ик. _ Здається, кiзка бiла. Ганя. _ А коби вовк? Юрасик._ Усiх страшить кресало, Говорять, що б у лiсi не гасало. Ганя._ Iще мене Сова лякала всюди. Як закричить, аж холодiють груди. Юрасик. _ Надалi сов не бiйся, будь обачна. Ганя. _ Удень - то нi, а нiччю йой як лячно! Юрасик. _ Кого б спитать, куди до Черемошу? Ганя. А ти ж ходив iз татом до Тимоша? Юрасик. _ Торiк було, не годен пригадати. Ганя. _ У птахiв, кажуть, можна запитати. Край полонини мiж низеньким рiдколiссям засяв уранiшньою росою могутнiй Столiтнiй Бук, а бiля нього Молода Смерiчка. Вони такi ж самiсiнькi, як тi, що стоять в бору бiля одинокої гуцульської хижi. Здається, вчора вечором знялися i пiшли слiдом за малятами i тепер разом з ними зупинилися ось тут, над полониною, аби дiзнатися, що ж далi буде з їхнiми любими гуцулятами. Молода Смерiчка._ Скажи, дiдусю, чи говорять птахи? Столiтнiй Бук._ Говорять всi пташки, жуки, комахи. А особливо Птаха Золотава, Що свiтиться, немов ясна заграва, Як люди, розмовляє. Бо дiвчатком Жила вона у цих борах спочатку. За ге, що свiтлу волю шанувала, Їй доля злотнi крила дарувала. Й тепер вона усiм, хто йде до волi, Стрiчається у лiсi чи у полi Та вказує, куди iти-ступати. А вже малим вона як рiдна мати. То задзвенить тихенько, зашепоче, То заспiває пiсню серед ночi. Ганя._ Так, так, у птахiв треба запитати, Коли не знати стежечки до хати, I як у хащi заведе Блудика, Де в шпичаках росте малина дика, - Пташки хоч вiдки виведуть додому. I навiть розмовляють по-людському. Я знаю, як їх кликати-гукати. Мене не раз цього учила мати, Коли жива була. Послухай, погукаю; Хтось вiдгукнеться iз трави чи з гаю. Синицi-сестрицi, Я дам вам водицi, Посиплю зернята, Мої пташенята. Вкажiть-но, сестрички, Стежину до рiчки. Юрасик._ Не чуть нiчого. Вийму сопiлчину I "ластiвку" заграю для почину, А потiм соловейком засвищу я, Можливо, прилетить котрась, почує. Юрасик виймає свою мережану денцiвку i починає грати. Сопiлочка дзьохкає ластiвчиним голосом, а потiм пiдпадьомкає, мов перепiлка, солов'єм заливається на всi лади, синицею, щигликом жвавим. На чистий i нiжний голос Юрасикової сопiлки з усiх бокiв злiтається птаство. В галуззi дерев, в росяницi трави, перепурхуючи з крони на крону або в кружляннi пiдiймаючись до неба, засвистiли, защебетали, затьохкали птахи. I не можна вiдрiзнити, де сопiлчин голос, де пташиний. Ганя._ Йой, скiльки їх уже злетiлось, Юрку. Я бачу он сизесеньку голубку, Он соловейка бачу i синицю, А на лiщинi золотаву птицю. Чи не жар-птиця часом? Аж палає... Юрасик._ Казали, їх немає в нашiм краї, Уже давно покинули Карпати. Ганя._ Все 'дно я буду у пташок питати. Синицi-сестрицi, Я дам вам водицi, Посиплю зернята, Мої пташенята. Вкажiть нам, сестрички, Дорiжку до рiчки. Ганя не говорить, а тоненько-тоненько, наче пташина, наспiвує. Юрасик в лад їй виграє на сопiлчинi. Ще й ще повторює свiй виклик Ганнуся, на всi голоси пташинi заливається денцiвка, а потiм замовкає. I чують дiти, як одна пташина: "Ганцю-Ганцю, я гратиму, а ти iди до танцю". Ти чуєш, Юрцю, кличе танцювати. Ота, що крильця бiлi, наче з вати. Ганя закрутилася в таночку, Юрасик пiдiгрує їй на сопiлцi, а пташки спiвають i говорять кожна про своє. Одна дзеленчить: "Я синиця, де водиця?", а за нею малята iз гнiздечка: "Ми пташата, де зернята?" Коли ж накричалися i трохи вщухли найменшi, найжвавiшi, тодi пiдлетiла ота Золотава, що аж горить, i заспiвала: Юрцю-Юрцю, Мiй голубцю, Люба Ганю, Йдiть, коханi, Все донизу, Тут поблизу, Мiж смерiчки Аж до рiчки. А потiм знялася, полетiла i крилом торкнулася до стежки, що повертає вниз._ Ганя._ Мiй рiдний Юрцю, каже, що донизу Через смерiчки i, либонь, поблизу. Юрасик._ А може, й так, неправду кажуть птицi. Посидимо,спочинемо в травицi. Дiти сiдають у пухнату мураву. В цей час все птаство змовкає, зривається з мiсць i розлiтається у всi боки. А Золотава пурхнула бiля самiсiньких гунулят i якось лякливо сплеснула крилами й прошепотiла: "Тiкайте, дiти". Почулося зле звiрине завивання. На полонинi показався величезний дикий кабан. Вiн, не поспiшаючи, iшов прямо на дiтей, риючи перед собою землю. Юрасик. _ Дивися, Ганю, дикий кабанище. Ганя. _ Йой, я боюсь. Юрасик. _ Мерщiй на бука, вище! Дiти прожогом вилазять на дерево i вмощуються мiж галуззям. Кабан пiдходить до бука, риє землю пiд корiнням, злiсно звискуючи._ Юрасик. сiдає на гiлку, як на коня, упирається спиною в стовбур i дiстає кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але нi iскорки вiд кремiнця - свiтло стало, ранок запалав. А дикий кабан навiть голови не пiдiймає, риє i риє._ Ганя. _ Пiд корiнь, лютий, починає рити. Юрасик. _ Коби рушниця, мiг би зразу вбити. Ганя._ Пiдриє бука, ми впадем додолу. Юрасик._ Великий бук, не звалиться нiколи. Ганя. _ Аж так вiн буде ритися до ночi. Юрасик. _ Не плач, пориє трохи й не захоче. Ганя. _ У мене серце вирветься вiд ляку. Юрасик. _ Коби зламать менi товсту ломаку. Ганя._ Йой, упадем, не побоїться бука, Яка ж вона страшна, оця звiрюка. Лунає пострiл, за тим другий, третiй. Дикий кабан зi скаженим ревом крутиться навколо дерева, кидається до лiсу, та ще пострiл - i вiн падає мертвий. Юрась напiвсвiдомо шепоче: Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами... По стежцi iз рiдколiсся вибiгає мисливець в гуцульськiй одежi. Вiн поспiшає до кабана, але, помiтивши дiтей, зупиняється. Ганя з Юрасиком швидко спускаються з бука. Юрасик. (до мисливця-розвiдника)._ Йой, вуєчку, спасибi вам велике, Бо з'їло б нас оте страхiття дике. Мисливець-розвiдник Чого сюди забрались, бiсенята? Ганя._ Нi, вуєчку, ми люди, гуцулята. Мисливець-розвiдник._ Самi ви тут чи, може, з батьком, братом? Юрасик._ Самi, самi, бо сталось лихо з татом. Мисливець-розвiдник._ Яке ж то лихо? Юрасик._ Узяли солдати, А ми йдемо Чугайстера шукати. Мисливець-розвiдник. _ Скажи менi, а хто ж то є Чугайстер? Юрасик. _ Усiх чудес невигаданих майстер. Мисливець-розвiдник замислюється, ставить до бука рушницю, дiстає з кишенi велику цукерку i дає дiтям. Коли вiн лiз до кишенi, вiдкинувши полу свити, Юрасиковi здалося, що пiд свитою вiйськовий мундир. Та нi, це лише здалося. Звiдки у гуцула може бути ворожий мундир? Та ще у такого доброго гуцула, який врятував їх вiд звiра i частує цукерками, а зараз так привiтно, так спiвчутливо усмiхається до них. Файний вуйко. Мисливець-розвiдник. _ Де ж вiн живе, скажiть, мої хорошi? Юрасик._ Той чудодiй живе на Черемошi. Мисливець-розвiдник._ Я сам тутешнiй, знаю всi стежини До Черемошу по кущах ожини. Ганя._ I знаєте, де є високi брили, Де три смерiчки бука охопили? Мисливець-розвiдник Чому ж не знать? Це там, де фольварк панiв. У тi краї водив я партизанiв. Так ви йдете Чугайстера шукати, Щоб тата iз неволi рятувати? Ганя._ Нi, татко сам повернеться додому, Бо вiн лихого не робив нiкому. Хiба пошкодять... А тепер зарана Зцiлити треба вуйка партизана. Пострiляний, ледь-ледь добувсь до двору. Мисливець-розвiдник. _ Звiдкiль? Юрасик._ Iзнизу, iз Товстого бору. Мисливець-розвiдник. _ Учора я стрiчав ось тут одного, Iз вусами, високого такого. Здружився з ним, файнiшої людини I не знайдеш. Юрасик._ Це вiн. I вiн загине... Мисливець-розвiдник._ Тепер-то не загине, ви щасливцi, Що стрiлися зi мною. Тут мисливцi Зiбралися iз верховин карпатських, Є люди й вiд загонiв партизанських, Вони негайно викличуть Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра. I разом з ним ви пiдете до хати. Юрасик. _ Для цього, вуйку, треба виклик знати. Мисливець-розвiдник._ Ану скажи, я знав колись iзмалку, Та вже забув оту чудну гукалку. Юрасик._ Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами У нетрини та хащини До вiчної пропащини. А ти, старий Чугайстере, Заступнику... Мисливець-розвiдник._ I майстере... Вже пригадав. Спасибi, любi дiти. Тепер до кухнi снiдати iдiте. А я пiду Чугайстера шукати, Щоб друга-партизана врятувати. Коли мисливець-розвiдник знову дiстав iз кишенi цукерку, Юрасик ще пильнiше придивився. Нi, таки пiд свитою новий солдатський мундир, ще й з павуком срiбним, точнiсiнько таким, як на ворожих лiтаках намальовано. I говорить цей вуйко якось не так, як гуцули. Та, може, вiн сам партизан, що прийшов на Карпати з Великої України. А що мундир солдатський, так ходять же партизани у чужинських мундирах, бо де їм брати одiж, як не у ворога. Але треба запитати, бодай лихо не стало. Та що ж питати? Коли вiн хитрує, на наше лихо, то правдоньки не скаже. Юрасик з Ганею вiдходять вiд мисливця-розвiдника i зупиняються трохи осторонь пiд Молодою Смерiчкою i Сто лiтнiм Буком. Молода Смерiчка. _ Не до душi менi отой мисливець. Столiтнiй Бук._ Чекай, мала, це ж є жовнiр-чужинець, Що застрiлив лiсничого Кiндрата, Аби одежу з плiч його забрати. Молода Смерiчка._ Тiкайте, дiтки, швидше у дiброву. Столiтнiй Бук._ Не знають гуцулята нашу мову. Не знають мову, слiв твоїх не чують, Але тривогу серденьком вiдчують. Юрасик._ Тривожно щось менi на серцi, Ганю, Якiсь думки гнiтять мене поганi. Недобре чую я в отiй людинi. Так не говорять в нас на верховинi... Пiд свитою на нiм мундир з хрестами. Ганя._ Ходiмо, Юрку, їстоньки, а тамо... Мисливець-розвiдник._ Не гайтеся, iдiть поїжте хутко. За пiвгодини я вже буду тутка. Юрасик i Ганя поволеньки боязко вiдходять по стежинi туди, куди показав мисливець-розвiдник. Молода Смерiчка. ще тiснiше тулиться до Столiтнього Бука та все щось шепоче. Ой, страшно їй за долю маленьких, довiрливих гуцулят. А що робити? Коби вони знали їхню лiсову мову, - так нi, не знають._ Мисливець-розвiдник залишається