправдайся,
   То не буде лиха.
   Михайло_.

   Добрих людей не кусай
   Явно, нi спiдтиха.

   Финтик_.
   О, горе мне, грешнику сущу,
   Ко оправданню ответа не имущу!
   Како и чем могу вас ублажити?
   Ей, от сего часа буду честно жити!
   Михайло_. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Менi б треба бiльше за
всiх проученiє тобi дати, но я непотребство твоєї душi прощаю тобi, тiльки
обiщай нам нiколи  не  забувати,  якого  ти  роду,  почитати  матiр  свою,
поважати старших себе, не обижати нiкого, не пiдсипатись пiд чужих  жiнок,
а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за  це  дадуть  тобi
березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.
   Солдат_. И небо с овчинку покажется.
   Тетяна_. I в могилi боляче буде.
   Финтик_.  Милостивые  благодетели!  Ваше  великодушие  проникло  в  мою
совесть.  Она  пробудилась  и  представляет  мне  докладный  регистр  моих
бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как
за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь
все  силы  употреблю  доказать  на  деле  мое   исправление.   Буду   всем
рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы  пример
мой послужил ко исправлению всех и каждого.
   Солдат_. Поэтому правда, что шутка,  кстати  сделанная,  больше  делает
иногда пользы, чем строгие наставления.
   Вс_i (хор)._
   Треба дружно з людьми жити,
   Треба так жiнок любити,
   Щоб од бога не грiх,
   Щоб i людям не в смiх.
   Финтик_.
   Всем теперь скажу я смело:
   В прок не пойдет злое дело, -
   Хоть удастся в один раз -
   Попадешься в инчий час.
   Всi_.
   Треба дружно з людьми жити... (i далi).

   Тетяна_.
   Паничi, остерiгайтесь,
   Не запальчиво влюбляйтесь,
   Бо хто ласий до чужбин,
   Той скуштує i дубин. _
   __
   Всi

   Треба дружно з людьми жити,
   Треба так жiнок любити,
   Щоб од бога не грiх,
   Щоб i людям не в смiх.
   Завiса.

Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT
Оцените этот текст: