Пантелеймон Кулiш. Поезiї
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
РIДНЕ СЛОВО
Я на сторожi коло їх
Поставлю слово.
Шевченко
Мовчки предки нашi в полi,
Мовчки спочивають,
Тiльки чорнiї могили
3 вiтром розмовляють.
Спочивають, дожидають
Праведного суду,
Що судити Україну
Рiдне слово буде.
Вже судили княжi вiча,
Панськi трибунали,
I перевертнi гетьмани
Ради радували.
Радували, - утiкала
Правда з того суду,
Багатились пiдмовлянням
На перелюб люду.
Радували, продавали
За маєтки волю,
Засiвали головами
Безголiв по полю.
Засiвали, насипали
Пам'ятнi могили,
В тих могилах рiдним трупом
Правду придушили.
А неправду поруч себе
За столом саджали,
Не вином, людськими слiзьми
Кубки iсповняли.
Ой пануйте ж, бенкетуйте,
Ми ждатимем суду.
Що судити Україну
Рiдне слово буде.
Рiдне слово, божа правдо!
Як мала дитина,
Тебе стала промовляти
Хирна Україна.
Промовляє, - оживає,
Згнiчений морозом
Непозичений у нiмця
Український розум.
Схаменуться, стрепенуться
Стуманiлi люде:
Рiдне слово, рiдний розум,
Рiдна й правда буде.
Без напастi завоює
Города i села,
I над людьми зацарює,
Приступна й весела.
I засвiтить серед хати
Свiтло благодатне,
I, як мати, буде дбати
Про сирiтство хатнє.
I ходитиме всевiда
3 хати до палати,
Щоб убогого сусiда
3 багачем з'єднати.
Рiдна правдо, люба радо,
Тихому одрадо,
За єдиность i братерство
Праведна наградо!
В дусi правiм будем вiчно
Об тобi молитись,
Духом правди з ворогами,
Поки духу, битись.
СТЕП ОПIВДНI
Спокойно небо голубое.
Никитин
Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самiтною стоїть.
Пiд сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем переливається-жахтить.
Гарячий вiтер хилить-нахиляє
Траву хвилясту стиха до землi,
I в прозирнiй золоченiй iмлi
Даль степова мов тоне-поринає.
Понад травою стиха жар нiмий,
Переливаючись, пливе високо!
Розтоплюється воздух осяйний,
Тiснить у грудях дух i слiпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина свiтоiскрява горить;
Над нею любо попiд небесами
Музика, мов срiбло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лiрник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
I звеселяє свiт шумно-широкий,
Спiваючи про волю та весну.
Нiмує степ: йому нi на що воля.
Се немовлятко сонне в сповитку:
Судилась велетню дрiмлива доля
На довгому байдужньому вiку.
Закутавсь у свої зеленi шати;
Пахущi мовчки нюхає квiтки;
Над ним по вiтру носяться крилатi
Метелики, мов марево, легкi.
ДО КОБЗИ
Кругом тiснота i неволя,_
Народ закований мовчить..._
Шевченко
Кобзо, моя непорочна утiхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони менi стиха,
Голосом правди святої дзвони,
Нашу тiсноту гiрку спом'яни.
Може, чиє ще не спiдлене серце
Важко заб'ється, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
Хто не здолiє озватись дiлами,
Хай обiзветься нiмими сльозами;
Ти ж своє слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.
Хай недовiрки твої туманiють,
Хай вороги твої з жалю нiмiють;
Ти рiдну сем'ю докупи ззивай.
Гей, хто на сум благородний багатий,
Сходьтеся мовчки до рiдної хати,
Та посiдаймо по голих лавках,
Та посумуймо по мертвих братах.
Темно надворi, зоря не зорiє,
Вiтер холодний од пiвночi вiє,
Квилять вовки по степах-облогах.
Кобзо! ти наша одрада єдина...