на мiсцi, подає сигнальний посвист раз, удруге, утретє, усмiхається, з задоволенням потирає руки. Розстiбає гуцульську свиту, з-пiд якої зеленiє новенький мундир з залiзним хрестом i фашистськими вiдзнаками молодшого офiцера. При охоронi з'являється фашистський полковник._ Полковник._ О, мiй мисливець! Що принiс нового? Мисливець-розвiдник. _ Пан оберст, маю вбитого й живого На доброму своєму полюваннi. Погляньте, он кабанчик на полянi, Гладкий, iкластий, наче по наказу. Три кулi я загнав йому вiдразу. I двох малят довiрливих до смiху Затримав я на радiсну потiху. Полковник._ За кабана спасибi, недаремно Ти носиш зброю, мiй капрале, ревно. Але до чого нам твої малята? Мисливець-розвiдник._ Пан оберст мiй, наївнi гуцулята Iдуть до рiчки викликать Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра, Щоб лiкувати в хижi партизана, Високого, вусатого... Полковник._ Неждана чудова звiстка. Мисливець-розвiдник._ Бачте, надолужив, Аж двох зайцiв убив. Полковник._ I превеликих, друже! Це не зайцi, а справдiшнi ведмедi... Пiдвищення тебе чекає, Едi! Менi вдалось через одного пана Узнати все про того партизана, Якого ви вiдбили вiд загонiв Це генерал радянський без погонiв, Це комiсар, що знає вся Вкраїна, Iван Коваль. Шифровка iз Берлiна - Узять живим його за всяку цiну. Навколо двору звести збройнi стiни, Як нас цi дiти приведуть до хати. Мисливец ь-розвiдник._ Навряд чи так ми будем успiх мати. Ще здiймуть крик упертi бiсенята. Коваль у лiс - i справа вся зiм'ята. Є в мене план. Гуцулiв ми роздягнем I на солдатiв одяг їх натягнем. А повара нарядим, як Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра. Полковник._ Чудовий план! Пошлю до нагороди. Вбирайте повара i одягайте взводи В дрантя селянське, а усiх гуцулiв Живими в землю, щоб не тратить кулi. Офiцери розходяться. За перелiском чути грубу лайку, затим крик Ганi. Iз кущiв, блiдий, стривожений, вибiгає Юрасик.. Оглядається на всi боки, наче шукає порятунку. Поблизу не видно нiкого, а далi, куди не глянь, вартовi, патрулi. Юрасик._ Оце знайшли жадану допомогу!.. Тепер катам указувать дорогу, Аби вони схопили партизана, Та ще й самого Коваля Iвана. Про нього в нас i коломийки склали. Я сам їх чув, як легшi спiвали. Ой Ковалю, Коваленку, Славний партизане, Поспiшай на верховини Крiзь густi тумани. Бо у нас на верховинах Не дощi, не грози, То чужинцi день i нiчку Точать кров та сльози. Як зустрiв Коваль чужинцiв I почав кувати, Тiльки шмаття полетiло Та на всi Карпати. Юрасик не спiває цю героїчну пiсню, вiн вишiптує її слова, ледь рухаючи губами. Потiм шепiт переходить в нечутний плач._ Юрасик закриває очi рукавчиком. Сльози самi навернулися, i нiяк не можна їх зупинити. В них було все - i невимовний розпач, i бiль нестерпний, i злiсть на свою невдачу._ Не плач! Слiзьми його не врятувати. А що робить, хто може раду дати? Вести у двiр i попередить криком? Нi - в iнший бiк густезним лiсом диким. Бiля Юрасика знову запурхала Золотава Птаха i защебетала. У тому щебетi Юрасик розiбрав слова:_ У двiр нiзащо, Ведiть у хащi, У найтемнiшi, У найгустiшi. Нехай у тванi Згинуть поганi. За мною йдiте, Хорошi дiти. Iдiть борами, Iдiть ярами, Я буду з вами Та перед вами. За цими словами Золотава Птаха знялась i полетiла просто понад травою до найгустiшого бору. Юрасик._ Спасибi, пташко, пiдем за тобою У хащi iз ворожою юрбою. Гiрко плачучи, на полонину вибiгає Ганя... Вона ронить шматочки хлiба i не пiдiймає їх. Нехай лежать, хай хоч вовки їх поїдять чи дикi кабани, коли за кожен кусник отаке знущання. Ганя._ Куди ж ти дiвся, Юрчику мiй рiдний? Дiсталося твоїй сестрицi бiднiй. Тут кухар ще лютiший, як чужинець. Бабусi я хотiла на гостинець Хоч хлiбця взяти, а страшенний кухар Схопив мене за коси i за вухо, Ледь-ледь не вiдiрвав менi голiвку, Пiдняв угору, вдарив об долiвку. Юрасик._ Мовчи, Ганнусю, я про все вже знаю. На кухню не пiшов, а сiв отут iзкраю, В густих кущах. Менi отой мисливець Чужинцем видався. I справдi вiн чужинець. Рiшили у гуцульське одягтися... I йти до нас. Ти плачеш? Посмiхнися. Хоч роблено. Ганя._ Не можу, лячно, Юрцю. Юрасик. А ти переможи себе, голубцю, Не пророни i зайвого словечка. Коли спитають - скажеш, недалечке Подвiр'я наше, тамо за горою. Ми пiдемо дорогою новою. Не по стежках, а прямо лiсом, бором Аж поза тим скелястим косогором. Ганя. _ Заблудимо ж. Юрасик._ Цього i треба, Ганю, Щоб заблудили хитруни поганi I не схопили в хижi генерала. Ганя._ Вiн генерал?.. А я того й не знала. Юрасик._ Тому ж вони i бiгають хортами Помiж дворами нашими й хатами. Ганя. _ Давай тiкать. Юрасик._ Куди? Сторожа всюди. Тут їхнiй штаб. Тут гинуть нашi люди. Ганя._ I тато наш. Юрасик._ Не вiдаю про тата. Ганнусю, глянь, он сунеться багато Чужинцiв. Ганя._ Нi, здається, що гуцули. Юрасик._ Вони чужi кептари одягнули. Будь веселiша, нiби все як треба. О, хоч би грiм тяжкий на них iз неба. На галявинi метушня потроху вщухає. З'являється чимала група фашистiв, переодягнених в гуцульське вбрання. До дiтей наближається мисливець-розвiдник. Ще хтось товстий у чудернацькому вбраннi. Вiн вiдстає вiд мисливця-розвiдника, мабуть, не бажає швидкої зустрiчi з гунулятами._ Дiти, взявшись за руки, стоять осторонь. З'являється знову Золотава Птаха._ Золотава Птаха._ У двiр нiзащо, Ведiть у хащi. Iдiть борами, Iдiть ярами, Я буду з вами Та перед вами. Ще тривожнiше зашумiли Столiтнiй Бук. i Молода Смерiчка., киваючи вслiд гуцулятам, що вирушили в страшну дорогу. Молода Смерiчка._ Йой, дiдоньку, на смерть i люту муку Вони iдуть. Столiтнiй Бук._ Що ж дiяти, онуко?.. А ти хiба, коли б ходить умiла, В бiдi такiй сей подвиг не вчинила? Золотава Птаха (спiває)._ Iдiть без вагання, У хащi i тванi Заводьте чужинцiв-заброд. Про вас на Вкраїнi Казки вiчноплиннi Складатиме вiльний народ. I смiлi малята, Яснi соколята Шукатимуть вашi путi На горах Карпатах, На Татрах горбатих В своєму новому життi. КАРТИНА ДРУГА Скеляста лобовина серед хащiв. Попереду глибоке провалля з крутими обривами, порослими густим грабовинням та бур'янами. Туди навiть високе сонце не докидає свого промiння - одвiчний морок i сира холоднеча. Аж страшно, коли поглянеш зi скелi в оту тьмяну безодню. Камiння покрите пухким, як хутро, мохом. Не видно нi стежок, нi поодиноких слiдiв - безлюдна i глуха мiсцевiсть. Тихо зiтхають непролазнi хащини, жарко парують вологi скелi, нiчого не чути, крiм рокотання невидимого потоку десь у глибокостi. Продираючись через гущавину, на лобовину виходять Юрасик, Ганя, мисливець-розвiдник, солдати, наспiх переодягненi в гуцульське вбрання, i "Чугайстер". Це товстий, неповороткий чоловiк у чудернацькiй накидцi, зробленiй iз мадярських плащiв. На головi у нього високий зелений капелюх, схожий на куховарський пбсуд, а за спиною паперовi крильця, уже добре пом'ятi. На масному голеному пiдборiддi чорною фарбою намальована борода i тоненькi, немов двi п'явки, вуса._ Всi чужинцi потомленi i страшенно злi. їх уже не так багато, певне, розгубилися в хащах. Вони, мабуть, давненько догадалися, що дiти хитрують, а тепер, коли перед ними бездонне провалля, - i зовсiм переконалися, що гуцулята ведуть їх не додому, а в безлюднi, несходимi хащi._ Юрасик._ Щораз питають, де та де подвiр'я. У них до нас Велике недовiр'я. Ганя._ Дивися, ми дiйшли до крутояра. Йой, братику, нам буде люта кара. Юрасик._ Тепер почнуть питати по-другому. Ганя._ Нiколи ми не вернемось додому. Мисливець-розвiдник._ Стежок не видно, скрiзь яри та пущi. Поговорю ж я з вами, проклятущi. Так де ж подвiр'я, хата, говорiте, Ви шпигуни, а не гуцульськi дiти. Юрасик._ Не шпигуни ми, заблудились трiшки. Розмили зливи всi плаї-дорiжки. I запитати нi в кого, безлюдно. Ганя._ Я нiжки збила, аж ступати трудно. Малина дика шпичаками рiже, А ви усе скорiше та скорiше. Мисливець-розвiдник. _ Базiкать годi, хитрi бiсенята. Як зветься мiсце те, де ваша хата? Якi прикмети: бук, смерека, скелi? Кажiть, бо будуть жарти невеселi. Вiн злiсно шарпає дiтей за одежку, рвучко витягає iз кииїенi пiстолет i наставляє на Ганю. Та з переляку плаче i, запинаючись, починає говорити. Ганя._ Мiсцевiсть наша зветься... Юрасик._ ...Верховина. Навколо там саменька грабовина. Смерек та букiв не росте при хижi. Праворуч двi скали, зовуться Крижi. Мисливець-розвiдник розгортає карту i разом з iншими пильно розглядає написи, але, мабуть, нiчого iз названого не знаходить. Мисливець-розвiдник._ Так, значить, ти говориш Верховина. А може, Круторiвна полонина? Юрасик._ Не вiдаю, де тая Круторiвна. Це, може, там, де є гора Жарiвна? Але вiд нас вона далеко, пане. Мисливець-розвiдник._ Ти брешеш все менi, хлопча погане. На картi назв таких зовсiм немає. Кажи, де хата, у якому краї? Юрасик. _ Я вже казав, отам вона, iзнизу. Мисливець-розвiдник._ Ану, несiть сюди побiльше хмизу, Пiдсмалимо оцих вовчат в кострищi, То будуть знать, де нижче, а де вище. "Чугайстер"._ Не бiйтеся, скажiть менi всю правду. Я рятiвник ваш. Можу дать пораду, Як iзцiлити партизана-брата I де знайти загубленого тата. Та й вас не будуть смажити в багаттi. Юрасик._ Не бути вам повiк у нашiй хатi! А ти, пузань, Чугайстром одягнувся, Бодай в могилi тричi повернувся За люту хитрiсть. Знайдеться Чугайстер, Усiх чудес невигаданих майстер. Гуцульський, наш, - врятує партизана, А ви звiдсiль не вийдете до рана! Мисливець-розвiдник._ Гей, сосунцi, звiдкiль таке завзяття?! Берiть їх разом, кидайте в багаття. Два солдати, скинувши гуцульськi свити, поволi пiдступають до дiтей, як звiрi, що потiм спритно кидаються на здобич. Юрасик i Ганя також повiльно вiдступають все ближче i ближче до провалля._ Журно-журно шумлять дерева, а з того шуму чується голос Молодої Смерiчки._ Молода Смерiчка._ Бодай ми всi нi гiлочки не мали, Аби на них цi дiтки не палали. З'являється Золотава Птаха. Вона до самiсiнької травицi припадає i слiзно квилить до гуцулят. Але переляканi дiти не чують її голосу. Золотава Птаха._ I я дiвчам колись в огнi горiла, За те мi доля дарувала крила. Врятуй i їх, старенька мамо-доле. Забита доля... Воленьку, мiй боле! Солдат хапає Юрасика. _ Мисливець-розвiдник._ Так скажете, куди Iти до хижi? Юрасик з силою виривається iз рук солдата. _ Юрасик._ Горiть самi в огнi, звiрюки хижi, А нас Чугайстер знайде в глибокостi, Життя вдихне, зцiлить побитi костi. Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами... Юрасик пiдсаджує собi на плечi маленьку сестричку, робить кiлька крокiв до обриву i стрибає у провалля. Солдати якусь хвилину стоять розгубленi, а потiм вiдкривають шалений вогонь невiдомо по кому i куди. У вiдповiдь на цю стрiлянину громохкою луною з iншого боку спалахнув ще сильнiший вогонь iз багатьох автоматiв i кулеметiв. Вороги розбiгаються по хащах, лише "Чугайстер", переляканий несподiваною стрiляниною, попхався в розщелину._ Не припиняючи вогню, на скелю вбiгає група партизанiв. Вони оглядають лобовину, багаття, пiдбирають покинуту зброю._ Командир застави. _ Дивись, пiдлiзли прямо до застави, Порушивши усi свої устави, А то було в гущавину - нi кроку. Перший партизан._ В могилу заманулося до строку. Ще й вогнище?.. Такого не бувало. Другий партизан._ Рiшили смажить українське сало! Перший партизан._ Щоб п'яти ним пiдмазати для втечi. Другий партизан._ Чого це тут лежать гуцульськi речi? Перший партизан._ Неначебто щось труситься в галуззi. Командир застави. _ Ведiть його мерщiй до гурту, друзi. "Чугайстер". _ Їх бiн Чугайстер. Рятував гуцули. Командир застави. _ Такого ми нiколи ще не чули. Обслiдуйте цього артиста, хлопцi. Он бачу пiстолетика при боцi. За чим до нас пожалував у гостi? Перший партизан. _ Чого лиш не вигадують у злостi. Хлопцi з реготом знiмають зелений капелюх, i на сонцi зблискує широка лисина "Чугайстра". Зривають плаща, розмазують по обличчю чорну фарбу. Розмахують перед його носом паперовими крильцями i крутять куховара, мов товсту колоду, поставлену сторчаком. Командир застави._ Ведiть до штабу, може, щось цiкаве Там розповiсть опудало лукаве. В дiдiв казкових рядяться фашисти. Нечисто роблять. Перший партизан._ Дiло в них нечисте. Командир застави._ Максиме, Грицю, в розвiдку по слiду! Партизан._ Єсть, командире, я негайно їду. Командир застави._ А ти лети в засаду на Глибоку. Скажи, нехай там дивляться в три ока! Командир застави оглядається i помiчає якусь метушню навколо полоненого "Чугайстра". Командир застави._ Ну й жируни! Я ж наказав - до штабу... Третiй партизан. _ Рiшили нарядить його, як бабу, Ну, скажемо, як вiдьму з лисогiр'я. Четвертий партизан. _ Для цього треба помело iз пiр'я. Командир застави. _ Облиште це. I у такiм нарядi, Я думаю, що гостю будуть радi. Майже з дитячою веселiстю партизани наряджають "Чугайстра". Замiсть розмазаної бороди чiпляють кiнський хвiст, на паперових крилах малюють якихось чортикiв. На голову до капелюха прикрiплюють димлячу головешку. Третiй партизан. _ Це ж цар. Йому ходити не годиться. Один iз партизанiв. _ Для цього є парадна колiсниця. Аж ось вона. Вiн витягає з гущавини широкий пень з довгим корiнням. Пiд веселий регiт партизанiв "Чугайстера" садовлять на пень i, взявшись за корiння, витягають за скелi. Регiт довго не стихає._ Командир застави._ Ну, прямо дiти, й годi. О, скiльки тої радостi в народi, Яку тепер вiйна втопила в тузi. Куховар-партизан. _ Давайте пообiдаємо, друзi. Партизани сiдають колом, витягають хлiб. Куховар дiлить варене м'ясо на плащi. Молодий партизан, усiвшись на каменi, дiстав iз мiшка невеличку гармошку. Тихо ллється мелодiя української пiснi "Засвистали козаченьки". Партизани не голосно, але дружно пiдспiвують: Iз Путивля на схiд сонцi, На схiд сонцi рано, Виїжджали ковпакiвцi - Славнi партизани. Зажурилась Ярославна, Сум з грудей полинув - На Карпати хлопець славний Пiшов та й загинув. Не загинув. Через гори, Через рiки, броди, Через галицькi простори Славний хлопець ходе. Ледь пiсня на хвилинку затихла, iз провалля долинув придушений, далекий стогiн._ Перший партизан._ Менi почувся стогiн у ярузi. Командир застави._ Й менi здалось... Прислухаймося, друзi. Немов i справдi хтось невтiшно плаче. Що ж, треба подивитися одначе. Вiрьовку! Перший партизан._ Ой, не треба, командире. Обрив стiною, глибоко без мiри. Командир застави._ Я альпiнiст, не бiйтеся, хлоп'ята. Вiрьовку треба до пенька прип'яти. Вiн пiдперiзується кiнцем довгої линви, а другий кiнець партизани прив'язують до пенька. Так буде добре. Опускайте швидко. Партизани опускають командира в провалля, гуртом тримаючи вiрьовку над обривом. Перший партизан. _ Щось видко? Командир застави (з провалля)._ Та нiчого ще не видко, Пiтьма така, хоч стрель собi у око. Перший партизан. _ Що там реве? Другий партизан._ Чи звiрi, чи потоки, Не розберу. Перший партизан._ Гей, де ви, командире? Уже не чуть нiчого з цього виру. Третiй партизан._ Й вiрьовка враз послабшала. Зiрвався!.. Перший партизан._ Недобре щось. I я туди подамся. Третiй партизан._ Чекай, немовби заблищав лiхтарик. Перший партизан._ Та то камiння свiтлого прошарок... Знову зашумiв дрiмотний бiр, а з шуму того почувся голос Столiтнього Бука._ Столiтнiй Бук._ Гай, гай, синки, iще нiхто i в гостi Не повертався з тої глибокостi. Пауза. Всi стоять в напруженому мовчаннi над проваллям, заглядають униз, але там лише морок та густе грабо-виння з бур'яном. Хвилина, ще хвилина, а з провалля нi слова. I нарештi: Тягнiть доверху... Швидше, ще скорiше. Перший партизан. _ Що сталося? Другий партизан. _ Не рвiть, тягнiть рiвнiше. На скелi з'являється командир з хлопчиком i дiвчинкою на руках. Дiвчинка, як видно, не пошкоджена, лише перелякана, а хлопчик без пам'ятi чи, може, й мертвий. Його маленька голiвка безсило схилилась на плече, подряпанi ручки звисають додолу. Командир обережно кладе дiтей на мохову постелю. Довго нiхто не може сказати нi слова Тишу порушує сама Ганя. Ганя._ Вони вже партизанами вдяглися. Скажи їм, Юрцю. Юрцю, пiдiймися! Скажи, що ми не поведем до двору, Не вкажемо i стежечки на гору. Нехай в огнi печуть. Командир застави._ Полеж, маленька. Покличте, хлопцi, лiкаря швиденько, Водицi з цукром дайте гуцулятi. Ганя._ А ви такi, як той, що в нашiй хатi. Нi, нi, нема... Немає в нас нiкого I не було вусатого, стрункого. В бабусi тиф i курочка хворує... Туди не дiйдеш, бо потiк вирує. Втрачає свiдомiсть, ронить голiвку на мох. Бiйцi приносять води з цукром, дають дiвчинцi i хлопчиковi пити. Ганя п'є жадiбно i довго. До неї зразу повертається свiдомiсть, а Юрась i губами не ворухне, лежить нерухомо, вiн, мабуть, мертвий. Ганя торкає братика за голiвку, за руки, мов намагається розбудити. Ганя._ Юрасику, прокинься! Йой, жовнiри, Нас не печiть, хоч майте трохи вiри, Що заблудилися. Скажiть менi, солдати, Ви ж чули, як Чугайстера гукати, Бо я забулася, а братик мiй убився. Командир застави._ Ти заспокойся, люба, подивися - Ми не жовнiри, партизани, доню. Ганя._ А може, й справдi... Є стрiчки червонi. Командир застави._ Так, партизани. Ганя._ I по мовi чути. А щойно вороги були отута. Командир застави._ Вони втекли пiд нашою пальбою - У хащини безладною юрбою. А одного в убраннi чудернацькiм, Що звавсь Чугайстром, злапали зненацька. Ганя._ Не вiрте, не Чугайстер вiн, а ворог. Таких багато є тепер у горах. А ми шукали справжнього Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра. Командир застави._ Навiщо? Ганя._ Рятувати партизана, Що в нашiй хижi. Бо у нього рана. Командир застави. _ Який вiн, доню, можеш розказати? Ганя._ Вiн зветься Ковалем... Стрункий, вусатий. Командир застави (до зв'язкiвця)._ Лети у штаб, є вiсть про комiсара. Ганя. _ Так, так, це комiсар... За ним жовнiрiв хмара По слiду нишпорить, аби його схопити. За голову його сто тисяч заплатити Хтось обiцяє. Йой, помре вiд рани. Коб викликать Чугайстра, партизани. Той допомiг би... Юрчик наш убився, А я забула вигук. Командир застави._ Не журися. Ось попоїж-но хлiбчика iз м'ясом, А ми вже щось придумаєм тим часом. Ганя ламає хлiб i м'ясо на три кусники. _ Ганя._ Це Юрцевi, якщо вiн жити буде, А це бабусi. Попоїсть, забуде I гнiв на нас. А хворому не стало. Перший партизан._ Та їж усе. У нас є хлiб i сало, А ось i мед. Вiзьми собi всю склянку. Партизан дає склянку меду маленькiй Ганi. Вона щось хоче сказати, мабуть, слова зворушливої подяки, та в цей час з'являється лiкар з молоденькою медсестрою. Ганя._ Я знаю тую дiвчину Оксанку. Вона менi дала свою хустинку. Нову, червону. Медсестра._ Серденько Галинко! Що сталося iз братиком? Ганя._ Не може Ожити вiн. Чугайстер лиш поможе. Лiкар. _ I я допоможу, моя хороша. Ганя._ Хiба ви й є Чугайстер з Черемошу? Нi, той - дiдусь, казали нашi люди. Лiкар _ Я син його. Чугайстер скоро буде. З другого боку на скелю виходить старий генерал, командир всього партизанського з'еднання, з ним командири загонiв, бiйцi-зв'язкiвцi. Вiн невисокий на зрiст, з бiлою бородою i чорними густими бровами. На сивiй шапцi горить генеральська зiрка. З-пiд широкого зеленого плаща виблискують золотом ордени. В руцi у нього довга палиця. Вiн i справдi чимось нагадує казкового Чугайстра. До нього пiдходить командир застави. Командир застави. _ Хорошу звiстку вiд гуцулiв маю. Генерал-Ч угайстер. _ Я знаю все i про Чугайстра знаю Вiд того полоненого артиста. Командир застави. _ Робота, прямо скажемо, нечиста. Генерал-Чугайстер. _ Нечисто, а задумано як треба. Тепер цю ролю я вiзьму на себе. Командир застави._ Як є таке бажання, то будь ласка, Але навiщо? Генерал-Чугайстер._ Хай щаслива казка Хоч раз в народi здiйсниться допiру, Нехай несуть в серцях гарячу вiру Маленькi гуцулята про Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра, Який прийшов до них в лиху годину I воскресив улюблену людину, Пiдняв гуцулiв добрих iз могили, Вдихнув у них ще бiльшу мiць i сили, А їх, малих, окрилив на майбутнє, Явивши чудо перше, незабутнє. Генерал-Чугайстер з командирами i бiйцями пiдходять до дiтей. В цей час лiкар зробив Юрасиковi останнiй укол. Хлопчик пiдвiв голiвку, розгубленим зором обвiв усiх присутнiх, але, мабуть, нiчого не побачив. Не зразу повертається свiдомiсть пiсля такого страшного потрясiння. Перше, що прийшло в його заглушену пам'ять, це Чугайстрiв виклик. I хлопчик зашепотiв. Юрасик._ Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами У нетрини та хащини До вiчної пропащини. А ти, старий Чугайстере, Заступнику i майстере Усiх чудес побажаних, Почуй людей уражених. Генерал-Чугайстер нахиляється до хлопчика, гладить його по голiвцi, дає пити iз баклаги. До Юрасика вже цiлком повертається свiдомiсть. Генерал-Чугайстер. Я тут. Прибув. Навiщо кликав, сину? Юрасик. Чугайстер! Йой! Людей у домовину Сьогоднi покладуть з усього краю. У нас у хижi вуйко умирає, Хоч не гуцул, але рiднiший брата - Iван Коваль. Генерал-Чугайстер. _ А де ж це ваша хата? Юрасик._ Он там, де полонина Круторiвна. Туди iти з годину буде рiвно. Генерал-Чугайстер. _ А де гуцули, котрих рятувати?.. Юрасик._ Це мiсце в нас зовуть Цариннi Лати. Я чув, там штаб стоїть якогось полку. Iдiть туди, зустрiнете двоколку. Плайком на гору, де стоять гармати. Вони гiллям прикритi, щоб не знати. Я все те бачив, як iшли до прiрви, Казав Ганнусi, там смерiчку вирви, А там зiрви на буковi галузку. Напроти штабу ми лишили хустку, Яку дала Ганнусi партизанка. Червона хустка, наче сонце зранку. Генерал-Чугайстер разом з командирами розкладають карти, вiдмiчають на них маршрути. Зi скелi у всi боки розбiгаються бiйцi-зв'язкiвцi. З'являються все новi озброєнi л ю д й не поодинцi, а великими загонами. Вони наче iз-пiд землi виростають. Автомати i кулемети виблискують на сонцi. Все те робиться так швидко, наче у казцi. Махне генерал-Чугайстер рукою - i все приходить у рух, займає новий стрiй._ Весело зашумiли бори, наче пiсню свою лiсову заспiвали, нiби самi до бою готуються, до переможного бою, а з того шуму, з тої пiснi чути:_ Столiтнiй Бук. _ Поглянь, Смерiчко, як iде багато Сих воїнiв. Рушницi i гармати Блищать на сонцi. Молода Смерiчка._ Он iз Чорногори Стрiчок червоних лине цiле море. З Говерли теж. Дiдусю, що се буде? Столiтнiй Бук. _ А буде те, що волю стрiнуть люди. Генерал-Чугайстер._ Спасибi вам, вiдважнi соколята, Мої милi, коханi гуцулята. Ведiть синка мого мерщiй до хати, А я до штабу - вуйкiв рятувати. Юрасик._ Чугайстере, надiя ви єдина, Без вас помре та файная людина, Що в нашiй хижi вже добу чекає. Генерал-Чугайстер._ Мiй син, як я, велику силу має, А коли вiн не зможе врятувати, То дай менi про це негайно знати. Стань на горi, щоб сонце прямо в вiчi, I прокажи мiй виклик раз i двiчi: Течи, вода, долинами... Юрасик._ Iди, бiда, глибинами У нетрини та хащини До вiчної пропащини... Генерал-Чугайстер. _ Так, так, мiй сину. Треба поспiшати: Прошу на руки гуцулят узяти. До зустрiчi на вашiй верховинi, На славнiй Круторiвнiй полонинi. Партизани беруть на руки Юрасика i Ганю i двома загонами розходяться в рiзнi боки. Генерал-Чугайстер махає услiд маленьким гуцулятам, потiм рвучко сiдає на коня. З-за скелi чути голосок Юрася: Попiд горою все берiть управо. Генерал-Чугайстер._ Чи знають - нi! - Яку велику справу Вони зробили нам для перемоги. Щасливої ж вам, дiтоньки, дороги. Вiн пришпорює коня i хутко зникає за скелею. Останнi партизани пiдходять до згасаючого багаття, засипають його землею i затоптують, а потiм, зарядивши карабiни, теж зникають в гущавинi. Понад скелею кружляє Золотава Птаха. Золотава Птаха._ Радiйте, люди, земле, буйнi води, Iде пора великої свободи. У неї путь, немов кривава рана, Але ж iде пора ясна, жадана. _ ДIЯ ТРЕТЯ Дрiмотна карпатська верховина. Вiковi смереки, буки з двох бокiв пiдступають до високої кам'янистої галявини. За галявиною вдалинi ще вищi шереги вiдрогiв, але тепер у ясному надвечiр'ї вони не видаються тим скам'янiлим морем, як учора. Нi, тепер це величезний шмат розпеченого, покованого залiза, що з заходом сонця прохолоняе, синiє, а на горбах воно ще червоне, аж бiле._ На галявинi та ж поодинока хижа з розтрiпаним опудалом за причiлком. За цi тривожнi нiч i день вона, здається, ще дужче постарiшала, ще глибше вгрузла в землю._ Iз хижi на ганок виходить стара бабуся, заплакана, убита горем. Вона бере iржавий заступ, хоче кудись iти, але зупиняється, схиляється на заступ i стоїть нерухомо, наче у неї немає сили, щоб зробити хоч крок. I справдi, звiдки братися тим силам у старому, розбитому лихом серцi._ Молода Смерiчка. _ Чого так тяжко знов зiтхають гори? Столiтнiй Бук._ Мабуть, серед людей нове лучилось горе. Стара земля про все на свiтi знає - Чи радiсть, чи журба в людей буває. Бо люди - це її любимi дiти. За всiх старiй доводиться скорбiти. Бабуся._ Помер... Помер мiй легiнь ясноокий. Одвiчний сон на нього впав глибокий. I вже не зiйде сон той. Сирота я. Внучат моїх загризла вовча зграя, Синка мого недужого убили. Уся земля, немов страшна могила, Розверзлася. Звiдкiль рятунку ждати? Ридайте, гори, гороньки Карпати. Бабуся. змовкає, стоїть нерухомо, дивиться кудись удалину i нiчого не бачить. Не бачить, як швидко згасає надвечiр'я, не бачить i не чує, як на галявину виходить партизанський загiн, а попереду на руках у двох молодих богатирiв Юрасик i Ганя._ Юрасик._ Бабусенько, якi у вас новини? Ви хвилювались, мабуть, щохвилини. А ми Чугайстра кликали додому. Бабуся. з радiстю кидається до дiтей - повернулися ж рiднi соколята. На обличчi спалахує щаслива посмiшка, та ненадовго. Знову на нього напливає смуток, мов чорна хмара. Бабуся. _ Помер наш гiсть уже з годину тому. Юрасик._ Тодi Чугайстра я покличу зразу. Iз дозволу його, з його наказу. Лiкар._ Юрасю, любий, почекай гукати, Можливо, я зумiю врятувати. Не дозволяю в хату йти нiкому! Сестра, за мною!.. Лiкар з медсестрою заходять в хату. Решта залишаються на подвiр'ї. Бабуся. обiймає дiточок, пестить їх, а вони дають їй хлiб i м'ясо. Партизани схиляють голови, скидають кашкети i в розпачi стоять мовчки, нерухомо. Бабуся._ Уже з годину тому Як серце стало, вiдiйшло дихання. Гай-гай, немає мертвим рятування. А легiнь був... Не видiла iзроду Душi яснiшої з усенького народу. Я подихом холоднi грiла руки, Хотiла хоч краплинку зняти муки. А вiн менi, старiй, за цюю ласку Розповiдав таку чудову казку, Яка, мов хмiль, текла й текла у груди, Про наше щастя, що насправдi буде Невдовзi, як настане перемога. I вiрю я, що прийдуть до порога Новi часи, веселi та щасливi, Земля розквiтне, мов садок по зливi. Шкода, що в тi омрiянi часини Уже не буде помiж нас людини, Яка усе оте пророкувала, За що вона всi сили вiддавала Й саме життя. Мої хорошi дiти, Iм'я його у пам'ятi несiте Й розказуйте повсюди щогодини Про душу ту загиблої людини. Командир застави. _ Погляньте, друзi, он виходять з лiсу Гуцули нашi. Юрасик._ Я на дах залiзу Та роздивлюсь, якi ото гуцули. Часом не тi, що в хащини гайнули. Юрасик швидко залазить на дах i, приклавши до лоба руку, пильно вдивляється на узлiсся. Бiйцi про всякий випадок готують зброю, закладають у гранати запали. Так, це вони, чужинцi, добре виджу! Командир застави._ В засаду, хлопцi, по кущах, за хижу! А ви, малi, з бабусею до льоху. Ми всиплем нашим гостонькам гороху. Партизани швидко маскуються по кущах, за хижею, мiж камiнням. Два кулеметники i командир застави ховаються на ганку. Дiти з бабусею бiжать до хлiвця, що проти хати. На подвiр'ї пустка, нiби нiкого там i не було. За кiлька хвилин наближається група переодягнених фашистiв. Попереду мисливець-розвiдник з собакою._ Мисливець-розвiдник. _ Собака нас виводить до хатини. Солдат._ Тепер не можна гаять нi хвилини. Вiрьовку приготуйте - i до двору! З усiх бокiв з автоматами, кулеметами i гранатами вилiтають партизани. З ганку прямо до грудей мисливця-розвiдника висовуються широкi дула кулеметiв. Перший партизан. _ Складайте зброю, гади, руки вгору! Командир застави. _ Додолу зброю! Опiр нi до чого. Перший партизан._ Ану, скидай кептарика чужого, А ти свитину, бiсова личино! Не помогла гуцульська сiрячина Сховати вам скривавленi багнети. Другий партизан._ Та це ж усе артисти з оперети. Вони канкан закрутять нам у танцi. Перший партизан. _ Нехай собi танцюють на арканцi. Фашисти стоять в страшному зацiпенiннi. Потiм складають зброю, роздягають гуцульське вбрання i залишаються в своїх вiйськових мундирах. Партизани обшукують ворогiв. Iз погрiбничка виходять бабуся, Юрасик I Ганя._ Мисливець-розвiдник. _ Вони живi, хитрющi бiсенята, I засiдка - це їх робота клята. Юрасик._ Живi, бо нас урятував Чугайстер, Не ваш гладкий, а наш великий майстер До всiх чудес, не бачених у свiтi; А ви тепер, мов борсуки у клiтi, Сидiтимете з хитрiстю дурною. (До партизанiв)._ Це той "мисливець", що ходив зi мною. Ганя (до партизанiв)._ Ось татова свитина... Де