Поки iз мертвих воскресне Вкраїна,
Поки дождеться живої весни,
Ти нам про нашу тiсноту дзвони.
Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко заб'ється, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
ЗАВОРОЖЕНА КРИНИЦЯ
Вертоград моей сестры...
Пушкин
У сестри моєї тихо
Процвiтає сад в оградi.
Кинамон, моя утiха,
Нард, алое в любiм садi.
Там квiтки, як в божiм раю,
Що на Тигрi да Євфратi,
Зорями в травi зоряють,
Тонуть-плавлють в ароматi.
Там гранати наливнiї,
Солодощiв дивних повнi...
Гудуть бджоли золотiї,
Мов з Едему тихi дзвони.
Серед саду-винограду
В кринах схована криниця...
Мойму серцю на вiдраду
Заворожена водиця.
Заворожена й заклята,
Щоб не знали люде ходу:
Бо призначено для брата
Чисту воду-прохолоду.
Вiтре тихий вiд заходу!
Вводи волю мого серця:
Повiнь чарами на воду,
Нехай ллється, нехай ллється.
Вiтре буйний аквiлоне!
Подми чарами, крилатий,
На тi нарди, кинамони,
Нехай каплють аромати.
ЗАСПIВ
Удосвiта встав я... темно ще надворi...
Де-не-де по хатах ясне свiтло сяє,
Сяє ясне свiтло, як на небi зорi...
Дивуюсь, радiю, у серця питаю:
"Скажи, вiще серце, чи скоро свiт буде?"
"Ой скоро свiт буде,
Прокинуться люде,
У всяке вiконце
Засiяє сонце..."
Ой ударю ж зразу
У струни живiї:
Прокиньтесь, вставайте,
Старiї й малiї!
Вiщуванням новим
Серце моє б'эться, -
Через край iз серця
Рiдне слово ллється...
ПРАВЕДНЕ ПАНУВАННЄ
Голубко Музо! Годi сумовати
Да плакатись над слiпотою чернi,
Що золотом вцяцьковує палати -
Од свiту правди сховища мiзернi.
Обiймемось та пiдемо в левади,
В поля, в луги, в гаї широкошумнi,
Чи не розвiємо тяжкої там досади
На узурпацiї, на захвати безумнi.
Глянь-подивись, який в нас "пишний город",
I скiльки в нiм окраси дорогої!
Дихання нашого не труїть смород,
I деспот мислi не гнiте живої.
Пiснями тут ми з богом розмовляєм,
Вселенна серцю нашому вiдкрита,
I областi ми ширшi осягаєм,
Нiж та бiдота, золотом окрита.
СВЯТИНЯ
Мовчки струни на бандурi
Я перебираю.
Заспiвав би я до тебе -
Голос замирає.
Не почуєш мого слова
Серцем молоденьким,-
Квiтчаною головою
Схилися до неньки.
"Пести мене, моя нене,
Як малу дитину,
Я твойого, нене, лона
Довiку не кину".
- "Ой покинеш, моя доню,
Далебi, покинеш,
У чужий край, в чужi люде
Пташкою полинеш.
Прийде, прийде, моя доню,
Такая година,
Що рiднiйша пеньки буде
Любая дружина".
I я чую тихi речi
Голоснiйше граю.
Я душею молодую
Красу обiймаю.
Ой бандуро, рiдна сестро,
Золотiї струни!
Вложи в неї моє серце,
Високiї думи.
Нехай їй ввi снi присниться,
Що я чую й знаю,
Про що серцем одиноким
Господа благаю.
Нехай їй ввi снi присниться
Мати Україна,
Наше горе, наша радiсть,
Надiя єдина.
Святе слово - рiдна мати;
Єсть iще святиня
Вища, боговi милiйша -
Рiдная Вкраїна.
Зрозумiй, моє кохання,
Чистою душею,.
Що люблю я, чим живу я,-
Будеш ти моєю.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT